Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Комедiя в 4 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка _¾ багатий крестьянин.
Параска _жiнка його.
Роман _син ©х.
Савка _кум Герасима, крестьянин.
Банавентура _Копач._
Невiдомий_ - врей.
Гершко _фактор.
Мотря _наймичка.
Клим _робiтник.
ДIЯ ПЕРША
ЯВА I
В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий._
Невiдомий._ Нiкого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А
через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усi
торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один
убиток. Так я сiб видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, желi
удастся... Попробу м!..
ЯВА II
Роман _i Невiдомий._
Невiдомий._ Здрастуйте вам.
Роман._ Здоров.
Невiдомий._ Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман._ Це.
Невiдомий._ А де ж сам хазя©н?
Роман._ Вони в город по©хали, сьогодня повиннi буть назад.
Невiдомий._ Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я при©хав.
Роман._ Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Тi ж i Копач._
Копач._ Ура! Тепер суд гласний, накрива жидкiв часний! Хе-хе-хе!
Невiдомий._ А ви разлi часний? Не похоже.
Копач._ Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невiдомий._ Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене дiло до
Смоквинова. (Пiшов.)_
ЯВА IV
Копач _i Роман._
Копач._ Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я ©х багато бачив, у мене опит
i практiка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт i
фураж часто получав, знаю ©х, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в
одставк , по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу... Стихи...
Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?^
Роман._ Ще в городi.
Копач._ Хотiв поздравити його з прiобр т нiем з м ль-кi... А Прасков я
Iвановна?..
Роман._ У попа.
Копач._ Так! Торiчелi ва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не зна ш - це з
фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)_
ЯВА V
Роман_, потiм Мотря._
Роман._ Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шука кладiв i голий
став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... I все вiн зна -
тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.)_ Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима_: "Чого там? Нема менi часу".
Роман_. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Заши ш менi
сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею
побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.
Входе Мотря._
Заший. (Показу .)_
Мотря._ Де це ти так розпанахав? Роман_. Зачепився за вила.
Мотря _зашива, Роман _©© цiлу .
Мотря (б' його кулаком)._ А це що? А тпруськи!
Роман._ Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря._ То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько
шуткував, а ти вже н губи розпустив.
Роман_. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращо©
невiстки не треба.
Мотря._ Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже
батько при©хали.
Роман._ Батько? Справдi.
Мотря _вибiга.
ЯВА VI
Герасим _i Роман._
Герасим._ А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?
Роман._ Та я розiрвав рукав... Мотря зашила.
Герасим._ А мати ж де?
Роман._ Пiшли до попа...
Герасим._ Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють
та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору,
щоб яко© ремiняки не порiзали на батоги.
Роман._ Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач._ (Вийшов.)_
Герасим (один)._ Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився
з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов
земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як
радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки... Приобрiтав би тебе без лiку.
Легко по сво©й власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе тво : там
череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i
колосу ться жито; i все то грошi, грошi, грошi... Кусочками, шматочками
купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок
кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, -
однi © шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випаса ться
скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля
свиней шiсть чоловiка день при днi працю !.. I яким побитом Жолудь достав
таку силу грошей - не зрозумiю... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував
баранцiв, сам ©х рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де
ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недо©да ш, недопива ш,
день при днi працю ш, жiнка з дiжi рук не вийма - i тiлько ж
всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не
вбереш. Не спиться менi, не ©сться менi... Пiд боком живе панок Смоквинов,
мота ться i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався:
от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят
десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з мо ю, межа з межею.
Що ж, копиталу не хвата ... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало
- п'ятнадцять тисяч! Де ти ©х вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця
думка! Де ©х взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за
п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать ©х помаленьку: то робiтникам,
то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупа в грошах, йому як
розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись...
Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво
дуже бачити фальшивi грошi.
ЯВА VII
Савка _i Герасим._
Савка._ Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим._ А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?
Савка._ Вiдгадайте! Шкода, не вiдгада те... Грошей позичте, куме!
Карбованцiв з сотню, до Семена.
Герасим._ Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у
мене банк, чи що?
Савка_. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк
не викрутишся потiм.
Герасим._ Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
Савка._ То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.
Герасим._ Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайво© не витрусиш -
всi вiддав за землю.
Савка._ Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два
Герасим._ Та господь ©х зна . Я над цим думав.
Савка._ Чув я, що Жолудь нечистi грошi ма , вiд самого, не при хатi
згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали... Тiлько де ж вони з
ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка,
пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз
позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то
нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме,
признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на
роздорiжжя... Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що
ж - не вийшов, тiлько налякав.
Герасим._ Цiкаво! Розкажiть, будь ласка...
Савка_. Зна те, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий,
я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою тво©м буду!.. А вiн - i тепер
моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я
тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло... Прости господи! Двi
недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся
на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим._ Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були...
Савка_. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i
тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього
шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам
- хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, й,
правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би
кликать, так грошей треба.
Герасим._ Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна
робить.
Савка_. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми,
сказано ж, i чорт не брат.
Герасим (набiк)._ Треба це на ус закрутить.
Савка_. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга?
Позичте! Батьком буду величать.
Герасим._ Що його робить? Хiба от що: я, зна те, сам позичив оце у
Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць.
Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.
Савка._ П'ять?.. Та що ма ш робить... I за це велике спасибi, давайте.
Герасим._ Принесiть же менi запродажню запись на воли.
Савка._ Як? Хiба ж я вам воли продав?
Герасим._ Вийде так, нiби продали... Нiби! Розумi те? А я тi самi воли
вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв i
запродажню я розiрву, а як не вiддасте, то я вiзьму воли... Так коротча
справа.
Савка._ Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?
Герасим_. Нi. Ви пiдiть у волость, то писар зна i напише таку
запродажню як слiд, а ви запродажню принесете менi, то я вам грошi дам.
Савка._ Та вiзьмiть, куме, векселя, навiщо вам ця плутанина?
Герасим._ Нi, куме, я переконався, що запродажня на-дежнiще векселя...
Савка._ Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома
будете завтра?
Герасим._ Дома.
Савка._ Так... Прощайте. (Набiк.)_ Е, куме, мабуть, i в тебе нечистi
грошi, i в тебе душа вже не своя. (Зiтха , виходить.)_
Герасим (сам)._ Одважний чоловiк! До чорта ходив i на все пiде за
грошi, а я вiзьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери
грошi... не вiддаси грошей - давай воли, бо то ж мо©, я вже ©х купив, я
вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежнiще.
ЯВА VIII
Герасим _i Невiдомий._
Невiдомий_. Здрастуйте вам!
Герасим._ Здрастуй. (Набiк.)_ Той самий жид... аж мороз поза шкурою
пiшов. Ну що?
Невiдомий (озира ться)._ А нiчого...
Герасим._ Принiс?
Невiдомий._ .
Герасим (зiтхнув)._ Показуй.
Невiдомий (огляда ться кругом, загляда у вiкно, потiм вийма грошi, все
новi, несе до столу, розклада на столi). _Теперечки пiзнавайте, почтенний,
де тут фальшивi, а де на-стоящi?
Герасим (довго розгляда, придивля ться на свiт)._ От так штука! От так
штука! Не вгадаю! (Розгляда.)_ Не вгадаю!
Невiдомий (знову зазира у вiкно). I_ нiхто не вгада . Я присягну на
Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой
дрянi, як другi... ©х роблять у англичан, i англичанин ©х возить, а я у
нього ¾ агентом.
Герасим._ Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи...
Як двi каплi води, всi однаковi... руб - руб, три - три - однаковiсiнькi!
Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невiдомий._ Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим._ Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух -
прийму. Як же ти ©х розбира ш?
Невiдомий._ Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться -
вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йужда мся в покупателях; ми ©х
розпустили i розпуска мо, може, мiлiон, i всi благодарять... Ви зна те,
теперечки етiх д н г скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi сть такi самi.
Герасим._ Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто,
справдi? Ану, глянь. (Показу сво© грошi.)_
Невiдомий (розгляди)._ Как нема, коли !.. От одна трьохрубльовая, от
друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.
Герасим._ Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невiдомий._ Побей меня бог.
Герасим._ Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд
Жолудьова приказчика. Виходить, ©х i у Жолудя доволi ... Он як люде
багатiють. Я ©х помiтю: надiрву кра©... От тiлько одно менi дивно: чом же
ти сам не торгу ш на цi грошi, а тiлько другим надiля ш?
Невiдомий._ Ви все любопитнiча те. Ну, а отчего ви не продайоте
фальшiвих д н г? Вiдiт , у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь
свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей...
Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробля мо мiлiони, а люде в двадцять
раз больше... Ну, а якби ми самi на етi д ньгi товари купували? Хто б тодi
так дешево робив грошi?
Герасим._ I то правда. (Розгляди, грошi.)_ Не надивуюсь! Настоящi,
натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива кра©.)_
Невiдомий._ У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот
в кожаних мiшках; желi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду
телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть ©х на нашу станцiю.
Герасим._ Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч вiзьму!
Невiдомий._ Нехай вам бог помога ! А коли вивезти?
Герасим._ Сьогодня у нас субота... У понедiлок можна?
Невiдомий._ Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим._ А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю
на них що-небудь.
Невiдомий._ Навiщо, коли у вас сво© ... А между прочiм, вiзьмiть. Так
у пон д льнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i
для дам, - розумi те?
Герасим._ Розумiю.
Невiдомий._ Прощайте. (Iде.)_ Дай вам бог з мо © легко© руки зробиться
мiлiонером!
Герасим._ Спасибi!..
Невiдомий виходить.
(Сам)._ Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi... Самому
страшно, щоб не влопаться... Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн
чорта не боявся, то не побо©ться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого
компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач._
ЯВА IX
Герасим _i Копач._
Герасим_. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопа i на
перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.
Копач._ Здоровенькi були! Як пожива те, що поробля те, кого вигляда те?
Хе-хе!
Герасим._ Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
Копач._ Поздравляю з прiобр т нi м земелькi, дай бог еще столько
прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля
верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попо©сти по-чумацьки...
Хе-хе-хе!
Герасим._ Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
Копач._ Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре
зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде
закладать пiд лату голову, то позрива . Опит... Хе-хе-хе! Тiлько гляну,
зараз бачу.
Герасим._ Я й сам бачу, та грошей нема.
Копач._ Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю
за предпри©мчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку,
скуповуйте! й-богу! Чого ви? Дума те - шуткую? Якi тут шутки?
Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть
головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани
горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони
привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iм нiя
ахнули! А ви -
галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно
жирок i нароста ... Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт
- п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та
помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим._ Що там я купив, i балакать не варт.
Копач._ Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiм р з свинi:
от вона ходить на подвiр'© худа, обдрипана, а закинули ви ©© в саж,
стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало
нароста , - так i ви... Опит - велiко дiло!
Герасим._ Спасибi! То це ви мене з свинею рiвня те?
Копач._ Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь-це прiм р. Ви не взирайте!
Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвня тесь з
Чоботом, а може, i з Жолудьом... На все свiй час, сво врем'я. Не можна ж
зразу, в тiм i прiм р. Практiка, опитность - велiко дело. Вас вже не
обманеш, ви всякого обманете, а це велiко д ло, коли не тебе за чуба
держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви
глянули кобилi в зуби i наскрiзь ©© бачите, - опит! Вiд того у вас лошата
он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь
iде на користь. А то повидумували: ячмiнь-голак, а вiн родить не так;
озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито
шампанське - баловство панське... Хе-хе-хе!
Герасим._ Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете,
тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей,
грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка
земля? Неперепахана, ставок рибний, i з мо ю межа з межею.
Копач_. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiм р;
От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi...
Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим._ Викопа м. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на
хазяйство?
Копач._ I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по
секрету скажу: тут сть один предмет... Нi, не буду говорить - я вас
повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiм ти такi, що не можна
сумнiваться, - верьте!
Герасим._ Ет! Ви тiлько хвалитесь... Тридцять лiт шука те грошей, а
нiчогiсенько не знайшли.
Копач._ Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От по©демо, я
вам покажу, сто©ть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi
вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоно© мiдi, тiлько товкач
перебитий... А сковороду - отака сковорода... Запорозька, видко, жидкiв на
нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали...
Предмети iнтереснi для науки; я ©х одi-слав одному професоровi, забув, як
фамiлiя, вiн кургани розкопу ...
Герасим._ Чортзна-що, аж нудно слухать!... Ви грошей давайте?..
Копач_. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться... Всякому сво -
вiрте, що провiд нi недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi
зашумить Банавентура-копач!
Герасим._ Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?
Копач._ Зараз би по©хав в Париж.
Герасим._ Чого? Щуп оцей показувать... Та ви ж i балакать по-©хньому не
вмi те.
Копач._ О, я ©м скажу... Та все одно ви не зрозумi те!
Герасим._ Е, бачите, ви не вмi те, та вже й круть-верть.
Копач._ Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто
ля фуршет!... Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?
Герасим._ Та хто його зна що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.
Копач._ В тiм сила! Ви собi дума те, що це дурак який ходить?
Герасим._ Та хто його зна .
Копач._ То-то бо й ! А я мовчу i таки свого доб'юсь... а тодi i будете
руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна
пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би
знав французького язика не хуже мене, для того самоучитель. Марго й
другi книги. :
Герасим._ Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак
лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився:
як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень
дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе
по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.
Копач._ Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в
затяжний хомут, хоч у шори... Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!
Герасим._ Що нi, то нi. Я ©х i не бачив, якi вони.
Копач._ Хе-хе-хе! От бачите... i тут наука... Нi, ви протiв науки не
iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не
зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзi©! Хто найкращий ©здок?
Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як сво©х п'ять пальцiв?
Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках
роз'©жджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них
справля ; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на не© сiдав
копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила
перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.
Герасим._ Вчений поки бога змалю , то чорта з'©сть. Та це все
чортзна-що ми балака м; краще ви скажiть менi, чи не зна те багато©
дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де багатi
дiвчата.
Копач._ Знаю. Як не знать - знаю... От хоч би й у старшого Пузиря - двi
дочки на возрастi. Я у них як дома.
Герасим_. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як
дума те?
Копач._ Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А зна те що? А ви кажiть:
що? А от що! По©демо ми завтра з Романом до Пузирiв... Так, нiби поросят
купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп
отакий... ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угоду ш, пудiв вiсiм
сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi- грунт у
хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав
двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.
Герасим._ Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то
нiмецька вигадка.
Копач._ Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку -
як би ви смакували!
Герасим._ Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не ©сти, то
побалакать про смачну ©жу.
Копач._ Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви
скажете на мо предложенi ©хать до Пузиря на оглядини?
Герасим._ А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?
Копач._ Жаль тiлько, що Роман французького язика не зна , а то ми б там
з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний
предмет.
Герасим._ Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi- грошi всьому голова.
Входе Роман._
ЯВА Х
Тi ж i Роман._
Роман._ Здрастуйте вам ще раз.
Копач._ Здоров, здоров, ле-козак.
Роман._ Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.
Копач._ Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив
апетита, що аж слина котиться.
Герасим._ Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попо©мо, а ти,
сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.
Роман._ Для чого?
Герасим._ Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько,
по©деш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового
хвургона i сам одягнешся по-празниковому.
Роман._ А чого ж я, тату, туди по©ду?
Герасим._ А ось чого: там дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем
до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб
побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби
при©хав на завод купувать свинку i кнурця...
Роман._ Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.
Герасим._ Тьфу на тво© речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона
старалась у роботi.
Роман._ Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим._ Чортзна-що балака ш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську
дочку з приданим, а не наймичку.
Роман._ Мотря така дiвка...
Герасим._ Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.
Роман_. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я ©© не знаю.
Герасим_. Ой гляди! Може, чого нако©в з Мотрею? Тiлько прийдеться
платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм
плати.
Роман._ Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина
чесна.
Герасим._ А грошей у не© багато ?
Роман._ Де ж вони у не© вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
Герасим._ До душi, та не до кишенi.
Роман_. А ви дума те, що у Пузирiв поживитесь грiшми?
Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять
тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару
коней, фургона i двi корови.
Герасим._ Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.
Роман._ Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та
й вирядили.
Герасим._ А нас хiба не били? Били й нас.
Копач._ Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не
набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Герасим_. Та що його слухать!
ЯВА XI
Тi ж i Клим._
Клим._ А йдiть, хазя©н, дайте коням оброку.
Герасим._ Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе,
за ним Клим.)_
Копач._ Поспi ш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим
часом, як тут було дiло на весiллi.
Роман_. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб
давали обiщане придане, а батько одмовили сво ю поговоркою: обiцянка -
цяцянка... Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн
батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба -
саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям
витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не
зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Копач._ Викрутився?
Роман._ Викрутився.
Копач._ Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
Роман._ Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною
i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i
тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька...
Ну, й пiшло, й пiшло...
Входе Герасим._
ЯВА XII
Тi ж i Герасим._
Герасим._ Чортзна-що слуха те, хiба ви не бачили, як б'ються?
Копач_. Та не в тiм сила. Тут опит получа ться. От я не знав, як
викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю... Вiк живи, вiк
учись... Ну... ну?
Роман._ Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються,
дивись: слово по слову - знов зчепились. . Отаке-то придане; нарештi,
батьковi два зуби вибили...
Герасим._ Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.
Копач_. То це прямо страженi було!
Роман._ Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того
сказать, що як роз'©халися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi
цiлу куделю.
Копач._ З тако© вовни добрi б були рукавицi.
Роман._ Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
Копач._ I це по-хазяйськи.
Роман._ I досi ними вози пiдмазу мо.
Копач._ А хто ж битву виграв?
Герасим._ Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки
зятьовi.
Роман._ Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим._ Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я
обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач._ Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер... Опит - велiко
дело! Висвата м i д н жний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто,
пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
Герасим._ Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
Копач (бере щупа)._ Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмi те.
Герасим._ На чорта воно менi здалося.
Копач_. Еге, та не забалака те!.. Альом! _
Герасим._ Тьфу! Самi ви Альона!
Копач._ Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! _Ха-ха-ха!
Виходять.
Завiса_.
ДIЯ ДРУГА
ЯВА I
Перед свiтом, в хатi. Копач_ ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач._ Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не да менi. спокою
цей предмет... Боковенька, копили, кам'яна фигура... Там грошi, iменно
там. Там моя судьба... Копили, оскардами висiченi... сьогодня цiлу нiч
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Комедiя в 4 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка _¾ багатий крестьянин.
Параска _жiнка його.
Роман _син ©х.
Савка _кум Герасима, крестьянин.
Банавентура _Копач._
Невiдомий_ - врей.
Гершко _фактор.
Мотря _наймичка.
Клим _робiтник.
ДIЯ ПЕРША
ЯВА I
В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий._
Невiдомий._ Нiкого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А
через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усi
торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один
убиток. Так я сiб видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, желi
удастся... Попробу м!..
ЯВА II
Роман _i Невiдомий._
Невiдомий._ Здрастуйте вам.
Роман._ Здоров.
Невiдомий._ Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман._ Це.
Невiдомий._ А де ж сам хазя©н?
Роман._ Вони в город по©хали, сьогодня повиннi буть назад.
Невiдомий._ Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я при©хав.
Роман._ Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Тi ж i Копач._
Копач._ Ура! Тепер суд гласний, накрива жидкiв часний! Хе-хе-хе!
Невiдомий._ А ви разлi часний? Не похоже.
Копач._ Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невiдомий._ Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене дiло до
Смоквинова. (Пiшов.)_
ЯВА IV
Копач _i Роман._
Копач._ Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я ©х багато бачив, у мене опит
i практiка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт i
фураж часто получав, знаю ©х, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в
одставк , по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу... Стихи...
Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?^
Роман._ Ще в городi.
Копач._ Хотiв поздравити його з прiобр т нiем з м ль-кi... А Прасков я
Iвановна?..
Роман._ У попа.
Копач._ Так! Торiчелi ва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не зна ш - це з
фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)_
ЯВА V
Роман_, потiм Мотря._
Роман._ Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шука кладiв i голий
став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... I все вiн зна -
тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.)_ Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима_: "Чого там? Нема менi часу".
Роман_. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Заши ш менi
сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею
побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.
Входе Мотря._
Заший. (Показу .)_
Мотря._ Де це ти так розпанахав? Роман_. Зачепився за вила.
Мотря _зашива, Роман _©© цiлу .
Мотря (б' його кулаком)._ А це що? А тпруськи!
Роман._ Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря._ То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько
шуткував, а ти вже н губи розпустив.
Роман_. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращо©
невiстки не треба.
Мотря._ Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже
батько при©хали.
Роман._ Батько? Справдi.
Мотря _вибiга.
ЯВА VI
Герасим _i Роман._
Герасим._ А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?
Роман._ Та я розiрвав рукав... Мотря зашила.
Герасим._ А мати ж де?
Роман._ Пiшли до попа...
Герасим._ Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють
та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору,
щоб яко© ремiняки не порiзали на батоги.
Роман._ Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач._ (Вийшов.)_
Герасим (один)._ Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився
з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов
земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як
радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки... Приобрiтав би тебе без лiку.
Легко по сво©й власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе тво : там
череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i
колосу ться жито; i все то грошi, грошi, грошi... Кусочками, шматочками
купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок
кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, -
однi © шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випаса ться
скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля
свиней шiсть чоловiка день при днi працю !.. I яким побитом Жолудь достав
таку силу грошей - не зрозумiю... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував
баранцiв, сам ©х рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де
ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недо©да ш, недопива ш,
день при днi працю ш, жiнка з дiжi рук не вийма - i тiлько ж
всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не
вбереш. Не спиться менi, не ©сться менi... Пiд боком живе панок Смоквинов,
мота ться i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався:
от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят
десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з мо ю, межа з межею.
Що ж, копиталу не хвата ... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало
- п'ятнадцять тисяч! Де ти ©х вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця
думка! Де ©х взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за
п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать ©х помаленьку: то робiтникам,
то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупа в грошах, йому як
розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись...
Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво
дуже бачити фальшивi грошi.
ЯВА VII
Савка _i Герасим._
Савка._ Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим._ А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?
Савка._ Вiдгадайте! Шкода, не вiдгада те... Грошей позичте, куме!
Карбованцiв з сотню, до Семена.
Герасим._ Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у
мене банк, чи що?
Савка_. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк
не викрутишся потiм.
Герасим._ Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
Савка._ То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.
Герасим._ Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайво© не витрусиш -
всi вiддав за землю.
Савка._ Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два
Герасим._ Та господь ©х зна . Я над цим думав.
Савка._ Чув я, що Жолудь нечистi грошi ма , вiд самого, не при хатi
згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали... Тiлько де ж вони з
ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка,
пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз
позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то
нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме,
признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на
роздорiжжя... Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що
ж - не вийшов, тiлько налякав.
Герасим._ Цiкаво! Розкажiть, будь ласка...
Савка_. Зна те, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий,
я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою тво©м буду!.. А вiн - i тепер
моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я
тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло... Прости господи! Двi
недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся
на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим._ Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були...
Савка_. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i
тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього
шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам
- хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, й,
правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би
кликать, так грошей треба.
Герасим._ Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна
робить.
Савка_. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми,
сказано ж, i чорт не брат.
Герасим (набiк)._ Треба це на ус закрутить.
Савка_. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга?
Позичте! Батьком буду величать.
Герасим._ Що його робить? Хiба от що: я, зна те, сам позичив оце у
Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць.
Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.
Савка._ П'ять?.. Та що ма ш робить... I за це велике спасибi, давайте.
Герасим._ Принесiть же менi запродажню запись на воли.
Савка._ Як? Хiба ж я вам воли продав?
Герасим._ Вийде так, нiби продали... Нiби! Розумi те? А я тi самi воли
вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв i
запродажню я розiрву, а як не вiддасте, то я вiзьму воли... Так коротча
справа.
Савка._ Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?
Герасим_. Нi. Ви пiдiть у волость, то писар зна i напише таку
запродажню як слiд, а ви запродажню принесете менi, то я вам грошi дам.
Савка._ Та вiзьмiть, куме, векселя, навiщо вам ця плутанина?
Герасим._ Нi, куме, я переконався, що запродажня на-дежнiще векселя...
Савка._ Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома
будете завтра?
Герасим._ Дома.
Савка._ Так... Прощайте. (Набiк.)_ Е, куме, мабуть, i в тебе нечистi
грошi, i в тебе душа вже не своя. (Зiтха , виходить.)_
Герасим (сам)._ Одважний чоловiк! До чорта ходив i на все пiде за
грошi, а я вiзьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери
грошi... не вiддаси грошей - давай воли, бо то ж мо©, я вже ©х купив, я
вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежнiще.
ЯВА VIII
Герасим _i Невiдомий._
Невiдомий_. Здрастуйте вам!
Герасим._ Здрастуй. (Набiк.)_ Той самий жид... аж мороз поза шкурою
пiшов. Ну що?
Невiдомий (озира ться)._ А нiчого...
Герасим._ Принiс?
Невiдомий._ .
Герасим (зiтхнув)._ Показуй.
Невiдомий (огляда ться кругом, загляда у вiкно, потiм вийма грошi, все
новi, несе до столу, розклада на столi). _Теперечки пiзнавайте, почтенний,
де тут фальшивi, а де на-стоящi?
Герасим (довго розгляда, придивля ться на свiт)._ От так штука! От так
штука! Не вгадаю! (Розгляда.)_ Не вгадаю!
Невiдомий (знову зазира у вiкно). I_ нiхто не вгада . Я присягну на
Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой
дрянi, як другi... ©х роблять у англичан, i англичанин ©х возить, а я у
нього ¾ агентом.
Герасим._ Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи...
Як двi каплi води, всi однаковi... руб - руб, три - три - однаковiсiнькi!
Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невiдомий._ Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим._ Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух -
прийму. Як же ти ©х розбира ш?
Невiдомий._ Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться -
вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йужда мся в покупателях; ми ©х
розпустили i розпуска мо, може, мiлiон, i всi благодарять... Ви зна те,
теперечки етiх д н г скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi сть такi самi.
Герасим._ Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто,
справдi? Ану, глянь. (Показу сво© грошi.)_
Невiдомий (розгляди)._ Как нема, коли !.. От одна трьохрубльовая, от
друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.
Герасим._ Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невiдомий._ Побей меня бог.
Герасим._ Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд
Жолудьова приказчика. Виходить, ©х i у Жолудя доволi ... Он як люде
багатiють. Я ©х помiтю: надiрву кра©... От тiлько одно менi дивно: чом же
ти сам не торгу ш на цi грошi, а тiлько другим надiля ш?
Невiдомий._ Ви все любопитнiча те. Ну, а отчего ви не продайоте
фальшiвих д н г? Вiдiт , у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь
свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей...
Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробля мо мiлiони, а люде в двадцять
раз больше... Ну, а якби ми самi на етi д ньгi товари купували? Хто б тодi
так дешево робив грошi?
Герасим._ I то правда. (Розгляди, грошi.)_ Не надивуюсь! Настоящi,
натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива кра©.)_
Невiдомий._ У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот
в кожаних мiшках; желi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду
телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть ©х на нашу станцiю.
Герасим._ Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч вiзьму!
Невiдомий._ Нехай вам бог помога ! А коли вивезти?
Герасим._ Сьогодня у нас субота... У понедiлок можна?
Невiдомий._ Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим._ А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю
на них що-небудь.
Невiдомий._ Навiщо, коли у вас сво© ... А между прочiм, вiзьмiть. Так
у пон д льнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i
для дам, - розумi те?
Герасим._ Розумiю.
Невiдомий._ Прощайте. (Iде.)_ Дай вам бог з мо © легко© руки зробиться
мiлiонером!
Герасим._ Спасибi!..
Невiдомий виходить.
(Сам)._ Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi... Самому
страшно, щоб не влопаться... Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн
чорта не боявся, то не побо©ться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого
компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач._
ЯВА IX
Герасим _i Копач._
Герасим_. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопа i на
перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.
Копач._ Здоровенькi були! Як пожива те, що поробля те, кого вигляда те?
Хе-хе!
Герасим._ Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
Копач._ Поздравляю з прiобр т нi м земелькi, дай бог еще столько
прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля
верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попо©сти по-чумацьки...
Хе-хе-хе!
Герасим._ Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
Копач._ Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре
зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде
закладать пiд лату голову, то позрива . Опит... Хе-хе-хе! Тiлько гляну,
зараз бачу.
Герасим._ Я й сам бачу, та грошей нема.
Копач._ Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю
за предпри©мчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку,
скуповуйте! й-богу! Чого ви? Дума те - шуткую? Якi тут шутки?
Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть
головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани
горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони
привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iм нiя
ахнули! А ви -
галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно
жирок i нароста ... Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт
- п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та
помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим._ Що там я купив, i балакать не варт.
Копач._ Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiм р з свинi:
от вона ходить на подвiр'© худа, обдрипана, а закинули ви ©© в саж,
стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало
нароста , - так i ви... Опит - велiко дiло!
Герасим._ Спасибi! То це ви мене з свинею рiвня те?
Копач._ Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь-це прiм р. Ви не взирайте!
Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвня тесь з
Чоботом, а може, i з Жолудьом... На все свiй час, сво врем'я. Не можна ж
зразу, в тiм i прiм р. Практiка, опитность - велiко дело. Вас вже не
обманеш, ви всякого обманете, а це велiко д ло, коли не тебе за чуба
держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви
глянули кобилi в зуби i наскрiзь ©© бачите, - опит! Вiд того у вас лошата
он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь
iде на користь. А то повидумували: ячмiнь-голак, а вiн родить не так;
озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито
шампанське - баловство панське... Хе-хе-хе!
Герасим._ Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете,
тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей,
грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка
земля? Неперепахана, ставок рибний, i з мо ю межа з межею.
Копач_. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiм р;
От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi...
Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим._ Викопа м. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на
хазяйство?
Копач._ I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по
секрету скажу: тут сть один предмет... Нi, не буду говорить - я вас
повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiм ти такi, що не можна
сумнiваться, - верьте!
Герасим._ Ет! Ви тiлько хвалитесь... Тридцять лiт шука те грошей, а
нiчогiсенько не знайшли.
Копач._ Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От по©демо, я
вам покажу, сто©ть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi
вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоно© мiдi, тiлько товкач
перебитий... А сковороду - отака сковорода... Запорозька, видко, жидкiв на
нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали...
Предмети iнтереснi для науки; я ©х одi-слав одному професоровi, забув, як
фамiлiя, вiн кургани розкопу ...
Герасим._ Чортзна-що, аж нудно слухать!... Ви грошей давайте?..
Копач_. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться... Всякому сво -
вiрте, що провiд нi недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi
зашумить Банавентура-копач!
Герасим._ Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?
Копач._ Зараз би по©хав в Париж.
Герасим._ Чого? Щуп оцей показувать... Та ви ж i балакать по-©хньому не
вмi те.
Копач._ О, я ©м скажу... Та все одно ви не зрозумi те!
Герасим._ Е, бачите, ви не вмi те, та вже й круть-верть.
Копач._ Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто
ля фуршет!... Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?
Герасим._ Та хто його зна що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.
Копач._ В тiм сила! Ви собi дума те, що це дурак який ходить?
Герасим._ Та хто його зна .
Копач._ То-то бо й ! А я мовчу i таки свого доб'юсь... а тодi i будете
руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна
пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би
знав французького язика не хуже мене, для того самоучитель. Марго й
другi книги. :
Герасим._ Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак
лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився:
як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень
дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе
по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.
Копач._ Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в
затяжний хомут, хоч у шори... Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!
Герасим._ Що нi, то нi. Я ©х i не бачив, якi вони.
Копач._ Хе-хе-хе! От бачите... i тут наука... Нi, ви протiв науки не
iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не
зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзi©! Хто найкращий ©здок?
Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як сво©х п'ять пальцiв?
Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках
роз'©жджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них
справля ; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на не© сiдав
копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила
перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.
Герасим._ Вчений поки бога змалю , то чорта з'©сть. Та це все
чортзна-що ми балака м; краще ви скажiть менi, чи не зна те багато©
дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де багатi
дiвчата.
Копач._ Знаю. Як не знать - знаю... От хоч би й у старшого Пузиря - двi
дочки на возрастi. Я у них як дома.
Герасим_. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як
дума те?
Копач._ Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А зна те що? А ви кажiть:
що? А от що! По©демо ми завтра з Романом до Пузирiв... Так, нiби поросят
купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп
отакий... ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угоду ш, пудiв вiсiм
сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi- грунт у
хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав
двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.
Герасим._ Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то
нiмецька вигадка.
Копач._ Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку -
як би ви смакували!
Герасим._ Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не ©сти, то
побалакать про смачну ©жу.
Копач._ Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви
скажете на мо предложенi ©хать до Пузиря на оглядини?
Герасим._ А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?
Копач._ Жаль тiлько, що Роман французького язика не зна , а то ми б там
з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний
предмет.
Герасим._ Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi- грошi всьому голова.
Входе Роман._
ЯВА Х
Тi ж i Роман._
Роман._ Здрастуйте вам ще раз.
Копач._ Здоров, здоров, ле-козак.
Роман._ Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.
Копач._ Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив
апетита, що аж слина котиться.
Герасим._ Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попо©мо, а ти,
сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.
Роман._ Для чого?
Герасим._ Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько,
по©деш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового
хвургона i сам одягнешся по-празниковому.
Роман._ А чого ж я, тату, туди по©ду?
Герасим._ А ось чого: там дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем
до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб
побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби
при©хав на завод купувать свинку i кнурця...
Роман._ Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.
Герасим._ Тьфу на тво© речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона
старалась у роботi.
Роман._ Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим._ Чортзна-що балака ш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську
дочку з приданим, а не наймичку.
Роман._ Мотря така дiвка...
Герасим._ Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.
Роман_. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я ©© не знаю.
Герасим_. Ой гляди! Може, чого нако©в з Мотрею? Тiлько прийдеться
платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм
плати.
Роман._ Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина
чесна.
Герасим._ А грошей у не© багато ?
Роман._ Де ж вони у не© вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
Герасим._ До душi, та не до кишенi.
Роман_. А ви дума те, що у Пузирiв поживитесь грiшми?
Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять
тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару
коней, фургона i двi корови.
Герасим._ Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.
Роман._ Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та
й вирядили.
Герасим._ А нас хiба не били? Били й нас.
Копач._ Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не
набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Герасим_. Та що його слухать!
ЯВА XI
Тi ж i Клим._
Клим._ А йдiть, хазя©н, дайте коням оброку.
Герасим._ Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе,
за ним Клим.)_
Копач._ Поспi ш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим
часом, як тут було дiло на весiллi.
Роман_. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб
давали обiщане придане, а батько одмовили сво ю поговоркою: обiцянка -
цяцянка... Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн
батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба -
саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям
витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не
зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Копач._ Викрутився?
Роман._ Викрутився.
Копач._ Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
Роман._ Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною
i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i
тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька...
Ну, й пiшло, й пiшло...
Входе Герасим._
ЯВА XII
Тi ж i Герасим._
Герасим._ Чортзна-що слуха те, хiба ви не бачили, як б'ються?
Копач_. Та не в тiм сила. Тут опит получа ться. От я не знав, як
викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю... Вiк живи, вiк
учись... Ну... ну?
Роман._ Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються,
дивись: слово по слову - знов зчепились. . Отаке-то придане; нарештi,
батьковi два зуби вибили...
Герасим._ Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.
Копач_. То це прямо страженi було!
Роман._ Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того
сказать, що як роз'©халися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi
цiлу куделю.
Копач._ З тако© вовни добрi б були рукавицi.
Роман._ Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
Копач._ I це по-хазяйськи.
Роман._ I досi ними вози пiдмазу мо.
Копач._ А хто ж битву виграв?
Герасим._ Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки
зятьовi.
Роман._ Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим._ Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я
обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач._ Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер... Опит - велiко
дело! Висвата м i д н жний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто,
пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
Герасим._ Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
Копач (бере щупа)._ Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмi те.
Герасим._ На чорта воно менi здалося.
Копач_. Еге, та не забалака те!.. Альом! _
Герасим._ Тьфу! Самi ви Альона!
Копач._ Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! _Ха-ха-ха!
Виходять.
Завiса_.
ДIЯ ДРУГА
ЯВА I
Перед свiтом, в хатi. Копач_ ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач._ Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не да менi. спокою
цей предмет... Боковенька, копили, кам'яна фигура... Там грошi, iменно
там. Там моя судьба... Копили, оскардами висiченi... сьогодня цiлу нiч