Квитка-Основьяненко Григорий Федорович. Щира любов

   От вже справді, як на картині намальована, красива та красива!… Тільки чудно було на неї дивитись у тім, що якось-то була вона і ніби не вона! Очиці бистрі, аж горять, на виду краска у щочечках так і переливається; то часом стане бліда-бліда, то вп'ять рум'янець у неї, як жар, спихне. Піде проворно, порядкує, усіх поспіша…_ то вп'ять руки опустить, головоньку похилить. І де стоїть, не зна, й що робила, і куди йшла – усе забуде… Говориш до неї – вона не на те одвіт дасть, та стане бистро-бистро глядіти і неначе дивується, чого се люди посходилися і поперев'язовані ходять. Озирається-озирається, гляне на себе і помертвіє… Оттака усе була!
   Увійшов і Микола вже благословитись, і що ж – не надів ні тії свити, ні того жупана, що йому Олексій учора під вінець подаровав, а одяг хоч і добру, а просту свиту сірого сукна, і усе на ньому було просто.
   – Чом ти, Миколо, не урядився у ту свиту, що тобі тесть подаровав? І жупан було одягти, – так питались його жіночки.
   – Не йде діло, – сказав Микола. – Мене панотець бере з наньмитів, і я так батраком довжон явитися перед господа бога, і від нього прийнявши Галочку з своїм щастям, тогді вже стати чим-небудь луччим, а тепер я сам ще по собі нічого.
   І поблагословив же Олекій Галочку до вінця, і випроводив її таки точнісінько, як на кладбище. А що вже плакав, плакав – як мала дитина! Тяжко-бо йому було, важко на душі,, хоч і сполняючи доччину волю, та яка се воля була!… Се усе равно, якби вона вибрала ніж і просила б, щоб її отсим ножем зарізали!
   Йшла бідна Галочка до церкви швидко, бистро і усе поспішаючи: ні на кого не дивилася, нікуди не озирнулася. Під вінець сама підійшла, та як стала на рушнику, кинула очицями на вінці, стрепенулась, як рибочка, підняла очиці угору… так слізочки ув оченятах засяли!…
   Одвіт попові, що по своїй охоті йде і що нікому не обіщалася, сказала голосно, на усю церкву. Правду можна було сказати, що усе, що вона не робила, збираючись заміж іти і під вінець підходити, то усе робила мов не о своєму умі, а ніби якась сила вела її до сього против її волі. Душа і розум повелівали їй хоч погибцути, а не довести милого чоловіка до нещасної жизні, з нерівнею побравшися; так серденько-бо не того бажало! Воно кріпко у ній бушовало і хотіло по-своєму зробити: хоч на годочок, хоч на місяць, хоч на деньочок знати щастя, пожити з миленьким, що й він же того кріпко бажа, і, хтозна, може, й не буде нічого такого, чого душа боїться… Так проти таких-то думок Галочка усе боролась, що туж-туж не подоліють її!… І таки посилили б, якби не така у неї душа була, що не піддавалася вередованню серденька, хоч таки і дуже воно жалібно прохало зробити по його. А від сього Галочка, як свічечка, пала, поки стає воску, а як віск догори, так і свічка гасне усе тихше, усе тихше; так і вона кріпилася, щоб стало сили, поки скінча своє діло, а тут за усяким словом, як одчитували молитви, то і вона мов гасла, так що як прийшлося обводити круг стільця, так вона вже і не змогла сама по собі йти, а шепнула старшій дружечці: «Веди мене… бо впаду…» І справді, якби не дружечка, та ще один з дядьків повели її, то тут і впала!
   Як зовсім повінчали і стали поклони бити, вона, вдаривши, і не піднялася сама. Кинулись до неї, бризнули водою і сяк-так відволодали її. Не здужала вже сама йти додому, Микола з боярином через силу довели її.
   Яке ж і гуляння на такім весіллі? Чи почастовали, чи попотчували чим родичів, то так усі і розійшлися.
   І що то: хоч як Галочка не чудно виходила заміж за свого батрака, маючи женихів щонайлуччих і багатих, і що так хутко, без зборів, без приборів, без усякого весілля… та й те знали усі, що ще від самого посту учащав до них якийсь-то охвицер, що увесьденички просиджував у них і часто дуже смерком вертався від них, усе сеє знали; так, отже, ніяка недобра слава не проходила про неї, бо одно те, що добре знали Галочку, що не піде ні на яке худо ні за усі золотії гори, а друге те, що тогді не було моди пащековати про людей і шпигати їх язиками. А найпуще на дівочу славу ніхто не смів ні півсловечка нічого сказати. Попробував би що брехнути; так так баки і заб'ють, і вже з брехунів повік не вийдеш. Та й старі приказують, було, молодим: знаєш, не знаєш – мовчи; а коли певно знаєш, що сам що-небудь іменно таке бачив, то й тогді не смій розказувати, а потихеньку скажи старшому, коли що пильно треба, а ні – так і мовчи собі, бо дівчача слава – як біле полотно: пилинка впаде, то й видно. А через такий порядок і дівки, було, бережуться, крий господи як! Сміливо можна сказати: не то що у сотні, у тисячі дівок не було ні одної, як тепер десятками лічи, вулицею проходивши. Святеє діло старовина! Мабуть, не вернеться вона ніколи!…
   Вже так що і два тижні, а трохи чи і не більш минулося після того, як Галочка вийшла за Миколу: як ось раз удень старий Олексій сидить у хаті і чита житія. Миколи не було дома – пішов до чоловіка за ділом. Галочка сидить край віконця, зібралася мужикові сорочку шити та покраяла, а тепер і не розбере, що і до чого слідує, та, мабуть, від того і задумалася: ручки поскладала на роботі, головоньку схилила і дума… Та що то за гарна з неї молодичка! Вже іменно не можна було сказати, чи гарніша була дівкою у косах та у скиндячках, чи як тепер – у парчовому очіпку, що їй кріпко пристало, що усе б на неї і дивився. Личечком собі хоч і кріпко похудла, і рум'янцю на щочечках не стало, та се здавалося, що так їй гарніше було.
   Як там сидять собі, аж ось дзвоник… дзвоник… і усе ближче… і якраз біля їх хати і став.
   Галочка зирк у віконце… «Ох!» – тільки і скрикнула, руки і ноги затрусилися – ледве устала… і у кімнату б то поспішати, і з місця не ступить.
   – Що там таке? – спитав Олексій, не дуже чувши, що щось прибігло.
   – Він, таточку, він! – аж задихаючись, крикнула Галочка і кинулася у кімнату.
   А тут якраз у двері… і хто ж то? Семен Іванович.
   – Здравствуй, мій любезний приятелю, Олексію Петровичу! – крикнув Семен Іванович, убігши у хату, і кинувся його обнімати. – Як, – каже, – собі поживаєш?
   – Спасибі богу, – сказав напроти і Олексій, що і зрадовався, побачивши його, а як здумав, що без нього тут совершилося, так у нього душа так і покотилася, і не зна, на яку ступити, і дума собі: «Буде ж тут усього доброго!»
   – Де наша Галочка? Чи здорова вона? Вже тепер певно вона моя! Ось, Петровичу, привіз тобі письма і від брата, і від дядюшки мого, старшого брата отцевського. Тут тобі усе добре пишуть, – так казав Семен Іванович, сердешний веселенький, говорливий, і, не дожидаючи над собою біди, сів на лавку, і став доставати тії письма.
   – Не турбуйтеся, Семене Івановичу! – сказав старий. – Письма опісля прочитаємо… А може, ви хочете побачити Галочку?
   – На, панотче, читай отсії письма, а я побіжу знайду Галочку, що і не зна, що я приїхав, а то б вибігла. Знайду і приведу до тебе, а ти нас поблагослови, як дітей своїх. Тепер ні в чім не буде замішки. – І хотів було бігти за Галочкою, та Олексій і спинив його кажучи:
   – Ви вже її не знайдете, вона сама до вас вийде. Та й кликнув: «Галочко, а вийди сюди, душко, на часинку!»
   Трошки згодом Галочка і увійшла… Семен Іванович кинувся було як стріла до неї, як – зирк!… – вона ув очіпку… вже молодицею! Він так і обмер, поблід, як стіна, впав на стіл. Далі скочив – і до неї:
   – Галочко, що се ти наробила?…
   – Семене Івановичу, – стала казати вона йому, ковтаючи сльози, що від самого серця ідуть і душать її. – Панотець мене благословив, і я по самій чистій своїй волі вийшла за чоловіка чесного, доброго… Не приходиться нам нічого споминати. Ще раз довелось мені сказати вам: «Прощайте навіки». Забудьте усе і не споминайте про мене… Я вам розв'язала світ… Ви знайдете своє щастя… а я…
   Сльози так і залили її речі… Вона мерщій убігла у кімнату, зачинилась, і чути було, як защепнулась…
   Довго Семен Іванович, припавши на стіл, плакав, ридаючи гірко… Далі схопивсь, обняв Олексія, поціловав його, кажучи:
   – Прощай, Олексію Петровичу, на вішнії віки! – вдарив себе рукою по голові і вибіг з хати.
   Тільки вони його і бачили, і нічого не чули про нього ніколи…
   Олексій, зоставшись один у хаті, довго не тямив себе, так йому важко було дивитись, як вони меж собою побачились і як розірвались на вішнії віки! Прочунявши трохи, зараз став молитись богу, що чи не согрішив він тим, що розлучив таку їх любов? «Щоб побратися їм – ніяк того не можна було: і, щоб закінчати усе, треба їй було вийти за другого. Сього і сама Галочка хотіла: я їй вибрав чоловіка доброї душі, чесного, він Галочку не те що любитиме, він буде її шановати, зберігатиме її. Галочка по своїй охоті йшла за нього, вона не цурається його, бачить, як він вбивається об ній, вона і дякує йому… А далі, як Семена Івановича тут не буде, то вона його потрошку і забуде, а він, спасибі йому, і він побережеть її, він не буде показоватися до неї і сам, щоб не розважати нудьги її. Саме важке, у останнє попрощатися, минулося вже. Тепер молитися богу і від його милості ждати, щоб ми усі затихли собі і стали жити без горя».
   – Галочко! Вийди, душко, до мене; вже я сам. – Так казав Олексій, стукаючи тихенько до неї у двері. Галочка, а ще лучче сказати, сама тінь її – так-то вона змінилася ув один час! – вийшла, ледве ступаючи, кинулась батенькові на шию, гірко плакала укупі з ним і, не здужаючи стояти, присіла на лавці.
   – Се вже уостаннє, – ледве промовила вона. – Боже, прости мене за сю годину! Може, я спіткнулася?… Я чоловік!… Таточку! А ви і Микола не побачите більш моїх слізочок, а далі, далі не замітите ніякої журби за мною!
   Олексій, бачачи, що вона кріпко змінилася після того, як побачилася з Семеном Івановичем, приголубив її, просив, молив, щоб вона виплакала своє горе, що після того їй легше буде, щоб не душила своєї журби, а потроху зовладівала б її.
   Галочка вже мовчала, не плакала і – так би то бачиться – слухала його, та нічого не чула, що він їй казав.
   Вернувся Микола. Аж вжахнувся, побачивши, яка стала Галочка у короткий час!
   Олексій хотів було казати, так Галочка зопинила його і швиденько каже: «Миколо! Отеє був тут Семен Іванович… Ти знаєш усе… він не знав, що вже я за тобою… Добрий! він поплакав трохи… і я не стерпіла! Прости мене, се святі сльози… я вже ніколи не побачу його…»
   – Чи же ти винна, що кажеш, щоб я простив тебе, – сказав їй Микола, пригорнувши її до свого серця. – Чи є хто чистіший тебе?
   – Годі ж, годі, – сказала вона, силкуючись всміхнутись. – Се хмарка набігла було і вже… ніколи не вернеться. Побачиш, що я любитиму тебе… Поможи мені лагодити обід, панотець наш хоче обідати.
   Усе пішло на порядках, як і було сперва; тільки Галочка щодень змінялася. Дуже видко було, що вона силувала себе, щоб і по господарству старатись, або робити що, або розговоритись з ким, зазивала до себе подруг, іногді сама ходила до них, та се усе робила, дуже себе силкуючи: і за роботою, і з подругами бачиться і слуха, що вони розказують, вона усе була у думках; а сльози, так і видно було, що от хлинуть з очей… вона їх здержує, перемага нудьгу свою… І таке їй мученіє з собою ніколи було не минеться їй: не тільки що кожний день, вона кожний час подавалася усе більш, усе більш, і кожний вечір вона вже була не така, як була ранком. Микола не покидав її, розважав її, у вічі дивився, чого б вона забажала, усе хотілось йому, щоб вона повеселішала, щоб забула журбу свою. Панотець теж розговорював її, щоб вона об чім-небудь другім думала; усе понапрасно! От і слуха Миколу… далі стане дивитись на нього, розглядаючи, мов уперше бачить чоловіка; пізнає його, згадує, хто се такни?., і тут., здихне тяжко та тяжко, від серця здихне, згадавши усе… кинеться до нього і жалібненько, та не плачучи – бо як сказала, так і не плакала ніколи: вже і слізочок не було, усі канули на серце – казала йому: «Бачу усе, знаю, що ти для мене робиш, дякую тобі за твою кріпко добрую душу… та що ж мені робити? Не можу зовладити з собою…»
   І не посилила-таки горя свого! Скоро так знемоглася, що не здужала і з постелі устати…
   – Миколо, сину мій!… Бачиться… вона нас покине?… – гірко плачучи та вбиваючись, казав Олексій.
   – Хіба ж ми достойні, щоб ангел небесний жив з нами? – сказав Микола і швидше до болящої.
   Вона не боліла, вона не страждала, а час від часу Догоряла, мов свічечка, засихала, мов билиночка. Тілом хоч зовсім опустилася, так духом була бодра і не боячись дожидала, що їй находить…
   – Тепер я помирилась з богом милосердним! – так казала вона, сполнивши усе по закону святому. – Я готова… іду перед суддю праведного і милосердного отця… Він мене не отженеть від себе. Я сполнила самий святіший закон його: душу свою положила за мого друга… щоб відвернути від нього горе!… Себе не змогла, не здужала зберегти… Я старалась… не змогла… я чоловік! Отець мій буде розбирати моє хотіння… він не зоставить покірної дочки…
   Так розговорювала вона, сидячи на постелі своїй, держачи Миколу за руку і припавши головою до батенька… як ось… бачить, коло неї великий світ… чує, кличуть її як-то дуже приятно… вона мов іде угору… зирнула униз… аж батенько її і мужик – над її тілом…

Пояснення слів

   Аєр – повітря
   Аз – я
   Аки – як
   Алтиїї – старовинна російська
   монета вартістю три копійки
   Аще – якщо
 
   Бабак – степовий гризун, має цінне хутро, з осені до весни впадає в сплячку; нероба, ледар
   Баєвий – виготовлений з баї, м'якої бавовняної, рідше вовняної тканини
   Бакша – баштан
   Баля и траси (баляндраси) – пусті розмови, веселі розповіді про щось незначне, несерйозне
   Барда – гуща, яка залишається при виготовленні горілки і йде на годівлю худоби
   Ватувати – різати великими шматками
   Бебехи – стусани
   Безконечні – вид візерунка, схожий на спіраль
   Бельбахи – внутрішні органи; тельбухи
   Берлин – карета
   Бецман – велика, але неповоротка і ледача людина; здоровило, вайло
   Бешиха – гостре запалення шкіри
   Бих (бисть) – минулий час дієслова бути
   Бібка – маленька кулька овечого, заячого посліду; приправа у вигляді кульки
   Біржанйк – візник найманого екіпажа. Місце стоянки екіпажа і сам екіпаж називалися біржею
   Боярин – товариш молодого,
   який є головним розпорядником на весіллі; шафер
   Брат у третіх – син троюрідного дядька чи тітки
   Бришкати – поводитися чванливо; задаватися
   Брус у вати – їсти що-небудь не рідке
   Бублейниця – жінка, яка пекла і продавала бублики; галаслива перекупка
   Бузувір – зла, жорстока людина; вживається як лайливе слово
   Бумажний – бавовняний
   Бунчуковий товариш – почесне звання, яким українські гетьмани нагороджували сипів генеральної старшини та полковників. У XVIII ст. це звання надавалось козацькій старшині при виході у відставку
 
   Вал – товсті нитки з клоччя
   Вєгеря – вид танцю
   Великдень – християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства – Христа
   Вержёся – кидається
   Вийомка – конфіскація заборонених товарів
   Вильоти – відкидні рукава старовинного одягу
   Випити на потуху – випити під кінець, на прощання
   Вия – шия
   Відкупщик (відкупник) – той, хто одержує право за гроші стягати з населення державні податки
   Війя – дишло
   Вогник – пухирчастий висип на обличчі
   Водохреще (хрещення) – церковне свято 19 січня на пам'ять євангельської легенди про хрещення Ісуса Христа
   Водянчик (водяник) – діжка для води
   Возгребіє сотворити – розібрати, розкумекати; розрити
   Возклонініє – поклоніння; колінопреклоніння
   Возмутйти її розанам и – побити її різками
   Вознепщевати на ім'я – осуджувати мене, наговорювати на мене
   Волость – у дореволюційній Росії адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту
   Волочити колодку – давній звичай, коли жінки у понеділок на масниці чіпляли нежонатим чоловікам обрубки дерева – колодки; чоловік волочив колодку, поки не відкупиться
   Вольна – так у першій половині XIX ст. на Слобожанщині називалися шинки, які знаходились за межами міста і мали право на безмитний, вільний продаж горілки, що була в них набагато дешевша, ніж у міських шинках
   Ворон – гра, в ній імітується напад ворона на курчат, яких захищає квочка
   Восьмуха – міра, що відповідає восьмій частині кварти
   Вотщє – даремно
   Всує – даремно, марно
   Вухналь – спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі
 
   Гиря – брита голова, голова взагалі; вбога, нужденна людина
   Говіти – постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя
   Голінний – бравий, завзятий
   Горлиця – давній український народний танець
   Гоцак – український народний
   танець, за характером виконання близький до гопака
   Граматка – поминальна книга або поминальний список
   Гречі (грече) – добре, як слід
   Гривня – мідна монета вартістю три копійки (у деяких місцях дві з половиною копійки)
   Гриза – грижа
   Губернський секретар – цивільний чин 12-го класу, прирівнювався до підпоручика
   Губи – гриби
   Дамки – гра в шашки
   Дати щипки – ущипнути
   Двійло – товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними; дишель
   Денежка – чверть копійки
   Дєсниця – права рука
   Десяцьке – податок на десятника (десяцького) – нижчого поліцейського чина на селі, якого вибирали селяни
   Дистанція – дільниця якогось поділу
   Днєсь – сьогодні
   Днище – дошка з отвором, в яку закладали гребінь при прядінні ниток ручним способом
   Домінус – пан
   Домовини – обряд домовлен-ня перед весіллям про гостей, подарунки тощо
   Дондеже – доки
   До сина – дуже багато, до біса.
   Дрібушки – дрібно заплетені коси; вид руху в українських народних танцях
   Дружка – дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді
   Дулівка – наливка, настояна на грушах-дулях
 
   Єгди – коли
   Єдиус – жіноча прикраса у вигляді монети; дукач ъ
   Єлико – оскільки, скільки
   Єсте – теперішній час від дієслова бути
 
   Жарнївки – круглі білі камінчики, нанизані на нитку, носилися на шиї у вигляді прикраси
   Житія – збірник описів життя Людей, яких церква визнає святими
   Жлукто – посудина, видовбана з стовбура дерева, в якій золили білизну – парили, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи
   Жупан – стародавній верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром та позументом, поширений серед заможного козацтва та польської шляхти; верхній жіночий одяг переважно з дорогих тканин
   Закавраш (закарваш) – одворот на кінці рукава; обшлаг
   Закаляти – забруднити, замазати чим-небудь
   Залізняк – ливарник або торговець залізними речами
   Занєжє – тому що
   Запаска – жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру, переважно вовняної, що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки
   Заплішити – укріплювати що-небудь, забиваючи клинець (заплішку)
   Запола – поділ жіночої сорочки
   Заполоч – кольорові бавовняні нитки для вишивання
   Засідатель – виборний представник населення, який бере участь у розгляді судової справи
   Затого – скоро, от-от
   Заушниця – запалення завушних залоз
   Збитень – гарячий напій, який готувався з води, меду, прянощів
   Збіржа – стоянка візників (збіржаників)
   Збудь – вік – старезний
   Зді – тут, сюди
   Зело – сильно, дуже; літера церковнослов'янського і староруського алфавітів на позначення звука «з»
   Зінське щеня – невеликий гризун, що живе під землею, має недорозвинені очі, сховані під шкірою, і зуби, пристосовані для риття землі; сліпець Зовиця – сестра чоловіка Золотий (злотий) – на Правобережній Україні місцева назва монети вартістю 15 копійок.
 
   Ідїжє – де
   Іжє – які, що
   Іордан – назва церковного свята (19 січня) на пам"ять євангельської легенди про хрещення Ісуса Христа; місце на річці, де в цей день святять воду
   Кабака – тютюн Кабатйрка – табакерка Кавалерія – тут: орден К а в'я р – солона риб'яча ікра Калавур – варта, сторожа Каламайка – цупка, густа льняна тканина
   Каламар – чорнильниця
   Калган – трав'яниста рослина, корінь якої використовують для лікування шлункових хвороб або кладуть у горілку, щоб зробити її запашною
   Карватка – кухоль
   Кармазин – старовинне дороге темно-червоне сукно
   Картацький – картатий, із чотирикутними візерунками, малюнками (про тканину, одяг)
   Кварта – міра трохи більша за літр; кухоль
   Ке (для одн.), кет є (для мн.) – і уживається як присудкове слово в значенні: дай, подай; як вигук спонукання до дії: ану, анумо; як вигук спонукання в значенні: глянь, дивись
   Кибал а – старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця
   Кинути руду – пустити кров
   Китайка – первісно – густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім – бавовняна тканина, яку виробляли в Росії
   Кладі – вантаж
   Клечальна неділя – неділя на зелені свята, коли хату, двір прикрашали клечанням – зеленими гілками Книш – вид білого хліба з загорнутими всередину краями
   Кобилка – грудна кістка в птахів
   Ковінька – палиця з загнутим кінцем
   Коєгождо – кожний
   Козир-дівка – смілива, спритна, гостра на язик дівчина
   Колезький асесор – в дореволюційній Росії – цивільний чин восьмого класу за табелем про ранги
   Колико – скільки-небудь
   Колода – дерев'яні кайдани на руки, ноги, шию, які в старовину одягали заарештованому
   Комісар – в XVIII – на початку ХХ ст. в Росії урядовець, що виконував поліційні функції; пристав
   Компот – перекручене капот, жіночий хатній одяг; халат
   Копа – п'ятдесят копійок
   Кораблик – очіпок з дорогої, часто золототканої тканини на твердій основі, формою нагадує кораблик, човен
   Коренити – ущипливо, дошкульно докоряти, сильно лаяти
   Корогва – прикріплене до довгого держака полотнище з зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу
   Костити – дуже лаяти
   Кострубонько (кбструб) – весняна танкова гра дівчат; в східнослов'янській міфології – втілення весни, родючості
   Коцарювати – виготовляти та продавати килими (коци)
   Красна бумажка – десять карбованців
   Крёймах – гладенький, переважно заокруглений камінець, який діти використовують для гри
   Крилас – у церкві підвищене місце для хору, читців праворуч і ліворуч від середніх дверей вівтаря
   Куликати – пити (горілку, вино тощо)
   Куна – залізна скоба, прибита в церкві, в яку вкладали руку жінки, караючи її за порушення правил пристойності
   Кунпанія – компанія
   Кунтуш – верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського населення XVI – XVIII ст.
   Купно – разом
   Кухва – бочка; глек
 
   Лабети – міцні великі руки; лапи; пастка
   Лебєдаха – бідолаха
   Лепорт – рапорт
   Лепський – гарний
   Липина – тріски
   Личман – пастух овець
   Ліпо єсть – годиться, варто
   Лоск – тут: безладдя
   Лоском лежати – бути неприбраним, неупораним
   Лотоки – канали на водяному млині, греблі, якими тече вода
   Лунь – хижий птах родини яструбиних із сірувато-білим пір'ям у самців
   Люстриновий – пошитий з люстрину – вовняної чи напів-вовняної тканини з глянцем
   Люшня – дерев'яна деталь, яка з'єднує вісь воза з полудрабком
   Лядвії – стегна
   Ляхівка – вид вишитої або вимережаної прошви на чоловічих та жіночих сорочках
   Мазниця – посуд для дьогтю
   Макортеть – макітра
   Макотрус – час збирання маку.
   Мандрйка – виріб із сиру та тіста, що має форму коржика; сирник
   Мандрьоха – бродяга, повія
   Мари – ноші для перенесення мерців
   Маслосвятіє (маслосвяття) – церковний обряд помазання єлеєм тяжкохворого чи вмираючого
   Масниця – давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром тощо)
   Машталір – візник
   Меделян – собака меделянської породи
   Мєск – мул; виродок
   Метелиця – народний танець, виконуваний у швидкому темпі
   Миколу звалити – дуже смішити
   Милодан – коханий
   Мильний – темно-сірий
   Миньки (минь) – прісноводна хижа риба родини тріскових
   Мойка – кустарне підприємство, на якому промивалась овеча вовна
   Моревий – пошитий з дорогої шовкової тканини з полиском
   Моркву скромадити – сварити когось
   Мотовило – пристосування для змотування пряжі
   Мочула – рогожа з волокна молодої липи
   Мя – мене
   М'ясниці – певний період часу після зимового посту, коли за законом православної церкви дозволяється вживати м'ясну їжу, одружуватися тощо
 
   Наголо – тут: зовсім, цілком; поголовно
   Найомщик – підставний рекрут, найманий за кого-небудь.
   Намітка – покривало з тонкого серпанку, яким зав'язували поверх очіпка голову заміжньої жінки
   На руку ковінька – цього тільки й треба
   Невпустйтельно – з небезпекою втратити
   Неглі – ніж, щоб, однак
   Недоїмка – не сплачена вчасно частина податку чи якогось збору; заборгованість
   Не до шмиг и – не до ладу
   Нехвалйт – перекручено від інвалід.
   Носатка – посудина з носиком, що своєю формою нагадує чайник
 
   Обаваніє – очарування, заклинання, заговорювання
   Обачє – крім
   Обозний – виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих адміністративно-військових посад на Україні в XVII – XVIII ст.