Квiтка-Основ'яненко Г.. Сватання на Гончарiвцi

виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не
iде, як затялись.

У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть?
С т е ц ь к о. Без сорома казка: кажуть, що дурний. "Дурний, цур йому"!
- ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд
сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде
узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей - тпррру! - нiгде буде
взяти!
У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi
кажу.
С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг
вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я
не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка
каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я
дурний, так вже нiгде дiтись!
О л е к с i й. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на
Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть.
С т е ц ь к о. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так
скажуть. А купцi так не те кажуть.
О л е к с i й Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав?
С т е ц ь к о. Ось бач як. Послав раз батько, - та й близенький свiт! -
аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А
тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як
гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки:
вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там
робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется).
О л е к с i й. Чим же вони обдурюють?
С т е ц ь к о. Еге! ось як; Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як
мак у полi. Бриль на нiй... тiльки що ув огород горобцiв полохати, та
шовкове рядно нап'ято, а скрiзь так i свiтиться... (Сме тся). Вже я,
братику, надивився!.. От купець i подасть шовково© ганчiрки шматок або
хусточку дiряву, що менi i на онучi ©© не треба, та i лупить грошики,
скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь
собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось
мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не
молодець, а Стецько. Тут, зна©ш, скинулись по слову та i стали приятелi.
Далi зiбралось ©х чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i
усяко© мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi
заставили танцювати; як же я ©м учистив гопака, так аж полягали
регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто
ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
О л е к с i й Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслуха ш. Тепер
кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкида шся? Так слухай же: от нас дво
i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай,
що тiльки тобi i на свiтi жити!
С т е ць к о. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця
там знайдеш!
О л е к с i й I там знайду та й задушу...
С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу...

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.

У л я н а. А куди то, тату, мандру те? Вернiтесь лишень! (Ведет его
назад). й же то богу, не пущу!
П р о к i п. Та менi дiло до чоловiка, - що се таке?
У л я н а. Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете?
П р о к i п. Винеси ж ке шапку.
У л я н а. Не винесу, бо пiдете на вольну, а опiсля що вiд матерi
достанеться. Хiба не зна те?
П р о к i п. Оттак! усе на вольну.
С т е ц ь к о. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить.
Хоч би i на вольну пiшов, так тобi що за дiло? - Не хто ж велить, батько,
хоч i поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти
мого? Вiн би тебе скрутив, що до нових вiникiв пам'ятовала б. Чи так i
мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди!
У л я н а. Не буду тебе слухати, бо не буду тво ю жiнкою.
С т е ц ь к о. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона
буде, чи не буде мо ю жiнкою?
П р о к i п. Хм!.. Я б тобi щось сказав, та тутечка не можна. Ось
ходiмо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.
С т е ц ь к о. Якого я там чорта забув? Не хочу.
О л е к с i й. (отведя в сторону Стецька). А що, чи в тебе грошi?
С т е ц ь к о. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.
О л е к с i й. Пробiгайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину,
то вiн до тебе буде добрий i дочку присилу .

ДУЭТ

П р о к i п.
Ходiм, зятю, за лiсок,
Там новий сто©ть шинок,
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о.
Тю-тю, дурний, вiдчепися!
Пий горiлку, подавися!
П р о к i п.
Там горiлка , i пиво,
I шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почасту ,
Шинкарочка поцiлу .
С т е ц ь к о..
Кажу, сам пий, подавися.
П р о к i п.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка налива ,
Шинкарочка знай морга .
Ходiм, зятю, помандру м,
Горiлочки покушту м,
З шинкаркою пожарту м.

(Подмигивая и приплясывая).

Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о (все думавший, соглашается).
Шинкарочка налива ,
Шинкарочка знай морга .
П р о к i п.
горiлка там, i пиво,
I шинкарка чорнобрива.
С т е ц ь к о.
Шинкарочка почасту ,
Шинкарочка поцiлу .
Дурням ти не потурай.


(Вместе)

Ходiм швидче, поспiшай.
Ходiм хутко, помандру м,
Горiлочки покушту м,
З шинкаркою пожарту м.
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Шинкарочка почасту ,
Шинкарочка поцiлу !

(Обнявшись и приплясывая, уходят).

У л я н а. Буде ж менi тепер вiд матерi, зачiм батька не встерегла.
Побiг би ти, Олексi чку, та вернув ©х.
О л е к с i й Не руш його, Уляно; нехай iде, нехай Стецько заведе його
на вольну та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть i
як у вас без батька буде?
У л я н а Нехай як собi знають, а я не винувата; я таки шапки не дала.
Що, Олексi чку, ось i вечiр близенько; що нам робити?
О л е к с i й Хто його зна, моя рибонько! Щось i дядько не туди став
гнути, усе за багатим тягне. Що-то якби я паном був, тодi б своя воля:
украв би тебе по-панськи та й оженився б.
У л я н а. А опiсля i покинув би мене, як пани роблять?
О л е к с i й. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан
був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як i тепер. I хоч би
менi одежi на увесь год давали, або пару волiв, або отаманом настановляли,
то я б нiчого не захотiв, опрiч тебе одну.
У л я н а. Спасибi тобi, мiй соколику, що так мене любиш, та й я ж не
меньш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би i сам
хватальний, та давав би менi скiльки разкiв намиста з дукатами, та справив
би ба ву юпку та каламайкову спiдницю з шовковою запаскою, то от же то
богу, плюнула б йому межи очi, а пiшла б за тебе... От же й лихо! Мати
iде, ще буде мене лаяти, зачiм з тобою стою.
О л е к с i й Нехай iде; ще буду ©© ласкою прохати, чи не
змилосердиться хоч трохи.

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ

Те же и Одарка.

О д а р к а. Чи се ж тобi, дiвко, звичайно середу дня з парубком на
вулицi стояти? Чи се тобi хiба вечiр? Не вмiла б де у куточку постояти,
щоб нiхто i не бачив, а то i маяче усiм у вiчi, як та верства! Що люди
скажуть?.. Та й тобi, Олексiю, чого тут ханьки м'яти? Вже вона мов
просватана; вiдрiзана скибка. Шукай собi другу, а ©© вже не обдурюй.
О л е к с i й. Нi, паньматко, нiколи я нiкого не обдурював; не моя се
натура, ©© ж я полюбив, от вiд макотруса буде другий год; та, правду тобi
скажу, так ©© полюбив, що коли не вiддасте за мене, то не знаю, як i на
свiтi проживу. Одарi ! Не знаю, як вас по батюшцi, паньматко! Згляньтесь
на бога, не занапастiть мо й душi; кажу вам, що вмру або у салдати пiду,
коли ©© рiшусь. Пожалiйте мене, сироту: батька у мене нема, мати при
старостi, одна, нiкому ©©, бiдно©, буде доглянути. Я буду тут-здесь на
заробiтках, а Уляна i господарюватиметь i стару матiр доглядатиметь.
Захочете i ви до нас перебратись? - найдемо куток, буде i хлiба шматок.
Буду на вас заробляти, буду вас почитати i послухати як матiр рiднесеньку.
Худого слова вiд мене не почу те. Буде вам гарно в мене жити. Коли i було
яке лихо, то усе позабува те, тiльки вiддайте за мене Уляну.
О д а р к а. Олексi чку, мiй голубчику! Послухай же й мене, що й я тобi
скажу. Я й сама тебе люблю, мов рiднесенького сина. Парень ти протiв мене
звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплiю, що ти менi сковав, то
зараз тебе i згадаю. Та як же за тебе вiддати? Ти собi на лихо крепак! Та
й за Кандзюбенка як не вiддати? Хоч дурний - мiри нема, так багатий, не
узяв його чорт i з батьком. Сама собi господиня, свекрухи нема; у хорошi
походить i у волi поживе. Нi, Олексiйку, не вiддам з волi та у неволю.
О л е к с i й. Та яка се неволя? То ви не бува те по селам та й не
зна те, як тепер добре за панами жити! I казеннi дiвчата, аж вибрикуючи,
iдуть у села за панських; одна одну попережа.
О д а р к а. Та воно, Олексiйку, i правда твоя; чула i я дечогось про
се багацько: iдуть i нашi городяни за селян, та ще й за панських; та менi
ось що: Кандзюбина худоба, а ©© до бiса! Жалко, як достанеться кому
другому, а не мо©й дитинi. Нехай вже, Олексiю, так буде, як воно . Ти з
Уляною розiйдись та приходь на весiлля, буцiмто нiчого i не було.
О л е к с i й. (тяжко вздохнув). Ой паньматко, паньматко! Ти мене
такими рiчами мов гарячою шиною у серце шпига ш! Щоб я на весiлля прийшов?
Не хочу, не хочу!.. Не можу iз собою зовладати, бо любов, як сон: нi
за©си, нi зап' ш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, пiду прямо до
свого барина, упаду у ноги i проситиму, щоб вiддали у салдати, та й пiду
на край свiта, у Туреччину, де дядько був.
У л я н а (плачет). Тогдi, мамо, тiльки ти мене i бачила!

ДУЭТ

У л я н а.
Матусенько рiднесенька!
Зозуленька милесенька!
О що ж оце менi ти робиш?
За що мене нещасну топиш?
О л е к с i й.
Не пий ти нашiй кровi!
Не розривай щиро© любовi!
Худобу всю мою озьми,
Без не© щасливi будем ми!

(Вместе).

Нема бiди,
Нема нужди,
Де щира любов.
Дасть i радость,
Дасть i щастя
Нам вiрна любов!

О л е к с i й.
Чи вмi дурень же любити?
У л я н а.
Порадоньку вiн дасть яку?
О л е к с i й.
Тiльки знай, що будеш сльози лити!
У л я н а.
Не буде щастя на мо©м вiку!
О л е к с i й.
Ой згляньте на мою бiду!
Улясю за мене вiддайте,
Коли ж не вiддасте, то знайте,
Я за очима свiт пiду!
У л я н а
Ой згляньте на мою бiду!
За милого мене вiддайте;
Коли ж не вiддасте, то знайте,

(Вместе)

Усюди смерть собi знайду!
Мене з тобою розлучають!
Нехай собi вони се знають:
У л я н а.
Усюди смерть собi знайду!
О л е к с i й.
Я за очима свiт пiду!

(Обнимаются. Одарка в стороне плачет).

О д а р к а (подошед к Уляне, ласкает ее). Годi ж, Улясю, годi, моя
доненько! Не розривай мого, серця! Iди у хату та вбирайся; вечiр
близенько, скоро старости прийдуть.
О л е к с i й. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще
менi не грiх назвати ©© сво ю, нехай ми попроща мось, як довг велить.
(Подошед к Уляне, говорит с горестью и сквозь слезы). Улясю! серденько,
рибонько! Бачить бог, як тяжко менi на душi!.. Не можу тобi розказати, як
надрива ться мо серце!.. Прощай... Улясю! (Плачет, и Уляна горько
рыдает). Прощай, моя зiрочко!.. Нехай... тобi бог помога!.. Казав би я
тобi - не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить i шанувать,
кого тобi бог дасть. А об менi... i не спом'яни!.. Знаю; як ти мене
любила, та знатиму, яково буде тво му серцю жити з нелюбом. Не горюй,
Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!..
Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почу ш, що була вiйна, то й знай, що
мене перша куля зведе з свiту... Заплач нишком, та й... як собi хочеш.
(Тихо плачет и хочет ее оставить).
У л я н а (обняв, удерживает его). Олексiечку! мiй лебедику, мiй
соколику! На кого ж ти мене покида ш?.. Чи так же я тебе любила, щоб
пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш вiд Харкова, а мене
приньме сира збмля! Дойде сяя вiсточка до тебе, мiй Олексi чку! - не
журись, поплач трошки, вiдпоминай ту, що тебе щиро до смертi любила, та i
надiйсь, що бог нас зведе на тiм свiтi докупоньки. Прощай, Олексi чку,
прощай!.. була твоя i буду тво ю! (Обняв его в последний раз, утирает
слезы и подходит к матери, с твердостью). Ходiм, мамо; робiть зо мною, що
хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит).
О д а р к а (во все время горько плакавшая). Свiта не бачу за горючими
слiзоньками!.. Я ж кажу: коли б менi не Кандзюбова худоба, то я б i не
подумала за того стидкого та бридкого Стецька вiддати таке золото, як моя
Уляна; та ба! (Уходит).
О л е к с i й (в горести задумался). Усе то грошi, усе то грошi! Таки
куди не подивись, усе вони на свiтi орудують! З грiшми, що не задумай, так
усе i уродиться! З грiшми, хоч лежiнь, кажуть трудящий; з грiшми дурня,
невiгласа, i почитують i шанують лучче, чим доброго, розумного i
роботящого. З грiшми можна i бездiльничать i других обдирать, та ще
замiсть щоб такого у Сибiр, так такому ще i кланяються. Та чого тут далеко
ходити? З грiшми от i Стецько шану ться, мов чоловiк; а вiн, по правдi
сказавши... що вiн? - Стецько!

ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ

Олексии и Стецько.

С т е ц ь к о (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-ось де я!
(Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит). Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе
заво... ге! заводила лихоманка, як вiн мене за... ге!.. завiв! Одно те, що
насилу дiйшов, а тут ще i не потрапив, замiсть Харкова та учистив аж у
Григорiвку. Було б тобi сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я
не прийшов? Ще ж i додому швандяти не близько!
О л е к с i й (в сторону). I ще з сим дурнем нiчого i не зробиш! Заслав
було його, так-таки вернувся. (Стецьку). Чого ж ти вернувся? Де ти дiв
свого тестя?
С т е ц ь к о. А щоб вiн злиз! Зна ш: як пiшли ми, та усе iдемо, усе
iдемо... а вiн поспiша, аж сопе, та усе поспiша; а далi став тюпати
пiдбiгцем; а там вже - даром що старий - став i пiдплигувати, неначе
панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як
бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв грошi, бо за що вiн
питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у
Григорiвку просунувся, а вiдтiля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у
хрещика гравсь. - А ти чого так посупивсь, мов той кiт, що мишу упустив?
Але не слуха, що йому i кажеш...
О л е к с i й (все не слушая его). Пiду тепер до дядька-салдата. Не
хочу нiяко© поради. Нехай вчить муштри; iду охотою у салдати... (Скоро
уходит).
С т е ц ь к о (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходiм, голубчику, ще
до батька; може, вiн досi сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкаповi
чобети з пiдковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходiм!.. Та не
близько ж iти! Аж ген-ген! I не видно вiдсiля!.. (Поет).

Оцей свiт,
Такий свiт,
Який собi довгий!
Цiлий день проходиш,
Кiнця не знаходиш!
Коли б вiн,
Коли б вiн
Та був коротенький.
Щоб тут поле,
А тут лiс, -
Недалеко б дiдько нiс.
От тут дiвка, а тут батько,
А тут ©х i хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидч дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, щвандяй,
Швандяй, швандяй...

(Уходя все поет).

ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ

Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол,
покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим
сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие
скамейки. В углу, но на виду, печ.


ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Прокип лежит на скамейке за столом и спит.

О д а р к а (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж,
Улясю-душко, не барись. Пов'язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого
боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i
люди прийдуть... Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та
був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шля ться?.. О,
лиха моя година! (Поет).

Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п'яницю вiддала,
Щоб я, бiдна, пропала!
Була собi попiвна,
Меж дiвками королiвна;
Мудрi бублики пекла
I танок усiм вела.
Тепер куди гожуся?
З п'янюгою вожуся!
Нi з ким взяти поради
I совiту подати.
Краса моя зав'яла!
Худобонька пропала!
Гай, дiвочi© лiта!
Плачу, як та сирота!

(Прокип крепко всхрапнул).

О д а р к а (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! - уставай! Скоро люди
прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает,
потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де
оце ти шлявся?
П р о к i п (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
О д а р к а. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.
П р о к i п. А побiг би я та спитав. Чи я був там?
О д а р к а. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.
П р о к i п (вставая). А може, i справдi, що я батько?
О д а р к а. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?
П р о к i п. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?
О д а р к а (скоро). А що ж, викупив?
П р о к i п (вяло). Та еж!
О да р к а. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе вони? Так ке сюди, на
сватання треба.
П р о к i п. Де узяв? Зять дав.
О д а р к а. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi да .
Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та
приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько.
Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс
сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий
бравий! Чи впам'ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був...
П р о к i п (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? - знаю, знаю.
Згадав! (В большом духе). Що то тогдi гарно було!

Iще того не забув,
Як я парубком був.
З дiвчатами женихався,
Цо вулицям усе я щлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.

От на вольну швидч забратись.

Ой жiнки ви, цокотухи!

Не смашнiш ви вiд сивухи!

Хоч як хочеш, так цiлуй;
А смашнiш. як: буль, буль, буль!

О д а р к а.
Давай же пояс сюди, мерщiй...

ДУЭТ

О д а р к а (ласково).
Ке лиш пояс сюди, мо серденько!
П р о к i п (нежась).
Озьми пояс, пiдв'яжи, та легесенько.
О д а р к а (с большою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
П р о к i п.
А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.
О д а р к а.
Адже ти в шинок ходив викупати його?
П р о к i п.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
О д а р к а.
Бодай тебе заставляла лихая година!
П р о к i п.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
О да р к а (засучивая рукава).
Та хоч грiх, хоч i два, поб'ю, я п'янюгу.
Ох,, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!
О д а р к а.
Поб'ю тобi морду всю,

(Вместе).

Хоч я тобi й жiнка,
Бодай лучше iсказивсь!
Ох, бiдна я жiнка!
П р о к i п.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горiлка?
Та чим же я винуват,
Дорога горiлка.
О д а р к а (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О,
гаспидський чоловiк! Щастя тво , що не такий час, я б тебе так
притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости
прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi,
стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi
лихо... Сiдай швидше... Цур тобi! нехай опiсля... (Садится с мужем и
отдыхает).


ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Олексий входит с покойным духом.

О д а р к а. Е! се Олексiй.
О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!
П р о к i п (очень важно). Спасибi.
О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть,
старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?
О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Зна те, що я вам
скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiдда те Уляни? так i
бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам
се слово. дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю.
Невдаха женитись на Улянi - найду собi другу. А менi подозвольте
подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.
О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною
вбиватись, а теперечки i вона, побачивши тво роздум'я, i сама схаменеться
i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата -прийдуть на
сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцю ш i Улянi розвадиш.
О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би ©© на розум.
О д а р к а. От там у кiмнатi убира ться. - Уляно! Уляно! А ходи вже
сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости!
(Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з
тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках
подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять
тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну,
заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та
почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.
У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй - i Олексiй тут!
О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно
рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему
месту и садится).

(Опять так же стучат за дверью)

О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!

П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то
просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб.
Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все
охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

С к о р и к (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал,
света не видал и нечаво не зна ш, так у речах не суйся за умiлими, а
ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та
снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись,
подходят).
П р о к i п (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?
С к о р и к (так же важно). Прежде ус во позвольте во фрунт стать i без
темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца.
Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет те ,
так ми i оне ; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретиру мося i проч
пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худо© науки, так
вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте.
Т и м i ш (кланяясь). Так-таки, так.
П р о к i п (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий
приньма мо, а вас послуха мо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i
вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты
садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з яко©
землi?
С к о р и к. Ми з землi дально©. Кали слихали, аж з Францi©.
С т е ц ь к о. Вже й видно - москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за
Харкова (Тымиш его удерживает).
П р о к i п. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?
С к о р и к. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.
Т и м i ш. Так-таки, так.
П р о к i п. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон
нашо© костi не занесе! - Хороша ж сторона?
С к о р и к. Старана важная! Туда i за вс во св ту господство з' зжа ца
пажить, пагулять...
П р о к i п. Чи там же кабаки, чи вольна?
С к о р и к. Там об кабаках i не слишно; усе п'ють без заказу.
П р о к i п. А горiлка дешева?
С к о р и к. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.
П р о к i п. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i
господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч
би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас посто м, чи що?
С к о р и к (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А
вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми
у паходi, у диком народi. С мдесят городов разорили, тридцять полонили, а
один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (указав
на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует,
паднiмает угору плечi i гаворит такi© речi: з городом вам атдамся завс м,
толькi пат ште мен тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi
красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал,
таки© речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю
Туреччину iзхадил i в Расс ю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди,
iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как
пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у
ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у
тот город, - как завьотца, не зна м, - пришли; тут разом пала нам
пароша...
С т е ц ь к о (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по
москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?
С к о р и к (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону
сполнить.
С т е ц ь к о (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.
С к о р и к. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть
стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот
мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом йо ськать i на
н йо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер
ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у
вас у хатi, тут йо i палучить желаем. А па втой мовi будьте усе здарови.
Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.
Т и м i ш (все продолжает). Так-таки, так.
С т е ц ь к о. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i
москаль!
П р о к i п (все с важностью). Що се за напасть така? Вiдкiля се ви,
панове хранцузи, таку бiду на нас наклика те? I якого нам дикого князя
поставля те? Що воно таке , кажiть? Щоб нам нашого не втопить.
С к о р и к. Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар веллкой! Как на
свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат н во i
слова не слыхать; i таки з худоби кой-што ма т, i кагда абеда т, зубов не
позича т, а собственними сво©ми куса т; ат вади нi разу п'ян не бивал, i
нiкагда у себя грошей не крал; у кампани© знает честь, свiчей i сала не
ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви делом
розмишляйте, а нам ответ давайте.
О д а р к а (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч,
колупай!
П р о к i п (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий
приньма мо, доброго слова не цура мось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто
ми передержу мо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов'яжемо. Чи так,
жiнко?
О д а р к а (весело и ласково). Роби як зна ш. Ти батько i нам усiм
голова; як скажеш, так i буде.
П р о к i п. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв
пов'язати.
С т е ц ь к о (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i
навтiкача.
О д а р к а (подойдя к Уляпе, весело). Iди ж, iди. Чу ш, що батько