Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Малороссийская опера в трех действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани.
О д а р к а - жена его.
У л я н а - дочь их.
О л е к с и й - помещичий крестьянин.
П а в л о К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о - сын его.
О с и п С к о р и к - отставной солдат.
Т ы м и ш - обыватель из Заиковки.
Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки,
свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чу ,
Що мужик ©© мандру .
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч нема нi алтина,
Вiдвiчатиме свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко, псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся, -
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг,
йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки
i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не
слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч,
щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает
из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там
так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було
йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув си, католиче?
Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на
вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята,
люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не
змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав
цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид
та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила
я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б ©©
ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то
бiда! Iдеш, iдеш, поки до тi © вольно© дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то
пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я
спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й
байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай сво товче! Я тобi
кажу, нащо ти п' ш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазя©н як хазя©н; були
волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе
позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i
шапки катма!
П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у
тебе у скринi, а пояс застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти
заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не да ?
О д а р к а. Та нащо ти п' ш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi
прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до
кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли ©© не пити? Якби ©©
не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе
одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не сво©ми
бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид
понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи
в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на скоки, - усiм
була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за
мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на
Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним
торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за
школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та
iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як
живуть; а я занапастила себе. Де мо© молодi© лiта? Де моя дiвичая краса?
Усе за©в оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип
между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А
куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же,
коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.
О д а р к а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось
тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що
битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця
отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi
так над паном вереду , що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи
мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи яко© хустки або одежi, то
усе i : хоч опiвночi забажа чого, то усе ©й i поставля, i без ©© волi з
хати не iде. Через що-небудь же вона так ©м овладала? Вже ж не приходиться
жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми
по-панськи вередували над мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся ма те?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не те .
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й
сказати не можна.
О д а р к а. А що там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки
що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро ©х,
кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?
О д а р к а. Та ви зна те його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки;
усе б йому шваньдять по шинкам.
К а н д з ю б а. Ось, зна те, що я вам посовiтую: така була в мене
перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я ©© i повiз до знахура; вiн i
дав ©й яко©сь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що
ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки ©й було; пробi кричала, що у
животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам,
то й вам таке щастя буде.
О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була
i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу ©здила; так що ж? Усi ув один
голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi
ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи,
переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява
молодиця, а в не© хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи зна те
Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама
чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще ©©, падлюку, буду позивати, щоб
не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже:
"Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi
заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що
перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як
зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить;
та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе
попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу
ще гiрш п' . Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на
верьовцi держу.
К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?
О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.
П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...
К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас
дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, сво .
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас ?
П р о к i п i О д а р к а. , !
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя
гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього .
П р о к i п.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п' ?
О д а р к а.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б' .
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товку те не знать об чiм! Горшка окропу не
сто©ть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий
пiсля мо © смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi,
господи! воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за
рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. й коров'ят
з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з
десяток, та при скотинi на бразi скiльки . Буде чим орудувати;
перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на
лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та
не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда,
що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити.
Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому
бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте,
чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як
дума ш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мо© любезнi!
Отецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще
скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом,
а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та
що-небудь i вигаду ; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала
вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки
довередуються до свого. Та нiчого грiха та©ти, тепер i усюди така мода:
нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже
дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують,
сердешнi, до того, що можна буде ©ми на Донцi греблю загатити. - А з сво ю
як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже
ж вона не без розуму, вмi розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону,
увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось ©© не знаю; а як ©©
зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба,
поговорють; а ви ©© навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого
часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мо© любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому
б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на
сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то
ти пронiс вiд об'©здчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та
вскочив у садок, та й дома, от ©м i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень
додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну!
(Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.
У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки
я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньо©, та купила дещо. Ось
скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце,
бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так
вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает
платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди
такi на мiщанках.
О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i
дорогий?
У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже
торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря
чугу вська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там
смiх: вона узяла, та на мою голову примiря i каже: виш, як тобi к лицю! -
А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а
тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало,
пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не
знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смi ться.
О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою
глузував.
У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою
не будуть гнущатись. Вони письменнi.
О д а р к а. Та знаю я i письменних. , душко, з них усяковi. Чи мало
тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi?
Хто молодого чоловiка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.
О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим
молодий. Ох, знаю я такiвських! - Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей
платок?
У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники
, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду
сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на
попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи.
О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай
людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як
паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди
старостiв, казали, прийдуть.
У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то?
О д а р к а. Чи зна ш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумаку ? Вiн
колись до нас заходив з монастиря на спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
У л я н а. Тю-тю, дурна! - За Стецька, його сина, коли зна ш.
У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм
дурний!
О д а р к а. Дурний! - Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий
з нього регiт був, що вже хазя©н насилу прогнав, щоб ми через нього не
гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе
усi люди повимирали.
О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усяко©
худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру
будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе
не б' , не вереду ; а коли там здуру хоч i нала , так тiльки крикни на
нього, то вiн i замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задума ш, так i худобою
оруду ш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки;
нi погуляти, нi в хорошi походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй
п'яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б
зрадувалась.
У л я н а. Та вже, мимо, що хочете, кажiте, а я за того дурня, за того
бецмана не пiду та й не пiду.
О д а р к а. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого
ще тобi треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i
содержати? Бач, батько п'яниця непросипенний; я сво©ми бубликами тiльки
вас i содержу, та вже i в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати?
У л я н а. Чим я тобi, мамо, у тягiсть? Лiтом на мойцi - слава тобi,
господи, - скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало:
повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то
можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.
О д а р к а. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком
бiльш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню!
Не дрочись! Iди за Стецька, даром що дурний. Бач, нiхто не трапля ться. За
кого ж тебе i вiддати? Де тi люди?
У л я н а (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
О д а р к а. Ану, кажи.
У л я н а. Адже ви зна те Олексiя?
О д а р к а. Якого се?
У л я н а (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам
кочергу, а оце недавно чаплiю зробив?
О д а р к а (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що? Чи не дума вiн?
У л я н а (стыдливо). Атож!
О д а р к а. Нехай собi i у головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього
вiддала? Хiба вiн тобi казав?
У л я н а. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi?
У л я н а. От так пак! А за що?
О д а р к а. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не дума ш ти за нього?
У л я н а. Атож!
О д а р к а. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же тобi рiвня? Правда,
вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п' , з бурлаками не
гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
У л я н а. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди
така чутка iде.
О д а р к а. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з
волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та
станеш селянкою!
У л я н а. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi
за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
О д а р к а. А того i не подума ш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох,
менi лихо! Мою Улясю та на панщину!
У л я н а. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi
десятських, нi хвонарних; усе то пани за сво©х людей платють. Та i на
мойцi - чи мало там панських? Так усi-то, крий боже, як то хвалються, що
як добре за панами жити!
О д а р к а. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi
скажу: скорiш в мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за
Олексiя. Та вже тут нiчого патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб
сьогоднi i старостiв присилали.
У л я н а. Ох, менi лихо! сьогоднi?..
О д а р к а. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут вiдкладати? Постiй же, доню,
тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а ти не безумствуй,
будь до нього приязна...
У л я н а. Об чiм з таким дурнем i говорити? Я не вмiю...
О д а р к а. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а то найдуть, об
чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю.
-Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит).
У л я н а (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то
дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наруга ться
над мо ю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка:
через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усяко© страви, та як
воно буде розведено мо©ми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа
хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого
порадоньку узяти? З Олексi м пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi
буду рада, з калюжi водицi нап'юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько
сизий, мiй Олексi чко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б
вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить
мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и,
рассматривая его, поет).
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та ©© я почiпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обiтри мо© слiзоньки!
Нехай же, нехай же вiд них
Полиняють квiтоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З плiточкою та i дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мо© яснi© очi,
Як я ляжу у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и,
увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается;
подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, по-дошел к Уляне, вдруг
перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?
У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально
отвечает). Нiчого!
С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що? Нiчого.
С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай ©© обо
всiм. А чорт ©© зна, об чiм ©© розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував си!
С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд не©,
поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а. Не пiду.
С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай ©й, поженихайся, та
пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На курочцi пiр'ячко рябо ;
Любимося, серденько, обо .
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на село... и проч_.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько вiд дяка.
Диб, диб... и проч._
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и
проч._
_
А що? чи хороша моя пiсня?
У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпа ш. Ось
слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).
В мене думка не така,
Щоб пiшла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобi, не в'яжися!
Пек тобi, вiдчепися!
Божевiльний!
Не дурна я i не п'яна,
Щоб пiшла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче впасти менi з дубу,
Чим йти замiж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче менi з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий... и
проч._
А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?
С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает).
Погана! Який тебе нечистий тако© навчив? Як я ©© розслухав, так вона дуже
погана! Зачим ти ©© спiва ш? Га?
У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за
тебе.
С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому,
що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.
У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько
ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милу ! А щоб
я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та
iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене,
так я б тобi пику побив, як менi батько часом б' ; а то ще тепер не можна.
Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не
можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його,
так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
С т е ц ь к о. Оце ж увечерi i старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого
облизня пiньмають.
С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?
У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по
лицу пальцами).
С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи
баньок не виколупала. Зачим так робити?
У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi!
Послухаю, що дальш буде.
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Малороссийская опера в трех действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани.
О д а р к а - жена его.
У л я н а - дочь их.
О л е к с и й - помещичий крестьянин.
П а в л о К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о - сын его.
О с и п С к о р и к - отставной солдат.
Т ы м и ш - обыватель из Заиковки.
Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки,
свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чу ,
Що мужик ©© мандру .
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч нема нi алтина,
Вiдвiчатиме свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко, псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся, -
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг,
йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки
i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не
слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч,
щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает
из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там
так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було
йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув си, католиче?
Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на
вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята,
люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не
змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав
цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид
та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила
я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б ©©
ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то
бiда! Iдеш, iдеш, поки до тi © вольно© дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то
пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я
спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й
байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай сво товче! Я тобi
кажу, нащо ти п' ш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазя©н як хазя©н; були
волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе
позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i
шапки катма!
П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у
тебе у скринi, а пояс застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти
заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не да ?
О д а р к а. Та нащо ти п' ш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi
прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до
кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли ©© не пити? Якби ©©
не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе
одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не сво©ми
бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид
понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи
в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на скоки, - усiм
була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за
мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на
Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним
торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за
школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та
iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як
живуть; а я занапастила себе. Де мо© молодi© лiта? Де моя дiвичая краса?
Усе за©в оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип
между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А
куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же,
коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.
О д а р к а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось
тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що
битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця
отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi
так над паном вереду , що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи
мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи яко© хустки або одежi, то
усе i : хоч опiвночi забажа чого, то усе ©й i поставля, i без ©© волi з
хати не iде. Через що-небудь же вона так ©м овладала? Вже ж не приходиться
жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми
по-панськи вередували над мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся ма те?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не те .
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й
сказати не можна.
О д а р к а. А що там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки
що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро ©х,
кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?
О д а р к а. Та ви зна те його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки;
усе б йому шваньдять по шинкам.
К а н д з ю б а. Ось, зна те, що я вам посовiтую: така була в мене
перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я ©© i повiз до знахура; вiн i
дав ©й яко©сь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що
ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки ©й було; пробi кричала, що у
животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам,
то й вам таке щастя буде.
О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була
i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу ©здила; так що ж? Усi ув один
голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi
ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи,
переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява
молодиця, а в не© хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи зна те
Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама
чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще ©©, падлюку, буду позивати, щоб
не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже:
"Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi
заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що
перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як
зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить;
та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе
попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу
ще гiрш п' . Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на
верьовцi держу.
К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?
О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.
П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...
К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас
дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, сво .
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас ?
П р о к i п i О д а р к а. , !
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя
гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього .
П р о к i п.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п' ?
О д а р к а.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б' .
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товку те не знать об чiм! Горшка окропу не
сто©ть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий
пiсля мо © смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi,
господи! воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за
рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. й коров'ят
з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з
десяток, та при скотинi на бразi скiльки . Буде чим орудувати;
перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на
лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та
не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда,
що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити.
Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому
бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте,
чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як
дума ш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мо© любезнi!
Отецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще
скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом,
а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та
що-небудь i вигаду ; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала
вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки
довередуються до свого. Та нiчого грiха та©ти, тепер i усюди така мода:
нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже
дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують,
сердешнi, до того, що можна буде ©ми на Донцi греблю загатити. - А з сво ю
як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже
ж вона не без розуму, вмi розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону,
увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось ©© не знаю; а як ©©
зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба,
поговорють; а ви ©© навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого
часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мо© любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому
б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на
сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то
ти пронiс вiд об'©здчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та
вскочив у садок, та й дома, от ©м i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень
додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну!
(Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.
У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки
я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньо©, та купила дещо. Ось
скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце,
бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так
вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает
платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди
такi на мiщанках.
О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i
дорогий?
У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже
торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря
чугу вська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там
смiх: вона узяла, та на мою голову примiря i каже: виш, як тобi к лицю! -
А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а
тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало,
пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не
знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смi ться.
О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою
глузував.
У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою
не будуть гнущатись. Вони письменнi.
О д а р к а. Та знаю я i письменних. , душко, з них усяковi. Чи мало
тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi?
Хто молодого чоловiка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.
О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим
молодий. Ох, знаю я такiвських! - Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей
платок?
У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники
, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду
сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на
попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи.
О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай
людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як
паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди
старостiв, казали, прийдуть.
У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то?
О д а р к а. Чи зна ш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумаку ? Вiн
колись до нас заходив з монастиря на спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
У л я н а. Тю-тю, дурна! - За Стецька, його сина, коли зна ш.
У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм
дурний!
О д а р к а. Дурний! - Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий
з нього регiт був, що вже хазя©н насилу прогнав, щоб ми через нього не
гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе
усi люди повимирали.
О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усяко©
худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру
будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе
не б' , не вереду ; а коли там здуру хоч i нала , так тiльки крикни на
нього, то вiн i замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задума ш, так i худобою
оруду ш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки;
нi погуляти, нi в хорошi походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй
п'яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б
зрадувалась.
У л я н а. Та вже, мимо, що хочете, кажiте, а я за того дурня, за того
бецмана не пiду та й не пiду.
О д а р к а. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого
ще тобi треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i
содержати? Бач, батько п'яниця непросипенний; я сво©ми бубликами тiльки
вас i содержу, та вже i в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати?
У л я н а. Чим я тобi, мамо, у тягiсть? Лiтом на мойцi - слава тобi,
господи, - скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало:
повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то
можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.
О д а р к а. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком
бiльш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню!
Не дрочись! Iди за Стецька, даром що дурний. Бач, нiхто не трапля ться. За
кого ж тебе i вiддати? Де тi люди?
У л я н а (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
О д а р к а. Ану, кажи.
У л я н а. Адже ви зна те Олексiя?
О д а р к а. Якого се?
У л я н а (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам
кочергу, а оце недавно чаплiю зробив?
О д а р к а (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що? Чи не дума вiн?
У л я н а (стыдливо). Атож!
О д а р к а. Нехай собi i у головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього
вiддала? Хiба вiн тобi казав?
У л я н а. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi?
У л я н а. От так пак! А за що?
О д а р к а. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не дума ш ти за нього?
У л я н а. Атож!
О д а р к а. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же тобi рiвня? Правда,
вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п' , з бурлаками не
гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
У л я н а. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди
така чутка iде.
О д а р к а. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з
волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та
станеш селянкою!
У л я н а. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi
за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
О д а р к а. А того i не подума ш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох,
менi лихо! Мою Улясю та на панщину!
У л я н а. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi
десятських, нi хвонарних; усе то пани за сво©х людей платють. Та i на
мойцi - чи мало там панських? Так усi-то, крий боже, як то хвалються, що
як добре за панами жити!
О д а р к а. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi
скажу: скорiш в мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за
Олексiя. Та вже тут нiчого патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб
сьогоднi i старостiв присилали.
У л я н а. Ох, менi лихо! сьогоднi?..
О д а р к а. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут вiдкладати? Постiй же, доню,
тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а ти не безумствуй,
будь до нього приязна...
У л я н а. Об чiм з таким дурнем i говорити? Я не вмiю...
О д а р к а. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а то найдуть, об
чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю.
-Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит).
У л я н а (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то
дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наруга ться
над мо ю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка:
через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усяко© страви, та як
воно буде розведено мо©ми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа
хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого
порадоньку узяти? З Олексi м пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi
буду рада, з калюжi водицi нап'юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько
сизий, мiй Олексi чко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б
вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить
мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и,
рассматривая его, поет).
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та ©© я почiпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обiтри мо© слiзоньки!
Нехай же, нехай же вiд них
Полиняють квiтоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З плiточкою та i дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мо© яснi© очi,
Як я ляжу у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и,
увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается;
подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, по-дошел к Уляне, вдруг
перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?
У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально
отвечает). Нiчого!
С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що? Нiчого.
С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай ©© обо
всiм. А чорт ©© зна, об чiм ©© розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував си!
С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд не©,
поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а. Не пiду.
С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай ©й, поженихайся, та
пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На курочцi пiр'ячко рябо ;
Любимося, серденько, обо .
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на село... и проч_.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько вiд дяка.
Диб, диб... и проч._
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и
проч._
_
А що? чи хороша моя пiсня?
У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпа ш. Ось
слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).
В мене думка не така,
Щоб пiшла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобi, не в'яжися!
Пек тобi, вiдчепися!
Божевiльний!
Не дурна я i не п'яна,
Щоб пiшла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче впасти менi з дубу,
Чим йти замiж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче менi з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий... и
проч._
А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?
С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает).
Погана! Який тебе нечистий тако© навчив? Як я ©© розслухав, так вона дуже
погана! Зачим ти ©© спiва ш? Га?
У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за
тебе.
С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому,
що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.
У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько
ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милу ! А щоб
я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та
iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене,
так я б тобi пику побив, як менi батько часом б' ; а то ще тепер не можна.
Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не
можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його,
так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
С т е ц ь к о. Оце ж увечерi i старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого
облизня пiньмають.
С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?
У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по
лицу пальцами).
С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи
баньок не виколупала. Зачим так робити?
У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi!
Послухаю, що дальш буде.