Наумов Евгений. Чарiвна круговерть (на украинском языке)

   Малько-Ванько згадав, що вигукували машини там, на околицi, й сказав:
   - Дружки-Кружки!
   - Дружки-Кружки - це тiльки один загiн. А є ще Трикутники-Супутники, Ратники-Порадники... Вони стоять на всiх дорогах, перехрестях, провулках i керують рухом машин. А на головному, найбiльшому, перехрестi дорiг стоїть сам Знавець-Моргунець. I так було багато лiт. А нинi...
   - Що ж сталося тепер?
   - Ось послухайте. Щовечора Знавець-Моргунець збирає дружинникiв i вирушає до кам'яного Триколiрного замку. Там усi вiдпочивають, розповiдають один одному рiзнi веселi й повчальнi iсторiї. Тiльки один Дружинник залишається на вартi бiля ворiт - рано-вранцi вiн повинен подати сигнал i вiдчинити їх.
   - А машини? Що роблять уночi машини?
   - Вони стоять там, де вказав Знавець-Моргунець. Жодна не має права зрушити з мiсця без його дозволу.
   - Чому ж вони сьогоднi заметушилися?
   - Трапився надзвичайний випадок! - Рукастик-Смугастик у вiдчаї стукнув себе кулаком по колiнцю. - Гоночний Громобiй посмiв порушити заборону й поїхати без дозволу. А всi машини рушили за ним - вони подумали, що Знавець-Моргунець дозволив їм їхати. А Громобiй каже, що хтось штовхнув його по похилiй площинi.
   - Хiба там була похила площина? - вихопилось у Малька-Ванька. Адже це вiн своєю рукою штовхнув Громобоя! Та хiба вiн думав, що таке станеться? - А я i не помiтив... Виходить, це я в усьому винний?
   Рукастик-Смугастик знову зiтхнув i низько опустив голову.
   - Я теж винний... Менi випала черга вартувати ворота Триколiрного замку, а я... я не вартував...
   - Як же це сталося? - запитали в один голос друзi.
   - Це сталося... це сталося через країну Дивовижну Викрутасiю.
   - Як-ку країну? Де вона?
   - Далеко, - махнув Рукастик-Смугастик. - За морем-океаном. Розумiєте, мешканцi Дивовижної Викрутасiї приїздили до нас i хвалилися, що в них Закон Вулиць i Дорiг правильний, а в нас неправильний. Ось Знавець-Моргунець i послав мене, щоб я подивився на їхнiй Закон Вулиць i Дорiг.
   - Ну то й що? Правильний у них Закон?
   - Нi, Закон такий, як i в нас, тiльки все навпаки.
   - Як то?
   - А так. Де у нас лiворуч, там у них - праворуч, i навпаки. Одне слово, справжня викрутасiя. I так закрутили менi голову в цiй Дивовижнiй Викрутасiї, що я геть заплутався, де праворуч, а де лiворуч. Увечерi Знавець-Моргунець повiв дружину до Триколiрного замку i звелiв: "Лiворуч!", а я повернув праворуч. Усi пiшли до замку, а я зовсiм в iнший бiк. Iшов-iшов, iшов-iшов...
   - Ну й?..
   - I дiйшов до околицi. Ось тодi схаменувся i назад побiг - адже я повинен був стояти на вартi! А назустрiч - Громобiй зi своєю зграєю. Довелося тiкати до старшого брата, який залiзницю охороняє. Вiн мене i врятував... А потiм я крадькома пробрався до площi й побачив вас на вежi, - закiнчив свою розповiдь Рукастик-Смугастик.
   - Чому ж машини так розсердились, коли ми надумалися вiд них тiкати?
   - Вони бояться, що ви проберетесь до ворiт Триколiрного замку й звiльните дружину Знавця-Моргунця. Я чув, як вони змовлялися замкнути вас у пiдземних Залiзних печерах.
   - А ти своєчасно з'явився i врятував нас, - розчулилась Варя i погладила Рукастика-Смугастика. - Можна, ми будемо називати тебе братиком?
   - Можна, - серйозно хитнув головою той. - Ану, подивимося, що задумують бешкетники...
   Вiн пiдкрався до дверей i трошки прочинив їх.
   Бiля тротуару стояли двi машини - розкiшний Лiмузин та пошарпаний безносий Пiкап.
   - Ох-хе-хе, життя тяжке-важке! - жалiбно гугнявив Пiкап. - Зранку як завантажать - борти трiщать, осi скриплять i ресори гнуться. Возиш-возиш важелезнi вантажi - i хоча б хто спасибi сказав. Зайву краплину мастила не виканючиш. Бензин брудний - карбюратор так чхає вiд нього, мов у тебе нежить... Зате вже тепер я вiдпочину! Стану легковою машиною...
   - Ге-ге-га!- глузливо зареготав Лiмузин. - Як же це ти станеш легковою автомашиною?
   - Дуже просто. Життя матиму легке...
   - Дурницi, - вiдрубав Лiмузин. - Якщо ти вантажним з конвейєра зiйшов, вантажним i у брухт пiдеш... Ге! Легкого життя захотiв. Гадаєш, у мене життя легке? Що правда, то правда, мене пестять, лелiють i бережуть. Протирають не брудною ганчiркою, як тебе, а м'якою замшею. Кожну порошинку здувають. Напувають найчистiшим бензином, мастила теж не шкодують. Але зате ж я й працюю!
   Неподалiк почулися гучнi крики.
   - Хто там галасує?
   - Це тягач зi своїм Причепом свариться.
   Вигуки стали голоснiшими. Юрба наблизилася.
   - Вiдчепись вiд мене нарештi!- репетував Тягач. - I чого ти прилип, як той Пилип? Куди я - туди й ти, Все життя тягаю тебе. Упорожнi ще так-сяк, а завантажений... Усi мої успiхи собi приписуєш. Набридло!
   Звiдкiлясь вигулькнув Смiттєвоз. Вiн гучно пихтiв.
   - З смiттям покiнчено! - загурчав вiн i висипав купу всякого мотлоху! - Хочу прибирати чистоту!
   Вiн помчав геть.
   - Дор-рогу! Дор-р-рогу!- раптом почувся чийсь голос. Задвигтiла земля.
   Рукастик-Смугастик радiсно пiдскочив:
   - Це Самоскид iде! Ось зараз...
   - Вiдiйдiть! - гримав Самоскид. - Бо всiх засиплю, Геть з дороги!
   Машини почали квапливо вiд'їжджати вбiк. Зчинилася штовханина.
   - Зручна мить настала! Треба й нам тiкати, - про шепотiв Рукастик-Смугастик. - Тiльки цур: слухатись мене! Без мого дозволу нiкуди нi кроку. I в усьому дотримуйтесь порядку. Зрозумiли?
   - Атож, - вiдповiли друзi.
   ПIД ЗЕМЛЕЮ I В ПОВIТРI
   Вони вискочили з пiд'їзду. I вчасно - Самоскид вже пiд'їжджав до дверей заднiм ходом. Кузов його повiльно пiдiймався. Ледве нашi герої встигли вiдбiгти, як на асфальт ринув потоком вологий пiсок.
   - З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слiд тiльки в спецiальне позначених мiсцях. Дотримуйтесь порядку...
   Малько-Ванько несподiвано чхнув.
   - Знову ти про порядок... Навiщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...
   Рукастик-Смугастик зупинився нiби вкопаний.
   - Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всi повиннi його порушувати. I ти теж хочеш стати порушником?
   Малько-Ванько розгублено позадкував.
   - Я не хочу бути порушником, - промимрив вiн.
   - Тодi все гаразд. Ходiмо.
   На розi вони зупинились. Вулиця була безлюдною.
   - Ось перехiд. Але... - Рукастик-Смугастик поважно пiдняв палець. - Спочатку подивимось лiворуч. - Навiщо?- здивувалася Варя. - Чого це лiворуч дивитися?
   - За правилами, до середини вулицi треба дивитися лiворуч - тiльки з лiвого боку можуть з'явитися машини.
   Друзi повернули голови й так рушили переходом.
   - А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дiйшли до середини вулицi, що була позначена бiлою смугою, - повернiть голови праворуч.
   Вони повернули голови i швиденько пiшли далi через вулицю. Вони були вже на тротуарi, як з провулка вискочив Жучок.
   Вiн помiтив їх одразу i загальмував так, що аж закрутився на мiсцi.
   - Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всi сюди!
   Втiкачi кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у пiд'їздi. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освiтили вулицю й помчали прямо на них.
   - Гоночний Громобiй!
   Втiкачi з розгону стукнулись об зачиненi дверi.
   Переможне ревiння Громобоя навалилося на них.
   Друзi зацiпенiли бiля стiни й заплющили очi...
   Пронизливо заскреготiли гальма.
   I Громобiй зупинився!
   Вiн стояв бiля самiсiнького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтiв з лютi.
   - Ага! Спiймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело смiявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
   З усiх усюд поспiшали машини. Та вони, як i Громобiй, зупинялися коло бордюру. Автомобiлi гурчали i безсило клацали кришками капотiв.
   - Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.
   - Вони бояться тротуару! - вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Ходiмо! Але дивiться менi - з тротуару нi кроку! Нашi переслiдувачi тiльки цього й чекають.
   Як тiльки дiти вiдiйшли вiд дверей, машини пiдняли несусвiтнiй гвалт i покотили поруч. Вони широко розчепiрювали пащi капотiв, щоб налякати друзiв. Але тi йшли i не звертали уваги на своїх переслiдувачiв.
   Коло перехрестя довелося зупинитися: далi ходу не було.
   Всi пiдступи заповнили машини. Вони стояли щiльно, одна до одної.
   - Ха-ха-ха! Попались! - радiли вони.
   Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
   - Як же перейти нам на той бiк? - з сумом запитала Варя i повiльно обвела машини очима. - У повiтря злетимо?
   - У повiтря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, мiж будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже вiн так вправно умiв лазити по канату!
   Але там не було нiчого. Та хоча б щось i було, то як вiн видряпається по стрiмкiй гладенькiй стiнi? I раптом хлопчик помiтив на стiнi широку бiлу стрiлку i намальованого на нiй смiшного синього чоловiчка, котрий дiловито ступав схiдцями униз.
   - Куди вiн чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
   - Хто?
   - Отой... синiй.
   Рукастик-Смугастик так i пiдскочив:
   - Врятованi! Врятованi! Ура!
   Друзi спантеличено дивились на нього.
   - Чи ви знаєте, куди прямує отой синiй чоловiчок? До пiдземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
   У переходi яскраво горiли круглi електричнi лампочки, освiтлюючи схiдцi...
   На вулицi панував гармидер. Машини зi злостi пiдстрибували до самого тротуару. Та друзi вже не боялись - упевнено бiгли за своїм проводирем.
   - Далеко не втечете! - зловiсно лунало навкруги.
   I ось знову перехрестя!
   Раптом пролунав гуркiт. То з провулка вихопився Молоковоз i збив одну машину.
   Утiкачi скористалися метушнею на перехрестi й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спинi.
   - Стiй! Стiй! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Вiн хотiв попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
   Громобоя, що причаївся у засiдцi, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на якi падало свiтло вiд вуличного лiхтаря. Вiн стояв пiд кам'яною аркою будинку, чатуючи на втiкачiв.
   Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобiй вiдразу ж заревiв i пронiсся перед самiсiньким його носом.
   - Гукав же я тобi! - пiдбiг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобiля!"
   - Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.
   - А те! Бiля кожного заїзду в двiр висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожi...
   - Кiнотеатр "Барвiнок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.
   - А за кiнотеатром - залiзниця, - додав Малько-Ванько. - По нiй бiгають електрички за мiсто.
   - Справдi! - зрадiв Рукастик-Смугастик. - I зараз ми переберемось на той бiк залiзницi.
   - А як? Знову пiд землею?
   - Нi, цього разу над землею! Там є повiтряний перехiд - вiадук!
   Машини стурбувались, коли побачили, що втiкачi пiднiмаються по сходинках мосту.
   - До переїзду! - залунали вигуки.
   I вони галасливим натовпом ринули вздовж залiзницi.
   - Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повиннi випередити їх.
   Вiн ступив на останню сходинку, коли вдалинi на переїздi заблищали фари - це були переслiдувачi.
   - Спiзнились! Куди вам, бiдолашним! - Варя показала їм "нiс".
   Втiкачi пiрнули в якийсь завулок, повернули за рiг i сховались у дворi великого багатоповерхового будинку.
   - Ху-х! Трошки вiдпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохiдний двiр. Ми вже недалечко вiд Триколiрного замку.
   - Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звiльнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
   - Може, звiльнимо, а може, й нi, - зiтхнув сумно Рукастик-Смугастик i зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечнiша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарiв.
   - А як же... ходять без тротуарiв?
   - У тому то й рiч, що не ходять. Пiшоходам вештатись там заборонено. Тунель тiльки для машин. I якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - вiн замовк i безнадiйно махнув рукою.
   - Як же потрапити в замок?
   - Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслiдувачiв.
   Було чути, як тi гасають по сусiднiх вулицях i провулках.
   - Втратили нас з поля зору.
   Вони пройшли через двiр i зупинились у вузенькому темному проходi.
   Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всi закапелки та закутки.
   Несподiвано гурчання стихло.
   - Це пi-доз-рi-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Вiн застережливо пiдняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнiв навкiс через дорогу.
   Кiлька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.
   - Так я i знав. Причаїлись...
   I справдi, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячi переслiдувачi й витрiщали фари.
   - Е-ей! - пролунав чийсь голос. - Послухай!
   - Ну, чого тобi? - вiдгукнувся iнший.
   - А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.
   - Громобiй казав, що вони тут.
   Нарештi загурчали мотори. Найбiльш нетерплячi поодинцi вилазили зi схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на мiсцi i їхали геть.
   - Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло. - Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...
   - На вулицю Знайому? - перепитав його Малько-Ванько. - Я цю вулицю знаю. Там живе мiй друг Петрик-велосипедист.
   - А чому його так прозвали? - зацiкавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що вiн чомусь ще вагається рушати, чогось вичiкує...
   - Тому що вiн з велосипедом нiколи не розлучається! - засмiявся хлопчик. - I до магазину на ньому їздить, i в кiно, i навiть у лазню... Якось у спальню приволiк бруднющого-пребруднющого. Вiдтодi мама звелiла йому тримати велосипед у пiд'їздi. Ось такий вiн, Петрик-велосипедист!
   - Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик. - Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипедi по вулицях.
   - А вiн - по тротуарах!
   - Ще гiрше. Тротуарами велосипедистам взагалi заборонено їздити.
   - Справдi? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!
   - Обов'язково. В якому будинку вiн живе?
   - Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боцi вулицi...
   - Е-ех, на тому боцi! Переходити туди небезпечно... - Вiн обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмiєш їздити на велосипедi?
   - Нi-i, - заперечливо похитав головою хлопчик. - Менi мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний i правил вуличного руху не знаю. Обiцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тiльки, мовляв, це не скоро буде... - закiнчив Малько-Ванько зовсiм тихо i похнюпився.
   - Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик. - На велосипедi теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмiєте їздити на велосипедi.
   - Як це не вмiємо? - образилася Варя. - А ось я вмiю!
   - Справдi? Тодi - ура!
   - Ура! - шепотом пiдхопили друзi, хоча до пуття ще не розумiли, чому так зрадiв Рукастик-Смугастик.
   А той поквапливо продовжував:
   - Треба перебiгти вулицю оцим переходом i взяти в пiд'їздi Петрикiв велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколiрного замку.
   - А якщо в тунелi машини? - Очi у Варi зробилися великими.
   - Вони тебе не чiпатимуть. За умови, - пiдняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тiльки по зачарованiй дорiжцi.
   - Якiй, якiй дорiжцi?
   - Велосипеднiй. Ця дорiжка позначена бiлою смугою, ти вiдразу її побачиш. А машин не бiйся - жодна не посмiє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипедi? - раптом стурбовано запитав вiн.
   - Вправно!
   - А скiльки разiв падала, я бачив! - встряв у розмову Малько-Ванько. Вiн тупцював i шморгав носом.
   - Це я випадково! - стрiпнула кiсками Варя.
   - Постарайся у тунелi не впасти, - серйозно мовив Рукастик-Смугастик. - Iнакше... ти розумiєш?
   - Так, - кивнула вона головою. - Iнакше я не врятую бабусi.
   - I мами, i тата... Нiкого не врятуєш! Коли виїдеш з Похмурого тунелю, побачиш Триколiрний замок. Пiд'їдеш до ворiт i тричi свиснеш у цей чародiйний свистунець. Ось, тримай!
   Вiн урочисто передав їй маленький бiлий свисток на тоненькому срiбному ланцюжку. Варя покрутила його в руках, i щось яскраво заблищало.
   - Ой, якi чудовi камiнцi!
   На снiжно-бiлiй поверхнi свистунця променiли камiнцi: золотавий, смарагдовий, рубiновий.
   - Не загуби його. Тiльки ним можна вiдкрити ворота Триколiрного замку.
   Варя обережно повiсила свистунець собi на шию.
   Усi троє стрiмголов кинулись через дорогу. Та щойно вони добiгли до середини, як дико заревiв мотор. На перехрестя вискочив Громобiй.
   - Так я i знав! Це пастка! - вигукнув Рукастик-Смугастик. - Бiжи, Варю!
   Вiн схопив Малька-Ванька за руку й зупинив його. А Варя щодуху помчала далi.
   На мить Громобiй загаявся - не знав, на кого кинутись. Цього було досить, щоб Варя опинилась на тротуарi. А її друзi залишились стояти посеред вулицi, беззахиснi перед жахливим чудовиськом...
   Громобiй загрозливо посунув на них.
   - Бiла смуга! - раптом закричав Рукастик-Смугастик. - Увага! Попереду бiла смуга!
   Автомобiль безсило зупинився.
   - Тiкайте! Тiкайте! - гукала з тротуару Варя. - Вiн розчавить вас!
   - Не розчавить, - спокiйно вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Ми на "Острiвцi безпеки".
   Тiльки тут Малько-Ванько помiтив, що вони справдi стоять посерединi овального острiвця, намальованого на асфальтi бiлою фарбою.
   А звiдусiль уже поспiшали машини, якi повиповзали з своїх сховищ.
   - Усе ж таки попались!
   - Чому вони не чiпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.
   - Тому що жодне колесо не смiє, не має права заїхати на "Острiвець безпеки". Тут можуть стояти тiльки пiшоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.
   - Але... але ж вони порушили всi правила!
   - Не всi, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик. - У тому-то й рiч. Я констатував це ще тодi, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелiв Варi їхати по велосипеднiй дорiжцi.
   Вiн замахав дiвчинцi:
   - Їдь мерщiй!
   Вона не почула, але зрозумiла його жест. Забiгла до пiд'їзду i вивела велосипед. Хвилину дiвчинка стояла, дивлячись на друзiв, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.
   Тодi Варя швидко стрибнула на сiдло й помчала по вузенькiй дорiжцi, позначенiй бiлою смугою.
   Кiлька машин помiтили Варю i кинулись за нею. Мить - i бiлi миготливi гольфики вiдважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.
   ЗIЗНАННЯ ЖУЧКА
   Тунель тьмяно освiтлювали два ряди стiнних лiхтарiв. Варя ледве розпiзнавала бiлу лiнiю зачарованої дорiжки.
   Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди i... зупинився!
   Варя ледве встигла спертися рукою об стiнку, щоб не впасти.
   Поруч загальмував Жучок.
   - Ги-ги-ги! Доїздилась! Не бiжить твiй бiгун, бач? Злякався, чи що?
   Настигли iншi переслiдувачi, принiсши з собою хмару густої куряви.
   - Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!
   Варi стало смiшно з нього, i весь переляк її як рукою зняло.
   - Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено вiдштовхнулась вiд стiни й щосили натисла на педалi. Тепер дiвчинка мiцно тримала руль в руках - дорiжка була перед нею рiвна, як стрiла. Даремно пiдстрибували переслiдувачi й лякали несподiваними гудками, даремно забiгали наперед, сподiваючись, що Варя ненароком виїде за магiчну лiнiю, даремно намагались заслiпити яскравими спалахами фар...
   Даремно!
   Нарештi дорiжка вивела її з Похмурого тунелю!
   Та бiля перехрестя дiвчинцi довелося зiйти на тротуар - дорiжка скiнчилась.
   Перед нею височiла дивна кам'яна стiна, викладена з цегли трьох кольорiв - зеленої знизу, жовтої посерединi та червоної угорi.
   Триколiрний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець iз своєю дружиною. Як випустити його звiдти? Як хоча б пiдiйти до ворiт?
   Автомашини не пропустять її до замку.
   Як бути? Що робити? Усi чекають, коли вона порятує їх.
   Чекають Малько-Ванько i Рукастик-Смугастик, якi захрясли на "Острiвцi безпеки". Довго вони там не витримають.
   Чекають бабуся, мама, тато...
   Чекають усi мешканцi країни Чарiвна Круговерть...
   Поруч почулося чиєсь сопiння. Це знову був Жучок.
   - Ану, геть звiдси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! I чого лiзеш? Чого вп'явся своїми баньками?
   - Апч-чихше! Тихше, - зашипiв Жучок. - Я допоможу тобi...
   - Так я i повiрила!
   - Справдi! Я кажу чистiсiньку правду! - палко зашепотiв Жучок. Тiльки звiльни Знавця-Моргунця, хай вiн швидше наведе лад...
   - А навiщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, i ви гасаєте мов очманiлi.
   - Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великi зухвалi машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких i слабих. Нi проходу, нi проїзду не дають.
   Тiльки зараз Варя помiтила, який у Жучка зiм'ятий i побитий вигляд.
   - Ранiше хай би хто насмiлився мене штовхнути! - скаржився Жучок. - Знавець-Моргунець i його дружинники вiдразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так i дивись, зовсiм затовчуть...
   - Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насмiхався.
   - Я насмiхався i ганявся не з своєї волi. Громобiй наказував. Загрожував на запчастини пустити.
   Вiн говорив так щиро, так жалiбно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повiрила.
   - Гаразд, - зважилася вона. - Але як ти менi допоможеш?
   - А я покажу, як пройти до замку! - зрадiв той. - Тiльки ти нiкому не кажи, бо менi таке буде...
   - Заспокойся, - всмiхнулася Варя. - Я нiкому не скажу.
   - Тодi слухай, - Жучок притишив голос i боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехрестi. - До замку можна пройти тiльки по "зебрi".
   - По якiй "зебрi"?
   - Онде бачиш, поперек вулицi бiлими смужками намальована дорiжка. Це i є "зебра". Кажуть, такий кiнь є - весь у смугах, та менi не довелося його бачити. I взагалi я коней не бачив, бо в мiстi їх немає, - додав вiн.
   - А я бачила, - всмiхнулася Варя. - I коней, i зебр. Щоправда, по телевiзору...
   Вона знову подивилася на дорiжку-"зебру".
   - Але ж он машини їдуть i через "зебру"...
   - Це не має значення. Як тiльки на "зебру" ступне пiшохiд, усi автомобiлi вiдразу ж зупиняються.
   - Чому?
   - А тому, що вона теж зачарована. I "Острiвець безпеки", на якому залишились твої друзi, i велосипедна дорiжка, i тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається i порушить заборону, то можуть колеса повiдпадати...
   - Оце так заборона! - похитала головою Варя.
   Вона приставила велосипед до стовпа.
   Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щiльнiше.
   Дiвчинка рiшуче ступнула на смугасту дорiжку. Всерединi в неї все завмерло.
   - "Зебра"! Вона йде по "зебрi"! - зойкнув хтось злякано.
   I машини кинулися у рiзнi боки.
   Варя повiльно перейшла вулицю.
   - Все! Ось тепер усе! - радiсно закричала вона, зняла з шиї маленький бiленький свистунець з променистими камiнцями й пiднесла його до вуст...
   Немов тисячi тисяч крихiтних срiбних дзвiночкiв розсипалися!
   Ворота здригнулись i повiльно вiдчинились.
   ДРУЖИНА ЗНАВЦЯ-МОРГУНЦЯ
   На подвiр'ї стрункими лавами стояли...
   ...ЗАГОНИ ВОЇНIВ!
   Синiх - з круглими та квадратними щитами.
   Жовтих - з круглими та трикутними щитами.
   Бiлих - з щитами в синiй та чорнiй рамках.
   Смугастих - чорно-бiлих.
   А перед ними... перед ними височiв незвичайний богатир з дванадцятьма очима!
   - Знавець-Моргунець! - прохрипiв хтось у натовпi машин.
   Знавець-Моргунець махнув рукою у бiлiй рукавичцi й громовим голосом скомандував:
   - За-а-агони! На мiсцi кро-о-оком руш!
   У ту ж мить воїни почали розмiрено крокувати на мiсцi:
   - Раз-два! Раз-два!
   Яскраво-червоним вогнем спалахнули верхнi очi ватажка. I всi разом, вiдбиваючи такт, заспiвали:
   Запалав червоний
   Руху заборона.
   Все стоїть!
   Та ось згасли червонi очi. Запалали середнi й залили все навколо променями золотавого свiтла.
   Попередив жовтий:
   Будь напоготовi!
   Через мить...
   Згасли жовтi очi, й вiдразу ж чистим зеленим вогнем засяяли нижнi, смарагдовi.
   Ось зелений вогник
   Рухатись дозволив.
   Марш!
   За знаком командира загони рушили з мiсця. Машини розсипалися врiзнобiч i кинулись навтiкача.
   - Раз-два! Раз-два!
   Знавець-Моргунець приймав парад.
   - Вiтаю вас, синьоокi Дружки-Кружки! - вигукнув вiн.
   Перед ним проходив перший загiн воїнiв. Вони спiвали:
   Вдень, вночi, у спеку й холод
   Ми на вартi, ми довкола
   I на вулицях, в провулках,
   На дорогах i завулках!
   - Раз-два! Раз-два! - з'явився iнший загiн. Потiм ще iнший, потiм ще... Нарештi з'явився загiн Рукастикiв-Смугастикiв. I всi схожi мiж собою як двi краплi води.
   - Вiрнi мої помiчники! - вигукнув Знавець-Моргунець. - Охоронцi порядку! Добрi та уважнi Рукастики-Смугастики!
   Загони проходили перед Знавцем-Моргунцем i прямували до ворiт.
   Коли пройшли останнi лави дружинникiв, вулиця стала тихою i безлюдною.
   Варя схаменулась: час їхати назад до своїх друзiв!
   Вона не гаючись знову стрибнула на сiдло велосипеда й покотила слiдом за дружиною Знавця-Моргунця.
   Коли б з нею був вiрний i кмiтливий Рукастик-Смугастик, то застерiг би вiд прикрої помилки.
   Вона їхала тiєю ж самою велосипедною дорiжкою!
   ПIДСТУПНИЙ ЗАДУМ
   Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Вiд струнких лав раз у раз вiдокремлювалися групи дружинникiв i займали пости на перехрестях i провулках.
   На "Острiвцi безпеки" в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тiснотi й штовханинi якась очманiла машина ненароком заїде на острiвець i зiб'є їх. Та цього не сталося. Автомобiлi злякано сторонилися бiлої лiнiї, - певне, дуже не хотiли, щоб у них повiдпадали колеса...
   Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче пiдстрибував на мiсцi, кинувся вперед. Вiн так поспiшав до своїх, що навiть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - i вiн вже зайняв мiсце в лавах Рукастикiв-Смугастикiв.
   - Щасливо! - кинув йому навздогiн Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бiк. Вiн здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.