Наумов Евгений. Чарiвна круговерть (на украинском языке)

   - Менi довелося його перевернути! - вигукнув Професор. - Щоб запобiгти... зупинити... знешкодити. Iнакше всi машини теж поїхали б. А куди? Адже я не розставив ще дорожнiх знакiв, покажчикiв, стрiлок, не ввiмкнув свiтлофорiв на перехрестях. Це можна зробити тiльки з допомогою чого?
   - Рук... - вiдповiла Варя.
   - ЗНАНЬ!
   Вiн так вигукнув це слово, що Варя аж пiдскочила.
   - Чого ви кричите? - тремтячим голосом запитала вона. - Я ж не знала...
   - Ось я i кажу, - забурмотiв Професор i схилився над мiстом. - Не знала, а лiзла... втручалась. Добре, що все обiйшлося гаразд - без поломок i нещасть, без потреби в запчастинах. Га? Я тихенько-тихенько її перевернув... м'яко-м'яко поклав...
   Вiн поставив автомобiля i почав благати Варю:
   - Не чiпай бiльше тут нiчого, добре? Я тебе дуже-ду-же прошу!
   Дiвчинку це чомусь ще бiльше злякало.
   - Та не буду я нiчого у вас чiпати! - вже зi слiзьми на очах промовила вона. - Вiдчепiться вiд мене!
   Професор погладив її по головi й почав утiшати:
   - А ось вiдчепитися вiд тебе я нiяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...
   - Правильний Професор! - пiдказав Рукастик-Смугастик.
   Професор усмiхнувся i жартiвливо насварився на нього пальцем:
   - Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай. - Вiн повернувся до Варi.
   - Я буду розповiдати i пояснювати тобi правила Закону Вулиць i Дорiг, - вiн накреслив пальцем у повiтрi щось дуже хитромудре. - Кожна лiтера з великої лiтери... тобто слово. Зрозумiла?
   - Зрозумiла, - вiдповiла дiвчинка, хоча нiчого не зрозумiла - який закон, якi лiтери. Та Правильний Професор залишився задоволений її вiдповiддю i навiть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитнi iскри - цього разу вiд довгих сухих пальцiв.
   - Професоре, у вас руки iскрять! - зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.
   - Це енергiя моя iскрить, енергiя! - нагримав на нього Правильний Професор i гучно, нiби звертався до великої аудиторiї, оголосив:
   - Отже, почнемо!
   Варя озирнулася. Нiкого, крiм неї, в кiмнатi не було.
   - Ти чого озираєшся? - пiдскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?
   Вона раптом вiдчула страшенний голод i згадала, що їй говорили на перехрестi.
   - Пи... пирiжки, - вирвалося у неї.
   - А, пирiжки! - Правильний Професор усмiхнувся i повернувся до Рукастика-Смугастика. - Ти чув? Принеси їй пирiжкiв, якi полiпшують пам'ять. I негайно, негайно!
   Той вийшов i за хвилину повернувся з тарiлкою рум'яних запашних пирiжкiв. Вони виявилися навiть гарячими, аж парували, i були такi смачнi - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всерединi - сир чи капуста, а вже брала пирiжок.
   Рукастик-Смугастик дивився на неї i голосно ковтав слину.
   - Тихiше ковтайте! - пробурчав Правильний Професор i теж ковтнув слину.
   Тодi Варя пiдсунула їм тарiлку:
   - Їжте й ви. Берiть, берiть, вони такi смачнi! Не пошкодуєте...
   Рукастик-Смугастик нерiшуче подивився на пирiжки, а потiм на Правильного Професора. Той зняв i знiяковiло протер окуляри маленьким носовичком.
   - Якщо сказати по правдi, я їсти не хочу, - зам'явся вiн. - Але, як побачу пирiжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...
   - I в мене те ж саме! - здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пирiжкiв чомусь завжди хочеться.
   - I в мене! - радiсно мовила Варя. - Мабуть, пирiжки для того й придуманi, щоб їх хотiлося їсти!
   Вони засмiялись i почали ласувати пирiжками.
   Через кiлька хвилин Правильний Професор звернувся до Варi:
   - Що треба зробити, коли переходиш вулицю?
   Та Рукастик-Смугастик вiдповiв за неї:
   - Коли переходиш вулицю, треба спочатку подивитися лiворуч!
   - Чому? - повернувся до нього Правильний Професор.
   Рукастик-Смугастик швидко дожував пирiжок i жваво проторохтiв:
   - Тому що злiва може з'явитися автомашина. I тодi трапиться...
   - Зiт-кнен-ня! - разом закiнчили вони.
   - А коли дiйдеш до середини вулицi, що треба зробити?
   - Подивитися праворуч! - раптом вирвалося у Варi. Вона згадала, як вони переходили вулицю.
   - Чому?
   - Тому що цього разу машина може з'явитися справа! I тодi трапиться аварiя!
   - Правильно! - вигукнули Рукастик-Смугастик i Правильний Професор.
   Потiм Правильний Професор сказав:
   - Ось бачиш, цi пирiжки справдi полiпшують пам'ять. Ти запам'ятала те, що я казав, i те, чого я навiть не казав. А якщо ти не озирнешся лiворуч-праворуч, то станеться...
   - Зiткнення! - хором закiнчили всi.
   Пiсля таких ласощiв Варю почало хилити на сон. А Правильний Професор все правив та правив про свої правила, i щоразу Рукастик-Смугастик влад вiдповiдав на всi його запитання, навiть найкаверзнiшi.
   - Якщо ти їдеш на велосипедi i бачиш, що на потрiбну тобi вулицю в'їзд велосипедистам заборонений, що ти зробиш?
   - Зiйду з велосипеда i поведу його.
   - По тротуару?
   - Нi, по тротуару пiду сам, а велосипед вестиму по брукiвцi, поруч з тротуаром.
   - Молодець! - похвалив Правильний Професор. Вiд напруги та надмiру енергiї з його волосся i пальцiв безперервно летiли блакитнi iскри-блискавки...
   Та Варя щось згадала i запитала:
   - А чому Рукастик-Смугастик на перехрестi пiднiмає руку, коли хоче всiх зупинити?
   Рукастик-Смугастик тут же вiдповiв:
   - Тому що цей жест вiдповiдає жовтому сигналовi Знавця-Моргунця.
   - Взагалi так, - погодився Правильний Професор. - Але... Це iсторiя... - вiн пiдняв палець. - Я розповiм вам, як з'явилися Рукастики-Смугастики.
   - Ой, як цiкаво! - у Варi й Рукастика-Смугастика вiдразу ж заблищали очi.
   Професор заклав руки за спину й довгими кроками почав мiряти Кiмнату Знань.
   - Я особисто був учасником тих iсторичних подiй. I трапилося це... скоїлося... вiдбулося, коли в Чарiвнiй Круговертi з'явився Знавець-Моргунець. Вiн стояв на головному перехрестi та вказував автомашинам, куди й кому їхати.
   Як вiн це робив? Червоним вогнем запалає - зупиняються всi машини.
   Жовтим свiтлом засвiтиться - приготуватися до руху. Зеленим засяє - дозволяється їхати.
   I всi автомашини слухались Знавця-Моргунця. Усi, та не всi.
   Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобiй. I ще здалеку гукає:
   - Пропустiть! Поспiшаю! Не затримуйте мене!
   Вiн взагалi любив гасати з шаленою швидкiстю i таким ревiнням, що iншi, зачувши його, заздалегiдь поступалися...
   Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.
   - Нiколи менi! Я зайнятий! - лементував вiн.
   А коли його запитували, чим вiн зайнятий, Громобiй верз таку нiсенiтницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманнi фари. Проте всi й так знали, яке в нього "термiнове й важливе" заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.
   Знавець-Моргунець вже давно покарав би його, та були у Громобоя захисники.
   - Це ж гордiсть наших перегонiв! - говорили вони. - Подивiться, яка у нього швидкiсть! Якi поршнi, цилiндри! Нехай ганяє.
   Ну, гаразд. Нехай би вже сам ганяв, а то й iнших на таке пiдбивав.
   - Кого ви слухаєтесь?- казав вiн. - Його дiло - стояти, а наше їздити.
   Дехто з старших докоряв йому:
   - Вiн заради нас стоїть. Заради нашого органiзованого руху. А головне - вiн Знавець! Знає, куди й кому їхати.
   - Звiдки ви знаєте, що вiн знає? - глузливо запитував Громобiй.
   Були й такi, що вiрили Громобою i теж порушували правила. А це приводило до чого?
   Варя i Рукастик-Смугастик тут же вiдповiли:
   - До зiткнення!
   - Так. А там, де зiткнення, там i нелади. От i задумався Знавець-Моргунець, як порядок навести. Потрiбнi помiчники - мiцнi, надiйнi руки!
   I одного разу такi "руки" з'явились. Оце так руки! Всю дорогу перекрили: вiдступили перед ними машини - такого дива вони ще не бачили!
   Дiйшовши до перехрестя, це "диво" виструнчилося перед Знавцем-Моргунцем i вiдрапортувало:
   - Доповiдає командир Маяк. Прибув у ваше сухопутне розпорядження.
   Знавець-Моргунець зачудовано дивився на незнайомця.
   - Як ти сюди потрапив?
   - З ходовим вiтром!
   - А що ти вмiєш робити?
   - Тримати курс i дивитись небезпецi в очi!
   Знавець-Моргунець замислився.
   - А тримати лад i порядок ти зможеш? - спитав вiн. - Руки в тебе мiцнi?
   - Що накажеш, те й буду робити, - хвацько вiдповiв Маяк.
   Знавець-Моргунець зрадiв:
   - Ти менi й потрiбен у помiчники! Ось тiльки... який порядок ти будеш пiдтримувати?
   - Я пiдтримуватиму найкращий у свiтi порядок - морський! проголосив Маяк. - За морського порядку кожен iде своїм курсом, i нiяких аварiй не трапляється!
   - Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець. - I як це ти зробиш?
   - А ось як! - I новий помiчник повернувся у той бiк, куди був спрямований червоний промiнь Знавця-Моргунця, i широко розкрив... розчепiрив... розмахнув руки, вiдразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати нi вперед, нi назад. Рухалися тiльки тi, до яких Маяк стояв боком i не перепиняв їм дороги, - вони бачили тiльки зелене свiтло.
   Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
   - Подав ти менi руку допомоги. Братерську руку, надiйну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. I форма в тебе гарна - далеко видна.
   Так i пiшло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помiчник виводив їх на цей шлях.
   Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
   - А Громобiй? - спитала Варя.
   - Хитрий Громобiй побачив, як повертається справа, i кинув порушувати порядок. Щоправда, на вiдлюддi вiн ще продовжував гасати, та згодом i там навели порядок.
   - Щоб не було зiткнень, - оголосив смугастий помiчник, - кожен вiднинi повинен триматися одного боку, одного курсу.
   У нього з'явилися свої помiчники - такi ж, як вiн, суворi й смугастi, ось тiльки зростом нижчi, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
   Нинi вони вже не розводять руки врiзнобiч, але всi знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що вiн нiби руки розкинув - не можна їхати: червоне свiтло! Можуть їхати тiльки тi, до яких вiн боком стоїть, а це означає зелене свiтло. А пiднiме руку - значить, жовте свiтло: припинити всiм рух...
   Професор замовк, а потiм звернувся до Варi:
   - Ну що, дiвчинко, тепер тобi зрозумiло... ясно?
   - Так, - кивнула Варя. - А я думала, що вiн кличе мене, коли пiдняв руку...
   Рукастик-Смугастик усмiхнувся.
   - Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
   - Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.
   ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ
   Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.
   Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?
   - Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
   Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.
   - Тримайся! - вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.
   Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.
   - Ай-яй-яй! - вигукнув Дiд Драндулет. - Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?
   - Дiду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець i вiд хвилювання, а може, з радостi спалахнув вiдразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, вiд чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпiли на мiсцi.
   - Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.
   - Отакої! - гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?
   Знавець-Моргунець знiяковiв.
   - Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
   - Сам ти дивак... - почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.
   - От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?
   - Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi. - Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.
   Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.
   - Розшукати дiвчинку Варю!
   Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.
   - А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.
   - Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!
   - Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.
   Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:
   - Я теж хочу пирiжкiв...
   - Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!
   ЗАМКНЕНЕ КОЛО
   - Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...
   - Та загула! - радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi. - Ще принести?
   Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.
   Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
   - Я... я не собi, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...
   - Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...
   - Бiльше не влiзе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм i так тiсно...
   Цiєї митi на вулицi загудiв клаксон автомобiля. Рукастик-Смугастик стрiмголов вилетiв i тут же повернувся:
   - Це за тобою, Варю!
   - Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
   А Професор провадив далi:
   - Навiть якщо ти забула якесь там правило - не бiда. Найголовнiше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... помiркуй... помисли.
   - А якщо думати нiколи? Якщо машина на мене летить?
   - На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегiдь... завчасно... наперед! Зрозумiло?
   Хлопчик i дiвчинка кивнули.
   - Ось я i кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кiлька разiв - i згадаєш.
   Варя поцiкавилась:
   - Кiлька разiв - це скiльки?
   - Скiльки? - Правильний Професор замислився. - Скiльки... гм...
   Вiн приставив палець до чола, потiм схрестив руки на грудях, далi заклав їх за спину, вiдтак засунув у кишенi.
   I тут обличчя його посвiтлiшало.
   - Ага!.. Ось. - Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.
   - Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
   Нарештi вони вирушили додому - допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.
   Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.
   Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.
   Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
   - Стiйте! Попереду - страшна небезпека!
   Дiд Драндулет уповiльнив хiд:
   - Яка небезпека? Де вона?
   - Попереду. Там, куди ви їдете.
   - Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.
   - Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...
   Попереду наростав якийсь глухий шум.
   - Це вони...
   - Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
   - Не-е-е можна, - заперечив Дiд Драндулет. - Тут нi повертати, нi зупинятися не можна. Заборонено. Всi дороги ведуть до Замкненого Кола.
   Його немов магнiтом тягнуло - котився дедалi швидше й швидше. Поворот i...
   ...вiдкрилось Замкнене Коло!
   - Тримайтеся! - гукнув Дiд Драндулет.
   П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гнiздо-заглиблення.
   За мить вони опинились у вирi машин.
   УНИКАВ ДИМУ, А ВПАВ У ВОГОНЬ
   Праворуч, лiворуч, спереду, ззаду - скiльки сягало око - мчали найрiзноманiтнiшi автомобiлi. Нi на мить не зупинявся цей величезний потiк.
   Варя помiтила, що праворуч машини їдуть трохи повiльнiше, а далi - ще повiльнiше.
   - Дiдусю! - гукнула вона. - Отам тихiше!
   Старий перебрався у сусiднiй ряд, потiм - у сусiднiй сусiднього, поки не прибився до самого узбiччя, де рух був зовсiм неквапливий. Тут їхали старi, деренчливi й малопотужнi автомашини.
   - Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дiвчинку Варю, - це ж нашi знайомi... Ей! Е-ей!
   Попереду на кривих колiщатах дрiботiв Жучок, а ззаду поскрипував Пiкап. Але вони нiчого не помiчали - як заведенi котили й котили вперед по колу.
   Як зупинити потiк машин, розiрвати чарiвне Замкнене Коло?
   I тут Варя згадала: "Якщо тобi буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кiлька разiв..."
   Вона дiстала з кишенi заповiтну кульку.
   - Що це? - запитав Малько-Ванько.
   Варя почала мовчки надувати кульку.
   - Дай менi! Я краще вмiю.
   Та дiвчинка тiльки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
   Ось кулька стала завбiльшки з кулак, потiм - з Варину голову, потiм - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик i загукав:
   - Стiй!
   I багато голосiв пiдхопили його вигук:
   - Стiй! Стiй! Стiй!
   Пролунав скрегiт гальм. Варя припинила надувати кульку й мiцно затиснула гумове кiльце в руцi. Освiтлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.
   Вiдчайдушний зойк пролетiв по Замкненому Колу:
   - Ратник! Найсуворiший Ратник-Порадник! Стiйте!!!
   Автомашини, якi рухалися ззаду, почали рiзко гальмувати, за ними зупинялись iншi - й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "
   Дiд Драндулет теж припинив рух i полегшено вiдсапувався:
   - Приїхали! Оце перегони! Цiкаво, а хто нас зупинив?
   Варя подивилась на жовту кулю, яка повiльно похитувалася в її руках, i все збагнула:
   - Зрозумiла! Вони вважають її дружинником!
   - Кого?
   - Оцю надувну кульку! Розумiєте, вона кругла й жовта. А найсуворiший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал - "Рух заборонений!"
   - Так ось чому вони зупинились! - здогадався i Малько-Ванько.
   З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотiло:
   - Тут поруч дорога вiдгалужується. Прориваємось туди, швидше! I ми врятованi!
   - Почекай, - вiдштовхнув його Малько-Ванько. - Ти тiльки про себе дбаєш, хочеш тiльки себе врятувати.
   - А кого ж iще рятувати? - розгублено позадкувало П'яте Колесо.
   - Всiх! - i хлопчик широким жестом показав на автомашини.
   Вiн узяв з рук Варi кулю, високо пiдняв її i проголосив:
   - Слухайте всi! Це говорю я, Ратник-Порадник!
   - Вiн говорить, говорить, - забурмотiли навколо. - Тихше, тихше, слухайте!
   - Наказую вам залишатися на мiсцi! Стiйте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...
   - Тисячу, - швидко пiдказала Варя.
   - Тисячу дружинникiв! - пiдхопив Малько-Ванько. - I вони допоможуть вам, наведуть порядок!
   - А що ж нам робити? - розгублено запитало П'яте Колесо.
   - Тепер, коли ми розiмкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далi. Вибирайся, дiдусю! Веди, П'яте Колесо!
   Вони вихопилися з машинного потоку.
   Перед ними лежав стрiмкий спуск, що вiв до велетенської дивної споруди. Дiд Драндулет загальмував вiдразу всiма колесами:
   - З вогню та в полум'я!
   У ЛАБIРИНТI
   Друзi перелякалися:
   - Що? Що таке?
   - Ми потрапили до лабiринту, - хмурячись, повiдомив Дiд Драндулет. - А все ота нетяма! - Вiн подивився на П'яте Колесо.
   Те боязко вiдсахнулось:
   - Хiба я що... крайнiй?
   Дiти вiдразу ж пригадали барвисту настiльну гру-лабiринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василiвна i познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихiд з лабiринту! Мальковi-Ваньковi принаймнi це так i не вдалося. А Варя тiльки один раз вибралася з плутанини ходiв - i то завдяки пiдказкам подруг. А тут пiдказувати нiкому...
   - Виходить, - жалiбним голосом спитала Варя, - ми можемо заплутатися i нiколи-нiколи не знайти звiдси виходу?
   - Чому? - здивувався Дiд Драндулет. - Виходiв з цього лабiринту скiльки завгодно.
   Тепер настала черга дивуватися друзям.
   - Що ж це за лабiринт такий?
   - Це лабiринт Чарiвної Круговертi. Вам треба знайти правильний вихiд з нього.
   Друзi зажурилися. Справдi, дивний якийсь лабiринт. Згори вiн нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квiтка, що по її пелюстках вiльно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку пiдтримували в повiтрi опори рiзної височини - одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище i так далi.
   Дiд Драндулет пояснив дiтям, що бiля пелюсток чатують дружинники, якi вказують виходи.
   Справдi, попереду з'явилися двоє вартових. На щитi одного була намальована телефонна трубка, на щитi другого - червоний хрест.
   - Ось подивiться, - мовив Дiд Драндулет. - Лiвою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрiнеш, правою - лiкарню. Але ж нам нi телефон, нi лiкарня не потрiбнi, еге ж?
   Вiн покружляв по пелюстцi й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.
   - А вони що означають?
   - Знаю, знаю! - загукала Варя. - Той, на щитi якого локомотив намальований, означає, що попереду залiзничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, менi Правильний Професор усе розповiв.
   Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубонiло.
   - Ой, що це таке?
   Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкiс тягнулась широка чорна смуга.
   - Ось вiн! - закричало радiсно П'яте Колесо. - Ось вiн - вихiд!
   - Стривай! Що означає цей знак?
   - Кiнець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. - I П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабiч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
   Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, вiн i сам не втримався i непомiтно переїхав бiлу смугу...
   Спалахнули слiпучi блискавицi. Пролунав грiм. Настала непроглядна пiтьма.
   Хлопчик i дiвчинка злякано притулилися одне до одного.
   Невiдомо, скiльки часу пробули вони в непрогляднiй пiтьмi... Та раптом все навколо яскраво освiтилось!
   Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
   - Де ми?
   Дiд Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
   - За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумiв.
   - Куди закинуло?
   Над високими стрункими колонами бiля входу до палацу блиснув голубий спалах, i Дiд Драндулет трохи заспокоївся.
   - У цьому палацi живе Краса - Мiдна Коса! З її володiнь жоднiй машинi вороття немає...
   Зненацька пролунав голос:
   - Хлопчику й дiвчинко, увiйдiть до палацу!
   Щойно друзi ступили на широкi мармуровi сходи, що вели нагору, як i Дiд Драндулет кудись зник.
   КРАСА - МIДНА КОСА
   Нагорi бiля високих рiзьблених дверей їх зустрiла бабуся з добрим обличчям i привiтними очима. Вiд її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квiтами повiяло пахощами польових трав.
   - Iдiть сюди, дiтки, iдiть, жаданi! - запросила вона, лагiдно взяла обох за руки й повела до палацу.
   Великий зал з полiрованими бiлими стiнами, по яких пробiгали мерехтливi вiдблиски, був порожнiй i холодний.
   - Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся i плеснула в долонi.
   I вони вiдразу ж опинились у маленькiй затишнiй свiтлицi, посерединi якої знаходився стiл. А на столi стояли тарiлки з тiстечками, варенням, пирогами, цукерками.
   - Ось тепер будете пити чай, мою розповiдь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
   - Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кiнець обмежень", i потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотiли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тiльки вам скажу: безклопiтного життя взагалi не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провiсницею називають.
   Старенька зiтхнула.
   - А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про вашi добрi дiла. Ви багато зробили для врятування Чарiвної Круговертi. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику бiду вiдвели. Та головне лихо сталося тут, у палацi.
   - Яке лихо? - Дiти нашорошили вуха.
   - Живе в цьому палацi могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса, яка Круговертю править. Усi машини їй пiдкоряються, нiхто не смiє перечити.
   - А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
   - Велику силу й мудрiсть має Знавець-Моргунець, - усмiхнулася бабуся. - Та Краса сильнiша. Вся її могутнiсть - у Мiднiй Косi. Триста тридцять три тисячi найтонших волосинок у косi, i всi вони повиннi бути укладенi одна до одної. I якщо хоч одна переплутається - у Круговертi почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кiсцi та уклали в одну велику косу. А сьогоднi вночi розтрiпалася коса у чародiйки, та так, що заснула вона мертвим сном i прокинутися нiяк не може.