Страница:
Ахванасiй (до Хабiбулiна).Стоїмо, бля, а вiн летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Пiздєц, нахуй», — а Савка: «Нiхуя собi». - та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Нiхуйово погулялi.
Савка (плює).Нє дєлай волни, Хваня.
Хабiбулiн (осматрює забитого орла).По-вашему, ето сич називається?
Ахванасiй.Шо за сич. блядь, нiхуя не просцу.
Савка (внєзапно).Чурка йобаний, блядь, чєрєз мiнуту вiжу борш на столє, кругом всьо блєстiт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?
Хабiбулiн бистро зникає, несучи з собою орла.
Ахванасiй.Йобанi чурки заїбали, нахуй.
Ахванасiй пiдбира люльку, набиту кiзяком, покинуту Хабiбулiним, i пале її. Мимо проходить Горгона Пилипiвна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипiвни, вдягнута туристкою.
Ахванасiй.Диви, Савка, мамка нехуйова.
Савка.Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.
Ахванасiй.Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.
Горгона Пилипiвна.Рєбята, ви нє студенти, случайно?
Савка (спльовує).Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипiвна.Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, iнтересно — новая жизнь. А у молодьожi сєйчас вообщє тяга к знанiям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжiть — такой ето кайф. Так чтолi по-вашему називаются етi ощушєнiя? Ви нє смотрiтє, што я старая, я вашi етi молодьожниє слова знаю, сама такая була. I випить могу, i поговорiть, i поспорiть. Ну от, скажiте. — хто ваш любiмий поет? У мєня такоє мнєнiє, єслi чєловєк нє любiт поезiю, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Iлi, когда я вiжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорiте, для мєня єслi чєловєк нє любiт прiроду, нє любiт животних, нє знаєт поезiю родного края, он для мєня нє существуєт!
Пiд час балачок Горгони Пилипiвни Савка i Ахванасiй сидять мовчки, дегенеративне вiдкривши роти, як то роблять хворi на аденоїди, i мовчать.
Горгона Пилипiвна.От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, — i завiдую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєдi!
Ахванасiй.Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо — хуй просциш.
Савка.Переїби, шоб не пиздiла.
Ахванасiй пиздить Горгону Пилипiвну. Горгона Пилипiвна падає довго i важко, як мiшок з гавном. Входить Хабiбулiн з вiдром, у вiдрi кипить борщ, зварений з орла.
Хабiбулiн.Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарiм, нахуй, да i з'єдiм?
Савка.Чурка хуєв! Скiки тєбя учiть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?
Хабiбупiн похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасiй витаскує з борща противну орлячу голову i висмоктує в неї мозги.
Ахванасiй.Ти, Савка. попробуй! В головi фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.
Дiя третя.
В горах Єгорка Iванцов. геолог i дурний кацап, i Васiлiса Єгоровна. женщiна мужской мєчти, рвуть траву i собiрают камнi.Єгорка Iванцов (наморщивши лоба).Врємя собiрать камнi i врємя iх разбрасивать, как ви счiтаєтє, Васiлiса Єгоровна?
Васiлiса Єгоровна.Об чом ви щас думаєте, Єгорка?
Єгорка.Єслi чєстно, то я думаю о вас, Васiлiса Єгоровна.
Васiлiса Єгоровна.Вот как! Ето уже становiтся iнтересно. I что же ви обо мнє думаєте?
Говорячи всю ету мульку, Васiлiса Єгоровна прiнiмаєт очароватєльную позу, стрiля глазами в рiзнi боки i поправля на головє волоси красiвими жестами рук.
Єгорка Iванцов.Я думаю, что такая женщiна, как ви, должна украшать жiзнь мужчiни, Васiлiса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?
Васiлiса Єгоровна.А вот етого как раз i нiззя.
Єгорка Iванцов.Как же так, почєму нiззя?
Васiлiса Єгоровна.А так, нiззя i всьо.
Васiлiса Єгоровна показує Єгоркє Iпанцову кончiк язика, от чєго дєлаєтся єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з'являється Савка з своїми учнями-Ахванасiєм i Хабiбулiним. В руках у Савки камiнь, який вiн тупо пiдбрасує в руцi. У Ахванасiя в руках кусок iржавого дрота, який вiн, сам не знаючи для чого, пiдiбрав з пiдлоги. У Хабiбулiна в руках забитий ховрашок, котрого вiн несе за заднi ноги.
Ахванасiй (показує на Єгорку i Васiлiсу).Диви, Савка.
Хабiбулiн.Синка раз запиздячить, i пiздєц йому буде.
Єгорка Iванцов (побачивши Савку з компанiєю).Товарiшi, сюда нiззя, тут гадюк много, укусят!
Ахванасiй.Пригай внiз, синок хуєв, пока я разрєшаю!
Єгорка Iванцов (виймає геологiчєскiй молоток).Тока попробуйте подойтi, уркагани, всєх повбиваю!
Пiд час неї гнєвної рєчi Хабiбулiн кида в Єгорку ховрашком i влучає йому в їбальнiка. Єгорка падає i плачучи повзе з гори вниз. Васiлiса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами i робить хорошу мiну при поганiй iгрi.
Васiлiса Єгоровна.Тока попробуйте подойтi, подонкi, я брошусь унiз!
В словах Васiлiси Єгоровни бринить надiя на те, шо может всьо обойдьотся тiхо-мiрно, i їй не прийдьотся цього робить.
Савка.Пригай, нахуй!
Ахванасiй (запопадливо).Так шо, Савка, може їбати i нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся:
Хабiбулiн (запопадливо).Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?
Васiлiса Єгоровна.Хлопчики, та ви шо?
Савка.Пригай, нахуй!
Васiлiса Єгоровна.А можєт давайте поговорiм, рєбята. Ви iзвiнiтє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравiлiсь, я даже подумала, какiє iнтєрєсниє пацанчiкi в горах гуляют:
Васiлiса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончiк язика.
Савка.Ця хуйня тобi не допоможе. Хлопцi, будєм грать в iгру «Артiлєрiя бьйот по своїм».
Савка i хлопцi набирають повнi жменi каменюк. Васiлiса Єгоровна. стоячи на краю обрива, iздає пронзiтєльний крик i взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повiтрi, потiм безвозвратно iсчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повiтря. Савка, Ахнанасiй i Хабiбулiн стоять мовчки над ними лiтають орли. Хабiбулiн i Ахванасiй чухають потилицi.
Ахванасiй.Заїбали, курви, чи женщiни, чи може якiсь кури, хуй просциш:
Завiса
Павлiк Морозов
Епiчна трагедiя
Дiйовi особи
Павлiк Морозов,атлетичний юнак, нордична краса i гiтлерюгендiвська зачiска; одягнут просто i зi смаком: в бiлу сорочку i короткi шкiрянi штанцi; з рiзних бокiв Павлiк Морозов перетягнутий мiлiтарними шкiряними ремiнцями.Сава Морозов,батько Павлiка Морозова, скупий i хтивий куркуль.
Щукiн,друг Сави, такий же мудак, як i вiн.
Пєлагєя Нилiвна,жiнка Сави Морозова, мати Павлiка Морозова; гарна, ще не стара жiнка, схожа на мать Батькiвщину з вiдомого плакату.
Павєл Власов,побочний син Пєлагєї Нилiвни, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга мужик, сильний i неймовiрно тупий.
Генерал Власов,полюбовник Пєлагєї Нилiвни, батько Павла Власова, фашистський перевертень i таємний агент Канарiса.
Канарiс,шеф абверу Третього Рейху, в трагедiї не з'являється.
Фiлiн,здоровенна i жирна сова, виконує обов'язки агента генерала Власова.
Учитель атеїзма,плюгавий мужчина в бухгалтерських нарукавниках.
Альонушка i Iванушка,фольклорнi потвори, iснуючi в нашiй пiдсвiдомостi.
Зєвс,божествєний вождь i вчитель, в трагедiї не з'являється.
Сфiнкс,кровожерна, пiдступна i хтива мiфологiчна потвора з пазурами, крилами, цицьками i пиздою.
Микола Островський,слiпий пророк храма Аполона.
Сука i Блядь,кровожернi химери помсти, богiнi гiвна, мух i менструацiй, так званi еpiнiї.
Клiмакс,вiсник богiв, насилаємий на Суку i Блядь.
а також:
пiонери, куркулi, фашисти, блядi, примари, чорти, дракони, горгони i медузи.
Дiя вiдбувається в глухiй сибiрськiй тайзi пiд час Другої Свiтової вiйни.
Дiя перша.
Величний хвойний лiс з мхами, лiанами, ялинами i кедрами. Де-по-де до них самiтньо тулиться берiзка. Чути пiонерський горн. Через чащобу продирається пiонерський загiн. Сховавшись за сосною, на загiн зловiсно уха здоровенний Фiлiн.
Фiлiн.
Угу-угу-угу!
Павлiк Морозов (пiдходить до Учителя атеїзма, який веде загiн).
Я знаю,
Це фашист угука на соснi.
Склада вiн карти наших болотiв,
Щоб переслати їх Гудерiану.
Фiлiн.
Угу-угу-угу!
Вчитель атеїзму.
От падла!
Шкода, маузер свiй дома я забув.
Фiлiн (iронiчно).
Угу.
Павлiк Морозов.
Узнать вiн хоче тайни пiонерськi,
А потiм побiжить i закладе
Гудерiану всi секрети нашi.
Учитель атеїзму.
Ти перебiльшуєш, Павлуша,
Як завжди. Скорiш за все
Ексгiбiцiонiст забрався на сосну.
Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн
Злякать з сосни зненацька видом хуя.
Чого робити там фашисту, не пойму я.
Фiлiн.
Угу.
Павлiк Морозов.
Це знають ще у яслах малi дiти,
Що лучше перебдiть, нiж недобдiти.
Катаймо на сосну, стягнем його за яйця
I спитаєм документа. А як не покаже,
То почнемо пиздить. Ото натiшимся.
Я пиздити люблю — людей, також
Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно
Я кошенят люблю топити. Як приємно:
Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку,
А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку.
Так хорошо, що пiсню заспiваєш.
А потiм їх лопатою порубиш на шматочки
Та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки
Природу я люблю, i родiну, берьозку i рябiну
Люблю я куст ракiти над рiкой.
Фiлiн (з дерева).
Край родной, навєк любiмий,
Гдє ж найдьошь єщє такой.
Вчитель атеїзму.
От бачиш! Нашi там. А ти: Кругом шпiони.
Ето снайпєр, молодой боєц.
Павлiк (бере в руку здоровенну ломаку).
А як шпiон — тогда йому пiздєц.
Павлiк кида снаряд Фiлiну в голову, Фiлiн пада з страшним стуком, як мiшок з говном.
Павлiк (бере Фiлiна за ноги. Передразнює вожатого).
Снайпєр, молодой боєц,
А как же! Прямо ворошиловський стрiлок.
Павлiк з розмаху пиздить важким Фiлiном об берiзку, якiй зовсiм недавно признавався в любвi. Берiзка ламається.
Учитель атеїзму (до дiтей).
Дєтi,
Сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Фiлiна:
Раз-два-трi!
Дiти хором плюють i сразу ж запєвають весьолу пiсню про кузнєчiка. Обряд очищєнiя на цьому заканчiвається, i загiн, ламаючи на своєму путi дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Фiлiна, поламану берiзку, бички, консєрвнi банки i гандони. М'якою тигристою ходою входить Генерал Власов. На ньому красивi синi галiфе, шашка i папаха.
Власов (помiча Фiлiна).
От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь!
I знов я без связного залишився.
А йобаний Канарiс, мудозвон,
Пиздить в своїй єбучiй шифрограмi,
Що Фiлiну Залiзного Хреста присвоїв Фюрер,
Мабуть, вже посмертно.
(Власов пiднiма Фiлiна за ноги.)
Ну шо, падлюка, щє не охладєл?
Фiлiн (вiдкрива одне око).
Канарiс нє пiздєл?
Генерал Власов.
Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб!
Так налякав, що я ледь не усрався
В свої красивi новi галiфе
I нову вєщь красiву чуть не спортив.
Докладивай мерщiй.
Фiлiн.
Я узнав маршрути
Тих наглих пацанiв в коротких штанях,
Що об берiзку пиздили мене.
Вони iдуть на дальнiї болота,
В яких усяка водиться гидота.
Учитель атеїзму їх веде,
Щоб довести, що це все предрасудки,
Що чорт — це видумки, вампiри — п'янi шутки,
А привидєнiя — бєсстиднi простiтутки,
Якi за рубь залiзуть в склєп сiмєйний.
Їм поїбать, що там жмури лежать,
Безнравственi подорви.
Власов.
Ну-ну, вже розпиздiвсь,
Пташиний гуманiст,
Жан-Жак Руссо. А сам
Передавив i виїбав
Усе, що в лiсi меньш за тебе.
Диви, яка пустиня навкруги:
Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки.
Фiлiн.
Зато гадюки єсть i кровожерна рись.
Жить стало лучше, стало вєсєлєє,
Тепер жить стало просто заєбiсь.
Власов.
Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками.
Вони шукають те, чого нема,
Щоб довести, що його не iснує,
Так часто мiстики доведенi до краю
Шуканням чорта думають, що раз його нема,
То нема i бога.
А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю.
Аж тут приходить чорт у синiх галiфе.
I саме час задуматись, що раз вiн появивсь,
То й бог десь рядом ходить.
Люди, люди, цi дурнi козли!
Як остопиздiли менi мiстичнi блядi,
Обвiшанi восточною хуйнею,
Що перед тим як взяти хуй у рота
Повинна привести себе у резонанс
З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки,
Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь,
А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами
Десь пiд коморою, а та тiки сопить,
А крикнути стiсняється, падлюка,
Бо з города приїхала, в костюмi,
I дулю накрутила в головi.
Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну.
Та i клiкуши тоже хороши -
Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла,
А як не даш їм грошей, то сєйчас
Обматюкають i плюнуть на пальто,
Що i хiмчистка потiм не почистить.
Куди не кину оком стомленим -
Кругом хуйня. Заябують мене
Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,
Розпатлана самиця злоєбуча,
Що верхи на скаженiм бугаї
Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових
У нiкуда; або духовнiсть смирна
Що перстами, покрученими от полiартрiту,
Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм
Залiзо ржаве лежить у рiзних позах
I гнила картопля. О, блядський смисл життя,
Якщо ти єсть!
Фiлiн.
Ти тоже розпиздiвся на весь лiс, начальник.
Ну просто романтiзмом повiяло
I Байроном набздiло трохи.
Що ж ти не пiшов в поети,
А подавсь в шпiони?
Власов.
Справа в тому, mein lieber Совушка,
Шо поети разлiчними стiхами
Нам об'яснялi мiр.
Но основна задача в том i состоiт,
Щоб мiр цей пєрєдєлалi шпiони.
Голос з лiсу.
Ау! Ау!
Власов.
То Пєлагєя,
Вона у лiс по ягоди пiшла,
Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив.
Вiн їх обох пиздячить, маму й тата,
Хiба це жизнь — щодень приходить п'яний
I батька з матiр'ю халявами по пицi виховує.
Фiлiн.
Та отруїти надо.
Власов.
Ха! Його труїли ми неоднократно,
Та вся отрута в його органiзмi
В мить перетворюється
На шмурдяк молдавський.
Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить
Утворюється бiлоснiжним салом.
Входить Пєлагєя Нилiвна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє.
Пєлагєя (ридаючи, до генерала).
Мiй любчику, яка хуйова жизнь!
Хотiлося б, усе в пизду пославши,
Вдвох милуватися у банi на полицi
I вiничком любовно пиздитись
I сьорбати чайок. А замiсть цього
У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс,
А у мене — мiй чоловiк, алкаш i бабнiк,
Пацавата iсторiя
П'єса з театрального життя.
Дiйовi особи
Гриша Нєпєйвода,карлiк з театрального коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».Вася i Пєтя Твєрдохлєбови,лiлiпути з коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
Гнат Пилипович Рак,iграющiй режисьор i iсполнiтєль ролi Орфєя.
Лариса Сидорiвна Сало,iсполнiтєльнiца ролi Еврiдiкi:
Коля i Поля,iдiоти-дауни.
Люба Неїжмасло,женщiна-коняка з конкурiрующего коллєктiва «Арiєль».
Льова Ковбаса i Стьопа Хулiмулiн,горбуни з коллєктiва «Арiєль».
Клiм Моiсєйович Кац,головний режисьор народного театра iменi турецького комунiста Залупа Хуйбердиєва.
Уляна Юхимовна Свiтисонечко,юродива старушка.
Дiя перша.
Кабiнет Клiма Моiсєйовича Каца. В кабiнетi сидить Клiм Моiсєйович. зайнятий у справах. Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйнода i iдiот Коля.Гнат Пилипович Рак.
Дозвольте к Вам, Клiм Моiсєйович поважний,
Звернутися у справах очень важних.
Входить Льова Ковбаса. Стьопа Хулiмулiн i Поля.
Льова Ковбаса.
Клiм Моiсєйович, послушайтє мiня,
Ви пiдарасiв етiх бойтєсь, как огня!
Гриша Нєпєйвода.
Я встрашном гнєвє, помолчi, мудак,
Когда говорiт Гнат Пилипович Рак!
Стьопа Хулiмулiн.
Моя твою возьмьот за голу сраку
I харашо отпiздiт, як собаку.
Клiм Моiсєйович Кац (велично).
Iдiтє нахуй всє, покiньтє кабiнет!
Все дєлают одiн шаг вперьод.
Всi (хором). Нєт!
Пiд час суперечки iдiоти-дауни Коля i Поля мовчки дивляться один на одного i сопуть. Видно, шо вони подобаються один одному. Входять Вася i Пєтя Твєрдохлєбови, лiлiпути з коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
Вася Твєрдохлєбов (до Гриши Нєпєйводи).
Лариса Сидорiвна Сало
Сьогоднi под трамвай попала,
I он їй iспортiл всьо їбало.
Гриша Нєпєйвода.
Она жива?
Пєтя Твєрдохлєбов.
Жива, конєшно.
Но надо что-то дєлать спєшно.
Єйо нам нєкєм замєнiть.
Клiм Моiсєйович Кац.
Сказав я, нахуй всi iдiть!
Входить Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, обидвi страшнi.
Люба Нєїжмасло.
Смотрiтє, от хуйова баба.
I вiдно, шо на перед слаба.
Лариса Сидорiвна Сало.
Молчi, ти, тарапашня сука.
Для мєня вiдєть тєбя — мука.
Гнат Пилипович Рак.
Ви, курви, обє замолчiть!
Клiм Моiсєйович Кац.
Кажу я, нахуй всi iдiть!
Гнат Пилипович Рак.
Клiм Моiсєйович прекрасний.
Ви не волнуйтеся напрасно.
Ми всьо устроiм верi гут.
На Любу зрiтєлi iдут.
Однак для ролi Еврiдiки
У нєйо вiд нємного дiкiй.
К тому ж вульгарний лєксiкон, проiсхождєньє видаст он!
Я прєдлагаю їхню Полю всєрьоз попробовать на ролю, i тєм убить двох зайцiв вмить.
А коллєктiви замiрiть.
Нiма сцена.
Клiм Моiсєйович Кац.
Товариш Рак, ви шо мудак?
Гнат Пилипович Рак.
Iначе нам нiззя нiкак.
Ми Полю паранджою вкроєм,
Тєм самим нєдостаткi скроєм.
А сцену, де вона в могилi,
Ми сдєлаєм, как-будто в милi,
Потом она садiтся в гроб:
Клiм Моiсєйович Кац.
Ваш план уже мнє остойоб.
Гнат Пилипович Рак (нєвозмутимо пояснює).
Ми образ видєляєм главний,
Характер героїнi славний,
По-мойму, будєт заїбiсь!
Клiм Моiсєйович Кац.
Ви в страшнi дєбрi забралiсь.
А вийдєт с етого хуйня.
Орфєй в нас хто?
Гнат Пилипович Рак.
Канєчно, я.
Клiм Моiсєйович Кац.
Ну ладно, щас в пизду iдiть. Глядiть, мєня не пiдведiть, Бо нам усiм тогда пiздєц.
Всi (хором). Клiм Моiсєйович, какой Ви молодєц!
Дiя друга.
Генеральна репетицiя спєктакля «Орфєй i Еврiдiка». Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сценi Гнат Пилипович Рак в костюмi Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмi Князя тьми i свiта чортiв, в яких можна впiзнати наших старих знайомих Васю i Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу i Стьопу Хулiмулiна. Вони тримають в руках списи i тризуби, як то i положено чортам. В залi сидить Клiм Моiсєйович Кац з колокольчиком.
Гнат Пилипович Рак (в ролi Орфєя до Грiши).
К тєбє прийшов я нє таясь,
Тьми вогкой пацаватий Князь.
Гриша Нєпєйвода.
Как же посмєл ти, пiдарас,
Покой нарушiть мой сєйчас?
Клiм Моiсєйович Кац звонить в колокольчик: «Дiнь-дiнь-дiнь».
Клiм Моiсєйович Кац.
Мнє кажеться, что ету фразу
Проiзносiть нє стоiт сразу.
А, єслi можно, мєдлєнєй:
Гнат Пилипович Рак.
Клiм Моiсєйовiч, Вам вiднєй.
(До чортiв). Ей ви, хуї, давайте гроб!
Льова Ковбаса.
Ти нє командуй, долбойоб!
Коля. Вася i Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджi. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, одягнутi страхопудалами.
Гнат Пилипович Рак.
О, це она, моя прекрасна!
Уви, я странствував напрасно,
Уже єйо нє ожiвiть:
Починає грати на арфi. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.
Клiм Моiсєйович Кац.
Поля, вставай!
Лариса Сидорiвна Сало.
Токо блядь так заставляє сєбя ждать!
Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба i падає на пiдлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфi все голоснiше.
Клiм Моiсєйович Кац.
Хуйню негайно прєкратiть!
З цими словами Клiм Моiсєйович кида у Колю колокольчик i влучає йому просто в лоба. Коля i колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля нi, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфi Andante, але нiхто на сценi не встає, як того потребує п'єса про Орфєя. Замiсть цього на сценi з'являється Уляна Юхiмовна Свiтисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната.
Уляна Юхимовна Свiтисонечко.
Ложись на пол, пiздоболи!
Пiздєц
Дiйовi особи
Магарич,митець.Омелян Косопизд,митець.
Харитон Уйобищенко,митець.
Назар Сивуха,митець.
Альфред Золупенко,митець.
Люда,вагонна провiдниця котру всi вищезгаданi митцi їбуть iнодi по черзi а iнодi так.
Гаврюша Обiзянов,iнженер.
Степан Срака,главний iнженер.
Шльома Гомельский,науковець.
Роже Городi,французський буржуазний нацiоналiст.
Пророк Самуїл,старий жид.
Дiя перша.
На сценi стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^ 2. Трохи нище написано: «Нiщо нiкуда не зникає i нiзвiдкiля не береться», пiдпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом, iз-за дверей чути приглушенi голоси.Перший голос.I от уявiть собi, — цей мудило уходить i ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нiчого крiм старого дерев'яного корита.
Другой голос.З цього мiсця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.
Перший голос.Перш за все ви сците у корито.
Третiй голос.Воно ж диряве, Альфред Юхимович.
Четвертий голос.Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.
Голос Альфреда Юхимовича.Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите її туди обома ногами.
Другий голос (хрипко).Шо одєтую?
Голос Альфреда Юхимовича.Звичайно нi, пан Сiвуха, — голiсiньку!
Третiй голос.Тю! Навiщо таку хуйню робить — та пiдiйшов сзаду та засунув!
Четвертий голос.От ти, Косопизд репаний, замiсть багато пиздiти учився б у старших людей.
Третiй голос.Та я єбу!
Голос Альфреда Юхимовича.Спецiальне пояснення для дiтєй природи — моча актiвiзiруєт ерогєнниє зони у женщiни на п'ятах.
Голос Косопизда.Тю, яка iщо зона, блядь, когда вона i так менi кожну нiч сниться.
Четвертий голос.Та не пизди, дай послухать!
Голос Альфреда Юхимовича.Тантра, на хуй!
Голос Назара Сивухи.Я вас прошу, не отвлєкайтєсь, шановний Альфреде Юхимович.
Голос Альфреда Юхимовича.Я акцентiрую ваше внiманiє, господа, — женщiна прi цьому прiходiт в состоянiє статевого збудження.
Голос Назара Сивухи.Як ви сказали, Альфреде Юхимович? Повторiть.
Альфред Юхимович.«Статевого збудження», пизда очката. I саме в цю мить, господа, ви вказiвним i безiмянним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку i починаєте її лизати, весь час поднiмаючись язиком все вище, вище i вище:
П'ятий голос.I так до самої сраки! Га-га-га-га!
В вагонi раздається тваринний регiт.
Голос Альфреда Юхимовича.Саме в цю хвилину, мої друзi, до вас приходить довгожданна ерекцiя.
Голос Назара Сивухи.А якщо не приходить, Альфреде Юхимович? Тода що робить?
Голос Омеляна Косопизда.Тогда надо воду злiвать!
Входить Люда, вдягнута вагонною провiдницею, в руках у Люди поднос iз їжею. Вона разкручує дрiт на дверях, вiдчиняє iх i зникає у темнiй пащi товарного вагону.
Голос Омеляна Косопизда.Скiлькi тєбя ждать можно, курва!
Голос Харитона Уйобищенки.Знов макарони, блядь!
Голос Альфреда Юхимовича.А бацили шо нема?
Голос Назара Сивухи.Та не чавкай, ти — чучундра! Голос Магарича чавкає.
Деякий час з вагону долинає тiльки чавкання, стукiт алюмiнєєвих ложок та реплiка Омеляна Косопизда «Давай компот на хуй!». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сивухи — «Люда, ти готовая?», та якесь таємниче шарудiння. За декiлька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складенi стойкою забрудненi алюмiнiєвi пуломиски. Вона поправляє зачiску, надiває формєний бєрєт i закручує дверi на дрiт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув i веселий регiт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно i весело. Входять Гаврюша Обiзянов i Степан Срака, поглибленi в свої iнженернi папки i розрахунки. Вони зайобанi i закомплексованi.
Гаврюша Обiзянов.По нашим даним, якщо будiвництво не наєбнеться зараз — воно обов'язково наєбнеться в наступному кварталi.
Степан Срака (налякано).I шо тогда будєт, Гаврюша?
Гаврюша Обiзянов (спльовує).Тюрма на хуй!
Голос Альфреда Юхимовича.Так от, друзi мої, єслi с женщiной правильно обращаться, то она становiтся уже не жєнщiной, а сiмфонiєй етого, как єго: