Страница:
Голос Магарича.Брамса!
Голос Альфреда Юхимовича.В пизду Брамса! Ото пизданув, як в лужу перднув!
З вагону знов чути як хтось сито ригнув, i голос Омеляна Косопизда — «Макарони блядь!»
Степан Срака (пошепки).От дє кайф ловлять!
Гаврюша Обiзянов (до Люди).Хто там у тебе?
Люда.Митцi.
Гаврюша Обiзянов.Якi митцi?
Люда.Разнi. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, а один очкарик — пацан єщьо.
Степан Срака.I шо вони роблять?
Люда.А макарони їдять! У суботу i недiлю замiсть компота — кохве, горiлку по святах.
Гаврюша Обiзянов.А бацила?
Люда.Бацилу раньше давали, щас нi.
Степан Срака (рiшуче).От все одно — заєбiсь жизнь! (До Люди).Вiдкривай, блядь!
Люда.А може не треба — вони битись будуть!
Степан Срака.Та одiн хуй — раз живьом! Эх жизнь хуйовая!
Степан Срака i Гаврюша Обiзянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди i вiдкочуються назад. [Гаврюша щупає бланжа на мордi: «Террористи хуєвi!»]
Степан Срака.Пустiть друзi! Ми бiльше не будемо!
Голос Магарича.Тобi, я бачу, мало пизди получить, — ти ще хочеш шоб тебе в сраку виєбли! Закрий дверi — бздить!
Степан Срака.Хлопцi, єбiть куди хочете, тiки пустiть — парашу буду виносить, бля буду!
Голос Харитона Уйобищенки.А шо, можна пустить, хлопцi — воно, iнженер, як цуценята — скавучить, то так весело робиться, а набридне — придушим та й викинем к хуям!
Альфред Залупенко.Правильно, хлопцi — нехай лiзе.
Омелян Косопизд.Чєловєк чєловєку — друг, товарищ i брат.
Гаврюша Обiзянов i Степан Срака залазять до товарного вагону i зникають в пiтьмi. Люда знову закриває дверi на дрiт.
Голос Магарича.А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш — я тобi гланди через сраку вирву!
Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.
Голос Альфреда Юхимовича.На чьом ми зупинились, господа?
Назар Сивуха.На сiмфонiї Бpамса.
Альфред Юхимович.В пизду [того] Брамса! Ви, пане Сивуха, краще слухайте уважно i занотовуйте до цитатника, бо ви нiхуя iще жизнi не знаєте! От вчора, пiсля вечерi, вам звонила якась лярва — мов так i так, кидай усе — приїзджай їбати! Так шо ви зробили? — Весь затрусилися мов скажений i давай у дверi гупати, [мало окуляри не побили!] Так добре, що у меня шприц всєгда наготовє. От ви, Косопизде. От щоб ви зробили на мiстi пана Сивухи?
Голос Омеляна Косопизда.Та я б її вбив!
Альфред Юхимович.Чули, пан Сивуха? Шо неясно?
Степан Срака (запопадливо).А шо у вас в ампулах до шприца?
Альфред Юхимович (демонстрiрує свою комунiкабельность).Чом не сказати? Скажу: в однiй ампулi — сiмянна витяжка бобра, в другiй — всячєскiе iмунодєпрєссанти.
Степан Срака (у захватi).Яки люди! Гаврюша, якi люди! А ми цiлу жизнь їбемось як кроти, як та мушка ми лiтаєм.
До вагону кiлька хвилин тому пiдiйшов Шльома Гомельский — науковець, i з цiкавiстю прислуховується до бєсєди, яка плавно тече в своєму звичайному руслi.
Альфред Юхимович.Або увiзмiть таку штуку як танцi. Щас кожен мудак сам по собi танцює, руками й ногами махає, спотiє весь, а в нагороду хiба що запалення легенiв схопить. Мiж тим, чоловiчий пiт — то ценна сировина. Тож, замiсть руками махать, вiзьми платок та зажми його пiд пахвою i так танцюй, щоб добре потом просяк.
Голос Магарича.Ги-ги! Ото нєхуйово!
Альфред Юхимович.Як хорошо просякне — зараз їм тьолцi мармизу витри i считай дєло в шляпе.
Голос Косопизда.Тю! А ця хуйня навiщо?
Альфред Юхимович.Вона раз нюхне i їй пiздец! Вiд ерогенних зон носа iмпульс iде до статевого центру збудження. Тiльки i роботи, що до кущiв дотягти!
По очкастому i веснянкуватому обличчi Шльоми [Гомєльского, який припав вухом до вагону] обiльно тєкут сльози i слюнi.
Шльома (крiзь сльози щастя).Хлопцi, пустiть.
Голос Альфреда Юхимовича.Iди в лабораторiю, жидок, тут своїх вже до хуя!
Шльома Гомєльский (вражений такою проникливiстю).Звiдки ви знаєте, дядя?
Альфред Юхимович.Я зняю, бо я жизнь прожил! Пиздуй, тобi кандидатську їбошить надо!
Шльома Гомєльский (схлюпує).Єбав я ту кандидатську!
Альфред Юхимович.Ти шо, пизда, не хочеш 150 карбованцiв получать?! Нє, ви бачили таке? Совсєм оборзєл пацан.
Шльома плаче. Його ридання гнiтуче дiють на сидячих у вагонi. Вони зловiсно мовчать.
Омелян Косопизд (жорстоко).Нiчого, нехай поплаче, потiм пiде собi обрєзанiе зробить, мацою зажре та буде банкувать [як у теплiй срацi].
Альфред Юхимович.Ти не гуманiст, Омелян.
Магарич.А шо, може вiзьмем жидка?
Харитон Уйобищенко.Та, менi шо? Нехай лiзе: [Якщо не буде бздiть, нехай лiзе — менi шо?]
Косопизд.Пайка зменьшиться!
Назар Сивуха.Жиди — то такi хiтросракi: Заждiть, вони не тiльки шо макарони, — вони й сайри дiстануть!
Сноби
Пєрєц Моiсєєвiч,сноб.
Свирид Свиридович,сноб.
Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас,снобихи.
Скворцов,вєдущiй передачi «В мiрє животних».
Дiя вiдбувається в квартирi Свирида Свиридовича. Квартира Свирида Свиридовича обвiшана рiзним шматтям, в числi якого: ручна ворона в клiтцi, портрет святої Варвари, бюст схiдного дєспота, iржаве вiдро, прибите до стелi, напiвз'їдений клопами метелик, розп'ятий на стiнi, забитий Хемiнгуеєм кабан, картина з голими шлюхами, дiван в стилi рококо, в якому їбеться шашель, та iнше. За брудним столом сидить Свирид Свиридович, пале люльку i дивиться «В мiрє животних». На столi лежить книга. На книзi написано: «Гомосексуалiзм i схiдна фiлософiя». Автор книги Цюнь Хунь Мунь.
Скворцов (в телевiзорi). Iнтєрєсно, что с наступлєнiєм брачного пєрiода повєдєнiє саламандри мєняється. Обратiтє внiманiє на вздувшiєся жєлєзи саламандри у основанiй єйо хвоста.
На екранi возникає гидкий силует саламандри. Грає Пiнк Флоiд. Раз по раз саламандра iздає звуки, нiби пилою возять по шихверу.
Свирид Свиридович (сам до себе). Хе-хе, йобане чудо!.. Входять Вєнєдiкт Абрамовiч i Пєрєц Моiсєєнiч iз пляшками горiлки.
Скворцов (в телевiзорi). Посмотрiтє. Так iспугана саламандра питаєтся напугать нєпрошеного гостя пєрєд тєм, как рєтiроваться.
На екранi саламандра гидко сре, переливаючись цвiтами райдуги. Грає Пiнк Флоiд.
Свирид Свиридович (показує на книгу). Ви ето чiталi?
Пєрєц Моiсєєвiч.Позвольте, Свирид Свиридович, ето ж бульварная iнтерпретацiя «Алмазної Сутри». Вот я Вам прiнєсу кнiжєнцiю, одiн купєц пiшет о руськом православiї. В молодостi бил большой разбойнiк, прєдставьтє сєбє. iзнасiлував свою мать. Ето так, апрiорi, затєм долго жив на Востокє. Вобщє, умнєйша, опитнєйша людина!
Вєнєдiкт Абрамовiч.Как ето сказано в Блока: «Вєлiка Росiя, а iдтi нєкуда:».
Свирид Свиридович.Магiя слова, батенька!..
З цими словами Свирид Свиридович наливає горiлку i вся компанiя випиває.
Скворцов (в телевiзорi). Сєйчас ми познайомимось iщо з однiм прєдставiтєлєм обширной сiм'ї плазунiв. Ви, навєрноє, єго уже узналi. Вiдiтє, какой он сiмпатiчний.
На екранi з'являється страшна пащека крокодила. В зубах у його стирчать шматки волохатого собаки.
Скворцов.Да, в лєсу другiє закони, чем у нас з вами. Токо зазєвался i, глядiш, угодiл кому-то на ужин. Так сказать, малєнькiє трагєдii.
Входять Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас.
Ельза Пiздаускас (з нєруським акцентом). Етi мужчiни, онi, как всєгда, п'ють втiхаря. А женщiнам нi слова.
Вєнєдiкт Абрамовiч.Рекомендую — у нас в гостях iзвєстнєйшая Ельза Пiздаускас.
Ельза.Хоть би ти, Вєня, нє виябувався, ти ж знаєш, я етого нє люблю.
З цими словами Ельза Пiздаускас наливає собi гранчак горiлки i випиває його.
Полiна Йосипiвна.Ви нє чiталi статтю Ганцмахера «На порогє разума»?
Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо-то слишал, ето про прiручену акулу, она єст з рюмочкi яйца. Кстатi, господа, ви знаєте — до сiх пор нiхто не знає, хто в акули мужчiна, а хто женщiна.
Ельза Пiздаускас.Навєрно, я б опредєлiла по запаху. Га-га-га:
Ельза Пiздаускас неприємно регоче, давлячись солоним помiдором.
Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, нє вгадалi, ето про обiзяну. Обiзяна впєрвиє заговорiла:
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха: I что же, мєня iнтєрєсуєт, ваша обiзяна могла б такоє сказать?
Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, всєго одну фразу. Она сказала: «Шо, пiздюкi, доiгралiсь?».
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха! Ето iщо нi о чьом нє говорiт. Она может рефлекторно проiзводiть звук.
В цю ж саму мить Свирид Свиридович досить голосно пердить.
Ельза Пiздаускас.Лучше чєсно пьорднуть, чєм прєдатєльськi набздєть.
Скворцов (в телевiзорi). От вiдiтє, как iногда получається. Токо наш новий знакомий собрался в родную стiхiю, как хозяiн тайгi, которому надоєдо сосать лапу, прийшов на водопой. Обично, етi сiльниє звєрi iзбєгают друг друга.
На екранi ведмiдь i крокодил боягузливо харчать один на одного. Причому, крокодил не випускає з пашеки неохайних шматкiв волохатого собаки.
Пєрєц Моiсєєвiч (шуткує). Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
Полiна Йосипiвна.Шо-то, мальчiкi, ви заболталiсь. Нє забивайте ж продам.
Свирид Свиридович i Пєрєц Моiсєєвiч розливають горiлку. Всi випивають i закусюють ковбасою.
Свирид Свиридович (сп'янiлим голосом). Ето напомiнаєт мнє фiльм Хiчкока. Вiн i Вона сидять, оба голиє. Он з ножом. Вона з топором, рєжуть ковбасу i їдять. А над iми стоїть д'явол в образi женщiни.
Свирид Свиридович намагається iзобразiть, як виглядав д'явол в образi женщiни в фiльмi Хiчкока.
Пєрєц Моiсєєвiч.Свирид Свиридович, та покиньте, ето ж iз другого фiльма! Вобще, я Вам совєтую — покиньте ту хуйню i посмотрiтє новий фiльм Хабiбулiна. От де екзистенцiя, їбать мєня в рот i в нос! Чєловєк на огородi найшов сапку i давай сапати. Весна пройшла, он сапає. Лєто пройшло, он сапає. Осiнь пройшла, он сапає. Ото пiздєц:
Полiна Йосипiвна.А зiмою?
Пєрєц Моiсєєвiч.Шо зiмою? Я шо-то вопроса нє пойняв.
Полiна Йосипiвна.Ну зiмою? Сапає iлi нєт?
Пєрєц Моiсєєвiч.Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж вiн, нахуй, дєнється?
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй!
Скворцов (в телевiзорi). К щастю, всьо закончiлось благополучно. I наш толстокожий знакомий опустiлся на дно доєдать свой обєд.
На екранi видно потворний хвiст крокодила, який шмякає по болотi. Грає Пiнк Флоiд. Свирид Свиридович, який пiд час балачок тихо куняв у крiслi, починає голосно храпiти.
Ельза Пiздаускас.От ето номер! Што дєлать будем?
Вєнєдiкт Абрамовiч (фiлософськi). Нiчего. Йому ж хуже будєт. (До Пєрца Моiсєєвiча). Ти як сьогоднi?
Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо, можно, конєчно.
Полiна Йосипiвна.Тут холодно, можно труби застудiть.
Пєрєц Моiсєєвiч (фiлософськi). Для женщiни труби — все одно, шо для мужчiни мозгi.
Вєнєдiкт Абрамовiч.Харош пiздєть!
Вєнєдiкт Абрамовiч першим подає приклад i знiмає штани. Всi роздягаються. Грає музика з передачi «В мiрє животних».
Ручна ворона з клєткi.Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
Васiлiса Егоровна i мужичкi
Адам Жоржович,добiса гарний мужичок.
Валер'ян Валер'янович,плюгавий мужичок.
Валєрiй Валєрiйович,сильний i умний мужичок.
Умберто Васильович,цинiчний мужичок.
Бруно Адольфович,бєлакура бестiя.
Спальня Васiлiси Єгоровни — заманчiве мiсце, куда мрiє попасти кожен мужичок. В спальнi зайобана Васiлiса Єгоровна лежит лiцом униз, крєпко охвитiв подушку сильними руками. Бiля дзеркала стоїть напiвголий Адам Жоржович добiса гарний мужичок i корчить в дзеркало протiвнi гримаси.
Адам Жоржович (сам до себе).Ето пiздєц, яка у мєня харя. (До Васiлiси Єгоровни).Ти курва куда кєпку мою поклала?
Васiлiса Єгоровна нє iздайот нi звука.
Адам Жоржович (самовпевнено).Я ету курву так задєлав, шо она уже i говорiть нє может. (С любов'ю поглажує себе по пухлому тiлу обома руками).Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васiлiси Єгоровни).Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом i хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю.
Васiлiса Єгоровна.Да вiдчепись проклятий! Нi днєм нi ночью покоя нєт.
Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочцi i надiва на голову. Мрiйливо сам до себе).От я часто думаю: нєкоториє тьолкi у компанiї розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивiться яка я умная, я етого не люблю.
Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно пiднiмає брови i заходиться видавлювать прища на носi, а видавивши зсовує брови, примружує оченята i корчить в дзеркало огиднi гримаси.
Адам Жоржович (солодко бормоче пiд нiс).Мен — пiздєц усьому.
Входить Валер'ян Валер'янович — плюгавий мужичок. Вiн мовча знiмає кєпку пiд якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валер'ян Валер'янович зачесав її з права налiво, так шо продiл знаходиться в нього над правим вухом.
Адам Жоржович.Ти такий хуйовий зробився Валєр'ян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму!
Валер'ян Валер'янович. (червонiє).У мєня волос ломкiй.
Адам Жоржович.А хуй в тєбя случайно не ломкiй? Га-га-га (регоче).Ну нє абiжайся.
Адам Жоржович скручує лiвi пальцi в вiдi бублiка, а правими ляскає по бублiку, сопровождая цi похабнi жести процмокуванням язика i пiдмигуванням в бiк Васiлiси Єгоровни. Валер'ян Валер'янович сидить нiяково йорзаючи на стулi i червонiє. Адам Жоржович показує Валер'яну Валер'яновичу три пальцi, випучує очi i вип'ячує губи. Валер'ян Валер'янович с уваженiєм дивиться на Адама Жоржовича i кача головою. Видно шо он заздрить красивому i сильному мужичку Адаму Жоржовичу.
Валер'ян Валер'янович.Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь?
Адам Жоржович.Да я їбав бриться! Я i так сєбя хаваю от i до. Я ото бриться западло щiтаю.
Валер'ян Валер'янович.А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла.
Входить Бруно Адольфович белакура бестiя.
Бруно Адольфович.Падйом, блядi, доктор прийшов!
З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з пiд Валер'яна табуретку, так що той гепається сракою на пiдлогу.
Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича).Ати шо, красавєц йобаний, сiдiш тут, єблом таргуєш? Руб єсть?
Адам Жоржович.Єсть.
Бруно Адольфович.Бистро пиздуй в магазiн, або падаждi я з тобой.
Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валер'ян Валер'янович сидить на полу. Деякий час вiн мається. Це видно iз того як вiн сова руками по брудному полу.
Валер'ян Валер'янович (до Васiлiси Єгоровни).Васiлiса Єгоровна, давай пагаварiм.
Васiлiса Єгоровна (продовжує отдихати лiцом унiз).I аб чом же у нас будєт разгавор?
Валер'ян Валер'янович (червонiє).Ну как ето об чьом, Васiлiса Єгоровна? Разниє єсть iнтєрєсниє для нас обоїх вєщi.
Васiлiса Єгоровна.Мiнє онi уже давно нє iнтєрєсниє етi вєщi.
Валер'ян Валер'янович (червонiє, але робить харошу мiну при поганой iгрi).Ето, Вася, шо, нада понiмать как визов?
Васiлiса Єгоровна.А понiмай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по п'яному дєлу зробила, била ошибка.
Валер'ян Валер'янович сидить долi, слухає цi неприємнi для себе вєщi i шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинiчний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут вiн не акуратно, з претензiєю на хамство.
Умберто Васильович.Шо ти там шукаєш Валер'ян Валер'янович? Может гайка от болта куда закатiлась?
Валер'ян Валер'янович.Нi, то нє, то я так. Я хтiв подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.
Умберто Васильович кида бистрий i хтивий погляд на койку з Васiлiсою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублiк, а пальцами правой ляскає по бублiку, при цьому вiн пiдмигує до Валер'яна Валер'яновича. Валер'ян червонiє i розводить руками. Умберто Васильович регоче.
Валер'ян Валер'янович.Я тебе хтiв запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разнi астрали написано. Або давай обмiняємося: ти мiнє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» i «Зов мєчти». Харошиє кнiгi, iнтєрєсниє.
Умберто Васильович.А ти хуй в бєлки видiв?
Входить Бруно Адольфович i Адам Жоржович з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович.Ану тихо блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко винiмає корок з пляшки i миттю розлива вино в стакани. Все що вiн робить це демострацiя його нахабства. Навiть цинiку Умберто Васильовичу це ясно. Всi випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови i дивиться на себе в дзеркало.
Умберто Васильович.Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.
Умберто Васильович.Ну шо як вiдiмость?
Усi тупо регочуть.
Бруно Адольфович.Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.
Валер'ян Валер'янович.От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васильович.Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?
Бруно Адольфович.Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.
Валер'ян Валер'янович.Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?
Адам Жоржович.Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.
Бруно Адольфович (раптово).Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани).Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.
Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?
Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи).Всi тьолки суки i прастiтутки.
Адам Жоржович.От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.
Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?
Умберто Васильович.Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.
Валер'ян Валер'янович.От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.
Адам Жоржович.А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.
Умберто Васильович.А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.
Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.
Умберто Васильович.Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?
Валєрiй Валєрiйович.Канєшна єсть.
Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.
Бруно Адольфович.Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?
Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато).Три палочки.
Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.
Адам Жоржович.А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!
Мiсце встрєчi iзмєнiть нiззя, блядь!
Гурвiник,антисемiт.
Карандаш,художник-китчмен.
Самодєлкiн,матрос торгiвельного флота.
Пєтрушка,мовчазний карлiк у кепкє.
Буратiно,просто поц.
Мальвiна,дєвушка з голубою волоснею.
Сiнєглазка,алкоголiчєская подорва.
Красна Шапочка,красива, лiнива, егоїстична i дурна блядь.
Артемон,чорний собака.
Мнацаканов,привид у телевiзорi.
Дiя вiдбувається в майстернi Карандаша. В майстернi розвiшанi розкошнi вироби хазяїна, в числi яких: пофарбованi гiпсовi голови пiратiв, попiльницi в виглядi смертi та голi дiвчата в рамi рококо. Бiля вiкна сидить Пєтрушка, мовчазний карлiк у кепкє, i фарбує яєчко. На полу хропуть п'янi, бруднi i голi Самодєлкiн у рваному тєльнику i Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебiла — Буратiно i Гурвiник, п'ють i пиздять. З вани долинають звуки води i веселий регiт Красної Шапочки.
Буратiно (страшним хрипким голосом).:i слухай, блядь, от, блядь, вiн смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякi. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало бiля клунi i мига. Той мудак пиздує туда. Жiнка кричить. Вiн тiки так: спакойна, стара блядь; а з цiєї хуйнi така рука його — раз, а iди сюда, — запхали в НЛО i кудись полетiли до хрiна на роги.
Гурвiник.Оце i все?
Буратiно.Нє. Вони полiтали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетiли i викинули його к хуям, а чувак той пiсля цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а вiн: «бе-е». Йому показують жiнку, а вiн: «бе-е».
Гурвiник.Та то всьо хуйня.
Буратiно.Та яка хуйня, в книзi написано!
Гурвiник.В мене кум, вiн в Iсайках директор банi, так його небiж раз приходить додому, а жiнки нема. Вiн до сусiдки. Сусiдки тоже нема. Вiн сховався за пiч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась i, раз, у трубу. Кумiв небiж тоже все поскидав i давай мазатися. Намазався i, тоже, у трубу. Прилiтає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крiсло, в йому сидить їхнiй цар i всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому полiно i каже: це твiй кiнь, i давай, пиздуй, щоб тебе не видiли, тiльки не пизди нiкому, бо помреш. Вiн прилетiв i зразу ж куму напиздiв, а той менi.
Буратiно.I шо, помер?
Гурвiник.Тут же. Як ховали, то весь синiй в гробу лежав.
У дверi гупають.
Буратiно (до Пєтрушки).Ти, педрiло, а ну-ка дай, вiдкрий.
Пєтрушка мовчки кида яйця i пиздує до дверей.
Гурвiник (роздивляється Пєтрушкiну працю).Блядь, якогось жида нарисував:
Входить Мальвiна, потряхуючи голубою волоснею.
Буратiно.А шо, Мальвiна, даси поїбатись?
Мальвiна (обiжається).Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Буратiно.Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Мальвiна.Нє. Єслi хочете, хлопчики, тiльки в рот, ето — пожалуста, ето можна, а поєбаться — дома єбайтєсь.
Гурвiник.У, жадна сука.
Гурвiник i Буратiно киряють. З ванни доноситься щасливий i дурний регiт Красної Шапочки i звуки води.
Гурвiник (неприємно отигруючись).Я одну тьолку когда-то знав. Така красiва тьолка. Но в неї, панiмаєш, тiльки тiло красiвоє, i бiльше нiхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрiчалась з парнем. Такой хороший парнiша. Вiн мiчтав, шо вiн колись пiде в армiю, а вона його буде ждать. I от приходять вони в бєсєдку, а вона йому i каже: «А тепер єбi мєня». А вiн їй: «как ето?» А вона говорит єму: «от сейчас я тобi покажу, как ето». I не он її, а вона його сама виїбла. Ну, значить, вiн їй целку зламав, йому понравилось. А вона лежить i каже: «а тепер пiшов на хуй». А вiн: «как ето?:» От, жалко пацана.
Буратiно.Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. I так i сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечi положить i гладiт, i гладiт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобi, кiт? I по їбальнику сразу — на! (Вздихає.)Любила меня.
Мальвiна.От не люблю я, кода мужики таке пиздять. I та любила, i та хуєла: Та подивiться на себе, кому ви нужнi?
Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вiкiнг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний пiджак. На руках у Нєзнайкi золотi гайки. З усiх карманiв стирчать пачки грошей.
Мальвiна (сама до себе).Ето пiздєц.
Слєдом за Нєзнайкой iде Сiнєглазка. Пiд очима в неї бланжi. Сама вона п'яна, раскована, смердюча i нiкому, крiм Незнайки не нужна.
Сiнєглазка.Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
Голос Альфреда Юхимовича.В пизду Брамса! Ото пизданув, як в лужу перднув!
З вагону знов чути як хтось сито ригнув, i голос Омеляна Косопизда — «Макарони блядь!»
Степан Срака (пошепки).От дє кайф ловлять!
Гаврюша Обiзянов (до Люди).Хто там у тебе?
Люда.Митцi.
Гаврюша Обiзянов.Якi митцi?
Люда.Разнi. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, а один очкарик — пацан єщьо.
Степан Срака.I шо вони роблять?
Люда.А макарони їдять! У суботу i недiлю замiсть компота — кохве, горiлку по святах.
Гаврюша Обiзянов.А бацила?
Люда.Бацилу раньше давали, щас нi.
Степан Срака (рiшуче).От все одно — заєбiсь жизнь! (До Люди).Вiдкривай, блядь!
Люда.А може не треба — вони битись будуть!
Степан Срака.Та одiн хуй — раз живьом! Эх жизнь хуйовая!
Степан Срака i Гаврюша Обiзянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди i вiдкочуються назад. [Гаврюша щупає бланжа на мордi: «Террористи хуєвi!»]
Степан Срака.Пустiть друзi! Ми бiльше не будемо!
Голос Магарича.Тобi, я бачу, мало пизди получить, — ти ще хочеш шоб тебе в сраку виєбли! Закрий дверi — бздить!
Степан Срака.Хлопцi, єбiть куди хочете, тiки пустiть — парашу буду виносить, бля буду!
Голос Харитона Уйобищенки.А шо, можна пустить, хлопцi — воно, iнженер, як цуценята — скавучить, то так весело робиться, а набридне — придушим та й викинем к хуям!
Альфред Залупенко.Правильно, хлопцi — нехай лiзе.
Омелян Косопизд.Чєловєк чєловєку — друг, товарищ i брат.
Гаврюша Обiзянов i Степан Срака залазять до товарного вагону i зникають в пiтьмi. Люда знову закриває дверi на дрiт.
Голос Магарича.А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш — я тобi гланди через сраку вирву!
Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.
Голос Альфреда Юхимовича.На чьом ми зупинились, господа?
Назар Сивуха.На сiмфонiї Бpамса.
Альфред Юхимович.В пизду [того] Брамса! Ви, пане Сивуха, краще слухайте уважно i занотовуйте до цитатника, бо ви нiхуя iще жизнi не знаєте! От вчора, пiсля вечерi, вам звонила якась лярва — мов так i так, кидай усе — приїзджай їбати! Так шо ви зробили? — Весь затрусилися мов скажений i давай у дверi гупати, [мало окуляри не побили!] Так добре, що у меня шприц всєгда наготовє. От ви, Косопизде. От щоб ви зробили на мiстi пана Сивухи?
Голос Омеляна Косопизда.Та я б її вбив!
Альфред Юхимович.Чули, пан Сивуха? Шо неясно?
Степан Срака (запопадливо).А шо у вас в ампулах до шприца?
Альфред Юхимович (демонстрiрує свою комунiкабельность).Чом не сказати? Скажу: в однiй ампулi — сiмянна витяжка бобра, в другiй — всячєскiе iмунодєпрєссанти.
Степан Срака (у захватi).Яки люди! Гаврюша, якi люди! А ми цiлу жизнь їбемось як кроти, як та мушка ми лiтаєм.
До вагону кiлька хвилин тому пiдiйшов Шльома Гомельский — науковець, i з цiкавiстю прислуховується до бєсєди, яка плавно тече в своєму звичайному руслi.
Альфред Юхимович.Або увiзмiть таку штуку як танцi. Щас кожен мудак сам по собi танцює, руками й ногами махає, спотiє весь, а в нагороду хiба що запалення легенiв схопить. Мiж тим, чоловiчий пiт — то ценна сировина. Тож, замiсть руками махать, вiзьми платок та зажми його пiд пахвою i так танцюй, щоб добре потом просяк.
Голос Магарича.Ги-ги! Ото нєхуйово!
Альфред Юхимович.Як хорошо просякне — зараз їм тьолцi мармизу витри i считай дєло в шляпе.
Голос Косопизда.Тю! А ця хуйня навiщо?
Альфред Юхимович.Вона раз нюхне i їй пiздец! Вiд ерогенних зон носа iмпульс iде до статевого центру збудження. Тiльки i роботи, що до кущiв дотягти!
По очкастому i веснянкуватому обличчi Шльоми [Гомєльского, який припав вухом до вагону] обiльно тєкут сльози i слюнi.
Шльома (крiзь сльози щастя).Хлопцi, пустiть.
Голос Альфреда Юхимовича.Iди в лабораторiю, жидок, тут своїх вже до хуя!
Шльома Гомєльский (вражений такою проникливiстю).Звiдки ви знаєте, дядя?
Альфред Юхимович.Я зняю, бо я жизнь прожил! Пиздуй, тобi кандидатську їбошить надо!
Шльома Гомєльский (схлюпує).Єбав я ту кандидатську!
Альфред Юхимович.Ти шо, пизда, не хочеш 150 карбованцiв получать?! Нє, ви бачили таке? Совсєм оборзєл пацан.
Шльома плаче. Його ридання гнiтуче дiють на сидячих у вагонi. Вони зловiсно мовчать.
Омелян Косопизд (жорстоко).Нiчого, нехай поплаче, потiм пiде собi обрєзанiе зробить, мацою зажре та буде банкувать [як у теплiй срацi].
Альфред Юхимович.Ти не гуманiст, Омелян.
Магарич.А шо, може вiзьмем жидка?
Харитон Уйобищенко.Та, менi шо? Нехай лiзе: [Якщо не буде бздiть, нехай лiзе — менi шо?]
Косопизд.Пайка зменьшиться!
Назар Сивуха.Жиди — то такi хiтросракi: Заждiть, вони не тiльки шо макарони, — вони й сайри дiстануть!
Сноби
Дiйовi особи
Вєнєдiкт Абрамовiч,сноб.Пєрєц Моiсєєвiч,сноб.
Свирид Свиридович,сноб.
Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас,снобихи.
Скворцов,вєдущiй передачi «В мiрє животних».
Дiя вiдбувається в квартирi Свирида Свиридовича. Квартира Свирида Свиридовича обвiшана рiзним шматтям, в числi якого: ручна ворона в клiтцi, портрет святої Варвари, бюст схiдного дєспота, iржаве вiдро, прибите до стелi, напiвз'їдений клопами метелик, розп'ятий на стiнi, забитий Хемiнгуеєм кабан, картина з голими шлюхами, дiван в стилi рококо, в якому їбеться шашель, та iнше. За брудним столом сидить Свирид Свиридович, пале люльку i дивиться «В мiрє животних». На столi лежить книга. На книзi написано: «Гомосексуалiзм i схiдна фiлософiя». Автор книги Цюнь Хунь Мунь.
Скворцов (в телевiзорi). Iнтєрєсно, что с наступлєнiєм брачного пєрiода повєдєнiє саламандри мєняється. Обратiтє внiманiє на вздувшiєся жєлєзи саламандри у основанiй єйо хвоста.
На екранi возникає гидкий силует саламандри. Грає Пiнк Флоiд. Раз по раз саламандра iздає звуки, нiби пилою возять по шихверу.
Свирид Свиридович (сам до себе). Хе-хе, йобане чудо!.. Входять Вєнєдiкт Абрамовiч i Пєрєц Моiсєєнiч iз пляшками горiлки.
Скворцов (в телевiзорi). Посмотрiтє. Так iспугана саламандра питаєтся напугать нєпрошеного гостя пєрєд тєм, как рєтiроваться.
На екранi саламандра гидко сре, переливаючись цвiтами райдуги. Грає Пiнк Флоiд.
Свирид Свиридович (показує на книгу). Ви ето чiталi?
Пєрєц Моiсєєвiч.Позвольте, Свирид Свиридович, ето ж бульварная iнтерпретацiя «Алмазної Сутри». Вот я Вам прiнєсу кнiжєнцiю, одiн купєц пiшет о руськом православiї. В молодостi бил большой разбойнiк, прєдставьтє сєбє. iзнасiлував свою мать. Ето так, апрiорi, затєм долго жив на Востокє. Вобщє, умнєйша, опитнєйша людина!
Вєнєдiкт Абрамовiч.Как ето сказано в Блока: «Вєлiка Росiя, а iдтi нєкуда:».
Свирид Свиридович.Магiя слова, батенька!..
З цими словами Свирид Свиридович наливає горiлку i вся компанiя випиває.
Скворцов (в телевiзорi). Сєйчас ми познайомимось iщо з однiм прєдставiтєлєм обширной сiм'ї плазунiв. Ви, навєрноє, єго уже узналi. Вiдiтє, какой он сiмпатiчний.
На екранi з'являється страшна пащека крокодила. В зубах у його стирчать шматки волохатого собаки.
Скворцов.Да, в лєсу другiє закони, чем у нас з вами. Токо зазєвался i, глядiш, угодiл кому-то на ужин. Так сказать, малєнькiє трагєдii.
Входять Полiна Йосипiвна i Ельза Пiздаускас.
Ельза Пiздаускас (з нєруським акцентом). Етi мужчiни, онi, как всєгда, п'ють втiхаря. А женщiнам нi слова.
Вєнєдiкт Абрамовiч.Рекомендую — у нас в гостях iзвєстнєйшая Ельза Пiздаускас.
Ельза.Хоть би ти, Вєня, нє виябувався, ти ж знаєш, я етого нє люблю.
З цими словами Ельза Пiздаускас наливає собi гранчак горiлки i випиває його.
Полiна Йосипiвна.Ви нє чiталi статтю Ганцмахера «На порогє разума»?
Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо-то слишал, ето про прiручену акулу, она єст з рюмочкi яйца. Кстатi, господа, ви знаєте — до сiх пор нiхто не знає, хто в акули мужчiна, а хто женщiна.
Ельза Пiздаускас.Навєрно, я б опредєлiла по запаху. Га-га-га:
Ельза Пiздаускас неприємно регоче, давлячись солоним помiдором.
Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, нє вгадалi, ето про обiзяну. Обiзяна впєрвиє заговорiла:
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха: I что же, мєня iнтєрєсуєт, ваша обiзяна могла б такоє сказать?
Полiна Йосипiвна.Прєдставьтє, всєго одну фразу. Она сказала: «Шо, пiздюкi, доiгралiсь?».
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ха! Ето iщо нi о чьом нє говорiт. Она может рефлекторно проiзводiть звук.
В цю ж саму мить Свирид Свиридович досить голосно пердить.
Ельза Пiздаускас.Лучше чєсно пьорднуть, чєм прєдатєльськi набздєть.
Скворцов (в телевiзорi). От вiдiтє, как iногда получається. Токо наш новий знакомий собрался в родную стiхiю, как хозяiн тайгi, которому надоєдо сосать лапу, прийшов на водопой. Обично, етi сiльниє звєрi iзбєгают друг друга.
На екранi ведмiдь i крокодил боягузливо харчать один на одного. Причому, крокодил не випускає з пашеки неохайних шматкiв волохатого собаки.
Пєрєц Моiсєєвiч (шуткує). Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
Полiна Йосипiвна.Шо-то, мальчiкi, ви заболталiсь. Нє забивайте ж продам.
Свирид Свиридович i Пєрєц Моiсєєвiч розливають горiлку. Всi випивають i закусюють ковбасою.
Свирид Свиридович (сп'янiлим голосом). Ето напомiнаєт мнє фiльм Хiчкока. Вiн i Вона сидять, оба голиє. Он з ножом. Вона з топором, рєжуть ковбасу i їдять. А над iми стоїть д'явол в образi женщiни.
Свирид Свиридович намагається iзобразiть, як виглядав д'явол в образi женщiни в фiльмi Хiчкока.
Пєрєц Моiсєєвiч.Свирид Свиридович, та покиньте, ето ж iз другого фiльма! Вобще, я Вам совєтую — покиньте ту хуйню i посмотрiтє новий фiльм Хабiбулiна. От де екзистенцiя, їбать мєня в рот i в нос! Чєловєк на огородi найшов сапку i давай сапати. Весна пройшла, он сапає. Лєто пройшло, он сапає. Осiнь пройшла, он сапає. Ото пiздєц:
Полiна Йосипiвна.А зiмою?
Пєрєц Моiсєєвiч.Шо зiмою? Я шо-то вопроса нє пойняв.
Полiна Йосипiвна.Ну зiмою? Сапає iлi нєт?
Пєрєц Моiсєєвiч.Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж вiн, нахуй, дєнється?
Вєнєдiкт Абрамовiч.Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй!
Скворцов (в телевiзорi). К щастю, всьо закончiлось благополучно. I наш толстокожий знакомий опустiлся на дно доєдать свой обєд.
На екранi видно потворний хвiст крокодила, який шмякає по болотi. Грає Пiнк Флоiд. Свирид Свиридович, який пiд час балачок тихо куняв у крiслi, починає голосно храпiти.
Ельза Пiздаускас.От ето номер! Што дєлать будем?
Вєнєдiкт Абрамовiч (фiлософськi). Нiчего. Йому ж хуже будєт. (До Пєрца Моiсєєвiча). Ти як сьогоднi?
Пєрєц Моiсєєвiч.Я шо, можно, конєчно.
Полiна Йосипiвна.Тут холодно, можно труби застудiть.
Пєрєц Моiсєєвiч (фiлософськi). Для женщiни труби — все одно, шо для мужчiни мозгi.
Вєнєдiкт Абрамовiч.Харош пiздєть!
Вєнєдiкт Абрамовiч першим подає приклад i знiмає штани. Всi роздягаються. Грає музика з передачi «В мiрє животних».
Ручна ворона з клєткi.Шо, пiздюкi, доiгралiсь?
Завiса.
Васiлiса Егоровна i мужичкi
Дiйовi особи
Васiлiса Єгоровна,красiва i горда сука, мєчта всєх мужичкiв.Адам Жоржович,добiса гарний мужичок.
Валер'ян Валер'янович,плюгавий мужичок.
Валєрiй Валєрiйович,сильний i умний мужичок.
Умберто Васильович,цинiчний мужичок.
Бруно Адольфович,бєлакура бестiя.
Дiя перша.
Спальня Васiлiси Єгоровни — заманчiве мiсце, куда мрiє попасти кожен мужичок. В спальнi зайобана Васiлiса Єгоровна лежит лiцом униз, крєпко охвитiв подушку сильними руками. Бiля дзеркала стоїть напiвголий Адам Жоржович добiса гарний мужичок i корчить в дзеркало протiвнi гримаси.
Адам Жоржович (сам до себе).Ето пiздєц, яка у мєня харя. (До Васiлiси Єгоровни).Ти курва куда кєпку мою поклала?
Васiлiса Єгоровна нє iздайот нi звука.
Адам Жоржович (самовпевнено).Я ету курву так задєлав, шо она уже i говорiть нє может. (С любов'ю поглажує себе по пухлому тiлу обома руками).Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васiлiси Єгоровни).Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом i хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю.
Васiлiса Єгоровна.Да вiдчепись проклятий! Нi днєм нi ночью покоя нєт.
Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочцi i надiва на голову. Мрiйливо сам до себе).От я часто думаю: нєкоториє тьолкi у компанiї розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивiться яка я умная, я етого не люблю.
Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно пiднiмає брови i заходиться видавлювать прища на носi, а видавивши зсовує брови, примружує оченята i корчить в дзеркало огиднi гримаси.
Адам Жоржович (солодко бормоче пiд нiс).Мен — пiздєц усьому.
Входить Валер'ян Валер'янович — плюгавий мужичок. Вiн мовча знiмає кєпку пiд якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валер'ян Валер'янович зачесав її з права налiво, так шо продiл знаходиться в нього над правим вухом.
Адам Жоржович.Ти такий хуйовий зробився Валєр'ян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму!
Валер'ян Валер'янович. (червонiє).У мєня волос ломкiй.
Адам Жоржович.А хуй в тєбя случайно не ломкiй? Га-га-га (регоче).Ну нє абiжайся.
Адам Жоржович скручує лiвi пальцi в вiдi бублiка, а правими ляскає по бублiку, сопровождая цi похабнi жести процмокуванням язика i пiдмигуванням в бiк Васiлiси Єгоровни. Валер'ян Валер'янович сидить нiяково йорзаючи на стулi i червонiє. Адам Жоржович показує Валер'яну Валер'яновичу три пальцi, випучує очi i вип'ячує губи. Валер'ян Валер'янович с уваженiєм дивиться на Адама Жоржовича i кача головою. Видно шо он заздрить красивому i сильному мужичку Адаму Жоржовичу.
Валер'ян Валер'янович.Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь?
Адам Жоржович.Да я їбав бриться! Я i так сєбя хаваю от i до. Я ото бриться западло щiтаю.
Валер'ян Валер'янович.А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла.
Входить Бруно Адольфович белакура бестiя.
Бруно Адольфович.Падйом, блядi, доктор прийшов!
З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з пiд Валер'яна табуретку, так що той гепається сракою на пiдлогу.
Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича).Ати шо, красавєц йобаний, сiдiш тут, єблом таргуєш? Руб єсть?
Адам Жоржович.Єсть.
Бруно Адольфович.Бистро пиздуй в магазiн, або падаждi я з тобой.
Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валер'ян Валер'янович сидить на полу. Деякий час вiн мається. Це видно iз того як вiн сова руками по брудному полу.
Валер'ян Валер'янович (до Васiлiси Єгоровни).Васiлiса Єгоровна, давай пагаварiм.
Васiлiса Єгоровна (продовжує отдихати лiцом унiз).I аб чом же у нас будєт разгавор?
Валер'ян Валер'янович (червонiє).Ну как ето об чьом, Васiлiса Єгоровна? Разниє єсть iнтєрєсниє для нас обоїх вєщi.
Васiлiса Єгоровна.Мiнє онi уже давно нє iнтєрєсниє етi вєщi.
Валер'ян Валер'янович (червонiє, але робить харошу мiну при поганой iгрi).Ето, Вася, шо, нада понiмать как визов?
Васiлiса Єгоровна.А понiмай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по п'яному дєлу зробила, била ошибка.
Валер'ян Валер'янович сидить долi, слухає цi неприємнi для себе вєщi i шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинiчний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут вiн не акуратно, з претензiєю на хамство.
Умберто Васильович.Шо ти там шукаєш Валер'ян Валер'янович? Может гайка от болта куда закатiлась?
Валер'ян Валер'янович.Нi, то нє, то я так. Я хтiв подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.
Умберто Васильович кида бистрий i хтивий погляд на койку з Васiлiсою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублiк, а пальцами правой ляскає по бублiку, при цьому вiн пiдмигує до Валер'яна Валер'яновича. Валер'ян червонiє i розводить руками. Умберто Васильович регоче.
Валер'ян Валер'янович.Я тебе хтiв запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разнi астрали написано. Або давай обмiняємося: ти мiнє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» i «Зов мєчти». Харошиє кнiгi, iнтєрєсниє.
Умберто Васильович.А ти хуй в бєлки видiв?
Входить Бруно Адольфович i Адам Жоржович з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович.Ану тихо блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко винiмає корок з пляшки i миттю розлива вино в стакани. Все що вiн робить це демострацiя його нахабства. Навiть цинiку Умберто Васильовичу це ясно. Всi випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови i дивиться на себе в дзеркало.
Умберто Васильович.Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.
Умберто Васильович.Ну шо як вiдiмость?
Усi тупо регочуть.
Бруно Адольфович.Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.
Валер'ян Валер'янович.От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васильович.Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?
Бруно Адольфович.Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.
Валер'ян Валер'янович.Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?
Адам Жоржович.Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.
Бруно Адольфович (раптово).Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани).Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.
Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?
Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи).Всi тьолки суки i прастiтутки.
Адам Жоржович.От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.
Валер'ян Валер'янович.А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?
Умберто Васильович.Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.
Валер'ян Валер'янович.От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.
Адам Жоржович.А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.
Умберто Васильович.А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.
Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.
Умберто Васильович.Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?
Валєрiй Валєрiйович.Канєшна єсть.
Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.
Бруно Адольфович.Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?
Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато).Три палочки.
Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.
Адам Жоржович.А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!
Завiса.
Мiсце встрєчi iзмєнiть нiззя, блядь!
Дiйовi особи
Нєзнайка,супермен-вiкiнг.Гурвiник,антисемiт.
Карандаш,художник-китчмен.
Самодєлкiн,матрос торгiвельного флота.
Пєтрушка,мовчазний карлiк у кепкє.
Буратiно,просто поц.
Мальвiна,дєвушка з голубою волоснею.
Сiнєглазка,алкоголiчєская подорва.
Красна Шапочка,красива, лiнива, егоїстична i дурна блядь.
Артемон,чорний собака.
Мнацаканов,привид у телевiзорi.
Дiя вiдбувається в майстернi Карандаша. В майстернi розвiшанi розкошнi вироби хазяїна, в числi яких: пофарбованi гiпсовi голови пiратiв, попiльницi в виглядi смертi та голi дiвчата в рамi рококо. Бiля вiкна сидить Пєтрушка, мовчазний карлiк у кепкє, i фарбує яєчко. На полу хропуть п'янi, бруднi i голi Самодєлкiн у рваному тєльнику i Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебiла — Буратiно i Гурвiник, п'ють i пиздять. З вани долинають звуки води i веселий регiт Красної Шапочки.
Буратiно (страшним хрипким голосом).:i слухай, блядь, от, блядь, вiн смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякi. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало бiля клунi i мига. Той мудак пиздує туда. Жiнка кричить. Вiн тiки так: спакойна, стара блядь; а з цiєї хуйнi така рука його — раз, а iди сюда, — запхали в НЛО i кудись полетiли до хрiна на роги.
Гурвiник.Оце i все?
Буратiно.Нє. Вони полiтали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетiли i викинули його к хуям, а чувак той пiсля цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а вiн: «бе-е». Йому показують жiнку, а вiн: «бе-е».
Гурвiник.Та то всьо хуйня.
Буратiно.Та яка хуйня, в книзi написано!
Гурвiник.В мене кум, вiн в Iсайках директор банi, так його небiж раз приходить додому, а жiнки нема. Вiн до сусiдки. Сусiдки тоже нема. Вiн сховався за пiч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась i, раз, у трубу. Кумiв небiж тоже все поскидав i давай мазатися. Намазався i, тоже, у трубу. Прилiтає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крiсло, в йому сидить їхнiй цар i всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому полiно i каже: це твiй кiнь, i давай, пиздуй, щоб тебе не видiли, тiльки не пизди нiкому, бо помреш. Вiн прилетiв i зразу ж куму напиздiв, а той менi.
Буратiно.I шо, помер?
Гурвiник.Тут же. Як ховали, то весь синiй в гробу лежав.
У дверi гупають.
Буратiно (до Пєтрушки).Ти, педрiло, а ну-ка дай, вiдкрий.
Пєтрушка мовчки кида яйця i пиздує до дверей.
Гурвiник (роздивляється Пєтрушкiну працю).Блядь, якогось жида нарисував:
Входить Мальвiна, потряхуючи голубою волоснею.
Буратiно.А шо, Мальвiна, даси поїбатись?
Мальвiна (обiжається).Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Буратiно.Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Мальвiна.Нє. Єслi хочете, хлопчики, тiльки в рот, ето — пожалуста, ето можна, а поєбаться — дома єбайтєсь.
Гурвiник.У, жадна сука.
Гурвiник i Буратiно киряють. З ванни доноситься щасливий i дурний регiт Красної Шапочки i звуки води.
Гурвiник (неприємно отигруючись).Я одну тьолку когда-то знав. Така красiва тьолка. Но в неї, панiмаєш, тiльки тiло красiвоє, i бiльше нiхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрiчалась з парнем. Такой хороший парнiша. Вiн мiчтав, шо вiн колись пiде в армiю, а вона його буде ждать. I от приходять вони в бєсєдку, а вона йому i каже: «А тепер єбi мєня». А вiн їй: «как ето?» А вона говорит єму: «от сейчас я тобi покажу, как ето». I не он її, а вона його сама виїбла. Ну, значить, вiн їй целку зламав, йому понравилось. А вона лежить i каже: «а тепер пiшов на хуй». А вiн: «как ето?:» От, жалко пацана.
Буратiно.Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. I так i сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечi положить i гладiт, i гладiт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобi, кiт? I по їбальнику сразу — на! (Вздихає.)Любила меня.
Мальвiна.От не люблю я, кода мужики таке пиздять. I та любила, i та хуєла: Та подивiться на себе, кому ви нужнi?
Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вiкiнг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний пiджак. На руках у Нєзнайкi золотi гайки. З усiх карманiв стирчать пачки грошей.
Мальвiна (сама до себе).Ето пiздєц.
Слєдом за Нєзнайкой iде Сiнєглазка. Пiд очима в неї бланжi. Сама вона п'яна, раскована, смердюча i нiкому, крiм Незнайки не нужна.
Сiнєглазка.Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!