Радутный Радий. Люди та зорi

   - То якў в тебе плани, Юр? - запитав еколог, вўдкорковуючи химерноў ворми пляшку з брунатою рўдиною.
   - Та в принципў нўяких. Треба трохи оговтатись.
   - Що, все змўнилось? - посмўхнувся Серж, розливаючи коньяк.
   - Ой, менў трўшечки! - засоромилась дўвчина.
   - Ти знаїш, не дуже й змўнилось. Космопорт, напрриклад, яким був таким ў залишився. Хўба що кущў насадили... Чого це ви?
   Вони засмўялись разом, пирхнули одночасно - еколог та помўчниця. Сер - голосно, Селена - потихеньку, прикриваючи обличчя долонею.
   - Лено, поясни хлопцевў! - крўзь смўх видушив Серж.
   - То не кущў, - дўвчина, все ще посмўхаючись, вперше вўдкрито поглянула на десантника. - Тобто, кущў, але штучнў.
   - Як це... штучнў?
   - Ну, пластиковў. Там же жодна жива рослина не витримаї. От ў натикали вўникўв.
   - Тьху! Недарма я вўд них подалў тримався! - з деякою вўдразою посмўхнувся Хелл. - Ну а тут хоч все справжне?
   Всў знов засмўлись. Великий чорний кўт неквапно пўдўйшов до Селени, стрибнув ўй на колўна, згорнувся клубочком й завуркотўв. Дўвчина почухала його за вуха, кўт лўниво повернув голову до Хелла й примружив очў.
   - Можна? - Юрўй простяг руку, щоб погладити кота й випадково - ну звичайно ж, випадково! - доторкнувся до долонў дўвчини. Та ледь помўтно здригнулась, але руки не прийняла.
   Котяча шерсть виявилась густою й пухнастою, пальцў мало не заплутувались у нўй.
   Й щось було не так.
   - Взагалў, дивно, - сказав Серж. - Така довга й густа шерсть, а зовсўм не електризуїться.
   Хелл насторожився. Щось незвичайне, якесь знайоме, але забуте вўдчуття вкололо долоню. Особливо сильним це враження було, коли вўн погладжував кота по хвосту.
   "Ет, дурницў!" - подумав Юрўй й прибрав руку.
   - То все-таки, якў в тебе плани? - наполягав тим часом Серж.
   - Та кажу ж, нўяких! - трохи роздратовано вўдповўв десантник. - Дай отямитись. Я на Землў чотирнадцять рокўв не був, якў тут можуть бути плани?!
   - От ў я про це!
   - Тобто?
   - Коротше кажучи, в мўстў тобў зараз робити нема чого, отож вибирай кўмнату в тому будинку - там якраз три вўльних, та якусь ще треба менў пўд лабораторўю - й живи, скўльки душа забажаї. Оговтаїшся трохи. Вчитись, може, захочеш, чи щось робити - Селенка все, що треба знайде, так?
   Дўвчина кивнула.
   - Гм... Це ти серйозно? - пўдняв брови Хелл.
   - Цўлком. Й Лена, я гадаю, проти не буде, так?
   Дўвчина знов кивнула.
   - То як, згода?
   Хелл замислився.
   - Ти ба, який! - вдавано обурився Серж. - Така пропозицўя, а вўн ще й комизиться! Лено, дўвчинко, ану збўгай в хату, притягни якогось соку, чи що, бо в горлў пересохло...
   Вўн, цокнувшись з Юром, вихилив ще чарку. Дўвчина обережно переклала кота на пеньок, шо замнўвя стўльця й швидко пўшла до будинку. Хелл посмўхнувся й прослўдкував за нею очима.
   - Давай-давай, погоджуйся! - Серж нахилився ближче. - Мўж ўншим, як тобў дўвчина? Подобаїться? Так от, вона пўвгодини до мене чўплялася, щоб я надряпав ту записку.
   - А як вона взагалў дўзналася про мене?
   - Здаїться, я й розповўв колись. Так що давай! - дещо двозначно посмўхнувся Серж. - Не прогав свого щастя.
   Дўвчина повернулась з кўлькома повними пакетиками.
   - Ось, прошу! А як Юр, погодився? - запитала вона, поглядаючи чомусь не на нього, а на еколога.
   - Звичайно! - засмшявся той.
   - Звичайно, - посмўхнувся й Хелл. - Хто ж вўд такого вўдмовиться?
   Срўбна ўскра, народившись десь в глибинах небесно? блакитў, промайнула над галявиною й зникла. Через кўлька секунд долинув гуркўт, глухий удар стряс землю, заколихався коньяк в напўвпорожнўй пляшцў.
   - Це що? - не зрозумўв Юр.
   - Служба безпеки, - неохоче пояснив Серж. - Не визнають нў законўв, нў ўнструкцўй. Злўтають на орбўтальних двигунах, над заповўдником на гўперзвуцў ходять... Тьху!
   Кўт уважно поглянув на еколога, потўм на зв'язкўвця, знову стрибнув на колўна до дўвчини й замуркотўв.
   - Юр, розкажи що небудь про десанти, - зненацька попросила Селена.
   - Та що там розказувати, - посмўхнувся той. - Нўчого цўкавого. Сўли. Вийшли. А далў - за обставинами: або на нас одразу напали, або трохи пўзнўше. Вони - нас, а ми - ?х, ў так, поки не можна буде спокўной працювати або ж... гм... Оце й все.
   - А правда, що вам гармату вживляють? - так само зненацька пўдключився до теми й Серж.
   - Що-о-о?..
   - Ну, я маю на увазў, дають здатнўсть до пўрокўнезу.
   - Угу. А що ти про гармату сказав?
   - Ну, це ж ваш вираз - "гармату вживити".
   - Не чув такого.
   - А потўм ту здатнўсть забирають?
   - Нў, така операцўя складна й небезпечна. Рўдко кому доводиться ?? робити.
   - А... палити часто доводилось?
   - Себто пўрокўнезом? Траплялось. Останнўй раз - за кўлька днўв перед самим вўдльотом.
   - А показати можеш?
   Хелл поморщився.
   - Чесно кажучи, пўсля цього голова болить... - вўн вловив блиск розчарування в очах Селени. - ...але трохи можна.
   - Звичайно, зовсўм трўшечки! - дўвчина аж подалась вперед.
   - Ну, то що ж вам пўдпалити? Он тў два дерева можна?
   Екологи синхронно замахали руками - як вўтряки.
   - Ой, що ти, що ти, то забагато!
   - Ну а той кущ? Або хоч оцей кущик?
   - Нў, нў, звичайно! - Серж пўдняв з-пўд столу невелику галузку. - Ось це, наприклад.
   Хелл зареготав. Еколог з дўвчиною нерозумўюче дивились на нього.
   - Це буде нецўкаво, - нарештў, заспокоўвся Юр. - Але ладно, дивўться.
   Серж взяв паличку за самий кўнець, вўдставив якомого далў вўд себе. Хелл посмўхнувся.
   - А що ти смўїшся? - буркнув еколого. - Звичайно, боюсь. Хто ж тебе знаї...
   Вўн не договорив. На протилежному кўнцў палички щось зблиснуло. Невеликий язичок полум'я з'явився, кўлька секунд потанцював на сирому деревў й зник - лише по цьому Серж здригнувся й судорожним рухом вўдкинув галузку.
   - Хм... - сказав вўн по паузў.
   Селена вўдвела погляд.
   - Я ж казав, буде нецўкаво, - пробурчав Хелл. - Гарно, коли це робиться в масштабах цўї? галявини, або й бўльше...
   - Там ви, мабуть, палили на всў боки?
   - А ти, як еколого, не можеш собў такого уявити? - засмўявся Юр. Нў, нў, заспокойся. Кажу ж, пўсля пўрокўнетичних ударўв голова болить. Його використувували, коли вже нўкуди було дўтись.
   - А що, ўншо? збро? не було? - це спитала Селена.
   - Чому ж, були лазери, автомати. Лазер ви, мабуть, бачили - така собў товста трубка з ручками, а автомат - досить зручна штука. Невеликий такий стволик, а пўд ним спўральний магазин. Цей магазин одягаїться на руку, в долоню - пўстолетна ручка, й стрўляй собў! Зручна штука. Там, знаїте, затвор невеличкий, з поперечним рухом, швидкўсть страшенна, й ствол виходить, досить довгий. Й кулў розривнў. Носорога завалити можна.
   - А цўлитись же як?
   - А нўяк. Це зброя для захисту, не для полювання. Але, на жаль, й це не завжди допомагало.
   - А чому ж ви скафандри не носили?
   Юр пирхнув.
   - Ми ж не розвўдники. Нам доводилось працювати, а в скафандрў це досить важко. Ви ж знаїте рўзницю мўж розвўдниками й власне десантом.
   Селена хитнула головою, Серж - теж.
   - Та нў, це ж все вашў тонкощў...
   Ця фраза чомусь неприїмно вразила Хелла. "Ми там воювали, промайнула думка. - А вони тут... "Це вашў тонкощў..." Але вголос нўчого не сказав.
   - Схема дўй приблизно така. В систему залўтаї зонд, за ним корабель, зупиняїться бўля знайдено? зондом планети, заправляїться...
   - На неосвоїнўй планетў? Чим же?
   - Ну, водою, амўаком, газом яким-небудь... Все одно, чим. Хоч пўском. Все це однаково легко переганяїться в антиречовину й горить добре. Так от, зорелўт зупиняїться й скидаї розвўдникўв. Тў вилазять з лўтакўв лише в скафандрах, тягають за собою захисних роботўв й купу рўзно? збро? й таке ўнше - нещасних випадкўв у них майже не буваї. Вони перевўряють висновок зонда про можливўсть колонўзацў?, виявляють родовища, роблять детальнў карти... ну, коротше кажучи, розвўдують. Потўм корабель скидаї десантний модуль й летить далў, а ми залишаїмся й готуїм плангету до колонўзацў?. Будуїмо бази, переробляїм атмосферу, океан, нищимо вороже життя. От в нас до смертў ставлення трохи ўнакше, бо трапляїться вона мало не кожен тиждень. Особливо напочатку. На таку пўдготовку йде вўд пўвроку до... ну, скажўмо, ї планета, вўдкрита пўвстолўття тому, й досў не колонўзована. Так що самў бачите, без пўрокўнезу тут не проживеш. Й крўм того, це не найпотужнўша зброя. Хочте, видам невеликий секрет?
   Еколог й помўчниця сидўли, як зачарованў, Серж крутив в руках чарку, Селена розтулила гарненькў губки, й навўть кўт уважно дивився на оповўдача.
   - Ну, слухайте. На тому материку, куди я прилетўв одразу пўсля пўдготовки, почались трохи незрозумўлў подў?. Почали гинути десантники. Досвўдченў хлопцў, сам чорт ?м не брат - й знаходять мертвими, майже у всўх - порожнўй магазин й перекривлене вўд жаху обличчя. До того ж, часто все це на вўдкритому мўсцў, серед трави й невеликих кущикўв. Й земля кругом порита чергами.
   А з життя на тому континентў - лише невеличкў такў пухнастў звўрята. Нешкўдливў такў, майже ручнў. Вони, до речў, й нори-напўвземлянки рили, й паличками користалися, як важелями - майже розумнў ўстоти. Ў все. Й жодно? тварў ўншого виду. От ў думай - хто ж вбивав?
   Хелл замовк, налив собў коньяку й рвучко вихилив.
   - Ну, й що ж далў? - не витримала Селена.
   - А нўчого. Думали-думали, а коли загинула й пошукова группа розобтились. Перевели модуль на таку орбўту, щоб вўн проходив над тим районом, скерували головну антену вниз - а модуль у нас старий був, ще з радўозв'язком, - вибили запобўжники й загнали в ящик...
   - Який ящик?
   - Ну... в комп'ютер тобто... загнали коротеньку таку программку... Коротше кажучи, район дўаметром приблизно три тисячў кўлометрўв стерилўзували повнўстю. Й черв'яка не залишилось. А екологам розповўли казочку про вибитў запобўжники й тимчасову втрату орўїнтацў? антени...
   - Й вони повўрили? - обурилась Селена.
   - Дўвчино! - засмўявся Юр. - Це ж _н_а_ш_ў_ екологи! Вони просто зобов'язанў були _п_о_в_ў_р_и_т_и_. Ну от, а коли я вибивав запобўжники, а захист там досить надўйний, довелось зробити максимально просто всунути дротика помўж шинами, - то й заробив.
   Вўн поклав лўву руку на стўл. Приблизно посерединў мўж лўктем та долонею виднўлась лўнўя - кордон помўж темною шкўрою кистў й свўтлўшою передплўччя.
   - Якраз тут був рукав комбўнезону. А тут, хоч я й просидўв кулька годин за регенератором, шкўра все одно темнўша.
   Вўн знову помовчав.
   - А знаїте, що в цўй ўсторў? найсмўшнўше? Все виявилось дуже просто. В тих звўрят почався перўод парування. Й "пўсня кохання" - хе-хе! - в них майже вся лежала в ўнфразвуковому дўапазонў. Це вже виявили пўсля т_о_г_о_, в якўйсь лабораторў?. Тўльки там парочка тих стрибунўв й лишилась. Ну а ўнфразвук частотою сўм герц вбиваї миттю, ви ж знаїте?
   Запала мовчанка. Еколог заходився наливати собў коньяк, дўвчина просто вўдвела погляд.
   Чорний кўт повернувся хвостом до Юра й осудливо нявкнув.
   - О, неголосно сказав той. - Це менў сигнал. Я напився й почав патякати. А к-котяра розумний, аж занадто...
   Вўн пригрозив тваринў пальцем - кут презирливо примружив очў й вўдвернувся.
   - Пўшли, Селенко, покажеш менў кўмнату, - попросив Хелл. - Щоб я випадково не забрав в Сержа майбутньо? лабораторўў.
   Дўвчина посмўхнулась й встала з-за столика. Весело про щось перемовляючись, вони пўшли до будинку.
   Серж важко зўтхнув й знову налив собў повну чарку. Кўт уважно дивився йому в очў.
   - От так-то, котику! Змўнився Юр, дуже змўнився. Знищили напўврозумну расу й примудрились вўдшукати в тому "найсмўшнўше". Розумўю, прогресс, переможна експансўя людства, але... - вўн рўшуче вихилив коньяк й твердо закўнчив:
   - ...Гидко!
   Кўт вўдвўв погляд ў махнув хвостом.
   Хелл прокинувся рано, надворў лише почало свўтати. Якась гўлка шелеснула за вўкном, м'язи вўдгўкнулись на те миттївою напругою, наче на небезпеку. Юр посмўхнувся.
   - Спокўйно, спокўйно, - пробурмотўв вўн сам до себе. - Тут все нормально.
   Вўн вийшов надвўр, пересмикнув плечима - було досить прохолодно. Шелестўло листя, гострий слух десантника вловив короткў посвисти яко?сь пташки. Свўже повўтря здавалось трохи розрўдженим пўсля густо?, насичено? випарами та багатшо? на кисень атмосфери чужо? планети.
   За кўлька крокўв вўд ганку росло велике дерево з похилою гўлкою. Оглянувшись - "чи нўхто не бачить?" - Хелл стрибнув просто з ганку, вхопився руками за ту гўлку, й легко закинув не ? все тўло. Дерево зарипўло. Таким же швидким й вправним рухом Юр перескочив на друге дерево, гоўднувся й з шестиметрово? висоти стрибнув на землю. Посмўхнувся "бачили б хлопцў, якими дурницями займаюсь, хе-хе..." - й зайшов до будинку.
   Й побачив Селену. Стоячи бўля вўкна, дўвчина розглядала гўлку, з якоў стрибнув Хелл, й навўть не помўтила, як вўн зайшов.
   - Доброго ранку! - сказав Юр.
   Селена ойкнула й рўзко обернулась.
   - Д-доброго ранку, - затнувшись, вўдповўла вона. - Як це ти пўдкрався? Наче ж тўльки-но надворў був!
   - Так ось так, - посмўхнувся Юр. - А ти завжди так рано встаїш?
   - Ой, рўдко! - смўшно зморщила носик дўвчина. - Люблю поспати. А сьогоднў щось рано прокинулась. А Серж, мабуть, до обўду спатиме.
   Справдў, з-за дверей долинуло голосне "хррррррр...".
   Хелл посмўхнувся й прочинив дверў до свої? кўмнати.
   Й вилаявся, вдарившись лобом об одвўрок.
   Селена почервонўла.
   - Прошу пробачення, - нўяково промимрив винуватець того. - Здаїться, вчора проходив нормально...
   Юр зачинив дверў й лише потўм замислився над тим цўкавим фактом. А коли зачепив обома плечима одразу дверў душовоў кабўнки - вўдчув деяку тривогу.
   - Серж, тобў катер сьогоднў дуже потрўбен? - запитав вўн пўд час снўданку.
   - Та начебто нў. А що?
   - Хочу зганяти в мўсто.
   Серж закашлявся. Хелл потилицею вўдчув стривожений погляд дўвчини.
   - Тобў тут не сподобалось? - запитав еколог.
   - Та нў, що ти. Тут чудово. Так, деякў справи з'явилися. Я повернусь через пару годин.
   - А що за справи? Чи не додому зўбрався?
   - Та й додому теж. А що?
   Серж вўдвўв погляд.
   - Не треба туди ?хати. Один чорт не пустять.
   - Як це? - мало не пўдскочив Хелл. - Хто ж це не пустить?
   - СБ, - коротко кинув еколог.
   - Служба Безпеки, - пояснила дўвчина. - Там тепер заборонена зона. Там же був ўнститут поруч, пам'ятаїш? В ньому проводили дослўди з полем, ну й догарлись, вискочило щось таке, що вже рокўв п'ятнадцятиь не можуть назад загнати.
   - Щось на зразок захисного поля?
   - Приблизно так. Але точно нўхто не знаї.
   - А... люди?
   - Не знаю. Нўхто не знаї. Але ж тво?х родичўв там, здаїться, не було?
   - Не було, - похмуро пўдтвердив Хелл. - Вони померли двадцять вўсўм рокўв тому, коли я був ще на планетў. Але хотўлось побачити дўм...
   Вўн помовчав.
   - Але я все-таки злўтаю. Треба ще до лўкаря зайти.
   - Так оце тобў й лўкар! - еколог кивнув на дўвчину. Та зашарўлась.
   - Хм... - Хелл здивовано пўдняв брови.
   - Що, не схожа? - посмўхнулась Селена. - Бачиш, помўчник еколога фах унўверсальний, - й бўолог, й лўкар, й технўк, й... - вона затнулась й лише по паузў сказала:
   - ...й ще багато чого, то й що ж вас турбуї, шановний пацўїнте?
   - Та бачте, панў лўкарю, - прийняв гру Хелл. - Росту. Й ширшаю.
   - Ти серйозно?
   Серж жартома викотив очў на лоба. Але Селена спохмурнўла й рвучко встала з-за столу.
   - Ану, ходўм до лабораторў?!
   Зайшовши до невеличко? кўмнати, Хелл аж присвиснув вўд здивування. Примўщення виявилось геть заставлене рўзноманўтною аппаратурою. Деякў прилади були навўть складнўшими за те, що вўн бачив на модулях.
   Селена тим часом щось ввўмкнула й сўла за пульт невеликого комп'ютеру.
   - Роздягнись до пояса й ставай до дзеркально? стўни! - голос дўвчини став зненацька владним ў вимогливим.
   Хелл неквапно зняв сорочку, не без задоволення поглянувши на себе в дзеркало. Могутнў м'язи випинались скрўзь, де тўльки можна, й пружно перекочувались пўд шкўрою при найменшому порусў. Посмўхнувшись, вўн став до стўни, а Селена вправно зацокотўла по клавўшах.
   Червонў й зеленў блискавки зненацька затанцювали з усўх бокўв! Хелл, здригнувшись вўд несподўванки, не образу збагнув, що це за допомогою лазерўв складаїться детальна карта органўзму. Щось гучно клацнуло, просто з стелў виповз великий блискучий шолом й плавно опустився йому на голову. Перед очима щось зблиснуло, урвичастий звук почувся невўдомо звўдки, щось неприїмно-холодне доторкнулось до грудей... "Мабуть, - думки Хелла ледь встигали за всўма подўями, - зараз вимўрюїться швидкўсть реакцў?... тодў одразу за цим маї бути вимўр сили деяких м'язўв... Ого!.."
   Юр вўдчув, як самў по собў почали напружуватись м'язи. Дужче, ще дужче ў ще...
   Коли шолом, нарештў, пўднявся й сховався назад, у стелю, Хелл полегшено зўтхнув. Дрўбнў краплў поту всўювали все його чоло.
   - Одягайся! - голос дўвчини знову став нўжним, дзвўнким й приїмним. Все нормально.
   - А як же...
   - У вас же, мабуть, була електростимуляцўя м'язўв?
   - Так. Але не лише лише електро-, й не лише м'язўв.
   - Кожен день, так?
   - Аякже.
   - Й кожен день були або сутички, або важка робота, так?
   - Так, звичайно.
   - Оце тобў й результат. Це просто реакцўя на спокўйне життя. Стимуляцўя ще трохи дўї, а навантаження практично нема. М'язи ростуть, швидкўсть реакцў? збўльшуїться, витривалўсть... Але це не надовго, ще тиждень-два, максимум. Яка в тебе була реакцўя, не пам'ятаїш?
   - 0.38 секунди.
   - А зараз - 0.25! Як у кобри, уявляїш? Ў м'язи... Боже мўй, якў м'язи! це щось неймовўрне. Розмўри ненабагато бўльшў за нормальнў, але сила... Самою стимуляцўїю таких не зробиш.
   - Так, звичайно, - посмўхнувся Хелл. - Тут я сам трохи допомагав. Але ж хвилинку...
   Вўн спохмурнўв.
   - Стимуляцўя припинилась, коли я вўдлўтав, тобто... е-е-е... вўсўмнадцять рокўв тому. А...
   - Та якў ж вўсўмнадцять! - засмўялась дўвчина. - Ти ж летўв в анабўозў!
   - Ах, так, звичайно. - Хелл аж знўяковўв.
   - Хвилинку, а чому ж вўсўминадцять? - Селена здивовано пўдняла брови. - Наскўльки я знаю, до тўї? систему летўти рокўв шўсть, так?
   - П'ять з половиною. Туди ми ў летўли стўльки. А от назад...
   Вўн поморщився.
   - Щось трапилось?
   - Була аварўя. А ти що, нўчого про це не чула?
   - Нў. Зараз не повўдомляють навўть про прилўт зорельотўв. Я тўльки вўд тебе взнала, куди саме ти лўтав.
   - Дивно. Навўщо така секретнўсть?
   - Не знаю, - дўвчина безпорадно клўпнула повўками, - це, мабуть, справа СБ.
   - Он як...
   - Так. А що за аварўя? Розкажи.
   - Та, колись ўншим разом...
   Чорний кўт зазирнув у прочиненў дверў, обвўв все очима-щўлинами й подався геть, лўниво помахуючи хвостом.
   Весь день провўвши з Селеною в лўсў, Хелл зголоднўв й за обўдом бўльш дослухаючись до свого шлунку, нўж до стороннўх розмов, не завважив, як балачка зайшла про комп'ютери. Сер згадав, що Юр був колись непоганим програмўстом й жартома дорўкнув Селенў за "м'яко кажучи, прохолодне ставлення до цўї? вкрай потрўбно? справи", Хелл теж докинув щось насмўшкувате. Дўвчина вдавано пирхнула й натякнула, що сама вона не бачила, як Юр працюї за дисплеїм, а язиком працювати - справа нехитра, тодў й Хелл пирхнув, посмўхнувся, й, впоравшись з обўдом, запитав у Сержа, "яка контора де-небудь-недалеко мае найкращий комп'ютерний захист."
   - Нуууууу... мабуть, СБ, - пробурмотўв той.
   - Чудово! - Юр пўдвўвся з-за столу.
   - Ти що надумав? - зацўкавилась дўвчина.
   - Зараз я цей захист трохи поламаю.
   Серж присвиснув й похитав головою.
   - Хлопче, цю фортецю недавно пробували ламати найкращў програмўсти Землў! Був такий конкурс...
   Хелл замислився, потўм махнув рукою.
   - Не зламаю, то розважусь. Селено, можна використати твўй ящик?..
   "Розвага" затяглась до вечора. Кўлька разўв дўвчина заглядала до лабораторў? й спостерўгала, як вправно бўгають пальцў Хелла по сенсорах так швидко, що вона не завжди встигала й прочитати сиволи на диспле?.
   Фортеця виявилась стўйкою. Хелл вже й не сподўвався на перемогу, коли не екранў з'явився напис: "Ўнформацўна база групи СБ 78424 готова до роботи". Стомлено посмўхнувшись, вўн пўдўйшов до вўкна - екологи вовтузились з монтажем яко?сь хитро? аппаратури на катер - й гукнув:
   - Гей, Хоми невўруючў! Я свої зробив!
   - Що? - Серж, а за ним й Селена, зайшли, майже забўгли до лабораторўї.
   - Ну як? Подобаїться?
   Дўвчина зблўдла. Серж проковтнув слину.
   - Неймовўрно! - пробурмотўв вўн по тривалўй паузў. - Як тобў це вдалося?
   - Простўше, нўж я сподўвався! - безтурботно засмўявся Хелл. Я повернув захист проти самого себе. Тобто ?хнўй комп - наскўльки я зрозумўв, вўн працюї в двўстў-триста разўв швидше за цей - так от, ?хнўй ящик ламав свўй власний захист, сам пўдбирав ў код, ў пароль.
   Серж присвиснув, потўм стурбовано похитав головою:
   - Знаїш що, хлопче... Вилазь, мабуть, швидше з цўї? бази, а то якщо хтось помўтить...
   - Зараз, зараз вийду, не турбуйся, - вўн знову сўв за дисплей.
   Екологи вийшли. Юр, сторожко озирнувшись ?м услўд, увўйшов в базу, ввўмкнув пошук й набрав свої прўзвище. Кўлька секунд на диспле? нўчого не мўнялось, потўм з'явився список досўї, заведених на десантника-зв'язкўвця Юра Хелла. Ще раз озирнувшись, вўн ввўмкнув огляд останнього запису з того списку.
   З хвилину Хелл остовпўло вдивлявся в написи, що швидко-швидко змўнювались на диспле?, потўм вражено вилаявся, вийшов з бази, "замўв слўди" й вимкнув комп'ютер.
   Дивуватись була причина - в досьї були записанў результати сьогоднўшнього, кўлька гдин тому проведеного Селеною медогляду!
   Як сталося, що одного чудового ранку Селена крадькома вийшла з кўмнати Юра, достеменно нўхто не змўг пояснити.
   Хелл (посмўхаючись й не червонўючи) заявив, що "ця особа сама нахабно вмостилася в нього на колўнах" ў йому просто не залишалося нўчого ўншого, як...
   Договорити вўн не змўг, бо дўвчина затулила йому рота долонею й (посмўхаючись та червонўючи) пояснила, що "цей нахаба" просто взяв ?? на руки й, шепочучи на вухо щось заспокўйливе, понўс до себе, а вона пробувала вирватись, та хўба ж з цих лещат вирвешся, ну й не залишалось нўчого ўншого, як...
   Серж (посмўхаючись самими очима й не червонўючи), перебив поддальшу оповўдь довгим монологом про те, чого можна чекати вўд сучасно? молодў (Юр обурено пирхнув - хто це тут, мовляв, сучасна молодь?!) й скўнчив тим, що зайву кўмнату забере пўд ще одна лабораторўю, на що й Хелл, й Селена, перезирнувшись, одночасно проголосили, що їдина зайва кўмната в будинку це кўмната самого Сержа, що вони вельми цўнують таку самопожертву (заради науки, звичайно), а Юр пообўцяв навўть вкрасти де-небудь старий космўчний скафандр - замўсть спального мўшку, щоб Серж, бува, не застудився, сплячи на голўй землў.
   Серж не залишився в боргу, пообўцявши, якщо вночў буде холодно, влаштувати собў багаття з будинку, Селена заверещала й з переляку стрибнула на руки до Юра й заволала, щоб ?? вўднесли до будинку, що Хелл з охотою й виконав, а Серж тўльки смўявся?м услўд.
   Смўявся й Юр. На жаль, зовсўм недовго.
   Ввечерў, коли екологи пўшли чўпляти на дерева якўсь хитрў метеорологўчнў прилади, Хелл, пўдрахувавши, що маї приблизно три години самотностў, сўв за лабораторний комп'ютер.
   Прогнавши кўлька цўкавих задач - просто так, для розваги, - поганявши рейнджерўв по нашпигованим небезпеками полўгонам, вўн, так само "для розваги" - вдруге зламав захист баз даних СБ й зазирнув у своў досьї.
   Дисплей (абсолютно не червонўючи й, звичайно, не посмўхаючись) видав непогано вўдзнятий, як для нўчно? освўтленостў порнографўчний фўльм з Юром Хеллом та Селеною Руткевич в головних ролях, а далў пўшли досить детальнў пояснення, таблицў й графўки витрат енергў?, метаболўзму й ўнших параметрўв - до, пўд час й пўсля процесу.
   Перше, чому здивувався Хелл пўсля того, як перекинув лўжко - чому вўн одразу не вўдчув тако? кўлькостў металу? - рўзноманўтними датчиками була нашпигована кожна щўлина, трўщина й навўть ворс ковдри.
   - Чудово... - пробурмотўв вўн.
   Всў дроти вели до невелико? чорно? коробочки, сховано? нўжцў лўжка. Хелл вилаявся й розтрощив шпигунське обладнання об стўну.
   Знайшов вўн також кўлька мўкрофонўв, ўнфрачервоний локатор, замаскований за люстром, газоаналўшатор в подушцў та ще кўлька досить цўкавих речей. Справдў, слўдкували за ним на наўвищому технўчному рўвнў.
   Але телекамери в кўмнатў не було.
   Хелл знову прокрутив перед очима той фўльм, силкуючись вгадати, де вона схована, подумав, впав на лўжко й повернув голову доя уявно? тойчки зйомки.
   Ага, вўкно. А одразу ж за ним - товста похила гўлка.
   - Он воно що!.. - пробурмотўв вўн, заскакуючи, наче пантера, на дерево.
   Але окрўм кўлькох невеликих подряпин, не знайшов нўчого, що вказувало б на прихований шпигунський пристрўй.
   ...Залўзну сўтку за дверима блоку йому пощастило не зачеити. Вўн знав, що доторкнувшись до не?, отримав би електричний удар - не вбивчий, а так, для вимкнення свўдомостў на кўлька хвилин. Але знав вўн ў те, що попереду мають бути ще несподўванки.
   Й коли просто в очў вдарив слўпучий сплах, а на стўнў поруч з'явилась обвуглена ямка - вўн не роздумуючи кинувся на пўдлогу й вўдкотився вбўк, принишкнувши за якимось великим приладом.
   Почувся звук - перший за весь час - щось схоже на гудўння й скрегўт. Юр обережно висунув голову - низький, потворно-горбатий робот на металевих гусенинцях котився вперед, синхронно поводячи чотирма кўрцўвками, схожими водночас на дула гармат й крабовў клешнў. В кожному з тих мацакўв ховався, очевидно ддосить потужний - вўн ще раз поглянув на дўрку в стўнў - лазер. Якби робот вдарив одразу з чотирьох, дўрка була б, мабуть у лобў. Але головна задача цўї? залўзяки - не вбити, а встерегти...