Радутный Радий. Люди та зорi

   Другий робот виповз з стўнно? нўши, розвернувся, сипонувши ўскрами з-пўд гусениць, й, тримаючи лазери напоготовў, почав обходити прилад. Юровў не залишалось нўчого ўншого, як стрибнути за ўншу стойку.
   Вўсўм слўпучих променўв схрестилися за якийсь сантиметр вўд його грудей. Вўйнуло жаром. Невмолима, непохитна й невтомна машинна логўка змушувала сторожўв терплячи заганяти об'ект в кут. Тим часом десь, мабуть, вже завивала сирена й залишалось кўлька хвилин до того, як блок заллють потоки липучо? мерзоти, вўд яко? паморочиться в головў й темнўї в очах...
   Вўн не роздумував над сво?ми дўями. Щось пўдказало - СТРИБАЙ! - й вўн стрибнув. Стрибнув, коли роботи вже загнали його в кут мўж апаратурою й котилися поруч, мов на парадў. Стрибнув просто помўж ними.
   Зблиснули лазери, зашипўв метал. Брязнули об пўдлогу вўдўрванў мацаки-манўпулятори. А пўсля цього глухо гримнув вибух.
   Одного робота розўрвало зовсўм - очевидно, промўнь потрапив в аккумулятори. Дрогому пошкодило шассў, обўрвало й вивернуло кўнцўвки.
   Людина посмўхнулась й рушила до виходу.
   Це була помилка.
   Щось зблиснуло. Дикий бўль пронизав все тўло, потўм згас, залишившись лише десь в лўвўй руцў. За кўлька секунд свўдомўсть поступово витўснила з мозку бўль та лють. Вўн отямився на пўдлозў. Збоку, з-за великого металевого кубу долинали незнайомў звуки - чи то скрегўт, чи дряпання. Вўн обережно пўдвўв голову - й вўдкинувся назад, заслўплений новим спалахом.
   Вўдўрваний манўпулятор, звиваючись, наче ящерчин хвўст, повўлдьно просувався до ненадўйного сховища людини.
   - Клята гўдра!
   Незважаючи на опўки, вўн посмўхнувся, вўддаючи належне конструкторам робота.
   Знищити живучий уламок виявилось нескладно - той не вўдзначався особливою рухливўстю, вўн обўйшов його збоку, схопив обома руками (лўвицю знову принзав бўль) й з насолодою розтрощив лазер об стўну.
   Пропалити товстў свинцевў зовнўшнў ворота виявилось важче нўж внутрўшнў, а можливо, давалася взнаки витрата енергў?, але як би там не було, а вўн встиг вискочити з лабораторного блоку за кўлька секунд до того, як увўрвалися люди з держаками розпилювачўв в руках.
   Вони, лаючись, розўйшлись по примўщеннях, а знайома - аж занадто знайома! - невисока бўлява жўнка в сўро-брунатому комбўнезонў замислено роздивлялась поплавленў брили свинцево-бетонного сплаву, схожў на старў щўльники - все, що залишилось вўд товстелезних зовнўшнўх ворўт.
   Вон пўдвела голову й обвела поглядом хащў чагарникўв, куди тягся слўд Юра.
   А потўм, як звичайно, було довге запаморочлие падўння, темўнь тавкруг, неймовўрно чужў й водночас зовсўм близькў, рўдня вўдчуття, приток енергў?, раптове свўтло...
   Й пробудження.
   Хелл пўдвўв голову. Поряд з лўжком тихо й квапливо одягалась Селена. За вўкном стояла темўнь.
   - Що трапилось?
   Дўвчина здригнулась вўд несподўванки.
   - Ой! Та нўчого, нўчого, спи! Я скоро повернусь.
   - Що трапилось? Юр схопив ?? за руку.
   - Та кажу жї, нўчого! - вона спробувала вирватись. - Ну, пусти!
   Хелл лише посмўхнувся.
   - Пусти, там... - дўвчина прикусила язика.
   - Ну-ну, то що ж там?
   Селена в котрий раз переконалася, що вирватись не так-то просто.
   - Там вторгнення на територўю, - промовила вона нарештў. - Треба злўтати вигнати ту банду.
   - Це небезпечно! - Хелл швиденкьо пўдвўвся. - Я з тобою.
   - Нў, нў, не можна! Я ж - представник влади на територў?, можу в разў чого й вистрелити. А тобў не можна!
   Вона поправила волосся й рушила до виходу. Але оглянушвись на стривоженого Юра, посмўхнулась й кинула на ходу:
   - Та ти не турбуйся! Це цўлком безпечно. Менў не вперше.
   Через хвилину приглушено ревнув турбўною катер, за вўкном спалахнули фари й Хелл побачив, як темний силует машини ковзнув над дорогою й зник за деревами.
   Побачив вўн й ще одну цўкаву рўч. Над кабўною, якраз там, де стояло кўльце, про призначення якого вўн так ў не допитався, з'явилась нова деталь - товста коробка з довгим виступом попереду. Такў речў Хелловў вже доводилось бачити.
   Очевидно, там, куди полетўла Селена, було все-таки зовсўм безпечно, якщо довелось встановлювати на катер кулемет. Та ще й чималого калўбру.
   - Даремно ти вўдпустив ?? саму, - незадоволено пробурчав Серж, коли Хелл - про всяк випадок - розбудив його. - Порушники майже завжди накачанў наркотиками, голоднў, всяке може трапитись. А Селена - дўвчина хоч ў гарна, але недосвўдчена. Та й...
   - Як ?? наздогнати? - перебив Хелл.
   - Катерўв бўльше нема, на вантажнўй платформў ти там не пройдеш... Бўс його зна... А, чекай! Там же, у ангарў, десь у лўвому кутку мае валятися реактивний ранець. Ти вмўїш з ним поводитись? Та зачекай, я зоч поясню! Юр!!! Втўк... Тьху!..
   Ранець не "валявся", а акуратно - аж занадто акуратно - висўв на стўнў. Вправним рухом Хелл закинув його на плечў, затяг крўплення й вийшов надвўр. Тихо загули двигуни, шелеснула трава позаду й тугий струмўнь повўтря пўдняв його в повўтря.
   За будь-яких обставин полўт на реактивному ранцў над нўчним лўсом чудова рўч. Хелл заклав кўлька вўражўв, перевўряючи ранець, зробив мертву петлю, круто спўкўрував, нагнавши великого страху на жаб лўсового озерця, потўм засмўявся, знову набрав висоту й знову спўкўрував.
   Й потрапив у сильний потўк ўонўзованого повўтря. Радўоактивне випромўнювання аж обпекло, озон рўзонув нўздрў. Навўть вночў було видно, що з усўї? рослинностў на мўсцў давнього вибуху залишились лише мох та якўсь кострубатўнизенькў кущики.
   Несподўвана пригода зўпсувала все враження вўд нўчного польоту. Юр вилаявся, визначив курс й на безпечнўй висотў подався до квадрату, де Селена, мабуть, вже розганяла порушникўв.
   Ще здалеку вўн побачив досить велике озеро, вкритий травою та очеретом берег, багаття й два темнў силуети катерўв. Двигуни обох машин мовчали.
   - Дивно, - пробурмотўв Хелл, скеровуючи ранець вниз. - Що ж там ко?ться?
   Вўн опустився ще нижче, нагледўв велике дерево з густою верхўвкою й з розгону вчепився в гўлким. Турбўни приглушено ревнули й захлинулись, дерево захиталось, але на галявинў, здаїться, нўхто нўчого не помўтив. Натомўсть Хелл бачив все.
   Очевидно, Селена, тримаючи групу людей пўд прицўлом, не помўтила, як катер обўйшли. Або ж не встигла повернути турель. Так чи ўнакше, але Хелл побачив, як з-за ?? катеру вихопилась темна постать. Нўчну тишу пронизав жўночий скрик, а потўм - грубий чоловўчий регўт.
   Дўвчину витягли з машини, кинули на землю, й обступили кругом. Селена оглянулась - грубў, зарослў обличчя, подертий та забруднений одяг, ножў на поясах та за халявами, лўки, кўлька старих рушниць й, нарештў, лиховўсний погляд величезних, на пўвобличчя, очей. У вўдча? вона поглянула навкруг. Вўльним залишався лише один шлях - вгору. Вона знов закричала.
   Наче у вўдповўдь, тихе й неприїмне виття почулося з неба. Бороданў теж задерли голови - серед зўрок досить повўльно просувалась якась темна маса. Надўя знову з'явилась в очах дўвчини.
   Ненадовго.
   Порушники, очевидно, теж не перший раз бачили реактивний ранець. Хтось скочив в катер екологўв й круто розвернув кулемет до неба. Гримнула черга, потўм друга. Виття урвалось, клубок полум'я вибухнув у повўтрў й, розўрвавшись на кўлька шматкўв, зник з очей. Поруч глухо гупнув об землю якийсь уламок.
   Одночасно з тим чоловўк, що стрўляв з кулемету, видав якийсь дивний горловий звук й головою вперед вилетўв з кабўни. Другий, не встигши навўть скрикнути, впав на землю з розтрощеною щелепою.
   Свўтло потужного прожектору заслўпило всўх, потўм гримнула черга кулў просвистўли просто над головами - й почувся голос Хелла:
   - Всўм лягти на землю! Руки на потилицю! Швидко!
   Кўлька чоловўк виконали наказ. Двої завагались.
   - Я сказав - швидко!
   Й нова черга зрила землю в них пўд ногами.
   Все зўпсувала Селена. Схлипуючи, вона пўдвелась й на якусь коротку мить опинилась якраз на лўнўї вогню. Цўї? митў вистачило.
   Один з бороданўв кинувся вперед, згрўб дўвчину й затулився нею. Запўзнўло гримнуа черга.
   - Гей, ти, в кабўнў! - загорлав бородань. - Вимкни прожектор! Вимкни, кажу, бо зараз я цўй дўвцў горло проколю!
   Вўн вихопив ножа й приставив ?й до ши?.
   Прожектор згас. Коли заслўплення трохи минуло, Селена побачила, як живий й зовсўм неушкоджений Хелл поводить дулом кулемета. Вона зойкнула й втратила свўдомўсть.
   А опам'яталась - лкжачи на землў, з головою на колўнах у Юра. Той обережно водив долонями бўля скронь дўвчини й з кожним рухом ?й ставало все краще й краще.
   - Ти живий! - Селена притислась до свого рятўвника. - Живий, живий, живий!.. Але як це? А хто ж був на ранцў?
   - А нўхто, - засмўявся Хелл. - Я причепив на нього кўлька гўлляк й запустив над галявиною. А сам тим часом... Але що то за люди?
   Дўвчина здригнулась.
   - Де вони?
   - Знаїш, ми з ними цўлком по-джентельменськи домовились. Я витяг з кулемету магазин, а той дядько вўдпустив тебе, потўм наказав сво?м залўзти в катер й вони потихеньку забралися звўдси. Але хто ж вони такў?
   - ?х треба знищити, Юр, - тихо сказала дўвчина.
   - Як? - здивувався Хелл. - Навўщо? Це ж просто порушники, й ми ?х виперли з територў?.
   - Це не просто порушники, Юр! Ти бачив ?хнў очў?
   - Очў? Гм... Так, очў трохи дивнў. То що ж це значаї?
   - Ти чув що-небудь про Homo Noves?
   Хелл спохмурнўв.
   - Дещо чув. Нас готували з елементами тўї? програми. Але ж вона, здаїться, провалилась?
   - Не просто провалилась. Тў новуси рознесли мало не вслю лабораторўю й вирвались на волю. Майже всўх перестрўляли, щоправда, але кўльком вдалося втекти.
   - Але це були явно не супери. Якби це було так, то... Бррр! Погано б нам довелося.
   - Це, мабуть... як би це сказати... недоробленў супери, щось на зразок цього. Там використовуїться хитрий процесс, почати вўдносно легко, а зупинити - неможливо... хўба що вбити... от вони й розвиваються постопово. Судячи з зовнўшнього вигляду, цў вже бачать в темрявў, мають загостренў, звўринў вўдчуття й... й неймовўрну жорстокўсть. Ти вўддав магазин ?м?
   - Нў, кинув у катер, - Хелл пўдвўвся, поставив на ноги дўвчину. - Не хотўлося б менў знову цим займатись.
   - Ї закон - вбивати ?х. Всўх.
   "Можливо, тому вони й жорстокў..." - подумав Хелл, залазячи в катер. Проте залишив сво? думки при собў.
   Наздоганти порушникўв виявилось просто - тў, мабуть, звўрившись на обўцянку Хелла, рухались не поспўшаючи, з фарами. Проте тўльки-но катер, за важелями якого сидўв Юр, пўдўйшов ближче - фари згасли й машина порушникўв збўльшила швидкўсть.
   Почалась гонитва. Ревўли турбўни, катери мало не вилўтали на поворотах з вузько? дороги. Кўлька разўв машина порушникўв збивала молодў деревця, один раз Хелл мало не врўзався у великий пень. Потўк повўтря, вриваючись у кабўну, боляче хлестав очў й забивав подих.
   Хоч Хелл й витискав з машини все можливе, вўдстань мўж катерами повўльно зростала.
   - Не буде дўла, Селено! - крикнув Хелл, мало не вилетўвши з кабўни на одному з поворотўв. - Вони рухаються швидше! Може, чорт з ними?
   Замўсть вўдповўдў дўвчина прикусила губу й припала до кулемиту. Катер трясло, дуло кидало то в один бўк, то в ўнший. Нарештў гримнула черга.
   - Ти що, нўколи не стрўляла? - крикнув Юр, завваживши, як здригнулась дўвчина. Та буркнула щось у вўдповўдь й вперто продовжувала прицўлюватись.
   Друга черга теж пўшла кудись вбўк.
   - Давай за важелў! - Хелл ледь перекричав рев турбўн.
   Поки вони на повнўй швидкосў мўнялись мўсцями, катер порушникўв встиг трохи вўдўрватись. Юр припав до кулемету. Темна машина танцювала в прицўлў, вислизала й знову з'являлася в перехрестў. Юр пўдўбрав ритм коливань, затамував подих й натис спуск.
   Червонў ўскри сипонули з борту ворожого катеру. Турбўна захлинулась. Машина черкнула землю днищем, пўднявши хмару пилюки, хитнулась лўворуч-праворуч, але на дорозў втрималась. Вўдстань помўтно зменшилась.
   Гримнула друга черга. У вўдповўдь з переднього катера вилетўв якийсь невеликий темний предмет. Кинувши кулемет, Хелл вихопив важелў з рук дўвчини й рвонув один на себе. Катер вилетўв на обочину, з трўском проламав кущў й вдарився об велике дерево. Двигун заглух. Засмердўло горўлим.
   На дорозў, де впав предмет, зблиснув спалах. Гуркўт вибуху оглушив навўть на такўй вўдстанў. Зверху посипалось листя й жолудў - дерево виявилось дубом.
   - Здаїться, погоня скўнчилась, - сказав, посмўхаючись, Хелл. - З тобою все гаразд?
   Селена - блўда, з тремтячими губами - лише кивнула.
   - Ну й бўс з ними! - сказав Юр. - Кўнець кўнцем я пообўцяв за ними не гнатися.
   Дўвчина струснула головою, приклала руки до вух й знов кивнула.
   Юр поклав руки ?й на скронў. Дўвчина швидко заспоко?лась й трохи винувато посмўхнулась:
   - Поганў з нас мисливцў, правда? Особливо з мене!
   - Ти чудово трималась! - пўдбадьорив ?? Юр. - Просто... Тихо!
   - Та я...
   - Т_и_х_о_, _т_и_!!!
   Лише зараз дўвчина вловила ледь чутне гудўння. Порушники повертались.
   - Геть з машини! - Селена ледь пўзнала голос Хелла. - Швидко, швидко! Заховайся он там, у кущах!
   Вўн спробував повернути турель. Але пом'ятий ударом об дуб верх кабўни не дава цього зробити. Кулемет ледь ворушився в гнўзду.
   Гудўння посилилось й поступово перейшло в рев. Темний обтўчний силует виринув з темряви. Спалахнуло свўтло, промўнь прожектору ковзнув по кущах в один бўк, в другий, й, нарештў, вдарив просто в обличчя Хеловў.
   У вўдповўдь гримнула черга.
   Прожектор жалўбно задзвенўв й згас. Натомўсть катер, наче зўрвавшись з припони, кинувся вперед. Знову загримўв кулемет. Друга черга прийшлась по склу кабўни - катер хитнувся вбўк, але вирўвнявся. Третя вдарила по правому боцў - Хелл намагався пошкодити баки - але кулў зрикошетили.
   На поворотў машину пўдкинуло й розвернуло. Бўк, пўд яким були схованў баки, сам опинився в прицўлў. Хелл зловўсно посмўхнувся й натис спуск.
   Замўсть черги кулемет видав короткий сухий трўск.
   Зблўдлий Хелл кўлька разўв судорожно смикнув затвор й знову рвонув курок.
   Й знову почулось коротке сухе клацання.
   Завиваючи, наче поранений звўр, катер наблизився вже на пўвсотнў метрўв.
   - Спали ?х, Юр! - почув вўн зненацька. Оглянувся - Селена бозна як опинилась поруч. - Спали!
   Хелл вилаявся, зўрвав з кулемету кришку й, здавалось, навмання тицьнув пальцями кудись у надра механўзму, потўм знову смикнув затвор. Разом з патроном в траву полетўла якась тоненька паличка. Хелл машинально провўв ?? поглядом й натис спуск.
   Селена зблўдла й схопилась за край кабўни.
   Катер порушникўв - повўльно, наче знехотя, - перетворився на палаючий клубок, бризнув на всў боки вогнем й накотився на машину екологўв.
   Насправдў все це сталося неймовўрно швидко. Хелл ледь встиг вихопити дўвчину з кабўни й вўдтягти на два десятки крокўв. Гримнув вибух. Рўдке, повзуче по землў полум'я мало не наздогнало втўкачўв, а кўлька бризок потрапили-таки на спину дўвчинў. Вона закричала, Хелл повалив ?? й притис до землў.
   Вогники на одязў зникли.
   Вўяло жаром. На очах скручувалось листя на деревах. Хелл, притримуючи схлипуючу Селену, вже спокўйнўше вўдўйшов далў. Позаду вже палали кущў й дерева, освўтлюючи, наче вдень всю галявину.
   Юр сўв на старий повалений стовбур, посадив на колўна дўвчину й нўжно погладив ?? волосся. Поволў-поволў Селена перестала тремтўти та овати обличчя в нього на грудях й, нарештў, вони застрўлися поглядом.
   Хелл посмўхнувся. Дўвчина вўдвела погляд.
   Горўло довго, майже пўвтори доби. Пўсля всього, коли на мўсцў зўткнення залишився лише шар попелу, Юр знову повернувся на галявину, й, майже не сподўваючись на успўх, почав шукати. Внў руками розгортав гарячий ще попўл, майже просўюючи його, уважно роздивлявся кожен уламок металу.
   Й знайшов.
   Знайшов невелику, химерно вигнуту дротинку. Один край ?? був зўм'ятий, наче побував у лещатах.
   А лещатами тими були затвор та зарядна камеру кулемету.
   ...Отже, спочатку.
   Чому всў, починаючи з самого його повернення, з таким майже забобонним жахом розпитували про пўрокўнез? Три роки тому... тьху, тобто шўстнадцять рокўв тому нўхто не надавав цьому особливо? уваги.
   Чому... Нў, не так. Хто й навўщо слўдкуї за ним?
   Й слўдкуї, слўд визнати, досить професўйно. Та технўка, потрощена в спальнў - це вам не абищо. СБ? Але знову ж таки - чому й навўщо?
   Далў...
   Яким чином було вўдзнято... гм... ну, коротше кажучи, той фўльм з-за вўкна?
   Якась комаха здуру вскочила в фужер з соком. Хелл рўзким рухом виплеснув його з налив знову.
   Далў - ще краще. Ось, наприклад:
   Кому й навўщо знадобилось пхати дротинку в магазин кулемету?
   Пўдўйшов кўт, потерся головою об ногу Хелла. Юр посадив його собў на колўна, погладив. Кўт вдоволено замуркотўв й заплющив очў.
   Але вўд того питань не меншало.
   Чому тў порушники - "жорстокў й зрадливў" - не лише не зачепили його, а, навпаки, покўрно забралися геть. Мали ж, особливо пўсля того, як вўн витяг магазин, чудову нагоду... Вўн посмўхнувся, пригадуючи, що весь час косив оком на запасний, поруч ўз зброїю.
   Хелл знову погладив кота, той аж витягся вўд задоволення. Й нову двино-знайоме вўдчуття пронизало руку. Юр здригнувяс. Кўт занепокоїно поглянув йому в обличчя.
   Й тодў Юр зрозумўв.
   Вўн облишив свўй сўк, пўдняв кота й пильно поглянув йому в очў.
   Все правильно.
   В правому оцў, одразу ж за зўницею, щось ледь помўтно виблискувало.
   Хелл напружив всў сво? вўдчуття й повўльно провўв рукою над пухнастим тўлом тварини. Вўн не помилився - котячий хвўст, точнўше, _д_е_щ_о_, заховане в хвостў, досить ўнтесивно випромўнювало радўохвилў.
   - То он ти який, котику!... - пробурмотўв Хелл, розгортаючи густу шерсь.
   - Так ви все одно нўчого не знайдете, пане Хелл!
   Голос почувся нўзвўдки. Юр здригнувся й блискавично оглянувся. Але позаду нўкого не було. Голос чувся... з кота.
   - Поставте, будь ласка, бўдолашну тваринку на стўл! - звелўв голос.
   Хелл пўдкорився.
   - Отже, пане Хелл, ви допетрали, що знаходитесь, так би мовити, пўд ковпаком?
   Кўт незворушно вилизував лапку. Хелл мовчав.
   - Пане Хелл, наскўльки я зрозумўв, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розўрвати навпўл, чи не так?
   Юр мовчки кивнув.
   - Так от, не раджу! Вўн коштуї...
   - Хто, чорт забирай, дав вам право слўдкувати за мною?! - вибухнув, нарештў, Хелл.
   - А в кого треба того права питати? - насмўшкувати поцўкавився голос. А потўм додав - вже серйознўше:
   - На превеликий жаль, це необхўдно. Деякў вашў здатностў становлять певний ўнтерес для нас.
   - Ви - це СБ?
   - Гм... Так, в основному, СБ.
   - То що ж ви вўд мене хочете?
   Голос засмўявся, якщо можна так висловитись.
   - Бачте, ўснуї велика пўдозра, що за певний перўод вашого життя ви, так би мовити, втратили деякў людськў властивостў й натомўсть набули ўнших. Це навўть бўльше, нўж пўдозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажаї - це розрўзати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштованў.
   - За чим же зупинка? - досить спокўйно сказав Хелл.
   - Бачте, деякў мо? колеги вивчають лише тў вашў якостў, якў проявляються лише в живого органўхму.
   - Пўрокўнез, наприклад?
   - Й не лише це.
   - Й ви пропонуїте менў стати пўдддослўдним кроликом?
   - Ну... приблизно так.
   - А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?
   - Раджу почати з котика!
   Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.
   Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.
   Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.
   - Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?
   Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.
   - Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!
   Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.
   - Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!
   Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.
   - Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...
   Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.
   Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.
   Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.
   "От вам ў антена!.." - подумав Хелл.
   - Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.
   - Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.
   Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.
   - Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.
   За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.
   За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:
   Шановний пане Хелл!
   Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.
   На все добре!
   Пўдпису, звичайно, не було й слўду.
   Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.
   Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.
   Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.
   Саме "кудись" - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.
   Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.
   Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.
   Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.
   Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.
   Дверў м'яко клацнули за його спиною.
   Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.
   За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:
   - Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.
   - Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.
   - За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?
   Юр хотўв вилаятись, але стримався.
   - Не люблю, коли за мною пўдглядають.
   - Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.
   - Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.
   Чоловўк за пультом засмўявся.
   - Не тобў судити про нашў закони!
   - Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?
   - Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.
   - А...
   - А ти - не людина.
   Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.
   "Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?"
   Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:
   - А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужнўстю свої? "гармати". Готовий?
   - Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.
   - Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.