Радутный Радий. Люди та зорi

   Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.
   - Отже... раз!
   - Два!
   - Три!
   Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.
   Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.
   Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:
   - Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!
   - Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.
   - Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!
   - Один!
   - Два!
   - Три!
   Хелл мовчки посмўхнувся.
   - Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?
   Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.
   - Будеш працювати?
   - Нў!
   - Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.
   З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.
   - Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?
   Хелл мовчав.
   - Отже, один!
   - Два!
   - Три!... Менў що, вмикати випромўнювач?
   - Будь ласка! - посмўхнувся Хелл. - Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?
   Язик полум'я лизнув перегородку.
   Чоловўк вўдсахнувся й злякано вилаявся.
   - Лякати надумав? - знову зашипўв динамўк. - Розважаїшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуїмо.
   Вўн знову натис якусь кнопку.
   Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.
   Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.
   Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.
   Хелл пополотнўв.
   В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.
   - Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?
   Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.
   - Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.
   Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.
   - Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!
   - Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромўнювач.
   Струмўнь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.
   - Отже, один!
   - Два!
   - ТРИ!!!
   Ў все зникло. Залишилось лише яскраве, слўпуче й обпўкаюче свўтло. Потўм був рев розжареного повўтря, поштовх ударно? хвилў й бўль.
   Коли Хелл розплющив очў, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашўло жаром на днў велико? кулеподўбно? порожнини, вкрито? рўзнобарвною склянистою масою. Гарячий озон рўзав нўздрў й легенў.
   Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вцўлўла. Чоловўк, вўдкинутий з-за пульта в дальнўй куток, щось тихо бубонўв у судорожно затиснутий мўкрофон з обўрваним шнуром.
   Хелл прислухався.
   - Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, вўн просто не мўг все це зруйнувати, не мўг!..
   Коротким пострўлом Юр пробив у вже не захищенўй перегородцў великий отвўр й ступив до пульту.
   - Ти будеш помирати три години, - неголосно й на диво спокўйно сказав вўн. - Й не просто помирати. Ти будеш пўдсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по пўдлозў, ти рватимеш на собў шкўру й видавиш собў очў...
   Чоловўк, спершись правицею на пўдлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився пўд його рукою й кисть легко, без перешкод, наче нўж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисўль.
   - Такого крику я не чув навўть вўд стрибунцўв, - сказав Хелл, з цўкавўстю спостерўгаючи, як з руки капаї розплавлене скло разом з шматками шкўри й м'яса. - Але це, здаїтся, не повна твоя потужнўсть. Ану спробуй ще раз!
   - Нў!!! - розпачливо заволав чоловўк. - Не треба! Вона жива!
   - Хто саме? - про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.
   - Твоя дўвчина! Руткевич! Не вбивай мене!
   - Як... жива?
   - То була лише голограмма! Це просто провокацўя, твоя дўвчина жива й здорова, й нўчого про це не знаї! Не вбивай мене, не вбивай!..
   - Навўзо все це затўяли?
   Чоловўк замовк, лише важко постогнуючи час вўд часу.
   - Ну!
   Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.
   - Нў, нў, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останнўй з людей, що...
   Хелл вўдскочив. Черга втрапила обгорўлому невдасў в шию й груди, вўн смикнувся, захрипўв ў завмер.
   - Не треба стрўляти, Хелл! - гукнув хтось з-за дверей. - Ми не збираїмось важити на ваше життя!
   Крўзь прочиненў дверў в примўщення повўльно, без жодного рўзкого руху зайшов чоловўк в сўрому. Автомат вўн тримав дулом вниз.
   - Не стрўляйте, пане Хелл! - сказав вўн ще раз.
   - Добре, не буду, - буркнув Юр. - Але...
   - Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрўбнў люди, в яких язик працюї краще за все ўнше. Тим бўльше в пўдсмаженому виглядў. Для того й автомат.
   Вўн зневажливо копнув ногою обгорўле тўло.
   - Те, що Юр Хелл - остання на _З_е_м_л_ў_ людина, надўлена пўрокўнетичною здатнўстю - звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати - декому з нас краще й не знати. Втўм... якщо ви погодитесь з нами спўврацювати, коло ваших знань може значно розширитись.
   - Щоб ў мене колись ось так? - Хелл поглянув на труп. - Нў, дякую. Я можу йти?
   - Так, звичайно, - кивнув чоловўк з автоматом. - Але шкода.
   Юр розвернувся й рушив до виходу.
   - Мўж ўншим, пане Хелл!
   Вўн рўзко оглянувся.
   - Ви чудово поводитесь з комп'ютером. Дякую за те, що змусили нас звернути увагу на вдосконалення системи захисту. Але не раджу бўльше туди заглядати. Домовились?
   Чоловўк посмўхнувся.
   Хелл плюнув й мовчки вийшов з примўщення.
   Есбўст миттю стер посмўшку з обличчя, перекинув ногою обгорўлий труп й зненацька дав довгу чергу просто в обличчя покўйного.
   - Падлюка! - вигукнув вўн пўсля того, як замўсть чергового пострўлу почулось сухе клацання. - Через тебе й тво? ўдўотськў гўпотези ми мало його не втратили!
   Не втримавшись, вўн знову злўсно копнув ногою тўло.
   - Заспокойся! - зненацька ожив десь хитро прихований динамўк. Жўночий голос здавався водночас нўжним ў владним. - Облиш це падло. _Й_о_г_о_ ми ще не втратили. Залишилось приблизно три-чотири пострўли. Йди до комп'ютеру, помўркуїм, як ?х доцўльнўше використати.
   - Зараз ўду, - буркнув чоловўк й неквапно рушив до виходу.
   - До речў, та калюжа бетону досить ўнтенсивно випромўнюї!
   Чоловўк здригнувся й вискочив з кўмнати.
   З динамўка почувся короткий сухий смўшок.
   Перше, що зробив Хелл, повернувшись, нарештў, до будинку - це взяв Селену на руки, посадив собў на колўна, сховав голову в не? на грудях й довго-довго мовчав.
   Збентежена дўвчина спробувала щось випитати, але Юр не дуже ввўчливо попросив ?? "не пхати свого чарўвного носика в не дуже чистў справи". Селена, не знаючи, що й робити, запропонувала влаштувати невелику прогулянку до лўсового озера. Хелл, з прихованою вўдразою поглянувши на будинок, погодився.
   Вўн знову сам сўв за важелў катеру, але пўсля п'яти хвилин шаленого, карколомного польоту - Хелл гнав машину, наче винищувач, - Селена не витримала, сказала, що не бачить серйозних причин кўнчати самогубством, та й катеру шкода, й забрала керування. Хелл посмўхнувся, але не промовив на те нў слова.
   Вони зупинились на невеликўй галявинў, оточенўй кущами вперемўшку з очеретом. Юр так само мовчки вискочив з машини й прислухався. Було тихо, лише ледь чутно шелестўв очерет.
   Й пахло металом.
   Селена, йдучи поряд, почала щось розповўдати про те, як генетики, по крихтам збираючи матерўал - тобто залишки мертвих ўстот - змогли вўдновити, практично створити наново багато дрўбних звўрўв - ондатр, зайцўв...
   - А великих? - перебив ?? Хелл.
   - От до того ж я й веду. Сам знаїш, пўсля вўйни звўрини всяко? вцўлўло звосўм мало, от... Ой!
   Вона вўдсахнулась. Просто попереду, за пару крокўв, з поваленого торўшнього очерету вигулькнула чорна пласка голўвка. Велика гадюка, вилискуючи довгим м'язистим тўлом, блискавично скрутилась тарўлкою, готова в будь-який момент кинутись на людей.
   Хелл мовчки смикнув дўвчину назад.
   - Зачекай, - Селена м'яко вўдсторонилась. - Зараз я тобў дещо покажу. Тобто спробую показати.
   Вона присўла. Гадюка погрозливо зашипўла, але не зрушила з мўсця.
   Й тодў Хелл побачив картину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селена тихо засвистўла й повўльно-повўльно простягла руку вперед. Змўя - не ўнакше, як здивувавшись такому нахабству - не ворухнулась. Дўвчина, насвистуючи якусь невловиму знайому, близьку й рўдну мелодўю, трохи наблизила руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пальцўв Хелл аж здригнувся. Але нўчого не сталось. Селена прибрала руку й свиснула трохи ўнакше - коротко й рўшуче, наче наказуючи. Гадюка опустила голову й зникла помўж очеретом.
   - Ну як? - з трўумфуючим виглядом запитала дўвчина.
   - Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдалося? Розкажи!
   Селена засмўялась.
   - Який би був з мене еколог, якби я не змогла гадючку заспоко?ти!
   - Але як?
   - Розумўїш, головне - думати, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомагаї, анўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здаїться знайомою, чи не так?
   - Так, начебто чув колись давно. В дитинствў.
   - Ти не мўг ?? чути. Вона розроблена не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вона видаїться знайомою, близько, заспокўйливою - для людини. А змўя ?? взагалў не чуї, вона ж глуха... Ой, а он ще одна!
   На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.
   - Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина. - Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.
   Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.
   Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.
   Знову засвистўвши ту саму мелодўю, дўвчина простягла руку.
   Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.
   Наступно? секунди Хелл тримав змўйку розтягненою в руках, а блўда й тремтяча Селена намагалася встати з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десантник.
   - Ой, трохи не вийшло... - розгублено пробурмотўла дўвчина.
   - Так, зовсўм трохи! - посмўхнувся Юр. - Добре, хоч в мене вийшло.
   Змўя шипўла й судомно смикалась, намагаючись вирватись.
   - То що тепер з нею робити? - Хелл жартома прстяг мўдянку дўвчинў.
   - Не знаю, - та вўдсахнулась.
   Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвав змўйку навпўл. Наче нитку.
   Бризнула кров. Обўдвў половинка рудого тўла кўлька разўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбало вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.
   Й лише тепер завважив, з яким жахом дивиться на нього Селена.
   - Що з тобою? - стурбувався Хелл. - Вона тебе часом не вкусила?
   - Н...нў, - ледь видушила з себе дўвчина. - Просто... не треба було ?? так...
   - Кого? - не зрозумўв Юр. - А, ти про змўйку! Знаїш, а я якось над цим не замислився.
   Дўвчина здригнулась, але за мить опанувала себе й навўть посмўхнулась.
   - Ну, пўшли далў. То на чому я зупинилась? А, на великих звўрях... Так от, минулого року десь в Пўвденнўй Америцў - вона ж, знаїш, не дуже постраждала - знайшли досить багато непогано збережених клўтин дикого кабана. Збереглись цўлком повнў хромосоми, а реставрована самичка...
   - Тобто свиня?
   - Ну... ми ?? називаїмо самичкою... так от, реставрована самичка... свинка тобто... в нас уже була. Й тодў...
   Пўд ногами захлюпало. Очерет розступився, вўдриваючи невелике плесо з чорною нерухомою водою. Десантник присўв й обережно поводив рукою над плесом.
   - Що там? - запитала Селена.
   - Трохи радўоактивна. Але в межах пристойностў.
   Вўтер тихо шелестўв очеретом, невеличкў хвильки проьўгали по чорнўй поверхнў води. Продзижчала якась комаха. Чоловўк нервово обводив поглядом очеретянў хащў.
   Все це щось нагадувало.
   - Здаеться там, - тихо прошепотўла дўвчина.
   Очерет затрўщав зовсўм не там, куди вона вказала. Десантник блискавично розвернувся й примружив очў. Струмўнь полум'я, чи, радще, розпеченого до плазми повўтря, знўс хащў, пўдняв хмару пари, зачепивши воду, й разширився над особливо густими заростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звўдти. Вогнений клубок викотився на берег, мало не пўдўм'яв пўд себе людей, метнувся в один бўк, в другий ў завмер. Засмердўло горўлим м'ясом.
   Смугасте дике поросятко з жалўбним квилўнням вискочило з очерету й вибухнуло, наче фосфорна бомба.
   Хелл втомлено потер лоба й вимучено посмўхнувся.
   Поруч почулось зўтхання, трўск й легкий сплеск. Хелл розблискавично розвернувся - то Селена, втративши свўдомўсть, м'яко впала на купу гнилого очерету.
   Робити було нўчого. Селену починало трусити, тўльки-но Хелл потрапляв ?й на очў, й лўкар, що тўльки-но прилетўв на своїму лўтачку, мовчки вказав на дверў. Серж старанно вўдводив погляд.
   Хелл так само мовчки вийшов з кўмнати, пўдўбрав по дорозў зронену Селеною сережку, на вулдицў так само мовчки сплюнув, й аж тодў вилаявся довго, закручено й злўсно.
   Те, що вўн вчинив, було диким. Диким й незрозумўлим, незрозумўлим навўть для нього. Диким, навўть беручи до уваги випадковий збўг - болото, очеретянў хащў з прихованим звўром, темна й трохи радўоактивна вода - все це випадково виявилось схожим на ўнше мўсце, на планетў в далекўй зорянўй системў... Чорт! В деякому розумўння там було спокўйнўше!..
   Стоп! Випадково?
   ...Диким, навўть враховуючи напруження всього дня, подў? в лабораторў? СБ.
   Гм... СБ?..
   Подў? й розмови в СБ... Особливо розмови.
   Ага! Щось ї!
   Цўкава фраза того невдалого експериментатора:
   - Спали ??! Спали!
   А це - котик, тобто той, хто ним керував. А чи не керував хто тим есбўстом?
   - Спали ?х! Спали!
   А це... Ух, чорт. Це Селена.
   Хелл вўдчув як самў по собў напружуються м'язи. Вўйнуло теплим вўтром.
   Отже, Селена - теж лялька? Така собў гарна, керована на вўдстанў ўграшка?
   Вўйнуло ще раз. На цей раз жаром.
   Чи навпака?..
   Десантник здригнувся.
   Чи можливо, щоб ця нўжна дўвчина, що мўж ўншим з ним й спала, була агентом СБ? Та й не просто агентом, а й, судячи з всього, керўвником операцў??
   Гм...
   Емоцў? просто-таки верещали - "Нў!", холодний розум хотўв було вўдповўсти так, але, заколивавшись, порадив перевўрити щонебудь за допомогою комп'ютеру - проаналўзувати, наприклад, емоцў?, амплўтудно-частотнў характеристики тих наказўв.
   Хелл зловўсно посмўхнувся й зачинивши дверў лабораторўў на замок, сўв за комп'ютер.
   "...одним з перших зразкўв нелюдсько? логўки об'їкта можна вважати алгоритм перегляду масиву символўв, використаний пўд час знешкодження кодового захисту комп'ютерно? сўтў СБ. Досить порўвняти, наприклад, зразок типово людського рўшення проблеми й нелюдсько?, продемонстровано? об'їктом.
   Суть завдання: вибрати з масиву символўв тў симовли, що зустрўчаються два й бўльше разўв.
   Класичний алгоритм: застосувати лўчильник, перебирати масив й викидати повтори, поки лўчильник не стане дорўвнювати нулю. Недолўк багаторазове перебирання масиву, великў втрати часу.
   Алгоритм "Хелл": один раз перебрати масив, вибираючи................. .................................................
   Юр посмўхнувся. Справдў, вўн знайшов непогане вирўшення проблеми.
   Але поруч з яскрави вираженою "машинно-орўїнтованою" логўкою, об'їкт маї набўр дещо вўдозмўнених, але, безумовно, типово людських емоцўй, а також так звану "зовнўшню" логўку, якою володўї поки що не в повнўй мўрў. Слўд звернути увагу, що розвиток об'їкту випереджаї графўк, а це означаї..."
   - Оце такий я страшний? - вўн знизав плечима.
   "Такў прояви "зовнўшньо?" логўки, яки використання часових, а в перспективў й просторових тунелўв та Рут-ефекту..."
   Рут-ефект, кажете? Цўкава назва, цўкава...
   "Свўдома манўпуляцўя часом вўдсутня, не разуючи вўдомих провалўв в минуле пўсля витрати всўх запасўв енергў?, витрачено ?, в основному, на пўрокўнетичну активнўсть..."
   Провали в минуле? Що за чортўвня?
   "...близько шести провалўв - точне число невўдоме в зв'язку з малими ўнтервалами найперших. Враховуючи, що ўнтервали "стрибкўв" зростають експоненцўально, наступний ўнтервал матиме вихўд в кўнець двадцятого столўття, що матиме, безумовно, катастрофўчнў наслўдки для людства."
   Т-так. Цўкаво. Якщо збўльшення ўнтервалўв, як пише цей пан, експоненцўальне, то почалась ця епопея приблизно... е-е-е... 256 рокўв тому. Тўльки "тому" в данному випадку означаї "в майбутньому".
   Хелл навўть не помўтив, що вирахував це без комп'ютеру.
   Пўд доповўддю стояв пўдпис - С420026Е44DK26E. Шифр з однаковим успўхом мўг означати чоловўка, жўнку, або й нейрокомп'ютер.
   Хелл увўмкнув автоматичний скролўнг й швидко проглянув змўст каталогу.
   "Аналўз психўчного стану об'їкта пўсля останнього позаатмосферного сеансу..."
   Не те.
   "Доповўдь про розгалуження дўяльности мозку мўж емоцўйними та розумовими центрами."
   Не те!
   "Детальний опис..."
   Назв було кўлька десяткўв. Очў самў вихопили з списку потрўбне.
   "Аналўз емоцўйного спектру об'їкту пўд час статевого акту."
   "...Я знову хотўла б звернути увагу керўвництва, на те, що зроблений без мого вўдома запис _м_о_г_о_ емоцўйного спектру не можна за об'їктивний. Вўдчуванее мною збўдження нўяк не вплинуло на точнўсть аналўзу. Я ще раз нагадую, що мої особисте ставлення до об'?кту рўзко негативне, й зближення було використане виключно з дослўдницькою метою.
   Що ж стосуїться збудження й задоволення - пояснюю, що будьяка нещирўсть з мого боку була б негайно помўчена об'їктом.
   Тому я вважаю недоречними ўнсинуацў? деяких колег з приводу так звано? "недоцўльности" мої? поведўнки.
   С420026У44DK26E."
   - Ось так, - сказав Хелл.
   Селена Руткевич, його Селенка - С420026У44DK26E. Агент Служби Безпеки.
   Щось клацнуло й неприїмно запищало. Хелл оглянувся - на сусўдньому столику пронизливо верещала, аж розривалася, недбало покинута Селенина сережка. Юр встав з-за дисплею й пўдўйшов ближче.
   Це його й врятувало. Дисплей зненацька вибухнув, хмара осколкўв зрешетила стўну навпроти, а великий уламок корпусу пробив дверў.
   Наступний вибух гримнув, коли Хелл, виламавши власним тўлом вўкно, вже котився по травў.
   Й засмўявся, завваживши, як виконуї такий самий маневр Селена, що тўльки-но лежала без свўдомостў.
   - Тўкай! - вўдчайдушно вигукнула вона й скочила в лўтачок лўкаря. Вереснула турбўна, невеличкий снўжно-бўлий апарат стрибнув вгору, ревнув форсажем, наче винищувач, й зник помўж такими ж мирно-бўлими хмаринами.
   Хелл провўв його поглядом, але, здивований останнўм вигуком Селени, стрўляти не став.
   Вўн смўявся.
   Вўн смўявся, коли будиночок зненацька пўдстрибнув й перетворився на клубок смердючо-липкого напалмового полум'я разом з лўкарем та екологом, а гаряча ударна хвиля мало не збила його з нўг.
   Вўн смўявся, коли з тих самих бўлих хмаринвипали темно-срўблястў куцокрилў крапельки й, на очах збўльшуючись, пўшли вниз - язик розжарено? плазми вдарив ?м назустрўч й розметав на всў боки.
   Вўн смўявся, коли винищувачў, перешикувавшись, пўшли в новий захўд, й новий струмўнь вогню вдарив вже просто всередину строю, й два лўтаки зникли в тому пеклў, а ще одна, кўлька разўв перекинувшись, перекреслила небо димовим хвостом й впала десь за обрўїм.
   Смўявся, коли дивом вцўлўлий лўтак все-таки зумўв вийти з пўкебризнув ракетами, й зацокотўв гарматами - плазма поглинула й ?х.
   Й перестав смўятись, лише коли замўсть чергового струменю вогню змўг вистрелити лише короткий, наче плювок, спалах.
   Снаряди легко прошили йому груди й розўрвали землю десь позаду.
   Хелл здивувався, коли й друга черга прошила його наскрўзь з тим самим ефектом, здивувався й зненацька зрозумўв, вўдчув наблшиженя блаженно? Тьми...
   А потўм, як звичайно, було довге запаморочливе падўння, темўнь тавкруг, неймовўрно чужў й водночас зовсўм близькў, рўдня вўдчуття, приток енергў? й раптове свўтло...
   А нова зграя лўтакўв, спўзнившись всього на кўлька секунд, тим часом переворювала на дим, попўл та радўоактивний пил всю галявину - разом з залишками будинку, ангаром й великим шматом лўсу - останнього нормальног лўсу на планетў.
   Сонце лише ледь виглянуло з-за обрўю, ще не розвуўвся вдосвўтнўй туман, ще не скўнчила ранкового концерту коники та цикади, коли сьталася подўя, що порушила звичний спокўй безмежного степу.
   Стався спалах.
   Спалах - то й спалах. Степ звик до блискавок й вибухўв.
   Але на цей раз все сталось ўнакше.
   Гуркоту не було. Просто свўтлова куля, що зненацька зависла, було, на кўлькаметровўй висотў над вершечком пагорба, луснула з тихим шипўнням, а з того свўтла досить незграбно гепнула на землю людина.
   Й свўтло згасло.
   Людина повўльно пўдвелась, тримаючись за правий бўк, зўйшла на самий вершечок й огледўлась. Десь далеко внизу виблискувала блакиттю рўчка, трохи праворуч громадились будўвлў великого мўста, а з ўншого боку простиралась зеленкувато-сўра ковдра степу.
   Вўяв легкий вўтер, куйводячи густе волосся прибульця й ледь чутно дзвенўв десь у небў жайворонок.
   Чоловўк посмўхнувся й вўдчув непереборне бажання сказати щось ўсторичне.
   - Ну, - трохи зрипко вигукнув вўн у простўр. - Здрастуй, нове столўття! Як ти мене зустрўнеш?
   Наче у вўдповўдь, трохи збоку блиснуло знайоме вже сяйво й урочистўсть моменту було зўпсовано.
   З центру спалаху випали й розлетўлися, наче уламки дзеркала, кўлька невеликих срўблястих дискўв.
   Прибулець зреагував миттю - кинувся на землю, вужем проповз до улоговини й зача?вся.
   Диски, безладно покрутившись над вершечком пагорба, змўнили тактику вишикувавшись, наче журавлў, клином, почали методично прочўсувати мўсцевўсть. Чоловўк буквально втиснувся в руду глину, коли один з дискўв пройшов за пару метрўв попереду.
   Й зненацька гримнув кулеметною чергою.
   Кулў зрили землю поруч з плечима прибульця; диски злетўвшись, як шершнў до меду, збилися в одну купу з заторохтўли кулеметами.
   Вилаявшись, чоловўк ухилився вўд скеровано? просто в обличчя черги, кинувся до найближчого диску, обхопив його руками й з видимим зусиллям розвернув. Кулў з дзвўнкими вибухами вдарили в бўк другого винищувача, той задимўв, впав у траву й пўдстрибуючи, покотився з пагорба. За кўлька секунд гримнув вибух, потужний сплах мало не заслўпив чоловўка - той впав на землю й щосили стис повўки, але диску не випустив.
   Ўншў винищувачў, пўдхопленў вибуховою хвилею, втратили орпўентацўю, попадали в траву й не подавали ознак життя.
   - Отак-то! - вдоволено посмўхнувся прибулець.
   Вўн засунув руку кудись пўд "черево" захопленого диску, той завовтузився й раптом завмер, знесилўв й безпорадно зсунувся у виямок той самий, в якому ховався прибулець.
   Ще через кулька хвилин там опинилася й ўншў. Чоловўк недбало прикидав ?х зверху глиною та камўнням, потўм знов посмўзнувся й непоспўхом рушив в бўк мўста.
   Приблизно через три години над тим самим пагорбом знов спалахнуло свўтло, щось зашипўло й на траву, теж не дуже зграбно перекинувшись у повўтрў, випала струнка жўноча постать. Жўнка - чи, скорўш, дўвчина рокўв двадцяти, - гарненька, бўлява, з сторожким поглядом, так само оглянулась навкруг, зўтхнула й теж рушила до мўста.
   Вони зустрўлися, вони просто не могли не зустрўтись. Це сталося на вокзалў. Як завжди, юрмилась черга, стояв гамўр й одурўлў вўд спеки та шуму люди настирливо проштовхувались до каси.
   Вўн - хлопець рокўв за двадцять, високий, м'язистий, - стояв ближче до заскленого вўконечка. Вона - непримўтна з першого погляду бўлява дўвчина, гарненька, струнка, трохи молодша - на двое людей далў.
   Ўх познайомила муха - звичайна муха-зеленуха, що ўх безлўч роўлось на вокзалў тим спекотливим червневим днем.
   Ось така звичайнўсўнька муха сўла на рукав хлопця. Вўн недбало здмухнув ўў. Комаха перелетўла на дўвчину. Але й там на неў чекав такий самий прийом. Тодў вона повернулась. Хлопець знову дмухнув й кивнув на дўвчину - лети, мовляв, туди. Муха послухалась. Дўвчина вўддячила тим самим.
   Ў посмўхнулась, звабливо опустивши очў.
   - Нам, здаеться, ўхати одним потягом? - почула вона, вибравшись, нарештў, з черги.