Після взяття Херсона та всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи:
– Оце я взяв славне місто ваше Херсон і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну, – дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.
Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:
«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення – тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».
Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:
– Полюбилася мені віра ваша відтоді, як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір. Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією.
Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:
– Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсону. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.
Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:
– Хай буде воля Господня!
І послали її царі морем на кораблі з архієреєм Михайлом, священиками й чесними боярами. Досягши Херсона, вона зустрінута була славно і приведена в палату царську. Тим часом, за кілька днів до приїзду царівни, Володимир захворів очима й осліп. І почав сумніватись у святій вірі та в хрещенні, а тривожачись у собі, говорив:
– Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх залишити й іншу віру прийняти – заради того кару сліпоти на мене послали.
Царівна ж, послана до нього, мовила:
– Коли хочеш здоровий бути й бачити очима, прийми як найшвидше святе хрещення, інакше сліпоти своєї не позбавишся. Якщо ж похрестишся, не тільки від сліпоти тілесної, але відразу й духовної звільнишся.
Почувши таке, Володимир відповів:
– Коли правдива мова ця, від того пізнаю, який великий Бог християнський.
Тоді покликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ спершу огласив його і святій вірі добре повчив, і в церкві святої Софії, що посеред міста стояла, хрестив його і нарік іменням Василь.
Содіялося при хрещенні його чудо. Коли осліплений Володимир увійшов у святу купіль, єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, щоб відпала від очей його сліпота, як луска, і той прозрів, і прославив Бога, який привів його в істинну віру, і дякував Христу-Господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїнство хрестилися. І була радість велика русичам та грекам, а найбільше святим ангелам на небесах, бо ще одному грішнику, котрий покаявся, вони раділи, тим більше аж стільком душам, що Бога пізнали, возрадувались і славу Всевишньому Богові відспівали. Звершилося хрещення Володимира, бояр його і воїнів у Херсоні, від Різдва Христового в літо 988.
По хрещенні приведена була до Володимира царівна Анна, сестра грецьких царів, на заручини. І по небагатьох днях обвінчаний був з нею на законний шлюб. І повернув грекам Херсон з усією Таврією, і, мир з ними утвердивши, повернувсь у свою землю, забравши з собою архієрея Михайла, що прийшов із Царгорода з царівною. І став той першим митрополитом усієї Русі (не той це був Михайло, що про нього вище розказувалося, який Євангеліє у вогонь поклав і те не згоріло, від чого увірувало багато народу, але того ж імені – від того першого Михайла до цього другого минуло років сто й більше). Ще з архієреєм забрав Володимир із Херсону й багатьох священиків, кліриків, ченців. Узяв звідти й мощі святого мученика Климента, папи римського, і учня його Фіва, святі ікони і книги та й усяке церковне начиння. Забрав і того Анастаса-протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсонград. І прийшов Володимир у Київ з великою радістю, славлячи Христа-Бога, – і відтоді став прикладати зусилля до просвічення свого стольного міста Києва і всієї своєї Руської держави.
Спершу звелів Володимир охрестити синів своїх, яких мав дванадцять од різних жінок: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода від Рогніди, княжни полтеської, Святополка від грекині, братової жони, Вишеслава від чеської княжни, Святослава і Станіслава від іншої чехині, Бориса і Гліба від болгарки, Брячислава і Судислава від інших якихось, і хрещені вони були митрополитом Михайлом в одному джерелі (не в церкві, що була в Києві після колишніх розорів). Джерело це в горі над Дніпром відтоді й понині зветься Хрещатиком. Також послав проповідників по всьому місту, велячи, щоб уранці зібралися всі на річку Почайну, що із Дніпра тече і в Дніпро ж таки впадає, – старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки й жінки. А коли хто не з’явиться у цей час на річці, той князеві ворогом стане.
І на ранок прийшов сам князь із боярами на річку, і архієреї з ним, і всі священики, і зібралося все місто до річки – всякого чину і віку, обох статей, велика сила – на тому місці, де нині церква святих мучеників Бориса та Гліба. І звелено було їм, одежі знявши, ввійти у воду, старшим – чоловікам та жінкам у глибші місця, малим же – біля берега. І стояли у воді хто до шиї, хто до пояса, розділившись на полки. Священики в ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для цього влаштованих, читали над народом молитви, належні при хрещенні, й імена їм давали – кожному полкові осіб одне ім’я, і веліли тричі занурюватися їм у воду. Самі ж гукали над ними ім’я Святої Трійці, за чином хрещення закликаючи. І так хрещено було весь народ київський в літо 989 – друге по Володимировім хрещенні. Дивлячись на хрещення стількох людей, радів Володимир душею і, звівши очі до неба й руки піднявши, мовив:
– Господи Боже, котрий створив небо й землю, подбай за новоохрещених людей твоїх і дай їм істинно пізнати Тебе, Бога істинного, і утвердити їх у православній вірі, а мені допоможи на видимих і невидимих ворогів, і прославиш у Руських країнах ім’я Твоє пресвяте.
По хрещенні народу звелів Володимир трощити ідолів і храми ідольські до кінця розоряти. Першого ідола Перуна звелів прив’язати коневі до хвоста й волокти з гори до Дніпра, приставивши дванадцять мужів, щоб цього ідола палицями били. Це сотворив не тому, що дерев’яний нечутливий ідол відчував якийсь біль, але велике цим наносив бісові безчестя. І приволікши до берега, вкинули його в Дніпро і заповіли, щоб ніде не допускали того ідола до берега, поки не мине він порогів, що є внизу Дніпра. Нижче порогів прибив його вітер і хвилі під одну велику гору, що й донині зветься Перуновою.
– Оце я взяв славне місто ваше Херсон і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну, – дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.
Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:
«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення – тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».
Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:
– Полюбилася мені віра ваша відтоді, як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір. Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією.
Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:
– Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсону. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.
Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:
– Хай буде воля Господня!
І послали її царі морем на кораблі з архієреєм Михайлом, священиками й чесними боярами. Досягши Херсона, вона зустрінута була славно і приведена в палату царську. Тим часом, за кілька днів до приїзду царівни, Володимир захворів очима й осліп. І почав сумніватись у святій вірі та в хрещенні, а тривожачись у собі, говорив:
– Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх залишити й іншу віру прийняти – заради того кару сліпоти на мене послали.
Царівна ж, послана до нього, мовила:
– Коли хочеш здоровий бути й бачити очима, прийми як найшвидше святе хрещення, інакше сліпоти своєї не позбавишся. Якщо ж похрестишся, не тільки від сліпоти тілесної, але відразу й духовної звільнишся.
Почувши таке, Володимир відповів:
– Коли правдива мова ця, від того пізнаю, який великий Бог християнський.
Тоді покликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ спершу огласив його і святій вірі добре повчив, і в церкві святої Софії, що посеред міста стояла, хрестив його і нарік іменням Василь.
Содіялося при хрещенні його чудо. Коли осліплений Володимир увійшов у святу купіль, єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, щоб відпала від очей його сліпота, як луска, і той прозрів, і прославив Бога, який привів його в істинну віру, і дякував Христу-Господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїнство хрестилися. І була радість велика русичам та грекам, а найбільше святим ангелам на небесах, бо ще одному грішнику, котрий покаявся, вони раділи, тим більше аж стільком душам, що Бога пізнали, возрадувались і славу Всевишньому Богові відспівали. Звершилося хрещення Володимира, бояр його і воїнів у Херсоні, від Різдва Христового в літо 988.
По хрещенні приведена була до Володимира царівна Анна, сестра грецьких царів, на заручини. І по небагатьох днях обвінчаний був з нею на законний шлюб. І повернув грекам Херсон з усією Таврією, і, мир з ними утвердивши, повернувсь у свою землю, забравши з собою архієрея Михайла, що прийшов із Царгорода з царівною. І став той першим митрополитом усієї Русі (не той це був Михайло, що про нього вище розказувалося, який Євангеліє у вогонь поклав і те не згоріло, від чого увірувало багато народу, але того ж імені – від того першого Михайла до цього другого минуло років сто й більше). Ще з архієреєм забрав Володимир із Херсону й багатьох священиків, кліриків, ченців. Узяв звідти й мощі святого мученика Климента, папи римського, і учня його Фіва, святі ікони і книги та й усяке церковне начиння. Забрав і того Анастаса-протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсонград. І прийшов Володимир у Київ з великою радістю, славлячи Христа-Бога, – і відтоді став прикладати зусилля до просвічення свого стольного міста Києва і всієї своєї Руської держави.
Спершу звелів Володимир охрестити синів своїх, яких мав дванадцять од різних жінок: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода від Рогніди, княжни полтеської, Святополка від грекині, братової жони, Вишеслава від чеської княжни, Святослава і Станіслава від іншої чехині, Бориса і Гліба від болгарки, Брячислава і Судислава від інших якихось, і хрещені вони були митрополитом Михайлом в одному джерелі (не в церкві, що була в Києві після колишніх розорів). Джерело це в горі над Дніпром відтоді й понині зветься Хрещатиком. Також послав проповідників по всьому місту, велячи, щоб уранці зібралися всі на річку Почайну, що із Дніпра тече і в Дніпро ж таки впадає, – старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки й жінки. А коли хто не з’явиться у цей час на річці, той князеві ворогом стане.
І на ранок прийшов сам князь із боярами на річку, і архієреї з ним, і всі священики, і зібралося все місто до річки – всякого чину і віку, обох статей, велика сила – на тому місці, де нині церква святих мучеників Бориса та Гліба. І звелено було їм, одежі знявши, ввійти у воду, старшим – чоловікам та жінкам у глибші місця, малим же – біля берега. І стояли у воді хто до шиї, хто до пояса, розділившись на полки. Священики в ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для цього влаштованих, читали над народом молитви, належні при хрещенні, й імена їм давали – кожному полкові осіб одне ім’я, і веліли тричі занурюватися їм у воду. Самі ж гукали над ними ім’я Святої Трійці, за чином хрещення закликаючи. І так хрещено було весь народ київський в літо 989 – друге по Володимировім хрещенні. Дивлячись на хрещення стількох людей, радів Володимир душею і, звівши очі до неба й руки піднявши, мовив:
– Господи Боже, котрий створив небо й землю, подбай за новоохрещених людей твоїх і дай їм істинно пізнати Тебе, Бога істинного, і утвердити їх у православній вірі, а мені допоможи на видимих і невидимих ворогів, і прославиш у Руських країнах ім’я Твоє пресвяте.
По хрещенні народу звелів Володимир трощити ідолів і храми ідольські до кінця розоряти. Першого ідола Перуна звелів прив’язати коневі до хвоста й волокти з гори до Дніпра, приставивши дванадцять мужів, щоб цього ідола палицями били. Це сотворив не тому, що дерев’яний нечутливий ідол відчував якийсь біль, але велике цим наносив бісові безчестя. І приволікши до берега, вкинули його в Дніпро і заповіли, щоб ніде не допускали того ідола до берега, поки не мине він порогів, що є внизу Дніпра. Нижче порогів прибив його вітер і хвилі під одну велику гору, що й донині зветься Перуновою.
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента