Страница:
Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!
Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня ться, дивиться з одча м). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
Рита. Корнiю! Iди сюди.
Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивля ться. Бiжить до дитини).
Рита (сильно хапа його, притягу до дитини). Це хто? Говори!
Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
Корнiй. Рито!
Рита (беручи його руку, приклада до лиця дитини). Чу ш?
Дитина почина плакати.
Корнiй. Ти йому боляче зробила!
Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
Рита. Корнiю!..
Корнiй (знову зiтха . Ста на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
Корнiй вста й озира ться.
Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
Корнiй. Мо атель ?
Рита. Клара може брати. Ми їдемо.
Корнiй (здивовано). От ма ш! Мо атель ... З якої речi? От сть!
Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.
Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiва ться.
Снiжинка. А я вже думала...
Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.
Корнiй. А, Рито, так же не можна... Атель мо , я в ньому роблю... А, ма ш... Чи поїду, чи нi, а атель ... (До Снiжинки). Хай шука iнше. От сть...
Рита (чiтко i глухо). Так?
Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам знаю... Я за тебе не рiшаю...
Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислиза з кiмнати).
Рита. Так, значить, ти не прода ш картини?! Корпiю! Гляди! Прода ш чи нi?
Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.
Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика. (До Корпiя). Чудесно. Тобi, розумi ться, бiльше хотiлося б з цi ю проституткою...
Корнiй (скривившись). Рито, Рито...
Рита. А що? Нi? Всякiй проститутцi сiм'я гидка... Ну, добре!.. (Бiжить до стiни, здiйма пальто, капелюх, одяга ться). Тебе душить сiм'я? Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти дума ш, що я буду твiй "очаг" берегти? На, ма ш, я тобi тепер покажу! Слухай, от тобi заявляю: ти не хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i я буду. Хай Лесик помира , менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись на те, як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сiм'ї. Чу ш?
Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зi мною... (Люто зцiплю зуби. До Корпiя). Ти прода ш картину? Говори!
Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.
Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?
Корнiй (на злiсть уперто). Нi!
Рита. Ну, так прощай!! (Вибiга ).
Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дi ться? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина почина плакати).
Корнiй (ста на колiна й почина потiшати її, цмокаючи i примовляючи). Цить, мо хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мiй бiлесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.
Ганна Семенiвна. Сину! Скажи ж, що ти собi дума ш?
Корнiй (холодно, уперто). Нiчого, мамо... Лесик видужа ... Вона завтра прийде... Цить, мо покинуте бiдне медвежатко... Цить, мо життя, цить! (Дитина плаче. Пiдводиться, хапа себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мiй...
Завiса
ДIЯ ДРУГА
Артистичне кабаре, подiлене надво колонами. В другiй, заднiй половиш видно стойку з пляшками, закусками i т. п. За столиками публiка. Глухий гомiн балачок, музики i смiху. В першiй половинi ряд столикiв. Переднi порожнi. За заднiми сидять двi групи. В першiй позаду: Мiгуелес, Блек, дiвчина з бiлим боа, тихо балакають.
В другiй попереду: Кардинал - поважний суб' кт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензi ю на оригiнальнiсть; Лемонье - гарний юнак з похмурим лицем: Мiмi - гарненька "модель"; Сафо - жвава, непосидлива. Побiля крутяться гарсони.
Сафо. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лiкеру на рахунок цього пана. (Показу на Кардинала).
Кардинал (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мiй, не подавай, бо риску ш сво ю кишенею одповiдати перед хазяїном. Iстинно говорю тобi, Сафо: лукаву й жадну душу ма ш...
Сафо. Ха-ха-ха! Ти сьогоднi, мiй старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогоднi на нiч Мiмi, бо мiй Кардинал удушить мене проповiддю до ранку. (Жалiбно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фi, соромся, скупердяго!
Кардинал. Дитино, сказано: аз прийду, i нап' теся. Чекай, прийде Емiль... i...
Хутко входить Штiф, худенький, вузьколиций, худий, сiруватий.
Штiф. Bonjour, messieurs - dames![12] A! Servus![13] Два Аякси!.. С ма те? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мiмi). Мi-мi! (З Софо ручка ться сильно, бурно. Ляска по спинi Лемонь , що хмуро удсува ться). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вiша пальто на вiшалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим i... i чудоввм вогнем. (Позира на Лемонь ).
Кардинал. А грiшним i низьким голодом.
Штiф. О, нi! Сьогоднi я снiдав. Нi, щось iнше з'їда мою душу. Уявiть собi, кого я тiльки що бачив?
Сафо. Жовту Гарбi ль!
Штiф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
Сафо. О-ля! Де? Коли?
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цiм вередливiм свiтi.
Штiф. Зна те, де вони були цi днi, як вона так трагiчно кинула свого Медведя?
Мiгуелес (вста й пiдходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
Штiф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
Сафо. Значить, вона вже тепер його amie[14]? О, бiдний Бiлий Медвiдь! Вiн такий симпатичний!
Штiф. 0-ля! Це ще невiдомо, хто бiдний! В тому-то й трагедiя нашого бiдного Мулена! Уявiть собi: вона вже третiй день живе на його грошi, найняв їй на Grands Boulevards[15] квартиру, їздить на автомобiлях i... (пiднiма палець догори) i... ще нi одного поцiлунку! Ха-ха-ха.
Сафо (з щирим жалем). О, бiдний!.. та як же вона так смi !
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
Штiф. Ну, i що вам бiльше! Хiба це не трагедiя? Мулен - i такi видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очi горять, сам аж схуд... Двiстi франкiв за два днi... Сам казав...
Лемонь . Мерзота! I тут пiдрахував.
Штiф. О, Мулен скрiзь, mon vieux[16], пiдрахову ! Двiстi франкiв! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
Мiгуелес. А ви звiдки зна те, що нi одного поцiлунку? Хiба вони не разом живуть?
Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обiця йому неземнi блага, то смi ться з його; то рветься, то сидить як камiнь. Потiм схоплю ться, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притяга до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
Мiгуелес стрiпу ться й одходить до свого столика.
Лемонь . Через що ж Мулен вам все це розказував?
Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.
Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).
Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива всiм головою, роздяга ться й сiда окремо за передвiй столик.
Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?
Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма зараз прийти.
Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
Штiф. Ха-ха-ха!
Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
Блек. Сподiваюсь.
Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.
Штiф i Сафо смiються.
Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
Блек. На цей раз для мене чудеснi.
Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.
Лемонь (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.
Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
Сафо. Ти куди?
Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.
Лемонь , оглядаючись, нi на кого не дивиться.
Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покида ш нас в самотi?
Лемонь (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).
Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi це робити! О ви, мужчини! От уже й утiшився... Na!
Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.
Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву ):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous to uj ours.
O-la-la la-la la-la-la [18].
А, святiйший Кардинале! Ви вже на сво му мiсцi з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор i сер також? (Кида погляд на Корнiя). А де ж Камiль, Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровка ться).
За нею Янсон з люлькою в зубах.
Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде пустувати. Нашi орли полетiли на бал "незалежних новаторiв". Helas[19]!
Снiжинка. Ах, бал "незалежних новаторiв", це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi на той столик (хита на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспiльствi шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Бiлому Медведю.
Янсон мовчки вклоня ться й сiда бiля Штiфа.
Блек (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показу на дiвчину в бiлiм боа).
Сафо. О, я, я! (Схоплю ться).
Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слуха мо всiма вухами наших душ! На стiл! На стiл! Стiл для поетеси!
Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогоднi хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
Кардинал, Сафо, Штiф. Я, я, я!
Блек. В такому разi приклонiть вуха душ ваших до нашого столика.
Кардинал. О, з великим раюванням! Я заранi переношусь в надземнi сфери краси й поезiї. (Всi переходять на той стiл, за ними спокiйно Янсон. Поетеса почина тихо читати).
Тим часом Снiжинка пiдходить до Корнiя, кладе йому руку на плече й тихо говорить:
- Добрий вечiр, сумний Медведю!
Корнiй (виходячи з задуми). А, добрий вечiр... Сiдайте... Я, зна те, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
Снiжинка. Нi, зараз оце... (Сiда проти нього). Ну, як ся ма те? Цiлий день вас не бачила. Що нового?
Корнiй. Нiчого... Що ж може бути нового.
Снiжинка. Як Лесику?
Корнiй. Сьогоднi лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
Снiжинка. А про Риту нiчого не зна те?
Корнiй. Нi, не знаю... Не знаю нiчого. Не знаю... Що ж, з Ритою кiнець. Це - ясна.. Тiльки все-таки їй треба було б якось, той... якось це iнакше. Так менi зда ться... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
Снiжинка. Ви ка тесь?
Корнiй. Я не каюсь. Нi... Що ж? Тут двi сили... стукнулись... Так менi зда ться... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тiльки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пiшла до Мулена.
Снiжинка. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розумi ться, до Мулена, а ви думали куди? А потiм пiде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такi швидше котяться. Святiсть - найслабша перепона, вона. занадто напружена, мiй бiдний,Медведю! Святiсть легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бiдний, покинутий муж сидить, суму , колиха дитинку й гiркi сльози лл . Бiдний, бiдний! Нi, я певна, що ви повiсилися б, якби Лесик помер. Правда?
Корнiй. Тут, Снiжинко, мало смiшного. Тут, бачите... Не вмiю я вам сказати... тут...
Снiжинка (гаряче-злiсно). Тут тiльки смiшної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дiтей? Хто?
Корнiй. Е, все можна говорити. Тут, Снiжинко, не те. Тут...
Снiжинка. Нi, тут тiльки те! Артист жрець, артист - весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарештi, прямо. Що з того? Ну, не стане на свiтi шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичнi штуки i... i в'яже людей. А замiсть того ви ста те вiльним, легким, ви всi сили дасте тому, що вiчно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний i бiдний! Краса вiчна. Ну, подумайте самi об' ктивно, холодно: не правду я кажу?
Корнiй. А, ма ш. Подумайте. Та хiба тiльки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б' себе в груди) подума ш? Єсть тут щось, i нiякi думання нiчого не поможуть... Ма ш... I тi також говорять: Подумай. Ну, i думаю, ну, i що? От i еть. А те, що тут нiяких дум, не розумi . От i вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачiсу руками волосся назад).
Снiжинка (якийсь мент мовчить. З усмiшкою). Так... Значить, ви - не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила i ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досi? Нiчого. Декiлька малюнкiв, якi зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно i треба було дров купить, бо Рита заслабла, i треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до нiг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вiчнуї От що, мiй Медведю! Сiм'я - це дикi, темнi iнстинкти, це звiряче, а краса - в чисто людському. Чу те, Медведю?
Корнiй. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тiльки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Снiжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нiчого, то правда, е-е, правда... Але дам. Снiжинко, дам!
Снiжинка. Не дасте.
Корнiй (стука кулаком по столi). Дам!
Снiжинка. Не дасте.
Пiдскаку гарсон:
- Месь ?
Корнiй (здивовано). Я... нiчого. А проте... Дайте менi... пляшку коньяку i двi чарки. Наймiцнiшого.
Снiжинка. Може, не треба. Медведю?
Корнiй. Не треба? Нi, давайте... Треба. (Гарсон бiжить до стойки i зараз же приносить). Дам, Снiжинко! Мушу дати, бо розiрве мене те, що от тут... (Показу на груди). Мушу. От i сть. Хочу не хочу, а мушу.
Снiжинка. О-ля! Так вам i дозволять!
Корнiй. Na, ма ш! Хто менi не дозволить?
Снiжинка. "Священний очаг сiм'ї", пелюшки, Медведю!
Корнiй. Нi, цього не буде... Це мусить якось iнакше. От хай все це якось... той... I вже iнакше... Так неможливо. А, нi, так уже далi неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нiчого не знаю ще, як там, але так неможливо далi. От i вже. (З мукою). Снiжинко, вiрите, мене душить отут (показу на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрiбничок От це полотно, я хотiв дати щось таке, що мусить... що вiки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумi те, Снiжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всiх вiках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, i от... Дрiбниця - триста-чотириста франкiв, i все к чорту. I вже ма ш... Нема нiчого... I от сть тобi... А, Боже!
Снiжинка (наспiву ):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous toujours.
Hi, Медведю, нiчого ви не дасте. Малюйте пелюшки, дине вам зосталось; товстенькi буржуазии будутщ купувати й вiшати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вiчне, воно не ма нiякого вiдношення до буржуазок. Зате матимете батистовi пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип' мо за батистовi пелюшки! Ха-ха-ха!
Корнiй. Нi, за вiчне... Снiжинко. (Налива ).
Снiжинка. Ну, а признайтеся, болить серце за кiгтями Пантери? Га? Признайтеся.
Корнiй. Пийте, Снiжинко. I не смiйтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смi тесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.
Снiжинка. О? Я гарна? Ви дума те?
Корнiй. Дуже гарна. В вас пiрнути можна...
Снiжинка. Чом же ви не пiрна те?
Корнiй. Е, Снiжинко... Ну, за вiчне! (П' ).
Снiжинка. Нi, вiдповiдайте. Я хочу знати.
Корнiй. Пийте краще. Не все треба знати...
Снiжинка. Пелюшки не пускають?
Корнiй. Не треба смiятись... Не треба, Снiжинко. В пелюшках теж краса. Ах, краса, краса i в них... Е, наливаймо ще! Все одно, як той казав... Тiльки не смiйтесь.
Снiжинка.А я хочу з вас смiятись! Хочу смiятись до.. слiз. Медведю! Чу те, до слiз! I зна те через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилю ться). Ну що ж, i скажу! Через те, Медведю, що... що люблю вас. Чу те, люблю... О, ви червонi те?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Нi, я не буду про неї говорити. Чу те? Я не буду про "неї" говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дiйсну красу. Я красою оточу, нашу любов, такою красою, що з-пiд ваших рук може вилитись тiльки краса. Чу те, мiй великий Бiлий Медведю? Але для мо ї любовi треба бути вiльним, моя любов не в'яже i не зна зв'язаних, моя любов - тiльки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилю ться).
Корнiй. Снiжинко. А, Боже! От сть... Снiжинко, лучче мовчiть, бо вийде не краса, а... Це все не так. I не те...
Снiжинка. Чому не говорити про це?
Корнiй. Не треба... Не зараз... Я нiчого не знаю... Де... вона?! (Стука кулаком по столi).
Снiжинка (глухо). Вона з Муленом.
Корнiй. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розумi ться, вона з Муленом.
Снiжинка. Ви її любите?
Корнiй. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...
Коло другого столу часто чуються викрики захоплення, тихе читанн поетеси.
Снiжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.
Корнiй. О, не все... А, вибачайте, не все. Вiкiв з себе не скинеш... Ха! А Лесик i Пантера - вiки. Розумi те, Снiжинко? Нi? А, бо ви Снiжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип' мо за вiки, коли так, i за... Снiжинку, i за красу, i за... за... Пийте, Снiжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона - справжня Пантера! Ну та нiчого. А, нiчого... (П' , налива , знов п' ).
Снiжинка (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повiрили, що я вас люблю? Невже повiрили? Правда?
Корнiй (просто). Повiрив.
Снiжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повiрили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Мед-вiдь - так i повiрив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Снiжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн да ? Ану! О, Янсон розумi красу, навiть красу страждання... Ха-ха-ха! А вiн так одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про це. Думкою боїтьс зрадити. Ха-ха-ха!
Корнiй. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...
В цей мент чу ться дзвiнкий жiночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з блискучими очима, рiзкими, пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:
Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже... А! I Бiлий Медвiдь сть iз бiлою Снiжинкою? Яка поезiя! Месь Мулен, ви не соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!
Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiда так щоб видно було Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П' ).
Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I ми за вiчне можемо випити! (Ввiчливо вклоня ться Снiжинцi й Корнi вi, тi недбало хитають йому головою).
Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи ти мене вже й не пiзна ш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр! Це ж я - жiнка твоя.
Корнiй. Добрий вечiр!
Рита. Як же там тво велике полотно?
Корнiй. Чудесно... Мо полотно чудесно стоїть.
Рита (з натиском). Стоїть?
Корнiй. Стоїть.
Рита. Ага! А ти собi тут?
Корнiй.А я собi тут.
Рита. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмiнному станi... Чудесної Ми, значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як вiн назива ться? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фi, цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?
Корнiй. Пiди подивись...
Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а завтра теж цiлий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Снiжинко, зна те? Хоч вас i не цiкавлять такi дрiбницi, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них i зна те?
Снiжинка. О, розумi ться, знаю. Я тiльки що од Лесика... Вiн себе чудово почува ... Зараз так смiялася з ним... Нiяк не хотiв пускати мене...
Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом налива шклянку вина й випива ). О, значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!
Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
Рита. А що вчора? А хiба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (поверта ться до Штiфа, що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!
Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.
Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почува ?
Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я його давно таким не знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру витерти й замiнити мо ю...
Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!
Корнiй. А, ма ш!.. Нi. Снiжинка жарту ...
Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!
Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Снiжинку. Тихо-хрипло). Снiжинка дуже весело жарту . Але... (Круто одверта ться до Мулена). Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п' ш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.
Вста , роздяга ться й вiша пальто на колону. Пiсля того прибира тьс проти дзеркала.
Мулен (до Штiфа). Ти дума ш, я знаю... Це вино зна , де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вмi закрутити голову... О, вона вмi ! Але все одно! Xa-xa-xal Ти диву шся? О, я сам себе не впiзнаю. Мулен здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П' ).
Штiф. За женщину, яка вмi закрутити! (П' ).
Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не га ! Але чому так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?
Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".
Рита. А це що за категорiя? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дiтей, а женщини жили з полюбовниками?
Штiф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворiв".
Рита. А чому тi сидять там? Сер Блек, Мiгуелес! Iдiть сюди. I ви. Кардинал. Iдiть до гурту, веселiше буде. I дам ваших кличте. Це - вашi amies? Чудесно! Тут жон нема , всi ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побiжу. Ну, от мiй муж, ну i що ж? Бiжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучаснi супруги! Ну що ж ви. Влек, Мiгуелес? Не хочете?
Тi встають i нерiшуче переходять на цей стiл.
Рита. От i чудово. Ви ще п' те? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що вiн зараз платить, я потiм одплачу. Правда, Мулен? Скiльки я тобi вже винна? Рахунок ведеш? Ну, i веди...
Мулен. А розумi ться, веду. Всяк сво веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всiх нас часту . Ха-ха-ха! Штiфе, пий!
Рита (до Корнiя й Снiжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.
Мулен (схоплюючись в п'яному захватi). Музики? Тут?
Рита. А де ж? Я хочу танцювати танок апашiв[23]. З тобою! Хочеш?
Мулен. Розумi ться, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музикiв сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашiв з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове, пересiдайте на другi столи, середина вiльна мусить бути. Штiфе, помагай!
Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стиску плечима, одповiда , i гарсон бiжить у другий кiнець кабаре. Через якийсь час веде музикiв. Публiка почина пiдходити наперед i зазирати крiзь колони.
Рита (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мiгуелес, що ви на мене так дивитесь? Га?
Мiгуелес (серйозно). Я не впiзнаю сеньйору.
Рита. Чому? Весела? О, я вмiю бути дуже веселою. Може, хочете зо мною танок апашiв станцювати?
Мiгуелес. Дякую, я не вмiю.
Рита. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку. Ви його не вмi те? А я вмiю. О, чудовий танок! О, i музики вже йдуть. Мулен, на середину.
Корнiй (весь час п' i ста хмурнiшим i хмурнiшим. Раптом не видержу й голосно говорить). Запнiть завiсу.
Рита (хутко в його бiк). Що? А ви хто такий? Яке вам дiло? Не подоба ться, можете забиратись. Не смiть запинати! Я хочу танцювати! Прошу всiх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде танцювати танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месь Мулен уже й просiяв? О, нi, я ще не коханка i не ашiе месь Мулена! Я - жона артиста Корнiя Евневича. Voilal Ось - мiй муж. А я жона його, буду зараз танцювати танок апашiв. Ну? Музики готовi?
Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня ться, дивиться з одча м). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
Рита. Корнiю! Iди сюди.
Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивля ться. Бiжить до дитини).
Рита (сильно хапа його, притягу до дитини). Це хто? Говори!
Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
Корнiй. Рито!
Рита (беручи його руку, приклада до лиця дитини). Чу ш?
Дитина почина плакати.
Корнiй. Ти йому боляче зробила!
Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
Рита. Корнiю!..
Корнiй (знову зiтха . Ста на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
Корнiй вста й озира ться.
Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
Корнiй. Мо атель ?
Рита. Клара може брати. Ми їдемо.
Корнiй (здивовано). От ма ш! Мо атель ... З якої речi? От сть!
Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.
Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiва ться.
Снiжинка. А я вже думала...
Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.
Корнiй. А, Рито, так же не можна... Атель мо , я в ньому роблю... А, ма ш... Чи поїду, чи нi, а атель ... (До Снiжинки). Хай шука iнше. От сть...
Рита (чiтко i глухо). Так?
Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам знаю... Я за тебе не рiшаю...
Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислиза з кiмнати).
Рита. Так, значить, ти не прода ш картини?! Корпiю! Гляди! Прода ш чи нi?
Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.
Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика. (До Корпiя). Чудесно. Тобi, розумi ться, бiльше хотiлося б з цi ю проституткою...
Корнiй (скривившись). Рито, Рито...
Рита. А що? Нi? Всякiй проститутцi сiм'я гидка... Ну, добре!.. (Бiжить до стiни, здiйма пальто, капелюх, одяга ться). Тебе душить сiм'я? Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти дума ш, що я буду твiй "очаг" берегти? На, ма ш, я тобi тепер покажу! Слухай, от тобi заявляю: ти не хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i я буду. Хай Лесик помира , менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись на те, як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сiм'ї. Чу ш?
Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зi мною... (Люто зцiплю зуби. До Корпiя). Ти прода ш картину? Говори!
Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.
Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?
Корнiй (на злiсть уперто). Нi!
Рита. Ну, так прощай!! (Вибiга ).
Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дi ться? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина почина плакати).
Корнiй (ста на колiна й почина потiшати її, цмокаючи i примовляючи). Цить, мо хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мiй бiлесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.
Ганна Семенiвна. Сину! Скажи ж, що ти собi дума ш?
Корнiй (холодно, уперто). Нiчого, мамо... Лесик видужа ... Вона завтра прийде... Цить, мо покинуте бiдне медвежатко... Цить, мо життя, цить! (Дитина плаче. Пiдводиться, хапа себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мiй...
Завiса
ДIЯ ДРУГА
Артистичне кабаре, подiлене надво колонами. В другiй, заднiй половиш видно стойку з пляшками, закусками i т. п. За столиками публiка. Глухий гомiн балачок, музики i смiху. В першiй половинi ряд столикiв. Переднi порожнi. За заднiми сидять двi групи. В першiй позаду: Мiгуелес, Блек, дiвчина з бiлим боа, тихо балакають.
В другiй попереду: Кардинал - поважний суб' кт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензi ю на оригiнальнiсть; Лемонье - гарний юнак з похмурим лицем: Мiмi - гарненька "модель"; Сафо - жвава, непосидлива. Побiля крутяться гарсони.
Сафо. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лiкеру на рахунок цього пана. (Показу на Кардинала).
Кардинал (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мiй, не подавай, бо риску ш сво ю кишенею одповiдати перед хазяїном. Iстинно говорю тобi, Сафо: лукаву й жадну душу ма ш...
Сафо. Ха-ха-ха! Ти сьогоднi, мiй старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогоднi на нiч Мiмi, бо мiй Кардинал удушить мене проповiддю до ранку. (Жалiбно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фi, соромся, скупердяго!
Кардинал. Дитино, сказано: аз прийду, i нап' теся. Чекай, прийде Емiль... i...
Хутко входить Штiф, худенький, вузьколиций, худий, сiруватий.
Штiф. Bonjour, messieurs - dames![12] A! Servus![13] Два Аякси!.. С ма те? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мiмi). Мi-мi! (З Софо ручка ться сильно, бурно. Ляска по спинi Лемонь , що хмуро удсува ться). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вiша пальто на вiшалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим i... i чудоввм вогнем. (Позира на Лемонь ).
Кардинал. А грiшним i низьким голодом.
Штiф. О, нi! Сьогоднi я снiдав. Нi, щось iнше з'їда мою душу. Уявiть собi, кого я тiльки що бачив?
Сафо. Жовту Гарбi ль!
Штiф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
Сафо. О-ля! Де? Коли?
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цiм вередливiм свiтi.
Штiф. Зна те, де вони були цi днi, як вона так трагiчно кинула свого Медведя?
Мiгуелес (вста й пiдходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
Штiф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
Сафо. Значить, вона вже тепер його amie[14]? О, бiдний Бiлий Медвiдь! Вiн такий симпатичний!
Штiф. 0-ля! Це ще невiдомо, хто бiдний! В тому-то й трагедiя нашого бiдного Мулена! Уявiть собi: вона вже третiй день живе на його грошi, найняв їй на Grands Boulevards[15] квартиру, їздить на автомобiлях i... (пiднiма палець догори) i... ще нi одного поцiлунку! Ха-ха-ха.
Сафо (з щирим жалем). О, бiдний!.. та як же вона так смi !
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
Штiф. Ну, i що вам бiльше! Хiба це не трагедiя? Мулен - i такi видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очi горять, сам аж схуд... Двiстi франкiв за два днi... Сам казав...
Лемонь . Мерзота! I тут пiдрахував.
Штiф. О, Мулен скрiзь, mon vieux[16], пiдрахову ! Двiстi франкiв! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
Мiгуелес. А ви звiдки зна те, що нi одного поцiлунку? Хiба вони не разом живуть?
Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обiця йому неземнi блага, то смi ться з його; то рветься, то сидить як камiнь. Потiм схоплю ться, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притяга до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
Мiгуелес стрiпу ться й одходить до свого столика.
Лемонь . Через що ж Мулен вам все це розказував?
Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.
Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).
Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива всiм головою, роздяга ться й сiда окремо за передвiй столик.
Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?
Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма зараз прийти.
Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
Штiф. Ха-ха-ха!
Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
Блек. Сподiваюсь.
Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.
Штiф i Сафо смiються.
Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
Блек. На цей раз для мене чудеснi.
Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.
Лемонь (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.
Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
Сафо. Ти куди?
Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.
Лемонь , оглядаючись, нi на кого не дивиться.
Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покида ш нас в самотi?
Лемонь (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).
Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi це робити! О ви, мужчини! От уже й утiшився... Na!
Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.
Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву ):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous to uj ours.
O-la-la la-la la-la-la [18].
А, святiйший Кардинале! Ви вже на сво му мiсцi з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор i сер також? (Кида погляд на Корнiя). А де ж Камiль, Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровка ться).
За нею Янсон з люлькою в зубах.
Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде пустувати. Нашi орли полетiли на бал "незалежних новаторiв". Helas[19]!
Снiжинка. Ах, бал "незалежних новаторiв", це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi на той столик (хита на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспiльствi шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Бiлому Медведю.
Янсон мовчки вклоня ться й сiда бiля Штiфа.
Блек (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показу на дiвчину в бiлiм боа).
Сафо. О, я, я! (Схоплю ться).
Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слуха мо всiма вухами наших душ! На стiл! На стiл! Стiл для поетеси!
Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогоднi хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
Кардинал, Сафо, Штiф. Я, я, я!
Блек. В такому разi приклонiть вуха душ ваших до нашого столика.
Кардинал. О, з великим раюванням! Я заранi переношусь в надземнi сфери краси й поезiї. (Всi переходять на той стiл, за ними спокiйно Янсон. Поетеса почина тихо читати).
Тим часом Снiжинка пiдходить до Корнiя, кладе йому руку на плече й тихо говорить:
- Добрий вечiр, сумний Медведю!
Корнiй (виходячи з задуми). А, добрий вечiр... Сiдайте... Я, зна те, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
Снiжинка. Нi, зараз оце... (Сiда проти нього). Ну, як ся ма те? Цiлий день вас не бачила. Що нового?
Корнiй. Нiчого... Що ж може бути нового.
Снiжинка. Як Лесику?
Корнiй. Сьогоднi лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
Снiжинка. А про Риту нiчого не зна те?
Корнiй. Нi, не знаю... Не знаю нiчого. Не знаю... Що ж, з Ритою кiнець. Це - ясна.. Тiльки все-таки їй треба було б якось, той... якось це iнакше. Так менi зда ться... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
Снiжинка. Ви ка тесь?
Корнiй. Я не каюсь. Нi... Що ж? Тут двi сили... стукнулись... Так менi зда ться... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тiльки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пiшла до Мулена.
Снiжинка. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розумi ться, до Мулена, а ви думали куди? А потiм пiде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такi швидше котяться. Святiсть - найслабша перепона, вона. занадто напружена, мiй бiдний,Медведю! Святiсть легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бiдний, покинутий муж сидить, суму , колиха дитинку й гiркi сльози лл . Бiдний, бiдний! Нi, я певна, що ви повiсилися б, якби Лесик помер. Правда?
Корнiй. Тут, Снiжинко, мало смiшного. Тут, бачите... Не вмiю я вам сказати... тут...
Снiжинка (гаряче-злiсно). Тут тiльки смiшної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дiтей? Хто?
Корнiй. Е, все можна говорити. Тут, Снiжинко, не те. Тут...
Снiжинка. Нi, тут тiльки те! Артист жрець, артист - весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарештi, прямо. Що з того? Ну, не стане на свiтi шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичнi штуки i... i в'яже людей. А замiсть того ви ста те вiльним, легким, ви всi сили дасте тому, що вiчно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний i бiдний! Краса вiчна. Ну, подумайте самi об' ктивно, холодно: не правду я кажу?
Корнiй. А, ма ш. Подумайте. Та хiба тiльки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б' себе в груди) подума ш? Єсть тут щось, i нiякi думання нiчого не поможуть... Ма ш... I тi також говорять: Подумай. Ну, i думаю, ну, i що? От i еть. А те, що тут нiяких дум, не розумi . От i вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачiсу руками волосся назад).
Снiжинка (якийсь мент мовчить. З усмiшкою). Так... Значить, ви - не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила i ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досi? Нiчого. Декiлька малюнкiв, якi зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно i треба було дров купить, бо Рита заслабла, i треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до нiг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вiчнуї От що, мiй Медведю! Сiм'я - це дикi, темнi iнстинкти, це звiряче, а краса - в чисто людському. Чу те, Медведю?
Корнiй. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тiльки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Снiжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нiчого, то правда, е-е, правда... Але дам. Снiжинко, дам!
Снiжинка. Не дасте.
Корнiй (стука кулаком по столi). Дам!
Снiжинка. Не дасте.
Пiдскаку гарсон:
- Месь ?
Корнiй (здивовано). Я... нiчого. А проте... Дайте менi... пляшку коньяку i двi чарки. Наймiцнiшого.
Снiжинка. Може, не треба. Медведю?
Корнiй. Не треба? Нi, давайте... Треба. (Гарсон бiжить до стойки i зараз же приносить). Дам, Снiжинко! Мушу дати, бо розiрве мене те, що от тут... (Показу на груди). Мушу. От i сть. Хочу не хочу, а мушу.
Снiжинка. О-ля! Так вам i дозволять!
Корнiй. Na, ма ш! Хто менi не дозволить?
Снiжинка. "Священний очаг сiм'ї", пелюшки, Медведю!
Корнiй. Нi, цього не буде... Це мусить якось iнакше. От хай все це якось... той... I вже iнакше... Так неможливо. А, нi, так уже далi неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нiчого не знаю ще, як там, але так неможливо далi. От i вже. (З мукою). Снiжинко, вiрите, мене душить отут (показу на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрiбничок От це полотно, я хотiв дати щось таке, що мусить... що вiки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумi те, Снiжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всiх вiках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, i от... Дрiбниця - триста-чотириста франкiв, i все к чорту. I вже ма ш... Нема нiчого... I от сть тобi... А, Боже!
Снiжинка (наспiву ):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous toujours.
Hi, Медведю, нiчого ви не дасте. Малюйте пелюшки, дине вам зосталось; товстенькi буржуазии будутщ купувати й вiшати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вiчне, воно не ма нiякого вiдношення до буржуазок. Зате матимете батистовi пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип' мо за батистовi пелюшки! Ха-ха-ха!
Корнiй. Нi, за вiчне... Снiжинко. (Налива ).
Снiжинка. Ну, а признайтеся, болить серце за кiгтями Пантери? Га? Признайтеся.
Корнiй. Пийте, Снiжинко. I не смiйтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смi тесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.
Снiжинка. О? Я гарна? Ви дума те?
Корнiй. Дуже гарна. В вас пiрнути можна...
Снiжинка. Чом же ви не пiрна те?
Корнiй. Е, Снiжинко... Ну, за вiчне! (П' ).
Снiжинка. Нi, вiдповiдайте. Я хочу знати.
Корнiй. Пийте краще. Не все треба знати...
Снiжинка. Пелюшки не пускають?
Корнiй. Не треба смiятись... Не треба, Снiжинко. В пелюшках теж краса. Ах, краса, краса i в них... Е, наливаймо ще! Все одно, як той казав... Тiльки не смiйтесь.
Снiжинка.А я хочу з вас смiятись! Хочу смiятись до.. слiз. Медведю! Чу те, до слiз! I зна те через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилю ться). Ну що ж, i скажу! Через те, Медведю, що... що люблю вас. Чу те, люблю... О, ви червонi те?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Нi, я не буду про неї говорити. Чу те? Я не буду про "неї" говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дiйсну красу. Я красою оточу, нашу любов, такою красою, що з-пiд ваших рук може вилитись тiльки краса. Чу те, мiй великий Бiлий Медведю? Але для мо ї любовi треба бути вiльним, моя любов не в'яже i не зна зв'язаних, моя любов - тiльки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилю ться).
Корнiй. Снiжинко. А, Боже! От сть... Снiжинко, лучче мовчiть, бо вийде не краса, а... Це все не так. I не те...
Снiжинка. Чому не говорити про це?
Корнiй. Не треба... Не зараз... Я нiчого не знаю... Де... вона?! (Стука кулаком по столi).
Снiжинка (глухо). Вона з Муленом.
Корнiй. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розумi ться, вона з Муленом.
Снiжинка. Ви її любите?
Корнiй. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...
Коло другого столу часто чуються викрики захоплення, тихе читанн поетеси.
Снiжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.
Корнiй. О, не все... А, вибачайте, не все. Вiкiв з себе не скинеш... Ха! А Лесик i Пантера - вiки. Розумi те, Снiжинко? Нi? А, бо ви Снiжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип' мо за вiки, коли так, i за... Снiжинку, i за красу, i за... за... Пийте, Снiжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона - справжня Пантера! Ну та нiчого. А, нiчого... (П' , налива , знов п' ).
Снiжинка (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повiрили, що я вас люблю? Невже повiрили? Правда?
Корнiй (просто). Повiрив.
Снiжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повiрили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Мед-вiдь - так i повiрив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Снiжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн да ? Ану! О, Янсон розумi красу, навiть красу страждання... Ха-ха-ха! А вiн так одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про це. Думкою боїтьс зрадити. Ха-ха-ха!
Корнiй. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...
В цей мент чу ться дзвiнкий жiночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з блискучими очима, рiзкими, пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:
Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже... А! I Бiлий Медвiдь сть iз бiлою Снiжинкою? Яка поезiя! Месь Мулен, ви не соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!
Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiда так щоб видно було Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П' ).
Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I ми за вiчне можемо випити! (Ввiчливо вклоня ться Снiжинцi й Корнi вi, тi недбало хитають йому головою).
Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи ти мене вже й не пiзна ш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр! Це ж я - жiнка твоя.
Корнiй. Добрий вечiр!
Рита. Як же там тво велике полотно?
Корнiй. Чудесно... Мо полотно чудесно стоїть.
Рита (з натиском). Стоїть?
Корнiй. Стоїть.
Рита. Ага! А ти собi тут?
Корнiй.А я собi тут.
Рита. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмiнному станi... Чудесної Ми, значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як вiн назива ться? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фi, цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?
Корнiй. Пiди подивись...
Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а завтра теж цiлий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Снiжинко, зна те? Хоч вас i не цiкавлять такi дрiбницi, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них i зна те?
Снiжинка. О, розумi ться, знаю. Я тiльки що од Лесика... Вiн себе чудово почува ... Зараз так смiялася з ним... Нiяк не хотiв пускати мене...
Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом налива шклянку вина й випива ). О, значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!
Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
Рита. А що вчора? А хiба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (поверта ться до Штiфа, що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!
Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.
Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почува ?
Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я його давно таким не знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру витерти й замiнити мо ю...
Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!
Корнiй. А, ма ш!.. Нi. Снiжинка жарту ...
Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!
Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Снiжинку. Тихо-хрипло). Снiжинка дуже весело жарту . Але... (Круто одверта ться до Мулена). Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п' ш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.
Вста , роздяга ться й вiша пальто на колону. Пiсля того прибира тьс проти дзеркала.
Мулен (до Штiфа). Ти дума ш, я знаю... Це вино зна , де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вмi закрутити голову... О, вона вмi ! Але все одно! Xa-xa-xal Ти диву шся? О, я сам себе не впiзнаю. Мулен здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П' ).
Штiф. За женщину, яка вмi закрутити! (П' ).
Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не га ! Але чому так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?
Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".
Рита. А це що за категорiя? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дiтей, а женщини жили з полюбовниками?
Штiф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворiв".
Рита. А чому тi сидять там? Сер Блек, Мiгуелес! Iдiть сюди. I ви. Кардинал. Iдiть до гурту, веселiше буде. I дам ваших кличте. Це - вашi amies? Чудесно! Тут жон нема , всi ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побiжу. Ну, от мiй муж, ну i що ж? Бiжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучаснi супруги! Ну що ж ви. Влек, Мiгуелес? Не хочете?
Тi встають i нерiшуче переходять на цей стiл.
Рита. От i чудово. Ви ще п' те? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що вiн зараз платить, я потiм одплачу. Правда, Мулен? Скiльки я тобi вже винна? Рахунок ведеш? Ну, i веди...
Мулен. А розумi ться, веду. Всяк сво веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всiх нас часту . Ха-ха-ха! Штiфе, пий!
Рита (до Корнiя й Снiжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.
Мулен (схоплюючись в п'яному захватi). Музики? Тут?
Рита. А де ж? Я хочу танцювати танок апашiв[23]. З тобою! Хочеш?
Мулен. Розумi ться, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музикiв сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашiв з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове, пересiдайте на другi столи, середина вiльна мусить бути. Штiфе, помагай!
Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стиску плечима, одповiда , i гарсон бiжить у другий кiнець кабаре. Через якийсь час веде музикiв. Публiка почина пiдходити наперед i зазирати крiзь колони.
Рита (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мiгуелес, що ви на мене так дивитесь? Га?
Мiгуелес (серйозно). Я не впiзнаю сеньйору.
Рита. Чому? Весела? О, я вмiю бути дуже веселою. Може, хочете зо мною танок апашiв станцювати?
Мiгуелес. Дякую, я не вмiю.
Рита. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку. Ви його не вмi те? А я вмiю. О, чудовий танок! О, i музики вже йдуть. Мулен, на середину.
Корнiй (весь час п' i ста хмурнiшим i хмурнiшим. Раптом не видержу й голосно говорить). Запнiть завiсу.
Рита (хутко в його бiк). Що? А ви хто такий? Яке вам дiло? Не подоба ться, можете забиратись. Не смiть запинати! Я хочу танцювати! Прошу всiх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде танцювати танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месь Мулен уже й просiяв? О, нi, я ще не коханка i не ашiе месь Мулена! Я - жона артиста Корнiя Евневича. Voilal Ось - мiй муж. А я жона його, буду зараз танцювати танок апашiв. Ну? Музики готовi?