Винниченко Владимир. Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

   Янсон. Як зна те, воля ваша.
   Рита. Ха-ха-ха! Та хiба я не знаю, чиї це умови? Це не вашi, а он чиї! (Показу  на Снiжинку). Нi? Неправда?
   Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
   Рита. Ну, розумi ться. Як ви можете їх дати, коли вона звелiла вам не давати. Вона звелить вам стерегти дверi, як вона спатиме з любовником, i ви стерегтимете!
   Янсон (спокiйно). Це моя справа, шановна добродiйко. Ви прийма те мої умови?
   Рита (гнiвно). Hi! Таку помiч я вважаю собi за образу! Розумi те? Забирайтесь геть!
   Янсон (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Поверта ться i йде).
   Снiжинка (з посмiшкою, до Корнiя). А правда, Янсон може розумiти красу?
   Рита. Так само, як павiан! Або жалкий раб!
   Снiжинка (тихо). Дуже помиля тесь. У всякому разi сво  вiн любить так, що все дасть за нього. А ви сво  так не любите. Ви жертву те сином для ревностi. Не правда?
   Рита. Як ви смi те так говорити зо мною?
   Снiжинка. Хiба не правда? Хто вам дорогше?
   Рита. Про те я вам казати не буду, бо ви нi того, нi другого не розумi те. Вам бульварнi чуття тiльки зрозумiлi. Прошу вийти з нашої хати.
   Снiжинка. Я на образи не хочу одповiдати образами. А до того, що розумiю, ви ще не доросли. Прощайте, Бiлий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).
   Рита. Ха-ха-ха... О, подума ш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинiзм! Така пропозицiя. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона смi ?!
   Корнiй (що весь час ходив по хатi). А, лиши... Ну, просто Снiжинка дурницi робить. А, що там... Я все одно не можу. От i вже. Не можу.
   Рита. Ти завтра ж продаси полотно i визволиш мене од таких образ i пропозицiй! Чу ш? I як ти мiг слухати спокiйно цю пiдлу пропозицiю? Як ти мiг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спецiально, щоб нас образити!
   Корнiй. А, Рито. Яка там образа.- Зовсiм вона цього не думала. От собi дума , що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже... I не в тому рiч.
   Рита. Ти, зда ться, цiлком спiвчува ш їй.
   Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.
   Рита. Нi, ти спiвчува ш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.
   Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї! А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От  сть! Не хочу, та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї: i честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм' служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.
   Рита. Бiльшому?
   Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву, от чому. Na! Завели собi сiм'ю, i все їй давай, - священна. Поцiлував другу женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, ма ш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi. Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити... Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що ма  лавку для сiм'ї? Мавшi Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої речi? От  сть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не можу написати. Я все продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Ма ш! Одну рiч хотiв зробити i от тобi - давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути менi дiйсним товаришем, то мусиш все вiддати для мистецтва. От i вже. Треба, нарештi, ясно це поставити, до якої це пори буде!
   Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
   Корнiй. А, що! Чого ради я повинен для сiм'ї давати сво ... все найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, ма ш...
   Рита. Говори ж, що? Говори, що сiм'я тобi ще не дала, тво му мистецтву, що?
   Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, ма ш... Де я можу зараз дiстати, коли я скiнчив роботу? Продать цю, а потiм знов почати, не скiнчить, продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?
   Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш, щоб взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?
   Корнiй. Нi, я цього не хочу...
   Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?
   Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.
   Рита. I менi треба. Ну?
   Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?
   Рита. Говорю. Ну?
   Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому i взяти для сiм'ї й для мене грошей. I вже.
   Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!
   Корнiй. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сiм'ї, дл мистецтва, для мене.
   Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це говориш? Ти розумi ш, що ти говориш?
   Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.
   Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
   Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай менi за мою честь. Я не можу так далi!
   Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?
   Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм' вище цього. Тодi женщина не смi  нарушати її наказiв, бо сiм'я руйну ться. От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.
   Рита. О Боже!.. Щоб я сво  тiло продавала для твого полотна? Дл твого мертвого - свої живi муки, сором?
   Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для вас свiй мозок, свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.
   Рита. Та ти ж сам двi години тому назад сво  полотно давав за мо  тiло!?
   Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти дай. Я рятував сiм'ю, ти рятуй мистецтво. А не виряту ш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я мушу писати або... кiнець всьому. Iдеш?
   Рита. Куди?
   Корнiй. До Мулена!
   Рита. Ти справдi?!
   Корнiй. Справдi.
   Рита (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб пiшла... для того полотна?!
   Корнiй. Для того полотна.
   Рита (раптом стрибаючи до столу, хапа  нiж i бiжить до картини). О, коли так, то...
   Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
   Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть тво му полотну!
   Корнiй. Рито! Не смiй! Чу ш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!
   Рита. Лесика? Ти?!
   Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу, одiйди лучче! (Несамовитий i рiшучий).
   Рита пильно вдивля ться в його. Вiрить. Помалу одходить. Сiда  коло столу й пада  головою на руки.
   Корнiй (огляда ться, пiдходить до неї). Я тебе питаю: пiдеш? Рито, пiдеш до Мулена? Одповiдай!
   Рита (схоплюючись, голосно плю  йому в лице). От тобi моя одповiдь!
   Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).
   Рита, дрижачи вся, пада  знов на стiл i гiрко рида .
   Завiса
   ДIЯ ЧЕТВЕРТА
   Там же.
   Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.
   Ганна Семенiвна (часто витира  сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
   Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?
   Ганна Семенiвна. Зараз, зараз... (Пiдходить до дверей злiва i прислуха ться). Єсть... Вiн ходить, а вона спiва . (Ледве чути колискову пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогоднi вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...
   Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
   Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
   Снiжинка (скрику ). Помер Лесик?!
   Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почу ... Ох, Боже, що тут дi ться!..
   Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
   Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
   Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
   Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано блимнула й погасла.
   Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
   Ганна Семенiвна (озира ться). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас... Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не пуска ... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хатi, щось дума  i знов дивиться... А вона от вже спiва  над ним... Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обо  побожеволiють, як iще одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну, вже не знаю... (Витира  сльозу).
   Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче одходити од тiла сина?
   Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його не пуска ... Якби хтось прийшов, кудись покликав, вiн би пiшов... Тш!.. (Прислуха ться). Щось голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила. Потiм, ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж зна те, яка вона. Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi опiум. Пляшечка опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тiльки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу, а ми не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось дума , сидить, як камiнь, i дума , дума , аж страшно ста . Благаю вас, поможiть менi якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволi мо от так. Господи! Якби я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду. I в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
   Снiжинка (розчулено). Ну, нiчого, якось все буде. Треба щось зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?
   Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродiй. Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично до вас ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас послуха ться бiльш, нiж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його теж... I трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж i труну купити, поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нiчого тут не знаю.
   Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все - таки менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви дума те? (В очах жаднiсть i напружена увага).
   Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше... Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...
   Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?
   Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко, йдiть на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй Мiгуелес ма  важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть до Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди там. Тiльки дивiться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тiльки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, вони дуже любляться - та заслабла i просить приїхати в отель. Тiльки ж чого записки нема?.. От горе.
   Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!
   Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої подруги не буде? Що вона подума ? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
   Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна i зрозумi , що не можна ж так весь час. Як ви дума те, сеньйоро?
   Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнiя витягнути?
   Мiгуелес. Ну, добре! А як назива ться та подруга?
   Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.
   Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.
   Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що - небудь зна те. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А то й не рушить нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.
   Снiжинка. Добре.
   Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
   Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
   Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .
   Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?
   Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.
   Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
   Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
   Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .
   Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
   Мiгуелес. Що?
   Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
   Мiгуелес. Добре.
   Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.
   Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
   Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...
   Рита. Це дуже непри мно. Шкода...
   Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
   Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
   Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
   Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю  голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
   Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
   Рита. Ну?
   Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
   Рита. Ах, так-так... Зараз?
   Мiгуелес. Зараз.
   Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
   Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.
   Рита (здавлю  голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?
   Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
   Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
   Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
   Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
   Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
   Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).
   Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
   Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.
   Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
   Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?
   Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
   Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
   Виходить Рита одягнена.
   Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво  слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?
   Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
   Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
   Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...
   Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?
   Корнiй. Та сказав же. Рито...
   Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..
   Мiгуелес. Недалеко.
   Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
   Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
   Корнiй ходить в задумi по хатi.
   Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
   Корнiй. Що, мамо?
   Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
   Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
   Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...
   Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...
   Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
   Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
   Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?
   Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i  сть, як у людей. От то i  сть...
   Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
   Корнiй (так само). Ага, от то i  сть, що вiки.I От то i  сть... |
   Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |
   Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що  сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
   Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |
   Корнiй (посмiхаючись, показу  на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
   Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
   Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...
   Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня  дверi).
   Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
   - Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).
   Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
   Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
   Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
   Снiжинка. Я прямо й прийшла.
   Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
   Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.
   Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
   Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
   Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
   Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.
   Корнiй (тихо). Знов гра ...
   Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
   Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
   Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
   Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
   Снiжинка. Порожнiй?
   Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...
   Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому  сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...
   Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
   Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво  вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
   Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...
   Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
   Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
   Снiжинка. Через що?
   Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге  сть, друге.
   Снiжинка. Що ж друге? Рита?
   Корнiй мовчить.
   Снiжинка. Рита, Медведю?
   Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i  сть... Я знаю, що так не можна, а як?
   Снiжинка. Що "так"?
   Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща  нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i  сть, що хто!
   Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?
   Корнiй (здивовано). Хто?
   Снiжинка. Ви i Рита.
   Корнiй. Як розiйдемось?
   Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
   Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Снiжинко... Чу те, як гра ? А тихо як... Бiдна Рита! Ох, яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
   Снiжинка. Ви з нею говорили?
   Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чу мо. Розумi те, Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумi те? От i ми чу мо! I я чую, i вона чу ... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?
   Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!
   Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хита  головою). Нi... Нi, Снiжинко...
   Снiжинка. Нi, так!
   Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i вже...
   Снiжинка. А так цiлий, коли да  себе сiм'ї i ма  те, що хоч i ви зараз? Так цiлий?
   Корнiй. Нi, i так не цiлий...
   Снiжинка. А як же?
   Корнiй. Ага... От то i  сть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не ма мо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут уже... годi.. А форми не тi... От i  сть. От i душать, от i стискують... А як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i  сть... I вже...
   Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?
   Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
   Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма  красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас  . Є, мiй Бiлий Медведю,  !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу  в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста  на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?
   Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.
   Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?
   Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...
   Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чу те таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
   Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона зна ?
   Снiжинка. А вона це чу ? Чу ?
   Корнiй. I вона чу ... А може, й не чу ... Може, й я нiчого не чую... Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.
   Снiжинка. Лесика вже нема . Зв'язь порвано.
   Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й  сть...
   Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю... Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
   Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.
   Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...
   Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку, яка раптово пiдвелася, зупиня ться i якийсь мент не може нiчого сказати. Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:
   - Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл цього виманили з дому?
   Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...
   Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
   Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!
   Рита. Ви зна те, що там? (Показу  на свою хату).
   Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
   Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
   Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!
   Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це зна те?