Страница:
Голос од музикiв:
- Готовi!
Публiка товпиться крiзь колони. Снiжинка щось говорить Корнi вi, але той понуро дивиться на Риту..
Рита. Ну, Мулен, почина мо?
Мулен. Я весь тут.
Рита (плеска в долонi музикам). Алло!
Музики грають. Рита й Мулен танцюють. Дедалi то з бiльшим запалом, якоюсь дикою, п'яною жагою i майстерством.
Снiжинка (захоплено вста й жадно слiдку . До Корнiя). Вона гарна. Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!
Корнiй п' , але не зводить очей з Рити. Кулаки його машинально стискуються. Вiн то схопиться, то знов сяде. I знов п' чарку за чаркою.
Рита. Фу, годi!.. (Важко дихаючи, пiдбiга до Корнiя). Ну що? Гарно танцювала? Га?
Снiжинка. Чудово, Рито!!!
Рита (не звертаючи на неї уваги). Ну? Не думав, що я можу, га? Xa-xa-xa! Думав, тiльки пелюшки мити можу? Що ж ти мовчиш? Подоба ться, кажи?
Корнiй сильно ставить чарку на стiл, не одповiда .
Рита. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розiб' ш, двадцять сантимiв кошту , не хватить заплатити. Ха-ха-ха! (Обходить). Мулене, дякую! О, дякую.. Ну що, Мiгуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмi те! Ну, не треба... А публiки скiльки. (До неї). Цiкаво, правда? Ха-ха-ха! (Публiка розходиться, балакаючи).
Штiф. Ви чудово танцювали, це щось надзвичайне. У вас така пластика...
Рита. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п' те? Панове, мусите всi пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло мене були тверезi очi! Мусите всi п'янi бути.
Блек. У п'яного, мадам, очi бiльш тверезi, нiж у тверезого.
Рита. Все одно! Мулен... О, мiй Мулен... якi в тебе зараз чудовi очi. Бiлий Медведю! Подивись, якi очi у месь Мулена. Подивись. Мулен, покажи мо му мужу, якi в тебе очi зараз... Маслянi, жаднi, ха-ха-ха! Такi i в мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вiрите? Спитайте у мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурiв, правда? Але чекай, ти ще рано дивишся... так. А це забув... (Вийма з-за корсажа карти). Хочеш грати?..
Мулен (з викликом). Хочу!
Рита. А? Не боїшся вже?
Мулен. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!
Рита. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У нас гарна гра. Ми гра мо з Муленом на поцiлунки. Кожний поцiлунок мiй кошту сто франкiв або одна нiч любовi.. Але я на поцiлунки тiльки з моїм Муленом граю. Вже програла йому п'ять поцiлункiв, ще п'ять i... i... я твоя? Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чу ш, Бiлий Медведю? Хочеш грати з нами?.. Але, бiдний, чим же ти гратимеш? Хiба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен! Граймо! Панове, хто хоче? Мiгуелес? Блек? Кардинал?
Сафо. Я хочу грати!
Рита. О? Чудесної Теж на поцiлунки?
Сафо. О, нi, я на грошi. Кардинал, я хочу грати.
Мулен. Штiфе! Грай! Ставка - скiльки хто хоче. Гра - штос.
Всi тихо мiж собою балакають. Пiдходить Янсон.
Рита. Поцiлунок на червоного короля. На тебе, Бiлий Медведю! Ха-ха-ха!
Мулен. Ще хто?
Янсон. На жирову кралю сто франкiв або один поцiлунок.
Снiжинка (схопившись вражено). Янсоне, це що?
Янсон (спокiйно). Краса вигра .
Мулен. Ще хто?
Сафо. I я на жирову кралю десять франкiв.
Рита. Ого! Швидше, Мулене!
Мулен. Ще хто? Нiкого? Одчиняю колоду. (Да направо й налiво).
Сафо. Жирова краля! Програла!
Мулен. Побита!
Янсон (спокiйно). Краса вигра .
Рита. Ну, Бiлий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?
Мулен. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шiсть поцiлункiв! Прошу. Хто ставить?
Кардинал (виймаючи гаманця). Гм! Я волiв би, дитинко, щоб ти грала на поцiлунки. (Да грошi).
Сафо. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!
Рита. Два зразу на червоного короля! Кiнчать -так кiнчать!
Мулен (в захватi). Чудово! Ще хто?
Янсон. Сто на жирову кралю.
Сафо. Я десять на неї!
Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Вiсiм поцiлункiв!..
Сафо. Далi ж, далi! Що за свинство!
Мулен. Ах, далi... (Зда ).
Рита. Бiлий Медведю! Побива тебе Мулен! Та що ти все п' ш? Ти б краще пограв! Га? Не хочеш? Останнi два поцiлунки ставлю... (В голосi мука i одчай завзяття). Прощайся. Ну?
Корнiй помалу вста й пiдходить до столу, заклавши руки в кишенi.
Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месь Корнiй хоче грати?
Корнiй. Нi, хочу дивитись.
Рита. Тiльки дивитись?
Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди грошi. То не наша гра.
Мулен (до Рити). Ну? (Випива склянку вина).
Рита (вста . Глухо). Уже вiсiм? Бiльше нiхто не хоче грати?.. Ну, розумi ться. Значить, зараз кiнець?
Ну!.. Зна те що, Мулене: або квит на все, або... кiнець грi i... всьому. Хочете?
Мулен (хвилюючись). На все квит чи тiльки на поцiлунки?
Рита. Ха-ха-хаї I тут торгу ться. Нi, за рукавички, що ви сьогоднi купили, я вам зостанусь винна п'ять франкiв! Кiнець або так, або так! Ну?
Мулен. Добре. На червоного короля?
Рита. На червоного короля!
Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
Корнiй. Стiйте. (Дуже хвилю ться, хрипло). Нi, нiчого... здавайте!
Рита. Що ти хотiв? Що ти хотiв? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотiв, говори скорiше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
Корнiй. Нiчого, далi...
Рита (дико). А-а! Ну, так далi, Мулене, далi, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!
Мулен (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всi напружено слiдкують).
Рита. Швидше! Швидше!
Мулен. Червоний король! Побитий!
Рита (тихо опускаючись на стiлець). Ну, от i кiнець. Побитий. (Заплющу очi й сидить як мертва). Тепер кiнець.
Корнiй (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на мо полотно... На полотно. Ну?
Мулен (розтеряно). На полотно?
Рита хутко пiдiйма ться й напружено застига .
Корнiй. Так, на мо полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно i... Чорна Пантера. Виграю... мо полотно... i... Чорна Пантера.
Рита (гордо). Чорна Пантера не програ ться! Я йду за Муленом. Ходiм!
Корнiй (тихо). Я не скiнчив же... Я хотiв сказати: "i Чорна Пантера буде вiльною". Вона може й тодi пiти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вага ться).
Снiжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
Мулен (з кривою посмiшкою). Добре! На що ставите?
Корнiй. На жирову кралю.
Сафо. Ой, не треба, вона програ !
Корнiй. Здавайте.
Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.
Раз-два... Раз-два... Раз-два...
Довго раху . Видно, як Рита дрижить i жадно слiдку за картами; Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтха .
Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...
Випуска карти й криво-жалко посмiха ться до всiх. Всi глибоко зiтхають.
Корнiй. Полотно мо ... А Чорна Пантера вiльна... (До неї). Хочеш додому?
Рита мовчки йде до вiшалки, одяга ться.
Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю). Ви гарнi, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чу те? Янсоне, платiть, ходiмте! (Хутко виходить).
Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простiть, що дала вам непри мностi... (До всiх). До побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоня ться).
Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.
Завiса
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя першої дiї.
Корнiй сам в пальтi ходить по атель , сильно зачiсуючи пальцями волосся назад i, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Злiва хутко виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.
Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди? Тут холодно. I сонний вiн...
Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слiд, (Кладе на канапу, сама ста навколiшки, хапливо розмоту ). Ну, покажись своїй мамi, покажись своїй гидкiй мамi. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так зда ться... Йому лучче навiть стало.
Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його! В них смерть!.. Боже мiй!
Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милу од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...
Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до неї?
Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.
Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти став! Як же тихо ти посмiха шся... Чого ти так посмiха шся страшно, дитино моя, життя мо ? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито почина цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, мо дине щастя, дине сонце, моя радiсть, бiль мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце сво вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припада до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив по хатi). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре. Годi... Бог з ним...
Рита Корнiю! Iди сюди.
Корнiй пiдходить.
Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм тво чоло.. Навiть волосики так закручуються... Бачиш?
Корнiй кива головою i з тихою сумно-любовною посмiшкою дивиться ва сина.
Рита. А ще через рiк буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який вiн став! (Зi скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чу ш?
Ганна Семенiвна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз вiн такий тихенький...
Рита. Як вiн на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревнiстю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi, смi ться... Смi ться до мами! (Почина жагуче цiлувати).
Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i душу... (Припада до сина). От так i я душу. От так i я... Ти мо кошеня... Ти мо ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!
Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
Рита. Ой, нi! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька? Хоче, мо зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...
Ганна Семенiвна. Та, розумi ться, буде блiда в цих туманах та дощах... Тут i доросла людина без привички заслабне... Як вони тiльки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
Корнiй. Картину? Яку?
Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...
Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!
Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...
Рита (хапаючи Корнiя, що ста пiдiйматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе, я хочу щось сказати Корнi вi. Iдiть, мамо...
Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої ж пори? Дитина он...
Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
Ганна Семенiвна зiтха й виходить.
Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?
Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що ж там прощати? Нiчого нема... Нiчого.
Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти дума ш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От i все...
Рита. Що ж не так? Що?
Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не любиш?
Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки ми мiж собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що так люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.
Рита. Та що ж ненормально? Може, дума ш, я не люблю тебе? Дума ш, зрадила тобi? Це дума ш?
Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).
Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?
Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще сть... А, Рито, тут ти мене не зрозумi ш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумi ш. Ти мене не зрозумi ш. I. говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).
Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю? Мистецтво? Так?
Корнiй. Так, мистецтво.
Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж тебе не любила, не зливала сво ї душi з тво ю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
Корнiй. А, якби я мiг викинути!
Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу на Лесика). Це сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...
Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта до себе). Рито моя. Рито моя...
Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро - одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...
Корнiй. Як гарно гра ...
Рита. Вiн гра нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?
Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).
Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...
Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!
Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).
Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!
Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...
Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.
Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
Корнiй (не чуючи, пiдбiга до полотна, знiма його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа палiтру, мiша фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо почина плакати.
Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу їй руки, дрижить, хапа Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.
Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов почина плакати.
Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце мо , не плач хоч ти! Господи!
Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї нема кому! Геть! (Iде з атель ).
Корнiй (з одча м). Мамо!..
Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
Корнiй (люто шпурля щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарештi! Що це таке?!
Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От сть! Тiльки от-от мав схопити - i на! Так же не можна!..
Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
Корнiй. Для чого? От сть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А, Боже... якраз...
Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
Корнiй. А, розумi ться, не вдасться, як будуть з-пiд носа. вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
Рита. А менi зда ться, треба нове починати...
Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
Корнiй. Ну, от ма ш! Значить, i ти не розумi ш нiчого. Та менi, власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От сть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От сть! Ха! Менi не треба спокою. Моя iдея споко м руйну ться... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину менi потрiбнi ви...
Рита. Нашi муки?
Корнiй. А так! От ма ш... Це сть iменно те, що треба... От iменно!
Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка, i син твiй. I ти радi ш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумi ш, от i вже.
Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.
Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
Корнiй. Ага! От воно i сть. От воно i сть. Значить, ти - не товариш. От це i сть все... От i вже.
Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чу ш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чу ш? Тво полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумi ш?
Корнiй (вражений). Нескiнченим?
Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти "рисочку" вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його продати. I друге почати.
Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
В дверi стук.
Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон ма До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров' дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище, насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.
Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi тiльки вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?
Янсон. Таку умову я ставлю.
Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?
Янсон. Така моя умова.
Рита (глянувши на Снiжинку). Ха-ха-ха! Я розумiю. Дуже дякую, добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.
Корнiй. Я не розумiю цi ї умови. I потiм ми не можемо згодитись... Я мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Рита (до Янсона). Та ви розумi те, що ви пропону те, чи нi?
Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.
Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi дали! Ха-ха-ха! Розумi ш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в тебе не буде вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто може зайняти мо мiсце. Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така добра людина, що згоджу ться помагати цьому.
Снiжинка весь час посмiха ться.
Корнiй. Що за нiсенiтниця!.. А, ма ш... Я не розумiю, добродiю, навiщо я вам тут? От сть!
Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я нiяких пояснень не можу вам дати.
Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!
- Готовi!
Публiка товпиться крiзь колони. Снiжинка щось говорить Корнi вi, але той понуро дивиться на Риту..
Рита. Ну, Мулен, почина мо?
Мулен. Я весь тут.
Рита (плеска в долонi музикам). Алло!
Музики грають. Рита й Мулен танцюють. Дедалi то з бiльшим запалом, якоюсь дикою, п'яною жагою i майстерством.
Снiжинка (захоплено вста й жадно слiдку . До Корнiя). Вона гарна. Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!
Корнiй п' , але не зводить очей з Рити. Кулаки його машинально стискуються. Вiн то схопиться, то знов сяде. I знов п' чарку за чаркою.
Рита. Фу, годi!.. (Важко дихаючи, пiдбiга до Корнiя). Ну що? Гарно танцювала? Га?
Снiжинка. Чудово, Рито!!!
Рита (не звертаючи на неї уваги). Ну? Не думав, що я можу, га? Xa-xa-xa! Думав, тiльки пелюшки мити можу? Що ж ти мовчиш? Подоба ться, кажи?
Корнiй сильно ставить чарку на стiл, не одповiда .
Рита. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розiб' ш, двадцять сантимiв кошту , не хватить заплатити. Ха-ха-ха! (Обходить). Мулене, дякую! О, дякую.. Ну що, Мiгуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмi те! Ну, не треба... А публiки скiльки. (До неї). Цiкаво, правда? Ха-ха-ха! (Публiка розходиться, балакаючи).
Штiф. Ви чудово танцювали, це щось надзвичайне. У вас така пластика...
Рита. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п' те? Панове, мусите всi пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло мене були тверезi очi! Мусите всi п'янi бути.
Блек. У п'яного, мадам, очi бiльш тверезi, нiж у тверезого.
Рита. Все одно! Мулен... О, мiй Мулен... якi в тебе зараз чудовi очi. Бiлий Медведю! Подивись, якi очi у месь Мулена. Подивись. Мулен, покажи мо му мужу, якi в тебе очi зараз... Маслянi, жаднi, ха-ха-ха! Такi i в мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вiрите? Спитайте у мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурiв, правда? Але чекай, ти ще рано дивишся... так. А це забув... (Вийма з-за корсажа карти). Хочеш грати?..
Мулен (з викликом). Хочу!
Рита. А? Не боїшся вже?
Мулен. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!
Рита. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У нас гарна гра. Ми гра мо з Муленом на поцiлунки. Кожний поцiлунок мiй кошту сто франкiв або одна нiч любовi.. Але я на поцiлунки тiльки з моїм Муленом граю. Вже програла йому п'ять поцiлункiв, ще п'ять i... i... я твоя? Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чу ш, Бiлий Медведю? Хочеш грати з нами?.. Але, бiдний, чим же ти гратимеш? Хiба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен! Граймо! Панове, хто хоче? Мiгуелес? Блек? Кардинал?
Сафо. Я хочу грати!
Рита. О? Чудесної Теж на поцiлунки?
Сафо. О, нi, я на грошi. Кардинал, я хочу грати.
Мулен. Штiфе! Грай! Ставка - скiльки хто хоче. Гра - штос.
Всi тихо мiж собою балакають. Пiдходить Янсон.
Рита. Поцiлунок на червоного короля. На тебе, Бiлий Медведю! Ха-ха-ха!
Мулен. Ще хто?
Янсон. На жирову кралю сто франкiв або один поцiлунок.
Снiжинка (схопившись вражено). Янсоне, це що?
Янсон (спокiйно). Краса вигра .
Мулен. Ще хто?
Сафо. I я на жирову кралю десять франкiв.
Рита. Ого! Швидше, Мулене!
Мулен. Ще хто? Нiкого? Одчиняю колоду. (Да направо й налiво).
Сафо. Жирова краля! Програла!
Мулен. Побита!
Янсон (спокiйно). Краса вигра .
Рита. Ну, Бiлий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?
Мулен. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шiсть поцiлункiв! Прошу. Хто ставить?
Кардинал (виймаючи гаманця). Гм! Я волiв би, дитинко, щоб ти грала на поцiлунки. (Да грошi).
Сафо. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!
Рита. Два зразу на червоного короля! Кiнчать -так кiнчать!
Мулен (в захватi). Чудово! Ще хто?
Янсон. Сто на жирову кралю.
Сафо. Я десять на неї!
Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Вiсiм поцiлункiв!..
Сафо. Далi ж, далi! Що за свинство!
Мулен. Ах, далi... (Зда ).
Рита. Бiлий Медведю! Побива тебе Мулен! Та що ти все п' ш? Ти б краще пограв! Га? Не хочеш? Останнi два поцiлунки ставлю... (В голосi мука i одчай завзяття). Прощайся. Ну?
Корнiй помалу вста й пiдходить до столу, заклавши руки в кишенi.
Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месь Корнiй хоче грати?
Корнiй. Нi, хочу дивитись.
Рита. Тiльки дивитись?
Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди грошi. То не наша гра.
Мулен (до Рити). Ну? (Випива склянку вина).
Рита (вста . Глухо). Уже вiсiм? Бiльше нiхто не хоче грати?.. Ну, розумi ться. Значить, зараз кiнець?
Ну!.. Зна те що, Мулене: або квит на все, або... кiнець грi i... всьому. Хочете?
Мулен (хвилюючись). На все квит чи тiльки на поцiлунки?
Рита. Ха-ха-хаї I тут торгу ться. Нi, за рукавички, що ви сьогоднi купили, я вам зостанусь винна п'ять франкiв! Кiнець або так, або так! Ну?
Мулен. Добре. На червоного короля?
Рита. На червоного короля!
Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
Корнiй. Стiйте. (Дуже хвилю ться, хрипло). Нi, нiчого... здавайте!
Рита. Що ти хотiв? Що ти хотiв? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотiв, говори скорiше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
Корнiй. Нiчого, далi...
Рита (дико). А-а! Ну, так далi, Мулене, далi, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!
Мулен (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всi напружено слiдкують).
Рита. Швидше! Швидше!
Мулен. Червоний король! Побитий!
Рита (тихо опускаючись на стiлець). Ну, от i кiнець. Побитий. (Заплющу очi й сидить як мертва). Тепер кiнець.
Корнiй (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на мо полотно... На полотно. Ну?
Мулен (розтеряно). На полотно?
Рита хутко пiдiйма ться й напружено застига .
Корнiй. Так, на мо полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно i... Чорна Пантера. Виграю... мо полотно... i... Чорна Пантера.
Рита (гордо). Чорна Пантера не програ ться! Я йду за Муленом. Ходiм!
Корнiй (тихо). Я не скiнчив же... Я хотiв сказати: "i Чорна Пантера буде вiльною". Вона може й тодi пiти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вага ться).
Снiжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
Мулен (з кривою посмiшкою). Добре! На що ставите?
Корнiй. На жирову кралю.
Сафо. Ой, не треба, вона програ !
Корнiй. Здавайте.
Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.
Раз-два... Раз-два... Раз-два...
Довго раху . Видно, як Рита дрижить i жадно слiдку за картами; Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтха .
Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...
Випуска карти й криво-жалко посмiха ться до всiх. Всi глибоко зiтхають.
Корнiй. Полотно мо ... А Чорна Пантера вiльна... (До неї). Хочеш додому?
Рита мовчки йде до вiшалки, одяга ться.
Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю). Ви гарнi, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чу те? Янсоне, платiть, ходiмте! (Хутко виходить).
Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простiть, що дала вам непри мностi... (До всiх). До побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоня ться).
Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.
Завiса
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя першої дiї.
Корнiй сам в пальтi ходить по атель , сильно зачiсуючи пальцями волосся назад i, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Злiва хутко виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.
Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди? Тут холодно. I сонний вiн...
Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слiд, (Кладе на канапу, сама ста навколiшки, хапливо розмоту ). Ну, покажись своїй мамi, покажись своїй гидкiй мамi. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так зда ться... Йому лучче навiть стало.
Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його! В них смерть!.. Боже мiй!
Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милу од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...
Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до неї?
Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.
Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти став! Як же тихо ти посмiха шся... Чого ти так посмiха шся страшно, дитино моя, життя мо ? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито почина цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, мо дине щастя, дине сонце, моя радiсть, бiль мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце сво вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припада до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив по хатi). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре. Годi... Бог з ним...
Рита Корнiю! Iди сюди.
Корнiй пiдходить.
Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм тво чоло.. Навiть волосики так закручуються... Бачиш?
Корнiй кива головою i з тихою сумно-любовною посмiшкою дивиться ва сина.
Рита. А ще через рiк буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який вiн став! (Зi скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чу ш?
Ганна Семенiвна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз вiн такий тихенький...
Рита. Як вiн на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревнiстю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi, смi ться... Смi ться до мами! (Почина жагуче цiлувати).
Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i душу... (Припада до сина). От так i я душу. От так i я... Ти мо кошеня... Ти мо ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!
Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
Рита. Ой, нi! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька? Хоче, мо зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...
Ганна Семенiвна. Та, розумi ться, буде блiда в цих туманах та дощах... Тут i доросла людина без привички заслабне... Як вони тiльки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
Корнiй. Картину? Яку?
Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...
Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!
Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...
Рита (хапаючи Корнiя, що ста пiдiйматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе, я хочу щось сказати Корнi вi. Iдiть, мамо...
Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої ж пори? Дитина он...
Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
Ганна Семенiвна зiтха й виходить.
Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?
Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що ж там прощати? Нiчого нема... Нiчого.
Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти дума ш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От i все...
Рита. Що ж не так? Що?
Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не любиш?
Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки ми мiж собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що так люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.
Рита. Та що ж ненормально? Може, дума ш, я не люблю тебе? Дума ш, зрадила тобi? Це дума ш?
Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).
Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?
Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще сть... А, Рито, тут ти мене не зрозумi ш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумi ш. Ти мене не зрозумi ш. I. говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).
Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю? Мистецтво? Так?
Корнiй. Так, мистецтво.
Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж тебе не любила, не зливала сво ї душi з тво ю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
Корнiй. А, якби я мiг викинути!
Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу на Лесика). Це сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...
Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта до себе). Рито моя. Рито моя...
Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро - одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...
Корнiй. Як гарно гра ...
Рита. Вiн гра нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?
Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).
Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...
Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!
Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).
Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!
Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...
Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.
Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
Корнiй (не чуючи, пiдбiга до полотна, знiма його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа палiтру, мiша фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо почина плакати.
Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу їй руки, дрижить, хапа Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.
Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов почина плакати.
Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце мо , не плач хоч ти! Господи!
Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї нема кому! Геть! (Iде з атель ).
Корнiй (з одча м). Мамо!..
Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
Корнiй (люто шпурля щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарештi! Що це таке?!
Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От сть! Тiльки от-от мав схопити - i на! Так же не можна!..
Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
Корнiй. Для чого? От сть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А, Боже... якраз...
Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
Корнiй. А, розумi ться, не вдасться, як будуть з-пiд носа. вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
Рита. А менi зда ться, треба нове починати...
Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
Корнiй. Ну, от ма ш! Значить, i ти не розумi ш нiчого. Та менi, власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От сть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От сть! Ха! Менi не треба спокою. Моя iдея споко м руйну ться... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину менi потрiбнi ви...
Рита. Нашi муки?
Корнiй. А так! От ма ш... Це сть iменно те, що треба... От iменно!
Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка, i син твiй. I ти радi ш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумi ш, от i вже.
Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.
Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
Корнiй. Ага! От воно i сть. От воно i сть. Значить, ти - не товариш. От це i сть все... От i вже.
Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чу ш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чу ш? Тво полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумi ш?
Корнiй (вражений). Нескiнченим?
Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти "рисочку" вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його продати. I друге почати.
Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
В дверi стук.
Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон ма До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров' дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище, насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.
Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi тiльки вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?
Янсон. Таку умову я ставлю.
Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?
Янсон. Така моя умова.
Рита (глянувши на Снiжинку). Ха-ха-ха! Я розумiю. Дуже дякую, добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.
Корнiй. Я не розумiю цi ї умови. I потiм ми не можемо згодитись... Я мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Рита (до Янсона). Та ви розумi те, що ви пропону те, чи нi?
Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.
Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi дали! Ха-ха-ха! Розумi ш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в тебе не буде вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто може зайняти мо мiсце. Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така добра людина, що згоджу ться помагати цьому.
Снiжинка весь час посмiха ться.
Корнiй. Що за нiсенiтниця!.. А, ма ш... Я не розумiю, добродiю, навiщо я вам тут? От сть!
Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я нiяких пояснень не можу вам дати.
Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!