Страница:
- Хай так, - промимрив я, не знаючи, що й подумати. - Але ця теорiя,
капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.
- Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у
димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, уу
блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано
навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв
навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I
що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби
невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених
земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у
добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах
без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними
сокирами?
Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову
насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива
космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi
хворобливоу фантазiу?
- Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш
намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно
вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних
масштабах Сонячноу системи?
Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:
- О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi
неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми
потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво
побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси
пiдкоряти iнтересам суспiльним.
Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у
космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.
А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:
- Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь
розраховану мною орбiту!
- Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися
помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?
Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою
сметани.
- Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми
полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком
мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому
разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення
мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже
недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.
Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз,
якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.
Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя
оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого
менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних
розрядiв.
Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного
вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за
роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися
дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене
розповiсти бiографiю!
Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо
вiдвертими, коли не займав свосу божевiльноу iдеу, поводився, як цiлком
нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити
гамiвну сорочку.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи,
що питання остаточно вирiшено, пiдсумував:
- Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людськоу думки. От
тiльки учнi нам цiсу перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльноу
програми, безумовно, набагато збiльшиться...
Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но
я одержав атестат космiчноу зрiлостi i штурманськi права, як ми
стартували.
Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до
навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити.
Вiн врахував геть усе.
Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив
кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла.
- Ми ж не роботи, - сказав вiн, складаючи ходики, - щоб пiд час аварiу
живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку.
Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з
висококалорiйною пастою.
А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних
скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.
- На випадок чого, - пояснив Небреха, - ух можна буде розтовкти у
ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або,
скажiмо, жувати скафандри...
Авжеж, це був тямущий практик!
Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не
згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi
свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу
принадливi тасмницi.
Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому
чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.
Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.
Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi,
хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на
велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати
з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!
А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну,
як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку
"антиречовини".
Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:
- Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн
висунув отакi гiпотези: "Земля - це супутник Сiрiуса" або "Не людожери
з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про
гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.
- А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi
iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг
на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй
знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось
тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами
гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з
попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли
грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi
знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише
за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи
атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд
пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу
[Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит
вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з
тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв,
вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй
Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця"
вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар
венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному
спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?
- Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що
капiтан пiдступно готус менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен
точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять
своух думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi
чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних
блукальцiв...
- Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу
космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки
зору хибнi?
- Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд?
- А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки
не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi
згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв.
Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своум важкеньким
протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я
по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха
недбало докинув:
- Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену
планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.
Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших
пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха
стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як
стрiлки заведених ходикiв.
Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.
- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний
здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому
узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi
береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi
вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще
забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i
погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва
уу - рiка Часу!
Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для
Небрехи розстебнув ремiнцi.
Ху! Так можна i посивiти!
- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, -
що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски.
Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному
ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять
нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею.
Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то
завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б,
якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу
часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi
винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство
поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б
незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради
знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада
знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б
часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i
луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте,
поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за
безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi-
Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i
так дошкуляс невагомiсть, то вiн ще свосю балаканиною виводить мене з
рiвноваги.
- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи
iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б
за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.
- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у
обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення
позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б
за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному
казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять.
Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу
цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну
течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з
зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б
запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.
- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi
одиницi?
- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав
вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те,
щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у
вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що
на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не
познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних
зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi
години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин
часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли
надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi
невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на
полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.
Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу
"антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму:
- Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя
людства налiчус якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi
шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних
двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми
знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по
планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато
зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi,
Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм,
коли невблаганний час почав поглинати ухнi науковi та технiчнi досягнення,
вони й шугонули на пошуки бiльш придатноу для суспiльного поступу планети.
Звичайно, якщо не барилися анi хвилини...
Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi
вирували невидимi страхiтливi течiу. У спалахах мертвоу матерiу
народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки
радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу.
- Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i с ота казкова жива вода,
тiльки ми ще не вмiсмо уу конденсувати?
Небреха зачудовано глянув на мене i побатькiвськи порадив:
- Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякасмося аж до спалаху
понадновоу зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч
розповiдали казки...
Я сумлiнно виконав суворий капiтанiв наказ. Дисциплiна с дисциплiна!
Так, що не кажiть, а капiтан Небреха i нудьга були поняття абсолютно
несумiснi.
Довго чи коротко ми мандрували, не скажу. Та й як менi було визначити
точний термiн навiгацiу, коли капiтан Небреха безнадiйно заплутав весь
хронометраж своуми видовженими, як свiтловi роки, розмовами?
За час мандрiв я мав цiлковиту змогу переконатися, що у порiвняннi з
парадоксальними знаннями Небрехи класична шкiльна наука не витримус нiякоу
критики. У космосi вона виявилася такою ж непридатною, як колеса вiд воза
на Чумацькому Шляху.
Вiзьмемо злощаснi ходики. Ще у середнiй школi менi прищепили про них
уявлення, як про випробуваний iсторiсю лiчильник часу. Але пiд благодiйним
впливом капiтана Небрехи я почав дивитися на них, як на кумедне вмiстилище
аварiйних калорiй. Мабуть, ходики були на борту коробки просто даниною
давнiй традицiу. З цього погляду було б набагато доцiльнiше, якби ми
замiсть безупинно цокаючого анахронiзму повiсили над пультом управлiння
звичайну автомобiльну канiстру з олiсю або недоторканним запасом пального.
Та скiльки б ходики не нацокали, а наша навкологалактична одiссея мала
ось-ось завершитися.
Це стало цiлком очевидним (навiть неозбросним оком) фактом, коли на
металевi груди коробки, мов фiнiшна стрiчка, лягла велетенська орбiта
Плутона.
Звiдси, якщо не гальмувати мало не свiтлову швидкiсть ракети, до Землi
по прямiй залишалося чотири години льоту.
Пора було чепуритися перед врочистою зустрiччю. Не з'являтися ж на очi
майбутнiх поколiнь здичавiлими робiнзонами!
Я присiв навпочiпки перед дванадцятилiтровим чайником i, вдивляючись у
його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв,
що з борту коробки ми одразу потрапимо на борт трибуни. Як колись казали,
з корабля та на бал.
А мiй знаменитий супутник безтурботно розлiгся на колодi й не думас
дженджуритися. I ще тiльник одягнув, до того недбало залатаний, що серед
моря горизонтальних хвиль раптом виринали материки з вертикальними
смугами. Хоч би не полiнувався та вийняв iз скринi парадний мундир.
Нi! Лежить, перекинувши протез на праву ногу i заклавши руки за голову,
скептично спостерiгас моу перукарськi хитрощi i тiльки в'удливо гмукав.
- Капiтане, - не стримався я, дивуючись його байдужостi до iсторичних
подiй, - нiж ото на колодi винiжуватися, сiли б та заздалегiдь склали
вiтальну промову. Де ви бачили мiтинги без вiтальних промов!?
- Азимуте, - примирливо озвався капiтан Небреха, - троглодити ще не
призвичаулися до духовного поживку. На мiй погляд, ух слiд пригощати не
вiтальними перебiльшеннями, а принаймнi окiстом печерного ведмедя.
Вiд цих слiв мене аж струснуло. Аж руки безсило впали.
- Знову ви за старе, - скривився, як вiд зубного болю. - Адже теорiя
вiдносностi говорить...
- Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожусш не з
теорiсю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях
проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить
старий капiтан...
Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового
красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбус у неу добрячу
пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi.
Так i е!
Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та
гаман.
- Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами
товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви,
Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоуть гора висока, а пiд
горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з
усiяноу гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет
напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в
печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у
якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому
прадавнiми удцями черепi мамонта i спритно майструс кам'яну сокиру вагою у
пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнус троглобаба, теж старенька. Вона вкидас
у кам'яний казан, повний джерельноу води, розпечену до червоного брукiвку,
щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на
галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi
суглоби хижих ящерiв...
Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику
троглофантазiю незграбним жартом:
- I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед
кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знавш, iз
санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь
невилiковною проказою.
Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi
лишалися лiченi хвилини льоту.
Слiд було готуватися до приземлення.
Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як
бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння.
Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн
фiлiгранне керус коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн
з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних
важелiв!
Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественноу симфонiу
гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як
музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд
несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був
вицокувати зубами якусь тривожну партiю.
А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухасться до
принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наужачених важелiв.
Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили
цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi
пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв
небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами.
Скажу одверто, вiд нелюдськоу майстерностi капiтана у мене волосся
ставало сторч i кров холола у жилах.
I от, коли ми на першiй космiчнiй швидкостi вдерлись у зону штучних
супутникiв, я виразно вiдчув, що в капiтановiй партитурi явно бракус
мужнього голосу людини.
- Грiм i блискавка! - чимдуж заволав я. - Капiтане, що ви робите? Ви
порушили правила навколоземного руху! Хiба ви забули, що в зонi штучних
супутникiв рух приватного космотранспорту суворо заборонено? Ех, тепер
заберуть права та ще оштрафують!
I уявiть, капiтан Небреха поставився до моух критичних зауважень цiлком
об'сктивно.
Навiть бiльше того - у свою космiчну симфонiю вiн ввiв дует, взявши на
себе партiю другого солiста.
Вiн притишив двигуни, щоб нашi голоси домiнували над модерним хаосом
звукiв, i заспiвав свосу:
- Азимуте, красно дякую за дружню пересторогу. Скажи менi тiльки, куди
подiлася твоя заборонена зона?
Я припав до окуляра телескопа.
- Даремнi намагання, штурмане. З однаковим успiхом ти мiг би шукати
супутники у мiкроскоп. Ну, хто в доiсторичнi часи закинув би ух на орбiту?
I справдi. У навколоземному просторi, де ще так недавно юрмилися, мов
на ярмарку, мiрiади супутникiв з радiопередавачами, телевiзiйними
ретрансляторами i фотоапаратами, тепер зяяла бездонна незаймана порожнеча.
Вiд хитромудрих штучних створiнь не лишилося й голки. Нiби ух нiхто i
нiколи не вiшав на небi.
Видно, я таки даремно голився. Це тiльки ускладнить iсторичнi
переговори представникiв майбутнiх iнтелектуалiв з колишнiми троглодитами.
Однак вийшло не зовсiм так.
Я вже складав у головi вишуканi дифiрамби на адресу видатного
зореплавця, коли раптом з лiвого борту Землi у веселчастому сяйвi сонячних
протуберанцiв виринув на траверз Великого Воза циклопiчний дисколiт
оригiнального вигляду.
Формою i кольором вiн надто нагадував гiгантський сирник. Якби вiн
справдi був устiвний, ним можна було б нагодувати усiх мешканцiв Сонячноу
системи.
Вiд такого, незвичайного дивовиська я мало не остовпiв.
Що воно означас? I куди ми потрапили? Якщо в минуле, то звiдки узявся
цей орбiтальний млинець? А якщо у майбутнс, то куди подiлися штучнi
супутники? А може, нащадки замiсть засмiчувати навколоземний простiр
численними супутниками випекли на заводах один космiчний млинець та й
поклали на нього усю радiо-, теле- i фотообслугу планети? А що?
Атож! Тепер настала моя черга кепкувати. Нема чого збивати мене з
пантелику!
- Капiтане, - хитро докинув я, - ви лишень гляньте, куди сягнули
олiмпiйськi рекорди! Бачите, якийсь троглодит чи троглодитка закинули диск
аж на орбiту...
Але досвiдченого зореплавця нелегко збочити з обраного ним курсу.
Небреха на мить одiрвався вiд важелiв i спокiйно зазначив:
- А чи не здасться тобi, Азимуте, що на дискольотi ось цiсу хвилини
черговий навiгатор записус у бортовий журнал: "Вже елементарне вiзуальне
спостереження показало, що на Третiй iснус високотехнiчна, хоч i
малокультурна цивiлiзацiя. Так, розумнi iстоти нерозумно перетворили
навколопланетний простiр на космiчний смiтник, бо викидають туди консервнi
бляшанки". Причому консервною бляшанкою вiн вважас саме нашу коробку.
Нi! З капiтаном Небрехою несила сперечатися. Отакоу! Невже ми i вони -
гостi в одну хату?
Та я не встиг обмiркувати нову для мене проблему як слiд: заревли
двигуни, вiщуючи фiнальнi акорди космiчноу iмпровiзацiу капiтана Небрехи.
На посадку мiжзоряний вовк пiшов з заплющеними очима. Оцим граничним
трюком вiн, певно, намагався вкрай уразити мене. I таки вразив. На серцi
зробилося тоскно, а на спину наче хтось сипонув жменю крижаного космiчного
пилу.
Я теж заплющив очi, але з iнших мiркувань...
Аж раптом - ТОРОХ-ТОРОРОХ!
Перед очi попливла зоряна туманнiсть.
Запала цiлковита тиша.
Ура! Ми на Землi!
Ситуацiя, скажу я вам, нагадувала стародавнiй анекдот (або майбутнiй,
як на погляд капiтана Небрехи). Словом, анекдот такого змiсту.
Один пасажир сiв у Брянську на поузд "Москва - Киув". Знайшов свос
купе, заходить. А там ще один чоловiк сидить. Новоприбулий зрадiв
попутниковi i починас знайомитися :
- Куди удете, якщо не секрет?
- У Киув, добродiю.
- От здорово! - аж пiдскочив новоприбулий. - Технiка тепер на висотi!
Подумати тiльки, от ви сидите напроти мене i удете у Киув, а я сиджу
напроти вас i уду в Москву.
Отак само безглуздо виходило й у нас.
Хоч ми подорожували в однiй ракетi, але в капiтана станцiсю призначення
було далеке минуле, а кiнцевою зупинкою його штурмана було далеке
майбутнс. Це треба вмiти - тримати курс у протилежнi боки i дивитися на
сузiр'я в один iлюмiнатор.
Та нiчого. Факти така вперта рiч, що ламають опiр найвпертiшого
опонента.
Очевидно, капiтан Небреха був такоу ж думки, бо ми синхронно прикипiли
носами до скла iлюмiнатора.
Перед нами вiдкрилась дивоглядна картина.
Хоча ще тiльки-но почало свiтати, але предмети було видко досить
виразно.
Наша коробка стала на грунт унiкального заповiдника.
Уявiть собi досить простору, затишну галявину i тиху замрiяну рiчку,
яка спокiйно плине, ховаючись за соковитим очеретяним тином. На тому боцi
уу серед чагарника та екзотичних дерев мальовничо височить величенький
пагорб, всiяний трикутними скелями.
На узлiссi купами стоять химернi дерева iз конусоподiбними стовбурами,
капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.
- Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у
димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, уу
блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано
навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв
навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I
що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби
невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених
земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у
добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах
без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними
сокирами?
Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову
насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива
космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi
хворобливоу фантазiу?
- Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш
намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно
вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних
масштабах Сонячноу системи?
Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:
- О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi
неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми
потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво
побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси
пiдкоряти iнтересам суспiльним.
Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у
космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.
А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:
- Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь
розраховану мною орбiту!
- Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися
помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?
Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою
сметани.
- Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми
полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком
мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому
разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення
мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже
недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.
Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз,
якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.
Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя
оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого
менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних
розрядiв.
Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного
вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за
роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися
дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене
розповiсти бiографiю!
Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо
вiдвертими, коли не займав свосу божевiльноу iдеу, поводився, як цiлком
нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити
гамiвну сорочку.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи,
що питання остаточно вирiшено, пiдсумував:
- Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людськоу думки. От
тiльки учнi нам цiсу перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльноу
програми, безумовно, набагато збiльшиться...
Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но
я одержав атестат космiчноу зрiлостi i штурманськi права, як ми
стартували.
Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до
навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити.
Вiн врахував геть усе.
Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив
кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла.
- Ми ж не роботи, - сказав вiн, складаючи ходики, - щоб пiд час аварiу
живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку.
Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з
висококалорiйною пастою.
А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних
скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.
- На випадок чого, - пояснив Небреха, - ух можна буде розтовкти у
ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або,
скажiмо, жувати скафандри...
Авжеж, це був тямущий практик!
Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не
згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi
свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу
принадливi тасмницi.
Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому
чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.
Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.
Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi,
хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на
велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати
з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!
А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну,
як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку
"антиречовини".
Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:
- Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн
висунув отакi гiпотези: "Земля - це супутник Сiрiуса" або "Не людожери
з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про
гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.
- А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi
iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг
на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй
знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось
тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами
гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з
попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли
грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi
знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише
за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи
атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд
пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу
[Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит
вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з
тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв,
вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй
Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця"
вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар
венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному
спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?
- Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що
капiтан пiдступно готус менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен
точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять
своух думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi
чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних
блукальцiв...
- Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу
космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки
зору хибнi?
- Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд?
- А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки
не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi
згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв.
Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своум важкеньким
протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я
по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха
недбало докинув:
- Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену
планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.
Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших
пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха
стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як
стрiлки заведених ходикiв.
Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.
- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний
здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому
узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi
береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi
вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще
забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i
погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва
уу - рiка Часу!
Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для
Небрехи розстебнув ремiнцi.
Ху! Так можна i посивiти!
- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, -
що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски.
Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному
ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять
нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею.
Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то
завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б,
якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу
часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi
винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство
поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б
незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради
знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада
знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б
часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i
луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте,
поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за
безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi-
Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i
так дошкуляс невагомiсть, то вiн ще свосю балаканиною виводить мене з
рiвноваги.
- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи
iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б
за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.
- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у
обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення
позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б
за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному
казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять.
Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу
цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну
течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з
зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б
запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.
- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi
одиницi?
- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав
вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те,
щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у
вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що
на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не
познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних
зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi
години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин
часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли
надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi
невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на
полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.
Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу
"антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму:
- Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя
людства налiчус якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi
шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних
двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми
знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по
планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато
зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi,
Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм,
коли невблаганний час почав поглинати ухнi науковi та технiчнi досягнення,
вони й шугонули на пошуки бiльш придатноу для суспiльного поступу планети.
Звичайно, якщо не барилися анi хвилини...
Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi
вирували невидимi страхiтливi течiу. У спалахах мертвоу матерiу
народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки
радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу.
- Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i с ота казкова жива вода,
тiльки ми ще не вмiсмо уу конденсувати?
Небреха зачудовано глянув на мене i побатькiвськи порадив:
- Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякасмося аж до спалаху
понадновоу зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч
розповiдали казки...
Я сумлiнно виконав суворий капiтанiв наказ. Дисциплiна с дисциплiна!
Так, що не кажiть, а капiтан Небреха i нудьга були поняття абсолютно
несумiснi.
Довго чи коротко ми мандрували, не скажу. Та й як менi було визначити
точний термiн навiгацiу, коли капiтан Небреха безнадiйно заплутав весь
хронометраж своуми видовженими, як свiтловi роки, розмовами?
За час мандрiв я мав цiлковиту змогу переконатися, що у порiвняннi з
парадоксальними знаннями Небрехи класична шкiльна наука не витримус нiякоу
критики. У космосi вона виявилася такою ж непридатною, як колеса вiд воза
на Чумацькому Шляху.
Вiзьмемо злощаснi ходики. Ще у середнiй школi менi прищепили про них
уявлення, як про випробуваний iсторiсю лiчильник часу. Але пiд благодiйним
впливом капiтана Небрехи я почав дивитися на них, як на кумедне вмiстилище
аварiйних калорiй. Мабуть, ходики були на борту коробки просто даниною
давнiй традицiу. З цього погляду було б набагато доцiльнiше, якби ми
замiсть безупинно цокаючого анахронiзму повiсили над пультом управлiння
звичайну автомобiльну канiстру з олiсю або недоторканним запасом пального.
Та скiльки б ходики не нацокали, а наша навкологалактична одiссея мала
ось-ось завершитися.
Це стало цiлком очевидним (навiть неозбросним оком) фактом, коли на
металевi груди коробки, мов фiнiшна стрiчка, лягла велетенська орбiта
Плутона.
Звiдси, якщо не гальмувати мало не свiтлову швидкiсть ракети, до Землi
по прямiй залишалося чотири години льоту.
Пора було чепуритися перед врочистою зустрiччю. Не з'являтися ж на очi
майбутнiх поколiнь здичавiлими робiнзонами!
Я присiв навпочiпки перед дванадцятилiтровим чайником i, вдивляючись у
його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв,
що з борту коробки ми одразу потрапимо на борт трибуни. Як колись казали,
з корабля та на бал.
А мiй знаменитий супутник безтурботно розлiгся на колодi й не думас
дженджуритися. I ще тiльник одягнув, до того недбало залатаний, що серед
моря горизонтальних хвиль раптом виринали материки з вертикальними
смугами. Хоч би не полiнувався та вийняв iз скринi парадний мундир.
Нi! Лежить, перекинувши протез на праву ногу i заклавши руки за голову,
скептично спостерiгас моу перукарськi хитрощi i тiльки в'удливо гмукав.
- Капiтане, - не стримався я, дивуючись його байдужостi до iсторичних
подiй, - нiж ото на колодi винiжуватися, сiли б та заздалегiдь склали
вiтальну промову. Де ви бачили мiтинги без вiтальних промов!?
- Азимуте, - примирливо озвався капiтан Небреха, - троглодити ще не
призвичаулися до духовного поживку. На мiй погляд, ух слiд пригощати не
вiтальними перебiльшеннями, а принаймнi окiстом печерного ведмедя.
Вiд цих слiв мене аж струснуло. Аж руки безсило впали.
- Знову ви за старе, - скривився, як вiд зубного болю. - Адже теорiя
вiдносностi говорить...
- Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожусш не з
теорiсю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях
проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить
старий капiтан...
Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового
красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбус у неу добрячу
пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi.
Так i е!
Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та
гаман.
- Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами
товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви,
Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоуть гора висока, а пiд
горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з
усiяноу гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет
напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в
печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у
якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому
прадавнiми удцями черепi мамонта i спритно майструс кам'яну сокиру вагою у
пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнус троглобаба, теж старенька. Вона вкидас
у кам'яний казан, повний джерельноу води, розпечену до червоного брукiвку,
щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на
галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi
суглоби хижих ящерiв...
Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику
троглофантазiю незграбним жартом:
- I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед
кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знавш, iз
санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь
невилiковною проказою.
Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi
лишалися лiченi хвилини льоту.
Слiд було готуватися до приземлення.
Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як
бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння.
Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн
фiлiгранне керус коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн
з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних
важелiв!
Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественноу симфонiу
гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як
музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд
несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був
вицокувати зубами якусь тривожну партiю.
А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухасться до
принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наужачених важелiв.
Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили
цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi
пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв
небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами.
Скажу одверто, вiд нелюдськоу майстерностi капiтана у мене волосся
ставало сторч i кров холола у жилах.
I от, коли ми на першiй космiчнiй швидкостi вдерлись у зону штучних
супутникiв, я виразно вiдчув, що в капiтановiй партитурi явно бракус
мужнього голосу людини.
- Грiм i блискавка! - чимдуж заволав я. - Капiтане, що ви робите? Ви
порушили правила навколоземного руху! Хiба ви забули, що в зонi штучних
супутникiв рух приватного космотранспорту суворо заборонено? Ех, тепер
заберуть права та ще оштрафують!
I уявiть, капiтан Небреха поставився до моух критичних зауважень цiлком
об'сктивно.
Навiть бiльше того - у свою космiчну симфонiю вiн ввiв дует, взявши на
себе партiю другого солiста.
Вiн притишив двигуни, щоб нашi голоси домiнували над модерним хаосом
звукiв, i заспiвав свосу:
- Азимуте, красно дякую за дружню пересторогу. Скажи менi тiльки, куди
подiлася твоя заборонена зона?
Я припав до окуляра телескопа.
- Даремнi намагання, штурмане. З однаковим успiхом ти мiг би шукати
супутники у мiкроскоп. Ну, хто в доiсторичнi часи закинув би ух на орбiту?
I справдi. У навколоземному просторi, де ще так недавно юрмилися, мов
на ярмарку, мiрiади супутникiв з радiопередавачами, телевiзiйними
ретрансляторами i фотоапаратами, тепер зяяла бездонна незаймана порожнеча.
Вiд хитромудрих штучних створiнь не лишилося й голки. Нiби ух нiхто i
нiколи не вiшав на небi.
Видно, я таки даремно голився. Це тiльки ускладнить iсторичнi
переговори представникiв майбутнiх iнтелектуалiв з колишнiми троглодитами.
Однак вийшло не зовсiм так.
Я вже складав у головi вишуканi дифiрамби на адресу видатного
зореплавця, коли раптом з лiвого борту Землi у веселчастому сяйвi сонячних
протуберанцiв виринув на траверз Великого Воза циклопiчний дисколiт
оригiнального вигляду.
Формою i кольором вiн надто нагадував гiгантський сирник. Якби вiн
справдi був устiвний, ним можна було б нагодувати усiх мешканцiв Сонячноу
системи.
Вiд такого, незвичайного дивовиська я мало не остовпiв.
Що воно означас? I куди ми потрапили? Якщо в минуле, то звiдки узявся
цей орбiтальний млинець? А якщо у майбутнс, то куди подiлися штучнi
супутники? А може, нащадки замiсть засмiчувати навколоземний простiр
численними супутниками випекли на заводах один космiчний млинець та й
поклали на нього усю радiо-, теле- i фотообслугу планети? А що?
Атож! Тепер настала моя черга кепкувати. Нема чого збивати мене з
пантелику!
- Капiтане, - хитро докинув я, - ви лишень гляньте, куди сягнули
олiмпiйськi рекорди! Бачите, якийсь троглодит чи троглодитка закинули диск
аж на орбiту...
Але досвiдченого зореплавця нелегко збочити з обраного ним курсу.
Небреха на мить одiрвався вiд важелiв i спокiйно зазначив:
- А чи не здасться тобi, Азимуте, що на дискольотi ось цiсу хвилини
черговий навiгатор записус у бортовий журнал: "Вже елементарне вiзуальне
спостереження показало, що на Третiй iснус високотехнiчна, хоч i
малокультурна цивiлiзацiя. Так, розумнi iстоти нерозумно перетворили
навколопланетний простiр на космiчний смiтник, бо викидають туди консервнi
бляшанки". Причому консервною бляшанкою вiн вважас саме нашу коробку.
Нi! З капiтаном Небрехою несила сперечатися. Отакоу! Невже ми i вони -
гостi в одну хату?
Та я не встиг обмiркувати нову для мене проблему як слiд: заревли
двигуни, вiщуючи фiнальнi акорди космiчноу iмпровiзацiу капiтана Небрехи.
На посадку мiжзоряний вовк пiшов з заплющеними очима. Оцим граничним
трюком вiн, певно, намагався вкрай уразити мене. I таки вразив. На серцi
зробилося тоскно, а на спину наче хтось сипонув жменю крижаного космiчного
пилу.
Я теж заплющив очi, але з iнших мiркувань...
Аж раптом - ТОРОХ-ТОРОРОХ!
Перед очi попливла зоряна туманнiсть.
Запала цiлковита тиша.
Ура! Ми на Землi!
Ситуацiя, скажу я вам, нагадувала стародавнiй анекдот (або майбутнiй,
як на погляд капiтана Небрехи). Словом, анекдот такого змiсту.
Один пасажир сiв у Брянську на поузд "Москва - Киув". Знайшов свос
купе, заходить. А там ще один чоловiк сидить. Новоприбулий зрадiв
попутниковi i починас знайомитися :
- Куди удете, якщо не секрет?
- У Киув, добродiю.
- От здорово! - аж пiдскочив новоприбулий. - Технiка тепер на висотi!
Подумати тiльки, от ви сидите напроти мене i удете у Киув, а я сиджу
напроти вас i уду в Москву.
Отак само безглуздо виходило й у нас.
Хоч ми подорожували в однiй ракетi, але в капiтана станцiсю призначення
було далеке минуле, а кiнцевою зупинкою його штурмана було далеке
майбутнс. Це треба вмiти - тримати курс у протилежнi боки i дивитися на
сузiр'я в один iлюмiнатор.
Та нiчого. Факти така вперта рiч, що ламають опiр найвпертiшого
опонента.
Очевидно, капiтан Небреха був такоу ж думки, бо ми синхронно прикипiли
носами до скла iлюмiнатора.
Перед нами вiдкрилась дивоглядна картина.
Хоча ще тiльки-но почало свiтати, але предмети було видко досить
виразно.
Наша коробка стала на грунт унiкального заповiдника.
Уявiть собi досить простору, затишну галявину i тиху замрiяну рiчку,
яка спокiйно плине, ховаючись за соковитим очеретяним тином. На тому боцi
уу серед чагарника та екзотичних дерев мальовничо височить величенький
пагорб, всiяний трикутними скелями.
На узлiссi купами стоять химернi дерева iз конусоподiбними стовбурами,