Страница:
з гострих вершин яких вiялом стирчать тирхатi чуприни. Деякi рослини
нагадували природнi гаманцi, бо з ухнiх розчахнутих стовбурин, мов
банкноти, визирали паки зеленого листя. Де-не-де були понатиканi товстi
дерева з такою волохатою верхiвкою, що мимоволi здавалося, нiби на них
поодягали вивернутi кожухи. Тут i там серед буйних заростей папоротi
виструнчилися розкiшнi пальми.
Лiс чатувала передранкова тиша. З очерету нечутно виповзав слабкий
синюватий туманець...
Так, це був чарiвний живий музей флори!
- Капiтане, - сказав я Небресi, повертаючись до нашоу остогидлоу
дискусiу, - чи ви не помилилися?
- Авжеж, помилився, - незадоволено пробурчав вiн. - Тiльки слiпий мiг
би ще сперечатися...
Його слова були для мене мов райська музика. Хоч ми й приземлилися, але
я почував себе на сьомому небi.
- Таки схибив у розрахунках! - бiдкався самокритичний капiтан. -
Замiсть кам'яного вiку заскочив аж у мезозой!
Визнаю, падiння з сьомого неба було вiдчутне. Виявлясться, капiтанова
хвороба прогресус!
- Тисяча тиранозаврiв! - гримiв мiжзоряний вовк. - Це не що iнше, як
крейдяний пралiс!
- Капiтане, - намагався я вгамувати його, - нiякий це не пралiс, а
чудовий ботанiчний парк, який створили нашi з вами нащадки. От зараз пiду
покличу сторожiв, i все одразу з'ясусться.
- Стiй! - суворо наказав менi капiтан Небреха. - Якщо ти вийдеш,
майбутнi палеонтологи навiть кiсточок твоух не знайдуть.
Я невдоволено зиркнув на капiтана, бо тiсу митi й гадки не мав, що
оцим, здавалося б, деспотичним наказом вiн врятував менi життя.
Нiчого не залишалося, як знову втупитися в iлюмiнатор.
I раптом я мало не скрикнув з несподiванки. Пагорб, що панував на
протилежному боцi рiчки, зрушив з мiсця! Чи менi приверзлося? Але нi!
Гора звелася на товщеннi ноги. Хрипке позiхання, що нагадувало сердите
гарчання, долинуло до нас. А ожила гора, важко. сопучiу i крекчучи, вже
продиралася крiзь лiс i туман до рiчки. Потiм з задоволеним буркотiнням
плюхнула у тиховiд.
Ми чули, як пiсля ранковоу ванни тiлиста iстота заходилася натоптувати
свос неосяжне черево осокою та очеретом.
Аж тут задвигтiла земля, нiби на нас невблаганно котилася навала важких
танкiв. Це враження ще бiльше посилювалося несамовитим брязкотом i
гуркотом. I ось, трощачи i вивертаючи з корiнням дерева, що стовбичили на
шляху, на галявину вдерлася валка дужих, але неповоротких чудовиськ.
ухнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi
роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих
окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких
навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки.
- Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан
Небреха.
На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано
рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали
ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть.
Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацькоу флори i, як бачимо,
фауни починався перший снiданок.
Небреха повернувся до мене й повагом зауважив:
- Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в
музеях.
Та я не складав полемiчноу зброу.
- Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру
у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв.
Знасте, такi свосрiднi роботи. Можливо, ух злiпили спецiально на
замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди
водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiу походження життя на
Землi. Хiба ви не припускасте такого тлумачення?
- Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi масмо
повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ.
Оточи коробку випарами гiдрату спирту.
А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi:
- Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини,
штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу.
Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От,
скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашоу коробки,
можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту.
Атож!
Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з
ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову
будiвлю.
Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з
кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно
всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина.
Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила
у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою,
мов наждак, лускатою шкiрою.
Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з
яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних
пiдйомних кранiв.
Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу
небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу
цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.
Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак
легко зробив би з нашоу коробки гармошку.
Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.
Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче
збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним
зойком.
Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на
довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi,
як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До
того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.
Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу
уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував
комишем гороподiбний завр.
Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою
ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище,
вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток,
чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип
гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого
м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi,
штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на
мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому
"машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам
розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б.
Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.
Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро
визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з
чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони
повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З
незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн
схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс
протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного
приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi
людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було
й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною
далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою.
Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi
чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт,
i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором!
Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук
мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним
"ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в
несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу
нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж
сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi
гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно
скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для
того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд
вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом,
можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних
робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я
схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi
не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине
аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на
вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не
притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину
тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу
тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо
антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн
вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд
ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для
нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не
знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi
вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом
вивалився перший якiр.
Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми
побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у
червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс
фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
Так, це був магнiт!
Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не
пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша
коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт
впала мотузяна драбина.
Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все
з'ясусться!
Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з
коробки.
Аж раптом сталося диво дивне.
З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька,
геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а
капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини
миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями.
Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
- 4пi-ер-квадрат!
I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!)
вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою
гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його,
вiдрекомендувався:
- Небреха!
А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.
Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже
сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими
нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу
цивiлiзацiу.
Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку
безодню доiсторичного часу.
Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр
несподiванiй п'ятiрцi.
Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi
космiчного брата по розумуi
Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи,
оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому
журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч
би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.
Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i
Небреха.
Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один
одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом
не принизити себе в очах спiврозмовника.
ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич
обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу
Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата.
Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала
надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я
той дiалог не полiнувався занотувати.
Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi
мовив:
- Така радiсть!
- Ще б пак! - погодився капiтан.
- А чи уявлясте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це
уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож
слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду,
Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх
можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу
галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi
планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух
штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!
- Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану
тему капiтан Небреха. - А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед
себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само
важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити
вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод,
Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з
Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв,
щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе
показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.
- Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на своу видатнi
заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя
була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?
- А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте
на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б
марною. Хто знав би про неу?
- Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i
сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже
вичерпалася фантазiя! От!
- Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже
бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.
- Капiтане!
- Конструкторе!
Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i
конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.
- Капiтане, - ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, - невже ви
один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?
- Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-сдиний у
Всесвiтi творець?
- Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi
належну йому шану колобок.
- А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як
пбмiчник природи!
- Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат.
- Так само, як i з вами, - насупився Небреха.
Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не
встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.
Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом
з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.
З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I
справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися.
Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного,
взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?
Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.
4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено
колупав протезом грунт.
Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це
суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор
мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався
йому габаритами.
I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.
- Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i
подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас,
другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй!
Ура!
Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.
- Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову
4пi-ер-квадрат.
- Здорово! - охоче погодився з ним Небреха.
- Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.
- Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк.
Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.
- Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор.
- Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоув його капiтан Небреха.
- Ах, так! Оце присмно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. -
Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою
кiнцiвку.
Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi
видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх
iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть
здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч
який уславлений вiн був.
- Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте
запросити вас до нашоу ракети на тюбик пасти.
4пi-ер-квадрат не пручався.
- Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. -
Але з тiсю умовою, що й ви завiтасте до мене на сухiврю з хлорели.
Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не
малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха
щедро сервiрував нехитрий снiданок.
Все тут вражало нашого допитливого гостя.
Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн
вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i
замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника:
- Тiк-так, тiк-так, тiк-так...
Але найдужче його принадили нашi гамаки.
Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi
пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав:
- Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих
пристроув? Я не стрiчав ух на жодному зорельотiу Усе крiсла та лiжка...
Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля
такоу вiдвертоу похвали з його боку було б негарно казати про себе. От
менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда.
- Це капiтан, - вiдповiв я на запитання конструктора, - подбав про наш
комфорт... Вiн все вмiеi
- Колего, - захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, -
багато я бачив генiальних i навiть надгенiальних винаходiв, та й сам маю
купу патентiв, але такого бачити не доводилося. Це справдi матерiальне
втiлення гнучкого плетива ваших мозкових звивинi
I вiн знову, мов легкий м'ячик, з щасливим вереском перелетiв з гамака
в гамак.
- Ви ще не все знасте, - невгавав я. - Звернiть увагу, ваша
генiальнiсть, сiтки сплетено iз скрутнiв хлорели. Оцi скрутнi врятують нас
у скрутi. На випадок чого, ух можна розтовкти у ступi i зварити чудову
юшку. I врахуйте, конструкторе, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за
пiвоберта оцiсу планети навколо свосу осi!
- Мудра голова та ще золотi руки! - вражено вигукнув наш гiсть. -
Капiтане, ви зробите мене найщасливiшою кулею у Всесвiтi, якщо подарусте
креслення цього казкового приладу. Ваше iм'я увiйде в iсторiю галактики
ЗС-295, як найбiльшого уу благодiйника. Присягаюся подвiйною дiаграмою
народження понаднових зiрок!
- Та що ви, - з винятковою скромнiстю озвався капiтан Небреха i, щоб
приховати за тютюновою завiсою свос недоречно сяюче обличчя, заходився
натоптувати люльку. - Давайте, мiй любий колего, лiпше не будемо
перевантажувати коробку зайвими комплiментами, хоч якi б об'сктивнi вони
не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмiн, щоб нiхто не подумав,
нiби ви ошукали старого тубiльного капiтана.
- Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квадрат. - За креслення гамака я, не
замислюючись, вiддам вам власну шапку-невидимку i ще всевидюще око на
додачу!
Я аж затамував подих.
Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакi скарби за гамак з хлорели! О
небо, вже через такi сувенiри варто було б вирушити у цю незвичайну
подорож!
Але капiтан Небреха розвiяв моу надiу, як протяг розвiюс тютюнову
хмару.
- Знання, конструкторе, - некорисливе зауважив вiн, - дорожчi над усякi
скарби. Тiльки вони збагачують мислячу iстоту.
- Ця iстина така ж непомильна, як i те, що 2 в квадратi i 2х2 дорiвнюс
4! - пiдтакнув 4пi-ер-квадрат. - Але до чого ви, колего, ведете?
- До товарообмiну, мiй вчений друже, - пояснив капiтан Небреха. - Я вам
- креслення, ви менi - розповiдь. Бо над усе я волiю послухати розповiдь,
як ви налагоджували еволюцiу на цiлинних планетах, про що ви були ласкавi
згадати пiд час нашого присмного знайомства. Якщо, звичайно, гамак i
наладка еволюцiй - рiвноцiннi речi...
- Капiтане, ви грабусте самi себеу - цiлком справедливо вигукнув
4пi-ер-квадрат.
Я теж осудливо дивився на затятого капiтана. I, як виявилося, недарма,
бо в особi кругловидого конструктора вiн собi знайшов достойного, як
оповiдача, конкурента. Такоу дивовижноу розповiдi я нi доти, анi пiсля не
чув i, певно, вже не почую.
- Що ж, друзi моу, - повiв 4пi-ер-квадрат, легенько погойдуючись на
гамаку, - як розповiдати, то розповiдати...
Почну з двох основних положень iстотологiу. Перше: життя на планетах
виникас, не чекаючи мислячих диригентiв. Друге: форми його такi ж
розмаутi, як i природнi умови небесних тiл.
Вiзьмемо для прикладу планетну систему свiтила, пiд ласкавими променями
якого нам пощастило зустрiтися.
На першiй планетi ми знайдемо вайлуватих, неповоротких i важких
кам'яних створiнь. IПестилапi i двоголовi, вони бездумно гризуть кам'янi
стовбурини кристалiчних рослин або винiжуються у розпеченому баговиннi пiд
несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцевi iстоти. Свiт ожилого
каменю.
А що ми бачимо отут, на третiй планетi?
Гiгантських холоднокровних рептилiй з мiкроскопiчним мозком. Вони
бояться навiть цього лагiдного дня i ховаються у затiнку дерев або
охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутiнках та вночi вони
безтямно роздирають один одного, щоб пiдживити своу велетенськi тiла.
А тепер завiтаймо на п'яту, найбiльшу планету системи.
Там вирують бездоннi амiачнi океани i шаленiють страхiтливi азотнi
урагани. Але циклопiчнi амеби та велетенськi iнфузорiу, що нинi царюють на
отруснiй планетi, почувають себе як вдома.
Та хоч якi на цих трьох планетах природнi вiдмiнностi, еволюцiя за пару
сотень мiльйонiв рокiв мас зробити свос дiло. На планетах забуяс розумне
життя. I тодi настане iсторична мить, коли за круглим столом мiжпланетноу
конференцiу по обмiну досвiдом зустрiнуться такi рiзнi представники трьох
цивiлiзацiй: генiальний бронтозавр (вiн вже зараз мас аж три мозки - у
черепi, грудях i в хвостi), мудрий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною
квiткою i драглистий одноклiтинний iнтелект.
Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: генiальний бронтозавр на
конференцiю не з'явиться, хоч би скiльки нагальних запрошень йому не
посилали.
Чому?
Невже вiн знехтус своуми досконалими iншопланетними родичами i оцим
недостойним мислячоу iстоти вчинком зганьбить високорозвинену цивiлiзацiю
ящерiв?
Нi i ще раз нi!
Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiсю на
безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих
чудовиськ...
По-перше, рептилiу не мають потових залоз, цих надiйних
терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд
сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто
неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару.
По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони
нагадували природнi гаманцi, бо з ухнiх розчахнутих стовбурин, мов
банкноти, визирали паки зеленого листя. Де-не-де були понатиканi товстi
дерева з такою волохатою верхiвкою, що мимоволi здавалося, нiби на них
поодягали вивернутi кожухи. Тут i там серед буйних заростей папоротi
виструнчилися розкiшнi пальми.
Лiс чатувала передранкова тиша. З очерету нечутно виповзав слабкий
синюватий туманець...
Так, це був чарiвний живий музей флори!
- Капiтане, - сказав я Небресi, повертаючись до нашоу остогидлоу
дискусiу, - чи ви не помилилися?
- Авжеж, помилився, - незадоволено пробурчав вiн. - Тiльки слiпий мiг
би ще сперечатися...
Його слова були для мене мов райська музика. Хоч ми й приземлилися, але
я почував себе на сьомому небi.
- Таки схибив у розрахунках! - бiдкався самокритичний капiтан. -
Замiсть кам'яного вiку заскочив аж у мезозой!
Визнаю, падiння з сьомого неба було вiдчутне. Виявлясться, капiтанова
хвороба прогресус!
- Тисяча тиранозаврiв! - гримiв мiжзоряний вовк. - Це не що iнше, як
крейдяний пралiс!
- Капiтане, - намагався я вгамувати його, - нiякий це не пралiс, а
чудовий ботанiчний парк, який створили нашi з вами нащадки. От зараз пiду
покличу сторожiв, i все одразу з'ясусться.
- Стiй! - суворо наказав менi капiтан Небреха. - Якщо ти вийдеш,
майбутнi палеонтологи навiть кiсточок твоух не знайдуть.
Я невдоволено зиркнув на капiтана, бо тiсу митi й гадки не мав, що
оцим, здавалося б, деспотичним наказом вiн врятував менi життя.
Нiчого не залишалося, як знову втупитися в iлюмiнатор.
I раптом я мало не скрикнув з несподiванки. Пагорб, що панував на
протилежному боцi рiчки, зрушив з мiсця! Чи менi приверзлося? Але нi!
Гора звелася на товщеннi ноги. Хрипке позiхання, що нагадувало сердите
гарчання, долинуло до нас. А ожила гора, важко. сопучiу i крекчучи, вже
продиралася крiзь лiс i туман до рiчки. Потiм з задоволеним буркотiнням
плюхнула у тиховiд.
Ми чули, як пiсля ранковоу ванни тiлиста iстота заходилася натоптувати
свос неосяжне черево осокою та очеретом.
Аж тут задвигтiла земля, нiби на нас невблаганно котилася навала важких
танкiв. Це враження ще бiльше посилювалося несамовитим брязкотом i
гуркотом. I ось, трощачи i вивертаючи з корiнням дерева, що стовбичили на
шляху, на галявину вдерлася валка дужих, але неповоротких чудовиськ.
ухнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi
роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих
окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких
навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки.
- Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан
Небреха.
На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано
рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали
ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть.
Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацькоу флори i, як бачимо,
фауни починався перший снiданок.
Небреха повернувся до мене й повагом зауважив:
- Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в
музеях.
Та я не складав полемiчноу зброу.
- Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру
у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв.
Знасте, такi свосрiднi роботи. Можливо, ух злiпили спецiально на
замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди
водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiу походження життя на
Землi. Хiба ви не припускасте такого тлумачення?
- Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi масмо
повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ.
Оточи коробку випарами гiдрату спирту.
А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi:
- Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини,
штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу.
Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От,
скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашоу коробки,
можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту.
Атож!
Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з
ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову
будiвлю.
Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з
кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно
всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина.
Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила
у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою,
мов наждак, лускатою шкiрою.
Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з
яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних
пiдйомних кранiв.
Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу
небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу
цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.
Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак
легко зробив би з нашоу коробки гармошку.
Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.
Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче
збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним
зойком.
Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на
довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi,
як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До
того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.
Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу
уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував
комишем гороподiбний завр.
Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою
ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище,
вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток,
чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип
гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого
м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi,
штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на
мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому
"машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам
розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б.
Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.
Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро
визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з
чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони
повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З
незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн
схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс
протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного
приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi
людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було
й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною
далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою.
Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi
чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт,
i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором!
Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук
мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним
"ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в
несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу
нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж
сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi
гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно
скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для
того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд
вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом,
можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних
робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я
схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi
не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине
аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на
вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не
притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину
тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу
тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо
антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн
вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд
ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для
нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не
знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi
вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом
вивалився перший якiр.
Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми
побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у
червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс
фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
Так, це був магнiт!
Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не
пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша
коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт
впала мотузяна драбина.
Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все
з'ясусться!
Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з
коробки.
Аж раптом сталося диво дивне.
З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька,
геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а
капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини
миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями.
Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
- 4пi-ер-квадрат!
I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!)
вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою
гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його,
вiдрекомендувався:
- Небреха!
А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.
Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже
сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими
нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу
цивiлiзацiу.
Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку
безодню доiсторичного часу.
Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр
несподiванiй п'ятiрцi.
Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi
космiчного брата по розумуi
Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи,
оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому
журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч
би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.
Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i
Небреха.
Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один
одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом
не принизити себе в очах спiврозмовника.
ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич
обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу
Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата.
Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала
надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я
той дiалог не полiнувався занотувати.
Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi
мовив:
- Така радiсть!
- Ще б пак! - погодився капiтан.
- А чи уявлясте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це
уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож
слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду,
Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх
можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу
галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi
планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух
штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!
- Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану
тему капiтан Небреха. - А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед
себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само
важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити
вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод,
Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з
Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв,
щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе
показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.
- Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на своу видатнi
заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя
була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?
- А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте
на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б
марною. Хто знав би про неу?
- Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i
сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже
вичерпалася фантазiя! От!
- Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже
бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.
- Капiтане!
- Конструкторе!
Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i
конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.
- Капiтане, - ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, - невже ви
один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?
- Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-сдиний у
Всесвiтi творець?
- Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi
належну йому шану колобок.
- А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як
пбмiчник природи!
- Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат.
- Так само, як i з вами, - насупився Небреха.
Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не
встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.
Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом
з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.
З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I
справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися.
Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного,
взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?
Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.
4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено
колупав протезом грунт.
Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це
суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор
мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався
йому габаритами.
I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.
- Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i
подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас,
другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй!
Ура!
Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.
- Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову
4пi-ер-квадрат.
- Здорово! - охоче погодився з ним Небреха.
- Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.
- Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк.
Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.
- Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор.
- Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоув його капiтан Небреха.
- Ах, так! Оце присмно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. -
Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою
кiнцiвку.
Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi
видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх
iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть
здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч
який уславлений вiн був.
- Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте
запросити вас до нашоу ракети на тюбик пасти.
4пi-ер-квадрат не пручався.
- Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. -
Але з тiсю умовою, що й ви завiтасте до мене на сухiврю з хлорели.
Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не
малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха
щедро сервiрував нехитрий снiданок.
Все тут вражало нашого допитливого гостя.
Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн
вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i
замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника:
- Тiк-так, тiк-так, тiк-так...
Але найдужче його принадили нашi гамаки.
Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi
пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав:
- Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих
пристроув? Я не стрiчав ух на жодному зорельотiу Усе крiсла та лiжка...
Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля
такоу вiдвертоу похвали з його боку було б негарно казати про себе. От
менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда.
- Це капiтан, - вiдповiв я на запитання конструктора, - подбав про наш
комфорт... Вiн все вмiеi
- Колего, - захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, -
багато я бачив генiальних i навiть надгенiальних винаходiв, та й сам маю
купу патентiв, але такого бачити не доводилося. Це справдi матерiальне
втiлення гнучкого плетива ваших мозкових звивинi
I вiн знову, мов легкий м'ячик, з щасливим вереском перелетiв з гамака
в гамак.
- Ви ще не все знасте, - невгавав я. - Звернiть увагу, ваша
генiальнiсть, сiтки сплетено iз скрутнiв хлорели. Оцi скрутнi врятують нас
у скрутi. На випадок чого, ух можна розтовкти у ступi i зварити чудову
юшку. I врахуйте, конструкторе, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за
пiвоберта оцiсу планети навколо свосу осi!
- Мудра голова та ще золотi руки! - вражено вигукнув наш гiсть. -
Капiтане, ви зробите мене найщасливiшою кулею у Всесвiтi, якщо подарусте
креслення цього казкового приладу. Ваше iм'я увiйде в iсторiю галактики
ЗС-295, як найбiльшого уу благодiйника. Присягаюся подвiйною дiаграмою
народження понаднових зiрок!
- Та що ви, - з винятковою скромнiстю озвався капiтан Небреха i, щоб
приховати за тютюновою завiсою свос недоречно сяюче обличчя, заходився
натоптувати люльку. - Давайте, мiй любий колего, лiпше не будемо
перевантажувати коробку зайвими комплiментами, хоч якi б об'сктивнi вони
не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмiн, щоб нiхто не подумав,
нiби ви ошукали старого тубiльного капiтана.
- Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квадрат. - За креслення гамака я, не
замислюючись, вiддам вам власну шапку-невидимку i ще всевидюще око на
додачу!
Я аж затамував подих.
Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакi скарби за гамак з хлорели! О
небо, вже через такi сувенiри варто було б вирушити у цю незвичайну
подорож!
Але капiтан Небреха розвiяв моу надiу, як протяг розвiюс тютюнову
хмару.
- Знання, конструкторе, - некорисливе зауважив вiн, - дорожчi над усякi
скарби. Тiльки вони збагачують мислячу iстоту.
- Ця iстина така ж непомильна, як i те, що 2 в квадратi i 2х2 дорiвнюс
4! - пiдтакнув 4пi-ер-квадрат. - Але до чого ви, колего, ведете?
- До товарообмiну, мiй вчений друже, - пояснив капiтан Небреха. - Я вам
- креслення, ви менi - розповiдь. Бо над усе я волiю послухати розповiдь,
як ви налагоджували еволюцiу на цiлинних планетах, про що ви були ласкавi
згадати пiд час нашого присмного знайомства. Якщо, звичайно, гамак i
наладка еволюцiй - рiвноцiннi речi...
- Капiтане, ви грабусте самi себеу - цiлком справедливо вигукнув
4пi-ер-квадрат.
Я теж осудливо дивився на затятого капiтана. I, як виявилося, недарма,
бо в особi кругловидого конструктора вiн собi знайшов достойного, як
оповiдача, конкурента. Такоу дивовижноу розповiдi я нi доти, анi пiсля не
чув i, певно, вже не почую.
- Що ж, друзi моу, - повiв 4пi-ер-квадрат, легенько погойдуючись на
гамаку, - як розповiдати, то розповiдати...
Почну з двох основних положень iстотологiу. Перше: життя на планетах
виникас, не чекаючи мислячих диригентiв. Друге: форми його такi ж
розмаутi, як i природнi умови небесних тiл.
Вiзьмемо для прикладу планетну систему свiтила, пiд ласкавими променями
якого нам пощастило зустрiтися.
На першiй планетi ми знайдемо вайлуватих, неповоротких i важких
кам'яних створiнь. IПестилапi i двоголовi, вони бездумно гризуть кам'янi
стовбурини кристалiчних рослин або винiжуються у розпеченому баговиннi пiд
несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцевi iстоти. Свiт ожилого
каменю.
А що ми бачимо отут, на третiй планетi?
Гiгантських холоднокровних рептилiй з мiкроскопiчним мозком. Вони
бояться навiть цього лагiдного дня i ховаються у затiнку дерев або
охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутiнках та вночi вони
безтямно роздирають один одного, щоб пiдживити своу велетенськi тiла.
А тепер завiтаймо на п'яту, найбiльшу планету системи.
Там вирують бездоннi амiачнi океани i шаленiють страхiтливi азотнi
урагани. Але циклопiчнi амеби та велетенськi iнфузорiу, що нинi царюють на
отруснiй планетi, почувають себе як вдома.
Та хоч якi на цих трьох планетах природнi вiдмiнностi, еволюцiя за пару
сотень мiльйонiв рокiв мас зробити свос дiло. На планетах забуяс розумне
життя. I тодi настане iсторична мить, коли за круглим столом мiжпланетноу
конференцiу по обмiну досвiдом зустрiнуться такi рiзнi представники трьох
цивiлiзацiй: генiальний бронтозавр (вiн вже зараз мас аж три мозки - у
черепi, грудях i в хвостi), мудрий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною
квiткою i драглистий одноклiтинний iнтелект.
Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: генiальний бронтозавр на
конференцiю не з'явиться, хоч би скiльки нагальних запрошень йому не
посилали.
Чому?
Невже вiн знехтус своуми досконалими iншопланетними родичами i оцим
недостойним мислячоу iстоти вчинком зганьбить високорозвинену цивiлiзацiю
ящерiв?
Нi i ще раз нi!
Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiсю на
безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих
чудовиськ...
По-перше, рептилiу не мають потових залоз, цих надiйних
терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд
сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто
неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару.
По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони