неспроможнi швидко акумулювати життсву енергiю.
А по-третс (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока
пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на
планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачас геофiзичних змiн, а
природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi
станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри
загинуть.
Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв?
Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети?
Але ж це приведе до зриву вiдповiдальноу мiжпланетноу конференцiу!
Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки
еволюцiу? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком
думки прискорити уу розвиток?
А на планетi с всi умови для життя сймодiючих штучних створiнь, що
самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за
допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть
молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за
пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу
аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним
мосю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi.
Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час,
тiшачись у своуй художнiй майстернi. Знасте, виточую з наймiцнiших каменiв
скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у
джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони -
копiя я!..
...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.
Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься
лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з
капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож
виявиться марною.
Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн
виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:
- Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?
- Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкасте? Майбутнс
людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть
кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?
- Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не
придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або
мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б
виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на
цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо...
- Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан
Небреха.
- Бачите, каштане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика
ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло
пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне
скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто
сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань
страхiтливо зростас.
- То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд
капiтана Небрехи.
- А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли моу
земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що
високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний
розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова
суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто
кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже
навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi
вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу
iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не
знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже
сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти... А без довiдки
хiба хто вiрить кому?
Атож, це була вельми поважна причина.
Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з
уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там
думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.
"Як же так? - почав розчiсувати я своу думки. - Iсную я взагалi чи не
iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не
вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив
дiло. Порядок!"
I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.
Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.
- Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобасться вам мiй
рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним
поглядам?
- Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх
бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу,
бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби
бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!
- Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха.
4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не
вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався
з боку на бiк.
- Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моум натурщиком?
- Так!
- I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого
сотворив?
- Анiтрохи!
- Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!
- Хай пiддають...
- Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша
смiливiсть не мас меж!
- Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха.
- Вiд вусiв до протеза!
- Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось
штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От
якби ви мiцно стояли на двох ногах...
Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що
4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.
Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по
праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким
розумом i широким свiтоглядом.
- Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн.
- Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик.
- Капiтане, ви - сама мудрiсть!
- Ура! - чимдуж загорлав я.
А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний
танок.
Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а
4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана
планета коло свого життсдайного свiтила.
Ех, якби менi фотоапарат!
Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:
- А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних
бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!
I вiн хутко покотився до вертольота.
А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено
присiв на колоду.
- Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я
спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i
пучки тютюну...
Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!
Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.
Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як
це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте,
Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у
майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi
очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати
мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.
Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх
експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч
ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що
капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.
Та розповiм, як воно було.
Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того
дня обом добряче перепало.
Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку
коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.
Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:
- Доброго iсторичного ранку!
- Салют! - вiдгукнулися ми.
Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:
- Прошу на борт, друзi моу. Час не ждеу У мене все готове для
експерименту.
Тут ми й вскочили у першу халепу.
Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на
землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це
йому анiтрохи не допомагало.
Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум
образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину
за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на
велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи
протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.
Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт
панiкувати.
- Капiтане! - благав вiн. - Хутчiш, капiтанеу Ви, як досвiдчений
хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть
бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарусться сумiш з бiлих i червоних
кульок, що мас живити портативний моторчик!
Вiн у вiдчау випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по
власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне
конструктивне рiшення.
Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiсу
несподiваноу скрути.
- Гей, на вертольотi! - гримнув капiтан, задерши голову. - Ану,
попускайте запасний якiр! Майна!
4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такоу незрозумiлоу команди.
Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан
Небреха чомусь вимагас кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик
виконувати капiтановi накази без роздумiв.
Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало
еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм
тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi.
- Вiра! - гукнув мiжзоряний вовк.
А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав:
- Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним
синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите,
я переконаний прихильник старих залiзних традицiй.
- Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом
4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто
багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех!
I вiн розпачливо змахнув усiсю дюжиною кiнцiвок.
- У мене ж нема свiжого матерiалу! - застогнав необачливий конструктор.
- Я ж поклав у термокамеру все до крихти!
Та цiсу фатальноу митi космiчний бувалець знову показав усю свою
винахiдливiсть i рiшучiсть.
Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi
хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся
до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний
ланцюг, що тримав нас на землi.
Що тут сталося!
Могутнс поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби
хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь
дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво.
Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони
змiнювали один одного щосекунди.
Тропосфера!
Стратосфера!
Мезосфера!
Iоносфера!
Бац! - i ми вже в колишнiй зонi майбутнiх супутникiв!
Аж тут я пригадав пророчi слова капiтана Небрехи щодо навiгацiйних
особливостей цiсу антигравiтацiйноу дивовижi.
- Конструкторе! - зойкнув я. - Ще трохи, i ми опинимось аж у районi
Альфи Центавра! Негайно вмикайте гвинти!
Але одразу вжахано подумав, що у безповiтряному просторi ми з однаковим
успiхом крутили б педалi водного велосипеда.
Втiм, все скiнчилося легким переляком.
Вертолiт виявився пристосованим до таких несподiванок, бо, крiм
авiацiйних двигунiв, мав ще реактивнi, щоб поблизу небесних тiл долати
вiдворотну силу тяжiння.
Та головний переляк був ще попереду.
Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди
самi почнуть монтувати подiбнi озiу, i докладний опис ух буде вмiщено в
численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не
дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiу, мов на пожежу. А потiм,
самi переконастеся, менi було не до спостережень.
Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу
сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу
зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг
утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що
маршрут був комбiнований.
От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.
Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали
двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе
плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли
сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт
пiднiмались у повiтря рiзкi випари.
4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi,
роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!
У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi
мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.
Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую
голос конструктора:
- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?
- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.
- Та я не про те.
- А про що?
- Чи готовий ти до експерименту?
Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його
тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж
непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.
- Готовий! - кажу.
Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць
шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.
I раптом знову залунав напружений голос конструктора:
- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi
згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i
сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та,
коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу
мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби
на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори
ногами.
Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив
очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло,
вийшов.
I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись,
вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.
Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це
звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був
штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i
голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже
АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на
оберемку хлорели.
Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.
- Ну, як ся масш?
Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу
i теж привiтно запитав:
- А ти як, чудове створiння?
Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос
дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло
кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.
- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.
- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.
Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:
- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.
- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут,
нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!
- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо,
вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!
- Самозванець! - заверещав вiн.
- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим
покласти край цьому дикому непорозумiнню.
Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало
не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали,
пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через
стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.
Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи
бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно
намагаючись покласти один одного на лопатки.
Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно
сичав:
- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!
Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його
уму-розуму :
- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний
моднику, у цаповiй шкурi!
Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у
павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.
- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами
прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?
- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого
ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?
- Небрехо!
- 4пi-ер-квадрат!
Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу,
власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха
зосереджено шкрябав потилицю.
- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба
було позначити Азимута хоча б хрестиком...
На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:
- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф
затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух
переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi
аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.
Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не
може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну
бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву,
я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана
Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк
випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!
- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. -
У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу
оговтасмо цього штучного виродка!
- Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо
позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва
Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер
вiдрiзнити, жеребок кинути?
Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на
мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi
приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до
нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий
випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.
- Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий
Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку!
Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят
градусiв.
Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте!
Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше
б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць.
Аж тут доля знову всмiхнулася менi.
Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув:
- Азимути, с прекрасний вихiд! I як це я, старий дурень, одразу не
змакiтрив?
- Який? - в один голос запитали ми.
Надiя на порятунок знову зажеврiла в мосму серцi. З капiтаном Небрехою
нiде не пропадеш!
- Чи пам'ятасте ви, хто з якоу шафи повиходив? - запитав Небреха.
- Ще б пак! - гаряче запевнили ми.
- Чудово! - пожвавiшав капiтан. - То повертайтеся кожен у свою шафу, а
ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто.
4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у
захватi заплескав у семипалi долонi.
- Генiальноу - вигукнув вiн. - Нiчого розумнiшого i простiшого не
придумати, хоч суши голову до кiнця свiту!
- Тодi, хлопцi, гайда по шафах! - наказав капiтан Небреха.
Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися
у шафах.
От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув
зворушливий голос конструктора.
- Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з присмнiстю вiдзначив, що вiн
знехтував придуркуватим АДАМом i звертасться виключно до мене, - необхiдно
з дублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти
на дубляж?
- Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я.
- Ти готовий?
- Готовий!
- Тодi починаймо. Увага, увагау Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь.
Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат.
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити
свос чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодноу потреби. Дубляж дав
блискучi наслiдки.
З протилежноу шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно
симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою
iншопланетною мовою:
- Уа-уа-уа-уа-уа!..
Отож! Я попрямував до штанiв, однак з пiдозрою озирнувся: а що, як
хитрюга прикидасться. Втiм, моу побоювання були безпiдставнi. АДАМ
безтурботно длубався у носi i з непiдробною наснагою пускав з рота
бульбашки...
...Коли ми з Небрехою повернулися до рiдноу коробки, я зважив на своу
жахнi пригоди i мовив:
- Капiтане, як на мiй погляд, нам уже час вирушати у зворотний путь, до
нормальних людей. Знасте, у конструктора нема матерiалу для подальших
експериментiв. Раптом вiн знову наплутас i помилково вилучить у мене
ребро? А я вам виробничоу травми нiколи не вибачу!
- Що ж, ти. Азимуте, масш рацiю, - спроквола озвався Небреха. - Тож
готуй коробку до старту!
Нiколи ще накази капiтана не викликали у мене такого задоволення!
Наступного дня вирушали. Схвильований 4пi-ер-квадрат, що прибув зi
своум машинним почтом нас проводжати, крутився навколо ракети, мов дзига.
АДАМ проходив пiдготовчий курс лазiння по деревах. Вiн гойдався на вiтах i
дегустував мезозойськi фрукти.
Хвилини чекання, хвилини прощання. Останнi побажання, щирi потиски рук,
дзвiнкi поцiлунки...
Капiтан Небреха i незабутнiй 4пi-ер-квадрат сипали мудрими порадами, що
дожили аж до нашого часу:
- Мийте руки перед обiдом! - iз зволоженими очима наполягав славний
капiтан Небреха.
- Переходячи вулицю, подивiться лiворуч, а потiм праворуч, - розчулено
нашiптував 4пi-ер 2.
- Киньте кубишку, заведiть ощадкнижку!
- Пийте пиво з раками!
А коли ревнули двигуни i коробка, одiрвавшись вiд грунту, зависла на
мить непорушно, капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха висунувся в
iлюмiнатор i востаннс обдарував видатного конструктора справжньою перлиною
мудростi:
- Конструкторе, не давайте АДАМовi усти немитi плоди!
Капiтан Небреха, певно, весь час нишком стежив, яке враження справляв
на мене детальний звiт Азимута.
Тiльки-но я перегорнув останню сторiнку пожовклого фолiанта, як вiн
зауважив:
- Не майте сумнiвiв. Азимут усе точно виклав, 4пi-ер-квадрат скопiював
його з майстернiстю генiального художника. Пiдробка була надто досконалою,
щоб уу виявив будьякий експерт. Навiть я не годен був вiдрiзнити оригiнал
вiд копiу. I от iнодi менi спадас дика думка: а що, коли справжнiй Азимут
зопалу переплутав шафи i я замiсть свого вiрного штурмана вивiз з мезозоя
автономну довгодiючу аналiтичну машину? Адже спочатку Азимут вельми
скептично ставився до мене, а згодом раптом почав буквально обожнювати! Це
мимоволi наводить на певнi роздуми...
Знаменитий зореплавець сумно зiтхнув, узяв люльку, та вперше не
запалив, а замислено стиснув у долонях.
- Авжеж, припущення не з присмних, - самокритично визнав вiн. - Але
могло бути набагато гiрше. Страшно подумати, що якби я тодi забарився з
навкологалактичними мандрами ще на день, конструктор, можливо, наробив би
непоправних дурниць. Так, якби я вчасно з ним не зустрiвся, то зараз на
мiсцi капiтана Небрехи, мабуть, сидiла б хвальковита саламандра з протезом
замiсть хвоста!
А по-третс (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока
пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на
планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачас геофiзичних змiн, а
природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi
станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри
загинуть.
Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв?
Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети?
Але ж це приведе до зриву вiдповiдальноу мiжпланетноу конференцiу!
Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки
еволюцiу? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком
думки прискорити уу розвиток?
А на планетi с всi умови для життя сймодiючих штучних створiнь, що
самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за
допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть
молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за
пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу
аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним
мосю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi.
Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час,
тiшачись у своуй художнiй майстернi. Знасте, виточую з наймiцнiших каменiв
скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у
джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони -
копiя я!..
...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.
Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься
лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з
капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож
виявиться марною.
Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн
виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:
- Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?
- Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкасте? Майбутнс
людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть
кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?
- Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не
придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або
мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б
виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на
цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо...
- Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан
Небреха.
- Бачите, каштане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика
ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло
пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне
скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто
сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань
страхiтливо зростас.
- То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд
капiтана Небрехи.
- А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли моу
земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що
високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний
розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова
суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто
кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже
навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi
вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу
iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не
знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже
сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти... А без довiдки
хiба хто вiрить кому?
Атож, це була вельми поважна причина.
Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з
уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там
думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.
"Як же так? - почав розчiсувати я своу думки. - Iсную я взагалi чи не
iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не
вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив
дiло. Порядок!"
I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.
Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.
- Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобасться вам мiй
рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним
поглядам?
- Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх
бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу,
бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби
бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!
- Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха.
4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не
вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався
з боку на бiк.
- Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моум натурщиком?
- Так!
- I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого
сотворив?
- Анiтрохи!
- Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!
- Хай пiддають...
- Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша
смiливiсть не мас меж!
- Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха.
- Вiд вусiв до протеза!
- Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось
штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От
якби ви мiцно стояли на двох ногах...
Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що
4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.
Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по
праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким
розумом i широким свiтоглядом.
- Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн.
- Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик.
- Капiтане, ви - сама мудрiсть!
- Ура! - чимдуж загорлав я.
А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний
танок.
Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а
4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана
планета коло свого життсдайного свiтила.
Ех, якби менi фотоапарат!
Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:
- А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних
бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!
I вiн хутко покотився до вертольота.
А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено
присiв на колоду.
- Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я
спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i
пучки тютюну...
Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!
Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.
Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як
це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте,
Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у
майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi
очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати
мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.
Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх
експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч
ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що
капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.
Та розповiм, як воно було.
Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того
дня обом добряче перепало.
Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку
коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.
Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:
- Доброго iсторичного ранку!
- Салют! - вiдгукнулися ми.
Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:
- Прошу на борт, друзi моу. Час не ждеу У мене все готове для
експерименту.
Тут ми й вскочили у першу халепу.
Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на
землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це
йому анiтрохи не допомагало.
Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум
образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину
за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на
велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи
протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.
Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт
панiкувати.
- Капiтане! - благав вiн. - Хутчiш, капiтанеу Ви, як досвiдчений
хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть
бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарусться сумiш з бiлих i червоних
кульок, що мас живити портативний моторчик!
Вiн у вiдчау випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по
власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне
конструктивне рiшення.
Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiсу
несподiваноу скрути.
- Гей, на вертольотi! - гримнув капiтан, задерши голову. - Ану,
попускайте запасний якiр! Майна!
4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такоу незрозумiлоу команди.
Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан
Небреха чомусь вимагас кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик
виконувати капiтановi накази без роздумiв.
Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало
еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм
тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi.
- Вiра! - гукнув мiжзоряний вовк.
А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав:
- Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним
синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите,
я переконаний прихильник старих залiзних традицiй.
- Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом
4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто
багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех!
I вiн розпачливо змахнув усiсю дюжиною кiнцiвок.
- У мене ж нема свiжого матерiалу! - застогнав необачливий конструктор.
- Я ж поклав у термокамеру все до крихти!
Та цiсу фатальноу митi космiчний бувалець знову показав усю свою
винахiдливiсть i рiшучiсть.
Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi
хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся
до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний
ланцюг, що тримав нас на землi.
Що тут сталося!
Могутнс поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби
хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь
дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво.
Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони
змiнювали один одного щосекунди.
Тропосфера!
Стратосфера!
Мезосфера!
Iоносфера!
Бац! - i ми вже в колишнiй зонi майбутнiх супутникiв!
Аж тут я пригадав пророчi слова капiтана Небрехи щодо навiгацiйних
особливостей цiсу антигравiтацiйноу дивовижi.
- Конструкторе! - зойкнув я. - Ще трохи, i ми опинимось аж у районi
Альфи Центавра! Негайно вмикайте гвинти!
Але одразу вжахано подумав, що у безповiтряному просторi ми з однаковим
успiхом крутили б педалi водного велосипеда.
Втiм, все скiнчилося легким переляком.
Вертолiт виявився пристосованим до таких несподiванок, бо, крiм
авiацiйних двигунiв, мав ще реактивнi, щоб поблизу небесних тiл долати
вiдворотну силу тяжiння.
Та головний переляк був ще попереду.
Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди
самi почнуть монтувати подiбнi озiу, i докладний опис ух буде вмiщено в
численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не
дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiу, мов на пожежу. А потiм,
самi переконастеся, менi було не до спостережень.
Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу
сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу
зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг
утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що
маршрут був комбiнований.
От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.
Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали
двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе
плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли
сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт
пiднiмались у повiтря рiзкi випари.
4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi,
роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!
У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi
мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.
Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую
голос конструктора:
- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?
- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.
- Та я не про те.
- А про що?
- Чи готовий ти до експерименту?
Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його
тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж
непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.
- Готовий! - кажу.
Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць
шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.
I раптом знову залунав напружений голос конструктора:
- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi
згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i
сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та,
коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу
мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби
на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори
ногами.
Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив
очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло,
вийшов.
I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись,
вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.
Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це
звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був
штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i
голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже
АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на
оберемку хлорели.
Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.
- Ну, як ся масш?
Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу
i теж привiтно запитав:
- А ти як, чудове створiння?
Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос
дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло
кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.
- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.
- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.
Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:
- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.
- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут,
нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!
- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо,
вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!
- Самозванець! - заверещав вiн.
- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим
покласти край цьому дикому непорозумiнню.
Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало
не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали,
пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через
стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.
Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи
бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно
намагаючись покласти один одного на лопатки.
Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно
сичав:
- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!
Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його
уму-розуму :
- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний
моднику, у цаповiй шкурi!
Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у
павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.
- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами
прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?
- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого
ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?
- Небрехо!
- 4пi-ер-квадрат!
Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу,
власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха
зосереджено шкрябав потилицю.
- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба
було позначити Азимута хоча б хрестиком...
На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:
- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф
затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух
переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi
аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.
Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не
може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну
бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву,
я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана
Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк
випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!
- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. -
У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу
оговтасмо цього штучного виродка!
- Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо
позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва
Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер
вiдрiзнити, жеребок кинути?
Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на
мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi
приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до
нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий
випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.
- Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий
Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку!
Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят
градусiв.
Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте!
Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше
б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць.
Аж тут доля знову всмiхнулася менi.
Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув:
- Азимути, с прекрасний вихiд! I як це я, старий дурень, одразу не
змакiтрив?
- Який? - в один голос запитали ми.
Надiя на порятунок знову зажеврiла в мосму серцi. З капiтаном Небрехою
нiде не пропадеш!
- Чи пам'ятасте ви, хто з якоу шафи повиходив? - запитав Небреха.
- Ще б пак! - гаряче запевнили ми.
- Чудово! - пожвавiшав капiтан. - То повертайтеся кожен у свою шафу, а
ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто.
4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у
захватi заплескав у семипалi долонi.
- Генiальноу - вигукнув вiн. - Нiчого розумнiшого i простiшого не
придумати, хоч суши голову до кiнця свiту!
- Тодi, хлопцi, гайда по шафах! - наказав капiтан Небреха.
Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися
у шафах.
От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув
зворушливий голос конструктора.
- Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з присмнiстю вiдзначив, що вiн
знехтував придуркуватим АДАМом i звертасться виключно до мене, - необхiдно
з дублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти
на дубляж?
- Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я.
- Ти готовий?
- Готовий!
- Тодi починаймо. Увага, увагау Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь.
Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат.
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити
свос чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодноу потреби. Дубляж дав
блискучi наслiдки.
З протилежноу шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно
симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою
iншопланетною мовою:
- Уа-уа-уа-уа-уа!..
Отож! Я попрямував до штанiв, однак з пiдозрою озирнувся: а що, як
хитрюга прикидасться. Втiм, моу побоювання були безпiдставнi. АДАМ
безтурботно длубався у носi i з непiдробною наснагою пускав з рота
бульбашки...
...Коли ми з Небрехою повернулися до рiдноу коробки, я зважив на своу
жахнi пригоди i мовив:
- Капiтане, як на мiй погляд, нам уже час вирушати у зворотний путь, до
нормальних людей. Знасте, у конструктора нема матерiалу для подальших
експериментiв. Раптом вiн знову наплутас i помилково вилучить у мене
ребро? А я вам виробничоу травми нiколи не вибачу!
- Що ж, ти. Азимуте, масш рацiю, - спроквола озвався Небреха. - Тож
готуй коробку до старту!
Нiколи ще накази капiтана не викликали у мене такого задоволення!
Наступного дня вирушали. Схвильований 4пi-ер-квадрат, що прибув зi
своум машинним почтом нас проводжати, крутився навколо ракети, мов дзига.
АДАМ проходив пiдготовчий курс лазiння по деревах. Вiн гойдався на вiтах i
дегустував мезозойськi фрукти.
Хвилини чекання, хвилини прощання. Останнi побажання, щирi потиски рук,
дзвiнкi поцiлунки...
Капiтан Небреха i незабутнiй 4пi-ер-квадрат сипали мудрими порадами, що
дожили аж до нашого часу:
- Мийте руки перед обiдом! - iз зволоженими очима наполягав славний
капiтан Небреха.
- Переходячи вулицю, подивiться лiворуч, а потiм праворуч, - розчулено
нашiптував 4пi-ер 2.
- Киньте кубишку, заведiть ощадкнижку!
- Пийте пиво з раками!
А коли ревнули двигуни i коробка, одiрвавшись вiд грунту, зависла на
мить непорушно, капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха висунувся в
iлюмiнатор i востаннс обдарував видатного конструктора справжньою перлиною
мудростi:
- Конструкторе, не давайте АДАМовi усти немитi плоди!
Капiтан Небреха, певно, весь час нишком стежив, яке враження справляв
на мене детальний звiт Азимута.
Тiльки-но я перегорнув останню сторiнку пожовклого фолiанта, як вiн
зауважив:
- Не майте сумнiвiв. Азимут усе точно виклав, 4пi-ер-квадрат скопiював
його з майстернiстю генiального художника. Пiдробка була надто досконалою,
щоб уу виявив будьякий експерт. Навiть я не годен був вiдрiзнити оригiнал
вiд копiу. I от iнодi менi спадас дика думка: а що, коли справжнiй Азимут
зопалу переплутав шафи i я замiсть свого вiрного штурмана вивiз з мезозоя
автономну довгодiючу аналiтичну машину? Адже спочатку Азимут вельми
скептично ставився до мене, а згодом раптом почав буквально обожнювати! Це
мимоволi наводить на певнi роздуми...
Знаменитий зореплавець сумно зiтхнув, узяв люльку, та вперше не
запалив, а замислено стиснув у долонях.
- Авжеж, припущення не з присмних, - самокритично визнав вiн. - Але
могло бути набагато гiрше. Страшно подумати, що якби я тодi забарився з
навкологалактичними мандрами ще на день, конструктор, можливо, наробив би
непоправних дурниць. Так, якби я вчасно з ним не зустрiвся, то зараз на
мiсцi капiтана Небрехи, мабуть, сидiла б хвальковита саламандра з протезом
замiсть хвоста!