Страница:
пальцем в iлюмiнатор.
- А навiщо нам робити об'узд, - ласкаво запитав я, мов лагiдна мати
малу дитину, - коли ми залюбки проскочимо мiж ними?
- Як так? - отетерiв Азимут.
- А отак, - розжовую йому. - Сам мусиш знати: якщо планета не падас на
зiрку, значить, сили тяжiння обох небесних тiл десь врiвноважуються, тобто
сходять нанiвець.
- Ну, то й що?
- А те, що мiж ними мусить бути хоча б вузенька протока, де тяжiння не
виявиш навiть з аптекарськими вагами. Повна тобi невагомiсть! Ось цiсю
протокою нам i треба проскочити. Словом, сiдай та обчислюй фарватер. Але
врахуй, якщо ти схибиш хоч на одну тисячну свiтловоу секунди, я за наше
життя не поставлю й холодного попелу з мосу люльки.
Я демонстративно витрусив люльку i похмуро додав:
- У цьому випадку ми або згоримо в одному з протуберанцiв
зiрки-невидимки, або ж оздобимо якусь скелю планети намистом з власних
кiсток.
Та я даремно жахав мого хороброго помагача. Хлопець уже все второпав.
- Капiтане! - захоплено вигукнув вiн. - Ваше вiдчайдушне рiшення буде
неоцiненним дороговказом для майбутнiх навiгаторiв. Я не маю жодних
сумнiвiв, що на всiх зоряних картах цей шлях назовуть протокою Небрехи.
Ваше iм'я стане поряд з iм'ям всесвiтньовiдомого капiтана Магеллана! Адже
капiтан Магеллан теж не хотiв робити гак навколо мису Горн.
Та хоч Азимутовi й властивий був дар передбачення (це вам кожен
засвiдчить!), цього разу вiн помилився: усi лаври загарбав триклятий
МОПС-ЗМ. Але про це скажу потiм...
Невдовзi ми вже обережно, мало не навпомацки, просувалися вперед
вузенькою протокою серед загрозливих гравiтацiйних течiй.
Щоб не потрапити зненацька у якийсь небезпечний вир, я наказав
штурмановi осiдлати бушприт посудини. Азимут цупко тримав у протягнутiй
вперед руцi мiнiатюрнi ваги, вилученi з нашоу невеличкоу бортовоу аптечки.
Що поробиш, довелося скористатися таким недосконалим, але, погодьтеся,
незвичайним лотом, щоб ретельно промацувати кожен сантиметр фарватеру.
Якби штурман був дiвчиною або принаймнi не шикував ошатними вусами, з
нього тодi цiлком можна було б писати портрет стародавньоу богинi
правосуддя. Кращоу натури годi й шукати!
Однак, хоч врiвноваженi сили тяжiння не спроможнi були збити коробку з
курсу, все ж час вiд часу вони настирливо нагадували про себе. За бортом
раз у раз щось шарудiло та уривчасто лускало, нiби якийсь ненажера
невтомно колов волоськi горiхи.
Певна рiч, я розумiв, що дiялося.
За час мандрiв сучаснi зорельоти обростають iржею та окалиною, як
стародавнi каравели черепашками. Моя малолiтражка, безумовно, не була
винятком, I от тепер, хоч яка мiзерна була гравiтацiя, вона робила свос
дiло: лущила борти ракети. Воно загалом виходило непогано. Зрештою коробка
вислизне з цiсу пастки чепурною, як опiсля генеральноу чистки у майстернi
бляхаря.
Проте мене непокоула одна моторошна думка. А що, як сили тяжiння
повитягають з обшивки усi цвяхи? Коробка ж зруйнусться, як карткова
будiвля. Жах! Але цвяхи, нiвроку, трималися, бо я завбачливо позагинав
ухнi кiнцi. Аж тут сталося несподiване...
Нараз штурман шалено загупав ногою, нiби подорожував не на космiчному
транспортi, а на звичайнiй вантажнiй машинi. Отак гупають пасажири по
кабiнi водiя, коли вимагають нагальноу зупинки.
Ну, такому досвiдченому навiгаторовi, як я, це неважко було збагнути, i
я негайно схопився за важелi гальм.
Коробка зависла непорушне.
Я глянув у носовий iлюмiнатор i аж похолов: прямо по курсу бовванiла ще
одна планета! Вона неухильно сунула просто на нас. Так ось чому Азимут
вибивав по обшивцi п'ятами тривожнi дрiбушки!
- Всi униз! - гукнув я. - Задраути люки!
Азимута не довелося двiчi запрошувати.
А планета невпинно насувалася, заступаючи нам шлях.
Це було дивовижне небесне тiло, як i все iнше у цiй винятковiй системi.
Не те дивувало, що навколо планети не було й атома атмосфери (таке
часто-густо траплясться, вiзьмемо хоча б наш Мiсяць), а те, що на уу
поверхнi не було жодного горбочка, жодноу улоговини, жодного камiнця. Вона
була гладенька, як бiльярдна куля. А найдивнiше те, що на уу поверхнi
можна було побачити усi геологiчнi нашарування. Серед вiдполiрованих
кварцових покладiв жовтiли жиловi вузли золотих народжень. Могутнi шари
чорного антрациту ефектно виглядали поряд з бiлими мармуровими плямами i
брунатною мозаукою гранiту. Словом, надра планети були як на долонi i
сяяли усiма вiдомими у природi кольорами. Для геологiв це був би сущий
рай.
Проте на мене оббiлована планета справила гнiтюче враження. Це все
одно, якби я побачив старого друзяку, з якого живцем здерли шкiру, аби
мати наочне приладдя для практичних занять з анатомiу. Бр-р! Моторошно
навiть думати про це! Азимут теж почав сiкти зубами.
Атож, вскочили у безпрецедентну халепу! З "появою другого супутника усi
нашi розрахунки полетiли шкереберть.
Щелепи у Азимута так дригонiли, що годi було йому вимовити хоч слово.
Але мiй хоробрий штурман не розгубився у цiй складнiй ситуацiу i
процокотiв морзянкою:
- К-а-п-i-т-а-н-е, д-а-й-т-е з-а-д-н-i-й х-i-д!
Загалом, це був би найбiльш розумний вихiд iз скрути, якби у нас були
повнi баки пального та ще парочка канiстр зi спиртом у запасi. Якщо оце ми
позадкусмо, у нас на подальшi мандри не лишиться й розведеноу краплi.
I тут мене наче осяяло.
Тисяча ефектiв Доплера! Адже планета котиться точнiсiнько нашим курсом,
тiльки у зворотному напрямку! Досить пришвартуватися до неу, i вона сама
вивезе нас без даремних витрат дорогоцiнного у мiжзiр'у пального.
- Готуй, Азимуте, якiр, - наказав я, - будемо чiплятися до планети на
буксир.
- Але ж на нiй нема за що вчепитися! - зойкнув вiн.
Чого тiльки не робить з людиною розпач.
- Хтозна, - незворушно зазначив я, - може, нема, а може, с. Ми ж бачимо
планету тiльки з одного боку, i твiй висновок, можливо, виявиться
однобоким, адже ми ще не дослiдили планету всебiчно. Раптом на другiй
пiвкулi ми побачимо цiлковиту антикартину?
- А якщо не побачимо? - сумнiвався Азимут.
- Що ж! На нашому рахунку буде ще одна навколопланетна подорож. Ми
завершимо уу по паралелi, що збiгасться з нашим курсом. Тодi нам нiхто
нiколи не дорiкатиме, що ми знехтували прекрасною можливiстю дослiдити
оббiловане небесне тiло. Така нагода навiть менi вперше у життi
траплясться.
- I, певно, востаннс! - зловiсно вирiк штурман.
Але моум наказам скорився, бо, зрештою, важити життям хлопець звик.
Адже вiн ще зi шкiльноу лави прямим курсом пересiв на борт мосу посудини,
отже, навiки позбувся шкiдливого впливу з боку надто обережних капiтанiв,
яким не судилося й поблизу ходити навколо справжнiх пригод.
Сказано - зроблено.
Ми повiльно рушили вперед, назустрiч неминучому. Сталевий трилапий якiр
волiкся на ланцюгу по гладенькiй, немовби обточенiй на велетенському
верстатi, поверхнi планети.
Час плинув, а в нашому становищi нiчого не мiнялося. Ми вже завернули
за обрiй, а якiр так само безрезультатно волiкся за нами, мов кресало,
висiкаючи iскри з рiдкiсних копалин. Хай йому бiс! Невже дiйсно
справдиться похмурий гороскоп, складений штурманом на грунтi точних
обчислень? Визнаю, мене тодi, вели вперед не обчислення, а добре розвинена
iнтууцiя, без якоу нема чого чiпляти нашивки мiжзоряного навiгатора.
Вiдомо ж: знайшов не знайшов, а помацати можна. I мушу зазначити, якби я
зi свосю iнтууцiсю забарився ще на хвилину, вiд унiкальноу цивiлiзацiу
двоголових лишилися б самi скоцюрбленi кiстяки! Авжеж! Ще хвилина, i
космiчна холоднеча безжально перетворила б планету на найвеличнiший, але i
найпохмурiший пантеон...
А сталося ось що.
Несподiвано просто пiд нами могутнi шари кварцового сланцю загрозливо
настовбурчилися, а потiм закопилилися угору. По новоутворенiй, сдинiй в
одноманiтному ландшафтi планетi-гулi побiгли зморшки трiщин. Ми й оком не
встигли клiпнути, як ця патологiчна пухлина вибухнула.
- Капiтане! - заволав на все горло Азимут, нiби я одвiку був слiпий i
глухий. - Пiд нами дiючий вулкан!
Так, що не кажiть, а штурман мав рацiю. Справдi, на, здавалося б,
мертвiй планетi вибухнув вулкан, просто над кратером якого непорушне
зависла ракета, бо я встиг натиснути на гальма, щоб не проминути це
рiдкiсне видовисько. Але що дивно - з отвору у чорне небо летiли не
кам'янi брили, не геологiчне начиння i не бризки магми.
Може, ви менi не повiрите, але вулкан обстрiлював на&у коробку
стiльцями, волохатими пальмами у дубових дiжках, чарками i фужерами,
саксофонами i кларнетами. Наввипередки з барабаном летiла добряча миска з
паруючими варениками у сметанi.
- Оселедець, iкорка, крабчики, баличок, огiрочки, книга скарг! -
сторопiло впiзнавав я.
Мимоволi складалося враження, нiби пiд нами вибухнув не пересiчний
вулкан, а один з найкращих у Всесвiтi ресторанiв.
У цей iсторичний момент Азимут тiльки того й надумав, що безсоромно
збрехати, хоч ми вже з мiсяць сидiли на самiй хлорелi, заливаючи цю
сухiврю набридлою пастою:
- Капiтане, щось у мене зовсiм зник апетит...
А вулкан невтомно бомбардував нашу коробку добiрними стравами. На
обшивцi шкварчала ясчня, лiпилися пампушки з салом, крученики i галушки,
репались закоркованi рожевими борошняними шапками глечики з запашною
печенею, по iлюмiнатору котилися гарячi хвилi борщiв, капуснякiв та
солянок. А коли з кратера вервечкою випурхнув десертний асортимент
медяникiв, коржiв з маком, сухих вин i срiбних кавникiв, я не витримав:
- Тисяча комет! Чи не час зачинити цю корчму на переоблiк?
Анi секунди не вагаючись, я рiшуче взявся за важелi. Правда, Азимут
патякав пiд руку:
- Капiтане, хiба ж ви ревiзор або торгiнспектор?
Ясна рiч, хлопець вiн молодий i поки що навчився лише вiдкорковувати. А
от вчасно закорковувати - такого професiйного досвiду вiн ще не набув.
Я й показав йому на практицi, як це розумнi люди роблять. Ввiмкнув
кормовi дюзи i майстерно кинув ракету сторчака у невгамовне жерло цього
всепланетного рогу достатку. Коробка, мов голка масло, прошила густу сумiш
холодцiв, шнiцелiв, заливних асортi, тiстечок i нарештi заскреготала
обшивкою по стiнках кратера. Дiрка виявилася як на космiчний корабель
шита. Коробка вмить надiйно закоркувала кулiнарний вулкан, i
безгосподарське розбазарювання харчових продуктiв одразу ж припинилося.
Азимут перший визирнув у iлюмiнатор, щоб зорiснтуватися (я ще порпався
бiля пульта управлiння), i раптом почав реготати, мов навiжений.
Картина справдi була безглуздою.
Щоб вам був зрозумiлий наш стан, я наведу такий приклад. Припустимо, ви
вирiшили продовбати пiдлогу, щоб вiльно спiлкуватися з сусiдою, який
мешкас поверхом нижче. I от ви успiшно завершусте свою благородну справу,
просовусте голову в отвiр i несподiвано з'ясовусте, що продовбали не
сусiдову стелю, а його пiдлогу, i що насправдi- сусiдова пiдлога - це
стеля, а стеля - це пiдлога. Що ви вистромили носа не бiля люстри, а бiля
стоптаних виступцiв хазяуна, який височить над вами. Якоу ви були б про
себе думки? Хiба може пiдлога з обох бокiв бути пiдлогою? Хiба може просто
пiд вами мешкати ваш антипод? Що б ви зробили, побачивши отаке? Певно, не
гаючи анi секунди, викликали швидку допомогу з психолiкарнi, аби позбутися
й найменших сумнiвiв...
Точнiсiнько отаке диво сталося з нами. Тiльки нас вiд найближчого
пункту швидкоу допомоги вiддiляла бозна-яка безодня видовжених, як нудьга,
парсекiв!
Наша коробка височiла собi серед дiжок з рудими вiд пилу пальмами, якi
можна побачити хiба на задрипаному вокзалi. Але ми зовсiм не вiдчували, що
звисасмо зi стелi униз головою разом з порудiлими пальмами, крiзь плетиво
яких Виглядали ще й столики з паперовими квiтами i пляшками пива. Словом,
за усiма ознаками ми вистромилися з пiдлоги, хоч сподiвалися на цiлком
протилежне. Та про науковий бiк цього феноменального явища я розповiм вам
трохи згодом...
Так от, виглядасмо ми з ракети посеред абсолютно порожньоу зали (я маю
на увазi повну вiдсутнiсть вiдвiдувачiв) i зачудовано лупасмо очима.
Коли це рипнули дверi, i в щiлину обережно просунулися двi голови,
схожi одна на одну, як двi краплi води або ляльки масового виробництва.
Вибалушилися вони у чотири ока на нашу заюшену вулканiчними наудками
ракету, зойкнули у два роти i моментально, напрочуд синхронно зникли.
Атож! Не самi ми тодi дивувалися...
Ну, а про те, що трапилося наступноу митi, я й словом не прохоплюсь. Не
тому, що хочу щось ганебне утасмничити, а тому, що менi самому стас на
завадi власна природжена скромнiсть. Знасте, воно не бажано, щоб на додачу
до мосу заробленоу важкою звитяжною працею всесвiтньоу слави видатного
мiжзоряного розвiдника я зажив ще й жалюгiдноу слави безсоромного, хоч i
цiлком об'сктивного хвалька.
Однак приховувати факти космiчноу ваги було б нiчим не виправданим
злочином перед iсторiсю. Якщо я мовчатиму, буде закреслено одну з
хвилюючих сторiнок зустрiчi двох цивiлiзацiй.
Ось чому я вам вiд себе нiчого не розповiдатиму, але, аби не завинити
перед iсторiсю, процитую правдивий репортаж, видрукуваний наступного дня
на перших шпальтах усiх газет нововiдкритоу планети. Зрештою, не я його
писав. До того ж ви й самi могли б його розшукати у тамтешнiх пiдшивках.
Та подорож туди довга. Отже, будемо вважати, що я просто заощаджую ваш
дорогоцiнний час.
Цей вiкопомний документ про зустрiч двох високорозвинених цивiлiзацiй я
вкарбував у пам'ять випадково. Рiч у тiм, що вiн мiстив у собi для свiжоу
людини стiльки тасмниць i загадок, що доводилося ще i ще раз уважно
вчитуватися у текст. I коли я зачитав до дiрок триста сiмнадцятий
примiрник газети, виявилося, що я можу декламувати той репортаж, як вiршi.
Ось послухайте:
IМ'Я КОСМIЧНОГО ГЕРОЯ - КАПIТАН НЕБРЕХА!
ПЛАНЕТА ТАОТI У КРИЖАНИХ ОБIЙМАХ СМЕРТI!!!
ДИВЕРСIЯ У "ТЕЛЯЧIЙ РАДОСТI"!
ЛЕГЕНДАРНИЙ ПОДВИГ БРАТIВ ПО РОЗУМУ!
??? НАШI РЯТIВНИКИ - ЗЛОЧИНЦI???
100 000 ПОВНОЦIННИХ ПАР ГОЛIВ ВIТАЮТЬ НЕКОМПЛЕКТНИХ ГЕРОтВ!
ОДНОБЕЗГОЛОВИЙ КАПIТАН ДАр IНТЕРВ'Ю!
КАПIТАНА НЕБРЕХУ - НА СКРИЖАЛI IСТОРIт!
Ви, як журналiст, певно, вже збагнули, що усе це лише заголовки або, як
кажуть газетярi, "шапки". Як бачите, мене тодi буквально закидали отими
"шапками". А ось вам i текст:
"Мiльйони таотян i таотянок стали вчора свiдками двох
всесвiтньо-iсторичних подiй, якi ще позавчора здавалися абсолютно
неможливими. ухнiй взасмний природний зв'язок очевидний навiть чотириокому
немовлятi, бо, якби не космiчна катастрофа, ми не були б свiдками i
нечуваноу в iсторiу планети одностайностi в обох головах кожних таотянина
i таотянки. Тiльки завдяки цiй другiй унiкальнiй за своум
суспiльно-iсторичним значенням всепланетнiй подiу обидва заiржавiлi
казанки дзеркального БББ, директора ресторану "Теляча радiсть", не
опинилися на персональних кiлках.
Вiд учора обидвi голови кожного аборигена перетворилися на суцiльнi
вмiстилища найвишуканiших подяк Однобезголовому Кульгавому Титановi Думки
капiтановi Небресi.
Вчора, о 15 годинi 00 хвилин 59 секунд за середньопланетним часом
сталася найстрахiтливiша в iсторiу планети найвищого гатунку космiчна
катастрофа!
Планета опинилася у крижаних обiймах неминучоу смертi! ту холодний
подих вiдчули всi уста!
Якби наш уславлений рятiвник, бувалий у бувальцях мiжзоряний вовк
капiтан Небреха запiзнився хоч на хвилину, ви б нинi не читали вашоу
улюбленоу газети. Жах!
Повторюсмо: якби герой запiзнився хоч на хвилину, ми б усi
перетворилися на крижанi бурульки. Бр-р! Аж досi космiчний мороз (-273С)
по шкiрi дере!
А трапилося ось що.
Безтямний директор ресторану "Теляча радiсть" дзеркальний БББ (читай
Балабон, Будяк i Баран) обома своуми бездумними макiтрами, яким насправдi
бiльше пасус назва порожнiх глечикiв, дожився до безмежно iдiотського
вчинку.
Ця уособлена ганьба високорозвиненоу цивiлiзацiу таотян, цей анахорет,
який своуми обома заплiснявiлими iнтелектами годен змагатися хiба що з
мильними бульбашками, надумав не мало - не багато, як поглибити пiдвали
ресторану, аби завше мати пiд свосю загребущою рукою широкий асортимент
харчових продуктiв.
Ясна рiч, циклопiчнi сили всесвiтнього тяжiння без усяких зусиль
розiрвали послаблену злочинними дiями оболонку планети, через що наша
цивiлiзацiя мало не провалилася у чорну безодню!
Безжальний космос вже простягав до нас смертельнi пазури!
В одну мить середньопланетна температура впала (страшно подумати!) на
сiм тисячних градуса. Бр-р! Аж досi мороз (-0,007ь) по шкiрi дере!
Але цiсу трагiчно-катастрофiчно-страхiтливоу хвилини, коли всi
зацiпенiли вiд космiчного холоду, нагодився однобезголовий брат по розуму
капiтан Небреха. Анi секунди не вагаючись, легендарний герой Всесвiту
вдерся на своуй старенькiй ракетi у згубну дiрку i надiйно закоркував
фатальну пробоуну у борту планети. На превелике горе, космiчна катастрофа
минулася без людських жертв: ресторан саме було зачинено на обiдню
перерву. А з численних фейлетонiв нашоу газети давно вiдомо, що всi
працiвники цього першорядного закладу громадського харчування пiд страхом
неминучоу i болiсноу смертi ходять усти додому, оскiльки бояться отруутися
ресторанною ужею. Як бачите, суворе дотримання правил технiки виробничоу
безпеки вже в котрий раз милус цих злодiув!
Та не будемо вiдволiкати себе вiд iсторичноу розповiдi увагою до карних
елементiв.
Коли схвильований натовп репортерiв, фотокорiв, представникiв радiо i
телебачення, а також численних зiвак ринув на мiсце вiкопомних подiй,
перед ними у всiй своуй нехитрiй, але величнiй красi постала радiсна
картина.
В iлюмiнатор, майже впритул одна до одноу, визирало двi голови!
Усi присутнi з гордiстю усвiдомили, що, нарештi, сповнилося свiтле
пророцтво вiтчизняних генiув, корифеув, академiкiв, доцентiв, кандидатiв,
а також кандидатiв у кандидати наук: сдина, придатна до життя у космосi
розумова формацiя - це цивiлiзацiя двоголових iстот. Адже лише за умов
непримиренноу принциповоу суперечки двох голiв народжусться несхибна
iстина. Однобезголова ж формацiя, позбавлена дiалектичного розвитку
суперечок, як прояву здорових неантагонiстичних протирiч i втiлення в
однiй живiй iстотi боротьби протирiч - цiсу однiсу з найбiльш загальних
закономiрностей розвитку природи, суспiльства i фiлософського мислення,
приречена на неминучi помилки та хиби, якi неодмiнно зведуть уу до
безтямного рiвня тваринного iснування.
Але - о, яке гiрке розчарування! - з ракети випорснула не одна, а двi
особи.
Мов передгрозова тиша запала над приголомшеним натовпом. Невже нашi
героучнi рятiвники, на честь котрих найкращi поети вже шкрябають
зворушливi оди, а найвидатнiшi композитори кладуть ух на урочистi хвилi
нот для сольного двоголосу з оркестром, звичайнi космiчнi волоцюги, яким
за жорстокий розбiй на галактичних трасах вже встигли вiдтяти по одному
злочинному баняку?
Ви б тiльки бачили ух! Менший з них на вигляд був мальованим пiратом -
кульгав на залiзному протезi i пихкав спецiальним приладом з отруйною
речовиною, яка лише й дас тiсу радостi, що прокуренi легенi i катар горла.
Друге одоробло у розчахнутому до пупа комбiнезонi теж надто нагадувало
закоренiлого у жахливих пiдступах розбещеного флiбустьсра i тому також не
викликало як позитивних емоцiй, так i великих симпатiй.
Та - о, яке щастя! - невдовзi з'ясувалося, що на планетi Земля, звiдки
прибули космiчнi мандрiвники i де вони мають постiйну мiжзоряну прописку,
усi аборигени вiд природи однобезголовi. Якась дивовижна примха еволюцiу
прирекла ух на розумове калiцтво. Але земнi тубiльцi з мужнiстю, гiдною
кращоу долi, нiколи навiть не пiднiмають дискусiй про комплекс власноу
недосконалостi. Вони мовчки несуть крiзь тисячолiття свос страхiтливе
прокляття еволюцiу. Ось чому у них так поширена i популярна
загальновизнана аксiома: одна голова - добре, а двi - краще. Правда, у нас
вона, на вiдмiну од землян, мас, як вiдомо, суто судово-процесуальний
характер.
Та не будемо вiдволiкати себе вiд iсторичноу розповiдi хай навiть
цiлком слушною етнiчно-космiчно-фразеологiчною розвiдкою.
У присутностi 100.000 повноцiнних жителiв столицi, якi разом тримали на
плечах поголiв'я з 200.000 одиниць, капiтан Небреха дав представникам
преси iнтерв'ю, сповнене, як на одну голову, свосрiдноу мудростi та
деякого iнтелектуального забарвлення.
На запитання, що йому найбiльше сподобалося на Таотi, капiтан Небреха з
вишуканою гiднiстю тонкого дипломата вiдповiв :
- Передусiм дозвольте вiд iменi усiх землян та землянок передати
найпалкiший привiт та найкращi побажання усiм таотянам i таотянкам. А
тепер з присмнiстю вiдповiм на ваше запитання. Поки що менi найбiльше
сподобався чудовий вибiр мiсцевих страв, якi я мав нагоду побачити ще у
космiчному просторi i якi, на жаль, i досi не смакував...
- Правду каже! - вiддано присднався до капiтанових слiв його вiрний
штурман Азимут.
На запитання, як вiн розцiнюс власний героучний подвиг, капiтан Небреха
з винятковою скромнiстю зазначив:
- На мосму мiсцi так вчинив би кожний гуманоуд, варто йому було б з
мiсяць посидiти на самiй сухiврi з хлорели.
Але давалася взнаки перевтома, викликана нелюдськими зусиллями, щедро
покладеними на терези щасливого майбуття планети. Коли капiтан Небреха
вiдповiдав на запитання, чи завжди Землю населяли самi однобезголовi
iстоти, у його словах вже виразно бринiло легке роздратування:
- Нi, не завжди. Колись поряд з людьми спiвiснувало могутнс, але
нерозумне плем'я Змiув Гориничiв, кожен представник якого мав власне
поголiв'я вiд трьох до дванадцяти голiв. (Оплески). Окрiм них, - пiдвищив
голос мiжзоряний вовк, - по рiзних кутках планети мешкали ще посiмейства
Драконiв, якi теж пишалися своуми численними головами. (Тривалi оплески).
Але замiсть спiвiснувати у мирi та дружбi, дiлити з сусiдами хлiб та сiль,
вони намагалися усе запхати у своу численнi горлянки. Та ще зазiхали на
чужi харчовi запаси. Ось чому усi вони були без жалю поголовне скаранi на
горло.
- Правду каже! - пiдтакнув Азимут.
Як i слiд було чекати, пiсля цих слiв всi посунули до бенкетноу зали.
Харчу було - уж-наудайся. Вино лилося водоспадами. Нiхто нiчого не
шкодував для наших дорогих гостей: однаково пiсля космiчноу катастрофи з
"Телячоу радостi" все розкрадуть i спишуть на стихiйне лихо. Пiсля веселоу
гулянки, яка вдалася якнайкраще, усi гуртом пiшли писати.золотими лiтерами
iм'я Небрехи на скрижалях iсторiу. Цей масовий культпохiд супроводжувався
натхненними спiвами i танцями. З вiрогiдних джерел повiдомляють, що
церемонiю вшанування космiчних звитяжцiв буде завершено пiслязавтра. Того
ж дня "Телячу радiсть" закриють на переоблiк".
Отакий це був репортаж. Я його передав так, як вiн був написаний. Слово
в слово. Навiть не скоротив деяких неприсмних для мене натякiв i
порiвнянь, бо я нiколи не займався облудним окозамилюванням.
Як би там не було, а цей репортаж давав багато поживи для роздумiв.
Передi мною постала сила питань. Чому, наприклад, у мене з Азимутом
склалося враження, нiби ми не встромилися в планету з космiчного простору,
а виборсалися з уу надр, хоч тубiльцiв цей дивовижний факт анiтрохи не
бентежить? Або: яким робом цивiлiзацiя таотян могла б провалитися у
Всесвiт? Знову ж таки, чому одностайнiсть думок вони святкували на тому ж
рiвнi, що й порятунок?
рдине, що менi здавалося цiлком зрозумiлим i виправданим, це нечувана
радiсть, яка охопила аборигенiв, коли вони дiзналися про зустрiч двох
цивiлiзацiй. Але мене вона хоч i тiшила, та я уу не подiляв. Адже коли ми
з Азимутом закоркували ухню планету, то одночасно надiйно ув'язнили в уу
надрах самi себе!
Та я не втрачав надiу порятуватися з цiсу всепланетноу пастки. Перш за
все слiд було ближче познайомитися з тутешнiми свiтилами науковоу думки,
аби з'ясувати, що вони своуми двома iнтелектами можуть нараяти. Однак вже
перша вiдверта розмова примусила мене насторожитися.
До наших послуг приставили такого собi симпатичного хлопця, на iм'я
XXX. Хлопець як хлопець, мав лише непримiтну за умов Землi ваду - носив на
плечах тiльки одну голову. Але в умовах Таотi це одразу впадало в око.
Слово за слово, i невдовзi я з'ясував, що колись вiн був знаменитим
приватним детективом надзвичайно щасливоу вдачi. Та кiлька рокiв тому
покинув небезпечну службу i з того часу лише й мав того клопоту, що
байдики бити. Отож, коли прибули ми, громадськiсть планети завбачливо
згадала про однобезголового детектива i приставила його до нас на весь
термiн перебування з вiзитом. Ясно, що це було зроблено тiльки для того,
щоб менi з Азимутом не муляла весь час очi власна неповноцiннiсть.
Хлопець був дещо ледачий, трохи вайлуватий, сдине, коли пожвавлювався,
це в обiдню пору. ув вiн, зрозумiло, за- двох, а пив за трьох. Остання
обставина викликала в Азимута серйознi пiдозри, i якось вiн менi тихенько
висловив своу жахливi припущення :
- Капiтане, а може, XXX тутешнiй виродок? Може, вiн од роду мав не два,
а три баняки, а потiм йому зайвi стесали?
Я тодi присоромив Азимута як мiг:
- Ех, Азимуте, а якби в тебе голову вiдтяли, якоу б ти заспiвав? З
усього видно, було нашому детективовi непереливки. Певно, потрапив-таки
мисливець у зуби вовкiв! От бандюги i затаврували його найособливiшою з
усiх тутешнiх прикмет.
I що ви думасте? Незабаром з'ясувалося, що думка мого штурмана йшла
вiрним курсом i що його пiдозри не були безпiдставнi!
Одного разу розкошусмо ми з XXX в гамаках (Азимута, звiсно, нема, бо
вiн поклав собi познайомити чарiвних таотянок з найкращими зразками земних
народних усмiшок), я неквапом палю люльку, а колишнiй детектив, ясна рiч,
солодко куняс.
- Ха-ха-ха! - погукав його я.
Вiн лiниво, як кiт бiля теплоу груби, розплющив одне око.
- А навiщо нам робити об'узд, - ласкаво запитав я, мов лагiдна мати
малу дитину, - коли ми залюбки проскочимо мiж ними?
- Як так? - отетерiв Азимут.
- А отак, - розжовую йому. - Сам мусиш знати: якщо планета не падас на
зiрку, значить, сили тяжiння обох небесних тiл десь врiвноважуються, тобто
сходять нанiвець.
- Ну, то й що?
- А те, що мiж ними мусить бути хоча б вузенька протока, де тяжiння не
виявиш навiть з аптекарськими вагами. Повна тобi невагомiсть! Ось цiсю
протокою нам i треба проскочити. Словом, сiдай та обчислюй фарватер. Але
врахуй, якщо ти схибиш хоч на одну тисячну свiтловоу секунди, я за наше
життя не поставлю й холодного попелу з мосу люльки.
Я демонстративно витрусив люльку i похмуро додав:
- У цьому випадку ми або згоримо в одному з протуберанцiв
зiрки-невидимки, або ж оздобимо якусь скелю планети намистом з власних
кiсток.
Та я даремно жахав мого хороброго помагача. Хлопець уже все второпав.
- Капiтане! - захоплено вигукнув вiн. - Ваше вiдчайдушне рiшення буде
неоцiненним дороговказом для майбутнiх навiгаторiв. Я не маю жодних
сумнiвiв, що на всiх зоряних картах цей шлях назовуть протокою Небрехи.
Ваше iм'я стане поряд з iм'ям всесвiтньовiдомого капiтана Магеллана! Адже
капiтан Магеллан теж не хотiв робити гак навколо мису Горн.
Та хоч Азимутовi й властивий був дар передбачення (це вам кожен
засвiдчить!), цього разу вiн помилився: усi лаври загарбав триклятий
МОПС-ЗМ. Але про це скажу потiм...
Невдовзi ми вже обережно, мало не навпомацки, просувалися вперед
вузенькою протокою серед загрозливих гравiтацiйних течiй.
Щоб не потрапити зненацька у якийсь небезпечний вир, я наказав
штурмановi осiдлати бушприт посудини. Азимут цупко тримав у протягнутiй
вперед руцi мiнiатюрнi ваги, вилученi з нашоу невеличкоу бортовоу аптечки.
Що поробиш, довелося скористатися таким недосконалим, але, погодьтеся,
незвичайним лотом, щоб ретельно промацувати кожен сантиметр фарватеру.
Якби штурман був дiвчиною або принаймнi не шикував ошатними вусами, з
нього тодi цiлком можна було б писати портрет стародавньоу богинi
правосуддя. Кращоу натури годi й шукати!
Однак, хоч врiвноваженi сили тяжiння не спроможнi були збити коробку з
курсу, все ж час вiд часу вони настирливо нагадували про себе. За бортом
раз у раз щось шарудiло та уривчасто лускало, нiби якийсь ненажера
невтомно колов волоськi горiхи.
Певна рiч, я розумiв, що дiялося.
За час мандрiв сучаснi зорельоти обростають iржею та окалиною, як
стародавнi каравели черепашками. Моя малолiтражка, безумовно, не була
винятком, I от тепер, хоч яка мiзерна була гравiтацiя, вона робила свос
дiло: лущила борти ракети. Воно загалом виходило непогано. Зрештою коробка
вислизне з цiсу пастки чепурною, як опiсля генеральноу чистки у майстернi
бляхаря.
Проте мене непокоула одна моторошна думка. А що, як сили тяжiння
повитягають з обшивки усi цвяхи? Коробка ж зруйнусться, як карткова
будiвля. Жах! Але цвяхи, нiвроку, трималися, бо я завбачливо позагинав
ухнi кiнцi. Аж тут сталося несподiване...
Нараз штурман шалено загупав ногою, нiби подорожував не на космiчному
транспортi, а на звичайнiй вантажнiй машинi. Отак гупають пасажири по
кабiнi водiя, коли вимагають нагальноу зупинки.
Ну, такому досвiдченому навiгаторовi, як я, це неважко було збагнути, i
я негайно схопився за важелi гальм.
Коробка зависла непорушне.
Я глянув у носовий iлюмiнатор i аж похолов: прямо по курсу бовванiла ще
одна планета! Вона неухильно сунула просто на нас. Так ось чому Азимут
вибивав по обшивцi п'ятами тривожнi дрiбушки!
- Всi униз! - гукнув я. - Задраути люки!
Азимута не довелося двiчi запрошувати.
А планета невпинно насувалася, заступаючи нам шлях.
Це було дивовижне небесне тiло, як i все iнше у цiй винятковiй системi.
Не те дивувало, що навколо планети не було й атома атмосфери (таке
часто-густо траплясться, вiзьмемо хоча б наш Мiсяць), а те, що на уу
поверхнi не було жодного горбочка, жодноу улоговини, жодного камiнця. Вона
була гладенька, як бiльярдна куля. А найдивнiше те, що на уу поверхнi
можна було побачити усi геологiчнi нашарування. Серед вiдполiрованих
кварцових покладiв жовтiли жиловi вузли золотих народжень. Могутнi шари
чорного антрациту ефектно виглядали поряд з бiлими мармуровими плямами i
брунатною мозаукою гранiту. Словом, надра планети були як на долонi i
сяяли усiма вiдомими у природi кольорами. Для геологiв це був би сущий
рай.
Проте на мене оббiлована планета справила гнiтюче враження. Це все
одно, якби я побачив старого друзяку, з якого живцем здерли шкiру, аби
мати наочне приладдя для практичних занять з анатомiу. Бр-р! Моторошно
навiть думати про це! Азимут теж почав сiкти зубами.
Атож, вскочили у безпрецедентну халепу! З "появою другого супутника усi
нашi розрахунки полетiли шкереберть.
Щелепи у Азимута так дригонiли, що годi було йому вимовити хоч слово.
Але мiй хоробрий штурман не розгубився у цiй складнiй ситуацiу i
процокотiв морзянкою:
- К-а-п-i-т-а-н-е, д-а-й-т-е з-а-д-н-i-й х-i-д!
Загалом, це був би найбiльш розумний вихiд iз скрути, якби у нас були
повнi баки пального та ще парочка канiстр зi спиртом у запасi. Якщо оце ми
позадкусмо, у нас на подальшi мандри не лишиться й розведеноу краплi.
I тут мене наче осяяло.
Тисяча ефектiв Доплера! Адже планета котиться точнiсiнько нашим курсом,
тiльки у зворотному напрямку! Досить пришвартуватися до неу, i вона сама
вивезе нас без даремних витрат дорогоцiнного у мiжзiр'у пального.
- Готуй, Азимуте, якiр, - наказав я, - будемо чiплятися до планети на
буксир.
- Але ж на нiй нема за що вчепитися! - зойкнув вiн.
Чого тiльки не робить з людиною розпач.
- Хтозна, - незворушно зазначив я, - може, нема, а може, с. Ми ж бачимо
планету тiльки з одного боку, i твiй висновок, можливо, виявиться
однобоким, адже ми ще не дослiдили планету всебiчно. Раптом на другiй
пiвкулi ми побачимо цiлковиту антикартину?
- А якщо не побачимо? - сумнiвався Азимут.
- Що ж! На нашому рахунку буде ще одна навколопланетна подорож. Ми
завершимо уу по паралелi, що збiгасться з нашим курсом. Тодi нам нiхто
нiколи не дорiкатиме, що ми знехтували прекрасною можливiстю дослiдити
оббiловане небесне тiло. Така нагода навiть менi вперше у життi
траплясться.
- I, певно, востаннс! - зловiсно вирiк штурман.
Але моум наказам скорився, бо, зрештою, важити життям хлопець звик.
Адже вiн ще зi шкiльноу лави прямим курсом пересiв на борт мосу посудини,
отже, навiки позбувся шкiдливого впливу з боку надто обережних капiтанiв,
яким не судилося й поблизу ходити навколо справжнiх пригод.
Сказано - зроблено.
Ми повiльно рушили вперед, назустрiч неминучому. Сталевий трилапий якiр
волiкся на ланцюгу по гладенькiй, немовби обточенiй на велетенському
верстатi, поверхнi планети.
Час плинув, а в нашому становищi нiчого не мiнялося. Ми вже завернули
за обрiй, а якiр так само безрезультатно волiкся за нами, мов кресало,
висiкаючи iскри з рiдкiсних копалин. Хай йому бiс! Невже дiйсно
справдиться похмурий гороскоп, складений штурманом на грунтi точних
обчислень? Визнаю, мене тодi, вели вперед не обчислення, а добре розвинена
iнтууцiя, без якоу нема чого чiпляти нашивки мiжзоряного навiгатора.
Вiдомо ж: знайшов не знайшов, а помацати можна. I мушу зазначити, якби я
зi свосю iнтууцiсю забарився ще на хвилину, вiд унiкальноу цивiлiзацiу
двоголових лишилися б самi скоцюрбленi кiстяки! Авжеж! Ще хвилина, i
космiчна холоднеча безжально перетворила б планету на найвеличнiший, але i
найпохмурiший пантеон...
А сталося ось що.
Несподiвано просто пiд нами могутнi шари кварцового сланцю загрозливо
настовбурчилися, а потiм закопилилися угору. По новоутворенiй, сдинiй в
одноманiтному ландшафтi планетi-гулi побiгли зморшки трiщин. Ми й оком не
встигли клiпнути, як ця патологiчна пухлина вибухнула.
- Капiтане! - заволав на все горло Азимут, нiби я одвiку був слiпий i
глухий. - Пiд нами дiючий вулкан!
Так, що не кажiть, а штурман мав рацiю. Справдi, на, здавалося б,
мертвiй планетi вибухнув вулкан, просто над кратером якого непорушне
зависла ракета, бо я встиг натиснути на гальма, щоб не проминути це
рiдкiсне видовисько. Але що дивно - з отвору у чорне небо летiли не
кам'янi брили, не геологiчне начиння i не бризки магми.
Може, ви менi не повiрите, але вулкан обстрiлював на&у коробку
стiльцями, волохатими пальмами у дубових дiжках, чарками i фужерами,
саксофонами i кларнетами. Наввипередки з барабаном летiла добряча миска з
паруючими варениками у сметанi.
- Оселедець, iкорка, крабчики, баличок, огiрочки, книга скарг! -
сторопiло впiзнавав я.
Мимоволi складалося враження, нiби пiд нами вибухнув не пересiчний
вулкан, а один з найкращих у Всесвiтi ресторанiв.
У цей iсторичний момент Азимут тiльки того й надумав, що безсоромно
збрехати, хоч ми вже з мiсяць сидiли на самiй хлорелi, заливаючи цю
сухiврю набридлою пастою:
- Капiтане, щось у мене зовсiм зник апетит...
А вулкан невтомно бомбардував нашу коробку добiрними стравами. На
обшивцi шкварчала ясчня, лiпилися пампушки з салом, крученики i галушки,
репались закоркованi рожевими борошняними шапками глечики з запашною
печенею, по iлюмiнатору котилися гарячi хвилi борщiв, капуснякiв та
солянок. А коли з кратера вервечкою випурхнув десертний асортимент
медяникiв, коржiв з маком, сухих вин i срiбних кавникiв, я не витримав:
- Тисяча комет! Чи не час зачинити цю корчму на переоблiк?
Анi секунди не вагаючись, я рiшуче взявся за важелi. Правда, Азимут
патякав пiд руку:
- Капiтане, хiба ж ви ревiзор або торгiнспектор?
Ясна рiч, хлопець вiн молодий i поки що навчився лише вiдкорковувати. А
от вчасно закорковувати - такого професiйного досвiду вiн ще не набув.
Я й показав йому на практицi, як це розумнi люди роблять. Ввiмкнув
кормовi дюзи i майстерно кинув ракету сторчака у невгамовне жерло цього
всепланетного рогу достатку. Коробка, мов голка масло, прошила густу сумiш
холодцiв, шнiцелiв, заливних асортi, тiстечок i нарештi заскреготала
обшивкою по стiнках кратера. Дiрка виявилася як на космiчний корабель
шита. Коробка вмить надiйно закоркувала кулiнарний вулкан, i
безгосподарське розбазарювання харчових продуктiв одразу ж припинилося.
Азимут перший визирнув у iлюмiнатор, щоб зорiснтуватися (я ще порпався
бiля пульта управлiння), i раптом почав реготати, мов навiжений.
Картина справдi була безглуздою.
Щоб вам був зрозумiлий наш стан, я наведу такий приклад. Припустимо, ви
вирiшили продовбати пiдлогу, щоб вiльно спiлкуватися з сусiдою, який
мешкас поверхом нижче. I от ви успiшно завершусте свою благородну справу,
просовусте голову в отвiр i несподiвано з'ясовусте, що продовбали не
сусiдову стелю, а його пiдлогу, i що насправдi- сусiдова пiдлога - це
стеля, а стеля - це пiдлога. Що ви вистромили носа не бiля люстри, а бiля
стоптаних виступцiв хазяуна, який височить над вами. Якоу ви були б про
себе думки? Хiба може пiдлога з обох бокiв бути пiдлогою? Хiба може просто
пiд вами мешкати ваш антипод? Що б ви зробили, побачивши отаке? Певно, не
гаючи анi секунди, викликали швидку допомогу з психолiкарнi, аби позбутися
й найменших сумнiвiв...
Точнiсiнько отаке диво сталося з нами. Тiльки нас вiд найближчого
пункту швидкоу допомоги вiддiляла бозна-яка безодня видовжених, як нудьга,
парсекiв!
Наша коробка височiла собi серед дiжок з рудими вiд пилу пальмами, якi
можна побачити хiба на задрипаному вокзалi. Але ми зовсiм не вiдчували, що
звисасмо зi стелi униз головою разом з порудiлими пальмами, крiзь плетиво
яких Виглядали ще й столики з паперовими квiтами i пляшками пива. Словом,
за усiма ознаками ми вистромилися з пiдлоги, хоч сподiвалися на цiлком
протилежне. Та про науковий бiк цього феноменального явища я розповiм вам
трохи згодом...
Так от, виглядасмо ми з ракети посеред абсолютно порожньоу зали (я маю
на увазi повну вiдсутнiсть вiдвiдувачiв) i зачудовано лупасмо очима.
Коли це рипнули дверi, i в щiлину обережно просунулися двi голови,
схожi одна на одну, як двi краплi води або ляльки масового виробництва.
Вибалушилися вони у чотири ока на нашу заюшену вулканiчними наудками
ракету, зойкнули у два роти i моментально, напрочуд синхронно зникли.
Атож! Не самi ми тодi дивувалися...
Ну, а про те, що трапилося наступноу митi, я й словом не прохоплюсь. Не
тому, що хочу щось ганебне утасмничити, а тому, що менi самому стас на
завадi власна природжена скромнiсть. Знасте, воно не бажано, щоб на додачу
до мосу заробленоу важкою звитяжною працею всесвiтньоу слави видатного
мiжзоряного розвiдника я зажив ще й жалюгiдноу слави безсоромного, хоч i
цiлком об'сктивного хвалька.
Однак приховувати факти космiчноу ваги було б нiчим не виправданим
злочином перед iсторiсю. Якщо я мовчатиму, буде закреслено одну з
хвилюючих сторiнок зустрiчi двох цивiлiзацiй.
Ось чому я вам вiд себе нiчого не розповiдатиму, але, аби не завинити
перед iсторiсю, процитую правдивий репортаж, видрукуваний наступного дня
на перших шпальтах усiх газет нововiдкритоу планети. Зрештою, не я його
писав. До того ж ви й самi могли б його розшукати у тамтешнiх пiдшивках.
Та подорож туди довга. Отже, будемо вважати, що я просто заощаджую ваш
дорогоцiнний час.
Цей вiкопомний документ про зустрiч двох високорозвинених цивiлiзацiй я
вкарбував у пам'ять випадково. Рiч у тiм, що вiн мiстив у собi для свiжоу
людини стiльки тасмниць i загадок, що доводилося ще i ще раз уважно
вчитуватися у текст. I коли я зачитав до дiрок триста сiмнадцятий
примiрник газети, виявилося, що я можу декламувати той репортаж, як вiршi.
Ось послухайте:
IМ'Я КОСМIЧНОГО ГЕРОЯ - КАПIТАН НЕБРЕХА!
ПЛАНЕТА ТАОТI У КРИЖАНИХ ОБIЙМАХ СМЕРТI!!!
ДИВЕРСIЯ У "ТЕЛЯЧIЙ РАДОСТI"!
ЛЕГЕНДАРНИЙ ПОДВИГ БРАТIВ ПО РОЗУМУ!
??? НАШI РЯТIВНИКИ - ЗЛОЧИНЦI???
100 000 ПОВНОЦIННИХ ПАР ГОЛIВ ВIТАЮТЬ НЕКОМПЛЕКТНИХ ГЕРОтВ!
ОДНОБЕЗГОЛОВИЙ КАПIТАН ДАр IНТЕРВ'Ю!
КАПIТАНА НЕБРЕХУ - НА СКРИЖАЛI IСТОРIт!
Ви, як журналiст, певно, вже збагнули, що усе це лише заголовки або, як
кажуть газетярi, "шапки". Як бачите, мене тодi буквально закидали отими
"шапками". А ось вам i текст:
"Мiльйони таотян i таотянок стали вчора свiдками двох
всесвiтньо-iсторичних подiй, якi ще позавчора здавалися абсолютно
неможливими. ухнiй взасмний природний зв'язок очевидний навiть чотириокому
немовлятi, бо, якби не космiчна катастрофа, ми не були б свiдками i
нечуваноу в iсторiу планети одностайностi в обох головах кожних таотянина
i таотянки. Тiльки завдяки цiй другiй унiкальнiй за своум
суспiльно-iсторичним значенням всепланетнiй подiу обидва заiржавiлi
казанки дзеркального БББ, директора ресторану "Теляча радiсть", не
опинилися на персональних кiлках.
Вiд учора обидвi голови кожного аборигена перетворилися на суцiльнi
вмiстилища найвишуканiших подяк Однобезголовому Кульгавому Титановi Думки
капiтановi Небресi.
Вчора, о 15 годинi 00 хвилин 59 секунд за середньопланетним часом
сталася найстрахiтливiша в iсторiу планети найвищого гатунку космiчна
катастрофа!
Планета опинилася у крижаних обiймах неминучоу смертi! ту холодний
подих вiдчули всi уста!
Якби наш уславлений рятiвник, бувалий у бувальцях мiжзоряний вовк
капiтан Небреха запiзнився хоч на хвилину, ви б нинi не читали вашоу
улюбленоу газети. Жах!
Повторюсмо: якби герой запiзнився хоч на хвилину, ми б усi
перетворилися на крижанi бурульки. Бр-р! Аж досi космiчний мороз (-273С)
по шкiрi дере!
А трапилося ось що.
Безтямний директор ресторану "Теляча радiсть" дзеркальний БББ (читай
Балабон, Будяк i Баран) обома своуми бездумними макiтрами, яким насправдi
бiльше пасус назва порожнiх глечикiв, дожився до безмежно iдiотського
вчинку.
Ця уособлена ганьба високорозвиненоу цивiлiзацiу таотян, цей анахорет,
який своуми обома заплiснявiлими iнтелектами годен змагатися хiба що з
мильними бульбашками, надумав не мало - не багато, як поглибити пiдвали
ресторану, аби завше мати пiд свосю загребущою рукою широкий асортимент
харчових продуктiв.
Ясна рiч, циклопiчнi сили всесвiтнього тяжiння без усяких зусиль
розiрвали послаблену злочинними дiями оболонку планети, через що наша
цивiлiзацiя мало не провалилася у чорну безодню!
Безжальний космос вже простягав до нас смертельнi пазури!
В одну мить середньопланетна температура впала (страшно подумати!) на
сiм тисячних градуса. Бр-р! Аж досi мороз (-0,007ь) по шкiрi дере!
Але цiсу трагiчно-катастрофiчно-страхiтливоу хвилини, коли всi
зацiпенiли вiд космiчного холоду, нагодився однобезголовий брат по розуму
капiтан Небреха. Анi секунди не вагаючись, легендарний герой Всесвiту
вдерся на своуй старенькiй ракетi у згубну дiрку i надiйно закоркував
фатальну пробоуну у борту планети. На превелике горе, космiчна катастрофа
минулася без людських жертв: ресторан саме було зачинено на обiдню
перерву. А з численних фейлетонiв нашоу газети давно вiдомо, що всi
працiвники цього першорядного закладу громадського харчування пiд страхом
неминучоу i болiсноу смертi ходять усти додому, оскiльки бояться отруутися
ресторанною ужею. Як бачите, суворе дотримання правил технiки виробничоу
безпеки вже в котрий раз милус цих злодiув!
Та не будемо вiдволiкати себе вiд iсторичноу розповiдi увагою до карних
елементiв.
Коли схвильований натовп репортерiв, фотокорiв, представникiв радiо i
телебачення, а також численних зiвак ринув на мiсце вiкопомних подiй,
перед ними у всiй своуй нехитрiй, але величнiй красi постала радiсна
картина.
В iлюмiнатор, майже впритул одна до одноу, визирало двi голови!
Усi присутнi з гордiстю усвiдомили, що, нарештi, сповнилося свiтле
пророцтво вiтчизняних генiув, корифеув, академiкiв, доцентiв, кандидатiв,
а також кандидатiв у кандидати наук: сдина, придатна до життя у космосi
розумова формацiя - це цивiлiзацiя двоголових iстот. Адже лише за умов
непримиренноу принциповоу суперечки двох голiв народжусться несхибна
iстина. Однобезголова ж формацiя, позбавлена дiалектичного розвитку
суперечок, як прояву здорових неантагонiстичних протирiч i втiлення в
однiй живiй iстотi боротьби протирiч - цiсу однiсу з найбiльш загальних
закономiрностей розвитку природи, суспiльства i фiлософського мислення,
приречена на неминучi помилки та хиби, якi неодмiнно зведуть уу до
безтямного рiвня тваринного iснування.
Але - о, яке гiрке розчарування! - з ракети випорснула не одна, а двi
особи.
Мов передгрозова тиша запала над приголомшеним натовпом. Невже нашi
героучнi рятiвники, на честь котрих найкращi поети вже шкрябають
зворушливi оди, а найвидатнiшi композитори кладуть ух на урочистi хвилi
нот для сольного двоголосу з оркестром, звичайнi космiчнi волоцюги, яким
за жорстокий розбiй на галактичних трасах вже встигли вiдтяти по одному
злочинному баняку?
Ви б тiльки бачили ух! Менший з них на вигляд був мальованим пiратом -
кульгав на залiзному протезi i пихкав спецiальним приладом з отруйною
речовиною, яка лише й дас тiсу радостi, що прокуренi легенi i катар горла.
Друге одоробло у розчахнутому до пупа комбiнезонi теж надто нагадувало
закоренiлого у жахливих пiдступах розбещеного флiбустьсра i тому також не
викликало як позитивних емоцiй, так i великих симпатiй.
Та - о, яке щастя! - невдовзi з'ясувалося, що на планетi Земля, звiдки
прибули космiчнi мандрiвники i де вони мають постiйну мiжзоряну прописку,
усi аборигени вiд природи однобезголовi. Якась дивовижна примха еволюцiу
прирекла ух на розумове калiцтво. Але земнi тубiльцi з мужнiстю, гiдною
кращоу долi, нiколи навiть не пiднiмають дискусiй про комплекс власноу
недосконалостi. Вони мовчки несуть крiзь тисячолiття свос страхiтливе
прокляття еволюцiу. Ось чому у них так поширена i популярна
загальновизнана аксiома: одна голова - добре, а двi - краще. Правда, у нас
вона, на вiдмiну од землян, мас, як вiдомо, суто судово-процесуальний
характер.
Та не будемо вiдволiкати себе вiд iсторичноу розповiдi хай навiть
цiлком слушною етнiчно-космiчно-фразеологiчною розвiдкою.
У присутностi 100.000 повноцiнних жителiв столицi, якi разом тримали на
плечах поголiв'я з 200.000 одиниць, капiтан Небреха дав представникам
преси iнтерв'ю, сповнене, як на одну голову, свосрiдноу мудростi та
деякого iнтелектуального забарвлення.
На запитання, що йому найбiльше сподобалося на Таотi, капiтан Небреха з
вишуканою гiднiстю тонкого дипломата вiдповiв :
- Передусiм дозвольте вiд iменi усiх землян та землянок передати
найпалкiший привiт та найкращi побажання усiм таотянам i таотянкам. А
тепер з присмнiстю вiдповiм на ваше запитання. Поки що менi найбiльше
сподобався чудовий вибiр мiсцевих страв, якi я мав нагоду побачити ще у
космiчному просторi i якi, на жаль, i досi не смакував...
- Правду каже! - вiддано присднався до капiтанових слiв його вiрний
штурман Азимут.
На запитання, як вiн розцiнюс власний героучний подвиг, капiтан Небреха
з винятковою скромнiстю зазначив:
- На мосму мiсцi так вчинив би кожний гуманоуд, варто йому було б з
мiсяць посидiти на самiй сухiврi з хлорели.
Але давалася взнаки перевтома, викликана нелюдськими зусиллями, щедро
покладеними на терези щасливого майбуття планети. Коли капiтан Небреха
вiдповiдав на запитання, чи завжди Землю населяли самi однобезголовi
iстоти, у його словах вже виразно бринiло легке роздратування:
- Нi, не завжди. Колись поряд з людьми спiвiснувало могутнс, але
нерозумне плем'я Змiув Гориничiв, кожен представник якого мав власне
поголiв'я вiд трьох до дванадцяти голiв. (Оплески). Окрiм них, - пiдвищив
голос мiжзоряний вовк, - по рiзних кутках планети мешкали ще посiмейства
Драконiв, якi теж пишалися своуми численними головами. (Тривалi оплески).
Але замiсть спiвiснувати у мирi та дружбi, дiлити з сусiдами хлiб та сiль,
вони намагалися усе запхати у своу численнi горлянки. Та ще зазiхали на
чужi харчовi запаси. Ось чому усi вони були без жалю поголовне скаранi на
горло.
- Правду каже! - пiдтакнув Азимут.
Як i слiд було чекати, пiсля цих слiв всi посунули до бенкетноу зали.
Харчу було - уж-наудайся. Вино лилося водоспадами. Нiхто нiчого не
шкодував для наших дорогих гостей: однаково пiсля космiчноу катастрофи з
"Телячоу радостi" все розкрадуть i спишуть на стихiйне лихо. Пiсля веселоу
гулянки, яка вдалася якнайкраще, усi гуртом пiшли писати.золотими лiтерами
iм'я Небрехи на скрижалях iсторiу. Цей масовий культпохiд супроводжувався
натхненними спiвами i танцями. З вiрогiдних джерел повiдомляють, що
церемонiю вшанування космiчних звитяжцiв буде завершено пiслязавтра. Того
ж дня "Телячу радiсть" закриють на переоблiк".
Отакий це був репортаж. Я його передав так, як вiн був написаний. Слово
в слово. Навiть не скоротив деяких неприсмних для мене натякiв i
порiвнянь, бо я нiколи не займався облудним окозамилюванням.
Як би там не було, а цей репортаж давав багато поживи для роздумiв.
Передi мною постала сила питань. Чому, наприклад, у мене з Азимутом
склалося враження, нiби ми не встромилися в планету з космiчного простору,
а виборсалися з уу надр, хоч тубiльцiв цей дивовижний факт анiтрохи не
бентежить? Або: яким робом цивiлiзацiя таотян могла б провалитися у
Всесвiт? Знову ж таки, чому одностайнiсть думок вони святкували на тому ж
рiвнi, що й порятунок?
рдине, що менi здавалося цiлком зрозумiлим i виправданим, це нечувана
радiсть, яка охопила аборигенiв, коли вони дiзналися про зустрiч двох
цивiлiзацiй. Але мене вона хоч i тiшила, та я уу не подiляв. Адже коли ми
з Азимутом закоркували ухню планету, то одночасно надiйно ув'язнили в уу
надрах самi себе!
Та я не втрачав надiу порятуватися з цiсу всепланетноу пастки. Перш за
все слiд було ближче познайомитися з тутешнiми свiтилами науковоу думки,
аби з'ясувати, що вони своуми двома iнтелектами можуть нараяти. Однак вже
перша вiдверта розмова примусила мене насторожитися.
До наших послуг приставили такого собi симпатичного хлопця, на iм'я
XXX. Хлопець як хлопець, мав лише непримiтну за умов Землi ваду - носив на
плечах тiльки одну голову. Але в умовах Таотi це одразу впадало в око.
Слово за слово, i невдовзi я з'ясував, що колись вiн був знаменитим
приватним детективом надзвичайно щасливоу вдачi. Та кiлька рокiв тому
покинув небезпечну службу i з того часу лише й мав того клопоту, що
байдики бити. Отож, коли прибули ми, громадськiсть планети завбачливо
згадала про однобезголового детектива i приставила його до нас на весь
термiн перебування з вiзитом. Ясно, що це було зроблено тiльки для того,
щоб менi з Азимутом не муляла весь час очi власна неповноцiннiсть.
Хлопець був дещо ледачий, трохи вайлуватий, сдине, коли пожвавлювався,
це в обiдню пору. ув вiн, зрозумiло, за- двох, а пив за трьох. Остання
обставина викликала в Азимута серйознi пiдозри, i якось вiн менi тихенько
висловив своу жахливi припущення :
- Капiтане, а може, XXX тутешнiй виродок? Може, вiн од роду мав не два,
а три баняки, а потiм йому зайвi стесали?
Я тодi присоромив Азимута як мiг:
- Ех, Азимуте, а якби в тебе голову вiдтяли, якоу б ти заспiвав? З
усього видно, було нашому детективовi непереливки. Певно, потрапив-таки
мисливець у зуби вовкiв! От бандюги i затаврували його найособливiшою з
усiх тутешнiх прикмет.
I що ви думасте? Незабаром з'ясувалося, що думка мого штурмана йшла
вiрним курсом i що його пiдозри не були безпiдставнi!
Одного разу розкошусмо ми з XXX в гамаках (Азимута, звiсно, нема, бо
вiн поклав собi познайомити чарiвних таотянок з найкращими зразками земних
народних усмiшок), я неквапом палю люльку, а колишнiй детектив, ясна рiч,
солодко куняс.
- Ха-ха-ха! - погукав його я.
Вiн лiниво, як кiт бiля теплоу груби, розплющив одне око.