Страница:
ЯВА СЬОМА
Тi самi без Миколи._
Анна пора ться коло постелi._
Жандарм пiдходить до не© i бере ©© за плечi._
Жандарм _. Анно!
Анна (ледве чутно)._ Чого тобi?
Жандарм _. Що, ти навiть поглянути на мене не хочеш?
Анна оберта ться до нього лицем, але зараз спуска очi вниз i мовчить.
Жандарм довго дивиться на не©.м_Нелюди! Поганцi! Таки додержали слова,
закопали тебе живцем у могилу! Бог би ©м сього не простив!
Анна_. Про кого се ти?
Жандарм _. А про кого ж би, як не про тво©х коханих братчикiв? Зна ш,
як мене взяли до вiйська, то один iз них у коршмi виразно сказав менi:
"Ти, Михаиле, iди в божий час, але про Анну i не думай. Не буде вона твоя,
хоч би ми мали ©© живцем у могилу закопати". Я тодi розсмiявся йому в очi,
але бачу, що вони таки поставили на сво©м.
Анна (несмiло)._ Так ти... не гнiва шся на мене? Не проклина ш мене?
Жандарм _. На тебе, бiдна сирото! Хiба ж я не знаю, що ти тут нiчого не
винна, що у тебе не було власно© волi, що тебе загукали, одурили,
замучили?
Анна плаче._
Та нi, признаюся тобi, в першiй хвилi, дiзнавшися, що ти вийшла замуж
за отсього тумана, я був лютий на тебе. Я був би вбив тебе, коли б ти була
де близько. Я цiлими днями бiгав мов одурiлий по полю i кляв тебе, просив
на тебе у бога найтяжчо© кари, найстрашнiшого лиха,
Анна (перелякана)._ Михайле!
Жандарм _. Не бiйся, бог не дитина, щоби слухати прокльонiв одурiлого
чоловiка.
Анна (крiзь сльози)._ Ой, боюсь, що вiн таки вислухав тебе!
Жандарм (радiсно)._ Що? Значить, ти не забула мене? Любиш мене ще,
Анно?
Анна _(з переляком вiдпиха його вiд себе)._ Мовчи, мовчи! Що ти
говориш? Не смiй до мене так говорити. Я шлюбна жiнка, я чоловiка маю.
Жандарм _. Е, що такий чоловiк! Нинi , а завтра може не бути.
Анна_. Як то? Що се значить? Що ти говориш?
Жандарм _. Нiчого. Так собi. Але якби його не було, то ти...
Анна_. Мовчи! Мовчи© Не говори! I про чоловiка мого не смiй думати
нiчого злого!
Жандарм _. Ет, говори собi! Се ми вже побачимо. Що я про нього думаю,
то моя рiч.
Анна (бере його за рам'я)._ Михаиле, що ти дума ш, скажи менi?
Жандарм _. Дай менi спокiй! Завтра побачиш!
Анна_. Завтра? Значить, щось? Ти щось задумав? Щось страшне? О, так!
Бачу се по тво©х очах! Чула се с твого голocy, коли ти розпитував його про
тi шрами. О, я знаю-тебе, у тебе кам'яне серце! Я не буду просити тебе,
щоб тизмилувався над нами, не погубляв нас. Одно тiлькi тобi скажу, що
дво невинних людей вiзьмеш на душу!
Жандарм _. Я маю в бозi надiю, анi одного не вiзьму. Але те одно тобi
скажу, що твiй чоловiк був би дуже добре зробив, коли би був нинi дома
сидiв i не ©здив на заробок.
Анна_. Звiр ти, звiр лютий! Наострився пожерти нас i тепер дума ш, що
найшов притоку. Але бог тебе,покарае, тяжко покара ?
Жандарм (смi ться)._ Ха, ха, ха! Ось гарно: дво мерцiв зiйшлося, що за
життя любилися i по смертi одноза друге не забули, а зiйшовшися, не мають
що лiпшого робити, як сваритися. Анно, серце мо ! Невже ж я такий,
ненависний тобi?
Анна_. Чого ти хочеш вiд мене? Чого прийшов у сi сторони?
Жандарм _. Богом тобi клянуся, що я не хотiв. Два мiсяцi я вже тут, а
зна ш сама, що я досi оминав вашу хату. Аж сьогодня - не знаю, чи бог, чи
зла доля завели мене до вас.
Анна. Годi. Чоловiк iде! _(Стелить постiль, Жандарм сiда кiнець столу
i нiби дрiма .)
ЯВА ВОСЬМА
Тi самi i Микола з околотом соломи._
_
Микола (кида околiт насеред хати)._ Ну, та й шаруга ж там, господи!
Завтра, мабуть, нашу хату рiвно зi стрiхою замете. Адже я ледво докопався
з хати до стодоли. (Роздяга ться.)_ А ти що, Михаиле, дрiма ш? А я думав,
що ти з давньою знайомою (морга на Анну)_ схочеш побалакати. Адже ви
колись любилися...
Жандарм _. Е, чи однi то дурницi чоловiковi по головi стрiляли, поки
молодий був. А тепер, як чоловiка в вiйську промуштрували, та по
босняцьких горах прогонили, та на шандарськiй службi пiдгартували, то куди
вже йому давнi любощi згадувати. Та й твоя жiнка, вибачай за слово, якась
мов прикисла троха. Мабуть, мiцно ©© в руках держиш, га?
Микола_. Я? ©? Господи, та вона мене... Та я би ©©... Але що таке
говорити! Смiшно менi, старому. А от що суму та тоску вона коло мене, се
правда.
Жандарм _. Ну, се вже ваша обо©х рiч. Що менi в те мiшатися!
Микола_. Так, брате, твоя правда. Муж i жона - одна сотона; чужому нема
що туди пальцi втиркати.
Анна (стелить Жандарм овi на землi)._ Ти, Миколо, дверi позамикав?
Микола_. Ба, аякже! (Позiва .)_ О, пора в стебло. (Хреститься i шепотом
молиться до образiв.)_
Жандарм _. Та хiба й собi роздягатися. (Роздяга ться, хреститься i
ляга на землi.)_ А якби я завтра рано не збудився, то будьте ласкавi
збудити мене, скоро встанете.
Анна_. Добре, добре. (Кладе його карабiн на лаву, загляда до печi i
затика ©©. Тим часом Микола, скiнчивши молитву, розперiзу ться i ляга на
постелi.)_
Микола_. Ти спиш уже, Михаиле?
Жандарм_. Та дрiмаю. Або що таке?
Микола_. Та нiчого. Добранiч тобi!
Жандарм_. Добранiч!
Анна хреститься, вiдтак ста за припiчок i гасить лампу._
Заслона спада _
_
ДIЯ ДРУГА
Декорацiя та сама. День. В печi горить._
Микола парить березове пруття i крутить ужiвки._
Анна то пора ться коло печi, то помага йому._
_
ЯВА ПЕРША
Микола i Анна._
_
Микола_. Ну, держи добре, не пускай! (Крутить.) _Так. Тепер давай сюда.
Най його хороба спiтка з його латрами! Плюнув би чоловiк на той заробок,
а тут нi, ©дь знов, щоби того проклятого латра докапарити, щоб вiн йому
стiкся.
Анна_. Та чень нинi легше буде ©хати, нiж учора. Бач, випогодилося!
Микола_. Ага, випогодилося! А вчора дорогу замело зо шумом, що й слiду
не найти. Нi, я таки не по©ду сьогодня. I себе збавлю, i худобу, а за що?
Нехай вiн пропада зi сво©ми латрами.
Анна_. Та то певно, що лiпше не ©хати, нiж по снiгах з тягарем
копатися. Латри не втечуть, а робота й дома найдеться. Ой, якби ти був
учора мене послухав та , не ©хав!
Микола. _Або що?
Анна_. Та нiчого. Але мо серце чу якусь бiду. Яка менi нинi погань
снилася, то нехай бог боронить! Десь нiби я коралi сiю по хатi, по оборi,
по цiлiм селi, та такi грубi та червонi...
Микола (немов сам до себе)._ Коралi-то сльози.
Анна_. А далi десь нiби на нашу хату з усiх бокiв пси гавкають, у дверi
лiзуть, у вiкна голови пхають, та такi лютi та розжертi...
Микола_. Лютi пси - то напасть.
Анна_. А далi десь нiби мене до шлюбу вбирають а в саме бiле: бiлi
черевики, бiлу спiдницю, бiлу перемiтку.
Микола_. Свят, свят, свят! Що тобi, жiнко? Най бог вiдверта вiд нас
усе лихе! Що ти говориш?
Анна_. Та що таке? Хiба се що значить?
Микола_. Та... бодай у лиху годину не згадувати! Господи! Сон, мара! На
все божа воля. Не треба нiколи забiгати поперед батька в пекло, ось що!
(Крутить далi.) _Гм, i що його робити з тими латрами, i сам не знаю.
Анна_. Може би пiти спитати Бабича, чи вiн ©де?
Микола_. То правда. Як вiн ©де, то нiяково менi лишатися. Як тiлько
сани полагоджу, то зараз пiду до нього. (Кида готовi ужiвки i сiда на
лавi.)_ Ой, крижi болять! Господи, проробив чоловiк свою силу на чужих
людей, а тепер для себе лиш останочки лишилися. Анно!
Анна (коло печi)._ Чого тобi?
Микола_. Що сей шандар так рано схопився? Я й не бачив, коли вийшов.
Анна_. Казав, що мусить, служба...
Микола_. А зна ш, я як його побачив, то зразу одеревiв на мiсцi. В таку
годину, в тiм мундирi - зовсiм здавалося, що се мертвець з тамтого свiту
до нас приходить. А тим часом, бачу, вiн живий.
Анна_. А хiба ж ти не знав, що вiн у наших сторонах?
Микола_. Я? Та вiдки я мав знати? Я був певнiсiнький, що вiн давно вже
зогнив у Боснi. Адже ж твiй братьб присягався передо мною, що його нема на
свiтi, навiть карту з вiйська показував. Тiлько то бiда, що я
неписьменний, то й не мiг прочитати.
Анна_. Значить, i тебе так само одурили, як i мене.
Микола_. Не знаю, пощо ©м так конечно забаглося випхати тебе на десяте
село.
Анна_. А я знаю. Не хотiли менi нiчого дати з вiтцiвщини. Ну, а якби я
була пiшла за Гурмана, то той би ©м був з горла видер. Ти зна ш, який вiн
був чоловiк. Боялися його, то й постаралися разом з вiйтом, що його,
одинака в матерi, випхано на вiйну, а потому скористали з часу, щоби мене
також випхати в iнший бiк. Ось i вся мудрiсть.
Микола_. Господи, а я й не догадувався, куди стежка в горох! Чоловiк з
багачами кумпанi© не водив, то й на багацьких штуках не розумi ться.
Анна проходить коло нього, вiн ловить ©©, прихилю i цiлу в чоло._
Бiдна ти моя небого! А ти дуже любила сього Михайла?
Анна (спалахнувши)._ Ну, що вже про се говорити? Любила чи не любила,
тепер нема що й згадувати. От радше йди сани ладь! Обiд уже готов. Поки ти
там упора шся, то вже вистигне як слiд.
Микола_. Твоя правда, Анно! (Вста i бере ужiвки.) _Не час бiдному
згадками бавитися, треба роботу робити. Наливай лишень, я зараз буду
готов! (Виходить.)_
ЯВА ДРУГА
Анна i Микола за сценою._
Анна (налива борщ у миску, насипа у другу квасолю i ставить на
стiл)._ Чи дуже любила сього Михайла? Зда ться, що дуже, коли й досi вся
тремчу, всю мене мороз проходить, як його згадаю. Зда ться, що таки дуже.
А може, бiльше боялася його, нiж любила. У, сила у нього! Вола за роги
хопить та й на землю кине. Господи, таких, як мiй, то йому нiщо двох у
одну жменю. Самим поглядом, зда ться, наскрiзь тебе прошиба , мов
розпаленим дротом. Ох, та й боюсь я його тепер! Боюсь, як найтяжчого
ворога! I певно, що як вiн на нас завзявся, то зiтре нас на порох,
знищить, зруйну . Бо хiба ж мiй чоловiк зможе з ним боротися?
Микола (за сценою)._ Анно, гов, Анно!
Анна_. А чого тобi?
Микола_. Де ти рептюх подiла? Най коням сiна накладу.
Анна_. Та рептюх осьде в сiнях; я давно сiна наклала. Ходи ©сти.
(Вигорта огонь з печi.)_
Микола_. Зараз, тiлько ще лещети поладжу. Десь два лещети випали.
Анна_. Та лиши лещети на потому, не втечуть! Ой господи, чим далi, тим
чогось гiрше менi робиться. Моторошно, мов перед пожаром. Усе менi
зда ться, що осьось якесь нещастя...
ЯВА ТРЕТЯ
Микола i Анна._
_
Микола (скрипнув дверми входячи)._ Н-ну!
Анна (схапу ться вiд печi)._ Ох! Се ти?
Микола_. А тобi що такого, жiнко? На тобi лиця нема!
Анна_. Нiчого, нiчого. Щось менi недобре зробилося. Се, мабуть, вiд
печi... Я трошка загорiла, та голова крутиться. Сiдай лишень та ©ж, я
нап'юсь води, то менi легше буде;
Микола (сiда за стiл, хреститься i бере ложку). _Та ходи й ти обiдати.
Менi якось самому страва в рот не лiзе.
Анна_. Е, що там! Не прибагай собi нiчого, ©ж! А я тим часом пiду до
Бабича та спитаю його, чи ©де вiн у лiс.
Микола_. Га, коли так, то йди. Троха пройдешся, то чень i голова
перестане болiти. Iди, йди! (©сть.)_
Анна накида на голову хустку i направля ться до дверей. В тiй хвилi
дверi вiдчиняються. Входять Жандарм , вiйт. Бабич, присяжний i ще один
селянин._
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Микола, Анна, Жандарм , вiйт, Бабич i один селянин._
Вiйт (входячи)._ Слава Iсусу Христу!
Микола_. Слава навiки. Просимо до обiду!
Вiйт_. Обiдайте з богом святим, най бог благословить!
Микола_. Сiдайте, пане вiйте. Що вас сюди до нас приводить?
Вiйт (сiда на ослонi плечима до столу, Жандарм на лавi, присяжний i
селянин стоять i роззираються по хатi)._ Гм, так собi. Ма мо до вас
маленьку справу.
Микола_. До мене? А то що такого?
Вiйт_. Ви вчора сказали пану шандаревi, що були вночi в коршмi на
Купiннi?
Микола_. Та був. Не в коршмi, а пiд коршмою.
Вiйт_. I пiзно вночi?
Микола_. Та пiзно. Вже за мною, бачу, нiхто не ©хав.
Вiйт_. Ви при©хали додому закровавлений?
Микола_. Та... та... так.
Жандарм _. Що? Ви й додому закровавлений при©хали? Я сього вiд вас не
чув. Господине, правда се?
Анна_. Та правда. Я сама його обмила.
Жандарм _. О, сс важна рiч. (Пише в книжечцi.) _А ви ж сказали, що в
лiсi скалiчились, ще як латри брали. Значить, ви й до мiста ©хали
закровавлений i з мiста вертали у кровi?
Вiйт_. Вiн вам так казав? Ну, се неправда. Вiн у мiстi був
здоровiсiнький i зовсiм чистий. Я прецiнь його сам бачив на жупi.
Микола. Скажiть же всю правду, пане вiйте!
Вiйт_. Яку всю правду?
Микола_. Адже ж се ви самi мене так покровавили. Жандарм
_(схапу ться)._ Що, що, що?
Вiйт_. Брешеш, Миколо. То правда, що ми троха з тобою перемовилися за
тi полiна, але покровавити тебе я анi гадки не мав.
Микола. Я маю на те свiдкiв. Я навмисне не змивав кровi з себе i додому
так при©хав, щоби вас до суду завдати.
Вiйт_. Ха, ха, ха! Мене! До суду!
Жандарм _. Яких ма те свiдкiв?
Микола_. Та от кум Бабич i кум Калинич також там були, то можуть
посвiдчити.
Бабич (шкробаеться в голову)._ Та бути я був, то нема що казати; але
того я не бачив, аби вас кум начальник покровавив. Ударив вас поза вуха,
то правда, але \. щоби_ вас отак подряпав, то я того не можу посвiдчити.
Селянин_. I я також не можу.
Жандарм _. Миколо Задорожний, я вас арештую.( Видобува з торби залiзнi
ланцюжки з наручниками.) _Давайте сюди руки i не думайте опиратися, бо вам
гiрше буде.
Анна_. Ой горечко мо !
Микола_. Арешту те? Мене? За що?
Жандарм _. Ви самi, певно, лiпше зна те за що. Вчорашньо© ночi на
Купiнню в коршмi всiх жидiв вирiзано.
Микола_. Ой господи! То я би мав у тiм бути?
Жандарм _. Я не знаю. Дай боже, щоби нi. Але скажить свамi,_ чи против
вас усе не свiдчить? Коли ви невиннi, то не маете чого боятися, на судi
ваша правда покажеться. Але я мушу сво зробити. Давайте руки!
Микола_. Бог видить мою душу. Я невинний. Робiть зi мною, що хочете.
(Пода руки, Жандарм закову його.)_
Жандарм _. Так, то розумно. А тепер скажiть менi, де тi чоботи, що ви
вчора мали на собi?
Микола_. А онде стоять у запiчку.
Жандарм _. Присяжний, подайте ©х сюди!
Присяжний пода , вiйт i Жандарм оглядають ©х до вiкна._
! Ось кровi
Вiйт_. I ось тут !
Жандарм _. То сумно. Вiдложiть набiк!
Микола_. То з мене кров, як я ©хав. Жандарм _. Се вже будете в судi
толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?
Микола_. Он пiд лавою. Жандарм _. Присяжний, подай ©© сюди!
Присяжний пода , Жандарм i вiйт оглядають._
й тут кров. Ось на топорищу. В i й т. I ось на обусi. I ось на лезi.
Жандарм _. Вiдложiть набiк! А тепер покажiть кожух!
Оглядають кожух._
й тут. Вiдложiть набiк. (Iде до постелi i шука пiд подушками в
соломi. До Анни.)_ Створiть скриню!
Анна весь той час стояла мов остовпiла, не руша ться з мiсця, тiльки
глядить на нього._
Жандарм _. Чу те, жiнко, створiть скриню! (Коли вона не руша ться, вiн
вийма ©й iз-за пояса ключ, вiдчиня скриню i разом з вiйтом починають
перешукувати все.)_ Ну, тут нема нiчого. Пане вiйте, присяжний i ви,
свiдки, iдiть з ним i перешукайте все обiйстя, шопу, комору, стодолу,
всякi скритки! А я тут переслухаю господиню.
Вiйт_. Ну, Миколо, ходи з нами!
Микола_. Господи, ти зна ш, за що на мене такий тяжкий хрест посила ш,
нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним вiйт, присяжний i селянин.)_
ЯВА П'ЯТА
Жандарм i Анна._
Жандарм (по ©х вiдходi хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати
напротив Анни, яка сто©ть коло вигасло© печi. Вiдтак вiн випростову ться i
пiдносить голову. Остро.)_ Анно!
Анна пiдводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою i
опуска очi._
Жандарм _. Сюда ходи!
Анна пiдходить до нього i зупиня ться._
Жандарм _. Ближче, ближче! Гляди менi в очi! Просто!
Анна (силу ться глядiти, тремтить уся, потому кида ться перед ним на
колiна)._ Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядiти на тебе! Ти такий
страшний!
Жандарм _. Дурна! Чого тобi боятися? Для злодi©в, розбiйникiв я можу
бути страшний, се моя служба. Ти не бiйся!
Анна_. Але ж вiн нiчого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього?
Клянусь тобi, вiн не винен!
Жандарм _. Хто вiн? А, твiй Микола! Ну, а може, й винен?
Анна_. Нi, нi, нi! Нiколи! Вiн такий добрий, вiн хробака дармо не
розтопче, не то щоб чоловiка вбив!
Жандарм _. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Нi, не говори менi про
нього! Яке менi до нього дiло? Я йому не ворог, а трафилися такi слiди, що
свiдчать против нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чу ш? Се моя
служба. Коли вiн не винен, то в судi його правда покажеться.
Анна_. Так чого ж ти вiд мене хочеш? Я прецiнь з ним не була, нiчого не
знаю. Лиш то знаю, що при©хав кровавий i казав, що його вiйт побив.
Жандарм _. Байдуже менi про се. Будеш те в судi говорити. Я про що iнше
хочу з тобою побалакати. Анно, дивися менi в очi! (Бере ©© за плечi i
вдивля ться ©й у очi.) _А ти ще гарна, молода, свiжа! Анно, любиш мене?
Анна (тремтить)._ Михаиле, пусти мене!
Жандарм _. Нi, не пущу! Скажи зараз, любиш мене? Анна (вiдвернувшись)._
Нi, нi, не люблю! Ти страшний! Не люблю!
Жандарм (грiзно)._ Гляди менi в очi, чу ш? Анна дивиться йому в очi.
Скажи тепер, любиш мене?
Анна_. Михаиле! Братчику мiй, не муч мене! Коли отак впира ш у мене
сво© очi, то менi так важко, так страшно© Сама не своя стаю!
Жандарм _. Дурницi! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно)._ Люблю.
Жандарм _. Ще раз скажи! Голоснiше! ан н а. Люблю.
Жандарм _. Пам'ятай же. I будеш мо ю? Стiй просто, не трясись! Знай, що
вiд мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз менi щастя
всмiхнулося по тiльких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в
нього ввiп'юся, а не випущу. Говори, будеш мо ю?
Анна_. Ради бога, Михаиле! Не говори сього! Я шлюбна жiнка! Я
присягала. Грiх менi таке слухати, грiх подумати про таке!
Жандарм _. А не грiх було дати менi слово, а потому вийти за другого?
Не грiх украсти мо щастя?
Анна_. I мо вкрадено, голубе мiй! I мо серце розбито, i мене з
нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним нi в кут нi в дверi, що з
нього люди смiються, що хiба хто не хоче, той з нього не глузу ! А ти ще
дорiзати мене хочеш!
Жандарм _. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь
мо ю! На злiсть тим, що нас розлучили. Наперекiр тим, що вкрали наше
щастя. Ми його вiдокрадiмо, наше щастя!
Анна_. Бог нас покара , бог!
Жандарм _. Не слухай того! Бог нашо© муки не потребу . А трафилась нам
нагода, то й пожиймо свобiдно та покоштуймо щастя.
Анна_. Чи довго воно потрива ?
Жандарм _. Щастя нiколи довго не трива . Щастя все - день, година, одна
хвилина.
Анна_. А потому?
Жандарм _. Потому? Менi то в головi, що потому буде! Досi бiдували та
мучились, i потому те саме буде. Овва, велика невидальщина. Хiба тобi
страшно?
Анна (не зводячи з нього очей, ледве чутно)._ Нi, не страшно.
Жандарм _. Так хочеш бути щасливою?
Анна (так само)._ Хочу.
Жандарм _. Так будеш мо ю?
Анна (так само)._ Буду.
Жандарм _. Пам'ятай же! Держу тебе за слово. А як i тепер мене одуриш,
то горе тобi! Я страшно пiмщуся на тобi й на нiм.
Анна (так само)._ Нi, не одурю.
Жандарм _. Ну, продрухайся! Що се ти мов крiзь сон говориш? (Потряса
©© за плечi.)_ Ось вони надходять. Плач, ламай руки, щоби нiчого не
догадалися. Проси мене, щоб я його помилував. А як вiдведуть його до
мiста, то я до тебе навiдаюсь.
Анна з заломаними руками сто©ть мовчки коло печi._
ЯВА ШОСТА
Тi самi i Микола скований, вiйт i селянин._
_
Жандарм _. Ну, що ж, вiйте, найшли що пiдозреного?
Вiйт_. Нiчогiсiнько, пане шандаре. Тiлько на санях двох лещетiв нема, а
на третiм троха кров'ю замазано.
Жандарм _. Ага, се також важне. (Запису в книжцi.)_ Ну, а тепер ведiть
його. I отсi рiчi заберiть. Лещет iз саней вийняли?
Присяжний_. Я вийняв, ось вiн.
Жандарм _. Добре. Вiзьмiть, пантруйте, аби кров не стерлася. А ви,
вiйте, форшпан для нас вистарайте. По снiгу тяжко буде арештанта аж у
мiсто пiшки гнати. А може, у нього спiльники , то щоб де в лiсi не напали
та не вiдбили.
Микола_. Господи! Що се зо мною дi ться? За що на мене така кара
тяженька?
Вiйт (шкробаеться в голову)._ За форшпан, пане шандаре, тяжко буде
нинi. В кого тягло, то всi потягли на заробок, то до латрiв, то до
кльоцiв. От хiба би його власнi, Миколовi конi взяти i в його сани
запрягти.
Жандарм _. А що ж, i се можна.
Вiйт_. То тут може хто-небудь з вами присiсти: буде кiньми гнати i
потому при©де назад.
Жандарм _. Дуже добре. Менi ще й так, мабуть, прийдеться сюди вернути,
за спiльниками шукати.
Вiйт_. То ще й лiпше. Ану, куме Бабичу, iдiть та запрягайте!
Бабич вiдходить._
Микола (що досi сидiв на ослонi та втирав руками сльози)._ Анно!
Анна (мое остовпiла)._ Чого тобi, Миколо?
Микола_. У тебе чиста душа, невинна... Молись богу, щоб швидко й моя
невиннiсть виявилася.
Анна_. Чиста душа... А хiба ж твоя менше чиста?
Микола_. А господарства пильнуй! Небагато у нас то© мiзерi© , то щоб i
те не пропало. А на адукатiв не траться, щоби мене боронили. Маю в бозi
надiю, що й без них мене отець милосердний iз того нещастя вийме.
Анна_. Га, коли так кажеш...
Микола_. Так, так, так, не роби того. Здайся на бога.. А тiлько...
(Тремтить, його лице кривиться до плачу, руки судорожно обiймають ©©.)_
Анно! Аннице моя! Тiлько ти... не забудь мене! (Утира очi.)_
Анна_. Ну що ти, Миколо! Чи слiд тобi при чужих людях плакати?
Вспокiйся! Бог нас не лишить.
Микола_. Га, божа воля! Най вiн з усiма нами робить, що задумав.
Ходiмо, люди добрi© (Цiлу Анну i виходить, за ним Жандарм , вiйт i iн.
Анна по його вiдходi хоче кинутися до дверей i зупиня ться, хапа себе за
голову, вiдтак лама руки.)_
Анна_. От тобi й ангели божi понад хатою перелетiли!
Заслона спада _
ДIЯ ТРЕТЯ
Мiсце перед коршмою. З правого боку сiльська дорога, з лiвого високий
плiт, у глибинi сцени коршма з широкою створеною брамою. Пiд коршмою
ослони, коло плота грубi дерев'янi колоди, на яких можна сидiти._
ЯВА ПЕРША
Три дiвчини виходять iз коршми, по-недiльному убранi._
_
Перша дiвчина_. Живенько, сестрицi, живенько бiжiть та скликайте
парубкiв!
Настя_. Дух святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вiшати будуть.
Обi жiнки_. Господи! (Хрестяться.)_
Перша жiнка_. I хто би був подумав, що вiн душогуб! Такий тихий та
смирний...
Друга жiнка_. Ой кумонько, чоловiк усе чоловiком, а нечистий, бодай
моцi не мав, усякого пiдкусить.
Перша жiнка_. Ба, та чути, що там великi грошi у Абрамка забрали. Не
знати, чи вiднайдено ©х?
Настя_. Де там, анi слiду. Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати
спiльникiв.
Перша жiнка_. От дурний! Нiби то йому що поможе, як вiн буде гнити, а
тi уживати.
Друга жiнка_. Га, то у них уже такий злодiйський закон, що один другого
не смi видати, аби i сам ось тут погибав.
Перша жiнка_. То кам'янi душi. Господи! I десь такi люди родяться, i
материне молоко ссуть, i по землi ходять, i пiсень спiвають!
Друга жiнка_. Нi, кумо, пiсень вони не спiвають. Нiколи не спiвають.
Хiба ти чула коли, щоб Микола спiвав?
Перша жiнка_. Та й справдi! Вiдколи його знаю, то пiснi я вiд нього
нiколи не чула! Ото диво!
Друга жiнка_. Ну, а що ж його жiнка? От iще бiдна! Така молода, така
красна i з такого роду славного! Адже про ©© вiтця по всiх селах слава
йшла. Перший багач був на весь повiт, i лiпотент громадський. А тепер ось
на яке зiйшла!
Настя_. Ой кумонько! Не зна те ви, що то за жiнка.
Перша жiнка_. Ну, або що?
Настя (понижа голос, з притиском)._ Остатня!
Обi жiнки (б'ють себе об поли руками)._ Що ви кажете?
Настя_. Що чу те. Адже ми близькi сусiди. То я нiби не вважаю, але все
добре бачу, що у не© робиться.
Обi жiнки_. Ну, та що, що? Розказуй!
Настя_. Та що вам розказувати? Гидко розказувати. Зна те, з ким собi
заходить? З шандарем. З тим самим, що ©© чоловiка до кримiналу завдав.
Жiнки_. Господи!
Настя_. Вона здавна з ним любилася, ще дiвкою бувши. Вiн з того села,
що й вона. А ©© брати силою ви дали за Миколу.
Жiнки_. Ну, се ми зна мо. Але з шандарем!
Настя_. Вiн у не© два рази щотижня нiч ночу . Смерком приходить,
досвiта вiдходить. Вiн, бачите, нiбито за Миколовими спiльниками пошуку .
Мойому чоловiковi сам так казав, аякже!
Жiнки_. Господи!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Анна, жiнки i Настя._
_
Пiд час то© розмови сцена звiльна заповня ться парубками i дiвчатами.
Вони стоять нупками, гуторять, смiються. Старшi жiнки i чоловiки однi
проходять улицею, другi заходять у коршму або виходять iз не©._
Анна _(входить одягнена по-недiльному, огляда ться боязно i
наближу ться до сидячих жiнок). Слава Iсусу ; Христу._
Перша жiнка (холодно)._ Слава навiки!
Анна_. А не було тут?.. (Урива i озира ться.)_
Друга жiнка_. Ви за сво©м чоловiком озира теся? Нi, не було його тут.
Анна (оберта ться до не© залякана)._ За чоловiком? Нi, я не за
чоловiком.
Настя (з ущипливим докором)._ А ми тут власне про нього згадували, кумо
Анно, чу те? Кажуть, що вiн дуже слабий.
Анна (мое непритомно)._ Слабий? Я не чула. А що йому таке?
Настя (так само)._ Та вiшати його мають.
Анна (стрепенулася, а далi, бачачи, що Настя кпить в_ не©, вiдповiда
також ущипливе)._ Вiшати? Га, се така слабiсть, що я йому на не© не
пораджу. Як завинив, то , вихай покуту .
Настя (вiдверта ться вiд не© плечима, до першо© жiнки)._ А зна те, там
один чоловiк iз Непитова сидiв iз ним у однiй казнi, а тепер вийшов. То
розповiдав мо тому чоловiковi. "Переказував, - каже, - з вашого села
Задорожний: "Просiть там мою жiнку, аби мене хоч раз вiдвiдала. Нехай менi
який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай менi адвоката
найме".
Анна вiдходить на вулицю i щеза ._
ЯВА П'ЯТА
Тi самi без Анни. Парубкiв i дiвчат сходиться бiльше. Гомiн._
_
Перша жiнка_. Огидниця!
Друга жiнка_. Погане зiлля!
Настя_. Без серця вона! I вiдразу се було видно. Адже як його брали, то
аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чеснiй жiнцi
годиться! Де там!
Перша жiнка_. Цiкава я, за ким вона тут шукала?
Настя_. Та за ним, за ним! За сво©м шандарем.
Перша жiнка_. Ба, а вiн хiба тут ?
Настя_. Нинi я видiла його в церквi. Видно, що .
Друга жiнка_. Та й менi зда ться, що я його бачила, як iшов до вiйта.
Настя_. Вона, певно, ждала на нього в хатi, а не можучи дiждатися,
пiшла за ним по селi шукати.
Друга жiнка_. Ну, сього би вже було забагато. Хiба би весь стид
загубила.
Настя_. А ви дума те, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут iще з ним
i танцювати буде.
Жiнки_. Тьфу! Пек, осина!
ЯВА ШОСТА
Тi самi, музики, потiм вiйт._
_
Гомiн серед молодежi_. Музики йдуть! Музики! Ладьте мiсце для музик!
(Кiлька парубкiв виносять пiдвищену лаву з коршомних сiней i ставлять
знадвору пiд стiною.)_ Ось так! Тут буде добре!
Музики, - три селяни, один зi скрипкою, другий басом, третiй з решетом,
- входять, кланяються на всi боки, вiдтак вилазять на лаву, де ©м тим
часом поставленi стiльцi. Вони сiдають i потягають смиками по стру ментах,
трiбуючи ©х. Гомiн довкола, смiхи, жарти. Сцена наповню ться._
_
Вiйт (виходить iз коршми, грiзно)._ А тут що?(П_обачивши музику.)_ А ви
що тут робите? Хто вам позволив?
Музики (встають, знiмають шапки, скрипник говорить)._ Пане начальнику,
нас закликали. Ми люди зарiбни. Не наше дiло питати дозволу. Нас
Тi самi без Миколи._
Анна пора ться коло постелi._
Жандарм пiдходить до не© i бере ©© за плечi._
Жандарм _. Анно!
Анна (ледве чутно)._ Чого тобi?
Жандарм _. Що, ти навiть поглянути на мене не хочеш?
Анна оберта ться до нього лицем, але зараз спуска очi вниз i мовчить.
Жандарм довго дивиться на не©.м_Нелюди! Поганцi! Таки додержали слова,
закопали тебе живцем у могилу! Бог би ©м сього не простив!
Анна_. Про кого се ти?
Жандарм _. А про кого ж би, як не про тво©х коханих братчикiв? Зна ш,
як мене взяли до вiйська, то один iз них у коршмi виразно сказав менi:
"Ти, Михаиле, iди в божий час, але про Анну i не думай. Не буде вона твоя,
хоч би ми мали ©© живцем у могилу закопати". Я тодi розсмiявся йому в очi,
але бачу, що вони таки поставили на сво©м.
Анна (несмiло)._ Так ти... не гнiва шся на мене? Не проклина ш мене?
Жандарм _. На тебе, бiдна сирото! Хiба ж я не знаю, що ти тут нiчого не
винна, що у тебе не було власно© волi, що тебе загукали, одурили,
замучили?
Анна плаче._
Та нi, признаюся тобi, в першiй хвилi, дiзнавшися, що ти вийшла замуж
за отсього тумана, я був лютий на тебе. Я був би вбив тебе, коли б ти була
де близько. Я цiлими днями бiгав мов одурiлий по полю i кляв тебе, просив
на тебе у бога найтяжчо© кари, найстрашнiшого лиха,
Анна (перелякана)._ Михайле!
Жандарм _. Не бiйся, бог не дитина, щоби слухати прокльонiв одурiлого
чоловiка.
Анна (крiзь сльози)._ Ой, боюсь, що вiн таки вислухав тебе!
Жандарм (радiсно)._ Що? Значить, ти не забула мене? Любиш мене ще,
Анно?
Анна _(з переляком вiдпиха його вiд себе)._ Мовчи, мовчи! Що ти
говориш? Не смiй до мене так говорити. Я шлюбна жiнка, я чоловiка маю.
Жандарм _. Е, що такий чоловiк! Нинi , а завтра може не бути.
Анна_. Як то? Що се значить? Що ти говориш?
Жандарм _. Нiчого. Так собi. Але якби його не було, то ти...
Анна_. Мовчи! Мовчи© Не говори! I про чоловiка мого не смiй думати
нiчого злого!
Жандарм _. Ет, говори собi! Се ми вже побачимо. Що я про нього думаю,
то моя рiч.
Анна (бере його за рам'я)._ Михаиле, що ти дума ш, скажи менi?
Жандарм _. Дай менi спокiй! Завтра побачиш!
Анна_. Завтра? Значить, щось? Ти щось задумав? Щось страшне? О, так!
Бачу се по тво©х очах! Чула се с твого голocy, коли ти розпитував його про
тi шрами. О, я знаю-тебе, у тебе кам'яне серце! Я не буду просити тебе,
щоб тизмилувався над нами, не погубляв нас. Одно тiлькi тобi скажу, що
дво невинних людей вiзьмеш на душу!
Жандарм _. Я маю в бозi надiю, анi одного не вiзьму. Але те одно тобi
скажу, що твiй чоловiк був би дуже добре зробив, коли би був нинi дома
сидiв i не ©здив на заробок.
Анна_. Звiр ти, звiр лютий! Наострився пожерти нас i тепер дума ш, що
найшов притоку. Але бог тебе,покарае, тяжко покара ?
Жандарм (смi ться)._ Ха, ха, ха! Ось гарно: дво мерцiв зiйшлося, що за
життя любилися i по смертi одноза друге не забули, а зiйшовшися, не мають
що лiпшого робити, як сваритися. Анно, серце мо ! Невже ж я такий,
ненависний тобi?
Анна_. Чого ти хочеш вiд мене? Чого прийшов у сi сторони?
Жандарм _. Богом тобi клянуся, що я не хотiв. Два мiсяцi я вже тут, а
зна ш сама, що я досi оминав вашу хату. Аж сьогодня - не знаю, чи бог, чи
зла доля завели мене до вас.
Анна. Годi. Чоловiк iде! _(Стелить постiль, Жандарм сiда кiнець столу
i нiби дрiма .)
ЯВА ВОСЬМА
Тi самi i Микола з околотом соломи._
_
Микола (кида околiт насеред хати)._ Ну, та й шаруга ж там, господи!
Завтра, мабуть, нашу хату рiвно зi стрiхою замете. Адже я ледво докопався
з хати до стодоли. (Роздяга ться.)_ А ти що, Михаиле, дрiма ш? А я думав,
що ти з давньою знайомою (морга на Анну)_ схочеш побалакати. Адже ви
колись любилися...
Жандарм _. Е, чи однi то дурницi чоловiковi по головi стрiляли, поки
молодий був. А тепер, як чоловiка в вiйську промуштрували, та по
босняцьких горах прогонили, та на шандарськiй службi пiдгартували, то куди
вже йому давнi любощi згадувати. Та й твоя жiнка, вибачай за слово, якась
мов прикисла троха. Мабуть, мiцно ©© в руках держиш, га?
Микола_. Я? ©? Господи, та вона мене... Та я би ©©... Але що таке
говорити! Смiшно менi, старому. А от що суму та тоску вона коло мене, се
правда.
Жандарм _. Ну, се вже ваша обо©х рiч. Що менi в те мiшатися!
Микола_. Так, брате, твоя правда. Муж i жона - одна сотона; чужому нема
що туди пальцi втиркати.
Анна (стелить Жандарм овi на землi)._ Ти, Миколо, дверi позамикав?
Микола_. Ба, аякже! (Позiва .)_ О, пора в стебло. (Хреститься i шепотом
молиться до образiв.)_
Жандарм _. Та хiба й собi роздягатися. (Роздяга ться, хреститься i
ляга на землi.)_ А якби я завтра рано не збудився, то будьте ласкавi
збудити мене, скоро встанете.
Анна_. Добре, добре. (Кладе його карабiн на лаву, загляда до печi i
затика ©©. Тим часом Микола, скiнчивши молитву, розперiзу ться i ляга на
постелi.)_
Микола_. Ти спиш уже, Михаиле?
Жандарм_. Та дрiмаю. Або що таке?
Микола_. Та нiчого. Добранiч тобi!
Жандарм_. Добранiч!
Анна хреститься, вiдтак ста за припiчок i гасить лампу._
Заслона спада _
_
ДIЯ ДРУГА
Декорацiя та сама. День. В печi горить._
Микола парить березове пруття i крутить ужiвки._
Анна то пора ться коло печi, то помага йому._
_
ЯВА ПЕРША
Микола i Анна._
_
Микола_. Ну, держи добре, не пускай! (Крутить.) _Так. Тепер давай сюда.
Най його хороба спiтка з його латрами! Плюнув би чоловiк на той заробок,
а тут нi, ©дь знов, щоби того проклятого латра докапарити, щоб вiн йому
стiкся.
Анна_. Та чень нинi легше буде ©хати, нiж учора. Бач, випогодилося!
Микола_. Ага, випогодилося! А вчора дорогу замело зо шумом, що й слiду
не найти. Нi, я таки не по©ду сьогодня. I себе збавлю, i худобу, а за що?
Нехай вiн пропада зi сво©ми латрами.
Анна_. Та то певно, що лiпше не ©хати, нiж по снiгах з тягарем
копатися. Латри не втечуть, а робота й дома найдеться. Ой, якби ти був
учора мене послухав та , не ©хав!
Микола. _Або що?
Анна_. Та нiчого. Але мо серце чу якусь бiду. Яка менi нинi погань
снилася, то нехай бог боронить! Десь нiби я коралi сiю по хатi, по оборi,
по цiлiм селi, та такi грубi та червонi...
Микола (немов сам до себе)._ Коралi-то сльози.
Анна_. А далi десь нiби на нашу хату з усiх бокiв пси гавкають, у дверi
лiзуть, у вiкна голови пхають, та такi лютi та розжертi...
Микола_. Лютi пси - то напасть.
Анна_. А далi десь нiби мене до шлюбу вбирають а в саме бiле: бiлi
черевики, бiлу спiдницю, бiлу перемiтку.
Микола_. Свят, свят, свят! Що тобi, жiнко? Най бог вiдверта вiд нас
усе лихе! Що ти говориш?
Анна_. Та що таке? Хiба се що значить?
Микола_. Та... бодай у лиху годину не згадувати! Господи! Сон, мара! На
все божа воля. Не треба нiколи забiгати поперед батька в пекло, ось що!
(Крутить далi.) _Гм, i що його робити з тими латрами, i сам не знаю.
Анна_. Може би пiти спитати Бабича, чи вiн ©де?
Микола_. То правда. Як вiн ©де, то нiяково менi лишатися. Як тiлько
сани полагоджу, то зараз пiду до нього. (Кида готовi ужiвки i сiда на
лавi.)_ Ой, крижi болять! Господи, проробив чоловiк свою силу на чужих
людей, а тепер для себе лиш останочки лишилися. Анно!
Анна (коло печi)._ Чого тобi?
Микола_. Що сей шандар так рано схопився? Я й не бачив, коли вийшов.
Анна_. Казав, що мусить, служба...
Микола_. А зна ш, я як його побачив, то зразу одеревiв на мiсцi. В таку
годину, в тiм мундирi - зовсiм здавалося, що се мертвець з тамтого свiту
до нас приходить. А тим часом, бачу, вiн живий.
Анна_. А хiба ж ти не знав, що вiн у наших сторонах?
Микола_. Я? Та вiдки я мав знати? Я був певнiсiнький, що вiн давно вже
зогнив у Боснi. Адже ж твiй братьб присягався передо мною, що його нема на
свiтi, навiть карту з вiйська показував. Тiлько то бiда, що я
неписьменний, то й не мiг прочитати.
Анна_. Значить, i тебе так само одурили, як i мене.
Микола_. Не знаю, пощо ©м так конечно забаглося випхати тебе на десяте
село.
Анна_. А я знаю. Не хотiли менi нiчого дати з вiтцiвщини. Ну, а якби я
була пiшла за Гурмана, то той би ©м був з горла видер. Ти зна ш, який вiн
був чоловiк. Боялися його, то й постаралися разом з вiйтом, що його,
одинака в матерi, випхано на вiйну, а потому скористали з часу, щоби мене
також випхати в iнший бiк. Ось i вся мудрiсть.
Микола_. Господи, а я й не догадувався, куди стежка в горох! Чоловiк з
багачами кумпанi© не водив, то й на багацьких штуках не розумi ться.
Анна проходить коло нього, вiн ловить ©©, прихилю i цiлу в чоло._
Бiдна ти моя небого! А ти дуже любила сього Михайла?
Анна (спалахнувши)._ Ну, що вже про се говорити? Любила чи не любила,
тепер нема що й згадувати. От радше йди сани ладь! Обiд уже готов. Поки ти
там упора шся, то вже вистигне як слiд.
Микола_. Твоя правда, Анно! (Вста i бере ужiвки.) _Не час бiдному
згадками бавитися, треба роботу робити. Наливай лишень, я зараз буду
готов! (Виходить.)_
ЯВА ДРУГА
Анна i Микола за сценою._
Анна (налива борщ у миску, насипа у другу квасолю i ставить на
стiл)._ Чи дуже любила сього Михайла? Зда ться, що дуже, коли й досi вся
тремчу, всю мене мороз проходить, як його згадаю. Зда ться, що таки дуже.
А може, бiльше боялася його, нiж любила. У, сила у нього! Вола за роги
хопить та й на землю кине. Господи, таких, як мiй, то йому нiщо двох у
одну жменю. Самим поглядом, зда ться, наскрiзь тебе прошиба , мов
розпаленим дротом. Ох, та й боюсь я його тепер! Боюсь, як найтяжчого
ворога! I певно, що як вiн на нас завзявся, то зiтре нас на порох,
знищить, зруйну . Бо хiба ж мiй чоловiк зможе з ним боротися?
Микола (за сценою)._ Анно, гов, Анно!
Анна_. А чого тобi?
Микола_. Де ти рептюх подiла? Най коням сiна накладу.
Анна_. Та рептюх осьде в сiнях; я давно сiна наклала. Ходи ©сти.
(Вигорта огонь з печi.)_
Микола_. Зараз, тiлько ще лещети поладжу. Десь два лещети випали.
Анна_. Та лиши лещети на потому, не втечуть! Ой господи, чим далi, тим
чогось гiрше менi робиться. Моторошно, мов перед пожаром. Усе менi
зда ться, що осьось якесь нещастя...
ЯВА ТРЕТЯ
Микола i Анна._
_
Микола (скрипнув дверми входячи)._ Н-ну!
Анна (схапу ться вiд печi)._ Ох! Се ти?
Микола_. А тобi що такого, жiнко? На тобi лиця нема!
Анна_. Нiчого, нiчого. Щось менi недобре зробилося. Се, мабуть, вiд
печi... Я трошка загорiла, та голова крутиться. Сiдай лишень та ©ж, я
нап'юсь води, то менi легше буде;
Микола (сiда за стiл, хреститься i бере ложку). _Та ходи й ти обiдати.
Менi якось самому страва в рот не лiзе.
Анна_. Е, що там! Не прибагай собi нiчого, ©ж! А я тим часом пiду до
Бабича та спитаю його, чи ©де вiн у лiс.
Микола_. Га, коли так, то йди. Троха пройдешся, то чень i голова
перестане болiти. Iди, йди! (©сть.)_
Анна накида на голову хустку i направля ться до дверей. В тiй хвилi
дверi вiдчиняються. Входять Жандарм , вiйт. Бабич, присяжний i ще один
селянин._
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Микола, Анна, Жандарм , вiйт, Бабич i один селянин._
Вiйт (входячи)._ Слава Iсусу Христу!
Микола_. Слава навiки. Просимо до обiду!
Вiйт_. Обiдайте з богом святим, най бог благословить!
Микола_. Сiдайте, пане вiйте. Що вас сюди до нас приводить?
Вiйт (сiда на ослонi плечима до столу, Жандарм на лавi, присяжний i
селянин стоять i роззираються по хатi)._ Гм, так собi. Ма мо до вас
маленьку справу.
Микола_. До мене? А то що такого?
Вiйт_. Ви вчора сказали пану шандаревi, що були вночi в коршмi на
Купiннi?
Микола_. Та був. Не в коршмi, а пiд коршмою.
Вiйт_. I пiзно вночi?
Микола_. Та пiзно. Вже за мною, бачу, нiхто не ©хав.
Вiйт_. Ви при©хали додому закровавлений?
Микола_. Та... та... так.
Жандарм _. Що? Ви й додому закровавлений при©хали? Я сього вiд вас не
чув. Господине, правда се?
Анна_. Та правда. Я сама його обмила.
Жандарм _. О, сс важна рiч. (Пише в книжечцi.) _А ви ж сказали, що в
лiсi скалiчились, ще як латри брали. Значить, ви й до мiста ©хали
закровавлений i з мiста вертали у кровi?
Вiйт_. Вiн вам так казав? Ну, се неправда. Вiн у мiстi був
здоровiсiнький i зовсiм чистий. Я прецiнь його сам бачив на жупi.
Микола. Скажiть же всю правду, пане вiйте!
Вiйт_. Яку всю правду?
Микола_. Адже ж се ви самi мене так покровавили. Жандарм
_(схапу ться)._ Що, що, що?
Вiйт_. Брешеш, Миколо. То правда, що ми троха з тобою перемовилися за
тi полiна, але покровавити тебе я анi гадки не мав.
Микола. Я маю на те свiдкiв. Я навмисне не змивав кровi з себе i додому
так при©хав, щоби вас до суду завдати.
Вiйт_. Ха, ха, ха! Мене! До суду!
Жандарм _. Яких ма те свiдкiв?
Микола_. Та от кум Бабич i кум Калинич також там були, то можуть
посвiдчити.
Бабич (шкробаеться в голову)._ Та бути я був, то нема що казати; але
того я не бачив, аби вас кум начальник покровавив. Ударив вас поза вуха,
то правда, але \. щоби_ вас отак подряпав, то я того не можу посвiдчити.
Селянин_. I я також не можу.
Жандарм _. Миколо Задорожний, я вас арештую.( Видобува з торби залiзнi
ланцюжки з наручниками.) _Давайте сюди руки i не думайте опиратися, бо вам
гiрше буде.
Анна_. Ой горечко мо !
Микола_. Арешту те? Мене? За що?
Жандарм _. Ви самi, певно, лiпше зна те за що. Вчорашньо© ночi на
Купiнню в коршмi всiх жидiв вирiзано.
Микола_. Ой господи! То я би мав у тiм бути?
Жандарм _. Я не знаю. Дай боже, щоби нi. Але скажить свамi,_ чи против
вас усе не свiдчить? Коли ви невиннi, то не маете чого боятися, на судi
ваша правда покажеться. Але я мушу сво зробити. Давайте руки!
Микола_. Бог видить мою душу. Я невинний. Робiть зi мною, що хочете.
(Пода руки, Жандарм закову його.)_
Жандарм _. Так, то розумно. А тепер скажiть менi, де тi чоботи, що ви
вчора мали на собi?
Микола_. А онде стоять у запiчку.
Жандарм _. Присяжний, подайте ©х сюди!
Присяжний пода , вiйт i Жандарм оглядають ©х до вiкна._
! Ось кровi
Вiйт_. I ось тут !
Жандарм _. То сумно. Вiдложiть набiк!
Микола_. То з мене кров, як я ©хав. Жандарм _. Се вже будете в судi
толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?
Микола_. Он пiд лавою. Жандарм _. Присяжний, подай ©© сюди!
Присяжний пода , Жандарм i вiйт оглядають._
й тут кров. Ось на топорищу. В i й т. I ось на обусi. I ось на лезi.
Жандарм _. Вiдложiть набiк! А тепер покажiть кожух!
Оглядають кожух._
й тут. Вiдложiть набiк. (Iде до постелi i шука пiд подушками в
соломi. До Анни.)_ Створiть скриню!
Анна весь той час стояла мов остовпiла, не руша ться з мiсця, тiльки
глядить на нього._
Жандарм _. Чу те, жiнко, створiть скриню! (Коли вона не руша ться, вiн
вийма ©й iз-за пояса ключ, вiдчиня скриню i разом з вiйтом починають
перешукувати все.)_ Ну, тут нема нiчого. Пане вiйте, присяжний i ви,
свiдки, iдiть з ним i перешукайте все обiйстя, шопу, комору, стодолу,
всякi скритки! А я тут переслухаю господиню.
Вiйт_. Ну, Миколо, ходи з нами!
Микола_. Господи, ти зна ш, за що на мене такий тяжкий хрест посила ш,
нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним вiйт, присяжний i селянин.)_
ЯВА П'ЯТА
Жандарм i Анна._
Жандарм (по ©х вiдходi хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати
напротив Анни, яка сто©ть коло вигасло© печi. Вiдтак вiн випростову ться i
пiдносить голову. Остро.)_ Анно!
Анна пiдводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою i
опуска очi._
Жандарм _. Сюда ходи!
Анна пiдходить до нього i зупиня ться._
Жандарм _. Ближче, ближче! Гляди менi в очi! Просто!
Анна (силу ться глядiти, тремтить уся, потому кида ться перед ним на
колiна)._ Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядiти на тебе! Ти такий
страшний!
Жандарм _. Дурна! Чого тобi боятися? Для злодi©в, розбiйникiв я можу
бути страшний, се моя служба. Ти не бiйся!
Анна_. Але ж вiн нiчого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього?
Клянусь тобi, вiн не винен!
Жандарм _. Хто вiн? А, твiй Микола! Ну, а може, й винен?
Анна_. Нi, нi, нi! Нiколи! Вiн такий добрий, вiн хробака дармо не
розтопче, не то щоб чоловiка вбив!
Жандарм _. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Нi, не говори менi про
нього! Яке менi до нього дiло? Я йому не ворог, а трафилися такi слiди, що
свiдчать против нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чу ш? Се моя
служба. Коли вiн не винен, то в судi його правда покажеться.
Анна_. Так чого ж ти вiд мене хочеш? Я прецiнь з ним не була, нiчого не
знаю. Лиш то знаю, що при©хав кровавий i казав, що його вiйт побив.
Жандарм _. Байдуже менi про се. Будеш те в судi говорити. Я про що iнше
хочу з тобою побалакати. Анно, дивися менi в очi! (Бере ©© за плечi i
вдивля ться ©й у очi.) _А ти ще гарна, молода, свiжа! Анно, любиш мене?
Анна (тремтить)._ Михаиле, пусти мене!
Жандарм _. Нi, не пущу! Скажи зараз, любиш мене? Анна (вiдвернувшись)._
Нi, нi, не люблю! Ти страшний! Не люблю!
Жандарм (грiзно)._ Гляди менi в очi, чу ш? Анна дивиться йому в очi.
Скажи тепер, любиш мене?
Анна_. Михаиле! Братчику мiй, не муч мене! Коли отак впира ш у мене
сво© очi, то менi так важко, так страшно© Сама не своя стаю!
Жандарм _. Дурницi! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно)._ Люблю.
Жандарм _. Ще раз скажи! Голоснiше! ан н а. Люблю.
Жандарм _. Пам'ятай же. I будеш мо ю? Стiй просто, не трясись! Знай, що
вiд мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз менi щастя
всмiхнулося по тiльких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в
нього ввiп'юся, а не випущу. Говори, будеш мо ю?
Анна_. Ради бога, Михаиле! Не говори сього! Я шлюбна жiнка! Я
присягала. Грiх менi таке слухати, грiх подумати про таке!
Жандарм _. А не грiх було дати менi слово, а потому вийти за другого?
Не грiх украсти мо щастя?
Анна_. I мо вкрадено, голубе мiй! I мо серце розбито, i мене з
нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним нi в кут нi в дверi, що з
нього люди смiються, що хiба хто не хоче, той з нього не глузу ! А ти ще
дорiзати мене хочеш!
Жандарм _. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь
мо ю! На злiсть тим, що нас розлучили. Наперекiр тим, що вкрали наше
щастя. Ми його вiдокрадiмо, наше щастя!
Анна_. Бог нас покара , бог!
Жандарм _. Не слухай того! Бог нашо© муки не потребу . А трафилась нам
нагода, то й пожиймо свобiдно та покоштуймо щастя.
Анна_. Чи довго воно потрива ?
Жандарм _. Щастя нiколи довго не трива . Щастя все - день, година, одна
хвилина.
Анна_. А потому?
Жандарм _. Потому? Менi то в головi, що потому буде! Досi бiдували та
мучились, i потому те саме буде. Овва, велика невидальщина. Хiба тобi
страшно?
Анна (не зводячи з нього очей, ледве чутно)._ Нi, не страшно.
Жандарм _. Так хочеш бути щасливою?
Анна (так само)._ Хочу.
Жандарм _. Так будеш мо ю?
Анна (так само)._ Буду.
Жандарм _. Пам'ятай же! Держу тебе за слово. А як i тепер мене одуриш,
то горе тобi! Я страшно пiмщуся на тобi й на нiм.
Анна (так само)._ Нi, не одурю.
Жандарм _. Ну, продрухайся! Що се ти мов крiзь сон говориш? (Потряса
©© за плечi.)_ Ось вони надходять. Плач, ламай руки, щоби нiчого не
догадалися. Проси мене, щоб я його помилував. А як вiдведуть його до
мiста, то я до тебе навiдаюсь.
Анна з заломаними руками сто©ть мовчки коло печi._
ЯВА ШОСТА
Тi самi i Микола скований, вiйт i селянин._
_
Жандарм _. Ну, що ж, вiйте, найшли що пiдозреного?
Вiйт_. Нiчогiсiнько, пане шандаре. Тiлько на санях двох лещетiв нема, а
на третiм троха кров'ю замазано.
Жандарм _. Ага, се також важне. (Запису в книжцi.)_ Ну, а тепер ведiть
його. I отсi рiчi заберiть. Лещет iз саней вийняли?
Присяжний_. Я вийняв, ось вiн.
Жандарм _. Добре. Вiзьмiть, пантруйте, аби кров не стерлася. А ви,
вiйте, форшпан для нас вистарайте. По снiгу тяжко буде арештанта аж у
мiсто пiшки гнати. А може, у нього спiльники , то щоб де в лiсi не напали
та не вiдбили.
Микола_. Господи! Що се зо мною дi ться? За що на мене така кара
тяженька?
Вiйт (шкробаеться в голову)._ За форшпан, пане шандаре, тяжко буде
нинi. В кого тягло, то всi потягли на заробок, то до латрiв, то до
кльоцiв. От хiба би його власнi, Миколовi конi взяти i в його сани
запрягти.
Жандарм _. А що ж, i се можна.
Вiйт_. То тут може хто-небудь з вами присiсти: буде кiньми гнати i
потому при©де назад.
Жандарм _. Дуже добре. Менi ще й так, мабуть, прийдеться сюди вернути,
за спiльниками шукати.
Вiйт_. То ще й лiпше. Ану, куме Бабичу, iдiть та запрягайте!
Бабич вiдходить._
Микола (що досi сидiв на ослонi та втирав руками сльози)._ Анно!
Анна (мое остовпiла)._ Чого тобi, Миколо?
Микола_. У тебе чиста душа, невинна... Молись богу, щоб швидко й моя
невиннiсть виявилася.
Анна_. Чиста душа... А хiба ж твоя менше чиста?
Микола_. А господарства пильнуй! Небагато у нас то© мiзерi© , то щоб i
те не пропало. А на адукатiв не траться, щоби мене боронили. Маю в бозi
надiю, що й без них мене отець милосердний iз того нещастя вийме.
Анна_. Га, коли так кажеш...
Микола_. Так, так, так, не роби того. Здайся на бога.. А тiлько...
(Тремтить, його лице кривиться до плачу, руки судорожно обiймають ©©.)_
Анно! Аннице моя! Тiлько ти... не забудь мене! (Утира очi.)_
Анна_. Ну що ти, Миколо! Чи слiд тобi при чужих людях плакати?
Вспокiйся! Бог нас не лишить.
Микола_. Га, божа воля! Най вiн з усiма нами робить, що задумав.
Ходiмо, люди добрi© (Цiлу Анну i виходить, за ним Жандарм , вiйт i iн.
Анна по його вiдходi хоче кинутися до дверей i зупиня ться, хапа себе за
голову, вiдтак лама руки.)_
Анна_. От тобi й ангели божi понад хатою перелетiли!
Заслона спада _
ДIЯ ТРЕТЯ
Мiсце перед коршмою. З правого боку сiльська дорога, з лiвого високий
плiт, у глибинi сцени коршма з широкою створеною брамою. Пiд коршмою
ослони, коло плота грубi дерев'янi колоди, на яких можна сидiти._
ЯВА ПЕРША
Три дiвчини виходять iз коршми, по-недiльному убранi._
_
Перша дiвчина_. Живенько, сестрицi, живенько бiжiть та скликайте
парубкiв!
Настя_. Дух святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вiшати будуть.
Обi жiнки_. Господи! (Хрестяться.)_
Перша жiнка_. I хто би був подумав, що вiн душогуб! Такий тихий та
смирний...
Друга жiнка_. Ой кумонько, чоловiк усе чоловiком, а нечистий, бодай
моцi не мав, усякого пiдкусить.
Перша жiнка_. Ба, та чути, що там великi грошi у Абрамка забрали. Не
знати, чи вiднайдено ©х?
Настя_. Де там, анi слiду. Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати
спiльникiв.
Перша жiнка_. От дурний! Нiби то йому що поможе, як вiн буде гнити, а
тi уживати.
Друга жiнка_. Га, то у них уже такий злодiйський закон, що один другого
не смi видати, аби i сам ось тут погибав.
Перша жiнка_. То кам'янi душi. Господи! I десь такi люди родяться, i
материне молоко ссуть, i по землi ходять, i пiсень спiвають!
Друга жiнка_. Нi, кумо, пiсень вони не спiвають. Нiколи не спiвають.
Хiба ти чула коли, щоб Микола спiвав?
Перша жiнка_. Та й справдi! Вiдколи його знаю, то пiснi я вiд нього
нiколи не чула! Ото диво!
Друга жiнка_. Ну, а що ж його жiнка? От iще бiдна! Така молода, така
красна i з такого роду славного! Адже про ©© вiтця по всiх селах слава
йшла. Перший багач був на весь повiт, i лiпотент громадський. А тепер ось
на яке зiйшла!
Настя_. Ой кумонько! Не зна те ви, що то за жiнка.
Перша жiнка_. Ну, або що?
Настя (понижа голос, з притиском)._ Остатня!
Обi жiнки (б'ють себе об поли руками)._ Що ви кажете?
Настя_. Що чу те. Адже ми близькi сусiди. То я нiби не вважаю, але все
добре бачу, що у не© робиться.
Обi жiнки_. Ну, та що, що? Розказуй!
Настя_. Та що вам розказувати? Гидко розказувати. Зна те, з ким собi
заходить? З шандарем. З тим самим, що ©© чоловiка до кримiналу завдав.
Жiнки_. Господи!
Настя_. Вона здавна з ним любилася, ще дiвкою бувши. Вiн з того села,
що й вона. А ©© брати силою ви дали за Миколу.
Жiнки_. Ну, се ми зна мо. Але з шандарем!
Настя_. Вiн у не© два рази щотижня нiч ночу . Смерком приходить,
досвiта вiдходить. Вiн, бачите, нiбито за Миколовими спiльниками пошуку .
Мойому чоловiковi сам так казав, аякже!
Жiнки_. Господи!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Анна, жiнки i Настя._
_
Пiд час то© розмови сцена звiльна заповня ться парубками i дiвчатами.
Вони стоять нупками, гуторять, смiються. Старшi жiнки i чоловiки однi
проходять улицею, другi заходять у коршму або виходять iз не©._
Анна _(входить одягнена по-недiльному, огляда ться боязно i
наближу ться до сидячих жiнок). Слава Iсусу ; Христу._
Перша жiнка (холодно)._ Слава навiки!
Анна_. А не було тут?.. (Урива i озира ться.)_
Друга жiнка_. Ви за сво©м чоловiком озира теся? Нi, не було його тут.
Анна (оберта ться до не© залякана)._ За чоловiком? Нi, я не за
чоловiком.
Настя (з ущипливим докором)._ А ми тут власне про нього згадували, кумо
Анно, чу те? Кажуть, що вiн дуже слабий.
Анна (мое непритомно)._ Слабий? Я не чула. А що йому таке?
Настя (так само)._ Та вiшати його мають.
Анна (стрепенулася, а далi, бачачи, що Настя кпить в_ не©, вiдповiда
також ущипливе)._ Вiшати? Га, се така слабiсть, що я йому на не© не
пораджу. Як завинив, то , вихай покуту .
Настя (вiдверта ться вiд не© плечима, до першо© жiнки)._ А зна те, там
один чоловiк iз Непитова сидiв iз ним у однiй казнi, а тепер вийшов. То
розповiдав мо тому чоловiковi. "Переказував, - каже, - з вашого села
Задорожний: "Просiть там мою жiнку, аби мене хоч раз вiдвiдала. Нехай менi
який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай менi адвоката
найме".
Анна вiдходить на вулицю i щеза ._
ЯВА П'ЯТА
Тi самi без Анни. Парубкiв i дiвчат сходиться бiльше. Гомiн._
_
Перша жiнка_. Огидниця!
Друга жiнка_. Погане зiлля!
Настя_. Без серця вона! I вiдразу се було видно. Адже як його брали, то
аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чеснiй жiнцi
годиться! Де там!
Перша жiнка_. Цiкава я, за ким вона тут шукала?
Настя_. Та за ним, за ним! За сво©м шандарем.
Перша жiнка_. Ба, а вiн хiба тут ?
Настя_. Нинi я видiла його в церквi. Видно, що .
Друга жiнка_. Та й менi зда ться, що я його бачила, як iшов до вiйта.
Настя_. Вона, певно, ждала на нього в хатi, а не можучи дiждатися,
пiшла за ним по селi шукати.
Друга жiнка_. Ну, сього би вже було забагато. Хiба би весь стид
загубила.
Настя_. А ви дума те, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут iще з ним
i танцювати буде.
Жiнки_. Тьфу! Пек, осина!
ЯВА ШОСТА
Тi самi, музики, потiм вiйт._
_
Гомiн серед молодежi_. Музики йдуть! Музики! Ладьте мiсце для музик!
(Кiлька парубкiв виносять пiдвищену лаву з коршомних сiней i ставлять
знадвору пiд стiною.)_ Ось так! Тут буде добре!
Музики, - три селяни, один зi скрипкою, другий басом, третiй з решетом,
- входять, кланяються на всi боки, вiдтак вилазять на лаву, де ©м тим
часом поставленi стiльцi. Вони сiдають i потягають смиками по стру ментах,
трiбуючи ©х. Гомiн довкола, смiхи, жарти. Сцена наповню ться._
_
Вiйт (виходить iз коршми, грiзно)._ А тут що?(П_обачивши музику.)_ А ви
що тут робите? Хто вам позволив?
Музики (встають, знiмають шапки, скрипник говорить)._ Пане начальнику,
нас закликали. Ми люди зарiбни. Не наше дiло питати дозволу. Нас