Дажбог зауважив, що в один iз човнiв поставили величезну скриню. На
кормi того човна стояв Гордослав iз своїми задругами-рибарями. Вечiрня
Зоря-Зоряниця сяйнула променистим синiм вiнцем, прослала срiбну дорiжку,
на яку випливали скрадливо човни; ковзнули по плесу, прямували до
Вишгорода i далi - до гирла Iрпеня. Там у пущах чекала па них безпека...
Полегшено зiтхнувши, Дажбог-Ярило повернувся до вiча. Там уже сидiв
знеможений вiд утоми Перун.
- Що накоїв, голубе, у своїх володiннях? Князь, твiй доблесний муж i
великий керманич, полiг вiд рук наход-никiв! - грiзно рикнув на сина Рiд.
- Згубив полянську землю! Побрали її варяги в полон!
- Пощо твiй меч зрадив народовi? - прискiпувались родичi.
Перун стрепенувся, запустив п'ятiрню у вогнисто-золоте волосся. Скривив
обличчя, нiби вiд зубного болю. Його звинувачують у зрадi? Його? Над ким
збиткувались, у кого вiдiбрали меч i поламали? Хто се дорiкає йому нинi?
- Се ти, Свiтовиде, виниш мене?
- Так! Я! - недобре сяйнув холодними сiрими очима арконець. Рiшуче
стрiпнув русявим рiвним волоссям, що сягало плiч.
В цю мить вiн зовсiм забув, як недавнечко - зовсiм учора! - кинув
братовi своєму слова зневаги, якi приховували страх, що брат ного в чомусь
переважував його... Нiби й не вiн ото вiд заздрощiв ламав Перунового меча!
Обстоював свою демократiю!
Не хотiв у ту мить i думати цей небожитель про те, чим закiнчать йому
пiдвладнi слов'яни - лютичi, бодричi, серби, гаволяни, доленчани, ратарi,
поморяни, полаби.., Адже загребущi сусiди знову нацiлили на них свої хижi
зубiя! I не було нi для кого порятунку... Лише про себе опiкувався
Свiтовид. Не жадав думати про те, як пiдвладних слов'ян об'єднати в єдину
силу, як дати їм в руки державний меч!
Ось що мав би, сказати Свiтовидовi Перун, але зараз не буде нi про що
подiбне йому говорити: знову звинуватять його в узурпацiї. I все ж не
стримався:
- Хiба не ти зламав мiй меч, Свiтовиде? - iронiчно запитав свого брата.
- Тож коли було! - обурився арконець.
- Треба було не пiддаватися! Треба було вистояти! - раптом обiзвалась
Мокоша, яка й сама, певно, не сподiвалась вiд себе такої вiдваги - тугi
бiлi щоки її почервонiли, очi волого зблиснули. Сiмаргл згiдливе хитнув до
неї головою - краще б уже був свiй, Перун, анiж терпiти над собою владу
варягiв. Один i Тор все наполегливiше стукають мечами у їхнi володiння.
Уже засiли в Полоцьку i в Смоленську. Уже витiсняють їх з градкiв i
оселиш...
- Де ж ви були ранiше, тiтуню? - блиснув очима-вогневицями Перун. -
Коли твої дiти безчестили мене...
- Забудь, брате. Навiщо згадувати старi чвари? - лагiдно посмiхнувся
Дажбог. Стрибог i собi на знак згоди залопотiв короткими крилами, що так i
не вiдросли пiсля того, як їх обсмалило над Руським морем.
Усi загомонiли, заворушились. Не помiтили, як нiч оповила їх зiрчастим
серпанком. А Перуновi пекла давня образа, забути її нiяк не мiг. Бач,
братики уже його й зрадником зробили, щоб цим самим: прикрити справжню
зраду - свою!
Перун натягнув вiжки, пiдкотився колiсницею до батька Рода.
- Отець, пощо кликав? Кажи! У мене зараз немав охоти слухати порожнi
дорiкання моїх родакiв.
- Гордець! Ов-ва! Не хоче нас слухати!..
- Хотiв, сину мiй, передати тобi свiй жезл. Будь головним над усiма.
Порядкуй тут, у племенi нашому божому, i на землi - у народi
слов'янському. Бачиш, кривда кров людську проливає. За тобою правда -
державити треба мiцно! Такий нинi час... Iнакше - бiда народам! Бiда
землям!..
Усi замовкли. Не зводили очей з свого брата, якому випало таке щастя!
Таке щастя!..
Мiзернi розумом i ницi духом! Хiба вони вiдають, який то тягар падає на
людину, що має стати справжнiм володарем?!.
Перун сумно посмiхнувся. Оглянув братiю i тихо мовив:
- Не можу взяти твiй жезл, отче. Не можу бути володарем племен i
народiв. Як державити в них, коли мiй меч зламано? Чим буду їх захищати?
Рiд вибалушив з-пiд волохатих брiв свої сивi очi на Перуна. Як же це
вiн забув, що меч, який за традицiєю переходив од поколiння до поколiння,
якого сам дiстав у спадок од батька Сварога, а згодом передав синовi
Перуну i народам, бiльше не служитиме слов'янським племенам.
Пошкрябав п'ятiрнею потилицю, повернув свою гривасту голову до Сварога,
який, прикривши одне око повiкою, дрiмав i не дослухався до божеських
сперечань, штурхнув його в плече. Праотець тiльки блимнув.
- Чуєш, праотче, чи можна iще скувати отакого меча булатного, як ото
був у Перуна? Дiти нашi посварилися, поламали i викинули його. Нiчим нинi
i рiд наш захистити на святiй та баламутнiй землi.
Сварог зiтхнув, плямкнув беззубим запалим ротом i вирiк:
- Такая криця, як ото була, уже, либонь, перевелася... Ну хiба що
спробувати зварити подiбної...
- Звари такої крицi, дiду Свароже! - обiйняла старого переповнена
чуттями Лада. Усе жiноцтво її пiдтримало:
- Звари! Хай Перун захищав нас i удiли нашi!..
- Удiли ми свої захистимо i без Перуна! - нахмурився Свiтовид.
- Авжеж! - пiдстрибнув i Стрибог.
- Але!.. - пiдняв угору чорний вказiвний палець старий коваль Сварог. -
Отака криця звариться лишень тодi, коли всi ви, боги небеснi, духом своїм
воiстину з'єднаєтесь i визнаєте з-помiж себе того, хто здатен тримати меч
з тої крицi! Тодi його вже нiхто i нiколи не зламає!..
- Так! Перуна визнаємо! - згарячу кинулась Лада й враз почервонiла вiд
досади. Голос її прозвучав у мертвiй тишi. Мовчки шурхотiв куцими крилами
Стрибог; Дажбог-Ярило прикрив свої пукастi очi довгими, як у дiвицi,
вiями; Свiтовид-Триглав зирив кудись убiк...
Рiд переводив розгублений погляд з одного обличчя на друге. Дiти! Його
власнi дiти були такi безмiрно жадiбнi до влади i марнославнi! Навiть
перед найближчою небезпекою вони не могли погамувати власну гординю...
- Знову Перун преться у вождi? Щоб це вiн верховодив надi мною? -
Пiдняв обурено дужi плечi арконець. - Нiколи!
- Нiколи! - залопотiв крилами i Стрибог. - Усе життя Перун важить на
першу роль! I я мушу все своє життя тремтiти! Вiдчувати постiйний страх,
що ось тебе вiзьмуть за карк i пожбурять з небес у невiдомiсть, набридло!
Хочу необмеженої волi!
- I справдi... Нiби приреченiсть якась висiтиме над тобою... - сумно
похитав головою Дажбог-Ярило. - То недо-свiтив, то лересвiтив комусь.
Кепський характер у нашого братця - до всього, знаєте самi, йому є дiло!
Воно б краще бути вiльним!.. Головне, братове i сестрицi, аби тепло, аби
свiтло.
- А так, так, щоб сонечко свiтило, - блимнув зеленавими очима Сiмаргл
дрогобицький. В його уявi постали осяянi сонцем теплi лiсовi галявини, де
вони з Мокошею мали багато втiх. I забув, неборака, що i тi лiси, i тi
пущi, й сонячнi галяви нинi вже загарбали находники!
- Сонечко... Без нього яке ж благодатьство на землi? - Взялись
рум'янцем тугi бiлi щоки Мокошi. На цю мить вона призабула, що волiла мати
Перуна за верховного, анiж терпiти над собою владу варягiв.
- Але! - знову заворушився старий коваль свiту Сварог, аж кiстки
заторохтiли в ньому. - Благодатьство те потрiбно комусь захищати. Iнакше -
заберуть його жадiбнi сусiди. Стара мудрiсть.
- Захистимо, коли буде треба! Не безрукi! - рубонув Чорнобог й облизав
червоним довгим язиком свої тонкi губи. Йому що! Аби наперекiр Сiмарглу,
аби досадити розсудливим i мудрим. Щодо себе, то вiн знає напевне: його
володарюванню не буде кiнця, бо кожному потрiбне зло, мста, лжа, пiдступи
й облуда. Iнакше - не бути йому властителем!..
- А ти помовч, добродiю... - закашляв у вузлуватий кулак старезний, як
струхлявiлий корч, Велес i хитнув Турячими рогами до Чорнобога.
- Iди звiдси по-доброму, Перуне, - твердо, iз зачаєною злостивiстю
промовив Свiтовид. - Коромолу колотиш помiж родаками! Де був, туди й iди!
- До Вечiрньої Зiроньки, куди ж йому ще йти? Ха-уа!.. - ппрскнув хтось
iз зловтiшникiв.
Перун звiвся у своїй колiсницi на ноги, оглянув богiв. Криво
посмiхнувся.
- Ну зовсiм як земнi люди. А ще небожителi!
- От-от! Чекай вiд такого поваги, коли дорветься до влади!..
- Верховнi володарi свiту, небесного й земного! Залишаю вам усi вашi
надiї, якi ще зiгрiвають васi Будьте!
- Iди, iди вже, чого мiтингуєш? Чули вже! - нетерп-дяче завертiвся бiля
нього Стрибог i почав настирно вiдпихати Перунову колiсницю. До Стрибога
пiдiйшли й iншi браття, дружно натиснули на колеса. Бо хто ж не знав, що
зрада й пiдлiсть найбiльше гуртує людей!
Розiгнали колiсницю й пустили її в прiрву небесну, Тiльки загуркотiло.
Дiти зневажили волю батька свого - Рода. Його розгублений глас ледве
доганяв той грiм вiд Перунової колiсницi:
- Стривайте ж! Стривайте! Що робите, свавiльники! Зарiзяки! Пагубу собi
кличете! Повернiть же його! - Вiн махав своїм владичним жезлом, але вже
нiхто на нього не зважав.
- Еге-ге, тепер вiн уже нiколи сюди не повернетьсяi
- Нiколи! - плакав старий Рiд i не ховав слiз.
- Ну хiба що тодi, як у коня роги виростуть!
- Го-го-го! - реготали брати-переможцi.
- Дмете на вогонь, iскри очi вам випечуть! - хитав головою Сварог. Але
його кволого голосу вже нiхто не слухав. Зате усi почули Дажбога-Ярила,
який не переставав стежити за полянською землею.
- Ох! Дивiться! На київських горах вiщун Перунiв висвятив нового князя!
- Кого ж це? - в один голос скрикнули жiнки.
- Вольга! Олега- по-київському, - сказав, посмiхаючись, Дажбог. I знову
низько нагнувся над землею, до чогось придивлявся, ворушив пухленькими
по-дитячому вустами.
- Що ти там побачив, дядечку? - прихилилась до нього Леля.
- Тихо, я читаю! Ось у храмi, що поставив Оскольд, сидить священик i
лiвою рукою виводить слова на пергаменi.
- Що ж в тих словах? Яка мудрiсть? - зацiкавилась Жива.
- А ось що: "В лiто 882 вiд народження Христа... I сiв Олег княжити в
Києвi i рече Олег: "Се буде мати градам руським". Чуєте? Київ залишається
найпершим градом у слов'ян! Матiр'ю усiх городiв!
Усi замовкли. Отже, хоч i випхали вони Перуна, його земля лишилася
головною! Його град полянський - стай вiднинi для всiх матiр'ю... А як же
їхнi землi i гради? То, значить, даремно сварилися з Перуном! Люди на
землi зробили по-своєму. Але ж - чому так?
- Я не згоден iз цим! - вперто трусонув бiлим гладеньким волоссям, що
спадало до плiч, Свiтовид. - Чому Київ?
- Я теж проти! - обурився Стрибог.
- Ну, як вам це пояснити... - покрутив головою Даж-бог-Ярило. I не
розiбрати - вiн за чи проти Києва. Батько Рiд одвернувся вiд них i нi до
кого сказав:
- За правдою - життя. I на стезi її нема смертi.
- О! Чули? Як учено заговорив наш вiтець!
- Та про яку правду мова?
- Про Оскольдову правду. Про Київ. Як би там щ _було, а Перун створив
свою державу. I в цьому - найбiльша правда життя!..
Мовчало вiче. Негаразд вийшло в родинi великого бога свiту Рода...
I тодi старий Рiд спустився на своїй хмарi-оболоцi до землi, торкнувся
нею київських гiр i покликав до себе Ольга. Той саме виїздив iз ворiт
княжого двору. А за ним сунула тьма псарiв, сокольничих, загонщикiв, бояр,
дружинникiв. Пускали в небо соколiв, сунули на лови.
- Пощо бешкетуєш тут, вiдважний муже? Чи вже своїх богiв забув, що
прийшов у чужi удiли? Олег хитнувся в сiдлi, узявся в боки.
- А ти хто? - примружив одне око на Рода, нiби й справдi не впiзнав
верховного повелителя свiту.
- Рiд я. От хто. Бог! Пощо не чекаєш вiд свого бога-покровителя
благостi й дару влади, а сам свавiльно захопив усе чуже?
- Чекати? Ха-ха-ха! - зареготав Ольг. - Хiба я черв'як чи пацюк, щоб
чекати? А бог хiба курка, що знесе яйця? Я сам добуваю те, чого жадаю! I
ти, отче, не втручайся в мої справи. Iди й спи собi. Не заважай менi. Ми
тут iз синами твоїми - Хорсом i Перуном - якось самi полагодимо.
Рiд аж зайшовся кашлем вiд такої зухвалостi. Таки Перун говорив правду:
нинi люди як тi боги. Самi все вирiшують. На себе покладаються. На богiв
уже не зважають... Iще одна iстина вiдкрилась Родовi - владарюють не
мудрi, а зухвалi.
Старий Рiд зiтхнув. I тiльки тодi запримiтив на корогвi Олегових
(рокольничих лик свого сина Хорса. Той хитрець i мовчун гордовито пнув
свої груди в небеса. Ба! А цi люди самi обрали собi бога! Перевернувся
свiт!.. Стає незбагненним... Краще подалi вiд нього!
Не мав що робити тут. Пiднявся до своїх небесних чертогiв i розтанув ув
iмлi. Зрештою, Хоре також його кревний. Отже, Родове iм'я пануватиме на
цiй землi. Та й справа Оскольдова не загинула: полянська держава житиме!
Родовi можна спокiйно забиратися на пiч i нi про що не думати...
Над київськими кручами знову летiли бiлi лебедi. Летiли на яснi зорi,
на тихi води. З-пiд хмар падали на них запущенi вправною рукою мисливцiв
рароги-соколи, ловили бiлих лебедиць, вбивали i каменем кидали на землю.
Та це не збивало лебединi стаї зi свого шляху, вони здiймалися вище,
крила їхнi лопотiли пружнiше, полiт ставав стрiмкiшим. Бо летiли на поклик
життя рiдної Землi, в її надiйнi обiйми. I нiхто не мiг зупинити того
стрiмкого лету...
Iрпiнь - Київ _
11.ХII 1984 - 19.1 1986 _
словник
А в д о н о м- самодержець
А р i с т о т е л ь- давньогрецький фiлософ i вчений (бл. 384 - 322 рр.
до н. е.)
Б а р м и ц я - сiтка шолома, яка прикривав обличчя i шию воїна
Б а р х о т - шовкова або бавовняна тканина з ворсом
Б е р д а - мiсто в Азербайджанi
Б и л i - заможнi жителi мiста.
Б л а г и й - добрий, добросердний, лагiдний
Б л у д - лiсовий дух, що заманює людину в нетрi чи в мiсця, де можна
заблукати
Б о г о с л о в Г р и г о р i й - давньогрецький поет, прозаїк,
церковний дiяч, мислитель (бл. 330-390 рр.)
Б о р и с ф е н - так греки називали Днiпро
Б р а ш н о - борошно, взагалi їжа
Б р а ч и н а - парча, шовкова тканина
Б р е з г - свiтанок
Б р о н ь, або к у я к - коротка шкiряна або безрукава полотняна
сорочка, на яку густо наклепували чи прикрiплювали дротом залiзнi бляшки.
Поширена серед простих воїнiв-селян, для яких кольчуга була надто дорогою
Б у є в и щ е - у Новгородi частина Дитинця - дiдинця, кладовища,
мiсця, де в старовину бiля капища збиралось вiче, правився суд,
вiдбувались язичницькi ритуальнi обряди - треби i а адмiнiстративнi
вiдправлення
Б у л ш и ц я (хозар.)-_правитель мiсцевостi чи мiста
Б у н ч у к - булава з металiчною кулькою на верхiвцi, до якої
прикрiплялась прикраса - волосiнь з кiнського хвоста. Ознака влади у
деяких схiдних народiв та в древнiх слов'ян
В а р я г и (у рiзних народiв ще: варнаки, вар'яти, веринги) - назва
вiйськових бродячих дружин, якi виникали у народiв Балтiйського помор'я, в
тому числi серед балтiйських слов'ян та скандiнавiв; чинили грабiжницькi
напади на Захiдну та Схiдну Європу, займалися торгiвлею, служили
воїнами-найманцями у Вiзантiї та в iнших країнах
В е л i с л а в - слов'янське мiсто на Лабi (Ельбi), пiзнiше завойоване
нiмецькими феодалами i перейменоване у Валслебен
В е р е т е я - вузенька смужка землi
В е с ь - прибалтiйсько-фiнське плем'я, жило в районi Бiло-озера
В й р а й - iнакше iрiй - за давнiми слов'янськими вiруваннями, тепла
країна на сходi, бiля моря, куди ховаються на зиму птахи, комахи, гадюки.
У Володимира Моно-маха: "сему ся подивуєми, како птица небесная iз iрья
iдут...")
В и х о р - в народних вiруваннях чародiй, дух, що лiтає чи ходить по
землi у виглядi вкритого густим чорним волоссям чоловiка, iз крилами,
якими здiймає вiтер
В и т а л и щ е - примiщення, кiмната, житло
В i к а р i й - у католицькiй церквi заступник єпископа чи священика
В о л и н ь - велике торгове мiсто поморських слов'ян
В о л ь н и ц я - вовняна тканина
Г а с и л о - вид зброї: металiчна куля на ремiннiй шворцi
Г а ч i - назва вузьких полотняних штанiв у населення гiрських Карпат
Г i л я н - приморська мiсцевiсть в Азербайджанi
Г i п п о к р а т - давньогрецький лiкар, реформатор античної медицини
(бл. 460-370 рр. до н. е.)
Г л а д ь с т в о - жадiбнiсть, ситiсть
Г р и в н а - грошова одиниця у схiдних слов'ян i в Давньоруськiй
державi: злиток срiбла у 160 г. (київська гривна); трохи менша вагою
гривна новгородська; також прикраса на шию у виглядi обруча.
Д а ж б о г - у схiдних слов'ян бог сонця, свiтла, дарувальник благ
Д ж у р д ж а н с ь к е м о р е - Каспiйське море
Д и в - за повiр'ям схiдних слов'ян, чудисько, яке мало вигляд дракона
чи змiя, втiлення злого духу. У "Словi о полку Iгоревiм" - уособлення бiди
i нещастя: "уже тресну нужда на волю, уже врiжся Див на землю"
Д о м о в и к- добрий дух, сторож домашнього вогнища, опiкун родини
Ж е л в а - черепаха
Ж и в а, С и в а, Д i в а - богиня, покровителька життя
Є д м а - болото
Є п i т р а х и л ь- вузька смужка волотистої тканини, шириною в 15-20
см, одягалась на шию, вiльно звисала спереду поверх стихаря
Е д е л i н г и - "благороднi", знать у саксiв
С п а р х - градоначальник
I з в о д ь - рiв iз водою
I з м а ї л ь т я н и - давня назва народiв мусульманського
вiросповiдування
I к о н о б о р ц i - учасники єретичного руху в християнствi, якi
виступали проти шанування iкон. Виник у VIII сi.
I о а н в Дамаський- вiзантiйський богослов, фiлософ; поет, противник
iконоборства (бл. 675-753 рр.)
I о а н н Златоуст - вiзантiйський церковний дiяч, єпископ
Константинополя, вiдомий церковний красномовець (бл. 350-407 рр.)
К а й с т р а- торба
К а м к а - шовкова квiтчаста тканина
К а п i т е л ь - орнаментована в певному стилi верхня частина колони
К в а д р и г е м а - вiйськове судно з чотирма рядами весел
К и с т е н ь - вид холодної зброї, важка куля iз металу чи кiстки на
ременi
К и р и л о О л е к с а н д р i й с ь к и й - архiєпископ, один iз
"отцiв" церкви (V ст.)
К о щ е й - раб (лiтописна назва)
К с е н о ф о н т - давньогрецький письменник та iсторик (бл. 430-355
рр. до н. е.)
К о р м и л о - руль, керiвництво
К у а ф а - залiзний ковпак, який захищав водночас низ обличчя, шию та
плечi
К у п а - грошова одиниця, двадцять п'ята частина гривни
К у п а - сума позики у 5 гривен; закуп - той, хто взяв купу i став
боржником - закупом
Л а г в и ц я - глиняна посудина з вузькою шиєю
Л а г а л и щ е - пiхви для меча
Л а д а - у схiдних слов'ян - богиня кохання, шлюбу, сiм'ї
Л в л я - у схiдних слов'ян богиня, що одухотворяла весну i врожаї
Л i к о т ь - старожитня мiра довжини, приблизно з пiвметра
Л i т и - напiвзалежнi селяни у саксiв
Л и в а - болото
Л о в а т ь - рiчка, що впадав в Iльменське озеро
Л у д и й - дурний
М а р а, М о р а н а, М о р- дух темноти, хвороб, смертi, мору
М е ж е н ь - межа; межень - середина лiта
М е о т i й с ь к е м о р е, М е о т i с, М е о т и д а - Азовське море
М е р ь - плем'я, що населяло мiжрiччя Волги та Оки
М i д н и ц я - мiдна монета
М о в н я - лазня
М о к о ш а - верховне жiноче божество, матiр щастя, достатку
М о р д - злий дух, який завдав людям мук i катувань
Н а в у ш н и ц i - серги
Н а р е в - притока Вiсли
Н е в о- давня назва Ладозького озера, що у давнину вважалося морем
Н е с и т е ц ь - найбiльший порiг на Днiпрi
Н о г а т а - одна двадцята частина гривни
О б е л ь, о б е л ь н и й х о л о п - повнiстю залежний раб
О б о л о к а - хмара
О г н и щ а н и н - заможний власник земель, належав до вищої
феодальної частини суспiльства
О д и н- верховний одноокий бог германських племен, а також грозове
небо. Володар морiв i повелитель люд-. ських доль, який своїм всевидящим
оком оглядав землю, батько перемог
О л о в и р - шовкова тканина, прикрашена золотою ниткою
О м о ф о р - широка смуга золотистої тканини, якою пов'язували плечi
О п о р о м в з я т и - захопити зненацька, приступом
О т а р и ц я - надiл землi, яким володiв релейний закуп, селянин, що
став залежним за рiллю, за орну землю
О ч е р т - окреслений простiр довкола требища, викладений камiнням
П а в з а н i й - малоазiатський мандрiвник i письменник (II ст.)
П а в л и к i а н и - прихильники єретичного антифеодального руху в
Вiзантiї (назва походить вiд iменi апостола Павла)
П а д о р о г а - розпутиця
П а л а - жiноче вбрання. Тканина, яку накидали на голову i якою
драпiрували верхнiй одяг
П е к - у вiруваннях схiдних слов'ян володар потойбiчного свiту
П е н у л а - верхнiй жiночий одяг, що його одягали поверх вузької i
довгої тунiки
П е р у н - один iз головних богiв у схiдних слов'ян, володар грози,
блискавки i грому, покровитель воїнiв Пiтьма - те ж, що i Морана, Мара -
втiлення злих сил, темноти i смертi
П л а т о н - давньогрецький фiлософ-iдеалiст (428-348 рр. до н. е.)
П л у т а р х - давньогрецький письменник та iсторик (бл. 45-127 рр.)
П о д i р - одяг iудейського свяiценика
П о л i б i й - давньогрецький iсторик (бл. 201-120 рр. до н. е).
П о р т и к - галерея на колонах або на стовпах перед входом у
примiщення, що завершується фронтоном - трикутним фасадом або атиком -
стiнкою над карнизом, часто оздобленою рельєфом
П о р у б - льох, що служив в'язницею
Б о с о х а - землеробський податок iз сохи - iз двору чи сiм'ї
селянина (посошне)
П о т е р ч а т а- в народному повiр'ї духи злигоднiв i хвороб
П о т я г и - податки iз ремiсникiв i землеробiв
П р а в е ж i - судовий штраф
П р а в и л о - управлiння, кермо
П р а щ у р, Щ у р - домашнє божество, носiй душ померлих родичiв,
охоронець роду вiд злих сил i нещасть
П р о т е в о н - перший, головний
П р я ж м о - хлiб
Р а б у в а т и - грабувати
Р а к а - особливе мiсце для зберiгання мощiв святих, теж саме, що
гробниця
Р а р о г - iнша самоназва слов'янського племенi бодричiв, що означає
"сокiл"
Р а т и щ е - те ж саме, що спис - холодна зброя. Довгий держак iз
металевим або кiстяним наконечником
Р и л о - знаряддя для копання чи риття землi, заступ
Р i д -у схiдних слов'ян верховний бог, зачинатель усього живого на
землi
Р i з а н а - (рьзана) - монета, одна п'ятдесята частина гривни
Р о ж а н и ц i - давньослов'янськi жiночi божества
Р о з в о д д я - повiнь
Р о з д е р т ь- випалена пожежею дiлянка лiсу, яку переорюють на ниву
Р о з к а л л я - веснянi талi води
Р я д, р я д н и ц я- договiр, угода
С а ж е н ь - мiра довжини, дорiвнювала 2,134 м., або 3 аршинам (1 арш.
- 0,711 м.)
С а к о с - верхнiй одяг патрiарха. З бокiв i знизу рукавiв не
зшивався, застiбався на повiтрянi петлi й гудзики, спереду оздоблювався
неширокою орнаментальною смугою тканини
С в а р о г -у схiдних слов'ян один iз найстарiших богiв, володар неба,
який навчив людей ковальству
С в я т о в и т, С в i т о в и д - верховний бог свiтла у балтiйських
слов'ян
С в е п е т - мед диких бджiл
С и т а - медовий напiй
С i м а р г л- священний крилатий бог у подобi пса, охоронець злакiв i
лiсiв
С т а н ь - повстання
С т а р г о р о д - велике торгове мiсто балтiйсько-слов'янського
племенi вагрiв. Пiзнiше завойоване нiмецькими феодалами i перейменоване в
Альденбург
С т р а т и г - воєначальник, командувач вiйськ
С т р и б о г - один iз головних богiв у схiдних слов'ян, бог вiтрiв
С у л и ц я - короткий метальний спис з кам'яним, кiстяним чи залiзним
наконечником
С х и м а - найвищий ступiнь чернечого аскетизму
Т а б а р и с т а н - мiсцевiсть в Азербайджанi
Т а м а р х а п с ь к а з е м л я - лiтописна Тьмуторокань
Т а н а ї с - так греки називали Дон
Т о р - бог грому у скандiнавiв, даритель дiтей, покровитель орачiв
Т р е б и - ритуальнi вiдправлення, жертвоприношення у язичникiв
Т р я с - божество страху
Т у н i к а - одяг прямокутного крою в довгими, до зап'ясть рукавами,
iз розрiзами по боках; низьким - до колiн - подолом
У к о т - якiр
У ж и щ е - канат
У р м а н и - порманни
Ф а р с а х - мiра шляху, вiрнiше, зусиль, витрачених на подолання
вiдстанi за добу. На рiвнинi це 20-50 км., в горах - менше.
Ф i б у л а - застiбка
Ф р i л i н г и - вiльнi громадяни у саксiв
Ф у к i д i д - давньогрецький iсторик (бл. 460-400 рр. до н. е.)
Х а л i с' и або к у л а с' и - "бiлi" хозари, власне хозари, в
розумiннi чистi, не змiшанi з iншими племенами
Х в а л и н с ь к е м о р е - Каспiйське море
Х з а - спецiально вироблена, дуже м'яка шкiра для взуття, яке носила
знать
Х о р е - бог сонця у новгородцiв. Деякi дослiдники вважають, що назва
ця походить вiд древнього слов'янського слова Кьрс - що означає "свiтло",
"вогонь". Вiд цього й "кресало"
Ч а г а - рабиня (лiтопис).
Ч а п а н - верхнiй одяг у тюркських народiв
Ч о р н о б о г - верховний володар злого й пiдступного свiту
Ч у д ь - давньоруська назва естiв
Ш е л о н ь - рiчка, впадає в озеро Iльмень
Ш и р в а н - мiсцевiсть в Азербайджанi
Я д и в о - їжа, харчi
Я л i в е ц ь - яскравий клаптик тканини, що крiпився до верхiвки
князевого шолома
Я р л - у скандiнавiв родова знать, також правитель держави
Я х о н т - коштовний камiнь, сапфiр
кормi того човна стояв Гордослав iз своїми задругами-рибарями. Вечiрня
Зоря-Зоряниця сяйнула променистим синiм вiнцем, прослала срiбну дорiжку,
на яку випливали скрадливо човни; ковзнули по плесу, прямували до
Вишгорода i далi - до гирла Iрпеня. Там у пущах чекала па них безпека...
Полегшено зiтхнувши, Дажбог-Ярило повернувся до вiча. Там уже сидiв
знеможений вiд утоми Перун.
- Що накоїв, голубе, у своїх володiннях? Князь, твiй доблесний муж i
великий керманич, полiг вiд рук наход-никiв! - грiзно рикнув на сина Рiд.
- Згубив полянську землю! Побрали її варяги в полон!
- Пощо твiй меч зрадив народовi? - прискiпувались родичi.
Перун стрепенувся, запустив п'ятiрню у вогнисто-золоте волосся. Скривив
обличчя, нiби вiд зубного болю. Його звинувачують у зрадi? Його? Над ким
збиткувались, у кого вiдiбрали меч i поламали? Хто се дорiкає йому нинi?
- Се ти, Свiтовиде, виниш мене?
- Так! Я! - недобре сяйнув холодними сiрими очима арконець. Рiшуче
стрiпнув русявим рiвним волоссям, що сягало плiч.
В цю мить вiн зовсiм забув, як недавнечко - зовсiм учора! - кинув
братовi своєму слова зневаги, якi приховували страх, що брат ного в чомусь
переважував його... Нiби й не вiн ото вiд заздрощiв ламав Перунового меча!
Обстоював свою демократiю!
Не хотiв у ту мить i думати цей небожитель про те, чим закiнчать йому
пiдвладнi слов'яни - лютичi, бодричi, серби, гаволяни, доленчани, ратарi,
поморяни, полаби.., Адже загребущi сусiди знову нацiлили на них свої хижi
зубiя! I не було нi для кого порятунку... Лише про себе опiкувався
Свiтовид. Не жадав думати про те, як пiдвладних слов'ян об'єднати в єдину
силу, як дати їм в руки державний меч!
Ось що мав би, сказати Свiтовидовi Перун, але зараз не буде нi про що
подiбне йому говорити: знову звинуватять його в узурпацiї. I все ж не
стримався:
- Хiба не ти зламав мiй меч, Свiтовиде? - iронiчно запитав свого брата.
- Тож коли було! - обурився арконець.
- Треба було не пiддаватися! Треба було вистояти! - раптом обiзвалась
Мокоша, яка й сама, певно, не сподiвалась вiд себе такої вiдваги - тугi
бiлi щоки її почервонiли, очi волого зблиснули. Сiмаргл згiдливе хитнув до
неї головою - краще б уже був свiй, Перун, анiж терпiти над собою владу
варягiв. Один i Тор все наполегливiше стукають мечами у їхнi володiння.
Уже засiли в Полоцьку i в Смоленську. Уже витiсняють їх з градкiв i
оселиш...
- Де ж ви були ранiше, тiтуню? - блиснув очима-вогневицями Перун. -
Коли твої дiти безчестили мене...
- Забудь, брате. Навiщо згадувати старi чвари? - лагiдно посмiхнувся
Дажбог. Стрибог i собi на знак згоди залопотiв короткими крилами, що так i
не вiдросли пiсля того, як їх обсмалило над Руським морем.
Усi загомонiли, заворушились. Не помiтили, як нiч оповила їх зiрчастим
серпанком. А Перуновi пекла давня образа, забути її нiяк не мiг. Бач,
братики уже його й зрадником зробили, щоб цим самим: прикрити справжню
зраду - свою!
Перун натягнув вiжки, пiдкотився колiсницею до батька Рода.
- Отець, пощо кликав? Кажи! У мене зараз немав охоти слухати порожнi
дорiкання моїх родакiв.
- Гордець! Ов-ва! Не хоче нас слухати!..
- Хотiв, сину мiй, передати тобi свiй жезл. Будь головним над усiма.
Порядкуй тут, у племенi нашому божому, i на землi - у народi
слов'янському. Бачиш, кривда кров людську проливає. За тобою правда -
державити треба мiцно! Такий нинi час... Iнакше - бiда народам! Бiда
землям!..
Усi замовкли. Не зводили очей з свого брата, якому випало таке щастя!
Таке щастя!..
Мiзернi розумом i ницi духом! Хiба вони вiдають, який то тягар падає на
людину, що має стати справжнiм володарем?!.
Перун сумно посмiхнувся. Оглянув братiю i тихо мовив:
- Не можу взяти твiй жезл, отче. Не можу бути володарем племен i
народiв. Як державити в них, коли мiй меч зламано? Чим буду їх захищати?
Рiд вибалушив з-пiд волохатих брiв свої сивi очi на Перуна. Як же це
вiн забув, що меч, який за традицiєю переходив од поколiння до поколiння,
якого сам дiстав у спадок од батька Сварога, а згодом передав синовi
Перуну i народам, бiльше не служитиме слов'янським племенам.
Пошкрябав п'ятiрнею потилицю, повернув свою гривасту голову до Сварога,
який, прикривши одне око повiкою, дрiмав i не дослухався до божеських
сперечань, штурхнув його в плече. Праотець тiльки блимнув.
- Чуєш, праотче, чи можна iще скувати отакого меча булатного, як ото
був у Перуна? Дiти нашi посварилися, поламали i викинули його. Нiчим нинi
i рiд наш захистити на святiй та баламутнiй землi.
Сварог зiтхнув, плямкнув беззубим запалим ротом i вирiк:
- Такая криця, як ото була, уже, либонь, перевелася... Ну хiба що
спробувати зварити подiбної...
- Звари такої крицi, дiду Свароже! - обiйняла старого переповнена
чуттями Лада. Усе жiноцтво її пiдтримало:
- Звари! Хай Перун захищав нас i удiли нашi!..
- Удiли ми свої захистимо i без Перуна! - нахмурився Свiтовид.
- Авжеж! - пiдстрибнув i Стрибог.
- Але!.. - пiдняв угору чорний вказiвний палець старий коваль Сварог. -
Отака криця звариться лишень тодi, коли всi ви, боги небеснi, духом своїм
воiстину з'єднаєтесь i визнаєте з-помiж себе того, хто здатен тримати меч
з тої крицi! Тодi його вже нiхто i нiколи не зламає!..
- Так! Перуна визнаємо! - згарячу кинулась Лада й враз почервонiла вiд
досади. Голос її прозвучав у мертвiй тишi. Мовчки шурхотiв куцими крилами
Стрибог; Дажбог-Ярило прикрив свої пукастi очi довгими, як у дiвицi,
вiями; Свiтовид-Триглав зирив кудись убiк...
Рiд переводив розгублений погляд з одного обличчя на друге. Дiти! Його
власнi дiти були такi безмiрно жадiбнi до влади i марнославнi! Навiть
перед найближчою небезпекою вони не могли погамувати власну гординю...
- Знову Перун преться у вождi? Щоб це вiн верховодив надi мною? -
Пiдняв обурено дужi плечi арконець. - Нiколи!
- Нiколи! - залопотiв крилами i Стрибог. - Усе життя Перун важить на
першу роль! I я мушу все своє життя тремтiти! Вiдчувати постiйний страх,
що ось тебе вiзьмуть за карк i пожбурять з небес у невiдомiсть, набридло!
Хочу необмеженої волi!
- I справдi... Нiби приреченiсть якась висiтиме над тобою... - сумно
похитав головою Дажбог-Ярило. - То недо-свiтив, то лересвiтив комусь.
Кепський характер у нашого братця - до всього, знаєте самi, йому є дiло!
Воно б краще бути вiльним!.. Головне, братове i сестрицi, аби тепло, аби
свiтло.
- А так, так, щоб сонечко свiтило, - блимнув зеленавими очима Сiмаргл
дрогобицький. В його уявi постали осяянi сонцем теплi лiсовi галявини, де
вони з Мокошею мали багато втiх. I забув, неборака, що i тi лiси, i тi
пущi, й сонячнi галяви нинi вже загарбали находники!
- Сонечко... Без нього яке ж благодатьство на землi? - Взялись
рум'янцем тугi бiлi щоки Мокошi. На цю мить вона призабула, що волiла мати
Перуна за верховного, анiж терпiти над собою владу варягiв.
- Але! - знову заворушився старий коваль свiту Сварог, аж кiстки
заторохтiли в ньому. - Благодатьство те потрiбно комусь захищати. Iнакше -
заберуть його жадiбнi сусiди. Стара мудрiсть.
- Захистимо, коли буде треба! Не безрукi! - рубонув Чорнобог й облизав
червоним довгим язиком свої тонкi губи. Йому що! Аби наперекiр Сiмарглу,
аби досадити розсудливим i мудрим. Щодо себе, то вiн знає напевне: його
володарюванню не буде кiнця, бо кожному потрiбне зло, мста, лжа, пiдступи
й облуда. Iнакше - не бути йому властителем!..
- А ти помовч, добродiю... - закашляв у вузлуватий кулак старезний, як
струхлявiлий корч, Велес i хитнув Турячими рогами до Чорнобога.
- Iди звiдси по-доброму, Перуне, - твердо, iз зачаєною злостивiстю
промовив Свiтовид. - Коромолу колотиш помiж родаками! Де був, туди й iди!
- До Вечiрньої Зiроньки, куди ж йому ще йти? Ха-уа!.. - ппрскнув хтось
iз зловтiшникiв.
Перун звiвся у своїй колiсницi на ноги, оглянув богiв. Криво
посмiхнувся.
- Ну зовсiм як земнi люди. А ще небожителi!
- От-от! Чекай вiд такого поваги, коли дорветься до влади!..
- Верховнi володарi свiту, небесного й земного! Залишаю вам усi вашi
надiї, якi ще зiгрiвають васi Будьте!
- Iди, iди вже, чого мiтингуєш? Чули вже! - нетерп-дяче завертiвся бiля
нього Стрибог i почав настирно вiдпихати Перунову колiсницю. До Стрибога
пiдiйшли й iншi браття, дружно натиснули на колеса. Бо хто ж не знав, що
зрада й пiдлiсть найбiльше гуртує людей!
Розiгнали колiсницю й пустили її в прiрву небесну, Тiльки загуркотiло.
Дiти зневажили волю батька свого - Рода. Його розгублений глас ледве
доганяв той грiм вiд Перунової колiсницi:
- Стривайте ж! Стривайте! Що робите, свавiльники! Зарiзяки! Пагубу собi
кличете! Повернiть же його! - Вiн махав своїм владичним жезлом, але вже
нiхто на нього не зважав.
- Еге-ге, тепер вiн уже нiколи сюди не повернетьсяi
- Нiколи! - плакав старий Рiд i не ховав слiз.
- Ну хiба що тодi, як у коня роги виростуть!
- Го-го-го! - реготали брати-переможцi.
- Дмете на вогонь, iскри очi вам випечуть! - хитав головою Сварог. Але
його кволого голосу вже нiхто не слухав. Зате усi почули Дажбога-Ярила,
який не переставав стежити за полянською землею.
- Ох! Дивiться! На київських горах вiщун Перунiв висвятив нового князя!
- Кого ж це? - в один голос скрикнули жiнки.
- Вольга! Олега- по-київському, - сказав, посмiхаючись, Дажбог. I знову
низько нагнувся над землею, до чогось придивлявся, ворушив пухленькими
по-дитячому вустами.
- Що ти там побачив, дядечку? - прихилилась до нього Леля.
- Тихо, я читаю! Ось у храмi, що поставив Оскольд, сидить священик i
лiвою рукою виводить слова на пергаменi.
- Що ж в тих словах? Яка мудрiсть? - зацiкавилась Жива.
- А ось що: "В лiто 882 вiд народження Христа... I сiв Олег княжити в
Києвi i рече Олег: "Се буде мати градам руським". Чуєте? Київ залишається
найпершим градом у слов'ян! Матiр'ю усiх городiв!
Усi замовкли. Отже, хоч i випхали вони Перуна, його земля лишилася
головною! Його град полянський - стай вiднинi для всiх матiр'ю... А як же
їхнi землi i гради? То, значить, даремно сварилися з Перуном! Люди на
землi зробили по-своєму. Але ж - чому так?
- Я не згоден iз цим! - вперто трусонув бiлим гладеньким волоссям, що
спадало до плiч, Свiтовид. - Чому Київ?
- Я теж проти! - обурився Стрибог.
- Ну, як вам це пояснити... - покрутив головою Даж-бог-Ярило. I не
розiбрати - вiн за чи проти Києва. Батько Рiд одвернувся вiд них i нi до
кого сказав:
- За правдою - життя. I на стезi її нема смертi.
- О! Чули? Як учено заговорив наш вiтець!
- Та про яку правду мова?
- Про Оскольдову правду. Про Київ. Як би там щ _було, а Перун створив
свою державу. I в цьому - найбiльша правда життя!..
Мовчало вiче. Негаразд вийшло в родинi великого бога свiту Рода...
I тодi старий Рiд спустився на своїй хмарi-оболоцi до землi, торкнувся
нею київських гiр i покликав до себе Ольга. Той саме виїздив iз ворiт
княжого двору. А за ним сунула тьма псарiв, сокольничих, загонщикiв, бояр,
дружинникiв. Пускали в небо соколiв, сунули на лови.
- Пощо бешкетуєш тут, вiдважний муже? Чи вже своїх богiв забув, що
прийшов у чужi удiли? Олег хитнувся в сiдлi, узявся в боки.
- А ти хто? - примружив одне око на Рода, нiби й справдi не впiзнав
верховного повелителя свiту.
- Рiд я. От хто. Бог! Пощо не чекаєш вiд свого бога-покровителя
благостi й дару влади, а сам свавiльно захопив усе чуже?
- Чекати? Ха-ха-ха! - зареготав Ольг. - Хiба я черв'як чи пацюк, щоб
чекати? А бог хiба курка, що знесе яйця? Я сам добуваю те, чого жадаю! I
ти, отче, не втручайся в мої справи. Iди й спи собi. Не заважай менi. Ми
тут iз синами твоїми - Хорсом i Перуном - якось самi полагодимо.
Рiд аж зайшовся кашлем вiд такої зухвалостi. Таки Перун говорив правду:
нинi люди як тi боги. Самi все вирiшують. На себе покладаються. На богiв
уже не зважають... Iще одна iстина вiдкрилась Родовi - владарюють не
мудрi, а зухвалi.
Старий Рiд зiтхнув. I тiльки тодi запримiтив на корогвi Олегових
(рокольничих лик свого сина Хорса. Той хитрець i мовчун гордовито пнув
свої груди в небеса. Ба! А цi люди самi обрали собi бога! Перевернувся
свiт!.. Стає незбагненним... Краще подалi вiд нього!
Не мав що робити тут. Пiднявся до своїх небесних чертогiв i розтанув ув
iмлi. Зрештою, Хоре також його кревний. Отже, Родове iм'я пануватиме на
цiй землi. Та й справа Оскольдова не загинула: полянська держава житиме!
Родовi можна спокiйно забиратися на пiч i нi про що не думати...
Над київськими кручами знову летiли бiлi лебедi. Летiли на яснi зорi,
на тихi води. З-пiд хмар падали на них запущенi вправною рукою мисливцiв
рароги-соколи, ловили бiлих лебедиць, вбивали i каменем кидали на землю.
Та це не збивало лебединi стаї зi свого шляху, вони здiймалися вище,
крила їхнi лопотiли пружнiше, полiт ставав стрiмкiшим. Бо летiли на поклик
життя рiдної Землi, в її надiйнi обiйми. I нiхто не мiг зупинити того
стрiмкого лету...
Iрпiнь - Київ _
11.ХII 1984 - 19.1 1986 _
словник
А в д о н о м- самодержець
А р i с т о т е л ь- давньогрецький фiлософ i вчений (бл. 384 - 322 рр.
до н. е.)
Б а р м и ц я - сiтка шолома, яка прикривав обличчя i шию воїна
Б а р х о т - шовкова або бавовняна тканина з ворсом
Б е р д а - мiсто в Азербайджанi
Б и л i - заможнi жителi мiста.
Б л а г и й - добрий, добросердний, лагiдний
Б л у д - лiсовий дух, що заманює людину в нетрi чи в мiсця, де можна
заблукати
Б о г о с л о в Г р и г о р i й - давньогрецький поет, прозаїк,
церковний дiяч, мислитель (бл. 330-390 рр.)
Б о р и с ф е н - так греки називали Днiпро
Б р а ш н о - борошно, взагалi їжа
Б р а ч и н а - парча, шовкова тканина
Б р е з г - свiтанок
Б р о н ь, або к у я к - коротка шкiряна або безрукава полотняна
сорочка, на яку густо наклепували чи прикрiплювали дротом залiзнi бляшки.
Поширена серед простих воїнiв-селян, для яких кольчуга була надто дорогою
Б у є в и щ е - у Новгородi частина Дитинця - дiдинця, кладовища,
мiсця, де в старовину бiля капища збиралось вiче, правився суд,
вiдбувались язичницькi ритуальнi обряди - треби i а адмiнiстративнi
вiдправлення
Б у л ш и ц я (хозар.)-_правитель мiсцевостi чи мiста
Б у н ч у к - булава з металiчною кулькою на верхiвцi, до якої
прикрiплялась прикраса - волосiнь з кiнського хвоста. Ознака влади у
деяких схiдних народiв та в древнiх слов'ян
В а р я г и (у рiзних народiв ще: варнаки, вар'яти, веринги) - назва
вiйськових бродячих дружин, якi виникали у народiв Балтiйського помор'я, в
тому числi серед балтiйських слов'ян та скандiнавiв; чинили грабiжницькi
напади на Захiдну та Схiдну Європу, займалися торгiвлею, служили
воїнами-найманцями у Вiзантiї та в iнших країнах
В е л i с л а в - слов'янське мiсто на Лабi (Ельбi), пiзнiше завойоване
нiмецькими феодалами i перейменоване у Валслебен
В е р е т е я - вузенька смужка землi
В е с ь - прибалтiйсько-фiнське плем'я, жило в районi Бiло-озера
В й р а й - iнакше iрiй - за давнiми слов'янськими вiруваннями, тепла
країна на сходi, бiля моря, куди ховаються на зиму птахи, комахи, гадюки.
У Володимира Моно-маха: "сему ся подивуєми, како птица небесная iз iрья
iдут...")
В и х о р - в народних вiруваннях чародiй, дух, що лiтає чи ходить по
землi у виглядi вкритого густим чорним волоссям чоловiка, iз крилами,
якими здiймає вiтер
В и т а л и щ е - примiщення, кiмната, житло
В i к а р i й - у католицькiй церквi заступник єпископа чи священика
В о л и н ь - велике торгове мiсто поморських слов'ян
В о л ь н и ц я - вовняна тканина
Г а с и л о - вид зброї: металiчна куля на ремiннiй шворцi
Г а ч i - назва вузьких полотняних штанiв у населення гiрських Карпат
Г i л я н - приморська мiсцевiсть в Азербайджанi
Г i п п о к р а т - давньогрецький лiкар, реформатор античної медицини
(бл. 460-370 рр. до н. е.)
Г л а д ь с т в о - жадiбнiсть, ситiсть
Г р и в н а - грошова одиниця у схiдних слов'ян i в Давньоруськiй
державi: злиток срiбла у 160 г. (київська гривна); трохи менша вагою
гривна новгородська; також прикраса на шию у виглядi обруча.
Д а ж б о г - у схiдних слов'ян бог сонця, свiтла, дарувальник благ
Д ж у р д ж а н с ь к е м о р е - Каспiйське море
Д и в - за повiр'ям схiдних слов'ян, чудисько, яке мало вигляд дракона
чи змiя, втiлення злого духу. У "Словi о полку Iгоревiм" - уособлення бiди
i нещастя: "уже тресну нужда на волю, уже врiжся Див на землю"
Д о м о в и к- добрий дух, сторож домашнього вогнища, опiкун родини
Ж е л в а - черепаха
Ж и в а, С и в а, Д i в а - богиня, покровителька життя
Є д м а - болото
Є п i т р а х и л ь- вузька смужка волотистої тканини, шириною в 15-20
см, одягалась на шию, вiльно звисала спереду поверх стихаря
Е д е л i н г и - "благороднi", знать у саксiв
С п а р х - градоначальник
I з в о д ь - рiв iз водою
I з м а ї л ь т я н и - давня назва народiв мусульманського
вiросповiдування
I к о н о б о р ц i - учасники єретичного руху в християнствi, якi
виступали проти шанування iкон. Виник у VIII сi.
I о а н в Дамаський- вiзантiйський богослов, фiлософ; поет, противник
iконоборства (бл. 675-753 рр.)
I о а н н Златоуст - вiзантiйський церковний дiяч, єпископ
Константинополя, вiдомий церковний красномовець (бл. 350-407 рр.)
К а й с т р а- торба
К а м к а - шовкова квiтчаста тканина
К а п i т е л ь - орнаментована в певному стилi верхня частина колони
К в а д р и г е м а - вiйськове судно з чотирма рядами весел
К и с т е н ь - вид холодної зброї, важка куля iз металу чи кiстки на
ременi
К и р и л о О л е к с а н д р i й с ь к и й - архiєпископ, один iз
"отцiв" церкви (V ст.)
К о щ е й - раб (лiтописна назва)
К с е н о ф о н т - давньогрецький письменник та iсторик (бл. 430-355
рр. до н. е.)
К о р м и л о - руль, керiвництво
К у а ф а - залiзний ковпак, який захищав водночас низ обличчя, шию та
плечi
К у п а - грошова одиниця, двадцять п'ята частина гривни
К у п а - сума позики у 5 гривен; закуп - той, хто взяв купу i став
боржником - закупом
Л а г в и ц я - глиняна посудина з вузькою шиєю
Л а г а л и щ е - пiхви для меча
Л а д а - у схiдних слов'ян - богиня кохання, шлюбу, сiм'ї
Л в л я - у схiдних слов'ян богиня, що одухотворяла весну i врожаї
Л i к о т ь - старожитня мiра довжини, приблизно з пiвметра
Л i т и - напiвзалежнi селяни у саксiв
Л и в а - болото
Л о в а т ь - рiчка, що впадав в Iльменське озеро
Л у д и й - дурний
М а р а, М о р а н а, М о р- дух темноти, хвороб, смертi, мору
М е ж е н ь - межа; межень - середина лiта
М е о т i й с ь к е м о р е, М е о т i с, М е о т и д а - Азовське море
М е р ь - плем'я, що населяло мiжрiччя Волги та Оки
М i д н и ц я - мiдна монета
М о в н я - лазня
М о к о ш а - верховне жiноче божество, матiр щастя, достатку
М о р д - злий дух, який завдав людям мук i катувань
Н а в у ш н и ц i - серги
Н а р е в - притока Вiсли
Н е в о- давня назва Ладозького озера, що у давнину вважалося морем
Н е с и т е ц ь - найбiльший порiг на Днiпрi
Н о г а т а - одна двадцята частина гривни
О б е л ь, о б е л ь н и й х о л о п - повнiстю залежний раб
О б о л о к а - хмара
О г н и щ а н и н - заможний власник земель, належав до вищої
феодальної частини суспiльства
О д и н- верховний одноокий бог германських племен, а також грозове
небо. Володар морiв i повелитель люд-. ських доль, який своїм всевидящим
оком оглядав землю, батько перемог
О л о в и р - шовкова тканина, прикрашена золотою ниткою
О м о ф о р - широка смуга золотистої тканини, якою пов'язували плечi
О п о р о м в з я т и - захопити зненацька, приступом
О т а р и ц я - надiл землi, яким володiв релейний закуп, селянин, що
став залежним за рiллю, за орну землю
О ч е р т - окреслений простiр довкола требища, викладений камiнням
П а в з а н i й - малоазiатський мандрiвник i письменник (II ст.)
П а в л и к i а н и - прихильники єретичного антифеодального руху в
Вiзантiї (назва походить вiд iменi апостола Павла)
П а д о р о г а - розпутиця
П а л а - жiноче вбрання. Тканина, яку накидали на голову i якою
драпiрували верхнiй одяг
П е к - у вiруваннях схiдних слов'ян володар потойбiчного свiту
П е н у л а - верхнiй жiночий одяг, що його одягали поверх вузької i
довгої тунiки
П е р у н - один iз головних богiв у схiдних слов'ян, володар грози,
блискавки i грому, покровитель воїнiв Пiтьма - те ж, що i Морана, Мара -
втiлення злих сил, темноти i смертi
П л а т о н - давньогрецький фiлософ-iдеалiст (428-348 рр. до н. е.)
П л у т а р х - давньогрецький письменник та iсторик (бл. 45-127 рр.)
П о д i р - одяг iудейського свяiценика
П о л i б i й - давньогрецький iсторик (бл. 201-120 рр. до н. е).
П о р т и к - галерея на колонах або на стовпах перед входом у
примiщення, що завершується фронтоном - трикутним фасадом або атиком -
стiнкою над карнизом, часто оздобленою рельєфом
П о р у б - льох, що служив в'язницею
Б о с о х а - землеробський податок iз сохи - iз двору чи сiм'ї
селянина (посошне)
П о т е р ч а т а- в народному повiр'ї духи злигоднiв i хвороб
П о т я г и - податки iз ремiсникiв i землеробiв
П р а в е ж i - судовий штраф
П р а в и л о - управлiння, кермо
П р а щ у р, Щ у р - домашнє божество, носiй душ померлих родичiв,
охоронець роду вiд злих сил i нещасть
П р о т е в о н - перший, головний
П р я ж м о - хлiб
Р а б у в а т и - грабувати
Р а к а - особливе мiсце для зберiгання мощiв святих, теж саме, що
гробниця
Р а р о г - iнша самоназва слов'янського племенi бодричiв, що означає
"сокiл"
Р а т и щ е - те ж саме, що спис - холодна зброя. Довгий держак iз
металевим або кiстяним наконечником
Р и л о - знаряддя для копання чи риття землi, заступ
Р i д -у схiдних слов'ян верховний бог, зачинатель усього живого на
землi
Р i з а н а - (рьзана) - монета, одна п'ятдесята частина гривни
Р о ж а н и ц i - давньослов'янськi жiночi божества
Р о з в о д д я - повiнь
Р о з д е р т ь- випалена пожежею дiлянка лiсу, яку переорюють на ниву
Р о з к а л л я - веснянi талi води
Р я д, р я д н и ц я- договiр, угода
С а ж е н ь - мiра довжини, дорiвнювала 2,134 м., або 3 аршинам (1 арш.
- 0,711 м.)
С а к о с - верхнiй одяг патрiарха. З бокiв i знизу рукавiв не
зшивався, застiбався на повiтрянi петлi й гудзики, спереду оздоблювався
неширокою орнаментальною смугою тканини
С в а р о г -у схiдних слов'ян один iз найстарiших богiв, володар неба,
який навчив людей ковальству
С в я т о в и т, С в i т о в и д - верховний бог свiтла у балтiйських
слов'ян
С в е п е т - мед диких бджiл
С и т а - медовий напiй
С i м а р г л- священний крилатий бог у подобi пса, охоронець злакiв i
лiсiв
С т а н ь - повстання
С т а р г о р о д - велике торгове мiсто балтiйсько-слов'янського
племенi вагрiв. Пiзнiше завойоване нiмецькими феодалами i перейменоване в
Альденбург
С т р а т и г - воєначальник, командувач вiйськ
С т р и б о г - один iз головних богiв у схiдних слов'ян, бог вiтрiв
С у л и ц я - короткий метальний спис з кам'яним, кiстяним чи залiзним
наконечником
С х и м а - найвищий ступiнь чернечого аскетизму
Т а б а р и с т а н - мiсцевiсть в Азербайджанi
Т а м а р х а п с ь к а з е м л я - лiтописна Тьмуторокань
Т а н а ї с - так греки називали Дон
Т о р - бог грому у скандiнавiв, даритель дiтей, покровитель орачiв
Т р е б и - ритуальнi вiдправлення, жертвоприношення у язичникiв
Т р я с - божество страху
Т у н i к а - одяг прямокутного крою в довгими, до зап'ясть рукавами,
iз розрiзами по боках; низьким - до колiн - подолом
У к о т - якiр
У ж и щ е - канат
У р м а н и - порманни
Ф а р с а х - мiра шляху, вiрнiше, зусиль, витрачених на подолання
вiдстанi за добу. На рiвнинi це 20-50 км., в горах - менше.
Ф i б у л а - застiбка
Ф р i л i н г и - вiльнi громадяни у саксiв
Ф у к i д i д - давньогрецький iсторик (бл. 460-400 рр. до н. е.)
Х а л i с' и або к у л а с' и - "бiлi" хозари, власне хозари, в
розумiннi чистi, не змiшанi з iншими племенами
Х в а л и н с ь к е м о р е - Каспiйське море
Х з а - спецiально вироблена, дуже м'яка шкiра для взуття, яке носила
знать
Х о р е - бог сонця у новгородцiв. Деякi дослiдники вважають, що назва
ця походить вiд древнього слов'янського слова Кьрс - що означає "свiтло",
"вогонь". Вiд цього й "кресало"
Ч а г а - рабиня (лiтопис).
Ч а п а н - верхнiй одяг у тюркських народiв
Ч о р н о б о г - верховний володар злого й пiдступного свiту
Ч у д ь - давньоруська назва естiв
Ш е л о н ь - рiчка, впадає в озеро Iльмень
Ш и р в а н - мiсцевiсть в Азербайджанi
Я д и в о - їжа, харчi
Я л i в е ц ь - яскравий клаптик тканини, що крiпився до верхiвки
князевого шолома
Я р л - у скандiнавiв родова знать, також правитель держави
Я х о н т - коштовний камiнь, сапфiр