Милн Алан. Вінні-Пух

   — Ага, то тільки здається, що тірлімбомбомкати легко,— сказав Паць сам до себе,— але це зуміє не кожен. Ні, ні!..

ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА,
У якій до лісу приходить Тигра і снідає

   Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета — перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.
   — То ти, Пацю? — спитав він.
   Але то був не Паць.
   — Заходь, Крістофере Робіне! — сказав Пух.
   Але Крістофер Робін не зайшов.
   — Завтра розкажеш, Іа,— сказав Пух сонним голосом.
   Але шум не вщухав.
   — ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.
   "Що ж то таке? — подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.
   Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:
   — Привіт! — сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.
   — Привіт! — сказав Невідомо Хто.
   — Ти ба! — сказав Пух.— Привіт!
   — Привіт!
   — А-а, то це ти! — сказав Пух.— Привіт!
   — Привіт! — сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.
   Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:
   — А хто там?
   — Я,— відповів голос.
   — Ти ба! — сказав Пух.— Тоді заходь.
   Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.
   — Я — Пух,— сказав Пух.
   — А я — Тигра,— сказав Тигра.
   — Ти ба! — сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів.— А Крістофер Робін знає про тебе?
   — Звісно, що знає! — сказав Тигра.
   — Ну,— сказав Пух,— зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?
   — Тигри все люблять! — весело сказав Тигра.
   — Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко,— сказав Пух,— а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! — і він ліг у ліжко й хутенько заснув.
   А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.
   — Доброго ранку! — сказав Пух.
   — Доброго ранку! — сказав Тигра.— Диви, тут є ще хтось такий — точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.
   Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:
   — Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл.— Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:
   — Ну, хто переміг? Я?
   — Це моя скатертина,— сказав Пух і почав розгортати Тигру.
   — А я думав, хто ж це такий? — сказав Тигра.
   — Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.
   Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав — і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, — плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:
   — Тигри не люблять меду!
   — Ой-ой-ой! — сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило.— А я гадав, вони люблять усе.
   — Усе, крім меду,— сказав Тигра.
   Правду кажучи. Пух не тільки не засмутився, а навіть зрадів і чимшвидше сказав, що, тільки-но він покінчить зі своїм сніданком, він поведе Тигру в гості до Паця, і там Тигра зможе пригоститися Пацевими жолудями.
   — Дякую, Пуше,— сказав Тигра,— бо саме жолуді Тигри й люблять понад усе на світі!
   І ось після сніданку вони подалися в гості до Паця, і дорогою Пух пояснив, що Паць — Дуже Маленьке Створіння, яке не любить, коли на нього наскакують, так що він, Пух, просить Тигру не дуже розскакуватися для першого знайомства. А Тигра, який цілу дорогу то ховався за дерева, то зненацька вискакував із засідки, намагаючись упіймати Пухову тінь, відповідав, що Тигри наскакують тільки до сніданку, але варто їм з'їсти жменьку жолудів, і вони враз стають Тихі й Страшенно Ввічливі. Отак розмовляючи, вони непомітно підійшли до Пацевої хатки й постукали у двері.
   — Привіт, Пуше,— сказав Паць.
   — Привіт, Пацику. Оце ось — Тигра.
   — Ой! Сп-сп-спрравді? — сказав Паць, задкуючи до протилежного кінця столу. — А я думав, що Тигри не такі великі.
   — Хе! — сказав Тигра.— Ти ще не бачив великих.
   — Вони люблять жолуді, — сказав Пух.— Заради них ми й прийшли, бо бідолашний Тигра досі ще зовсім нічого не снідав.
   Паць підсунув полумисок із жолудями до Тигри й сказав:
   — Пригощайтесь, будь ласка.
   А сам щільніше присунувся до Пуха й, відчувши себе так значно хоробрішим, сказав майже безтурботним голосом:
   — То ти, значиться, Тигра? Гай-гай!..
   Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був ущерть напханий жолудями.
   Він довго й голосно жував, а тоді сказав:
   — Мимли не мюмлять момумів.
   А коли Пух із Пацем спитали: "Що, що?" — він сказав: "Мимачте меме",— й прожогом вискочив із хатки.
   Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:
   — Тигри не люблять жолудів!
   — Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду,— сказав Пух.
   — Усе, крім меду та жолудів, — заявив Тигра.
   Почувши це, Пух сказав:
   — А-а, ясно!
   А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:
   — То, може, вони люблять будяки?
   — Будяки? — сказав Тигра. — О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!
   — Тоді ходімо в гості до Іа,— запропонував Паць.
   І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.
   — Привіт, Іа! — сказав Пух.— Оце ось — Тигра.
   Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.
   — Як, ви сказали, оце осьзветься? — спитав він.
   — Тигра.
   — Угу,— сказав Іа.
   — Він щойно прийшов сюди,— пояснив Паць.
   — Угу,— ще раз сказав Іа.
   Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:
   — А коли він піде звідси?
   Пух став пояснювати, що Тигра — великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що — навпаки — сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.
   — Тут, певне, щось знайдеться для нього, — сказав Пух.— Тигри завжди їдять будяки — через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.
   — Красненько дякую за увагу, Пуше.
   — Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...
   — Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?
   — Тигра.
   — Ну, ходімо зі мною, Тигро.
   Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.
   — Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,— сказав він.— Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра — нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.
   Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.
   — Оце такі будяки? — пошепки спитав він.
   — Точно такі,— сказав Пух.
   — Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?
   — Саме ті,— сказав Пух.
   — Зрозуміло,— сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.
   — Ой! — раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.
   — Що трапилося? — запитав його Пух.
   — Пече! — пробурмотів Тигра.— Тигри не люблять будяків.
   — Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? — суворим голосом запитав Іа-Іа.
   — Але ж ти сам, Тигро, казав,— почав Пух,— що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.
   — І будяків! — крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.
   — Що ж нам робити? — спитав він Паця.
   Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.
   — Ви знайдете його в Кенги,— сказав Іа.
   — Тигро,— покликав Пух.— Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.
   Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.
   — Пече! — пояснив він, широко й привітно усміхаючись.— Гайда! — і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.
   Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:

 
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого -
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах — не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!
 

   — Він уже й так дуже великий,— сказав Паць.
   — Правду кажучи, він ще не дуже великий.
   — Може, й так, але він здаєтьсядуже великим. Просто велетенським.
   Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:

 
Скільки в Тигрі кілограмів,
літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!
 

   — От і весь віршик,— сказав він.— Тобі подобається, Пацю?
   — Усе, окрім літрів та бананів,— сказав Паць.— По-моєму, вони там ні до чого.
   — А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,— пояснив Пух,— от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші — дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.
   — Справді? А я й не знав,— сказав Паць.
   Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.
   — Ага, ось ти й прибіг, Тигро! — сказав Крістофер Робін.— Я знав, що ти десь гасаєш.
   — А я стільки всього знайшов у Лісі! — похвалився Тигра. — І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.
   Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.
   — Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? — спитав Пух.
   — Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,— сказав Крістофер Робін.— Але мені здається, Тигра сам знає.
   — Звісно, знаю,— сказав Тигра.— Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?
   — Будяки.
   — Еге, та ще окрім них.
   — Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.
   Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:
   "Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), — вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:
   — Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.
   Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.
   — А мені теж можна зазирнути? — спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.
   А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:
   — Що ж тепер буде?
   Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, щоти мені обіцяв".
   — А що то таке? — пошепки спитав Тигра Паця.
   — То йому дають Здоров'ячі Ліки,— пояснив Паць.— А він їх страшенно не любить.
   Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"
   Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.
   — Хіба ж так можна, серденько Тигро! — сказала Кенга.
   — Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! — захоплено заспівав Крихітка Ру.
   А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:
   — Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..
   Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.

ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА,
У якій всі йдуть на розшуки і Паць знову зустрічає Слонопотама

   Одного разу Пух сидів удома і зосереджено перелічував свої горщики з медом. Раптом хтось постукав у двері.
   — Чотирнадцять,— сказав Пух.— Прошу заходити. Чотирнадцять. Чи, може, п'ятнадцять? От морока. Зовсім збився через цей стукіт.
   — Привіт, Пуше! — сказав Кролик.
   — Привіт, Кролику! Правда ж, п'ятнадцять чи ні?
   — Чого?
   — Моїх горщиків з медом, які я лічив.
   — А може, чотирнадцять?
   — Ти певен?
   — Ні,— сказав Кролик.— А хіба це важливо?
   — Та я просто так хотів знати,— скромно сказав Пух,— щоб завжди можна було собі сказати: "У мене ще є чотирнадцять горщиків меду". Чи п'ятнадцять, якщо їх п'ятнадцять. Що більше, то на душі спокійніше.
   — Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,— сказав Кролик.— Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?
   — Зараз не пригадую,— сказав Пух.
   І далі, гарненько подумавши, додав:
   — А хто цей Кузька?
   — Та один із моїх Родичів та Знайомих,— недбалим голосом пояснив Кролик.
   Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку — на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.
   — Сьогодні я нікого не зустрічав,— сказав Пух,— принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?
   — Ні, він мені не потрібен,— сказав Кролик.— Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.
   — А-а, ясно,— сказав Пух.— То він що, загубився?
   — Та розумієш,— сказав Кролик,— його вже довгий час ніхто ніде не зустрічав, і я побоююсь, що, може, він і справді-таки загубився або заблукав. У кожному разі,— додав він поважним голосом,— я обіцяв Крістоферові Робіну організувати його розшуки. Отож збирайся швидше та й ходім.
   Пух ніжно попрощався зі своїми чотирнадцятьма горщиками меду, сподіваючись, що їх п'ятнадцять, і вони з Кроликом подалися до Лісу.
   — Ну от,— сказав Кролик,— зараз ми почнемо Розшуки, і ці Розшуки я організував...
   — Що ти з ними зробив? — спитав Пух.
   — Організував. Ну, це значить... Розумієш, так роблять з розшуками завжди, коли треба, щоб не всі розшукували водночас на одному й тому ж місці. Через те, Пуше, я хочу, щоб ти порозшукував спершу біля Шести Сосен, а тоді посувався в напрямку Совиного Замку "Каштани",— там ти розшукаєш мене. Зрозумів?
   — Ні,— сказав Пух.— А що...
   — Ну, то я розшукаю тебе біля Совиного Замку "Каштани" — десь за годину.
   — А Паць організований теж?
   — Усі організовані, всі! — сказав Кролик і помчав геть.
   Коли вже Кролик зник з очей. Пух раптом згадав, що він забувся спитати, а хто ж такий Кузька — чи він із тих Кроликових Родичів та Знайомих, які можуть сісти тобі на носа, чи з тих, на котрих ти сам можеш ненароком наступити й не помітити.
   Але тепер було пізно питати, і тому Пух подумав, що найкраще буде почати ці Лови з розшуків Паця, аби розпитати в нього, кого вони розшукують, а тоді взятися за розшуки й самому.
   — Тільки ж марно розшукувати Паця біля Шести Сосен,— сказав сам собі Пух.— Бо Паця організовано в іншому, спеціально для нього визначеному місці. Отже, передовсім треба порозшукувати Паця в цьому Спеціальному Місці. Цікаво, де ж воно є?
   І він накреслив у голові такий
    ПЛАН
    що після чого розшукувати
    1. Спеціальне місце(Розшукати Паця). 2. Паць(Дізнатися, хто такий Кузька). 3. Кузька(Розшукати Кузьку). 4. Кролик(Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку). 5. Кузька знову(Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
   "Так, так,— подумав Пух, чалапаючи вперед,— клопітний буде сьогодні день".
   І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
   "Диви, — подумав Пух, — я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
   І тієї миті він теж приземлився.
    Бум!
   — Ой! — вереснуло щось.
   "Дивно,— подумав Пух.— Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
   — Рятуйте! — сказав тоненький, писклявий голосок.
   "Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" — подумав Пух.— Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
   — Рятуйте, ґвалт!
   "Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
   А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
   — Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
   — Пуше! — заверещав тоненький голосок.
   — Та це ж Паць! — радісно вигукнув Пух.— Де ти є?
   — Під сподом,— сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
   — Під сподом чого?
   — Тебе! — вереснув Паць.— Устань з мене!
   — Ох! — сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.— Хіба я впав на тебе, Пацю?
   — Ти впав на всього мене,— сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.
   — Але ж я не хотів,— співчутливо сказав Пух.
   — І я теж не хотів бути насподі,— сумно сказав Паць.— Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.
   — А що з нами скоїлося? — спитав Пух.— Куди ми вскочили?
   — Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом — пурх! — полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!
   — Еге,— сказав Пух.
   — Авжеж!
   Після цього Паць підступив ближче до Пуха й занепокоєно прошепотів:
   — Пуше, ти думаєш, ми вскочили в Пастку?
   Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався, щоз ними скоїлося, — вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!
   — А що ж буде, коли прийде Слонопотам? — тремтячим голосом спитав Паць.
   — Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,— підбадьорливо сказав Пух,— бо ти Дуже Маленьке Створіння.
   — Але він помітить тебе, любий Пуше!
   — Він помітить мене, а я помічу його,— сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,— і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"
   Паць дрібно затремтів, уявивши собі те "Хохо!", і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:
   — А... а... а що скажеш ти? — запитав він.
   Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.
   — Я не скажу нічого,— сказав нарешті Пух.— Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.
   — Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? — схвильовано спитав Паць.
   — Авжеж, скаже,— відповів Пух.
   Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.
   — Він знову скаже "Хо-хо!",— вів далі Пух,— а я собі мугикатиму пісеньку. І це його спантеличить. Бо коли хтось двічі скаже "Хохо!" і вважає, що він уже переміг, а ти собі мугикаєш пісеньку, тоді той хтось, намірившись сказати "Хо-хо!" втретє, раптом відчуває, що він... ну, що він... відчуває, що він...
   — Що "що він"?
   — Ну, що він не може,— закінчив Пух.
   — Чого не може?
   Пух знав, чого той Хтосьне може, але в голові в нього була тирса, в якій він не міг одразу знайти потрібні слова, щоб усе пояснити.
   — Ну, не може, і край,— повторив він.
   — Ти хочеш сказати, що він не зможе більше хохокати? — з надією спитав Паць.
   Пух захоплено подивився на друга і сказав, що саме це він і мав на увазі: якщо ти безперестану будеш мугикати пісеньку, інший перестане хохокати, бо йому нікуди буде вставляти свої хохоки.
   — Але він тоді скаже щось інше,— припустив Паць.
   — Мені цього й треба! Він скаже: "Що все це означає?" І тоді вже Яйому скажу — це чудова думка, Пацю, вона щойно мені сяйнула. Яйому скажу: "Оце я зробив пастку на Слонопотама і чекаю, доки в неї впаде потрібний мені Слонопотам". І мугикатиму собі далі. А його це зовсім приголомшить.
   — Пуше! — вигукнув Паць (тепер настала його черга захоплюватися другом).— Пуше, ти врятував нас!
   — Уже врятував? — спитав Пух не зовсім упевнено.
   Але Паць був цілком-цілком певен. І йому враз уявилася картина, як його хоробрий друг Вінні-Пух розмовляє зі страшним Слонопотамом. І тут Пацеві зробилося трішечки сумно, бо він раптом подумав, що було б краще, аби така Серйозна Розмова відбулася між ним, Пацем, і Слонопотамом, а не між Слонопотамом і Пухом, хоч він, Паць, ого як любить Пуха. Та що не кажи, а він, Паць, кмітливіший за Пуха, і розмова зі Слонопотамом вийшла б у нього цікавішою, ніж у Пуха, а потім, пізніше, приємно було б згадувати вечорами той день, коли він, Паць, відповідав Слонопотамові так безстрашно, ніби жодного Слонопотама перед ним і не було. Зараз Пацеві все це здавалося простим і легким. Він навіть знав уже ту розмову напам'ять:
   СЛОНОПОТАМ ( зловтішно). Хо-хо!
   ПАЦЬ ( безтурботно). Тара-тара-тара-ра...
   СЛОНОПОТАМ ( здивовано і вже не так упевнено). Хо-хо!
   ПАЦЬ ( іще безтурботніше). Трам-пам-пам, тірлім-пім-пі...
   СЛОНОПОТАМ ( намірився був утретє сказати "Хо-хо!", але замість того лише розгублено закашляв). Кахи-кахи! Що все це означає?
   ПАЦЬ ( удавано здивованим голосом). О, ти вже прийшов? Привіт! Це я зробив пастку і чекаю, поки в неї впаде Слонопотам.
   СЛОНОПОТАМ ( стривожено). Ох! ( Після довгої-довгої мовчанки). А ти певен, що її зробив ти?
   ПАЦЬ. Звісно, аякже!
   СЛОНОПОТАМ. Ох! ( Налякано). А я... я думав, що це... що це та пастка, яку я зробив на Паців.
   ПАЦЬ ( здивовано). Ні, це пастка, але не та!
   СЛОНОПОТАМ. Ох! ( Вибачливо). Та я, мабуть... мабуть, я помилився...
   ПАЦЬ. Авжеж, помилився. ( Ввічливо). Та я тобі пробачаю. ( Мугикає свою пісеньку далі).
   СЛОНОПОТАМ. Спасибі... Дуже вам вдячний... я... мені... мені краще, мабуть, піти?
   ПАЦЬ ( іще безтурботніше). Авжеж, краще. І чим швидше, тим краще. Тільки слухай: якщо десь здибаєш Крістофера Робіна, скажи йому, що він мені потрібен!
   СЛОНОПОТАМ ( догідлива й покірно). Обов'язково скажу! Обов'язково! ( Чимдуж тікає геть).
   ПУХ ( якого там не було, але без якого, як ми знаємо, ніде не можна обійтися). Ой Пацю, який же ти хоробрий та розумний!
   ПАЦЬ ( скромно). Нічого особливого, Пуше. Для мене це дрібниці. ( А потім, коли прийде Крістофер Робін, Пух розкаже йому все-все).
   Поки Паць отак мріяв, а Пух пригадував, скільки ж у нього залишилось горщиків з медом — чотирнадцять чи п'ятнадцять, по всьому Лісі йшли розшуки Кузьки. Справжнє ім'я Кузьки було Маленький Кузька, та поміж себе, коли про нього заходила мова, всі звали його просто Кузькою, хоч мова про нього майже ніколи не заходила (хіба вряди-годи хто скаже: "Він і справді-таки дуже маленький!"). Щойно він крутився біля Крістофера Робіна, а тоді йому заманулося швиденько оббігти довкола кущика трави — так, для забави. І він побіг, і всі його чекали, чекали, а він наче у воду впав, і ніхто не знав, куди він подівся.