Перші міста-держави на Криті виникли на самому початку II тисячоліття до нашої ери. Центром кожної з них був палац, який водночас слугував і храмом. Мешкали у таких палацах кількасот чоловік – цар із родиною, жерці, знатні критяни та їхня обслуга. Усі вони жили за рахунок податків, зібраних із селян. Саме тому критську цивілізацію часто називають палацовою.
Кораблі біля приморського міста. Фреска з Акротірі.
Керамічна таця з Феста (Археологічний музей Іракліона).
«Цар-жрець». Фреска з Кносського палацу.
Щоб контролювати збір податків, критяни створили власну писемність. Спочатку вона також була малюнковою, але потім її спростили, тому критське письмо ще називають лінійним. Розшифрувати його, щоправда, досі не вдалося, не відомо й те, якою мовою розмовляли давні мешканці острова.
Критські міста-держави спочатку були незалежними, але згодом їх під своєю владою об’єднали володарі міста Кносс. Першим царем об’єднаного Криту, за легендою, був цар Мінос Старий, який створив закони, спільні для всього острова, а щоб підкорені міста не прагнули до незалежності, поставив на чолі них своїх братів. Оскільки всередині країни війни були припинені, а від зовнішніх ворогів острів захищало море, критські міста навіть не оточували мурами – у цьому просто не було потреби.
2. Лабіринт. Символом царської влади на Криті була «священна сокира», яку критяни називали лабріс. Тому й палац у Кноссі отримав назву Лабіринт. Згодом так стали іменувати будь-яку споруду із заплутаними ходами, коридорами. І справді, людина, яка вперше потрапляла до палацу, могла легко заблукати. Адже в ньому було щонайменше триста кімнат, кілька тисяч колон, десятки сходів і переходів.
Лабріс, знайдений на Криті (Мюнхенське античне зібрання).
Однак для мешканців палацу це була дуже зручна оселя – з парадними залами й особистими помешканнями, спальнями і ванними кімнатами, великими коморами і майстернями ремісників, водогоном і каналізацією. Будівничі потурбувалися, щоб у помешканнях було достатньо світла – не лише завдяки вікнам, а й спеціальним отворам у даху. В центрі палацу розташовувався великий двір, забрукований гіпсовими плитами. Від двору сходи вели до царських помешкань. Стіни кімнат і переходів прикрашали яскраві фрески – фарбовані малюнки, зроблені на ще сирому тиньку. Саме завдяки цим малюнкам ми можемо зрозуміти, як жили давні критяни й у яких богів вірили.
Коридор у Кносському палаці (сучасний вигляд).
Стрибання через бика. Фреска з Кносського палацу.
Найшанованішою з усіх місцевих богів була Велика богиня-мати, яку називали також «володаркою». Збереглося кілька зображень цієї богині, які дозволяють стверджувати, що уявляли її в різних образах – як повелительку звірів, як захисницю рослин і навіть як царицю підземного світу. Втіленням ворожих людині сил природи – землетрусів і буревіїв – вважали іншого бога, якого зображували з тулубом людини і головою бика. Як називали його самі критяни, ми не знаємо, але грекам він був відомий під іменем Мінотавр. Для того, аби вмилостивити цього бога, критяни влаштовували особливі обряди, відомі як «ігри з биками». Можливо, не обходилося і без людських жертв, але на жодній з фресок палацу у Кноссі зображень подібних церемоній немає. Не знайдено і малюнків із сценами полювання чи війни – улюбленого заняття єгипетських фараонів, месопотамських чи хеттських царів.
Богиня (або жриця) зі зміями. Статуетка, знайдена у Кноссі (Археологічний музей Іракліона).
3. Морська могутність Криту. Царі Кносса володіли не лише Критом. Збудувавши потужний військовий флот, вони поширили свою владу і на сусідні острови. За переказами, найбільшої могутності Крит досяг за царювання Міноса Великого. Йому вдалося приєднати до свого царства прибережну частину Анатолії із містом Мілет. Данину Криту сплачували і греки, принаймні деякі з них. Мінос Великий приборкав піратів і налагодив мирну торгівлю з Єгиптом, Сирією, Італією. Легенда стверджує, що загинув цар під час свого походу на острів Сицилія. Але навіть його вбивці ставилися до Міноса з такою пошаною, що збудували на місці його поховання велике святилище.
Торгуючи з далекими країнами, товари з яких можна було привезти лише морем, критяни швидко зрозуміли, що розплачуватися за придбане іншим товаром – приміром, зерном – не дуже зручно. Щоб полегшити розрахунки, вони почали використовувати гроші – на Криті це були великі бронзові злитки, подібні за формою до бичачої шкіри. Власне, за один такий злиток і можна було придбати одного бика. Проте й інші розрахунки критяни вели у «биках» – скажімо, рабиня коштувала 4 бики, а великий казан – 12 биків.
Північна частина Кносського палацу (сучасний вигляд).
Щоправда, заморська торгівля, загарбницькі походи і данина, яку сплачували підкорені народи, збагачували лише царя, жерців і критську знать. На добробуті більшості мешканців острова, насамперед селян, морська могутність Криту майже ніяк не позначилася. Як і раніше, вони жили у маленьких глиняних халупах, що, тулячись одна до одної, складали невеличкі села, розкидані островом, і сплачували податки до державної скарбниці, годуючи мешканців Лабіринту.
4. Виверження вулкана на острові Фера і загибель Критської держави. У 1450 році до нашої ери сталася велика природна катастрофа – виверження вулкана на острові Фера на північ від Криту. Виверження більше нагадувало вибух, більша частина Фери просто зникла під водою, а викликаний ним потужний землетрус дощенту зруйнував критські міста. За кілька годин після вибуху острів накрила величезна морська хвиля – цунамі, яка знищила увесь військовий і торговельний флот Криту і довершила руйнування прибережних селищ. Але і на цьому випробування не завершилися. За кілька днів увесь острів був укритий товстим шаром вулканічного попелу. Він не лише знищив весь урожай, а й на кілька років зробив ґрунт непридатним для землеробства.
Люди у морі. Фреска з Акротірі.
Після такого несподіваного удару Критська держава вже не піднялася. Мешканцям острова відтепер було не під силу не лише утримувати владу над сусідами, а й захистити самих себе. З півночі на Крит вдерлися греки, які вже давно із заздрістю задивлялися на багатства кносських царів. Лабіринт та інші палаци були розграбовані, а сам острів – поділений між завойовниками.
Перші давньогрецькі держави
Кораблі біля приморського міста. Фреска з Акротірі.
Керамічна таця з Феста (Археологічний музей Іракліона).
«Цар-жрець». Фреска з Кносського палацу.
Щоб контролювати збір податків, критяни створили власну писемність. Спочатку вона також була малюнковою, але потім її спростили, тому критське письмо ще називають лінійним. Розшифрувати його, щоправда, досі не вдалося, не відомо й те, якою мовою розмовляли давні мешканці острова.
Критські міста-держави спочатку були незалежними, але згодом їх під своєю владою об’єднали володарі міста Кносс. Першим царем об’єднаного Криту, за легендою, був цар Мінос Старий, який створив закони, спільні для всього острова, а щоб підкорені міста не прагнули до незалежності, поставив на чолі них своїх братів. Оскільки всередині країни війни були припинені, а від зовнішніх ворогів острів захищало море, критські міста навіть не оточували мурами – у цьому просто не було потреби.
2. Лабіринт. Символом царської влади на Криті була «священна сокира», яку критяни називали лабріс. Тому й палац у Кноссі отримав назву Лабіринт. Згодом так стали іменувати будь-яку споруду із заплутаними ходами, коридорами. І справді, людина, яка вперше потрапляла до палацу, могла легко заблукати. Адже в ньому було щонайменше триста кімнат, кілька тисяч колон, десятки сходів і переходів.
Лабріс, знайдений на Криті (Мюнхенське античне зібрання).
Однак для мешканців палацу це була дуже зручна оселя – з парадними залами й особистими помешканнями, спальнями і ванними кімнатами, великими коморами і майстернями ремісників, водогоном і каналізацією. Будівничі потурбувалися, щоб у помешканнях було достатньо світла – не лише завдяки вікнам, а й спеціальним отворам у даху. В центрі палацу розташовувався великий двір, забрукований гіпсовими плитами. Від двору сходи вели до царських помешкань. Стіни кімнат і переходів прикрашали яскраві фрески – фарбовані малюнки, зроблені на ще сирому тиньку. Саме завдяки цим малюнкам ми можемо зрозуміти, як жили давні критяни й у яких богів вірили.
Коридор у Кносському палаці (сучасний вигляд).
Стрибання через бика. Фреска з Кносського палацу.
Найшанованішою з усіх місцевих богів була Велика богиня-мати, яку називали також «володаркою». Збереглося кілька зображень цієї богині, які дозволяють стверджувати, що уявляли її в різних образах – як повелительку звірів, як захисницю рослин і навіть як царицю підземного світу. Втіленням ворожих людині сил природи – землетрусів і буревіїв – вважали іншого бога, якого зображували з тулубом людини і головою бика. Як називали його самі критяни, ми не знаємо, але грекам він був відомий під іменем Мінотавр. Для того, аби вмилостивити цього бога, критяни влаштовували особливі обряди, відомі як «ігри з биками». Можливо, не обходилося і без людських жертв, але на жодній з фресок палацу у Кноссі зображень подібних церемоній немає. Не знайдено і малюнків із сценами полювання чи війни – улюбленого заняття єгипетських фараонів, месопотамських чи хеттських царів.
Богиня (або жриця) зі зміями. Статуетка, знайдена у Кноссі (Археологічний музей Іракліона).
3. Морська могутність Криту. Царі Кносса володіли не лише Критом. Збудувавши потужний військовий флот, вони поширили свою владу і на сусідні острови. За переказами, найбільшої могутності Крит досяг за царювання Міноса Великого. Йому вдалося приєднати до свого царства прибережну частину Анатолії із містом Мілет. Данину Криту сплачували і греки, принаймні деякі з них. Мінос Великий приборкав піратів і налагодив мирну торгівлю з Єгиптом, Сирією, Італією. Легенда стверджує, що загинув цар під час свого походу на острів Сицилія. Але навіть його вбивці ставилися до Міноса з такою пошаною, що збудували на місці його поховання велике святилище.
Торгуючи з далекими країнами, товари з яких можна було привезти лише морем, критяни швидко зрозуміли, що розплачуватися за придбане іншим товаром – приміром, зерном – не дуже зручно. Щоб полегшити розрахунки, вони почали використовувати гроші – на Криті це були великі бронзові злитки, подібні за формою до бичачої шкіри. Власне, за один такий злиток і можна було придбати одного бика. Проте й інші розрахунки критяни вели у «биках» – скажімо, рабиня коштувала 4 бики, а великий казан – 12 биків.
Північна частина Кносського палацу (сучасний вигляд).
Щоправда, заморська торгівля, загарбницькі походи і данина, яку сплачували підкорені народи, збагачували лише царя, жерців і критську знать. На добробуті більшості мешканців острова, насамперед селян, морська могутність Криту майже ніяк не позначилася. Як і раніше, вони жили у маленьких глиняних халупах, що, тулячись одна до одної, складали невеличкі села, розкидані островом, і сплачували податки до державної скарбниці, годуючи мешканців Лабіринту.
4. Виверження вулкана на острові Фера і загибель Критської держави. У 1450 році до нашої ери сталася велика природна катастрофа – виверження вулкана на острові Фера на північ від Криту. Виверження більше нагадувало вибух, більша частина Фери просто зникла під водою, а викликаний ним потужний землетрус дощенту зруйнував критські міста. За кілька годин після вибуху острів накрила величезна морська хвиля – цунамі, яка знищила увесь військовий і торговельний флот Криту і довершила руйнування прибережних селищ. Але і на цьому випробування не завершилися. За кілька днів увесь острів був укритий товстим шаром вулканічного попелу. Він не лише знищив весь урожай, а й на кілька років зробив ґрунт непридатним для землеробства.
Люди у морі. Фреска з Акротірі.
Після такого несподіваного удару Критська держава вже не піднялася. Мешканцям острова відтепер було не під силу не лише утримувати владу над сусідами, а й захистити самих себе. З півночі на Крит вдерлися греки, які вже давно із заздрістю задивлялися на багатства кносських царів. Лабіринт та інші палаци були розграбовані, а сам острів – поділений між завойовниками.
Перші давньогрецькі держави
1. Розселення грецьких племен. На північ від Криту і на захід від Анатолії розташований Балканський півострів. В той час, коли в Месопотамії й Єгипті виникали перші держави, південну частину півострова, а також навколишні острови (які, разом із Критом, і складають територію сучасної Греції) заселили племена греків. Власне, греками їх назвали згодом сусіди, а самі себе вони йменували еллінами, а свою країну – Елладою. Племена, які населяли Південну Елладу, називалися ахейцями, на півночі розселилися дорійці.
Греція, Егейське море і Крит (загальний вигляд з космосу).
Збір маслин. Зображення на чорнофігурній амфорі (Британський музей).
Грекам їхня нова батьківщина подобалася, вони вважали її найгарнішою країною у світі. Але життя тут не було простим. Більша частина Греції вкрита горами. Річок багато, але вони більше схожі на струмки, які влітку часто висихають. Хліб – ячмінь і пшеницю – вирощували лише у долинах, яких було не так вже й багато. На кам’янистих ґрунтах краще росли маслини і виноград. Маслини вживали у свіжому вигляді, солоними або маринованими, але більша частина врожаю йшла на виготовлення олії. З винограду насамперед робили вино – греки зазвичай пили його, розвівши з водою. Окрім того, вирощували яблука, груші, смокви, гранати, айву, горіхи, а також городину – капусту, горох, боби, цибулю і часник. Сіяли й льон. Орали греки за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Розводили також овець, кіз, свиней, згодом поширилося й конярство.
Якщо земля Греції не надто придатна для землеробства, то її береги немовби створені для мореплавства. Тут чимало зручних заток і бухт, а острови у морі розташовані близько один від одного. Греки були вправними рибалками.
Будівлі греки зводили переважно з каменю, якого в гірській країні вистачало, з глини виготовляли насамперед посуд. Гори Еллади були також багаті на корисні копалини – золото, срібло, свинець, мідь. Саме мідь, без якої неможливо виготовити ані бронзові знаряддя праці, ані бронзову зброю, стала головним джерелом багатства найдавніших грецьких держав.
2. Виникнення міст-держав. Перші міста у Греції виникли в XVI сторіччі до нашої ери – у тій частині Еллади, яку населяли ахейці. Як і на Криті, це були міста-палаци; серед них найбільші і найвідоміші – Мікени, Тиринф, Пілос, Фіви, Афіни.
Щоправда, ахейські палаци більше нагадували фортеці. У Тиринфі, наприклад, мури палацу були у 4,5 метра завтовшки і 7 метрів заввишки. Недарма це місто називали «міцностінним». Переповідали навіть, що звести такі мури звичайним людям не під силу, а будували їх казкові велетні – циклопи (з того часу велетенські споруди називають циклопічними).
Майже не поступався тиринфському палац у Мікенах. Але це місто частіше називали «золоторясним», бо воно було найбагатшим. Поховання місцевих володарів і зараз вражають багатством – тут знайшли не лише зброю і посуд, а й прикраси із дорогоцінних металів та слонової кістки, а також золоті маски – своєрідні посмертні портрети царів.
У палаці в Пілосі знайшли справжнє сховище глиняних табличок. Письмо, яким користувалися ахейці, було схожим на критське, і його також називають лінійним. Але, на відміну від критського, це письмо вдалося розшифрувати. І тепер ми знаємо не лише про внутрішній устрій найдавніших грецьких держав, а й безліч дрібниць із господарського життя.
Мури Тиринфа (сучасний вигляд).
Золота поховальна маска, знайдена в Мікенах (Національний археологічний музей в Афінах).
На чолі кожної ахейської держави стояв цар. Царю належали найкращі землі, сам він мешкав у палаці, на нього працювали сотні, а іноді й тисячі рабів. На користь володаря стягували податки і з мешканців сільської округи. За цим уважно слідкували чиновники. Для утримання своєї влади і загарбницьких походів проти сусідів у царя була озброєна дружина на чолі з командувачем. Та й самі ахейські царі майже не розлучалися із зброєю – навіть стіни палаців вони прикрашали малюнками із зображеннями битв і полювання.
3. Боги давніх греків. Особлива роль у житті давніх греків належала жерцям. Адже греки вірили, що лише вони знають, що треба робити, аби здобути прихильність богів. Богів греки уявляли дуже схожими на царів. Хіба що більш могутніми, здатними чинити справжні дива, і до того ж безсмертними. Як царі залежали від податків, що їх збирали із звичайних селян і ремісників, так і боги живилися, на переконання греків, пожертвами, що їх приносили люди. Як і царі, головні боги мешкали в розкішних палацах, розташованих, як розповідали легенди, на горі Олімп – найвищій горі Греції. Саме тому цих найшанованіших богів називали олімпійськими. Щоправда, у греків були й інші божества, які, на їхню думку, мешкали у звичайних горах, а також – річках, озерах і лісах, уособлювали вітер та інші стихії. Їх греки вважали не такими могутніми, як мешканців Олімпу, але теж намагалися «не ображати» і задобрювали пожертвами.
Серед олімпійських богів теж не було рівності. Найголовнішим, «царем богів» вважали Зевса. Його навіть зображували як володаря, що сидить на троні зі скіпетром або ж блискавкою в одній руці і богинею перемоги Нікою в іншій. Дружиною Зевса була богиня Гера – покровителька сім’ї і любові між чоловіком і дружиною. Брат Зевса – Посейдон – був богом морів, його часто змальовували на колісниці, запряженій білими кіньми і з тризубом в руці. Ударом тризуба, як вірили греки, Посейдон викликав буревії та землетруси. Ще один брат Зевса – Аїд – був богом підземного світу та «царства мертвих». За дружину собі він обрав Персефону, доньку богині землеробства Деметри. Греки вважали, що кожні півроку, коли Персефона жила у підземному царстві, Деметра сумувала, і у світі наставали осінь і зима. А коли поверталася – Деметра раділа, і приходила весна.
Улюбленою донькою Зевса була богиня мудрості Афіна. Вона нібито народилася з голови батька, до того ж – у повному бойовому спорядженні. Афіну вважали також покровителькою наук і ремесел. Богом ремесла був Гефест – його навіть показували як кульгавого коваля. Дружиною Гефеста визнавали богиню кохання і краси Афродіту. Вона, за легендою, народилася з морської піни. Афродіту часто зображували з її сином Еротом – крилатим хлопчиком з луком і стрілами. Вважали, що саме стріли Ерота викликають кохання – і не лише людей, але й богів.
Народження Афіни. Зображення на чорнофігурній амфорі (Національний археологічний музей у Мадриді).
Теракотова фігурка, знайдена в Мікенах (Лувр).
Піфія та її золотий триножник. Зображення на червонофігурній амфорі (Британський музей).
Бог торгівлі і мандрівок Гермес крил не мав. Він обходився крилатими чобітками. Але саме його боги зробили своїм вісником. За легендами, Гермес з дитинства виявляв не лише швидкість, а й неабияку спритність, тому його вважали ще й богом обману і шахрайства. Богом виноробства був Діоніс, богом сонця – Геліос, богинею місяця – Селена. Богинею місячного сяйва і полювання називали Артеміду. Брат Артеміди Аполлон, якого вважали зразком чоловічої краси, був богом сонячного світла і мистецтв, а також близької до них лікарської справи. Щоправда, за кожне з дев’яти мистецтв відповідала ще й окрема богиня – муза, а богом-лікарем вважали сина Аполлона Асклепія.
Найшанованіший храм Аполлона був розташований у містечку Дельфи. До нього з усієї Греції зверталися за порадами і пророцтвами. Щоб їх отримати, жриця, яку називали піфією, сідала біля священної ущелини. Під впливом отруйної пари, яка йшла з ущелини, вона непритомніла і вигукувала окремі слова. Інші жерці «перекладали» їх більш звичною мовою, але досить заплутано, так що зміст деяких пророцтв ставав «зрозумілим» лише після того, як події відбулися. Проте греки вірили, що піфія ніколи не помиляється.
Греція, Егейське море і Крит (загальний вигляд з космосу).
Збір маслин. Зображення на чорнофігурній амфорі (Британський музей).
Грекам їхня нова батьківщина подобалася, вони вважали її найгарнішою країною у світі. Але життя тут не було простим. Більша частина Греції вкрита горами. Річок багато, але вони більше схожі на струмки, які влітку часто висихають. Хліб – ячмінь і пшеницю – вирощували лише у долинах, яких було не так вже й багато. На кам’янистих ґрунтах краще росли маслини і виноград. Маслини вживали у свіжому вигляді, солоними або маринованими, але більша частина врожаю йшла на виготовлення олії. З винограду насамперед робили вино – греки зазвичай пили його, розвівши з водою. Окрім того, вирощували яблука, груші, смокви, гранати, айву, горіхи, а також городину – капусту, горох, боби, цибулю і часник. Сіяли й льон. Орали греки за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Розводили також овець, кіз, свиней, згодом поширилося й конярство.
Якщо земля Греції не надто придатна для землеробства, то її береги немовби створені для мореплавства. Тут чимало зручних заток і бухт, а острови у морі розташовані близько один від одного. Греки були вправними рибалками.
Будівлі греки зводили переважно з каменю, якого в гірській країні вистачало, з глини виготовляли насамперед посуд. Гори Еллади були також багаті на корисні копалини – золото, срібло, свинець, мідь. Саме мідь, без якої неможливо виготовити ані бронзові знаряддя праці, ані бронзову зброю, стала головним джерелом багатства найдавніших грецьких держав.
2. Виникнення міст-держав. Перші міста у Греції виникли в XVI сторіччі до нашої ери – у тій частині Еллади, яку населяли ахейці. Як і на Криті, це були міста-палаци; серед них найбільші і найвідоміші – Мікени, Тиринф, Пілос, Фіви, Афіни.
Щоправда, ахейські палаци більше нагадували фортеці. У Тиринфі, наприклад, мури палацу були у 4,5 метра завтовшки і 7 метрів заввишки. Недарма це місто називали «міцностінним». Переповідали навіть, що звести такі мури звичайним людям не під силу, а будували їх казкові велетні – циклопи (з того часу велетенські споруди називають циклопічними).
Майже не поступався тиринфському палац у Мікенах. Але це місто частіше називали «золоторясним», бо воно було найбагатшим. Поховання місцевих володарів і зараз вражають багатством – тут знайшли не лише зброю і посуд, а й прикраси із дорогоцінних металів та слонової кістки, а також золоті маски – своєрідні посмертні портрети царів.
У палаці в Пілосі знайшли справжнє сховище глиняних табличок. Письмо, яким користувалися ахейці, було схожим на критське, і його також називають лінійним. Але, на відміну від критського, це письмо вдалося розшифрувати. І тепер ми знаємо не лише про внутрішній устрій найдавніших грецьких держав, а й безліч дрібниць із господарського життя.
Мури Тиринфа (сучасний вигляд).
Золота поховальна маска, знайдена в Мікенах (Національний археологічний музей в Афінах).
На чолі кожної ахейської держави стояв цар. Царю належали найкращі землі, сам він мешкав у палаці, на нього працювали сотні, а іноді й тисячі рабів. На користь володаря стягували податки і з мешканців сільської округи. За цим уважно слідкували чиновники. Для утримання своєї влади і загарбницьких походів проти сусідів у царя була озброєна дружина на чолі з командувачем. Та й самі ахейські царі майже не розлучалися із зброєю – навіть стіни палаців вони прикрашали малюнками із зображеннями битв і полювання.
3. Боги давніх греків. Особлива роль у житті давніх греків належала жерцям. Адже греки вірили, що лише вони знають, що треба робити, аби здобути прихильність богів. Богів греки уявляли дуже схожими на царів. Хіба що більш могутніми, здатними чинити справжні дива, і до того ж безсмертними. Як царі залежали від податків, що їх збирали із звичайних селян і ремісників, так і боги живилися, на переконання греків, пожертвами, що їх приносили люди. Як і царі, головні боги мешкали в розкішних палацах, розташованих, як розповідали легенди, на горі Олімп – найвищій горі Греції. Саме тому цих найшанованіших богів називали олімпійськими. Щоправда, у греків були й інші божества, які, на їхню думку, мешкали у звичайних горах, а також – річках, озерах і лісах, уособлювали вітер та інші стихії. Їх греки вважали не такими могутніми, як мешканців Олімпу, але теж намагалися «не ображати» і задобрювали пожертвами.
Серед олімпійських богів теж не було рівності. Найголовнішим, «царем богів» вважали Зевса. Його навіть зображували як володаря, що сидить на троні зі скіпетром або ж блискавкою в одній руці і богинею перемоги Нікою в іншій. Дружиною Зевса була богиня Гера – покровителька сім’ї і любові між чоловіком і дружиною. Брат Зевса – Посейдон – був богом морів, його часто змальовували на колісниці, запряженій білими кіньми і з тризубом в руці. Ударом тризуба, як вірили греки, Посейдон викликав буревії та землетруси. Ще один брат Зевса – Аїд – був богом підземного світу та «царства мертвих». За дружину собі він обрав Персефону, доньку богині землеробства Деметри. Греки вважали, що кожні півроку, коли Персефона жила у підземному царстві, Деметра сумувала, і у світі наставали осінь і зима. А коли поверталася – Деметра раділа, і приходила весна.
Улюбленою донькою Зевса була богиня мудрості Афіна. Вона нібито народилася з голови батька, до того ж – у повному бойовому спорядженні. Афіну вважали також покровителькою наук і ремесел. Богом ремесла був Гефест – його навіть показували як кульгавого коваля. Дружиною Гефеста визнавали богиню кохання і краси Афродіту. Вона, за легендою, народилася з морської піни. Афродіту часто зображували з її сином Еротом – крилатим хлопчиком з луком і стрілами. Вважали, що саме стріли Ерота викликають кохання – і не лише людей, але й богів.
Народження Афіни. Зображення на чорнофігурній амфорі (Національний археологічний музей у Мадриді).
Теракотова фігурка, знайдена в Мікенах (Лувр).
Піфія та її золотий триножник. Зображення на червонофігурній амфорі (Британський музей).
Бог торгівлі і мандрівок Гермес крил не мав. Він обходився крилатими чобітками. Але саме його боги зробили своїм вісником. За легендами, Гермес з дитинства виявляв не лише швидкість, а й неабияку спритність, тому його вважали ще й богом обману і шахрайства. Богом виноробства був Діоніс, богом сонця – Геліос, богинею місяця – Селена. Богинею місячного сяйва і полювання називали Артеміду. Брат Артеміди Аполлон, якого вважали зразком чоловічої краси, був богом сонячного світла і мистецтв, а також близької до них лікарської справи. Щоправда, за кожне з дев’яти мистецтв відповідала ще й окрема богиня – муза, а богом-лікарем вважали сина Аполлона Асклепія.
Найшанованіший храм Аполлона був розташований у містечку Дельфи. До нього з усієї Греції зверталися за порадами і пророцтвами. Щоб їх отримати, жриця, яку називали піфією, сідала біля священної ущелини. Під впливом отруйної пари, яка йшла з ущелини, вона непритомніла і вигукувала окремі слова. Інші жерці «перекладали» їх більш звичною мовою, але досить заплутано, так що зміст деяких пророцтв ставав «зрозумілим» лише після того, як події відбулися. Проте греки вірили, що піфія ніколи не помиляється.
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента