Шевченко Дмитрий. Поеми

I

Не в нашiм краю, богу милiм,
Не за гетьманiв i царiв,
А в римськiй iдольськiй землi
Се беззаконi творилось.
Либонь, за Декiя царя?
Чи за Нерона сподаря?
Сказать запевне не зумiю.
Нехай за Нерона. Росi©
Тодi й на свiтi не було,
Як у Iталi© росло
Мале дiвча. I красотою,
Святою, чистою красою,
Як тая лiлiя, цвiло.
Дивилася на не© мати
I молодiла. I дiвчатi
Людей шукала. I найшла.
Та, помолившись Гiменею
В сво©м веселiм гiнекею,
В чужий веселий одвела.
Незабаром зробилась мати
Iз добро© тi© дiвчати;
Дитину-сина привела.
Молилася сво©м пенатам
I в Капiтолiй принесла
Немалi жертви. Ублагала
Капiтолiйський той сигклiт,
Щоб первенця ©© вiтали
Святi© iдоли. Горить
I день i нiч перед пенатом
Святий огонь. Радi мати:
В Алкiда син ©© росте,
Росте... Лицяються гетери
I перед образом Венери
Лампаду свiтять.

II

Тодi вже сходила зоря
Над Вiфле мом. Правди слово,
Свято© правди i любовi
Зоря всесвiтняя зiйшла!
I мир i радiсть принесла
На землю людям. Фарисе©
I вся мерзенна Iудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болотi.
I сина божi я во плотi
На тiй Голгофi розп'яла
Межи злодiями. I спали,
Упившись кровiю, кати,
Тво ю кровiю. А ти
Возстав од гроба, слово встало,
I слово правди понесли
По всiй невольничiй землi
Тво© апостоли святi©.

III

Тодi ж ото ©© Алкiд,
Та ще гетери молодi©,
Та козлоногий п'яний дiд
Над самим Аппi вим шляхом
У га© гарно роздяглись,
Та ще гарнiше попились,
Та й поклонялися Прiапу.
Аж гульк!.. Iде святий Петро
Та, йдучи в Рим благовiстити,
Зайшов у гай води напитись
I одпочити. - Благо вам! -
Сказав апостол утомленний
I оргiю благословив.
I тихим, добрим, кротким словом
Благовiстив ©м слово нове,
Любов, i правду, i добро,
Добро найкраще на свiтi -
То братолюбi . I ситий
I п'яний голий отой Фавн,
I син Алкiд твiй, i гетери -
Всi, всi упали до землi
Перед Петром. I повели
До себе в терми на вечерю
Того апостола...

IV

I в термах оргiя. Горять
Чертоги пурпуром i златом,
Куряться амфори. Дiвчата
Трохи не голi© стоять
Перед Кiпрi дою i в лад
Спiвають гiмн. Приуготован
Веселий пир; i полягли
На ложах гостi. Регiт! Гомiнi
Гетери гостя привели
Сивобородого. I слово
Iз уст апостола святого
Драгим ле м потекло.
I стихла оргiя. А жриця
Кiпрiди, оргi© цариця,
Поникла радостним челом
Перед апостолом. I встала,
I всi за нею повставали
I за апостолом пiшли
У катакомби. I диний
Твiй син Алкiд пiшов за ними
I за апостолом святим,
За тим учителем сво©м.
А ти весела вийшла з хати
На шлях iз гаю виглядати
Свого Алкiда. Нi, нема.
Уже й не буде. Ти сама
Помолишся сво©м пенатам,
Сама вечерять сядеш в хатi...
Нi, не вечерять, а ридать,
Ридать, i долю проклинать,
I сивiть, кленучи. I горе!
Умреш си на самотi,
Мов прока жен на!

V

На хрестi
Стремглав повiсили святого
Того апостола Петра.
А неофiтiв в Сiракузи
В кайданах одвезли. I син
Алкiд, твоя дитина,
диная твоя родина,
Любов диная твоя,
Гни в неволi, в кайданах.
А ти, прескорбная, не зна ш,
Де вiн кона , пропада !
Iдеш шукать його в Сибiр
Чи те ... в Скiфiю... I ти...
I чи одна ти? Божа мгiти
I заступи вас i укрий'
Нема сiм'©, нема хати,
Нема брата, нi сестри,
Щоб незаплаканi ходили,
Не катувалися в тюрмi
Або в далекiй сторонi,
В британських, гальських легiонах
Не муштрувались! О Нероне!
Нероне лютий! Божий суд,
Правдивий, наглий, серед шляху
Тебе осудить. Припливуть
I прилетять зо всього свiта
Святi© мученики. Дiти
Свято© волi. Круг одра,
Круг смертного твого предстануть
В кайданах. I... тебе простять.
Вони брати i християни.
А ти собака! людо©д!
Деспот скажений!

VI

Аж кишить
Невольника у Сiракузах
В льохах i тюрмах. А Медуза
В шинку з старцями п'яна спить.
От-от прокинеться... i потом
I кров'ю вашою, деспоти,
Похмiлля справить.
Скрiзь шукала
Дитину мати. Не найшла
I в Сiракузи поплила.
Та там уже його в кайданах
Найшла, сердешная, в тюрмi.
Не допустили й подивитись,
I мусила вона сидiть
Коло острога. Ждать i ждать,
Як бога з неба виглядать
Свойого сина: аж поки-то
Його в кайданах поженуть
Бульвар мести. А в Римi свято,
Велике свято! Тиск народу,
Зо всього царства во води,
Преторiани i сенат,
Жерцi i лiктори стоять
Круг Капiтолiя. I хором
Спiвають гiмн i курять дим
З кадил i амфор. I з собором
Iде сам кесар. Перед ним
Iз бронзи литую статую
Самого кесаря несуть.

VII

Непевне видумали свято
Патрицi©-аристократи
I мудрий кесарiв сенат.
Вони, бач, кесаря хвалили
На всi лади, що аж остило
Самим ©м дурня вихвалять, -
То заразом, щоб доканать,
Вони на радi присудили,
Щоб просто кесаря назвать
Самим Юпiтером, та й годi.
I написали во водам
По всьому царству: так i так.
Що кесар бог. Що бiльш од бога©
I майстровi дали кувать
Iз бронзи кесаря. До того
Так, нотабене, додали,
Що бронзовий той кесар буде
I милувать. Сердешнi люди,
Неначе в iрiй, потягли
У Рим на прощу. Приплила
Iз Сiракуз i та небога
Благати кесаря i бога.
I чи одна вона? Мiй боже!
Прийшло ©х тисячi в сльозах,
Прийшло здалека.
Горе з вами!
Кого благати ви прийшли?
Кому ви сльози принесли?
Кому ви принесли з сльозами
Свою надiю? Горе з вами,
Раби незрячi©! Кого?
Кого блага те, благi©,
Раби незрячi©, слiпi©?
Чи ж кат помилу кого?
Молiтесь боговi одному,
Молiтесь правдi на землi,
А бiльше на землi нiкому
Не поклонiтесь. Все брехня -
Попи й царi...

VIII

Перед Нероном,
Перед Юпiтером новим,
Молились вчора сенатори
I всi патрицi©; i вчора
Лилася божа благодать.
Кому чи чином, чи грошима,
Кому аренду Палестiну,
Байстрятам дещо. А кому
Самi благоволили дать
Свою пiдложницю в супруги,
Хоча й пiдтоптану. Нiчого,
Аби з-пiд кесаря. А в кого
Сестру благоволили взять
У свiй гарем. I се нiчого:
На те вiн бог, а ми пiд бога
Себе повиннi пiдкладать,
Не тiльки сестер.
Преторiани помолились,
Преторiанам дав указ,
Щоб все, що хочуть, те й робили,
А ми помилу мо вас.
I ви, плебе©-гречкосi©,
I ви молилися, та вас
Нiхто не милу . Не вмiють
Вас i помилувать гаразд!

IХ

На третiй день уже пустили
Молитися за християн.
I ти приходила, молилась,
I милосердий iстукан
Звелiв везти iз Сiракузи
У Рим в кайданах християн.
I рада ти i весела,
Кумировi знову
Помолилась. А кумир той,
Юпiтер той новий,
Ось побач, яке свято
Буде завдавати
В Колiзе©. А тимчасом
Iди зустрiчати
Свого сина. Та не дуже
Радiй лиш, небого.
Ще не зна ш ти нового
Ласкавого бога.
А поки що, з матерями
Алкiдова мати
Пiшла його зустрiнути,
Святих привiтати
На березi. Пiшла си,
Трохи не спiва ш
Та кесаря Юпiтера
Хвалиш-вихваля ш:
- От Юпiтер, так Юпiтер!
Не жаль i назвати
Юпiтером. А я, дурна,
Ходила благати
У Афiни Юпiтера.
Дурна, бiльш нiчого! -
I нищечком помолилась
Кесаревi-богу.
Та й пiшла понад болотом,
На Тiбр погляда .
А по Тiбру iз-за гаю
Байдак виплива ,
Чи галера. На галерi
Везуть твого сина
З неофiтами в кайданах.
А твоя дитина
Ще й до щогли прикована -
Не неофiт новий,
А апостол великого
Христового слова.
Отакий-то вiн. Чи чу ш,
У путах спiва
Твiй мученик:

"Псалом новий госнодевi
I новую славу
Воспо м честним собором,
Серцем нелукавим.
Во псалтирi i тимпанi
Воспо м благая,
Яко бог кара неправих,
Правим помага .
Преподобнi© во славi
I на тихих ложах
Радуються, славословить,
Хвалять iм'я боже.
I мечi в руках ©х добрi,
Острi обоюду,
На отмщенi язикам
I в науку людям.
Окують царей неситих
В залiзнi© пута
I ©х, славних, оковами
Ручними скрутять.
I осудять неправедних
Судом сво©м правим,
I вовiки стане слава,
Преподобним слава".

Х

А ти на березi стояла,
Неначе темная скала.
Не слухала i не ридала,
А "алiлуя" подала
За матерями християнам.
Мов дзвони, загули кайдани
На неофiтах. А твiй син,
диний твiй! апостол новий,
Перехрестившись, возгласив:

- Молiтесь, братiя! Молiтесь
За ката лютого. Його
В сво©х молитвах пом'янiте.
Перед гординею його,
Брати мо©, не поклонiтесь.
Молитва боговi. А вiн
Нехай люту на землi,
Нехай пророка побива ,
Нехай усiх нас розпина .
Уже внучата зачались,
I виростуть вони колись, -
Не месники внучата тi©,
Христовi во©ни святi©!
I без огня i без ножа
Стратеги божi© воспрянуть.
I тьми i тисячi поганих
Перед святими побiжать.
Молiтесь, братiя. - Молились,
Молилися перед хрестом
Закутi в пута неофiти,
Молились радостно. Хвала!
Хвала вам, душi молодi©!
Хвала вам, лицарi святi©!
Вовiки-вiки похвала!

XI

I в Рим галера приплила.
Мина тиждень. П'яний кесар,
Постригши сам себе в Зевеса,
Завдав Зевесу юбiлей.
Лику Рим. Перед кумира
Везуть возами ладан, мiрро,
Женуть гуртами християн
У Колiзей. Мов у рiзницi,
Кров потекла. Лику Рим!
I гладiатор i патрицiй,
Обидва п'янi. Кров i дим
х упо©в. Ру©ну слави
Рим пропива . Тризну править
По Сцiпiонах. Лютуй! лютуй,
Мерзенний старче! Розкошуй
В сво©х гаремах! Iз-за моря
Уже вста святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе уб'ють. Ножем тупим
Тебе зарiжуть, мов собаку,
Уб'ють обухом.

XII

Другий день
Реве арена. На аренi
Лiдiйський золотий пiсок
Покрився пурпуром червоним,
В болото кровi замiсивсь.
А сiракузьких назоре©в
Ще не було у Колiзе©.
На третiй день i ©х в кайданах
Сторожа з голими мечами
Гуртом в рiзницю привела.
Арена звiром заревла.
А син твiй гордо на арену,
Псалом спiваючи, ступив.
I п'яний кесар, мов скажений,
Зареготавсь. I леопард
Iз льоху вискочив на сцену,
Ступив, зирнув... I полилась
Святая кров. По Колiзе©
Ревучим громом пронеслась
I стихла буря. Де ж була?
Де ти сховалась? Чом на його,
На кесаря свого святого,
Не кинулась? Бо стерегли,
Кругом в три лави оступили
Зевеса лiктори. За ним,
Тво©м Юпiтером святим,
Залiзну браму зачинили.
А ти осталася одна,
Одна-однiсiнька надворi.
I що ти зможеш? - Горе! Горе!
О горе люте мо !
Моя ти доленько! Без його
Що я робитиму? До кого
Я прихилюся?.. - I небога
Кругом зирнула, i о мур,
Об мур старою головою
Ударилась, i трупом пала
Пiд саму браму.

ХIII

З позорища увечерi
У терми сховався
Святий кесар з лiкторами.
Колiзей остався
Без кесаря i без римлян
I нiби заплакав
Одинокий. Мов гора та,
На полi чорнi
Колiзей той серед Риму.
Тихо, тихо вi
Iз-за Тiбра, iз Альбано
Вiтер понад Римом.
А над чорним Колiзе м,
Нiби iз-за диму,
Пливе мiсяць круглолиций.
I мир первозданний
Одпочив на лонi ночi.
Тiльки ми, Адаме,
Тво© чада преступнi©,
Не одпочива м
До само© домовини
У проспанiм ра©.
Гриземося, мов собаки
За маслак смердячий,
Та тебе ще зневажа м,
Праотче ледачий!

XIV

Трохи одпочила
Стара мати недобита.
Живущую силу
Сила ночi оживила.
Встала, походила
Коло замкнуто© брами
Та щось шепотала.
Чи не кесаря святого
Нишком проклинала?
А може й так. Тихесенько
До брами пiдкралась,
Послухала, усмiхнулась
I щось прошептала,
Якесь слово. I нищечком
Коло брами сiла
Й зажурилась. Незабаром
Брама одчинилась.
I на возах, на колесницях,
Iз Колiзея, iз рiзницi,
Святi© вивезли тiла
I повезли на Тiбр. Тiлами
Святих убитих годували
Для царського-таки стола
У Тiбрi рибу. Встала мати,
Кругом оглянулась, взялась
За биту голову руками
I тихо, мовчки за возами
Марою чорною пiшла
На Тiбр. А скiфи сiроокi,
Погоничi, рабiв раби,
Подумали - сестра Морока
Iз пекла вийшла провожать
У пекло римлян. Поскидали
У воду трупи, та й назад
З возами скiфи повертали.
I ти осталася одна
На березi. I ти дивилась,
Як розстилалися, стелились
Круги широкi© над ним,
Над сином праведним тво©м!
Дивилась, поки не осталось
Живого слiду на водi.
I усмiхнулася тодi,
I тяжко, страшно заридала,
I помолилась в перший раз
За нас розп'ятому. I спас
Тебе розп'ятий син Марi©.
I ти слова його живi©
В живую душу прийняла.
I на торжища i в чертоги
Живого iстинного бога
Ти слово правди понесла.

1857 8 грудня Нижнiй Новгород



** СОТНИК **

(В рукопису Шевченка поема ця не ма назви)

У Оглавi... Чи по знаку
Кому цей Оглав бiлохатий?
Троха лиш? Треба розказати,
Щоб з жалю не зробить смiху.
Од Борисполя недалеко,
А буде так, як Борисполь,
I досi ще сто©ть любенько
Рядок на вигонi тополь,
Неначе з Оглава дiвчата
Ватагу вийшли виглядати
Та й стали. Буде вже давно -
Отут бувало iз-за тину
Вилась квасоля по тичинi,
I з оболонками вiкно
В садочок лiтом одчинялось.
I хата, бачите, була
За тином, сотникова хата.
А сотник був собi багатий,
То в його, зна те, росло
На божiй харчi за дитину
Чи сь байстря. А може й так
Узяв собi старий козак
Чию сирiтку за дитину
Та й догляда в затишку,
Як квiточку, чужу дочку.
А сина (сотник був жонатий.
Та жiнка вмерла), сина дав
У бурсу в Ки©в обучатись,
А сам Настусю пiджидав,
Таки годованку, щоб з нею
Собi зробитися рiднею;
Не сина з нею по днать,
А забандюрилось старому
Самому в дурнях побувать.
А щоб не знать було нiкому,
То ще й не радився нi з ким,
А тiльки сам собi гада ...
А жiночки... лихий ©х зна !
Уже смiялися над ним!
Вони цю страву носом чують.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сидить сотник на причiлку
Та думку гада ,
А Настуся по садочку
Пташкою лiта .
То посидить коло його,
Руку поцiлу ,
То усами страшенними
Сивими пусту , -
Ну, звичайне, як дитина
Песту старого.
А старому не до того:
Iншого якогось,
Грiховного пестування
Старе тiло просить!..
I пальцями старий сотник
Настусинi коси,
Мов двi гадини великi,
Докупи сплiта ,
То розплете та круг ши©
Тричi обмота !..
А вона, моя голубка,
Нiчого не зна .
Мов кошеня на припiчку
З старим котом гра ...
_
Сотник_

Та одчепись, божевiльна..
Дивись лишень: коси
Мов русалка розтрiпала...
А чому ти й досi
Нiколи не вплетеш кiсники,
Отi, що тiтка привезла?..

Настуся_

Якби пустили на музики,
То я б кiсники заплела,
Надiла б жовтi черевики,
Червону б юпку одягла,
Заквiтчала б барвiнком коси...

Сотник_

Стривай, стривай, простоволоса!
Дурненька: де б же ти взяла
Того барвiнку заквiтчатись?
_
Настуся_

А коло тину! там такий
Порiс зелений, та хрещатий,
Та синiй! Синiй-голубий
Зацвiв...

Сотник_

Не будеш дiвувати!

Настуся_

А що ж, умру хiба?
_
Сотник_

Ба нi!
А снилось восени менi,
Тодi, як щепи ми щепили, -
Як приймуться... менi приснилось...
Як приймуться, то восени
Ти вийдеш замiж.

Настуся_
Схаменись!!
I щепи вашi поламаю...

Сотник_

I як барвiнок зацвiте...

Настуся_

То я й барвiнок позриваю.

Сотник_

А од весiлля не втечеш!
_
Настуся_

Ба нi, втечу, та ще й заплачу!
(Плаче)_

Сотник_

Дурна ти, Насте, як я бачу:
I посмiяться не даси...
Хiба не бачиш, я жартую.
Пiди лиш скрипку принеси
Та з лиха гарно потанцю ш,
А я заграю...
_
Настуся_

Добре, тату...
(I веселенька шасть у хату.)

Сотник_

Нi, трохи треба пiдождать.
Воно б то так! Та от що, брате:
Лiта не ждуть! лiта летять!
А думка проклята марою
До серця так i приросла...
А ти вже й скрипку принесла?
Яку ж ми вчистимо з тобою?

Настуся_

Е, нi! стривайте! Цур не грать,
А то не буду й танцювать, -
Поки барвiнку не нарву
Та не заквiтчаюсь. Я зараз!
_
(Iде недалечка, рве барвiнок, квiтча ться i спiва ._
А сотник, налагоджу скрипку)_

Сотник_

Отже одна вже й увiрвалась.
Стривай, i другу увiрву...

Настуся_
_
(верта ться заквiтчана спiваючи)_

"Якби менi крила, крила
Соколинi©,
Полетiла б я за милим,
За дружиною.
Полетiла б у дiброву,
У зелений гай,
Полетiла б, чорноброва,
За тихий Дунай".
(Тим часом,як вона спiва , у садочок входить молодий хлопець в
солом'яному брилi,в короткому синьому жупанку, в зелених шароварах, з
торбиною за плечима i з нага м)_

Петро_

З тим днем, що сьогоднi! Боже помагай!

Настуся_

Тату! тату! Петро! Петро iз Ки ва прийшов!
_
Сотник_

А, видом видати, слихом слихати! Чи по волi, чи по неволi?
_
Петро_

По волi, тату, та ще й богословом.
_
Сотник_
Ов!

Настуся_

Богословом?! Аж страшно!

Сотник_

Дурна, чого ти бо©шся!
_
(Пiдходить до сина, хрестить його i цiлу )_

Боже тебе благослови, моя дитино! Настусю! Поведи його в поко© та
нагодуй, бо вiн ще, може, й не обiдав.
_
Петро_

Та таки йтак

(Iде в свiтлицю з Настусею)_

Сотник_
_
(сам)_
I._ дарував же менi бог
Таке дитя, такого сина!
I богослов уже. Причина,
Причина мудрая. (Задуму ться)_
Чого?
Чого я_ думаю? У попи,
А_ як не схоче, то на Сiч.
I там не згине вражий хлопець.
Iти лиш в хату... От ще рiч:
Заставить треба богослова,
Щоб дома байдикiв не бив,
Щоб вiн гуляючи навчив
Настусю заповiдь, - щоб знову
Не довелось дяка наймать,
Як для покойно©. А знаю,
Без цього вже не повiнча
Отець Хома... Пiти сказать,
А то забуду...
_
(Iде в хату)_

Жить би, жить, хвалити бога,
Кохатися в дiтях,
Так же нi: самому треба
Себе одурити,
Оженитися старому
На такiй дитинi!
Схаменися, не женися:
I вона загине,
I сам сивим посмiшищем
Будеш в сво©й хатi,
Будеш сам оте весiлля
Повiк проклинати,
Будеш плакать, i нiкому
Тi сльози старечi
Буде втерти. Не женися!
I гич не до речi!
Дивися: рай кругом тебе,
I дiти, як квiти,
За що ж ти ©х, молоденькi,
Дума ш убити?..
Нi, старий мiй чепуриться,
Аж бридко дивиться!
А Настуся з богословом
Заповiдi вчиться.
Он дивiться: у садочок
Вийшли погуляти -
Удвох собi похожають,
Мов тi голуб'ята.
А старого нема дома,
То ©м - своя воля
Награтися. Дивiтеся:
Там коло тополi
Стали собi та й дивляться
Одно на другого.
Отак ангели святi©
Дивляться на бога,
Як вони одно на друге.
I Петрусь пита :

Петро_

Чом же ти оце, Настусю,
Справдi не чита ш?

Настуся_

Ахiба я школяр, чи що? Не хочу, та й годi.

Петро_

Хоч одну невеличку заповiдь сьогоднi вивчи, хоч п'яту!

Настуся_
I п'ято©, i шосто©, нiяко© не хочу.

Петро_

То пiп i не вiнчатиме нiколи, як не вмiтимеш!

Настуся_

Байдуже,нехай собi не вiнча .

Петро_

Азо мною?

Настуся_

I з тобою нехай собi... Е, нi, нехай повiнча !..

Петро_

Та читай же, а то...

Настуся_

А то що ти зробиш?

Петро_

Поцiлую. Ось побачиш!

Настуся_

Хоч як хочеш цiлуй собi, а я таки не читатиму!

Петро_
_
(цiлу ©© i примовляв)_

Оце тобi раз! Оце тобi два!
_
(А сотник вигляда з-за тину i входить в хату, не давши знаку)_

Настуся
_
(пруча ться)_

Годi-бо вже, годi! Незабаром батько прийде-треба справдi читать.

Петро_

А! Тепер i читать!
_
Сотник_
_
(виходить_ з хати)_

Дiти! Годi вже вам учиться! Чи не час обiдать?
_
(Петро i Настуся мовчки iдуть у хату)_

Сотник_
_
(сам)_

Навчилась, нiчого сказать!
Оце дитина! Нi, Настусю,
Я коло тебе захожуся
Тепер, лебедонько, не так!
Поки сто раз не поцiлу ,
Й читать не хоче! А бурсак!
Собачин сину, зна ш смак!
Ось я тебе попомуштрую
Не так, як в бурсi!.. Помелом!
Щоб духу в хатi не було!
Великий свiт наш, не загинеш!
Дивися, пся ного личина!
Оце-то так, що богослов!
У батька краде! Добре, свату!
Якi-то стали люди злi!..
А що то дi ться у хатi?
Там знову, знать, мо© малi
Читають... Треба розiгнати.

Отакi батьки на свiтi -
Нащо вони дiтям?
На наругу перед богом.
А шануйте, чтiте,
Поважайте його, дiти,
Бо то батько сивий!
Батько мудрий! Добре отим
Сиротам щасливим,
Що не мають отих батькiв,
То й не согрiшають.

Настуся_
_
(вибiга заплакана з хати)_

Не да i пообiдать,
В Ки©в проганя .
А боже мiй милостивий,
Що менi робити?
Помандрую!
_
(Дивиться в хату)_

Замiрився!
Ух! який сердитий!
Та не вдарить... А я таки
У Ки©в з Петрусем
Помандрую, хоч що хочеш!
Я не побоюся,
Серед ночi помандрую...
А вiдьма зляка ?!
Нi, не зляка.
_
(Загляда знову)_

Сердешненький!
Книжечки склада
У торбину i бриль бере.
Прощай, мо любе,
Мо серце!.. Увечерi?..
За царину?.. Буду!
Раньше буду! Ось на, лови!
_
(Кида через тин цвiток)_

Чу ш! Дожидайся ж!
_
(Виходить сотник. Настуся спiва )_

"Не ходи, не нуди, не залицяйся,
Не сватай, не пiду, не сподiвайся".

Сотник_

А ©й байдуже! Мов не зна !
Неначе та сорока скаче.
Настусю! Чом же ти не плачеш?
Адже ж Петруся вже нема .

Настуся_

Дивiтеся, яка печаль!
То й плачте, коли жаль...
_
Сотник_

Менi байдуже.

Настуся_
А менi
Ще й байдужiше, - вiн не мiй;
А я вже заповiдi знаю
Усi до одно©!

Сотник_

Усi?
Настуся
Нехай хоч зараз сповiда
Отець Хома ваш голосний!

Сотник_

А повiнча мось в недiлю?

Настуся_

Авжеж! Так ми ще не говiли;
Як одговi мось - тодi.

Сотник_
_
(цiлу ©©)_

Моя голубко сизокрила!
Моя ти ягiдко!..
_
(Танцю i приговорю )_
"У горох
Вчотирьох
Уночi ходила.
Уночi
Ходячи,
Намисто згубила".

Настуся_
Та годi вам уже з тим намистом. Iшли б швидше до отцяХоми та
порадилися, от що!

Сотник_

Правда, правда, моя квiточко! Побiжу ж я швиденько,а ти тут, моя любко,
погуляй собi тихенько! Та заквiтчайся! Та не жди мене, бо бути ма , що я
остануся i на вечерню. (Цiлу ©© i йде)._

Настуся_

Добре, добре, не ждатиму.
Не ждатиму, не ждатиму,
У свитину вдягатимусь,
У намисто уберуся,
Доганятиму Петруся.
Обнiмемось, поцiлу мось, поберемося за рученьки,та й пiдем удвох собi
аж у Ки©в. Треба заквiтчаться, - може, в останнiй
раз. бо вiн казав, що у Броварях i повiнча мося.

(Квiтча ться i спiва )_

"Ой пiду я не берегом-лугом,
Зустрiнуся з несуженим другом.
Здоров, здоров, несужений друже!
Любилися ми з тобою дуже.
Любилися, та не побралися,
Тiльки жалю серцю набралися".
Оце нагадала яку! Цур ©й, яка погана! Побiжу лиш швидше.
Оставайтеся здоровi, мо© високi© тополi i хрещатий мiй барвiночку!
_
(Виходить)_

Iде додому уночi
П'яненький сотник, а йдучи
Собi, веселий, розмовля :
- Нехай i наших люди знають!
Нехай i сивий i горбатий,
А ми!.. хе! хе! А ми жонатi!
А ми!.. - Насилу влiз у хату
Та й лiг собi тихенько спати,
Щоб Настю, бачте, не збудить
Та сорома не наробить.
Уже й "достойно" оддзвонили,
Уже додому люди йдуть, -
Не йде Настусенька, не чуть.
Насилу сотника збудили
Та розказали: так i так!
Перехрестився неборак,
Коня найкращого сiдла
I скаче в Ки©в. - В Броварях,
Уже повiнчана, гуля
Його Настуся молода!
Вернувся сотник мiй додому,
Три днi, три ночi не вставав,
Нiкому й слова не сказав
I не пожалувавсь нiкому.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Турбу ться, заробля ,
А того не зна ,
Що на старiсть одурi
I все занеха©ть.
Отак тепер i з сотником
З дурним мо©м сталось:
Розiгнав дiтей по свiту,
А добро осталось,
Нема з ким подiлити.
Довелось самому
Розкидати, розточити,
I добра нiкому
Не зробити нi на шеляг,
I притчею стати
Добрим людям, i охати
У холоднiй хатi
Пiд кожухом, i нiкому
Хату затопити
I вимести... По смiтнику
Ходити, нудити,
Поки пугач над стрiхою
В вiкно не зави ,
А наймичка холодного
Трупу не накри
Кожушиною старою,
А ключ од комори
Iз-за пояса украде...

Отаке-то горе
Iз сотником оце сталось.
Не минуло году,
Як Настусеньки не стало,
А вже на городi
Не осталося нiчого -
Свинi та телята
Уже бродять... А барвiнок!
Барвiнок хрещатий!
Притоптаний, коло тину
Засиха , в'яне!
А сам сотник у кожусi,
Одутлий, поганий,
Коло клунi похожа .
I стоги не вкритi,
I поко© не мазанi,
I сволок не митий,
I челядi нема дома,
Й худоби нема ...
А наймичка задрипана,
Та й та помика
Старим паном... Так i треба:
Не розганяй дiток,
Сивий дурню! Недовго жив
На свiй заробiток
П'яний сотник. Ще минуло
Лiто коло свiта,
А восени на улицi
Сотника убито!
А може, вмер неборака,
Од шинкарки йдучи?
Байдуже кому питати.
Забрали й онучi
Добрi люди, а самого
Гарно поховали
У левадi. I хрестика
Над ним не вкопали.
Аж жаль його: був багатий,
I рiдня i дiти
сть у його, а нiкому
Хрест постановити.
Умер сотник, i поко©
Згнили, повалялись,
Все пропало, погинуло.
Тiльки i осталось,
Що тополi на вигонi -
Стоять, мов дiвчата
Вийшли з Оглава ватагу
З поля виглядати.

[Кос-Арал 1849]



** ВIДЬМА **

Молюся, знову уповаю,
I знову сльози виливаю,
I думу тяжкую мою
Нiмим стiнам передаю.
Озовiтеся ж, заплачте,
Нiмi©, зо мною
Над неправдою людською,
Над долею злою.
Озовiтесь? А за вами,
Може, озоветься
Безталання невсипуще
I нам усмiхнеться.
По дна з недолею
I з людьми i скаже
Спасибi нам. Помолиться
Й тихо спати ляже.
I примиренному присняться
I люди добрi, i любов,
I все добро. I встане вранцi
Веселий i забуде знов
Свою недолю. I в неволi
Позна рай, позна волю
I всетворящую любов.

Коло осiннього Миколи,
Обiдранi, трохи не голi,
Бендерським шляхом уночi
Iшли цигани. А йдучи -
Звичайне, вольни - спiвали.
Iшли, iшли, а потiм стали.
Шатро край шляху розп'яли,
Огонь чималий розвели
I кругом його посiдали.
Хто з шашликом, а хто i так -
Зате вiн вольний, як козак
Колись-то був. Сидять, куняють,
А за шатром в степу спiва ,
Неначе п'яна з приданок:
Додому йдучи, молодиця:

"Ой у новiй хатi
Полягали спати,
Молодiй приснилось,
Що мати сказилась,
Свекор оженився,
Батько утопився.
I... гу..."

Цигани слухають, смiються:

- I де тi люди тут возьмуться?
Оце, мабуть, iз-за Днiстра,
Бо тут все степ... Мара! Мара! -
Цигани крикнули, схопились.
А перед ними опинилось
Те, що спiвало. Жаль i страх!
В свитинi латанiй дрижала
Якась людина. На ногах
I на руках повиступала
Од стужi кров; аж струпом стала.
I довгi коси в реп'яхах
О поли бились в ковтунах.
Постояла, а потiм сiла
Коло огню i руки грiла
На самiм полум'©. - Ну, так!
Оженився неборак! -
Сама собi вона шептала
I тяжко, страшно усмiхалась.
Що се таке? Се не мара.
Моя се мати i сестра,
Моя се вiдьма, щоб ви знали.

Цигани.
А вiдкiля ти, молодице?

Вiдьма
Хто, я?
(спiва )_

"Як була я молодиця,
Цiлували мене в лице,
А як стала стара баба,
Цiлували б, була б рада"

Циган.
Спiвуча, нiчого сказать.
Якби собi таку достать,
Та ще й з медведем...

Вiдьма.
Я спiваю.
Чи то сижу, чи то гуляю,
Все спiваю, все спiваю,
Уже забула говорить...
А перше добре говорила.

Циган_

Де ж ти була, що заблудила?

Вiдьма_

Хто, я? чи ти?

(шепче)_

Цить лишень, цить.
Он, бач, зо мною пан лежить.
Огонь погас, а мiсяць сходить,
В яру пасеться вовкулак...

(усмiхнувшись)_

Я в приданках була, впилася,
I молода не придалася...
А все то проклятi пани
З дiвчатами таке дiють...
Ще треба другу одружить.
Пiду, без мене не зумiють
I в домовину положить...

Цигани_