Ячейкин Юрий. Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання небрехи

просувалася крiзь натовп до трибуни. А коли з неу сипонули статурнi
санiтари, я полегшено зiтхнув.
Аж тут сталося неймовiрне. Замiсть приборкати здурiлого iнтерв'юера,
вони мовчки почали викручувати руки менi.
- Ви що, всi тут причиннi? - образивсь я. - Хiба ж так зустрiчають
iншопланетних гостей? Чи у вас скасованi закони гостинностi?
Але це не справило на них жодного враження. З однаковим успiхом я б
соромив восьминогiв.
- На помiч! - заволав я в усi мiкрофони, але натовп вiдповiв глузливим
реготом - нiхто й не збирався мене боронити.
Я вiдчайдушне борсався серед дужих санiтарiв. Та сили були нерiвнi. А
коли на мене силомiць натягли гамiвну сорочку, годi було пручатися. Адже
боронитися в гамiвнiй сорочцi ще важче, анiж бiгти наперегони в мiшку.
Наступноу митi мене, мов лантух, вкинули в роззявлену пащу машини з
божевiльнi.


Ув'язнення мос тривало довго. Та не скажу, щоб воно впливало на мене
зле. Зразковий медичний нагляд, чудовий санаторний розклад дня, вчасна i
висококалорiйна ужа - усього цього я довго був позбавлений. А тепер
надолужував прогаяне. Та й що лишалося робити, коли весь персонал вважав
мене невилiковним маньяком?
Оце загадкове ставлення до мосу особи з боку буквально усiх аборигенiв
я нiяк не мiг до пуття витлумачити. А щоб врятуватися, я конче мусив
розв'язати цю прикру тасмницю. Iнших шляхiв до порятунку не було.
Щодня до мене приходив аж до брiв посивiлий Професор i вiв зi мною
лагiднi бесiди. Вiн нiколи не суперечив менi, бо побоювався ускладнити мiй
тихий сказ ще й буйним божевiллям. Вiн спокiйно i небоязко вислуховував
моу гордi оповiдки про науковi й технiчнi досягнення. Але, коли я вже
гадав, що переконав його, що вiн упевнився в мосму зразковому психiчному
станi. Професор тiсу ж митi руйнував моу оптимiстичнi припущення.
- То у вас вiд перевтоми, - ласкаво казав вiн i, мов дитину, з
батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiй голiвцi. Визнаю, у цi
зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба
ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?
- То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична
пам'ять, - жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. - Те, що давно
минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в
нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно
вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти,
що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i
ще далi - в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в
страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу
диктатури...
Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як
дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi
поглядом назад i що золотий вiк - це старезна минувшина, час бездушного
панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше
не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.
Ну, добре: з вовками жити - по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий
монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я
пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним
свiтилом.
- Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? - запитав
новоприбулий корифей. - Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?
- Вiн тихий i смирний, - став на мiй захист Професор. - А коли мовчить,
поводиться як цiлком нормальна людина. До того ж, незважаючи на усю
фантасмагоричнiсть його суджень, вони не позбавленi логiки i
послiдовностi. Якби не оте прикре божевiлля, вiн мiг би чудово викладати
iсторiю.
- Виходить, поки що зрушень нема?
- На жаль...
- Так, рiдкiсний випадок. Подумати тiльки - вiн вважас справжнс небо
чорним з сяючими цятками, коли в дiйсностi все с навпаки!
- Ех, якби ото з'ясувати, на якому грунтi вiн здурiв! Дзеркальне
сприймання свiту i закономiрностей розвитку суспiльства наводить на
думку...
Але далi я вже нiчого не почув, бо протяг зачинив дверi до кабiнету
Професора. Втiм, i цього було досить, щоб зробити певнi висновки. Отже,
щодо мене вироблено сталий науковий погляд. Отже, я не подаю жодних надiй
на видужання. А коли так, то менi не вибратися з цiсу лiкувальноу
в'язницi. Що ж, доведеться пiдкоритися правилам чужоу гри. I вже того ж
самого дня я зробив перший вдалий хiд.
- Професоре, - мовив я, коли вiн звикло завiтав до мосу палати, -
припускаю, що ви масте рацiю. Але для того, щоб вилiкувати мене, необхiдно
приборкати i запроторити куди слiд повсталу генетичну пам'ять. Хiба не
так?
- Чудово, капiтане! - вiд задоволення Професор аж порожевiв. - Саме це
ми й намагасмося зробити! Я радий за вас, що ви нарештi це зрозумiли!
Перший крок до видужування полягас у тому...
- Але ж. Професоре, - зупинив я його, - аби запроторити генетику, слiд
створити перевагу або ж вiдновити пам'ять вищоу нервовоу системи, яка
вгамус моу розбурханi первiснi iнстинкти. Якщо ж цього не зробити, я тут у
вас вкiнець здичавiю i деградую.
- Не майте сумнiву, капiтане! - погодився зi мною Професор.
- Отож я прошу, щоб ви мене хоча б коротенько познайомили з iсторiсю
наукового i суспiльного поступу цивiлiзацiу, а також ласкаво забезпечили
вiдповiдною iсторичною i науково-популярною лiтературою.
- З величезним моум задоволенням! - аж затремтiв од захвату Професор. -
Почнемо хоч би й зараз, аби зцементувати у вашiй пам'ятi цю розмову! З
вашого дозволу, я запалю...
Звiсно, я пiдтримав компанiю. Витяг люлечку, тютюнець, i за хвилину ми
вдвох занурилися у синювато-сивий затишок.
- Почну, капiтане, з казок, - мовив Професор, - бо казки - то
найдавнiшi вiдомостi з народноу фантазiу, що колись були втiленi у певнi
реальнi образи, а до нас дiйшли як чудернацькi i дивнi вигадки. Нiяких
вiдомостей, старiших за казки, ми не масмо. Бiльше од того, вже й у казках
не все до пуття розумiсмо.,.
Я нашорошив вуха.


- Найбiльш популярнi зараз казки - це iсторiу про килим-лiтак i
чоботи-скороходи, скатерку-самобранку i всевидюче око, а також про
нерозмiнний карбованець...
Я ледь не схопився i не бовкнув, що в нас точнiсiнько тотожнi казки, та
вчасно стримався. I правильно зробив, бо як невдовзi з'ясувалося, тут
казки були на iнший лад.
- Що ми нинi знасмо про цi речi? - вiв далi Професор. - Тiльки й того,
що це були надзвичайно складнi хитромудрi вироби. Чоботи-скороходи i
килими-лiтаки майструвалися на основi антигравiтацiйноу механiки i
використовувалися як найбiльш надiйний i зручний наземний транспорт.
Скатерка-самобранка була портативним синтезатором для молекулярного
вiдтворення харчових продуктiв. Iнодi уу програма-меню сягала кiлькасот
найменувань. Назва ж всевидючого ока говорить сама за себе - за допомогою
цього карколомне складного, але мiнiатюрного приладу ви могли б побачити
все, що тiльки коулося кожноу даноу митi на планетi. Ясно, усi цi речi, на
перший погляд незамiннi i кориснi, викликали бурю невдоволення. Кому,
примiром, було присмно усвiдомлювати, що за вашими дiями задля розваги
будь-якоу митi з хворобливою цiкавiстю слiдкус якийсь невiдомий вам
блазень-антипод? Можна сказати, то був не корисний, а явно шкiдливий i
аморальний винахiд! Нинi його вже солiдно спростили - до сучасного
телевiзора на дванадцять наперед вiдомих програм.
Та це що! От з нерозмiнним карбованцем таки було справжнього клопоту!
Нерозмiнний карбованець ви одержували в день повнолiття, коли обирали
собi професiю i ставали на стежку самостiйного життя, незалежнi i вiльнi
вiд достаткiв батькiв. Але рiч полягала в тому, що хоч нерозмiнний
карбованець мав кожний, та самi карбованцi були не однаковоу вартостi. У
кожному окремому карбованцi були врахованi потреби кожноу iндивiдуальноу
особи. Якщо ви, примiром, володiли однiсю мовою, то на свiй карбованець
нiзащо не змогли б придбати iншомовних книжок, бо не мали в них жодноу
потреби. Але були й речi, що цiкавили всiх, як, скажiмо, рiзносортнi
скатерки-самобранки. Синтезатор найвищого гатунку на кiлькасот назв ви
мали змогу одержати, якщо Посiдали чiльне мiсце в державному управлiннi i
за своум службовим становищем мусили влаштовувати гучнi прийоми. Якщо ж ви
обiймали скромну посаду, то володiли низькосортним синтезатором з штучним
добором комплексних снiданкiв, обiдiв та вечер на двi-три особи. Це
викликало жахливi антагонiстичнi протирiччя. Нинi ми злiквiдували цей
ганебний недолiк, що сiяв ворожнечу у суспiльствi, бо вже кiлька столiть,
замiсть скатерок-самобранок, випускасмо книжки з тисячами
найрiзноманiтнiших кулiнарних рецептiв. Обирай собi сам страви i готуй на
власний смак i розсуд.
Або вiзьмемо чоботи-скороходи. Примiром, ви ревматик, але масте
незначнi особистi потреби, в котрих враховано, що багатомiсний
комфортабельний килим-лiтак вам нi до чого. От i мусили човгати в тих
осоружних чоботах до скону рокiв.
Внаслiдок отiсу неймовiрноу рабськоу залежностi од, здавалося б,
чудових речей на планетi весь час спалахували заколоти, кривавi бунти i
жахливi повстання. Гинули матерiальнi цiнностi, палали сховища з
синтезаторами, на смiтниках купчились цiлi горби нерозмiнних карбованцiв,
пiд ногами повсталих хрумтiли потрощенi всевидючi очi. З неба падали
численнi жертви, коли знавiснiлi чобiтники вiдчайдушне лiзли на абордаж до
килимiв-лiтакiв. У хiд пiшли шапки-невидимки, палочки-виручалочки i
мечi-кладенцi...
Та найстрахiтливiшою у тi прадавнi часи збросю були вогнедишнi Змiу
Гориничi. Оскiльки ж ви, капiтане, не масте навiть елементарного уявлення
про цих моторошних потвор, про цих нещадних чудовиськ, я спробую ух вам
змалювати.
Змiу Гориничi використовувалися виключно пiд час жорстоких каральних
акцiй. Позаяк головнi сутички точилися в повiтрi - цi жахливi одоробла
лiтали.
Були вони рiзного класу i потужностi - вiд однiсу до дванадцяти
босголовок, - та всi мали характерну, однотипну побудову з однаковими
тактичними i стратегiчними засобами ведення тогочасного двобою. Уявiть
собi стометрову могутню потвору з вогнедишною, усеспопеляючою босголовкою
на довгiй еластичнiй шиу з необмеженим напрямком прицiльних спалахiв в
усiх трьох вимiрах, гiгантський тулуб, щiльно вкритий непробивною,
вогнетривкою лускою, могутнi лапи з розчепiреними отруйними пазурами,
довжелезний хвiст в неприступнiй тилязi з гострякiв, що стирчали
навсебiч... Уся ця фантастична штучна споруда була створена лише для того,
аби нищити, палити, вбивати i мордувати. Навiть гучномовцi, якi були в тих
Змiув вмонтованi, промовляли виключно з ультимативних грамзаписiв. А який
жах наводило отаке страховидло, коли воно мало не одну, а дванадцять
босголовок, устаткованих нищiвними лазерами? Окрiм того, траплялися
несерiйнi екземпляри з ускладненим бiологiчним самопрограмуванням i
самовiдтворенням. У цих несерiйних лiтаючих бандюг замiсть однiсу знищеноу
босголовки, негайно вiдбруньковувалися аж три! Бувало, пiсля сутички
окремi Змiу Гориничi мали по сорок вiсiм босголовок, а то й бiльше! На
щастя, пiд тягарем того понаднормового поголiв'я вони були не в силi нi
лiтати, анi плазувати i швидко конали природною смертю вiд загального
фiзичного виснаження.
От тодi народилася надто небезпечна, але вельми почесна професiя
змiсборця. Нинi навiть припуститися важко, що одна людина долала отаку
лiтаючу фортецю. А секрет полягав у тому, що шиу босголовок не були вкритi
важкою i непробивною лускою. Адже луска звела б нанiвець маневровiсть
босголовок, отже, й усю смертоносну ефективнiсть каральних велетнiв. Окрiм
того, у ближньому двобоу Змiй Горинич змушений був вiдмовлятися вiд
використання свосу найнебезпечнiшоу зброу - лазерних променiв, бо iнакше
спалив би самого себе. Отож досить було наблизитися до вогнедишного
страховиська впритул, як дiло вирiшував меч смiливого звитяжця. Поступово
усi Змiу Гориничi були винищенi по всiй планетi, iнкубатори-розплiдники
розоренi, а уся вiдповiдна технiчна документацiя спалена.
З того й почався мирний, благодiйний поступ на планетi. А вiд жахливих
минулих часiв тiльки й лишилося, що чарiвнi, фантастичнi казки - примхлива
фольклорна тканина з окремих найбiльш вражаючих прадавнiх iсторiй...


Пiсля оцiсу вступноу лекцiу Професора я впав у ще бiльший вiдчай.
Гарних наплiв вiн менi казок! Нiби перед ним сидiла не доросла i солiдна
людина, а сопливе дитя дошкiльного вiку. Та я нiчим не зрадив себе i не
виказав свого незадоволення.
Але уявiть мiй подив: коли я почав студiювати iсторичнi хронiки i
науково-популярнi брошури, то одразу переконався, що Професор не брехав.
Казав менi саму правду, якою б неможливою вона не видавалася!
З хронiк з усiсю iсторичною очевиднiстю виникало, що поступ на планетi
дiйсно базувався на неймовiрному грунтi. Вiн нiби задкував вiд
надскладного до свого примiтивного прототипу. Але в той же час усе це
сприймалося i пояснювалося вченими iсторiографами як незаперечнi
досягнення мiсцевоу цивiлiзацiу i знаходило свос, хоч i парадоксальне, але
логiчне теоретичне тлумачення.
Рiч полягала у тому, що через якiсь нез'ясованi i поки що не зрозумiлi
менi причини iсторичний розвиток на планетi започаткувався не з
первiсно-дикунських вiдносин, а з на диво розвиненого технократичного
суспiльства. Можна було тiльки фантазувати про той колосальний рiвень
науки i технiки, що безнадiйно загубився в сивiй давнинi ще доказкового
перiоду. Нiчого дивного тут зрештою нема, бо й на Землi було надiйно
забуто безлiч секретiв прадавнiх майстрiв, що становлять нинi загадки
iсторiу. У нас позникали цiлi галузi науки, як ото астрологiя, геральдика,
сфрагiстика, тамгологiя, алхiмiя, чарiвництво i вiдьмологiя,
фiзiономiстика i теоретична казуустика. Куди подiлися фаусти, щорiчнi
конференцiу по обмiну досвiдом з питань демонологiу на Лисiй горi, грiзнi
володарi пiдземних, пiдводних i ефiрних стихiй? Де вони тепер - провидцi,
пророки i телепати? Але коли на Землi розвиток в основному йшов шляхом
ускладнення, то на цiй чудернацькiй планетi сталося навпаки.
З цього погляду на планетi було досягнуто чималих успiхiв. Як я вже
згадував, всевидюще око було прекрасно спрощено до дванадцятиканального
телевiзора зi сталими i нудними програмами. Колишнi чоботи-скороходи
удосконалилися (мало не вдався до помилкового визначення - " деградували
") до моторолерiв, мотоциклiв, мопедiв, велосипедiв i дитячих самокатiв, а
килими-лiтаки - до просто лiтакiв. Скатерки-самобранки також без слiду
позникали. Натомiсть пишно розквiтла чудово розгалужена система буфетiв,
закусочних, кав'ярень i чайних, удалень та ресторанiв з натуральними
стравами, а не штучно синтезованими з абстрактних молекул.
Було рiшуче злiквiдовано i ганебне закрiпачення вiд народження вiльноу
особи принизливим нерозмiнним карбованцем. До сьогоденних часiв, як
далекий вiдгомiн колишнiх антагонiстичних вiдносин, дiйшла тiльки
варварська, антидемократична в своуй сутi iдiома - "вдарити карбованцем".
Новi часи породили й новi прислiв'я та приказки: "Нема грошей - розмiняй
карбованця", "копiйка руб береже", "грошей - що й кишеня не сходиться",
"грошi всюди хорошi" та "хоч в головi пусто, аби капiталу густо". А
сталося те, що жорстокий диктат нерозмiнного карбованця був замiнений
твердою валютною системою, яка в принципi передбачала необмежене
накопичення капiталу кожною окремою особою. Таким чином, нинi не вiд
якогось осоружного нерозмiнного карбованця залежало, як ти задовольнятимеш
своу потреби. Тепер це залежало вiд самого тебе, вiд твоух здiбностей i
таланту, вiд твосу спритностi та енергiу. По сутi, права кожноу людини
нинi були необмеженi. Кожна окрема iндивiдуальнiсть мала цiлковиту змогу
задовольнити не лише своу, хай найбезглуздiшi потреби, а й навiть
дивацькi, iнодi навiть злочиннi примхи. Аби грошi!
Атож! Нарiжнi принципи моделювання тамтешнього iдеального суспiльства я
збагнув. Та це було пiвдiла. Головне й тепер лишалося не з'ясованим. Адже
я втямив лише "як", але досi не вiдав "чому". А голе "як" без путящого
"чому" завше може привести до хибних, а в мосму становищi - фатальних
висновкiв i вчинкiв.
Я не спав цiлих пiвдоби (я не кажу "нiч", бо ночей там взагалi не
iснувало), марно намагаючись розв'язати цю головну тасмницю. Аж нарештi
мене осяяло. Стрiла часу, як матерiальноу, об'сктивно iснуючоу величини,
скерована тут вiдносно нас, землян, на стрiчний напрямок.
I як це я ранiше не здогадався? Адже на нашiй рiднiй Землi здавна
iснувала гiпотетична теорiя, що час може бути не тiльки плюсовим, а й
мiнусовим.
Але теорiя лишалася на паперi, бо гiпотетичний "мiнус" передбачав
подiу, якi насправдi нiким не спостерiгалися. Променi зiрки, скажiмо,
йдуть вiдцентрове в усiх напрямках. Нiхто i нiколи не помiчав
протилежного. Ну, хто б наважився запевняти зворотне - мовляв, променi
надходять до зiрок звiдусiль i консервуються у зiрках? Адже тодi необхiдно
було визнати, що в зiрках вiдбуваються зворотнi ядернi реакцiу, тобто, що
кожна зiрка поглинас випромiнювання, а не с його джерелом.
Отут все стало на мiсце.
Мiнус-галактики таки iснують. Але вони не помiтнi для спостерiгачiв з
плюс-галактик... Адже вiд них не надходить свiтло, бо вони його
засмоктують у свою систему. Ого, у Всесвiтi немас дрiбниць! Отже, цi
мiнусовi галактики вгамовують небезпечну для нас ентропiю i зберiгають
всесвiтню енергетичну рiвновагу! Тепер вам зрозумiло, чому на зоряному
небi ми бачимо густi чорнi плями. Усi iншi закони природи на тих
"чорнотах" мають мiнусовий змiст i крутять колесо iсторiу в зворотний бiк.
Те, що для нас темне минуле, для них свiтле майбутнс, а наше свiтле
майбутнс - для них минула доба наукового варварства i високотехнiчного
дикунства...
Тисяча москiтних метеоритiв завбiльшки з молоду картоплю! Це ж я
замешкав у мiнусовому часi i скоро знову ходитиму з парубоцькою чуприною!
Це ж, якщо надовго затримаюся тут, мене не впiзнас навiть мiй юний друг i
послiдовник, новоспечений капiтан Козир!


З нетерпiнням очiкував я на черговий вiзит Професора i ретельно
готувався до вирiшального iнтелектуального двобою. Свобода або довiчне
психоув'язнення! - було моум бойовим гаслом. А коли вiн прийшов, я аж
скочив вiд хвилювання з крiсла i неспокiйно зарипiв протезом з кутка у
куток палати.
- Що сталося, мiй вельмишановний капiтане? - запитав надто
спостережливий головний наглядач.
- Професоре, - рiшуче зупинивсь я навпроти нього i втупився йому в очi,
- дозвольте з вами першим подiлитися однiсю, на мiй погляд, досить цiкавою
технiчною iдесю...
- Гм, - скептично набурмосився вiн, - кажiть, хоч я ух од вас уже
наслухався досхочу. Але однiсю бiльше чи однiсю менше, то нiчого не
важить...
- Так от, Професоре, - врочисто розпочав я. - Настав час, коли
створилися економiчнi i соцiальнi умови для повного знищення електрики як
головноу i вирiшальноу енергетичноу бази планети.
Вiн тiльки вражено заклiпав очима.
- Анахронiзм i вiдсталiсть електричноу енергiу очевиднi, -
просторiкував я. - Це гальмо у дальшому поступi суспiльного розвитку. Усi
рiчки захаращенi громiздкими греблями. Огиднi вежi електропередач з
трансформаторними пiдстанцiями спотворюють чудовi красвиди. Прекраснi
мiста вкритi, мов велетенським павутинням, дротяним мереживом. А вiзьмiть
хатнiй побут! Будь-яка домiвка вкрай натоптана холодильниками,
електропрасками, електрокавниками i телевiзорами. Скiльки з'явиться
додатковоу житловоу площi i спокiйного сiмейного затишку, якщо викинути на
смiтники цi небезпечнi для життя приладиi А що ми втратимо разом з втратою
електрики? Та нiчого! Бо й зараз нiчогiсiнько не знасмо про уу природу. Та
й знати не варто. А що виграсмо? Знiмемо пута з рiчок, у них заведеться
риба. Розквiтне плавання i риболовний спорт як засоби здорового i
корисного вiдпочинку. Уявiть, як змiниться на краще обличчя планети!
- А як же трамвау? - спантеличено пробелькотiв Професор.
- А що трамвау? - знизав я плечима. - Хай ух тягають конi! Зрештою,
кiнська сила вже не один-два роки набувас чинностi основного покажчика
потужностi...
Та Професор вже оговтався.
- Масте рацiю, - спочатку погодився вiн зi мною. - Електротехнiчнi
споруди справдi надто громiздкi i потворнi. А скiльки вони забирають у нас
сил i здiбностей! Скiльки заводiв тiльки те й роблять, що виготовляють
електроустаткування та електроприлади. Страшно згадати, мiльйони людей
працюють у потi чола свого лише для того, щоб засмiтити планету. Але ви,
капiтане, не врахували однiсу важливоу обставини. Для того щоб вiдмовитися
вiд одного джерела енергiу, слiд винайти iнше, бiльш просте. Не будемо ж у
свосму поступi задкувати до глобально небезпечноу термоядерноу i
променевоу енергiу.
Тiльки цього я й чекав.
Пiдiйшов до столу i спокiйно кинув козирного туза або, коли точнiше,
креслення елементарного парового двигуна.
- Ось вам нове джерело! Його можна монтувати навiть у сарау. Я аж
дивуюся, як це досi нiхто не додумався до такоу простоу речi...
Професор швидко, збагнув нескладний принцип роботи паровика. Очi його
радiсно заяснiли.
- Капiтане! - розчулено загорлав вiн i кинувся мене обнiмати. -
Присягаюся усiма дiрками на небi, я завжди вважав вас видатною людиною.
Про це свiдчить навiть ваш так званий зорелiт, кустарно злiплений вашими
золотими руками у цiлковитому розумовому потьмареннi. Я запевняв колег, що
ваш генiй не стiйко уражений i лише тимчасово животiс в полонi хворобливоу
фантазiу.
Професор передихнув од захвату, а тодi вигукнув:
- Ваш генiальний винахiд, капiтане, початкуе нову промислово-технiчну
революцiю на планетi! Ви - один з найбiльших мислителiв, якi будь-коли
ощасливлювали наше людство!
Я незворушно вислухав цi дифiрамби i нiчим не зашкодив Професоровi,
коли вiн з переможними зойками "Видужав! Видужав! Видужав!" кинувся до
телефону...
Наступного дня я звiтував зi своум карколомним (з погляду тамтешнього
поступу) проектом перед вченою радою. Знову мiй голос, посилений
ретрансляторами, лунав над планетою. Уся люднiсть слухала мене,
затамувавши подих. Мене, новообраного Головного Теоретика Вченоу Ради!
Кожне мос слово було на вагу золота. Пароплави! Паротяги! Паровi млини,
паровi майстернi i фабрики! Я до того розпалився, що широкими мазками
окреслив й подальшi свiтлi обрiу. Я не пошкодував фарб, щоб змалювати
далекий прийдешнiй день, коли щасливi нащадки замешкають у печерах навiть
без парового опалення (його замiнять гарячi природнi джерела i гейзери),
позбудуться будь-якоу залежностi вiд технiки, гомонiтимуть бiля затишного
багаття, оповiдаючи про своу мисливськi та рибальськi подвиги...
Нiхто менi не перечив. Усi слухали мов зачарованi. Тiльки мiй
попередник по посадi Головного Теоретика незграбно намагався спаплюжити
моу iдеу.
- Наш достойний вчений колега, - пiдступно почав вiн, - не врахував у
свосму вельми смiливому проектi одну, так би мовити, дрiбничку, яка, на
жаль, перекреслюс весь проект.
- Це ж яку, коли не секрет? - запитав я.
- А отаку! - зловтiшне процiдив цей вчений цап. - Маю на увазi рiчки,
хiмiчно очищенi внаслiдок реалiзацiу парового проекту. Автор його сам
недвозначно запевнив, що в рiчках можна буде навiть купатися. А що це
означас практично? Практично це означас, що в газетах побiльшас
некрологiв. Маю на увазi утопленикiв.
Ач, капосний заздрiсник!
- А дiти? - раптом трагiчним голосом завищав вiн. - Як утримати дiтей
од водноу спокуси? Вони ж усi перетопляться, i наша цивiлiзацiя безславно
загине! Я серйозно побоююся, що доповiдача передчасно випустили з його
несамовитим i погибельним проектом! Я все сказав, - вже зовсiм могильним
тоном закiнчив вiн свiй виступ серед цвинтарноу тишi.
О небо! Невже знову до психiатричноу в'язницi?
Та я видряпувався й не з таких тарапат...
- А коли це, - загримiв у мiкрофони я, - розумнi iстоти задкували перед
труднощами? Хiба ж важко буде скласти i видрукувати методологiчнi
посiбники "Як навчитися плавати" i "Перша допомога потопаючому"? - Грiм
оплескiв був красномовною вiдповiддю на моу сповненi оптимiзму i глибокоу
вiри у людський розум слова. - А якщо ж i захлинеться двiйко псевдовчених
ретроградiв i консерваторiв, - схидно докинув я, - прогресивна думка вiд
цього нiчого не втратить...
Авжеж, пiсля такоу рiшучоу вiдсiчi я лишився на волi. Однак вирушити у
зворотну путь ще довго не мав змоги. Куди б я не подався, мене завжди
оточував натовп з численних заступникiв, секретарiв, помiчникiв,
референтiв, консультантiв i стенографiстiв. Певно, мали мене весь час на
оцi, бо побоювалися, раптом я знову звихнуся, нароблю дурниць i
скомпрометую високу репутацiю вченоу ради.
Ех, якби тут iснували ночi! Вночi куди вигiднiше лаштуватися до втечi,
нiж удень...
Але згiдно з теорiсю вiрогiдностi, рано чи пiзно повинен був скластися
такий збiг обставин, що я мав лишитися сам один. Я день у день терпляче
чекав отоу вiрогiдноу нагоди. I прийшов мiй день.
Я пробирався до ракети, мов злодiй, бо якби хтось побачив моу пiдозрiлi
маневри, неодмiнно вирiшив би, що стався тяжкий рецидив. I мене знову б
сповили у гамiвну сорочку. Та все минулося щасливо...
- Ось вам, молодий чоловiче, й уся iсторiя, - мовив капiтан Небреха. -
Буду щиро радий, коли задовольнив вашу юначу допитливiсть.


Я мовчки збирався з думками. Розповiдь капiтана Небрехи, як i завше,
була вражаючою, приголомшливою i несподiваною. Щоб як слiд усвiдомити уу,
конче потрiбен певний час. Та в моуй головi вовтузилася невиразна пiдозра,
що оповiдь мiжзоряного вовка мiстить в собi якусь червоточину. Щось в нiй
було не до ладу, суперечило самiй iдеу, щось невловиме, як свiтло.
Свiтло!
Ось вона - невiдповiднiсть!
Адже якщо мiнусовi галактики концентрують навколо себе i консервують у
своух мiнусових зiрках променеву енергiю, то хiба ж ух можливо побачити?
Ми бачимо лише тi зiрки, якi випромiнюють енергiю, а не вбирають уу.