Капiтан Небреха сам казав про це. Якби було iнакше, зiрки називалися б не
"свiтила", а "чорнила". Ну, а швидкiсть свiтла лишасться незмiнною у всiх
формулах, з плюсами вони чи з мiнусами. Як же опинився на "чорнотах"
капiтан Небреха? Це запитання набуде ще бiльшоу загадковостi, варто
згадати хрестоматiйний випадок з капiтаном Козиром, котрий намагався
дослiдити зiрку, що стискалася разом зi своуми протуберанцями iз швидкiстю
свiтла. Хоч капiтан Козир розiгнав свою "гантелю" до майже свiтловоу
швидкостi, вiн за рiк цих унiкальних перегонiв не наблизився до поверхнi
зiрки i на мiлiметр. Навпаки, через рiзницю, хоч i мiзерну, у швидкостi
вiн вiддалився од зiрки на кiлька метрiв!
- Капiтане, - нарештi наважився запитати я, - а як ви опинилися там,
коли свiтло...
Та капiтан зупинив мене одним рiшучим помахом руки.
- А я мав надiю, що ви й самi здогадастеся... Звичайно, першим бути
куди важче, нiж останнiм. Не знасш, яка небезпека на тебе чекас. А чи
хтось наважувався досi обiгнати свiтло? Нi, бо теоретично давно було
доведено, що ракета такого смiливця зникне без слiду. Миттсвий спалах i
край... Але чому? Та щоб вiдповiсти на це запитання, необхiдно було б
заризикувати i перетнути свiтловий бар'ср! Тодi менi й вiдкрилися нiким до
того не баченi галактичнi системи з чорними зiрками...
Я приголомшено позирав н" зоряного вiдчайдуху, а капiтан неквапом вiв
далi обраним курсом:
- А хiба ранiш не було героув, що важили власним життям в iм'я нових
знань, в iм'я науки? Хiба не було вчених, якi уражали себе епiдемiчними
мiкробами i вiрусами, щоб експериментальне навчитися звитяжити над ними?
Були, с i будуть! Смiлива думка не знас непоборних перепон! I от я iнодi
думаю, що якби свого часу я не наважився на ризикованi експериментальнi
змагання з самим свiтлом i не випередив його, людство й понинi не вiдало
б, що коуться по той бiк свiтла...
10. ТАрМНИЦЯ БIЛЬЯРДНОт КУЛI
Хiба ви не здивувалися б, якби побачили запеклого ентомолога, що пiшов
ловити метеликiв, а замiсть сачка озброувся китобiйним гарпуном? р в
природi речi, якi нiяк не сполучаються.
Вiзьмемо, наприклад, велемовного фахiвця з Музею космiчних мандрiв. Що
сталося б з ним, якби його посднали хоча б з одним ковтком антиречовини?
Та, хоч слова з нього ллються справжнiм водоспадом, пiсля ковтка
антиречовини вiн не змiг би зв'язати й двох слiв!
Отож уявiть собi, як здивувавсь я, побачивши у шухлядi письмового
стола, за яким капiтан Небреха любив порпатися у "свосму архiвi, звичайну
бiльярдну кулю.
Звiдки ця жовта куля потрапила до капiтана? Я зроду не бачив, щоб
каштан принизив свiй iнтелект до гульнi у пiдкидного дурня або гонитви
бiльярдних куль.
- Бiльярдна куля! - вражено гукнув я. - Капiтане, звiдки вона у вас?
Небреха спокiйно вийняв з шухляди кулю i замрiяно пiдкинув уу на
долонi.
- Завдяки лише цiй кулi, - урочисто мовив вiн, - п'ятдесят
небрехознавцiв, весь квiт науковоу думки, привселюдно оборонили
кандидатськi та докторськi дисертацiу. Але якби свого часу я забарився ще
на секунду, тасмницю кулi й досi не було б розгадано...
Скажу не криючись, одвертi слова капiтана Небрехи були менi, як нiж у
серце. Цiсу митi я вперше у свосму життi вiдчув, що таке ревнощi.
П'ятдесят небрехознавцiв!
Тасмниця бiльярдноу кулi!
Подумати лишень, люди пишуть про цю кляту кулю дисертацiу та
привселюдно обороняють ух, а я вперше про це чую i вперше бачу саму кулю!
Це я, котрий вважав себе за сдиного, а отже, i найобiзнанiшого бiографа
капiтана Небрехи! Ганьба менi, ганьба!..
Капiтан Небреха зауважив, як я журюся, i з властивою йому чуйнiстю
намагався мене заспокоути:
- А ви, юначе, даремно хвилюстеся. Запевняю, що вашi цiлком правдивi та
безстороннi нотатки стали настiльною книгою для кожного небрехознавця. I
ще одна присмна для вас новина: Мiнiстерство вищоу освiти рекомендувало
вашi правдивi оповiдi як пiдручник з небрехознавства для iсторичних
факультетiв гуманiтарних вузiв.
Я люто заскреготав зубами.
Як? Капiтан Небреха ще знущасться з мене!
Самi подумайте, ну, яким побитом мiй твiр устиг стати настiльною книгою
i рекомендованим пiдручником, коли я його ще тiльки написав? I про мою
роботу нiхто, крiм самого капiтана, ще нiчого не чув!
- Атож, - знову повернувся до свого незграбного дотепу Небреха, - ваш
твiр став настiльною книгою для кожного небрехознавця i рекомендованим
пiдручником для гуманiтарних вузiв... Але домовимося: спочатку я розповiм
вам усю цю зворушливу iсторiю, а тодi вже ви ображатиметеся на старого
капiтана, якщо матимете на це пiдстави...
Я погодився.
Капiтан Небреха не хапаючись запалив свою прокурену люльку.
- Повiрте менi, якби я тодi вагався хоч секунду, ви оце тепер не
побачили б кулi, отже, i не було б нашоу такоу щироу роз-мови.
Ця пригода сталася вже тодi, коли я сам себе списав за вислугою рокiв з
борту коробки, а свою стару коробку поставив на вiчний якiр у мосму
садочку. Тiльки й мандрувати менi залишилося, що на яхтi по рибу он за тi
скелi...
Чи ж гадав я, що найдивовижнiша у мосму життi подорож ще попереду!
Отож якось чарiвного вечора я сидiв отут, коло столу, i впорядковував
свiй архiв. Знасте, за роки всесвiтнiх блукань до бiса назбиралося
всiляких папiрцiв.
Коли раптом повiтря перед моуми очима заструменiло, наче гарячого
сонячного дня, а всi речi, що були у кiмнатi, стали розпливчастими i
химерними, як марево у пустелi.
"Кепськi справи! - сумовито подумав я. - От i старiсть до мене
завiтала. Доведеться тобi, капiтане, купувати окуляри..."
Та за хвилину повiтря знову стало чисте i прозоре, як кришталь, а всi
речi набули свосу сталоу форми. Та це ще не все!
Нараз просто передi мною вродився з нiчого чудернацький малогабаритний
повiз iз розчиненими дверцятами, наче якийсь невидимка запрошував мене у
цей повiз сiсти.
Ну, я людина в бувальцях бувала, всiляких див за свого вiку надивився,
словом, звик уже за серце не хапатися.
Подивився я на цю дивину, спокiйно запалив люльку i любесенько
пошкандибав до повоза, щоб як слiд обстежити його.
Скажу одверто, машини такоу оригiнальноу конструкцiу я в життi свосму
ще нiколи не бачив.
От хоча б пульт керування - це самi годинники, достоту вiтрина
годинниковоу майстернi. Були тут i найточнiшi хронометри, i побутовi
будильники, i капiтальний годинник свiту, i спортивнi секундомiри, i
звичайнi ходики (вони менi нагадали пульт мосу коробки), i стародавнi
пiщанi дзигарi, якi щохвилини автоматично переверталися,., Але як я одразу
не збагнув, що це була машина часу, я й досi не втямлю! Тiльки й додумався
звiрити свiй наручний годинник з атомним хронометром. А проте ще
стародавнi науковi фантасти пророкували появу такоу машини.
Коли бачу, на сидiння кинуто розкiшну тигрову шкуру, в зубах тигра
стримить якийсь папiрець.
Анi секунди не вагаючись, я вихопив папiрець з пащеки хижака. Це була
записка, я пробiг уу очима з астрономiчною швидкiстю. Вона запала у мою
пам'ять на все життя:
СЬОГОДНI УРОЧИСТЕ ВIДКРИТТЯ МЕМОРIАЛЬНОГО МУЗЕЮ НЕЗАБУТНЬОГО
ЗОРЕПЛАВЦЯ, СЛАВНОГО КАПIТАНА НЕБРЕХИ; ЗАПРОШУрМО ВАС НА ВСЕНАРОДНЕ СВЯТО!
МАШИНУ ЧАСУ ЗАПРОГРАМОВАНО НА ЗВОРОТНУ ПУТЬ. СIДАЙТЕ I ВИРУШАЙТЕ. ДО
СКОРОт ЗУСТРIЧI!
Ваш Азимут,
директор музею капiтана Небрехи".
Що ви на це скажете? Молодець Азимутi От що таке - закiнчити школу для
обдарованих дiтей!
Не вагаючись, я стрибнув у машину часу. Тiсу ж митi вона вирушила у
свою чудесну подорож крiзь днi, тижнi, мiсяцi i роки.
Коли одверто сказати, сам часопробiг був не дуже цiкавий. Усе навколо
потьмарилося, геть нiчого не видно - нiби машина часу занурилася в
суцiльний молочний туман.
А час спливас. А майбутнс наближасться. Ну, щоб не гаяти цiннi хвилини,
я почав складати вiтальну промову.
Я уявляв собi цю хвилюючу зустрiч. Святковий натовп, портрети i червонi
транспаранти, духовий оркестр, традицiйнi стрiчка i ножицi, висока
трибуна, об'сктиви телекамер... Хоч як я звик до врочистих зустрiчей, але
вони мене завжди хвилюють...
I раптом спостерiг, що в мене почали пропадати речi. Перша розтанула з
димом моя люлька. Потiм випарувався протез. А тодi одне за одним позникали
гудзики, черевик, сорочка, штани, сдина шкарпетка... Словом, за кiлька
хвилин на мосму тiлi неможливо було знайти анi нитки - все зникло в часi!
Я вжахано думав про зустрiч з майбутнiм поколiнням. Що про мене скажуть
люди, коли побачать у такому, лише для лазнi, вбраннi? Яка ганьба!
Та я недовго журився. Спокiйно обдумав свос скрутне становище i
заходився шукати порятунку. I де, ви думасте, я знайшов його? Не повiрите,
але я буквально сидiв на ньому! Мосю рятiвницею була тигрова шкура. Я
кинув уу собi на плечi i ще пiдперезався довгим смугастим хвостом. Вийшов
цiлком пристойний костюм.
Одверто кажучи, не хочеться менi розповiдати про саму зустрiч. Але й
мовчати не можна, бо це скидатиметься на злочинне фальшування фактiв.
Зустрiч була справдi незвичайна. Тiлькино машина часу зупинилася, як
мене закидали квiтами. Квiтiв було так багато, що я просто тонув серед
пелюсткiв. Довелося викликати рятувальну команду. Поети читали вiршi i
поеми, оркестри грали симфонiу, ораторiу та кантати, об'сднанi хори
спiвали пiсень, i все, знасте, модними "космiчними" голосами. Менi мало не
позакладало, але я терпiв. Що вдiсш, концерт майстрiв мистецтв цiлком i
повнiстю був присвячений одному менi.
А потiм перерiзали стрiчку i зайшли до музею.
Хочете вiрте, хочете не вiрте, а я наче прийшов до себе додому. Тут
були зiбранi усi моу сувенiри! На стендах я побачив i справжнiй зуб
справжнього дракона, i куряву з Чумацького Шляху, i оберемок хлорели, i
грудку землi, i "Цiкаву арифметику", i значок заслуженого тренера...
Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали
пiд час подорожi! З дозволу адмiнiстрацiу музею я негайно переодягнувся у
свiй звичайний костюм.
А що Азимут виробляв! Вiн просто-таки носив мене на руках, не вiдходив
анi на крок i на кожному кроцi зi мною фотографувався. А скiльки
автографiв я тодi залишив! I все, мiж iншим, на палiтурках ваших книжок
про мене...
Капiтан Небреха замовк i замрiяно втупився у куток кiмнати. Я його
розумiв: вiн бачив картини, якi нiхто не бачив, i чув цiсу митi голоси,
якi нiхто нiколи не чув.
- А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiу небрехознавцiв?
- Ет! - схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початковоу
розповiдi. - Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх
небрехознавцiв!
Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там
зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю
злощасну бiльярдну кулю.
Виявлясться, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i
чому з'явилася серед моух сувенiрiв. Iсторiю будьякого сувенiра вченi мужi
знали назубок, а от куля "ум була не по зубах. I тому кожен науковець
висував свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював
уу.
Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота
бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й
теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу
втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче
бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.
Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства
з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на
нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть,
тому, що вiн просто ув мене очима.
Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:
- Не крийтеся вiд мене, капiтане!
- Та я й не криюся, - заспокоював його я.
- Ви бували на планетi Луза?
Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :
- Атож, - кажу, - бував.
- I бачили зелене поле? - невгавав вiн.
- Авжеж, бачив.
- I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?
- Еге ж.
- А як тубiльцi збирають врожай?
- Ходять i збивають кулi киями!
- О! - простогнав Iнтелiгатор, вражений мосю залiзною логiкою, i
необережно випустив з рук гудзика. - Генiально! Я напишу ще одну
дисертацiю! - кричав менi вслiд.
Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як
мене полонили два спiвавтори, ух теж цiкавила тасмниця кулi.
- Ви були на планетi Вiл-Ярд? - ,гарячково запитали вони.
- Був, - не сперечався я, озираючись на всi боки.
- .А це правда, що кулi там - живi iстоти?
- Факт! - кажу. - I прудкi вони, як ртуть!
- А як же ви впiймали уу, коли кульгасте на протезi?
- Загнав у коробку дуплетом!
Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi,
то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство.
Треба будь-що добути кулю i покласти уу вдома серед моух сувенiрiв. Щоб
першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.
Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього
штурмана.
- Азимуте, - кажу, - чи не час менi повертатися у свiй час?
Подивився вiн на годинник i важко зiтхнув :
- Час...
Поки Азимут заправляв машину часу секундами, хвилинами i годинами,
вантажив уу тижнями, мiсяцями i роками, я пiшов у магазин спорттоварiв i
придбав одну бiльярдну кулю, точний дублiкат музейноу. А коли, готуючись
помандрувати у свiй час, знову переодягнувся в тигрову шкуру, я (хай уже
вибачить менi директор музею!) нишком замiнив музейну кулю на щойно
куплену.
Тепер небрехознавцям доведеться боронити новi дисертацiу!
I все ж при однiй думцi досi стас моторошно: а що, коли питання ще
бiльше заплутасться? Адже тепер, замiсть одноу кулi, в майбутньому може
виявитися двi! Тодi й гурт небрехознавцiв подвоуться!
Капiтан Небреха замовк, витрусив з люльки на чорну долоню попiл i,
хитро примружившись, докинув:
- А втiм, ще побачимо. Ви чоловiк молодий i, безумовно, дочекастеся
майбутнього навiть без машини часу. I коли Азимут складе iспити на атестат
зрiлостi i його запросять директором до мого музею, неодмiнно приходьте на
вiдкриття. Передавайте Азимутовi привiт i чекайте мене. Ми з вами ще
зустрiнемося!
"свiтила", а "чорнила". Ну, а швидкiсть свiтла лишасться незмiнною у всiх
формулах, з плюсами вони чи з мiнусами. Як же опинився на "чорнотах"
капiтан Небреха? Це запитання набуде ще бiльшоу загадковостi, варто
згадати хрестоматiйний випадок з капiтаном Козиром, котрий намагався
дослiдити зiрку, що стискалася разом зi своуми протуберанцями iз швидкiстю
свiтла. Хоч капiтан Козир розiгнав свою "гантелю" до майже свiтловоу
швидкостi, вiн за рiк цих унiкальних перегонiв не наблизився до поверхнi
зiрки i на мiлiметр. Навпаки, через рiзницю, хоч i мiзерну, у швидкостi
вiн вiддалився од зiрки на кiлька метрiв!
- Капiтане, - нарештi наважився запитати я, - а як ви опинилися там,
коли свiтло...
Та капiтан зупинив мене одним рiшучим помахом руки.
- А я мав надiю, що ви й самi здогадастеся... Звичайно, першим бути
куди важче, нiж останнiм. Не знасш, яка небезпека на тебе чекас. А чи
хтось наважувався досi обiгнати свiтло? Нi, бо теоретично давно було
доведено, що ракета такого смiливця зникне без слiду. Миттсвий спалах i
край... Але чому? Та щоб вiдповiсти на це запитання, необхiдно було б
заризикувати i перетнути свiтловий бар'ср! Тодi менi й вiдкрилися нiким до
того не баченi галактичнi системи з чорними зiрками...
Я приголомшено позирав н" зоряного вiдчайдуху, а капiтан неквапом вiв
далi обраним курсом:
- А хiба ранiш не було героув, що важили власним життям в iм'я нових
знань, в iм'я науки? Хiба не було вчених, якi уражали себе епiдемiчними
мiкробами i вiрусами, щоб експериментальне навчитися звитяжити над ними?
Були, с i будуть! Смiлива думка не знас непоборних перепон! I от я iнодi
думаю, що якби свого часу я не наважився на ризикованi експериментальнi
змагання з самим свiтлом i не випередив його, людство й понинi не вiдало
б, що коуться по той бiк свiтла...
10. ТАрМНИЦЯ БIЛЬЯРДНОт КУЛI
Хiба ви не здивувалися б, якби побачили запеклого ентомолога, що пiшов
ловити метеликiв, а замiсть сачка озброувся китобiйним гарпуном? р в
природi речi, якi нiяк не сполучаються.
Вiзьмемо, наприклад, велемовного фахiвця з Музею космiчних мандрiв. Що
сталося б з ним, якби його посднали хоча б з одним ковтком антиречовини?
Та, хоч слова з нього ллються справжнiм водоспадом, пiсля ковтка
антиречовини вiн не змiг би зв'язати й двох слiв!
Отож уявiть собi, як здивувавсь я, побачивши у шухлядi письмового
стола, за яким капiтан Небреха любив порпатися у "свосму архiвi, звичайну
бiльярдну кулю.
Звiдки ця жовта куля потрапила до капiтана? Я зроду не бачив, щоб
каштан принизив свiй iнтелект до гульнi у пiдкидного дурня або гонитви
бiльярдних куль.
- Бiльярдна куля! - вражено гукнув я. - Капiтане, звiдки вона у вас?
Небреха спокiйно вийняв з шухляди кулю i замрiяно пiдкинув уу на
долонi.
- Завдяки лише цiй кулi, - урочисто мовив вiн, - п'ятдесят
небрехознавцiв, весь квiт науковоу думки, привселюдно оборонили
кандидатськi та докторськi дисертацiу. Але якби свого часу я забарився ще
на секунду, тасмницю кулi й досi не було б розгадано...
Скажу не криючись, одвертi слова капiтана Небрехи були менi, як нiж у
серце. Цiсу митi я вперше у свосму життi вiдчув, що таке ревнощi.
П'ятдесят небрехознавцiв!
Тасмниця бiльярдноу кулi!
Подумати лишень, люди пишуть про цю кляту кулю дисертацiу та
привселюдно обороняють ух, а я вперше про це чую i вперше бачу саму кулю!
Це я, котрий вважав себе за сдиного, а отже, i найобiзнанiшого бiографа
капiтана Небрехи! Ганьба менi, ганьба!..
Капiтан Небреха зауважив, як я журюся, i з властивою йому чуйнiстю
намагався мене заспокоути:
- А ви, юначе, даремно хвилюстеся. Запевняю, що вашi цiлком правдивi та
безстороннi нотатки стали настiльною книгою для кожного небрехознавця. I
ще одна присмна для вас новина: Мiнiстерство вищоу освiти рекомендувало
вашi правдивi оповiдi як пiдручник з небрехознавства для iсторичних
факультетiв гуманiтарних вузiв.
Я люто заскреготав зубами.
Як? Капiтан Небреха ще знущасться з мене!
Самi подумайте, ну, яким побитом мiй твiр устиг стати настiльною книгою
i рекомендованим пiдручником, коли я його ще тiльки написав? I про мою
роботу нiхто, крiм самого капiтана, ще нiчого не чув!
- Атож, - знову повернувся до свого незграбного дотепу Небреха, - ваш
твiр став настiльною книгою для кожного небрехознавця i рекомендованим
пiдручником для гуманiтарних вузiв... Але домовимося: спочатку я розповiм
вам усю цю зворушливу iсторiю, а тодi вже ви ображатиметеся на старого
капiтана, якщо матимете на це пiдстави...
Я погодився.
Капiтан Небреха не хапаючись запалив свою прокурену люльку.
- Повiрте менi, якби я тодi вагався хоч секунду, ви оце тепер не
побачили б кулi, отже, i не було б нашоу такоу щироу роз-мови.
Ця пригода сталася вже тодi, коли я сам себе списав за вислугою рокiв з
борту коробки, а свою стару коробку поставив на вiчний якiр у мосму
садочку. Тiльки й мандрувати менi залишилося, що на яхтi по рибу он за тi
скелi...
Чи ж гадав я, що найдивовижнiша у мосму життi подорож ще попереду!
Отож якось чарiвного вечора я сидiв отут, коло столу, i впорядковував
свiй архiв. Знасте, за роки всесвiтнiх блукань до бiса назбиралося
всiляких папiрцiв.
Коли раптом повiтря перед моуми очима заструменiло, наче гарячого
сонячного дня, а всi речi, що були у кiмнатi, стали розпливчастими i
химерними, як марево у пустелi.
"Кепськi справи! - сумовито подумав я. - От i старiсть до мене
завiтала. Доведеться тобi, капiтане, купувати окуляри..."
Та за хвилину повiтря знову стало чисте i прозоре, як кришталь, а всi
речi набули свосу сталоу форми. Та це ще не все!
Нараз просто передi мною вродився з нiчого чудернацький малогабаритний
повiз iз розчиненими дверцятами, наче якийсь невидимка запрошував мене у
цей повiз сiсти.
Ну, я людина в бувальцях бувала, всiляких див за свого вiку надивився,
словом, звик уже за серце не хапатися.
Подивився я на цю дивину, спокiйно запалив люльку i любесенько
пошкандибав до повоза, щоб як слiд обстежити його.
Скажу одверто, машини такоу оригiнальноу конструкцiу я в життi свосму
ще нiколи не бачив.
От хоча б пульт керування - це самi годинники, достоту вiтрина
годинниковоу майстернi. Були тут i найточнiшi хронометри, i побутовi
будильники, i капiтальний годинник свiту, i спортивнi секундомiри, i
звичайнi ходики (вони менi нагадали пульт мосу коробки), i стародавнi
пiщанi дзигарi, якi щохвилини автоматично переверталися,., Але як я одразу
не збагнув, що це була машина часу, я й досi не втямлю! Тiльки й додумався
звiрити свiй наручний годинник з атомним хронометром. А проте ще
стародавнi науковi фантасти пророкували появу такоу машини.
Коли бачу, на сидiння кинуто розкiшну тигрову шкуру, в зубах тигра
стримить якийсь папiрець.
Анi секунди не вагаючись, я вихопив папiрець з пащеки хижака. Це була
записка, я пробiг уу очима з астрономiчною швидкiстю. Вона запала у мою
пам'ять на все життя:
СЬОГОДНI УРОЧИСТЕ ВIДКРИТТЯ МЕМОРIАЛЬНОГО МУЗЕЮ НЕЗАБУТНЬОГО
ЗОРЕПЛАВЦЯ, СЛАВНОГО КАПIТАНА НЕБРЕХИ; ЗАПРОШУрМО ВАС НА ВСЕНАРОДНЕ СВЯТО!
МАШИНУ ЧАСУ ЗАПРОГРАМОВАНО НА ЗВОРОТНУ ПУТЬ. СIДАЙТЕ I ВИРУШАЙТЕ. ДО
СКОРОт ЗУСТРIЧI!
Ваш Азимут,
директор музею капiтана Небрехи".
Що ви на це скажете? Молодець Азимутi От що таке - закiнчити школу для
обдарованих дiтей!
Не вагаючись, я стрибнув у машину часу. Тiсу ж митi вона вирушила у
свою чудесну подорож крiзь днi, тижнi, мiсяцi i роки.
Коли одверто сказати, сам часопробiг був не дуже цiкавий. Усе навколо
потьмарилося, геть нiчого не видно - нiби машина часу занурилася в
суцiльний молочний туман.
А час спливас. А майбутнс наближасться. Ну, щоб не гаяти цiннi хвилини,
я почав складати вiтальну промову.
Я уявляв собi цю хвилюючу зустрiч. Святковий натовп, портрети i червонi
транспаранти, духовий оркестр, традицiйнi стрiчка i ножицi, висока
трибуна, об'сктиви телекамер... Хоч як я звик до врочистих зустрiчей, але
вони мене завжди хвилюють...
I раптом спостерiг, що в мене почали пропадати речi. Перша розтанула з
димом моя люлька. Потiм випарувався протез. А тодi одне за одним позникали
гудзики, черевик, сорочка, штани, сдина шкарпетка... Словом, за кiлька
хвилин на мосму тiлi неможливо було знайти анi нитки - все зникло в часi!
Я вжахано думав про зустрiч з майбутнiм поколiнням. Що про мене скажуть
люди, коли побачать у такому, лише для лазнi, вбраннi? Яка ганьба!
Та я недовго журився. Спокiйно обдумав свос скрутне становище i
заходився шукати порятунку. I де, ви думасте, я знайшов його? Не повiрите,
але я буквально сидiв на ньому! Мосю рятiвницею була тигрова шкура. Я
кинув уу собi на плечi i ще пiдперезався довгим смугастим хвостом. Вийшов
цiлком пристойний костюм.
Одверто кажучи, не хочеться менi розповiдати про саму зустрiч. Але й
мовчати не можна, бо це скидатиметься на злочинне фальшування фактiв.
Зустрiч була справдi незвичайна. Тiлькино машина часу зупинилася, як
мене закидали квiтами. Квiтiв було так багато, що я просто тонув серед
пелюсткiв. Довелося викликати рятувальну команду. Поети читали вiршi i
поеми, оркестри грали симфонiу, ораторiу та кантати, об'сднанi хори
спiвали пiсень, i все, знасте, модними "космiчними" голосами. Менi мало не
позакладало, але я терпiв. Що вдiсш, концерт майстрiв мистецтв цiлком i
повнiстю був присвячений одному менi.
А потiм перерiзали стрiчку i зайшли до музею.
Хочете вiрте, хочете не вiрте, а я наче прийшов до себе додому. Тут
були зiбранi усi моу сувенiри! На стендах я побачив i справжнiй зуб
справжнього дракона, i куряву з Чумацького Шляху, i оберемок хлорели, i
грудку землi, i "Цiкаву арифметику", i значок заслуженого тренера...
Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали
пiд час подорожi! З дозволу адмiнiстрацiу музею я негайно переодягнувся у
свiй звичайний костюм.
А що Азимут виробляв! Вiн просто-таки носив мене на руках, не вiдходив
анi на крок i на кожному кроцi зi мною фотографувався. А скiльки
автографiв я тодi залишив! I все, мiж iншим, на палiтурках ваших книжок
про мене...
Капiтан Небреха замовк i замрiяно втупився у куток кiмнати. Я його
розумiв: вiн бачив картини, якi нiхто не бачив, i чув цiсу митi голоси,
якi нiхто нiколи не чув.
- А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiу небрехознавцiв?
- Ет! - схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початковоу
розповiдi. - Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх
небрехознавцiв!
Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там
зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю
злощасну бiльярдну кулю.
Виявлясться, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i
чому з'явилася серед моух сувенiрiв. Iсторiю будьякого сувенiра вченi мужi
знали назубок, а от куля "ум була не по зубах. I тому кожен науковець
висував свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював
уу.
Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота
бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й
теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу
втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче
бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.
Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства
з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на
нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть,
тому, що вiн просто ув мене очима.
Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:
- Не крийтеся вiд мене, капiтане!
- Та я й не криюся, - заспокоював його я.
- Ви бували на планетi Луза?
Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :
- Атож, - кажу, - бував.
- I бачили зелене поле? - невгавав вiн.
- Авжеж, бачив.
- I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?
- Еге ж.
- А як тубiльцi збирають врожай?
- Ходять i збивають кулi киями!
- О! - простогнав Iнтелiгатор, вражений мосю залiзною логiкою, i
необережно випустив з рук гудзика. - Генiально! Я напишу ще одну
дисертацiю! - кричав менi вслiд.
Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як
мене полонили два спiвавтори, ух теж цiкавила тасмниця кулi.
- Ви були на планетi Вiл-Ярд? - ,гарячково запитали вони.
- Був, - не сперечався я, озираючись на всi боки.
- .А це правда, що кулi там - живi iстоти?
- Факт! - кажу. - I прудкi вони, як ртуть!
- А як же ви впiймали уу, коли кульгасте на протезi?
- Загнав у коробку дуплетом!
Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi,
то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство.
Треба будь-що добути кулю i покласти уу вдома серед моух сувенiрiв. Щоб
першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.
Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього
штурмана.
- Азимуте, - кажу, - чи не час менi повертатися у свiй час?
Подивився вiн на годинник i важко зiтхнув :
- Час...
Поки Азимут заправляв машину часу секундами, хвилинами i годинами,
вантажив уу тижнями, мiсяцями i роками, я пiшов у магазин спорттоварiв i
придбав одну бiльярдну кулю, точний дублiкат музейноу. А коли, готуючись
помандрувати у свiй час, знову переодягнувся в тигрову шкуру, я (хай уже
вибачить менi директор музею!) нишком замiнив музейну кулю на щойно
куплену.
Тепер небрехознавцям доведеться боронити новi дисертацiу!
I все ж при однiй думцi досi стас моторошно: а що, коли питання ще
бiльше заплутасться? Адже тепер, замiсть одноу кулi, в майбутньому може
виявитися двi! Тодi й гурт небрехознавцiв подвоуться!
Капiтан Небреха замовк, витрусив з люльки на чорну долоню попiл i,
хитро примружившись, докинув:
- А втiм, ще побачимо. Ви чоловiк молодий i, безумовно, дочекастеся
майбутнього навiть без машини часу. I коли Азимут складе iспити на атестат
зрiлостi i його запросять директором до мого музею, неодмiнно приходьте на
вiдкриття. Передавайте Азимутовi привiт i чекайте мене. Ми з вами ще
зустрiнемося!