Страница:
Знов-таки думати менi було нiколи. Я побачив, як "Люцифер", не зменшуючи швидкостi, пролетiв, мабуть, по iнерцiї, над великою воронкою, що утворилася в землi вiд вибуху фугасної бомби. Менi здалося, що "Люцифер" пролетiв над тiєю воронкою, наче на крилах, зовсiм не спираючись на грунт колесами, бо вiн навiть не гойднувся при цьому.
Так чи iнакше був уже час дiяти, бо до моєї електричної мiни "Люциферовi" лишалося не бiльше трьохсот метрiв. Я приготувався натиснути кнопку, щойно автомобiль наблизиться до мiни на п'ятдесят метрiв, зважаючи на його швидкiсть. Але я не встиг нiчого зробити!
Моя мiна вибухнула сама, без мого втручання, ранiше, нiж я встиг натиснути на контактну кнопку! Вибухнула тодi, коли мiж нею i "Люцифером" залишалося ще метрiв iз двiстi! То був страшний вибух, менi здалося, що в тому мiсцi розiрвалася не одна, а кiлька мiн. Я нiколи не бачив нiчого схожого на цей вибух. На мить "Люцифер" закрило вiд мене величезною хмарою диму, викинутої землi й уламкiв камiння. А потiм я побачив, як сiро-зелена машина наче вистрибнула з тiєї хмари, хутко повернула i почала вiддалятися вiд мого спостережного поста... мабуть, аж нiяк не пошкоджена.
Я довго дивився вслiд "Люциферу", нiчого не розумiючи, мов очманiлий. Як мiг вiн висаджувати в повiтря секретнi мiни, i фугаснi, i електричнi, навiть не торкаючись їх, не доїжджаючи до них за сотнi метрiв?.. Я не знаю цього. Все те, що я бачив тодi, менi здається якимсь чудом або сном. Але все це було саме так, як я розповiв вам, панове. Я нiчого не додав i нiчого не забув...
3. КОМIТЕТ УХВАЛЮЄ РIШЕННЯ
Певна рiч, цей сапер не розумiв нiчого в тому, що вiдбулося тодi на його очах на шосе, як не розумiли нiчого й iншi сапери, мiни яких "Люцифер" одну за одною висаджував у повiтря того дня. Дивовижний автомобiль, сама назва якого вже ставала символом чогось грiзного i нездоланного, мчав над воронками вiд висаджених мiн, крiзь хмари диму й пороху. Надвечiр його слiд знову загубився, немов вiн розтанув у синьому присмерку, i не можна було зрозумiти, де вiн мiг подiтись. Принаймнi жоден з полiцейських чи вiйськових постiв не надсилав командуванню нiяких повiдомлень.
А тим часом командування нервувало. I воно мало для цього пiдстави.
Адже ще перед тим як зникнути, "Люцифер" несподiвано з'явився, наче вродився серед чистого поля, не помiчений жодним з спостережних постiв, зовсiм близько, всього кiлометрiв за п'ятдесят вiд столицi, бiля виїзного штабу управлiння жандармерiї, який звiдси керував операцiями проти Сивого Капiтана в центральному районi. Створення цього штабу було останнiм заходом мiнiстра внутрiшнiх справ, який зважав на можливiсть того, що Сивий Капiтан з якоїсь причини вирiшить знов з'явитися в столицi. А це було дуже небажано.
Спростовувати незлiченнi чутки, якi ходили по столицi, що нiбито "Люцифер", всупереч попереднiм повiдомленням, не знищено, генерал да Хуранiто вважав не лише зайвим, а й шкiдливим. Проте ще шкiдливiшою була б поява Сивого Капiтана в столицi, бо слiд було чекати, що вiн обов'язково вчинить якусь акцiю, небезпечну для уряду. А це дасть вкрай небажаний розголос i за межами країни, бо генераловi Альдумеро да Хуранiто було добре вiдомо, як чекають на новини ласi до сенсацiй закордоннi кореспонденти газет i телеграфних агентств.
Отож виїзний штаб жандармерiї мав своїм завданням керувати дiями вiйськових i полiцейських частин, розмiщених навколо столицi, щоб за всяку цiну затримати "Люцифер", якщо вiн з'явиться в цьому районi. А тих озброєних частин набралося тут чимало! I всi вони були зв'язанi з штабом i телефоном, i телеграфом, i радiо, а отже, мали можливiсть негайно повiдомити керiвникiв штабу в разi появи "Люцифера" в першому-лiпшому пунктi цього району.
Все було налагоджено якнайкраще. Штаб мав точнi вiдомостi про стан речей в усiх напрямах на вiдстанi чи не стокiлометрового радiуса вiд столицi. Цiлком зрозумiло, що в самому штабi не доводилося турбуватись про власну небезпеку: надто вже мiцне кiльце озброєних застав було розташовано навколо нього.
Тим несподiванiшим i жахливiшим виявилося те, що сталося цього вечора.
Штаб жандармерiї розмiстився в бараках вiйськового мiстечка, оточеного загорожами з колючого дроту. I в звичайний час, коли тут розташовувалася вiйськова частина, входити до мiстечка було заборонено. А тепер по всiх проїздах вартували ще й численнi патрулi.
Як мiг "Люцифер" раптом опинитися бiля самого штабу, не помiчений нiким з тих жандармiв? Це лишалося нез'ясовним.
Факт лишався фактом: "Люцифер" з'явився перед бараками штабу жандармерiї, наче з неба впав, наче Сивий Капiтан з цiлковитою певнiстю знав, що саме тут, у цих непоказних дерев'яних бараках, перебувають тi, хто керує безпосереднiми операцiями проти нього.
Нiхто по сутi не встиг нiчого зрозумiти, як "Люцифер" уже пiдiйшов майже впритул до баракiв, до штабу жандармерiї, звiдки нiхто не встиг навiть вийти, i без попередження чи будь-яких розмов викинув одне за одним два смертоносних чорних кiльця. Одне, крутячись у повiтрi, впало на бараки штабу, друге перелетiло через них i потрапило в юрбу переляканих жандармiв i полiцаїв, що тiкали свiт за очi, побачивши страшний автомобiль Сивого Капiтана. Вони вже чули про те, як "Люцифер" напередоднi знищив одну за одною кiлька артилерiйських батарей разом з усiєю їхньою обслугою. Спроба втечi не врятувала нiкого й тут, бiля штабу.
З шаленим гуркотом перше чорне кiльце розiрвалося в бараках, якi одразу спалахнули жарким полум'ям, створивши вогняну пастку для всiх тих, хто був всерединi. Друге кiльце, з якого також вихопилася сяюча куляста блискавка, що вiдразу ж вибухнула, убила на мiсцi i рознесла на шматки бiльшiсть з юрби жандармiв i полiцаїв. Врятуватися пощастило лише декому з них, та й то вони дiстали тяжкi опiки.
I вже зовсiм незрозумiлим здавалося те, що пiсля цiєї страшної подiї "Люцифер" зник так само раптово i безслiдно, як i з'явився. Нiхто не помiтив нi напряму, в якому вiн пiшов, нi якихось його слiдiв. Жахливий автомобiль наче просто розтанув у повiтрi, мiж загравою палаючих баракiв штабу i чорними вечiрнiми тiнями, що швидко насувалися з заходу...
- Прокляття! - вилаявся начальник полiцiї Карло Кабанерос, пiднявши голову вiд рапорту про подiї того вечора i втупившись червоними вiд безсонної ночi очима в розгублене обличчя свого особливо уповноваженого, що сидiв навпроти нього. Але Мiгель Хуанес тiльки безпорадно розводив руками: вiн уже втратив здатнiсть дивуватися будь-чому, пов'язаному з Сивим Капiтаном та його "Люцифером".
- Божевiлля! Справжнє божевiлля! - люто стукнув сухим кулаком по полiрованiй поверхнi великого письмового столу генерал Альдумеро да Хуранiто. - Що ж я доповiм каудiльйо? Адже цього вже нiяк не приховаєш вiд iноземних газет...
I справдi, становище ставало загрозливим навiть для всесильного мiнiстра внутрiшнiх справ. Приховати таку подiю вiд кореспондентiв неможливо. Спроби спростувати їх сенсацiйнi повiдомлення були б дурницею. Коли ж цi повiдомлення з'являться на сторiнках iноземних газет, коли їх передаватиме закордонне радiо - а в усьому цьому не могло бути нiякого сумнiву, - то не можна ж примусити мовчати iберiйськi газети. Все одно населення слухатиме закордоннi радiостанцiї, читатиме iноземнi газети, одне слово, знатиме про все це. Хiба ж можна за таких умов замовчувати подiї, наказати iберiйським газетам нiчого не друкувати про них, а iберiйському радiо не згадувати про тi подiї в своїх передачах?.. Та це ж було б приводом для нових i нових сенсацiйних кореспонденцiй за кордон! Нi, не годиться. Тодi, виходить, нiчого не лишається, крiм...
Генерал Альдумеро да Хуранiто натиснув кнопку дзвiнка.
- Повiдомте департамент преси, що я дозволяю газетам i радiо iнформувати населення про новi жахливi дiї державного злочинця Ернана Рамiро, вiдомого пiд назвиськом Сивого Капiтана, - мовив вiн сухо i спокiйно ад'ютантовi. - Напрямок i характер повiдомлень має безпосередньо витiкати з тiєї квалiфiкацiї, яку я щойно дав. Треба ще пiдкреслити що уряд вживає усiх заходiв для того, щоб знешкодити цього злочинця i захистити населення, яке, безумовно, страждає вiд його дiй. Все. Можете йти.
Мiнiстр внутрiшнiх справ обрав свою лiнiю поведiнки...
Наступного ранку всi столичнi газети вийшли з сенсацiйними новинами.
I так само, як усього тиждень тому газети, захлинаючись повiдомляли про загибель Сивого Капiтана i перемогу полiцiї так i тепер вони захлиналися, описуючи в усiх деталях свавiльнi й кривавi дiї цього державного злочинця, який намагається пошкодити i урядовi, i цiлому iберiйському народовi.
Столиця вирувала вiд збудження. Люди розхоплювали газети, шукали в кожнiй з них якихось новин. На перехрестях у садах i скверах, у кафе i ресторанах, в аристократичних кварталах i робiтничих передмiстях - всюди не вщухали розмови про одне й те ж саме. I ранiше про Сивого Капiтан говорили чимало, ще вiдтодi, як вiн iз своїм "Люцифером" уперше з'явився пiд час вiйськового параду на Авеню-дель Прадо. Проте навiть неупереджений i не дуже уважний слухач одразу помiтив би рiзницю в тих розмовах. Тепер характер i настрiй розмов змiнився, змiнився докорiнно.
Якщо ранiше, до подiй останнiх днiв, переважна бiльшiсть людей так чи iнакше виявляла певнi симпатiї до таємничого Сивого Капiтана, то тепер це дивне iм'я здебiльшого викликало страх i побоювання. Жандармiв i полiцаїв, що їх знищив "Люцифер", не шкодував нiхто. О, тут серед iберiйцiв iснувала чи не одностайна єднiсть! "Собацi - собача й смерть!" - було загальною думкою.
Але, крiм жандармiв i полiцаїв, крiм мерзенних фалангiстiв, пiд час нападiв "Люцифера" загинуло чимало i мирних людей, молодих iберiйцiв, яких фалангiстський уряд змусив зодягти вiйськову форму. За що загинули вони? Хiба виннi були вони в тому, що їх примушували полювати на "Люцифер"? А втiм, Сивий Капiтан, очевидно, не робив нiякої рiзницi мiж жандармами i полiцаями, з одного боку, i нi в чому не винною молоддю в вiйськовiй формi, яка тiльки змушена була виконувати накази командирiв, можливо, i внутрiшньо протестуючи при цьому.
Люди мiркували так: фалангiстський уряд генерала Фернандеса принiс їм злиднi й жорстокiсть. Але що кращого можуть дати жорстокi вчинки цього самого Сивого Капiтана? Вiн вийшов на боротьбу з урядом Фернандеса? Добре. Але, якщо вiн i переможе, що принесе вiн народовi, коли вже й зараз його дiї залишають кривавi слiди?..
...В невеличкiй кiмнатi одного з сiрих i непоказних будинкiв на робiтничiй околицi столицi було тiсно й накурено. Фредо Вiкторе обвiв уважним поглядом присутнiх. Обличчя його було похмуре i втомлене. Кiлька годин обговорення далися йому взнаки, тим бiльше, що питання було надто важливе i викликало чимало суперечок. Тепер стало ясно, що втомився не тiльки вiн один. Суперечки потроху вщухали, основнi лiнiї думок намiтилися.
Фредо Вiкторе пiдвiвся i постукав олiвцем по столу, закликаючи до уваги. Та коли б вiн i не зробив цього, все одно присутнi одразу б замовкли, чекаючи, що нарештi скаже голова пiдпiльного комiтету патрiотiв, який досi здебiльшого слухав присутнiх, лише зрiдка вставляючи те чи iнше зауваження, наче невтомно вбирав, у себе думки i настрої членiв комiтету.
- Що ж, товаришi, будемо вирiшувати справу, - мовив Фредо, не пiдвищуючи голосу, як завжди, спокiйно i рiвно. - Ми подiлилися думками, висловилися. Здається, можна пiдвести пiдсумки обговорення i прийти до спiльних висновкiв. Так?
- Так, - пролунали вигуки.
- Частина товаришiв спочатку зайняла непримиренну позицiю. Мовляв, у нас немає нiчого спiльного з Сивим Капiтаном, самолюбивим i властолюбним iндивiдуалiстом, який став на шлях терору i тим самим перестав чимсь вiдрiзнятися вiд першого-лiпшого претендента на диктаторство. На думку тих товаришiв, треба забути про можливу користь, яку мiг би принести нашому руховi Сивий Капiтан з його "Люцифером", бо з ним, мовляв, нема про що говорити, вiн - чужа i зовсiм стороння нам людина. Це - один з крайнiх поглядiв декого з членiв комiтету. Але не бiльшостi. Скорiше, меншостi, як я помiтив. Бiльшiсть, на мiй погляд, дотримується iншої думки...
- Скоритися i нав'язати собi на шию умови Сивого Капiтана, якi вiн пропонував тобi? Так, чи що?
- Нi, не так. I ви знаєте добре, що на це я перший не погодився б, чiтко зауважив Фредо Вiкторе. - Бiльше того, я, як менi здається, можу ще гострiше схарактеризувати тi особливостi Сивого Капiтана, якi заважають йому стати справдi прогресивним дiячем, що принiс би велику користь трудящим нашої країни... iм'я якого ввiйшло б в iсторiю...
- Ану, скажи, скажи, - iронiчно зауважив хтось.
Фредо Вiкторе знизав плечима:
- Будь ласка. Сивий Капiтан, вiн же Ернан Рамiро, насамперед не полiтичний дiяч, вiн дуже мало тямить у полiтицi взагалi. Його розум - це розум видатного вченого, фiзика, технiка, одне слово, людини науки, яка все своє життя пишалася саме тим, що вона стоїть осторонь вiд полiтики, вище її. Життя i трагiчна доля його близьких змусили Ернан а Рамiро зрозумiти, що за наших часiв нiхто не може лишатися поза полiтикою. I вiн сам теж, особливо пiсля того, як йому вдалося збудувати свiй "Люцифер"... машину, силу й мiць якої вiн, до речi, перебiльшує. Але це iнша справа. Для самого Ернана Рамiро "Люцифер" є втiлення могутностi й непереможностi. Вiн переконаний, що з допомогою "Люцифера" може досягти всього, чого йому забажається. Чого ж саме? До чого прагне Сивий Капiтан? Ви здивуєтеся, коли я скажу: по сутi, нi до чого! Вiн хоче помститися Фернандесовi та його клiцi, гаразд. Але хiба це - полiтична мета? Нi! Вiн хоче, як каже, визволити народ з-пiд ярма фалангiстiв. Але - як? Вiн i сам не знає цього, сподiваючись, що народ, переконавшись у могутностi його "Люцифера", пiдiйметься проти фалангiстського ладу... а Фернандес i його поплiчники, побачивши це, покiрно поступляться мiсцем для iншої, демократичної влади...
- Дитяча витiвка! - вiдгукнувся той самий голос.
- А я хiба кажу, що це розумно? - посмiхнувся Фредо Вiкторе. Звичайно, все це нiсенiтниця. Але чого ж iншого ви хотiли б чекати вiд Ернана Рамiро? Адже вiн, хоч i видатний, талановитий вчений, не має, як ми бачимо, найменшого уявлення про основнi закони розвитку суспiльства, про класову боротьбу й її суворi основи. Йому здається, що для виправлення суспiльного лиха, для подолання фалангiзму досить доброго бажання, пiдкрiпленого силою "Люцифера". Полiтично мовлячи, це - прекраснодушний лiбералiзм, вiдсутнiсть будь-яких чiтких полiтичних позицiй. На жаль, з такими дрiбнобуржуазними, iнтелiгентськими поглядами досить часто доводиться зустрiчатися саме серед учених... хоч вони й прекрасно володiють своєю спецiальнiстю, але лишаються iнодi полiтично неписьменними... Сам по собi Ернан Рамiро, очевидно, чесна й порядна людина. Але дуже самолюбна, навiть самозакохана, а до того ж i запальна. В усьому, що не стосується науки й технiки, вiн керується не розумом, а почуттями. В цьому його плутанiсть i суперечливiсть, що призвели вже до складного становища... а можливо, i ще бiльше ускладнять його. Бо без чиєїсь допомоги Ернан Рамiро, дiючи наослiп, не знаючи справжнього шляху боротьби, в запалi своєї стихiйної зненавистi до фалангiстiв може заплутатися ще бiльше, навiть принести чимало лиха... самозакоханий, заслiплений бурхливими почуттями, вiн i справдi може спробувати захопити владу, стати диктатором... замiсть Фернандеса...
- Що ж тодi робити? Ти й сам бачиш, що вiн - чужий!
- Не чужий, а плутаний i суперечливий, - вiдрiзав Фредо Вiкторе. - I ми мусимо не вiдмахнутися вiд нього, а спробувати вплинути на цю плутану людину. Хiба можна недооцiнювати тiєї користi, яку мiг би дати загальнiй справi Сивий Капiтан, коли б пощастило вплинути на нього, коли б вiн став на справжнiй шлях боротьби? Хiба ж важко уявити собi, який разючий ефект дав би прихiд талановитого i, якщо хочете, по-своєму могутнього Сивого Капiтана до наших лав? Припустiть на хвилину, що вiн зрозумiв безнадiйнiсть, приреченiсть своєї запеклої iндивiдуальної боротьби з фалангiзмом. Припустiть, що вiн з його "Люцифером" не витрачає сили на безглуздi бiйки з полiцiєю i жандармерiєю, на знищення кiлькох десяткiв ворогiв, на мiсце яких уряд Фернандеса завтра ж поставить сотнi iнших. Припустiть, нарештi, що вiн виступає разом з нами у вiдповiдний момент на вирiшальний бiй. Хiба ж ви не погодитеся, що це значною, дуже значною мiрою допомогло б нашiй перемозi?.. Що скажете, товаришi?
- Припустити можна, але здiйснити таке не вдасться. Вiн чужа людина. Його вчинки доводять це, - вiдгукнувся той самий непримиренний голос.
- Якщо можна припустити, то треба й спробувати, - твердо вiдповiв Фредо Вiкторе. - Ми мусимо вжити всiх заходiв, щоб могутня зброя Сивого Капiтана, його "Люцифер", його технiчнi здiбностi, талант i вмiння послужили нашiй загальнiй справi. Було б злочином перед народом не зробити цього, бо це заощадить нам чимало жертв пiд час вирiшальних боїв, день яких наближається. Хоч яким це здається важким, треба спробувати вплинути на Сивого Капiтана...
- То, може, ти, Фредо, i зробиш це?
- А хоч би й я! Я згоден взяти на себе переговори з Сивим Капiтаном. Через деяких вiдомих менi людей я можу запропонувати йому такi переговори. Звiсно, я не можу ручитися за їх успiх...
- Ще б пак!
- Але в разi згоди комiтету я зроблю це. Признаюся, що i в мене не дуже багато надiї на позитивнi наслiдки. Проте тодi ми чесно зможемо визнати, що зробили все, залежне вiд нас. А якщо будуть позитивнi наслiдки, то ще краще. В усякому разi, товаришi, я вважаю, що ми не маємо права не використати всiх можливостей. Справа надто важлива! Отож, якщо немає заперечень, я ставлю на голосування цю пропозицiю. Хто за те, щоб ще раз спробувати дiйти згоди з Сивим Капiтаном i доручити менi провадити з ним переговори, прошу пiднести руки!
Пропозицiя Фредо Вiкторе була ухвалена одностайно. За неї голосували навiть тi кiлька членiв комiтету, якi весь час перед тим викрикували про недоцiльнiсть будь-яких розмов з Сивим Капiтаном. Вдумливi i переконливi слова голови комiтету примусили їх погодитися з тим, що треба зробити ще одну, бодай i не дуже надiйну спробу.
Справа наближення перемоги, справа згуртування сил народу в його боротьбi проти фалангiстського режиму примушувала погодитися з Фредо Вiкторе. Це розумiв кожен.
Розумiв, проте, чи вiрив у те, що Фредо Вiкторе досягне успiху?
Мабуть, нi. Голова пiдпiльного комiтету усвiдомлював це, тим бiльше, що i в нього було чимало сумнiвiв.
Але, як сказав Фредо Вiкторе, справа була надто важлива, - i вiн iшов на цей крок.
Роздiл сiмнадцятий
1. ЄДИНИЙ ЗАКОН - ЦЕ МIЙ ЗАКОН!
Вечiрнi газети не принесли жителям столицi нiяких важливих новин, вони лише знов i знов повторювали те, що було видрукувано в ранкових. Люди чекали якогось офiцiйного урядового повiдомлення в справi Сивого Капiтана. Але уряд усе ще мовчав. I це ще бiльше нервувало.
Увечерi з якихось невiдомих джерел по мiсту поповзли чутки про те, що через деякий час по радiо передаватиметься важливе повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ. I хоча нiхто не знав, чи мають цi чутки реальнi пiдстави, чи є вони чиєюсь вигадкою, бiля радiоприймачiв i вуличних репродукторiв збиралися люди й чекали: кожному хотiлося першому довiдатися про тi заходи, якi уряд збирається вжити проти людини, оголошеної поза законом.
I от настав час передачi вечiрнiх новин. Диктор своїм випестуваним голосом промовив кiлька вступних слiв i потiм урочисто повiдомив:
- Увага, увага! Зараз ми будемо передавати повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ про державного злочинця, так званого Сивого Капiтана. Слухайте, слухайте!..
Слухачi насторожилися, перезирнулись: ось воно! Чутки не були марними!
Але їх чекала несподiванка. Та не лише їх, а й самого мiнiстра внутрiшнiх справ!
Голос диктора враз наче захлинувся. В репродукторах щось хрипко зашарудiло, пролунав пронизливий свист, схожий на виття сирени, тривожної, пересторожливої. I тодi репродуктори заговорили знову, проте вже зовсiм iншим голосом, дещо напруженим, але чiтким i ясним:
- Так, слухайте повiдомлення про так званого державного злочинця Сивого Капiтана! Тiльки це повiдомлення робитиме не мiнiстерство внутрiшнiх справ злочинного генерала Фернандеса, якому, по сутi, нема чого й сказати, а сам Сивий Капiтан! Слухайте, люди, з вами говорить Сивий Капiтан, який .через голову фалангiстського уряду звертається до всiх! Слухайте, це говорить Сивий Капiтан!
Юрби слухачiв завмерли бiля репродукторiв. Десь задзвонили тривожнi дзвiнки телефонiв, десь забiгали й заметушилися полiцаї й жандарми. З гаражiв вихопилися мотоцикли й автомобiлi, в них на ходу стрибали озброєнi агенти, розганяючи прохожих пронизливими сигналами. Можливо, вони поспiшали до радiостанцiї, до радiопередавача столицi, щоб спинити його роботу, щоб обiрвати промову Сивого Капiтана?
Тим часом голос з репродукторiв не замовкав. Тi, хто чув Сивого Капiтана ранiше, помiчали навiть деякi змiни в його голосi, що звучав тепер напружено, загрозливо, позбавлений спокiйного, дещо презирливого забарвлення, яке було властиве йому тодi. Так, це говорив той самий Сивий Капiтан, але разом з тим i не той!
Цей голос лунав усюди в столицi, лунав з усiх репродукторiв, з усiх приймачiв. Чути його було i в маленькiй каютi "Люцифера", де бiля приймача сидiли i, дивлячись одне на одного, слухали промову Капiтана Олесь i Марта.
- ...Так, говорить Сивий Капiтан. Той самий Сивий Капiтан, якого покiрнi фалангiстському урядовi газети i радiо намагаються весь час зобразити божевiльним i жорстоким злочинцем. Вiн говорить з вами цього разу сам, iберiйцi! Я нiколи не був злочинцем, нi тодi ще, коли мене звали Ернаном Рамiро, нi пiсля того, як я став капiтаном мого "Люцифера". Весь мiй злочин полягає в тому, що я вiдмовився вiддати мої винаходи в руки фалангiстiв, вiдмовився скоритися їм i галасувати "Еввiва каудiльйо". Я волiв працювати на користь науки, а не кривавого фалангiзму. Ось за що фалангiсти переслiдують мене. Хiба ви не розумiєте цього, iберiйцi? Згадайте всiх тих, кого замучили фалангiсти тiльки за вияв незадоволення, за намагання протестувати проти злочинiв їхнього уряду! Так само фалангiсти бажали б замучити, знищити i мене. Але я досить сильний для того, щоб не скоритися їм!
Сивий Капiтан зробив маленьку паузу, наче пiдкреслюючи нею всю вагомiсть останньої фрази.
- Фалангiсти знов напали на мене. Вони вимагають, щоб я здався, вiддав у їхнi бруднi руки мої винаходи. А коли я вiдмовився, вони вирiшили знищити мене i мiй "Люцифер". Вони почали полювати на мене. I я змушений був захищатися, змушений був теж вжити зброю, але таку, проти якої не може встояти нiхто. Мою зброю! З газет i радiо ви вже знаєте, яка страшна i смертоносна та зброя! Але в моєму розпорядженнi є багато й iнших засобiв нападу, якi я поки що не вважаю за потрiбне застосовувати. А проти куль, мiн i гармат, що їх виставив на мене уряд Фернандеса, мiй "Люцифер" мiцно захищений, i ви знаєте це також. Час зрозумiти всiм, що я непереможний i нiщо не може перешкодити менi, нiщо не в силi завадити здiйсненню моїх намiрiв!
I знову настала виразна пауза. Олесь боявся проронити бодай одне слово. В його головi вирували, перебиваючи одна одну, гарячковi думки: ось зараз, зараз Капiтан з'ясує все, вiн розповiсть про свої благороднi намiри, розкаже, що вiн не хоче нiкому лиха, а помщається тiльки фалангiстським злочинцям, якi завдали йому стiльки горя... всi зрозумiють Ернана Рамiро, побачать, яка в нього велика душа, вiн приверне до себе симпатiї всiх! Ах, як хотiлося цього юнаковi! Вiн скаже, Сивий Капiтан скаже!
Але сталося зовсiм не так. У тишу, що панувала навколо репродукторiв, почали падати важкi, суворi, наче кам'янi слова. I в кожному з них звучала неприхована погроза. Це було й те, чого пристрасно чекав Олесь, i в той же час зовсiм, зовсiм не те!.. Сивий Капiтан говорив:
- Настав час, коли розмови стають зайвими. Того, хто досi не зрозумiв моєї непереможностi, я примушу зрозумiти силою. Я, Сивий Капiтан, що ранiше носив iм'я Ернана Рамiро, проголошую себе месником, який примусить фалангiстiв на чолi з Фернандесом i його кублом сплатити своєю брудною кров'ю за кров чесних людей, пролиту ними. Цiєї моєї помсти нiхто i нiщо не спинить! I тi, хто заважатиме менi, загинуть самi. Припинiть допомогу фалангiстам, люди! Бо я змушений буду знищувати всiх, хто допомагатиме урядовi полювати на мене! Я оголошую закони i накази кривавого уряду Фернандеса неiснуючими. З цього часу єдиний закон в Iберiї - це мiй, закон святої помсти!
Ще раз Сивий Капiтан спинився, погрозливо вигукнувши останнi слова. Олесь затамував подих. Вiн чув, як поруч з ним важко дихає вражена Марта.
А Ернан Рамiро - чи та людина, яка народилась останнiми днями замiсть колишнього Ернана Рамiро,- вiв далi:
- Щоб уникнути зайвого кровопролиття, я пропоную Фернандесовi i його мiнiстрам, полiцiї i жандармерiї негайно припинити боротьбу зi мною. А всiм, хто слухає мене, наказую, щоб вони своїми дiями допомагали менi, а не виконували розпорядження фалангiстiв. Бо я тепер буду безжалiсним. Це стосується насамперед солдатiв i офiцерiв, яких я закликаю не виконувати наказiв командування, а слухати мене, провiсника великої помсти. Я принесу народовi волю i щастя, допоможу встановити демократичну владу, уряд, який вiн сам обиратиме. Але для цього треба насамперед знищити фалангiстське кубло, i я вимагаю, щоб усi ви пiдтримали мене в боротьбi з урядом. Обiцяю мою подяку i щедру нагороду всiм, хто негайно перейде на мiй бiк. I водночас востаннє попереджаю: неминуча смерть, загибель чекає тих, хто стане на перешкодi здiйсненню моїх намiрiв. Пам'ятайте, люди, що тепер я єдиний, хто має право наказувати, i розповiдайте про це один одному!
Здавалося, що останнi слова своєї промови Сивий Капiтан сказав в абсолютнiй тишi. Та чи не було так i насправдi? Чи не всi, хто слухав його, завмерли вiд несподiванки бiля репродукторiв, враженi страшними погрозами, приголомшенi тим, що Сивий Капiтан оголосив себе єдиним володарем країни? Що ж тепер буде? Громадянська вiйна? Проте нi; адже в громадянськiй вiйнi клас воює проти класу. А тут було зовсiм iнше: Ернан Рамiро, користуючись могутнiстю свого "Люцифера", його смертоносною зброєю i справдi непереможнiстю, своїми власними силами збирався помститися фалангiстам. Правда, вiн закликає народ стати на його бiк, обiцяючи йому волю i щастя, обiцяючи демократичний лад. Та, зрештою, хто з попереднiх диктаторiв Iберiї не обiцяв того ж самого, захоплюючи владу? Хiба ж не обiцяв такого красномовними словами i теперiшнiй володар Iберiї, кривавий генерал Фернандес?..
Так чи iнакше був уже час дiяти, бо до моєї електричної мiни "Люциферовi" лишалося не бiльше трьохсот метрiв. Я приготувався натиснути кнопку, щойно автомобiль наблизиться до мiни на п'ятдесят метрiв, зважаючи на його швидкiсть. Але я не встиг нiчого зробити!
Моя мiна вибухнула сама, без мого втручання, ранiше, нiж я встиг натиснути на контактну кнопку! Вибухнула тодi, коли мiж нею i "Люцифером" залишалося ще метрiв iз двiстi! То був страшний вибух, менi здалося, що в тому мiсцi розiрвалася не одна, а кiлька мiн. Я нiколи не бачив нiчого схожого на цей вибух. На мить "Люцифер" закрило вiд мене величезною хмарою диму, викинутої землi й уламкiв камiння. А потiм я побачив, як сiро-зелена машина наче вистрибнула з тiєї хмари, хутко повернула i почала вiддалятися вiд мого спостережного поста... мабуть, аж нiяк не пошкоджена.
Я довго дивився вслiд "Люциферу", нiчого не розумiючи, мов очманiлий. Як мiг вiн висаджувати в повiтря секретнi мiни, i фугаснi, i електричнi, навiть не торкаючись їх, не доїжджаючи до них за сотнi метрiв?.. Я не знаю цього. Все те, що я бачив тодi, менi здається якимсь чудом або сном. Але все це було саме так, як я розповiв вам, панове. Я нiчого не додав i нiчого не забув...
3. КОМIТЕТ УХВАЛЮЄ РIШЕННЯ
Певна рiч, цей сапер не розумiв нiчого в тому, що вiдбулося тодi на його очах на шосе, як не розумiли нiчого й iншi сапери, мiни яких "Люцифер" одну за одною висаджував у повiтря того дня. Дивовижний автомобiль, сама назва якого вже ставала символом чогось грiзного i нездоланного, мчав над воронками вiд висаджених мiн, крiзь хмари диму й пороху. Надвечiр його слiд знову загубився, немов вiн розтанув у синьому присмерку, i не можна було зрозумiти, де вiн мiг подiтись. Принаймнi жоден з полiцейських чи вiйськових постiв не надсилав командуванню нiяких повiдомлень.
А тим часом командування нервувало. I воно мало для цього пiдстави.
Адже ще перед тим як зникнути, "Люцифер" несподiвано з'явився, наче вродився серед чистого поля, не помiчений жодним з спостережних постiв, зовсiм близько, всього кiлометрiв за п'ятдесят вiд столицi, бiля виїзного штабу управлiння жандармерiї, який звiдси керував операцiями проти Сивого Капiтана в центральному районi. Створення цього штабу було останнiм заходом мiнiстра внутрiшнiх справ, який зважав на можливiсть того, що Сивий Капiтан з якоїсь причини вирiшить знов з'явитися в столицi. А це було дуже небажано.
Спростовувати незлiченнi чутки, якi ходили по столицi, що нiбито "Люцифер", всупереч попереднiм повiдомленням, не знищено, генерал да Хуранiто вважав не лише зайвим, а й шкiдливим. Проте ще шкiдливiшою була б поява Сивого Капiтана в столицi, бо слiд було чекати, що вiн обов'язково вчинить якусь акцiю, небезпечну для уряду. А це дасть вкрай небажаний розголос i за межами країни, бо генераловi Альдумеро да Хуранiто було добре вiдомо, як чекають на новини ласi до сенсацiй закордоннi кореспонденти газет i телеграфних агентств.
Отож виїзний штаб жандармерiї мав своїм завданням керувати дiями вiйськових i полiцейських частин, розмiщених навколо столицi, щоб за всяку цiну затримати "Люцифер", якщо вiн з'явиться в цьому районi. А тих озброєних частин набралося тут чимало! I всi вони були зв'язанi з штабом i телефоном, i телеграфом, i радiо, а отже, мали можливiсть негайно повiдомити керiвникiв штабу в разi появи "Люцифера" в першому-лiпшому пунктi цього району.
Все було налагоджено якнайкраще. Штаб мав точнi вiдомостi про стан речей в усiх напрямах на вiдстанi чи не стокiлометрового радiуса вiд столицi. Цiлком зрозумiло, що в самому штабi не доводилося турбуватись про власну небезпеку: надто вже мiцне кiльце озброєних застав було розташовано навколо нього.
Тим несподiванiшим i жахливiшим виявилося те, що сталося цього вечора.
Штаб жандармерiї розмiстився в бараках вiйськового мiстечка, оточеного загорожами з колючого дроту. I в звичайний час, коли тут розташовувалася вiйськова частина, входити до мiстечка було заборонено. А тепер по всiх проїздах вартували ще й численнi патрулi.
Як мiг "Люцифер" раптом опинитися бiля самого штабу, не помiчений нiким з тих жандармiв? Це лишалося нез'ясовним.
Факт лишався фактом: "Люцифер" з'явився перед бараками штабу жандармерiї, наче з неба впав, наче Сивий Капiтан з цiлковитою певнiстю знав, що саме тут, у цих непоказних дерев'яних бараках, перебувають тi, хто керує безпосереднiми операцiями проти нього.
Нiхто по сутi не встиг нiчого зрозумiти, як "Люцифер" уже пiдiйшов майже впритул до баракiв, до штабу жандармерiї, звiдки нiхто не встиг навiть вийти, i без попередження чи будь-яких розмов викинув одне за одним два смертоносних чорних кiльця. Одне, крутячись у повiтрi, впало на бараки штабу, друге перелетiло через них i потрапило в юрбу переляканих жандармiв i полiцаїв, що тiкали свiт за очi, побачивши страшний автомобiль Сивого Капiтана. Вони вже чули про те, як "Люцифер" напередоднi знищив одну за одною кiлька артилерiйських батарей разом з усiєю їхньою обслугою. Спроба втечi не врятувала нiкого й тут, бiля штабу.
З шаленим гуркотом перше чорне кiльце розiрвалося в бараках, якi одразу спалахнули жарким полум'ям, створивши вогняну пастку для всiх тих, хто був всерединi. Друге кiльце, з якого також вихопилася сяюча куляста блискавка, що вiдразу ж вибухнула, убила на мiсцi i рознесла на шматки бiльшiсть з юрби жандармiв i полiцаїв. Врятуватися пощастило лише декому з них, та й то вони дiстали тяжкi опiки.
I вже зовсiм незрозумiлим здавалося те, що пiсля цiєї страшної подiї "Люцифер" зник так само раптово i безслiдно, як i з'явився. Нiхто не помiтив нi напряму, в якому вiн пiшов, нi якихось його слiдiв. Жахливий автомобiль наче просто розтанув у повiтрi, мiж загравою палаючих баракiв штабу i чорними вечiрнiми тiнями, що швидко насувалися з заходу...
- Прокляття! - вилаявся начальник полiцiї Карло Кабанерос, пiднявши голову вiд рапорту про подiї того вечора i втупившись червоними вiд безсонної ночi очима в розгублене обличчя свого особливо уповноваженого, що сидiв навпроти нього. Але Мiгель Хуанес тiльки безпорадно розводив руками: вiн уже втратив здатнiсть дивуватися будь-чому, пов'язаному з Сивим Капiтаном та його "Люцифером".
- Божевiлля! Справжнє божевiлля! - люто стукнув сухим кулаком по полiрованiй поверхнi великого письмового столу генерал Альдумеро да Хуранiто. - Що ж я доповiм каудiльйо? Адже цього вже нiяк не приховаєш вiд iноземних газет...
I справдi, становище ставало загрозливим навiть для всесильного мiнiстра внутрiшнiх справ. Приховати таку подiю вiд кореспондентiв неможливо. Спроби спростувати їх сенсацiйнi повiдомлення були б дурницею. Коли ж цi повiдомлення з'являться на сторiнках iноземних газет, коли їх передаватиме закордонне радiо - а в усьому цьому не могло бути нiякого сумнiву, - то не можна ж примусити мовчати iберiйськi газети. Все одно населення слухатиме закордоннi радiостанцiї, читатиме iноземнi газети, одне слово, знатиме про все це. Хiба ж можна за таких умов замовчувати подiї, наказати iберiйським газетам нiчого не друкувати про них, а iберiйському радiо не згадувати про тi подiї в своїх передачах?.. Та це ж було б приводом для нових i нових сенсацiйних кореспонденцiй за кордон! Нi, не годиться. Тодi, виходить, нiчого не лишається, крiм...
Генерал Альдумеро да Хуранiто натиснув кнопку дзвiнка.
- Повiдомте департамент преси, що я дозволяю газетам i радiо iнформувати населення про новi жахливi дiї державного злочинця Ернана Рамiро, вiдомого пiд назвиськом Сивого Капiтана, - мовив вiн сухо i спокiйно ад'ютантовi. - Напрямок i характер повiдомлень має безпосередньо витiкати з тiєї квалiфiкацiї, яку я щойно дав. Треба ще пiдкреслити що уряд вживає усiх заходiв для того, щоб знешкодити цього злочинця i захистити населення, яке, безумовно, страждає вiд його дiй. Все. Можете йти.
Мiнiстр внутрiшнiх справ обрав свою лiнiю поведiнки...
Наступного ранку всi столичнi газети вийшли з сенсацiйними новинами.
I так само, як усього тиждень тому газети, захлинаючись повiдомляли про загибель Сивого Капiтана i перемогу полiцiї так i тепер вони захлиналися, описуючи в усiх деталях свавiльнi й кривавi дiї цього державного злочинця, який намагається пошкодити i урядовi, i цiлому iберiйському народовi.
Столиця вирувала вiд збудження. Люди розхоплювали газети, шукали в кожнiй з них якихось новин. На перехрестях у садах i скверах, у кафе i ресторанах, в аристократичних кварталах i робiтничих передмiстях - всюди не вщухали розмови про одне й те ж саме. I ранiше про Сивого Капiтан говорили чимало, ще вiдтодi, як вiн iз своїм "Люцифером" уперше з'явився пiд час вiйськового параду на Авеню-дель Прадо. Проте навiть неупереджений i не дуже уважний слухач одразу помiтив би рiзницю в тих розмовах. Тепер характер i настрiй розмов змiнився, змiнився докорiнно.
Якщо ранiше, до подiй останнiх днiв, переважна бiльшiсть людей так чи iнакше виявляла певнi симпатiї до таємничого Сивого Капiтана, то тепер це дивне iм'я здебiльшого викликало страх i побоювання. Жандармiв i полiцаїв, що їх знищив "Люцифер", не шкодував нiхто. О, тут серед iберiйцiв iснувала чи не одностайна єднiсть! "Собацi - собача й смерть!" - було загальною думкою.
Але, крiм жандармiв i полiцаїв, крiм мерзенних фалангiстiв, пiд час нападiв "Люцифера" загинуло чимало i мирних людей, молодих iберiйцiв, яких фалангiстський уряд змусив зодягти вiйськову форму. За що загинули вони? Хiба виннi були вони в тому, що їх примушували полювати на "Люцифер"? А втiм, Сивий Капiтан, очевидно, не робив нiякої рiзницi мiж жандармами i полiцаями, з одного боку, i нi в чому не винною молоддю в вiйськовiй формi, яка тiльки змушена була виконувати накази командирiв, можливо, i внутрiшньо протестуючи при цьому.
Люди мiркували так: фалангiстський уряд генерала Фернандеса принiс їм злиднi й жорстокiсть. Але що кращого можуть дати жорстокi вчинки цього самого Сивого Капiтана? Вiн вийшов на боротьбу з урядом Фернандеса? Добре. Але, якщо вiн i переможе, що принесе вiн народовi, коли вже й зараз його дiї залишають кривавi слiди?..
...В невеличкiй кiмнатi одного з сiрих i непоказних будинкiв на робiтничiй околицi столицi було тiсно й накурено. Фредо Вiкторе обвiв уважним поглядом присутнiх. Обличчя його було похмуре i втомлене. Кiлька годин обговорення далися йому взнаки, тим бiльше, що питання було надто важливе i викликало чимало суперечок. Тепер стало ясно, що втомився не тiльки вiн один. Суперечки потроху вщухали, основнi лiнiї думок намiтилися.
Фредо Вiкторе пiдвiвся i постукав олiвцем по столу, закликаючи до уваги. Та коли б вiн i не зробив цього, все одно присутнi одразу б замовкли, чекаючи, що нарештi скаже голова пiдпiльного комiтету патрiотiв, який досi здебiльшого слухав присутнiх, лише зрiдка вставляючи те чи iнше зауваження, наче невтомно вбирав, у себе думки i настрої членiв комiтету.
- Що ж, товаришi, будемо вирiшувати справу, - мовив Фредо, не пiдвищуючи голосу, як завжди, спокiйно i рiвно. - Ми подiлилися думками, висловилися. Здається, можна пiдвести пiдсумки обговорення i прийти до спiльних висновкiв. Так?
- Так, - пролунали вигуки.
- Частина товаришiв спочатку зайняла непримиренну позицiю. Мовляв, у нас немає нiчого спiльного з Сивим Капiтаном, самолюбивим i властолюбним iндивiдуалiстом, який став на шлях терору i тим самим перестав чимсь вiдрiзнятися вiд першого-лiпшого претендента на диктаторство. На думку тих товаришiв, треба забути про можливу користь, яку мiг би принести нашому руховi Сивий Капiтан з його "Люцифером", бо з ним, мовляв, нема про що говорити, вiн - чужа i зовсiм стороння нам людина. Це - один з крайнiх поглядiв декого з членiв комiтету. Але не бiльшостi. Скорiше, меншостi, як я помiтив. Бiльшiсть, на мiй погляд, дотримується iншої думки...
- Скоритися i нав'язати собi на шию умови Сивого Капiтана, якi вiн пропонував тобi? Так, чи що?
- Нi, не так. I ви знаєте добре, що на це я перший не погодився б, чiтко зауважив Фредо Вiкторе. - Бiльше того, я, як менi здається, можу ще гострiше схарактеризувати тi особливостi Сивого Капiтана, якi заважають йому стати справдi прогресивним дiячем, що принiс би велику користь трудящим нашої країни... iм'я якого ввiйшло б в iсторiю...
- Ану, скажи, скажи, - iронiчно зауважив хтось.
Фредо Вiкторе знизав плечима:
- Будь ласка. Сивий Капiтан, вiн же Ернан Рамiро, насамперед не полiтичний дiяч, вiн дуже мало тямить у полiтицi взагалi. Його розум - це розум видатного вченого, фiзика, технiка, одне слово, людини науки, яка все своє життя пишалася саме тим, що вона стоїть осторонь вiд полiтики, вище її. Життя i трагiчна доля його близьких змусили Ернан а Рамiро зрозумiти, що за наших часiв нiхто не може лишатися поза полiтикою. I вiн сам теж, особливо пiсля того, як йому вдалося збудувати свiй "Люцифер"... машину, силу й мiць якої вiн, до речi, перебiльшує. Але це iнша справа. Для самого Ернана Рамiро "Люцифер" є втiлення могутностi й непереможностi. Вiн переконаний, що з допомогою "Люцифера" може досягти всього, чого йому забажається. Чого ж саме? До чого прагне Сивий Капiтан? Ви здивуєтеся, коли я скажу: по сутi, нi до чого! Вiн хоче помститися Фернандесовi та його клiцi, гаразд. Але хiба це - полiтична мета? Нi! Вiн хоче, як каже, визволити народ з-пiд ярма фалангiстiв. Але - як? Вiн i сам не знає цього, сподiваючись, що народ, переконавшись у могутностi його "Люцифера", пiдiйметься проти фалангiстського ладу... а Фернандес i його поплiчники, побачивши це, покiрно поступляться мiсцем для iншої, демократичної влади...
- Дитяча витiвка! - вiдгукнувся той самий голос.
- А я хiба кажу, що це розумно? - посмiхнувся Фредо Вiкторе. Звичайно, все це нiсенiтниця. Але чого ж iншого ви хотiли б чекати вiд Ернана Рамiро? Адже вiн, хоч i видатний, талановитий вчений, не має, як ми бачимо, найменшого уявлення про основнi закони розвитку суспiльства, про класову боротьбу й її суворi основи. Йому здається, що для виправлення суспiльного лиха, для подолання фалангiзму досить доброго бажання, пiдкрiпленого силою "Люцифера". Полiтично мовлячи, це - прекраснодушний лiбералiзм, вiдсутнiсть будь-яких чiтких полiтичних позицiй. На жаль, з такими дрiбнобуржуазними, iнтелiгентськими поглядами досить часто доводиться зустрiчатися саме серед учених... хоч вони й прекрасно володiють своєю спецiальнiстю, але лишаються iнодi полiтично неписьменними... Сам по собi Ернан Рамiро, очевидно, чесна й порядна людина. Але дуже самолюбна, навiть самозакохана, а до того ж i запальна. В усьому, що не стосується науки й технiки, вiн керується не розумом, а почуттями. В цьому його плутанiсть i суперечливiсть, що призвели вже до складного становища... а можливо, i ще бiльше ускладнять його. Бо без чиєїсь допомоги Ернан Рамiро, дiючи наослiп, не знаючи справжнього шляху боротьби, в запалi своєї стихiйної зненавистi до фалангiстiв може заплутатися ще бiльше, навiть принести чимало лиха... самозакоханий, заслiплений бурхливими почуттями, вiн i справдi може спробувати захопити владу, стати диктатором... замiсть Фернандеса...
- Що ж тодi робити? Ти й сам бачиш, що вiн - чужий!
- Не чужий, а плутаний i суперечливий, - вiдрiзав Фредо Вiкторе. - I ми мусимо не вiдмахнутися вiд нього, а спробувати вплинути на цю плутану людину. Хiба можна недооцiнювати тiєї користi, яку мiг би дати загальнiй справi Сивий Капiтан, коли б пощастило вплинути на нього, коли б вiн став на справжнiй шлях боротьби? Хiба ж важко уявити собi, який разючий ефект дав би прихiд талановитого i, якщо хочете, по-своєму могутнього Сивого Капiтана до наших лав? Припустiть на хвилину, що вiн зрозумiв безнадiйнiсть, приреченiсть своєї запеклої iндивiдуальної боротьби з фалангiзмом. Припустiть, що вiн з його "Люцифером" не витрачає сили на безглуздi бiйки з полiцiєю i жандармерiєю, на знищення кiлькох десяткiв ворогiв, на мiсце яких уряд Фернандеса завтра ж поставить сотнi iнших. Припустiть, нарештi, що вiн виступає разом з нами у вiдповiдний момент на вирiшальний бiй. Хiба ж ви не погодитеся, що це значною, дуже значною мiрою допомогло б нашiй перемозi?.. Що скажете, товаришi?
- Припустити можна, але здiйснити таке не вдасться. Вiн чужа людина. Його вчинки доводять це, - вiдгукнувся той самий непримиренний голос.
- Якщо можна припустити, то треба й спробувати, - твердо вiдповiв Фредо Вiкторе. - Ми мусимо вжити всiх заходiв, щоб могутня зброя Сивого Капiтана, його "Люцифер", його технiчнi здiбностi, талант i вмiння послужили нашiй загальнiй справi. Було б злочином перед народом не зробити цього, бо це заощадить нам чимало жертв пiд час вирiшальних боїв, день яких наближається. Хоч яким це здається важким, треба спробувати вплинути на Сивого Капiтана...
- То, може, ти, Фредо, i зробиш це?
- А хоч би й я! Я згоден взяти на себе переговори з Сивим Капiтаном. Через деяких вiдомих менi людей я можу запропонувати йому такi переговори. Звiсно, я не можу ручитися за їх успiх...
- Ще б пак!
- Але в разi згоди комiтету я зроблю це. Признаюся, що i в мене не дуже багато надiї на позитивнi наслiдки. Проте тодi ми чесно зможемо визнати, що зробили все, залежне вiд нас. А якщо будуть позитивнi наслiдки, то ще краще. В усякому разi, товаришi, я вважаю, що ми не маємо права не використати всiх можливостей. Справа надто важлива! Отож, якщо немає заперечень, я ставлю на голосування цю пропозицiю. Хто за те, щоб ще раз спробувати дiйти згоди з Сивим Капiтаном i доручити менi провадити з ним переговори, прошу пiднести руки!
Пропозицiя Фредо Вiкторе була ухвалена одностайно. За неї голосували навiть тi кiлька членiв комiтету, якi весь час перед тим викрикували про недоцiльнiсть будь-яких розмов з Сивим Капiтаном. Вдумливi i переконливi слова голови комiтету примусили їх погодитися з тим, що треба зробити ще одну, бодай i не дуже надiйну спробу.
Справа наближення перемоги, справа згуртування сил народу в його боротьбi проти фалангiстського режиму примушувала погодитися з Фредо Вiкторе. Це розумiв кожен.
Розумiв, проте, чи вiрив у те, що Фредо Вiкторе досягне успiху?
Мабуть, нi. Голова пiдпiльного комiтету усвiдомлював це, тим бiльше, що i в нього було чимало сумнiвiв.
Але, як сказав Фредо Вiкторе, справа була надто важлива, - i вiн iшов на цей крок.
Роздiл сiмнадцятий
1. ЄДИНИЙ ЗАКОН - ЦЕ МIЙ ЗАКОН!
Вечiрнi газети не принесли жителям столицi нiяких важливих новин, вони лише знов i знов повторювали те, що було видрукувано в ранкових. Люди чекали якогось офiцiйного урядового повiдомлення в справi Сивого Капiтана. Але уряд усе ще мовчав. I це ще бiльше нервувало.
Увечерi з якихось невiдомих джерел по мiсту поповзли чутки про те, що через деякий час по радiо передаватиметься важливе повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ. I хоча нiхто не знав, чи мають цi чутки реальнi пiдстави, чи є вони чиєюсь вигадкою, бiля радiоприймачiв i вуличних репродукторiв збиралися люди й чекали: кожному хотiлося першому довiдатися про тi заходи, якi уряд збирається вжити проти людини, оголошеної поза законом.
I от настав час передачi вечiрнiх новин. Диктор своїм випестуваним голосом промовив кiлька вступних слiв i потiм урочисто повiдомив:
- Увага, увага! Зараз ми будемо передавати повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ про державного злочинця, так званого Сивого Капiтана. Слухайте, слухайте!..
Слухачi насторожилися, перезирнулись: ось воно! Чутки не були марними!
Але їх чекала несподiванка. Та не лише їх, а й самого мiнiстра внутрiшнiх справ!
Голос диктора враз наче захлинувся. В репродукторах щось хрипко зашарудiло, пролунав пронизливий свист, схожий на виття сирени, тривожної, пересторожливої. I тодi репродуктори заговорили знову, проте вже зовсiм iншим голосом, дещо напруженим, але чiтким i ясним:
- Так, слухайте повiдомлення про так званого державного злочинця Сивого Капiтана! Тiльки це повiдомлення робитиме не мiнiстерство внутрiшнiх справ злочинного генерала Фернандеса, якому, по сутi, нема чого й сказати, а сам Сивий Капiтан! Слухайте, люди, з вами говорить Сивий Капiтан, який .через голову фалангiстського уряду звертається до всiх! Слухайте, це говорить Сивий Капiтан!
Юрби слухачiв завмерли бiля репродукторiв. Десь задзвонили тривожнi дзвiнки телефонiв, десь забiгали й заметушилися полiцаї й жандарми. З гаражiв вихопилися мотоцикли й автомобiлi, в них на ходу стрибали озброєнi агенти, розганяючи прохожих пронизливими сигналами. Можливо, вони поспiшали до радiостанцiї, до радiопередавача столицi, щоб спинити його роботу, щоб обiрвати промову Сивого Капiтана?
Тим часом голос з репродукторiв не замовкав. Тi, хто чув Сивого Капiтана ранiше, помiчали навiть деякi змiни в його голосi, що звучав тепер напружено, загрозливо, позбавлений спокiйного, дещо презирливого забарвлення, яке було властиве йому тодi. Так, це говорив той самий Сивий Капiтан, але разом з тим i не той!
Цей голос лунав усюди в столицi, лунав з усiх репродукторiв, з усiх приймачiв. Чути його було i в маленькiй каютi "Люцифера", де бiля приймача сидiли i, дивлячись одне на одного, слухали промову Капiтана Олесь i Марта.
- ...Так, говорить Сивий Капiтан. Той самий Сивий Капiтан, якого покiрнi фалангiстському урядовi газети i радiо намагаються весь час зобразити божевiльним i жорстоким злочинцем. Вiн говорить з вами цього разу сам, iберiйцi! Я нiколи не був злочинцем, нi тодi ще, коли мене звали Ернаном Рамiро, нi пiсля того, як я став капiтаном мого "Люцифера". Весь мiй злочин полягає в тому, що я вiдмовився вiддати мої винаходи в руки фалангiстiв, вiдмовився скоритися їм i галасувати "Еввiва каудiльйо". Я волiв працювати на користь науки, а не кривавого фалангiзму. Ось за що фалангiсти переслiдують мене. Хiба ви не розумiєте цього, iберiйцi? Згадайте всiх тих, кого замучили фалангiсти тiльки за вияв незадоволення, за намагання протестувати проти злочинiв їхнього уряду! Так само фалангiсти бажали б замучити, знищити i мене. Але я досить сильний для того, щоб не скоритися їм!
Сивий Капiтан зробив маленьку паузу, наче пiдкреслюючи нею всю вагомiсть останньої фрази.
- Фалангiсти знов напали на мене. Вони вимагають, щоб я здався, вiддав у їхнi бруднi руки мої винаходи. А коли я вiдмовився, вони вирiшили знищити мене i мiй "Люцифер". Вони почали полювати на мене. I я змушений був захищатися, змушений був теж вжити зброю, але таку, проти якої не може встояти нiхто. Мою зброю! З газет i радiо ви вже знаєте, яка страшна i смертоносна та зброя! Але в моєму розпорядженнi є багато й iнших засобiв нападу, якi я поки що не вважаю за потрiбне застосовувати. А проти куль, мiн i гармат, що їх виставив на мене уряд Фернандеса, мiй "Люцифер" мiцно захищений, i ви знаєте це також. Час зрозумiти всiм, що я непереможний i нiщо не може перешкодити менi, нiщо не в силi завадити здiйсненню моїх намiрiв!
I знову настала виразна пауза. Олесь боявся проронити бодай одне слово. В його головi вирували, перебиваючи одна одну, гарячковi думки: ось зараз, зараз Капiтан з'ясує все, вiн розповiсть про свої благороднi намiри, розкаже, що вiн не хоче нiкому лиха, а помщається тiльки фалангiстським злочинцям, якi завдали йому стiльки горя... всi зрозумiють Ернана Рамiро, побачать, яка в нього велика душа, вiн приверне до себе симпатiї всiх! Ах, як хотiлося цього юнаковi! Вiн скаже, Сивий Капiтан скаже!
Але сталося зовсiм не так. У тишу, що панувала навколо репродукторiв, почали падати важкi, суворi, наче кам'янi слова. I в кожному з них звучала неприхована погроза. Це було й те, чого пристрасно чекав Олесь, i в той же час зовсiм, зовсiм не те!.. Сивий Капiтан говорив:
- Настав час, коли розмови стають зайвими. Того, хто досi не зрозумiв моєї непереможностi, я примушу зрозумiти силою. Я, Сивий Капiтан, що ранiше носив iм'я Ернана Рамiро, проголошую себе месником, який примусить фалангiстiв на чолi з Фернандесом i його кублом сплатити своєю брудною кров'ю за кров чесних людей, пролиту ними. Цiєї моєї помсти нiхто i нiщо не спинить! I тi, хто заважатиме менi, загинуть самi. Припинiть допомогу фалангiстам, люди! Бо я змушений буду знищувати всiх, хто допомагатиме урядовi полювати на мене! Я оголошую закони i накази кривавого уряду Фернандеса неiснуючими. З цього часу єдиний закон в Iберiї - це мiй, закон святої помсти!
Ще раз Сивий Капiтан спинився, погрозливо вигукнувши останнi слова. Олесь затамував подих. Вiн чув, як поруч з ним важко дихає вражена Марта.
А Ернан Рамiро - чи та людина, яка народилась останнiми днями замiсть колишнього Ернана Рамiро,- вiв далi:
- Щоб уникнути зайвого кровопролиття, я пропоную Фернандесовi i його мiнiстрам, полiцiї i жандармерiї негайно припинити боротьбу зi мною. А всiм, хто слухає мене, наказую, щоб вони своїми дiями допомагали менi, а не виконували розпорядження фалангiстiв. Бо я тепер буду безжалiсним. Це стосується насамперед солдатiв i офiцерiв, яких я закликаю не виконувати наказiв командування, а слухати мене, провiсника великої помсти. Я принесу народовi волю i щастя, допоможу встановити демократичну владу, уряд, який вiн сам обиратиме. Але для цього треба насамперед знищити фалангiстське кубло, i я вимагаю, щоб усi ви пiдтримали мене в боротьбi з урядом. Обiцяю мою подяку i щедру нагороду всiм, хто негайно перейде на мiй бiк. I водночас востаннє попереджаю: неминуча смерть, загибель чекає тих, хто стане на перешкодi здiйсненню моїх намiрiв. Пам'ятайте, люди, що тепер я єдиний, хто має право наказувати, i розповiдайте про це один одному!
Здавалося, що останнi слова своєї промови Сивий Капiтан сказав в абсолютнiй тишi. Та чи не було так i насправдi? Чи не всi, хто слухав його, завмерли вiд несподiванки бiля репродукторiв, враженi страшними погрозами, приголомшенi тим, що Сивий Капiтан оголосив себе єдиним володарем країни? Що ж тепер буде? Громадянська вiйна? Проте нi; адже в громадянськiй вiйнi клас воює проти класу. А тут було зовсiм iнше: Ернан Рамiро, користуючись могутнiстю свого "Люцифера", його смертоносною зброєю i справдi непереможнiстю, своїми власними силами збирався помститися фалангiстам. Правда, вiн закликає народ стати на його бiк, обiцяючи йому волю i щастя, обiцяючи демократичний лад. Та, зрештою, хто з попереднiх диктаторiв Iберiї не обiцяв того ж самого, захоплюючи владу? Хiба ж не обiцяв такого красномовними словами i теперiшнiй володар Iберiї, кривавий генерал Фернандес?..