Страница:
гарно стало! Неначе свято. I всi такi привiтнi. Та люди все розумнi стали
при©здити.
Демид_. Су та. Не хата стала - постоялий двiр.
Мар'яна_. Зате як весело, татуню. От тiльки що Петро не спить - шкода.
Нема, каже, часу. Столiття, каже, спали - годi!
Демид_. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лiзе на пiч)._
Входять Пасiчний, Трубен_ко, Не_читайло, Улян_a, _Шерстюк._
Нечитайло_. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чу ш? Савко, Романе, чу те?
Пустiть мене!
Уляна_. Чого регочете, головокрутителi?
Пасiчний_. Ну й плакати ж не будемо.
Трубенко_. I смiх i грiх, ©й-право!
Нечитайло_. Трохиме!..
Пасiчний_. Яв колгоспi агропом i селекцiонер. Я не голова...
Нечитайло_. Вiн не голова... Ти самий мозок голови!
Уляна (до Пасiчного)._ Голубонько... Пусти!
Нечитайло_. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на
губах.
Пасiчний_. Ну!
Нечитайло_. Що?
Пасiчний_. Рiшайте. Годi вже крутить. (До Трубенка). _Де план? Дайте
план ярового клину.
Нечитайло_. Уляно, що ж ти мовчиш? Ка©ки вдонебудь.
Уляна_. Не хоче Мина до колгоспу, хоч ви його зарiжте!
П_асi_чний_. Не хочете - виходьте геть.
Уляна_. Ой!..
Пасiчний_. Живiть собi окремо. Працюйте, ©жте, пийте, плодiтеся,
щезайте, плазуюча рослинна маса!
Нечитайло_. Да хоч не лайся, ой!..
Пасiчний_. Можете гнiватись. Як одноосiбник, для мене вже ви не
товариш.
Нечитайло_. А хто я?
Пасiчний_. Рот! Шлунок! Бiологiчно-статистична одиниця...
Нечитайло (до Уляни)._ Чула?
Уляна_. А бо-о!..
Пасiчний_. Темна основа буржуазного ладу!
Уляна_. Ой пробочну...
Пасiчний_. Товаришу Трубенко, викресли його.
Уляна_. А коней?
Пасiчний_. I коней, i теля. Подума ш, худоба. Викреслюй!
Нечитайло_. Стiй, Трохиме! Уляно, гляди менi!
Пасiчний (розгорта план)._ Яка краса! План колективно© землi. Велике
поле честi й слави. (До Нечитайла). _Глянь, чоловiче нерозумний!
Нечитайло (одвернувшись)._ Ат... не бачив.
Пасiчний_. Ось де ми. Ось ярина, жита i сiнокоси над Днiпром. Квiти й
зерно. Праця i свято врожаю. Могили прадiдiв в степу i колиски дiтей нiд
скиртами пшеницi. I вже нiде тобi нi одно© межi!
Трубенко_. Ось тут сади посадимо... I тут. А ось шляхи на всi сторони
свiту! Рiвнi!..
У_ляна_. Та куди ж вони поведуть нас, отi шляхи-дорiясеньки?!
Нечитайло_. У старцi, куди...
Пасiчний_. Поведуть вони нас i дiток наших, тiточко, далеко. Хто в душi
i серцi старець, того в старцi. Людину 9 чесними руками поведуть до честi.
Хто багатир умом, Прийде до науки. Хто мар хист до творчостi - в творцi.
Нема нi меж, нi впину на новому полi. Тут хто орел - Полетить за хмари.
Нечитайло_. Орел за хмари. Гусак у правлiння, Гуса^иха в доярки,
Гусакiвни в свинарки. А робити кому? (До Уляни)._ Ходiм додому!
Уляна (до Пасiчного)._ Кажiть, що буде далi?
Нечитайло. _Колотнеча. Марш!
Виходять. На порозi зустрiчають Скидана._
Скидан_. Aral Дядьку Мино! Здрастуйте! Ну, як надумали - сюди чи туди?
Нечитайло_. Да як тобi сказать. Мабуть, чи не туди.
Уляна_. Куди?
Нечитайло. _А я хiба куди? Я по закону. Викреслюють, значить, не треба.
А вже коли не треба, то й не нада. Обiйдемось.
Скидан_. Гаразд. Романе, викреслюй Нечитайла.
Павлюк_. Викреслив.
Нечитайло_. Уляно, чула? Вже.
Уляна_. Як уже? Стiй, не черкай! Рятуйте!..
Входить Гусак._
Гусак_. Прошу вас вийти геть, одноосiбна падаль. Постiйте, запишу вас
до свого ре стру.
Скидан_. Куди? До якого ре стру? Що за натяк? Ти п'яний чи здурiв?
Гусак_. Хто, я? Чому ти дума ш, що треба бути п'яним, щоб не потурати
недобиткам куркульським?
Скидан_. В недобитки куркульськi я Мини Нечитайла по вiддам, як не
вiддав Царя Левка. Запам'ятай, Гусак.
Гусак_. Ну, це ще ми побачим...
Скидан_. Гусак!!!
Трубенко_. Товаришi, прошу вас. Годi!
Скидан (до Нечитайла)._ Мина, засiдання. Прошу вас вийти з хати, з
колгоспу ви вже вийшли.
Уляна_. Не вийду. Мина, не виходь! Обдурюють тут нас iз Гусаком! Плани
складають. Ой хоч би ж менi овiдатись правди! (До Скидана)._ Де той, що,
ти казав, при©де?
Скидан_. Iнструктор Наркомэему Вигура? Ждемо. Сьогоднi буде. Просимо
вийти.
Нечитайло (до Уляни),_ Iди вже, статистична одиниця!
Виходять. _
Демид_. Та по грюкайте дверима! А-а!
Входять п'янi колгоспники Хома Запорожець, Лаврiн Кошовий i
КупрiянБiднина, спiваючи._
Трубен_ко_. Лаврiне! Хомо! Ви що? Вже п'янi?
Запорожець_. Ми не п'янi!.. Ми запорозькi козаки!
Спiвають._
Та воли ж мо©, круторогi,
Та вивезiть мене з калюжi. Гей!
Iдуть до Скидана._
Скидан_. Безсовiсний народ! Напитись в отакий критичний час!
Запорожець_. Скидане, виписуй нас з ре стру! У нас головокруженi !
Скидан_. Гаркавий! Вивести п'яних! Терпiти не можу...
Кошовий_. Кого? Ти зна ш, хто ми? Ми - запорожцi! Саджайте нас на палю!
Скидан_. В холодну б вас посадити на тиждень.
Кошовий_. Ми запорожцi, чув?
Скидан_. Хто вам про це сказав?
Бiдн_ина. _Професор Безверхий. Ви, каже, повнi запорожцi!
Трубе_нко_. Прошу вас вийти з хати. Гаркавий, виведи!
Гаркавий_. Еге, спробуй вивести.
Бiдн_ина (до Гаркавого)._ Устиме, йди сюди.
Гаркавий пiдходить._
Казав професор, що ми запорожцi? Чи не казав?
Кошовий_. Що ж ти мовчиш, мiльтон? Горiлку з нами
пив?!
Гаркавий_. Не пам'ятаю... Громадяни, вийдiтьi Скидан. Гаркавий_!
(Погрожу пальцем). _Пасiчний. Вийдiть, товаришi! Ви п'янi!
Запорожець_. Дайте нам свободу! (До Кошового). _Вiрно кажу?
Кошовий (на пiч)._ Дiду, вiрно ми говоримо?
Демид_. Iдiть, не крутiться перед очима... Крутяться...
Вбiга _ Лев_чиха_.
Ле_вчиха_. А, рятуйте!.. Коней потру©ли!
Трубенко_. Хто? Де?
Левчиха_. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там нашi коники живуть
у колгоспi. А вони хропуть, задравши нiжки. А бо-о!
Скидан_. Хто потру©в? Саво Тарасовичу, Гусак, розслiдуйте!
Левчиха_. Платон старий, вiдьмак...
Левчиха, Гусак, Трубенко виходять._
Скидан (до п'яних)._ Скажiть, що з вами?
Бiднина_. Скажу, все скажу!
Скидан_. Ну?
Бiднина_. Скажи нам правду, чу ш, -запорожцi ми чи це але тiльки
дражнить? Мене ось Кошового...
Запорожець_. Якщо дражнять, зоста мось у колгоспi. Ну, якщо
запорожцi!..
Панiчний_. Що за безпринципнiсть! От дядькiвня лукава!
Кошовий_. Саджайте пас на палю! Отакечки... гоп!
Запорожець_. Одвiчай, хто ми?
Скидан_. Запорожцi.
Демид_. Розорителi.
Заророжець (до Павлюка)._ Викреслюй геть з ре стру!
Пасiчний_. Стiй! Куди - викреслюй? Запорозькi козаки для свого часу в
певнiй мiрi теж були колективiсти!
Запорожець_. Мели!
Пасiчний. _Факт. Жили артiлями, що куренями звались. Артiль рибальська,
ковальська, збройна.
Кошовий_. Отуди!
Бiднина_. Ой!.. Прах його забери!
Скидан_. А ви думали як?
Запорожець_. Стiй, не черкай! Не страми мого званiя!
Кошовий_. Еге-е-е... Ось воно куди... Хомо!
Запорожець_. Га?
Кошовий_. Оста мось!.. Пробачте... Ходiм Безверхого одлупимо
колективно. Хай пе бреше! "Та воли ж мо©, круторогi!.."
Виходять спiваючи._
Скидан._ Ах ти ж бiда менi... Гаркавий!
Гаркавий_. Я-Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте - х-х!
Скидан_. Куди хака ш? На мено хакай!..
Гаркавий_. Не вмiю...
До вiкна пiдходить з вулицi Радчук_._
Радчук_. На Днiпрельстан виходять грабарi. Хто промову скаже?
Пасiчний_. Сам скажи. Радчук. На шляху вже йдуть.
Чути спiв: "Ой не жалько менi..." Радчук зника . Входять Не_читай_ло i
У_ляна._
Нечитайло_. Петре, записуй.
Уляна_. Записуйте, Петре.
Скидан_. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибi.
Пасiчний_. Розказуйте, що сталось.
Уляна_. Да так якось. Прийшли оце додому, посидiли на призьбi.
Нечитайло_. Полаялись та почали осуждати потроху все на свiтi... I ще
там дещо, господи прости, пе буду згадувати... Коли ж малий iде з класу.
Дак я тодi вже верьовку з сволока зняв...
Скидан_. Яку верьовку?
Уляна_. Повiситись хотiв, нехай бог милу .
Нечитайло_. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделiкатна... Нема
iнтелiгентностi й на грiш. От язик!..
Уляна_. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Менi, каже, на вас
дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене iндивiдумом
школярi дражнили. Та все про Ленiна, та про Запорiзьку греблю, так ми тодi
полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.
Пасiчний_. Ну, слава богу.
Входить Гусак. Спиня ться коло столу, пише._
Уляна_. Тiльки ми так погодились. Самi запису мось, а конi й корова щоб
дома.
Гусак_. Пiд три чорти! Iнструкцi© ламать нiкому не дозволимо!
(Виходить)._
Нечитайло (побачив Гусака)._ Е-е, знов Гусак!.. Уляно, веди мене
додому. (Швидко виходить). _
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви?
У_ляна_. Не любить Гусака. Ну, що його робить! Слухай, Петре, а чи не
можна так, щоб ми булi© в колгоспi а Гусак щоб нi?
Скидан_. Поки що не можна.
Уляна_. Так вiн же нероб i нiчого не вмi .
Нечитайло (в дверi)._ Iди, пе крутись там, статистична язиката одиниця!
Уляна_. Iду. А там ще Гусачиха злиденна та ледача... А-а-а!.. Пропали
ми... (Плачучи виходить)._
Вбiгав Дроб_инський._
Дробинський_. Дайте револьвер! Петре, дай менi револьвер!
Пасiчний_. А що таке? Скидан_. Що сталось?
Дробинський_. Револьвера дайте швидше товариство! Та що револьвер?!
(П' воду)._
Скидан_. Скажи-бо, що таке?
Дробинський_. Трутизною стру©в би, як вовкiв!
Пасiчний_. Не вийшли в поле?
Дробинський_. Вийшли, бодай не вернулись!
Пасiчний_. Ну?
Павлюк_. Що сталось?
Дробинський_. День який! Сонце грi , щебече птаство в небi. Земля
пару ! Жада радосгi заплiднення... Зерна!.. Хитають копi головами... А
вона, мужва проклята серед степу широкого...
Всi. _Що?
Дробинський_. У хвильки гра пiд возами!!! Замiсть сiвби женуть зерно
на самогон.
Скидан_. Запивають тугу.
Дробинський_. Он i запивають, товаришу. Запивають Ще й приспiвують:
"Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать. Краще пить - умирать, чим не
нить - умирать".
Павлюк_. Небачена картина в полi!
Дробинський_. Страшна картина! I гасло, кажуть хтось пустив по всiй
Укра©нi: впадем у яму i ©© потягнем за собою, Радянську владу.
Скидан_. Нещаснi самогубцi. Хто ж там оруду ?!
Дробинський_. Товаришi, треба кричать! Писати треба!
Пасiчний_. Без панiки. Розмах подi© величезний. Без жертви не обiйтись.
Дробинський_. "Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать!"
Скидан_. Ну, вип'ють i помруть.
Дробинський_. Створити отаке на усуспiльненiй землi!.. Що скаже свiт
про нас?..
Скидан. Свiт...
Пасiчний_. Який свiт? Мене iнтересу партiя й колгоспи. Оце мiй свiт...
Що скаже людство?.. До людства ще далеко, як до неба.
Скидан_. Годi фiлософi©, треба дiяти. Лети негайно в поле.
Пасiчний_. Лечу.
Скидан_. I скажи ©м...
Гусак_. Пошлiть мене.
Скидан_. Так ти ж недавно звiдти... А толк який?
Пасiчний_. Скажу, як легко землю перетворити на рай! Це абсолютно
просто!
Скидан_. Залиш, Трохиме. Для раю на землi потрiбна душевна святiсть у
бiльшiй мiрi, нiж для небесного колись. А над до святостi, сам зна ш,
далеко.
Платон_. Ще покупа мося в грiхах, у злi, в дурнотi... Ще будуть вiйни й
лихолiття.
Гусак_. Балачки йдуть про зраду.
Всi. _Де? Яку? Хто тобi казав?
Гусак_. Балачки йдуть, що куркулi через сво©х недобиткiв i особливо
через жiноцтво, що порiднилося з керiвниками, уже обплутують народ, аби
продать його державам буржуазним.
Скидан_. Балачки йдуть i провокацi©.
Гусак_. Я кажу, розносяться.
П_латон_. На гусячих крилах...
Скидан_. Дробинський!
Дробинський_. Я!
Скидан_. Гайда в поле. Я буду за годину. Об'©дь усiх i кожному скажи
персонально, що менi, Скидановi Петру, його жаль. Скажи, що буде каяття,
та не буде вороття... (До Пасiчного)._ Зостанешся, по©демо разом.
Пасiчний_. Скажи, що коли вони помиратимуть з голоду, "культурно
людство" палитиме пшеницю, топитиме каву в океанi.
Скидан_. I трупний сморiд нерозумного селянства веселитиме його, як
дорогi духи.
Дробинський_. О, будь вони проклятi... (Хутко виходить)._
Входить_ Тарасик, плачучи._
Скидан_. Чого ти скиглиш, лобуряко?
Тар_асик_. Учитель...
Скидан_. Що? Вигнав?
Павлюк_. Кажи-бо, не однiмай часу!
Тарасик_. Обдурив...
Пасi_чний_. Чим?
Тарасик_. Не зна Волги... Спитав, куди впадас? Д вiп ва карту зирк - у
Чорне, каже, море. А я й собi - зирк, а воно в Каспiйське.
Платон_. Ну, i що з того? Нехай пливе. Все в морi буде.
Скидан_. Так i сказав - у Чорне? А треба куди?..
Пасiчний_. В Каспiйське.
Скидан_. Покличте сюди вчителя!.. Годi ревти!
Платон_. Життя... Куди не повернись, нiхто нiчого, як каже той, нi в
зуб. Учителi вже не знають, куди тече вода в рiчках, писателi, я чув,
писать не знають як. Нащо вже ми, природнi©, казав той, гречкосi©, i ми не
зна мо, коли Як i що сiять.
Пасiчний_. Поучимось. Вчитись нiколи не пiзно.
Платон_. Трохиме, я на все згодний. Що завгодно, чув?
Тiльки не вчи мене сiяти або вже вчи як-небудь нишком, аби я й сам не
знав, що вчуся.
Входить_ Сiрик. _
Сiрик_. Будь ласка!
Скидан_. Якове Петровичу? Здрастуйте. Куди впадав рiчка?
Сiрик. _Яка?
Скидан. _Яка рiчка, Тарасе?
Тарас_. Волга...
Павлюк_. Еге, куди вона тече?
Сiрик_. Ви що? Збира тесь менi вчинити iспит?
Скидан_. Я вас питаю, куди впада Волга?
Платон_. А я питаю, чого у вас неголена личность i така неакуратнiсть у
фiгурi?
Сiрик_. Не ваше дiло. Це моя приватна справа.
Скидан_. А Волга?
Сiрик_. Я не об'язаний вам вiдповiдать.
Скидан_. А хлопцевi ви об'язанi? Тарасе, спитай учителя, куди впада
Волга?
Сiрик_. А, он що!.. Синок начальства... Ясно...
Скидан_. Сiдайте. Куди впада Волга?
Павлюк. _Годi, Петре. Давайте займатись дiлом.
Скидан_. Куди впада Волга, чорт вас забери? Кажiть мерщiй! Я злий!
Павлюк_. Ну, Петре, не волнуйся!
Сiрик. _Прошу вас припинити глум! Я...
Скидан_. Ви розбещу те хлопця... Тарасе, вийди геть!
Тарас_. Виходжу... Менi, тату, Якiв Петрович став такий противний, що я
б його, зда ться, вдарив.
Павлюк_. Ти дивись!
Скидан_. От!
Тарас_. Ну, що я там його спитав? Волгу! Таку товстенну рiчку, i то не
мiг сказать!
Платон_. Довчились чортового батька.
Сiрик_. Припустимо, я помиливсь.
Скидан_. Хто вам дозволив помилятись?
Сiрик_. Що ж, виходить - я не людина?
Скидан_. У класi не людина. Свiтило! Учитель мусить бути бездоганний.
Iнакше - ви злочинець.
Сiрик_. Зна те, па двiстi п'ятдесят карбованцiв...
Скидан._ ...можна знайти Волгу. Ми теж сьогоднi не багатi. Держава
тягне з пас останнiй шмат. Так ми i держава. У всякiм разi, основна ©©
частина. I в тимчасовiй диявольськiй скрутi вбача м особливий смисл!
Сiрик_. Так. Але чому, дозвольте вас спитати, ви можете в роботi
помилятись, а я - нi. Чи ви тут бездоганнi?
Скидан_. Я помиляюсь тут щодня. Того, що ми тут дi мо, ще свiт не знав,
а вашi рiчки давно на картах всi пожовкли i мухами прикрапанi, як маком.
Сiрик_. До речi, я i пе географ зовсiм. Я словесник, щоб ви знали.
Павлюк_. А кажуть дiти он, що й пишете ви не зовсiм чисто, з помилками.
Сiрик_. Неправда. Це не помилки! Я не встигаю перевчатись: мiня ться
правопис в Наросвiтi.
Платон_. Отаке. Скрiзь, мабуть, однаково. Мiня ться, тече, летить, як
та вода весною з потокiв.
Сiрик виходить. Входять Уляна i Нечитайло_ Мина._
П_асi_чний. _Правда, дiду? Все рушило разом. Неначе не село - ескадра
кораблiв у бурю. Продовжу мо! Петре, бери стерно! Команда, по мiсцях! Про
Волгу не турбуйтесь. Через двадцять лiт впадатиме, куди захочем. Захочемо
- в Чорне, захочемо - у Каспiйське, бо й Волга наша, i моря.
Нечитайло. _Еге. Чорне море наше, Каспiйське наше, а таранi чортма!
Уляна_. Ну, Мино, що ти кажеш! Тут про розумне треба говорить. Петре!
Скидан_. Ну?
Уляна_. Так, мо, упишете назад? Як ти, Мипо? Нечитайло_. Сьогоднi вже
не хочу. Голова опухла. Уляна_. Ну от... Привела.
Нечитайло_. Прийдемо Ще завтра чи позавтра.
Скидан_. Приходьте, коли Схочете. Я не пiдганяю. Нечитайло_. А може, ще
обiйдемось i так.
Скидан_. Нi, дядьку Мино. Уже вам не обiйти не об'©хать.
Нечитайло_. Сказав слiпий, побачимо.
Скидан_. Побачите. Будете ви ще у нас колгоспним Бригадиром та почнете
орудувать лапами. Та стануть вас люди шанувати. При©дуть до нас гостi з
Казахстану, Польщi чи, може, з самого, колись, Китаю - а хто тут у вас
найкращий бригадир? Мина Нечитайло!
Нечитайло. _Ну, годi, буде!
Уляна_. Чув? Та що ви з ним говорите?
Скидан_. Портрети вашi, дядьку, будуть по газетах книжки про вас
напишуть, про вашу славу па весь свiт!
Нечитайло_. Книжки напишуть, а корову i коней заоеруть. I одi й дивись
на фотографiю. Ходiм, Уляно. Пола мося трохи дома та, мо, зарiжемо хоч
теля.
Уляна_. Отак як бачите.
Входять Верещака й_ Сiрик._
Верещака_. День добрий, товариство!
Скидан_. Здрастуйте.
Верещака_. Письменник Верещака! У вiдрядженнi по Украiнi з творчою
метою.
Тихий_. Оте приятно. Драстуйте! Давно хотiв письменника побачить.
Сiрик_. Прекраснi епохальнi твори! (До Скидана)_ Читали?
Скидан_. Читав.
Уляна_. Шапок не знiмають - що воно таке...
Верещака_. Що саме ви читали, товаришу Скидан?
Скидан_. Та, мабуть, чи не все читав. Пишете ви стисло_Не те, що,
скажiмо, граф Толстой.
Верещака_. Ну, звичайно. Не тi часи.
Уляна_. Ой не кажiть. Таке робиться!..
Нечитайло_. Не лiзь хоч до письменства, кохана.
Верещака_. Так... Чудесное у вас село!
Скидан_. А чим воно чудесне?
Верещака_. Розкiшнi кра види. Хатки малесенькi, як лядечки.
Нечитайло_. Живемо, як бачите.
Сiрик. _Iван Гнатович рiшив.
Сiр_ик_. Iван Гнатович рiшив побудувати дачу коло нашого села.
Скидан_. Чого ж коло села? Яке на хуторi життя? В селi будуйте.
Верещака_. Для творчостi потрiбна тиша.
Тихий_. Я думав, люди.
Скидан_. Проте як зна те. Вам виднiше.
Уляна._ Еге. Отутечки у нас один панок роками проживав. Iз Петербурга.
Було, все дiтям грошi розда . Дурний був, i вата в ушах. А потiм того, як
ото вбили його в революцiю, так нiхто вже не той...
Верещака_. Iнтересно.
Нечитайло_. Помовч. Iнтелiгенцi© не лякай, чу ш?
Уляна_. Еге. Забула. Живе ще ж той, Безверхий. Все корiв малю та
глечики на призьбi.
Верещака_. Да? Цiкаво.
Скидан_ (показуючи на Демида)._ Ось мiй батько. Недочува , пробачте.
Моя жiнка Мар'яна.
Верещака_. При мно... А що вам з мо©х творiв...
Скидан_. Все сподобалось. Смак у письмi я маю високий. Що я читав? Ну,
вас читав, ще там когось. А книг написано, ви самi знаете... Не потурайте
моему смаковi в питаннях досконалостей мистецьких.
Верещака_ (до Сiрина)._ Чули? Iнтересна мова.
Скидан_. Новi часи, товаришi. Ми зараз прагнемо такого тону, щоб
стенограму нашо© розмови читати мiг би увесь свiт, а по самi лише любителi
фольклору.
Верещака_. Чудесно! Ви , товаришу Скидан, ота iюва шива людина, яко©
так браку для письменства.
Скидан_. Не знаю, може. Вам виднiше.
Верещака_. Я буду щасливий увiчнити ваш образ для нащадкiв у столiттях.
Ви розумi те мо© завдання?
Скидан_. Щодо вiкiв i нащадкiв менi однаково, пробачте, чи будуть знать
вони, який ходив я неголений, як некрасиво ©в i пив, як лаявся погано
часом i як новi слова невiрно вимовляв...
Верещака_. Нi, чому...
Скидан_. А от що дi ться, i як довiрив нам таку всесвiтню справу
Центральний Комiтет, i як я шкутильгаю тутечки, коли б ви знали, як часом
падаю, як комунiстом етав у колгоспi, - оце для столiть, признатись,
неоднаково менi.
Верещака_. Так. Але я опишу ваш побут. Жива людина ви, а не плакатний
знак.
Скидан_. Глядiть, щоб побут вас не обдурив. А вiп такий, i особливо у
степах, де все не високо, казав той, i не низько.
Тихий_. Та ще й на вiтрi.
Верещака_. Себто?
Тихий_. Який тепера побут? По©хав побут з куркулями. А тут в колгоспi
веремiя...
Скидан_. А пристрастi, коли б ви бачили! От розпита те Марисю. Однi
сюди, другi - назад... Вперед - назад, Вперед - назад... А тут роботи
безлiч i складних завдань. Позбутись треба, i не як, а зразу, бога, чорта,
i святого Духа, i всiх святих, що володiли нами тищi лiт, домовика,
русалок, i вiдьом, i власних коней, i корiв, i персонального запасу хлiба,
i особисто© землi, i спадщини, i царства божого, загробного життя, недiлi,
паски, рiздва...
У_ляна_. От дожились!
Скидан_. Заповнить новим змiстом всi оцi пустоти i возлюбити труд на
щастя людства, й межi стерти предко^ вiчнi, з' днатися в дине поле... Хто
в свiтi нам рiвня в щедротах оддавання?!
Уляна_. Нема на свiтi... О-ой!
Демид_. Еге! Корiв он оддають да рiжуть. Да одне одного!.. Да самогон
женуть смердючий, змiй би його пивi Тьху!..
Тихий_. Все стало iншим, навiть горе i радiсть. Довiрите? Назвiть менi
що-небудь, що б не стало iншим. От життя!
Демид_. Таке мелете. Ну, хай уже начальство iнше. Бiднiсть же та сама?!
Гаркавий (у дверях)._ Петре!
Скидан_. Iду!.. I бiднiсть, тату, вже не та. Колись ©© всi жалiли, а
зараз колективно ненавидять - партiя уряд i всi трудящi.
Демид_. Не бреши, голодранцю!
Скидан._ й-богу, тату, правда! (Вибiга у двiр)._
Демид_. Як же ш_ ненавидять, коли ©х на всi должностi настановлюють?
Верещака_. Так ненавидять, дiду, бiднiсть саму, а людей бiдних люблять.
Демид_. Га? А пащо ©х любить? Бiднi люди поганi. Злиденнi та плохi,
вродi мене... Тьху... Отож-бо, чув, дурного Харитона Гусакового
настановляють, кажуть, кооптахом. Пропала птиця...
Верещака_. А син от ваш, Петро, бiдний?
Демид_. Е, Петро. Петро во нний, образований. Робочий чоловiк. Ми
змалку що? В буряках копались, а вiн уже цукор варив...
Верещака_. Де?
Демид_. На цукроварнi, де? Дурне пита те...
Входять Цар,_ Трубенко, Сторчак i Чорнота._
Цар_. Здрастуйте.
Сторчак_. Здрастуйте.
Чорнота_. Здрастуйте. З недiлею.
Павлюк_. Здрастуйте. Що треба?
Тихий_. Здоровi.
Писанка_. Добрий день. З чим прийшли?
Гусак_. Знов прилiзли, контрреволюцiя лукава!
Цар_. Не контрреволюцiя, а антитеза.
Верещака_. Що?!
Пасiчний_. Iнтересно. (До Верещаки)._ Придивляйтесь уважiю.
Трубен_ко_. Десь пiдхопив слiвце.
Верещака. Що за антитеза? Звiдки?
Цар_. Тутешня. З нашого села.
Верещака_. Сказитись!
Гусак_. Вийдiть геть негайно!
Чорнота_. Дозвольте... Як це так!
Цар_. Я чув, що тут письменники при©хали писати драму з нашого життя.
Верещака_. Не драму, комедiю.
Цар_. Комедiю нам грать ще ранувато.
Гусак_. Не ваше дiло. Що вам треба?
Цар_. Хотiв сказати дещо.
Пасiчний_. Заходьте вечором, прошу вас. Зараз засiда м.
Мар'яна_. Ну, хай би люди посидiли... Господи...
Гусак_. Вийдiть, вам кажуть! Напишуть вре, що треба, i без вас.
Цар_. Вийдемо, якщо так. Тiльки без нас же ситуацiя часу неповна. Невже
не видите, що зараз ось якраз на нашiй середняцькiй ши© хита ться судьба
столiть. Що в океанi труднощiв людських цiлого свiту щонайтруднiшi люди -
ми. Мов чи наше? Ось свiтове питання. Великий знак доби. Несемо. Хита мось
на цiлий свiт - сюди-туди. Несемо!
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули?
Гусак_. От шкура!
Верещака_. Мо чи наше? Це ж дiйсно запорозький Гамлет.
Трубенко_. Товаришi, будь ласка, до вечора не ма мо часу. Просимо
вийти.
Цар_. Жаль.
Верещака_. Жалi те?
Цар_. Жаль думок. Може, не зараз, колись би пригодились. Прощавайте.
Входить_ _Скидан._
Скидан_. Ага! Дядько Цар! Дуже радий. Як спiва ться в пiснi: "Ой що ж
то за шум учинився, дядько Цар у колгоспi появився".
Сторчак_. Не зовсiм.
Скидан_. Он як!
Верещака_. Чому?
Цар_. Не гоцжусь. Нутро непiдходяще.
Гусак_. Хитре?
Цар_. Чого там! Нi над чим хитрити.
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули? Самокритика.
Верещака_. Оригiнальне. (До Сiрина.)._ Хоче бочком на дурничку
проскочити в дiйовi особи, в геро©.
Гусак_. Чорта лисого!
Верещака_. В колгосп, мовляв, не хочу...
Цар_. Не хочу.
Верещака_. Точно... I хочу непомiтно обернутись в позитивний образ.
(Запису )._
Цар_. Не криюсь - хто не хоче! Трудно зараз бути в негативi: анi тобi
сльози, нi каяття, нi путнього слова Самi злочинства сиплються з тебе, як
з торби.
Верещака_. Перехiдний момент.
Цар_. Мабуть, що так. Племiнник мiй, професор фiзики в Ленiнградi, член
партi©, так той аж звiдти бачить, що я за один. Пише менi недавнечко в
листi...
Сторчак_. Сам читав!
Цар (да Сторчаковi листа)._ На, читай уголос... Пробачте -
неписьменний.
Сторчак (чита )._ "Повинуючись загальному гiдростатичному закону, ваше,
дядьку, селянське старовинне ство не зовсiм вiдповiдно ще розташувалося в
новому полiтичному сосудi, в який його судьба перелила, вповнi ще прийняло
його модерну форму. Деякi молекули уашого ства ще iте вляглись рiвнобiжне
стiнкам отого сосуду i мусять довго ще стирчать куди i як попало..."
Цар_. Ну, що ви скажете! Мовчу, бо правда.
Верещака_. Пiдводить наукову базу.
Пасiчний_. О, вiн ще й фiлософську пiдведе.
Цар_. Якщо дозволите. Для того i прийшли.
Верещака_. Тiльки без хитрощiв, одверто...
Цар_. Попробуем. Так от що, товариство.
Верещака_. Ну-ну...
Цар_. Ми люди iндивiдуальнi, укра©нськi, i до колгоспу йти ми не
хотiли.
Скидан_. Ми теж укра©нський народ. I вас пита мо:
хто вас просив де нашого колгоспу?
Цар_. Нiхто нас не просив. Загнав був нас Гусак Харко.
Гусак_. Брешеш!
Сторчак_. Еге! Взяв на переляк, чортяка.
Цар_. Загрожував свободi нашiй i життю.
Гусак_. Брехня!
Цар_. Давайте так розiйдемось, товаришi: все, що було куркульське,
папське i людське, - всi грунти i води, одне слово, берiть собi, колгоспу.
Нам, одноосiбникам, нехай лишиться тiльки наше.
Гусак_. Хто пiдпалив сiльраду?
Цар_. Не палив, не знаю. Я нездатний щось там запалить чи знищить.
Зробить щось добре я здатний.
Скидан_. Я теж так думаю.
Цар_. За те ми тебе й поважа мо, хоч i розходимось.
Скидан_. Чому?!
Цар_. Ми, бачте, люди iншi. У вас всесвiтнiй iнтерес, ми ж люди окремi.
Малого iнтересу люди. I смисл життя ми бачимо в малому iнтересi, в сво©й
окремостi, сказать би.
Пасiчний_. Себто?
Цар_. Ви хочете зробитись робочими на всiй землi, а ми - властителями
клаптикiв земельних.
Верещака_. Он куди загина !
Скидан_. Записуйте. Не скрiзь почу те таку одвертiсть.
Верещака_. Властителi клаптикiв! Це ж цiлий образ! У двох словах вся
постать.
Сторчак._ Пишiть - властителi й любителi землi.
Пасiчний_. А ми хiба не любимо землю?
Цар_. Ви перестанете ©© любити, лаяти й клясти чи за не© молитись, бо
трудодень i трактор цього не потребують.
Тихий_. Неправда!
Скидан_. Неправда!
Трубенко_. Неправда!
Гусак_. Куркульськi брехнi!
Пасiчний_. Ми землю любимо новою, вiльною любов'ю нових властивоетей,
без лайки й прокльонiв одноосiбника-раба!
Сторчак_. Побачимо!
Скидан_. Побачите. Ось заженемо ваш сектор на болото.
Сторчак_. Нiчого. Хоч у болотi, аби наше. Така людська природа.
Пасiчний_. Фiлософ. Природу треба чистити, щоб не змарнiла в бур'янах i
хащах випадкових.
Цар_. Почистите, я бачу, ви природу так, що згине, мабуть, i краса ©©,
i тиша.
Скидан_. Досить тишини! Ми на природу винесемо план.
Пасiчний_. Природа без науки й плану загине вiд таких любителiв, як ви.
Так гине лiс, коли його возлюбить шашiль.
Скидан_. Ми прагнемо життя нового, значить, i ново© краси.
Входить художник Безверхий._
Безверхий_. Замовкнiть! Не говорiте мне хоть про красу! Невже ви й про
при©здити.
Демид_. Су та. Не хата стала - постоялий двiр.
Мар'яна_. Зате як весело, татуню. От тiльки що Петро не спить - шкода.
Нема, каже, часу. Столiття, каже, спали - годi!
Демид_. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лiзе на пiч)._
Входять Пасiчний, Трубен_ко, Не_читайло, Улян_a, _Шерстюк._
Нечитайло_. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чу ш? Савко, Романе, чу те?
Пустiть мене!
Уляна_. Чого регочете, головокрутителi?
Пасiчний_. Ну й плакати ж не будемо.
Трубенко_. I смiх i грiх, ©й-право!
Нечитайло_. Трохиме!..
Пасiчний_. Яв колгоспi агропом i селекцiонер. Я не голова...
Нечитайло_. Вiн не голова... Ти самий мозок голови!
Уляна (до Пасiчного)._ Голубонько... Пусти!
Нечитайло_. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на
губах.
Пасiчний_. Ну!
Нечитайло_. Що?
Пасiчний_. Рiшайте. Годi вже крутить. (До Трубенка). _Де план? Дайте
план ярового клину.
Нечитайло_. Уляно, що ж ти мовчиш? Ка©ки вдонебудь.
Уляна_. Не хоче Мина до колгоспу, хоч ви його зарiжте!
П_асi_чний_. Не хочете - виходьте геть.
Уляна_. Ой!..
Пасiчний_. Живiть собi окремо. Працюйте, ©жте, пийте, плодiтеся,
щезайте, плазуюча рослинна маса!
Нечитайло_. Да хоч не лайся, ой!..
Пасiчний_. Можете гнiватись. Як одноосiбник, для мене вже ви не
товариш.
Нечитайло_. А хто я?
Пасiчний_. Рот! Шлунок! Бiологiчно-статистична одиниця...
Нечитайло (до Уляни)._ Чула?
Уляна_. А бо-о!..
Пасiчний_. Темна основа буржуазного ладу!
Уляна_. Ой пробочну...
Пасiчний_. Товаришу Трубенко, викресли його.
Уляна_. А коней?
Пасiчний_. I коней, i теля. Подума ш, худоба. Викреслюй!
Нечитайло_. Стiй, Трохиме! Уляно, гляди менi!
Пасiчний (розгорта план)._ Яка краса! План колективно© землi. Велике
поле честi й слави. (До Нечитайла). _Глянь, чоловiче нерозумний!
Нечитайло (одвернувшись)._ Ат... не бачив.
Пасiчний_. Ось де ми. Ось ярина, жита i сiнокоси над Днiпром. Квiти й
зерно. Праця i свято врожаю. Могили прадiдiв в степу i колиски дiтей нiд
скиртами пшеницi. I вже нiде тобi нi одно© межi!
Трубенко_. Ось тут сади посадимо... I тут. А ось шляхи на всi сторони
свiту! Рiвнi!..
У_ляна_. Та куди ж вони поведуть нас, отi шляхи-дорiясеньки?!
Нечитайло_. У старцi, куди...
Пасiчний_. Поведуть вони нас i дiток наших, тiточко, далеко. Хто в душi
i серцi старець, того в старцi. Людину 9 чесними руками поведуть до честi.
Хто багатир умом, Прийде до науки. Хто мар хист до творчостi - в творцi.
Нема нi меж, нi впину на новому полi. Тут хто орел - Полетить за хмари.
Нечитайло_. Орел за хмари. Гусак у правлiння, Гуса^иха в доярки,
Гусакiвни в свинарки. А робити кому? (До Уляни)._ Ходiм додому!
Уляна (до Пасiчного)._ Кажiть, що буде далi?
Нечитайло. _Колотнеча. Марш!
Виходять. На порозi зустрiчають Скидана._
Скидан_. Aral Дядьку Мино! Здрастуйте! Ну, як надумали - сюди чи туди?
Нечитайло_. Да як тобi сказать. Мабуть, чи не туди.
Уляна_. Куди?
Нечитайло. _А я хiба куди? Я по закону. Викреслюють, значить, не треба.
А вже коли не треба, то й не нада. Обiйдемось.
Скидан_. Гаразд. Романе, викреслюй Нечитайла.
Павлюк_. Викреслив.
Нечитайло_. Уляно, чула? Вже.
Уляна_. Як уже? Стiй, не черкай! Рятуйте!..
Входить Гусак._
Гусак_. Прошу вас вийти геть, одноосiбна падаль. Постiйте, запишу вас
до свого ре стру.
Скидан_. Куди? До якого ре стру? Що за натяк? Ти п'яний чи здурiв?
Гусак_. Хто, я? Чому ти дума ш, що треба бути п'яним, щоб не потурати
недобиткам куркульським?
Скидан_. В недобитки куркульськi я Мини Нечитайла по вiддам, як не
вiддав Царя Левка. Запам'ятай, Гусак.
Гусак_. Ну, це ще ми побачим...
Скидан_. Гусак!!!
Трубенко_. Товаришi, прошу вас. Годi!
Скидан (до Нечитайла)._ Мина, засiдання. Прошу вас вийти з хати, з
колгоспу ви вже вийшли.
Уляна_. Не вийду. Мина, не виходь! Обдурюють тут нас iз Гусаком! Плани
складають. Ой хоч би ж менi овiдатись правди! (До Скидана)._ Де той, що,
ти казав, при©де?
Скидан_. Iнструктор Наркомэему Вигура? Ждемо. Сьогоднi буде. Просимо
вийти.
Нечитайло (до Уляни),_ Iди вже, статистична одиниця!
Виходять. _
Демид_. Та по грюкайте дверима! А-а!
Входять п'янi колгоспники Хома Запорожець, Лаврiн Кошовий i
КупрiянБiднина, спiваючи._
Трубен_ко_. Лаврiне! Хомо! Ви що? Вже п'янi?
Запорожець_. Ми не п'янi!.. Ми запорозькi козаки!
Спiвають._
Та воли ж мо©, круторогi,
Та вивезiть мене з калюжi. Гей!
Iдуть до Скидана._
Скидан_. Безсовiсний народ! Напитись в отакий критичний час!
Запорожець_. Скидане, виписуй нас з ре стру! У нас головокруженi !
Скидан_. Гаркавий! Вивести п'яних! Терпiти не можу...
Кошовий_. Кого? Ти зна ш, хто ми? Ми - запорожцi! Саджайте нас на палю!
Скидан_. В холодну б вас посадити на тиждень.
Кошовий_. Ми запорожцi, чув?
Скидан_. Хто вам про це сказав?
Бiдн_ина. _Професор Безверхий. Ви, каже, повнi запорожцi!
Трубе_нко_. Прошу вас вийти з хати. Гаркавий, виведи!
Гаркавий_. Еге, спробуй вивести.
Бiдн_ина (до Гаркавого)._ Устиме, йди сюди.
Гаркавий пiдходить._
Казав професор, що ми запорожцi? Чи не казав?
Кошовий_. Що ж ти мовчиш, мiльтон? Горiлку з нами
пив?!
Гаркавий_. Не пам'ятаю... Громадяни, вийдiтьi Скидан. Гаркавий_!
(Погрожу пальцем). _Пасiчний. Вийдiть, товаришi! Ви п'янi!
Запорожець_. Дайте нам свободу! (До Кошового). _Вiрно кажу?
Кошовий (на пiч)._ Дiду, вiрно ми говоримо?
Демид_. Iдiть, не крутiться перед очима... Крутяться...
Вбiга _ Лев_чиха_.
Ле_вчиха_. А, рятуйте!.. Коней потру©ли!
Трубенко_. Хто? Де?
Левчиха_. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там нашi коники живуть
у колгоспi. А вони хропуть, задравши нiжки. А бо-о!
Скидан_. Хто потру©в? Саво Тарасовичу, Гусак, розслiдуйте!
Левчиха_. Платон старий, вiдьмак...
Левчиха, Гусак, Трубенко виходять._
Скидан (до п'яних)._ Скажiть, що з вами?
Бiднина_. Скажу, все скажу!
Скидан_. Ну?
Бiднина_. Скажи нам правду, чу ш, -запорожцi ми чи це але тiльки
дражнить? Мене ось Кошового...
Запорожець_. Якщо дражнять, зоста мось у колгоспi. Ну, якщо
запорожцi!..
Панiчний_. Що за безпринципнiсть! От дядькiвня лукава!
Кошовий_. Саджайте пас на палю! Отакечки... гоп!
Запорожець_. Одвiчай, хто ми?
Скидан_. Запорожцi.
Демид_. Розорителi.
Заророжець (до Павлюка)._ Викреслюй геть з ре стру!
Пасiчний_. Стiй! Куди - викреслюй? Запорозькi козаки для свого часу в
певнiй мiрi теж були колективiсти!
Запорожець_. Мели!
Пасiчний. _Факт. Жили артiлями, що куренями звались. Артiль рибальська,
ковальська, збройна.
Кошовий_. Отуди!
Бiднина_. Ой!.. Прах його забери!
Скидан_. А ви думали як?
Запорожець_. Стiй, не черкай! Не страми мого званiя!
Кошовий_. Еге-е-е... Ось воно куди... Хомо!
Запорожець_. Га?
Кошовий_. Оста мось!.. Пробачте... Ходiм Безверхого одлупимо
колективно. Хай пе бреше! "Та воли ж мо©, круторогi!.."
Виходять спiваючи._
Скидан._ Ах ти ж бiда менi... Гаркавий!
Гаркавий_. Я-Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте - х-х!
Скидан_. Куди хака ш? На мено хакай!..
Гаркавий_. Не вмiю...
До вiкна пiдходить з вулицi Радчук_._
Радчук_. На Днiпрельстан виходять грабарi. Хто промову скаже?
Пасiчний_. Сам скажи. Радчук. На шляху вже йдуть.
Чути спiв: "Ой не жалько менi..." Радчук зника . Входять Не_читай_ло i
У_ляна._
Нечитайло_. Петре, записуй.
Уляна_. Записуйте, Петре.
Скидан_. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибi.
Пасiчний_. Розказуйте, що сталось.
Уляна_. Да так якось. Прийшли оце додому, посидiли на призьбi.
Нечитайло_. Полаялись та почали осуждати потроху все на свiтi... I ще
там дещо, господи прости, пе буду згадувати... Коли ж малий iде з класу.
Дак я тодi вже верьовку з сволока зняв...
Скидан_. Яку верьовку?
Уляна_. Повiситись хотiв, нехай бог милу .
Нечитайло_. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделiкатна... Нема
iнтелiгентностi й на грiш. От язик!..
Уляна_. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Менi, каже, на вас
дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене iндивiдумом
школярi дражнили. Та все про Ленiна, та про Запорiзьку греблю, так ми тодi
полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.
Пасiчний_. Ну, слава богу.
Входить Гусак. Спиня ться коло столу, пише._
Уляна_. Тiльки ми так погодились. Самi запису мось, а конi й корова щоб
дома.
Гусак_. Пiд три чорти! Iнструкцi© ламать нiкому не дозволимо!
(Виходить)._
Нечитайло (побачив Гусака)._ Е-е, знов Гусак!.. Уляно, веди мене
додому. (Швидко виходить). _
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви?
У_ляна_. Не любить Гусака. Ну, що його робить! Слухай, Петре, а чи не
можна так, щоб ми булi© в колгоспi а Гусак щоб нi?
Скидан_. Поки що не можна.
Уляна_. Так вiн же нероб i нiчого не вмi .
Нечитайло (в дверi)._ Iди, пе крутись там, статистична язиката одиниця!
Уляна_. Iду. А там ще Гусачиха злиденна та ледача... А-а-а!.. Пропали
ми... (Плачучи виходить)._
Вбiгав Дроб_инський._
Дробинський_. Дайте револьвер! Петре, дай менi револьвер!
Пасiчний_. А що таке? Скидан_. Що сталось?
Дробинський_. Револьвера дайте швидше товариство! Та що револьвер?!
(П' воду)._
Скидан_. Скажи-бо, що таке?
Дробинський_. Трутизною стру©в би, як вовкiв!
Пасiчний_. Не вийшли в поле?
Дробинський_. Вийшли, бодай не вернулись!
Пасiчний_. Ну?
Павлюк_. Що сталось?
Дробинський_. День який! Сонце грi , щебече птаство в небi. Земля
пару ! Жада радосгi заплiднення... Зерна!.. Хитають копi головами... А
вона, мужва проклята серед степу широкого...
Всi. _Що?
Дробинський_. У хвильки гра пiд возами!!! Замiсть сiвби женуть зерно
на самогон.
Скидан_. Запивають тугу.
Дробинський_. Он i запивають, товаришу. Запивають Ще й приспiвують:
"Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать. Краще пить - умирать, чим не
нить - умирать".
Павлюк_. Небачена картина в полi!
Дробинський_. Страшна картина! I гасло, кажуть хтось пустив по всiй
Укра©нi: впадем у яму i ©© потягнем за собою, Радянську владу.
Скидан_. Нещаснi самогубцi. Хто ж там оруду ?!
Дробинський_. Товаришi, треба кричать! Писати треба!
Пасiчний_. Без панiки. Розмах подi© величезний. Без жертви не обiйтись.
Дробинський_. "Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать!"
Скидан_. Ну, вип'ють i помруть.
Дробинський_. Створити отаке на усуспiльненiй землi!.. Що скаже свiт
про нас?..
Скидан. Свiт...
Пасiчний_. Який свiт? Мене iнтересу партiя й колгоспи. Оце мiй свiт...
Що скаже людство?.. До людства ще далеко, як до неба.
Скидан_. Годi фiлософi©, треба дiяти. Лети негайно в поле.
Пасiчний_. Лечу.
Скидан_. I скажи ©м...
Гусак_. Пошлiть мене.
Скидан_. Так ти ж недавно звiдти... А толк який?
Пасiчний_. Скажу, як легко землю перетворити на рай! Це абсолютно
просто!
Скидан_. Залиш, Трохиме. Для раю на землi потрiбна душевна святiсть у
бiльшiй мiрi, нiж для небесного колись. А над до святостi, сам зна ш,
далеко.
Платон_. Ще покупа мося в грiхах, у злi, в дурнотi... Ще будуть вiйни й
лихолiття.
Гусак_. Балачки йдуть про зраду.
Всi. _Де? Яку? Хто тобi казав?
Гусак_. Балачки йдуть, що куркулi через сво©х недобиткiв i особливо
через жiноцтво, що порiднилося з керiвниками, уже обплутують народ, аби
продать його державам буржуазним.
Скидан_. Балачки йдуть i провокацi©.
Гусак_. Я кажу, розносяться.
П_латон_. На гусячих крилах...
Скидан_. Дробинський!
Дробинський_. Я!
Скидан_. Гайда в поле. Я буду за годину. Об'©дь усiх i кожному скажи
персонально, що менi, Скидановi Петру, його жаль. Скажи, що буде каяття,
та не буде вороття... (До Пасiчного)._ Зостанешся, по©демо разом.
Пасiчний_. Скажи, що коли вони помиратимуть з голоду, "культурно
людство" палитиме пшеницю, топитиме каву в океанi.
Скидан_. I трупний сморiд нерозумного селянства веселитиме його, як
дорогi духи.
Дробинський_. О, будь вони проклятi... (Хутко виходить)._
Входить_ Тарасик, плачучи._
Скидан_. Чого ти скиглиш, лобуряко?
Тар_асик_. Учитель...
Скидан_. Що? Вигнав?
Павлюк_. Кажи-бо, не однiмай часу!
Тарасик_. Обдурив...
Пасi_чний_. Чим?
Тарасик_. Не зна Волги... Спитав, куди впадас? Д вiп ва карту зирк - у
Чорне, каже, море. А я й собi - зирк, а воно в Каспiйське.
Платон_. Ну, i що з того? Нехай пливе. Все в морi буде.
Скидан_. Так i сказав - у Чорне? А треба куди?..
Пасiчний_. В Каспiйське.
Скидан_. Покличте сюди вчителя!.. Годi ревти!
Платон_. Життя... Куди не повернись, нiхто нiчого, як каже той, нi в
зуб. Учителi вже не знають, куди тече вода в рiчках, писателi, я чув,
писать не знають як. Нащо вже ми, природнi©, казав той, гречкосi©, i ми не
зна мо, коли Як i що сiять.
Пасiчний_. Поучимось. Вчитись нiколи не пiзно.
Платон_. Трохиме, я на все згодний. Що завгодно, чув?
Тiльки не вчи мене сiяти або вже вчи як-небудь нишком, аби я й сам не
знав, що вчуся.
Входить_ Сiрик. _
Сiрик_. Будь ласка!
Скидан_. Якове Петровичу? Здрастуйте. Куди впадав рiчка?
Сiрик. _Яка?
Скидан. _Яка рiчка, Тарасе?
Тарас_. Волга...
Павлюк_. Еге, куди вона тече?
Сiрик_. Ви що? Збира тесь менi вчинити iспит?
Скидан_. Я вас питаю, куди впада Волга?
Платон_. А я питаю, чого у вас неголена личность i така неакуратнiсть у
фiгурi?
Сiрик_. Не ваше дiло. Це моя приватна справа.
Скидан_. А Волга?
Сiрик_. Я не об'язаний вам вiдповiдать.
Скидан_. А хлопцевi ви об'язанi? Тарасе, спитай учителя, куди впада
Волга?
Сiрик_. А, он що!.. Синок начальства... Ясно...
Скидан_. Сiдайте. Куди впада Волга?
Павлюк. _Годi, Петре. Давайте займатись дiлом.
Скидан_. Куди впада Волга, чорт вас забери? Кажiть мерщiй! Я злий!
Павлюк_. Ну, Петре, не волнуйся!
Сiрик. _Прошу вас припинити глум! Я...
Скидан_. Ви розбещу те хлопця... Тарасе, вийди геть!
Тарас_. Виходжу... Менi, тату, Якiв Петрович став такий противний, що я
б його, зда ться, вдарив.
Павлюк_. Ти дивись!
Скидан_. От!
Тарас_. Ну, що я там його спитав? Волгу! Таку товстенну рiчку, i то не
мiг сказать!
Платон_. Довчились чортового батька.
Сiрик_. Припустимо, я помиливсь.
Скидан_. Хто вам дозволив помилятись?
Сiрик_. Що ж, виходить - я не людина?
Скидан_. У класi не людина. Свiтило! Учитель мусить бути бездоганний.
Iнакше - ви злочинець.
Сiрик_. Зна те, па двiстi п'ятдесят карбованцiв...
Скидан._ ...можна знайти Волгу. Ми теж сьогоднi не багатi. Держава
тягне з пас останнiй шмат. Так ми i держава. У всякiм разi, основна ©©
частина. I в тимчасовiй диявольськiй скрутi вбача м особливий смисл!
Сiрик_. Так. Але чому, дозвольте вас спитати, ви можете в роботi
помилятись, а я - нi. Чи ви тут бездоганнi?
Скидан_. Я помиляюсь тут щодня. Того, що ми тут дi мо, ще свiт не знав,
а вашi рiчки давно на картах всi пожовкли i мухами прикрапанi, як маком.
Сiрик_. До речi, я i пе географ зовсiм. Я словесник, щоб ви знали.
Павлюк_. А кажуть дiти он, що й пишете ви не зовсiм чисто, з помилками.
Сiрик_. Неправда. Це не помилки! Я не встигаю перевчатись: мiня ться
правопис в Наросвiтi.
Платон_. Отаке. Скрiзь, мабуть, однаково. Мiня ться, тече, летить, як
та вода весною з потокiв.
Сiрик виходить. Входять Уляна i Нечитайло_ Мина._
П_асi_чний. _Правда, дiду? Все рушило разом. Неначе не село - ескадра
кораблiв у бурю. Продовжу мо! Петре, бери стерно! Команда, по мiсцях! Про
Волгу не турбуйтесь. Через двадцять лiт впадатиме, куди захочем. Захочемо
- в Чорне, захочемо - у Каспiйське, бо й Волга наша, i моря.
Нечитайло. _Еге. Чорне море наше, Каспiйське наше, а таранi чортма!
Уляна_. Ну, Мино, що ти кажеш! Тут про розумне треба говорить. Петре!
Скидан_. Ну?
Уляна_. Так, мо, упишете назад? Як ти, Мипо? Нечитайло_. Сьогоднi вже
не хочу. Голова опухла. Уляна_. Ну от... Привела.
Нечитайло_. Прийдемо Ще завтра чи позавтра.
Скидан_. Приходьте, коли Схочете. Я не пiдганяю. Нечитайло_. А може, ще
обiйдемось i так.
Скидан_. Нi, дядьку Мино. Уже вам не обiйти не об'©хать.
Нечитайло_. Сказав слiпий, побачимо.
Скидан_. Побачите. Будете ви ще у нас колгоспним Бригадиром та почнете
орудувать лапами. Та стануть вас люди шанувати. При©дуть до нас гостi з
Казахстану, Польщi чи, може, з самого, колись, Китаю - а хто тут у вас
найкращий бригадир? Мина Нечитайло!
Нечитайло. _Ну, годi, буде!
Уляна_. Чув? Та що ви з ним говорите?
Скидан_. Портрети вашi, дядьку, будуть по газетах книжки про вас
напишуть, про вашу славу па весь свiт!
Нечитайло_. Книжки напишуть, а корову i коней заоеруть. I одi й дивись
на фотографiю. Ходiм, Уляно. Пола мося трохи дома та, мо, зарiжемо хоч
теля.
Уляна_. Отак як бачите.
Входять Верещака й_ Сiрик._
Верещака_. День добрий, товариство!
Скидан_. Здрастуйте.
Верещака_. Письменник Верещака! У вiдрядженнi по Украiнi з творчою
метою.
Тихий_. Оте приятно. Драстуйте! Давно хотiв письменника побачить.
Сiрик_. Прекраснi епохальнi твори! (До Скидана)_ Читали?
Скидан_. Читав.
Уляна_. Шапок не знiмають - що воно таке...
Верещака_. Що саме ви читали, товаришу Скидан?
Скидан_. Та, мабуть, чи не все читав. Пишете ви стисло_Не те, що,
скажiмо, граф Толстой.
Верещака_. Ну, звичайно. Не тi часи.
Уляна_. Ой не кажiть. Таке робиться!..
Нечитайло_. Не лiзь хоч до письменства, кохана.
Верещака_. Так... Чудесное у вас село!
Скидан_. А чим воно чудесне?
Верещака_. Розкiшнi кра види. Хатки малесенькi, як лядечки.
Нечитайло_. Живемо, як бачите.
Сiрик. _Iван Гнатович рiшив.
Сiр_ик_. Iван Гнатович рiшив побудувати дачу коло нашого села.
Скидан_. Чого ж коло села? Яке на хуторi життя? В селi будуйте.
Верещака_. Для творчостi потрiбна тиша.
Тихий_. Я думав, люди.
Скидан_. Проте як зна те. Вам виднiше.
Уляна._ Еге. Отутечки у нас один панок роками проживав. Iз Петербурга.
Було, все дiтям грошi розда . Дурний був, i вата в ушах. А потiм того, як
ото вбили його в революцiю, так нiхто вже не той...
Верещака_. Iнтересно.
Нечитайло_. Помовч. Iнтелiгенцi© не лякай, чу ш?
Уляна_. Еге. Забула. Живе ще ж той, Безверхий. Все корiв малю та
глечики на призьбi.
Верещака_. Да? Цiкаво.
Скидан_ (показуючи на Демида)._ Ось мiй батько. Недочува , пробачте.
Моя жiнка Мар'яна.
Верещака_. При мно... А що вам з мо©х творiв...
Скидан_. Все сподобалось. Смак у письмi я маю високий. Що я читав? Ну,
вас читав, ще там когось. А книг написано, ви самi знаете... Не потурайте
моему смаковi в питаннях досконалостей мистецьких.
Верещака_ (до Сiрина)._ Чули? Iнтересна мова.
Скидан_. Новi часи, товаришi. Ми зараз прагнемо такого тону, щоб
стенограму нашо© розмови читати мiг би увесь свiт, а по самi лише любителi
фольклору.
Верещака_. Чудесно! Ви , товаришу Скидан, ота iюва шива людина, яко©
так браку для письменства.
Скидан_. Не знаю, може. Вам виднiше.
Верещака_. Я буду щасливий увiчнити ваш образ для нащадкiв у столiттях.
Ви розумi те мо© завдання?
Скидан_. Щодо вiкiв i нащадкiв менi однаково, пробачте, чи будуть знать
вони, який ходив я неголений, як некрасиво ©в i пив, як лаявся погано
часом i як новi слова невiрно вимовляв...
Верещака_. Нi, чому...
Скидан_. А от що дi ться, i як довiрив нам таку всесвiтню справу
Центральний Комiтет, i як я шкутильгаю тутечки, коли б ви знали, як часом
падаю, як комунiстом етав у колгоспi, - оце для столiть, признатись,
неоднаково менi.
Верещака_. Так. Але я опишу ваш побут. Жива людина ви, а не плакатний
знак.
Скидан_. Глядiть, щоб побут вас не обдурив. А вiп такий, i особливо у
степах, де все не високо, казав той, i не низько.
Тихий_. Та ще й на вiтрi.
Верещака_. Себто?
Тихий_. Який тепера побут? По©хав побут з куркулями. А тут в колгоспi
веремiя...
Скидан_. А пристрастi, коли б ви бачили! От розпита те Марисю. Однi
сюди, другi - назад... Вперед - назад, Вперед - назад... А тут роботи
безлiч i складних завдань. Позбутись треба, i не як, а зразу, бога, чорта,
i святого Духа, i всiх святих, що володiли нами тищi лiт, домовика,
русалок, i вiдьом, i власних коней, i корiв, i персонального запасу хлiба,
i особисто© землi, i спадщини, i царства божого, загробного життя, недiлi,
паски, рiздва...
У_ляна_. От дожились!
Скидан_. Заповнить новим змiстом всi оцi пустоти i возлюбити труд на
щастя людства, й межi стерти предко^ вiчнi, з' днатися в дине поле... Хто
в свiтi нам рiвня в щедротах оддавання?!
Уляна_. Нема на свiтi... О-ой!
Демид_. Еге! Корiв он оддають да рiжуть. Да одне одного!.. Да самогон
женуть смердючий, змiй би його пивi Тьху!..
Тихий_. Все стало iншим, навiть горе i радiсть. Довiрите? Назвiть менi
що-небудь, що б не стало iншим. От життя!
Демид_. Таке мелете. Ну, хай уже начальство iнше. Бiднiсть же та сама?!
Гаркавий (у дверях)._ Петре!
Скидан_. Iду!.. I бiднiсть, тату, вже не та. Колись ©© всi жалiли, а
зараз колективно ненавидять - партiя уряд i всi трудящi.
Демид_. Не бреши, голодранцю!
Скидан._ й-богу, тату, правда! (Вибiга у двiр)._
Демид_. Як же ш_ ненавидять, коли ©х на всi должностi настановлюють?
Верещака_. Так ненавидять, дiду, бiднiсть саму, а людей бiдних люблять.
Демид_. Га? А пащо ©х любить? Бiднi люди поганi. Злиденнi та плохi,
вродi мене... Тьху... Отож-бо, чув, дурного Харитона Гусакового
настановляють, кажуть, кооптахом. Пропала птиця...
Верещака_. А син от ваш, Петро, бiдний?
Демид_. Е, Петро. Петро во нний, образований. Робочий чоловiк. Ми
змалку що? В буряках копались, а вiн уже цукор варив...
Верещака_. Де?
Демид_. На цукроварнi, де? Дурне пита те...
Входять Цар,_ Трубенко, Сторчак i Чорнота._
Цар_. Здрастуйте.
Сторчак_. Здрастуйте.
Чорнота_. Здрастуйте. З недiлею.
Павлюк_. Здрастуйте. Що треба?
Тихий_. Здоровi.
Писанка_. Добрий день. З чим прийшли?
Гусак_. Знов прилiзли, контрреволюцiя лукава!
Цар_. Не контрреволюцiя, а антитеза.
Верещака_. Що?!
Пасiчний_. Iнтересно. (До Верещаки)._ Придивляйтесь уважiю.
Трубен_ко_. Десь пiдхопив слiвце.
Верещака. Що за антитеза? Звiдки?
Цар_. Тутешня. З нашого села.
Верещака_. Сказитись!
Гусак_. Вийдiть геть негайно!
Чорнота_. Дозвольте... Як це так!
Цар_. Я чув, що тут письменники при©хали писати драму з нашого життя.
Верещака_. Не драму, комедiю.
Цар_. Комедiю нам грать ще ранувато.
Гусак_. Не ваше дiло. Що вам треба?
Цар_. Хотiв сказати дещо.
Пасiчний_. Заходьте вечором, прошу вас. Зараз засiда м.
Мар'яна_. Ну, хай би люди посидiли... Господи...
Гусак_. Вийдiть, вам кажуть! Напишуть вре, що треба, i без вас.
Цар_. Вийдемо, якщо так. Тiльки без нас же ситуацiя часу неповна. Невже
не видите, що зараз ось якраз на нашiй середняцькiй ши© хита ться судьба
столiть. Що в океанi труднощiв людських цiлого свiту щонайтруднiшi люди -
ми. Мов чи наше? Ось свiтове питання. Великий знак доби. Несемо. Хита мось
на цiлий свiт - сюди-туди. Несемо!
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули?
Гусак_. От шкура!
Верещака_. Мо чи наше? Це ж дiйсно запорозький Гамлет.
Трубенко_. Товаришi, будь ласка, до вечора не ма мо часу. Просимо
вийти.
Цар_. Жаль.
Верещака_. Жалi те?
Цар_. Жаль думок. Може, не зараз, колись би пригодились. Прощавайте.
Входить_ _Скидан._
Скидан_. Ага! Дядько Цар! Дуже радий. Як спiва ться в пiснi: "Ой що ж
то за шум учинився, дядько Цар у колгоспi появився".
Сторчак_. Не зовсiм.
Скидан_. Он як!
Верещака_. Чому?
Цар_. Не гоцжусь. Нутро непiдходяще.
Гусак_. Хитре?
Цар_. Чого там! Нi над чим хитрити.
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули? Самокритика.
Верещака_. Оригiнальне. (До Сiрина.)._ Хоче бочком на дурничку
проскочити в дiйовi особи, в геро©.
Гусак_. Чорта лисого!
Верещака_. В колгосп, мовляв, не хочу...
Цар_. Не хочу.
Верещака_. Точно... I хочу непомiтно обернутись в позитивний образ.
(Запису )._
Цар_. Не криюсь - хто не хоче! Трудно зараз бути в негативi: анi тобi
сльози, нi каяття, нi путнього слова Самi злочинства сиплються з тебе, як
з торби.
Верещака_. Перехiдний момент.
Цар_. Мабуть, що так. Племiнник мiй, професор фiзики в Ленiнградi, член
партi©, так той аж звiдти бачить, що я за один. Пише менi недавнечко в
листi...
Сторчак_. Сам читав!
Цар (да Сторчаковi листа)._ На, читай уголос... Пробачте -
неписьменний.
Сторчак (чита )._ "Повинуючись загальному гiдростатичному закону, ваше,
дядьку, селянське старовинне ство не зовсiм вiдповiдно ще розташувалося в
новому полiтичному сосудi, в який його судьба перелила, вповнi ще прийняло
його модерну форму. Деякi молекули уашого ства ще iте вляглись рiвнобiжне
стiнкам отого сосуду i мусять довго ще стирчать куди i як попало..."
Цар_. Ну, що ви скажете! Мовчу, бо правда.
Верещака_. Пiдводить наукову базу.
Пасiчний_. О, вiн ще й фiлософську пiдведе.
Цар_. Якщо дозволите. Для того i прийшли.
Верещака_. Тiльки без хитрощiв, одверто...
Цар_. Попробуем. Так от що, товариство.
Верещака_. Ну-ну...
Цар_. Ми люди iндивiдуальнi, укра©нськi, i до колгоспу йти ми не
хотiли.
Скидан_. Ми теж укра©нський народ. I вас пита мо:
хто вас просив де нашого колгоспу?
Цар_. Нiхто нас не просив. Загнав був нас Гусак Харко.
Гусак_. Брешеш!
Сторчак_. Еге! Взяв на переляк, чортяка.
Цар_. Загрожував свободi нашiй i життю.
Гусак_. Брехня!
Цар_. Давайте так розiйдемось, товаришi: все, що було куркульське,
папське i людське, - всi грунти i води, одне слово, берiть собi, колгоспу.
Нам, одноосiбникам, нехай лишиться тiльки наше.
Гусак_. Хто пiдпалив сiльраду?
Цар_. Не палив, не знаю. Я нездатний щось там запалить чи знищить.
Зробить щось добре я здатний.
Скидан_. Я теж так думаю.
Цар_. За те ми тебе й поважа мо, хоч i розходимось.
Скидан_. Чому?!
Цар_. Ми, бачте, люди iншi. У вас всесвiтнiй iнтерес, ми ж люди окремi.
Малого iнтересу люди. I смисл життя ми бачимо в малому iнтересi, в сво©й
окремостi, сказать би.
Пасiчний_. Себто?
Цар_. Ви хочете зробитись робочими на всiй землi, а ми - властителями
клаптикiв земельних.
Верещака_. Он куди загина !
Скидан_. Записуйте. Не скрiзь почу те таку одвертiсть.
Верещака_. Властителi клаптикiв! Це ж цiлий образ! У двох словах вся
постать.
Сторчак._ Пишiть - властителi й любителi землi.
Пасiчний_. А ми хiба не любимо землю?
Цар_. Ви перестанете ©© любити, лаяти й клясти чи за не© молитись, бо
трудодень i трактор цього не потребують.
Тихий_. Неправда!
Скидан_. Неправда!
Трубенко_. Неправда!
Гусак_. Куркульськi брехнi!
Пасiчний_. Ми землю любимо новою, вiльною любов'ю нових властивоетей,
без лайки й прокльонiв одноосiбника-раба!
Сторчак_. Побачимо!
Скидан_. Побачите. Ось заженемо ваш сектор на болото.
Сторчак_. Нiчого. Хоч у болотi, аби наше. Така людська природа.
Пасiчний_. Фiлософ. Природу треба чистити, щоб не змарнiла в бур'янах i
хащах випадкових.
Цар_. Почистите, я бачу, ви природу так, що згине, мабуть, i краса ©©,
i тиша.
Скидан_. Досить тишини! Ми на природу винесемо план.
Пасiчний_. Природа без науки й плану загине вiд таких любителiв, як ви.
Так гине лiс, коли його возлюбить шашiль.
Скидан_. Ми прагнемо життя нового, значить, i ново© краси.
Входить художник Безверхий._
Безверхий_. Замовкнiть! Не говорiте мне хоть про красу! Невже ви й про