Довженко О.. Потомки запорожцiв

Уляна_. Та вiн же промовляти не вмi ! Все життя промовчав!
Нечитайло_. Помовч хоч тутечки. Не зли мене, хида. (Спиня ться перед
трибуною i почина ©© розглядати, нецовби вперше бачить)._
Голоси_. Ага! Не вилiзеш! Вертай цабе, чого став?
Нечитайло_. Чому отак боюсь я оцього трибуна? Невжче хто його
заворожив, ©й-право.
Запорожець_. Що, затенькало?!
Кошовий_. Раз пробував i я, вертаючись з поля, зiйти на не© уночi.
Ступив ногою, i зразу наче хтось мене поставив дубала, i щось само
говориться.
Нечитайло_. Чудна споруда.
Запорожець_. Це тобi не колодки й не клуня - балакать!
Нечитайло_. Бачу. Ето устройство ма свою чиннiсть i спецiальний свiй
регламент. Чи вже тому, що високо сто©ш i душа в тобi возноситься, як на
стозi сiна, чи справдi хтось ©© заворожив... Уляно, одвернись хоч ти!..
Встромила очi.
Гаркавий_. Тихо! Тiтко Уляно, не заважайте оратору!
Сторчак_. Починай! Одверто й чесно, все, що дума ш!
Нечитайло_. Дайте осво©тись. Багато вас, а я один отут.
Кошовий_. Бреши скорiш та злазь!
Нечитайло_. Не брешеться.
Скидан_. Припинiть жарти! Мина Нечитайло завжди каже правду. (До
Нечитайла)._ Кажiть!
Нечитайло_. А що казать?
Верещака_. Все, що зна те.
Нечитайло_. А що я знаю?
Уляна_. Нiчого вiн не зна . Злазь!
Верещака_. Ой i хитрий дядюгап!
Уляна_. А що ви на ньому побачили хитре? Рота ще не розтулив, уже
хитрий... Злазь, кажу тобi, Мино!
Нечитайло_. Ну, куди менi вiд тебе заховатись?!
Гаркавий_. Припинiть регiт! Годi спiвати, дiвки!
Скидан_. Тихо!
Гусак_. Регiт припинiть!
Гаркавий_. Дядьку Мино, не дражнiть людей. Невозможно дивитись на вас
равнодушно. Кажiть що-небудь.
Нечитайло_. Найшли оратора!.. Яку я правду звiдсiля скажу? Був у мене
один шматок хатньо© правди, - остався десь у хатi. А тут - неначе я й не
я. Я тут нiби вже iнший Мина, зовсiм не той, що в полчи в кошарi. Отут
ворушиться неначе iнша правда. Летять непаче новi мислi здалека i хочуть
промовляти до людства мо©ми грiшними i темними устами. Попробую казати...
Скидан_. Кажи! Кажи!
Кошовий._ Кажи! Кажи!
Верещака_. Кажи! Кажи!
Нечитайло_. ...та чи найду слова, достойнi сiятеля на трибунi? Чи знову
дам списать в мовi стенограми чудачка на смiх народам СРСР? Думка б' ться
в нiмотi побутовiй. Нема форми в мислях.- от бiда!
Голоси_. Нiчого, Мине! Говори бев форми, розказуй!
Нечитайло_. Господи благовдови!.. Годував я мовчки свiт, брати мо© i
сестри, i от на старостi оглядаюсь кругом, i видять мо© очi, що вже, казав
той, дiйсно, чоловiк один - не може. Час такий. Тому iду вiднинi до
колгоспу i всiх, хто любить чистоту душевну й труд, а еобою закликаю. Оце
i все. Вся моя промова.
У_ляна_. Ти ж дома казав, що не хочеш до артiлi!
Сторчак_. I нас водив за нiс, крутiй!
Гусак_. Прошу не реготати! Увага!
Уляна_. Iзроду, було, кажО© не пiду! Ще й одмовлятиму iнших, о! Що, не
казав?
Нечитайло_. Казав.
Кош_овий_. Отуди к чорту!
Сторчак_. Чистий провокатор!
Уляна_. Не срамися, Мино! Злiзай, з рундука i не смiши людей. Адже не
хочеш та!
Нечитайло_. Так. Може, й не хочу, враг би мене взяв, а йду.
Уляна_. Люди добрi!
Сторчак_. Крути, та не перекручуй, лукава душа!
Запорожець_. Побреши, побреши там!
Нечитайло_. Помовчте трохи! I брехнею мене ви не лякайте. Я чув колись
i вашi теревенi. Не хочу! Так!.. А йду!
Уляна_. Так як же так?
Нечитайло_. А так, що час уже до свого нехотiння поставитись якось
критично. Мало чого я не хотiв! Колись от не хотiв до школи, а тут ще
прiзвище красиве - Нечитайло. От i неписьменний, i лишивсь на смiх людям,
да ще, дурний, з тобою одружився.
У_ляна_. Ну от...
Нечитайло_. Годi!..
У_ляна_. Та де ж та правда, кажи-бо! Не мороч людей!
Безверхий_. Колоритна парочка.
Верещака_. Грандiозно. Комедiйнiсть з нього аж пре, розумi ш... А
тiточка! Ой!
Ларися_. Вони смiються з вас, тату... Не смiйтесь!
Нечитайло_. Не смiйтесь, громадяни. Не так воно все просто i легко,
якщо вже правду говорити. Прийду додому ось, у хлiв, на коней гляну...
Скiльки столiть прожив я з ними у товариствi! Орав, пiснi на них спiвав ще
з дiдапрадiда, щедрiвки, колядки. (Почина спiвать, хор пiдтягу : "Ой пущу
я кониченька в саду")._ Отаке-то. Недаром нас середняками дражнять, коли
на одне ухо я слухаю розумнi речi про колгосп, а в друге - чорт нашiпту
менi: не йди, не йди! Так куди ж менi подiтись, люди добрi?!
Скидан_. До нас!
Нечитайло_. Тодi я знов iду до хати, так хата - й та уже не та. Цепаче
вже не зовсiм i моя, хоча й моя. Неначе щiлини якiсь поробились, i стелю
наче вiтром одiрвало i понесло, i видно стало, наче так видно-видно i
тривожно. Не стало тишини. Сини з Донбасу пишуть, з Криворiжжя: "Не та
доба. Життя рвонулося вперед велетенським кроком, i нова суть лежить уже у
всiх наших дiлах".
Уляна_. Мино, схаменись. Ти ще нiколи так багато не говорив.
Нечитайло_. Думав.
Скидан_. Пригаду те, дядьку Мино? Я казав: напишуть про вас
книгу-славу.
Нечитайло_. Яка там наша слава, Петре! Славна земля хай буде паша. А
нам не слави б ще, терпiння треба лiт на двадцять. А там Лаврiн уже
побачить, що й до чого.
Лаврик_. Там буде, тату, комунiзмi Оплески в президi©.
Нечитайло_. Записуйте, товаришу голова: громадяни Лаврентiй i Лариси
Нечитайло з батьком Миною i матiр'ю Уляною, з коровою, телям i коней пара!
Отак!
Уляна_. Так як? Уже!..
Нечитайло_. Скажи i ти щось до президiуму.
Уляна_. Куди?.. Ой...
Верещака_. Кажiть сюди ось! Нам! Народу!
Вигура_. Скажiть, пе стiсняйтесь. Тихо!
Уляна виходить на трибуну. Кланя ться всiм. Поводиться урочисто, як у
церквi._
Уляна_. Поступаю до колгоспу тiлом i душею...
Гаркавий_. Тихо!
Уляна_. Поступаю всiм серцем мо©м, i помишленiвм, i всiма
внутренностями мо©ми. Щоб же були ми з вами дужi, здоровi вкупi та в згодi
i роботящi. Щоб радувалась i цвiла земля радянська i багатiла наша держава
робочохристиянська. (До президi©)._ А вам, за столом, пошли, боже, розуму
i стида. Щоб не обкрадували ви нас, i не обдурювали, та на добро
настановляли, та щоб не дивилися на нас вовками. Щоб не було у вас
похмуростi й крику до нас, а щоб були ви привiтненькi й уважительнi.
Верещака_. Абсолютно вiрпо. Молодець, тiтко! Продовжуйте!
Уляна_. I ще одне прошу вас.
Вигура_. Будь ласка.
Уляна_. Оставте менi дома хоч телятко!..
Смiх._
Нечитайло_. Ха-ха-ха! Отак смiюсь i я вкупi з народом над усiм на свiтi
й перший - над собою. Всi сво© труднощi i небезпеки, надi© i радiсть, все
життя усмiшкою вкриваю, затуляю.
Скидан_. пропозицiя обрати до правлiння нашого колгоспу "Пам'ять
Ленiна" нову колгоспницю Уляну Нечитайло! Тiтко Уляно!
У_ляна_. Не хочу! Не просiть. Не хочу.
Скидан_. Чому?
Улян_а_. Я добра. Я така добра та жалiслива, що не зможу вами керувати.
Бо доброта зараз, кому вона потрiбна?
Кошовий_. А ти позич ©© там Гусаку чи Вигурi!
Вигура_. Тихо! Голосуй, Скидан!
Скидан_. Хто за товаришку Уляну?
Уляна_. Так дайте-бо слово сказати! Владу вибирають. (До народу)._
Признаюсь, одна мепе турбу думка...
Верещака_. Що саме?
Уляна_. А та, що скрiзь уже, куди не повернись, тiльки й чути - бий
того, бий цього, знищимо те, знищимо се, та все залiзною мiтлою та гарячим
залiзом, та геть попа, та церковне щось там геть, та геть неписьменнiсть,
та старого вчителя, та пiдкуркульника. Та все бий, та дерись за те, за се,
та ненавидь те, та корчуй залiзом, та бий усе...
Вигура_. А що ж, по-вашому, не бити?
Уляна_. Та, мабуть, бити... Хто ж каже не бити. Тiльки щоб оте биття
добра не затуляло. Не ожесточало людську дущу, дерi©.
Кошовий_. Ти дивись! Уже почина вчити! Хе!..
Уляна_. А для чого мене вибирають? Щоб я терпiла, як Купрiян з Хомою
пиячать? Он, бач, позатулялись! Колгоспники... Пождiть трохи! Ось виберуть
мене в правлiння, болячки ви в мене вип' те, гуляки... Я вам пропишу
самогон! (До президi©)._ До Безверхого все ходять пити. А той хiба ж не
намалював мене босу! Каже: постiйте, тьотушка, в решетом, так, нiби ви в
колгоспi вi те мак. Так я стою, дурна, пiднявши решето, аж руки заклякли,
потiм дивлюсь на картину - боса!
Безверхий_. Так позвольте!.. Ви справдi були босi!
Уляна_. Ну, то що? Я не дiвка, щоб мене босу малювати.
Вигура_. Возмутительно! (До_ Безверхого)._ Де ви бачили босу
колгоспницю?! Я цiлу область про©хав, нi одно© не бачив. Будьте любезнi
прималювать ботинки!..
Безверхий_. Iскуству нужнi ноги, а не ботiнки!.. (До Верещаки)._ Ну...
вот i занiмайтесь...
Гусак_. Тихо! Годi там спiвати, дiвки!
Скидан_. Голосую!
Кошовий_. Нехай перед голосуванням скаже Мина ©© характеристику i
автобiографiю, аби всiм було видно, яка вона i що за женщина.
Нечитайло_. Вибирайте, побачите. По-мо му, для вас якраз.
Скидан_. Хто за товаришку Уляну?
Гусак_. Даю отвод!
Вигура_. Пiдстави для отводу?
Гусак_. Вона троцькiстка!
Уляна_. Яка?
Гаркавий_. Тихо! Полiтична справа!
Уляна_ Ой!
Гусак_. Вона хова в коморi портрет iуди Грецького!
Уляна_. Не ховаю, брешеш!.. Ой пробочну!..
Гусак_. Ага, троцькiстське охвiстя!..
Уляна_. Брешеш! Хвостата твоя жiнка. Не ховаю! Я тим патретом накриваю
глечики з молоком.
Нечитайло_. Казав я тобi: вики-нь чорта з комори! От...
У_ляна_. Жалько викидати! Я за нього грошi платила. Голосуйте вже, не
дражнiть мене!
Скидан_. Хто за?.. Одноголосно© Один проти.
Нечитайло (про себе)._ Один утримався.
Скидан_. Уляно Григорiвно, просимо до президi©, сюди!
Уляна йде до президi©._
Кошовий_. Ну, Мино, тепер держись!
Нечитайло_. А що менi? Держiться ви.
Уляна (пiдiйшовши до президi©. До народу)._ Забула вам сказать, що я ще
й боязлива.
Вигура_. Сядьте. Годi, буде вам.
Уляна_. Не сiпай мене. Чого сiпа ш?!
Вигура_. Багато говорите, буде!
Уляна_. А тобi жалько? Я бiльш тебе мовчала та робила. А зараз н
публiчна жiнка! Сiпасш!
Скидан_. Ну, говорiть уже.
Гусак_. Тихо! Гаркавий!
Уляна_. Боюсь, щоб же не вийшло так, що все, казав той, нiби , а
тут... (До Вигури)._ Про всяку ненависть ми чу мо щодня. Скажiть нам, що ж
треба любити?
Вигура_. Це питання не па повiстцi деннiй.
Уляна_. Неправда!
Верещака_. Товаришко Уля©ю, пе личить зразу вам пiдносити такi складнi
питання. Рано ще.
Уляна_. Чому?
Голоси_. Нехай говорить!
Верещака_. Вона не могла так швидко перевиховатись. (До Уляни)._ Адже
ви тiльки-по вступили до колгоспу. I тут ось при пародi одмовляли мужа.
Уляна_. Ну, й що з того? Що ви зна те про пас, командировочнi? Я
одмовляла мужа од колгоспу... Та його пе одмов, так вiн до смертi не
вступить. Не авасте ви його вдачi. А я от прожила з ним тридцять лiт,
нещасна мучениця... П'ять синiв на шахти вiдрядила, вугiлля довбають,
шостий на морi пропав. Дочка у наймах у Ки вi дiтей у колясочках возить!
Нечитайло_. Ну, годi вже!.. Дома докажет... I нащо уло ©© трогати!
У_ляна_. Я питаю ще раз, що треба любити?!
Вигура_. Треба любити строге виконання всяких насамперед iнструкцiй i
вiдповiдних постанов, а також тiсну змичку, в якiй ми йдемо широким
розгорнутим фронтом до перемоги й торжества над ненависним ярмом пануючих
Класiв...
У_ляна_. Та чули вже, спасибi. А ще що? Гусак. Бiльш нiчого. (До
Вигури)._ По-мос.лiу, все. Уляна (до Гусака)._ А ти з сво ю ледачою
перекупкою щодня спиш до семи годин, так що ви там теж нiчого бiльше не
любите? Змичка! Гусак. Тихо!.. Гаркавий!
Уляна_. А потiм ходиш та людей каламутиш! ЛюбительГусак. Не тво дiло!
Вигура. Досить. Припинiть сварки!
Гусак_. Казав я вам! Подальше од цi © баби!
Уляна_. Пусте ти казав. I сам пустий. А що треба любити, я скажу, коли
вже так виходить. Любити треба рандiй-раннiй ранок. Любити треба схiд
сонця. I в цей от восход сонечка треба колгоспу восходитп на роботу. А на
заходi - заходити додому з пiснями. Та треба любить одне одного, та
роботу, та всяку новину, та високi врожа©. Треба любить багатство та того,
хто гарно та багато робить. (Сама того не помiчаючи, Уляна починав творити
пiсню про те, що треба любити: багате насiння, свята врожаю, розумнi
машини, хати веселi, i веселi дiти, i ряснi сади._ Мотив пiснi виника сам
по собi, i слова народаюуютьоя тут же)._
Народ спiва . Вигура дзвонить у дзвiнок. I от закiнчу ться спiв
урочистий._
Закiнчився спiв урочистий. Покидаю високу трибуну. (Зiйшла)._ Тепер
невисоке, буденне питання: прийняли ми па Попереднiх зборах той немислимий
план хлiбоздачi?
Вигура_. Записано! Питання вичерпане.
Уляна_. Он!.. А двiстi десятин, що i не засiяно, i зерно пропите? Кого
обдурили?
Запорожцi (трiо)._ Переорювати будемо! I все пересi мо!
Кошовий_. А чого Гусак в президi© сидить?
Гусак. _Я не в президi©. Президiя коло мене кiнча ться.
Уляна (до Гусака)._ Хто вiдповiсть за двiстi десятин ганьби?
Гу_сак_. Спитай у Скиданово© жiнки. Спитай, хто гур. ту коло себе
недобиткiв куркульських? I доки взагалi ходитимуть серед нас Сторчаки й
Чорноти? Доки буде Цар пiдбурювать народ проти колгоспу? Уляна. Чим вiн
пiдбурю ?
Гусак_. Сво©м отруйним мовчанням. А чутки йдуть, iдуть!.. Скидан. Слово
ма ...
Гусак_. Царя на трибуну! Де Цар хова ться?!
Скидан_. Слово ма товариш Цар Левко... Дядьку Левонтiй!.. (До Гусака).
Моя_ жiнка сама вiдповiсть, коли буде потреба.
Левко Цар. _Я пiдлягаю тихо нашiй владi, як це i литать селюковi, але
душа моя на даному етапi до не© часом ве лежить iз деяких причин.
Скидан_. А саме?
Левко Цар. _Зараз.
Вигура_. Що "а саме"? Товаришу Скидан! Куди ви дивитесь? У вас трибуну
скористову куркуль! (До Царя). _Годi! Катiсь! "Душа не лежить"! Нам уже
ясно...
Левко Цар_. Вам ясно, а менi неясно! Тому i злiз я на оцей трибун, аби
осяяли мене ви промiнням ясноти сво ©!
Вигура_. Товаришi, це глум!
Бiднина_. Прошу слова!
Скидан_. Тихо! (До Вигури)._ По-мо му, нехай говорить!
Левко Цар_. Прошу не гнiватись, товаришi, i розглядати темноту мою лише
як тло, що дуже вигiдно пiдкреслю районний розум ваш.
Вигура_. Хто районний? Я районний?..
Левко Цар_. Я щось не так сказав?
Вигура_. Прошу мене не ображать! Я представник центру!
Левко Цар_. Тодi чого вам ображатись, якщо ви отакий? Я особисто вельми
щасливий, що вперше в життi балакаю з столичним чоловiком. Я вам принiс
усi сво© вагання, не боячись нiяких кар, звичайно, за незнання того, чому
мене нiхто нiколи не вчив аж до цього часу. Я неписьменний. У городах
нiколи не бував. Я, так би мовити, субстанцiя селянська, темна,
консервативна.
Вигура_. Хитра. Куркульська.
Гусак (До Верещаки)._ Не всi дома.
Вигура_. Чому ви не в колгоспi? Вам говорилося не рав, я знаю, що ви
прапором одноосiбницьких тенденцiй i об' ктивно дi те як ворог народу.
Левко Цар_. Я? Ворог народу? Е, хлопчику. Тепер я бачу вже, що вам
також не все ще ясно.
Вигура_. Що-о!
Левко Цар_. Ранiше для себе я знав усе. Ступив сюди ось - бог, тут -
чорт, чи вiдьма, чи русалка. Тутечки свято, тут ось - будень: жита,
толока, ярина...
Гаркавий_. Спокойствi !
Скидан_. Тихо!
Вигура_. А зараз?
Левко Цар_. А зараз хреста на церквi одтяли. Претасту дiву - матiр божу
- записали в курви. Пiшли байстрята скрiзь на кожному кутку. Бога з неба
геть. Нова Соловки. Недiлю - по боку...
Вигура_. Правильно!
Гусак_. Вiрно!
Левко Цар_. Святково© одежi вже не треба. Дiвчата ходять в пiнджаках,
баби в куфайках. День вихiдний придумали. Неначе конi ми вже, а не люди.
В_игура_. А яка рiзниця? Що з того?
Левко Цар_. Учинився довжелезний будень.
Верещака_. Ну, що за бред!
Левко Цар_. Без свята вiдпочинку я не бачу радостi Життя.
Вигура_. Питання радостi не актуальне зараз.
Левко Цар_. Несогласен!
Вигура_. Регламент кончено!
Скидан_. Нехай уже виговориться весь.
Левко Цар_. Од вихiдного дня i некрасиво© одежi i од iнших
недоречностей може виникнути нешанобливiсть, утрата смаку, невеселiсть.
Писателi, в такому разi, й стихотворцi призведуть до неясного письма.
Гусак_. Брешеш!.. От темрява!
Левко Цар_. I стане плохо видно нас.
Верещака_. Лож! Брехня! Абсолютна брехня!
Вигура_. Не тво дiло!
Левко Цар_. Дiло ваше. I ще скажiть...
Вигура_. Округляйтесь, громадянин...
Левко Цар_. I ще... округлюсь... Скажiть менi, прошу вас, де ж буду
пiсля смертi, коли нема вже нi пекла, анi раю? Пощо я живу? Куди я йду?
Гаркавий_. Тихо!
Скидан_. Тихо, товаришi! По питаннях загробного життя зберем окремi
збори з притягненням фахових антирелiгiйних сил!
Уляна_. А що б зараз сказати нро смерть?
Скидан_. Ну, нащо вам про смерть? Тепер, тiтко, тiльки й життя.
Уляна_. Та спасибi. А де ж ми будемо тепер, як помремо? Нехай би
розказали.
Гаркавий_. Тихо! Говорять вам - неактуально!
Вигура_. Питання це не сво часне, з провокацiйною метою. Чого ви
хочете, громадянине?
Левко Цар_. Я хочу безсмертя.
Бiднина_. Аяне хочу безсмертя! Я хочу зовсiм умерти к лихiй матерi, щоб
хоч тодi не чути оцих дурних розмов! Дайте менi слово!
Сторчак_. Ага, правда очi коле?
Бiднина (iдучи до трибуни)._ Яка? Ота, що Цар сказав?
Скидан_. Слово ма Бiднина!
Сторчак_. А хiба не правда?
Бiдн_ина (пiдходить до Царя)._ Правда.
Гусак_. Увага! Тихо! Гаркавий, кинь дитя! Мiлiцiя ти чи нянька?
Гаркавий_. Галько, забери дитину!
Бiднина. _Все, що казав Левко Цар, правда...
Сторчак_. Слава богу!..
Бiднина. _Та не вся правда. (До Царя)._ Правда, Левку, вона велика, як
колгоспний степ. А те, що ти тут говорив, - це лише одноосiбний клаптик
правди. (До народу)._ Всi оцi розмови - i мати божа, й дiвчата в
пiнджаках, i те, що шапок у хатi не знiмають, i вихiдний оцей конячий день
i_ таке iнше, якщо вже самокритику розводити, - все це чаотично есть
велике паскудство, неакуратнiсть i, одне слово, казна-що. Звичайно, можна
б i не так. Припустимо, можна б новi моди завести i одягтись в заграничне
чи в плахти, i обучатися не тракторному чи танковому дiлу, а, скажiм, там
загробному життю чи вiршам, чи як ходити пiд ручки, чи я там знаю, ще
чому, А потiм нрийде з заходу фашист, закутий в панцир, та й забере в
чедддвики всiх, А то ще й витрощить наполовину. Отодi ти, Царю, його й
спита ш - безсмертний ти чи нi. Вiн тобi одразу покаже, де будеш пiсля
смертi ти, дурний твiй батько й жiнка язиката.
Олена_. Ну, чого ти напав на людину? Б i днин а. Не затуляй менi рота.
Дома затулятимеш! (До народу)._ Зараз треба не безсмертя готувати собi, а
непорушний запас хлiба, збро© i терпiння, як каже Мина. Я знiмаю. Царю,
твое питання!
Левко Цар_. А я прошу столичного начальника менi вдповiсти по сутi. Бо
просто до колгоспу па трудодень ие пiду.
Бi_днина_. Ну й чорт тебе бери! Не хочу й слухати... Купрiяпе, Хомо!
Ходiм по чарцi вип' мо! Олено! Марш ^' Додому! (Виходить а Кошовим i
Запорожцем). _Вигура. Прошу не розходитись! Левко Цар. Прошу одповiсти
менi. Скидан. Ну як вам, дядьку, пе стидно! Тут тисячi Йерозв'язапих
земних поточних справ, а ви одразу про таке, ©й-богу... Дайте час! Все
буде! Товаришi, все буде! I свята будуть урочистi, i хати багатi, i одежа
наймоднiша...
Пiдходять трптопки з комсомольцями пiд прапорами._
Пасiчний_. Машини пiдходять!
Левко Цар_. Розтiка мось, бачу. Спустошi©тi.ся село.
Скидан_. Хто вам сказав? I що ми зна м з вами? (До Пасiчного)._ Давай,
Трохиме...
Пасiчний_. Шановне товариство! Сьогоднi надзвичайний день. Такi днi
доля посила людям пе часто. Бува , що цiлi поколiння живуть i вмирають,
по лнаточи ©х. I ось вони приходять, днi, i тодi нiби якась пелена
повсякденностi спада з очей, i, немовби оглядаючись далеко навколо,
бачить людино сво призначення. Що ж це за до©ть? I чим вiн знаменитий? А
тим знаменитий, що ми сьогоднi комсомольцiв шлем на Днiпрельстап. Ми клас
робочий поповня м од класу свого, од тiла i кровi сво ©! Нема нiчого
вiчного на свiтi. Все йде, все мина у змiпi часу. Та е щось у життi таке,
що хочеться назвати вiчним i завiщати майбутньому, як нетлiнний знак
доблестi, як дар свiй народам. Ми завiша мо майбутньому цвiт нашо© юностi.
(До комсомольцiв, що вже на машинах)._ Готовi?
Комсомольцi. _Готовi.
Пасiчний. _Попрощайтесь з батьками. Всi прощались?
Комсомольцi. _Прощались.
Пасiчний_. Скажiть ©м дорогi слова. Комсомольцi. _Сказали.
Пасiчний. _Обiцяйте повернутись на землю, як прийде час!
Комсомольцi. _Не зна м i самi!
Олена_. Вернiтесь! Вернетесь?
Комсомольцi. _Не зна м. Не питайте, мамо.
Лариси_. Василю!.. Вже ©деш!
Радчук_. А ти, Ларисю?
Уляна_. Донечко!
Ларися_. Остаюся... Мати плаче.
Уляна_. Не кинеш?
Радчук_. Нiколи!.. Товаришi! Давайте ©хать... Ну, неможливо... "Ре-ве
та стог-не Днi-iпр широкий!"
Пiдхоплюють хором._
Пасiчний_. Годi ревти i стогнати! Простогнав двадцять мiльйонiв рокiв -
пора. Всьому свiй час. Не буде вже нi шуму, анi реву. Все потоне: камнi,
верби i га©. Все перетвориться в нашу силу!
Скидан_. Щасливо© дороги!
Мають прапори. Оркестр. Рушають машини. Тужать матерi й дiвчата. Лiтнi
запорожцi дивляться вслiд знаменам в глибокiм роздумi.
Завiса_
ДIЯ IV
КАРТИНА ШОСТА
Райок у правлiннi колгоспу. Почува ться осiнь у фарбах, в прозорiм
повiтрi. За вiкнами далеко десь мрi -синi Днiпро i степ - шiгрокий без
краю. Десь пiд кiнець дi© люди вийдуть усi па майдан, i тодi далекi обрi©
одкриються перед нами у всiй красi._
Вигура_. Який жахливий сон менi приснився цi © ночi. Неначе я й не я. I
чийсь неначе голос кличе: "Вставай i ©ж свiй хлiб, iнакше..." Фу ти,
чорт!.. Один я ночував у школi, при©хавши вночi. Не пам'ятаю, як заснув. I
раптом - хто це? Я... Сплю? Нi... I що роблю? ©м хлiб i сало у пiтьмi.
Навiщо?.. От пригода... Гуляють нерви, прах би його взяв...
Входять Пасiчний i Гусак._
П_асi_чний_. Умер Захарко Тихий... Добрий день! Вигура_. Привiт...
Який?
Гусак_. Це той будьоннiвець, що з усього смiявся.
Пасiчний_. Помер.
Вигура_. Ну й що?
Пасiчний_. Нiчого. Напевно, я втомився. Я мусив би ухати на цiлий свiт.
А я мовчу й не плачу, бо склалось дак, що навiть гнiв i жаль - i тi
перемiнились.
Вигура_. Без психологi© не можна? Один день! Чи будемо тут розводить
смуток? Як з транспортом дiла?
Пасiчний_. Я кажу-Тихий помер.
Гусак_. Годi!
Входить_ Скидан._
Скидан_. Захарко Тихий... Чули?
Вигура_. Да!
Гусак_. Тебе покличуть. Пiдожди.
Скидан_. Мiй друг Захарко Тихий.
Вигура_. Хлiб готуй... Мiй друг...
Пасiчний_. Я вас просив сто раз i вам доказував, що план наш хлiбоздачi
нереальний.
Вигура_. А ти не доказуй. Сьогоднi я перед тобою не iнструктор. Я
уповноважений центру по хлiбозаготiвлi.
Гусак_. А я районний... Ось! (Показу мандат)._
Скидан_. Буде хлiб, не буде чого ©сти.
Пасiчний_. От парадокс!
Вигура_. Ну, кончено. Не будем гратися в слова. У мене область...
Пасiчний_. Ми просимо вас ще раз.
Скидан_. Заберете - останемось з самим насiнням.
Гусак_. Брехня. Не вiрте. Брешуть.
Пасiчний_. Клянусь! Народ занепаде, зневажить хлiборобство, слухайте!..
Вигура_. Залиште народницький тон. Ти хто тут - адвокат? Чи секретар
парткому? Народ хлiба недосiяв. I зрадив землю i державу... А я буду
ламать собi щию! (До Гусака i Скидана)._ Прошу залишити нас удвох.
Гусак i_ Скидан виходять._
Бери негайно Скидана за карк, i щоб до вечора все... Чув?.. Ти що
мовчиш?
Пасiчний_. Ви пита те мене, як лицемiр.
Вигура_. А ти вiдповiда ш, як подлець.
Пасiчний_. Я страждаю.
Вигура_. Ти нiкчемний.
Пасiчний_. Ви жорстокий.
Вигура_. Я на посту!.. На посту!..
Пасiчний_. А я де?
Вигура_. ...I, може, теж счюгиу в подушку i скрегочу зубами. Ти дума ш,
один лише ти стражда ш? I я твiй антипод? А скiльки вас таких щодня терза
мою душу? Я дзеркало твое!
Пасiчний_. Не бачу в дзеркалi себе я. Темно!
Вигура_. Як? Мовчи менi!..
Пасiчний_. Нi, ти помовч, поки нас тут лише дво . Ти дума ш, не знаю я,
иа що нас партiя поставила сьогоднi? I що таке вона для людства й для
Радянсько© держави? I хлiб оцей, що одрива м ми од свого рота, щоб
обернуть його в метал i посадить державу на колеса, щоб вилiзти з лихого
бездорiжжя однiй шостiй частиш свiту i пiднестись в небо па моторах, аби
не згинути навiк в неволi, бо вороги кругом?
Вигура_. Ти повторив мо© слова.
Пасiчний_. Не тво©, а нашi. Захарко Тихий вмер, i я...
Вигура_. Ти потонув у скорботi побутовiй i одвернувсь од великого.
Пасiчний_. Ти одвернувсь од малого.
Вигура_. Зате не втратив перспективи, i совiсть моя чиста.
Пасiчний_. Бачу. Чиста, правильна i мертва, як дистильована вода.
Вигура_. Он як!
У дверях появля ться Скидан._
Вигура (до Скидана)._ Хто тебе звав?
Скидан_. Не буде хлiба. Все, що можна було, здано.
Гусак_. Бреше!
Пасiчний_. Заспокойсь, Петре! Петре! Спокiйно©
Вигура_. Не пряди очима... План пiдписував?
Скидан_. Не жди... Я... Я кишки вирiжу з себе i кину тобi в очi!
Вигура_. Ти що?.. Гукать?
Пасiчний_. Петре, спокiйно!
Вигура_. Гукать на мене?.. Партбiлет на стiл!!!
Пасiчний_. Петро!
Скидан_. Бiлет?.. Я душу положу-хай партiя звелить. Але не ти.
Вигура_. Он як!
Скидан_. I тiльки так.
Вигура_. Вважай, що ти вже сiв. Я придививсь до тебе добре. В тобi,
селюк проклятий, двi душi.
Скидан_. Двi тисячi! I всi менi гукають: в тобi, Вигуро, жодно© нема.
Вигура_. Дарма. Зате я не забув, в iм'я чого мене поставлено на цей
обов'язок вiдповiдальний.
Скидан_. Поставлено i мо© обидвi душi. I щоб одна була сита, друга -
нi. Одна зимою мерзла в хатi, друга купалася в теплi. Холодно ж обом! Одна
радiла з смертi Тихого... Сумують же обидвi... (До Пасiчного)._ Трохиме,
як Тихий помирав, коли б ти бачив! Хлопчика покликав: "Синку, помираю.
Прийми на спадок ордени, не маю бiльш нiчою. I ще прийми мiй заповiт:
учися день i нiч". Потiм поник без тями. Потiм прокинувсь: "Нiкому не
прости мене..." i знов поник. Потiм в останнiй раз так нiжно й глибоко, i
разом з тим неначе здалека на хлопця глянув.' "...нi, синку, пiднiмись над
злом. Лiтай високо-високо, хай раду ться свiт". Потiм...
Пасiчний_. ..."Прощай..."
Скидан_. ...i вмер... От велетень! Один за мiльйон сказав... Ордени
блищать над серцем...
Пасiчний_. Ордени... барель фи епохи... Мене теж усе питав: "Скажи,
оправда ться?" - "Да", - говорю. "Все?" - "Все!" - "I я?" - "I ти!" -
кажу. "Клянись!" I я поклявся Ленiним. От велетень!
Скидан_. Давай вип' м за його... пам'ять... . Пасiчний. Давай.
Скидан_. За Тихого! За вiрнiсть, i дружбу, й за такт... Сюльки такту в
людинi!..
Вигура_. Залиште мертвого. I майте мужнiсть повернутись до живих.
Державу пiдвели обидва.
Скидан_. Пiдвiв державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком
зламав наш план, пiднявши його вдво , i ви, пам'ята те, плескали йому...
Вигура_. Я? А народ не плескав?
Скидан_. Плескав i народ вiд бажання добра сво©и державi. Письменник
плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тодi зразу поверх ваших
оплескiв i не злетiв тодi...
Гусак_. Тепер злетиш. I далеко.
Скидан_. Псина... (До Вигури)._ Не про себе дбаю, народ розбредеться з
колгоспу.
Гусак_. Народ! А хто його пiдбива на втьоки? Га? Втекла твоя жiнка, як
криса з корабля!.. Вже десять днiв... I ти мовчиш! Дiтей покинула... "Хай,