Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ДРАМАТИЧНА ПОЕМА
НА ЗЛАМI СТОЛIТЬ
ДIЙОВI ОСОБИ:
Скидан Петро _- 33 роки. Голова колгоспу "Пам'ять Ленiна". Середнього
росту, мiцний i стриманий, з багатим внутрiшнiм свiтом комунiст. Втiлення
вiри, партiйно© совiстi й мужностi, людина нового часу, один з тих низових
партiйних працiвникiв, що створили непорушну основу нашо© Вiтчизни. В
сороковому роцi його колгосп прославився як зразковий. Якщо його не вбито
пiд час Велико© Вiтчизняно© вiйни як партизанського ватажка, вiн, напевно,
сьогоднi депутат Верховно© Ради. Автор навiть десь зустрiчав його iм'я
серед видатних дiячiв сiльського господарства.
Дем_ид_ - 75 рокiв, його батько. Схожий на стару iкону
Миколая-угодника. Глухий уже. Весь у минулому. Не все розумi . Життя
прожив дуже бiдно.
Мар'яна _- 27 рокiв, дружина Скидана, нiжно©, лагiдно© вдачi, роботяща.
Тарас _- 9 рокiв, син Скидана вiд першо© дружини, що померла.
Гусак Харитон _- невиразних лiт. Заступник Скидана, людина в усiх
пiдношеннях дрiбна й мiзерна, яко©, проте, всi чомусь трохи неначе
бояться. Вигаду телефоннi розмови нiбито з видатпимiг людьми. Дуже
моторний. Часто мiня пози, позiха , закида ногу за ногу, ляга грудьми
на стiл, робить гiмнастичнi вправiт, потягу ться або шалено шмару лице и
волосся, нiби хто лл йому воду на голову. Не може нi па чому
зосередитись. Любить "лiву" фразу. Голос гучний. Майже по постарiв по цей
день.
Пасiчний Трохим_ - 25 рокiв. Агроном, секретар партбюро. Душа
талановита, здивована. Завжди веселий, готовий до дi©, весь спрямований в
майбутн . Колективiзацiя - його високе натхнення й провидiнпя: свiт
збудовано певiрпо, i тому треба геть-чисто все перебудувати як можна
скорiше й веселiше. Запас душевних сил такий великий, що йому зда ться
простим i легким псе, навiть перетворення землi в рай. Любив людей.
Можливо, вiн був великою людиною. Загинув геройською смертю в званнi
пiдполковника танкових вiйськ пiд час штурму Бреслау.
Трубенко Сава_ - 45 рокiв, голова сiльради. Любить Скидана i Пасiчного,
вiрить ©м як комунiстам рiшуче у всьому, i тому завжди спокiйний. Трохи
пасивний.
Орацький Данило Сергiйович_ - 42 роки. Секретар обкому партi©.
Середнього росту, з багатим полiтичним досвiдом i добрим серцем. Веселий,
високообдарований. Ма високу освiту i самоосвiту. Розумi однаково велике
й мале. Любить народ i весь йому належить.
Безверхий Федiр Григорович _- 50 рокiв. Художник, професор. Розмовля
мiшаним русько-укра©нським жаргоном за допомогою обох рук, особливо
великого пальця право© руки. Мiцним нiгтем цього пальця вiн завжди
iлюстру на лiвiй долонi сво© не дуже складнi процеси мислення. Позбавити
його цих iлюстрацiй - все одно що затулити рота. Був колись за кордоном i
обiдав, казали, у якогось короля. Пиша ться фiзичною силою. Лоб низький.
Голос глухий, гугнявий. В лексиконi багато вигукiв i безладних вставних
слiв. Запевняв колись автора, що у нього в шухлядi дорогоцiнний камiнь,
"що пiта ться iз воздуха i растьоть".
Верещака Iван Гнатович_ - 37 рокiв. Письменник. Самовпевпепий, з
нахилом до патетики й кар' ризму.
Вигура Борис Михайлович_ - 35 рокiв. Iнструктор Паркомзему. Здоровий.
Син мiщанина. Переповнений вщерть почуттям власно© винятковостi. З
"нижестоящими" холодний. Анкета чиста, без жодно© плямочки. Дi скрiзь i
завжди рiшуче й в повнiй вiдповiдностi з iнструкцiями раз назавжди
уявленого начальства, волю якого вiн звик виконувати твердо й "без
сентиментiв".
Сiрик Якiв Петрович_ - 40 рокiв. Учитель семирiчки. Обтяжений родиною,
хороший, нервовий чоловiк. З народом не завжди i. новцiй дружбi, хоч i
належить народовi цiлком. Вважа себе несправедливо ображеним: мало уваги.
Гаркавий Устим_ - 32 роки. Мiлiцiонер. Високий на зрiст, добрий, з
тонким почуттям такту. В самодiяльних спектаклях грав комедiйнi ролi. Живе
в повнiй покорi жiнцi сво©й Гальцi.
Нечитайло_ Мина_ - 55 рокiв. Колгоспник. Повiльний i завжди спокiйний.
Часто посмiха ться якимсь сво©м думкам. Все життя спiзнювався. Справжнiй
герой прокинеться в цьому лише на старостi лiт.
Уляна_ - дружина Нечитайла, його ровесниця. Талановита й оригiнальна. В
нiй - риси матерiв багатьох передових людей нашого часу. Перед Великою
Вiтчизняною вiйною була нагороджена орденом Ленiна як видатна ударниця
соцiалiстичних ланiв, п'ятисотенпиця. На початку вiйни ©© розстрiляли
фашисти за материнську допомогу в оточеннi пораненим росiйським во©нам. ©й
поставлять пам'ятник на високому березi Днiпра.
Тихий Захар_ко_ - 40 рокiв. Член правлiння колгоспу. Винятково
красивий. Помер. З нього можна було писати геро©чнi портрети старовинних
во©нiв, мiфологiчних богiв, учених, - вiн пiдходив на все. Любитель
тонкого слова, жарту, м'який i в той же час мужнiй. В громадянську вiйну в
Першiй Кiннiй армi© вiдзначався винятковою хоробрiстю в битвах. Був
стрiляний i рубаний. Мав два ордени Червоного Прапора. Але життя його не
було щасливим: вiн жив у полонi сво © малописьменностi. Вона скувала його
сили й свободу. Подiбно неправильно змонтованому лiтаковi, що носиться по
аеродрому, зчиняючи шум i "стрiлянину" з вихлопно© труби, так i не
пiднявшись у небо, - не пiднявся пiсля громадянсько© вiйни й Захарко:
сiм'я, дiти, старi рани... Тому i в його жартах завжди почувався смуток.
Був вiрним другом Скидана й Пасiчного.
Шерстю_к Платон_ - 70 рокiв. Член правлiння колгоспу. Монументальний.
Любить закони i речення.
Колгосппини рiзного вiку:
Цар Левко_
Запорожець Хома_
Кошовий Терентiй_
Пав_люк Роман_
Бiднина Купрiян_
Бiднина Олена_
Колгоспники-комсомольцi:
Дробивський Лесь_
Радчук Василь_
Пiдкуркульники:
Сторчак Самiйло_
Чорнота Карпо_
Заброда_
Горлиця_
Ласкавий_
Бас_
Паливода_
Шах_
Примак_
Буланий - _
куркулi, що пе прийняли нового свiту. Натури пристраснi, мiцнi й темнi.
Дехто 3 них загинув вiд незгоди. Деякi прозрiли i порадувались, хоч i не
скоро, i па iнщих уже ланах. Дiти Паливоди, кажуть, стали героями працi, а
Заброда в 1941 роцi якимсь чи©юм проповз через фронт i зробивсь
фашистським полiца м, але його вбив Скидан, цебто задушив колючим дротом
бiля конi табору, вночi.
Дiя вiдбува ться на Укра©нi, бiля Запорiжжя, над Днiпром в 1930-32 pp.
ДIЯ I
КАРТИНА ПЕРША
Вечiр. У пебi хмари, i грiм немовби десь гримить далеко над Днiпром. На
подвiр'© душ двадцять п'ять людей у етапi тяжкого напруження. Всi чекають
наближення чогось надзвичайного. Входить хутко Григорiй Заброда._
Заброда_. От i я... Розпочинаю драму!.. Води! (П' воду)._ Перший
багатiй на селi Лукiян Горлиця!
Горлиця_. Я!..
Заброда_. Куркуль i стяжатель Омелько Ласкавий!
Ласкавий_. Я!..
Заброда._ Контрреволюцiонер i миро©д вген Паливода!
Паливода_. Я!..
Заброда_. Гно©тель хлiба-церковний староста Лаврiн Кривошия!
Кривошия_. Я!..
Заброда_. Контрреволюцiонер Бас Омелян!
Шах_. Котрий?
Заброда_. Той, що ненавидить!
Бас_. Я!
Заброда_. Дем'ян Загно, вбивця!
Загно_. Вкупi з тобою! Я!
Заброда_. Укриватель бандитiв куркуль Мартин Буланий!
Буланий_. Я!
Заброда_. Буланий Мина!
Мина_. Я!
Заброда_. Грицько Буланий!
Грицько_. Я!
Заброда_. Багата людина - глитай Литвин Михайло!
Литвин_. Я!
Заброда_. Приверженець старовини Онапас Задорожнiй!
Задорожнiй_. Я! (Пада )._
Шах_. Помер. Названо його, i вiн помер.
Жiнка_. Щасливий!
Друга жiнка_. Нещасний!..
Шах_. Неправильно! Не можна одразу падать мертвим вiд одного слова. Не
згоден!
Заброда_. Контрреволюцiонер Шах Опанас!
Шах_. Я-а!.. (Пада , вражений, на_ землю)._
Пауза._
Загно_. Розказуй. Всi тут.
Паливода_. Кажи мерщiй, не муч. Хвилина ще, i я умру к чортам.
Заброда_. Шановне куркульство, гинемо! Мар'яна_. Ай!..
Буланий_. Тихо!
Кривошия_. Тихо, гадюко!
Паливода_. Ай, тихо, ради бога! Ай-ай-ай!..
Пауза._
Кривошия_. Чого замовк, Григорiю? Тут так усi твого при©зду ждали...
Заброда_. Не ©хав я-летiв. Да так летiв, що конi кров'ю блюнули й
попадали на шлях. Тодi я сам побiг ярами, неначе злодiй той...
Горлиця_. А чи ж не злодiй ти?!!
Паливода_. Мовчи, злодюга сам!
Зягно_. Тихо, злодiяки!
Заброда_. Браття, помовчiть. У Запорiжжi на базарi читав газету я па
парканах. Газету "Правду". Поплив паркан перед очима, i натовп, i рундук.
Тодi купив ©© за гривеника, i "Правда" випала у мене з рук. Вона була про
нас. ©© кричало радiо хрипливе менi в потилицю, у спину, в груди -
"Знищити як клас!" Перелякались конi. Вилiтаю на дорогу. Шлагбаум пада ...
Дивлюсь, аж у вагонах нас уже везуть па пiвнiч i на схiд - з дiтьми i
стариками... Як страшно свiт змiнився. Не бачу вже нiчого... (Дивиться
вбiк)._ Iдуть!!!
Мар'яна_. Ой боже ж мiй! (Побiгла а немовлям на руках)._
Всi хором спiвають: "Як прийде страшний суд на нас - треба помирати, i
яке було багатство - треба покидати..." Входять активiсти-незаможники на
чолi з Петром Скиданом i група середнякiв._
Гусак_. Ага, куркулики, ось вони! Позлiталося докупи гайвороння!
Скидан_. Замовкни. Не вiда ш, що мелеш i коли.
Гусак_. Не буду. (Змовк)._
Скидан_ (до куркулiв)._ Органiзований народ. Всi, дiйсно, вкупi.
Радитесь?
Паливода_. Здоров, Петро!
Скидан_. Мовчу.
Ласкавий_. А що таке?
Скидан_. Вiд ниньошнього дня перемiнився свiт. Декретом партi© ось тут,
у "Правдi", одрiзано вас од села, неначе вовче м'ясо або рак, звинiть за
порiвняння. Для нас ви перестали бути земляками. Досить стрiльби,
палiйства, саботажу. Кончено.
Буланий_. Та як же ж так?
Паливода_. Дозвольте...
Скидан_. Так треба.
Буланий_. Як треба?..
Скидан_. Знищу ться клас. Прийшли прощатись ми, а пе здоровкатися з
вами.
Гусак_. Гнать!
Скидан_. Помовч! (До куркулiв)._ По©дете па новi землi.
Паливода_. Надовго?
Скидан_. На все життя.
Заброда_ (пiдходить до Скидана)._ Ну що ж! Коли вже так - прощай, сусiд
i переможець...
Скидан_. Прощай.
Заброда_. Як я ненавиджу тебе!..
Скидан_. Не маю i я приязнi до тебе, Забродо.
Заброда_. Коли б ти мiг отут мене убить, повiсити чи задушити зараз!
Коли б душа моя покинула мене i полетiла геть з подвiр'я, коли б лежав я
трупом отут-о i батько плакав надо мною, то навiть мертвий я б тремтiв i
бивсь об землю - так я ненавиджу тебе.
Скидан_. О, ти такий!
Тихий_. Яка страшенна сила!
Скидан_. Не сила тут. Безсилля скаженi .
Заброда_. Проклятий голодранець!
Скидан_. Не заперечую. Про мене й пiсню складено:
"Вставай, проклятьем заклейменный..."
Хор_. "Весь мир голодных и рабов..."
Заброда_. Будь ти проклят!
Гусак_. Замовч, миро©д, уб'ю!
Вигуки_. Бий його!
Скидан_. Не смiйте доторкатись! (До Заброди)._ Чого тепера вже клясти,
хижак? I кого!?
Заброда._ Тебе i твою владу надо мною...
Нечитайло_. А бодай тобi язик усох!
Заброда_. ...твiй урожай, i план, i навiть дощ, який я заклинаю не iiтп
на вашi ниви!
Уляна_. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!
Нечитайло_. Помовч...
Заброда_. Я проклинаю запорiзький степ, що обробляли ми його вiками!
Незаможники_. Хто обробляв?
Трубен_ко_. Вiн обробляв?
Левко Цар_. Еге ж. Робили нашими руками!
Ласкавий_. Все одно. Хiба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змага мося
нинi, стояла Запорозька Сiч ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всi ми...
Паливода_. ...нащадки славних запорожцiв!?
Гор_лиця_. Нe дiти одно© матерi Укра©ни?
Скидан_. Так. Всi ми козаки, та не всi однаковi.
Гу_сак_. Он учитель каже, що запорожцi - вигадка панiв iз Вукоопспiлки.
Скидан_. Скажи учителю, що вiн блазень.
Гусак (до вчителя)._ Чули?
Сiр_ик_. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII i XVIII столiттях в
районi дiiiпровських порогiв перебував певний ррошарок певних продуктiв
епохи, обумовлених класовими економiчними...
Паливода_. Дурницi мелете...
Скидан_. Годi! Обумовлений продукт.
Сiрик_. Ой яка гидота! Не вiрте менi. (Беззвучно). _Я одмовляюсь!
Заброда_. Виходить, запорожцiв зовсiм не було, чи як по-вашому?
Скидан_. Чому? Були i навiть .
Паливода_. Чи не ви часом?
Скидан_. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани i дуки. Хто
були запорожцi? Збройнi вороги ворогiв народу! Отак i ми - вашi вороги й
переможцi. Скажете, нi?
Паливода_. Цю полiтграмоту чу мо з сiмнадцятого року.
Заброда_. Прокляття!..
Скидан_ (до iшроду)._ Чули? Все обчислив i зважив. I все прокляв.
Колгоспний лад i нашу перспективу. Судьбу нащадкiв наших i батькiв. I
навiть степ.
Заброда_. I степ!!!
Цар_. I дощ прокляв небесний!
Заброда_. I дощ!!!
Входить Мар'яна._
Мар'яно, де дитя?
Мар'яна_. Умерло для тебе.
Заброда_. Дитина де, гадюко?
Мар'яна_. I ти вже мертвий.
Заброда_. Уб'ю! Дитина де?!
Лаврик (вбiга )._ Дядьку Скидан! Забродиха пiдкинула дитя в колгоспний
двiр!
Заброда_. А-а!..
Скидан_. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди)._ В тобi,
Забродо, я не кляну нiчого, бо нiчого клясти. Ти весь у минулому.
Заброда_. Скидан, я не один, як бачиш, да i таких, як ти...
Скидан_. Таких нас мiльйони.
Заброда_. Рахунки зводять отут по Марксу за столiття. Ми пропащi.
Скидан_. Так, ви пропащi.
Заброда_. Подiя ця в iсторi© народу нашого велика, дина...
Скидан_. ...i неповторна.
Заброда_. Так.
Скидан_. Ну?
Заброда_. Так от, як iндивiд, чия жiнка немовля свое пiдкинула тобi...
Скидан_. Чого ти хочеш?
Заброда_. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб'ю тебе
iндивiдуально, а нi, - так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардi© його
величностi.
Скидан_. Ми вахмiстри, не офiцери. Яка там в нас дуель! До речi, е
закон.
Заброда_. Закон?! До збро©!
Бас i Буланий_. Охляли...
Заброда_. Сибiр нашого царя! (Пода ться до куркульського натовпу i,
вхопивши шаблю, кида ться на Скидана)._
Скидан_. Гаркавий, швидко! (Бере в мiлiцiонера Гаркавого шаблю i одним
ударом вибива в Заброди зброю), _.Чортзна-що!
Заброда_. Здаюсь... Кiнчай.
Скидан_. Заберiть гадiв!
Гусак_. Куркулi, струнко! Равн нiе налiво, шагом марш!
Заброда_. Свят, свят, свят...
Куркулi (спiвають)._ "Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний
суд наближа ться..." (Рушають зi сцени)._
Трубен_ко_. Мино, а ти куди?
Гаркавий_. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь мiж ворогами!
Уляна_. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!
Нечитайло_. Да не страми мене, не дратуй на людях!
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тiтко Уляно! Ви ж
середняки!.. Назад!
Уляна_. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!
Нечитайло_. Га? Куди, кажете?
Скидан_. Назад!
Нечитайло_. Так де ж воно? От бiда, ©й-богу...
Уляна_. А, рятуйте!
Мар'яна_ (до Скидана)._ Прощай, Петре! (Iде)._
Скидан_. Прощай.
Мар'яна_ (обертаючись)._ Петре, скажи менi одне хоч слово на смерть.
Скидан_. Живи. (Дивиться вслiд Мар'янi, що зникав в натовпi)._
Уляна_. Пропала пiсня... Повезли на Соловки.
Пасiчний_. Чого пропала? Нашi пiснi - народнi.
Уляна_. Нашi, а спiвать кому? Всю пiвчу повезли. Дiвчат хоч би не
той...
Пасiчний_. Нiчого. Заспiва м самi.
Скидан_. Ще й нових насклада м. I заспiва мо, товаришi, по-новому на
цiлий свiт.
Лаврик_. Заспiва мо, дядьку.
Скидан_. А куркулi сво вже одспiвали.
Цар Левко пада па землю i голосно плаче._
Голоси_. Дядьку Левко! Що з вами?..
Цар Левко. _Жалько... Жалько!.. Ой як же ж менi жаль!..
Тихий_. Мабуть, так треба. Час такий,
Цар Левко_. Час? Iсторiя не зна такого часу! (До Пасiчного i
Скидана)._ Ну, що ви дивитесь? Скажiть щонебудь.
Скидан (дивлячись услiд Мар'янi, що зникла вже_ з_i сцени)._ Iсторi©
людства не знаю я. Я ©© чую мозолями.
Уляна_. Ой-ой!
Пасiчний_. Розпавсь наш древнiй хлiборобський свiт. Многосотлiтнiй
панський i куркульський раб, раб сво©х коней, божий раб, раб латок на
штанях, на свитi i па полi, плюгавий власник усього, чому в iм'я, -
дрiбний; сьогоднi селянин ста iсторi© суб' ктом, творцем ©© разом з
робочим у колгоспi. Нiчого рiвного нема в минулому. Все безпримiрно в цю
нiч, товаришi, все надзвичайно.
Уляна_. Що вiн ка?.. Господи.
Нечитайло_. Не второпав. Говорить, мов газету чита . Почнеться, каже,
таке... що голови одне одному поодрива м.
Шум авто. Входить Вигура._
Вигура_. Гей! Алло! Хто тут Скидан?
Скидан_. Я Скидан. Хто будете i звiдки?
Вигура_. Iнструктор Вигура з Наркомзему. Як дiла?
Скидан_. Дiла, товаришу, високi. Здрастуйте.
Вигура_. Куркулiв викинули?
Скидан_. Так. В цю нiч навiки розчахнувся наш свiт i став безповоротно
iншим, i ми це чу мо всi тут, всяк по-сво му.
Вигура_. Вiдповiдальний час. I пильнiсть тут потрiбна зараз, як
нiколи... Колгоспникiв у вас багато?
Скидан_. Пiвсела.
Вигура_. Збирайте зараз же загальнi збори, i щоб до ранку були всi в
колгоспi.
Гусак_. сть, до ранку всi в колгоспi.
Вигура_. Всi сто процентiв, чу те? Ре стр, протокол, чин чином i без
церемонiй. Я скоро буду... От дiла!.. Пока!..
Скидан_. Чекайте. А як хто не схоче?
Вигура_. Як схочете, то схоче, а як не схочете - нарiкайте на себе. Нам
у дрiбницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба
так, щоб загуло, i квит... Одiйдiть од машини! (З-за сцени)._ Давай!
Рев авто. Вбiга _ Лаврик._
Лаврик_. Дядьку Петро! Сiльрада горить!
Всi бiжать на пожар. _
Скидан (один)._ Пролог закiнчено. Почина ться дiя.
КАРТИНА ДРУГА
На майданi бiля Скиданово© хати. Пiд горою видно пiвсела. А за селом
Днiпро синi . Видно далеко. Щось урочисте в кра видi, щось навiть
величне._
Скидан_. Хто там?
Цар (за сценою)._ Можна ©хать!
Скидан_. Цар?
Цар_. Я.
Скидан (до хати}._ Трохиме!
Пасiчний_. Iду! (Виходить з сiней)._ Як все змiнилося! Чотири днi - i
все стало iншим. Вже не село ми - колгосп. Не просто Бiлохатка - "Пам'ять
Ленiна". Все перетворилось. Усе вимага негайно© ново© вiдповiдi: люди,
конi... навiть небо. Дивись, зовсiм неначе iншi зорi! Вiршi склав би, так
все хороше. Сьогоднi от не спав уже другу нiч, складав ось плани для
району... Везу, землi не чую пiд ногами. А думок!.. Тисячi!
Ск_идан_. Бачу.
Пасi_чний_. От ми сто©мо з тобою вдвох. Координати нашi: Москва - Ки©в
- Запорiжжя - Днiпро - тридцятий рiк... Оба неголенi, одяг - грiш цiна, i
нiякого виду. Але ми сто©мо здивованi, Петре! I свiт здивований не зводить
з нас бiноклiв!.. П'ятий день! Ти це почува ш?
Скидан_. Я всi слова тво© люблю. Вони як хлiб.
Пасi_чний_. Але ти в тривозi, бачу...
Цар (входить)._ Можна ©хать.
Пасiчний_. Iдем. Тепер головне - щоб ми народ любили i друг друга, а
решта... гори перевернемо, ©й-богу!.. (До Царя)._ Скажiть, коли забирали
Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар_. Не питайте.
Пасiчний_. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став
клясти наше життя, i степ, i навiть дощ закляв, собака.
Цар_. Кажу, не питайте.
Пасiчний_. Чи, мо, коли Скидан сказав ©м па прощання: "Геть! Доволi
пострiлiв, палiйств i саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви - минуле.
Всi вашi пристрастi - минуле..." Добре сказав, Скидане!
Скидан_. I раптом загорiлася сiльрада.
Пасiчний_. Еге. От була нiч!
Цар_. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. По©хали!
Пасiчний_. Ну?
Скидан_. Щасливо.
Пасiчний i Цар виходять. Пауза._
Щось буде - чую. Реве худоба по почах у полум'© пожеж, i тужать пси
куркульськi у кошарах тугу. I пахне самогоном з хат i з клунь, i кров'ю
коней i корiв... Я весь в тривозi.
Входять Гусак, Гаркавий i_ Тягнибiда._
Гусак_. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан_. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вага шся?
Гусак_. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був про©здом... Ось
прокурор з району.
Тягнибiда_. Тягнибiда Степан. (Подав руку)._
Скидан_. Скидан. Царя заарешту те хiба разом зi мною.
Тягнибiда_. Ого! Як кажуть, тiльки через труп,
Скидан_. Отже. (До Гусака)._ Що вам заподiяв Левко Цар? Тобi й Вигурi?
Гусак_. Вiн зiпсував нам рапорт, гад! Вiн стопроцентнiсть нашу трохи не
зламав у всерайонйому масштабi!
Скидан_. Чим саме?
Гусак_. Одмовився вписатись до колгоспу. Хiба не чув? Ти ж голова. (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурор!?
Гаркавий_. Та як вiдмовився. Навiть говорить не став. Я, каже, з тобою,
себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вiтру рядом пе пiду!
Тягнибiда_. Цiкавий тип...
Гусак_. I абсолютно пiдозрiлий. Прошу послухать: коли не все село, одна
лише людина одмовилась вступити до колгоспу, - хто пiдпалив сiльраду?
Вона! (До Тягнибiди)._ Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий_. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак_. Хвилинку... Дай закiнчити думку. Так от, по совокуппостi
причин, а саме: саботажу влади, палiйства Державних установ...
Скидан_. Не палив. Пiд час пожежi Цар лежав коло мене долi й плакав.
Гусак_. А чого вiн рлакав? (До Тягнибiди),_ Стьопо, спитай, чого цей
одноосiбник плакав?
Скидан_. Оплакував, напевно, куркулiв...
Гусак_. Чув? (До Тягнибiди)._ Стьопо, тобi ясно?
Скидан_. ...свою тяжку дядькiвську долю, iсторiю свою, а може, й синiв
згадав.
Гусак_. Синiв? А де його сини? Чому нiхто не зна ? (До Тягнибiди)._
Стьопо, дай цигарку... Де його сини?
Тягнибiда_. Iди к чорту, слиш?
Гусак_. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речi, маю йти на телеграф...
Секретний, той, як його... поки. (Зникав)._
Тягнибiда_. Товаришу Скидан!..
Скидан_. Що зв'язу мене з Царем?
Тягнибiда_. Нi.
Скидан_. Ая хотiв би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий_. Я можу йти, пробачте?
Тягнибiда_. Iди... (До Скидана)._ Кажеш, кров?
Гаркавий виходить._
Скидан_. Кров. У дев'ятнадцятому роцi на великдень, коли брали у
Петлюри Новоград, два брати богупцi закляли мене кров'ю, вмираючи вiд ран.
I досi чую ©х слова: "Петре, копча мось. Прощай, доглянь нашого батька. А
матерi про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску..."
Тягнибiда_. I ти поклявся?
Скидан_. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений
сюди, сюди i ось...
Тягнибiда_. Вони були...
Скидан_. Сини Царевi - Петро й Тарас Царенки.
Тягнибiда_. Так.
Пауза._
Товаришу Скиданi А що, коли б я приховав на пару рокiв Гусака?
Скидан_. За що?
Тягнибiда_. I сам гаразд не знаю. Чую нутром... Пригада ш...
Чути шум i вигуки_: "Стiй! Держiть ©©! Гаркавий!" - "Пустiть мене!" -
"Хапай ©©!" - "Сама йду!"
Тягпибiда_. Що за галас? Пустiть людину!.. Женщина...
Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий._
Скидан. Мар'яна!? Мар'яна_. Я - Петре!
Скидан_. Як ти опинилася тут? Гусак. Пiдкралась до конюшень!..
Мар'_яна_. Ти сам гукнув менi - живи. I я... живу. Ти ж, правда, так
сказав, коли я крикнула тобi - прощай! Скажи менi слово на смерть...
Скидан. Звiдки ти?
Мар'яна_. Упала з по©зда вночi, з того проклятого вагона. Гусак_. Вона
втекла!
Мар'яна_. Втекла, Петре! Летiла птицею додому. Гусак. Арештувать ©©!..
Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибiда. Послуха м
людину... Пильний чорт... Мар'яна. Я тiльки щось спитати... Тодi не
встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпi лихому. Якi палали
пристрастi!..
Скидан_. Я бачив... Коли тебе вели, я думав, збожеволiю вiд розпачу.
Мар'яна_. Люди добрi!..
Гусак_. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в
протокола!
Мар'яна (до Скидана)._ Нехай беруть мене i знову везуть. Я тiльки
спитати прибiгла... Прости мене, коли казатиму, нiби нас тiльки дво . Нiби
нема тут нi суддi нi народу, нi сусiда злого. Саме тiльки зоряне небо i
ми. Це ти, Петре?
Скидан_. Я.
Мар'яна_. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан_. Здрастуй,
нещаслива дiвчино моя. Мар'яна. Ой... Вже не дiвчина i не вдова.
Скидан_. Не вiрю очам.
Мар'яна_. Так склалась доля... Петре, може, не слiд би говорить про
жалощi, так не було ж часу.
Скидан_. Час летiв, як вiтер.
Мар'яна_. Де ти так довго баривсь?
Скидан_. На афганському кордонi, у вiйську гепеу. Мар'яна_. Республiку
стерiг, а я загинула.
Скидан_. Вже нi. Нiзащо.
Гусак_. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей дiалог! Тягнибiда_. Мовчи,
потворо...
Мар'яна_. Як довго час летiв!
Скидан_. Кажу, як вiтер.
Мар'яна_. Як утомилась я!
Гусак_. Вони цiлують одне одному руки!
Тягнибiда_. Вiдпилi вiн утратив бездоганнiсть. Жаль.
Гаркавий_. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливi?
Гусак_. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналiзую: куркульський наступ
розпочавсь на Скидана.
Тягнибiда._ Вона плаче.
Мар'яна_. Скажи менi, любий, чому повинна я...
Скидан_. Говори до народу, мов серце. Спитай.
Гусак_. А що ©й треба тут?
Мар'яна_. Чому повинна я поневiрятись у натовпi вигнанцiв?!
Гусак_. Ти жiнка куркулева!
Мар'яна_. Не жiнка - жертва! В шiстнадцять рокiв хто меле, убогу
сиротину, вiддав за куркуля? Хто заступивсь тодi за мене? О, скiльки слiз
я нишком пролила! Всi запевняли мене, що загинув Петро. Скажете,
неправда... Чому ж колгоспний лад несе менi замiсть визволення недолго?!
Гусак_. Ти карана як клас!
Мар'яна_. Я безневинна!
Гусак_. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.
Мар'яна_. Нiколи! Я все життя люблю Петра i все, чому вiн служить!
Гусак_. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а
здатнiсть на зраду майже рiвносильна факту зради!
Мар'яна_. Неправда! Безневинна я!
Гусак_. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втiк? Ти?! (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурорi..
Тягнибiда (до Скидана)._ От сволоч...
Мар'яна_. Благаю... Одну хвилиночку... Я тiльки спитать, чи не можна...
Гусак_. Пе можна-сказано! Не розслаблюй мене сво©м дурним
психологiзмом!
Мар'яна_. Петре!..
Гусак_. Петре! Не пiддавайсь на провокацi©, ©© пiдiслано до тебе, як
голови колгоспу, зi спецiальною метою!
Мар'яна_. Петре... I ви, люди, люди добрi, клянусь валi усiм на
свiтi...
Гусак (до Тягнибiди)._ Стьопо, чого ми ждем?
Скидан_. Дай я скажу, Марисю.
Гусак_. Скидане, за все, що станеться, вiдповiда ш ти!
Скидан_. Да. Об'являю Мар'яну Пiдгайну сво ю дружиною...
Гусак_. Да ну? Серйозно!.. Тодi!.. Петре!.. Дай я тебе поцiлую. Ох,
i!.. Ну, зна те... Стьопо, видав?.. От корiнь... Мар'яно, вважай, що я
пожартував...
Скидан_. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.
Завiса_
ДIЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Стара велика Скиданова хата. Велика пiч. На стiнах плакати, оголощещiя.
На великому столi "дiла", плани, книги. В хатi тимчасово правлiння
колгоспу. Мар'яна замiта сильно засмiчену соняшниковим лушпинням пiдлогу.
Старий Демид сидить на лежанцi бiля печi._
Дем_ид_. I де той соняшник береться, я не знаю. Третiй мiсяць день i
нiч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так,
що й образiв не видно. Недарма та сiльрада i згорiла. Ячейка засiдала три
доби. Недокурками ©© обтикали всю i присмалили. Тепер шукають палiя.
Отакечки, нехай бог милу , погоримо, мабуть, i ми.
Мар'яна_. Та нi, татусю, цiла буде хата. Так радiсно! А на селi як
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ДРАМАТИЧНА ПОЕМА
НА ЗЛАМI СТОЛIТЬ
ДIЙОВI ОСОБИ:
Скидан Петро _- 33 роки. Голова колгоспу "Пам'ять Ленiна". Середнього
росту, мiцний i стриманий, з багатим внутрiшнiм свiтом комунiст. Втiлення
вiри, партiйно© совiстi й мужностi, людина нового часу, один з тих низових
партiйних працiвникiв, що створили непорушну основу нашо© Вiтчизни. В
сороковому роцi його колгосп прославився як зразковий. Якщо його не вбито
пiд час Велико© Вiтчизняно© вiйни як партизанського ватажка, вiн, напевно,
сьогоднi депутат Верховно© Ради. Автор навiть десь зустрiчав його iм'я
серед видатних дiячiв сiльського господарства.
Дем_ид_ - 75 рокiв, його батько. Схожий на стару iкону
Миколая-угодника. Глухий уже. Весь у минулому. Не все розумi . Життя
прожив дуже бiдно.
Мар'яна _- 27 рокiв, дружина Скидана, нiжно©, лагiдно© вдачi, роботяща.
Тарас _- 9 рокiв, син Скидана вiд першо© дружини, що померла.
Гусак Харитон _- невиразних лiт. Заступник Скидана, людина в усiх
пiдношеннях дрiбна й мiзерна, яко©, проте, всi чомусь трохи неначе
бояться. Вигаду телефоннi розмови нiбито з видатпимiг людьми. Дуже
моторний. Часто мiня пози, позiха , закида ногу за ногу, ляга грудьми
на стiл, робить гiмнастичнi вправiт, потягу ться або шалено шмару лице и
волосся, нiби хто лл йому воду на голову. Не може нi па чому
зосередитись. Любить "лiву" фразу. Голос гучний. Майже по постарiв по цей
день.
Пасiчний Трохим_ - 25 рокiв. Агроном, секретар партбюро. Душа
талановита, здивована. Завжди веселий, готовий до дi©, весь спрямований в
майбутн . Колективiзацiя - його високе натхнення й провидiнпя: свiт
збудовано певiрпо, i тому треба геть-чисто все перебудувати як можна
скорiше й веселiше. Запас душевних сил такий великий, що йому зда ться
простим i легким псе, навiть перетворення землi в рай. Любив людей.
Можливо, вiн був великою людиною. Загинув геройською смертю в званнi
пiдполковника танкових вiйськ пiд час штурму Бреслау.
Трубенко Сава_ - 45 рокiв, голова сiльради. Любить Скидана i Пасiчного,
вiрить ©м як комунiстам рiшуче у всьому, i тому завжди спокiйний. Трохи
пасивний.
Орацький Данило Сергiйович_ - 42 роки. Секретар обкому партi©.
Середнього росту, з багатим полiтичним досвiдом i добрим серцем. Веселий,
високообдарований. Ма високу освiту i самоосвiту. Розумi однаково велике
й мале. Любить народ i весь йому належить.
Безверхий Федiр Григорович _- 50 рокiв. Художник, професор. Розмовля
мiшаним русько-укра©нським жаргоном за допомогою обох рук, особливо
великого пальця право© руки. Мiцним нiгтем цього пальця вiн завжди
iлюстру на лiвiй долонi сво© не дуже складнi процеси мислення. Позбавити
його цих iлюстрацiй - все одно що затулити рота. Був колись за кордоном i
обiдав, казали, у якогось короля. Пиша ться фiзичною силою. Лоб низький.
Голос глухий, гугнявий. В лексиконi багато вигукiв i безладних вставних
слiв. Запевняв колись автора, що у нього в шухлядi дорогоцiнний камiнь,
"що пiта ться iз воздуха i растьоть".
Верещака Iван Гнатович_ - 37 рокiв. Письменник. Самовпевпепий, з
нахилом до патетики й кар' ризму.
Вигура Борис Михайлович_ - 35 рокiв. Iнструктор Паркомзему. Здоровий.
Син мiщанина. Переповнений вщерть почуттям власно© винятковостi. З
"нижестоящими" холодний. Анкета чиста, без жодно© плямочки. Дi скрiзь i
завжди рiшуче й в повнiй вiдповiдностi з iнструкцiями раз назавжди
уявленого начальства, волю якого вiн звик виконувати твердо й "без
сентиментiв".
Сiрик Якiв Петрович_ - 40 рокiв. Учитель семирiчки. Обтяжений родиною,
хороший, нервовий чоловiк. З народом не завжди i. новцiй дружбi, хоч i
належить народовi цiлком. Вважа себе несправедливо ображеним: мало уваги.
Гаркавий Устим_ - 32 роки. Мiлiцiонер. Високий на зрiст, добрий, з
тонким почуттям такту. В самодiяльних спектаклях грав комедiйнi ролi. Живе
в повнiй покорi жiнцi сво©й Гальцi.
Нечитайло_ Мина_ - 55 рокiв. Колгоспник. Повiльний i завжди спокiйний.
Часто посмiха ться якимсь сво©м думкам. Все життя спiзнювався. Справжнiй
герой прокинеться в цьому лише на старостi лiт.
Уляна_ - дружина Нечитайла, його ровесниця. Талановита й оригiнальна. В
нiй - риси матерiв багатьох передових людей нашого часу. Перед Великою
Вiтчизняною вiйною була нагороджена орденом Ленiна як видатна ударниця
соцiалiстичних ланiв, п'ятисотенпиця. На початку вiйни ©© розстрiляли
фашисти за материнську допомогу в оточеннi пораненим росiйським во©нам. ©й
поставлять пам'ятник на високому березi Днiпра.
Тихий Захар_ко_ - 40 рокiв. Член правлiння колгоспу. Винятково
красивий. Помер. З нього можна було писати геро©чнi портрети старовинних
во©нiв, мiфологiчних богiв, учених, - вiн пiдходив на все. Любитель
тонкого слова, жарту, м'який i в той же час мужнiй. В громадянську вiйну в
Першiй Кiннiй армi© вiдзначався винятковою хоробрiстю в битвах. Був
стрiляний i рубаний. Мав два ордени Червоного Прапора. Але життя його не
було щасливим: вiн жив у полонi сво © малописьменностi. Вона скувала його
сили й свободу. Подiбно неправильно змонтованому лiтаковi, що носиться по
аеродрому, зчиняючи шум i "стрiлянину" з вихлопно© труби, так i не
пiднявшись у небо, - не пiднявся пiсля громадянсько© вiйни й Захарко:
сiм'я, дiти, старi рани... Тому i в його жартах завжди почувався смуток.
Був вiрним другом Скидана й Пасiчного.
Шерстю_к Платон_ - 70 рокiв. Член правлiння колгоспу. Монументальний.
Любить закони i речення.
Колгосппини рiзного вiку:
Цар Левко_
Запорожець Хома_
Кошовий Терентiй_
Пав_люк Роман_
Бiднина Купрiян_
Бiднина Олена_
Колгоспники-комсомольцi:
Дробивський Лесь_
Радчук Василь_
Пiдкуркульники:
Сторчак Самiйло_
Чорнота Карпо_
Заброда_
Горлиця_
Ласкавий_
Бас_
Паливода_
Шах_
Примак_
Буланий - _
куркулi, що пе прийняли нового свiту. Натури пристраснi, мiцнi й темнi.
Дехто 3 них загинув вiд незгоди. Деякi прозрiли i порадувались, хоч i не
скоро, i па iнщих уже ланах. Дiти Паливоди, кажуть, стали героями працi, а
Заброда в 1941 роцi якимсь чи©юм проповз через фронт i зробивсь
фашистським полiца м, але його вбив Скидан, цебто задушив колючим дротом
бiля конi табору, вночi.
Дiя вiдбува ться на Укра©нi, бiля Запорiжжя, над Днiпром в 1930-32 pp.
ДIЯ I
КАРТИНА ПЕРША
Вечiр. У пебi хмари, i грiм немовби десь гримить далеко над Днiпром. На
подвiр'© душ двадцять п'ять людей у етапi тяжкого напруження. Всi чекають
наближення чогось надзвичайного. Входить хутко Григорiй Заброда._
Заброда_. От i я... Розпочинаю драму!.. Води! (П' воду)._ Перший
багатiй на селi Лукiян Горлиця!
Горлиця_. Я!..
Заброда_. Куркуль i стяжатель Омелько Ласкавий!
Ласкавий_. Я!..
Заброда._ Контрреволюцiонер i миро©д вген Паливода!
Паливода_. Я!..
Заброда_. Гно©тель хлiба-церковний староста Лаврiн Кривошия!
Кривошия_. Я!..
Заброда_. Контрреволюцiонер Бас Омелян!
Шах_. Котрий?
Заброда_. Той, що ненавидить!
Бас_. Я!
Заброда_. Дем'ян Загно, вбивця!
Загно_. Вкупi з тобою! Я!
Заброда_. Укриватель бандитiв куркуль Мартин Буланий!
Буланий_. Я!
Заброда_. Буланий Мина!
Мина_. Я!
Заброда_. Грицько Буланий!
Грицько_. Я!
Заброда_. Багата людина - глитай Литвин Михайло!
Литвин_. Я!
Заброда_. Приверженець старовини Онапас Задорожнiй!
Задорожнiй_. Я! (Пада )._
Шах_. Помер. Названо його, i вiн помер.
Жiнка_. Щасливий!
Друга жiнка_. Нещасний!..
Шах_. Неправильно! Не можна одразу падать мертвим вiд одного слова. Не
згоден!
Заброда_. Контрреволюцiонер Шах Опанас!
Шах_. Я-а!.. (Пада , вражений, на_ землю)._
Пауза._
Загно_. Розказуй. Всi тут.
Паливода_. Кажи мерщiй, не муч. Хвилина ще, i я умру к чортам.
Заброда_. Шановне куркульство, гинемо! Мар'яна_. Ай!..
Буланий_. Тихо!
Кривошия_. Тихо, гадюко!
Паливода_. Ай, тихо, ради бога! Ай-ай-ай!..
Пауза._
Кривошия_. Чого замовк, Григорiю? Тут так усi твого при©зду ждали...
Заброда_. Не ©хав я-летiв. Да так летiв, що конi кров'ю блюнули й
попадали на шлях. Тодi я сам побiг ярами, неначе злодiй той...
Горлиця_. А чи ж не злодiй ти?!!
Паливода_. Мовчи, злодюга сам!
Зягно_. Тихо, злодiяки!
Заброда_. Браття, помовчiть. У Запорiжжi на базарi читав газету я па
парканах. Газету "Правду". Поплив паркан перед очима, i натовп, i рундук.
Тодi купив ©© за гривеника, i "Правда" випала у мене з рук. Вона була про
нас. ©© кричало радiо хрипливе менi в потилицю, у спину, в груди -
"Знищити як клас!" Перелякались конi. Вилiтаю на дорогу. Шлагбаум пада ...
Дивлюсь, аж у вагонах нас уже везуть па пiвнiч i на схiд - з дiтьми i
стариками... Як страшно свiт змiнився. Не бачу вже нiчого... (Дивиться
вбiк)._ Iдуть!!!
Мар'яна_. Ой боже ж мiй! (Побiгла а немовлям на руках)._
Всi хором спiвають: "Як прийде страшний суд на нас - треба помирати, i
яке було багатство - треба покидати..." Входять активiсти-незаможники на
чолi з Петром Скиданом i група середнякiв._
Гусак_. Ага, куркулики, ось вони! Позлiталося докупи гайвороння!
Скидан_. Замовкни. Не вiда ш, що мелеш i коли.
Гусак_. Не буду. (Змовк)._
Скидан_ (до куркулiв)._ Органiзований народ. Всi, дiйсно, вкупi.
Радитесь?
Паливода_. Здоров, Петро!
Скидан_. Мовчу.
Ласкавий_. А що таке?
Скидан_. Вiд ниньошнього дня перемiнився свiт. Декретом партi© ось тут,
у "Правдi", одрiзано вас од села, неначе вовче м'ясо або рак, звинiть за
порiвняння. Для нас ви перестали бути земляками. Досить стрiльби,
палiйства, саботажу. Кончено.
Буланий_. Та як же ж так?
Паливода_. Дозвольте...
Скидан_. Так треба.
Буланий_. Як треба?..
Скидан_. Знищу ться клас. Прийшли прощатись ми, а пе здоровкатися з
вами.
Гусак_. Гнать!
Скидан_. Помовч! (До куркулiв)._ По©дете па новi землi.
Паливода_. Надовго?
Скидан_. На все життя.
Заброда_ (пiдходить до Скидана)._ Ну що ж! Коли вже так - прощай, сусiд
i переможець...
Скидан_. Прощай.
Заброда_. Як я ненавиджу тебе!..
Скидан_. Не маю i я приязнi до тебе, Забродо.
Заброда_. Коли б ти мiг отут мене убить, повiсити чи задушити зараз!
Коли б душа моя покинула мене i полетiла геть з подвiр'я, коли б лежав я
трупом отут-о i батько плакав надо мною, то навiть мертвий я б тремтiв i
бивсь об землю - так я ненавиджу тебе.
Скидан_. О, ти такий!
Тихий_. Яка страшенна сила!
Скидан_. Не сила тут. Безсилля скаженi .
Заброда_. Проклятий голодранець!
Скидан_. Не заперечую. Про мене й пiсню складено:
"Вставай, проклятьем заклейменный..."
Хор_. "Весь мир голодных и рабов..."
Заброда_. Будь ти проклят!
Гусак_. Замовч, миро©д, уб'ю!
Вигуки_. Бий його!
Скидан_. Не смiйте доторкатись! (До Заброди)._ Чого тепера вже клясти,
хижак? I кого!?
Заброда._ Тебе i твою владу надо мною...
Нечитайло_. А бодай тобi язик усох!
Заброда_. ...твiй урожай, i план, i навiть дощ, який я заклинаю не iiтп
на вашi ниви!
Уляна_. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!
Нечитайло_. Помовч...
Заброда_. Я проклинаю запорiзький степ, що обробляли ми його вiками!
Незаможники_. Хто обробляв?
Трубен_ко_. Вiн обробляв?
Левко Цар_. Еге ж. Робили нашими руками!
Ласкавий_. Все одно. Хiба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змага мося
нинi, стояла Запорозька Сiч ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всi ми...
Паливода_. ...нащадки славних запорожцiв!?
Гор_лиця_. Нe дiти одно© матерi Укра©ни?
Скидан_. Так. Всi ми козаки, та не всi однаковi.
Гу_сак_. Он учитель каже, що запорожцi - вигадка панiв iз Вукоопспiлки.
Скидан_. Скажи учителю, що вiн блазень.
Гусак (до вчителя)._ Чули?
Сiр_ик_. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII i XVIII столiттях в
районi дiiiпровських порогiв перебував певний ррошарок певних продуктiв
епохи, обумовлених класовими економiчними...
Паливода_. Дурницi мелете...
Скидан_. Годi! Обумовлений продукт.
Сiрик_. Ой яка гидота! Не вiрте менi. (Беззвучно). _Я одмовляюсь!
Заброда_. Виходить, запорожцiв зовсiм не було, чи як по-вашому?
Скидан_. Чому? Були i навiть .
Паливода_. Чи не ви часом?
Скидан_. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани i дуки. Хто
були запорожцi? Збройнi вороги ворогiв народу! Отак i ми - вашi вороги й
переможцi. Скажете, нi?
Паливода_. Цю полiтграмоту чу мо з сiмнадцятого року.
Заброда_. Прокляття!..
Скидан_ (до iшроду)._ Чули? Все обчислив i зважив. I все прокляв.
Колгоспний лад i нашу перспективу. Судьбу нащадкiв наших i батькiв. I
навiть степ.
Заброда_. I степ!!!
Цар_. I дощ прокляв небесний!
Заброда_. I дощ!!!
Входить Мар'яна._
Мар'яно, де дитя?
Мар'яна_. Умерло для тебе.
Заброда_. Дитина де, гадюко?
Мар'яна_. I ти вже мертвий.
Заброда_. Уб'ю! Дитина де?!
Лаврик (вбiга )._ Дядьку Скидан! Забродиха пiдкинула дитя в колгоспний
двiр!
Заброда_. А-а!..
Скидан_. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди)._ В тобi,
Забродо, я не кляну нiчого, бо нiчого клясти. Ти весь у минулому.
Заброда_. Скидан, я не один, як бачиш, да i таких, як ти...
Скидан_. Таких нас мiльйони.
Заброда_. Рахунки зводять отут по Марксу за столiття. Ми пропащi.
Скидан_. Так, ви пропащi.
Заброда_. Подiя ця в iсторi© народу нашого велика, дина...
Скидан_. ...i неповторна.
Заброда_. Так.
Скидан_. Ну?
Заброда_. Так от, як iндивiд, чия жiнка немовля свое пiдкинула тобi...
Скидан_. Чого ти хочеш?
Заброда_. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб'ю тебе
iндивiдуально, а нi, - так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардi© його
величностi.
Скидан_. Ми вахмiстри, не офiцери. Яка там в нас дуель! До речi, е
закон.
Заброда_. Закон?! До збро©!
Бас i Буланий_. Охляли...
Заброда_. Сибiр нашого царя! (Пода ться до куркульського натовпу i,
вхопивши шаблю, кида ться на Скидана)._
Скидан_. Гаркавий, швидко! (Бере в мiлiцiонера Гаркавого шаблю i одним
ударом вибива в Заброди зброю), _.Чортзна-що!
Заброда_. Здаюсь... Кiнчай.
Скидан_. Заберiть гадiв!
Гусак_. Куркулi, струнко! Равн нiе налiво, шагом марш!
Заброда_. Свят, свят, свят...
Куркулi (спiвають)._ "Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний
суд наближа ться..." (Рушають зi сцени)._
Трубен_ко_. Мино, а ти куди?
Гаркавий_. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь мiж ворогами!
Уляна_. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!
Нечитайло_. Да не страми мене, не дратуй на людях!
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тiтко Уляно! Ви ж
середняки!.. Назад!
Уляна_. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!
Нечитайло_. Га? Куди, кажете?
Скидан_. Назад!
Нечитайло_. Так де ж воно? От бiда, ©й-богу...
Уляна_. А, рятуйте!
Мар'яна_ (до Скидана)._ Прощай, Петре! (Iде)._
Скидан_. Прощай.
Мар'яна_ (обертаючись)._ Петре, скажи менi одне хоч слово на смерть.
Скидан_. Живи. (Дивиться вслiд Мар'янi, що зникав в натовпi)._
Уляна_. Пропала пiсня... Повезли на Соловки.
Пасiчний_. Чого пропала? Нашi пiснi - народнi.
Уляна_. Нашi, а спiвать кому? Всю пiвчу повезли. Дiвчат хоч би не
той...
Пасiчний_. Нiчого. Заспiва м самi.
Скидан_. Ще й нових насклада м. I заспiва мо, товаришi, по-новому на
цiлий свiт.
Лаврик_. Заспiва мо, дядьку.
Скидан_. А куркулi сво вже одспiвали.
Цар Левко пада па землю i голосно плаче._
Голоси_. Дядьку Левко! Що з вами?..
Цар Левко. _Жалько... Жалько!.. Ой як же ж менi жаль!..
Тихий_. Мабуть, так треба. Час такий,
Цар Левко_. Час? Iсторiя не зна такого часу! (До Пасiчного i
Скидана)._ Ну, що ви дивитесь? Скажiть щонебудь.
Скидан (дивлячись услiд Мар'янi, що зникла вже_ з_i сцени)._ Iсторi©
людства не знаю я. Я ©© чую мозолями.
Уляна_. Ой-ой!
Пасiчний_. Розпавсь наш древнiй хлiборобський свiт. Многосотлiтнiй
панський i куркульський раб, раб сво©х коней, божий раб, раб латок на
штанях, на свитi i па полi, плюгавий власник усього, чому в iм'я, -
дрiбний; сьогоднi селянин ста iсторi© суб' ктом, творцем ©© разом з
робочим у колгоспi. Нiчого рiвного нема в минулому. Все безпримiрно в цю
нiч, товаришi, все надзвичайно.
Уляна_. Що вiн ка?.. Господи.
Нечитайло_. Не второпав. Говорить, мов газету чита . Почнеться, каже,
таке... що голови одне одному поодрива м.
Шум авто. Входить Вигура._
Вигура_. Гей! Алло! Хто тут Скидан?
Скидан_. Я Скидан. Хто будете i звiдки?
Вигура_. Iнструктор Вигура з Наркомзему. Як дiла?
Скидан_. Дiла, товаришу, високi. Здрастуйте.
Вигура_. Куркулiв викинули?
Скидан_. Так. В цю нiч навiки розчахнувся наш свiт i став безповоротно
iншим, i ми це чу мо всi тут, всяк по-сво му.
Вигура_. Вiдповiдальний час. I пильнiсть тут потрiбна зараз, як
нiколи... Колгоспникiв у вас багато?
Скидан_. Пiвсела.
Вигура_. Збирайте зараз же загальнi збори, i щоб до ранку були всi в
колгоспi.
Гусак_. сть, до ранку всi в колгоспi.
Вигура_. Всi сто процентiв, чу те? Ре стр, протокол, чин чином i без
церемонiй. Я скоро буду... От дiла!.. Пока!..
Скидан_. Чекайте. А як хто не схоче?
Вигура_. Як схочете, то схоче, а як не схочете - нарiкайте на себе. Нам
у дрiбницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба
так, щоб загуло, i квит... Одiйдiть од машини! (З-за сцени)._ Давай!
Рев авто. Вбiга _ Лаврик._
Лаврик_. Дядьку Петро! Сiльрада горить!
Всi бiжать на пожар. _
Скидан (один)._ Пролог закiнчено. Почина ться дiя.
КАРТИНА ДРУГА
На майданi бiля Скиданово© хати. Пiд горою видно пiвсела. А за селом
Днiпро синi . Видно далеко. Щось урочисте в кра видi, щось навiть
величне._
Скидан_. Хто там?
Цар (за сценою)._ Можна ©хать!
Скидан_. Цар?
Цар_. Я.
Скидан (до хати}._ Трохиме!
Пасiчний_. Iду! (Виходить з сiней)._ Як все змiнилося! Чотири днi - i
все стало iншим. Вже не село ми - колгосп. Не просто Бiлохатка - "Пам'ять
Ленiна". Все перетворилось. Усе вимага негайно© ново© вiдповiдi: люди,
конi... навiть небо. Дивись, зовсiм неначе iншi зорi! Вiршi склав би, так
все хороше. Сьогоднi от не спав уже другу нiч, складав ось плани для
району... Везу, землi не чую пiд ногами. А думок!.. Тисячi!
Ск_идан_. Бачу.
Пасi_чний_. От ми сто©мо з тобою вдвох. Координати нашi: Москва - Ки©в
- Запорiжжя - Днiпро - тридцятий рiк... Оба неголенi, одяг - грiш цiна, i
нiякого виду. Але ми сто©мо здивованi, Петре! I свiт здивований не зводить
з нас бiноклiв!.. П'ятий день! Ти це почува ш?
Скидан_. Я всi слова тво© люблю. Вони як хлiб.
Пасi_чний_. Але ти в тривозi, бачу...
Цар (входить)._ Можна ©хать.
Пасiчний_. Iдем. Тепер головне - щоб ми народ любили i друг друга, а
решта... гори перевернемо, ©й-богу!.. (До Царя)._ Скажiть, коли забирали
Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар_. Не питайте.
Пасiчний_. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став
клясти наше життя, i степ, i навiть дощ закляв, собака.
Цар_. Кажу, не питайте.
Пасiчний_. Чи, мо, коли Скидан сказав ©м па прощання: "Геть! Доволi
пострiлiв, палiйств i саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви - минуле.
Всi вашi пристрастi - минуле..." Добре сказав, Скидане!
Скидан_. I раптом загорiлася сiльрада.
Пасiчний_. Еге. От була нiч!
Цар_. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. По©хали!
Пасiчний_. Ну?
Скидан_. Щасливо.
Пасiчний i Цар виходять. Пауза._
Щось буде - чую. Реве худоба по почах у полум'© пожеж, i тужать пси
куркульськi у кошарах тугу. I пахне самогоном з хат i з клунь, i кров'ю
коней i корiв... Я весь в тривозi.
Входять Гусак, Гаркавий i_ Тягнибiда._
Гусак_. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан_. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вага шся?
Гусак_. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був про©здом... Ось
прокурор з району.
Тягнибiда_. Тягнибiда Степан. (Подав руку)._
Скидан_. Скидан. Царя заарешту те хiба разом зi мною.
Тягнибiда_. Ого! Як кажуть, тiльки через труп,
Скидан_. Отже. (До Гусака)._ Що вам заподiяв Левко Цар? Тобi й Вигурi?
Гусак_. Вiн зiпсував нам рапорт, гад! Вiн стопроцентнiсть нашу трохи не
зламав у всерайонйому масштабi!
Скидан_. Чим саме?
Гусак_. Одмовився вписатись до колгоспу. Хiба не чув? Ти ж голова. (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурор!?
Гаркавий_. Та як вiдмовився. Навiть говорить не став. Я, каже, з тобою,
себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вiтру рядом пе пiду!
Тягнибiда_. Цiкавий тип...
Гусак_. I абсолютно пiдозрiлий. Прошу послухать: коли не все село, одна
лише людина одмовилась вступити до колгоспу, - хто пiдпалив сiльраду?
Вона! (До Тягнибiди)._ Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий_. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак_. Хвилинку... Дай закiнчити думку. Так от, по совокуппостi
причин, а саме: саботажу влади, палiйства Державних установ...
Скидан_. Не палив. Пiд час пожежi Цар лежав коло мене долi й плакав.
Гусак_. А чого вiн рлакав? (До Тягнибiди),_ Стьопо, спитай, чого цей
одноосiбник плакав?
Скидан_. Оплакував, напевно, куркулiв...
Гусак_. Чув? (До Тягнибiди)._ Стьопо, тобi ясно?
Скидан_. ...свою тяжку дядькiвську долю, iсторiю свою, а може, й синiв
згадав.
Гусак_. Синiв? А де його сини? Чому нiхто не зна ? (До Тягнибiди)._
Стьопо, дай цигарку... Де його сини?
Тягнибiда_. Iди к чорту, слиш?
Гусак_. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речi, маю йти на телеграф...
Секретний, той, як його... поки. (Зникав)._
Тягнибiда_. Товаришу Скидан!..
Скидан_. Що зв'язу мене з Царем?
Тягнибiда_. Нi.
Скидан_. Ая хотiв би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий_. Я можу йти, пробачте?
Тягнибiда_. Iди... (До Скидана)._ Кажеш, кров?
Гаркавий виходить._
Скидан_. Кров. У дев'ятнадцятому роцi на великдень, коли брали у
Петлюри Новоград, два брати богупцi закляли мене кров'ю, вмираючи вiд ран.
I досi чую ©х слова: "Петре, копча мось. Прощай, доглянь нашого батька. А
матерi про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску..."
Тягнибiда_. I ти поклявся?
Скидан_. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений
сюди, сюди i ось...
Тягнибiда_. Вони були...
Скидан_. Сини Царевi - Петро й Тарас Царенки.
Тягнибiда_. Так.
Пауза._
Товаришу Скиданi А що, коли б я приховав на пару рокiв Гусака?
Скидан_. За що?
Тягнибiда_. I сам гаразд не знаю. Чую нутром... Пригада ш...
Чути шум i вигуки_: "Стiй! Держiть ©©! Гаркавий!" - "Пустiть мене!" -
"Хапай ©©!" - "Сама йду!"
Тягпибiда_. Що за галас? Пустiть людину!.. Женщина...
Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий._
Скидан. Мар'яна!? Мар'яна_. Я - Петре!
Скидан_. Як ти опинилася тут? Гусак. Пiдкралась до конюшень!..
Мар'_яна_. Ти сам гукнув менi - живи. I я... живу. Ти ж, правда, так
сказав, коли я крикнула тобi - прощай! Скажи менi слово на смерть...
Скидан. Звiдки ти?
Мар'яна_. Упала з по©зда вночi, з того проклятого вагона. Гусак_. Вона
втекла!
Мар'яна_. Втекла, Петре! Летiла птицею додому. Гусак. Арештувать ©©!..
Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибiда. Послуха м
людину... Пильний чорт... Мар'яна. Я тiльки щось спитати... Тодi не
встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпi лихому. Якi палали
пристрастi!..
Скидан_. Я бачив... Коли тебе вели, я думав, збожеволiю вiд розпачу.
Мар'яна_. Люди добрi!..
Гусак_. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в
протокола!
Мар'яна (до Скидана)._ Нехай беруть мене i знову везуть. Я тiльки
спитати прибiгла... Прости мене, коли казатиму, нiби нас тiльки дво . Нiби
нема тут нi суддi нi народу, нi сусiда злого. Саме тiльки зоряне небо i
ми. Це ти, Петре?
Скидан_. Я.
Мар'яна_. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан_. Здрастуй,
нещаслива дiвчино моя. Мар'яна. Ой... Вже не дiвчина i не вдова.
Скидан_. Не вiрю очам.
Мар'яна_. Так склалась доля... Петре, може, не слiд би говорить про
жалощi, так не було ж часу.
Скидан_. Час летiв, як вiтер.
Мар'яна_. Де ти так довго баривсь?
Скидан_. На афганському кордонi, у вiйську гепеу. Мар'яна_. Республiку
стерiг, а я загинула.
Скидан_. Вже нi. Нiзащо.
Гусак_. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей дiалог! Тягнибiда_. Мовчи,
потворо...
Мар'яна_. Як довго час летiв!
Скидан_. Кажу, як вiтер.
Мар'яна_. Як утомилась я!
Гусак_. Вони цiлують одне одному руки!
Тягнибiда_. Вiдпилi вiн утратив бездоганнiсть. Жаль.
Гаркавий_. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливi?
Гусак_. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналiзую: куркульський наступ
розпочавсь на Скидана.
Тягнибiда._ Вона плаче.
Мар'яна_. Скажи менi, любий, чому повинна я...
Скидан_. Говори до народу, мов серце. Спитай.
Гусак_. А що ©й треба тут?
Мар'яна_. Чому повинна я поневiрятись у натовпi вигнанцiв?!
Гусак_. Ти жiнка куркулева!
Мар'яна_. Не жiнка - жертва! В шiстнадцять рокiв хто меле, убогу
сиротину, вiддав за куркуля? Хто заступивсь тодi за мене? О, скiльки слiз
я нишком пролила! Всi запевняли мене, що загинув Петро. Скажете,
неправда... Чому ж колгоспний лад несе менi замiсть визволення недолго?!
Гусак_. Ти карана як клас!
Мар'яна_. Я безневинна!
Гусак_. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.
Мар'яна_. Нiколи! Я все життя люблю Петра i все, чому вiн служить!
Гусак_. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а
здатнiсть на зраду майже рiвносильна факту зради!
Мар'яна_. Неправда! Безневинна я!
Гусак_. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втiк? Ти?! (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурорi..
Тягнибiда (до Скидана)._ От сволоч...
Мар'яна_. Благаю... Одну хвилиночку... Я тiльки спитать, чи не можна...
Гусак_. Пе можна-сказано! Не розслаблюй мене сво©м дурним
психологiзмом!
Мар'яна_. Петре!..
Гусак_. Петре! Не пiддавайсь на провокацi©, ©© пiдiслано до тебе, як
голови колгоспу, зi спецiальною метою!
Мар'яна_. Петре... I ви, люди, люди добрi, клянусь валi усiм на
свiтi...
Гусак (до Тягнибiди)._ Стьопо, чого ми ждем?
Скидан_. Дай я скажу, Марисю.
Гусак_. Скидане, за все, що станеться, вiдповiда ш ти!
Скидан_. Да. Об'являю Мар'яну Пiдгайну сво ю дружиною...
Гусак_. Да ну? Серйозно!.. Тодi!.. Петре!.. Дай я тебе поцiлую. Ох,
i!.. Ну, зна те... Стьопо, видав?.. От корiнь... Мар'яно, вважай, що я
пожартував...
Скидан_. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.
Завiса_
ДIЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Стара велика Скиданова хата. Велика пiч. На стiнах плакати, оголощещiя.
На великому столi "дiла", плани, книги. В хатi тимчасово правлiння
колгоспу. Мар'яна замiта сильно засмiчену соняшниковим лушпинням пiдлогу.
Старий Демид сидить на лежанцi бiля печi._
Дем_ид_. I де той соняшник береться, я не знаю. Третiй мiсяць день i
нiч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так,
що й образiв не видно. Недарма та сiльрада i згорiла. Ячейка засiдала три
доби. Недокурками ©© обтикали всю i присмалили. Тепер шукають палiя.
Отакечки, нехай бог милу , погоримо, мабуть, i ми.
Мар'яна_. Та нi, татусю, цiла буде хата. Так радiсно! А на селi як