- каже, - пропадають з вашим колгоспом..."
Скидан_. Кому вона сказала?
Гусак_. Казала!..
Вигура_. Годi! Приступимо до дiла.
Пасiчний_. Iще раз прошу вас як людина людину...
Вигура_. Яку людину? Що за людина? У мене область вiдста ! Буду я
слухать тут бабськi розмови.
Входить У_ляна._
Уляна_. Он як!
Гусак_. Прошу вийти! Сiю минуту, нуi
Уляна_. Куди! (Пiдходить до Вигури)._ Не бiйся... чого одступа ш?
Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспi, кажи?
Вигура_. Спитай у Скидана.
Уляна_. Питала. Скидан каже - нема щастя i не буде, доки ми душу не
однесем у колгосп. Так от ми й дупii однесли. А де воно? Розкрий секрет,
Вигуро. Земля прекрасна, небо син , роса вечiрня, ранiшня роса. I сонце, й
цвiт, i плiд, i пахощi насiння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батькiв
старих? Донечко моя...
Вигура_. Годi поезi©! Роса вечiрня... У мене область... Гусак!
Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна_. Гаркавий? Мiлiцiю вже кличеш? (До Вигури), _Де твоя совiсть? В
портфелику захована.
Вигура_. Я по©хав... (До Скидана)._ Все ясно... До вечора весь хлiб на
станцiю по плану! А вечором ми взагалi тебе провiримо. (Виходить)._
Уляна (до Гусака)._ Районний Гусак! Тепер ти в вас хлiб забира ш...
Гусак_. А ти думала...
Уляна_. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися,
люди робочi? Отак охляти па землi багатiй i родючiй. Забур'янити ©, не
виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому
чистому дiлi? Якi безбатченки?!
Гусак (до Уляни)._ Пiдводи готуй!
Скидан_. Приготу мо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.
Гусак_. Спiзнивсь.
Скидан_. При людях кажу. Ось члени партi©. Сам загину, але... тебе
приборкаю.
Уляна_. Ка©н!
Скидан_. Законспiрована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод i
наклепiв, за нiс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" - i
ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" - i ти задрав носа.
"Товариш Гусак, красавець!" - i ти в свою красу повiрив, чгордяка репана!
Гусак_. Причiм тут зовнiшнiсть?
Скидан._ Я про путро тво кажу ледаче. З партi© вилетиш.
Гусак_. Не вилечу.
Скидан_. Вилетиш!
Гусак_. Жарту ш! Я одмежуюсь од сво©х помилок. Я вже одмежувався.
Понятно? Транспорт готуй!
Входить Верещака._
Верещака_. Як радiсно транспорт готувати! Бойовому колективу привiт!
Входить Нечитайло._
Пасiчний_. Товаришi, по конях i машинах!.. Час!.. Пасiчний, Гусак i
Уляна виходять._
Нечитайло_. Петре, щось у мене в очах пливе.
Скидан_. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...
Верещ_ака_. Мо вам шанування, вже сказав.
Скидан_. Ви часом не зустрiчали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака_. Чому я
мушу знати, де Мар'яна? Я тiльки що прибув.
Скидан_. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки)._ Слухайте, що ви про
нас написали в газетi?
Верещака_. А що?
Скидан_. "Свято хлiбоздачi в колгоспi "Пам'ять Ленiна"". (Показу
газету)._ Для чого цi рожевi фарби? Кому потрiбнi вашi патетичнi вигадки
про стан речей у нашому колгоспi?.. Читав народу - смiялися.
Не_читай_ло. _Не всi. Жiнки кляли. Верещака. За що?
Скидан_. Не впiзнали себе у вашiм дзеркалi. (До Нечитайла)._ Догодив
якомусь сатапюзi. (До Верещаки)._ Чи ж ми такi? Нащо ви вигадали нас?
Верещака_. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ
з любов'ю i написав про вас високу пiднесену правду, до яко© всi повиннi
прямувати в перспективi.
Нечитайло_. Нащо ж iак високо иравду пiдносить, що вже й землi не
торка ться? Написав би по нашому росту, що означа , наприклад, коли хлiба
обмаль? Лихо народне чи наклеп на високiсть?
Верещака (до Скидана)._ Що це за настро©? Ранiше я тут чув подiбне щось
хiба у Тихого Захарка...
Скидан_. Помер.
Верещака_. Тихий?.. Вiд чого?
Скидан_. Не сказав.
Нечитайло_. Все жалiв, що писати не може. А тут ще письменником його
продражнили. Так ото вiн балакав, поки й не той... Ну, припустiм, каже,
ворог народу мене спантеличив, i я не посiяв. А те, що посiяв, оддав в
порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з
великих начальникiв... ой-ой-ой!.. Великi дiла! (До Верещаки)._ Ну, ви ж
серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очi?!
Скидан_. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабi, в яку цiну влетить
Держплану ваша висока i дуже зручна делiкатнiсть, що йде в обхiд турбот,
страждань i небезпек?
Верещака_. Ви мелете дурницi!
Нечитайло_. Мовчи, Петре!
Скидан_. Нема!.. Чу те!
Верещака_. Чого?
Скидан_. Не зна те? Який гнiтючий сором!..
Верещака_. Соромитись, товаришу, тут нiчого.
Скидан_. Соромитись, товаришу, тут чого!
Верещака_. Цiкава думка. Запишу. Цiкава й вельми пiдозрiла.
Скидан_. Не лякайте. Записуйте всi слова, якi невiрно вимовляв, як
матюкався з ланковим i Гусаком сьогоднi i морди пiдкуркульникам - ох,
жалiю! - не побив оцим от кулаком.
Нечитайло_. Та не волнуйся, Петро. Годi!
Скидан_. Горiлки б менi чи самогону, чорт би ©х побрав!.. Може б, я
виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, i все це сон?.. Товаришу, у
вас нема горiлки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...
Верещака_. Не п'ю. Нiколи. Чарки в рот не брав. Як комунiст...
Нечитайло_. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча i теж партiйнi, - п' мо.
Скидан_. Що я наробив! Що ж я наробив, товаришi?.. (До Верещаки)._ Чого
ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москвi були. Звольте доложить урядовi про
все, що я тут натворив. Чи напишiть...
Верещака_. Як написати? Це неможливо.
Скидан_. Ой товаришi... Неправильно. Може порушиг©ись гармонiя робочих
i селян. А хто винен? Чи саботажники i пiдкуркульники самi? Чи обласнi
очковтирателi? Чи районнi перевиконавцi? Чи, може, я, що дiю тут? Га?
Може, винен я, що не зумiв гаразд того, чого нiколи ще нiхто й нiде не
вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восходi восходили, на
заходi заходили...
Верещака_. Ну, зна те, в умовах даного уривка часу суть не завжди в
тiм, що сть, а головним чином в аспектi певно© спрямованостi.
Нечитайло_. Глупостi!
Скидан_. Он як!
Верещака_. I я, я теж уповноважений, зрештою, навiть не маю права...
Скидан_. Серця!..
Верещака_. Без афектацiй. сть же директива...
Скидан_. Ну, викона мо, викона мо, годi! Обставини мiняються, могли б i
директиви змiнитись... Ой!..
Верещака_. Товаришу Скидан, я дуже вас шаную. Ви вiрите, я преклоняюсь
перед вами.
Скидан_. Спасибi.
Верещака_. Але ви можете злетiти з посади. Попереджаю.
Скидан_. Куди? Летiти можуть зави чи наркоми. Нам а вами нiкуди летiти.
Письменнику i бiографе мiй, посад у нас нема. Я хлiб творитиму державi все
життя, ви - твори. Шаную все, що потрiбне державi, i розумiю посади, ранги
i пости. Тiльки я говорю, ви чу те мене: заготовителi також приходять i
уходять, а ми тут вiчно. Тому ©м план i хлiб, нам - спiр... Як голова
болить i серце... I десь Мар'яна... Ой досада... Ви дивитесь на нас
звисока, знаю.
Верещака_. Неправда! Несправедливо!
Скидан_. Можливо, не те слово вжив. Для многих з вас ми взагалi iсну мо
як булочка, я чко, молочко. Ми хитрi, ви - одвортi. Ми "собi на умi", ви -
бездоганнi... Тiльки буде так, послухайте! Хто з нас i що оддасть на
комунiзм процептуально, на щастя людства кому судилось що оддати, - колись
же стане ясно всiм. Усiм буде легше, всьому свiту. А зараз так чогось менi
жаль... Я пiшов. (Iде. Спиня ться в дверях, щось збагнувши)._ Да! Два
слова... Хочу я, аби ви втiлили в мистецтвi мо© дiла. I не в холоднiм
результатi, а в самому пеклi процесу. величезний смисл, ©й-богу. Щоб не
пропала разом з нами нi одна краплина поту...
Верещака_. Ну, що ви!.. Слухайте...
Скидан_. Аби мiй запорозький рiд, мо© нащадки в комунiзмi пишалися
мо©ми навiть помилками, як дiти лицарiв в старовину пишалися шрамами на
темних портретах сво©х батькiв трудних - розбiйникiв i оборонцiв вiри.
Верещака_. Ви збожеволiли! Я вас не чув!
Скидан_. Не чув? О, мiй спiвець з голоском побутовим... Вiд меяе не
чу . Як ви смi те мене не чути?!
Верещака_. Як ха смi те на мене кричати?
Скидан_. Я не кричу. У мене дiти в хатi кричать без матерi вже другий
тиждень, а я... Запишiть: лiтературний образ у складному етапi. Безодня
труднощiв i перешкод, недосконале, поспiшне знання, i жаль, i ненависть до
темряви й нiкчемства, i бiль народження нового, i муки творчостi не в
кабiнетi, не в уявi, а на иотому всесвiтньому полi... Хлiба не вистачить,
чув?! Постарався Вигура!
Верещака_. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього
бути не може!..
Скидан_. Не повжнно бути.
Верещака_. Я... я мушу щось зробити... (Виходить)._
Пауза._
Скидан_. Написав листа. Провiр мене. (Чита )._ "Шановний товаришу
Сталiн. В дорученiм менi колгоспi дiла тугуватi. Кругом несправедливостi
чимало, плям капiталiзму i дурниць. I трохи забагато вже розносникiв
суворих директив з портфелями попiд руками. Через незгоду i невмiння
вибилися з сил i почали потроху ненавидiти одне одного. Пришлiть негайно в
допомогу розумного бiльшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою
освiтою марксизму-ленiнiзму i з добрим серцем, iнакше можем пострiлять
один одного до суду. Сiяти почнем нормально, через тиждень. Насiння ма м.
Ваш Скидан". (До Нвчитайла)._ Як?
Нечитайло_. Треба сiять. Державу мусим годувати. Лист добрий.
Скидан_. Послав з Мар'яною. I ось - нi Мар'яни, нi одвiту.
Входить Тягн_ибiда. За ним Уляна. _
Скидан. _О! Степане! При мно... Ти що?..
Тягнибiда_. Мовчу.
Скидан_. Так... Понятно. Ма ш?
Тягн_ибiд_а_. Да... Прошу всiх вийти.
Скидан_. Нащо?.. Роби при людях. .
Уляна_. Це що таке?.. Ой!..
Скидан_. Хвилиночку... Робота Гусакова?
Тягнибiда_. Да. Пригаду ш розмову?.. Сьогоднi я мiг би сказати, як менi
жаль. Але тут люди... Виконую обов'язок сумний.
Уляна_. Ой!
Скидан_. Без зайвих слiв. Виконуй.
Тягн_ибiда_. Громадянине Скидан, ви арештованi.
Уляна_. Не дам!.. Рятуйте!.. Мино!.. Левку!
Входять Цар,_ Трубенко, Бiднина, кiлька жiнон._
Цар_. Що сталося?
Уляна_. Петра арештували!
Левко Цар_. Петра? Хто смiв?!
Нечитайло_. Он як! (До Тягнибiди)._ Бери вже й нас! Арештовуй разом з
нами всю "Пам'ять Ленiна".
Левко Цар_. Не йди, Петре. Нема за що тягти тебе до кримiналу!
Скидан_. Спокiйно. Не будемо вчиняти бунту. (До Уляни)._ Прошу не
плакати. (До Тягнибiди)._ Три слова колективу на прощання.
Тягнибiда_. Можна.
Входить Гусак._
Гусак_. Товаришу прокурор, ви пе ма те права вчиняти мiтинги злочинцiв.
Тягнибiда_. Не маю. (До Скидана)._ Говори.
Скидан_. Прощайте, товариство. Простiть, що не вистачило в мене знання
i розуму розкрити вам ясну картину свiту... Що був я часом косноязикий
перед вами i що не повiрили ви напочатку мо©м домашнiм аргументам. Але,
товаришi, з того часу, повiрте менi на прощання, з того Великого часу, як
розчахнувся свiт i Ленiн став на сторонi людського, не покладав я рук.
Прощайте.
Всi. _Прощай.
Левко Цар_. I ти прости, Петре, що не повiрили тобi до кiнця. Бо ти
такий же, як i ми, та ще й з нашого села. Що не хотiлось нам вважать тебе
за вчителя життя.
Скидан (до Гусака)._ Прощай i ти... переможець... Презираю.
Гусак_. А що менi твое презирство вже. Нiщо!
Тягнибiда сидить за столом, обнявши щiльно голову руками. Раптом
пiдводиться._
Тягнибiда_. Нiщо?.. Хто сказав? З яких це пiр презирство Скидана до
ворогiв звелося па нiщо? (До Гусака). _А коли я порву (рве ордер)_ i плюну
на це паперове шмаття?
Гусак_. Он як! Ти кинув пiд ноги свою долю.
Тягнибiда_. Чорт з нею.
Скидан_. Ой дивись, Степане...
Тягнибiда_. Петре, поки я прокурор, я сам розслiдую сьогоднi...
Гусак_. Кого? Ти ма ш наказ товариша Вигури! Його розслiду ш? Зволь
дiяти негайно!
Тягнибiда_. Я буду дiяти, як велить закон - диний для всiх! I моя
совiсть...
Входить Мар'яна. Вся ©© постать-страх, тривога i торжество._
Мар'яна_. Петре!.. Що це тут?
Нечитайло_. Розбiй!.. Арештувати хотiли!
Левко Цар_. Вже забрати прийшли Петра.
Скидан_. Уже мене Вигура прикончив, Марисю!
Мар'яна_. Хто... Нiхто тебе... Нiхто вже не посмi ... (Iде назустрiч)._
В сусiднiй кiмнатi шум i галас. Вiдчиняються дверi. Чорнота двiчi
стрiля в Мар'яну з нагана, але не влуча . Мар'яна падав в обiйми Скидана.
Луна третiй пострiл. Чорнота нада . Його вастрiлив_ Сторчак. Загальне
збентеження._
Сторчак_. О господи! Безневинну людину... Що ж це таке?.. До чого
дожили.
Тягнибiда_. Несогласована стрiльба. Врозбрiд пiшла. Гусак_. Зброю!
(Кида ться на Сторчака)._
Сторчак впустив наган на пiдлогу. Гусак хутко його пiднiма ._
Сторчак_. Я... Я смерть хотiв одвести... Клянусь... (До Гусака)._ Ви
пам'ята те, я казав вам: не стрiляти ж...
Гусак_. Хто казав?.. Кому?.. (До Тягнибiди)._ От вилазка!.. Три роки
панькались!.. Скiльки раз я говорив - знищити гадiв.
Тягнибiда_. Знищим... до одного...
Входить секретар обкому партi©_ Орацький._
Орацький_. Що за шум? Здрастуйте... Хто i кого тут вбира ться нищити?
Нечитайло. _Скидана забирати хочуть!
Уляна_. I вже стрiляли Мар'яну, трохи не вбили!
Орацький_. Мар'яну? Хто?
Хутко входить Вигура._
Вигура_. Товаришу секретар!.. Уповноважений по заготiвлi...
хлiбообластi... Вигура!
Орацький_. Бачу. Видно Вигуру по фiгурi. Що ви тут нако©ли? Як це
розумiти?
Вигура_. Я... проявляв твердiсть. (Тихо),_ Пропав. Орацький. Твердiсть?
Яку твердiсть?.. Дубову. Так я i ЦК повiдомлю.
Вигура_. Я... Хотiв сказати...
Орацький_. Менi вже сказали Мар'яна й Орися в дорозi. Все i всiх уже
знаю... Навiть в обличчя; товариш Нечитайло, Гусак, товариш Цар Левко?
Левко Цар_. Я, вашiй милостi.
Орацький_. Будьмо знайомi. Я - новий секретар обкому партi© Орацький.
Як живете?
Левко Цар_. Не питайте. Погано.
Орацький_. Чому?
Левко Цар_. По сукупностi многих причин i обставин. Орацький_. Що ви
кажете!
Левко Цар_. Молекули не утряслися - раз. Тепер - письменники аналiз
учинили: страждання, кажуть, не те - спрямоване не на головнi предмети.
Навiть сумнiви, повiрите, i тi вже не годяться.
Верещака_. Вiн одноосiбник.
Орацький_. Ну i що ж? Сьогоднi одноосiбник, завтра - колгоспник, i не
абиякий, а член правлiння, а там, може, й голова колгоспу, якщо ми Скидана
порекоменду м в iнструктори замiсть Вигури. Як ви, товаришу Цар?
Левко Цар_. Премного вдячний. Згоден на все добре. Ну, скажу наперед,
щоб ви знали, - дiло наше навряд чи вийде.
Орацький_. Вийде. Вже вийшло. Весь свiт схвильований.
Левко Цар_. Що ви кажете?
Орацький_. й-богу!
Левко Цар_. А я, признатись, думав, що таких людей, як ми, на свiтi
нема . Що не дружнi, а не любезнi...
Орацький_. Хто? Найдружнiшi.
Левко Цар_. Хлiбом не годуй, - дай обсудити щось сво , огудити...
Орацький_. Ну... Позвольте... Ви ж самi й осуджу те...
Левко Цар_. I я ж такий, хiба який. I сини були якiсь, хто ©х зiiа ,
неслухнянi. Повиростали - подалися з дому. Ну, правда, роботящi були i
великi любителi бiйки.
Орацький_. А де во'нiт?
Левко Цар_. Десь па вiйлi повбивано.
Скидан_. Сини були геро©. Коли ми втратили ©х пiд IIовоградом, тужив,
повiрте, весь Богунський полк.
Ораць_кий_. А де ©х пам'ятник? Що названо ©х iменем в селi? Лiкарня,
школа, вулиця? Нiчого! Все iменем Лассаля, Рози Люксембург!
Нечитайло_. Клари Цеткiн.
Орацький_. Де ©х портрети? У вад нема художника в колгоспi?
Уляна_. Професор. Ось!
Безверхий_. Безверхий.
Уляна_. Будяки все малю та горщики на тину. А зараз взявся за корiв.
Безверхий_. Не за перiв, а за колгоспну череду.
Орацький_. Наскiльки пам'ятаю вашi твори, ранiше цих корiв ви просто
чередою називали..
Безверхий_. Да. Нет. Позвольте. Зачем? Я ось тут намiтив собi цiлу
п'ятилiтку. Думаю бабахнуть ось так вот (перелiчу на пальцях):_ взятi
Зимнього дворця, взятi Ки ва, взятi Перекопа - шiсть на три. Потiм рiшив
засмалить зас данi етого, как его... А корови й будяки - ето пустячки,
так сказать, для душi, а вообще мiй жанр: взятiя, вступлепiя, заседанiя i
портрети видатних дiячiв.
Орацький_. Так. А ви напишiть портрет Тарасика чи його батька -
Скидана, та так, щоб навiть дiт через п'ятсот, милуючися вашим твором,
народ казав: "Якi красивi були люди велико© революцiйно© доби".
В_игура_ (пiдходить)._ Товаришу секретар, дозвольте...
Орацький_. Ну?..
Вигура_. Пiсля того, як ви розкритикували й викрили мене з такою
яснiстю i генiальною прозорливiстю, я глибоко зрозумiв, що я... людина не
наша.
Орацький_. Чого там - не наша. Наша. Ви непоганий ворог ворогiв, але
друг друзiв ви нiкчемний. Нiкчемний! I це велике наше лихо. (До
колгоспникiв)._ Оцi Вигури, Гусаки, па жаль, все пашi люди.
У_ляна_. Самi наплодили! Ото як вийде на трибуну, поверх людей як
гляне, та так розумно й гарно промовля , та довго так, що плачеш i не
зна ш - па небi ти чи на землi., Злiзе додолу - хмара. Голос мiня ться. I
хоч би тобi раз усмiхнувся! Усмiхнiться, прошу вас, хоч разочок) Як
трудiвниця! "Нiколи всмiхатись. Менi треба соцiалiзм будувати!"
Орацький_. всть i такi. А зачепи його - па партiю обижа ться. Не
зрозумiла його партiя. (До Вигури)._ Нi, зрозумiла. Вiйну об'явили
вигурiвщинi, вiйну! Бездушнiсть, лиху, холодну байдужiсть, казенщину,
дурiсть - усе, щ6 обража "Пам'ять Ленiна" i гiднiсть народу".
Уляна_. ...виметемо залiзною мiтлою!
Орацький_. Так, Удяно. Кальоним залiзом. Все в наших силах. Нема
перепон добру!
Левко Цар_. А скажiть, отепер лак, коли все, казав той, уже наше i нема
нiгде нiчого там такого, так от теперечки, коли людина, скажiм, умира , то
як от ©© трактувать: спису ться вона з бригади в яму, як безполезний
iнвентар, чи можна думати, що е щось зараз таке...
Орацький_. Великий Ленiн буде вiчно жити.
Левко Цар_. Ленiн - зрозумiло. А ми - простi, звичайнi люди, отi, що по
церквах колись копiйчанi свiчки перед образами палили, вимолюючи крлхiтку
безсмертя...
Орацький_. Безсмертне .людство, товаришу мiй. I в ньому людина
знаходить безсмертя через сво© дiла. Якiсть содiяного i буде його мiрою
в_ комунiзмi. Iнше© мiри життя я не знаю. Бездоганна ленiнська мiра,
безсмертного Ленiна. (До Скидана)._ Спасибi за мужнiсть, Скидане. Податок
зменшу мо до ваших пропозицiй. I всiм спасибi!
Всi. _Спасибi й вам!
Орацький_. Все.
Пауза._
(Поволi поверта ться в бiк Гусака i Вигури i, ледве стримуючи гнiв)._
Громадянине Вигура, громадянине Гусак, вийдiть вперед. Народ вас хоче
розглядiти.
Гусак i Вигура виходять, спустошенi, на авансцену. _
Завiса_
Скидан_. Кому вона сказала?
Гусак_. Казала!..
Вигура_. Годi! Приступимо до дiла.
Пасiчний_. Iще раз прошу вас як людина людину...
Вигура_. Яку людину? Що за людина? У мене область вiдста ! Буду я
слухать тут бабськi розмови.
Входить У_ляна._
Уляна_. Он як!
Гусак_. Прошу вийти! Сiю минуту, нуi
Уляна_. Куди! (Пiдходить до Вигури)._ Не бiйся... чого одступа ш?
Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспi, кажи?
Вигура_. Спитай у Скидана.
Уляна_. Питала. Скидан каже - нема щастя i не буде, доки ми душу не
однесем у колгосп. Так от ми й дупii однесли. А де воно? Розкрий секрет,
Вигуро. Земля прекрасна, небо син , роса вечiрня, ранiшня роса. I сонце, й
цвiт, i плiд, i пахощi насiння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батькiв
старих? Донечко моя...
Вигура_. Годi поезi©! Роса вечiрня... У мене область... Гусак!
Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна_. Гаркавий? Мiлiцiю вже кличеш? (До Вигури), _Де твоя совiсть? В
портфелику захована.
Вигура_. Я по©хав... (До Скидана)._ Все ясно... До вечора весь хлiб на
станцiю по плану! А вечором ми взагалi тебе провiримо. (Виходить)._
Уляна (до Гусака)._ Районний Гусак! Тепер ти в вас хлiб забира ш...
Гусак_. А ти думала...
Уляна_. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися,
люди робочi? Отак охляти па землi багатiй i родючiй. Забур'янити ©, не
виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому
чистому дiлi? Якi безбатченки?!
Гусак (до Уляни)._ Пiдводи готуй!
Скидан_. Приготу мо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.
Гусак_. Спiзнивсь.
Скидан_. При людях кажу. Ось члени партi©. Сам загину, але... тебе
приборкаю.
Уляна_. Ка©н!
Скидан_. Законспiрована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод i
наклепiв, за нiс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" - i
ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" - i ти задрав носа.
"Товариш Гусак, красавець!" - i ти в свою красу повiрив, чгордяка репана!
Гусак_. Причiм тут зовнiшнiсть?
Скидан._ Я про путро тво кажу ледаче. З партi© вилетиш.
Гусак_. Не вилечу.
Скидан_. Вилетиш!
Гусак_. Жарту ш! Я одмежуюсь од сво©х помилок. Я вже одмежувався.
Понятно? Транспорт готуй!
Входить Верещака._
Верещака_. Як радiсно транспорт готувати! Бойовому колективу привiт!
Входить Нечитайло._
Пасiчний_. Товаришi, по конях i машинах!.. Час!.. Пасiчний, Гусак i
Уляна виходять._
Нечитайло_. Петре, щось у мене в очах пливе.
Скидан_. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...
Верещ_ака_. Мо вам шанування, вже сказав.
Скидан_. Ви часом не зустрiчали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака_. Чому я
мушу знати, де Мар'яна? Я тiльки що прибув.
Скидан_. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки)._ Слухайте, що ви про
нас написали в газетi?
Верещака_. А що?
Скидан_. "Свято хлiбоздачi в колгоспi "Пам'ять Ленiна"". (Показу
газету)._ Для чого цi рожевi фарби? Кому потрiбнi вашi патетичнi вигадки
про стан речей у нашому колгоспi?.. Читав народу - смiялися.
Не_читай_ло. _Не всi. Жiнки кляли. Верещака. За що?
Скидан_. Не впiзнали себе у вашiм дзеркалi. (До Нечитайла)._ Догодив
якомусь сатапюзi. (До Верещаки)._ Чи ж ми такi? Нащо ви вигадали нас?
Верещака_. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ
з любов'ю i написав про вас високу пiднесену правду, до яко© всi повиннi
прямувати в перспективi.
Нечитайло_. Нащо ж iак високо иравду пiдносить, що вже й землi не
торка ться? Написав би по нашому росту, що означа , наприклад, коли хлiба
обмаль? Лихо народне чи наклеп на високiсть?
Верещака (до Скидана)._ Що це за настро©? Ранiше я тут чув подiбне щось
хiба у Тихого Захарка...
Скидан_. Помер.
Верещака_. Тихий?.. Вiд чого?
Скидан_. Не сказав.
Нечитайло_. Все жалiв, що писати не може. А тут ще письменником його
продражнили. Так ото вiн балакав, поки й не той... Ну, припустiм, каже,
ворог народу мене спантеличив, i я не посiяв. А те, що посiяв, оддав в
порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з
великих начальникiв... ой-ой-ой!.. Великi дiла! (До Верещаки)._ Ну, ви ж
серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очi?!
Скидан_. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабi, в яку цiну влетить
Держплану ваша висока i дуже зручна делiкатнiсть, що йде в обхiд турбот,
страждань i небезпек?
Верещака_. Ви мелете дурницi!
Нечитайло_. Мовчи, Петре!
Скидан_. Нема!.. Чу те!
Верещака_. Чого?
Скидан_. Не зна те? Який гнiтючий сором!..
Верещака_. Соромитись, товаришу, тут нiчого.
Скидан_. Соромитись, товаришу, тут чого!
Верещака_. Цiкава думка. Запишу. Цiкава й вельми пiдозрiла.
Скидан_. Не лякайте. Записуйте всi слова, якi невiрно вимовляв, як
матюкався з ланковим i Гусаком сьогоднi i морди пiдкуркульникам - ох,
жалiю! - не побив оцим от кулаком.
Нечитайло_. Та не волнуйся, Петро. Годi!
Скидан_. Горiлки б менi чи самогону, чорт би ©х побрав!.. Може б, я
виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, i все це сон?.. Товаришу, у
вас нема горiлки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...
Верещака_. Не п'ю. Нiколи. Чарки в рот не брав. Як комунiст...
Нечитайло_. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча i теж партiйнi, - п' мо.
Скидан_. Що я наробив! Що ж я наробив, товаришi?.. (До Верещаки)._ Чого
ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москвi були. Звольте доложить урядовi про
все, що я тут натворив. Чи напишiть...
Верещака_. Як написати? Це неможливо.
Скидан_. Ой товаришi... Неправильно. Може порушиг©ись гармонiя робочих
i селян. А хто винен? Чи саботажники i пiдкуркульники самi? Чи обласнi
очковтирателi? Чи районнi перевиконавцi? Чи, може, я, що дiю тут? Га?
Може, винен я, що не зумiв гаразд того, чого нiколи ще нiхто й нiде не
вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восходi восходили, на
заходi заходили...
Верещака_. Ну, зна те, в умовах даного уривка часу суть не завжди в
тiм, що сть, а головним чином в аспектi певно© спрямованостi.
Нечитайло_. Глупостi!
Скидан_. Он як!
Верещака_. I я, я теж уповноважений, зрештою, навiть не маю права...
Скидан_. Серця!..
Верещака_. Без афектацiй. сть же директива...
Скидан_. Ну, викона мо, викона мо, годi! Обставини мiняються, могли б i
директиви змiнитись... Ой!..
Верещака_. Товаришу Скидан, я дуже вас шаную. Ви вiрите, я преклоняюсь
перед вами.
Скидан_. Спасибi.
Верещака_. Але ви можете злетiти з посади. Попереджаю.
Скидан_. Куди? Летiти можуть зави чи наркоми. Нам а вами нiкуди летiти.
Письменнику i бiографе мiй, посад у нас нема. Я хлiб творитиму державi все
життя, ви - твори. Шаную все, що потрiбне державi, i розумiю посади, ранги
i пости. Тiльки я говорю, ви чу те мене: заготовителi також приходять i
уходять, а ми тут вiчно. Тому ©м план i хлiб, нам - спiр... Як голова
болить i серце... I десь Мар'яна... Ой досада... Ви дивитесь на нас
звисока, знаю.
Верещака_. Неправда! Несправедливо!
Скидан_. Можливо, не те слово вжив. Для многих з вас ми взагалi iсну мо
як булочка, я чко, молочко. Ми хитрi, ви - одвортi. Ми "собi на умi", ви -
бездоганнi... Тiльки буде так, послухайте! Хто з нас i що оддасть на
комунiзм процептуально, на щастя людства кому судилось що оддати, - колись
же стане ясно всiм. Усiм буде легше, всьому свiту. А зараз так чогось менi
жаль... Я пiшов. (Iде. Спиня ться в дверях, щось збагнувши)._ Да! Два
слова... Хочу я, аби ви втiлили в мистецтвi мо© дiла. I не в холоднiм
результатi, а в самому пеклi процесу. величезний смисл, ©й-богу. Щоб не
пропала разом з нами нi одна краплина поту...
Верещака_. Ну, що ви!.. Слухайте...
Скидан_. Аби мiй запорозький рiд, мо© нащадки в комунiзмi пишалися
мо©ми навiть помилками, як дiти лицарiв в старовину пишалися шрамами на
темних портретах сво©х батькiв трудних - розбiйникiв i оборонцiв вiри.
Верещака_. Ви збожеволiли! Я вас не чув!
Скидан_. Не чув? О, мiй спiвець з голоском побутовим... Вiд меяе не
чу . Як ви смi те мене не чути?!
Верещака_. Як ха смi те на мене кричати?
Скидан_. Я не кричу. У мене дiти в хатi кричать без матерi вже другий
тиждень, а я... Запишiть: лiтературний образ у складному етапi. Безодня
труднощiв i перешкод, недосконале, поспiшне знання, i жаль, i ненависть до
темряви й нiкчемства, i бiль народження нового, i муки творчостi не в
кабiнетi, не в уявi, а на иотому всесвiтньому полi... Хлiба не вистачить,
чув?! Постарався Вигура!
Верещака_. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього
бути не може!..
Скидан_. Не повжнно бути.
Верещака_. Я... я мушу щось зробити... (Виходить)._
Пауза._
Скидан_. Написав листа. Провiр мене. (Чита )._ "Шановний товаришу
Сталiн. В дорученiм менi колгоспi дiла тугуватi. Кругом несправедливостi
чимало, плям капiталiзму i дурниць. I трохи забагато вже розносникiв
суворих директив з портфелями попiд руками. Через незгоду i невмiння
вибилися з сил i почали потроху ненавидiти одне одного. Пришлiть негайно в
допомогу розумного бiльшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою
освiтою марксизму-ленiнiзму i з добрим серцем, iнакше можем пострiлять
один одного до суду. Сiяти почнем нормально, через тиждень. Насiння ма м.
Ваш Скидан". (До Нвчитайла)._ Як?
Нечитайло_. Треба сiять. Державу мусим годувати. Лист добрий.
Скидан_. Послав з Мар'яною. I ось - нi Мар'яни, нi одвiту.
Входить Тягн_ибiда. За ним Уляна. _
Скидан. _О! Степане! При мно... Ти що?..
Тягнибiда_. Мовчу.
Скидан_. Так... Понятно. Ма ш?
Тягн_ибiд_а_. Да... Прошу всiх вийти.
Скидан_. Нащо?.. Роби при людях. .
Уляна_. Це що таке?.. Ой!..
Скидан_. Хвилиночку... Робота Гусакова?
Тягнибiда_. Да. Пригаду ш розмову?.. Сьогоднi я мiг би сказати, як менi
жаль. Але тут люди... Виконую обов'язок сумний.
Уляна_. Ой!
Скидан_. Без зайвих слiв. Виконуй.
Тягн_ибiда_. Громадянине Скидан, ви арештованi.
Уляна_. Не дам!.. Рятуйте!.. Мино!.. Левку!
Входять Цар,_ Трубенко, Бiднина, кiлька жiнон._
Цар_. Що сталося?
Уляна_. Петра арештували!
Левко Цар_. Петра? Хто смiв?!
Нечитайло_. Он як! (До Тягнибiди)._ Бери вже й нас! Арештовуй разом з
нами всю "Пам'ять Ленiна".
Левко Цар_. Не йди, Петре. Нема за що тягти тебе до кримiналу!
Скидан_. Спокiйно. Не будемо вчиняти бунту. (До Уляни)._ Прошу не
плакати. (До Тягнибiди)._ Три слова колективу на прощання.
Тягнибiда_. Можна.
Входить Гусак._
Гусак_. Товаришу прокурор, ви пе ма те права вчиняти мiтинги злочинцiв.
Тягнибiда_. Не маю. (До Скидана)._ Говори.
Скидан_. Прощайте, товариство. Простiть, що не вистачило в мене знання
i розуму розкрити вам ясну картину свiту... Що був я часом косноязикий
перед вами i що не повiрили ви напочатку мо©м домашнiм аргументам. Але,
товаришi, з того часу, повiрте менi на прощання, з того Великого часу, як
розчахнувся свiт i Ленiн став на сторонi людського, не покладав я рук.
Прощайте.
Всi. _Прощай.
Левко Цар_. I ти прости, Петре, що не повiрили тобi до кiнця. Бо ти
такий же, як i ми, та ще й з нашого села. Що не хотiлось нам вважать тебе
за вчителя життя.
Скидан (до Гусака)._ Прощай i ти... переможець... Презираю.
Гусак_. А що менi твое презирство вже. Нiщо!
Тягнибiда сидить за столом, обнявши щiльно голову руками. Раптом
пiдводиться._
Тягнибiда_. Нiщо?.. Хто сказав? З яких це пiр презирство Скидана до
ворогiв звелося па нiщо? (До Гусака). _А коли я порву (рве ордер)_ i плюну
на це паперове шмаття?
Гусак_. Он як! Ти кинув пiд ноги свою долю.
Тягнибiда_. Чорт з нею.
Скидан_. Ой дивись, Степане...
Тягнибiда_. Петре, поки я прокурор, я сам розслiдую сьогоднi...
Гусак_. Кого? Ти ма ш наказ товариша Вигури! Його розслiду ш? Зволь
дiяти негайно!
Тягнибiда_. Я буду дiяти, як велить закон - диний для всiх! I моя
совiсть...
Входить Мар'яна. Вся ©© постать-страх, тривога i торжество._
Мар'яна_. Петре!.. Що це тут?
Нечитайло_. Розбiй!.. Арештувати хотiли!
Левко Цар_. Вже забрати прийшли Петра.
Скидан_. Уже мене Вигура прикончив, Марисю!
Мар'яна_. Хто... Нiхто тебе... Нiхто вже не посмi ... (Iде назустрiч)._
В сусiднiй кiмнатi шум i галас. Вiдчиняються дверi. Чорнота двiчi
стрiля в Мар'яну з нагана, але не влуча . Мар'яна падав в обiйми Скидана.
Луна третiй пострiл. Чорнота нада . Його вастрiлив_ Сторчак. Загальне
збентеження._
Сторчак_. О господи! Безневинну людину... Що ж це таке?.. До чого
дожили.
Тягнибiда_. Несогласована стрiльба. Врозбрiд пiшла. Гусак_. Зброю!
(Кида ться на Сторчака)._
Сторчак впустив наган на пiдлогу. Гусак хутко його пiднiма ._
Сторчак_. Я... Я смерть хотiв одвести... Клянусь... (До Гусака)._ Ви
пам'ята те, я казав вам: не стрiляти ж...
Гусак_. Хто казав?.. Кому?.. (До Тягнибiди)._ От вилазка!.. Три роки
панькались!.. Скiльки раз я говорив - знищити гадiв.
Тягнибiда_. Знищим... до одного...
Входить секретар обкому партi©_ Орацький._
Орацький_. Що за шум? Здрастуйте... Хто i кого тут вбира ться нищити?
Нечитайло. _Скидана забирати хочуть!
Уляна_. I вже стрiляли Мар'яну, трохи не вбили!
Орацький_. Мар'яну? Хто?
Хутко входить Вигура._
Вигура_. Товаришу секретар!.. Уповноважений по заготiвлi...
хлiбообластi... Вигура!
Орацький_. Бачу. Видно Вигуру по фiгурi. Що ви тут нако©ли? Як це
розумiти?
Вигура_. Я... проявляв твердiсть. (Тихо),_ Пропав. Орацький. Твердiсть?
Яку твердiсть?.. Дубову. Так я i ЦК повiдомлю.
Вигура_. Я... Хотiв сказати...
Орацький_. Менi вже сказали Мар'яна й Орися в дорозi. Все i всiх уже
знаю... Навiть в обличчя; товариш Нечитайло, Гусак, товариш Цар Левко?
Левко Цар_. Я, вашiй милостi.
Орацький_. Будьмо знайомi. Я - новий секретар обкому партi© Орацький.
Як живете?
Левко Цар_. Не питайте. Погано.
Орацький_. Чому?
Левко Цар_. По сукупностi многих причин i обставин. Орацький_. Що ви
кажете!
Левко Цар_. Молекули не утряслися - раз. Тепер - письменники аналiз
учинили: страждання, кажуть, не те - спрямоване не на головнi предмети.
Навiть сумнiви, повiрите, i тi вже не годяться.
Верещака_. Вiн одноосiбник.
Орацький_. Ну i що ж? Сьогоднi одноосiбник, завтра - колгоспник, i не
абиякий, а член правлiння, а там, може, й голова колгоспу, якщо ми Скидана
порекоменду м в iнструктори замiсть Вигури. Як ви, товаришу Цар?
Левко Цар_. Премного вдячний. Згоден на все добре. Ну, скажу наперед,
щоб ви знали, - дiло наше навряд чи вийде.
Орацький_. Вийде. Вже вийшло. Весь свiт схвильований.
Левко Цар_. Що ви кажете?
Орацький_. й-богу!
Левко Цар_. А я, признатись, думав, що таких людей, як ми, на свiтi
нема . Що не дружнi, а не любезнi...
Орацький_. Хто? Найдружнiшi.
Левко Цар_. Хлiбом не годуй, - дай обсудити щось сво , огудити...
Орацький_. Ну... Позвольте... Ви ж самi й осуджу те...
Левко Цар_. I я ж такий, хiба який. I сини були якiсь, хто ©х зiiа ,
неслухнянi. Повиростали - подалися з дому. Ну, правда, роботящi були i
великi любителi бiйки.
Орацький_. А де во'нiт?
Левко Цар_. Десь па вiйлi повбивано.
Скидан_. Сини були геро©. Коли ми втратили ©х пiд IIовоградом, тужив,
повiрте, весь Богунський полк.
Ораць_кий_. А де ©х пам'ятник? Що названо ©х iменем в селi? Лiкарня,
школа, вулиця? Нiчого! Все iменем Лассаля, Рози Люксембург!
Нечитайло_. Клари Цеткiн.
Орацький_. Де ©х портрети? У вад нема художника в колгоспi?
Уляна_. Професор. Ось!
Безверхий_. Безверхий.
Уляна_. Будяки все малю та горщики на тину. А зараз взявся за корiв.
Безверхий_. Не за перiв, а за колгоспну череду.
Орацький_. Наскiльки пам'ятаю вашi твори, ранiше цих корiв ви просто
чередою називали..
Безверхий_. Да. Нет. Позвольте. Зачем? Я ось тут намiтив собi цiлу
п'ятилiтку. Думаю бабахнуть ось так вот (перелiчу на пальцях):_ взятi
Зимнього дворця, взятi Ки ва, взятi Перекопа - шiсть на три. Потiм рiшив
засмалить зас данi етого, как его... А корови й будяки - ето пустячки,
так сказать, для душi, а вообще мiй жанр: взятiя, вступлепiя, заседанiя i
портрети видатних дiячiв.
Орацький_. Так. А ви напишiть портрет Тарасика чи його батька -
Скидана, та так, щоб навiть дiт через п'ятсот, милуючися вашим твором,
народ казав: "Якi красивi були люди велико© революцiйно© доби".
В_игура_ (пiдходить)._ Товаришу секретар, дозвольте...
Орацький_. Ну?..
Вигура_. Пiсля того, як ви розкритикували й викрили мене з такою
яснiстю i генiальною прозорливiстю, я глибоко зрозумiв, що я... людина не
наша.
Орацький_. Чого там - не наша. Наша. Ви непоганий ворог ворогiв, але
друг друзiв ви нiкчемний. Нiкчемний! I це велике наше лихо. (До
колгоспникiв)._ Оцi Вигури, Гусаки, па жаль, все пашi люди.
У_ляна_. Самi наплодили! Ото як вийде на трибуну, поверх людей як
гляне, та так розумно й гарно промовля , та довго так, що плачеш i не
зна ш - па небi ти чи на землi., Злiзе додолу - хмара. Голос мiня ться. I
хоч би тобi раз усмiхнувся! Усмiхнiться, прошу вас, хоч разочок) Як
трудiвниця! "Нiколи всмiхатись. Менi треба соцiалiзм будувати!"
Орацький_. всть i такi. А зачепи його - па партiю обижа ться. Не
зрозумiла його партiя. (До Вигури)._ Нi, зрозумiла. Вiйну об'явили
вигурiвщинi, вiйну! Бездушнiсть, лиху, холодну байдужiсть, казенщину,
дурiсть - усе, щ6 обража "Пам'ять Ленiна" i гiднiсть народу".
Уляна_. ...виметемо залiзною мiтлою!
Орацький_. Так, Удяно. Кальоним залiзом. Все в наших силах. Нема
перепон добру!
Левко Цар_. А скажiть, отепер лак, коли все, казав той, уже наше i нема
нiгде нiчого там такого, так от теперечки, коли людина, скажiм, умира , то
як от ©© трактувать: спису ться вона з бригади в яму, як безполезний
iнвентар, чи можна думати, що е щось зараз таке...
Орацький_. Великий Ленiн буде вiчно жити.
Левко Цар_. Ленiн - зрозумiло. А ми - простi, звичайнi люди, отi, що по
церквах колись копiйчанi свiчки перед образами палили, вимолюючи крлхiтку
безсмертя...
Орацький_. Безсмертне .людство, товаришу мiй. I в ньому людина
знаходить безсмертя через сво© дiла. Якiсть содiяного i буде його мiрою
в_ комунiзмi. Iнше© мiри життя я не знаю. Бездоганна ленiнська мiра,
безсмертного Ленiна. (До Скидана)._ Спасибi за мужнiсть, Скидане. Податок
зменшу мо до ваших пропозицiй. I всiм спасибi!
Всi. _Спасибi й вам!
Орацький_. Все.
Пауза._
(Поволi поверта ться в бiк Гусака i Вигури i, ледве стримуючи гнiв)._
Громадянине Вигура, громадянине Гусак, вийдiть вперед. Народ вас хоче
розглядiти.
Гусак i Вигура виходять, спустошенi, на авансцену. _
Завiса_