Довженко О.. Потомки запорожцiв

красу можете щось сказать?
Скидан_. Де вже нам!
Безверхий_. Свинарник довжиною в пiвтораста метрiв, яким ви згидiли
пейзаж з мого вiкна. Оцей свинарник, я вас питаю, е вiн красивий чи нi?
Ваша робота?!
Уляна_. А чим вiн поганий?
Безверхий (до Уляни)._ Не ваше дiло!
Скидан_. Ви дивитесь на свинарник збоку, а я зсередини. До речi, ви
всерединi свинарника були?
Безверхий_. Що ви цим хочете сказати?
Скидан_. Всерединi це не свинарник - готель свинячий, слово честi.
Безверхий_. Начхать я хотiв на ваш готель! (До Верещаки)._ Ви
понiмаете, що делается здесь?
Верещака_. Верещака.
Безверхий_. Той самий? Дуже при мно!
Безверхий_. Ви понiмаете, какой пейзаж згидiли з вiкна? Вот так вот -
р чка, вот. Тут кустiки, вот здесь вот верби по лугу. Потом река делает
такую, вот смотрiт , загогулiну, ну, то есть, батенька, красота
невероятная!
Верещака_. Дiйсно...
Безверхий_. Да пет. Слушайте. Ви слушаете? Вот. Прi зжаю з города: пу,
зашли соседi - Запорожець, Кошовой, Гаркавий. Да... Обедаю. Випиваю, так
сказать, рюмку водки, терновки, знаете лi, виходжу на балкон, лягаю, у
меня, знаете лi, такая, вот смотрiт , лежа©точка вот здесь вот... Да...
Нет... Ага! Лягаю, смотрю вперед - свiнарнiк! Сто двадцать метров. Не
вандалiзм!?
Скидан_. А ви б, Федоре Григоровичу, свого проекта подали.
Безверхий_. А ви меня просiлi?
Скидан_. Просив.
Безверхий_. Значить, я забил. У меня артерiосклероз i мiокардiя вот
здесь вот. Забил.
Скидан_. А я не забув. Склерозу в мене нема.
Безверхий_. Вот i жiвiте з кабанамi. Я больше в вашем селе не жiлец.
Довольно свiнарнiкамi портiть ландшафти!
Уляна_. Чого ви за свинарник учепились? Не так поставили! Загогулину
йому закрили!.. Так забiжiть з другого боку та й милуйтесь. Все одно
гуляете та корiв малюете.
Безверхий_. Не твойо дело. (До_ Верещаки)._ Слишали? Пришла в
правлiння... дама!
Уляна_. Хто дама? Я дама?
Безверхий (до Верещаки)._ Ну, ви посмотрiте...
Уляна_. Люди добрi, чули? Дамою мене узвав!
Нечитайло_. Ну, й узвав, сатана тебе не вiзьме!
Уляна_. Яка я дама? Причастуюсь!
Безверхий_. Ну вот. Видiте?
Уляна_. Я робоча жiнка, а не дама.
Безверхий_ (до_ Верещаки)._ Вот вам тiп для комедi©.
Уляна_. Для кумедi©? Для яко© кумедi©?.. П'ять лiт корiв малю та
горщики па закладках! (До письменника). _А вчора йду з роботи. Так
натомилася. Дивлюсь: аж вiн малю будяки, що я не дополола. Не глум! Я
будяки полю а вiн малю ! I стида ж не ма , а ще за границею був!
Безверхий_. Я ухожу. Не желаю бить предметом глумл нiй... (Щеза )._
Тихий_. Образився.
Нечитайло. _А-а! Смi ться з мужикiв.
Тихий (до Верещаки)._ Скажiть, давно хочу спитати пробачте...
Верещака_. Прошу.
Тихий_. Чого це деякi письменники да, кажуть так дисати стали тугувато?
То ж було колись, скажiм ось Гоголь чи той, як його...
Трубен_ко_. Граф Толстой!
Тихий_. Граф Толстой! Граф Монте-Крiсто. От писали!
Верещака_. Ну, бачте, сучасникам це завжди так зда ться. Знову ж, були
iншi вза мини. Епоха була iнша.
Демид_. Монополька?
Верещака_. Епоха! Час такий! Доба! I потiм, всi вони отi письменники,
були продуктом...
Демид_. А, так! Були продукти, а де вони?
Тихий_. Да не про те йде мова. Вони ж були пани? Робить ©м нiчого, от,
гуляючи собi, й писали. Вiрно я кажу?
Верещака_. Не всi. Проте жили без навантаження Тематика також була не
завжди актуальна, легка. Не те що в нас.
Демид_. Еге. Що за день напишуть, те за нiч покурять Легкий тютюн!
Верещака_. Який тютюн?
Тихий._ А такий, що от, примiром, кажуть, що Пушкiн так проти самого
царя писав. А Шевченко навiть проти царицi. А зараз вiзьмеш книжку, проти
кого ви пишете ©© проти чого...
Демид_. I бомага не та якась... Не згорнуть, не закрутить... Самi
цатрети.
Верещака_. Цiкавi настро©... Хм...
Тихий_. А ви не хмукайте. От ви. Проти чого ви пишете книги?
Верещака_. Мо© книги... Нi проти чого... Пишу тiльки за.
Тихий_. Дак тодi нащо ©х писать? Всяке ж письмо пишеться щось проти
чогось. "Тiльки за"! Хитра штука!
Уляна_. А тобi яке дiло? Чого ти до людини причепився?
Нечитайло_. Уже в лiтературу лiзе. 133
Верещака (тихо до Сiрика)._ Цей дядько сводоч... (До Тихого, побачивши
два ордени Червоного Прапора), _Пробачте, за що у вас ордени?
Тихий_. Тепер такi часи, що всi ми мусимо одне одному помагать. От я й
кажу письменнику...
Уляна_. Так ти ж неграмотний. Ти книги тiльки куриш.
Тихий_. Оце хiба що так. диний твiй проти мене аргумент. Освiта у мене
вечiрня. А пишуть все-таки не так!
Уляна_. Ну, що ти скажеш!
Тихий (до Верещаки)._ Були дiла й на ордени.
Верещака_. Ваше прiзвище?.. Пробачте...
Тихий_. Тихий.
Верещака_. Товаришу Тихий, коли б, спираючись на свiй
критико-лiтературний досвiд, ви не курили книжок, а, скажiмо, були
культурною людиною, про що б ви книгу написали? Ви про це думали?
Тихий_. Думав.
Уляна_. Ну, скажiть на милость!
Тихий_. Я не писав би про царiв, тиранiв чи великих персон. Я склав би
книжку або казку про отакесеньку людину, що признача ться на посаду, для
яко© в не© ум голови не хвата . I як ота людиночка... Як усе в не© зразу
_пiшло обертом. Була неначе не дурна - показала дурiсть. Весела й привiтна
була - стала гордою i мовчазною. Була сором'язлива - стала категоричною.
Була чесна - почала пiдробляти покажчики. Мало того, зробилась нещасливою
i почала вже, прах би ©© взяв, наводити нудоту на всiх, хто ©й пiдляга .
Верещака_. Он як! Ну, вам, дiйсно, дай освiту...
Тихий_. Про пашу освiту не турбуйтесь. Частично можна землю обробляти i
без вгенiя Онегiна й Тетяни. А от кому б я негайно зажадав освiти, - так
це начальству, районному i навiть сiльському. I не тiльки вищо©, а й
середньо©.
Верещака_. А для чого тодi середня?
Тихий_. А для того, щоб середина була в пропорцi©. А то часом
трапля ться: голова з вищою освiтою, серце з нижчою, а шлунок зовсiм
темний i потребу багато харчу i дорогих напо©в.
Гусак_. Ти на кого натяка ш?.. Я тобi пригадаю цю балачку, писатель!
Демид_. А от скажiть менi, товаришi, чого це в нашому районi да така
бiднiсть у моду пiшла? То ж колись, скажiм, одне багате, друге, дивись,
бiдне. От бiдне щось заробить у багатого. А зараз i бiднi - бiднi, й
багатi - бiднi, начальству все мало. Вiтряки розорили...
Тараси_к_. У вас, дiду, дрiбнобуржуазна психiка.
Де_мид_. Га?!
Тараси_к_. Психiка, кажу, у вас буржуазна i дрiбна.
Демид_. Помовчи, шеф!
Верещака_. Цiкаво. Чудесний матерiал.
Демид_. Га? Що кажете?
Тарасик_. Кажуть, що ви контрреволюцiонер i пережиток капiталiзму,
дiду.
Демид_. Що?! Сибiр нашого царя! (Кида ться до Тарасика)._
Тарасик тiка повз Скидана, що з'явля ться у дверях._
Скидан_. О, вже зчепились, вояки. Ой бiда менi з вами... Сiдайте, тату,
отам або приляжте. Ну, що ви, ©й-богу... (До Верещаки)._ Прошу пробачення.
Верещака_. Ну, що ви! Будь ласка. (До Сiрика)._ Чудесний тип для сцени.
Обов'язково вставлю в п' су.
Демид_. Як? Куди приставите?
Тарасик_. Вони хотять показати вас у театрi. У вас дрiбнобуржуазний
тип.
Скидан_. Ну, Тарасе...
Демид_. Ага... Он як... Ось воно куди карлючка закандзюбилась! Дрiбний,
кажете, тип, на сценi? Ну, спасибi
Мар'яна_. Куди ви, батеньку, не треба...
Демид_. Дочко, не держи мене.
Скидан_. Ну, що ви, тату!
Демид_. Нi, дiти, вже я вам не тато.
Мар'яна_. Ну, тату, ну, а хто ж ви?
Демид_. Хто я?..
Скидан_. Ну, годi. Хочете, поб'ю Тараса? Нехай поплаче трохи, лобуряка.
Тарасе!
Тарасик_. Я тут. Ударте, дiду.
Мар'яна_. Може, гниличок би чи яблучка з'©ли?
Демид_. Ви чули, хто я?
Мар'яна_. Та то ж письменник щось там ляпнув. Вiн одмежовуеться,
татуню. (До Верещаки)._ Скажiть щоиебудь.
Демид_. Не батько я. Я дрiбний буржуа на сценi вже, а не в старенькiй
хатi, що ©© сам колись зробив руками оцими. Тодi що вас на свiтi не було.
(Виходить на авансцену)._ Так, оцими руками. Тодi ще ©х на свiтi не було.
Давно живу, i, може, справдi, вже не людина я, а соцiальний знак, артист
який, а це все, може, сцена, а не моя хатина, що був зробив ©© руками
оцими лiт п'ятдесят тому назад. Усе життя нужденне i злиденно ненавидiв
свою я дрiбнiсть буржуазну, плазуючи з худенькими волами по дрiбних
нивках, мов по латочках, за дрiбнi грошi, не за капiтал, та у дрiбному
потi, з дрiбними дiтками, що ©х було тринадцятеро, дванадпятко господь
собi яабрав, оплаканих дрiбненькими сльозами... Оце-то те... Пройшли мо©
лiта, i день мiй звечорiв, i я на сценi ось, i жаль мене бере. Не я був
дрiбний буржуа! Дрiбпа була доля. Здрiбнила все мо життя. Здрiбнила розум
мiй i почуття. I мiй талан... Га?! Де ти, мiй талане? Тебе ж я, певiю,
мав, хоч i неграмотний. Та приорав чи, мо, забув у борозенках папських? Чи
на шляхах чумацьких? Чи по шинках поганських? Талане мiй, привидься!..
(Пада ). _Мар'яна. Таточку!.. Померли... Петре!..
Вбiгають Олена i Ларися._
Скидан. (бачить, що Верещака запису _)._ Пишете? Пишiть: помер великий
артист па дрiбних ролях. Помер письменник чи поет нездiйснений, плугатар
добрий, батько мiй...
Уляна_. Грушки любив. Оце йому гниличок принесла.
Олена_. Та ще любив спiвати. Все, було, спiва . Де ото не робиш, чути:
"Гей, у полi вiтер вi , а жито зеленi , а козак дiвчину та вiрненько
любить, та зайняти не смi ". Демид, царство небесне.
П_латон_. Пригадую, колись, ще парубками, ви©деш у степ було, а степ
широ-окий, широкий! До самого Криму, та до Кубанi, та Молдавi©, так ото
переспiва мо всiх пiсень та й почнемо самi придумувати. Оце "Ой у полi
вiтер вi " од Демида пiшло, потiм "Над рiчкою бережком iшов чумак з
батiжком, гей, гей, долю доганяти, гей..." Потiм... той... Багато.
Позабував уже. Таких пiсень письменники, куди...
Олена_. Де там ©м. Тепер ось радiо пакашлюс для всiх.
Ларися_. Любили вони добре слово.
Уляна_. А що вже до роботи...
Мар'яна_. А правда, тiточко... Великий був трудар! А гарнi якi,
гляньте. Посмiхаються.
Уляна_. То його душечка полинула... Хоч тепер нема, кажуть, раю. Куди ж
полинеш?
Олена_. Та, кажуть, що й душi вже нема... Петре! Чи ви, писателю! Як же
так, що скiльки людива терпiла...
Верещака_. Матерiалiзм доводить, що рай, 1 пекло i так звана душа - це
вигадки попiв.
Олена_. А що ж отут? Було, i от нема !
Верещака_. Рефлекс...
Платон_. Ну, це як у кого. Людина душевна - душа. А вродиться казна-що,
дак там уже то, що пи кажете. Всяке створiння! (До Демида)._ Вiчна тобi
пам'ять, добра душа человiчеська!
Мар'яна_. Як смутно! Нехай було б саме лише пекло, аби був той свiт...
Петре!
Скидан_. Не знаю, Марисю. Мене хвилю цей свiт, а не той. Я бачив пекло
на землi, i раю хочу я також земного, i вiрую в земний домашнiй рай.
Чути, як нароста широкий урочистий спiв на дорозi._
Тараси_к (вбiга )._ На Днiпрельстан ©дуть, тату! А прапори червонi!..
Дiду!.. Ой!..

Скидан_. Завiсу!
Завiса_

ДIЯ III
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
В правлiннi колгоспу. Чимала кiмната. За вiкнами майдан. Чути десь
спiви. Гудок пароплава з Дйiпра._
Чорнота_. Чули? Великий, кажуть, недосiв по всiй Укра©нi? Щось буде...
Гусак_. А що буде? Ти звiдки зна ш?
Чорнота_. Учора я спинився прикурити пiд дверима ячейки... Чую...
Гусак_. Про мене говорили?
Чорнота_. Тiльки й було мови. I нiби казали, що ви винуватi, а в чiм
саме, не дочув. Далi Пасiчний розповiдав письменниковi, що ви... Ось тут
записано (Чита ) _"Гiбрид..."
Гусак_. Що-о!?
Чорнота (чита )._ "Гiбрид Хлестакова, Смердякова i Держиморди
переходово© доби до комуаiадiу".
Гусак_. Здорово. А що воно таке?
Чорнота. _Не казав. I ще балакали, що ви великий... ой... так якесь
слово вродi хама...
Гусак_. Ну, ти!..
Чорнота (чита )._ "Хамелеон!" Гусак_. Тю!.. Что такое!?
Входить_ Сторчак._
Сторчак_. Я знаю, що це. Зависть людська.
Гусак_. Абсолютно. Справдi. Хто заготзерно? Я! Райкооптах? Я! Рай!..
Будуть заздрити.
Сторчак_. Мар'яна крутить Скиданова.
Гусак_. Нехай. Вона ще покушту . Недовго ©й робити з мене дурника.
Сторчак_. А ти не слухай.
Чорнота_. Докрутиться...
Сторчак_. Веди свою лiнiю. Я не знаю в правлiннi колгоспу друго©
людини, як ти. I що в тобi дорогоцiнне - категоричнiсть рiшень. Коли ти
повелiв жiнкам зарiзати зразу уищу курок на майданi в спеку, то хоч кури й
завоняли майдан, я подумав: оте кооптах! Нiхто не мiг його переконати,
аби не рiзати зразу! Акт об' ктивно помилковий...
Гусак_. Да! Не встиг поскубти, поiiiмаеш.
Сторчак_. ...але ж який розмах i твердiсть!
Гусак_. Ненавиджу вагання й сумнiви! Раз я начкооптах, хто краще мене
зна птицю?!
Сторчак_. Нiхто, категорично... От тiльки чому ти, Харко, не партiйний?
Анкета чиста, рiд злидарський. Тебе б поставити па колгосп! Дати тобi пару
заступникiв розумних, - от двинули б дiла!
Входить_ Скидан._
Скидан_. Все двига ш, iндусе? Що за дiла?
Гусак_. Тут знов куркульня, нонiма ш... (До Сторчака й Чорноти)._
Вийдiть з кабiнету! Чорт вас понаносив! Ну!!! Чорнота. Пробачте...
Чорнота й Сторчак виходять._
Скидан_. Не кидайсь на людей!
Гусак_. На яких людей? Тебе ж од нечистi оберiгаю. (У дверi)._
Пiдождiть там... банда. (До Скидана)._ В колгосп уже хотять, Чув, що
говорили! "Двинем дiла-а!" Ну, я - нi! Хай покрутяться!
Скидан_. Все крутиш...
Гусак_. Хай коней приведуть i корiв, що порiзали... Складнi у нас
вза мини, Петре. Поглянути збоку - вороги, що тiльки й мрiють учепитись
один в одного.
Скидан_. Чого там...
Гусак_. А справдi - велетенська сила! Вже дiйсно ми з тобою, як риба з
водою.
Скидан_. Поменше б ти воду каламутив...
Гусак_. Петре, ти знов... Ну... Ну, бува ! Представники сидiли з
центру... Ну, хвастонув...
Скидан_. Хвастонув... А представник собi десь хвастоне... Якраз там, де
потрiбна абсолютна точнiсть!.. Яке нещастя ти принiс колгоспу. Сам сатана
б не придумав.
Гусак_. Ну, що ти!.. Панiку вчиня ш...
Скидан_. А, ну тебе! Одна хвилина хвастощiв дурних, i над селом неначе
чорна хмара повиса . Я по©хав.
Гусак_. Куди?
Скидан_. Викликають в район. Може, пощастить хоч трохи поправити.
Гусак_. От шарпанина! Не дають работать... (Виходить)._
Входить Мар'яна._
Мар'яна_. Петре, ось вечеря й снiданок на дорогу.
Скидан_. Спасибi, Марисю.
Мар'яна_. Як невчасно ти ©деш, Петре.
Скидан_. Мушу ©хати.
Мар'яна_. Чутки поганi йдуть!..
Скидан_. Знаю.
Мар'яна_. Цар мовчить. Вже Нечитайла переманили до себе. Три днi з хати
пе виходять обо . Щось готу ться.
Скидан_. Нiчого. Сил вистачить, не бiйся.
Мар'яна_. Коли я з тобою, не боюсь нiчого. Яка в тебе гарна рука.
Широка.
Скидан_. Для нашого дiла потрiбна широка рука.
Мар'яна_. Ой... Я так люблю тебе. Петре, так люблю... Так мене тягне до
тебе.
Скидан_. I я.
Мар'яна_. Пусти, на роботу спiшу... Вертайся швидше. Будь здоров.
Скидан_. Будь здорова.
Скидан виходить, входить Гусак._
Мар'яна_. Ночi по спить... Що ви наробили? Хто вас просив гукнуть iiа
зборах оте страшне число?
Гусак_. Не тво дiло.
Мар'яна_. "Пропоную чотири тисячi центнерiв!" Де ваша совiсть?
Гусак_. Не тво куркульське дiло!
Мар'яна_. Людське, народне дiло. Ви збiльшили хлiбоподаток вдвое.
Гусак_. Брехня! План був занижений!
Мар'яна_. Неправда! Високий план подав Петро. Найвищий!
Гусак_. А чого ти мовчала? Чому на зборах нiхто не заперечував?
Мар'яна_. Як заперечувати, коли ви зразу, не переводячи духу, гукнули -
хай живе те-се-друге-трет i почали плескати в долонi.
Гусак_. А письменник що сказав пiсля мене?
Мар'яна_. Спiвав, як соловей. А що вiн зна про хлiб? Чим бiльше, тим
краще, - так йому зда ться. А куди бiльше, що краще!?
Гусак_. Прошу не заважати. У мене збори i посiвна на носi.
Мар'яна_. Рiзне ви сi те з Петром. Вiн сi хлiб для держави. Ви -
плутанину... Який був настрiй у колгоспi! Свято! Ви нам свято обернули на
страх i тривогу. Заждiть... Прийде на вас управа... (Виходить)._
Гусак_. Е-е! Он як! Лякають! Позвольте, де це я? В куркульськiм
таборi... Нi-i! Я зiб'ю з тебе гонор, Скидане. Ти ще не раз проклянеш тут
життя. Подума ш, пророк явивсь!
Стук._
Хто там?!
Сторчак (входить з Чорнотою)._ Ви мусили прогнати нас, як наволоч.
Гусак_. Прогнав таких, якi .
Сторчак_. Будь ласка. Ми так розумi мо стан: якщо на даному етапi нас
треба зневажати, зневажте краще ви, Харитоне Ригоровичу, анiж хто iнший.
Ми вас вважа мо за друга. Робiть, що хочете, - ми вашi.
Чорнота_. Не тiльки ми. Вважайте, пiвсела.
Гусак_. Чув уже, чув... З колгоспом все одно не вийде.
Чорнота_. Знов Скидан?
Гу_сак_. Мар'яна пiдвернулась. Радила вигнати вас зовсiм з села.
Чорнота_. Ну, що його робити? Я... Я пропаду, а вб'ю ©©, й-богу!!! При
першiй зустрiчi!
Гусак_. Ну ти!!! Мурло. Щоб я не чув етих розмов!!! Бандит.
Сторчак_. Дурню!
Гусак_. Ти де знаходишся!? В державнiй установi!
Чорнота_. Пробачте.
Гусак_. Палiй проклятий! В Сибiр зажену!
Сторчак_. Ну, Харитоне Ригоровичу, не кричiть. Бережiть здоров'я для
держави... Ой, пе бережуть керiвники здоров'я! Пропадем, ©й-богуi
Гусак_. З вами набережеш... Щось у мене справдi...
Сторчак_. От бач. Присядьте, прошу вас... Серце. Ай бiда!.. Дiло тут,
звичайно, не в розпачливих вигуках Чорноти. Зрештою, кожна людина якось
умира ... Що Мар'яна? Тут треба ширше дивитись.
Гусак_. Он як...
Сторчак_. А як же! Вся сила в ньому, а не в Мар'янi. I яка сила! Хiба ж
учора не сказав, коли ми натякнули що будемо жалiтися, - я, каже, тут
начальник!
Гусак_. Ну, вiн не так сказав, неправда.
Сторчак_. А ви намотайте на ус. Дiло ж не в правдi, а в
правдоподiбностi. А правдоподiбнiсть завжди десь ме_©ку з правдою, як
кара з провиною... Хiба не помiчали?
Гусак_. Цiкаво... Ну-ну...
Сторчак_. Харко Ригорович... побережи здоров'я. Я сам аа тебе все
скажу! Вiн тебе ненавидить, i ти його. Iнакше бути не може. Значить,
комусь кiнець... Треба щось дiяти. I не стрiляти ж, господи прости?
Гусак_. А що робить?
Сторчак_. Зпищи його бездоганнiсть. Вiн бездоганний - ось бiда. I
щасливий. I це вiдомо всiм. I в цьому його сила.
Гусак_. Усiх пiдiбгав пiд себе.
Сторчак_. Навпаки. На взводi всiх трима . Чим? Силою щастя. Вiн весь
обернений до людства отсим щасливим, боком.
Гусак_. Да-а...
Сторчак_. А хай от, скажiмо, пiзна вi©© скорботи особистi. I хай його
побачать люди зi сторони пеiцастя Журби йому!.. Хай вiн страждання пiзна !
Гусак_. Яке?
Сторчак_. Яне завгодно. Важно, щоб вiн перестав бути щасливим. I
тодi...
Гусак._ ...зробиться ще дужчим.
Сторчак_. О нi! Журба ще не пiднесла нiкого в свiтi й не змiцнила. Та
ще коли поверх журби пустити клевету.
Гу_сак_. Одмете.
Сторчак_. Другу! Третю!.. Десяту!.. От вiн служив у ГПУ на афганському
кордонi. А хто поручиться, що вiн не шпик афганський?.. Вона ж куркулихою
була п'ять рокiв? Прикиньте... Зважте...
Гусак_. Дурницi.
Сторчак_. Дурницi? Хай спросту . Знаки клевета зостануться ж на ньому.
Та ще коли по полю наклепу розкидать клятви в вiрностi. О-о!.. А
Мар'яна... Колгосп ©© любить. Вона передовичка. Чиста... Ну, вона може
перестати бути чистою. Стане теж аморальною... Потiм можна взагалi...
Головне, щоб вiн спустошився.
Гусак (риючись у паперах)._ Крупно, крупно. Прямо артист... Що за
напасть?! Загубив десь iнструкцiю... Ну, к чорту!..
Сторчак_. Домовились!.. (Iде з Чорнотою до дверей)._
Гусак_. Да! Попереджаю: на зборах може статись так, що буду крепко
лаяти.
Сторчак_. А може, й навпаки. Сьогоднi збори розпочне зна те хто?
Печитайло. Ми вже домовились учора. Видасть Скидановi таку правду, що
голова пiде обертом.
Сторчак i Чорнота виходять._
Гусак_. Як глибоко проник у мою душу класовий ворог. Чита , як у
книзi... I, певно, дума , що вже мене купив. Ну нi-i!.. Зробить сво дiло
- ф'ють! Iнакше дiйсно... Фу, гидота... (Знайшов iнструкцiю)._ Знайшов,
слава богу. (Виходить)._
Входять секретар_ партбюро Пасiчний, Верещака, Дробиньский._
Дробинський_. Вигура ©де!
Пасiчний_. Нарештi... От порядки!.. Третiй день зриваються загальнi
збори. Де це видано!
Дроб_инський_. Тихо... йде... Здрастуйте!
Входить Вигура._
Вигура_. Сьогоднi виведемо па чисту воду раз назавжди. Досить!..
Привiт... Не думав я, що ваш Скидан... Де Скидан?
Пасiчний_. В район покликали.
Дробинський_. Вернуть?
Вигура_. Негайно...
Дробинський хутко виходить._
Не поздоровиться кому-небудь на зборах. Вже чортзна-що тут завели.
Родинний альянс з куркульством! Незаможникам рота затуляють!
Пасiчний_. Цього нема.
Вигура_. Без заперечень! Одповiсте, коли вас запитають, товаришу
секретар. (До Верещаки)._ Найбiльш прогресивна бiднота вже стогне, ©©
затискають у правлiннi.
Пасiчний_. Нема таких. Я заперечую.
Вигура_. Можу нагадать. Про Гусака забули?
Входить Дробинський._
Дробинський_. Пробачте. Збори починать? Пасiчний_. Iдем.
Входять_ Платон Шерстю_к i Тихий._
Пасiчний_. Прошу вас... пiсля зборiв.
Вигура_. Постiйте. Треба вислухать. (До Шерстюка). _Вам що?
Шер_стюк_. Ми тут, порадившись, прийшли до вас просить, товаришу
Вигура. З нагоди вашого при©зду...
Вигура_. Що саме?
Шер_стюк_. Чутка йде, нiби Гусак до партi© заяву пода .
Пасiчний_. Подав уже.
Вигура_. Ага, iнтересно... Ну-ну...
Шерстюк_. Так... I що його настановлюють не то заготскотiшою, не то
заготзерпом?
Вигура_. Посади ще не визначали. А що?
Шерстюк_. Дак ми от просимо, пробачте, його в ячейку не приймать.
Вигура_. А хто це "ми"?
Тихий_. Куток наш... Безпартiйна групировка...
Вигура_. Групировка?.. (До Верещаки)._ Ви чули? Ось!
Шерстюк_. Його сусiди, одне слово.
Вигура_. Он що... Ви ма те на Гусака матерiал?
Шерстюк_. Як?
Верещака_. Може, вiн десь там щось зробив?
Шерстюк_. От iменне, що не зробив нiчого, да чи навряд i зробить.
Тихий_. Вiн тiльки язиком галака усюди.
Верещака_. Може, Денiкiну, Петлюрi чи, мо, гетьманцям помагав?
Шер_стюк_. Та нi, сказать би, й не помагав нiкому.
Вигура_. Нацiоналiст, троцькiст?
Тихий_. Нi.
Вигура_. Право-лiвацький блок?
Шер_стюк_. Не блок.
Вигура_. Саботажник?
Шер_стюк_. Нi.
Верещака_. Церковник?
Тихий_. Нi, й до церкви не охочий. "Релiгiя - опiум для народу!" Тiльки
його й чути.
Вигура_. Невже шпигун Антанти?
Шер_стюк_. Нi, цього також не замiчали.
Вигура_. Так у чiм же дiло? Не помiщик же вiн?
Тихий_. Нi, бiдний, як i ми.
Шер_стюк_. Бiднiший злидень в десять раз.
Верещ_aка_. Ну, тодi хто, який же вiн?
Тихий_. Угадайте!
Шер_стюк_. Несамостоятельний.
Вигура_. Який?
Тихий_. Дурний, по-нашому. Мало того, батько був такий i дiд. Вся
фамiлiя кручена.
Верещака_. Стривайте. А вам яке , власне, дiло до Гусакового розуму?
Шер_стюк_. Стiсня мось, щоб часом непри мностi не вийшло.
Вигура_. То сть?
Тихий_. В життi трапля ться, хоча й не дуже часто... що отакi от
люди... Одним словом, ми стали помiчати в нього яскравий нахил до нерiвних
посад.
Шер_стюк_. Особливо до заготiвельних. А брехун!..
Тихий_. Точно. Помiтили за ним i цю тенденцiю.
Вигура_. Он як... Так що ви дума те?..
Тихий_. Дума мо, що вiн для вашого дiла негодящий.
Шер_стюк_. А жiнка! В хатi не метено. Дiти не вмиванi, а матюкаються,
отакi-от, на весь куток. Ну, прямо глум, ©й-богу...
Вигура_. Так! Ага... Ну, й що ви хочете довести?
Шер_стюк_. Нехай лиша ться мiж нами в безпартiйних масах, бо все-таки
дурна людина в безпартiйному, сказать би, виглядi, на случай чогось там,
не така шкiдлива для суспiльства, як партiйна.
Тихий_. Короткi руки й голосок не той... Ага, ось i вiн! Здоров,
Харитоне!
Входить Гусак._
Гусак_. А що вам треба тут?! Хто вас просив сюди?
Вигура_. Народнi маси вам дають отвод, товаришу Гусак.
Гусак_. Хто? Якi? Що за маси?
Тихий_. Не гнiвайся на нас, Харко, i оставайся з нами в безпартiйних
лавах.
Гусак_. Чхати я хотiв на вашi лави!
Шерстюк_. Ну, Харитоне...
Тихий_. Чого ж ти ла шся, дурний? У нас же все-таки вiльготнiш випить
щось, i закусить, i часом ляпнуть щось Харко...
Гусак_. Ви чу те, куди загинають? Прошу занести в протокол!
Тихий_. Не кричи! Послухай... Харитоне!..
Гусак (до Вигури)._ Бачили? Диверсiя, клянусь!.. Я знаю, хто направив
©х сюди, - Скидан з сво ю куркулихою. Не вийде!
Тихий_. Та годi... вигадав. Ну от, взяли б тебе i прийняли. Задереш ти
носа...
Гусак_. Я вас пiд суд вiддам!
Тихий_. Ну, зрозумiй ти, Харитоне! Товаришi, чи правду я кажу? Раз ти
такий, почнуть тебе перекидати з посади на посаду. Призначать випадково
десь головою колгоспу - от i пропав колгосп.
Гусак_. Чому пропав?
Тихий_. Бо ти дурак си, Харку. Не ображайсь. Якщо вже йде перебудова
свiту, ми мусимо й на дурiсть глядiти по-новому. Колись було приватна
дурiсть - не страшна бiда, навiть весела чудасiя. А от сучасна,
усуспiльнена глупота - це вже колективне лихо... на цiлий район.
Гусак_. Ах, он як! Добре. Допустим, я... не той... не зовсiм, да... А
моя пильнiсть невсипуща, а щирiсть?
Шерстюк_. Так все ж одно, -раз уже розуму в тебе не вистача , будь ти
хоч трижди пильний, толк один: нема в тобi добра.
Тихий_. А активностi до бiса. От десь не доглядять - полiзеш ти вгору,
зробишся районним Гусаком, а там уже, не дай боже, полетиш на область...
Гусак_. Полечу!
Тихий_. О, бач!
Шер_стюк_. Скiльки ти бiди наробиш! Скiльки переплута ш державного
плану! Розведеш бюрократизм, пiдлабузництво, крутiйство. Переведеш худобу,
реманент. Почнеш обдурювати вищестоящi установи. Да почнуть люди пiд тво©м
керiвництвом нудитися, та бiднiти, та опустяться в них руки.
Тихий_. Ти глянь навколо. Де тiльки погано в колгоспi, де бiднiсть,
непорядок, поганий врожай, там неодмiнно ти.
Гусак_. Брешеш, провокаторе.
Тихий._ й-богу, правда. Тепера наше всесоюзне дiло - суховiй,
довгоносик i ти. Хочеш, ми платитимем той подушне за нейтралiтет? Не
поступай, ©й-богу.
Шер_стюк_. Бери з нас гонорар на iждивенi ©
Гусак_. Залиште мене, куркулi проклятi! Менi потрiбна партiя. Чу те?
Тихий_. Ну, партiя тобi, може, й потрiбна, так ти ©й не потрiбний.
Верещака_. Золотi слова, ©й-право, запишу.
Тихий_. Простiть, може, не так сказав?
Верещака_. Кажiть, кажiть!
Тихий_. Партi©, Харку, потрiбнi люди не тiльки чеснi, а й розумнi,
об'язательно розумнi. Чув? Партiя - це комунiзм, Харитоне!
Шер_стюк_. А ги дума ш - закритий розподiльний.
Тихий_. Еге. Ще, кажуть, Ленiн писав у "Правдi":
партiя - розум, честь i совiсть нашо© доби. I всi мусимо за партi ю
йти. А хто з тобою пiде? I куди?
Чути спiв знадвору._
Людей ти не любиш, нiкого не похвалиш.
Гусак_. У мене принцип на це: людина вмре, тодi хвали. Жива людина -
бий, щоб кращою була, во!
Шер_стюк до Вигури)._ Ну що? Не правду ми казали?
Входить Дроб_инсь_кий._
Дробинський_. Ну, доки будемо ждать? Народ хвилю ться!

КАРТИНА П'ЯТА
Загальнi збори па майданi. Народ хвилю ться. Спiвають. Гомiн. В
президi© - _Скидан, Вигура, Верещака._
Сторчак_. Нехай говорить Мина Нечитайло! Нечитайла Мину!
Скидан_. Слово мае Нечитайло Мина.
Уляна_. Мина? Показились!
Кошовий_. Не йди, Мино! Хай Уляна! В не© язик довгий!
Чорнота_. Давай, Мино!
Скидан_. Товариш Нечитайло!