Кочерга I. Свiччине весiлля

Якi мережки з золота кував! I так ослiп...
С в i ч к а
Ослiп чудовий майстер,

Що свiчки був не властен засвiтить!
I доки ж це терпiти! О, якби
Цю грамоту князiвськую добути
Iз замку во води. Всi б тодi
I каганцi i свiчi запалили
По цiлому Подолью!
Та невже ж
Не доб' мось ми наших прав законних?
Та що законних! Людських наших прав!
Нi! Годi вже! Життя не пошкодую,
А привiле© нашi поверну!
А не вiддасть добром, то вiзьмем силою.
Об заграву шляхетного ©х замку
Тодi засвiтим нашi каганцi!
Ч i п
Це справжн слово. Це по-кожум'яцьки!
Я сам ладен хоч зараз засвiтить.
К о л я н д р а
Кому ж i засвiтити, як не Свiчцi,
На те ж i Свiчка вiн!
С в i ч к а
I я це доведу.
Хоч головою ляжу, а знайду!
М е л а н к а
О, не буди страшних примар, мiй любий!
Навiщо нам те свiтло, що вночi
Свiтитиме на горе та на згубу,
Пiд дзвiн сполоху й брязкання мечiв?
Тодi нам свiтло любе, як воно
Сво промiння лл в затишнiй хатi,
Коли сiм'я вечеря за столом,
Коли дитину колиса мати...
Благословенне свiтло, що верстат
Працiвника привiтно осява ...
I прокляте те свiтло, як горять
Всi вулицi од краю i до краю!
С в i ч к а
Амiнь, Меласю,- тiльки що ж робить,
Коли добром нiхто не дасть нам свiтла
Його здобути треба - не молить,
Бо без борнi нiкчемнi всi молитви.
I свiчки мирно© не варта та кра©на,
Що в боротьбi ©© не засвiтила.
Ч i п
Святi слова!
П е р е д е р i й
Амiнь.
К а п у с т а
На вiки вiчнi.
Нехай живе громада славна наша,
Нехай цвiтуть Подолье i Гора.
С в i ч к а
I вiльностi всi нашi. I нехай
Не дума литовський во вода
Зробити з нас челядникiв сво©х!
Ч i п
Не буде так! До вiйта всi!
В с i
До ради!
Не будемо робити на панiв!
Хай грамоти поверне й привiле©,
Хай свiтло дасть! До вiйта!
К о л я н д р а
Вiйт iде!
Ч i п
Ага, якраз! Тепер нехай не дiжде.
В с i
Нехай не дiжде далi нас дурить!
Ч i п
Хай зараз же iде до во води,
За нашi всi вимоги обста !

VII

Сутенi . Дiвчата розходяться спiваючи. Меланка йде до себе в хату. З-за
брами повiльно й поважно входить вiйт Шавула, гладкий, у довгому вбраннi з
хутром, з ланцюгом на ши©, i чернець Симеон, теж гладкий, червонолиций i
ще не старий.

Ш а в у л а
Чого це ви зiбрались тут, панове?
Вже пiзнiй час - вечеряти пора...
Ч i п
Вечеряти! Тобi, звичайно, добре
Вечеряти при свiтлi - на горi,
Не те, що нам.
Ш а в у л а
Та й чарку добру випить

Не вадить пiсля праведних трудiв.
Чи так кажу я, отче?
С и м е о н
Суще так.
Бо, як глаголе мудрий син Сирахiв,
Вино сть втiха серцю i душi,
гда душа його прi млет в мiру.
Ш а в у л а
Во славу мiста нашого.
С и м е о н
Амiнь.
Ш а в ул а
I добру ж вчора я почав слив'янку.
Неначе та мальвазiя 1.

1 Мальвазiя - сорт вина.

С и м е о н
Блажен,
Чия вовiк не оскудi чаша.
Ш а в у л а
I осетра розкiшного привiз
Менi бурмистр Гудима з Чартори©.
Почнем, премудрий отче?
С и м е о н
В слушний час.
Апостольська то ©жа i споживна.
Ш а в у л а
А може й ви, панове?

Ч i п
Годi вже
Про осетрiв базiкати та чарки,
А про людей i клопоту нема©
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
Та що ти, з глузду з'©хав

Чи з ланцюга зiрвався?
Ч i п
Розiрву
Всi ланцюги. Де нашi привiле©в
Де грамоти князiвськi?
П е р е д е р i й
Так, кажи!
Де грамоти всi нашi?
Ш а в у л а
(спантеличений).
Звiсно де - У во води в замку.
С в i ч к а
Добре дiло!
Чи не для того ж обрано тебе,
Щоб шанував, держав закони нашi,
Щоб захищав сирiт i все поспiльство,
Щоб вiльностi всi нашi боронив.
А де ж вони? То як же ти дозволив,
Щоб во вода грамоти забрав?
Ч i п
Еге, кажи! Який же пiсля цього
Ти в бiса вiйт?
Ш а в у л а
Не подурiли ви!
Та я ж при чому тут?
П е р е д е р i й
Адже ж сво© млини
Та осетри, бортi1, бобровi гони
Ти боронити вмi ш. То чому ж
Не боронив ти нашi привiле©
Та вiльностi?

1 Борть - вулик у деревi.

Ш а в у л а
Казати легко вам.
Не боронив! А що ж було робити?
Щоб во вода взяв та й посадив
Мене в хурдигу?! Ач, якi розумнi!
К а п у с т а
А хоч би взяв. I потерпи за мiсто,
Як потерпiв колись Iван Ходкевич,
Що полонив його Менглi-Гiрей...2
На те ти вiйт.

2 Кримський хан, який 1482 року спалив Ки©в.

Ч i п
Млинiв сво©х шкоду ш?
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
(в розпачi).
Дались ©м тi млини!
П е р е д е р i й
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
Попав, як пес в цибулю.
С в i ч к а
Який ти вiйт! Чому не написав
До князя ти? Чому мовчиш про кривди?
П е р е д е р i й
Сваритись з во водою не хтiв?
К а п у с т а
Млини сво© борониш... рибнi лови!
Ч i п
Слив'янку смокчеш. Черево ростиш!
С в i ч к а
Виходить, сам ти кривдник i порушник
I вiльностей, i твердостей мiських!
В с i
Не треба нам такого вiйта! Геть!
Ш а в у л а
Та що це ви? Здурiли?
Ч i п
Кривдник!
П е р е д е р i й
Зрадник!
Ш а в у л а
Адже ж несила!
Ч i п
Не берись тодi!
Ш а в у л а
Я сто разiв казав...
П е р е д е р i й
Про осетрiв.
Ш а в у л а
Я пiклувався щиро...
Ч i п
За слив'янку.
Ш а в у л а
Та хай вам цур! Насiли, як джмелi.
С и м е о н
О братi ! Одумайтесь, смирiтесь,
Одкиньте гнiв, i ярость, i хулу,
I срамословi .
Ч i п
А ти чого, патлатий!
С и м е о н
Апостол Павел каже...
Ч i п
Каже вiн,
Щоб не сував ти носа в наше просо.
С и м е о н
Безбожiе! Кощунство!
Ш а в ул а
Тихше ж бо!
Послухайте, панове!
В с i
Годi слухать.
Ш а в у л а
Побачите - я все зроблю, я знов
Пiду до во води.
С в i ч к а
Добре, згода!
Iм'ям киян рiшуче вимагай,
Щоб одложив безглузду заборону,
Щоб привiле© нашi повернув
I свiтло дав свiтити.
Ш а в у л а
(витира хусткою пiт).
Все зроблю.
Ну й халепа... хоч не ходи сюдою,
Крiзь браму Кожум'яцьку... краще вже
Кругом ходити - Боричевим взвозом,
Хоч там нагрi ш чуба - все ж не так,
Як тут тобi цеховики нагрiють...
Аж мокрий лоб... Бувайте!
С в i ч к а
Йди здоров!
Ч i п
Дивись, без свiтла краще не вертайся,
Бо в Кожум'яках голову звернеш...
С и м е о н
О чернь безбожная! О су те су т!
Входять обидва в глибину, до замку.
Ч i п
Несмачна буде вiйтовi вечеря...
К о л я н д р а
Побачимо, яке з нього пуття.
С в i ч к а
А завтра ж всi гуртом до магiстрату,
Нехай тепер хоч свiтло дасть, хоч нi -
А на панiв не будем працювати!
В с i
Не будемо робити на панiв!

Завiса.
ВIДМIНА ДРУГА

Там же через якусь годину.

I

Стемнiло. На синьому небi встав блiдий молодий мiсяць. Далекi дiвочi
спiви неначе тануть у вечiрньому повiтрi. На горi, в замку, засвiтились
вогники, але в мiстi скрiзь темно, тiльки перед брамою Симеона жеврi
червона лампадка.


С в i ч к а
(тихенько спiва ).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов.
Де ж ти, красуне моя, прита©лась,
Вийди на поклик мiй знов!
Стукать не можу, бо зайнятi руки -
Чашу я з медом принiс.
Вийди ж мерщiй, не тягни мо© муки:
Жалить комар мене в нiс.
Бджiлки злетiлись на запах медвяний,
Чаша прилипла до рук -
Вийди ж скорiше, о друже бажаний,
Вийди на тихий мiй гук.
- Брешеш, нема в тебе меду, мiй любий,
Бджiлка вночi не лiта.
- В тебе без меду солодкi© губи,
В мене бджола на вустах!

Тихо вiдхиляються дверi i входить Меланка.

Свiчка ©© пригорта до себе й цiлу . Обо сiдають на лавцi бiля хати.
Меланка пригорнулась до Свiчки, зазира йому в вiчi.

М е л а н к а
О любий мiй...
С в i ч к а
О зiронька ясна...
М е л а н к а
I все ж таки на тебе я сердита,
Бо мед у тебе тiльки на вустах,
А дiлом болю завда ш менi ти
I не жалi ш серця ти мого...
С в i ч к а
Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?
М е л а н к а
Навiщо, як метелик на вогонь,
Ти рвешся до пригоди та до згуби?
Нащо тобi те свiтло? То хiба
I в темрявi не ясно нам з тобою...
Для мене - цiлий свiт в тво©х очах,
Навiщо ж ти шука ш неспокою?
Не любиш ти...
С в i ч к а
О любий друже мiй!
Чи не любов од вiку порива
Людей на подвиг, на борню, на бiй?
Отак i я на честь твою жадаю
Всi засвiтити в Ки вi вогнi!
М е л а н к а
Боюся я вогнiв нiчних - вони
Мо©й душi ворожать тiльки горе...
(Пiдводиться).

Прощай, мiй любий...
С в i ч к а
О, побудь, не йди...
М е л а н к а
Не можу, милий... I матуся хвора,
I пiзно вже...
С в i ч к а
(цiлу ©©).
До завтрього!
М е л а н к а
Прощай!
(Iде в свою хату).
С в i ч к а
(один).
Прощай, чудова дiвчино... Тобi
Знайду я долю i життя тво ,
Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию.
(Дивиться на замок).
А ти стривай, зловiсний княже тьми,
Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За нашi кривди i за свiтло те,
Що з наших хат безсоромно украв.
(Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов,
Де ж ти, красуне моя, прита©лась,
Вийди ж на поклик мiй знов...

Зника .

II

Зовсiм стемнiло. З-за Кожум'яцько© брами вертаються Гiльда з Ульрiкою,
що несе засвiчений лiхтар. Гiльда зупиня ться, дивлячись на замок.

Г i л ь д а
Бенкет в розпалi... кубками дзвенить
I тiшиться литовське рицарство,
Як гучно там!
У л ь р i к а
О панi, я боюсь,
Що гнiватись на нас страшенно буде
Вельможний пан...
Г i л ь д а
Однаково йому,
Чи дома я, чи нi... Якби ти знала,
Як тяжко та як сумно тут менi
В смутному цьому мiстi, що таке
Занедбане i темне, як могила...
По цих ярах, глибоких та крутих, .
Де лiпляться похилi, вбогi хати,
Такi не схожi на ошатний мiй,
Блискучий Кутногорськ...

Тим часом з правого боку виходить Коляндра i ще два цеховики. Побачивши
Гiльду, зупиняються праворуч на першому планi.

К о л я н д р а
Стривайте, тихо.
Це жiнка во води з лiхтарем
Верта ться додому. Нумо, хлопцi,
Давайте наляка мо ©©;
Щоб лiхтарем людей не дратувала,
Що потемки примушенi сидiть.
1 ц е х о в и к
Гаразд!
2 ц е х о в и к
А нум, гуртом...
1 ц е х о вик
Нехай не дрочить...
К о л я н д р а
Гаси лiхтар. Кидаймось разом... Ну!
В с i
Ого-го-го!
(Кидаються i гасять лiхтар).
Це ти, моравська лялько!
(Скачуть у темрявi навкруги переляканих жiнок).
А будете людей дражнити свiтлом,
Що з наших хат украв твiй чоловiк!
К о л я н д р а
Тягнiть ©© до старо© гарбарнi,
Хай потемки посидить до зорi.
Тягнуть.


III

У л ь р i к а
Рятуйте! Пробi!
Ц е х о в и к и
Це тобi не замок.
Це Кожум'яцька брама!

В цю мить Свiчка, що почув крик, кида ться на порятунок.

С в i ч к а
Геть! Назад!
(Б' i розганя цеховикiв).
Як смi ш ти ганьбити наше мiсто
I товариство наше цехове! Негiдники!

Коляндра i цеховики тiкають.

Пробач, шановна панi,

Зухвальство це, i не суди всiх нас.
Я зараз вам дiстану свiтла,- дайте
Менi лiхтар.

Лiзе на примурок Симеона i запалю лiхтар вiд лампади.

Г i л ь д а
О, дякую тобi,
Кавалере мiй чемний i ласкавий,
Хто ти такий, мiй хлопче?
С в i ч к а
Я зброяр
I майстер Свiчка, ки©вського цеху,
Роблю я стрiли, луки i мечi.
Г i л ь д а
(вражена).
То, значить, ми брати по реместву!
Як дивно це. Мiй батько теж зброяр,
Цехмейстер славний мiста Кутногорська,
Який при мний випадок!
С в i ч к а
Менi
При мно теж - дозволь, я проведу
Тебе до замку, найяснiша панi...

Виходять всi тро повз Симеона, дорогою до замку.

IV

З глибини входять Ольшанський i Козелiус.

О л ь ш а н с ь к и й
Далеко ще?
К о з е л i у с
О нi, ми вже прийшли,

Отут вона живе.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди... Яка ж убога
Хатина ця. I в нiй така краса,
Така краса розкiшна й чарiвна.
К о з е л i у с
Я наказав, щоб варта пильнувала
Хатину цю. Нехай хоча на мить
Вона вогонь засвiтить - зараз схоплять
I приведуть до замку.
О л ь ш а н с ь к и й
(нетерпляче).
Йди, кажу.
К о з е л i у с
Тодi вже сам тримай свою голубку.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди, кажу.

Козелiус виходить.

Невже така краса
Сама не свiтить, мов алмаз блискучий,
I темряви навкруг не осява?
Не знаю сам, що робиться зi мною,
Неначе чари душу оплели...
А може, й справдi чари... Кажуть всi,
Що в Ки вi гнiздяться чарiвницi
По цих ярах та мних i крутих...
Хай буде так. Назад нема дороги.
Гей! Вiдчини!

Стука в дверi. Меланка виходить iз хати.

М е л а н к а
Хто тут?
О л ь ш а н с ь к ий
Це я...
М е л а н к а
Хто ти?
О л ь ш а н с ь к и й
Я той, кого ти душу полонила
I чарами сво©ми оплела...
Я князь Ольшанський, каштелян i рицар.
О, не тiкай, благаю - постривай.
Для тебе я покинув ясний замок
I в темний яр спустився, щоб красу
Твою ще раз побачить, чарiвнице.

Хапа ©© руки.

М е л а н к а
Пусти мене!
О л ь ш а н с ь к и й
О, постривай!
М е л а н к а
Пусти!
Яка ганьба! Хiба князiвський звичай
Хапать дiвчат опiвночi? Пусти,
Менi за тебе соромно.

Вiдштовху його.

О л ь ш а н с ь к и й
(затриму ©©).
Не сором
Таку красу i злочином здобуть.
Не соромно такий алмаз блискучий
До княжого палацу повернуть.
Тебе вiзьму, бо на шляху мо му
Тебе найвища доля нарекла.
М е л а н к а
Не для князiв литовських чи нiмецьких
Моя дiвоча доля - вiльна я.
Iди! На перший раз тобi дарую.
Звича©в, мабуть, наших ти не знав.

Iде до сво © хати.

О л ь ш а н с ь к и й
(один).
I з тим пiшла... спокiйна i прекрасна,
В свою убогу хату, як в палац.
А я стою без розуму i волi,
Неначе блискавка упала мiж очей...
I все ж таки тебе я не зречуся -
Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду i вiзьму.

Виходить у глибину.

V

Тихо. З-за брами виходять Коляндра i Чiп.

ЧIП
То де ж це ти штани собi подер?
Напевно, лазив до чужо© жiнки,
Та напоровся на чужий кулак.
Це вже у вас така кравецька вдача:
Лизнув, та й ходу... Ласi до жiнок.
К о л я н д р а
Та ну тебе в болото! Причепився.
Багато ти в жiнках тих тямиш... тур...
Ч i п
А що в них тямить? Ухопив - держи,
Не вирвалась - то й цiлувати можна...
К о л я н д р а
Чи бачили! То вирвешся хiба
З таких лабет ведмежих, як у тебе.
Кохання теж... ведмеже...
(Спотика ться).
А бодай
Ти не дiждав. Як в буцегарнi темно.
Бодай ти там ослiпнув, княже тьми,
За наше свiтло...

Раптом у Меланчинiй хатi спалахнуло свiтло.

К о л я н д р а
(здивовано).
Ой, дивись, дивись,

В Меланки свiт! Чи в розумi вона!
Здурiла дiвка. Зараз же прийдуть,
Причепляться.
Ч i п
Щось ско©лось, напевно.


Меланка вибiга з хати.

М е л а н к а
Ой боже ж мiй! Допоможiть! Вмира !
Вмира мати. Боже, що робить!
(Стука в сусiдню хату).
Марусе! вго! О, яке нещастя!
(Бачить Коляндру, бiжить до нього).
Ой, лишенько... Допоможiть. Мерщiй!
Бiжiть мерщiй до лiкаря, до нiмця.
Ч i п
Що на Волоськiй вулицi! Я вмить!

Вибiга за браму. Збираються дiвчата, народ... В числi iнших Передерiй.

М е л а н к а
Прокинулась... не може дихать...
К о л я н д р а
(з жахом).
Свiтло!
Що робиш ти! Мерщiй гаси! Мерщiй!
М е л а н к а
(лама в розпуцi руки).
Суму мати в темрявi, блага ,
Щоб засвiтила: моторошно ©й...
О боже, що ж робити, що...
Г о л о с з х а т и
Меласю!

Меланка кида ться до хати.
Д i в ч а т а
Дозiр! Дозiр iде! Обхiд!
(з жахом).
Пропали.
Гасiть мерщiй!

З глибини увiходить кiлька вартових, з ними осмник Козека з лiхтарем.
Позаду вигляда Козелiус.

К о з е к а
А, свiтло! Знов непослух!

Чия це хата? Зараз записать.
I взять вину.

Вартовi стукають у дверi.

В а р т о в i
Гей, хто там! Вiдчиняй!
К о з е к а
Тягнiть сюди!
П е р е д е р i й
Стривайте! Тихше ви!

Нещастя тут. Людина умира .
То майте ж совiсть.
К о з е к а
Геть!
Н а р о д
Гнобителi! Кати!
Знущання це нелюдське! Глум безбожний!

Вартовi вдираються в хату.

Мучителi! Катюги! Доки з нас
Ви будете знущатись!
К о з е к а
Геть усiх!
Свавiлля, бунт?!

Вартовi витягають iз хати Меланку.

А, осьдечки вона,
Красуня ця,- ведiть ©© до замку,
Нехай посидить там.
М е л а н к а
(вирива ться).
Не смi ш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмира мати!

К о з е к а
Менше з тим.
Берiть ©©.
Г о л о с з х а т и
Меласю! Доню!
М е л а н к а (в розпачi).
Мамо!
К о з е к а
Берiть ©©.

Меланку схопили.

П е р е д е р i й
Пусти! Не смi ш ти!
Н а р о д
Катюги! Душогуби безсоромнi!
М е л а н к а
Пусти! Вона вмира ! Мамо! Рiдна!
(Пада навколiшки).
Пусти мене, благаю всiм святим,
Вона ж вмира . Мамочко дина!
К о з е к а
Тягнiть ©© за руки!
П е р е д е р i й
Бийте ©х!
Н а р о д
Гвалтiвники! Проклятi душогуби!
Геть кривдникiв! Женiть ©х! Бийте ©х!
До бiса драбiв! 1 Годi вже знущання!

1 Д р а б - зневажливе "злидар", "негiдник",

Обуренi городяни наступають на варту.

К о з е к а
Свавiлля! Заколот! З пiхов мечi!
Рушайте далi!
П е р е д е р i в а д i в ч и н к а
Дядю, я боюсь.
П е р е д е р i й
Не бiйсь, моя дитиночко... не бiйся...
К о з е к а
З пiхов мечi! Рубайте всiх! Женiть,
Ведiть ©©. А, будете, свавiльцi!

Варта вийма мечi. Бiйка. Городяни вiдступають. Дехто пада .
Г о л о с iз х а т и
Меласю... доню...
М е л а н к а
Мамо! Мамо рiдна!
Рiднесенька моя! Прощай...
К о з е к а
Вперед!
М е л а н к а
То будьте ж ви всi проклятi навiки,
Насильники, гвалтiвники, кати!
К о з е к а
Ведiть ©©! Рушайте в замок!

Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку.

П р iс я
(виходить з хати).
Вмерла...
П е р е д е р i й
Чи буде ж край пригнобленню цьому,
Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй!
Ходiм додому, дiвчинко, ходiм...
Стривай... хтось знову кличе... що таке?

Раптом з-за Симеона чути галас i шум.

Г о л о с С в i ч к и
Товаришi! Сюди, на помiч!
П е р е д е р i й
Свiчка!
Це вiн! Його це голос. Всi туди!
С в i ч к а
До збро©, цехи!
П е р е д е р i й
Так, це вiн! Рушайте!

А ти бiжи додому - я вже сам...
Н а р о д
На визвiл всi! Рушай! До збро© всi!
Д i в ч а т а
Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо.

Вбiга Чiп.

Ч i п
Нема лiкаря. Що тут таке?
П е р е д е р i й
Мерщiй
На допомогу Свiчцi i Меланцi -
© взяли!
С в i ч к а
До збро©, кожум'яки!
Ч i п
Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись!

Хапа з землi величезне полiно й кида ться вперед на крик.

За мною, цехи! Кожум'яка йде!

Народ з криком сипонув у глибину вулицi.

П е р е д е р i й
(намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч).
О доле, доле! Для чого ж менi
Незрячому ти серце розпалила?..

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

ВIДМIНА ПЕРША

Велика похмура зала в замку во води; ©© дикого вигляду не можуть
пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни.
Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Во вода сидить у високому
крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiда про справи.
Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чека наказу. Князь Ольшанський
сто©ть бiля вiкна й дивиться на мiсто.

I

Входить ловчий Янулiс.

Я н у л i с
До пана во води вiйт Шавула.
В о в о д а
Нехай зажде. А осмника нема?
Я н у л i с
Козека тут.
В о в о д а
Скажи, щоб увiйшов.

Янулiс виходить i зараз же верта ться.

В о в о д а
(до Козелiуса).
I що ж той Свiчка?
К о з е л i у с
Це ©© жених
I, безперечно, вплутаний в цю справу.
Та мусили його ми вiдпустить,
Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда,
Якраз ©© вiн боронив од лотрiв 1,
Що на ©© напали в тих ярах.

1 Лотр - розпусник.

В о в о д а
Чудове товариство в панi Гiльди!
Дiждеться, що ©© я посаджу
До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека?

2 Кляштор - католицький монастир.

Входить Козека, голова йому зав'язана.

Пане Кезгайле! Треба учинить
Постiйну варту по отих удоллях,
Що йдуть пiд замком, де живе той люд,
Непевний i свавiльний.
О л ь ш а н с ь к и й
(мрiйно про себе).
Де вона
Живе, моя красуня неприступна.
В о в о д а
При Кожум'яцькiй брамi, потiм там,
Де Копирiв Кiнець i в Кожум'яках.
К о з е л i у с
Зосiбна в Кожум'яках, бо туди
Тепер пiткнутись просто небезпечно,
Хоч не ходи до замку тим шляхом.
О л ь ш а н с ь к и й
Там... там вона живе... i наче в казцi
© страшнi потвори стережуть...
К е з г а й л о
Сьогоднi ж все зроблю, пан во водо,
I вартових поставлю скрiзь.
(Чха ).
Апчхи! А щоб тобi з тим перцем!
К о з е к а
Це вже справдi,
До Кожум'як хоч зовсiм не ходи.
Напали вчора знов на нашу варту,
I голови ми ледве вберегли...
В о в о д а
Хорошi й ви. Комусь потрiбнi дуже
Дурнi макiтри вашi. Ну, кажи -
Що там iще?
К о з е к а
Великий караван
З товарами прийшов iз Перекопа,
Тобi купцi обвiстку принесли.
В о в о д а
(жваво).
Що ж ти мовчиш! З обвiсткою купцi?
Нехай несуть. А що там в них, ти бачив?
К о з е к а
Та все як завжди: килими, парча,
Китайка, шовк, камха золототкана,
Шафран, гвоздика, перець i мигдаль.
К е з г а й л о
(обурений).
Як, знову перець? Годi вже! Апчхи!
Не хочу я! Нема мо © згоди!
Це просто глум - щоразу, як купцi
Яку обвiстку в замок принесуть,
То всiм чудовi дiстаються речi:
Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча;
Убори всякi, сiдла дорогi -
Менi ж щоразу перець. Годi вже!
В о в о д а
Та тихше-бо.
К е з г а й л о
Не хочу я i слухать!
В о в о д а
Такий звичай.
К е з г а й л о
Нема таких звича©в,

Щоб коменданта перчить раз у раз.
Чи я кабан, чи з начинкою щука!
Дивись, якi розумнi© В мене й так
Заваленi цим перцем всi комори,
I без того я чхаю цiлий день
Вiд цього перцю - горло все подер.
Вся страва з перцем, i горiлка з перцем,
I навiть мед гiркий, як хрiн... Апчхи!
О л ь ш а н с ь к и й
Принаймнi це корисно для любовi -
Адже ж у пана молода жона,
Та ще така красуня.
К е з г а й л о
(хапа ться за меч).
Що таке?
Я покажу тобi, клянусь Перуном,
Як з мене глузувати тут... Апчхи!
В о в о д а
(втруча ться).
Та тихше-бо, панове! Справдi, ти,
Кезгайле, став пекучий, наче перець.
Я накажу, щоб камфори тобi
Давали замiсть перцю. Ну, то що ж!
Поклич купцiв - нехай несуть дарунки.

Козека виходить.

Побачимо, що там у них. А що,
Знайшли якого майстра, щоб наладив
Нам дзигарi на вежi?
Я н у л i с
(уклоня ться).
Так, знайшли,
Вельможний пане. Свiчка то, зброяр
З Подолья, славний майстер, вiн вже тут.
В о в о д а
Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе
На вежу та огляне дзигарi,
А потiм щоб сюди прийшов.
Я н у л i с
Гаразд!

Виходить.

В о в о д а
То що ж купцi? Ага - ось i вони.

II

Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на
витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк,
сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою
сивою бородою, купець трима ться поважно й спокiйно.

К у п е ц ь
Селям-алейкум, славний во водо!
Iз Перекопа караван тобi
За зверхнiсть та за ласку подорожню
Дарунками оцими б' чолом.
Нехай Аллах тво© умножить лiта
У всякому привiллi i добрi.
В о в о д а
I вам бажаю миру й талану,
За подарунки дякую.
К у п е ц ь
Прийми
Вiд нас цей адамашок злототканий,
Цi килими, китайку, алтабас 1,
Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян.

1 Алтабас - парча.
2 Чемлiт, чемерка - чоловiчий верхнiй одяг з талi ю, зiбраний ззаду.

В о в о д а
Гаразд, приймаю.
К у п е ц ь
Хай щастить Аллах.
(Поверта ться до Ольшанського).
Дозволь тобi, вельможний каштеляне,
Обвiстку теж подарувати - килим,
Пiвлiтра шовку, чемлiт - сагайдак
I на коня прибiр дорогоцiнний.
О л ь ш а н с ь к и й
За подарунок дякую. Стривай!
(Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки).
Скажи менi, мiй крамарю турецький,-
Чимало, мабуть, бачив ти в сво©х
Мандрiвках вiчних - чи не зна ш ти,
А може й в тебе таке корiння,
Щоб дiвчину до себе привернуть?
К у п е ц ь
Пробач менi на словi цiм, мiй пане,
Якщо такого рицаря, як ти,
Вельможного i гарного, як мiсяць,
Та дiвчина не любить - то цього
Аллах не хоче, мабуть,- i нема
Такого в свiтi зiлля, щоб воно
Ту дiвчину до тебе привернуло.
О л ь ш а н с ь к и й
(в запалi).
Коли Аллах не хоче, то нехай
Диявол сам менi в цiм допоможе!
К у п е ц ь
(з жахом).
Печатка Солеймана хай мене
Од Iблiса лукавого укри .

Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець поверта ться до Кезгайла -
урочисто.

К у п е ц ь
Тепер тобi, хоробрий коменданте,
Звича м стародавнiм теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
I перець цей найкращий.

Загальний регiт.

К е з г а й л о
(розлючений, вихоплю меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть менi, не то
Тебе самого в перець потовчу!
I Перекопа свого не побачиш!

Купець i слуги злякано тiкають.

К у п е ц ь
Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!

Тiкають, покинувши дарунки.

В о в о д а
Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле?
Сховай свiй меч i не лякай людей.
Пiди до них, пан писарю, i дозвiл
На ви©зд ©м iз мiста напиши...

Козелiус, уклонившись, виходить.

Ну, де ж той майстер?

III

Входять Свiчка i Янулiс.
В о в о д а

А, це ти - ну що ж,

Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi?
О л ь ш а н с ь к и й
© жених... не дивно ж, що вона
Князiвсько© любовi не схотiла...
В о в о д а
Зумi ш ©х налагодити?
С в i ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о в о д а
Якщо зумi ш - матимеш за працю
П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляска Свiчку по плечу).
I пачку перцю -
Чудовий перець - в ротi аж горить.
В о в о д а
Якраз тобi до речi - на весiлля.
С в i ч к а
(хмуро).
Не до весiлля нам, шановний пане,
Якщо не смi м свiчки засвiтить,
Коли звелись вiд темряви ми й туги.
Коли вiд трупа матерi дiвчат
Без сорому хапають слуги.
Тодi весiлля справлю я сво ,
Як все Подоль свiчками зася .
В о в о д а
Чимало ж доведеться зачекать
Тобi часу блискучого такого, -
Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли,
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок...
С в i ч к а
Зате вже сокира,
Що вируба борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира про голови свавiльнi...
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, бува , дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших - темно дуже.
О л ь ш а н с ь к и й
(хапа ться за меч).
Як смi ш ти, зухвальче!
К е з г а й л о
(регоче, радий).
Га! Ха-ха!
Виходить, i у тебе перець .
У мене в горлi, а у тебе в оцi.
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,
Коли весiлля здума ш справляти -
Хоч не покличеш в гостi - сам прийду.

1 К м е т - селянин, хлiбороб.

З брязкотом хова меч i виходить.

В о е в о д а
I справдi, щось ти дуже розпустив
Тут язика - iди мерщiй на вежу
I лагодь дзигарi, та пам'ятай
I кожум'якам всiм сво©м скажи,
Що замiсть свiтла я по тих ярах
Поставлю варту - буде вам свiтити.
К е з г а й л о
А змерзнете - нагрi , ха-ха-ха!
В о в о д а
Тепер iди на вежу.

Свiчка уклоня ться i йде.

К о з е к а
(втруча ться).
Постривай!
А все ж таки менi чогось зда ться,
Що й ти там був, коли в отих ярах
Ми дiвчину затримали за свiтло.

(Береться за голову).

К е з г а й л о
(втруча ться).
А хоч i був! Було тодi хапать,
Коли тобi макiтру вiн пошарпав.
Що б вiн за хлопець був, якби свою
Та дiвчину не мiг одборонити.
Iди, та в другий раз не попадайсь.
Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!

Свiчка виходить.

В о в о д а
Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.