Нечуй-Левицький I. Микола Джеря

Здалеки здавалось, нiби то стояли рiдкi тини з тоненького хмизу або
тонiсiнькi штахети, обтиканi зверху якимись цяцьками. Серед того павутиння
неводiв чорнiв кухарський курiнь: вiн був круглий, з низькими очеретяними
стiнками i дверцями, тiльки без покрiвлi. Серед його стояли двi чорнi
задимленi сохи з розсiшками з бантиною зверху. На цiй перекладинi висiли
казани; пiд казанами горiв огонь, i густий дим клубами валував вгору. В
диму чорнiли сохи, нiби шибениця. В тому кухарському куренi стояли столи,
де кухар розкладав сиру рибу. В казанах варилась риба. В куренi тхнуло
риб'ячою сирiстю од луски.
Коло кухарського куреня стояв здоровий курiнь з очерету для цiло©
ватаги. Там стояли шаплики, барильця, дiжки з пшоном, горохом, кукурудзою
та квасолею, лежали харч та одежа. Там ночував отаман i вся забродська
ватага.
Кухар порався коло казанiв. Забродчики лагодили неводи. Коло куреня
стояв отаман, Iван Ковбаненко; вiн був сам i хазя©ном, i отаманом ватаги.
Отаман був чоловiк невисокий, але дуже широкий в плечах, з великою
головою, з здоровими чорними вусами, з запаленим лицем i чорними
блискучими очима. На йому була проста одежа: широкi крамнi синi штани,
бiла сорочка й чорна смушева шапка. Тiльки червоно-гарячий гарний одеський
пояс одрiзняв його од простих рибалок, а гордий, смiливий вид i темнi
розумнi очi виявляли щось хазяйське, отаманське. Вiн курив люльку,
пускаючи дим одним кiнцем рота.
- Ми шука мо роботи i хочемо пристать до вашо© ватаги, - промовив
Микола до отамана, поздоровкавшись.
Отаман тiльки помаленьку кивнув головою, не виймаючи люльки з рота,
кинув гордим оком по всiх бурлаках, скоса глянув на дрiбненького Корчаку з
прудкими злодiйськими очима i промовив:
- Приставайте, коли хочете. Половина наловлено© риби буде моя, а
половина ваша. Неводи мо©, а харч будемо платить по половинi, а коли
схочете випить, то горiлка буде ваша. Чи приста те на те? - спитав отаман,
окинувши оком молодих, здорових бурлак.
- Чом же й не пристать! Не ми заводили цi звича©, не нам ©х i виводить,
- промовив швидкий Корчака.
Отаман не спитав ©х, звiдкiль вони i що вони за люди. Декотрi його
забродчики мали пашпорти, а декотрi нiколи зроду ©х не мали, тiльки бачили
в других.

- Сiдайте, хлопцi, просто неба на землi, - сказав отаман, - зараз
будете обiдать, а по обiдi й до роботи.
Бурлаки склали сво© клунки в куренi, понабивали люльки, посiдали на
травi й почали курить.
- А що, хлопцi! Коли хочете заробить обiд, то сiдайте чистить рибу, бо
цi ©, що в казанах, на всiх не настачить, - промовив кухар.
Отаман пiдняв циновку з одного шаплика, де було повно рiчано© i
морсько© риби, подавав вербiвцям ножi, i вони почали зшкрiбать луску з
риби. Бурлаки ледве совали руками. Кухар i отаман мовчки осмiхались;
осмiхались i проворнi забродчики, дивлячись на хамулуватих
неповертайлiв-хлiборобiв.
Кухар вкинув в окрiп рибу й пiдкинув у вогонь очерету. Огонь запалав i
затрiщав. Риба швидко закипiла. Тим часом вiн повитягав з казана здоровим,
як тарiлка, ополоником зварену рибу i склав ©© в стябло, чи здоровий
коряк, в котрому навiть держално було видовбане. Стябло було здорове, як
ночви. Кухар зробив з юшки густий розсiл, облив ним рибу i зцiдив розсiл
через видовбане держално. Отаман i всi рибалки сiли на маленьких дзигликах
кругом низенького стола, що був тiльки по колiна. Кухар поставив на стiл
стябло з рибою, а потiм насипав у миску юшки й накраяв хлiба. Голоднi
бурлаки уплiтали свiжу щуку, осетрину й бiлугу на всi заставки. Од того
часу, як вони втекли з Вербiвки, вони й разу не обiдали так тривко й
смачно. Вони нiби набирались ново© сили.
- Тепер, хлопцi, справивши вхiдчини, ставайте до роботи, -промовив
отаман, готуючи човна.
Всi рибалки почали знiмать здоровий невiд i складали на човен.

В лиманi ловилась риба бiльше днiстрова, рiчана або ставна, нiж
морська, але часом траплялись: здоровi осетри й бiлуги. Отаман возив рибу
в Акерман i продавав ©© свiжою на базарi. На лиманi не солили риби в
бочках на просiл.

Отаман з сво ю ватагою постояв на лиманi з тиждень i почав збиратись
додому. Настав час ловить рибу в морi. Рибалки поскладали на здоровий
човен неводи, забрали шаплики, харч i одежу, сiли в човен i попливли до
Акермана. В Акерманi отаман пiшов з рибалками в полiцiю, узяв пашпорт на
цiле лiто й дав присягу, що вiн не зачепить того добра, що викине море на
берег, i зараз передасть на кордон.

Рибалки попливли човном далi по лиману, знайшли пришиб i спинились коло
одного великого посаду чи села. Отаман покинув коло човна одного рибалку,
а сам з ватагою пiшов додому через село. Це була Акерманщина.
Село було довге й здорове. Через усе село йшла широка вулиця i тяглася
трохи не до самого Акермана. Вона вся була обсаджена акацiями, неначе
Вербiвка вербами. Село було укра©нське. В йому, як i в самому Акерманi, що
став уже зовсiм укра©нським городом, були люди з усiх укра©нських
губернiй. Усе село було залите абрикосовими та черешневими садками i
зеленiло, як гай. Поза хатами тяглися виноградники на всi боки, скiльки
можна було скинуть оком. А там, за селом, на широкому полi ледве
пiднiмалась зелена, як пух, кукурудза, розстелялось широке молоде листя
тютюну, а там далi розстелився широкий, рiвний, як дiл, степ, ввесь
зелений, ввесь укритий то виноградом, то пшеницею, то кукурудзою, то
зеленою травою. Надворi ще була весна, а висока трава в степу була вже
готова пiд косу. Край був багатий та пишний, як рай.
Отаманова хата стояла за посадом, на хуторi. Хата була чимала, з
пiскуватого каменя, з великими вiкнами на чотири шибки. Ковбаненко будував
©©, дивлячись на хати в швейцарськiй колонi© Шабi, що була недалеко од
села в степу. Кругом хати зеленiв здоровий виноградник; помiж виноградом
по межах довгими рядками росли абрикоси та черешнi. Кругом хати росли
старi велетенськi волоськi горiхи. Молоде пагоння на горiхах на гарячому
сонцi вже повиганялось на сажень вгору, нiби сходило на дрiжджах. Вся
оселя зеленiла й пахла, нiби квiтник. Акацi© стояли саме в цвiту,
заквiтчанi безлiччю бiлих китиць. Вони були схожi на здоровi срiбнi
канделябри. Гаряче повiтря було повне гострих пахощiв акацiй i розливало
якусь розкiш на ввесь двiр.
З хати вибiгла отаманова жiнка, укра©нська молодиця, вже немолода, але
проворна, рiвна й висока, в синьому керсетi, зав'язана по-полтавськiй,
низенько, чорною хусткою з червоними квiточками. Отаман Ковбаненко зайшов
в Акерманщину з жiнкою з-за Днiпра, з Полтавщини.
За матiр'ю вибiгла з хати молода дiвчина: то була отаманова дочка
Мокрина. Мокрина була тонка й висока, як тополя, з тонким рiвним станом, з
маленькими й тонкими нiжками, з маленькими руками, якi ма полтавське
жiноцтво. В Мокрини лице було довгасте, з тонкими пружками. Тонкi чорнi
брови чорнiли, як шовковi шнурочки; блискучi карi очi чорнiли, як терен;
невеликi повнi губи червонiли, як вишня в зеленому листi; на щоках до
самих вискiв грав рум'янець. Од ©© молодого лиця нiби пашiло здоров'ям; од
щiк, од очей неначе одганялось огнем, неначе вона тiльки що стояла коло
печi, коло полум'я. Якимсь степовим здоров'ям нiби пашiло все ©© лице, а
легкий стан, тонка шия, тонкi руки гнулися, як степова гнучка билина на
вiтрi. Чорнi товстi коси лиснiли на головi проти вечiрнього сонця, а
червоне намисто на синьому керсетi нiби ще бiльше додавало вогню й
рум'янцю ©© палкому видовi й постатi.
Мокрина стояла проти сонця пiд волоським горiхом i роздивлялась на
рибалок. Вона вгледiла Миколу, i ©© лице одразу почервонiло, мов польовий
мак. Вона знялась з мiсця i, як птиця, полинула в хату.
Тим часом хазяйка винесла рибалкам вечерю. Сонце тiльки що сiло, а
рибалки вже полягали покотом пiд волоськими горiхами. Завтра вони мали
виряджатись на цiле лiто на море.
Другого дня свiтом вже був готовий обiд. Рибалки пообiдали надворi,
потiм поскладали на вiз здоровi мережi й посуд, набрали харчi, прив'язали
до воза собаку, на возi посадили пiвня й ввiйшли в свiтлицю, щоб сповнить
звичай вихiдчин.

Свiтлиця була чиста й просторна. Перед образами горiла лампа i
коливались голуби та писанки на нитках, прилiплених воском до стелi. Стiл
був застелений бiлою скатертиною, а на столi лежав хлiб з дрiбком солi
зверху. Отаман винiс з кiмнати здорову пляшку горiлки, настояно© на
жовтому корiннi, i поставив на стiл. Рибалки обстали стiл навкруги.
Двадцять чоловiк товпились в свiтлицi, неначе колядники на рiздво. Отаман
налив чарку горiлки, перехрестивсь i почав приказувати:
- Даруй же нам, боже, повнi мережi всяко© риби! Щоб до нас спливалась
риба з усього Чорного моря та просто в нашi мережi та рики. Пошли нам,
боже, щастя й здоров'я! Дай боже, щоб ми живi повертались до господи та не
потопились у морi!

- Дай боже! - промовили рибалки.
Отаман почастував жiнку й почав частувать рибалок. Потiм вiн зняв з
стiни образ, поклав на столi, перехрестивсь, поцiлував образ i хлiб; за
ним приступили усi рибалки по черзi i знаменувались до образа й до хлiба.
Отаман мовчки сiв за столом на покутi, всi рибалки посiдали на лавках i
навiть долi, кому не стало мiсця. Всi посiдали й замовкли, неначе
завмерли. Тiльки було чуть, як мухи шелестiли в сухих торiшнiх васильках
за образами. Отаман потiм встав, за ним заразом лавою пiднялись усi
рибалки. Отаман узяв образ i хлiб з сiллю i вийшов у двiр, за ним вийшли
всi рибалки. Образ i хлiб сховали на возi. Довгий нiмецький вiз з шинами
на ободах рушив з двора, а за ним пiшли рибалки з хазяйкою. Вихiдчини
скiнчились.
Рибалки при©хали на лиман, спустили човна на воду, поскладали усю
рибальську снасть, здоровi мережi й посуд i сiли самi двома рядками.
Отаман став коло демена й почав правувать здоровим деменом. Демено
повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю i легенько повернуло
човна од берега. Рибалки вдарили по водi плиском бабайками, i здоровий
човен полинув по лиманi, неначе птиця по небу, тiльки покинув за собою
довгий слiд хвиль та брижiв.
- Через тиждень ви©жджай до нас та вивозь нам харчi! - гукнув з човна
отаман до хазяйки. - Нашi куренi стоятимуть на старому мiсцi, на пересипi.

Хазяйка довго стояла, дивлячись на човен, де далеко блищала бiла
сорочка на отамановi, неначе вiн стояв витесаний з бiлого каменя. Потiм
молодиця повернула конi на гору й неначе сховалась i зникла десь в степу.
Рибалки допливли до Цареградського гирла, минули рики, що
промикувались через косу в озеро, i пристали в самому гирлi до кордону.
Там отаман показав вартовим урядовцям пашпорт, i ватагу пропустили в море.
Човен повернув за гострий рiг пiскувато© коси i вступив в Чорне море,
пливучи попiд низьким берегом. Через кiлька верстов рибалки пристали до
берега i позносили мережi, неводи й посуд на плисковату пiскувату пересип.
Пересип була дуже плисковата й слалася, неначе бiла стрiчка, понад морем,
оддiляючи здорове солоне озеро од моря i од лиману. Те озеро було колись
затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип i неначе греблею
оддiлила здорове, на верстов двадцять, озеро од моря та од лиману. Крутий
далекий берег озера, що, мабуть, був колись берегом моря, стояв в туманi,
неначе стiна, вкритий зеленою травою; пiд ним зеленiли очерети та
оситняги, скiльки можна було скинуть оком.
Картина навкруги була дуже оригiнальна. Продовжасте озеро на двадцять
верстов вганялося в степ i блищало мiж крутими берегами, неначе вкрите
легким прозорим покривалом з туману. Мiсцями кругом озера, а найбiльше
коло бiло© пересипi, нiби тонули в зеленiй водi високi, густi, як лiс,
очерети та оситняги, а за пересип'ю синiло Чорне море, пiднiмалося все
вгору, зливалось далеко з туманом на небi, з золотим свiтом сонця, стояло
нiби сумна далека чорна гора i неначе було напоготовi шубовснуть всi ю
товщею i залити бiлу пересип, i озеро, i зеленi очерети, i широкий степ. I
море, i озеро, i синiй, високий його берег i широкий степ - все було
залите гарячим маревом i прикрите таким легким сивим туманом, що всi
сутiнки, всi кольори нiби зливались докупи. Тiльки зверху ясно синiло
пишне, кругле, лиснюче небо. В небi крутились бiлi мартини й чайки, а
здоровi бiлi з червоними носами баби, неначе лебедi, вкривали купами й
море, й береги.

Через узьку пересип скрiзь були прокопанi рики, цебто канави, кудою
цiле лiто йшла дрiбна кефаль з моря в озеро жирувать на плавнях, а восени
верталась знов у море. Коло рикiв зеленiв очерет та оситняг, i, наче
кров, червонiв ситий соковитий солонець. Отаман вибрав мiсце коло одного
рика, де пiсок зарiс зеленою листатою чаполоттю та червоним солонцем, i
звелiв ставить там курiнь.

Рибалки набрали сухого очерету, збудували дуже довгий отаманський
курiнь, загородили загороду для кухаря, на кухарський курiнь, закопали в
пiсок палi, примостили зверху балку й повiшали казани. Потiм вони забили
двi палi з бантиною для кодол, а декотрi рибалки поставили для себе
маленькi очеретянi ятки, в котрих можна було тiльки сидiти або лежать;
потiм викопали кабицю, чи пiч, для казана з смолою, котрою мазали мережi;
поставили мечет, цебто пiч для хлiба. Це все становище з куренями,
очеретяними ятками. з мечетом, з кабицею, з кодiльнею, з кухарським
куренем загалом звалося куренем. Часом один хозя©н мав два або й три таких
куренi i настановляв на кожний курiнь опрiчного отамана.

Хазя©н позабивав рядками пiдтечi для мережi та неводiв. Коса вкривалась
ятками, нiби хатами. Собаку пустили на волю, а пiвня прив'язали в
опрiчному маленькому куренi. На мертвiй тихiй пересипi завештались
рибалки; заблищав огонь пiд казанами, засинiв густий дам з мечета та з
кабицi. Заворушилось людське життя на мертвому березi.
Надвечори отаман загадав готувать здорову мережу. Забродчики пiдходили
до його рядком, i вiн складав ©м на спину й плечi полотнища мережi. Один
одходив, приходив другий, i незабаром потяглось рядком до моря десять
чоловiка, несучи довгу мережу на плечах. В березi отаман здiймав мережу з
кожного рибалки i складав ©© на човен.

Сонце сiло. Надворi почало смеркать. Море почорнiло, тiльки бiлiла
пересип, неначе довгий клапоть бiлого полотна. Мартини часто й густо
припадали зверху до води; крячки стрiлами падали на воду i хапали рибу: то
був знак, що риби напливло до берега доволi.
Настала нiч. Надворi стало тихо, як у хатi, тiльки море лащилось до
берега легесенькою хвилею i ледве шелестiло на пiску. Отаман став на
деменi в човнi, коло його нiг лежала кодола, скручена кружалом, неначе
гадюка, з залiзною кiшкою на кiнцi, котра була прив'язана до одного кiнця
мережi. На березi зостався крилаш, чи помагач отаманiв, i бiльша половина
рибалок. З отаманом сiв в човнi кодiльничий та кiлька рибалок.
Отаман одiпхнув човна в море й повернув демено. Крилаш держав на березi
один кiнець кодоли, прив'язано© до мережi. З човна почали викидать мережу,
заходячи далеко в море пiвкругом. Важка мережа тонула в водi, тiльки
зверху вискакували бульки та блищав довгий рядок здорових дерев'яних
галаганiв, неначе разок намиста.

Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по водi. Бабайки тихо
ворушились в кочетах. Рибалки мовчки курили люльки. На березi блищав огонь
в люльках у рибалок, неначе жар у печi; на морi ясно палахкотiла
отаманська люлька, неначе сунулась над водою червона зiрка Волосожар.
Отаман обплив далеко пiвкругом i пристав до берега. Кодiльничий вхопив
решту кружала кодоли i з усi © сили швиргонув ©© з човна на берег. Кодола
свиснула i розкрутилась мов чорна гадина. Кiнець упав на пiсок i зачепився
залiзною кiшкою. Вся кодола голосно ляснула по водi й потонула.
Тим часом сходив повний мiсяць, неначе виринав з чорно© хвилi. Маленька
червона стежка заблищала десь далеко на морi пiд самим мiсяцем, неначе за
сотню верстов. Мiсяць тихо крадькома викотивсь увесь на небо, неначе через
велику силу вилiз з води. Море заблищало, i вже виразно було видно пiд
мiсяцем блискучу воду й довгу червону смугу на водi.
Отаман причалив човна до берега, скочив на берег, замочивши ноги,
вхопив за кодолу й гукнув голосно:
"Тягнiть разом!"
В кожного забродчика була дерев'яна ляма. Вона обiймала широкою
плисковатою дерев'яною дугою стан, а ©© кiнцi були стягнутi спереду
ремiнцями; ремiнцi застiбались дерев'яною цуркою; до ремiнцiв коло пояса
були прив'язанi ремiннi паски з дерев'яними довбишками на кiнцi. Цi
ремiннi паски з довбишками на кiнцi звуться живцями. Забродчики закидали
на товсту кодолу сво© живцi; живцi обвивались кругом кодоли, як гадюки, i
нiби всисались в не©, мов п'явки, а довбишки не давали ©м розкручуватись.
Половина забродчикiв впилася живцями в кодолу з одного боку мережi, а
друга половина - в другу кодолу по другий бiк. Рибалки тягли кодоли,
ступаючи на кiлька ступенiв задом уперед i з усi © сили обпираючись станом
об дерев'янi лями. Як тiльки мережа наближалась до берега, тi, що стояли
на кiнцi кодоли, розкручували перебучавiлi од води живцi, перебiгали
ближче до берега i знов впивались п'явками в мокру кодолу, що набрякла в
водi й стала товща.

Мiсяць пiднявся вгору i сипнув промiнням на море. Усе море скрiзь
чорнiло, нiби пооране поле, i тiльки блищало широким кружалом ясне плесо
проти самого мiсяця. На морi картина була сумна, нiби пекельна, зате ж
бiла пересип, бiлий берег так блищав проти мiсяця, неначе од його лився
бiлий свiт на саме море.

За кодолами з моря виникли й посунулись на берег довгi клячi i потягли
за собою чорну обсмолену мережу. З води полiзли нiби два чорнi тини з
мережi. На товстих шнурках телiпались чорнi раки, неначе здоровi чорнi
павуки; подекуди блищав бiлий дрiбний баламут, чи скумбрiя, зачепившись за
шнурки жабрами, нiби хто обтикав мережу срiбними ножами. Далеко на берег
полiзла мережа двома кiнцями, а за нею з'явилась, вилiзши з води, широка
матня, нiби якийсь морський звiр висунув з-пiд води голову i тулуб.
Поперед матнi котились цiлi покоси морсько© трави камки. Трава позбивалась
докупи, нiби клубки чорних стрiчок. Вдень був низовий вiтер i нагнав з
моря багато камки; горiшнiй вiтер завсiди зносить камку в море.
- Берiть пiдсаки! Виливайте рибу! - гукнув отаман i за тими словами
вскочив у воду та й придавив ногами низ мережi, щоб риба не пустилась на
хитрощi та не вискакувала попiд мережею.
Забродчики покидали кодоли, позабирали пiдсаки й кинулись до матнi. Вся
матня була нiби жива. Вона ворушилась, пiдскакувала, брьохалась та
пiднiмалась, нiби людськi груди од дихання й зiтхання, то знов тонула в
воду. Рибалки почали забирать рибу пiдсаками i кидали далеко на пiсок.
Дрiбний бiлий баламут трiпався й побивався цiлими копицями, неначе з-пiд
землi вискакував цiлий фонтан перлин, неначе бризкала з-пiд землi
кришталева вода й одбивала в собi промiння мiсяця. Кругла камбала
побивалась, нiби на пiску пiдскакували срiбнi здоровi тарiлки. На пiсок
полетiв здоровий осетр i почав гнуть спину пiдковою, копирсаючи й
розкидаючи хвостом навкруги пiсок. Разом з пiском летiли на всi боки
баламути. Потiм посипались з матнi на берег здоровi лакерди, плисковатi
палажки, заблищали морськi пiвнi з червоними перами, залиснiли
червоно-золотi москалики. Мiж рибою бiлiло, як холодець, серце, тобто
медуза. Ввесь берег нiби ворушився проти мiсяця. Здавалося, що самий пiсок
ожив i пiдскакував, бризкав з-пiд землi фонтанами.
Матню витягли на самий берег: там дуже борсався дельфiн, чи морська
свиня. Вона була така здорова, що забродчики не могли ©© витягти живою i
почали лупить по головi довбишками. Дельфiн зомлiв, i його викинули на
берег, мов чорну копицю. Морський кiт гострим хвостом порiзав одну пiдсаку
й обшмульгав одному рибальцi ногу.
- Добра тоня! Нема де правди дiть! - крикнули рибалки. - Пане отамане,
справляй могорич!
Перша тоня була вся отаманська. Та тоня, що ©© тягли недалечко од
куреня, цебто од дому, звалась домахою. Це було таке ©© назвище.
Кухар набрав риби в ночви i понiс до кухарського куреня готувать
вечерю. Рибу позбирали в здоровi шаплики й цебрики, i всi рибалки пiшли на
пересип до куреня пити могорич та вечерять.
Високо летiло полум'я пiд казанами, аж лизало язиком бантину. Сухий
очерет трiщав i бризкав iскрами; дим валував клубками вгору. Риба кипiла в
казанi, а кругом казана на дзигликах сидiли рибалки й сушили на собi коло
вогню мокрi сорочки. З сорочок йшла пара. Тим часом отаман частував
рибалок горiлкою. Чарка переходила з рук у руки. Кухар мiшав огонь довгим
покрасичем. Огонь палав. Як вечеря була готова, кухар швидко поставив
перед забродчиками стябла з свiжою рибою й налив у миску "сторчака", цебто
юшки.
Рибалки вечеряли коло багаття. На фонi чорно© ночi всi вони так бiлiли
проти вогню, нiби вогонь пронизував ©х наскрiзь, нiби вони були вилитi з
бiлого прозорого скла.

Рибалки були веселi, жартували, дражнили один одного прiзвищами. Одного
рибалку з таким здоровим носом, як цибуля, продражнили Цибулею, другого -
Перепелицею, третього - Задерихвостом. Iнших дражнили так, що й казать не
годиться. Один Микола сидiв смутний, похиливши свою чорноволосу голову.
Життя у забродськiй ватазi здавалось йому луччим, нiж на сахарнях, нiж у
Вербiвцi в лихого пана. Отаман був чоловiк свiй, не пан. жi, поживку було
доволi, та тiльки дума про Нимидору не виходила в його з голови. "I що
вона поробля , безщасна, з малою дитиною, з старою матiр'ю? Чи жива вона,
чи здорова? Чи вернеться вiн коли-небудь до не©, чи побачиться коли з нею
на цiм свiтi?"
Край неба викотилась, нiби з моря виплила, блискуча вранiшня зоря, а за
нею почало червонiть небо. Море стояло тихе i гладеньке, як скло. Рибалки
розiйшлись по куренях спати. Декотрi попадали на землi коло багаття i
захропли, аж пiсок задвигтiв пiд ними.
Через кiлька день отаманова жiнка та дочка вивезли возом харч для
забродчикiв. До отаманового хутора було недалеко навпростець, по пересипi
та поза озером.

Мокрина знiмала хлiб з воза й клала на простелене на травi рядно, ©©
чорнi коси лиснiли на сонцi, мов чорнi лиснючi гадюки, а червоне намисто
ще побiльшувало рум'янець на ©© щоках. Легкий стан гнувся, як тополя на
вiтрi, тодi як вона доставала хлiб з воза i клала його на рядно.
- Позабирай у вiз рибу та вези у мiсто на продаж, - промовив отаман до
жiнки. - А ти, Мокрино, зоставайся на хазяйствi.
- А хiба ж я не втраплю до города, чи що? - промовила Мокрина весело i
дуже смiливо. - Нехай мати хазяйнують дома, а я трохи про©жджусь у город.
Оце хочу набрать собi на новий керсет в крамницi.
- Про мене, ©дь, - сказав батько. Вiн знав, що дочка поставить на
сво му, коли того схоче, i не сперечався.
Мокрина поскладала на ряднинi хлiб i зирнула на рибалок очима, неначе
блискавкою. Вона вгледiла Миколу, i все ©© лице до самих брiв нiби
зайнялося. Микола поздоровшав на чистому морському повiтрi й покращав.
Чорнi брови, чорнi вуса запалили серце молодо© дiвчини. Мокрина не бачила
на сво му вiку такого гарного бадьористого чоловiка, таких чорних брiв,
таких блискучих карих очей.
Микола глянув на ©© молоде лице й чогось пригадав собi Нимидору. Вiн
неначе побачив ©© тутечки на степу, побачив нiби ©© всю до самих маленьких
пружкiв лиця: побачив повний вид, чорнi брови, навiть велику хустку на
головi й червоне намисто на ши© з дукачем. Серед фабрицьких машин, серед
фабрицького галасу вiн був почав ©© трохи забувать, але тут край широкого
моря, на вольному степу, на чистому повiтрi в його серцi знов прокинулось
давн щастя й навернуло сльози на очi.

"Дiвчино-горлице! Коли б ти знала, якого жалю ти менi завдала!" -
подумав Микола, глянувши на Мокрину.
Мокрина забрала рибу, проворно скочила на вiзок, мов степова коза, i
по©хала додому понад озером. Микола довго дивився слiдком за нею, як синiв
оддалеки на возi ©© керсет i чорнiли коси на головi проти вечiрнього
сонця.
Сонце впало в степ за очеретом i погасло, а з лиману викотився червоний
мiсяць i пустив на воду широку iскряну стежку. Надворi темнiшало. Ввесь
степ, i лиман, i озеро, i море - все закуталось в якийсь чарiвний тихий
свiт, повилось прозорим сизим туманом. Широкий простiр, широкий без краю
вигляд навiв на Миколу важкi думи. Огонь пiд казаном палав; дим бiлiв
клубками проти мiсяця. Стовпи з бантиною чорнiли в диму. Забродчики
жартували, смiялись, а Миколi було не до смiху, не до жартiв. "Чи не
вернутись би до Вербiвки та забрати в степи, жiнку, й матiр, i дочку?" -
не раз думав та гадав вiн; але як згадав, скiльки вiн пройшов того степу,
скiльки поминув сiл, мiстечок, ярiв та лiсiв, як згадав свого пана, то й
махнув рукою.
Рибалки продражнили Миколу Смутком.
Настало душне, гаряче лiто. Риби ловилось все менше та менше.
Отаманська дочка частiше та частiше навiдувалась на берег, та все трохи
нiби чiплялась до Миколи. Це залицяння усiм кинулось в очi, навiть
батьковi.

VI_

Як минуло лiто, отаман почав дiлитись заробiтком: взяв собi половину, а
другу оддав грiшми забродчикам. Влов був дуже добрий. Рибалки заробили
чимало грошей i задумали погулять. Вони всею ватагою пiшли в Акерман,
посправляли собi новi свитки, а декотрi пошили синi суконнi жупани,
покупили яснi червонi одеськi пояси, новi смушевi шапки; потiм найняли
музики i з музиками, з церемонi ю перейшли город i пристали коло одного
шинку. Повбиранi в нову одежу, попiдперезуванi червоними поясами, вони
гордо й пишно йшли по вулицi на гарячому сонцi, понадiвавши шапки набакир.
х червонi широкi пояси червонiли на сонцi, як жар, а довгi кiнцi поясiв з
торочками телiпались аж нижче од колiн.

Рибалки посiдали цiлою ватагою на лавках коло столiв i почали частувать
один одного горiлкою. Музики грали. Рибалки весело гомонiли. Пiсля закуски
вони почали кружлять пиво. Забродчики з близьких сiл пили менше, але
бурлаки й приблуди та усякi пройдисвiти не вважали нi на що й розсипали
грошi, як полову. Декотрi почали танцювати. Микола сидiв мовчки та тяг з
пляшки пиво.