Ролінґ Джоан К.. Гаррі Поттер і в"язень Азкабану

   Скеберс значно схуд, а його вуса хворобливо звисали.
   — Тут недалечко є крамниця з магічними істотами, — сказав Гаррі, який уже добре вивчив алею Діаґон. — Можеш глянути, чи вони мають щось для Скеберса, а Герміона зможе купити сову.
   Вони розрахувалися за морозиво й попрямували до "Магічного звіринця".
   Там було небагато вільного місця. Усі стіни були заставлені клітками. Смердючі мешканці кліток несусвітньо пищали, верещали, ґелґотіли й сичали. Доки відьма за прилавком радила якомусь чаклунові, як доглядати за двосторонніми тритонами, Гаррі, Рон і Герміона розглядали клітки.
   Дві величезні пурпурові жаби жадібно ковтали мертвих мушок. Велетенська черепаха виблискувала за склом своїм розкішним панцирем. Отруйні помаранчеві равлики неквапно повзали стінкою скляного акваріума, а товстенький білий кролик з голосним ляскотом перетворювався то на шовковий капелюх, то знов на кролика. Ще там були різнокольорові коти, клітка з галасливими круками, кошик з кумедно-пискливими морськими свинками, а на прилавку стояла велика клітка з лискучими чорними щуриками, що стрибали через скакалки своїх довжелезних хвостів.
   Чаклун з двостороннім тритоном нарешті пішов, і Рон підступив до прилавка.
   — Це мій пацюк, — мовив він до відьми. — Відколи ми повернулися з Єгипту він має нездоровий вигляд.
   — Поклади його на прилавок, — звеліла відьма, добуваючи з кишені важкі чорні окуляри.
   Рон витягнув Скеберса і поклав його біля клітки зі щуриками, котрі перестали стрибати й підбігли якомога ближче.
   Скеберс, як і майже все Ронове майно, мав пошарпаний вигляд і дістався йому у спадок від братів (раніше він належав Персі). Поряд із вгодованими щурами в клітці він здавався вкрай жалюгідним.
   — Гм... — відьма взяла Скеберса. — А скільки ж йому років?
   — Не знаю, — відповів Рон. — Досить старий. Раніше належав братові.
   — А що він уміє робити? — поцікавилася відьма, уважно розглядаючи Скеберса.
   — Е-е... — замислився Рон. Правду кажучи, Скеберс ніколи не виявляв жодних талантів. Відьма ковзнула поглядом зі Скеберсового драного лівого вуха до лапки, на якій бракувало пальця, і поцокала язиком.
   — Добряче його життя пошарпало, — сказала вона.
   — Мені його Персі вже таким дав, — почав виправдовуватися Рон.
   — Такий звичайний пацюк живе не довше трьох років, — пояснила відьма. — Якщо хочеш витривалішого, можеш глянути на них...
   Вона показала на чорних щуриків, які знову почали стрибати.
   — Е, викаблучуються, — пробурмотів Рон.
   — Ну, якщо не хочеш його міняти, то спробуй цей тонізуючий засіб для щурів, — порадила відьма, дістаючи з-під прилавка маленький червоний флакончик.
   — Добре, — сказав Рон. — А скільки... ОЙ!!!
   Рон різко нагнувся. З найвищої клітки йому на голову стрибнуло щось величезне, руде і з шаленим пирханням кинулося на Скеберса.
   — КРИВОЛАПИКУ, НЕ СМІЙ!!! — заверещала відьма, але Скеберс, наче брусок мила, вислизнув у неї з рук, розкарячено гепнувся на підлогу і помчав до дверей.
   — Скеб! — вигукнув Рон і вилетів услід за пацюком. Гаррі побіг за ними.
   Хвилин з десять вони не могли знайти Скеберса, що заховався під сміттєвим бачком біля крамнички Усе для квідичу". Рон запхнув тремтячого пацюка в кишеню, тоді випростався і потер голову.
   — Що то було?
   — Або величезний кіт, або маленький тигр, — відповів Гаррі.
   — А де Герміона?
   — Мабуть, вибирає сову.
   Вони повернулися в "Магічний звіринець" саме тієї миті, коли звідти вийшла Герміона, але без сови. Вона міцно притискала до себе величезного рудого кота.
   — Ти купила цього монстра? — роззявив рота Рон.
   — Він чудовий, правда? — усміхалася Герміона.
   "Це вже як на кого", — подумав Гаррі. Руде котяче хутро було густе й пухнасте, але сам кіт був криволапий, а морду мав люту й на диво плескату, немовби лупнувся нею об цегляний мур. Тепер, коли поблизу не було Скеберса, кіт задоволено муркотів.
   — Герміоно, та він мало не зняв з мене скальп! — обурився Рон.
   — Він же не хотів, правда, Криволапику? — лагідно промовила Герміона.
   — А Скеберс? — Рон показав на відстовбурчену кишеню. — Йому потрібна тиша і спокій! А тут під боком чигатиме цей котяра!
   — До речі, ти забув тонізуючий засіб для щурів, — сказала Герміона, подаючи Ронові червоний флакончик. — І не хвилюйся, Криволапик буде в моїй спальні, а Скеберс — у твоїй. Усе буде нормально. Бідний Криволапонько!.. Відьма каже, що він уже хтозна-скільки пробув у її крамниці: ніхто його не купував.
   — Цікаво, чому? — зіронізував Рон.
   Вони рушили до "Дірявого Казана". Там уже сидів містер Візлі й читав "Щоденного віщуна".
   — Гаррі! — усміхнувся він. — Як ся маєш?
   — Дякую, добре, — відповів Гаррі, і вони всі троє підійшли до містера Візлі.
   Містер Візлі відклав газету. З фотографії на Гаррі знову дивився Сіріус Блек.
   — Його ще й досі не впіймали? — поцікавився він.
   — Ні, — похмуро відповів містер Візлі. — Міністерство перекинуло нас усіх на його пошуки, але поки це нічого не дало.
   — А якщо ми його впіймаємо, нам дадуть якусь винагороду? — поцікавився Рон. — Було б непогано на цьому заробити...
   — Не роби з себе посміховиська, Роне! — урвав його містер Візлі, якому було явно не до жартів. — Тринадцятирічний чарівник не подужає впіймати Блека. Це зроблять азкабанські вартові, згадаєш мої слова.
   Тут у шинок увійшла місіс Візлі з покупками, а за нею п'ятикласники — близнюки Фред і Джордж, новий староста школи Персі та Джіні — наймолодша і єдина донька в родині Візлів.
   Джіні завжди захоплювалася Гаррі, проте страшенно ніяковіла при зустрічі з ним. Минулого семестру у Гоґвортсі він урятував їй життя, і тепер вона знітилася ще більше, ніж звичайно. Вона пробурмотіла "привіт", навіть не глянувши на Гаррі. А от Персі подав йому руку так поважно, мовби вони зустрілися вперше.
   — Гаррі, приємно тебе бачити.
   — Здоров, Персі, — ледве стримався від сміху Гаррі.
   — Сподіваюсь, у тебе все гаразд? — бундючно потиснув йому руку Персі. Це скидалося на зустріч з мером міста.
   — Все добре, дякую...
   — Гаррі! — Фред відіпхнув Персі й уклонився. — Ти шикарно виглядаєш, старий...
   — Грандіозно! — затряс Гарріну руку Джордж. — Просто фантастично!
   Персі насупився.
   — Та годі вже, — сказала місіс Візлі.
   — Мамо! — вигукнув Фред, ніби щойно її побачив, і також потиснув їй руку. — Як приголомшливо тебе бачити...
   — Я сказала — годі! — відрізала місіс Візлі, розкладаючи на вільному стільці свої пакунки. — Вітаю, любий Гаррі! Мабуть, ти вже чув цю чудову новину? — Вона показала на новесенький срібний значок на грудях Персі. — Уже другий староста школи в нашій родині! — гордовито мовила вона.
   — І останній, — ледь чутно додав Фред.
   — Я в цьому не сумніваюся, — спохмурніла місіс Візлі. — Вас так і не обрали старостами гуртожитку.
   — А навіщо це нам? — скривився Джордж. — Щоб ніякої радості в житті не лишилося?
   Джіні захихотіла.
   — Який ти приклад подаєш своїй сестрі! — обурилася місіс Візлі.
   — Матусю, Джіні може брати приклад ще й з інших братів, — пихато мовив Персі. — Я піду переодягнуся до вечері...
   Він вийшов. Джордж тяжко зітхнув.
   — Ми хотіли замурувати його в піраміді, — прошепотів він Гаррі. — Але мама це помітила.
   *
   Вечеря вдалася на славу. Шинкар Том зсунув докупи три столи, і всі семеро Візлів, Гаррі й Герміона з задоволенням ум'яли обід з п'яти смачнющих страв.
   — Тату, а як ми завтра доберемося до Кінґс-Кросу? — запитав Фред, коли вони наминали розкішний шоколадний пудинг.
   — Міністерство дасть нам пару машин, — відповів містер Візлі.
   Усі погляди втупилися в нього.
   — Чого б це? — здивувався Персі.
   — Завдяки тобі, Персі, — серйозним тоном промовив Джордж. — До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом "ВЦ"...
   — ...тобто "Велике Цабе", — розшифрував Фред.
   Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.
   — Тату, а й справді, чому міністерство надає нам машини? — поважно перепитав Персі.
   — Ну-у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, — відповів містер Візлі. — А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу...
   Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.
   — От і чудово, — жваво додала місіс Візлі. — Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро... Сподіваюся, ви вже все спакували?
   — Рон ще не поскладав свої нові покупки, — зітхнув Персі. — Він їх кинув на моє ліжко.
   — Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, — розпорядилася місіс Візлі.
   Рон похмуро зиркнув на Персі.
   Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах — перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.
   Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.
   — Він був тут, на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! — репетував Персі.
   — Я його не чіпав, ясно? — верещав у відповідь Рон.
   — Що сталося? — запитав Гаррі.
   Персі обернувся.
   — Зник мій значок старости, — пояснив він.
   — І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, — поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. — Може, я залишив його в шинку..
   — Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! — заревів Персі.
   — Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, — сказав Гаррі і спустився донизу.
   Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім'я і наблизився до дверей.
   — ...безглуздо від нього приховувати! — палко доводив містер Візлі. — Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..
   — Артуре, правда його налякає! — пронизливо закричала місіс Візлі. — Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий, що не знає!
   — Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! — заперечив містер Візлі. — Ти ж знаєш Гаррі й Рона — вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав "Лицарський автобус" — я певен — міністерство не знайшло б його живим!
   — Але ж він живий — здоровий, тож навіщо...
   — Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у "Щоденному віщуні", нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку-самозаклиналочку ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює...
   — Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.
   — Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому...
   — Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі...
   Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.
   — Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: "Він у Гоґвортсі... Він у Гоґвортсі". Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо-Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо-Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план...
   Запала тиша.
   Притулившись до дверей, Гаррі нетерпляче ждав, що вони скажуть далі.
   — Ну, Артуре, роби, як знаєш. Але не забувай про Албуса Дамблдора. Доки він директорує в Гоґвортсі — Гаррі в безпеці. Сподіваюся, Албус про все це знає?
   — Звичайно, знає. Ми просили в нього дозволу виставити азкабанських вартових при входах на всіх шкільних територіях. Він погодився, щоправда, без особливої радості.
   — Без особливої радості? Чому?.. Але ж вони там для того, щоб упіймати Блека?
   — Дамблдор не терпить вартових Азкабану, — зітхнув містер Візлі. — Як, зрештою, і я... Але коли маєш справу з такими, як Блек, іноді доводиться об'єднувати сили навіть з тими, кого волів би уникати.
   — Але якщо вони порятують Гаррі...
   — ...то я ніколи більше не скажу проти них ані слова, — втомлено мовив містер Візлі. — Уже пізно, Молі, треба йти...
   Почувши як зарипіли стільці, Гаррі навшпиньки майнув коридором до шинку. Двері вітальні відчинилися, а тоді залунали кроки, які свідчили, що подружжя Візлі піднялося по сходах нагору.
   Флакончик з тонізуючим засобом для щурів лежав під столом, за яким вони вечеряли. Гаррі зачекав, поки зачиняться двері спальні містера та місіс Візлі, а тоді побіг з флакончиком нагору.
   Фред і Джордж сиділи навпочіпки на сходах і давилися зі сміху, слухаючи, як Персі перекидає свою з Роном кімнату в пошуках значка.
   — Значок у нас, — прошепотів Фред Гаррі. — Поглянь, як ми його вдосконалили.
   На значку красувався напис "Стервоста школи".
   Гаррі силувано всміхнувся, відніс Ронові щурячий флакончик, а тоді зачинився у своїй кімнаті і впав на ліжко.
   Отже, Сіріус Блек полює на нього. Тепер усе зрозуміло. Фадж був до нього поблажливий, бо зрадів, що Гаррі живий. Він узяв з нього слово гуляти лише на алеї Діаґон, де його пильнували інші чарівники. А назавтра він пришле дві міністерські машини, які відвезуть їх на вокзал, тож, поки він сяде в поїзд, за ним простежать Візлі.
   Гаррі лежав, прислухаючись до приглушених криків за стіною, і дивувався, чому не відчуває ще більшого страху, адже Сіріус Блек одним прокляттям убив тринадцятеро людей. Містер і місіс Візлі думають, що Гаррі страшенно перелякається, довідавшись правду. Але він цілковито погоджувався з місіс Візлі: там, де буде Дамблдор, Гаррі нічого не загрожує. Усі ж кажуть, що Дамблдор — єдиний, кого боявся лорд Волдеморт? А Блек — Волдемортова "права рука". Отже, і він його, мабуть, боїться.
   А ще ті азкабанські вартові, про яких усі постійно говорять. Видно, вони навіюють на людей жах, тож тепер, коли їх розмістять довкола школи, Блек практично не матиме шансів туди прорватися.
   Ні, хай там як, але значно більше Гаррі був стурбований тим, що тепер він навряд чи зможе відвідати Гоґсмід. Доки не зловлять Блека, ніхто не дозволить йому виходити з замку. Гаррі взагалі підозрював, що тепер стежитимуть за кожним його рухом.
   Він похмуро втупився у темну стелю. Невже вони гадають, що він не може себе захистити? Він тричі виривався з Волдемортових лабетів, тож не такий він уже й безпомічний...
   У його пам'яті раптом зринув образ таємничої потвори, яка ховалася в затінку алеї Магнолій. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда...
   — Мене ніхто не вб'є, — голосно промовив Гаррі.
   — Браво, любий, — сонно озвалося дзеркало.

— РОЗДІЛ П'ЯТИЙ —
Дементор

   Наступного ранку Том привітав Гаррі звичною беззубою усмішкою та чашкою чаю. Гаррі саме одягнувся й заходився переконувати невдоволену Гедвіґу залізти в клітку, коли в кімнату, натягаючи светра, увірвався Рон.
   — Швидше б уже на поїзд! — роздратовано мовив він. — Принаймні у Гоґвортсі я зможу здихатися Персі. Тепер він причепився, ніби я розлив чай на фото Пенелопи Клірвотер. Це та його подружка, — скривився Рон, — ти її знаєш. Тільки вона сховалася за рамку, бо її ніс — весь у чайних плямах...
   — Я мушу тобі щось сказати, — почав Гаррі, але тут увірвалися Фред і Джордж і голосно поздоровили Рона з тим, що він знову добряче дістав Персі.
   Усі разом спустилися на сніданок. Містер Візлі, наморщивши лоба, читав першу сторінку "Щоденного віщуна", а місіс Візлі розповідала Джіні й Герміоні про любовне зілля, яке вона варила ще в юності. Усі троє весело хихотіли.
   — То що ти хотів сказати? — запитав Рон, коли вони з Гаррі сіли за стіл.
   — Пізніше, — буркнув Гаррі, бо якраз прибіг Персі.
   Гаррі так і не мав нагоди поговорити з Роном чи Герміоною. Усі були заклопотані від'їздом: тягнули вузенькими сходами "Дірявого Казана" свої важезні валізи й складали їх біля дверей обабіч совиних кліток. Поруч з цією горою стояв невеличкий плетений кошик, з якого лунало гучне попирхування.
   — Потерпи, Криволапику, — ласкаво вуркотіла до кошика Герміона, — в поїзді я тебе випущу.
   — Ні! Ти що?! — вигукнув Рон. — А мій Скеберс?
   Він показав собі на груди, де в кишені згорнувся калачиком Скеберс.
   У дверях з'явилася голова містера Візлі, котрий зустрічав на вулиці міністерські машини.
   — Приїхали, — повідомив він. — Давай, Гаррі.
   Містер Візлі повів його до першої з двох старомодних темно-зелених машин, водіями яких були непомітні чарівники в костюмах зі смарагдового оксамиту.
   — Сідай, Гаррі, — промовив містер Візлі і пильно оглянув заповнену людьми вуличку.
   Гаррі вмостився на задньому сидінні, невдовзі до нього приєдналися Рон, Герміона, і, на превеликий Ронів жаль, Персі.
   Порівняно з Гарріною мандрівкою на "Лицарському автобусі", поїздка до Кінґс-Кросу була абсолютно одноманітна. Машини з Міністерства магії майже не відрізнялися від маґлівських, хоч і прослизали крізь такі вузенькі шпарки, куди зроду не протиснеться нова машина дядька Вернона. Вони приїхали на вокзал за двадцять хвилин до відправлення. Міністерські водії знайшли візочки, вивантажили валізи, розшаркалися з містером Візлі і поїхали, невідомо як проскочивши в самий початок довжелезної черги перед світлофором.
   Містер Візлі ні на крок не відходив від Гаррі.
   — Гаразд, — сказав він, роззирнувшись довкола. — Розіб'ємося на пари, бо нас трохи забагато. Ми з Гаррі йдемо перші.
   Містер Візлі рушив до перегородки між дев'ятою і десятою платформами, штовхаючи Гаррін візочок і не зводячи очей з поїзда "Міжмісто-125". що саме прибув на дев'яту платформу. Він багатозначно глянув на Гаррі, а тоді мовби між іншим притулився до перегородки.
   Гаррі зробив так само.
   Мить — і вони провалилися крізь металеву перегородку просто на платформу номер дев'ять і три чверті. Яскраво-червоний "Гоґвортський експрес" попахкував димом над платформою, заповненою дітьми та чаклунами, які їх проводжали.
   За спиною в Гаррі виринули Персі та Джіні. Вони були захекані: мабуть, долали бар'єр з розгону.
   — О, Пенелопа вже тут! — вигукнув Персі. Він почервонів, пригладив волосся і попрямував до дівчини з довгими кучерями, випинаючи груди, щоб вона неодмінно помітила його блискучий значок.
   Джіні з Гаррі не витримали, і, відвернувшись, обоє пирснули сміхом. Незабаром підійшла й решта. Усі вони з Гаррі й містером Візлі на чолі пішли уздовж заповнених купе до вагона, котрий здавався порожнім. Затягли валізи, поставили Гедвіґу й Криволапика на поличку для багажу і вийшли попрощатися з містером і місіс Візлі.
   Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.
   — Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? — сказала вона, а її очі якось дивно заблищали. Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:
   — Я вам зробила сандвічі. Тримай, Роне... ні, це не яловичина... Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий...
   — Гаррі! — шепнув містер Візлі, — підійди-но сюди на хвильку.
   Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.
   — Перед від'їздом я мушу тобі щось сказати, — хвилюючись, промовив містер Візлі.
   — Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.
   — Знаєш? Звідки ти знаєш?
   — Я... е-е... я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. — І поспіхом додав: — Вибачте, будь ласка...
   — Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, — розхвилювався містер Візлі.
   — Але ж чесно — все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.
   — Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно...
   — Ні, — щиро зізнався Гаррі. — Справді, — додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. — Я не роблю з себе героя, але ж серйозно — хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?
   Почувши це ім'я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.
   — Гаррі, я не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але...
   — Артуре! — гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. — Що ти там робиш? Поїзд ось-ось від'їде!
   — Уже йдемо, Молі! — гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:
   — Пообіцяй мені...
   — ...бути чемним і не виходити з замку? — понуро запитав Гаррі.
   — Не зовсім, — сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь-коли голосом. — Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.
   — Що?! — сторопіло мовив Гаррі.
   Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.
   — Пообіцяй мені, Гаррі, — скоромовкою заговорив містер Візлі, — що б там не сталося...
   — Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? — нічого не розумів Гаррі.
   — Поклянися — що б ти не почув...
   — Артуре, швидко! — закричала місіс Візлі.
   Поїзд випустив пару і зрушив з місця. Гаррі підбіг до вагона і заскочив у двері, які йому відчинив Рон. А далі вся компанія висунулася з вікон і махала містеру і місіс Візлі, аж доки поїзд завернув за ріг.
   — Мені треба з вами поговорити, — прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні, коли поїзд почав набирати швидкість.
   — Джіні, вийди, — звелів Рон.
   — Ох, як чемно, — образилася Джіні і гордовито відійшла.
   У пошуках вільного купе Гаррі, Рон та Герміона рушили коридором. Аж наприкінці вагона натрапили на купе, в якому була тільки одна особа — чоловік, що міцно спав біля вікна. Друзі спинилися на порозі. "Гоґвортський експрес" призначався для учнів, тому, окрім відьми, що возила візочок з харчами, інших дорослих вони в ньому досі не зустрічали.
   Незнайомець був одягнений у вельми поношену, латану — перелатану мантію. Хворобливий і виснажений з вигляду, він, однак, був ще доволі молодим, хоч у його світло-каштановому волоссі де-не-де вже пробивалася сивина.
   — Хто б це міг бути? — прошипів Рон, коли вони зачинили двері і примостилися якомога далі від вікна.
   — Професор Р. Дж. Люпин, — прошепотіла у відповідь Герміона.
   — Як ти знаєш?
   — Написано на його портфелі, — Герміона вказала на поличку над головою чоловіка. Там лежав пошарпаний портфелик, який тримався купи тільки тому, що був старанно обмотаний мотузками. На портфелику напівоблупленими літерами в кутку було виведено: "Професор Р. Дж. Люпин".
   — Цікаво, що він викладає? — недовірливо глянув Рон на мертвотно-блідий профіль Люпина.
   — Це ж очевидно: є тільки одна вільна посада — захист від темних мистецтв, — прошепотіла Герміона.
   Вони мали вже двох учителів захисту від темних мистецтв — щороку нового. Ходили чутки, що ця посада приносить нещастя.
   — Ой, не знаю, чи він потягне, — засумнівався Рон. — Схоже, що його можна прикінчити будь-яким закляттям. О, вибач... — повернувся він до Гаррі, — що ти хотів нам сказати?
   Гаррі розповів про суперечку між містером і місіс Візлі та про попередження містера Візлі. Рон був приголомшений, а Герміона притисла руки до вуст.
   Нарешті вона їх опустила й промовила:
   — Отже, Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой, Гаррі... тобі треба бути дуже-дуже обережним. І не шукати собі нових пригод...
   — Та я й не шукаю, — роздратувався Гаррі. — Вони самі мене знаходять.
   — Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! — тремтячим голосом сказав Рон.
   Друзі сприйняли новину гірше, ніж Гаррі сподівався. Вони злякалися Блека значно більше, ніж він.
   — Ніхто не збагне, як він вирвався з Азкабану, — стривожився Рон. — Таке ще нікому не вдавалося. А за ним, до речі, був посилений нагляд.
   — Але його обов'язково спіймають, правда? — розхвилювалася Герміона. — Тепер і маґли його скрізь шукають...
   — Що це? — зненацька насторожився Рон.
   Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.
   — Це з твоєї валізи, Гаррі! — Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з-під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.
   Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.
   — Ой! Це стервоскоп? — Герміона встала, щоб краще його роздивитися.
   — Так... але він такий... дешевенький, — пояснив Рон. — Він аж казився, коли я прив'язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.
   — А, може, ти робив тоді щось погане? — підозріло глянула на нього Герміона.
   — Ні! Ну... хіба що не варто було посилати Еролу. Знаєте, їй на ці далекі відстані уже не вистачає сили. Але як інакше я міг переправити Гаррі подарунок?
   — Засунь його в валізу, — порадив Гаррі, бо стервоскоп і далі пронизливо свистів. — Він зараз ще розбудить професора.
   Щоб приглушити стервоскоп, Рон засунув його в особливо гидку пару старих шкарпеток дядька Вернона і зачинив валізу.