Ролінґ Джоан К.. Гаррі Поттер і в"язень Азкабану

   — Водяник, — пояснив Люпин, задумливо розглядаючи ґринділа. — 3 ним не повинно бути проблем. Не те, що з капами. Треба лише розірвати його хватку. Ти помітив, які в нього пальці? Довжелезні, міцні, але дуже крихкі.
   Ґринділ вишкірив зелені зуби, а тоді зарився у водорості.
   — Чаю? — запропонував Люпин, роззираючись за чайником. — Я якраз збирався заварити.
   — Дякую, — зніяковів Гаррі.
   Люпин дзенькнув по чайнику чарівною паличкою, і з його носика раптом вирвався струмінчик пари.
   — Сідай, — сказав Люпин, знімаючи накривку з брудної банки. — На жаль, маю чай тільки в пакетиках... але ж на чай у листочках ти вже, мабуть, і дивитися не хочеш? — у Люпинових очах поблискували лукаві вогники.
   — А звідки ви знаєте?
   — Розповіла професорка Макґонеґел, — сказав Люпин і подав Гаррі щербату чашку з чаєм. — Тебе це засмутило?
   — Та ні, — озвався Гаррі.
   Він хотів було розповісти Люпинові про пса з алеї Магнолій, але передумав. Люпин ще подумає, ніби Гаррі боягуз. Він уже й так не дав йому зійтися з ховчиком.
   Очевидно, ці думки відобразилися на його обличчі, бо Люпин запитав:
   — Гаррі, тебе щось непокоїть?
   — Ні, — збрехав Гаррі. Він сьорбнув чаю і глянув на ґринділа, що показував йому кулачка. — Так... тривожить, — зненацька зізнався він і поставив чай на стіл. — Пам'ятаєте, як ми змагалися з ховчиком?
   — Та-а-ак, — повільно мовив Люпин.
   — Чом ви тоді не дали позмагатися й мені?
   Люпин підняв брову.
   — Я думав, Гаррі, що це й так зрозуміло, — здивовано відповів він.
   Гаррі розгубився: він думав, що Люпин уникатиме відповіді.
   — Але чому? — знову повторив він.
   — Ну-у, — злегка нахмурився Люпин, — я припускав, що, побачивши тебе, ховчик постане в образі лорда Волдеморта.
   Гаррі не спускав з Люпина очей. Він аж ніяк не сподівався такої відповіді, до того ж Люпин назвав Волдеморта на ім'я. А ніхто, крім Дамблдора (і самого Гаррі) не наважувався його так називати.
   — Це, звісно, моя вина, — сказав Люпин, і далі похмуро зиркаючи на Гаррі. — Але мені здавалося, що Волдемортова з'ява в учительській була б недоречна. Я боявся, що серед учнів почнеться паніка.
   — У мене й справді промайнула думка про Волдеморта, — чесно зізнався Гаррі. — Але тоді я... я пригадав... дементора.
   — Розумію, — замислено мовив Люпин. — Ну, що ж... це вражає. — Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. — Це означає, що найбільше в світі ти боїшся... боятися. Дуже мудро, Гаррі.
   Гаррі не знав, що казати і зробив ще ковточок.
   — То ти, отже, вирішив, що я вважав тебе не здатним побороти ховчика?
   — Ну... так, — зізнався Гаррі і йому полегшало на душі. — Пане професоре, ви ж знаєте, що дементори...
   Тут хтось постукав у двері.
   — Заходьте, — сказав Люпин.
   Двері відчинилися, і зайшов Снейп із келихом, з якого ледь курилася пара. Побачивши Гаррі, Снейп зупинився і примружився.
   — А, Северус, — посміхнувся Люпин. — Дуже тобі вдячний. Можеш поставити отут на столі.
   Снейп поставив задимленого келиха, позираючи то на Гаррі, то на Люпина.
   — А я ось показував Гаррі ґринділа, — люб'язно пояснив Люпин, кивнувши на акваріум.
   — Цікаво, — навіть не глянувши на акваріум, промовив Снейп. — Люпине, це треба випити відразу.
   — Я так і зроблю, — запевнив Люпин.
   — Якщо захочеш ще, — сказав Снейп, — то будь ласка: я приготував цілий казан.
   — Мабуть, завтра вип'ю ще трохи. Дуже тобі дякую, Северусе.
   — Нема за що, — відповів Снейп, але щось у його погляді Гаррі не сподобалося. Снейп вийшов з кімнати похмурий і насторожений.
   Гаррі допитливо глянув на келих.
   — Професор Снейп люб'язно погодився зварити мені зілля, — усміхнувся Люпин. — Сам я ніколи не вмів його добре готувати, а ця настійка особливо складна. — Він підніс келиха, понюхав, відпив ковточок, і його пересмикнуло. — Шкода, що не можна додавати цукру.
   — А від чого...? — почав було Гаррі, але Люпин перебив його на півслові.
   — Я щось погано себе почуваю, — сказав він. — Це єдине, що мене рятує. Мені дуже пощастило працювати разом з професором Снейпом. Це зілля мало хто вміє варити.
   Професор Люпин відсьорбнув ще один ковток, а Гаррі ледве стримався, щоб не вибити келиха йому з рук.
   — Професор Снейп дуже цікавиться темними мистецтвами, — проказав він.
   — Справді? — озвався Люпин і відсьорбнув ще.
   — Навіть кажуть... — Гаррі завагався, а тоді відчайдушно додав: — кажуть, що він піде на все, тільки б здобути посаду вчителя захисту від темних мистецтв!
   Люпин допив келиха і скривився.
   — Жахливе вариво, — сказав він. — Ну, Гаррі, мабуть, я ще трохи попрацюю. Побачимося на бенкеті.
   — Добре, — сказав Гаррі і поставив на стіл чашку.
   Спорожнілий Снейпів келих усе ще курився.
   *
   — Ось, тримай, — сказав Рон. — Взяли, скільки змогли... — На Гарріні коліна посипалася яскрава злива цукерків.
   З першими сутінками Рон і Герміона вбігли у вітальню. Розчервонілі з холодного вітру, вони сяяли від задоволення.
   — Дякую. — Гаррі взяв пакетик крихітних чорних перчортиків. — Ну, як там Гоґсмід? Де ви були?
   Де вони тільки не були! І в крамниці магічного знаряддя "Дервіш і Бенґіс", і в магазині жартів "Зонко", і в "Трьох мітлах" — о-о, ті пінисті кухлі з гарячим маслопивом!...
   — А пошта, Гаррі! Двісті сов, кожна на своїй поличці, у кожної свій колір, що позначає її швидкість!
   — А в "Медових руцях" — нові сорти помадок. Куштуй, скільки хочеш! Ось, і тобі трохи...
   — Здається, ми бачили велетня-людожера. Чесно, там у "Трьох мітлах" така публіка!..
   — Шкода, що не можна було захопити трохи маслопива, воно так зігріває...
   — А чим ти займався? — стурбовано запитала Герміона. — Готував уроки?
   — Ні, — відповів Гаррі. — Люпин запросив мене до свого кабінету на чай. А потім там з'явився Снейп...
   Він розповів їм про келих. Рон аж роззявив рота.
   — І Люпин це випив? Йому що, життя обридло? — мало не задихнувся Рон.
   Герміона глянула на годинник.
   — Треба йти, за п'ять хвилин початок бенкету...
   Вони вистрибнули крізь отвір у портреті і, продовжуючи розмовляти про Снейпа, злилися з юрбою.
   — Але ж він... знаєте... — Герміона стишила голос і схвильовано озирнулася, — він не став би... труїти Люпина... на очах у Гаррі.
   — Може, й так, — погодився Гаррі. Тим часом вони перетнули вестибюль і увійшли до Великої зали. Зала була прикрашена сотнями гарбузів із засвіченими всередині свічками, цілими роями тріпотливих кажанів і морем оранжевого серпантину, що яскраво зміївся попід грозовою стелею.
   Їжа була розкішна. Навіть Герміона і Рон, які мало не лускали від медоворуцівських ласощів, наклали собі по дві порції усіх страв. Гаррі позирав на учительський стіл. Професор Люпин видавався бадьорим, він жваво перемовлявся з учителем замовлянь Флитвіком. А ось Снейп щось надто часто зиркав на Люпина. Але, може, це тільки так здавалося?..
   На закінчення бенкету гоґвортські привиди влаштували цілу виставу. Вони зненацька вигулькнули зі стін і столів, і синхронно закружляли в повітрі. Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, з величезним успіхом відтворив сцену, присвячену халтурному відтинанню власної голови.
   Цей чудовий вечір не зміг зіпсувати навіть Мелфой. — Вітання від дементорів, Поттер! — загорлав він, коли всі вже виходили з Великої зали.
   Гаррі, Рон і Герміона разом з рештою ґрифіндорців прямували звичною дорогою до своєї вежі. Але біля портрета Гладкої Пані вони побачили справжнє юрмище.
   — Чому ніхто не заходить? — здивувався Рон.
   Гаррі глянув понад головами учнів. Схоже, портрет не відчинявся.
   — Дозвольте пройти, будь ласка, — пролунав голос Персі, що поважно проштовхувався в юрбі. — Чого всі поставали? Не могли ж усі забути пароль... Даруйте, я староста школи...
   І тут галас почав стихати. Спочатку завмерли ті, хто стояв попереду, а далі хвиля тиші прокотилася по всьому коридору. Усі почули, як Персі несподівано різко промовив:
   — Покличте хтось професора Дамблдора. Швидко!
   Учні озиралися і зводилися навшпиньки.
   — Що тут таке? — запитала Джіні, котра щойно підійшла.
   Наступної миті з'явився професор Дамблдор і почав протискатися до портрета. Ґрифіндорці розступалися, щоб дати йому дорогу, а Гаррі, Рон і Герміона підійшли ближче.
   — О Господи!.. — вигукнула Герміона і схопила Гаррі за руку.
   Гладка Пані з портрета зникла, а сам портрет був жахливо понівечений: усю підлогу встеляли клапті полотна.
   Дамблдор глянув на понищену картину і стурбовано обернувся до Макґонеґел, Люпина й Снейпа, що саме до нього підбігали.
   — Мусимо її знайти, — сказав Дамблдор. — Професорко Макґонеґел, прошу негайно розшукати містера Філча — нехай огляне в замку кожну картину: треба розшукати Гладку Паню.
   — Шукайте вітра в полі! — заґелґотав хтось поряд. То був Півз Полтерґейст. Він погойдувався над юрбою і тішився, як завжди, коли бачив руйнацію і хаос.
   — Що ти маєш на увазі, Півзе? — спокійно запитав Дамблдор, і Півзова посмішка дещо зів'яла. Він не наважувався дражнити Дамблдора. Натомість голос його став улесливим, проте аж ніяк не приємнішим за ґелґотання.
   — Вона сховалася від сорому, ваше директорство, прошу пана. Вона в жахливому стані. Бачив, як вона бігла тим пейзажем, що на п'ятому поверсі, прошу пана, кривуляючи поміж деревами. Так страшно кричала! — радісно повідомив він, а тоді награно забідкався:
   — От бідолашна.
   — Чи вона казала, хто це зробив? — незворушно поцікавився Дамблдор.
   — О, так, ваше професорство, — відповів Півз із таким виглядом, ніби тримав у руках здоровенну бомбу. — Він, знаєте, неймовірно розсердився, коли вона відмовилася його впустити. — Півз зробив сальто і вишкірився до Дамблдора, запхнувши голову поміж ноги. — Ох, і люта вдача у того Сіріуса Блека!

— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ —
Зловісна поразка

   Професор Дамблдор звелів ґрифіндорцям повертатися до Великої зали. За десять хвилин до них приєдналися гафелпафці, рейвенкловці і слизеринці. Усі були вкрай розгублені.
   — Ми з учителями зараз ретельно обшукаємо весь замок, — оголосив Дамблдор, тимчасом як Макґонеґел і Флитвік замикали усі двері в залу. — Боюся, що задля вашої ж безпеки вам доведеться цю ніч провести тут. Гуртожитських старост я попрошу охороняти входи в залу, а всю відповідальність покладаю на старосту і старостиню школи. Прошу негайно доповідати мені про будь-яке порушення спокою, — звернувся він до Персі, що набундючився, мов індик. — Для повідомлень можете залучати привидів.
   Дамблдор уже збирався йти, але раптом щось згадав:
   — Ага, вам ще будуть потрібні...
   Він легенько махнув чарівною паличкою, і всі столи відлетіли до стін. Ще один помах — і підлога вкрилася сотнями м'якеньких фіолетових спальних мішків.
   — Приємних вам снів, — побажав Дамблдор і зачинив за собою двері.
   Зала збуджено загула. Ґрифіндорці розповідали про свою пригоду.
   — Усім лягати в спальні мішки! — крикнув Персі. — Негайно припиніть розмови! Через десять хвилин вимикаємо світло!
   — Беріть мішки, — сказав Рон Гаррі й Герміоні. Вони схопили три спальні мішки й потягли їх у куток.
   — Думаєте, що Блек і досі в замку? — нетерпляче зашепотіла Герміона.
   — Здається, Дамблдор вважає, що так, — озвався Рон.
   — Нам ще пощастило, що він з'явився сьогодні, — сказала Герміона, коли вони, не роздягаючись, позалазили в спальні мішки і сперлися на лікті, щоб продовжувати розмову. — Саме тоді, як у вежі нікого не було.
   — Мабуть, він утратив відчуття часу, бо постійно мусить ховатися, — припустив Рон. — Забув, що це Гелловін. Інакше він би вдерся сюди.
   Герміона здригнулася.
   Усіх у залі цікавило одне: як Блек сюди потрапив?
   — Може, він уміє являтися? — припустила якась рейвенкловка. — Ну, знаєте, виникати з нічого, просто з повітря.
   — Або якось замаскувався, — додав п'ятикласник з Гафелпафу.
   — Він міг просто прилетіти, — сказав Дін Томас.
   — Слухайте, невже ніхто, крім мене, не прочитав "Історію Гоґвортсу"? — пирхнула Герміона.
   — Цілком можливо, — озвався Рон. — А що?
   — А те, що замок захищений не тільки мурами, — пояснила Герміона. — На нього накладено безліч усіляких заклять, і сюди не так просто проникнути крадькома. Хотіла б я бачити того, хто зумів би прошмигнути повз дементорів. Вони чатують на кожному вході і виході. Повз них неможливо навіть пролетіти. А Філч знає всі таємні переходи, і їх давно вже перекрили...
   — Гасимо світло! — оголосив Персі. — Усі лягайте в спальні мішки і припиняйте розмови!
   Свічки погасли. Світилися тільки сріблясті привиди, що літали тут і там і заклопотано перемовлялися зі старостами гуртожитків, а також зачарована стеля, всіяна зірками, як на справжньому небі. Шепіт і далі не вщухав, тож Гаррі мав відчуття, що засинає десь надворі під легеньке шелестіння вітру.
   Щогодини в залі з'являвся хтось із учителів — перевірити, чи все гаразд. Десь біля третьої ночі, коли майже всі нарешті поснули, увійшов професор Дамблдор і пошукав поглядом Персі. Персі скрадався поміж спальними мішками і лаяв учнів за розмови. Він стояв саме неподалік від Гаррі, Рона й Герміони, коли до них стали наближатися Дамблдорові кроки. Діти миттю прикинулися сплячими.
   — Хтось його бачив, пане професоре? — прошепотів Персі.
   — Ні. Тут усе гаразд?
   — Я все контролюю, пане професоре.
   — Добре. Зараз їх краще не чіпати. Я знайшов тимчасового охоронця для ґрифіндорського портрета. Завтра вже можна буде завести всіх туди.
   — А де Гладка Пані?
   — Сховалася на карті Арґілширу, що на третьому поверсі. Очевидно, вона відмовилася впускати Блека без пароля, тож він на неї й напав. Вона й досі перелякана. А коли заспокоїться, містер Філч її відреставрує.
   Знову рипнули двері, і залунали ще чиїсь кроки.
   — Директоре? — Це був Снейп. Гаррі завмер і нашорошив вуха. — Ми обшукали весь четвертий поверх. Його там немає. А Філч оглянув підвали — там теж нікого.
   — А як астрономічна вежа? Кабінет професорки Трелоні? Соварня?
   — Усе обшукали...
   — Дуже добре, Северусе. Правду кажучи, я й не сподівався, що Блек сховається тут.
   — А як він сюди потрапив, професоре, маєте якісь здогади? — запитав Снейп.
   Гаррі аж підвів голову, щоб краще було чути.
   — Здогадів багато, Северусе, і всі неправдоподібні.
   Гаррі ледь-ледь розплющив очі: Дамблдор стояв до нього спиною, але він міг бачити зосереджене обличчя Персі, а також профіль роздратованого Снейпа.
   — Пам'ятаєте розмову, яку ми мали з вами, директоре... напередодні навчального року? — запитав Снейп, ледь розтуляючи вуста, мовби не хотів, щоб його почув Персі.
   — Пам'ятаю, Северусе. — У голосі Дамблдора прозвучали нотки застороги.
   — Майже неймовірно... щоб Блек міг проникнути в замок без чиєїсь допомоги звідси. Я вже висловив вам своє занепокоєння, коли ви призначили...
   — Я не вірю, що хтось у цьому замку допомагає Блекові, — зупинив його Дамблдор тоном, що не допускав Снейпового заперечення. — Мушу піти до дементорів, — мовив Дамблдор. — Я обіцяв їм сповістити, коли закінчаться наші пошуки.
   — А вони пропонували вам свою поміч, пане професоре? — поцікавився Персі.
   — Ще й як, — холодно озвався Дамблдор. — Та поки я директор, жоден дементор не переступить поріг цього замку.
   Персі зніяковів. Дамблдор швидко й нечутно покинув залу. Снейп провів його обуреним поглядом і теж вийшов.
   Гаррі глянув на Рона й Герміону. Вони лежали з розплющеними очима і розглядали зоряну стелю.
   — Що б це могло означати? — ледь чутно вимовив Рон.
   *
   Наступні кілька днів у школі тільки й було розмов, що про Сіріуса Блека. Висувалися найнесамовитіші припущення щодо його проникнення в замок. Скажімо, Анна Ебот з Гафелпафу цілий урок гербалогії запевняла всіх охочих її слухати, що Блек уміє перевтілюватися на квітучий кущ.
   Подертий портрет Гладкої Пані зняли зі стіни, а на його місце почепили зображення сера Кадоґана разом з його товстеньким сірим коником. Але це мало кого втішило. Сер Кадоґан постійно викликав учнів на дуель і вигадував безглузді паролі, які міняв принаймні двічі на день.
   — Він справжній псих, — поскаржився Персі Шеймус Фініґан. — Чи не можна його замінити?
   — Нема ким. Усі картини бояться того, що сталося з Гладкою Пані, — пояснив Персі. — Тільки серові Кадоґану вистачило відваги.
   Проте сер Кадоґан Гаррі не дошкуляв. Гаррі мав інший клопіт: тепер його постійно опікали. Учителі під різними приводами супроводжували його в коридорах, Персі (очевидно, за наказом матері) ходив слідом за ним, наче самовдоволений сторожовий пес. А на додачу до всього професорка Макґонеґел із траурним виглядом запросила Гаррі у свій кабінет.
   — Нема сенсу приховувати від тебе, Поттере... — почала вона дуже серйозним тоном. — Я розумію, що тебе це приголомшить, але Сіріус Блек...
   — ... полює на мене, — втомлено проказав Гаррі. — Я почув, як Ронів тато розповідав про це його мамі. Містер Візлі працює в Міністерстві магії.
   Професорка Макґонеґел була ошелешена.
   — Он воно що! — промовила вона після деякої паузи. — Ну в такому разі, Поттере, ти зрозумієш, чому тобі не варто ходити вечорами на тренування. Сам, без догляду на полі... довкола лише кілька учнів... це надто небезпечно...
   — Але ж у суботу наша перша гра! — обурився Гаррі. — Я мушу тренуватися, пані професорко!
   Макґонеґел прискіпливо на нього поглянула. Гаррі знав, що вона, як ніхто, вболіває за ґрифіндорську команду. Врешті-решт це ж вона рекомендувала його на ловця. Затамувавши подих, Гаррі чекав.
   — Гм... — професорка Макґонеґел звелася на ноги і подивилася у вікно на квідичне поле, що ледь видніло за пеленою дощу. — Ох... як я хочу, щоб ми нарешті виграли той кубок... але... однак, Поттере... мені буде спокійніше, якщо з вами на тренуваннях буде хтось із учителів. Я попрошу мадам Гуч.
   *
   Погода псувалася з кожним днем, але ґрифіндорська команда під наглядом мадам Гуч тренувалася з особливою самовідданістю. Та на останньому тренуванні перед суботнім матчем Олівер Вуд повідомив команді неприємну новину.
   — Флінт мені сказав, що граємо не зі Слизерином, а з Гафелпафом! — розгнівано вигукнув він.
   — Чому?! — здивувалися гравці.
   — Флінт каже — через ловця: у нього, бачте, ще й досі болить рука, — люто заскреготав зубами Вуд. — Просто вони не хочуть грати в таку погоду. Бояться, що це зменшить їхні шанси...
   Цілий день не вщухала злива, завивав вітер, а тепер, коли говорив Вуд, ще й загримів грім.
   — Мелфоєва рука цілком здорова! — обурився Гаррі. — Він прикидається!
   — Я знаю, але як це довести? — гірко всміхнувся Вуд. — Ми ж тренували всі фінти спеціально для Слизерина. У гапелпафців зовсім інша манера гри! Тепер у них новий капітан, він же й ловець: Седрік Діґорі.
   Анжеліна, Алісія й Кеті раптом захихотіли.
   — Що тут смішного? — насупився Вуд.
   — Це такий високий, симпатичний? — запитала Анжеліна.
   — Такий могутній і мовчазний, — додала Кеті, і вони знову захихотіли.
   — Він мовчазний, бо не може зліпити докупи двох слів, — не стерпів Фред. — Я не розумію, Олівере, чого ти хвилюєшся. Вони ж слабаки. Минулого разу з гафелпафцями Гаррі зловив снича за якихось п'ять хвилин, пам'ятаєш?
   — Тоді була зовсім інша ситуація! — вирячився Вуд. — Діґорі зібрав дуже сильну команду! Він чудовий ловець! Нам не можна розслабитися, розумієте?! Слизерин якраз і наготував нам цю пастку! Ми мусимо перемогти!
   — Олівере, заспокойся! — стурбувався Фред. — Ніхто й не думає розслаблятися. Серйозно.
   *
   Напередодні матчу здійнявся ще сильніший вітер і періщила злива. У тьмяних коридорах і класах запалили додаткові смолоскипи й ліхтарі. Гравці Слизерину ходили горді, як павичі, особливо Мелфой.
   — Ох, якби ж то моя рука боліла хоч крапельку менше! — зітхав він під завивання вітру.
   Ніщо так не хвилювало Гаррі, як завтрашній матч. На перервах між уроками до нього підбігав Олівер Вуд з додатковими вказівками. На третій перерві Вуд говорив так довго, що Гаррі хвилин на десять запізнився на урок захисту від темних мистецтв. Він кинувся бігти, а Вуд і далі кричав йому вслід:
   — Діґорі дуже стрімко розвертається, Гаррі, тож намагайся кружляти...
   Гаррі добіг до кабінету, відчинив двері й увійшов.
   — Вибачте, пане професоре, я...
   Але з-за письмового столу на нього глянув не Люпин, а Снейп.
   — Урок почався десять хвилин тому, Поттере, тож ми, мабуть, знімемо з Ґрифіндору десять очок. Сідай.
   Та Гаррі не зрушив з місця.
   — А де професор Люпин? — запитав він.
   — Він почуває себе занадто кепсько, щоб провести сьогодні урок, — вишкірився Снейп. — Здається, я звелів тобі сідати?
   Але Гаррі й далі стояв.
   — Що з ним сталося?
   Снейпові чорні очі зблиснули.
   — Нічого смертельного, — незадоволено відповів він. — Ще п'ять очок з Ґрифіндору! Якщо я повторю ще раз — це вже буде п'ятдесят.
   Гаррі повільно підійшов до своєї парти. Снейп обвів поглядом клас.
   — Як я вже вам казав перед тим, як мене перебив Поттер, професор Люпин не залишив жодних записів щодо пройдених вами тем...
   — Перепрошую, пане професоре, ми вже пройшли ховчиків, червоних каптуриків, капів і ґринділів, — заторохтіла Герміона, — і мали починати...
   — Годі, — холодно урвав її Снейп. — Мені не потрібна ця інформація. Я тільки звернув вашу увагу на те, що професор Люпин дуже неорганізований.
   — Він найкращий учитель захисту від темних мистецтв! — палко заперечив Дін Томас, а решта класу схвально загула. Снейп нахмурився ще більше.
   — Легко ж вам сподобатися. Люпин не надто вас переобтяжував: з червоними каптурцями і ґринділами впораються навіть першокласники. Сьогодні ми розглянемо...
   Снейп прогортав підручник аж до останнього розділу, який вони ще, звичайно, не проходили.
   — ...вовкулак, — оголосив Снейп.
   — Але ж, пане професоре, — не стрималася Герміона, — ми мали вивчати не вовкулак, а ліхтарників...
   — Міс Ґрейнджер, — неймовірно спокійно вимовив Снейп, — мені чомусь здавалося, що вчитель тут я, а не ви. Отож попрошу всіх відкрити підручник на триста дев'яносто четвертій сторінці. — Він знову обвів поглядом клас. — Усіх! Негайно!
   Учні невдоволено перезирнулися, обурено забурмотіли і розгорнули підручники.
   — Хто мені скаже, як відрізнити вовкулаку від звичайного вовка? — запитав Снейп.
   Усі мовчали. Усі, крім Герміони, чия рука, як завше, миттю злетіла в повітря.
   — То хто? — повторив Снейп, не зважаючи на Герміону. На його вустах знову з'явилася крива посмішка. — Невже професор Люпин навіть не навчив вас, у чому полягає основна різниця між...
   — Чи ж вам не казали?! — вигукнула раптом Парваті, — ми ще не дійшли до вовкулак, ми...
   — Годі! — гаркнув Снейп. — Ну-ну-у... я й не гадав, що побачу третьокласників, які, якщо доведеться, не зуміють розпізнати вовкулаку. Я обов'язково повідомлю професорові Дамблдору, як сильно ви відстали...
   — Пане професоре! — крикнула Герміона. — Вовкулака має всього кілька відмінностей від вовка. Писок вовкулаки...
   — Міс Ґрейнджер, ви вже вдруге встряєте без дозволу, — холодно перебив її Снейп. — Ще п'ять очок з Ґрифіндору за те, що ви така нестерпна всезнайка.
   Герміона почервоніла, як рак, опустила руку і, ледь не плачучи, втупилася в підлогу. Хоч учні й самі, бувало, називали Герміону всезнайкою, але тієї миті увесь клас закипів до Снейпа лютою ненавистю. Рон, що принаймні двічі на тиждень обзивав Герміону цим словом, обурено вигукнув:
   — Ви задали питання, а вона знає відповідь! Навіщо тоді питати, якщо відповідь вас не цікавить?
   Клас завмер: усі відчули, що Рон зайшов задалеко. Снейп сповільна почав на нього насуватися...
   — Призначаю тобі покарання, Візлі, — вимовив Снейп шовковим голосом, мало не притулившись своїм обличчям до Ронового. — І якщо ти ще колись дозволиш собі критикувати мою манеру викладання, то дуже про це пошкодуєш.
   До кінця уроку ніхто не вимовив ані слова. Учні конспектували розділ про вовкулак, а Снейп ходив поміж рядами і перевіряв домашні завдання, які вони виконували ще з професором Люпином.
   — Дуже поверхове пояснення... це неправильно, капи переважно мешкають у Монголії... Професор Люпин поставив за це вісім балів з десяти? Це й на трійку не тягне...
   Задзвонив дзвоник, але Снейп ще трохи їх затримав.
   — До понеділка здасте мені двосувійний реферат про методи розпізнавання і знищення вовкулак. Я нарешті за вас візьмуся. Візлі, запишись, я виберу тобі покарання.
   Відійшовши далі від класу, Гаррі й Герміона разом з іншими однокласниками щедро висловлювали усе своє незадоволення Снейпом.
   — Снейп завжди зазіхав на цю посаду, але ще ніколи так відверто не доскіпувався до жодного учителя, — мовив Гаррі Герміоні. — Чого він так напосівся на Люпина? Невже через того ховчика?
   — Не знаю, — замислено відповіла Герміона. — Я сподіваюся лише, що Люпин якнайшвидше видужає.
   Рон наздогнав їх за кілька хвилин, ледве стримуючи гнів.
   — Ви знаєте, що той... (він обізвав Снейпа таким словом, що Герміона аж вигукнула: "Роне!") ...примусив мене робити? Я маю чистити нічні горщики в лікарні. Без жодних чарів! — Рон стиснув кулаки. — І чому Блек не заховався у Снейповім кабінеті, га? Він би його там угробив нам на радість!..
   *
   На другий день Гаррі прокинувся ще до світання. Якусь мить йому здавалося, що його розбудило ревіння вітру, але тоді він відчув холод на потилиці і рвучко сів на ліжку. Біля нього висів у повітрі Півз Полтерґейст і щосили дмухав йому у вухо.