***
Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Ірма Коник
Мені б хотілось отримати доступ до першоджерел та нових досягнень психологічної науки — адже до нас вони доходять зі значним запізненням та ще й у поганому перекладі. У нас чомусь дуже мало публікацій про психологічний експеримент — нажаль, цей метод ще й досі, за старою звичкою, вважають жорстоким, неетичним засобом отримання наукової інформації.
***
Ця історія розпочалася в Сент-Ендрюзі, тут вона мусить і закінчитись… Нас, втікачів зі Школи, котрих з’ясувалося близько двадцяти п’яти осіб, тимчасово розмістили на проживання в старому корпусі Коледжа Святого Сальвадора — якраз там, де я шукала собі застосування по приїзді до містечка. Умови тут, звісно, були не такі, як в Школі — ми жили по четверо в маленьких кімнатках із металевими двоярусними ліжками і маленькими вікнами, які виходили на вузьку і непривітну Норз-Стріт. Місто готувалося до зустрічі Різдва, студенти — до зимової сесії; навколо вирували будні, зовсім нам незрозумілі і чужі… На нас, застуджених і неприкаяних, дивились як на біженців — зі співчуттям і легким острахом. Звісно, невідомо ще, як-то на нас окошилися наші поневіряння…
Кілька днів, які ми провели в Коледжі Святого Сальвадора, пройшли для нас немов в легкому анабіозі. Ми звісно, спілкувалися, відвідували один одного, заліковували, як могли, психічні та фізичні травми, але ніхто не говорив про події останніх днів. Ми чекали на вердикт поліції, сподівалися, що нам, нетямущим, нарешті розтлумачать, що ж насправді відбувалося в Школі.
І ми таки дочекалися. Правда, пояснення прийшло не від поліції, а від керівництва Університету. Зранку в п’ятницю, дев’ятнадцятого листопада (боже, не пройшло і двох місяців від початку навчання в Школі!) нас повідомили, що після сніданку з нами всіма говоритиме ректор Університету. Ця новина вмить розтопила дзвінку кригу, якою ми обросли за ці кілька днів — під час сніданку ми не могли навіть їсти, нас нарешті прорвало варіантами, гіпотезами, підозрами… Втім, ні я, ні Дафна з Еваном не поділяли загальної ейфорії. В нас, схоже, напрацювалося одне на трьох недобре передчуття. Тоні чомусь не знаходив собі місця… А, до речі, слід сказати, що за цих кілька днів наші стосунки відчутно потеплішали — він приносив мені тістечка з найближчої пекарні, заварював чай і заводив довгі інтимні бесіди. Не те щоб мене це не тішило, але я не могла зрозуміти причини такої раптової зміни ставлення. Втім, я, схоже, навчилася цінувати маленькі невибагливі радощі існування, тож я й не запитувала. Запитуючи, ризикуєш почути відповідь… А кому воно треба?
Отож, після сніданку, ми, не відволікаючись, поспішили до вказаної аудиторії. Там на нас чекали кілька серйозних чоловіків в сірих костюмах і огрядний сивий дядько, який представився ректором Сент-Ендрюзівського Університету, Девідом Стрейтеном. Обличчя, знайоме до болю… А, ну звісно! Це ж той літній чоловік, який приїздив до нас на Роллс-Ройсі в компанії білявого юнака! Тут, правда, не зовсім зрозуміло, хто кого супроводжував, але хтось із них мусив бути тим самим загадковим Куратором…
Коли я повідомила про це Дафні, вона лише кивнула, сказавши, що чогось такого і очікувала.
Стрейтен привітався і почав свою промову. Він говорив трохи в ніс, що створювало досить кумедне враження — такий собі бюргер з солідним пивним черевцем та алергією на собак. Втім, те, що він говорив, зовсім не відповідало його доброзичливим манерам… Сірі чоловіки мовчали і слухали. Було таке враження, що слухати — то їхнє основне заняття в житті. Втім, не виключено, що так воно й було.
"Шановні студенти, — звернувся до нас ректор, — Шкодую, що не познайомився з вами раніше. Маю на увазі, познайомився особисто. Заочно, таки би мовити, я знаю вас усіх досить добре. Ми з вами вже деякий час працюємо разом, ми — учасники одного проекту, щоправда, ми брали участь в ньому з різних, так би мовити, сторін. Втім, я думаю, мені треба вам дещо пояснити, перед тим, як ми підемо далі…"
Він озирнув аудиторію, примруживши свої бляклі очі, мов підсліпувата бабця… Ми похмуро мовчали, тож ректор зітхнув і продовжив говорити.
"Цей проект з початку мав назву "Fair Play", тобто "чесна гра", але по ходу дії ми вирішили перейменувати його в проект "Repentance". Цей проект здійснювався за підтримки Міністерства оборони Великобританії та за особистого сприяння, так би мовити, представників правлячої династії…"
Його слова були зустріті глухим гомоном тихого шоку… Он як, значить, правлячої династії… Зрозуміло тепер, хто такий той білявий в масці… Тільки якого лиха їм від нас треба?! Пан Стрейтен кивнув, ніби наша реакція ідеально вписувалася в його сценарний план.
"Я коротко розкажу вам про суть проекту… В нашому суспільстві, традиційно, обман лежить поза сферою етики повсякденного спілкування. Втім час змінюється, змінюючи багато які норми і правила. Нині обман, містифікація, психологічна маніпуляція не лише стають нормою, але й сприймаються як необхідні характеристики для певних сфер суспільної діяльності. Для багатьох саме обман є засобом самореалізації та адаптації до суспільства. Нас, науковців, так само як і провідних представників певних служб міністерства оборони, цікавило, як саме впливає на людську психіку стан безперервної містифікації.
Отож, ви всі були відібрані для участі в експерименті, метою якого було дослідити вплив легітимації обману на поведінку та психологічний стан. Мушу сказати, що це не була перша наша спроба, але попередні експерименти не давали такого показового результату, якого було досягнуто цим разом. Як ми з’ясували, необхідна не лише легітимація обману, не лише активне заохочення до застосування його на практиці, але й елемент конкуренції, котрий провокує людину на нехарактерні для неї вчинки.
Так народилася ідея розподілу студентів на кілька груп, які повинні були змагатися між собою. За нашим планом, одна з груп повинна була створити основу для містифікації, інша — активно заважати першій втілювати її задум, протиставляючи їй свій варіант подій, третя — створювати сприятливий психологічний стан для містифікації, якою б вона не була, а четверта — розіграти найбільш переконливий сюжет. Ці групи, котрі ви краще знаєте за іменами керівників — відповідно до попереднього переліку, професора Арта, професора Бамбузла, доктора Мілтона та професорки Демінор — отримали кожна своє завдання, з якими, як на мене, всі впорались на відмінно…"
Я роззирнулася… "Відмінники" сиділи приголомшені, на обличчях декотрих застигла ідіотська силувана посмішка, яку іноді можна побачити на театральних масках… Дафна затулила лице руками, Боян прикусив губу, Еван м’яв руки немовби перед бійкою… Тоні… Чому він відвернувся?
"Втім…— тим часом продовжував ректор, — практика показала, що існує тенденція по зростанню, так би мовити, жорсткості застосовуваних засобів. Так, якщо група пана Арта, яка заклала фундамент містифікації, обмежилась підробкою листа та демонстрацією артефактів, то група доктора Мілтона, вдалася вже до безпосереднього психологічного тиску. Саме вони переконували колег поїхати із Школи, зазирали вночі у вікна, вони підклали шматок одягу дівчини, яка від’їхала, до вугільної ями, саме вони склали звернення від Лордів…
Голос Стрейтена розчинається в повітрі мов дим дешевих цигарок. Мене завжди нудило від їх запаху…
— Я… Я просто… Це все через ваші витребеньки!
Здавалося, вона зараз заплаче. Ми відійшли в куток, аби не дратувати нещасну.
Горан і Міхал, які сиділи найближче, перезирнулися, усміхаючись.
"… молодці, що тут скажеш, дуже винахідливо. Група панни Демінор вдалася вже до фізичного впливу — викрадення і, так би мовити, елементів тортур. Ще вони дуже артистично розіграли мотив злочинної змови викладачів. Повірте, за цим всім було надзвичайно цікаво спостерігати…"
Ось, значить як…
— Ти хочеш сказати, можна так зухвало брехати — заради мистецтва?
— Можна, — серйозно відповів він.
— І ти… теж так робиш?
— Я? Звичайно.
Я, дурепа, не вірила, я не бажала вірити… Цікаво, що ти відчував тоді, притискаючи до мого обличчя ганчірку з хлороформом? Невже задоволення від служіння мистецтву?
"…А от група Бамбузла перевершила всі наші сподівання — вони наважились навіть інсценувати вбивство, аби лишень останнє слово було за ними…"
Ректор, здається говорив щось і далі своїм байдужим гугнявим голосом. Щось про компенсацію, про зарахування до Університету…
Тільки я дуже сильно сумніваюсь, що його слухали.
Хтось підхопився з місця, хтось обурено лаявся, хтось просто сидів в німому заціпенінні. Кожен з нас, схоже, почув для себе щось нове, кожен був — більше чи менше — приголомшений почутим…
Було таке враження, ніби я насилу прокинулась, прийшла до тями після довгої і тяжкої хвороби… Навколо мене були якісь незнайомі люди, з обличчями спотвореними, ні, не соромом, прикрістю від викриття обману.
А от мені було соромно. Мені було гидко. Мені хотілося якомога швидше потрапити під душ, щоб змити цей бруд. Все це лайно облуди, жорстокості, знущання… Тільки я відчувала, що цей бруд не змити, що він залишиться назавжди як рубці, як опіки…
Смішно, мені ще зовсім недавно хотілось експериментів і ось, будь-ласка, мрії збуваються…
Не було навіть сил обуритись. Вони, звісно, порушили всі можливі закони, але в нашому світі можна обійти що завгодно, тим більше "за особистого сприяння представників правлячої династії…"
А втім, ми самі винні. Ніхто ж нас не силував обманювати інших. Пригадую, мені це навіть подобалось…
Собі, мабуть, можна вибачити все. Але мені все ж таки цікаво, як саме виправдовує себе Тоні, мій добрий єзуїт, в котрого я майже встигла закохатись? Мені надзвичайно цікаво. Він дивиться повз мене, мій чарівний монстр. Відводить очі…
Ми змогли пережити випробування брехнею. Хто ж знав, що випробування правдою виявиться настільки нестерпним?
Ректор озирнув нас своїми риб’ячими очима. Уважно, зацікавлено, мовби спостерігаючи за новим видом зеленої тлі… А може ми і є — новий вид? Покоління без совісті і сорому, покоління містифікаторів… Мутанти людського роду…
Я тихо розсміялась. Ми — покоління переможців. За нами майбутнє.
ВИСНОВКИ
Першу половину життя ми вчимося, другу — вчимо самі… Це ніщо інше, як прагнення компенсації, вічне колесо перероджень. Сьогодні — нас, завтра — ми… Адже будь-яке навчання — це примус. Демаркаційні лінії, якими розтинають землю обітовану, перекладання хреста з одних плечей — на інші.
Будь— яке навчання -це обман, адже нас вчать ті, хто має над нами владу.
Втім, влада — це теж обман. Це — наркотичне зілля, яке викликає ілюзію контролю. Приємну і небезпечну ілюзію. І згодом будь-який "керманич долі" — керівник, вождь, маніпулятор — потрапляє у залежність від цього наркотику, починаючи служити йому, у релігійному запалі жертвуючи все, що має.
Власне, релігія — це такий же обман, поєднання абсурду і ритуалу. Вірю, бо безглуздо… Люди невибагливі. В них свій шкурний інтерес — страх або сподівання винагороди. "Бо велика нагорода чекає нас на небесах…" Чекає, звісно. Бог-любов, навколо якого обертається невибагливий всесвіт…
Любов, звичайно — теж обман, незгірш за інші. Клондайк, куди стікаються тисячі золотошукачів. Шукачів щастя, яких самих ошукують… Любов — це взагалі надзвичайно безглузде явище. Адже люди добровільно погоджуються закрити очі на правду, довіряючи свою долю першому-ліпшому… Втім, дурість, як казав мудрий Еразм, — провідник і покровитель суспільства.
Зрештою, суспільство — це також обман. Чи, радше, — театр. Ми дуримо інших, інші роблять вигляд, що вірять. А ми вдаємо, що віримо їм. І навіть, буває, плескаємо в долоні, в захопленні від гри. А як інакше можна жити у світі, де кожен має по кілька облич, де слова — це трясовина, на дні якої марно шукати зміст?
Отож, школа — це ін’єкція обману, яку ми отримуємо в ніжному віці, щоб зуміти вижити у світі лицемірства, чи то пак, лицедійства… Школа — це плацдарм для військових вчень, де ми випробовуємо свою силу, щоб потім, озброєними і небезпечними, вирушити в світ. І горе тому, хто так і не зуміє створити з себе бойову одиницю. На нього, щирого і відвертого, ніхто не чекає, таких, переважно, кличуть невдахами і нездарами. Звісно, вміння переконливо дурити — це й справді велика вдача, щедрий дар.
Всі ми потроху — народні артисти. Однак, є такі, хто вміє дурити професійно, для кого обман — покликання і сенс життя. Таким людям збрехати набагато легше, ніж сказати правду. А знаєте, чому? Правда — це слабкість, це демонстрація власної вразливості… Отож, їм просто страшно. Нині ця параноя набуває епідемічного розмаху. Брешуть всі, відчайдушно, розпачливо… Щоб потім, на самоті, напитись до очманіння або ридати, душачи подушку в обіймах.
І це — теж наслідки нашого виховання. Ми вчимося бути безжальними до себе і до інших, нехай там як не пропагують ідеологію "другої щоки". Безжальними, тому що світ належить першим. Тому що виживає сильніший. Цього теж навчають в школі, бо школа — слуга суспільства, а суспільство — заручник прогресу. Прогрес, поступ якого все пришвидшується, в свою чергу, неможливий без природного відбору. А природний відбір безжальний.
Отож, ми самі прирекли себе на брехню. Затиснені в кут, ми будемо дурити себе і інших, аж поки нас не замкнуть в камері з м’якими стінами… А може, ми призвичаїмось? Може, нас врятує своєчасна мутація, що дозволить нам протистояти параної неминучого прогресу?
Еволюція продовжується?
Будь— яке навчання -це обман, адже нас вчать ті, хто має над нами владу.
Втім, влада — це теж обман. Це — наркотичне зілля, яке викликає ілюзію контролю. Приємну і небезпечну ілюзію. І згодом будь-який "керманич долі" — керівник, вождь, маніпулятор — потрапляє у залежність від цього наркотику, починаючи служити йому, у релігійному запалі жертвуючи все, що має.
Власне, релігія — це такий же обман, поєднання абсурду і ритуалу. Вірю, бо безглуздо… Люди невибагливі. В них свій шкурний інтерес — страх або сподівання винагороди. "Бо велика нагорода чекає нас на небесах…" Чекає, звісно. Бог-любов, навколо якого обертається невибагливий всесвіт…
Любов, звичайно — теж обман, незгірш за інші. Клондайк, куди стікаються тисячі золотошукачів. Шукачів щастя, яких самих ошукують… Любов — це взагалі надзвичайно безглузде явище. Адже люди добровільно погоджуються закрити очі на правду, довіряючи свою долю першому-ліпшому… Втім, дурість, як казав мудрий Еразм, — провідник і покровитель суспільства.
Зрештою, суспільство — це також обман. Чи, радше, — театр. Ми дуримо інших, інші роблять вигляд, що вірять. А ми вдаємо, що віримо їм. І навіть, буває, плескаємо в долоні, в захопленні від гри. А як інакше можна жити у світі, де кожен має по кілька облич, де слова — це трясовина, на дні якої марно шукати зміст?
Отож, школа — це ін’єкція обману, яку ми отримуємо в ніжному віці, щоб зуміти вижити у світі лицемірства, чи то пак, лицедійства… Школа — це плацдарм для військових вчень, де ми випробовуємо свою силу, щоб потім, озброєними і небезпечними, вирушити в світ. І горе тому, хто так і не зуміє створити з себе бойову одиницю. На нього, щирого і відвертого, ніхто не чекає, таких, переважно, кличуть невдахами і нездарами. Звісно, вміння переконливо дурити — це й справді велика вдача, щедрий дар.
Всі ми потроху — народні артисти. Однак, є такі, хто вміє дурити професійно, для кого обман — покликання і сенс життя. Таким людям збрехати набагато легше, ніж сказати правду. А знаєте, чому? Правда — це слабкість, це демонстрація власної вразливості… Отож, їм просто страшно. Нині ця параноя набуває епідемічного розмаху. Брешуть всі, відчайдушно, розпачливо… Щоб потім, на самоті, напитись до очманіння або ридати, душачи подушку в обіймах.
І це — теж наслідки нашого виховання. Ми вчимося бути безжальними до себе і до інших, нехай там як не пропагують ідеологію "другої щоки". Безжальними, тому що світ належить першим. Тому що виживає сильніший. Цього теж навчають в школі, бо школа — слуга суспільства, а суспільство — заручник прогресу. Прогрес, поступ якого все пришвидшується, в свою чергу, неможливий без природного відбору. А природний відбір безжальний.
Отож, ми самі прирекли себе на брехню. Затиснені в кут, ми будемо дурити себе і інших, аж поки нас не замкнуть в камері з м’якими стінами… А може, ми призвичаїмось? Може, нас врятує своєчасна мутація, що дозволить нам протистояти параної неминучого прогресу?
Еволюція продовжується?
ВІДГУК КЕРІВНИКА
На мою думку, робота Ірми Коник цікава в першу чергу не якимось незвичним ракурсом, не заплутаним сюжетом, але актуальністю ідеї. Ця ідея мусила прозвучати рано чи пізно, а Ірмі просто вдалося вчасно підхопити і розвинути тему.
Ідею, про яку йдеться, не артикульовано в самому тексті, втім, я не назвав би цей факт недоліком роботи. Приблизно такою ж є логіка загадки — те, мається на увазі, не повинно вимовлятися, інакше вправа втрачає сенс.
Однак, я змушений заповнити цю лакуну аби адекватно оцінити текст. Основну ідею роботи можна було б сформулювати наступним чином: девіантна поведінка інституалізується суспільством лише після того, як її було переведено на професійні рейки. Так, вульгарна бійка перетворюється на мистецтво єдиноборства, підглядання та підслухування — на професійний шпіонаж, проституція — на інститут гейш. Цей перелік можна продовжувати.
В даному випадку йдеться про містифікацію та обман. Непереборна схильність до обману є патологією невротичної, а іноді і психотичної природи. Така поведінка часто приносить шкоду навколишнім і тому, безперечно, вважається девіантною. Втім, за часів модернізації ставлення до багатьох девіацій змінюється. Авантюристи, шахраї і так звані трікстери стають героями кінофільмів і романів. Згадаймо Борхеса з його схильністю до літературних містифікацій, Фаулза з його культом мага-містифікатора, Еко і його "гру з читачем"…
Я не беруся стверджувати, що прихильність до містифікації є "хворобою" виключно нашої епохи. Проти цього свідчили б численні приклади, з міфів та епосу різних народів. Однак, основна відмінність між ставленням до містифікації в архаїчні та модерні часи полягає в статусі містифікатора: раніше право вводити в оману належало божествам чи епічним героям, тоді як сьогодні на це право претендує перший ліпший. Тому, власне, і було профанізовано поняття "трікстера", яке нині прикладається ледве що не до звичайного шахрая.
Професіоналізація обману повернула б містифікацію зі сфери профанного, якщо не до сакральної сфери, то, принаймні, до царини, де володарює ритуал. У вступі авторка роботи наголошує, що влада вчителів тримається на духовному авторитеті. Вона не розвиває цю тезу, хоча варто відзначити, що навчання — це не лише містифікація, не лише обман, але й ритуал. Це робить школу набагато більшим, ніж "гротескна модель суспільства". Школа Містифікації, винайдена Ірмою Коник, могла б стати храмом обману, де містифікація є святинею, а отже, самоціллю.
Суспільство, де обман здійснювався би спеціально підготованими професіоналами, було би суспільством зомбі, індивідуумів, чия поведінка легко прораховується і програмується. Безрадісна перспектива.
Втім, у досвіді викладачів Школи Містифікації, законспектованому Ірмою Коник, можна легко впізнати факти і тенденції, властиві нашому суспільству. Це змушує задуматись, чи не живемо ми, часом, саме в такому запрограмованому світі?
Я вважаю, що кваліфікаційна робота Ірми Коник відповідає вимогам атестаційної комісії і рекомендую її до захисту.
Проф. С. Ольберт
1. James A. Wylie. The History of Protestantism. http://www.whatsaiththescripture.com/Voice/History.Protestant.v3.b24.html#
2. Jerry Sheffeld. The mystification cultural tradition. — Oxford, 1998. — 344 p.
3. Александр Дугін. Конспірологія. Парадигми змови.
http://www.arctogaia.com/http://www.arctogaia.com/
4. Антонен Арто. Театр Жорстокості (Другий Маніфест) Denoel et Steele, 1933
5. Барт Р. Вибрані роботи: Семіотика: Поетика: Пер. з фр. — М.: Прогресс, 1989-616 с.
6. Георгій Грачев, Ігор Мельник. Маніпулювання особистістю: організація, способи і технології інформаційно-психологічного впливу.
http://www.philosophy.ru/iphras/library/manipul.html
7. Дж. Ентін. Теорії змови і конспіративістський менталітет.
http://www.ibmh.msk.su/vivovoco/VV/PAPERS/ECCE/CONSP.HTM
8. Єршов П. Режисура як практична психологія. М.: Искусство, 1972
9. Мілтон Еріксон. Зміна безсвідомого.
http://www.nlp.kiev.ua/literature/milton.htm
10. Можливі світи і віртуальні реальності. Випуск I. Укладачі В. Я. Друк и В. П. Руднєв. Інститут сновидінь і віртуальних реальностей. Москва, 1995
11. Н. Гудмен — Способи створення світів. М., "Идея-пресс" — "Праксис", 2001.
12. Т.Г.Березовая. Стратегія соціальних містифікацій. Навчальний посібник для студентів факультетів соціології. — СПБГУ, 1999. — 217 с.
13. У. Л. Уілмхерст. Масонське посвячення
http://www.theosophy.ru/lib/mas-posv.htm
14. Фрезер Дж. Золота гілка. Дослідження магії і релігії. Лондон 1923
15. Ю.М.Жуков, Д.В.Хренов. Методичний аналіз дослідження нещирості.// Мир психологии. № 3. 1999. с. 219-230.
Ідею, про яку йдеться, не артикульовано в самому тексті, втім, я не назвав би цей факт недоліком роботи. Приблизно такою ж є логіка загадки — те, мається на увазі, не повинно вимовлятися, інакше вправа втрачає сенс.
Однак, я змушений заповнити цю лакуну аби адекватно оцінити текст. Основну ідею роботи можна було б сформулювати наступним чином: девіантна поведінка інституалізується суспільством лише після того, як її було переведено на професійні рейки. Так, вульгарна бійка перетворюється на мистецтво єдиноборства, підглядання та підслухування — на професійний шпіонаж, проституція — на інститут гейш. Цей перелік можна продовжувати.
В даному випадку йдеться про містифікацію та обман. Непереборна схильність до обману є патологією невротичної, а іноді і психотичної природи. Така поведінка часто приносить шкоду навколишнім і тому, безперечно, вважається девіантною. Втім, за часів модернізації ставлення до багатьох девіацій змінюється. Авантюристи, шахраї і так звані трікстери стають героями кінофільмів і романів. Згадаймо Борхеса з його схильністю до літературних містифікацій, Фаулза з його культом мага-містифікатора, Еко і його "гру з читачем"…
Я не беруся стверджувати, що прихильність до містифікації є "хворобою" виключно нашої епохи. Проти цього свідчили б численні приклади, з міфів та епосу різних народів. Однак, основна відмінність між ставленням до містифікації в архаїчні та модерні часи полягає в статусі містифікатора: раніше право вводити в оману належало божествам чи епічним героям, тоді як сьогодні на це право претендує перший ліпший. Тому, власне, і було профанізовано поняття "трікстера", яке нині прикладається ледве що не до звичайного шахрая.
Професіоналізація обману повернула б містифікацію зі сфери профанного, якщо не до сакральної сфери, то, принаймні, до царини, де володарює ритуал. У вступі авторка роботи наголошує, що влада вчителів тримається на духовному авторитеті. Вона не розвиває цю тезу, хоча варто відзначити, що навчання — це не лише містифікація, не лише обман, але й ритуал. Це робить школу набагато більшим, ніж "гротескна модель суспільства". Школа Містифікації, винайдена Ірмою Коник, могла б стати храмом обману, де містифікація є святинею, а отже, самоціллю.
Суспільство, де обман здійснювався би спеціально підготованими професіоналами, було би суспільством зомбі, індивідуумів, чия поведінка легко прораховується і програмується. Безрадісна перспектива.
Втім, у досвіді викладачів Школи Містифікації, законспектованому Ірмою Коник, можна легко впізнати факти і тенденції, властиві нашому суспільству. Це змушує задуматись, чи не живемо ми, часом, саме в такому запрограмованому світі?
Я вважаю, що кваліфікаційна робота Ірми Коник відповідає вимогам атестаційної комісії і рекомендую її до захисту.
Проф. С. Ольберт
КОРОТКИЙ ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. James A. Wylie. The History of Protestantism. http://www.whatsaiththescripture.com/Voice/History.Protestant.v3.b24.html#
2. Jerry Sheffeld. The mystification cultural tradition. — Oxford, 1998. — 344 p.
3. Александр Дугін. Конспірологія. Парадигми змови.
http://www.arctogaia.com/http://www.arctogaia.com/
4. Антонен Арто. Театр Жорстокості (Другий Маніфест) Denoel et Steele, 1933
5. Барт Р. Вибрані роботи: Семіотика: Поетика: Пер. з фр. — М.: Прогресс, 1989-616 с.
6. Георгій Грачев, Ігор Мельник. Маніпулювання особистістю: організація, способи і технології інформаційно-психологічного впливу.
http://www.philosophy.ru/iphras/library/manipul.html
7. Дж. Ентін. Теорії змови і конспіративістський менталітет.
http://www.ibmh.msk.su/vivovoco/VV/PAPERS/ECCE/CONSP.HTM
8. Єршов П. Режисура як практична психологія. М.: Искусство, 1972
9. Мілтон Еріксон. Зміна безсвідомого.
http://www.nlp.kiev.ua/literature/milton.htm
10. Можливі світи і віртуальні реальності. Випуск I. Укладачі В. Я. Друк и В. П. Руднєв. Інститут сновидінь і віртуальних реальностей. Москва, 1995
11. Н. Гудмен — Способи створення світів. М., "Идея-пресс" — "Праксис", 2001.
12. Т.Г.Березовая. Стратегія соціальних містифікацій. Навчальний посібник для студентів факультетів соціології. — СПБГУ, 1999. — 217 с.
13. У. Л. Уілмхерст. Масонське посвячення
http://www.theosophy.ru/lib/mas-posv.htm
14. Фрезер Дж. Золота гілка. Дослідження магії і релігії. Лондон 1923
15. Ю.М.Жуков, Д.В.Хренов. Методичний аналіз дослідження нещирості.// Мир психологии. № 3. 1999. с. 219-230.