Страница:
С е к л и т а. Як у чаплі!
Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що…
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[4], як цуциків, а вони й губи розвішали!
Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
Проня (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!
С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).
Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!
Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?! Проня. Бон, вон! Мужва немита!
С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
ВИХІД IX
ВИХІД X
ВИХІД XI
ВИХІД XII
ВИХІД XIII
ВИХІД XIV
ВИХІД XV
ВИХІД XVI
ДІЯ ТРЕТЯ
ВИХІД І
ВИХІД II
ВИХІД III
ВИХІД IV
ВИХІД V
ВИХІД VI
Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що…
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[4], як цуциків, а вони й губи розвішали!
Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
Проня (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!
С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).
Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!
Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?! Проня. Бон, вон! Мужва немита!
С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
ВИХІД IX
Т і ж без Секлити.
Проня (плачучи). Ось який ваш рід!
Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
Прокіп Свиридович. Сестра матері…
П р о н я. То й цілуйтесь з нею!
Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!
Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!
Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
Проня. Баба з воза — кобилі легше!
Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?
Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!
Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!
Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
Старі повернулись виходити.
Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!
Проня (плачучи). Ось який ваш рід!
Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
Прокіп Свиридович. Сестра матері…
П р о н я. То й цілуйтесь з нею!
Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!
Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!
Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
Проня. Баба з воза — кобилі легше!
Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?
Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!
Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!
Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
Старі повернулись виходити.
Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!
ВИХІД X
Ті ж і Химка.
X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.
П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!
Всі кидаються прибирати;
Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки. Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!
Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!
Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!
Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!
Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!
Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
Проня. І того не хочете для дочки зробити?!
Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду…
Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня. Кади! Кади!
Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).
X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.
П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!
Всі кидаються прибирати;
Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки. Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!
Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!
Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!
Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!
Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!
Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
Проня. І того не хочете для дочки зробити?!
Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду…
Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня. Кади! Кади!
Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).
ВИХІД XI
Проня сама.
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла).
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла).
ВИХІД XII
Голохвостий і Проня.
Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
ВИХІД XIII
Т і ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!
Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Явдокія Пилипівна. Куди нам там?!
Прокіп Свиридович. Так, так…
Яку хвилину тихо.
Химка (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?
Проня (аж схопилась). Іди собі!
Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.
Прокіп Свиридович. Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Явдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як-таки!..
Прокіп Свиридович. Їй-богу, забув… стара вже пам'ять…
Голохвостий. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або сєрка!
Явдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
Проня. Пхе!
Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!
Явдокія Пилипівна (до Прокопи Свиридовича). От багатий!
Прокіп Свиридович (донеї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Явдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилась : не жаліли кошту: всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…
П р о н я. Мамонько!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
Прокіп Свиридович. Аж страшно!
Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?
Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й та-бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…
Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
Прокіп Свиридович. Вони курять?
Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.
Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
Прокіп Свиридович. Вагню!
Xи м к а виходить з повною покришкою жару.
Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то «вагню»…
Явдокія Пилипівна почина шукати.
Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!
Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Явдокія Пилипівна. Куди нам там?!
Прокіп Свиридович. Так, так…
Яку хвилину тихо.
Химка (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?
Проня (аж схопилась). Іди собі!
Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.
Прокіп Свиридович. Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Явдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як-таки!..
Прокіп Свиридович. Їй-богу, забув… стара вже пам'ять…
Голохвостий. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або сєрка!
Явдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
Проня. Пхе!
Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!
Явдокія Пилипівна (до Прокопи Свиридовича). От багатий!
Прокіп Свиридович (донеї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Явдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилась : не жаліли кошту: всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…
П р о н я. Мамонько!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
Прокіп Свиридович. Аж страшно!
Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?
Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й та-бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…
Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
Прокіп Свиридович. Вони курять?
Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.
Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
Прокіп Свиридович. Вагню!
Xи м к а виходить з повною покришкою жару.
Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то «вагню»…
Явдокія Пилипівна почина шукати.
Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
ВИХІД XIV
Т і ж без Голохвостого.
Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала…
Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими…
Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені…
Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.
Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала…
Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими…
Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені…
Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.
ВИХІД XV
Проня й Голохвостий.
Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!
Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.
Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!
Проня. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж логібший?
Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.
Ні, стійте!
Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!
Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.
Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!
Проня. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж логібший?
Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.
Ні, стійте!
ВИХІД XVI
Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
Прокіп Свиридович. Тільки, тільки…
Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
Химка пробує іти з вином, але її не пускають.
Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Явдокія Пилипівна. Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.
Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно). Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…
Голохвостий. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…
Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, — як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень). У мене все готове.
Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.
Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
Молоді цілуються.
Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
Всі сідають. Пауза.
X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович. Пропало п'ять рублів!
Картина Завіса спада
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
Прокіп Свиридович. Тільки, тільки…
Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
Химка пробує іти з вином, але її не пускають.
Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Явдокія Пилипівна. Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.
Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно). Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…
Голохвостий. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…
Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, — як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень). У мене все готове.
Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.
Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
Молоді цілуються.
Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
Всі сідають. Пауза.
X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович. Пропало п'ять рублів!
Картина Завіса спада
ДІЯ ТРЕТЯ
Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні.
ВИХІД І
Голохвостий сам.
Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).
Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).
ВИХІД II
Голохвостий і Секлита.
С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
Сідають.
Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!
С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
С е к л и т а. Та так, так!
Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…
С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!
Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).
С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!
С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!
Голохвостий. Так, так… а де пак вона?
Секлита. На базарі ще; незабаром буде.
Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!
Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?
Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!
Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…
Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).
Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!
Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…
Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…
Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.
Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?
Голохвостий. Нікогда… (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.
Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).
С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
Сідають.
Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!
С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
С е к л и т а. Та так, так!
Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…
С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!
Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).
С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!
С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!
Голохвостий. Так, так… а де пак вона?
Секлита. На базарі ще; незабаром буде.
Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!
Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?
Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!
Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…
Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).
Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!
Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…
Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…
Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.
Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?
Голохвостий. Нікогда… (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.
Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).
ВИХІД III
Голохвостий сам.
Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!
Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!
ВИХІД IV
Голохвостий і Галя.
Галя (входить, нап'ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой хто це?
Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Г а л я. Це ви?
Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку).
Галя. Ох лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…
Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…
Галя (вириваючи руку). Так і повірили!
Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!
Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).
Галя (входить, нап'ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой хто це?
Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Г а л я. Це ви?
Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку).
Галя. Ох лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…
Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…
Галя (вириваючи руку). Так і повірили!
Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!
Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).
ВИХІД V
Голохвостий сам.
Голохвостий. Виприснула… Хистка, як лозиноч-ка, в'юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!
Голохвостий. Виприснула… Хистка, як лозиноч-ка, в'юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!
ВИХІД VI
Голохвостий і Секлита.
Секлита (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушаите моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою…
Голохвостий. Викушайте ж самі!
Секлита. Пошли ж вам боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П'є і зновналива).
Голохвостий. Дай боже! З іменинами вас поздоровляю! (П'є). А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам боже здоров'я! (їсть).
Секлита (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушаите моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою…
Голохвостий. Викушайте ж самі!
Секлита. Пошли ж вам боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П'є і зновналива).
Голохвостий. Дай боже! З іменинами вас поздоровляю! (П'є). А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам боже здоров'я! (їсть).