ВИХІД VIII
Ті ж і Проня.
П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.
Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
Проня. Мерси за компліман!
Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!
Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Настя. Чи справжні ж?
Проня. Авжеж!
П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.
Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
Проня. Мерси за компліман!
Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!
Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Настя. Чи справжні ж?
Проня. Авжеж!
ВИХІД IX
Ті ж і Явдокія Пилипівна.
Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!
Настя. Ого! Сімдесят п ять!
Н а т а л к а. Ой мамо моя!.
Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Настя. Позаторік ще?
Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).
Проня. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Настя і Наталка. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
Степан (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?
Г о л о с. За якогось цилюрника.
Степан. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Явдокія Пилипівна (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!
Настя. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).
Наталка. Ой яке гарне! Як шелестить!
Юрба всякого родулюдей натовпом лізе довікон, а дехто й додверей.
Проня. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Явдокія Пилипівна. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?
Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Явдокія Пилипівна. Чого? Єй-богу, правда!
Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
Сміх.
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели?
Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену.
Явдокія Пилипівна. Еге ж.
Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить…
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Настя. Славно! Та велике яке!
Наталка. Тут і трьох можна вкутати!
Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили…
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…
Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
Xи м к а вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою і разом розкладають на стільці всі речі.
Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтона-ми. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!
Настя. Ого! Сімдесят п ять!
Н а т а л к а. Ой мамо моя!.
Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Настя. Позаторік ще?
Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).
Проня. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Настя і Наталка. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
Степан (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?
Г о л о с. За якогось цилюрника.
Степан. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Явдокія Пилипівна (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!
Настя. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).
Наталка. Ой яке гарне! Як шелестить!
Юрба всякого родулюдей натовпом лізе довікон, а дехто й додверей.
Проня. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Явдокія Пилипівна. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?
Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Явдокія Пилипівна. Чого? Єй-богу, правда!
Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
Сміх.
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели?
Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену.
Явдокія Пилипівна. Еге ж.
Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить…
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Настя. Славно! Та велике яке!
Наталка. Тут і трьох можна вкутати!
Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили…
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…
Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
Xи м к а вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою і разом розкладають на стільці всі речі.
Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтона-ми. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
ВИХІД X
Голохвостий і два митрополичі баси.
Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й бас. Наберете в кишені добра.
Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом пер-вого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…
Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…
2-й бас. Важно!
1-й бас. Люблю!
Голохвостий (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й бас. Наберете в кишені добра.
Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом пер-вого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…
Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…
2-й бас. Важно!
1-й бас. Люблю!
Голохвостий (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
ВИХІД XI
Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.
Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!
Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
Проня. Мерси! (Набік). Який душка!
Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…
Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.
Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!
1-й бас. Можна й припустить.
2-й бас. Стоїть.
Голохвостий. Обхожденіє понімають.
Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).
Той лебезить.
1-й бас (до другого). Тут нас, брате, випивка!
2-й бас. Невже? Добре приймають?
1-й бас. Побачиш!
Настя (до Наталки). Дивись, як ота житься та кладе носа на плечі.
Наталка. Еге ж, ну їй уже можна…
Настя. Чіплятись на шию при всіх?
Баси підходять до них і просять під ручку.
Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…
Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
Проня. Да ужасть как долго! Я позову родите-лів зараз. (Іде до пекарні). жде велика чапля мані.
Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!
Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
Проня. Мерси! (Набік). Який душка!
Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…
Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.
Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!
1-й бас. Можна й припустить.
2-й бас. Стоїть.
Голохвостий. Обхожденіє понімають.
Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).
Той лебезить.
1-й бас (до другого). Тут нас, брате, випивка!
2-й бас. Невже? Добре приймають?
1-й бас. Побачиш!
Настя (до Наталки). Дивись, як ота житься та кладе носа на плечі.
Наталка. Еге ж, ну їй уже можна…
Настя. Чіплятись на шию при всіх?
Баси підходять до них і просять під ручку.
Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…
Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
Проня. Да ужасть как долго! Я позову родите-лів зараз. (Іде до пекарні). жде велика чапля мані.
ВИХІД XII
Ті ж і гості. Ввіходять поважні міщане й міщанки.
Гості. З неділею святою будьте здорові ї з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
Міщанки. А де ж хазяї? Не видко…
Другі. Ото, певно, жених з квіткою.
Міщанки. Тайу куце ж убрався!
Другі. А нічого, з себе гарний!
Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!
Голохвостий упада коло подруг.
Гості. З неділею святою будьте здорові ї з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
Міщанки. А де ж хазяї? Не видко…
Другі. Ото, певно, жених з квіткою.
Міщанки. Тайу куце ж убрався!
Другі. А нічого, з себе гарний!
Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!
Голохвостий упада коло подруг.
ВИХІД XIII
Т і ж і старі Сірки, за ними Проня й Химка.
Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.
Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!
Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.
Явдокія Пилипівна. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!
Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!
Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!
Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!
Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!
Міщане. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!
ПрокіпСвиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.
Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.
Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!
Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!
Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!
Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси, господи!
Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.
Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталказ свічками по боках.
Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.
Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!
Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.
Явдокія Пилипівна. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!
Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!
Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!
Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!
Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!
Міщане. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!
ПрокіпСвиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.
Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.
Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!
Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!
Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!
Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси, господи!
Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.
Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталказ свічками по боках.
ВИХІД XIV
Ті ж і Секлита Лимариха, Устя, Марта і Меронія, а потім і Галя.
Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!
Всі поторопіли.
Голохвостий (набік). Пропав я!
П р о н я. Тітка? Разом
Сірко. Сестра?)
Степан (з-за вікна). 1-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
Секлита (сліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! Разом
Прокіп Свиридович. Господь з вами!
Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!
Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!
Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми зинні?
Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!
П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!
Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.
Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!
Голохвостий. Що ж це, впустили якусь сама-шедшу!
Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!
П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!
Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче).
Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?
П р о н я. Свириде Петровичу, що вона каже?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?
Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать меня! Я вам! я… я…
Устя (до Секлити). Ще й брехню завдає?!
Секлита. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!
Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я Свирид Петрович Галахвастов! Мені гаваріть такого чортовиння? Да у мене всі будочники он де! (Показує кулак). Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!
Устя. Що, як замкне?
Всі. Під три замки?
Секлита. Ой люде добрі, що ж це! Мене у рештанську за правду? Секлиту Лимариху, чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!
П р о н я. Ай! То правда? Що ж це?..
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже! (Плачуть).
М е р о н і я. Чисте скушеніе!
Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою! Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись, Прокопе Свиридовичу, когда почали дєло, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!
Секлита. Я брешу?! Я сказилася? А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю поганою матір'ю! Не будеш вінчатись: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Од кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, — опаскудив мою чесну сім'ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне!
1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пахне!
2-й бас. От халепа!
П р о н я (кричить). Докажіть, докажіть!
М а р т а. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила і оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!
Устя. Та ще спочатку за столом, а далі і долі, і заручних пісень співали їм.
М е р о н і я. Та ще цей раб божий і танцював без одіянія скусительно!
П р о н я. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припади до матері).
Явдокія Пилипівна. Господи, боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!
Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?
Кинулись до Проні, розстібують плаття.
Секлита. А що, не вірили, який зух?
Голохвостий (з одчаем до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?
Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба!
П р о н я (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить… Заступіться ж! Не видержу… давить мене!
Явдокія Пилипівна. Сестро, зглянься на нас! Не безчесть дочки. Господь тебе покарає на твоїй!
(Рада).
Прокіп Свиридович. Слобоніть гостину, сестрице! Бачите, яке лихо!
Секлита. Так так? Мене з хати?!
П р о н я (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!
Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!
Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!
Секлита. Ой кумці мої, заступниці мої! Кажіть уже ви, бо були там! Кажіть по правді!
М а р т а. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою жабою!
П р о н я. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..
Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібуе їй плаття).
Устя. А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!
М е р о н і я. Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!
Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!
П р о н я. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла).
Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!
Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!
X и м к а приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан продирається в двері і щось шепоче Галі. Проня телесуеться, коло неї упадають старі.
2-й бас. Пропала вже випивка!
1-й бас. Ходім мерщі, щоб ще до мирового не попасти!
П р о н я (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не вскочите, а за очі бані-тувати… Ох! Ох!
Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!
Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на коліна?
Голохвостий. Та стійте ж…
П р о н я. Не за ваші магазини йшла… я… вас любила… а ви назнущались… осоромили на весь Подол… На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє).
Прокіп Свиридович. Бон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!
Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!
Голохвостий. Ну, до свіданья!
С е к л и т а (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!
Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!
С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!
Степан. Та який він багатий? Він банкрот!
Секлита й Сірки. Банкрот… банкрот!
Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где? Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!
П р о н я. Ай! (Зомліла).
Секлита розвела руками.
Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!
Всі поторопіли.
Голохвостий (набік). Пропав я!
П р о н я. Тітка? Разом
Сірко. Сестра?)
Степан (з-за вікна). 1-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
Секлита (сліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! Разом
Прокіп Свиридович. Господь з вами!
Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!
Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!
Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми зинні?
Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!
П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!
Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.
Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!
Голохвостий. Що ж це, впустили якусь сама-шедшу!
Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!
П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!
Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче).
Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?
П р о н я. Свириде Петровичу, що вона каже?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?
Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать меня! Я вам! я… я…
Устя (до Секлити). Ще й брехню завдає?!
Секлита. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!
Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я Свирид Петрович Галахвастов! Мені гаваріть такого чортовиння? Да у мене всі будочники он де! (Показує кулак). Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!
Устя. Що, як замкне?
Всі. Під три замки?
Секлита. Ой люде добрі, що ж це! Мене у рештанську за правду? Секлиту Лимариху, чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!
П р о н я. Ай! То правда? Що ж це?..
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже! (Плачуть).
М е р о н і я. Чисте скушеніе!
Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою! Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись, Прокопе Свиридовичу, когда почали дєло, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!
Секлита. Я брешу?! Я сказилася? А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю поганою матір'ю! Не будеш вінчатись: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Од кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, — опаскудив мою чесну сім'ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне!
1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пахне!
2-й бас. От халепа!
П р о н я (кричить). Докажіть, докажіть!
М а р т а. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила і оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!
Устя. Та ще спочатку за столом, а далі і долі, і заручних пісень співали їм.
М е р о н і я. Та ще цей раб божий і танцював без одіянія скусительно!
П р о н я. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припади до матері).
Явдокія Пилипівна. Господи, боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!
Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?
Кинулись до Проні, розстібують плаття.
Секлита. А що, не вірили, який зух?
Голохвостий (з одчаем до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?
Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба!
П р о н я (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить… Заступіться ж! Не видержу… давить мене!
Явдокія Пилипівна. Сестро, зглянься на нас! Не безчесть дочки. Господь тебе покарає на твоїй!
(Рада).
Прокіп Свиридович. Слобоніть гостину, сестрице! Бачите, яке лихо!
Секлита. Так так? Мене з хати?!
П р о н я (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!
Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!
Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!
Секлита. Ой кумці мої, заступниці мої! Кажіть уже ви, бо були там! Кажіть по правді!
М а р т а. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою жабою!
П р о н я. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..
Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібуе їй плаття).
Устя. А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!
М е р о н і я. Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!
Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!
П р о н я. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла).
Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!
Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!
X и м к а приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан продирається в двері і щось шепоче Галі. Проня телесуеться, коло неї упадають старі.
2-й бас. Пропала вже випивка!
1-й бас. Ходім мерщі, щоб ще до мирового не попасти!
П р о н я (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не вскочите, а за очі бані-тувати… Ох! Ох!
Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!
Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на коліна?
Голохвостий. Та стійте ж…
П р о н я. Не за ваші магазини йшла… я… вас любила… а ви назнущались… осоромили на весь Подол… На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє).
Прокіп Свиридович. Бон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!
Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!
Голохвостий. Ну, до свіданья!
С е к л и т а (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!
Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!
С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!
Степан. Та який він багатий? Він банкрот!
Секлита й Сірки. Банкрот… банкрот!
Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где? Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!
П р о н я. Ай! (Зомліла).
Секлита розвела руками.
ВИХІД XV
Ті ж, жид і квартальний.
Жид. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!
Квартальний. Пожалуйте в часть!
Всі остовпіли, Голохвостий опустив циліндра.
Картина
Завіса
Жид. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!
Квартальний. Пожалуйте в часть!
Всі остовпіли, Голохвостий опустив циліндра.
Картина
Завіса