Страница:
За два чи три дні після описаної події імператор віддав наказ армії, розташованій в столиці та околицях, бути напоготові до виступу. Його Величності спало на думку розважитися у досить дивний спосіб. Він побажав, щоб я став у позу Колоса Родоського[17], розсунувши ноги якомога ширше.
Потім він наказав головнокомандувачу (старому досвідченому воєначальникові і моєму великому заступникові) вишикувати війська зімкненими шеренгами та провести їх церемоніальним маршем між моїми ногами (піхоту – по двадцять чотири особи в шерензі, а кавалерію по шістнадцять) із барабанним боєм, розгорненими прапорами та піднятими піками. Весь корпус складався із трьох тисяч піхоти та тисячі кавалерії. Його Величність наказав солдатам під страхом смерті поводитися пристойно щодо моєї особи під час церемоніального маршу, що, однак, не зашкодило деяким молодим офіцерам, проходячи піді мною, піднімати очі вгору; щиро кажучи, мої панталони перебували в той час у такому жалюгідному стані, що давали деякий привід для насмішок і подиву.
Я подав імператорові стільки прохань і записок про дарування мені волі, що нарешті Його Величність поставив це питання на обговорення спочатку свого кабінету, а потім державної ради, де ніхто не висловив заперечень (за винятком Скайреша Болголама[18], якому завгодно було без усякої на те причини стати моїм смертельним ворогом).
Але, незважаючи на його протидію, справу було вирішено всією радою й затверджено імператором на мою користь. Болголам обіймав посаду гальбета, тобто адмірала королівського флоту, користувався великою довірою імператора і був людиною досить освіченою у своїй справі, але похмурою і різкою. Однак і його нарешті переконали дати згоду, але він наполіг, щоб йому доручили складання умов, на яких я отримаю волю, тільки-но дам урочисту клятву свято їх дотримуватися. Умови ці Скайреш Болголам доставив мені особисто, у супроводі двох помічників-секретарів і декількох знатних осіб. Коли вони були прочитані, я повинен був присягнути, що не порушу їх, причому обряд присяги провели спочатку за звичаями моєї батьківщини, а потім у спосіб, запропонований місцевими законами, який полягав у тому, що я повинен був тримати праву ногу в лівій руці, поклавши в той же час середній палець правої руки на тім’я, а великий – на верхню частину правого вуха.
Можливо, читачеві цікаво буде скласти собі певне уявлення про стиль та характерні традиції цього народу, а також познайомитися з умовами, на яких я отримав волю; тому я наведу тут повний детальний переклад зазначеного документа, виконаний мною якнайретельніше.
«Гольбасто момарен евлем гердайло шефінмолліол-лігу, наймогутніший імператор Ліліпутії, благотворець і острах Всесвіту, володіння якого, займаючи п’ять тисяч блестрегів (близько дванадцяти миль в діаметрі), поширюються до крайніх меж земної кулі[19]; монарх над монархами, найбільший із синів людських, який ногами своїми впирається в центр землі, а головою дістає до сонця; за одного помаху якого трусяться коліна в земних царів; приємний, як весна, благодатний, як літо, рясний, як осінь і суворий, як зима.
Його найвища Величність пропонує нещодавно прибулому в наші небесні володіння Чоловікові-Горі наступні пункти, які він під урочистою присягою зобов’язується виконувати:
1. Людина-Гора не має права залишити нашу державу без дозвільної грамоти із прикладанням великої печатки.
2. Він не має права входити в нашу столицю без нашого особливого дозволу, причому жителі мають бути попереджені за дві години, щоб встигнути сховатися у своїх будинках.
3. Названий Чоловік-Гора повинен обмежувати свої прогулянки нашими головними великими дорогами й не сміє гуляти або лягати на луках і полях.
4. Під час прогулянок дорогами він повинен уважно дивитися під ноги, щоб не розтоптати кого-небудь із наших люб’язних підданих або їхніх коней та возів; він не повинен брати підданих в руки без їхньої на те згоди.
5. Якщо буде потрібна швидка доставка гінця до місця його призначення, то Людина-Гора зобов’язується раз на місяць відносити у своїй кишені гінця разом із конем на відстань шести днів шляху і (якщо буде потрібно) доставляти названого гінця цілим і неушкодженим назад до Нашої імператорської Величності.
6. Він повинен бути нашим союзником проти ворожого нам острова Блефуску і докласти всіх зусиль для знищення ворожого флоту, що в цей час готується до нападу на нас.
7. Згаданий Чоловік-Гора в години дозвілля зобов’язується надавати допомогу нашим робітникам, піднімаючи особливо важкі камені при спорудженні стіни нашого головного парку, а також на будівництві інших наших будинків.
8. Чоловік-Гора протягом двох місяців повинен точно виміряти наші володіння, обійшовши все узбережжя та порахувавши кількість зроблених кроків.
Нарешті, під урочистою присягою названий Чоловік-Гора зобов’язується точно дотримуватися зазначених умов, і тоді він отримуватиме щодня їжу й питво в кількості, достатній для прогодування 1728 наших підданих, і користуватиметься вільним доступом до нашої найяснішої особи та іншими знаками нашого благовоління. Дана в Бельфабораку, у нашому палаці, у дванадцятий день дев’яносто першого місяця нашого царювання».
Я з великою радістю і задоволенням дав присягу та підписав ці пункти, хоча деякі з них не були такі чесні, як я бажав би; вони були продиктовані виключно злістю Скайреша Болголама, верховного адмірала. Після складання присяги мої ланцюги негайно зняли, і я отримав повну волю; сам імператор удостоїв мене своєю присутністю на церемонії мого звільнення. На подяку я впав до ніг Його Величності, але імператор наказав мені підвестися і після багатьох милостивих слів, яких я – щоб уникнути докорів у марнославстві – не повторюватиму, додав, що сподівається знайти в мені корисного слугу і людину, гідну тих милостей, які він вже зробив мені й може зробити в майбутньому.
Звертаю увагу мого прихильного читача на те, що в останньому пункті умов повернення мені волі імператор постановляє видавати мені їжу й питво в кількості, достатній для прогодування 1728 ліліпутів. Через деякий час я запитав в одного мого друга придворного, яким чином було встановлено таку точну цифру. На це він відповів, що математики Його Величності, змірявши висоту мого зросту за допомогою квадранта та визначивши, що висота ця перебуває в такому відношенні до зросту ліліпута, як дванадцять до одиниці, вирахували, на підставі подібності наших тіл, що обсяг мого тіла дорівнює, принаймні, обсягу 1728 тіл ліліпутів, а отже, воно вимагає в стільки ж разів більше їжі. Із цього читач може скласти уявлення як про тямущість цього народу, так і про мудру ощадливість великого його повелителя.
Розділ IV
Отримавши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Мільдендо, столицю держави. Імператор без зволікань мені його надав, але суворо наказав не завдавати жодної шкоди ані мешканцям, ані їхнім оселям. Про мій намір відвідати місто населення сповістили особливою прокламацією. Столиця була оточена стіною заввишки у два з половиною фути й завтовшки не менше одинадцяти дюймів, так, що по ній цілком безпечно може проїхати карета, запряжена парою коней; стіна ця прикрита міцними вежами, що здіймаються на відстані десяти футів одна від одної. Переступивши через великі Західні ворота, я дуже повільно, боком, пройшов двома головними вулицями в одному жилеті, побоюючись ушкодити дахи й карнизи будинків полами свого каптана. Просувався я вкрай обачно, щоб не розтоптати безтурботних перехожих, які залишилися на вулиці всупереч відданому суворому наказу не виходити з домівок задля безпеки. Вікна верхніх поверхів і дахи будинків були вкриті безліччю глядачів. Думаю, у жодній з моїх подорожей мені не траплялося бачити більш людного місця. Місто має форму правильного чотирикутника, і кожен бік міської стіни дорівнює п’ятистам футам. Дві головні вулиці, завширшки у п’ять футів кожна, перетинаються під прямим кутом і ділять місто на чотири квартали. Бічні вулиці та провулки, куди я не міг дістатися, а лише споглядав їх, мають завширшки від дванадцяти до вісімнадцяти дюймів. Місто може вмістити до п’ятисот тисяч душ. Будинки три-і п’ятиповерхові.
Імператорський палац розташований у центрі міста на перетині двох головних вулиць. Він оточений стіною у два фути заввишки і стоїть на відстані двадцяти футів від будівель. Я отримав дозвіл Його Величності переступити через стіну, а позаяк відстань, що відокремлювала палац від неї, була досить значною, легко зміг оглянути останній з усіх боків. Зовнішній двір мав форму квадрата у сорок футів, до якого входили два інші двори; у внутрішньому були розташовані імператорські покої. Мені дуже кортіло їх оглянути, проте здійснити це бажання було важко, бо головні ворота, які з’єднують один двір із іншим, мали лише вісімнадцять дюймів заввишки та сім дюймів завширшки. З іншого боку будинки зовнішнього двору сягали не менше п’яти футів заввишки, і тому я не міг переступити через них, не завдавши значних ушкоджень будівлям, незважаючи на те, що стіни в них міцні, з тесаного каменю, завтовшки у чотири дюйми. У свою чергу імператор також дуже бажав показати мені пишноти свого палацу. І мені вдалося здійснити наше спільне бажання, але лише через три дні, які я використав на підготовчі роботи. В імператорському парку, за сто ярдів від міста, я зрізав своїм складаним ножиком кілька найбільших дерев і виготовив із них два табурети заввишки близько трьох футів, досить міцних, щоб витримати мою вагу. Потім після другого оголошення, що застерігало мешканців, я знову пройшов до палацу через місто із двома табуретами в руках. Підійшовши з боку зовнішнього двору, я став на один табурет, підняв інший над дахом і обережно поставив його на майданчик завширшки у вісім футів, що відокремлював перший двір від другого. Потім я вільно переступив через будинки з одного табурета на інший і підняв до себе перший довгим ціпком із гаком. За допомогою таких хитрих вигадок я досяг внутрішнього двору; там я ліг на землю й наблизив обличчя до вікон середнього поверху, які чи не навмисне залишили відчиненими: у такий спосіб я дістав можливість оглянути найрозкішніші палати, які лише можна собі уявити. Я побачив імператрицю й молодих принців у їхніх покоях, оточених челяддю. Її імператорська Величність милостиво посміхнулася мені й граційно простягнула через вікно свою ручку для поцілунку.[20]
Однак я не зупинятимуся на подробицях – прибережу їх для майже готової до друку більш об’ємної праці, яка міститиме загальний опис цієї імперії із часу її появи, історію її монархів протягом довгого ряду століть, спостереження щодо їхніх воєн і політики, законів, науки та релігії цієї країни; її рослин і тварин; моралі і звичаїв її мешканців та інших досить цікавих і повчальних матеріалів. Наразі ж моя головна мета полягає у викладенні подій, які відбулися в цій державі під час майже дев’ятимісячного мого перебування там.
Якось вранці, за два тижні після мого звільнення, до мене приїхав у супроводі лише одного лакея Рельдресель, головний секретар із таємних справ (як його титулують тут). Наказавши кучерам очікувати одаль, він попросив мене приділити йому одну годину та вислухати його. Я охоче погодився на це з поваги до його сану й особистих достоїнств, а також беручи до уваги численні послуги, зроблені мені при дворі. Я виявив готовність лягти на землю, щоб його слова могли легше досягати мого вуха, але він забажав, щоб під час нашої розмови я тримав його в руці. Насамперед він привітав мене зі звільненням, зауваживши, що в цій справі певна заслуга належить і йому; він додав, однак, що якби не теперішня ситуація при дворі, я, мабуть, не отримав би волі так швидко. «Яким би блискучим не здавалося іноземцеві наше становище, – сказав секретар, – проте над нами нависли два страшні лиха: жорстокі розбрати партій усередині країни та погроза навали могутнього зовнішнього ворога. Щодо першого лиха, то варто сказати, що близько сімдесяти місяців тому в імперії утворилися дві ворожі партії, відомі під назвою Тремексенів та Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, що й відрізняє їх одну від одної».[21]
– Стверджують, що Високі Підбори більше схиляються до нашого давнього державного устрою, – вів далі Рельдресель, – проте як би там не було, Його Величність ухвалив, щоб урядові посади, а також всі посади, що роздаються короною, обіймали лише Низькі Підбори, на що ви, напевно, звернули увагу. Ви, мабуть, помітили також, що підбори на черевиках Його Величності на один дрерр нижчі, ніж у всіх придворних (дрерр дорівнює чотирнадцятій частині дюйма). Ненависть між цими двома партіями така, що члени однієї не їстимуть, не питимуть і не розмовлятимуть із членами іншої. Ми вважаємо, що Тремексени, або Високі Підбори, перевищують нас чисельністю, хоча влада цілком належить нам.
Проте ми побоюємося, що Його імператорська Величність, спадкоємець престолу, має певну прихильність до Високих Підборів[22]; принаймні, неважко помітити, що один підбор у нього вищий за інший, внаслідок чого здається, що під час ходи Його Величність накульгує.[23]
У цей складний час міжусобиць нам загрожує навала з острова Блефуску – іншої великої імперії у Всесвіті, майже такої ж великої та могутньої, як імперія Його Величності. І хоча ви стверджуєте, що у світі існують інші королівства та держави, населені такими ж величезними людьми, як ви, однак наші філософи дуже сумніваються в цьому: вони швидше готові припустити, що ви впали з місяця або з якої-небудь зірки, бо ж, безсумнівно, сто смертних вашого зросту в найкоротший час могли би винищити всі плоди й всю худобу володінь Його Величності. Крім того, наші літописи за шість тисяч місяців не згадують про жодну іншу країну, крім двох великих імперій – Ліліпутії та Блефуску. Отже, ці дві могутні держави ведуть між собою жорстоку війну упродовж тридцяти шести місяців. Приводом до неї слугували такі обставини. Усі переконані, що варені яйця при вживанні їх у їжу споконвіку розбивалися з тупого кінця; але дід нинішнього імператора, коли ще був дитиною, порізав собі палець за сніданком, розбиваючи яйце зазначеним давнім способом. Тоді імператор, батько дитини, оприлюднив наказ, яким заборонив усім своїм підданим під страхом суворого покарання розбивати яйця з тупого кінця.[24]
Цей закон настільки розлютив населення, що, зі слів наших літописців, спричинив шість повстань, під час яких один імператор втратив життя, а інший – корону.[25]
Заколоти ці постійно розпалювалися монархами Блефуску, а після їх придушення вигнанці завжди знаходили притулок у цій імперії. Нараховують до одинадцяти тисяч фанатиків, які пішли на страту, аби лише не розбивати яйця з гострого кінця. Було надруковано сотні величезних томів, присвячених цій полеміці, але книги Тупоконечників давно заборонені, і вся партія позбавлена права обіймати державні посади. Протягом цих смут імператори Блефуску часто через своїх посланців звинувачували нас у церковному розколі шляхом порушення основної догми великого нашого пророка Люстрога, викладеної у п’ятдесяти чотирьох розділах Блундекраля (який є їхнім Алькораном). Тим часом це просто спотворене тлумачення тексту, справжні слова якого говорять: всі істинно віруючі розбивають яйця з того кінця, з якого зручніше. Вирішення ж питання: який кінець визнати зручнішим, за моїми скромними судженнями, має бути надане совісті кожного або, у крайньому випадку, владі верховного судді імперії.[26]
Вигнані Тупоконечники набули такої сили при дворі імператора Блефуску та знайшли таку підтримку й заохочення з боку своїх однодумців усередині нашої країни, що протягом тридцяти шести місяців обидва імператори ведуть криваву війну зі змінним успіхом. За цей час ми втратили сорок лінійних кораблів і величезну кількість дрібних суден із тридцятьма тисячами кращих моряків і солдатів; гадають, що втрати ворога ще значніші.[27]
Утім, попри все, ворог спорядив новий численний флот і готується висадити десант на нашу територію. Ось чому Його імператорська Величність, цілком покладаючись на вашу силу та хоробрість, звелів мені правдиво розповісти про стан наших державних справ.
Я просив секретаря засвідчити імператорові мою повагу й довести до його відома, що, хоча мені, як іноземцеві, не варто було би втручатися у розбрат партій, проте я готовий, не піклуючись про власне життя, захищати Його Величність та державу від усякого ворожого вторгнення.
Розділ V
Імперія Блефуску – це острів, розташований на північний схід від Ліліпутії і відділений від неї лише протокою завширшки у вісімсот ярдів. Я ще не бачив цього острова; довідавшись про очікувану навалу, намагався не з’являтися у тій частині берега, побоюючись бути поміченим із кораблів ворога, що не мав жодного уявлення про мою присутність, адже під час війни будь-яке спілкування між двома імперіями було суворо заборонене під страхом страти, й наш імператор наклав ембарго на вихід із гаваней усіх без винятку суден. Я повідомив Його Величності про складений мною план захоплення всього ворожого флоту, що, як ми довідалися від наших розвідників, стояв на якорі, готовий підняти вітрила за першого попутного вітру. Від найдосвідченіших моряків я дізнався про глибину протоки, заміри якої вони робили досить часто. Вони повідомили мені, що при високій воді глибина в середній частині протоки дорівнює сімдесяти глюмглеффам, – що становить близько шести європейських футів, – у всіх же інших місцях вона не перевищує п’ятдесяти глюмглеффів. Я вирушив на північно-східний берег, розташований навпроти Блефуску, ліг за горбком і спрямував свою підзорну трубу на ворожий флот, що стояв на якорі, у якому нарахував до п’ятдесяти бойових кораблів і велику кількість транспортів. Повернувшись додому, я наказав (у мене було таке повноваження) доставити мені якнайбільше найміцнішого канату та залізних брусів. Канат виявився завтовшки з мотузку, а бруси – завбільшки із наш гачок для плетіння. Задля більшої міцності я зсукав його втроє і скрутив разом по три залізних бруски, зігнувши їхні кінці у вигляді гачків. Прикріпивши п’ятдесят таких гачків до такої ж кількості мотузок, я повернувся на північно-східний берег і, знявши із себе каптан, черевики й панчохи, у шкіряній куртці увійшов у воду за півгодини до припливу. Спочатку я швидко рушив убрід, а потім проплив близько тридцяти ярдів, поки знову не відчув під собою дно; таким чином, менше ніж за півгодини я дістався флоту. Побачивши мене, вороги так вжахнулися, що пострибали із кораблів і попливли до берега, де їх зібралося не менше тридцяти тисяч. Тоді, вийнявши своє спорядження й зачепивши ніс кожного корабля гачком, я зв’язав всі мотузки в один вузол. Під час цієї роботи ворог обсипав мене хмарою стріл, чимало з яких встряли мені в руки й обличчя. Крім того, що вони завдали мені жахливого болю, вони ще й дуже заважали моїй роботі. Найбільше я побоювався за очі й напевно втратив би їх, якби швидко не вигадав засіб для захисту. Серед інших необхідних мені дріб’язків у мене збереглися окуляри, які я тримав у потаємній кишені, що не потрапила до уваги імператорських доглядачів. Я наклав ці окуляри й міцно прив’язав їх. Озброївшись таким чином, я сміливо продовжував роботу, незважаючи на стріли ворога, які хоча й потрапляли у скельця окулярів, але не завдавали їм особливої шкоди. Коли всі гачки було прилагоджено, я взяв вузол у руку й потягнув; однак жоден із кораблів не зрушив з місця, адже всі вони міцно трималися на якорях. Таким чином, мені залишалося здійснити найнебезпечнішу частину моєї витівки. Я випустив мотузки й, залишивши гачки біля кораблів, обрізав ножем якірні канати, причому більше двохсот стріл втрапило у цей час мені в обличчя та руки. Після цього я схопив зв’язані у вузол мотузки, до яких були прикріплені мої гачки, і легко потяг за собою п’ятдесят найбільших ворожих військових кораблів.[28]
Блефускуанці, які не мали й найменшого уявлення про мої наміри, спочатку дещо розгубилися. Побачивши, як я обрізую якірні канати, вони подумали, що я збираюся пустити кораблі на волю вітру та хвиль або зіштовхнути їх один із одним; але коли весь флот впорядковано рушив, керований моїми мотузками, вони були у невимовному розпачі, а їхні сумні окрики раз по раз розтинали повітря. Опинившись поза небезпекою, я зупинився, щоб вийняти з рук та обличчя стріли й натерти поранені місця згаданою раніше маззю, яку ліліпути дали мені при моєму прибутті в країну. Потім я зняв окуляри й, зачекавши близько години, поки спаде вода, перейшов убрід протоку, благополучно прибувши з моїм вантажем в імператорський порт Ліліпутії. Імператор і весь його двір стояли на березі, чекаючи результату цієї ризикованої витівки. Вони бачили кораблі, що наближалися широким півмісяцем, але мене при цьому не помітили, бо я по груди був у воді. Коли я проходив протоку, їхнє занепокоєння зросло ще більше, бо я поринув у воду по шию. Імператор вирішив, що я потонув, і що флот супротивника наближається з ворожими намірами. Але незабаром його побоювання зникли. З кожним кроком протока ставала мілкішою, і мене можна було навіть почути з берега. Тоді, піднявши догори кінці мотузок, до яких був прив’язаний флот, я голосно закричав: «Хай живе наймогутніший імператор Ліліпутії!» Коли я ступив на берег, великий монарх обсипав мене всілякими похвалами й одразу подарував мені титул нардака, найвищий у державі.
Його Величність висловив бажання, щоб я захопив і привів до його гавані решту ворожих кораблів. Честолюбство монархів настільки безмірне, що імператор замислив, очевидно, не інакше, як перетворити всю імперію Блефуску у власну провінцію та управляти нею через свого намісника, винищивши всіх тупоконечників, які переховувалися там. Змусивши всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця, він став би єдиним володарем Всесвіту. Проте я всіляко намагався відмовити імператора від цього наміру, наводячи численні аргументи, підказані мені як політичними міркуваннями, так і почуттям справедливості. На завершення я рішуче заявив, що ніколи не погоджуся бути знаряддям поневолення хороброго й вільного народу. Коли прийшла черга обговорити це питання на державній раді, то наймудріші міністри стали на мій бік.[29]
Потім він наказав головнокомандувачу (старому досвідченому воєначальникові і моєму великому заступникові) вишикувати війська зімкненими шеренгами та провести їх церемоніальним маршем між моїми ногами (піхоту – по двадцять чотири особи в шерензі, а кавалерію по шістнадцять) із барабанним боєм, розгорненими прапорами та піднятими піками. Весь корпус складався із трьох тисяч піхоти та тисячі кавалерії. Його Величність наказав солдатам під страхом смерті поводитися пристойно щодо моєї особи під час церемоніального маршу, що, однак, не зашкодило деяким молодим офіцерам, проходячи піді мною, піднімати очі вгору; щиро кажучи, мої панталони перебували в той час у такому жалюгідному стані, що давали деякий привід для насмішок і подиву.
Я подав імператорові стільки прохань і записок про дарування мені волі, що нарешті Його Величність поставив це питання на обговорення спочатку свого кабінету, а потім державної ради, де ніхто не висловив заперечень (за винятком Скайреша Болголама[18], якому завгодно було без усякої на те причини стати моїм смертельним ворогом).
Але, незважаючи на його протидію, справу було вирішено всією радою й затверджено імператором на мою користь. Болголам обіймав посаду гальбета, тобто адмірала королівського флоту, користувався великою довірою імператора і був людиною досить освіченою у своїй справі, але похмурою і різкою. Однак і його нарешті переконали дати згоду, але він наполіг, щоб йому доручили складання умов, на яких я отримаю волю, тільки-но дам урочисту клятву свято їх дотримуватися. Умови ці Скайреш Болголам доставив мені особисто, у супроводі двох помічників-секретарів і декількох знатних осіб. Коли вони були прочитані, я повинен був присягнути, що не порушу їх, причому обряд присяги провели спочатку за звичаями моєї батьківщини, а потім у спосіб, запропонований місцевими законами, який полягав у тому, що я повинен був тримати праву ногу в лівій руці, поклавши в той же час середній палець правої руки на тім’я, а великий – на верхню частину правого вуха.
Можливо, читачеві цікаво буде скласти собі певне уявлення про стиль та характерні традиції цього народу, а також познайомитися з умовами, на яких я отримав волю; тому я наведу тут повний детальний переклад зазначеного документа, виконаний мною якнайретельніше.
«Гольбасто момарен евлем гердайло шефінмолліол-лігу, наймогутніший імператор Ліліпутії, благотворець і острах Всесвіту, володіння якого, займаючи п’ять тисяч блестрегів (близько дванадцяти миль в діаметрі), поширюються до крайніх меж земної кулі[19]; монарх над монархами, найбільший із синів людських, який ногами своїми впирається в центр землі, а головою дістає до сонця; за одного помаху якого трусяться коліна в земних царів; приємний, як весна, благодатний, як літо, рясний, як осінь і суворий, як зима.
Його найвища Величність пропонує нещодавно прибулому в наші небесні володіння Чоловікові-Горі наступні пункти, які він під урочистою присягою зобов’язується виконувати:
1. Людина-Гора не має права залишити нашу державу без дозвільної грамоти із прикладанням великої печатки.
2. Він не має права входити в нашу столицю без нашого особливого дозволу, причому жителі мають бути попереджені за дві години, щоб встигнути сховатися у своїх будинках.
3. Названий Чоловік-Гора повинен обмежувати свої прогулянки нашими головними великими дорогами й не сміє гуляти або лягати на луках і полях.
4. Під час прогулянок дорогами він повинен уважно дивитися під ноги, щоб не розтоптати кого-небудь із наших люб’язних підданих або їхніх коней та возів; він не повинен брати підданих в руки без їхньої на те згоди.
5. Якщо буде потрібна швидка доставка гінця до місця його призначення, то Людина-Гора зобов’язується раз на місяць відносити у своїй кишені гінця разом із конем на відстань шести днів шляху і (якщо буде потрібно) доставляти названого гінця цілим і неушкодженим назад до Нашої імператорської Величності.
6. Він повинен бути нашим союзником проти ворожого нам острова Блефуску і докласти всіх зусиль для знищення ворожого флоту, що в цей час готується до нападу на нас.
7. Згаданий Чоловік-Гора в години дозвілля зобов’язується надавати допомогу нашим робітникам, піднімаючи особливо важкі камені при спорудженні стіни нашого головного парку, а також на будівництві інших наших будинків.
8. Чоловік-Гора протягом двох місяців повинен точно виміряти наші володіння, обійшовши все узбережжя та порахувавши кількість зроблених кроків.
Нарешті, під урочистою присягою названий Чоловік-Гора зобов’язується точно дотримуватися зазначених умов, і тоді він отримуватиме щодня їжу й питво в кількості, достатній для прогодування 1728 наших підданих, і користуватиметься вільним доступом до нашої найяснішої особи та іншими знаками нашого благовоління. Дана в Бельфабораку, у нашому палаці, у дванадцятий день дев’яносто першого місяця нашого царювання».
Я з великою радістю і задоволенням дав присягу та підписав ці пункти, хоча деякі з них не були такі чесні, як я бажав би; вони були продиктовані виключно злістю Скайреша Болголама, верховного адмірала. Після складання присяги мої ланцюги негайно зняли, і я отримав повну волю; сам імператор удостоїв мене своєю присутністю на церемонії мого звільнення. На подяку я впав до ніг Його Величності, але імператор наказав мені підвестися і після багатьох милостивих слів, яких я – щоб уникнути докорів у марнославстві – не повторюватиму, додав, що сподівається знайти в мені корисного слугу і людину, гідну тих милостей, які він вже зробив мені й може зробити в майбутньому.
Звертаю увагу мого прихильного читача на те, що в останньому пункті умов повернення мені волі імператор постановляє видавати мені їжу й питво в кількості, достатній для прогодування 1728 ліліпутів. Через деякий час я запитав в одного мого друга придворного, яким чином було встановлено таку точну цифру. На це він відповів, що математики Його Величності, змірявши висоту мого зросту за допомогою квадранта та визначивши, що висота ця перебуває в такому відношенні до зросту ліліпута, як дванадцять до одиниці, вирахували, на підставі подібності наших тіл, що обсяг мого тіла дорівнює, принаймні, обсягу 1728 тіл ліліпутів, а отже, воно вимагає в стільки ж разів більше їжі. Із цього читач може скласти уявлення як про тямущість цього народу, так і про мудру ощадливість великого його повелителя.
Розділ IV
Опис Мільдендо, столиці Ліліпутії, та імператорського палацу. Бесіда автора з першим секретарем про державні справи. Автор пропонує свої послуги імператорові в його війнах.
Отримавши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Мільдендо, столицю держави. Імператор без зволікань мені його надав, але суворо наказав не завдавати жодної шкоди ані мешканцям, ані їхнім оселям. Про мій намір відвідати місто населення сповістили особливою прокламацією. Столиця була оточена стіною заввишки у два з половиною фути й завтовшки не менше одинадцяти дюймів, так, що по ній цілком безпечно може проїхати карета, запряжена парою коней; стіна ця прикрита міцними вежами, що здіймаються на відстані десяти футів одна від одної. Переступивши через великі Західні ворота, я дуже повільно, боком, пройшов двома головними вулицями в одному жилеті, побоюючись ушкодити дахи й карнизи будинків полами свого каптана. Просувався я вкрай обачно, щоб не розтоптати безтурботних перехожих, які залишилися на вулиці всупереч відданому суворому наказу не виходити з домівок задля безпеки. Вікна верхніх поверхів і дахи будинків були вкриті безліччю глядачів. Думаю, у жодній з моїх подорожей мені не траплялося бачити більш людного місця. Місто має форму правильного чотирикутника, і кожен бік міської стіни дорівнює п’ятистам футам. Дві головні вулиці, завширшки у п’ять футів кожна, перетинаються під прямим кутом і ділять місто на чотири квартали. Бічні вулиці та провулки, куди я не міг дістатися, а лише споглядав їх, мають завширшки від дванадцяти до вісімнадцяти дюймів. Місто може вмістити до п’ятисот тисяч душ. Будинки три-і п’ятиповерхові.
Імператорський палац розташований у центрі міста на перетині двох головних вулиць. Він оточений стіною у два фути заввишки і стоїть на відстані двадцяти футів від будівель. Я отримав дозвіл Його Величності переступити через стіну, а позаяк відстань, що відокремлювала палац від неї, була досить значною, легко зміг оглянути останній з усіх боків. Зовнішній двір мав форму квадрата у сорок футів, до якого входили два інші двори; у внутрішньому були розташовані імператорські покої. Мені дуже кортіло їх оглянути, проте здійснити це бажання було важко, бо головні ворота, які з’єднують один двір із іншим, мали лише вісімнадцять дюймів заввишки та сім дюймів завширшки. З іншого боку будинки зовнішнього двору сягали не менше п’яти футів заввишки, і тому я не міг переступити через них, не завдавши значних ушкоджень будівлям, незважаючи на те, що стіни в них міцні, з тесаного каменю, завтовшки у чотири дюйми. У свою чергу імператор також дуже бажав показати мені пишноти свого палацу. І мені вдалося здійснити наше спільне бажання, але лише через три дні, які я використав на підготовчі роботи. В імператорському парку, за сто ярдів від міста, я зрізав своїм складаним ножиком кілька найбільших дерев і виготовив із них два табурети заввишки близько трьох футів, досить міцних, щоб витримати мою вагу. Потім після другого оголошення, що застерігало мешканців, я знову пройшов до палацу через місто із двома табуретами в руках. Підійшовши з боку зовнішнього двору, я став на один табурет, підняв інший над дахом і обережно поставив його на майданчик завширшки у вісім футів, що відокремлював перший двір від другого. Потім я вільно переступив через будинки з одного табурета на інший і підняв до себе перший довгим ціпком із гаком. За допомогою таких хитрих вигадок я досяг внутрішнього двору; там я ліг на землю й наблизив обличчя до вікон середнього поверху, які чи не навмисне залишили відчиненими: у такий спосіб я дістав можливість оглянути найрозкішніші палати, які лише можна собі уявити. Я побачив імператрицю й молодих принців у їхніх покоях, оточених челяддю. Її імператорська Величність милостиво посміхнулася мені й граційно простягнула через вікно свою ручку для поцілунку.[20]
Однак я не зупинятимуся на подробицях – прибережу їх для майже готової до друку більш об’ємної праці, яка міститиме загальний опис цієї імперії із часу її появи, історію її монархів протягом довгого ряду століть, спостереження щодо їхніх воєн і політики, законів, науки та релігії цієї країни; її рослин і тварин; моралі і звичаїв її мешканців та інших досить цікавих і повчальних матеріалів. Наразі ж моя головна мета полягає у викладенні подій, які відбулися в цій державі під час майже дев’ятимісячного мого перебування там.
Якось вранці, за два тижні після мого звільнення, до мене приїхав у супроводі лише одного лакея Рельдресель, головний секретар із таємних справ (як його титулують тут). Наказавши кучерам очікувати одаль, він попросив мене приділити йому одну годину та вислухати його. Я охоче погодився на це з поваги до його сану й особистих достоїнств, а також беручи до уваги численні послуги, зроблені мені при дворі. Я виявив готовність лягти на землю, щоб його слова могли легше досягати мого вуха, але він забажав, щоб під час нашої розмови я тримав його в руці. Насамперед він привітав мене зі звільненням, зауваживши, що в цій справі певна заслуга належить і йому; він додав, однак, що якби не теперішня ситуація при дворі, я, мабуть, не отримав би волі так швидко. «Яким би блискучим не здавалося іноземцеві наше становище, – сказав секретар, – проте над нами нависли два страшні лиха: жорстокі розбрати партій усередині країни та погроза навали могутнього зовнішнього ворога. Щодо першого лиха, то варто сказати, що близько сімдесяти місяців тому в імперії утворилися дві ворожі партії, відомі під назвою Тремексенів та Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, що й відрізняє їх одну від одної».[21]
– Стверджують, що Високі Підбори більше схиляються до нашого давнього державного устрою, – вів далі Рельдресель, – проте як би там не було, Його Величність ухвалив, щоб урядові посади, а також всі посади, що роздаються короною, обіймали лише Низькі Підбори, на що ви, напевно, звернули увагу. Ви, мабуть, помітили також, що підбори на черевиках Його Величності на один дрерр нижчі, ніж у всіх придворних (дрерр дорівнює чотирнадцятій частині дюйма). Ненависть між цими двома партіями така, що члени однієї не їстимуть, не питимуть і не розмовлятимуть із членами іншої. Ми вважаємо, що Тремексени, або Високі Підбори, перевищують нас чисельністю, хоча влада цілком належить нам.
Проте ми побоюємося, що Його імператорська Величність, спадкоємець престолу, має певну прихильність до Високих Підборів[22]; принаймні, неважко помітити, що один підбор у нього вищий за інший, внаслідок чого здається, що під час ходи Його Величність накульгує.[23]
У цей складний час міжусобиць нам загрожує навала з острова Блефуску – іншої великої імперії у Всесвіті, майже такої ж великої та могутньої, як імперія Його Величності. І хоча ви стверджуєте, що у світі існують інші королівства та держави, населені такими ж величезними людьми, як ви, однак наші філософи дуже сумніваються в цьому: вони швидше готові припустити, що ви впали з місяця або з якої-небудь зірки, бо ж, безсумнівно, сто смертних вашого зросту в найкоротший час могли би винищити всі плоди й всю худобу володінь Його Величності. Крім того, наші літописи за шість тисяч місяців не згадують про жодну іншу країну, крім двох великих імперій – Ліліпутії та Блефуску. Отже, ці дві могутні держави ведуть між собою жорстоку війну упродовж тридцяти шести місяців. Приводом до неї слугували такі обставини. Усі переконані, що варені яйця при вживанні їх у їжу споконвіку розбивалися з тупого кінця; але дід нинішнього імператора, коли ще був дитиною, порізав собі палець за сніданком, розбиваючи яйце зазначеним давнім способом. Тоді імператор, батько дитини, оприлюднив наказ, яким заборонив усім своїм підданим під страхом суворого покарання розбивати яйця з тупого кінця.[24]
Цей закон настільки розлютив населення, що, зі слів наших літописців, спричинив шість повстань, під час яких один імператор втратив життя, а інший – корону.[25]
Заколоти ці постійно розпалювалися монархами Блефуску, а після їх придушення вигнанці завжди знаходили притулок у цій імперії. Нараховують до одинадцяти тисяч фанатиків, які пішли на страту, аби лише не розбивати яйця з гострого кінця. Було надруковано сотні величезних томів, присвячених цій полеміці, але книги Тупоконечників давно заборонені, і вся партія позбавлена права обіймати державні посади. Протягом цих смут імператори Блефуску часто через своїх посланців звинувачували нас у церковному розколі шляхом порушення основної догми великого нашого пророка Люстрога, викладеної у п’ятдесяти чотирьох розділах Блундекраля (який є їхнім Алькораном). Тим часом це просто спотворене тлумачення тексту, справжні слова якого говорять: всі істинно віруючі розбивають яйця з того кінця, з якого зручніше. Вирішення ж питання: який кінець визнати зручнішим, за моїми скромними судженнями, має бути надане совісті кожного або, у крайньому випадку, владі верховного судді імперії.[26]
Вигнані Тупоконечники набули такої сили при дворі імператора Блефуску та знайшли таку підтримку й заохочення з боку своїх однодумців усередині нашої країни, що протягом тридцяти шести місяців обидва імператори ведуть криваву війну зі змінним успіхом. За цей час ми втратили сорок лінійних кораблів і величезну кількість дрібних суден із тридцятьма тисячами кращих моряків і солдатів; гадають, що втрати ворога ще значніші.[27]
Утім, попри все, ворог спорядив новий численний флот і готується висадити десант на нашу територію. Ось чому Його імператорська Величність, цілком покладаючись на вашу силу та хоробрість, звелів мені правдиво розповісти про стан наших державних справ.
Я просив секретаря засвідчити імператорові мою повагу й довести до його відома, що, хоча мені, як іноземцеві, не варто було би втручатися у розбрат партій, проте я готовий, не піклуючись про власне життя, захищати Його Величність та державу від усякого ворожого вторгнення.
Розділ V
Автор завдяки надзвичайно дотепній вигадці запобігає навалі ворога. Його обдаровують високим титулом. Приходять посли імператора Блефуску й просять миру. Пожежа в покоях імператриці внаслідок необережності й вигаданий автором спосіб урятувати решту палацу.
Імперія Блефуску – це острів, розташований на північний схід від Ліліпутії і відділений від неї лише протокою завширшки у вісімсот ярдів. Я ще не бачив цього острова; довідавшись про очікувану навалу, намагався не з’являтися у тій частині берега, побоюючись бути поміченим із кораблів ворога, що не мав жодного уявлення про мою присутність, адже під час війни будь-яке спілкування між двома імперіями було суворо заборонене під страхом страти, й наш імператор наклав ембарго на вихід із гаваней усіх без винятку суден. Я повідомив Його Величності про складений мною план захоплення всього ворожого флоту, що, як ми довідалися від наших розвідників, стояв на якорі, готовий підняти вітрила за першого попутного вітру. Від найдосвідченіших моряків я дізнався про глибину протоки, заміри якої вони робили досить часто. Вони повідомили мені, що при високій воді глибина в середній частині протоки дорівнює сімдесяти глюмглеффам, – що становить близько шести європейських футів, – у всіх же інших місцях вона не перевищує п’ятдесяти глюмглеффів. Я вирушив на північно-східний берег, розташований навпроти Блефуску, ліг за горбком і спрямував свою підзорну трубу на ворожий флот, що стояв на якорі, у якому нарахував до п’ятдесяти бойових кораблів і велику кількість транспортів. Повернувшись додому, я наказав (у мене було таке повноваження) доставити мені якнайбільше найміцнішого канату та залізних брусів. Канат виявився завтовшки з мотузку, а бруси – завбільшки із наш гачок для плетіння. Задля більшої міцності я зсукав його втроє і скрутив разом по три залізних бруски, зігнувши їхні кінці у вигляді гачків. Прикріпивши п’ятдесят таких гачків до такої ж кількості мотузок, я повернувся на північно-східний берег і, знявши із себе каптан, черевики й панчохи, у шкіряній куртці увійшов у воду за півгодини до припливу. Спочатку я швидко рушив убрід, а потім проплив близько тридцяти ярдів, поки знову не відчув під собою дно; таким чином, менше ніж за півгодини я дістався флоту. Побачивши мене, вороги так вжахнулися, що пострибали із кораблів і попливли до берега, де їх зібралося не менше тридцяти тисяч. Тоді, вийнявши своє спорядження й зачепивши ніс кожного корабля гачком, я зв’язав всі мотузки в один вузол. Під час цієї роботи ворог обсипав мене хмарою стріл, чимало з яких встряли мені в руки й обличчя. Крім того, що вони завдали мені жахливого болю, вони ще й дуже заважали моїй роботі. Найбільше я побоювався за очі й напевно втратив би їх, якби швидко не вигадав засіб для захисту. Серед інших необхідних мені дріб’язків у мене збереглися окуляри, які я тримав у потаємній кишені, що не потрапила до уваги імператорських доглядачів. Я наклав ці окуляри й міцно прив’язав їх. Озброївшись таким чином, я сміливо продовжував роботу, незважаючи на стріли ворога, які хоча й потрапляли у скельця окулярів, але не завдавали їм особливої шкоди. Коли всі гачки було прилагоджено, я взяв вузол у руку й потягнув; однак жоден із кораблів не зрушив з місця, адже всі вони міцно трималися на якорях. Таким чином, мені залишалося здійснити найнебезпечнішу частину моєї витівки. Я випустив мотузки й, залишивши гачки біля кораблів, обрізав ножем якірні канати, причому більше двохсот стріл втрапило у цей час мені в обличчя та руки. Після цього я схопив зв’язані у вузол мотузки, до яких були прикріплені мої гачки, і легко потяг за собою п’ятдесят найбільших ворожих військових кораблів.[28]
Блефускуанці, які не мали й найменшого уявлення про мої наміри, спочатку дещо розгубилися. Побачивши, як я обрізую якірні канати, вони подумали, що я збираюся пустити кораблі на волю вітру та хвиль або зіштовхнути їх один із одним; але коли весь флот впорядковано рушив, керований моїми мотузками, вони були у невимовному розпачі, а їхні сумні окрики раз по раз розтинали повітря. Опинившись поза небезпекою, я зупинився, щоб вийняти з рук та обличчя стріли й натерти поранені місця згаданою раніше маззю, яку ліліпути дали мені при моєму прибутті в країну. Потім я зняв окуляри й, зачекавши близько години, поки спаде вода, перейшов убрід протоку, благополучно прибувши з моїм вантажем в імператорський порт Ліліпутії. Імператор і весь його двір стояли на березі, чекаючи результату цієї ризикованої витівки. Вони бачили кораблі, що наближалися широким півмісяцем, але мене при цьому не помітили, бо я по груди був у воді. Коли я проходив протоку, їхнє занепокоєння зросло ще більше, бо я поринув у воду по шию. Імператор вирішив, що я потонув, і що флот супротивника наближається з ворожими намірами. Але незабаром його побоювання зникли. З кожним кроком протока ставала мілкішою, і мене можна було навіть почути з берега. Тоді, піднявши догори кінці мотузок, до яких був прив’язаний флот, я голосно закричав: «Хай живе наймогутніший імператор Ліліпутії!» Коли я ступив на берег, великий монарх обсипав мене всілякими похвалами й одразу подарував мені титул нардака, найвищий у державі.
Його Величність висловив бажання, щоб я захопив і привів до його гавані решту ворожих кораблів. Честолюбство монархів настільки безмірне, що імператор замислив, очевидно, не інакше, як перетворити всю імперію Блефуску у власну провінцію та управляти нею через свого намісника, винищивши всіх тупоконечників, які переховувалися там. Змусивши всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця, він став би єдиним володарем Всесвіту. Проте я всіляко намагався відмовити імператора від цього наміру, наводячи численні аргументи, підказані мені як політичними міркуваннями, так і почуттям справедливості. На завершення я рішуче заявив, що ніколи не погоджуся бути знаряддям поневолення хороброго й вільного народу. Коли прийшла черга обговорити це питання на державній раді, то наймудріші міністри стали на мій бік.[29]