Страница:
Його Величність чув про мій спосіб життя і якось заявив, що він буде щасливий (так було завгодно йому висловитися) пообідати зі мною, у супроводі найяснішої дружини і молодих принців та принцес. Коли вони прибули, я помістив їх на столі навпроти себе в парадних кріслах, з особистою охороною обабіч. Серед гостей був також лорд-канцлер казначейства Флімнап із білим жезлом у руці; я часто ловив його недоброзичливі погляди, але робив вигляд, що не помічаю їх, і їв більше, ніж завжди, на славу моєї дорогої батьківщини й в ім’я процвітання двору. У мене є деякі підстави думати, що цей візит Його Величності дав привід Флімнапу дещо знеславити мене в очах свого повелителя. Вищезгаданий міністр завжди був моїм таємним ворогом, хоча зовні поводився зі мною набагато лагідніше, ніж того можна було очікувати від чоловіка такої похмурої вдачі. Він зауважив імператорові про поганий стан державного казначейства, сказавши, що змушений був вдатися до позики за великі відсотки; що курс банкових білетів упав на дев’ять відсотків нижче альпарі; що моє утримання обійшлося Його Величності більше, ніж півтора мільйона спругів (найбільша золота монета в ліліпутів, завбільшки з маленьку блискітку) і, нарешті, що імператор вчинив би досить розсудливо, скориставшись першою слушною нагодою, аби вислати мене за межі імперії.
На мені лежить обов’язок захистити честь однієї поважної пані, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові казначейства спало на думку приревнувати до мене свою дружину на підставі пліток, начебто її світлість палає божевільною пристрастю до моєї особи. Багато шуму наробили при дворі чутки, ніби вона якось таємно приїжджала до мене. Я врочисто заявляю, що все це – найбезчесніший наклеп, єдиним приводом до якого слугувало безневинне виявлення дружніх почуттів з боку її світлості. Вона справді часто під’їжджала до мого будинку, але це робилося завжди відкрито, причому з нею в кареті сиділи ще три особи: сестра, донька й подруга; у такий же спосіб до мене приїжджали й інші придворні дами. У свідки закликаю моїх численних слуг: нехай хто-небудь із них скаже, чи бачив він біля моїх дверей карету, не знаючи, хто в ній знаходиться. Звісно, в подібних випадках я негайно виходив до дверей після доповіді мого слуги; засвідчивши свою повагу гості, я обережно брав у руки карету з парою коней (якщо вона була запряжена шісткою, форейтор завжди чотирьох випрягав) і ставив її на стіл, який я оточив пересувним поруччям заввишки у п’ять дюймів (для запобігання нещасним випадкам). Часто на моєму столі стояли разом чотири карети із елегантними дамами в них. Сам я сідав у своє крісло й схилявся до них. У той час, як я розмовляв у такий спосіб з однією каретою, інші тихенько кружляли моїм столом.
Багато приємних пообідніх годин провів я за такими розмовами, однак ані канцлерові казначейства, ані двом його спостерігачам – Клестрілю й Дренло (нехай вони роблять що завгодно, а я назву їхні імена) – ніколи не вдасться довести, що до мене хто-небудь приїжджав інкогніто, крім державного секретаря Рельдреселя, який відвідав мене одного разу за спеціальним наказом Його імператорської Величності, як було розказано про це вище. Я б не зупинявся так довго на цих подробицях, якби питання не стосувалося так близько доброго імені високопоставленої дами, не кажучи вже про моє власне, хоча я й мав честь носити титул нардака, якого не мав сам канцлер казначейства, адже всім відомо, що він лише глюм-глюм, а цей титул такою ж мірою нижчий від мого, якою титул маркіза в Англії нижчий за титул герцога. Втім, я згоден визнати, що обіймана ним посада ставить його вище за мене. Ці наклепи, про які я довідався згодом внаслідок одного не вартого згадування випадку, на якийсь час озлобили канцлера казначейства Флімнапа проти його дружини й ще більше проти мене. Хоча він незабаром і помирився з дружиною, переконавшись у своїй помилці, однак я назавжди втратив його повагу й невдовзі побачив, що становище моє похитнулося також в очах самого імператора, який перебував під сильним впливом свого фаворита.
Розділ VІІ
Перш ніж розповісти, яким чином я залишив цю державу, мабуть, доречно описати читачеві подробиці таємного підступу, який протягом двох місяців готувався проти мене.
Через моє негідне поводження я жив тепер одаль королівських дворів. Щоправда, я багато чув і читав про моральність великих монархів, проте ніколи не очікував побачити, на які жахливі вчинки вони здатні у настільки віддаленій країні, керованій, як я вважав, за правилами, зовсім не схожими на ті, якими керуються в Європі.
Саме коли я готувався вирушити до імператора Блефуску, одна впливова при дворі особа (якій я зробив дуже суттєву послугу на той час, коли вона була у великій немилості в Його імператорської Величності) таємно прибула до мене пізно ввечері в закритому портшезі й, не називаючись, просила її прийняти. Носіїв було відіслано, і я поклав портшез разом зі своїм таємничим гостем до кишені свого каптана, після чого, наказавши одному вірному слузі казати кожному, що я нездужаю і тому пішов спати, я замкнув за собою двері, поставив портшез на стіл і сів на стілець навпроти нього.
Коли ми обмінялися взаємними вітаннями, я помітив велику стурбованість на обличчі мого гостя й побажав довідатися про її причину. Тоді він попросив терпляче його вислухати, бо справа стосувалася моєї честі й життя, і звернувся до мене з наступною промовою, яку негайно ж після того, як він пішов, я дослівно записав.
– Маю вам сказати, – розпочав він, – що останнім часом щодо вас відбулося кілька таємних нарад особливих комітетів, і два дні тому Його Величність прийняв остаточне рішення.
Ви чудово знаєте, що майже від дня вашого прибуття сюди Скайреш Болголам (гельбет, або верховний адмірал) став вашим запеклим ворогом. Мені невідома першопричина цієї ворожнечі, але його ненависть особливо посилилася після великої перемоги, здобутої вами над Блефуску, що дуже потьмарила його славу як адмірала. Цей сановник разом із Флімнапом, канцлером казначейства, ворожість якого до вас через дружину відома всім, генералом Лімтоком, обер-гофмейстером Лелькеном і верховним суддею Бельмафом, приготували акт, що звинувачує вас у державній зраді та інших тяжких злочинах.
Цей вступ настільки схвилював мене, що я, знаючи свої заслуги і те, що ні у чому не винен, з нетерпіння ледь було не перервав оратора, але він благав мене зберігати мовчання й продовжував:
– Керуючись почуттям глибокої вдячності за надані вами послуги, я здобув докладні відомості про цю справу й копію звинувачувального акту, ризикуючи власним життям.[38]
У розпал цих дебатів Рельдресель, головний секретар у таємних справах, який завжди вдавав із себе вашого щирого друга, дістав наказ Його імператорської Величності викласти свою точку зору, що він і зробив, цілком виправдавши вашу гарну про нього думку. Він визнав, що ваші злочини великі, але що вони все ж залишають місце для милосердя, цієї найбільшої чесноти монархів, що так справедливо прикрашає Його Величність. Він сказав, що дружба між ним і вами відома усім, і тому вельмишановні збори, можливо, розцінять його думку як упереджену; проте, скоряючись отриманому наказові Його Величності, він відверто викладе свої думки. Якщо Його Величності буде завгодно, враховуючи ваші заслуги, відповідно до властивої йому доброти, зберегти ваше життя й задовольнитися наказом виколоти вам очі, то він покірно припускає, що такі заходи, задовольнивши певною мірою правосуддя, у той же час приведуть в замилування увесь світ, який вітатиме не лише милість монарха, але й шляхетність та великодушність осіб, які мають честь бути його радниками; що втрата очей не спричинить жодних збитків вашій фізичній силі, завдяки якій ви ще можете прислужитися Його Величності; що сліпота, приховуючи від вас небезпеку, лише збільшить вашу хоробрість; що побоювання втратити зір було для вас головною перешкодою при захопленні ворожого флоту і що вам достатньо буде дивитися на все очима міністрів, якщо цим іноді задовольняються навіть найбільші монархи.
Цю пропозицію високі збори зустріли вкрай несхвально. Адмірал Болголам не в змозі був зберегти холоднокровність; оскаженіло підхопившись із місця, він сказав, що дивується, як якийсь секретар насмілився подати голос за збереження життя зрадникові, мовляв, надані вами послуги (з міркувань державної безпеки) ще більше обтяжують ваші злочини; що якщо ви були здатні простим сечовипусканням (про що він говорив із відразою) загасити пожежу в покоях Її Величності, то іншим разом ви зможете в такий же спосіб викликати повінь і затопити весь палац; що та сама сила, яка дозволила вам захопити ворожий флот, за першого вашого невдоволення послугує тому, що ви відведете цей флот назад; що в нього є вагомі підстави вважати, ніби в глибині душі ви – тупоконечник; а позаяк зрада, перш ніж виявити себе в дії, народжується в серці, то на цій підставі він звинуватив вас у зраді й наполягав, щоб вас негайно було страчено.
Канцлер казначейства був тієї ж думки: він показав, до якого збідніння доведена скарбниця Його Величності через важкий тягар вашого утримання, і що це невдовзі стане нестерпним, і пропозиція секретаря виколоти вам очі не тільки не вилікує від цього зла, але, цілком імовірно, збільшить його, адже, як свідчить досвід, деякі домашні птахи після осліплення їдять більше й швидше жиріють; і якщо Його Величність і члени ради, ваші судді, звертаючись до своєї совісті, дійшли твердого переконання у вашій вині, то це є достатньою підставою засудити вас до смерті, не переймаючись пошуками формальних доказів, яких вимагає буква закону.
Проте Його імператорська Величність рішуче висловився проти страти, милостиво зауваживши, що якщо рада вважає, що позбавлення вас зору є занадто м’яким вироком, то завжди буде час винести інший, суворіший. Тоді ваш друг секретар, шанобливо випросивши дозволу висловити його заперечення на зауваження канцлера казначейства стосовно важкого тягаря, яким лягає ваше утримання на скарбницю Його Величності, сказав: через те що прибутки Його Величності цілком перебувають у розпорядженні канцлера казначейства, то йому неважко буде вжити заходів проти цього зла шляхом поступового зменшення витрат на ваше утримання; таким чином, внаслідок недостатньої кількості їжі, ви почнете слабшати, худнути, втратите апетит і зачахнете за кілька місяців; такий захід матиме ще й ту перевагу, що розкладання вашого трупа стане менш небезпечним, оскільки тіло ваше зменшиться в обсязі більше ніж наполовину, і негайно ж після вашої смерті п’ять або шість тисяч підданих Його Величності зможуть за два або три дні відокремити м’ясо від кісток, скласти його у вози, відвезти й закопати за містом, аби уникнути зарази, а кістяк зберегти як пам’ятник для потомства.
Таким чином, завдяки надзвичайно дружньому ставленню до вас секретаря, вдалося досягти компромісного вирішення вашої справи. Було суворо наказано зберегти в таємниці план поступово заморити вас голодом; вирок про ваше осліплення занесено до книги як одностайно ухвалене членами ради рішення, за винятком адмірала Болголама, протеже імператриці, який завдяки постійному підбурюванню Її Величності наполягав на вашій смерті; імператриця затаїла на вас злість через мерзенний і незаконний спосіб, у який ви загасили пожежу в її покоях.
За три дні ваш друг секретар отримає наказ з’явитися до вас і прочитати всі ці пункти обвинувального акту; заразом він пояснить, наскільки великі поблажливість і прихильність до вас Його Величності та державної ради, завдяки яким вас засуджено лише до осліплення, і Його Величність не сумнівається, що ви покірно та з вдячністю скоритеся цьому вироку; призначено двадцять хірургів Його Величності спостерігати за належним здійсненням операції за допомогою дуже тонко загострених стріл, які будуть пущені у ваші очні яблука в той час, коли ви лежатимете на землі.
За цим, покладаючись на вашу розсудливість у вживанні відповідних заходів, я повинен, щоб уникнути підозр, негайно вийти так само таємно, як прибув сюди.
На цих словах секретар залишив мене, і я зостався наодинці з болісними муками сумнівів і вагань.
У ліліпутів існує звичай, заведений нинішнім імператором та його міністрами (дуже несхожий, як мене запевняли, на те, що практикувалося за старих часів): якщо на догоду мстивості монарха або злостивості фаворита суд засуджує кого-небудь до жорстокого покарання, то імператор виголошує на засіданні державної ради промову, що свідчить про його велике милосердя й доброту як якості, усім відомі й всіма визнані. Промова негайно оголошується по всій імперії. Ніщо так не лякає народ, як ці панегірики імператорському милосердю[39], бо ж достеменно встановлено: що вони розлогіші й красномовніші, то жорстокішим буде покарання й більш невинною жертва.
Однак маю зізнатися, що, не призначений ані народженням, ані вихованням на роль придворного, я був поганим суддею в подібних речах і ніяк не міг знайти ознак милості чи милосердя в моєму вироку, а навпаки (хоча, можливо, й несправедливо), вважав його швидше суворим, аніж м’яким. Іноді мені спадало на думку стати особисто перед судом і захищатися, бо якщо я й не міг заперечувати фактів, викладених в обвинувальному акті, то все ж сподівався, що вони припускають деяке пом’якшення вироку. Але, з іншого боку, судячи з описів численних політичних процесів, про які доводилося мені читати, всі вони закінчувалися так, як бажали судді, і я не наважився довірити свою долю в таких критичних обставинах настільки могутнім ворогам.[40]
Мене дуже спокусила думка вчинити опір; я чудово розумів, що, поки я користувався волею, всі сили цієї імперії не могли б здолати мене, і я легко міг би закидати камінням й перетворити на руїни всю столицю. Але згадавши присягу, дану мною імператорові, всі його милості до мене й високий титул нардака, яким він мене обдарував, я негайно з відразою відкинув цей задум. Я дуже старанно завойовував придворну довіру і ніяк не міг переконати себе, що теперішня суворість Його Величності звільняє мене від усяких зобов’язань щодо нього.
Нарешті я зупинився на рішенні, через яке, ймовірно, багато хто не без підстав мене засудить. Адже, потрібно зізнатися, що збереженням свого зору, а значить, і волі, я зобов’язаний моїй великій необачності та відсутності досвіду. Справді, якби на той час я так само добре знав монархівську та міністерську вдачу та їхнє поводження зі злочинцями, менш винними, ніж був я, як я згодом довідався, спостерігаючи придворне життя в інших державах, я б із великою радістю й готовністю упокорився настільки легкому покаранню. Але я був молодий і запальний; скориставшись дозволом Його Величності відвідати імператора Блефуску, я ще до закінчення триденного строку послав моєму другові секретареві листа, у якому повідомляв його про свій намір вирушити того ж ранку до Блефуску відповідно до отриманого мною дозволу. Не чекаючи на відповідь, я попрямував до морського берега, де стояв на якорі наш флот.
Захопивши великий військовий корабель, я прив’язав до його носа мотузку, підняв якорі, роздягнувся й поклав свій одяг у корабель (разом із ковдрою, що приніс у руці). Потім, ведучи корабель за собою, частково убрід, частково пливучи, я дістався до королівського порту Блефуску, де населення вже давно чекало на мене. Мені дали двох провідників показати дорогу в столицю Блефуску, назва якої співзвучна назві держави. Я ніс їх у руках, поки не підійшов на двісті ярдів до міських воріт; тут я попросив їх сповістити про моє прибуття одного з державних секретарів і передати йому, що я очікую наказів Його Величності. За годину я отримав відповідь, що Його Величність у супроводі найяснішої родини й вищих придворних чинів виїхали зустріти мене. Я наблизився на сто ярдів. Імператор і його челядь зіскочили з коней, імператриця та придворні дами вийшли з карет, і я не помітив у них ані найменшого остраху чи занепокоєння. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку імператора й імператриці. Я оголосив Його Величності, що прибув сюди відповідно до моєї обіцянки й бажання імператора, мого володаря, щоб мати честь на власні очі побачити наймогутнішого з монархів і запропонувати йому залежні від мене послуги, якщо вони не суперечитимуть обов’язкам вірнопідданого мого володаря; я жодним словом не згадав про немилість до мене, адже, не отримавши ще офіційного повідомлення, я цілком міг і не знати про задуми проти мене. З іншого боку, у мене були всі підстави припускати, що імператор не побажає зрадити розголосом мою опалу, якщо довідається, що я перебуваю поза його владою; однак невдовзі з’ясувалося, що я дуже помилився у своїх припущеннях.
Не втомлюватиму читача детальним описом прийому, зробленого мені при дворі імператора Блефуску, який цілком відповідав щедрості такого могутнього монарха. Не говоритиму також про незручності, які я відчував через відсутність належного приміщення й постелі: спати мені довелося на землі, накрившись своєю ковдрою.
Розділ VІІІ
За три дні після прибуття до Блефуску я із цікавості вирушив на північно-східний берег острова і помітив на відстані півліги у відкритому морі щось схоже на перекинутого човна. Я зняв черевики й панчохи і, пройшовши вбрід близько двохсот чи трьохсот ярдів, побачив, що гнаний припливом предмет наближається. У мене вже не залишалося жодних сумнівів, що це справжній човен, відірваний бурею від якось корабля. Я негайно повернувся до міста й попросив Його імператорську Величність дати в моє розпорядження двадцять найбільших кораблів, що залишилися після втрати флоту, і три тисячі матросів під командуванням віце-адмірала. Флот пішов довкола острова, а я найкоротшим шляхом повернувся до того місця берега, де виявив човен; за цей час приплив ще ближче прибив його. Всі матроси мали при собі мотузки, які я попередньо зсукав у кілька разів задля більшої міцності. Коли прибули кораблі, я роздягнувся й вирушив до човна убрід, але за сто ярдів від нього змушений був пливти. Матроси кинули мені мотузку, один кінець якої я прив’язав до отвору в передній частині човна, а інший – до одного з військових кораблів, але від усього цього було мало користі, бо, не дістаючи ногами дна, я не міг працювати як слід. Через це мені довелося підплисти до човна і щосили підштовхувати його вперед однією рукою. Використовуючи приплив, я нарешті досяг такого місця, де міг стояти на ногах у воді, що діставала мені до підборіддя. Відпочивши дві чи три хвилини, я продовжував підштовхувати човен доти, поки вода почала сягати мені до пахв. Таким чином, коли найважчу частину операції було виконано, я взяв інші мотузки, складені на одному з кораблів, і прив’язав їх спочатку до човна, а потім до дев’яти кораблів, що супроводжували мене. Вітер був попутним, матроси тягли човна на буксирі, я підштовхував його, і ми невдовзі підійшли на сорок ярдів до берега. Після відливу човен опинився на суші, і я за допомогою двох тисяч чоловіків, озброєних мотузками й машинами, перевернув човен і побачив, що він має лише незначні ушкодження.
Не надокучатиму читачеві описом ускладнень, які довелося перебороти, щоб на веслах (робота над якими забрала в мене десять днів) привести човен в імператорський порт Блефуску, куди з моїм прибуттям стеклася незліченна юрба народу, зацікавлена небаченим видовищем такого дивовижного судна. Я сказав імператорові, що цей човен послала мені щаслива зірка, щоб я дістався на ньому до місця, звідки мені можна буде повернутися на батьківщину; і я попросив Його Величність забезпечити мене необхідними матеріалами для оснащення судна, а також дати дозвіл на від’їзд. Після деяких спроб переконати мене залишитися імператор виказав милість і дав свою згоду.
Мене дуже здивувало, що за цей час, наскільки мені було відомо, до двору Блефуску не надходило жодних запитів про мене від нашого імператора. Однак пізніше мені приватно повідомили, що Його імператорська Величність, не підозрюючи, що мені відомі його наміри, вбачав у моєму від’їзді до Блефуску просте виконання обіцянки, відповідно до даного на те дозволу, про що було добре відомо всьому нашому двору. Він був упевнений, що за кілька днів я повернуся, коли церемонію прийому буде закінчено. Але за якийсь час він почав перейматися моєю тривалою відсутністю; порадившись із канцлером казначейства та іншими членами уряду, які вороже до мене ставилися, він послав до двору Блефуску одну знатну особу з копією мого обвинувачувального акту. Цей посланець мав інструкції повідомити монархові Блефуску про велике милосердя мого володаря, який вдовольнився накладенням на мене такого легкого покарання, як осліплення, і оголосити, що я втік від правосуддя. Якщо, мовляв, протягом двох годин не повернуся назад, то мене буде позбавлено титулу нардака й оголошено зрадником. Посланець додав, що задля збереження миру й дружби між двома імперіями, його володар плекає надію, що його брат, імператор Блефуску, накаже відправити мене до Ліліпутії зі зв’язаними руками й ногами, щоб покарати за зраду.[41]
На мені лежить обов’язок захистити честь однієї поважної пані, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові казначейства спало на думку приревнувати до мене свою дружину на підставі пліток, начебто її світлість палає божевільною пристрастю до моєї особи. Багато шуму наробили при дворі чутки, ніби вона якось таємно приїжджала до мене. Я врочисто заявляю, що все це – найбезчесніший наклеп, єдиним приводом до якого слугувало безневинне виявлення дружніх почуттів з боку її світлості. Вона справді часто під’їжджала до мого будинку, але це робилося завжди відкрито, причому з нею в кареті сиділи ще три особи: сестра, донька й подруга; у такий же спосіб до мене приїжджали й інші придворні дами. У свідки закликаю моїх численних слуг: нехай хто-небудь із них скаже, чи бачив він біля моїх дверей карету, не знаючи, хто в ній знаходиться. Звісно, в подібних випадках я негайно виходив до дверей після доповіді мого слуги; засвідчивши свою повагу гості, я обережно брав у руки карету з парою коней (якщо вона була запряжена шісткою, форейтор завжди чотирьох випрягав) і ставив її на стіл, який я оточив пересувним поруччям заввишки у п’ять дюймів (для запобігання нещасним випадкам). Часто на моєму столі стояли разом чотири карети із елегантними дамами в них. Сам я сідав у своє крісло й схилявся до них. У той час, як я розмовляв у такий спосіб з однією каретою, інші тихенько кружляли моїм столом.
Багато приємних пообідніх годин провів я за такими розмовами, однак ані канцлерові казначейства, ані двом його спостерігачам – Клестрілю й Дренло (нехай вони роблять що завгодно, а я назву їхні імена) – ніколи не вдасться довести, що до мене хто-небудь приїжджав інкогніто, крім державного секретаря Рельдреселя, який відвідав мене одного разу за спеціальним наказом Його імператорської Величності, як було розказано про це вище. Я б не зупинявся так довго на цих подробицях, якби питання не стосувалося так близько доброго імені високопоставленої дами, не кажучи вже про моє власне, хоча я й мав честь носити титул нардака, якого не мав сам канцлер казначейства, адже всім відомо, що він лише глюм-глюм, а цей титул такою ж мірою нижчий від мого, якою титул маркіза в Англії нижчий за титул герцога. Втім, я згоден визнати, що обіймана ним посада ставить його вище за мене. Ці наклепи, про які я довідався згодом внаслідок одного не вартого згадування випадку, на якийсь час озлобили канцлера казначейства Флімнапа проти його дружини й ще більше проти мене. Хоча він незабаром і помирився з дружиною, переконавшись у своїй помилці, однак я назавжди втратив його повагу й невдовзі побачив, що становище моє похитнулося також в очах самого імператора, який перебував під сильним впливом свого фаворита.
Розділ VІІ
Автор, знаючи про задум звинуватити його у державній зраді, тікає до Блефуску. Прийом, влаштований йому там.
Перш ніж розповісти, яким чином я залишив цю державу, мабуть, доречно описати читачеві подробиці таємного підступу, який протягом двох місяців готувався проти мене.
Через моє негідне поводження я жив тепер одаль королівських дворів. Щоправда, я багато чув і читав про моральність великих монархів, проте ніколи не очікував побачити, на які жахливі вчинки вони здатні у настільки віддаленій країні, керованій, як я вважав, за правилами, зовсім не схожими на ті, якими керуються в Європі.
Саме коли я готувався вирушити до імператора Блефуску, одна впливова при дворі особа (якій я зробив дуже суттєву послугу на той час, коли вона була у великій немилості в Його імператорської Величності) таємно прибула до мене пізно ввечері в закритому портшезі й, не називаючись, просила її прийняти. Носіїв було відіслано, і я поклав портшез разом зі своїм таємничим гостем до кишені свого каптана, після чого, наказавши одному вірному слузі казати кожному, що я нездужаю і тому пішов спати, я замкнув за собою двері, поставив портшез на стіл і сів на стілець навпроти нього.
Коли ми обмінялися взаємними вітаннями, я помітив велику стурбованість на обличчі мого гостя й побажав довідатися про її причину. Тоді він попросив терпляче його вислухати, бо справа стосувалася моєї честі й життя, і звернувся до мене з наступною промовою, яку негайно ж після того, як він пішов, я дослівно записав.
– Маю вам сказати, – розпочав він, – що останнім часом щодо вас відбулося кілька таємних нарад особливих комітетів, і два дні тому Його Величність прийняв остаточне рішення.
Ви чудово знаєте, що майже від дня вашого прибуття сюди Скайреш Болголам (гельбет, або верховний адмірал) став вашим запеклим ворогом. Мені невідома першопричина цієї ворожнечі, але його ненависть особливо посилилася після великої перемоги, здобутої вами над Блефуску, що дуже потьмарила його славу як адмірала. Цей сановник разом із Флімнапом, канцлером казначейства, ворожість якого до вас через дружину відома всім, генералом Лімтоком, обер-гофмейстером Лелькеном і верховним суддею Бельмафом, приготували акт, що звинувачує вас у державній зраді та інших тяжких злочинах.
Цей вступ настільки схвилював мене, що я, знаючи свої заслуги і те, що ні у чому не винен, з нетерпіння ледь було не перервав оратора, але він благав мене зберігати мовчання й продовжував:
– Керуючись почуттям глибокої вдячності за надані вами послуги, я здобув докладні відомості про цю справу й копію звинувачувального акту, ризикуючи власним життям.[38]
ЗВИНУВАЧУВАЛЬНИЙ АКТ– У звинувачувальному акті є також інші пункти, але мною вибірково зачитані найбільш істотні, – сказав Рельдресель. – Мушу зазначити, що під час довгих дебатів щодо цього обвинувачення Його Величність виявив до вас велику поблажливість, досить часто посилаючись на ваші заслуги перед ним і намагаючись пом’якшити ваші злочини. Канцлер казначейства та адмірал наполягали на тому, щоб стратити вас у найганебніший спосіб. Вони запропонували підпалити вночі ваш будинок, доручивши генералові вивести двадцятитисячну армію, озброєну отруєними стрілами, призначеними для вашого обличчя та рук. З’явилася також думка віддати таємний наказ деяким вашим слугам просочити ваші сорочки та простирадла отруйним соком, який невдовзі змусив би вас роздерти своє тіло й заподіяв би вам найболіснішу смерть. Генерал приєднався до цієї думки, тож протягом тривалого часу більшість була проти вас. Але Його Величність вирішив по можливості зберегти ваше життя та на завершення залучив на свій бік обер-гофмейстера.
проти КУЇНБУС ФЛЕСТРІНА
(ЛЮДИНИ-ГОРИ)
Пункт 1
Законом, виданим за царювання Його імператорської Величності Келіна Дефара Плюне, ухвалено, що кожного, хто ходитиме до вітру в межах королівського палацу, буде покарано як за образу Його Величності. Проте, незважаючи на це, Куїнбус Флестрін нахабно порушив цей закон під приводом гасіння пожежі, що охопила покої люб’язної дружини Його імператорської Величності, злостиво, зрадницьки й диявольськи випустивши сечу, загасив пожежу у згаданих покоях, що перебувають в межах королівського палацу, всупереч існуючому на цей предмет закону, порушуючи обов’язки тощо.
Пункт 2
Куїнбус Флестрін привів в імператорський порт флот імператора Блефуску, й діставши наказ від Його імператорської Величності захопити решту кораблів згаданої імперії, щоб перетворити цю імперію на провінцію під управлінням нашого намісника, знищити й стратити не лише всіх тупоконечників, які переховуються там, але й всіх підданих цієї імперії, які негайно ж не відступляться від тупоконечної єресі, – згаданий Флестрін, віроломний зрадник, подав прохання Його наймудрішій і найясновельможнішій імператорській Величності звільнити його, Флестріна, від виконання згаданого доручення під приводом небажання застосовувати насильство у справах совісті й знищувати безневинний народ.
Пункт 3
Коли прибула славнозвісна делегація від двору Блефуску до двору Його Величності просити миру, Флестрін як віроломний зрадник допомагав, заохочував, схвалював і звеселяв згаданих послів, добре знаючи, що вони – слуги монарха, який нещодавно був відкритим ворогом Його імператорської Величності й вів відкриту війну із ним.
Пункт 4
Згаданий Куїнбус Флестрін, усупереч зобов’язанням вірнопідданого, збирається тепер вирушити у подорож до двору імперії Блефуску, на що одержав лише словесний (!) дозвіл Його імператорської Величності, і під приводом згаданого дозволу він має намір віроломно й зрадницьки надати допомогу і підбадьорити імператора Блефуску, який нещодавно був ворогом вищезгаданої Його імператорської Величності й перебував із ним у відкритій ворожнечі.
У розпал цих дебатів Рельдресель, головний секретар у таємних справах, який завжди вдавав із себе вашого щирого друга, дістав наказ Його імператорської Величності викласти свою точку зору, що він і зробив, цілком виправдавши вашу гарну про нього думку. Він визнав, що ваші злочини великі, але що вони все ж залишають місце для милосердя, цієї найбільшої чесноти монархів, що так справедливо прикрашає Його Величність. Він сказав, що дружба між ним і вами відома усім, і тому вельмишановні збори, можливо, розцінять його думку як упереджену; проте, скоряючись отриманому наказові Його Величності, він відверто викладе свої думки. Якщо Його Величності буде завгодно, враховуючи ваші заслуги, відповідно до властивої йому доброти, зберегти ваше життя й задовольнитися наказом виколоти вам очі, то він покірно припускає, що такі заходи, задовольнивши певною мірою правосуддя, у той же час приведуть в замилування увесь світ, який вітатиме не лише милість монарха, але й шляхетність та великодушність осіб, які мають честь бути його радниками; що втрата очей не спричинить жодних збитків вашій фізичній силі, завдяки якій ви ще можете прислужитися Його Величності; що сліпота, приховуючи від вас небезпеку, лише збільшить вашу хоробрість; що побоювання втратити зір було для вас головною перешкодою при захопленні ворожого флоту і що вам достатньо буде дивитися на все очима міністрів, якщо цим іноді задовольняються навіть найбільші монархи.
Цю пропозицію високі збори зустріли вкрай несхвально. Адмірал Болголам не в змозі був зберегти холоднокровність; оскаженіло підхопившись із місця, він сказав, що дивується, як якийсь секретар насмілився подати голос за збереження життя зрадникові, мовляв, надані вами послуги (з міркувань державної безпеки) ще більше обтяжують ваші злочини; що якщо ви були здатні простим сечовипусканням (про що він говорив із відразою) загасити пожежу в покоях Її Величності, то іншим разом ви зможете в такий же спосіб викликати повінь і затопити весь палац; що та сама сила, яка дозволила вам захопити ворожий флот, за першого вашого невдоволення послугує тому, що ви відведете цей флот назад; що в нього є вагомі підстави вважати, ніби в глибині душі ви – тупоконечник; а позаяк зрада, перш ніж виявити себе в дії, народжується в серці, то на цій підставі він звинуватив вас у зраді й наполягав, щоб вас негайно було страчено.
Канцлер казначейства був тієї ж думки: він показав, до якого збідніння доведена скарбниця Його Величності через важкий тягар вашого утримання, і що це невдовзі стане нестерпним, і пропозиція секретаря виколоти вам очі не тільки не вилікує від цього зла, але, цілком імовірно, збільшить його, адже, як свідчить досвід, деякі домашні птахи після осліплення їдять більше й швидше жиріють; і якщо Його Величність і члени ради, ваші судді, звертаючись до своєї совісті, дійшли твердого переконання у вашій вині, то це є достатньою підставою засудити вас до смерті, не переймаючись пошуками формальних доказів, яких вимагає буква закону.
Проте Його імператорська Величність рішуче висловився проти страти, милостиво зауваживши, що якщо рада вважає, що позбавлення вас зору є занадто м’яким вироком, то завжди буде час винести інший, суворіший. Тоді ваш друг секретар, шанобливо випросивши дозволу висловити його заперечення на зауваження канцлера казначейства стосовно важкого тягаря, яким лягає ваше утримання на скарбницю Його Величності, сказав: через те що прибутки Його Величності цілком перебувають у розпорядженні канцлера казначейства, то йому неважко буде вжити заходів проти цього зла шляхом поступового зменшення витрат на ваше утримання; таким чином, внаслідок недостатньої кількості їжі, ви почнете слабшати, худнути, втратите апетит і зачахнете за кілька місяців; такий захід матиме ще й ту перевагу, що розкладання вашого трупа стане менш небезпечним, оскільки тіло ваше зменшиться в обсязі більше ніж наполовину, і негайно ж після вашої смерті п’ять або шість тисяч підданих Його Величності зможуть за два або три дні відокремити м’ясо від кісток, скласти його у вози, відвезти й закопати за містом, аби уникнути зарази, а кістяк зберегти як пам’ятник для потомства.
Таким чином, завдяки надзвичайно дружньому ставленню до вас секретаря, вдалося досягти компромісного вирішення вашої справи. Було суворо наказано зберегти в таємниці план поступово заморити вас голодом; вирок про ваше осліплення занесено до книги як одностайно ухвалене членами ради рішення, за винятком адмірала Болголама, протеже імператриці, який завдяки постійному підбурюванню Її Величності наполягав на вашій смерті; імператриця затаїла на вас злість через мерзенний і незаконний спосіб, у який ви загасили пожежу в її покоях.
За три дні ваш друг секретар отримає наказ з’явитися до вас і прочитати всі ці пункти обвинувального акту; заразом він пояснить, наскільки великі поблажливість і прихильність до вас Його Величності та державної ради, завдяки яким вас засуджено лише до осліплення, і Його Величність не сумнівається, що ви покірно та з вдячністю скоритеся цьому вироку; призначено двадцять хірургів Його Величності спостерігати за належним здійсненням операції за допомогою дуже тонко загострених стріл, які будуть пущені у ваші очні яблука в той час, коли ви лежатимете на землі.
За цим, покладаючись на вашу розсудливість у вживанні відповідних заходів, я повинен, щоб уникнути підозр, негайно вийти так само таємно, як прибув сюди.
На цих словах секретар залишив мене, і я зостався наодинці з болісними муками сумнівів і вагань.
У ліліпутів існує звичай, заведений нинішнім імператором та його міністрами (дуже несхожий, як мене запевняли, на те, що практикувалося за старих часів): якщо на догоду мстивості монарха або злостивості фаворита суд засуджує кого-небудь до жорстокого покарання, то імператор виголошує на засіданні державної ради промову, що свідчить про його велике милосердя й доброту як якості, усім відомі й всіма визнані. Промова негайно оголошується по всій імперії. Ніщо так не лякає народ, як ці панегірики імператорському милосердю[39], бо ж достеменно встановлено: що вони розлогіші й красномовніші, то жорстокішим буде покарання й більш невинною жертва.
Однак маю зізнатися, що, не призначений ані народженням, ані вихованням на роль придворного, я був поганим суддею в подібних речах і ніяк не міг знайти ознак милості чи милосердя в моєму вироку, а навпаки (хоча, можливо, й несправедливо), вважав його швидше суворим, аніж м’яким. Іноді мені спадало на думку стати особисто перед судом і захищатися, бо якщо я й не міг заперечувати фактів, викладених в обвинувальному акті, то все ж сподівався, що вони припускають деяке пом’якшення вироку. Але, з іншого боку, судячи з описів численних політичних процесів, про які доводилося мені читати, всі вони закінчувалися так, як бажали судді, і я не наважився довірити свою долю в таких критичних обставинах настільки могутнім ворогам.[40]
Мене дуже спокусила думка вчинити опір; я чудово розумів, що, поки я користувався волею, всі сили цієї імперії не могли б здолати мене, і я легко міг би закидати камінням й перетворити на руїни всю столицю. Але згадавши присягу, дану мною імператорові, всі його милості до мене й високий титул нардака, яким він мене обдарував, я негайно з відразою відкинув цей задум. Я дуже старанно завойовував придворну довіру і ніяк не міг переконати себе, що теперішня суворість Його Величності звільняє мене від усяких зобов’язань щодо нього.
Нарешті я зупинився на рішенні, через яке, ймовірно, багато хто не без підстав мене засудить. Адже, потрібно зізнатися, що збереженням свого зору, а значить, і волі, я зобов’язаний моїй великій необачності та відсутності досвіду. Справді, якби на той час я так само добре знав монархівську та міністерську вдачу та їхнє поводження зі злочинцями, менш винними, ніж був я, як я згодом довідався, спостерігаючи придворне життя в інших державах, я б із великою радістю й готовністю упокорився настільки легкому покаранню. Але я був молодий і запальний; скориставшись дозволом Його Величності відвідати імператора Блефуску, я ще до закінчення триденного строку послав моєму другові секретареві листа, у якому повідомляв його про свій намір вирушити того ж ранку до Блефуску відповідно до отриманого мною дозволу. Не чекаючи на відповідь, я попрямував до морського берега, де стояв на якорі наш флот.
Захопивши великий військовий корабель, я прив’язав до його носа мотузку, підняв якорі, роздягнувся й поклав свій одяг у корабель (разом із ковдрою, що приніс у руці). Потім, ведучи корабель за собою, частково убрід, частково пливучи, я дістався до королівського порту Блефуску, де населення вже давно чекало на мене. Мені дали двох провідників показати дорогу в столицю Блефуску, назва якої співзвучна назві держави. Я ніс їх у руках, поки не підійшов на двісті ярдів до міських воріт; тут я попросив їх сповістити про моє прибуття одного з державних секретарів і передати йому, що я очікую наказів Його Величності. За годину я отримав відповідь, що Його Величність у супроводі найяснішої родини й вищих придворних чинів виїхали зустріти мене. Я наблизився на сто ярдів. Імператор і його челядь зіскочили з коней, імператриця та придворні дами вийшли з карет, і я не помітив у них ані найменшого остраху чи занепокоєння. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку імператора й імператриці. Я оголосив Його Величності, що прибув сюди відповідно до моєї обіцянки й бажання імператора, мого володаря, щоб мати честь на власні очі побачити наймогутнішого з монархів і запропонувати йому залежні від мене послуги, якщо вони не суперечитимуть обов’язкам вірнопідданого мого володаря; я жодним словом не згадав про немилість до мене, адже, не отримавши ще офіційного повідомлення, я цілком міг і не знати про задуми проти мене. З іншого боку, у мене були всі підстави припускати, що імператор не побажає зрадити розголосом мою опалу, якщо довідається, що я перебуваю поза його владою; однак невдовзі з’ясувалося, що я дуже помилився у своїх припущеннях.
Не втомлюватиму читача детальним описом прийому, зробленого мені при дворі імператора Блефуску, який цілком відповідав щедрості такого могутнього монарха. Не говоритиму також про незручності, які я відчував через відсутність належного приміщення й постелі: спати мені довелося на землі, накрившись своєю ковдрою.
Розділ VІІІ
Завдяки щасливому випадку автор знаходить спосіб залишити імператора Блефуску й після деяких ускладнень благополучно повертається на свою батьківщину.
За три дні після прибуття до Блефуску я із цікавості вирушив на північно-східний берег острова і помітив на відстані півліги у відкритому морі щось схоже на перекинутого човна. Я зняв черевики й панчохи і, пройшовши вбрід близько двохсот чи трьохсот ярдів, побачив, що гнаний припливом предмет наближається. У мене вже не залишалося жодних сумнівів, що це справжній човен, відірваний бурею від якось корабля. Я негайно повернувся до міста й попросив Його імператорську Величність дати в моє розпорядження двадцять найбільших кораблів, що залишилися після втрати флоту, і три тисячі матросів під командуванням віце-адмірала. Флот пішов довкола острова, а я найкоротшим шляхом повернувся до того місця берега, де виявив човен; за цей час приплив ще ближче прибив його. Всі матроси мали при собі мотузки, які я попередньо зсукав у кілька разів задля більшої міцності. Коли прибули кораблі, я роздягнувся й вирушив до човна убрід, але за сто ярдів від нього змушений був пливти. Матроси кинули мені мотузку, один кінець якої я прив’язав до отвору в передній частині човна, а інший – до одного з військових кораблів, але від усього цього було мало користі, бо, не дістаючи ногами дна, я не міг працювати як слід. Через це мені довелося підплисти до човна і щосили підштовхувати його вперед однією рукою. Використовуючи приплив, я нарешті досяг такого місця, де міг стояти на ногах у воді, що діставала мені до підборіддя. Відпочивши дві чи три хвилини, я продовжував підштовхувати човен доти, поки вода почала сягати мені до пахв. Таким чином, коли найважчу частину операції було виконано, я взяв інші мотузки, складені на одному з кораблів, і прив’язав їх спочатку до човна, а потім до дев’яти кораблів, що супроводжували мене. Вітер був попутним, матроси тягли човна на буксирі, я підштовхував його, і ми невдовзі підійшли на сорок ярдів до берега. Після відливу човен опинився на суші, і я за допомогою двох тисяч чоловіків, озброєних мотузками й машинами, перевернув човен і побачив, що він має лише незначні ушкодження.
Не надокучатиму читачеві описом ускладнень, які довелося перебороти, щоб на веслах (робота над якими забрала в мене десять днів) привести човен в імператорський порт Блефуску, куди з моїм прибуттям стеклася незліченна юрба народу, зацікавлена небаченим видовищем такого дивовижного судна. Я сказав імператорові, що цей човен послала мені щаслива зірка, щоб я дістався на ньому до місця, звідки мені можна буде повернутися на батьківщину; і я попросив Його Величність забезпечити мене необхідними матеріалами для оснащення судна, а також дати дозвіл на від’їзд. Після деяких спроб переконати мене залишитися імператор виказав милість і дав свою згоду.
Мене дуже здивувало, що за цей час, наскільки мені було відомо, до двору Блефуску не надходило жодних запитів про мене від нашого імператора. Однак пізніше мені приватно повідомили, що Його імператорська Величність, не підозрюючи, що мені відомі його наміри, вбачав у моєму від’їзді до Блефуску просте виконання обіцянки, відповідно до даного на те дозволу, про що було добре відомо всьому нашому двору. Він був упевнений, що за кілька днів я повернуся, коли церемонію прийому буде закінчено. Але за якийсь час він почав перейматися моєю тривалою відсутністю; порадившись із канцлером казначейства та іншими членами уряду, які вороже до мене ставилися, він послав до двору Блефуску одну знатну особу з копією мого обвинувачувального акту. Цей посланець мав інструкції повідомити монархові Блефуску про велике милосердя мого володаря, який вдовольнився накладенням на мене такого легкого покарання, як осліплення, і оголосити, що я втік від правосуддя. Якщо, мовляв, протягом двох годин не повернуся назад, то мене буде позбавлено титулу нардака й оголошено зрадником. Посланець додав, що задля збереження миру й дружби між двома імперіями, його володар плекає надію, що його брат, імператор Блефуску, накаже відправити мене до Ліліпутії зі зв’язаними руками й ногами, щоб покарати за зраду.[41]