Страница:
А потім Котигорошко має здійснити свій Головний Подвиг. Лише він має зробити ЦЕ. А щось іншого, як пермога над Атлантидою, й бути не може! Ця агресивна змія — Атлантида, — що загрожує усьому цивілізованому людству, мусить бути знищена. Котигорошко собі уявляв це так: однієї погожої ночі (це може бути 28 червня) близько п'ятдесяти диверсійних груп українських військ спеціяльного призначення з моря і повітря десантуються в Атлантиду. Дуже раптово і несподівано! Вони захоплюють найважливіші об'єкти базування так званої зброї стримування — психотронних генераторів та геофізичних мінометів. Ядерної зброї в атлантидців нема — це генштаб ВНУ достеменно знає: вони дотримуються Всесвітнього консенсусу із заборони нуклеарної зброї. Таким чином, всього за кілька годин Атлантида залишиться винятково зі звичайними видами озброєння. А значить, можна розпочинати війну. Головнокомандувач усіх збройних сил Антиатлантидської коаліції (Україна і союзники) генерал-полковник Котигорошко дає наказ про початок бойових дій по всіх фронтах (чи треба нагадувати, що операцію зі знешкодження засобів стримування розробив і координував теж цей самий генерал?). Усі сім українських військово-морських флотів заздалегідь було стягнуто впритул до територіяльних вод Атлантиди, тож з моря цей агресивний континент вкупі з архіпелагами майже блоковано. Тепер черга за авіацією. З ранку до вечора міста (звичайно, лише військові об'єкти, аби не постраждало мирне населення) Атлантиди будуть бомбувати українські літаки. А вночі десантується піхота. Якщо вдарити одночасно з усіх чотирьох боків, то за день-два українське військо (непереможне) ввійде у столицю атлантидського змія — Посейдонію. І два українські бійці встановлять жовто-блакитний прапор Перемоги на найвищій вежі резиденції їхнього вождя. Самого ж Дактиліяна Птеро, забув якого за рахунком, українські вояки у полон не встигнуть взяти. Бо одночасно з інтервенцією ВНУ в Атлантиді вибухне повстання знедолених трудящих мас. Ні, це буде революція! Тож повсталі атлантидці захоплять резиденцію Птера, переб'ють всіх його прибічників, а самого — розірвуть на дрібні шматки. Бо — допоки?! Українське військо прості атлантидці зустрічатимуть як визволителів.
А затим розпочнеться вшанування Героя в Неньці. Котигорошка нагородять усіма орденами-медалями, які лише є, присвоять йому військове звання «генералісимуса» та цивільний титул «Рятівник людства», а потім проголосять довічним диктатором України. І ось він виходитиме кожної неділі на балкон свого імператорського палацу на Майдані Незалежности у Києві і промовлятиме до свого українського народу… Ні, до цілого людства, бо всі електронні та друковані засоби масової інформації розноситимуть його слова цілим світом.
І буде він вбраний так гарно у чорний маршальський стрій — мундир, розшитий золотом, з погонами генералісимуса (теж золотими), чоботи блискучі надзвичайно, зі шпорами, ясно якими, шабля… Про шаблю можна говорити до безкінечности, тому зазначимо лише, що це подвійний шедевр — як ювелірного, так і зброярського мистецтв. Нагороди свої Рятівник людства зможе носити лише за принципом ротації: одягати кожного дня лише десять-п'ятнадцять різних орденів у комбінації, залежній від теми послання до людей. Картуз?.. Ні, головний убір він триматиме в руці, і вітер розвіватиме його трохи посивіле, але все ще гарне, кучеряве волосся… Такої попелястої, як його нинішнє існування, барви.
У дні найважливіших свят з Рятівником людства на балкон виходитиме його вірна дружина, друг і соратник, мати дітей його, перша пані України… Хто?!
Ось тут для мрійника Котигорошка розпочалося щось схоже на шизофренію. Бо хто виходитиме з ним на імператорський балкон у дні найбільших свят? Ярина чи Небослава? Небослава чи Ярина?
До всіх згаданих мук Котигорошкових додалася ще одна — дошкульна і неприємна. Цілком логічно він втямив, що двох дружин — одночасно — не зможе мати, навіть тоді, коли стане диктатором всієї України (ні народ, ні Церква, а найбільше жодна із кандидаток у Котигорошкові дружини цього не стерплять), тому треба обрати одну. Добре було б, якби, скажімо, Ярина стала його законною дружиною, а Небослава — коханкою… Що, Небослава з її чоловічим вольовим характером і чиясь коханка?! Не смішіть, пане поручнику, та вона швидше всіх перестріляє — і свого коханця, і його законну жону, і ще з десяток тих, хто потрапить під гарячу руку. Тоді інша комбінація: Небослава — дружина, Ярина… Ні, цього не буде! В Котигорошка аж сльози закрутились в очах від згадки про цю таку ніжну, тонку, делікатну дівчину в ролі коханки.
Тоді що? Треба одружитися з однією із них. Небослава як донька військового міністра, без сумніву, навіть самим фактом свого існування у статусі пані Котигорошко допоможе йому якнайшвидше просуватися службовою драбиною, а Ярина?.. Ярина — гарна і розумна дівчина, яку він дуже любить. Раптом Котигорошкови прийшла думка, від якої він мало не застрелився. Так, він одружиться з однією із двох коханих — з Яриною або Небославою, але, що робитиме та, інша, з якою він НЕ одружиться?! Не буде ж вона, ні Ярина, ні тим більше Небослава, сидіти й тужити за своїм зрадливим милим! Може, їй і буде якийсь час гірко, але довго вона не тужитиме, — зрештою, зрозуміє, що треба подбати про себе і одружиться з …іншим, як-не-як! Це щось неймовірне!
Що ж робити?
Котигорошко, аби передчасно не з'їхати з глузду і не вчинити якусь дурницю, уже почав себе готувати до того, що рано чи пізно якась одна з його коханих одружиться з чужим чоловіком. Тому треба починати страждати вже відтепер. Але за ким? Хто з цих двох тепер таких лагідних і щирих дівчат через якийсь час (після того, як він одружиться з однією) зробить його життя нестерпним від постійного болю? Наразі це важко з'ясувати, тому треба відпрацьовувати обидва варіанти. Котигорошко як зразковий офіцер любив порядок в усьому, тому впорядкував і цей свій тренінг превентивного страждання. Він розробив графік, за яким парними числами місяця він з 18.00 до 20.00 дві години тужив за Яриною, а з 20.00 до 22.00 рівно стільки ж часу — за Небославою, а непарними числами порядок страждання змінювався на зворотний: спочатку — за Небославою, а потім за Яриною…
З часом Котигорошко так звик до періодів туги за «втраченим коханням», що коли настрій у нього був далеко не сумовитий, то він із великими зусиллями змушував себе займатись цими стражданнями. Все-таки він був вольовою людиною.
VIII Ієрархії як сервіс
IX Таємний сніданок
А затим розпочнеться вшанування Героя в Неньці. Котигорошка нагородять усіма орденами-медалями, які лише є, присвоять йому військове звання «генералісимуса» та цивільний титул «Рятівник людства», а потім проголосять довічним диктатором України. І ось він виходитиме кожної неділі на балкон свого імператорського палацу на Майдані Незалежности у Києві і промовлятиме до свого українського народу… Ні, до цілого людства, бо всі електронні та друковані засоби масової інформації розноситимуть його слова цілим світом.
І буде він вбраний так гарно у чорний маршальський стрій — мундир, розшитий золотом, з погонами генералісимуса (теж золотими), чоботи блискучі надзвичайно, зі шпорами, ясно якими, шабля… Про шаблю можна говорити до безкінечности, тому зазначимо лише, що це подвійний шедевр — як ювелірного, так і зброярського мистецтв. Нагороди свої Рятівник людства зможе носити лише за принципом ротації: одягати кожного дня лише десять-п'ятнадцять різних орденів у комбінації, залежній від теми послання до людей. Картуз?.. Ні, головний убір він триматиме в руці, і вітер розвіватиме його трохи посивіле, але все ще гарне, кучеряве волосся… Такої попелястої, як його нинішнє існування, барви.
У дні найважливіших свят з Рятівником людства на балкон виходитиме його вірна дружина, друг і соратник, мати дітей його, перша пані України… Хто?!
Ось тут для мрійника Котигорошка розпочалося щось схоже на шизофренію. Бо хто виходитиме з ним на імператорський балкон у дні найбільших свят? Ярина чи Небослава? Небослава чи Ярина?
До всіх згаданих мук Котигорошкових додалася ще одна — дошкульна і неприємна. Цілком логічно він втямив, що двох дружин — одночасно — не зможе мати, навіть тоді, коли стане диктатором всієї України (ні народ, ні Церква, а найбільше жодна із кандидаток у Котигорошкові дружини цього не стерплять), тому треба обрати одну. Добре було б, якби, скажімо, Ярина стала його законною дружиною, а Небослава — коханкою… Що, Небослава з її чоловічим вольовим характером і чиясь коханка?! Не смішіть, пане поручнику, та вона швидше всіх перестріляє — і свого коханця, і його законну жону, і ще з десяток тих, хто потрапить під гарячу руку. Тоді інша комбінація: Небослава — дружина, Ярина… Ні, цього не буде! В Котигорошка аж сльози закрутились в очах від згадки про цю таку ніжну, тонку, делікатну дівчину в ролі коханки.
Тоді що? Треба одружитися з однією із них. Небослава як донька військового міністра, без сумніву, навіть самим фактом свого існування у статусі пані Котигорошко допоможе йому якнайшвидше просуватися службовою драбиною, а Ярина?.. Ярина — гарна і розумна дівчина, яку він дуже любить. Раптом Котигорошкови прийшла думка, від якої він мало не застрелився. Так, він одружиться з однією із двох коханих — з Яриною або Небославою, але, що робитиме та, інша, з якою він НЕ одружиться?! Не буде ж вона, ні Ярина, ні тим більше Небослава, сидіти й тужити за своїм зрадливим милим! Може, їй і буде якийсь час гірко, але довго вона не тужитиме, — зрештою, зрозуміє, що треба подбати про себе і одружиться з …іншим, як-не-як! Це щось неймовірне!
Що ж робити?
Котигорошко, аби передчасно не з'їхати з глузду і не вчинити якусь дурницю, уже почав себе готувати до того, що рано чи пізно якась одна з його коханих одружиться з чужим чоловіком. Тому треба починати страждати вже відтепер. Але за ким? Хто з цих двох тепер таких лагідних і щирих дівчат через якийсь час (після того, як він одружиться з однією) зробить його життя нестерпним від постійного болю? Наразі це важко з'ясувати, тому треба відпрацьовувати обидва варіанти. Котигорошко як зразковий офіцер любив порядок в усьому, тому впорядкував і цей свій тренінг превентивного страждання. Він розробив графік, за яким парними числами місяця він з 18.00 до 20.00 дві години тужив за Яриною, а з 20.00 до 22.00 рівно стільки ж часу — за Небославою, а непарними числами порядок страждання змінювався на зворотний: спочатку — за Небославою, а потім за Яриною…
З часом Котигорошко так звик до періодів туги за «втраченим коханням», що коли настрій у нього був далеко не сумовитий, то він із великими зусиллями змушував себе займатись цими стражданнями. Все-таки він був вольовою людиною.
VIII Ієрархії як сервіс
Поручник Котигорошко вирішив освоїти якийсь суміжний фах. Електронною поштою він поспілкувався з усіма своїми колегами — командирами чот спецсотні бойової магії і виявилося, що до співпраці готовий лише командир чоти «Гримуар» осавул А.Г.Ріппа. Решта були хто де — командир чоти «Відун» поручник Олегвіщий поїхав на урочисте відкриття керамічної фабрики у Трипілля; сотник Шиванський, командир чоти «Браман», перебував у глибокій медитації; чотовий командир «Каббали» сотник Елохіменко тимчасово був відряджений у розпорядження сотенної інтендантської служби — допомагав закуповувати магічні атрибути;
командир чоти «Вікка» поручник Рогорог відбув у Британію — його виписав як особистого консультанта виконроб будівництва комплексу «Стоунгендж»; поручник Канні-Баллон не міг вийти із експерименту, який він поставив над самим собою, і дезомбуватись. Зате осавул Ріппа охоче погодився прилучити колегу до магічних таємниць профілю своєї чоти.
— Отож, Вишнеславе, — говорив Котигорошкови осавул Ріппа телефоном, — двадцять першого вересня рівно о двадцять першій годині двадцять одна хвилина ти маєш зосередитись і замедитувати на ось цьому талісмані, який я послав тобі електронкою. — Котигорошко вже мав перед собою білий аркуш з видрукуваною принтером якоюсь карлюкою. — Замкнись у своїй кімнаті, Вишнеславе, — напучував Котигорошка осавул Ріппа, — вимкни усі засоби зв'язку, освітлення, телевізор і довго дивись на печатку «Лемегетон». Потім прийду я і проведу для тебе цікаву екскурсію.
У призначений час, після виконання усіх технологічних операцій, осавул Ріппа, який з'явився невідомо звідки, ввів Котигорошка у якийсь сіро-сріблястий простір, що справляв враження безкінечного.
— Суть церемоніяльної магії, що базується на таємних чорних книжках — гримуарах, — почав свою лекцію осавул Ріппа, — полягає в тому, що оператор, він же маг, викликає потрібного йому духа і той виконує поставлене перед ним завдання. Від ступеня складности і характеру завдання залежить, якого саме духа треба викликати. А поки ми їх не турбуємо, вони собі мирно мешкають на семи небесах, причому на кожному небі є по три ієрархії духів — добрі, злі і нейтральні. Зазвичай, роботу виконують або добрі, або злі, а нейтральні, як їх ще називають олімпійські, в основному виконують внутрішні функції — забезпечують життєдіяльність небес, наглядають за порядком, несуть прикордонну службу і є своєрідним миротворчим контингентом між добрими і злими, вони ж приймають гостей. Отже, почнемо з першого неба Шамаїн.
— Прошу!
— Прошу, прошу, — Котигорошка і осавула Ріппа гостинно припрошував олімпійський дух Фул, занудна особа з кривою посмішкою, — прошу на небо Шамаїн. Я вам зараз коротко розповім історію виникнення нашого неба, потім відвідаємо територію доброго духа Гавриїла, а затим — злого — Асмодея. Чи, може, панство бажає навпаки?
— Панство бажає, аби ти, Фуле, трохи помовчав, — безцеремонно обірвав духа осавул Ріппа, — ми тут довго не затримуватимемось. Оглянь, Вишнеславе, цей пейзаж і підемо далі. До речі, це небо пов'язане з днем життя — понеділком, планетою — Місяцем, а зодіакальним знаком — Рака. Але нам час йти далі.
Не встиг Котигорошко як слід роздивитися нудний фіолетовий ландшафт, як вони опинилися на другому небі.
— Це Раквіє, — пояснив осавул Ріппа, — небо духа олімпійського Офієла, ось він спить під кущем, ледащо рідкісне, ану вставай, неробо! — Дух Офієл поволі підвівся. — Це небо вівторка, — пояснював далі осавул Ріппа, — планети Меркурія, тому тут усе таке мінливе, як ртуть, зодіакальних знаків Близнюків та Панни, тут же мають свої володіння добрий дух — Самуїл, злий — Левіафан. Ходімо далі.
Третє небо під назвою Сагун зустріло їх зеленуватим сліпучим сяйвом і весняним пейзажем.
— Це олімпійський дух Гагіт, — відрекомендував осавул Ріппа гарненького, як молода дівчина, духа, — дуже веселе створіння.
Дух Гагіт дзвінко засміявся і пустив Котигорошкови очима бісики.
— День цього неба — середа, планета — Венера, а зодіакальні знаки — Бичок і Ваги, — пояснював осавул Ріппа. — Добрий дух — Анаїл, злий — Астарот. Добре тут, але треба рухатись далі.
На четвертому небі, що називалося Зебул і поєднувалося з днем тижня — четвергом, планетою — Юпітером, зодіакальними знаками Стрільця та Риб, дорогих гостей зустрів привітний дух Бетгор і дуже припрошував їх відвідати ще володіння доброго Сашиїла та злого Беліяла, але вони мусили розпрощатися.
На п'ятому небі — Махон — їх зустрів високий похмурий нервовий дух Фалек і по-військовому відрапортував:
— П'яте небо, під назвою Махон, день життя — п'ятниця, планета — Марс, знаки зодіака — Баран і Скорпіон, добрий дух — Касиїл, злий дух — Сатанаїл, доповідає олімпійський дух — маршал Фалек Войовничий!
— Ви вільні, Фалеку, — сказав осавул Ріппа і шепнув на вухо Котигорошкови: — Страждає на манію величі, уявляє себе великим полководцем.
На шостому небі, що має ім'я Арбател, день — суботу, планету — Сатурн, зодіакальні знаки — Козеріг та Водолій, олімпійця — Аратрона, доброго — Рафаїла та злого — Вельзевула, на них чекав сюрприз: злий дух Вельзевул давав урочите прийняття з нагоди державного свята — Дня незалежности нижньої ієрархії шостого неба, так званої Великої Інфернальної імперії.
— Мусимо бути гостями, — сказав Котигорошкови осавул Ріппа, коли меткий посланець вручив їм запрошення Вельзевула — шматки пергаменту зі шкіри невідомого походження з печатками їх власника, — бо інакше пан Вельзевул може образитись, а це тут дуже небажано.
Поки вони одягалися у завбачливо доставлені їм разом із запрошеннями фраки і білі камізельки та лаковані черевики, осавул розповів Котигорошкови деталі:
— Наше щастя, що ми без особливих пригод пройшли перші шість небес, тобто, я маю на увазі, що на жодному з них на той час не було якогось державного чи родинного свята, бо засіли б ми там надовго. До речі, на сьоме небо ми уже, мабуть, не потрапимо, тож я тобі коротко опишу його. Називається воно Макен, олімпійським духом там такий собі Ох, день, як ти уже здогадався, — неділя, планета Сонце, зодіакальний знак — Лев, добрий дух — Михаїл, а злий — Люцифер.
— Слухай, колего, — спитав Котигорошко осавула, — у мене виникло запитання, що має робити дух, ну, скажімо, Самуїл, коли в один і той самий час його викликають на службу двоє магів, хоча б ти і я? Що йому — роздвоюватись?
— Та ні, — засмівся осавул, — я не сказав тобі, що у кожного з верховних духів є цілі армії нижчих духів. У згаданого тобою Самуїла є два перші заступники — генерал-фельдмаршали Арнінієль і Харпон, у тих, у свою чергу, по три генерали, у першого — Дарсіель, Брумієль, Несторієль, у другого — Хармеас, Мересін, Храніан, у кожного з цих генералів — по два генерал-лейтенанти, по три генерал-майори і по десятку полковників, а у тих — відповідно нижчі чини, аж до тисяч і тисяч рядових. А якщо станеться так, як ти змоделював, то Самуїл з поваги до обох магів не прийде до жодного, а до обох пришле своїх перших заступників, якщо на службу покличуть три маги, то буде послано трьох генерал-лейтенантів у супроводі переконливого прохання про вибачення та засвідчення пошани. Назагал скажу тобі, Вишнеславе, що сервіс у цих духів, як у кращих корчмах Харкова і Полтави.
— Гості з матеріяльного світу! — оголосив про прибуття Котигорошка і осавула Ріппа мажордом, коли вони ввійшли у величезний похмурий Вельзевулів палац, змурований з червоного застиглого вогню.
їх зустрів сам господар.
— Маг А.Г.Ріппа, — відрекомендувався осавул.
— Маг К.Т.Горошко, — назвав себе навчений осавулом Котигорошко.
— Імператор Великої Інфернальної Імперії, засновник і Великий Магістр Ордена ФЛІ і так далі, — весело промовив Вельзевул і, махнувши полою довгого вогненно-червоного шовкового плаща, жестом запросив гостей до зали. — Прошу знайомитися з моїми придворними. — Вони пішли вздовж шеренги пишно вбраних вельмож, кожен з яких при наближенні до них Імператора з Котигорошком і осавулом Ріппа називав себе.
— Сатан, Лідер Опозиції.
Та у них справжня демократія, подумав Котигорошко, відважуючи поклон бундючному духови в демонстративно біднішому, ніж у інших, одязі, а цей ще в популізм грає.
— Ієронімус, Принц Смерти, Великий Адепт Ордену.
— Молох, Принц Землі Сліз, Великий Адепт Ордену.
— Плутос, Принц Вогню.
Тож ось ви, голубчики які. Премилі Хлоп'ята!
— Леонард, Великий Майстер Шабашу, Рицар Ордену.
— Баал, Міністр Угод.
Скромно відрекомендувався, а які ж у нього колосальні можливості, це — майже теж саме, що начальник податкової служби та міністр фінансів в одній особі у нашому світі.
— Прозерпіна, Лукавая Спокусниця, Принцеса Грайливих Духів.
Ну, ваших підопічних ми добре знаємо.
— Адрамелек, Лорд-Канцлер, Великий Адепт Ордену.
— Астаротік, Головний Скарбник.
— Нергал, Начальник Таємної поліції. А без вас як же ж?!
— Баалберіт, Головнокомандувач Армії, Головний Адепт Ордену.
— Бельфегор, амбасадор у Гелії.
— Маммон, амбасадор у Германії.
— Веліял, амбасадор у Турані.
— Ріммон, амбасадор в Африці.
— Тамус, амбасадор у Старій Европі.
— Мартінет, амбасадор в Атлантиді.
Цікаво, чому нема посла в Україні, одне з двох — або він зараз виконує свою місію в Неньці, або Україна ще не має з Імперією Вельзевула дипломатичних стосунків. Треба опісля спитати Імператора.
— Хабарон, Лорд-Верховний Суддя. Ах, непідкупний ти наш!
— Аластор, Спеціяльний Уповноважений з громадських робіт.
Просто розчулення проймає від такого розумного облаштування держави, це ж треба розуміти, що безробіття у них зовсім нема.
— Верделет, Розпорядник Церемоній.
Наш еквівалент: шеф протоколу, дивись, як осудливо глянув на незастібнуту рукавичку.
— Суккор Бенот, Начальник Євнухів. Азія, Азія, перехвалив я їхню цивілізованість, це ж треба — толерація опозиції і офіційні гареми!
— Хамос, Лорд-Камергер, Рицар Ордену.
— Мелхом, Скарбник.
— Місрох, Головний Мажордом.
— Бегемот, Головний Чашник.
Гм, на кота схожий. На великого товстого чорного кота.
— Догон, Головний Камердинер.
— Мулін, Перший Покойовий.
— Кобал, Театральний Адміністратор.
— Асмодеус, Директор Казино.
— Ніббас, Головний Мім.
— Антіхріст, Жонглер Словами і Лицедій.
…На осавулове вийшло: з гостин Вельзевулових вони вже нікуди не пішли. Не змогли відвідати сьоме небо, бо так напилися на бенкеті, що ледь не повмирали. Спали в холодцях невідомого походження, а потім Головний Чашник Бегемот цілий день їх відпоював дуже помічним коктейлем рубінового кольору…
Прощаючись, Котигорошко все-таки спитав Вельзевула, чому його імперія не має дипломатичних відносин з Україною. Гостинний Імператор відповів якось загадково і дещо алегорично:
— А чи потрібен, скажімо, вавілонський амбасадор у Вавілонії?!
командир чоти «Вікка» поручник Рогорог відбув у Британію — його виписав як особистого консультанта виконроб будівництва комплексу «Стоунгендж»; поручник Канні-Баллон не міг вийти із експерименту, який він поставив над самим собою, і дезомбуватись. Зате осавул Ріппа охоче погодився прилучити колегу до магічних таємниць профілю своєї чоти.
— Отож, Вишнеславе, — говорив Котигорошкови осавул Ріппа телефоном, — двадцять першого вересня рівно о двадцять першій годині двадцять одна хвилина ти маєш зосередитись і замедитувати на ось цьому талісмані, який я послав тобі електронкою. — Котигорошко вже мав перед собою білий аркуш з видрукуваною принтером якоюсь карлюкою. — Замкнись у своїй кімнаті, Вишнеславе, — напучував Котигорошка осавул Ріппа, — вимкни усі засоби зв'язку, освітлення, телевізор і довго дивись на печатку «Лемегетон». Потім прийду я і проведу для тебе цікаву екскурсію.
У призначений час, після виконання усіх технологічних операцій, осавул Ріппа, який з'явився невідомо звідки, ввів Котигорошка у якийсь сіро-сріблястий простір, що справляв враження безкінечного.
— Суть церемоніяльної магії, що базується на таємних чорних книжках — гримуарах, — почав свою лекцію осавул Ріппа, — полягає в тому, що оператор, він же маг, викликає потрібного йому духа і той виконує поставлене перед ним завдання. Від ступеня складности і характеру завдання залежить, якого саме духа треба викликати. А поки ми їх не турбуємо, вони собі мирно мешкають на семи небесах, причому на кожному небі є по три ієрархії духів — добрі, злі і нейтральні. Зазвичай, роботу виконують або добрі, або злі, а нейтральні, як їх ще називають олімпійські, в основному виконують внутрішні функції — забезпечують життєдіяльність небес, наглядають за порядком, несуть прикордонну службу і є своєрідним миротворчим контингентом між добрими і злими, вони ж приймають гостей. Отже, почнемо з першого неба Шамаїн.
— Прошу!
— Прошу, прошу, — Котигорошка і осавула Ріппа гостинно припрошував олімпійський дух Фул, занудна особа з кривою посмішкою, — прошу на небо Шамаїн. Я вам зараз коротко розповім історію виникнення нашого неба, потім відвідаємо територію доброго духа Гавриїла, а затим — злого — Асмодея. Чи, може, панство бажає навпаки?
— Панство бажає, аби ти, Фуле, трохи помовчав, — безцеремонно обірвав духа осавул Ріппа, — ми тут довго не затримуватимемось. Оглянь, Вишнеславе, цей пейзаж і підемо далі. До речі, це небо пов'язане з днем життя — понеділком, планетою — Місяцем, а зодіакальним знаком — Рака. Але нам час йти далі.
Не встиг Котигорошко як слід роздивитися нудний фіолетовий ландшафт, як вони опинилися на другому небі.
— Це Раквіє, — пояснив осавул Ріппа, — небо духа олімпійського Офієла, ось він спить під кущем, ледащо рідкісне, ану вставай, неробо! — Дух Офієл поволі підвівся. — Це небо вівторка, — пояснював далі осавул Ріппа, — планети Меркурія, тому тут усе таке мінливе, як ртуть, зодіакальних знаків Близнюків та Панни, тут же мають свої володіння добрий дух — Самуїл, злий — Левіафан. Ходімо далі.
Третє небо під назвою Сагун зустріло їх зеленуватим сліпучим сяйвом і весняним пейзажем.
— Це олімпійський дух Гагіт, — відрекомендував осавул Ріппа гарненького, як молода дівчина, духа, — дуже веселе створіння.
Дух Гагіт дзвінко засміявся і пустив Котигорошкови очима бісики.
— День цього неба — середа, планета — Венера, а зодіакальні знаки — Бичок і Ваги, — пояснював осавул Ріппа. — Добрий дух — Анаїл, злий — Астарот. Добре тут, але треба рухатись далі.
На четвертому небі, що називалося Зебул і поєднувалося з днем тижня — четвергом, планетою — Юпітером, зодіакальними знаками Стрільця та Риб, дорогих гостей зустрів привітний дух Бетгор і дуже припрошував їх відвідати ще володіння доброго Сашиїла та злого Беліяла, але вони мусили розпрощатися.
На п'ятому небі — Махон — їх зустрів високий похмурий нервовий дух Фалек і по-військовому відрапортував:
— П'яте небо, під назвою Махон, день життя — п'ятниця, планета — Марс, знаки зодіака — Баран і Скорпіон, добрий дух — Касиїл, злий дух — Сатанаїл, доповідає олімпійський дух — маршал Фалек Войовничий!
— Ви вільні, Фалеку, — сказав осавул Ріппа і шепнув на вухо Котигорошкови: — Страждає на манію величі, уявляє себе великим полководцем.
На шостому небі, що має ім'я Арбател, день — суботу, планету — Сатурн, зодіакальні знаки — Козеріг та Водолій, олімпійця — Аратрона, доброго — Рафаїла та злого — Вельзевула, на них чекав сюрприз: злий дух Вельзевул давав урочите прийняття з нагоди державного свята — Дня незалежности нижньої ієрархії шостого неба, так званої Великої Інфернальної імперії.
— Мусимо бути гостями, — сказав Котигорошкови осавул Ріппа, коли меткий посланець вручив їм запрошення Вельзевула — шматки пергаменту зі шкіри невідомого походження з печатками їх власника, — бо інакше пан Вельзевул може образитись, а це тут дуже небажано.
Поки вони одягалися у завбачливо доставлені їм разом із запрошеннями фраки і білі камізельки та лаковані черевики, осавул розповів Котигорошкови деталі:
— Наше щастя, що ми без особливих пригод пройшли перші шість небес, тобто, я маю на увазі, що на жодному з них на той час не було якогось державного чи родинного свята, бо засіли б ми там надовго. До речі, на сьоме небо ми уже, мабуть, не потрапимо, тож я тобі коротко опишу його. Називається воно Макен, олімпійським духом там такий собі Ох, день, як ти уже здогадався, — неділя, планета Сонце, зодіакальний знак — Лев, добрий дух — Михаїл, а злий — Люцифер.
— Слухай, колего, — спитав Котигорошко осавула, — у мене виникло запитання, що має робити дух, ну, скажімо, Самуїл, коли в один і той самий час його викликають на службу двоє магів, хоча б ти і я? Що йому — роздвоюватись?
— Та ні, — засмівся осавул, — я не сказав тобі, що у кожного з верховних духів є цілі армії нижчих духів. У згаданого тобою Самуїла є два перші заступники — генерал-фельдмаршали Арнінієль і Харпон, у тих, у свою чергу, по три генерали, у першого — Дарсіель, Брумієль, Несторієль, у другого — Хармеас, Мересін, Храніан, у кожного з цих генералів — по два генерал-лейтенанти, по три генерал-майори і по десятку полковників, а у тих — відповідно нижчі чини, аж до тисяч і тисяч рядових. А якщо станеться так, як ти змоделював, то Самуїл з поваги до обох магів не прийде до жодного, а до обох пришле своїх перших заступників, якщо на службу покличуть три маги, то буде послано трьох генерал-лейтенантів у супроводі переконливого прохання про вибачення та засвідчення пошани. Назагал скажу тобі, Вишнеславе, що сервіс у цих духів, як у кращих корчмах Харкова і Полтави.
— Гості з матеріяльного світу! — оголосив про прибуття Котигорошка і осавула Ріппа мажордом, коли вони ввійшли у величезний похмурий Вельзевулів палац, змурований з червоного застиглого вогню.
їх зустрів сам господар.
— Маг А.Г.Ріппа, — відрекомендувався осавул.
— Маг К.Т.Горошко, — назвав себе навчений осавулом Котигорошко.
— Імператор Великої Інфернальної Імперії, засновник і Великий Магістр Ордена ФЛІ і так далі, — весело промовив Вельзевул і, махнувши полою довгого вогненно-червоного шовкового плаща, жестом запросив гостей до зали. — Прошу знайомитися з моїми придворними. — Вони пішли вздовж шеренги пишно вбраних вельмож, кожен з яких при наближенні до них Імператора з Котигорошком і осавулом Ріппа називав себе.
— Сатан, Лідер Опозиції.
Та у них справжня демократія, подумав Котигорошко, відважуючи поклон бундючному духови в демонстративно біднішому, ніж у інших, одязі, а цей ще в популізм грає.
— Ієронімус, Принц Смерти, Великий Адепт Ордену.
— Молох, Принц Землі Сліз, Великий Адепт Ордену.
— Плутос, Принц Вогню.
Тож ось ви, голубчики які. Премилі Хлоп'ята!
— Леонард, Великий Майстер Шабашу, Рицар Ордену.
— Баал, Міністр Угод.
Скромно відрекомендувався, а які ж у нього колосальні можливості, це — майже теж саме, що начальник податкової служби та міністр фінансів в одній особі у нашому світі.
— Прозерпіна, Лукавая Спокусниця, Принцеса Грайливих Духів.
Ну, ваших підопічних ми добре знаємо.
— Адрамелек, Лорд-Канцлер, Великий Адепт Ордену.
— Астаротік, Головний Скарбник.
— Нергал, Начальник Таємної поліції. А без вас як же ж?!
— Баалберіт, Головнокомандувач Армії, Головний Адепт Ордену.
— Бельфегор, амбасадор у Гелії.
— Маммон, амбасадор у Германії.
— Веліял, амбасадор у Турані.
— Ріммон, амбасадор в Африці.
— Тамус, амбасадор у Старій Европі.
— Мартінет, амбасадор в Атлантиді.
Цікаво, чому нема посла в Україні, одне з двох — або він зараз виконує свою місію в Неньці, або Україна ще не має з Імперією Вельзевула дипломатичних стосунків. Треба опісля спитати Імператора.
— Хабарон, Лорд-Верховний Суддя. Ах, непідкупний ти наш!
— Аластор, Спеціяльний Уповноважений з громадських робіт.
Просто розчулення проймає від такого розумного облаштування держави, це ж треба розуміти, що безробіття у них зовсім нема.
— Верделет, Розпорядник Церемоній.
Наш еквівалент: шеф протоколу, дивись, як осудливо глянув на незастібнуту рукавичку.
— Суккор Бенот, Начальник Євнухів. Азія, Азія, перехвалив я їхню цивілізованість, це ж треба — толерація опозиції і офіційні гареми!
— Хамос, Лорд-Камергер, Рицар Ордену.
— Мелхом, Скарбник.
— Місрох, Головний Мажордом.
— Бегемот, Головний Чашник.
Гм, на кота схожий. На великого товстого чорного кота.
— Догон, Головний Камердинер.
— Мулін, Перший Покойовий.
— Кобал, Театральний Адміністратор.
— Асмодеус, Директор Казино.
— Ніббас, Головний Мім.
— Антіхріст, Жонглер Словами і Лицедій.
…На осавулове вийшло: з гостин Вельзевулових вони вже нікуди не пішли. Не змогли відвідати сьоме небо, бо так напилися на бенкеті, що ледь не повмирали. Спали в холодцях невідомого походження, а потім Головний Чашник Бегемот цілий день їх відпоював дуже помічним коктейлем рубінового кольору…
Прощаючись, Котигорошко все-таки спитав Вельзевула, чому його імперія не має дипломатичних відносин з Україною. Гостинний Імператор відповів якось загадково і дещо алегорично:
— А чи потрібен, скажімо, вавілонський амбасадор у Вавілонії?!
IX Таємний сніданок
Якщо легку пиятику об одинадцятій годині ранку можна вважати сніданком, то — так, це було саме те. Четверо, а
радше троє і один, зібралися на дружню посиденьку. І чому б трохи не випити? А те, що вранці, то через надзвичайну важливість розмови. А те, чому страшенно таємно, то зрозуміло само собою, бо зійшлися не прості люди, а вельми важливі персони. Впливові і могутні. Олігархи! Власне, олігархів було троє, а четвертий — присталий до них начальник Таємної державної поліції (ТАДЕПО) генерал-полковник Буха Копитович. Цей міністр-силовик мав велику охоту до алкоголю і, незважаючи на важливість моменту, вже випив чотириста грамів зубрівки і сидів з червоним, як його нарукавна пов'язка, носом і трохи осклянілими очима. Олігархам це не подобалось, але генерал Копитович на нинішньому етапі був їм потрібен до зарізу, тож, не приховуючи гидливости, вони терпіли його у своєму товаристві. Вони не були святенниками, але також не були й безнадійними алкоголіками.
Олігарх Вернидуб був неперевершеним оратором, мав приємну зовнішність, добре володів усіма тонкощами політико-апаратних ігор. Він контролював фінансову сферу, Верховну раду, Панукраїнську партію. Йому ще не було п'ятдесяти років.
Олігарх Крутивус спортивного вигляду п'ятдесятирічний мужчина мав репутацію азартного, ризикованого, проте фортунного гравця. Він контролював енергетику, спорт і шоу-бізнес.
Олігарх Вернигора, трохи старший за своїх колег, не був таким, як вони, струнким і спортивним, зате своєю масивною статурою навіював упевненість у завтрашньому дні. Контролював промисловість.
Усі троє докупи контролювали майже всі засоби масової інформації в Україні (за винятком телеканалу КГБ і кількох газет), також усі троє мали безперешкодний доступ до президента України Охріміяна Трипільського, якого між собою називали Охрімом (коли він робив усе правильно) або Тріпаком (коли президент займався самодіяльністю).
Зібратися буднього дня на Вернидубовій дачі під Києвом на «сніданок» з гельським коньяком і нетверезим Бухою їх спонукали справи, звичайно, невідкладні. Державні! Ситуація все більше і більше виходила з-під контролю, а президент Трипільський ставав неадекватним. Останнім часом до його тіла почали допадатися молоді нахабні хижаки з політичних, військових, підприємницьких кіл і все підбивають Батька Нації на переділ сфер впливу. Конфідентні джерела інформації з адміністрації президента доносять тривожні вісті: готується дуже неприємний для Трьох пакет указів…
— Щось треба робити, — невпевнено за формою, але безапеляційно за змістом промовив Вернидуб, виціджуючи півцитрини на канапку з кав'яром.
— Однозначно, — кинув Крутивус, попиваючи каву.
— Ми ще трохи поговоримо, — повагом сказав Вернигора, обгризаючи ніжку курчати, спеченого в грилі, — а потім хтось з нас трьох має вимовити першим ЦЕ. Як найстарший за віком я пропоную, аби після спожитку ще по ковтку коньяку ЦЕ зартикулював наймолодший за віком.
Всі поглянули на Вернидуба.
— Ситуація така, — здалеку почав Вернидуб, — що знаходиться під впливом конкретно означеного чинника, в нашому випадку він ототожнюється з певною посадовою особою…
— Тріпака треба замочити, — несподівано проголосив Крутивус. Він сказав це тихо, ніби сам до себе, але так вагомо, що всі заціпеніли.
— Ти думаєш? — спитав його Вернидуб.
— Ми так думаємо, — з притиском на першому слові буркнув Крутивус і налив собі ще кави. Запала зловісна мовчанка.
Генерал Копитович налив собі чарку горілки і похапцем випив.
— Бухо, не бухай стільки, — озвучив звичний для їхнього кола банальний жарт Вернигора, — звалишся з копит.
Ніхто не засміявся, а генерал навіть ніби образився. Стало зрозуміло, що зараз не до жартів.
— Якщо вже перше слово сказано, — урочисто почав Вернидуб, — то будемо називати речі своїми іменами. Хто хоче висловитись?
— Що тут висловлюватися? — занервувався Вернигора. — Тріпак виходить з-під контролю. Забув нікчема, хто йому булаву підніс. Його обступили молоді шакали, які переконують, що Трьох треба притиснути, бо, мовляв, зажерлися. Ми просто беремо те, що нам належить. Здобуте кривавим потом, надлюдськими зусиллями, розумом і енергією! А невдячний Тріпак хоче… та я не знаю, чого він хоче! — Вернигора почервонів, як індик. — Він конкретно дахом поїхав!
— Натурально, він пиляє гілляку, на якій сидить, — підтримав колегу Крутивус.
— То що будемо робити? — спитав Вернидуб.
— Давайте розкладемо це питання на складові, — запропонував Вернигора. — Перше, Тріпак став для нас неприйнятним. Так це чи не так?
— Так, — сказали олігархи.
— Так, — пробурмотів і Буха, хоча його ніхто не питав.
— Переходимо до другої частини, — провадив далі Вернигора, — Тріпак, тобто чоловік Охрім Трипільський, мусить бути усунутим з посади президента України. Так?
—Так!
— Тепер третя частина нашої проблеми: яким чином це зробити. Які будуть пропозиції?
— Усунути фізично, — сказав з ненавистю Крутивус.
— Влаштувати палацовий переворот, — хвацько врізав генерал Копитович.
— Організувати народне повстання проти тирана, схопити, судити і розстріляти, — завзято проголосив Вернидуб.
— А я вважаю, що варто добре налякати Тріпака і він сам піде, — висунув і свою версію Вернигора.
Олігархи ще трішечки випили, причому не дали ні краплі більше генералови Копитовичу, і почали обговорювати всі запропоновані варіянти усунення Охріміяна Трипільського. В ході обговорення з'ясувалося, що влаштовувати революцію дуже накладно, до того ж небезпечно: розбурхана стихія люмпену (а хто ще піде на барикади у сучасній Україні?) може своїм крилом зачепити і їхні інтереси, а за гірших обставин (не дай, Творче!) і — дорогоцінні особи Трьох; влаштовувати палацовий переворот — це гарна річ, але очолити його мав би наступник скинутого тирана, а щодо персони, яка замінить Трипільського, олігархи ще не мали якоїсь навіть попередньої згоди; лякати президента своїм олігархічним гнівом можна, але всі гуртом зійшлися на тому, що — марно, з однаковим успіхом можна апелювати до його, Тріпакового, сумління, тому залишилось одне — усунути фізично.
Почали думати, як це зробити в натурі.
Додумалися до того, що коли влаштувати тривіяльний замах (ну, там розстріляти президентський броньований «Запорожець» із кумулятивного вогнемета «Джміль», що дає об'ємний вибух з температурою дві тисячі градусів), то поліція змушена буде шукати зловмисників і, звичайно, нікого не знайде, це викличе нездорове хвилювання у соціумі і прикрі чутки, можуть навіть десь там перелякано дошептатися, що це, мовляв, справа рук Трьох. Цього нікому не треба.
Самогубство? Ніхто же ж не повірить. Всі знають, що Трипільський маніяк, але зовсім не у бік суїцидности, радше навпаки. Бо життєлюб наш президент рідкісний!
Нещасний випадок? Це вже ближче до теми. Але чи не буде весь світ сміятися з України, якщо її президента вб'є струмом від несправного електрофона? Або коли він втопиться у власній ванні, попередньо посковзнувшись і вдарившись головою об мармуровий борт? Або — президент наддержави вбився, зашпортавшись об зібганий килим? Не солідно.
А чи не може президент України померти своєю смертю? Від старости він ще не швидко помре, бо ще й сімдесяти не має, а ось від хвороби… Чи не хворіє наш президент на СНІД, Бухо?
— На СНІД не хворіє, — відповів генерал Копитович, — а ось на рак, то, на жаль… Хоча він ще сам не знає, що у нього рак серця.
— Як ти це зробиш, Бухо? — спитав його Вернидуб.
— Магія. Чорна магія.
— Наскільки нам відомо, — сказав Крутивус, — сотня бойової магії знаходиться у структурі армії, а Жовтовод-Водяник по-псячому відданий Тріпакови і ніколи проти нього не піде.
радше троє і один, зібралися на дружню посиденьку. І чому б трохи не випити? А те, що вранці, то через надзвичайну важливість розмови. А те, чому страшенно таємно, то зрозуміло само собою, бо зійшлися не прості люди, а вельми важливі персони. Впливові і могутні. Олігархи! Власне, олігархів було троє, а четвертий — присталий до них начальник Таємної державної поліції (ТАДЕПО) генерал-полковник Буха Копитович. Цей міністр-силовик мав велику охоту до алкоголю і, незважаючи на важливість моменту, вже випив чотириста грамів зубрівки і сидів з червоним, як його нарукавна пов'язка, носом і трохи осклянілими очима. Олігархам це не подобалось, але генерал Копитович на нинішньому етапі був їм потрібен до зарізу, тож, не приховуючи гидливости, вони терпіли його у своєму товаристві. Вони не були святенниками, але також не були й безнадійними алкоголіками.
Олігарх Вернидуб був неперевершеним оратором, мав приємну зовнішність, добре володів усіма тонкощами політико-апаратних ігор. Він контролював фінансову сферу, Верховну раду, Панукраїнську партію. Йому ще не було п'ятдесяти років.
Олігарх Крутивус спортивного вигляду п'ятдесятирічний мужчина мав репутацію азартного, ризикованого, проте фортунного гравця. Він контролював енергетику, спорт і шоу-бізнес.
Олігарх Вернигора, трохи старший за своїх колег, не був таким, як вони, струнким і спортивним, зате своєю масивною статурою навіював упевненість у завтрашньому дні. Контролював промисловість.
Усі троє докупи контролювали майже всі засоби масової інформації в Україні (за винятком телеканалу КГБ і кількох газет), також усі троє мали безперешкодний доступ до президента України Охріміяна Трипільського, якого між собою називали Охрімом (коли він робив усе правильно) або Тріпаком (коли президент займався самодіяльністю).
Зібратися буднього дня на Вернидубовій дачі під Києвом на «сніданок» з гельським коньяком і нетверезим Бухою їх спонукали справи, звичайно, невідкладні. Державні! Ситуація все більше і більше виходила з-під контролю, а президент Трипільський ставав неадекватним. Останнім часом до його тіла почали допадатися молоді нахабні хижаки з політичних, військових, підприємницьких кіл і все підбивають Батька Нації на переділ сфер впливу. Конфідентні джерела інформації з адміністрації президента доносять тривожні вісті: готується дуже неприємний для Трьох пакет указів…
— Щось треба робити, — невпевнено за формою, але безапеляційно за змістом промовив Вернидуб, виціджуючи півцитрини на канапку з кав'яром.
— Однозначно, — кинув Крутивус, попиваючи каву.
— Ми ще трохи поговоримо, — повагом сказав Вернигора, обгризаючи ніжку курчати, спеченого в грилі, — а потім хтось з нас трьох має вимовити першим ЦЕ. Як найстарший за віком я пропоную, аби після спожитку ще по ковтку коньяку ЦЕ зартикулював наймолодший за віком.
Всі поглянули на Вернидуба.
— Ситуація така, — здалеку почав Вернидуб, — що знаходиться під впливом конкретно означеного чинника, в нашому випадку він ототожнюється з певною посадовою особою…
— Тріпака треба замочити, — несподівано проголосив Крутивус. Він сказав це тихо, ніби сам до себе, але так вагомо, що всі заціпеніли.
— Ти думаєш? — спитав його Вернидуб.
— Ми так думаємо, — з притиском на першому слові буркнув Крутивус і налив собі ще кави. Запала зловісна мовчанка.
Генерал Копитович налив собі чарку горілки і похапцем випив.
— Бухо, не бухай стільки, — озвучив звичний для їхнього кола банальний жарт Вернигора, — звалишся з копит.
Ніхто не засміявся, а генерал навіть ніби образився. Стало зрозуміло, що зараз не до жартів.
— Якщо вже перше слово сказано, — урочисто почав Вернидуб, — то будемо називати речі своїми іменами. Хто хоче висловитись?
— Що тут висловлюватися? — занервувався Вернигора. — Тріпак виходить з-під контролю. Забув нікчема, хто йому булаву підніс. Його обступили молоді шакали, які переконують, що Трьох треба притиснути, бо, мовляв, зажерлися. Ми просто беремо те, що нам належить. Здобуте кривавим потом, надлюдськими зусиллями, розумом і енергією! А невдячний Тріпак хоче… та я не знаю, чого він хоче! — Вернигора почервонів, як індик. — Він конкретно дахом поїхав!
— Натурально, він пиляє гілляку, на якій сидить, — підтримав колегу Крутивус.
— То що будемо робити? — спитав Вернидуб.
— Давайте розкладемо це питання на складові, — запропонував Вернигора. — Перше, Тріпак став для нас неприйнятним. Так це чи не так?
— Так, — сказали олігархи.
— Так, — пробурмотів і Буха, хоча його ніхто не питав.
— Переходимо до другої частини, — провадив далі Вернигора, — Тріпак, тобто чоловік Охрім Трипільський, мусить бути усунутим з посади президента України. Так?
—Так!
— Тепер третя частина нашої проблеми: яким чином це зробити. Які будуть пропозиції?
— Усунути фізично, — сказав з ненавистю Крутивус.
— Влаштувати палацовий переворот, — хвацько врізав генерал Копитович.
— Організувати народне повстання проти тирана, схопити, судити і розстріляти, — завзято проголосив Вернидуб.
— А я вважаю, що варто добре налякати Тріпака і він сам піде, — висунув і свою версію Вернигора.
Олігархи ще трішечки випили, причому не дали ні краплі більше генералови Копитовичу, і почали обговорювати всі запропоновані варіянти усунення Охріміяна Трипільського. В ході обговорення з'ясувалося, що влаштовувати революцію дуже накладно, до того ж небезпечно: розбурхана стихія люмпену (а хто ще піде на барикади у сучасній Україні?) може своїм крилом зачепити і їхні інтереси, а за гірших обставин (не дай, Творче!) і — дорогоцінні особи Трьох; влаштовувати палацовий переворот — це гарна річ, але очолити його мав би наступник скинутого тирана, а щодо персони, яка замінить Трипільського, олігархи ще не мали якоїсь навіть попередньої згоди; лякати президента своїм олігархічним гнівом можна, але всі гуртом зійшлися на тому, що — марно, з однаковим успіхом можна апелювати до його, Тріпакового, сумління, тому залишилось одне — усунути фізично.
Почали думати, як це зробити в натурі.
Додумалися до того, що коли влаштувати тривіяльний замах (ну, там розстріляти президентський броньований «Запорожець» із кумулятивного вогнемета «Джміль», що дає об'ємний вибух з температурою дві тисячі градусів), то поліція змушена буде шукати зловмисників і, звичайно, нікого не знайде, це викличе нездорове хвилювання у соціумі і прикрі чутки, можуть навіть десь там перелякано дошептатися, що це, мовляв, справа рук Трьох. Цього нікому не треба.
Самогубство? Ніхто же ж не повірить. Всі знають, що Трипільський маніяк, але зовсім не у бік суїцидности, радше навпаки. Бо життєлюб наш президент рідкісний!
Нещасний випадок? Це вже ближче до теми. Але чи не буде весь світ сміятися з України, якщо її президента вб'є струмом від несправного електрофона? Або коли він втопиться у власній ванні, попередньо посковзнувшись і вдарившись головою об мармуровий борт? Або — президент наддержави вбився, зашпортавшись об зібганий килим? Не солідно.
А чи не може президент України померти своєю смертю? Від старости він ще не швидко помре, бо ще й сімдесяти не має, а ось від хвороби… Чи не хворіє наш президент на СНІД, Бухо?
— На СНІД не хворіє, — відповів генерал Копитович, — а ось на рак, то, на жаль… Хоча він ще сам не знає, що у нього рак серця.
— Як ти це зробиш, Бухо? — спитав його Вернидуб.
— Магія. Чорна магія.
— Наскільки нам відомо, — сказав Крутивус, — сотня бойової магії знаходиться у структурі армії, а Жовтовод-Водяник по-псячому відданий Тріпакови і ніколи проти нього не піде.