А Тiм поплентався додому, i в головi йому мiшалося. А вдома його чекала прочуханка та Ервiнова зловтiха.
I знову потягся довгий-довгий тиждень. Але весь цей тиждень Тiм був на диво бадьорий. Хоч картатий незнайомець i здався йому трошечки страшнуватий, але хлопець уже твердо вирiшив погодитись на ту комерцiйну справу. Адже комерцiйна справа, мiркував собi хлопець, це щось порядне, законне. Не те, що виграти цiлу купу грошей за п'ятимаркову монету, та ще й знайдену. Нi, в комерцiйнiй справi кожен щось вiддає й щось одержує навзамiн.
Може, це й дивно, що хлопчик-п'ятикласник мiркував так серйозно. Але в убогих вузьких завулках, де людям, щоб прожити, доводиться бути ощадливими, вони змалку привчаються серйозно дивитись на грошi та на комерцiйнi справи.
Думка про наступну недiлю цiлий тиждень допомагала Тiмовi терпiти всi прикрощi. Часом вiн мiркував собi: а може, то батько попросив картатого пана наглядати за Тiмом, коли з ним самим щось скоїться? Але за хвилину Тiмовi вже думалося, що батько, певне, обрав би для того якусь приємнiшу, ласкавiшу людину.
Та однаково Тiм ладен був погодитись на ту комерцiйну справу, i думка про неї тiшила його. Вiн раптом нiби знову навчився смiятись так, як колись. I той смiх подобався всiм людям. У Тiма враз стало так багато друзiв, як не було ще нiколи.
Дивна рiч: цей хлопець, що не мiг здобути собi друзiв нiякими зусиллями, нiякою послужливiстю, запобiгливiстю, лестощами, - цей самий хлопець майже кожного схиляв до дружби самим своїм смiхом. Чи, принаймнi, подобався всiм. Йому тепер вибачали навiть такi пустощi, за якi ранiш карали. Раз якось Тiм посеред уроку раптом згадав, як спрожогу налетiв на картатого пана бiля iподромної брами, i вiд того спогаду зненацька засмiявся, як дзвiночок. Пiсля свого кумедного "iк!" вiн зразу ж похопився, що сидить на уроцi, й "лякано затулив рота рукою. Але вчителевi й на думку не спало сваритись на нього. Тiмiв смiх був такий несподiваний та веселий, що за Тiмом мимоволi зареготав увесь клас. I навiть учитель. Вiн тiльки пiдняв угору палець i сказав:
- Я знаю, Тiме, що залпи смiху - це краще, нiж залпи з гармат, але ще краще на уроках не давати нiяких залпiв!
На перервах хлопцi один поперед одного пхалися гратись iз Тiмом; навiть мачуха й Ервiн тепер iнодi заражались Тiмовим смiхом.
Щось незбагненне зробив iз Тiмом картатий незнайомець, але Тiма та нова незбагненнiсть не бентежила, бо вiн її i не вiдчував.
Хоч життя в завулку багато чого навчило Тiма, все ж вiн був iще дитина, простосерда й довiрлива дитина. Тiм не помiчав, що смiх його подобається людям i що вiд того дня, як помер батько, вiн ховав той смiх, мов скнара своє золото. Вiн думав собi по-дитячому, нiби пригоди на iподромi зробили його розумнiшим i тому вiн тепер умiє краще ладнати з усiма людьми. Та, на жаль, такi думки тiльки зашкодили Тiмовi. Коли б вiн був уже тодi знав, який коштовний скарб його смiх, то багато чого лихого не зазнав би в життi. Але ж вiн був iще дитина...
Одного разу, вертаючись додому зi школи, Тiм зустрiв картатого незнайомця на вулицi. Хлопець якраз спостерiгав джмеля, що пробував сiсти на вухо сонному котовi. Було то дуже кумедне видовище, i Тiм знову весело засмiявся. Та коли вiн упiзнав незнайомця з iподрому, всю веселiсть iз нього мов вiтром звiяло. Тiм чемненько вклонився й сказав: "Добридень".
Та незнайомець удав, нiби й не бачить хлопця. Тiльки буркнув, минаючи його: "У мiстi ми незнайомi", - i пiшов далi, навiть голови не повернувши.
"Це, мабуть, так i треба в комерцiйних справах", - подумав Тiм i в ту ж мить знову засмiявся, бо джмiль був сiв котовi на вухо, а кiт тiпнув ним i злякано пiдскочив. Товстун-джмiль, сердито гудучи, полетiв геть, а Тiм, висвистуючи, почимчикував додому.
Четвертий аркуш
ПРОДАНИЙ СМIХ
Настала довго сподiвана недiля. Тiм хотiв утекти на iподром ранiше, нiж звичайно. Але, на його бiду, о пiв на третю мачушин погляд випадково впав на календар, i вона раптом згадала, що сьогоднi роковини її весiлля: цього числа й мiсяця вона одружилася з Тiмовим татом. Мачуха пустила кiлька сльозин (плакати їй було як з гори котитись), i враз стало треба зробити тисячу рiзних справ: вiднести квiти на могилку, купити печива, намолоти кави, запросити сусiдку, випрасувати нову сукню, перевдягтися; Тiмовi наказано було почистити всi черевики, а Ервiновi - пiти купити квiти.
Тiм раднiший був би збiгати по квiти та вiднести їх на кладовище: якби поспiшити, то можна б iще й на перегони встигнути вчасно. Але схвильованiй мачусi (а їй хвилюватись було як мед їсти) перечити не випадало, бо вона розхвильовувалась iще дужче й нарештi падала, ридаючи, в крiсло, а тодi вже хоч-не-хоч доводилось її слухатись. Отож Тiм i не пробував вiдмагатись, а слухняно пiшов до пекаря по тiстечка. ("У заднi дверi! Тричi постукай! Скажи, що дуже треба!")
Тiма нiтрохи не спантеличило сердите пекаришине обличчя. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайся без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн до слова переказав пекарисi мачушине замовлення ("Шiсть марципанiв! Та гарних! Свiженьких! Так i скажи!") Та, на жаль, вiд пекарихи почув таку вiдповiдь, до якої мачуха його не пiдготувала. Бо панi Бебер - так звали пекариху - сказала:
- Поки старого боргу не заплатите, не дам нiчого! Так i скажи вдома! Коли купила немає, то нiчого й купувати марципани! Так i скажи! На двадцять шiсть марок печива! Цiкава я знати, хто його у вас жере стiльки! Директорова жiнка з гiдростанцiї й то стiльки не купує! А в директора люблять ласо їсти, ого-го, хлопче!
Тiм хвилинку стояв нiмий iз подиву. Йому, звiсно, вряди-годи перепадав удома кренделик чи пiвтiстечка. Але на двадцять шiсть марок печива... Це ж цiлi гори! Невже мачуха потай вiд нього й Ервiна напихається солодким печивом, як покличе сусiдку на каву? Тiм знав, що вона часто сидить пащекує з сусiдкою на кухнi, поки вони з Ервiном у школi. Чи, може, то Ервiн стiльки набравсь у пекарихи?
- То мiй брат набрав стiльки? - спитав хлопець.
- I вiн теж, - буркнула панi Бебер. - Та найбiльше брала твоя мати, чи то пак мачуха, собi на снiданочок. А ти, мабуть, i не знав про те нiчого, еге?
- Та знав, знав, - похопився Тiм. -Чого там не знав!
Однак насправдi нiчого вiн не знав. Вiн навiть не обурився й не розсердився, йому тiльки сумно стало, що мачуха ласувала потай вiд нього, та ще й у борги залiзла.
- Ось як, - додала панi Бебер. - Нiчого я тобi не дам. Iди додому й перекажи те, що я сказала. Чуєш?
Але Тiм не зрушив з мiсця. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайсь без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн сказав:
- Адже ж сьогоднi роковини татового з мамою весiлля. Чи то пак iз мачухою. Та й... -Тiмовi раптово пригадався iподром, перегони, загадкова комерцiйна справа з картатим паном, i вiн квапливо додав:
- Та й однаково ввечерi я вам, панi Бебер, принесу грошi. Й за тi марципани, що вiзьму зараз, теж заплачу. Ось побачите!
- Ти принесеш грошi?
Панi Бебер завагалась була, але щось у хлопцевому голосi неначе впевнило її, що вiн таки справдi принесе грошi, хоч, може, й не всi зразу.
Про всяк випадок вона спитала:
- А де ж ти їх вiзьмеш?
Тiм скорчив страшне обличчя, немов у розбiйника в ляльковому театрi, й сказав якомога товстiшим голосом:
- Украду, панi Бебер! У директора гiдростанцiї!
Хлопець так добре вдав розбiйника, що панi Бебер засмiялася, полагiднiшала, i, одне слово, Тiм одержав свої шiсть марципанiв, ще й на додачу сьомий задарма.
Мачуха саме стояла на дверях, коли Тiм вернувся з тiстечками. Ще й досi (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтiла без ком i крапок:
- Требабуломенiсамiйпiти! Казалащосьтавiдьмапроборг? Принiстiстечкачинi? Чогомовчиш?
Тiм краще вiдкусив би собi язика, нiж переказав свою розмову з панi Бебер. Крiм того, йому вже час було поспiшати на iподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро вiдкараскаєшся. Тому вiн тiльки сказав:
- Ще й задарма один марципан дала. Можна менi йти гуляти, ма? (Вiн так нiколи нi разу й не спромiгся сказати на мачуху "мамо".)
Мачуха навдивовижу охоче вiдпустила його i навiть дала один марципан iз собою:
- Навiщо тобi слухати жiночi балачки, воно тобi зовсiм не цiкаве. Йди собi гуляй, тiльки не дуже допiзна.
I Тiм щодуху подавсь до iподрому. Та хоч як вiн поспiшав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тiльки тричi ляпнувши начинкою, щоправда, один раз на синi святковi штанцi.
Картатий незнайомець уже стояв бiля брами. Хоч першi перегони давно почались, вiн не виявляв анi найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогоднi вiн був сама приязнь та ласкавiсть. Вiдразу потяг Тiма до садочка при кав'ярнi й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самi марципани та й марципани! Цiлу недiлю. А картатий пан iз якнайсерйознiшим обличчям витинав такi жарти, що Тiм аж качався зо смiху.
"А вiн таки непоганий дядько, - думав хлопець. - Тепер я розумiю, чому тато його вподобав".
До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагiдними, привiтними карими очима. Якби Тiм був спостережливiишй, вiн мусив би помiтити, що досi цей пан мав холоднi водяво-блакитнi очi, наче риб'ячi. Але Тiм iще не був дуже спостережливий. То лиш пiзнiше життя навчило його все помiчати.
Нарештi картатий пан заговорив про свою справу.
- Любий мiй Тiме, - сказав вiн, - я дам тобi стiльки грошей, скiльки ти захочеш. Я тiльки не можу викласти їх тобi готiвкою на стiл. Але я можу надiлити тебе здатнiстю вигравати будь-який заклад. Будь-який, розумiєш?
Тiм кивнув головою трохи розгублено. Однак слухав дуже уважно.
- Звiсно, цю здатнiсть я дам тобi не задарма. Така здатнiсть, сам розумiєш, має велику цiну!
Тiм знову кивнув головою. Тодi збуджено спитав:
- А що ж ви за неї хочете?
Хвилинку незнайомець замислено дивився на Тiма, певне, вагаючись.
- Що... я... за... неї... хо-чу, пи-та-єш? - промовив вiн нарештi, розтягуючи слова, мов гумку-жуйку. Та потiм вони посипались йому з рота так швидко, що годi було й добрати: Яхочущобтивiддавменiзанеїсвiйсмiх!
Вiн, мабуть, i сам помiтив, що говорить занадто швидко й незрозумiле, бо проказав iще раз повiльнiше:
- Я хочу, щоб ти вiддав менi за неї свiй смiх!
- Оце й усе? - спитав Тiм смiючись. Але в ту мить вiн помiтив, як чудно, майже сумно дивляться на нього карi незнайомцевi очi, й Тiмiв смiх урвався навiть без звичайного "iк!" на кiнцi.
- Ну, то як? - спитав картатий. - Згода?
Тiм опустив погляд i побачив перед собою марципани на блюдечку. Йому згадалася панi Бебер, борг, що вiн обiцяв заплатити, тодi спало на думку, скiльки всякої всячини можна купити, маючи багато грошей. I вiн сказав:
- Коли це насправдi, то я згоден.
- От i добре. В такому разi треба пiдписати угоду, - Картатий пан витяг iз кишенi якийсь папiр, розгорнув його й поклав на столi перед Тiмом. - Прочитай уважно!
Тiм почав читати:
"1. Цю угоду укладено мiж паном Т. Трочем з одного боку й паном Тiмом Талером з другого боку " "... 19.. року в мiстi... й пiдписано в двох однакових примiрниках обома сторонами".
- Якими це сторонами? - спитав Тiм.
- Це так в угодах називаються особи, що тi угоди мiж собою укладають.
- А... - I Тiм почав читати далi:
"2. Пан Тiм Талер згiдно з цiєю угодою передає пановi Т. Трочевi свiй смiх у цiлковите й необмежене розпорядження".
Прочитавши вдруге слова "пан Тiм Талер", хлопець здався собi майже дорослим. Вiн ладен був пiдписати угоду задля самих цих трьох слiв. Вiн i гадки не мав, як має змiнити все його життя оцей коротенький другий пункт угоди.
Далi в нiй стояло:
"3. На оплату вищезазначеного смiху пан Т. Троч зобов'язується дбати про те, щоб пан Тiм Талер вигравав будь-який заклад чи то заставу. Цей пункт чинний без жодного обмеження".
Тiмове серце забилося дужче. Вiн читав далi:
"4. Обидвi сторони зобов'язуються тримати цю угоду в цiлковитiй таємницi".
Тiм кивнув головою, не пiдводячи очей.
"5. У тому разi, коли одна зi сторiн повiдомить про цю угоду якусь третю особу чи осiб i таким чином порушить установлене пунктом 4 зобов'язання, друга сторона залишає за собою здатнiсть вiдповiдно: а) смiятися або ж 6) вигравати заклади, тим часом як винна сторона цю здатнiсть а) смiятися або ж б) вигравати заклади втрачає цiлковито".
- Оцього я не втямлю, - промовив Тiм, наморщивши лоба.
Пан Т. Троч - тепер ми нарештi знаємо, як його звуть, - пояснив йому:
- Розумiєш, Тiме, коли ти порушиш обiцянку мовчати й розкажеш кому-небудь про цю угоду, то вже не могтимеш вигравати заклади, але й смiху свого назад не одержиш. Коли ж про неї пробалакаюсь я, то ти одержиш свiй смiх назад, проте виграватимеш заклади й далi.
- Тепер зрозумiв, - вiдказав Тiм. - Це означає: мовчи, то будеш багатий, тiльки не смiятимешся. А пробалакаєшся - будеш бiдний i однаково не смiятимешся.
- Атож. Ну, читай далi.
I Тiм прочитав далi:
"6. У тому випадку, коли пан Тiм Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути пановi Тiмовi Талеровi його смiх. Однак у такому разi пан Тiм Талер надалi втратить здатнiсть вигравати заклади".
- Це означає... - хотiв був пояснити пан Троч. Але Тiм уже зрозумiв усе сам:
- Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дiстану свiй смiх назад, але закладiв бiльше не виграватиму. - I швидко перебiг очима останнiй пункт:
"7. Ця угода набуває чинностi з того моменту, коли обидвi сторони поставлять свої пiдписи пiд обома її примiрниками.
Мiсто... " "... 19.. року"
Панiв Тронiв пiдпис уже стояв лiворуч. Подумавши трохи, Тiм вирiшив, що угода цiлком законна. Вiн вийняв iз кишенi недогризок олiвця й хотiв був пiдписати, та пан Троч зупинив його.
- Це треба пiдписувати чорнилом, - i вiн подав Тiмовi свою авторучку.
На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помiтив нi золота, нi тiєї теплоти. Вiн уже думав тiльки про своє багатство, а тому не вагаючись пiдписав обидва папери. Чорнило в ручцi виявилося червоне.
Тiльки-но Тiм пiдписав угоду, як пан Троч вельми приємно засмiявся й сказав: "Щиро дякую". Тiм вiдказав: "Будь ласка!" - i теж спробував засмiятись, але не спромiгся навiть усмiхнутися. Губи його мимохiть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорiзаний.
Пан Троч узяв один примiрник угоди, згорнув його й сховав у внутрiшню кишеню пiджака. А другий простяг Тiмовi зi словами:
- Сховай як слiд! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очi, це означатиме, що ти не дотримав таємницi. I з того може вийти велика бiда для тебе!
Тiм кивнув головою, також згорнув свiй примiрник i заховав у кашкет, пiд надпороту з одного боку пiдшивку.
Потiм картатий пан поклав перед ним на столi двi монети по п'ять марок i сказав:
- Оце буде пiдвалина твого багатства!
I знову засмiявся Тiмовим смiхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офiцiантку, заплатив, пiдвiвся, кинув: "Ну, щасти тобi, хлопче", - i пiшов.
Тiмовi довелось поспiшати на iподром, бо от-от мали вже початися останнi перегони. Вiн пiдбiг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив грошi на кобилу Маврiцiю-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкетi, дiйсна, то ця кобила має виграти перегони.
I Маврiцiя-друга виграла.
Тiм, що цього разу поставив десять марок, одержав кiлька сотень. Озираючись, чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.
П'ятий аркуш
ДОПИТ УВЕЧЕРI
Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!
Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.
Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.
Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:
- Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?
- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.
Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:
- Ану, покажи твого паровоза!
- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.
Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:
- Менi треба додому. Бувайте!
Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!
Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.
- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.
- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"
Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.
Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.
Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.
А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.
- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.
- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.
I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.
- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!
I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.
- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.
На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.
- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.
Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!
Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:
- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!
Тiм сказав правду;
- Нiде я їх не вкрав!
Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:
- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?
- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.
- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.
Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:
- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?
Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: "Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова про угоду! А то вона зробиться недiйсною!"
Нарештi вiн сказав, затинаючись:
- Я... колись давно... знайшов... п'ятнадцять марок. I надумав пiти з ними на iподром, де закладаються на перегонах, - вiн говорив уже знов упевнено й рiвно. - Я думав - може, що виграю... Поставив на кобилу Маврiцiю-другу - й справдi, бачте, виграв, - вiн показав на купку грошей на столi, тодi знайшов у кишенi купон вiд квитка й поклав його на стiл до грошей.
Панi Бебер хотiла була подивитись на той купон, та мачуха вже вхопила вузеньку паперову смужечку. Вона розглядала її добрих хвилин п'ять, i всi в малесенькiй кухоньцi мовчали. Тiм стояв випроставшись, Ервiн несмiливо позирав на нього збоку, а панi Бебер згорнула руки на грудях i всмiхалась. Аж ось мачуха кинула купон на стiл i пiдвелася.
- Вигранi грошi - то теж нечесний заробiток! - промовила вона й вийшла з кухнi.
Аж тодi й панi Бебер подивилась на папiрець, покивала головою й сказала:
- Пощастило ж тобi, Тiме!
Мачуха крикнула з-за дверей: "Ервiне!" - i її мазунчик покiрливо вийшов, не обiзвавшись до Тiма й словом.
Хлопець, що продав свiй смiх, здавався сам собi якимсь бридким шолудивцем. Насилу стримуючи сльози, спитав вiн у панi Бебер:
- I справдi виграш - це нечеснi грошi?
Пекариха не вiдповiла прямо, тiльки сказала:
- А он Нойбауер, що на рiзницi працює, теж виграв грошi. В лотерею. Й купив за них собi дiм. А хiба Нойбауери поганi люди?
Тодi взяла з грошей на столi три банкноти по десять марок, вийняла з кишенi на фартуху чотири марки решти, поклала на стiл i промовила:
- Борг заплачено, Тiме. Ну, не журися!
I пiшла собi. Тiм почув, як грюкнули за нею дверi.
Вiн лишився в кухнi сам. Образа, розпач i тяжкий смуток сповнювали йому серце. Подумавши трохи, Тiм зiбрав зi столу грошi, запхав їх у кишеню й рушив до дверей. Вiн вирiшив пiти геть iз цього дому. Свiт за очi.
Та в сiнях його спинив мачушин голос:
- Зараз менi лягай спати!
Потiм вона додала вже нерiшучiше:
- Грошi поклади в буфет на кухнi.
Тiм помiтив, що настрiй у неї перемiнився. Вiн послухавсь, вiднiс грошi назад у кухню й лiг у лiжко, голодний, схвильований i знесилений. Лiжко поряд було порожнє, Ервiна мачуха поклала бiля себе.
Швидше, нiж можна було сподiватися, Тiм поринув у важкий сон.
Шостий аркуш
МАЛИЙ МIЛЬЙОНЕР
Пекарисi, панi Бебер, кiлька днiв по тому таки добре торгувалося, її крамничка майже цiлий день була повна цiкавих, що їм пекариха мусила розповiдати про Тiмiв Талерiв виграш. Оповiдання те панi Бебер дуже спритно приправляла рекламою свого печива:
- ...А хлопець менi й каже, що хоче вкрасти грошi в директора гiдростанцiї. Мiж iншим, у директора вдома та-ак люблять нашi кренделi! Еге ж, так ото я й подумала, що зараз мене грець поб'є, як почула, буцiм у хлопця тисячi в кишенi. Я зразу святкову сукню на себе та до директора. Недiля ж була, та й однаково панi директориха торт замовляла з написом: "Вiтаємо з днем народження!" Знаєте, як мiй чоловiк торти робить! Еге ж... коли менi там кажуть, що нiщо в них не вкрадено. Люба моя панi Бебер, каже менi директор, я, каже, знаю, що ви розумна жiнка, й вашi булочки з родзинками, дуже добрi, але тут, певно, сталась якась помилка. В нас, каже, нiчого не вкрадено, каже... - Отак вона торохтiла без угаву.
Тiм став героєм дня. Серед сусiдiв, у школi, а почасти навiть i вдома. Мачуха - в неї раптом де не взявся бiля пальта хутряний комiр - стала поводитись iз ним делiкатнiше, а зведений брат при кожнiй нагодi просто засипав його запитаннями про iподром та перегони. Сусiди називали його напiвжартома, напiвзаздрiсно "малим мiльйонером", а в школi хлопцi аж билися за те, щоб бути ближче до нього.
Хлопця тiшила така загальна увага. Вiн давно пробачив трьом своїм товаришам те, що вони поспiшили виказати його, i мачусi - що вона його набила. Вiн радий був би тепер жартувати з усiма на свiтi. Але вже не мiг... Коли Тiм пробував усмiхнутись, нiчого в нього не виходило, вiн тiльки зухвало вишкiряв зуби.
Скоро вiн облишив навiть спроби засмiятись чи пожартувати. Вiн звик напускати на себе поважнiсть. А це, мабуть, найгiрша рiч, що може статися з дитиною.
Сусiди почали казати на нього: "Чванько!" Хлопцi в школi, вдовольнивши першу цiкавiсть, уже уникали його, i навiть мачуха, що стала тепер трохи не така нервова, називала його мурмилом.
А втiм, вона вже не казала, що виграш - то нечесний заробiток. Вона тепер вважала кiнськi перегони цiлком законною й почесною справою. Вона навiть спитала Тiма, чи не вiзьме вiн iз тих грошей двадцять марок, щоб у недiлю сходити ще раз на iподром та поставити грошi на якого-небудь коня.
Тiм, що досi не одержав зi свого виграшу анi пфенiга й мусив поки що поховати свої мрiї про мармуровий надгробок батьковi та про самокат, затявся й не взяв грошей. Пiсля тiєї iсторiї з боргом за печиво, вiн почав дивитись на мачуху iншими очима. Вiн їй бiльше не вiрив. А це теж погана рiч для дитини.
Того тижня Тiмовi вперше в життi хотiлося, щоб недiля не настала зовсiм. Вiн боявся, що мачуха таки вмовить його пiти на iподром. I боявся недарма. Вже в суботу за вечерею почалося: "Може, тобi ще хлiба, Тiме?.. А знаєш, кажуть, нiби як щастить виграти, то тричi пiдряд... Ну, нiчого, до завтра ще є час. Ти ще подумаєш, чи йти, чи не йти..."
I Тiм, звичайно, пiшов! Не тiльки тому, що Ервiн iз мачухою ще за снiданком почали закидати про перегони, а ще й тому, що хотiв випробувати угоду, оту чудернацьку угоду, сховану в кашкетi пiд пiдшивкою. Вiн уже не був певен, чи то справжня, чесна угода, чи пiдле ошуканство.
На iподром поїхали трамваєм усi троє. У Ервiна вiд хвилювання повиступали на блiдих щоках червонi плями, а мачуха цiлу дорогу лопотiла без ком i крапок про ризик, про iподромнi махiнацiї, про зависокi ставки. Вона дала Тiмовi двадцять марок, сто разiв сказавши: "Гляди ж не загуби!" - i ще додала:
I знову потягся довгий-довгий тиждень. Але весь цей тиждень Тiм був на диво бадьорий. Хоч картатий незнайомець i здався йому трошечки страшнуватий, але хлопець уже твердо вирiшив погодитись на ту комерцiйну справу. Адже комерцiйна справа, мiркував собi хлопець, це щось порядне, законне. Не те, що виграти цiлу купу грошей за п'ятимаркову монету, та ще й знайдену. Нi, в комерцiйнiй справi кожен щось вiддає й щось одержує навзамiн.
Може, це й дивно, що хлопчик-п'ятикласник мiркував так серйозно. Але в убогих вузьких завулках, де людям, щоб прожити, доводиться бути ощадливими, вони змалку привчаються серйозно дивитись на грошi та на комерцiйнi справи.
Думка про наступну недiлю цiлий тиждень допомагала Тiмовi терпiти всi прикрощi. Часом вiн мiркував собi: а може, то батько попросив картатого пана наглядати за Тiмом, коли з ним самим щось скоїться? Але за хвилину Тiмовi вже думалося, що батько, певне, обрав би для того якусь приємнiшу, ласкавiшу людину.
Та однаково Тiм ладен був погодитись на ту комерцiйну справу, i думка про неї тiшила його. Вiн раптом нiби знову навчився смiятись так, як колись. I той смiх подобався всiм людям. У Тiма враз стало так багато друзiв, як не було ще нiколи.
Дивна рiч: цей хлопець, що не мiг здобути собi друзiв нiякими зусиллями, нiякою послужливiстю, запобiгливiстю, лестощами, - цей самий хлопець майже кожного схиляв до дружби самим своїм смiхом. Чи, принаймнi, подобався всiм. Йому тепер вибачали навiть такi пустощi, за якi ранiш карали. Раз якось Тiм посеред уроку раптом згадав, як спрожогу налетiв на картатого пана бiля iподромної брами, i вiд того спогаду зненацька засмiявся, як дзвiночок. Пiсля свого кумедного "iк!" вiн зразу ж похопився, що сидить на уроцi, й "лякано затулив рота рукою. Але вчителевi й на думку не спало сваритись на нього. Тiмiв смiх був такий несподiваний та веселий, що за Тiмом мимоволi зареготав увесь клас. I навiть учитель. Вiн тiльки пiдняв угору палець i сказав:
- Я знаю, Тiме, що залпи смiху - це краще, нiж залпи з гармат, але ще краще на уроках не давати нiяких залпiв!
На перервах хлопцi один поперед одного пхалися гратись iз Тiмом; навiть мачуха й Ервiн тепер iнодi заражались Тiмовим смiхом.
Щось незбагненне зробив iз Тiмом картатий незнайомець, але Тiма та нова незбагненнiсть не бентежила, бо вiн її i не вiдчував.
Хоч життя в завулку багато чого навчило Тiма, все ж вiн був iще дитина, простосерда й довiрлива дитина. Тiм не помiчав, що смiх його подобається людям i що вiд того дня, як помер батько, вiн ховав той смiх, мов скнара своє золото. Вiн думав собi по-дитячому, нiби пригоди на iподромi зробили його розумнiшим i тому вiн тепер умiє краще ладнати з усiма людьми. Та, на жаль, такi думки тiльки зашкодили Тiмовi. Коли б вiн був уже тодi знав, який коштовний скарб його смiх, то багато чого лихого не зазнав би в життi. Але ж вiн був iще дитина...
Одного разу, вертаючись додому зi школи, Тiм зустрiв картатого незнайомця на вулицi. Хлопець якраз спостерiгав джмеля, що пробував сiсти на вухо сонному котовi. Було то дуже кумедне видовище, i Тiм знову весело засмiявся. Та коли вiн упiзнав незнайомця з iподрому, всю веселiсть iз нього мов вiтром звiяло. Тiм чемненько вклонився й сказав: "Добридень".
Та незнайомець удав, нiби й не бачить хлопця. Тiльки буркнув, минаючи його: "У мiстi ми незнайомi", - i пiшов далi, навiть голови не повернувши.
"Це, мабуть, так i треба в комерцiйних справах", - подумав Тiм i в ту ж мить знову засмiявся, бо джмiль був сiв котовi на вухо, а кiт тiпнув ним i злякано пiдскочив. Товстун-джмiль, сердито гудучи, полетiв геть, а Тiм, висвистуючи, почимчикував додому.
Четвертий аркуш
ПРОДАНИЙ СМIХ
Настала довго сподiвана недiля. Тiм хотiв утекти на iподром ранiше, нiж звичайно. Але, на його бiду, о пiв на третю мачушин погляд випадково впав на календар, i вона раптом згадала, що сьогоднi роковини її весiлля: цього числа й мiсяця вона одружилася з Тiмовим татом. Мачуха пустила кiлька сльозин (плакати їй було як з гори котитись), i враз стало треба зробити тисячу рiзних справ: вiднести квiти на могилку, купити печива, намолоти кави, запросити сусiдку, випрасувати нову сукню, перевдягтися; Тiмовi наказано було почистити всi черевики, а Ервiновi - пiти купити квiти.
Тiм раднiший був би збiгати по квiти та вiднести їх на кладовище: якби поспiшити, то можна б iще й на перегони встигнути вчасно. Але схвильованiй мачусi (а їй хвилюватись було як мед їсти) перечити не випадало, бо вона розхвильовувалась iще дужче й нарештi падала, ридаючи, в крiсло, а тодi вже хоч-не-хоч доводилось її слухатись. Отож Тiм i не пробував вiдмагатись, а слухняно пiшов до пекаря по тiстечка. ("У заднi дверi! Тричi постукай! Скажи, що дуже треба!")
Тiма нiтрохи не спантеличило сердите пекаришине обличчя. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайся без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн до слова переказав пекарисi мачушине замовлення ("Шiсть марципанiв! Та гарних! Свiженьких! Так i скажи!") Та, на жаль, вiд пекарихи почув таку вiдповiдь, до якої мачуха його не пiдготувала. Бо панi Бебер - так звали пекариху - сказала:
- Поки старого боргу не заплатите, не дам нiчого! Так i скажи вдома! Коли купила немає, то нiчого й купувати марципани! Так i скажи! На двадцять шiсть марок печива! Цiкава я знати, хто його у вас жере стiльки! Директорова жiнка з гiдростанцiї й то стiльки не купує! А в директора люблять ласо їсти, ого-го, хлопче!
Тiм хвилинку стояв нiмий iз подиву. Йому, звiсно, вряди-годи перепадав удома кренделик чи пiвтiстечка. Але на двадцять шiсть марок печива... Це ж цiлi гори! Невже мачуха потай вiд нього й Ервiна напихається солодким печивом, як покличе сусiдку на каву? Тiм знав, що вона часто сидить пащекує з сусiдкою на кухнi, поки вони з Ервiном у школi. Чи, може, то Ервiн стiльки набравсь у пекарихи?
- То мiй брат набрав стiльки? - спитав хлопець.
- I вiн теж, - буркнула панi Бебер. - Та найбiльше брала твоя мати, чи то пак мачуха, собi на снiданочок. А ти, мабуть, i не знав про те нiчого, еге?
- Та знав, знав, - похопився Тiм. -Чого там не знав!
Однак насправдi нiчого вiн не знав. Вiн навiть не обурився й не розсердився, йому тiльки сумно стало, що мачуха ласувала потай вiд нього, та ще й у борги залiзла.
- Ось як, - додала панi Бебер. - Нiчого я тобi не дам. Iди додому й перекажи те, що я сказала. Чуєш?
Але Тiм не зрушив з мiсця. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайсь без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн сказав:
- Адже ж сьогоднi роковини татового з мамою весiлля. Чи то пак iз мачухою. Та й... -Тiмовi раптово пригадався iподром, перегони, загадкова комерцiйна справа з картатим паном, i вiн квапливо додав:
- Та й однаково ввечерi я вам, панi Бебер, принесу грошi. Й за тi марципани, що вiзьму зараз, теж заплачу. Ось побачите!
- Ти принесеш грошi?
Панi Бебер завагалась була, але щось у хлопцевому голосi неначе впевнило її, що вiн таки справдi принесе грошi, хоч, може, й не всi зразу.
Про всяк випадок вона спитала:
- А де ж ти їх вiзьмеш?
Тiм скорчив страшне обличчя, немов у розбiйника в ляльковому театрi, й сказав якомога товстiшим голосом:
- Украду, панi Бебер! У директора гiдростанцiї!
Хлопець так добре вдав розбiйника, що панi Бебер засмiялася, полагiднiшала, i, одне слово, Тiм одержав свої шiсть марципанiв, ще й на додачу сьомий задарма.
Мачуха саме стояла на дверях, коли Тiм вернувся з тiстечками. Ще й досi (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтiла без ком i крапок:
- Требабуломенiсамiйпiти! Казалащосьтавiдьмапроборг? Принiстiстечкачинi? Чогомовчиш?
Тiм краще вiдкусив би собi язика, нiж переказав свою розмову з панi Бебер. Крiм того, йому вже час було поспiшати на iподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро вiдкараскаєшся. Тому вiн тiльки сказав:
- Ще й задарма один марципан дала. Можна менi йти гуляти, ма? (Вiн так нiколи нi разу й не спромiгся сказати на мачуху "мамо".)
Мачуха навдивовижу охоче вiдпустила його i навiть дала один марципан iз собою:
- Навiщо тобi слухати жiночi балачки, воно тобi зовсiм не цiкаве. Йди собi гуляй, тiльки не дуже допiзна.
I Тiм щодуху подавсь до iподрому. Та хоч як вiн поспiшав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тiльки тричi ляпнувши начинкою, щоправда, один раз на синi святковi штанцi.
Картатий незнайомець уже стояв бiля брами. Хоч першi перегони давно почались, вiн не виявляв анi найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогоднi вiн був сама приязнь та ласкавiсть. Вiдразу потяг Тiма до садочка при кав'ярнi й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самi марципани та й марципани! Цiлу недiлю. А картатий пан iз якнайсерйознiшим обличчям витинав такi жарти, що Тiм аж качався зо смiху.
"А вiн таки непоганий дядько, - думав хлопець. - Тепер я розумiю, чому тато його вподобав".
До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагiдними, привiтними карими очима. Якби Тiм був спостережливiишй, вiн мусив би помiтити, що досi цей пан мав холоднi водяво-блакитнi очi, наче риб'ячi. Але Тiм iще не був дуже спостережливий. То лиш пiзнiше життя навчило його все помiчати.
Нарештi картатий пан заговорив про свою справу.
- Любий мiй Тiме, - сказав вiн, - я дам тобi стiльки грошей, скiльки ти захочеш. Я тiльки не можу викласти їх тобi готiвкою на стiл. Але я можу надiлити тебе здатнiстю вигравати будь-який заклад. Будь-який, розумiєш?
Тiм кивнув головою трохи розгублено. Однак слухав дуже уважно.
- Звiсно, цю здатнiсть я дам тобi не задарма. Така здатнiсть, сам розумiєш, має велику цiну!
Тiм знову кивнув головою. Тодi збуджено спитав:
- А що ж ви за неї хочете?
Хвилинку незнайомець замислено дивився на Тiма, певне, вагаючись.
- Що... я... за... неї... хо-чу, пи-та-єш? - промовив вiн нарештi, розтягуючи слова, мов гумку-жуйку. Та потiм вони посипались йому з рота так швидко, що годi було й добрати: Яхочущобтивiддавменiзанеїсвiйсмiх!
Вiн, мабуть, i сам помiтив, що говорить занадто швидко й незрозумiле, бо проказав iще раз повiльнiше:
- Я хочу, щоб ти вiддав менi за неї свiй смiх!
- Оце й усе? - спитав Тiм смiючись. Але в ту мить вiн помiтив, як чудно, майже сумно дивляться на нього карi незнайомцевi очi, й Тiмiв смiх урвався навiть без звичайного "iк!" на кiнцi.
- Ну, то як? - спитав картатий. - Згода?
Тiм опустив погляд i побачив перед собою марципани на блюдечку. Йому згадалася панi Бебер, борг, що вiн обiцяв заплатити, тодi спало на думку, скiльки всякої всячини можна купити, маючи багато грошей. I вiн сказав:
- Коли це насправдi, то я згоден.
- От i добре. В такому разi треба пiдписати угоду, - Картатий пан витяг iз кишенi якийсь папiр, розгорнув його й поклав на столi перед Тiмом. - Прочитай уважно!
Тiм почав читати:
"1. Цю угоду укладено мiж паном Т. Трочем з одного боку й паном Тiмом Талером з другого боку " "... 19.. року в мiстi... й пiдписано в двох однакових примiрниках обома сторонами".
- Якими це сторонами? - спитав Тiм.
- Це так в угодах називаються особи, що тi угоди мiж собою укладають.
- А... - I Тiм почав читати далi:
"2. Пан Тiм Талер згiдно з цiєю угодою передає пановi Т. Трочевi свiй смiх у цiлковите й необмежене розпорядження".
Прочитавши вдруге слова "пан Тiм Талер", хлопець здався собi майже дорослим. Вiн ладен був пiдписати угоду задля самих цих трьох слiв. Вiн i гадки не мав, як має змiнити все його життя оцей коротенький другий пункт угоди.
Далi в нiй стояло:
"3. На оплату вищезазначеного смiху пан Т. Троч зобов'язується дбати про те, щоб пан Тiм Талер вигравав будь-який заклад чи то заставу. Цей пункт чинний без жодного обмеження".
Тiмове серце забилося дужче. Вiн читав далi:
"4. Обидвi сторони зобов'язуються тримати цю угоду в цiлковитiй таємницi".
Тiм кивнув головою, не пiдводячи очей.
"5. У тому разi, коли одна зi сторiн повiдомить про цю угоду якусь третю особу чи осiб i таким чином порушить установлене пунктом 4 зобов'язання, друга сторона залишає за собою здатнiсть вiдповiдно: а) смiятися або ж 6) вигравати заклади, тим часом як винна сторона цю здатнiсть а) смiятися або ж б) вигравати заклади втрачає цiлковито".
- Оцього я не втямлю, - промовив Тiм, наморщивши лоба.
Пан Т. Троч - тепер ми нарештi знаємо, як його звуть, - пояснив йому:
- Розумiєш, Тiме, коли ти порушиш обiцянку мовчати й розкажеш кому-небудь про цю угоду, то вже не могтимеш вигравати заклади, але й смiху свого назад не одержиш. Коли ж про неї пробалакаюсь я, то ти одержиш свiй смiх назад, проте виграватимеш заклади й далi.
- Тепер зрозумiв, - вiдказав Тiм. - Це означає: мовчи, то будеш багатий, тiльки не смiятимешся. А пробалакаєшся - будеш бiдний i однаково не смiятимешся.
- Атож. Ну, читай далi.
I Тiм прочитав далi:
"6. У тому випадку, коли пан Тiм Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути пановi Тiмовi Талеровi його смiх. Однак у такому разi пан Тiм Талер надалi втратить здатнiсть вигравати заклади".
- Це означає... - хотiв був пояснити пан Троч. Але Тiм уже зрозумiв усе сам:
- Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дiстану свiй смiх назад, але закладiв бiльше не виграватиму. - I швидко перебiг очима останнiй пункт:
"7. Ця угода набуває чинностi з того моменту, коли обидвi сторони поставлять свої пiдписи пiд обома її примiрниками.
Мiсто... " "... 19.. року"
Панiв Тронiв пiдпис уже стояв лiворуч. Подумавши трохи, Тiм вирiшив, що угода цiлком законна. Вiн вийняв iз кишенi недогризок олiвця й хотiв був пiдписати, та пан Троч зупинив його.
- Це треба пiдписувати чорнилом, - i вiн подав Тiмовi свою авторучку.
На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помiтив нi золота, нi тiєї теплоти. Вiн уже думав тiльки про своє багатство, а тому не вагаючись пiдписав обидва папери. Чорнило в ручцi виявилося червоне.
Тiльки-но Тiм пiдписав угоду, як пан Троч вельми приємно засмiявся й сказав: "Щиро дякую". Тiм вiдказав: "Будь ласка!" - i теж спробував засмiятись, але не спромiгся навiть усмiхнутися. Губи його мимохiть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорiзаний.
Пан Троч узяв один примiрник угоди, згорнув його й сховав у внутрiшню кишеню пiджака. А другий простяг Тiмовi зi словами:
- Сховай як слiд! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очi, це означатиме, що ти не дотримав таємницi. I з того може вийти велика бiда для тебе!
Тiм кивнув головою, також згорнув свiй примiрник i заховав у кашкет, пiд надпороту з одного боку пiдшивку.
Потiм картатий пан поклав перед ним на столi двi монети по п'ять марок i сказав:
- Оце буде пiдвалина твого багатства!
I знову засмiявся Тiмовим смiхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офiцiантку, заплатив, пiдвiвся, кинув: "Ну, щасти тобi, хлопче", - i пiшов.
Тiмовi довелось поспiшати на iподром, бо от-от мали вже початися останнi перегони. Вiн пiдбiг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив грошi на кобилу Маврiцiю-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкетi, дiйсна, то ця кобила має виграти перегони.
I Маврiцiя-друга виграла.
Тiм, що цього разу поставив десять марок, одержав кiлька сотень. Озираючись, чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.
П'ятий аркуш
ДОПИТ УВЕЧЕРI
Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!
Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.
Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.
Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:
- Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?
- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.
Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:
- Ану, покажи твого паровоза!
- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.
Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:
- Менi треба додому. Бувайте!
Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!
Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.
- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.
- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"
Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.
Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.
Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.
А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.
- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.
- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.
I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.
- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!
I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.
- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.
На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.
- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.
Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!
Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:
- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!
Тiм сказав правду;
- Нiде я їх не вкрав!
Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:
- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?
- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.
- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.
Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:
- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?
Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: "Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова про угоду! А то вона зробиться недiйсною!"
Нарештi вiн сказав, затинаючись:
- Я... колись давно... знайшов... п'ятнадцять марок. I надумав пiти з ними на iподром, де закладаються на перегонах, - вiн говорив уже знов упевнено й рiвно. - Я думав - може, що виграю... Поставив на кобилу Маврiцiю-другу - й справдi, бачте, виграв, - вiн показав на купку грошей на столi, тодi знайшов у кишенi купон вiд квитка й поклав його на стiл до грошей.
Панi Бебер хотiла була подивитись на той купон, та мачуха вже вхопила вузеньку паперову смужечку. Вона розглядала її добрих хвилин п'ять, i всi в малесенькiй кухоньцi мовчали. Тiм стояв випроставшись, Ервiн несмiливо позирав на нього збоку, а панi Бебер згорнула руки на грудях i всмiхалась. Аж ось мачуха кинула купон на стiл i пiдвелася.
- Вигранi грошi - то теж нечесний заробiток! - промовила вона й вийшла з кухнi.
Аж тодi й панi Бебер подивилась на папiрець, покивала головою й сказала:
- Пощастило ж тобi, Тiме!
Мачуха крикнула з-за дверей: "Ервiне!" - i її мазунчик покiрливо вийшов, не обiзвавшись до Тiма й словом.
Хлопець, що продав свiй смiх, здавався сам собi якимсь бридким шолудивцем. Насилу стримуючи сльози, спитав вiн у панi Бебер:
- I справдi виграш - це нечеснi грошi?
Пекариха не вiдповiла прямо, тiльки сказала:
- А он Нойбауер, що на рiзницi працює, теж виграв грошi. В лотерею. Й купив за них собi дiм. А хiба Нойбауери поганi люди?
Тодi взяла з грошей на столi три банкноти по десять марок, вийняла з кишенi на фартуху чотири марки решти, поклала на стiл i промовила:
- Борг заплачено, Тiме. Ну, не журися!
I пiшла собi. Тiм почув, як грюкнули за нею дверi.
Вiн лишився в кухнi сам. Образа, розпач i тяжкий смуток сповнювали йому серце. Подумавши трохи, Тiм зiбрав зi столу грошi, запхав їх у кишеню й рушив до дверей. Вiн вирiшив пiти геть iз цього дому. Свiт за очi.
Та в сiнях його спинив мачушин голос:
- Зараз менi лягай спати!
Потiм вона додала вже нерiшучiше:
- Грошi поклади в буфет на кухнi.
Тiм помiтив, що настрiй у неї перемiнився. Вiн послухавсь, вiднiс грошi назад у кухню й лiг у лiжко, голодний, схвильований i знесилений. Лiжко поряд було порожнє, Ервiна мачуха поклала бiля себе.
Швидше, нiж можна було сподiватися, Тiм поринув у важкий сон.
Шостий аркуш
МАЛИЙ МIЛЬЙОНЕР
Пекарисi, панi Бебер, кiлька днiв по тому таки добре торгувалося, її крамничка майже цiлий день була повна цiкавих, що їм пекариха мусила розповiдати про Тiмiв Талерiв виграш. Оповiдання те панi Бебер дуже спритно приправляла рекламою свого печива:
- ...А хлопець менi й каже, що хоче вкрасти грошi в директора гiдростанцiї. Мiж iншим, у директора вдома та-ак люблять нашi кренделi! Еге ж, так ото я й подумала, що зараз мене грець поб'є, як почула, буцiм у хлопця тисячi в кишенi. Я зразу святкову сукню на себе та до директора. Недiля ж була, та й однаково панi директориха торт замовляла з написом: "Вiтаємо з днем народження!" Знаєте, як мiй чоловiк торти робить! Еге ж... коли менi там кажуть, що нiщо в них не вкрадено. Люба моя панi Бебер, каже менi директор, я, каже, знаю, що ви розумна жiнка, й вашi булочки з родзинками, дуже добрi, але тут, певно, сталась якась помилка. В нас, каже, нiчого не вкрадено, каже... - Отак вона торохтiла без угаву.
Тiм став героєм дня. Серед сусiдiв, у школi, а почасти навiть i вдома. Мачуха - в неї раптом де не взявся бiля пальта хутряний комiр - стала поводитись iз ним делiкатнiше, а зведений брат при кожнiй нагодi просто засипав його запитаннями про iподром та перегони. Сусiди називали його напiвжартома, напiвзаздрiсно "малим мiльйонером", а в школi хлопцi аж билися за те, щоб бути ближче до нього.
Хлопця тiшила така загальна увага. Вiн давно пробачив трьом своїм товаришам те, що вони поспiшили виказати його, i мачусi - що вона його набила. Вiн радий був би тепер жартувати з усiма на свiтi. Але вже не мiг... Коли Тiм пробував усмiхнутись, нiчого в нього не виходило, вiн тiльки зухвало вишкiряв зуби.
Скоро вiн облишив навiть спроби засмiятись чи пожартувати. Вiн звик напускати на себе поважнiсть. А це, мабуть, найгiрша рiч, що може статися з дитиною.
Сусiди почали казати на нього: "Чванько!" Хлопцi в школi, вдовольнивши першу цiкавiсть, уже уникали його, i навiть мачуха, що стала тепер трохи не така нервова, називала його мурмилом.
А втiм, вона вже не казала, що виграш - то нечесний заробiток. Вона тепер вважала кiнськi перегони цiлком законною й почесною справою. Вона навiть спитала Тiма, чи не вiзьме вiн iз тих грошей двадцять марок, щоб у недiлю сходити ще раз на iподром та поставити грошi на якого-небудь коня.
Тiм, що досi не одержав зi свого виграшу анi пфенiга й мусив поки що поховати свої мрiї про мармуровий надгробок батьковi та про самокат, затявся й не взяв грошей. Пiсля тiєї iсторiї з боргом за печиво, вiн почав дивитись на мачуху iншими очима. Вiн їй бiльше не вiрив. А це теж погана рiч для дитини.
Того тижня Тiмовi вперше в життi хотiлося, щоб недiля не настала зовсiм. Вiн боявся, що мачуха таки вмовить його пiти на iподром. I боявся недарма. Вже в суботу за вечерею почалося: "Може, тобi ще хлiба, Тiме?.. А знаєш, кажуть, нiби як щастить виграти, то тричi пiдряд... Ну, нiчого, до завтра ще є час. Ти ще подумаєш, чи йти, чи не йти..."
I Тiм, звичайно, пiшов! Не тiльки тому, що Ервiн iз мачухою ще за снiданком почали закидати про перегони, а ще й тому, що хотiв випробувати угоду, оту чудернацьку угоду, сховану в кашкетi пiд пiдшивкою. Вiн уже не був певен, чи то справжня, чесна угода, чи пiдле ошуканство.
На iподром поїхали трамваєм усi троє. У Ервiна вiд хвилювання повиступали на блiдих щоках червонi плями, а мачуха цiлу дорогу лопотiла без ком i крапок про ризик, про iподромнi махiнацiї, про зависокi ставки. Вона дала Тiмовi двадцять марок, сто разiв сказавши: "Гляди ж не загуби!" - i ще додала: