Страница:
- Кiре, перед тобою завдання будь-що вирватися з вiдсiку. Причому зелена речовина не повинна проникнути за межi астробiологiчної лабораторiї.
- Чи можна менi... скористатися з... - долинув до кают-компанiї кволий Кiрiв голос.
- Так! - закричав капiтан, не дослухавши. - Вмикай лазерний пiстолет.
- Капiтане! - вигукнув Микола Борт.
- Спокiйно, без панiки! - гаркнув Скеля. - Бережiть очi.
Тiєї ж митi екран обiйняло слiпуче свiтло. Потiм воно згасло i спалахнуло знову. Тисячi вогненних голок, посланих Кiром, пронизали третiй вiдсiк, не виходячи за його межi. Зелена маса здригнула й вiдступила. Робот був схожий на фантастичного їжака, котрий настовбурчив свої колючки у хвилину небезпеки. Тiльки за голки йому правили лазернi променi слiпучо-бiлi нитки, що несли на своїй путi смерть усьому живому.
Лабораторiю виповнив бiлий дим. Видимiсть майже зникла, i капiтан швидко увiмкнув iнфразiр. Зелена маса конвульсивно посмикувалась. За всiма ознаками, пiд промiнням лазерiв їй було непереливки, i Кiр вiд оборони перейшов у наступ. У цi хвилини вiн був схожий на велетенського дикобраза, що повiльно ворушив своїми вогненними стрiлами-голками. Лазернi променi сягали на пiвтора метра, а потiм обривалися.
Логiчна схема сповiстила Кiровi, що вiн може пропалити стiнку вiдсiку, i тодi ворог розповсюдиться по всьому кораблевi. Ось чому робот максимально обмежив дiю променiв.
- Кiр щось надумав, - не вiдриваючи погляду вiд екрана, сказав астробiолог.
I справдi, робот став перебiгати з мiсця на мiсце, маневрувати. Здавалося, вiн виконує якийсь химерний танок. Кожен крок наближав його до заповiтного люка. У такт iз Кiровими стрибками погойдувались i вогненнi голки, що утримували зелену масу на певнiй вiдстанi.
Налагодити з роботом радiозв'язок не вдавалося. З третього вiдсiку долинали тiльки якiсь невиразнi шуми. Отож про те, як Кiр почуває себе, космонавти нiчого не знали.
Здiйснюючи хитрi фiнти, робот пробився до стiни, погасив частину променiв, аби не пошкодити панелi, а частину зiбрав у снiп. Ошелешене масованим вогнем, зелене шумовиння на кiлька метрiв одступило. Цього було досить, щоб Кiр з неймовiрною силою рвонув на себе люк i вискочив з вiдсiку...
Капiтан квапливо перевiв iнфразiр на коридор, i всi побачили, як робот почвалав у вакуум-камеру.
За кiлька хвилин по тому в динамiку почувся не зовсiм рiвний, але впевнений Кiрiв голос:
- Закiнчив бiоаналiз зеленої речовини, яка виросла у третьому вiдсiковi. Речовина має м'яку кристалiчну структуру. Та, беручи до уваги деякi ознаки, що я зараз їх перелiчу, це, безсумнiвно, жива матерiя.
- Жива! - наче луна, обiзвався Ярослав. Але Скеля i Борт замахали на нього руками.
Кiр почав був перелiчувати данi, засипаючи слухачiв цифрами. Одначе Скеля обiрвав його:
- Цифри запам'ятай. Доповiси потiм. А зараз нас цiкавлять тiльки логiчнi висновки.
- Сподiватися на те, що перед нами високоорганiзована матерiя, не доводиться. Зелена маса являє собою конгломерат бактерiй, якi утворилися iз спор. Причина такого бурхливого розмноження - сприятливi умови...
- Гiберелiн, - пробурмотiв Ярослав.
- Вид бактерiй у межах Сонячної системи невiдомий, - казав далi Кiр. Вони здатнi розщеплювати на атоми речовину, засвоюючи її. Винятком є iонiзований захисний пластик, що ним покрито стiни третього вiдсiку.
Залягла тривала мовчанка. Нарештi Микола Борт запитав:
- Невже в поведiнцi зеленої маси нема нiякого глузду?
- Не бiльше, анiж у дiях хмари сарани, що надибала на своїй путi перепону, - сухо сказав капiтан.
- Дозвольте сповiстити, - знову пролунав голос Кiра, - кiлька сот бактерiй проникло в моє тiло. Вважаю за необхiдне зробити собi iнтенсивне гама-опромiнення.
- Виконуйте,- вiддав розпорядження капiтан i крутнув верньєр.
На екранi знову з'явився третiй вiдсiк. Замiшання, яке кiлька хвилин тому тут посiяв Кiр, уже вляглось. Зелена маса вирувала, бухла, зловiсно перекочувала з одного краю до iншого. Що буде з кораблем, коли вона вирветься на волю? "Петро Голубничий" напевне загине...
Кожного iз членiв екiпажу гнiтили тривожнi передчуття. Нарештi капiтан пiдвiвся i хрипко сказав:
- Друзi, чекати далi не можна! Ми повиннi термiново розробити план подальших дiй. Жаль, що Кiр...
- Бактерiй убито, - пролунав у динамiку роботiв голос. - Радiацiя пошкодила деякi мої нервовi центри. Але я спроможний виконувати команди людей...
- Спасибi, Кiре, - кволо усмiхнувся Федiр Скеля. - Тепер нас четверо... Що ж нам робити з третiм вiдсiком?
У кают-компанiї залягла важка тиша. Кожен розумiв, яку вiдповiдальнiсть покладено на нього. Вiдповiдальнiсть за друзiв, за корабель, за безцiнну iнформацiю, котрої чекає Земля.
- А чи не покрити нам ззовнi третiй вiдсiк iонопластиком? запропонував штурман.
- Нi, це все одно ризиковано, - заперечив капiтан. - Корабель не може весь час нести в собi бомбу, котра здатна вибухнути першої-лiпшої митi.
- Ми змонтуємо велику лазерну гармату i нацiлимо її на люк, - сказав Ярослав. - Тiльки-но зелений напасник переступить межу, ми розстрiляємо його впритул, як це робив Кiр.
Астробiолог запитально глянув на капiтана, але той знову заперечив:
- Де гарантiя, що при цьому якась частина бактерiй не проникне в iншi вiдсiки? Тодi ми нiзащо не впораємося iз зеленим чудовиськом. Воно проковтне весь корабель.
Космонавти уявили, як гине їхнiй красень зорелiт, i кожному стало моторошно.
До кают-компанiї зайшов Кiр. Вигляд вiн мав жалюгiдний: весь пом'ятий, кiнцiвки скалiченi, пластик, що прикривав фотоелементи, розбитий.
Робот мовчки наблизився до екрана i ввiмкнув третiй вiдсiк. Картина була невтiшна. Вся зелена маса веретенилась, немов навiжена. Проте в цьому був свiй смисл: за такого обертання виникала вiдцентрова сила. Вона вiдкидала зовнiшнi шари бактерiй до стiнок лабораторiї, i окремi смарагдовi язики мало не торкалися iонопластику.
- Ось що, - переборюючи вагання, сказав капiтан, - бiолабораторiя має бути катапультована. Iншого рятунку нема.
За кiлька хвилин космонавти зробили потрiбнi вимiри та обчислення i зайняли свої мiсця.
"Петро Голубничий" був сконструйований так, що при потребi мiг позбутися будь-якої iз своїх секцiй. Тим часом жодному з членiв екiпажу вдаватися до такої серйозної операцiї ще не випадало. Через те i Федiр Скеля, i Микола Борт, i Ярослав Смiливець, ба навiть Кiр помiтно хвилювалися...
Коли капiтан натиснув на кнопку, котра приводила в дiю катапульту, корабель весь здригнув. Од носа до хвоста його пройшла гальмiвна хвиля. Та за мить автоматичнi регулятори перевiрили i в потрiбному напрямку скоординували його полiт. Вiбрацiя припинилася. Стрiлки на пультi керування заспокоїлись, а сигнальнi лампочки згасли.
- Третiй вiдсiк одлетiв вiд нас досить далеко, - сказав астробiолог, вдивляючись у оглядовий екран.
Штурман скептично похитав головою:
- Окомiр твiй, Ярославе, не витримує нiякої критики.
- А що ти скажеш, Кiре? - запитав капiтан.
- Двадцять чотири кiлометри, - не вагаючись вiдповiв робот, немов чекав цього запитання.
- Двадцять чотири кiлометри! - повторив Скеля. - Пiшаниця долає цю вiдстань протягом п'яти годин. Автомобiль - п'ятнадцяти хвилин. А зорелiт "ковтає" їх за якусь мiзерну частину секунди... Контейнер, що несе в собi смерть, пливе зовсiм поряд iз кораблем, немов прив'язаний до нього. Небезпека зменшилась, але не зникла. Очевидно, третiй вiдсiк дiстав малий iмпульс.
- Вiн i справдi дрейфує в наш бiк, - вигукнув штурман. - Менi здається, навiть збiльшується. - На цiм словi Микола запитливо позирнув на Кiра, незаперечного авторитета у всiх питаннях, що стосувалися вимiрiв у широкому просторi.
- Рацiя в цьому є, але не зовсiм, - статечно промовив робот. Iнколи вiн висловлювався досить загадково - звичка, перейнята ним ще вiд свого вихователя.
- Поясни, Кiре! - попрохав Микола.
- Вiдстань до вiдсiку поки що лишається незмiнна.
- Але ж вiн збiльшується.
- Так. Але, очевидно, тут вiдiграють роль внутрiшнi сили...
Тепер уже i неозброєному оку було видно, що контейнер iз зеленою масою бухне, як на дрiжджах.
- Всерединi ростуть спори, - пояснив астробiолог те, що й бет нього було зрозумiло.
I ось бiолабораторiя немовби пiд впливом якоїсь магiчної сили репає, з неї виростає фантастична смарагдова квiтка. Зеленi пелюстки її мерехтять, наче обсипанi коштовним камiнням. Стебло звивається, як змiя.
Але незважаючи на свою чарiвну красу, квiтка ховає в собi люту небезпеку. Хижа колонiя мiкроорганiзмiв вирвалась iз тюрми, в яку її було замкнено, i кидає виклик космонавтам.
Квiтка на якусь мить поколивалася на своєму довгому гнучкому стеблi, вiдтак рвучко потяглась до зорельота.
Першим одiрвав очi вiд страшної мани капiтан. Стрiмголов пiдскочивши до пульта керування, вiн натис кiлька кнопок - i в ту ж мить запрацювали фотоннi дюзи. Iз чашi-вiдбивача ринула слiпуча повiнь свiтла.
Люди плюхнули в антиперевантажувальнi крiсла i завмерли в болiсному чеканнi.
"Петро Голубничий" набирав швидкостi. З екрана добре було видно, як повiльно росте вiдстань мiж кораблем i смарагдовою квiткою, що на цей час уже стала схожа на зелену хмару.
Здавалося, хмарцi жаль розлучатися з кораблем. Вона простягала до нього довгi присоски, немов благаючи зачекати її.
Скеля, Борт, Смiливець i Кiр, не вiдриваючись, дивилися на випукле око оглядового екрана. Зелена хмарка вiддалялась. Спочатку вона перетворилася на недоспiлу помаранчу, потiм на котяче око i кiнець кiнцем - на зелену цятку, що за якусь мить зовсiм пропала в безмежних просторах космосу.
ЗАЛIЗНI СТУДЕНТИ
ДВОБIЙ НА ДНI ОКЕАНУ
Далеко серед безкраїх вод Атлантики загубився маленький клаптик землi острiв Енергiї. Останнiм часом до нього було прикуто погляди всiх землян, бо саме тут розмiстилася штаб-квартира великих робiт, що велися на днi океану.
Щоранку тисячi монтажникiв опускались у батисферах пiд воду, безлiч роботiв снувало по дну, допомагаючи зводити естакаду, монтувати найрозмаїтiших конструкцiй ферми, крiпити понтони...
Роботи-будiвельники були вузько спецiалiзованi: однi виконували роль вантажникiв, iншi займалися монтажем, а ще iншi - електрозварюванням. У зв'язку з цим кожен робот був певної форми. Монтажники зовнi нагадували велетенських шестиногих комах, носiї вантажiв скидалися на людей з надмiру довгими руками, а зварювальники - на крабiв з велетенськими клешнями.
Були тут i вихованцi Зеленого мiстечка. Iнститут хоч i вирядив їх на острiв Енергiї, але не забезпечив бодай найзагальнiшою iнформацiєю про те, що вiдбувається в районi будiвництва. Роботи мали самостiйно усвiдомити весь план гiгантської споруди. На це їм вiдвели чотири доби.
Вiдштовхуючись чутливими щупальцями, величезнi кулi повiльно пересувалися по дну вiд одного робiтника до iншого. Локатори роботiв вловлювали i фiксували кожен рух своїх повелителiв, аналiзували їхню поведiнку, запам'ятовували все необхiдне для подальшої самостiйної дiяльностi...
Вiдколовшись од iнших, Кiр поплив уздовж напiвзамуленого кабеля. Далеко позаду лишився будiвельний майданчик, освiтлений потужними прожекторами. Тепер Кiр плив у цiлковитiй темрявi. Довелось увiмкнути iнфразiр.
Кабель вивiв робота до невеликої споруди, облицьованої товстими свинцевими плитами. Пiсля детального дослiдження Кiр зрозумiв, що перед ним - Головний Акумулятор, енергетичне серце всiєї будови.
Зверху над Кiром промайнула чиясь тiнь. Що це? Робот нашорошився. З пiдводним царством вiн був обiзнаний погано, i великий електричний скат напочатку збентежив його.
Тим часом загадкова iстота, незважаючи на Кiра, повiльно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цiєї споруди. Осмiлiвши, вона сильно тицьнулась у стiнку.
"Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотнi людей, - вiдзначив Кiр. - Треба негайно вiдiгнати небезпечне створiння".
Кiр не знав, та й не мiг знати, що Головний Акумулятор має надiйний захист i ската йому боятися нiчого.
Робот дiстав сигнал небезпеки - i цього було досить. Не думаючи про себе, вiн кинувся на ворога.
Пiдпливши до ската, Кiр простягнув щупальце. Скат вiдсахнувся назад. Вiдтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залiзне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичiкуючи.
Нарештi роботовi поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, i тiєї ж митi Кiра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам'янiв. З усiх кiнцiв його тiла до головного мозку полинули тривожнi сигнали, сповiщаючи про пошкодження. Сiпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В "очах" - фотоелементах - замигтiли фiолетовi кола. Скат зупинився мiж водоростiв i гордовито дивився на ворога.
Отямившись вiд шоку, Кiр силувано озирнувся. Його пронизували якiсь химернi вiдчуття. Людина назвала б це болем i роздратуванням. Кiр був по сутi беззахисний: вiн не мав нiяких запобiжникiв. Та й хто мiг подумати, що на океанському днi з роботом може статися така пригода. А потiм - нiчого йому було вiдриватися од гурту...
Тьмяна пляма, що мрiла мiж баговиння, поступово набула чiтких обрисiв скат! Ледь розпiзнавши ворога, Кiр знову кинувся у бiй.
Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кiровi досить. Мить - i страшна потвора гарячково забилася в залiзних роботових обiймах.
Кiр втратив орiєнтацiю. Все довкола пойняла пiтьма. Як у лихоманцi пульсував його електронний мозок. Та робот не вiдпускав ворога.
Обмацуючи слизьке скатове тiло, Кiр наткнувся на око i з усiєї сили штрикнув у нього металiчним пальцем. Скат здригнув i завмер.
Випустивши мертву здобич, Кiр, похитуючись, вибрiв на чисту воду i повiльно попростував назад, до будiвельного майданчика...
ЗАГАДКОВА ДIЯ
Енквен розважався, з мавпячою спритнiстю лазячи вверх i вниз по шведськiй стiнцi. Потiм, зачепившись за нiкельований щабель, вiн повис, дивлячись у вiкно. На широкому iнститутському подвiр'ї було порожньо. Тiльки на волейбольному майданчику самотня постать вовтузилася побiля сiтки та нова лаборантка швидко iшла кудись iз течкою пiд рукою. В течцi - Енквен це роздивився без особливих зусиль - лежав грубий конспект i пошарпаний пiдручник зоряної навiгацiї.
Енквеновi були до вподоби такi рiдкiснi днi (вони називалися вихiдними), коли вiн мiг ось так збирати iнформацiю, неквапом класифiкувати її, а все незрозумiле з'ясовувати пiд час вечiрньої зустрiчi з Павлом Пилиповичем, або просто Пашею, як звали його спiвробiтники.
Там, угорi, за товстою стелею, на пласкiм даху чотирнадцятиповерхової будiвлi, мiстився майданчик, з якого злiтали в синє небо швидкокрилi срiблястi машини. Дуже кортiло розглянути їх зблизька, помацати, залiзти до кабiни, натиснути стартер. Все це було знайоме роботам поки що лише теоретично. Ходити на авiамайданчик їм iще не дозволялось.
Навiть вiдсiля, з висоти останнього поверху, Енквен чiтко розрiзняв кожну билинку i досить добре чув кожне слово, мовлене там, унизу.
Юнак ще й досi вовтузився коло волейбольної сiтки. Прилаштувати її було не так-то просто. Поривчастий вiтер рвав сiтку з рук.
- Допоможи, Катю! - сказав юнак, як тiльки лаборантка порiвнялася з ним.
- Нiколи, Андрiю, - вiдповiла Катя, уповiльнюючи крок. - Справ зараз море!
- Захист скоро?
- Пiслязавтра.
- А зараз ти куди?
- На консультацiю.
- На консультацiю? Але ж сьогоднi всi в акваторiї, - здивувався Андрiй. - Я щойно вiдтiля - ранiше звiльнився... Хто ж тебе консультуватиме?
- А це вже моя турбота, - посмiхнулась Катя.
За кiлька хвилин Енквен почув, як зiтхнув далеко внизу ввiмкнутий транспортер. Потiм по коридору дрiбно застукотiли пiдбори. Дверi розчинились, i до кiмнати зайшла Катя.
- Привiт, Енквене, - сказала вона.
Енквен легко стрибнув до неї. Поряд iз тендiтною дiвчиною триметровий робот зi своїми дев'ятьма кiнцiвками мав досить солiдний вигляд.
- Розумiєш, Енквене, нiяк не можу розв'язати однiєї задачi, морочуся понад тиждень... А без неї горить дипломний проект, - Катин голос забринiв од хвилювання.
- Горить? - здивовано перепитав Енквен.
- Ой, ну як ти не розумiєш! Горить - значить, провалюється.
- Провалюється? - ще здивованiше вигукнув робот.
- Та зрозумiй же ти: без цiєї задачi в мене нiчого не виходить. Розрахунки навiгацiї... Ось умова, послухай...
I Катя повiльно продиктувала задачу.
Енквен зупинився, мов укопаний. Тiльки у величезних його очах-блюдцях можна було помiтити неспокiйнi спалахи, що виказували напружену роботу мозку.
Мовчання тривало хвилини чотири.
- Так, звичайно, без програмування нiчого... - пробурмотiла Катя. Махнувши рукою, вона повiльно ступила кiлька крокiв до дверей. I тут Енквен швидко заговорив. Нiколи ще вiн так не поспiшав.
- Що, що? - розгублено зупинилася Катя, озирнувшись. - Нiчого не розумiю...
Тодi Енквен, легко пiдбiгши до лаборантки, взяв у неї з рук олiвець. Паперу не було. Єдиний аркушик, що на ньому Катя занотувала умову задачi, був весь покреслений. Та робот знайшов вихiд: вiн притьмом скочив до стiни i став виводити на її свiтлокремовiй поверхнi якiсь формули.
Катя напружено вдивлялася в те, що писав для неї Енквен.
- Збагнула! - нарештi вигукнула вона радiсно.
- До цього, - показав Енквен на останню формулу, - треба ще додати iнтеграл зiткнення.
- Ну, звичайно! Тут я вже упораюсь сама. Дякую, Енквене. Дай, я тебе за це розцiлую!
Та Енквен ухилився од незрозумiлої йому пропозицiї. Вiдбiгши вбiк, вiн закляк в очiкуваннi. "Наче барс перед стрибком", - подумала Катя, зачиняючи за собою дверi.
Робот вийшов iз стану нерухомостi тiльки тодi, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.
Енквен ретельно витер вiнiловою щiткою всi написи на стiнi й повiльно пройшовся по кiмнатi. Так вiн робив завжди, коли не мiг вiдшукати логiчного розв'язання якоїсь проблеми.
Непомiтно стало вечорiти. Зачувши в коридорi знайомi енергiйнi кроки, робот увiмкнув люмiнесцентну панель, i денне свiтло затопило кiмнату.
Павло Пилипович, що ступив йому назустрiч, був у доброму гуморi. Заняття роботiв на водi минули сьогоднi успiшно.
Хвилин за сорок, нагомонiвшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного вiддiлу пiдвiвся, збираючись iти.
- Отже, навiгацiйну задачу розв'язано правильно? - ще раз запитав Енквен.
- Правильно, - стоячи перед роботом i дивлячись кудись поверх нього, вiдповiв Павло Пилипович. - Але де ти взяв цю умову? Я, на скiльки пам'ятаю, не давав тобi такої задачi.
- Попутно довелося розв'язати, - ухиляючись од прямої вiдповiдi сказав Енквен.
"В нього вже є свої таємницi", - подумки вiдзначив Павло Пилипович.
- Тепер iще одне запитання, шефе, - сказав Енквен. - Що означає дiя "цiлувати"? Я не знайшов вiдповiдної iнформацiї.
Здається, вперше за всi три роки навчання роботiв молодий вестибулярник не знав, що вiдповiсти своєму учневi.
- Бачиш... Це довго пояснювати. Зараз уже пiзно. Я завтра принесу тобi книжку. Почитаєш...
ГНУЧКА ТАКТИКА
Оповiдання-жарт
- Така в загальних рисах схема АЕЗТа, автоматичного екзаменатора змiнної тактики, котрого створив наш колектив, - сказав на завершення професор. Вiн протер спiтнiлi скельця окулярiв i додав: - Хочу ще раз пiдкреслити - автомат по ходу дiї безперервно змiнює методику навчання, щоразу обираючи оптимальний варiант.
На узвишшi поряд з доповiдачем стояла приземкувата металiчна фiгура. Це й був новий автоматичний екзаменатор. Час од часу вiн клiпав зеленими очима, нiби хотiв сказати: а я знаю, шановнi члени комiсiї, щось таке, про що ви навiть гадки не маєте.
- Ви скiнчили? - запитав у професора секретар.
- Так.
- Є пропозицiя. Оскiльки зараз в iнститутi залiкова сесiя, непогано було б зразу ж залучити автомат до роботи. Його знання не викликають сумнiву. Тактику опитування вiн вибере якнайкращу i, крiм того, розвантажить хоч трохи наших викладачiв.
АЕЗТ нетерпляче переступив з кiнцiвки на кiнцiвку, розумiючи, що зараз визначиться його доля. Та хвилювався вiн надаремне: пропозицiя секретаря дiстала одностайне схвалення...
- Головне, не треба нервувати, - сказав професор, чомусь озирнувшись.
Але в коридорi було порожньо. Над дверима матово свiтилося табло: "Тихо! Залiки й екзамени!"
- Якщо станеться щось, - хрипким од хвилювання голосом знову почав професор...
- Але що може статися? - заперечив АЕЗТ.
- Ну, хтозна, - знiяковiв професор. - Каверзне питання, скажiмо... Чи просто трапиться матерiал iз невiдомої тобi царини...
- Що ви, сотворителю! - мовив автоматичний екзаменатор, i в його голосi старому професору вчулось кепкування. - На те, про що ви кажете, немає нiяких пiдстав. Надiйнiсть моїх блокiв утричi бiльша проти звичайної. А щодо обсягу iнформацiї, зафiксованої в пам'ятi, то...
- Та знаю, знаю, - пошепки перебив професор. - Я зовсiм не про те...
Як пояснити цьому "мудриголовi", що вiн хоче сказати? Та й чи потрiбно це йому?
Професор пригадав, як вiн хвилювався напередоднi своєї першої лекцiї. Як стояв перед дверима аудиторiї, де чекали на нього студенти. Стояв i не зважувався зайти. Правда, був вiн тодi не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим рiзнився од студентiв. "Надiйнiсть моїх блокiв", - подумки повторив вiн i похитав головою.
- Я увiйду, - тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, i кiнцiвка впевнено лягла на ручку дверей.
Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, i квапливо пiшов до лiфта.
АЕЗТ провiв його поглядом, i коли професор зайшов до кабiни, штовхнув поперед себе дверi.
Студенти - двадцять п'ять пар уважних очей - пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олiвець та аркуш чистого паперу.
- Здрастуйте, - чiтко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторiю. Здавалось, вiн не помiчає на собi подекуди цiкавих, подекуди iронiчних поглядiв.
- Ну, що ж, розпочнемо, - пролунало в тишi.
АЕЗТ пiдiйшов до першого ряду й окинув усiх уважним поглядом двох фотоелементiв.
- Залiк з диференцiальних рiвнянь ви маєте скласти протягом трьох днiв, рахуючи сьогоднiшнiй. - Вiн помовчав. - Хто з вас уже пiдготувався? пролунало несподiване запитання.
Студенти ошелешено перезирнулися.
- Хто з вас гарно пiдготувався? - повторив АЕЗТ запитання. Погляд його на якусь мить зупинився на бiлявiй дiвчинi в другому ряду. Та спалахнула i, рвучко пiдвiвшись, вiдрубала:
- Я!
- Прекрасно, - сказав екзаменатор, - дайте ваш матрикул. - Спритно розгорнувши його, вiн калiграфiчно вивiв "зараховано" i, вертаючи спантеличенiй дiвчинi темно-брунатну книжчину, статечно промовив: - А iншi, значить, пiдготувались погано? - В його голосi явно вчувалися саркастичнi нотки. - В такому разi можете йти додому.
- Усi? - запитав хтось iз останнього ряду.
- Так, усi. Прийдете завтра...
Наступного дня, коли, сяючи металом i пластиком, АЕЗТ з'явився в аудиторiї другого курсу, його зустрiв легенький шумок. Незважаючи на звуковi перешкоди, екзаменатор поважно перетнув аудиторiю i ступив на кафедру.
- Поведемо далi наш залiк з диференцiальних рiвнянь, - сказав вiн.
Але студенти, здавалось, чекали вiд нього чогось iншого.
- Хто добре пiдготувався до залiку? - повторив АЕЗТ своє учорашнє запитання.
Як вiдповiдь тому, догори здiйнявся лiс рук.
Екзаменатор iз хвилину пильно оглядав ряди. На деяких обличчях затримував свiй погляд.
Пауза ставала втомливою.
- Отже, всi ви гарно на сьогоднi пiдготувалися? - нарештi вимовив вiн повiльно.
Мовчання.
- Чудово. Значить, вам можна запропонувати рiвняння пiдвищеної складностi. Пiдходьте по одному зi своїми чистими аркушиками.
НАСЛIДКИ ВИХОВАННЯ
Оповiдання-жарт
Попервах Гед Борт викликав у наших вихователiв захоплення.
- Вiн чутливий, наче струна скрипки! - вигукнула Лiна Хорда по тому, як вступнi випробування скiнчились i Гед Борт погордливо залишив сферозалу.
Мене оточили з усiх бокiв i один поперед одного поздоровляли з новим вихованцем, що мав такi чудовi якостi.
Дiйсно, всi ми переконалися: швидкiсть i точнiсть реакцiй ставить Геда незрiвнянно вище проти iнших учробiв. Досить було хруснути гiлцi де-небудь у лiсi, що обiймав Базу, i Гед весь перетворювався на увагу. Зафiксувати у нас такий звук, окрiм Борта, не мiг нiхто. Слiд сказати, що у зв'язку з цим траплялися рiзнi непорозумiння. I спiврозмовник Борта - чи то людина, чи робот - нерiдко бував украй спантеличений, коли Гед без будь-якої видимої причини раптом обривав себе на пiвсловi i нiби кам'янiв, напружено вслухаючись у щось, почуте тiльки ним самим.
Та з певного часу в характерi Геда Борта стала проступати, либонь, надмiрна подразливiсть i нервознiсть. Такi риси в роботах безжально викорiнювались, - адже ми готували їх до штурму наддалеких зоряних систем, i найневиннiший зрив пiд час польоту мiг спричинити до катастрофи.
На кожного вихователя в нас припадало, як правило, по одному учробовi.
Я i Гед жили в невеличкому двоповерховому котеджi, точнiсiнько такому, як i десятки iнших, розкиданих по територiї Бази.
Якось шеф сказав менi:
- А ти знаєш, Ерго, твiй Гед Борт робить успiхи. Вiн просто мистецьки виконав сьогоднi тактичне завдання. Головне - спокiйно й розважливо. I це маючи таку сигнальну систему!
- Дякую, професоре, - щасливий пробелькотiв я.
- Якщо так пiде далi, - казав шеф, - то хто знає, можливо, База рекомендуватиме Геда Борта Координацiйнiй радi на роль капiтана зоряної експедицiї.
В першу мить менi забракло слiв.
Виховати капiтана мiжзоряної експедицiї роботiв - це була заповiтна мрiя кожного з нас.
I справдi, пiд час останнiх випробувань Гед Борт зарекомендував себе просто блискуче. Вiн спокiйнiсiнько крокував крiзь шалений вогонь, розважливо виконував завдання, вiдкидаючи з дороги розжаренi уламки марситу, що будь-якої митi могли вибухнути й перетворити його на попiл. Хтозна-куди зникла Гедова подразливiсть, оприскливiсть, котрою надiлив його попереднiй вихователь!
- Чи можна менi... скористатися з... - долинув до кают-компанiї кволий Кiрiв голос.
- Так! - закричав капiтан, не дослухавши. - Вмикай лазерний пiстолет.
- Капiтане! - вигукнув Микола Борт.
- Спокiйно, без панiки! - гаркнув Скеля. - Бережiть очi.
Тiєї ж митi екран обiйняло слiпуче свiтло. Потiм воно згасло i спалахнуло знову. Тисячi вогненних голок, посланих Кiром, пронизали третiй вiдсiк, не виходячи за його межi. Зелена маса здригнула й вiдступила. Робот був схожий на фантастичного їжака, котрий настовбурчив свої колючки у хвилину небезпеки. Тiльки за голки йому правили лазернi променi слiпучо-бiлi нитки, що несли на своїй путi смерть усьому живому.
Лабораторiю виповнив бiлий дим. Видимiсть майже зникла, i капiтан швидко увiмкнув iнфразiр. Зелена маса конвульсивно посмикувалась. За всiма ознаками, пiд промiнням лазерiв їй було непереливки, i Кiр вiд оборони перейшов у наступ. У цi хвилини вiн був схожий на велетенського дикобраза, що повiльно ворушив своїми вогненними стрiлами-голками. Лазернi променi сягали на пiвтора метра, а потiм обривалися.
Логiчна схема сповiстила Кiровi, що вiн може пропалити стiнку вiдсiку, i тодi ворог розповсюдиться по всьому кораблевi. Ось чому робот максимально обмежив дiю променiв.
- Кiр щось надумав, - не вiдриваючи погляду вiд екрана, сказав астробiолог.
I справдi, робот став перебiгати з мiсця на мiсце, маневрувати. Здавалося, вiн виконує якийсь химерний танок. Кожен крок наближав його до заповiтного люка. У такт iз Кiровими стрибками погойдувались i вогненнi голки, що утримували зелену масу на певнiй вiдстанi.
Налагодити з роботом радiозв'язок не вдавалося. З третього вiдсiку долинали тiльки якiсь невиразнi шуми. Отож про те, як Кiр почуває себе, космонавти нiчого не знали.
Здiйснюючи хитрi фiнти, робот пробився до стiни, погасив частину променiв, аби не пошкодити панелi, а частину зiбрав у снiп. Ошелешене масованим вогнем, зелене шумовиння на кiлька метрiв одступило. Цього було досить, щоб Кiр з неймовiрною силою рвонув на себе люк i вискочив з вiдсiку...
Капiтан квапливо перевiв iнфразiр на коридор, i всi побачили, як робот почвалав у вакуум-камеру.
За кiлька хвилин по тому в динамiку почувся не зовсiм рiвний, але впевнений Кiрiв голос:
- Закiнчив бiоаналiз зеленої речовини, яка виросла у третьому вiдсiковi. Речовина має м'яку кристалiчну структуру. Та, беручи до уваги деякi ознаки, що я зараз їх перелiчу, це, безсумнiвно, жива матерiя.
- Жива! - наче луна, обiзвався Ярослав. Але Скеля i Борт замахали на нього руками.
Кiр почав був перелiчувати данi, засипаючи слухачiв цифрами. Одначе Скеля обiрвав його:
- Цифри запам'ятай. Доповiси потiм. А зараз нас цiкавлять тiльки логiчнi висновки.
- Сподiватися на те, що перед нами високоорганiзована матерiя, не доводиться. Зелена маса являє собою конгломерат бактерiй, якi утворилися iз спор. Причина такого бурхливого розмноження - сприятливi умови...
- Гiберелiн, - пробурмотiв Ярослав.
- Вид бактерiй у межах Сонячної системи невiдомий, - казав далi Кiр. Вони здатнi розщеплювати на атоми речовину, засвоюючи її. Винятком є iонiзований захисний пластик, що ним покрито стiни третього вiдсiку.
Залягла тривала мовчанка. Нарештi Микола Борт запитав:
- Невже в поведiнцi зеленої маси нема нiякого глузду?
- Не бiльше, анiж у дiях хмари сарани, що надибала на своїй путi перепону, - сухо сказав капiтан.
- Дозвольте сповiстити, - знову пролунав голос Кiра, - кiлька сот бактерiй проникло в моє тiло. Вважаю за необхiдне зробити собi iнтенсивне гама-опромiнення.
- Виконуйте,- вiддав розпорядження капiтан i крутнув верньєр.
На екранi знову з'явився третiй вiдсiк. Замiшання, яке кiлька хвилин тому тут посiяв Кiр, уже вляглось. Зелена маса вирувала, бухла, зловiсно перекочувала з одного краю до iншого. Що буде з кораблем, коли вона вирветься на волю? "Петро Голубничий" напевне загине...
Кожного iз членiв екiпажу гнiтили тривожнi передчуття. Нарештi капiтан пiдвiвся i хрипко сказав:
- Друзi, чекати далi не можна! Ми повиннi термiново розробити план подальших дiй. Жаль, що Кiр...
- Бактерiй убито, - пролунав у динамiку роботiв голос. - Радiацiя пошкодила деякi мої нервовi центри. Але я спроможний виконувати команди людей...
- Спасибi, Кiре, - кволо усмiхнувся Федiр Скеля. - Тепер нас четверо... Що ж нам робити з третiм вiдсiком?
У кают-компанiї залягла важка тиша. Кожен розумiв, яку вiдповiдальнiсть покладено на нього. Вiдповiдальнiсть за друзiв, за корабель, за безцiнну iнформацiю, котрої чекає Земля.
- А чи не покрити нам ззовнi третiй вiдсiк iонопластиком? запропонував штурман.
- Нi, це все одно ризиковано, - заперечив капiтан. - Корабель не може весь час нести в собi бомбу, котра здатна вибухнути першої-лiпшої митi.
- Ми змонтуємо велику лазерну гармату i нацiлимо її на люк, - сказав Ярослав. - Тiльки-но зелений напасник переступить межу, ми розстрiляємо його впритул, як це робив Кiр.
Астробiолог запитально глянув на капiтана, але той знову заперечив:
- Де гарантiя, що при цьому якась частина бактерiй не проникне в iншi вiдсiки? Тодi ми нiзащо не впораємося iз зеленим чудовиськом. Воно проковтне весь корабель.
Космонавти уявили, як гине їхнiй красень зорелiт, i кожному стало моторошно.
До кают-компанiї зайшов Кiр. Вигляд вiн мав жалюгiдний: весь пом'ятий, кiнцiвки скалiченi, пластик, що прикривав фотоелементи, розбитий.
Робот мовчки наблизився до екрана i ввiмкнув третiй вiдсiк. Картина була невтiшна. Вся зелена маса веретенилась, немов навiжена. Проте в цьому був свiй смисл: за такого обертання виникала вiдцентрова сила. Вона вiдкидала зовнiшнi шари бактерiй до стiнок лабораторiї, i окремi смарагдовi язики мало не торкалися iонопластику.
- Ось що, - переборюючи вагання, сказав капiтан, - бiолабораторiя має бути катапультована. Iншого рятунку нема.
За кiлька хвилин космонавти зробили потрiбнi вимiри та обчислення i зайняли свої мiсця.
"Петро Голубничий" був сконструйований так, що при потребi мiг позбутися будь-якої iз своїх секцiй. Тим часом жодному з членiв екiпажу вдаватися до такої серйозної операцiї ще не випадало. Через те i Федiр Скеля, i Микола Борт, i Ярослав Смiливець, ба навiть Кiр помiтно хвилювалися...
Коли капiтан натиснув на кнопку, котра приводила в дiю катапульту, корабель весь здригнув. Од носа до хвоста його пройшла гальмiвна хвиля. Та за мить автоматичнi регулятори перевiрили i в потрiбному напрямку скоординували його полiт. Вiбрацiя припинилася. Стрiлки на пультi керування заспокоїлись, а сигнальнi лампочки згасли.
- Третiй вiдсiк одлетiв вiд нас досить далеко, - сказав астробiолог, вдивляючись у оглядовий екран.
Штурман скептично похитав головою:
- Окомiр твiй, Ярославе, не витримує нiякої критики.
- А що ти скажеш, Кiре? - запитав капiтан.
- Двадцять чотири кiлометри, - не вагаючись вiдповiв робот, немов чекав цього запитання.
- Двадцять чотири кiлометри! - повторив Скеля. - Пiшаниця долає цю вiдстань протягом п'яти годин. Автомобiль - п'ятнадцяти хвилин. А зорелiт "ковтає" їх за якусь мiзерну частину секунди... Контейнер, що несе в собi смерть, пливе зовсiм поряд iз кораблем, немов прив'язаний до нього. Небезпека зменшилась, але не зникла. Очевидно, третiй вiдсiк дiстав малий iмпульс.
- Вiн i справдi дрейфує в наш бiк, - вигукнув штурман. - Менi здається, навiть збiльшується. - На цiм словi Микола запитливо позирнув на Кiра, незаперечного авторитета у всiх питаннях, що стосувалися вимiрiв у широкому просторi.
- Рацiя в цьому є, але не зовсiм, - статечно промовив робот. Iнколи вiн висловлювався досить загадково - звичка, перейнята ним ще вiд свого вихователя.
- Поясни, Кiре! - попрохав Микола.
- Вiдстань до вiдсiку поки що лишається незмiнна.
- Але ж вiн збiльшується.
- Так. Але, очевидно, тут вiдiграють роль внутрiшнi сили...
Тепер уже i неозброєному оку було видно, що контейнер iз зеленою масою бухне, як на дрiжджах.
- Всерединi ростуть спори, - пояснив астробiолог те, що й бет нього було зрозумiло.
I ось бiолабораторiя немовби пiд впливом якоїсь магiчної сили репає, з неї виростає фантастична смарагдова квiтка. Зеленi пелюстки її мерехтять, наче обсипанi коштовним камiнням. Стебло звивається, як змiя.
Але незважаючи на свою чарiвну красу, квiтка ховає в собi люту небезпеку. Хижа колонiя мiкроорганiзмiв вирвалась iз тюрми, в яку її було замкнено, i кидає виклик космонавтам.
Квiтка на якусь мить поколивалася на своєму довгому гнучкому стеблi, вiдтак рвучко потяглась до зорельота.
Першим одiрвав очi вiд страшної мани капiтан. Стрiмголов пiдскочивши до пульта керування, вiн натис кiлька кнопок - i в ту ж мить запрацювали фотоннi дюзи. Iз чашi-вiдбивача ринула слiпуча повiнь свiтла.
Люди плюхнули в антиперевантажувальнi крiсла i завмерли в болiсному чеканнi.
"Петро Голубничий" набирав швидкостi. З екрана добре було видно, як повiльно росте вiдстань мiж кораблем i смарагдовою квiткою, що на цей час уже стала схожа на зелену хмару.
Здавалося, хмарцi жаль розлучатися з кораблем. Вона простягала до нього довгi присоски, немов благаючи зачекати її.
Скеля, Борт, Смiливець i Кiр, не вiдриваючись, дивилися на випукле око оглядового екрана. Зелена хмарка вiддалялась. Спочатку вона перетворилася на недоспiлу помаранчу, потiм на котяче око i кiнець кiнцем - на зелену цятку, що за якусь мить зовсiм пропала в безмежних просторах космосу.
ЗАЛIЗНI СТУДЕНТИ
ДВОБIЙ НА ДНI ОКЕАНУ
Далеко серед безкраїх вод Атлантики загубився маленький клаптик землi острiв Енергiї. Останнiм часом до нього було прикуто погляди всiх землян, бо саме тут розмiстилася штаб-квартира великих робiт, що велися на днi океану.
Щоранку тисячi монтажникiв опускались у батисферах пiд воду, безлiч роботiв снувало по дну, допомагаючи зводити естакаду, монтувати найрозмаїтiших конструкцiй ферми, крiпити понтони...
Роботи-будiвельники були вузько спецiалiзованi: однi виконували роль вантажникiв, iншi займалися монтажем, а ще iншi - електрозварюванням. У зв'язку з цим кожен робот був певної форми. Монтажники зовнi нагадували велетенських шестиногих комах, носiї вантажiв скидалися на людей з надмiру довгими руками, а зварювальники - на крабiв з велетенськими клешнями.
Були тут i вихованцi Зеленого мiстечка. Iнститут хоч i вирядив їх на острiв Енергiї, але не забезпечив бодай найзагальнiшою iнформацiєю про те, що вiдбувається в районi будiвництва. Роботи мали самостiйно усвiдомити весь план гiгантської споруди. На це їм вiдвели чотири доби.
Вiдштовхуючись чутливими щупальцями, величезнi кулi повiльно пересувалися по дну вiд одного робiтника до iншого. Локатори роботiв вловлювали i фiксували кожен рух своїх повелителiв, аналiзували їхню поведiнку, запам'ятовували все необхiдне для подальшої самостiйної дiяльностi...
Вiдколовшись од iнших, Кiр поплив уздовж напiвзамуленого кабеля. Далеко позаду лишився будiвельний майданчик, освiтлений потужними прожекторами. Тепер Кiр плив у цiлковитiй темрявi. Довелось увiмкнути iнфразiр.
Кабель вивiв робота до невеликої споруди, облицьованої товстими свинцевими плитами. Пiсля детального дослiдження Кiр зрозумiв, що перед ним - Головний Акумулятор, енергетичне серце всiєї будови.
Зверху над Кiром промайнула чиясь тiнь. Що це? Робот нашорошився. З пiдводним царством вiн був обiзнаний погано, i великий електричний скат напочатку збентежив його.
Тим часом загадкова iстота, незважаючи на Кiра, повiльно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цiєї споруди. Осмiлiвши, вона сильно тицьнулась у стiнку.
"Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотнi людей, - вiдзначив Кiр. - Треба негайно вiдiгнати небезпечне створiння".
Кiр не знав, та й не мiг знати, що Головний Акумулятор має надiйний захист i ската йому боятися нiчого.
Робот дiстав сигнал небезпеки - i цього було досить. Не думаючи про себе, вiн кинувся на ворога.
Пiдпливши до ската, Кiр простягнув щупальце. Скат вiдсахнувся назад. Вiдтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залiзне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичiкуючи.
Нарештi роботовi поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, i тiєї ж митi Кiра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам'янiв. З усiх кiнцiв його тiла до головного мозку полинули тривожнi сигнали, сповiщаючи про пошкодження. Сiпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В "очах" - фотоелементах - замигтiли фiолетовi кола. Скат зупинився мiж водоростiв i гордовито дивився на ворога.
Отямившись вiд шоку, Кiр силувано озирнувся. Його пронизували якiсь химернi вiдчуття. Людина назвала б це болем i роздратуванням. Кiр був по сутi беззахисний: вiн не мав нiяких запобiжникiв. Та й хто мiг подумати, що на океанському днi з роботом може статися така пригода. А потiм - нiчого йому було вiдриватися од гурту...
Тьмяна пляма, що мрiла мiж баговиння, поступово набула чiтких обрисiв скат! Ледь розпiзнавши ворога, Кiр знову кинувся у бiй.
Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кiровi досить. Мить - i страшна потвора гарячково забилася в залiзних роботових обiймах.
Кiр втратив орiєнтацiю. Все довкола пойняла пiтьма. Як у лихоманцi пульсував його електронний мозок. Та робот не вiдпускав ворога.
Обмацуючи слизьке скатове тiло, Кiр наткнувся на око i з усiєї сили штрикнув у нього металiчним пальцем. Скат здригнув i завмер.
Випустивши мертву здобич, Кiр, похитуючись, вибрiв на чисту воду i повiльно попростував назад, до будiвельного майданчика...
ЗАГАДКОВА ДIЯ
Енквен розважався, з мавпячою спритнiстю лазячи вверх i вниз по шведськiй стiнцi. Потiм, зачепившись за нiкельований щабель, вiн повис, дивлячись у вiкно. На широкому iнститутському подвiр'ї було порожньо. Тiльки на волейбольному майданчику самотня постать вовтузилася побiля сiтки та нова лаборантка швидко iшла кудись iз течкою пiд рукою. В течцi - Енквен це роздивився без особливих зусиль - лежав грубий конспект i пошарпаний пiдручник зоряної навiгацiї.
Енквеновi були до вподоби такi рiдкiснi днi (вони називалися вихiдними), коли вiн мiг ось так збирати iнформацiю, неквапом класифiкувати її, а все незрозумiле з'ясовувати пiд час вечiрньої зустрiчi з Павлом Пилиповичем, або просто Пашею, як звали його спiвробiтники.
Там, угорi, за товстою стелею, на пласкiм даху чотирнадцятиповерхової будiвлi, мiстився майданчик, з якого злiтали в синє небо швидкокрилi срiблястi машини. Дуже кортiло розглянути їх зблизька, помацати, залiзти до кабiни, натиснути стартер. Все це було знайоме роботам поки що лише теоретично. Ходити на авiамайданчик їм iще не дозволялось.
Навiть вiдсiля, з висоти останнього поверху, Енквен чiтко розрiзняв кожну билинку i досить добре чув кожне слово, мовлене там, унизу.
Юнак ще й досi вовтузився коло волейбольної сiтки. Прилаштувати її було не так-то просто. Поривчастий вiтер рвав сiтку з рук.
- Допоможи, Катю! - сказав юнак, як тiльки лаборантка порiвнялася з ним.
- Нiколи, Андрiю, - вiдповiла Катя, уповiльнюючи крок. - Справ зараз море!
- Захист скоро?
- Пiслязавтра.
- А зараз ти куди?
- На консультацiю.
- На консультацiю? Але ж сьогоднi всi в акваторiї, - здивувався Андрiй. - Я щойно вiдтiля - ранiше звiльнився... Хто ж тебе консультуватиме?
- А це вже моя турбота, - посмiхнулась Катя.
За кiлька хвилин Енквен почув, як зiтхнув далеко внизу ввiмкнутий транспортер. Потiм по коридору дрiбно застукотiли пiдбори. Дверi розчинились, i до кiмнати зайшла Катя.
- Привiт, Енквене, - сказала вона.
Енквен легко стрибнув до неї. Поряд iз тендiтною дiвчиною триметровий робот зi своїми дев'ятьма кiнцiвками мав досить солiдний вигляд.
- Розумiєш, Енквене, нiяк не можу розв'язати однiєї задачi, морочуся понад тиждень... А без неї горить дипломний проект, - Катин голос забринiв од хвилювання.
- Горить? - здивовано перепитав Енквен.
- Ой, ну як ти не розумiєш! Горить - значить, провалюється.
- Провалюється? - ще здивованiше вигукнув робот.
- Та зрозумiй же ти: без цiєї задачi в мене нiчого не виходить. Розрахунки навiгацiї... Ось умова, послухай...
I Катя повiльно продиктувала задачу.
Енквен зупинився, мов укопаний. Тiльки у величезних його очах-блюдцях можна було помiтити неспокiйнi спалахи, що виказували напружену роботу мозку.
Мовчання тривало хвилини чотири.
- Так, звичайно, без програмування нiчого... - пробурмотiла Катя. Махнувши рукою, вона повiльно ступила кiлька крокiв до дверей. I тут Енквен швидко заговорив. Нiколи ще вiн так не поспiшав.
- Що, що? - розгублено зупинилася Катя, озирнувшись. - Нiчого не розумiю...
Тодi Енквен, легко пiдбiгши до лаборантки, взяв у неї з рук олiвець. Паперу не було. Єдиний аркушик, що на ньому Катя занотувала умову задачi, був весь покреслений. Та робот знайшов вихiд: вiн притьмом скочив до стiни i став виводити на її свiтлокремовiй поверхнi якiсь формули.
Катя напружено вдивлялася в те, що писав для неї Енквен.
- Збагнула! - нарештi вигукнула вона радiсно.
- До цього, - показав Енквен на останню формулу, - треба ще додати iнтеграл зiткнення.
- Ну, звичайно! Тут я вже упораюсь сама. Дякую, Енквене. Дай, я тебе за це розцiлую!
Та Енквен ухилився од незрозумiлої йому пропозицiї. Вiдбiгши вбiк, вiн закляк в очiкуваннi. "Наче барс перед стрибком", - подумала Катя, зачиняючи за собою дверi.
Робот вийшов iз стану нерухомостi тiльки тодi, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.
Енквен ретельно витер вiнiловою щiткою всi написи на стiнi й повiльно пройшовся по кiмнатi. Так вiн робив завжди, коли не мiг вiдшукати логiчного розв'язання якоїсь проблеми.
Непомiтно стало вечорiти. Зачувши в коридорi знайомi енергiйнi кроки, робот увiмкнув люмiнесцентну панель, i денне свiтло затопило кiмнату.
Павло Пилипович, що ступив йому назустрiч, був у доброму гуморi. Заняття роботiв на водi минули сьогоднi успiшно.
Хвилин за сорок, нагомонiвшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного вiддiлу пiдвiвся, збираючись iти.
- Отже, навiгацiйну задачу розв'язано правильно? - ще раз запитав Енквен.
- Правильно, - стоячи перед роботом i дивлячись кудись поверх нього, вiдповiв Павло Пилипович. - Але де ти взяв цю умову? Я, на скiльки пам'ятаю, не давав тобi такої задачi.
- Попутно довелося розв'язати, - ухиляючись од прямої вiдповiдi сказав Енквен.
"В нього вже є свої таємницi", - подумки вiдзначив Павло Пилипович.
- Тепер iще одне запитання, шефе, - сказав Енквен. - Що означає дiя "цiлувати"? Я не знайшов вiдповiдної iнформацiї.
Здається, вперше за всi три роки навчання роботiв молодий вестибулярник не знав, що вiдповiсти своєму учневi.
- Бачиш... Це довго пояснювати. Зараз уже пiзно. Я завтра принесу тобi книжку. Почитаєш...
ГНУЧКА ТАКТИКА
Оповiдання-жарт
- Така в загальних рисах схема АЕЗТа, автоматичного екзаменатора змiнної тактики, котрого створив наш колектив, - сказав на завершення професор. Вiн протер спiтнiлi скельця окулярiв i додав: - Хочу ще раз пiдкреслити - автомат по ходу дiї безперервно змiнює методику навчання, щоразу обираючи оптимальний варiант.
На узвишшi поряд з доповiдачем стояла приземкувата металiчна фiгура. Це й був новий автоматичний екзаменатор. Час од часу вiн клiпав зеленими очима, нiби хотiв сказати: а я знаю, шановнi члени комiсiї, щось таке, про що ви навiть гадки не маєте.
- Ви скiнчили? - запитав у професора секретар.
- Так.
- Є пропозицiя. Оскiльки зараз в iнститутi залiкова сесiя, непогано було б зразу ж залучити автомат до роботи. Його знання не викликають сумнiву. Тактику опитування вiн вибере якнайкращу i, крiм того, розвантажить хоч трохи наших викладачiв.
АЕЗТ нетерпляче переступив з кiнцiвки на кiнцiвку, розумiючи, що зараз визначиться його доля. Та хвилювався вiн надаремне: пропозицiя секретаря дiстала одностайне схвалення...
- Головне, не треба нервувати, - сказав професор, чомусь озирнувшись.
Але в коридорi було порожньо. Над дверима матово свiтилося табло: "Тихо! Залiки й екзамени!"
- Якщо станеться щось, - хрипким од хвилювання голосом знову почав професор...
- Але що може статися? - заперечив АЕЗТ.
- Ну, хтозна, - знiяковiв професор. - Каверзне питання, скажiмо... Чи просто трапиться матерiал iз невiдомої тобi царини...
- Що ви, сотворителю! - мовив автоматичний екзаменатор, i в його голосi старому професору вчулось кепкування. - На те, про що ви кажете, немає нiяких пiдстав. Надiйнiсть моїх блокiв утричi бiльша проти звичайної. А щодо обсягу iнформацiї, зафiксованої в пам'ятi, то...
- Та знаю, знаю, - пошепки перебив професор. - Я зовсiм не про те...
Як пояснити цьому "мудриголовi", що вiн хоче сказати? Та й чи потрiбно це йому?
Професор пригадав, як вiн хвилювався напередоднi своєї першої лекцiї. Як стояв перед дверима аудиторiї, де чекали на нього студенти. Стояв i не зважувався зайти. Правда, був вiн тодi не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим рiзнився од студентiв. "Надiйнiсть моїх блокiв", - подумки повторив вiн i похитав головою.
- Я увiйду, - тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, i кiнцiвка впевнено лягла на ручку дверей.
Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, i квапливо пiшов до лiфта.
АЕЗТ провiв його поглядом, i коли професор зайшов до кабiни, штовхнув поперед себе дверi.
Студенти - двадцять п'ять пар уважних очей - пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олiвець та аркуш чистого паперу.
- Здрастуйте, - чiтко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторiю. Здавалось, вiн не помiчає на собi подекуди цiкавих, подекуди iронiчних поглядiв.
- Ну, що ж, розпочнемо, - пролунало в тишi.
АЕЗТ пiдiйшов до першого ряду й окинув усiх уважним поглядом двох фотоелементiв.
- Залiк з диференцiальних рiвнянь ви маєте скласти протягом трьох днiв, рахуючи сьогоднiшнiй. - Вiн помовчав. - Хто з вас уже пiдготувався? пролунало несподiване запитання.
Студенти ошелешено перезирнулися.
- Хто з вас гарно пiдготувався? - повторив АЕЗТ запитання. Погляд його на якусь мить зупинився на бiлявiй дiвчинi в другому ряду. Та спалахнула i, рвучко пiдвiвшись, вiдрубала:
- Я!
- Прекрасно, - сказав екзаменатор, - дайте ваш матрикул. - Спритно розгорнувши його, вiн калiграфiчно вивiв "зараховано" i, вертаючи спантеличенiй дiвчинi темно-брунатну книжчину, статечно промовив: - А iншi, значить, пiдготувались погано? - В його голосi явно вчувалися саркастичнi нотки. - В такому разi можете йти додому.
- Усi? - запитав хтось iз останнього ряду.
- Так, усi. Прийдете завтра...
Наступного дня, коли, сяючи металом i пластиком, АЕЗТ з'явився в аудиторiї другого курсу, його зустрiв легенький шумок. Незважаючи на звуковi перешкоди, екзаменатор поважно перетнув аудиторiю i ступив на кафедру.
- Поведемо далi наш залiк з диференцiальних рiвнянь, - сказав вiн.
Але студенти, здавалось, чекали вiд нього чогось iншого.
- Хто добре пiдготувався до залiку? - повторив АЕЗТ своє учорашнє запитання.
Як вiдповiдь тому, догори здiйнявся лiс рук.
Екзаменатор iз хвилину пильно оглядав ряди. На деяких обличчях затримував свiй погляд.
Пауза ставала втомливою.
- Отже, всi ви гарно на сьогоднi пiдготувалися? - нарештi вимовив вiн повiльно.
Мовчання.
- Чудово. Значить, вам можна запропонувати рiвняння пiдвищеної складностi. Пiдходьте по одному зi своїми чистими аркушиками.
НАСЛIДКИ ВИХОВАННЯ
Оповiдання-жарт
Попервах Гед Борт викликав у наших вихователiв захоплення.
- Вiн чутливий, наче струна скрипки! - вигукнула Лiна Хорда по тому, як вступнi випробування скiнчились i Гед Борт погордливо залишив сферозалу.
Мене оточили з усiх бокiв i один поперед одного поздоровляли з новим вихованцем, що мав такi чудовi якостi.
Дiйсно, всi ми переконалися: швидкiсть i точнiсть реакцiй ставить Геда незрiвнянно вище проти iнших учробiв. Досить було хруснути гiлцi де-небудь у лiсi, що обiймав Базу, i Гед весь перетворювався на увагу. Зафiксувати у нас такий звук, окрiм Борта, не мiг нiхто. Слiд сказати, що у зв'язку з цим траплялися рiзнi непорозумiння. I спiврозмовник Борта - чи то людина, чи робот - нерiдко бував украй спантеличений, коли Гед без будь-якої видимої причини раптом обривав себе на пiвсловi i нiби кам'янiв, напружено вслухаючись у щось, почуте тiльки ним самим.
Та з певного часу в характерi Геда Борта стала проступати, либонь, надмiрна подразливiсть i нервознiсть. Такi риси в роботах безжально викорiнювались, - адже ми готували їх до штурму наддалеких зоряних систем, i найневиннiший зрив пiд час польоту мiг спричинити до катастрофи.
На кожного вихователя в нас припадало, як правило, по одному учробовi.
Я i Гед жили в невеличкому двоповерховому котеджi, точнiсiнько такому, як i десятки iнших, розкиданих по територiї Бази.
Якось шеф сказав менi:
- А ти знаєш, Ерго, твiй Гед Борт робить успiхи. Вiн просто мистецьки виконав сьогоднi тактичне завдання. Головне - спокiйно й розважливо. I це маючи таку сигнальну систему!
- Дякую, професоре, - щасливий пробелькотiв я.
- Якщо так пiде далi, - казав шеф, - то хто знає, можливо, База рекомендуватиме Геда Борта Координацiйнiй радi на роль капiтана зоряної експедицiї.
В першу мить менi забракло слiв.
Виховати капiтана мiжзоряної експедицiї роботiв - це була заповiтна мрiя кожного з нас.
I справдi, пiд час останнiх випробувань Гед Борт зарекомендував себе просто блискуче. Вiн спокiйнiсiнько крокував крiзь шалений вогонь, розважливо виконував завдання, вiдкидаючи з дороги розжаренi уламки марситу, що будь-якої митi могли вибухнути й перетворити його на попiл. Хтозна-куди зникла Гедова подразливiсть, оприскливiсть, котрою надiлив його попереднiй вихователь!