- А вона не впаде? - запитав Флетчер, вертаючи Джоновi бляшку.
- Прилипає до чого завгодно, починаючи з габардину до сталi i скла.
- А зняти її легко?
- Мов пушинку.
Варвар визирнув з темного пiд'їзду, i лице йому враз мовби скам'янiло.
- Йде, - прошепотiв вiн. - Тепер мотай на вуса.
Похитуючись з боку на бiк, мов п'яний, що силкується довести всiм свою тверезiсть, Джон Варвар вибрiв iз пiд'їзду i попростував назустрiч чоловiковi з зарослим перенiссям. Той щойно вийшов iз дверей банку, де перебував хвилин сорок.
- Да-даруйте, м-мiстер, - сказав Варвар, - збивши на потилицю свого потертого капелюха. - Чи немає у вас запалити?
Джентльмен клацнув портсигаром. Джон подався уперед, але похитнувся i, змахнувши руками, схопив джентльмена за полу пiджака.
- О, п-прошу вибачити! - вишкiрив зуби детектив. - Сьогоднi добряче гойдає.
Вiн узяв цигарку, подякував i, погойдуючись, побрiв од джентльмена геть.
- Чиста робота! - тiльки й сказав Флетчер, коли за кiлька хвилин у пiд'їздi знову з'явився його напарник.
- Завтра ми знiмемо з нього бляшку, - пiдморгнув Джон, - i в нас буде запис усього того, що виголошував цей шановний мiстер та його спiврозмовники протягом доби...
Тим часом шановний мiстер, що вийшов iз банку, крокував собi по центральнiй авеню. Двiчi вiн озирнувся, але нiчого пiдозрiлого не виявив. Протягом останнiх днiв мiстеру не раз здавалося, що за ним стежать. Проте, мабуть, щоразу це було марення збудженої уяви. Та й кому б це заманулося стежити за ним? Може, те дiло випливло?.. Але ж вiн упорав його чисто нiяких доказiв. Тепер тiльки йому вiдомi всi пiкантнi подробицi... Чи не зацiкавлений хто-небудь прибрати його? Проте нi. Сам президент "Уестерн компанi" обiцяв йому своє покровительство. А втiм... Од цих всесильних магнатiв усього можна сподiватися. Поки ти потрiбен, тебе зустрiчають солоденькою усмiшечкою i симпатичними аркушиками з чекової книжки. А потiм, коли зробив послугу... Нi, мабуть, треба ладнатися в дорогу. I що швидше, то краще. Грошi вiн переказав до одного з європейських банкiв. Отже засиджуватись тут нiчого.
Завернувши за рiг вулицi, мiстер iще раз злодiйкувато озирнувся, потiм квапливо сiв у чорний "Лiнкольн", грюкнув дверцятами i зразу розвинув велику швидкiсть.
Похмуре громаддя хмарочосiв поступово змiнилося фешенебельними особняками. Кожна з цих споруд являла собою чудо архiтектурного мистецтва. Вузькi стрiлчастi вiкна змiнювались широкими венецiанськими, мармур алюмiнiєм i надмодним нейтритом. Хоч осiннiй падолист був у розпалi, листя на пластиковiй дорозi лежало мало: цю вулицю не тiльки разiв з десять на день пiдмiтали, але й щоранку драїли гарячою водою. До речi, вулиця була позбавлена тротуарiв. Це мало свiдчити за те, що тутешнi мешканцi волiють не ходити, а їздити. Тут жила фiнансово-промислова елiта країни.
Коло помаранчевого на колiр особняка "Лiнкольн" рiзко загальмував. Мiстер вийшов iз машини й повернув до фiгурної огорожi. Вiн знав, що поки простує до фiртки, всю його статуру пильно обмацують з рiзних бокiв десятки фотоелементiв i локаторiв. Усi данi надходять до лiчильно-обчислювального приладу, з'єднаного з електронним мозком, а вiдтiля вже, якщо випадок сумнiвний або не обумовлений програмою, - в кабiнет самого господаря, президента "Уестерн компанi".
Хвiртка неохоче пропустила мiстера i зразу ж зачинилася за ним. "Тiкати, швидше тiкати звiдсiля", - казав собi мiстер, iдучи гудроновою дорiжкою, обiч якої стояли пiдстриженi газони...
Бесiда з президентом Уестерна затяглася. Мiстер навiть спiтнiв од нервового напруження. Та вiн був задоволений, що наполiг на своєму. Тепер, здається, все. Сьогоднi об одинадцятiй вечора на лайнерi "Санта-Клаус" вiн подасться свiт за очi. Мiстер виткнувся з вiкна "Лiнкольна", i в обличчя йому дихнув гарячий вiтер. "Ну й тепла ж осiнь у столицi! - подумав вiн. Може, скупатися?" Мiстер не хотiв собi в цьому зiзнаватись, але його чомусь весь час тягло до затоки Здохлого кита.
Пiдiгнавши "Лiнкольн" до самої смуги мiського пляжу, мiстер швидко роздягся в машинi й ступив до води. Вiн досить довго стояв над прибоєм, вдивляючись у нього, немовби хотiв щось розгледiти. Потiм рiшуче кинувся у воду й поплив. Форкаючи, як морж, вiн дiстався буя, тримаючись за слизький ланцюг, перепочив.
Коли ж мiстер повернув голову в бiк берега, "Лiнкольна" на мiсцi не виявилось...
Iсторiя знає немало випадкiв, коли якась дрiбничка руйнувала великi намiри чи, навпаки, давала поштовх грандiозним подiям. Видатний полководець дiстав нежить, i бiй було програно, як кажуть шахiсти, в кращiй позицiї. Iмператоровi заманулося розважитись - i внаслiдок цього величезне мiсто охоплював во-юнь. Таких прикладiв iсторiя знає безлiч.
Власне, i пропажа "Лiнкольна" ламала всi плани мiстера з зарослим перенiссям. Тiльки-но вiн вибрьохав на берег, як довкола нього став збиратися натовп. Високий на зрiст полiцай (цього разу, як виняток, представник роду людського, а не кiбернетичного) витяг блокнота i став складати протокола. Час од часу вiн грiзно зиркав на охочих до сенсацiй обивателiв i просив їх розiйтися. Було видно, що його спiвчуття на боцi потерпiлого. Аж тут до представника влади пiдiйшов якийсь миршавий чоловiчок у сiрому костюмi i щось шепнув на вухо. Полiсмен умить змiнив тон. Вiн по рацiї викликав полiцейську машину i грубо вштовхнув туди потерпiлого.
- Чи ба! - сказав вiн загрозливо. - А ще овечкою прикидається. Давай швидше, негiднику!
Пiсля того як машина вiд'їхала, натовп розiйшовся, i на пляжi знову стало зовсiм порожньо.
Довгi руки компанiї
- Ваше розпорядження виконано! - доповiв агент. - Машину вкрадено, а Жуль у камерi. Ну, просто iндик обскубаний, - додав вiн, посмiхаючись.
- Чудово! - пробуркотiв президент Уестерна. - Гадаю, це зробить його згодливiшим.
- Взятися за нього?
- Так. Тiльки не перестарайтесь. Годинi о двадцятiй доставте його до мене.
- Слухаю! Ще одне...
- Ну?
- Вiн... як би сказати... Ну, одне слово, вiн голий.
- Одягнiть. Тiльки без усяких там витребеньок: скромнiсть прикрашує людину.
Агент запопадливо посмiхнувся i вийшов iз кабiнету.
Поважний мiстер невпiзнанно змiнився. Кiлька годин тому вiн бесiдував з босом ввiчливо, але не без почуття власної гiдностi. Тодi вiн шанобливо, проте твердо вiдхилив пропозицiю президента компанiї. Тепер же до кабiнету було досить безцеремонно приведено суб'єкта в смугастiй тюремнiй робi. Щоки в нього були землистi, голова закустрана. Все лице вкривали синцi, а чоло прикрашала велика гуля.
- Сiдайте, Жуль, - запропонував люб'язно президент. - Боюся, що мої молодцi дещо перестаралися.
- Дякую, - вiдповiв Жуль. - Я вам неабияк зобов'язаний...
- Дрiбницi, - махнув рукою президент. - Якi можуть бути рахунки мiж давнiми друзями! А ми лишаємось друзями попри всi неприємностi, чи не так? До речi, дозволю собi нагадати, що саме компанiя врятувала вашу дорогоцiнну особу вiд одного крiсла, що в народi зветься електричним...
Жуль мовчав.
- Майте на увазi, - вiв далi президент, полишивши ввiчливий тон, - те, що було, - тiльки квiточки. Я просто надав вам невеличку можливiсть упевнитися: в нас немає бажання церемонитись. Ви думали втекти вiд нас? Йолоп! Та я довiдався про вашi операцiї в банковi ранiше, нiж ви встигли вийти з цього закладу. Ну, досить! Сподiваюся, що, незважаючи на невеличке непорозумiння, ми, одначе, знайдемо з вами спiльну мову...
За пiвгодини з особняка, похитуючись, вийшла людина. Якусь мить постоявши, вона рушила гудроновою алеєю i, поминувши хвiртку, що автоматично розчинилась перед нею, побрела вулицею.
Дивовижна крадiжка
В полiцейськiй дiльницi одного з районiв мiста було вчинено дивовижну крадiжку. Конфiскованi дорогоцiнностi, грошi й навiть дефiцитнi променевi вiдмикачi сейфiв - усе лишилось незаймане. Зникла тiльки одежа.
Зухвалий злодiй усе обставив зi знанням справи: вiн мав рукавички, аби не лишити слiду вiд пальцiв, узуванка його була, очевидно, змазана якоюсь рiдиною, що перешкоджала собацi взяти слiд, а сторожовим роботам було кинуто по жмутку паклi, просякнутої алкалоїдом, який запаморочливо дiяв на електронний мозок.
- Ну й безглузда крадiжка! - не переставав обурюватися заступник начальника дiльницi. - Затратити стiльки працi, вдатися до таких засобiв перестороги i взяти мiзерiю!
- Хiба мало божевiльних у цьому мiстi, - флегматично зронив начальник. - Їм би звиватись у гамiвнiй сорочцi, а вони ходять на волi, та ще й роблять свiй бiзнес...
Приблизно так само наслiдки операцiї Флетчера (а костюм мiстера з зарослим перенiссям викрав не хто iнший як вiн) оцiнив шеф бюро розшуку. Правда, його здивував iнший бiк цiєї iсторiї.
- Божевiльний, - сказав вiн, - нащо ти приволiк весь костюм? Досить було самої бляшки.
- Дуже ж бо я хвилювався, - виправдовувавсь Флетчер, переступаючи з ноги на ногу. - Нiяк не мiг її, кляту, намацати. Отож прихопив iз цим ганчiр'ям.
Коли всi вiкна було задраєно i черговий робот зачинив за собою дверi, начальник бюро з радiсним хвилюванням увiмкнув у пiдсилювальну систему бляшку - технiчне чудо, на яке вiн поклав мало не третину свого капiталу.
Вадою бляшки було те, що записувала вона все поспiль, i подеколи годинами доводилось вислуховувати всiлякi нiсенiтницi на кшталт нудних iнтимiв клiєнта з дружиною.
Ось i тепер початок був зовсiм нецiкавий. Шеф невдовзi навiть куняти став пiд монотонне потрiскування розрядiв та короткi пустопорожнi фрази. I раптом вiн аж пiдскочив: у кiмнатi зазвучав голос президента "Уестерн компанi".
- Технiчно все лишається як i ранiше, - казав той. - Вiд вас, любий Жуль, ми чекаємо тiльки одного: керiвництва.
- Але послухайте... - В голосi президентового спiврозмовника почулися запопадливi нотки. - Ми ж домовлялися з вами заздалегiдь, що пiсля цього... е-е... дослiду я буду вiльний. Тепер усе обертається iнакше.
- Вашу безпеку я гарантую, - холодно заперечив президент.
Слухаючи подальшу розмову, начальник бюро розшуку з досадою пересвiдчився, що йдеться про щось досить добре вiдоме обом спiврозмовникам, але зовсiм для нього незбагненне. Звичайно, все це пiдтверджувало безпосереднiй зв'язок мiж Жулем та президентом Уестерна. Але яка вiд того втiха!.. Аж раптом мiстер Жуль в суперечцi з президентом сказав:
- А ви скiльки заробили на "бородатих"?
Шеф подався вперед, до болю в пальцях стис бильця крiсла.
- Правильно, компанiя дещо на цьому мала, - по паузi сказав Жулевi президент. - Але й нам цi "хлопчики" влетiли в копiєчку.
Далi знов розмова торкнулася чекiв, якихось недоплачених сум, бiострумiв...
Начальник бюро розшуку натис кнопку виклику.
- Джона Варвара, - кинув вiн роботовi, що майже зразу появився в дверях.
Нечутно, мов привид, робот зник.
Шеф вважав Джона Варвара одним iз найдосвiдченiших своїх детективiв i часто радився з ним з приводу найкаверзнiших питань.
Коли Варвар з'явився на виклик, начальник бюро коротко переказав йому змiст записiв, зроблених на бляшцi.
- Як бачите, - на закiнчення сказав вiн, - ви недарма прилаштували цю штуковину до пiджака того суб'єкта. Гадаю, його треба взяти. До нього тягнуться всi ниточки.
- Але зробити це варто якнайделiкатнiше.
- Для цього, Джонi, я й викликав вас, - довiрливо сказав шеф. - Успiх операцiї дасть нам... Ну, ви самi розумiєте. На карту поставлено все... Одне слово, кого ви вiзьмете з собою?
Джон подумав.
- Флетчера, - нарештi сказав вiн.
- Що ж, не заперечую. Витрати хай вас не бентежать...
Операцiя
Жуль з'явився в Уестернi недавно, десь рiк тому. Правлiнню компанiї зразу ж припала до душi його надзвичайна здатнiсть влаштовувати рiзнi темнi справи.
Вершити їх Жулевi допомагали невичерпна винахiдливiсть, жорстокiсть, певна обiзнанiсть у технiцi й цiла вервечка iнших якостей, котрi навряд чи можна вважати за позитивнi.
Вершиною Жулевої дiяльностi була, звичайно, афера з "Добрими вовками". Мабуть, тiльки його диявольська уява могла породити такий план.
Коли Жуль виклав свою iдею президентовi, той захоплено поплескав його по плечi й вигукнув:
- Ну й голова! Либонь, давно за нею зашморг скучив. З таким обдаруванням, Жуль, ви можете стати одним iз найповажнiших бiзнесменiв. Якщо, звiсне дiло, по дорозi вам не доведеться присiсти на електричний стiлець... Що вам треба, аби успiшно здiйснити свiй задум?
- Грошi.
- Це ви одержите. Щодо винагороди ми теж домовились.
- I пiсля цього я буду вiльний?
- Як вiтер.
- Я пристаю на вашу умову.
- Отже, - сказав президент компанiї, - ви негайно вилiтаєте на пiвдень, до того, як його?..
- Майкла Кардiнга, - пiдказав Жуль.
- Так, так. А без нього й справдi не обiйтися?
- Вiн єдиний, хто може в даному випадку стати нам у пригодi, - сказав Жуль.
I це була правда.
Молодий маловiдомий учений, дещо дивакуватий, непокiрний (його й начальство за це недолюблювало), спромiгся за досить короткий час свого перебування в Уестернi створити феноменальний апарат трансформацiї бiострумiв, який i було використано пiд час матчу "Добрих вовкiв" i "Бородатих хлопчикiв"...
Пiсля того, як Майкл Кардiнг зробив своє дiло, в Уестернi стали вважати його зайвим. Це не значить, що Кардiнга не можна було експлуатувати далi. Навпаки - роботи йому знайшлось би чимало. Але рiч у тiм, що останнiм часом Майкл дозволив собi кiлька зухвалих випадiв проти можновладної верхiвки компанiї. Про це запопадливо доповiли правлiнню численнi iнформатори, штатнi й добровiльнi. Керiвнi боси знали, що в даному випадку заткнути рота чеком не вдасться, i кiнець кiнцем, аби не ризикувати, поклали прибрати Кардiнга.
Цю делiкатну операцiю доручили Жулевi, й вiн виконав її бездоганно. За день до смертi пiдпоєний Кардiнг жартома навiть заповiт написав...
I ось тепер Жуль летить на захiд, аби виконати ще одне делiкатне доручення. Крiзь iлюмiнатор лiтака видно далеку землю... Господи, як вiн не хотiв братися за це дiло. Але вибору не лишалося, й так за кiлька останнiх днiв вiн мало не наклав головою. Ну та пiсля цього вiн уже зав'яже...
Коли лiтак приземлився i Жуль з невеличким саквояжем зiйшов на бетоновану дорiжку аеродрому, до нього, вiдтiснивши всiх своїх конкурентiв, пiдскочив таксист. Вiн пiдхопив Жулеву ношу й догiдливо сказав:
- Мiй вертолiт до ваших послуг, мiстер.
Жуль сiв у зручне крiсло, назвав потрiбну йому адресу, i срiблястий метелик здiйнявся в небо.
Дорогою Жуль вiдчув, що його нездоланно хилить на сон. Вiн хотiв був щось сказати пiлотовi, та голова безсило впала йому на груди, i Жуль сповз iз сидiння на м'який пластик пiдлоги...
- Приймай гостя, Флете, - сказав довготелесий пiлот. Вiн ухопив за комiр свого непритомного пасажира i потяг до люка.
- Обережно, бо виведеш його з ладу достроково, - посмiхнувся чоловiк, що стояв на землi, коло викинутого з вертольота трапу.
Завiса пiднiмається
Начальник бюро розшуку був вельми задоволений. I, слiд сказати, не без пiдстав.
Допит Жуля, проведений пiд випромiнювачем, здатним паралiзовувати волю, дав такi цiкавi наслiдки, що охороняти будинок, де велося розслiдування, було видiлено додатковi пiкети детективiв. Хтозна-як, але "Уестерн компанi" дiзналася, до чиїх рук попав Жуль, i пiдозрiлi особи вешталися довкола бюро розшуку, як собаки бiля рiзнi.
Шеф кiлька разiв дiставав через пошту й вiдеофон спокусливi пропозицiї з боку ворожої компанiї, але лишився непiдкупним: не мiг же вiн зрадити тих, хто платив йому незрiвнянно бiльше.
На Флетчера, котрий уперше спостерiгав допит пiд випромiнювачем, ця картина справила гнiтюче враження. Довго по тому стояла в нього перед очима кругла кiмната, затоплена густо-фiалковим свiтлом, сiрi, як у мерцiв, обличчя його колег i напiвроздягнений Жуль у глибокiй прострацiї. Кiнцiвки i груди йому було оперезано чорними провiдниками, що тяглися до апарата, мов змiї. На виголену макiвку падав з випромiнювача вузенький снiп променiв. Жуль вiдповiдав на поставленi запитання невиразно, млявим глухим голосом. Але робот-дешифрувальник одразу ж "перекладав" усе на звичайну мову, правда, зовсiм без емоцiй.
Протягом перших же годин допиту з'ясувалося он що. Перед Майклом Кардiнгом i його натхненником Жулем стояло завдання - будь-якою цiною послабити команду "Добрих вовкiв". Пiдписавши вигiдний контракт, Кардiнг самовiддано взявся за дiло i невдовзi знайшов досить мудрий варiант конструктивного розв'язання Жулевої iдеї. До речi, iдея ця полягала в тому, аби сконструювати прилад, що мiг би на вiдстанi впливати на нервову систему гравцiв. З цiєю метою знадобилися записи бiострумiв головного мозку всiх одинадцяти "Добрих вовкiв". За велику винагороду потрiбнi вимiри зробив протягом кiлькох ночей лiкар команди. Вiн i не пiдозрював, що за цим криється. А втiм, це його мало цiкавило. Лiкаревi сказали, що записи бiострумiв потрiбнi науцi, i за роботу непогано заплатили.
Коли прилад Майкла Кардiнга було викiнчено, його розмiстили в невеличкому двоповерховому флiгелi на одному з численних монтажних майданчикiв "Уестерн компанi". Лишалося зробити апарат портативним. Але це вже була, як кажуть, суто технiчна проблема. На допомогу стали штучнi бiлковi клiтини, зугарнi записувати iнформацiю, мiкроелементи та iнший арсенал наукових засобiв.
Кiнець кiнцем апарат влiз у пласку спортивну валiзку. В ньому був бiорефрактор, що випромiнював енергiю потрiбної частоти, та iнформацiя про бiоструми кожного iз гравцiв команди "Добрi вовки". Важливу роль вiдiгравала iнкрустована срiблом палиця з круглою головкою. Кожен завиток iнкрустацiї вiдповiдав певному гравцевi команди. Iнакше кажучи, футболiстiв опрацьовували iндивiдуально. Досить було натиснути, скажiмо, на срiбне гроно винограду - i центра нападу "вовкiв" пронизував снiп бiоструменiв. Футболiст ставав вайлуватий, самохiть уповiльнював бiг, навiть не помiчаючи цього. Чiткiсть координацiй у нього притуплялася, i м'яч, посланий напевно вперед, опинявся зовсiм не там, де йому належало б бути...
Судовий процес був грандiозний. Газети таврували тих, хто вносить у спорт огидний дух технiчного втручання. На лавi пiдсудних сидiв Жуль, на якого впали всi грiхи компанiї. Про тузiв Уестерна в жоднiй iз статей не згадували. Власники газет знали, якi довгi лабети в могутньої компанiї. Та незважаючи на це, фiрма зазнала великих збиткiв, i матерiальних, i моральних. Блискучi фейєрверки промов адвокатiв iнколи ненароком освiтлювали найзлочиннiшi моменти в дiяльностi "Уестерн компанi".
Процес мав величезний громадський резонанс. Бiльшiсть визначних босiв з "Уестерн компанi" на чергових виборах було забалотовано.
Чорнила, виляпаного хронiкерами на замiтки й репортажi, цiлком стало б на те, щоб ним замiсть води наповнити затоку Здохлого кита...
IДЕЯ ТРЕТЬОГО КОЛЕСА
Притча
Це сталося давно, дуже давно. Люди тодi були консервативнi й до рiзних новацiй ставились вельми недоброзичливо. Подейкували, нiбито така вже природа людська. Одного разу якийсь Винахiдник з'явився о Комiсiї. На плечах вiн пiдтримував химерний витвiр, що складався з рами, педалей, двох колiс та новенького шкiряного сiдла.
Заїкаючись через свою нiяковiсть, Винахiдник привiтав шановних членiв i, зупинившись посеред зали, опустив долу свiй витвiр. Який бо винесуть вирок?..
- Отже, ви твердите, що на цiй двоколiснiй штуковинi можна пересуватися? - сказав голова тоном, що не обiцяв нiчого втiшного.
- Але... це легко довести,- вiдповiв Винахiдник, радiючи з такого простого запитання. - Я можу продемонструвати... Дозвольте? - I вiн закинув ногу з намiром скочити в сiдло.
- Нi, нi, - жестом зупинив його голова.- Краще скажiть нам, чи знаєте ви, що таке рiвновага? Я маю на увазi несталу рiвновагу.
- Здається, знаю,- непевно промурмотiв Винахiдник.
- Маю сумнiв! - одрубав голова Комiсiї.- 3 вашого погляду, якщо поставити стiлець на двi нiжки, вiн стоятиме i не впаде?
- Я цього не кажу...
- Нi, ви стверджуєте саме це. Бiльше того. З ваших слiв виходить, що на такому двоногому стiльцi можна вiльно сидiти. Ви просто не знаєте азiв науки, юначе! - Голова переможно окинув поглядом колег, що ствердно закивали йому.
- Якби велосипед був непорушний, iнша рiч, - почав Винахiдник, коли шумок у залi пригас. - Але моя машина рухається...
- Ну i що?
- А те, що вона нiбито не встигає впасти. Закон iнерцiї.
- Дурницi! - обiрвав голова. - Ви просто забули про принцип вiдносностi.
Винахiдник важко зiтхнув.
- Як учить нас Галiлей, - пiдвищив голос голова, - байдуже, чи то човен пливе мимо берега, чи берег пливе повз човен. Досить застосувати цей принцип до вашого вело... велопеда...
- Велосипеда, - поправив зблiдлий Винахiдник.
- Тим паче! Хай сам Галiлей розсудить, на чиєму боцi правда! - вигукнув голова. - Сподiваюсь, для вас Галiлео Галiлей - авторитет?!
Винахiдник спроквола кивнув. Бiдолаху обiйняло якесь запаморочення.
- Чудово, - урочисто закiнчив голова. - Отже, все одно, чи то ви пересуваєтесь мимо нас, чи ми повз вас. Тому зробимо так. Сiдайте на свiй ве... велосiд, а ми промаршуємо поперед вами. Якщо ви всидите, - значить, ваш дiдько старший, i я можу йти у свинопаси.
Винахiдник видерся на велосипед. Жовте сiдло жалiсно зарипiло.
Тiєї ж митi члени Комiсiї за сигналом голови пiдхопилися з мiсць i пiд звуки маршу, що його забурмотiв якийсь сухенький, наче тараня, дiдок, рушили колоною мимо Винахiдника.
Якимось чудом той певний час утримував рiвновагу, розпачливо торгаючи кермом, а потiм з гуркотом гепнув на пiдлогу, в цiлковитiй вiдповiдностi iз законами фiзики.
Колона зупинилась.
- Так-то, юначе, - зверхньо сказав голова, стоячи над розплатаним Винахiдником. - Як бачите, вашому винаходовi бракує третього колеса. Це створило б стiйкий трикутник рiвноваги. А ви були б моїм спiвавтором...
Висновок Комiсiї був лаконiчний: "Визнати за хворобливе марення iдею пересування на двох колесах. Винахiдника добровiльно послати на семирiчнi курси по зниженню технiчної неграмотностi.
Означений апарат викинути на смiтник".
Вирок, ясна рiч, зразу ж було виконано.
В цей час через подвiр'я проходив якийсь хлопчина. Вiн зацiкавився дивовижним механiзмом, що виблискував проти сонця нiкелем. Хлопчина швидко зметикував призначення сiдла й педалiв, бо був вiд природи кмiтливий.
По кiлькох невдалих спробах вiн скочив у сiдло й покотив подвiр'ям, горлаючи якнайголоснiше веселої пiснi.
- Прилипає до чого завгодно, починаючи з габардину до сталi i скла.
- А зняти її легко?
- Мов пушинку.
Варвар визирнув з темного пiд'їзду, i лице йому враз мовби скам'янiло.
- Йде, - прошепотiв вiн. - Тепер мотай на вуса.
Похитуючись з боку на бiк, мов п'яний, що силкується довести всiм свою тверезiсть, Джон Варвар вибрiв iз пiд'їзду i попростував назустрiч чоловiковi з зарослим перенiссям. Той щойно вийшов iз дверей банку, де перебував хвилин сорок.
- Да-даруйте, м-мiстер, - сказав Варвар, - збивши на потилицю свого потертого капелюха. - Чи немає у вас запалити?
Джентльмен клацнув портсигаром. Джон подався уперед, але похитнувся i, змахнувши руками, схопив джентльмена за полу пiджака.
- О, п-прошу вибачити! - вишкiрив зуби детектив. - Сьогоднi добряче гойдає.
Вiн узяв цигарку, подякував i, погойдуючись, побрiв од джентльмена геть.
- Чиста робота! - тiльки й сказав Флетчер, коли за кiлька хвилин у пiд'їздi знову з'явився його напарник.
- Завтра ми знiмемо з нього бляшку, - пiдморгнув Джон, - i в нас буде запис усього того, що виголошував цей шановний мiстер та його спiврозмовники протягом доби...
Тим часом шановний мiстер, що вийшов iз банку, крокував собi по центральнiй авеню. Двiчi вiн озирнувся, але нiчого пiдозрiлого не виявив. Протягом останнiх днiв мiстеру не раз здавалося, що за ним стежать. Проте, мабуть, щоразу це було марення збудженої уяви. Та й кому б це заманулося стежити за ним? Може, те дiло випливло?.. Але ж вiн упорав його чисто нiяких доказiв. Тепер тiльки йому вiдомi всi пiкантнi подробицi... Чи не зацiкавлений хто-небудь прибрати його? Проте нi. Сам президент "Уестерн компанi" обiцяв йому своє покровительство. А втiм... Од цих всесильних магнатiв усього можна сподiватися. Поки ти потрiбен, тебе зустрiчають солоденькою усмiшечкою i симпатичними аркушиками з чекової книжки. А потiм, коли зробив послугу... Нi, мабуть, треба ладнатися в дорогу. I що швидше, то краще. Грошi вiн переказав до одного з європейських банкiв. Отже засиджуватись тут нiчого.
Завернувши за рiг вулицi, мiстер iще раз злодiйкувато озирнувся, потiм квапливо сiв у чорний "Лiнкольн", грюкнув дверцятами i зразу розвинув велику швидкiсть.
Похмуре громаддя хмарочосiв поступово змiнилося фешенебельними особняками. Кожна з цих споруд являла собою чудо архiтектурного мистецтва. Вузькi стрiлчастi вiкна змiнювались широкими венецiанськими, мармур алюмiнiєм i надмодним нейтритом. Хоч осiннiй падолист був у розпалi, листя на пластиковiй дорозi лежало мало: цю вулицю не тiльки разiв з десять на день пiдмiтали, але й щоранку драїли гарячою водою. До речi, вулиця була позбавлена тротуарiв. Це мало свiдчити за те, що тутешнi мешканцi волiють не ходити, а їздити. Тут жила фiнансово-промислова елiта країни.
Коло помаранчевого на колiр особняка "Лiнкольн" рiзко загальмував. Мiстер вийшов iз машини й повернув до фiгурної огорожi. Вiн знав, що поки простує до фiртки, всю його статуру пильно обмацують з рiзних бокiв десятки фотоелементiв i локаторiв. Усi данi надходять до лiчильно-обчислювального приладу, з'єднаного з електронним мозком, а вiдтiля вже, якщо випадок сумнiвний або не обумовлений програмою, - в кабiнет самого господаря, президента "Уестерн компанi".
Хвiртка неохоче пропустила мiстера i зразу ж зачинилася за ним. "Тiкати, швидше тiкати звiдсiля", - казав собi мiстер, iдучи гудроновою дорiжкою, обiч якої стояли пiдстриженi газони...
Бесiда з президентом Уестерна затяглася. Мiстер навiть спiтнiв од нервового напруження. Та вiн був задоволений, що наполiг на своєму. Тепер, здається, все. Сьогоднi об одинадцятiй вечора на лайнерi "Санта-Клаус" вiн подасться свiт за очi. Мiстер виткнувся з вiкна "Лiнкольна", i в обличчя йому дихнув гарячий вiтер. "Ну й тепла ж осiнь у столицi! - подумав вiн. Може, скупатися?" Мiстер не хотiв собi в цьому зiзнаватись, але його чомусь весь час тягло до затоки Здохлого кита.
Пiдiгнавши "Лiнкольн" до самої смуги мiського пляжу, мiстер швидко роздягся в машинi й ступив до води. Вiн досить довго стояв над прибоєм, вдивляючись у нього, немовби хотiв щось розгледiти. Потiм рiшуче кинувся у воду й поплив. Форкаючи, як морж, вiн дiстався буя, тримаючись за слизький ланцюг, перепочив.
Коли ж мiстер повернув голову в бiк берега, "Лiнкольна" на мiсцi не виявилось...
Iсторiя знає немало випадкiв, коли якась дрiбничка руйнувала великi намiри чи, навпаки, давала поштовх грандiозним подiям. Видатний полководець дiстав нежить, i бiй було програно, як кажуть шахiсти, в кращiй позицiї. Iмператоровi заманулося розважитись - i внаслiдок цього величезне мiсто охоплював во-юнь. Таких прикладiв iсторiя знає безлiч.
Власне, i пропажа "Лiнкольна" ламала всi плани мiстера з зарослим перенiссям. Тiльки-но вiн вибрьохав на берег, як довкола нього став збиратися натовп. Високий на зрiст полiцай (цього разу, як виняток, представник роду людського, а не кiбернетичного) витяг блокнота i став складати протокола. Час од часу вiн грiзно зиркав на охочих до сенсацiй обивателiв i просив їх розiйтися. Було видно, що його спiвчуття на боцi потерпiлого. Аж тут до представника влади пiдiйшов якийсь миршавий чоловiчок у сiрому костюмi i щось шепнув на вухо. Полiсмен умить змiнив тон. Вiн по рацiї викликав полiцейську машину i грубо вштовхнув туди потерпiлого.
- Чи ба! - сказав вiн загрозливо. - А ще овечкою прикидається. Давай швидше, негiднику!
Пiсля того як машина вiд'їхала, натовп розiйшовся, i на пляжi знову стало зовсiм порожньо.
Довгi руки компанiї
- Ваше розпорядження виконано! - доповiв агент. - Машину вкрадено, а Жуль у камерi. Ну, просто iндик обскубаний, - додав вiн, посмiхаючись.
- Чудово! - пробуркотiв президент Уестерна. - Гадаю, це зробить його згодливiшим.
- Взятися за нього?
- Так. Тiльки не перестарайтесь. Годинi о двадцятiй доставте його до мене.
- Слухаю! Ще одне...
- Ну?
- Вiн... як би сказати... Ну, одне слово, вiн голий.
- Одягнiть. Тiльки без усяких там витребеньок: скромнiсть прикрашує людину.
Агент запопадливо посмiхнувся i вийшов iз кабiнету.
Поважний мiстер невпiзнанно змiнився. Кiлька годин тому вiн бесiдував з босом ввiчливо, але не без почуття власної гiдностi. Тодi вiн шанобливо, проте твердо вiдхилив пропозицiю президента компанiї. Тепер же до кабiнету було досить безцеремонно приведено суб'єкта в смугастiй тюремнiй робi. Щоки в нього були землистi, голова закустрана. Все лице вкривали синцi, а чоло прикрашала велика гуля.
- Сiдайте, Жуль, - запропонував люб'язно президент. - Боюся, що мої молодцi дещо перестаралися.
- Дякую, - вiдповiв Жуль. - Я вам неабияк зобов'язаний...
- Дрiбницi, - махнув рукою президент. - Якi можуть бути рахунки мiж давнiми друзями! А ми лишаємось друзями попри всi неприємностi, чи не так? До речi, дозволю собi нагадати, що саме компанiя врятувала вашу дорогоцiнну особу вiд одного крiсла, що в народi зветься електричним...
Жуль мовчав.
- Майте на увазi, - вiв далi президент, полишивши ввiчливий тон, - те, що було, - тiльки квiточки. Я просто надав вам невеличку можливiсть упевнитися: в нас немає бажання церемонитись. Ви думали втекти вiд нас? Йолоп! Та я довiдався про вашi операцiї в банковi ранiше, нiж ви встигли вийти з цього закладу. Ну, досить! Сподiваюся, що, незважаючи на невеличке непорозумiння, ми, одначе, знайдемо з вами спiльну мову...
За пiвгодини з особняка, похитуючись, вийшла людина. Якусь мить постоявши, вона рушила гудроновою алеєю i, поминувши хвiртку, що автоматично розчинилась перед нею, побрела вулицею.
Дивовижна крадiжка
В полiцейськiй дiльницi одного з районiв мiста було вчинено дивовижну крадiжку. Конфiскованi дорогоцiнностi, грошi й навiть дефiцитнi променевi вiдмикачi сейфiв - усе лишилось незаймане. Зникла тiльки одежа.
Зухвалий злодiй усе обставив зi знанням справи: вiн мав рукавички, аби не лишити слiду вiд пальцiв, узуванка його була, очевидно, змазана якоюсь рiдиною, що перешкоджала собацi взяти слiд, а сторожовим роботам було кинуто по жмутку паклi, просякнутої алкалоїдом, який запаморочливо дiяв на електронний мозок.
- Ну й безглузда крадiжка! - не переставав обурюватися заступник начальника дiльницi. - Затратити стiльки працi, вдатися до таких засобiв перестороги i взяти мiзерiю!
- Хiба мало божевiльних у цьому мiстi, - флегматично зронив начальник. - Їм би звиватись у гамiвнiй сорочцi, а вони ходять на волi, та ще й роблять свiй бiзнес...
Приблизно так само наслiдки операцiї Флетчера (а костюм мiстера з зарослим перенiссям викрав не хто iнший як вiн) оцiнив шеф бюро розшуку. Правда, його здивував iнший бiк цiєї iсторiї.
- Божевiльний, - сказав вiн, - нащо ти приволiк весь костюм? Досить було самої бляшки.
- Дуже ж бо я хвилювався, - виправдовувавсь Флетчер, переступаючи з ноги на ногу. - Нiяк не мiг її, кляту, намацати. Отож прихопив iз цим ганчiр'ям.
Коли всi вiкна було задраєно i черговий робот зачинив за собою дверi, начальник бюро з радiсним хвилюванням увiмкнув у пiдсилювальну систему бляшку - технiчне чудо, на яке вiн поклав мало не третину свого капiталу.
Вадою бляшки було те, що записувала вона все поспiль, i подеколи годинами доводилось вислуховувати всiлякi нiсенiтницi на кшталт нудних iнтимiв клiєнта з дружиною.
Ось i тепер початок був зовсiм нецiкавий. Шеф невдовзi навiть куняти став пiд монотонне потрiскування розрядiв та короткi пустопорожнi фрази. I раптом вiн аж пiдскочив: у кiмнатi зазвучав голос президента "Уестерн компанi".
- Технiчно все лишається як i ранiше, - казав той. - Вiд вас, любий Жуль, ми чекаємо тiльки одного: керiвництва.
- Але послухайте... - В голосi президентового спiврозмовника почулися запопадливi нотки. - Ми ж домовлялися з вами заздалегiдь, що пiсля цього... е-е... дослiду я буду вiльний. Тепер усе обертається iнакше.
- Вашу безпеку я гарантую, - холодно заперечив президент.
Слухаючи подальшу розмову, начальник бюро розшуку з досадою пересвiдчився, що йдеться про щось досить добре вiдоме обом спiврозмовникам, але зовсiм для нього незбагненне. Звичайно, все це пiдтверджувало безпосереднiй зв'язок мiж Жулем та президентом Уестерна. Але яка вiд того втiха!.. Аж раптом мiстер Жуль в суперечцi з президентом сказав:
- А ви скiльки заробили на "бородатих"?
Шеф подався вперед, до болю в пальцях стис бильця крiсла.
- Правильно, компанiя дещо на цьому мала, - по паузi сказав Жулевi президент. - Але й нам цi "хлопчики" влетiли в копiєчку.
Далi знов розмова торкнулася чекiв, якихось недоплачених сум, бiострумiв...
Начальник бюро розшуку натис кнопку виклику.
- Джона Варвара, - кинув вiн роботовi, що майже зразу появився в дверях.
Нечутно, мов привид, робот зник.
Шеф вважав Джона Варвара одним iз найдосвiдченiших своїх детективiв i часто радився з ним з приводу найкаверзнiших питань.
Коли Варвар з'явився на виклик, начальник бюро коротко переказав йому змiст записiв, зроблених на бляшцi.
- Як бачите, - на закiнчення сказав вiн, - ви недарма прилаштували цю штуковину до пiджака того суб'єкта. Гадаю, його треба взяти. До нього тягнуться всi ниточки.
- Але зробити це варто якнайделiкатнiше.
- Для цього, Джонi, я й викликав вас, - довiрливо сказав шеф. - Успiх операцiї дасть нам... Ну, ви самi розумiєте. На карту поставлено все... Одне слово, кого ви вiзьмете з собою?
Джон подумав.
- Флетчера, - нарештi сказав вiн.
- Що ж, не заперечую. Витрати хай вас не бентежать...
Операцiя
Жуль з'явився в Уестернi недавно, десь рiк тому. Правлiнню компанiї зразу ж припала до душi його надзвичайна здатнiсть влаштовувати рiзнi темнi справи.
Вершити їх Жулевi допомагали невичерпна винахiдливiсть, жорстокiсть, певна обiзнанiсть у технiцi й цiла вервечка iнших якостей, котрi навряд чи можна вважати за позитивнi.
Вершиною Жулевої дiяльностi була, звичайно, афера з "Добрими вовками". Мабуть, тiльки його диявольська уява могла породити такий план.
Коли Жуль виклав свою iдею президентовi, той захоплено поплескав його по плечi й вигукнув:
- Ну й голова! Либонь, давно за нею зашморг скучив. З таким обдаруванням, Жуль, ви можете стати одним iз найповажнiших бiзнесменiв. Якщо, звiсне дiло, по дорозi вам не доведеться присiсти на електричний стiлець... Що вам треба, аби успiшно здiйснити свiй задум?
- Грошi.
- Це ви одержите. Щодо винагороди ми теж домовились.
- I пiсля цього я буду вiльний?
- Як вiтер.
- Я пристаю на вашу умову.
- Отже, - сказав президент компанiї, - ви негайно вилiтаєте на пiвдень, до того, як його?..
- Майкла Кардiнга, - пiдказав Жуль.
- Так, так. А без нього й справдi не обiйтися?
- Вiн єдиний, хто може в даному випадку стати нам у пригодi, - сказав Жуль.
I це була правда.
Молодий маловiдомий учений, дещо дивакуватий, непокiрний (його й начальство за це недолюблювало), спромiгся за досить короткий час свого перебування в Уестернi створити феноменальний апарат трансформацiї бiострумiв, який i було використано пiд час матчу "Добрих вовкiв" i "Бородатих хлопчикiв"...
Пiсля того, як Майкл Кардiнг зробив своє дiло, в Уестернi стали вважати його зайвим. Це не значить, що Кардiнга не можна було експлуатувати далi. Навпаки - роботи йому знайшлось би чимало. Але рiч у тiм, що останнiм часом Майкл дозволив собi кiлька зухвалих випадiв проти можновладної верхiвки компанiї. Про це запопадливо доповiли правлiнню численнi iнформатори, штатнi й добровiльнi. Керiвнi боси знали, що в даному випадку заткнути рота чеком не вдасться, i кiнець кiнцем, аби не ризикувати, поклали прибрати Кардiнга.
Цю делiкатну операцiю доручили Жулевi, й вiн виконав її бездоганно. За день до смертi пiдпоєний Кардiнг жартома навiть заповiт написав...
I ось тепер Жуль летить на захiд, аби виконати ще одне делiкатне доручення. Крiзь iлюмiнатор лiтака видно далеку землю... Господи, як вiн не хотiв братися за це дiло. Але вибору не лишалося, й так за кiлька останнiх днiв вiн мало не наклав головою. Ну та пiсля цього вiн уже зав'яже...
Коли лiтак приземлився i Жуль з невеличким саквояжем зiйшов на бетоновану дорiжку аеродрому, до нього, вiдтiснивши всiх своїх конкурентiв, пiдскочив таксист. Вiн пiдхопив Жулеву ношу й догiдливо сказав:
- Мiй вертолiт до ваших послуг, мiстер.
Жуль сiв у зручне крiсло, назвав потрiбну йому адресу, i срiблястий метелик здiйнявся в небо.
Дорогою Жуль вiдчув, що його нездоланно хилить на сон. Вiн хотiв був щось сказати пiлотовi, та голова безсило впала йому на груди, i Жуль сповз iз сидiння на м'який пластик пiдлоги...
- Приймай гостя, Флете, - сказав довготелесий пiлот. Вiн ухопив за комiр свого непритомного пасажира i потяг до люка.
- Обережно, бо виведеш його з ладу достроково, - посмiхнувся чоловiк, що стояв на землi, коло викинутого з вертольота трапу.
Завiса пiднiмається
Начальник бюро розшуку був вельми задоволений. I, слiд сказати, не без пiдстав.
Допит Жуля, проведений пiд випромiнювачем, здатним паралiзовувати волю, дав такi цiкавi наслiдки, що охороняти будинок, де велося розслiдування, було видiлено додатковi пiкети детективiв. Хтозна-як, але "Уестерн компанi" дiзналася, до чиїх рук попав Жуль, i пiдозрiлi особи вешталися довкола бюро розшуку, як собаки бiля рiзнi.
Шеф кiлька разiв дiставав через пошту й вiдеофон спокусливi пропозицiї з боку ворожої компанiї, але лишився непiдкупним: не мiг же вiн зрадити тих, хто платив йому незрiвнянно бiльше.
На Флетчера, котрий уперше спостерiгав допит пiд випромiнювачем, ця картина справила гнiтюче враження. Довго по тому стояла в нього перед очима кругла кiмната, затоплена густо-фiалковим свiтлом, сiрi, як у мерцiв, обличчя його колег i напiвроздягнений Жуль у глибокiй прострацiї. Кiнцiвки i груди йому було оперезано чорними провiдниками, що тяглися до апарата, мов змiї. На виголену макiвку падав з випромiнювача вузенький снiп променiв. Жуль вiдповiдав на поставленi запитання невиразно, млявим глухим голосом. Але робот-дешифрувальник одразу ж "перекладав" усе на звичайну мову, правда, зовсiм без емоцiй.
Протягом перших же годин допиту з'ясувалося он що. Перед Майклом Кардiнгом i його натхненником Жулем стояло завдання - будь-якою цiною послабити команду "Добрих вовкiв". Пiдписавши вигiдний контракт, Кардiнг самовiддано взявся за дiло i невдовзi знайшов досить мудрий варiант конструктивного розв'язання Жулевої iдеї. До речi, iдея ця полягала в тому, аби сконструювати прилад, що мiг би на вiдстанi впливати на нервову систему гравцiв. З цiєю метою знадобилися записи бiострумiв головного мозку всiх одинадцяти "Добрих вовкiв". За велику винагороду потрiбнi вимiри зробив протягом кiлькох ночей лiкар команди. Вiн i не пiдозрював, що за цим криється. А втiм, це його мало цiкавило. Лiкаревi сказали, що записи бiострумiв потрiбнi науцi, i за роботу непогано заплатили.
Коли прилад Майкла Кардiнга було викiнчено, його розмiстили в невеличкому двоповерховому флiгелi на одному з численних монтажних майданчикiв "Уестерн компанi". Лишалося зробити апарат портативним. Але це вже була, як кажуть, суто технiчна проблема. На допомогу стали штучнi бiлковi клiтини, зугарнi записувати iнформацiю, мiкроелементи та iнший арсенал наукових засобiв.
Кiнець кiнцем апарат влiз у пласку спортивну валiзку. В ньому був бiорефрактор, що випромiнював енергiю потрiбної частоти, та iнформацiя про бiоструми кожного iз гравцiв команди "Добрi вовки". Важливу роль вiдiгравала iнкрустована срiблом палиця з круглою головкою. Кожен завиток iнкрустацiї вiдповiдав певному гравцевi команди. Iнакше кажучи, футболiстiв опрацьовували iндивiдуально. Досить було натиснути, скажiмо, на срiбне гроно винограду - i центра нападу "вовкiв" пронизував снiп бiоструменiв. Футболiст ставав вайлуватий, самохiть уповiльнював бiг, навiть не помiчаючи цього. Чiткiсть координацiй у нього притуплялася, i м'яч, посланий напевно вперед, опинявся зовсiм не там, де йому належало б бути...
Судовий процес був грандiозний. Газети таврували тих, хто вносить у спорт огидний дух технiчного втручання. На лавi пiдсудних сидiв Жуль, на якого впали всi грiхи компанiї. Про тузiв Уестерна в жоднiй iз статей не згадували. Власники газет знали, якi довгi лабети в могутньої компанiї. Та незважаючи на це, фiрма зазнала великих збиткiв, i матерiальних, i моральних. Блискучi фейєрверки промов адвокатiв iнколи ненароком освiтлювали найзлочиннiшi моменти в дiяльностi "Уестерн компанi".
Процес мав величезний громадський резонанс. Бiльшiсть визначних босiв з "Уестерн компанi" на чергових виборах було забалотовано.
Чорнила, виляпаного хронiкерами на замiтки й репортажi, цiлком стало б на те, щоб ним замiсть води наповнити затоку Здохлого кита...
IДЕЯ ТРЕТЬОГО КОЛЕСА
Притча
Це сталося давно, дуже давно. Люди тодi були консервативнi й до рiзних новацiй ставились вельми недоброзичливо. Подейкували, нiбито така вже природа людська. Одного разу якийсь Винахiдник з'явився о Комiсiї. На плечах вiн пiдтримував химерний витвiр, що складався з рами, педалей, двох колiс та новенького шкiряного сiдла.
Заїкаючись через свою нiяковiсть, Винахiдник привiтав шановних членiв i, зупинившись посеред зали, опустив долу свiй витвiр. Який бо винесуть вирок?..
- Отже, ви твердите, що на цiй двоколiснiй штуковинi можна пересуватися? - сказав голова тоном, що не обiцяв нiчого втiшного.
- Але... це легко довести,- вiдповiв Винахiдник, радiючи з такого простого запитання. - Я можу продемонструвати... Дозвольте? - I вiн закинув ногу з намiром скочити в сiдло.
- Нi, нi, - жестом зупинив його голова.- Краще скажiть нам, чи знаєте ви, що таке рiвновага? Я маю на увазi несталу рiвновагу.
- Здається, знаю,- непевно промурмотiв Винахiдник.
- Маю сумнiв! - одрубав голова Комiсiї.- 3 вашого погляду, якщо поставити стiлець на двi нiжки, вiн стоятиме i не впаде?
- Я цього не кажу...
- Нi, ви стверджуєте саме це. Бiльше того. З ваших слiв виходить, що на такому двоногому стiльцi можна вiльно сидiти. Ви просто не знаєте азiв науки, юначе! - Голова переможно окинув поглядом колег, що ствердно закивали йому.
- Якби велосипед був непорушний, iнша рiч, - почав Винахiдник, коли шумок у залi пригас. - Але моя машина рухається...
- Ну i що?
- А те, що вона нiбито не встигає впасти. Закон iнерцiї.
- Дурницi! - обiрвав голова. - Ви просто забули про принцип вiдносностi.
Винахiдник важко зiтхнув.
- Як учить нас Галiлей, - пiдвищив голос голова, - байдуже, чи то човен пливе мимо берега, чи берег пливе повз човен. Досить застосувати цей принцип до вашого вело... велопеда...
- Велосипеда, - поправив зблiдлий Винахiдник.
- Тим паче! Хай сам Галiлей розсудить, на чиєму боцi правда! - вигукнув голова. - Сподiваюсь, для вас Галiлео Галiлей - авторитет?!
Винахiдник спроквола кивнув. Бiдолаху обiйняло якесь запаморочення.
- Чудово, - урочисто закiнчив голова. - Отже, все одно, чи то ви пересуваєтесь мимо нас, чи ми повз вас. Тому зробимо так. Сiдайте на свiй ве... велосiд, а ми промаршуємо поперед вами. Якщо ви всидите, - значить, ваш дiдько старший, i я можу йти у свинопаси.
Винахiдник видерся на велосипед. Жовте сiдло жалiсно зарипiло.
Тiєї ж митi члени Комiсiї за сигналом голови пiдхопилися з мiсць i пiд звуки маршу, що його забурмотiв якийсь сухенький, наче тараня, дiдок, рушили колоною мимо Винахiдника.
Якимось чудом той певний час утримував рiвновагу, розпачливо торгаючи кермом, а потiм з гуркотом гепнув на пiдлогу, в цiлковитiй вiдповiдностi iз законами фiзики.
Колона зупинилась.
- Так-то, юначе, - зверхньо сказав голова, стоячи над розплатаним Винахiдником. - Як бачите, вашому винаходовi бракує третього колеса. Це створило б стiйкий трикутник рiвноваги. А ви були б моїм спiвавтором...
Висновок Комiсiї був лаконiчний: "Визнати за хворобливе марення iдею пересування на двох колесах. Винахiдника добровiльно послати на семирiчнi курси по зниженню технiчної неграмотностi.
Означений апарат викинути на смiтник".
Вирок, ясна рiч, зразу ж було виконано.
В цей час через подвiр'я проходив якийсь хлопчина. Вiн зацiкавився дивовижним механiзмом, що виблискував проти сонця нiкелем. Хлопчина швидко зметикував призначення сiдла й педалiв, бо був вiд природи кмiтливий.
По кiлькох невдалих спробах вiн скочив у сiдло й покотив подвiр'ям, горлаючи якнайголоснiше веселої пiснi.