Страница:
— Ні, — сказав Гаррі, знизуючи плечима. — То й що? З погляду, яким подивився на нього Рон, він одразу зрозумів, що знову виявив незнання світу чарівників. Вихований Дурслями, Гаррі сприймав як відкриття чимало такого, що для чарівників було само собою зрозуміле. Та коли він почав навчатися в школі, ці сюрпризи траплялися дедалі рідше. Хоч зараз до нього дійшло, що більшість чарівників не запитали б отак просто "То й що?", виявивши, що мати їхнього друга була велеткою.
— Поясню в замку, — тихо сказав Рон. — Пішли...
Флер та Роджер Девіс зникли. Можливо, сховалися в захищеніше від чужих очей місце. Гаррі з Роном повернулися до Великої зали. Парваті й Падма сиділи тепер за віддаленим столиком з цілим гуртом бобатонських хлопців, а Герміона знову танцювала з Крумом. Гаррі й Рон усілися за стіл, далеко відсунутий від танцювального майданчика.
— То що? — штовхнув Гаррі Рона. — Які там проблеми з велетнями?
— Ну, вони... вони... — Рон намагався підібрати слово, — вони не дуже хороші, — сказав він непереконливо.
— Яка різниця? — спитав Гаррі. — Геґрід нормальний!
— Я знаю, але... не дивно, що він це приховує, — похитав Рон головою. — Я завжди думав, що в дитинстві він потрапив під ненажерливі чари чи щось таке. І що не любить про це згадувати...
— Але яка різниця, якщо його мама була велетка? — запитав Гаррі.
— Його знайомих це не турбує, бо вони знають, що він безпечний, — повільно проказав Рон. — Але... Гаррі, вони просто жахливі, ті велетні. Це, як каже Геґрід, їхня природа, вони ніби тролі... вони просто люблять убивати, і всім це відомо. Але в Британії вже жодного не залишилося.
— Що з ними сталося?
— Вони й так вимирали, але багатьох винищили аврори. Можливо, десь за кордоном і є велетні... вони переважно ховаються в горах...
— Не знаю, кого хоче обдурити Максім, — сказав Гаррі, дивлячись на похмуру мадам, що сиділа сама за суддівським столом. — Якщо Геґрід наполовину велетень, то вона, безперечно, теж. Великі кістки... Більші, ніж у неї, кістки має лише динозавр.
До закінчення балу Гаррі й Рон говорили у своєму кутку про велетнів. І в жодного з них не було охоти до танців. Гаррі намагався не дивитися на Чо та Седрика, бо від цього йому страшенно хотілося що-небудь копнути.
"Фатальні сестри" закінчили грати опівночі. Їх нагородили останніми бурхливими оплесками. Потім усі почали виходити до вестибюлю. Багато хто висловлював бажання, щоб бал тривав іще, але Гаррі був абсолютно щасливий, що може нарешті лягати спати. Для нього цей вечір був не дуже веселим.
У вестибюлі Гаррі з Роном побачили Герміону. Вона прощалася з Крумом, який мав повертатися на дурмстрензький корабель. Герміона дуже холодно глянула на Рона, без жодного слова проминула його й піднялася мармуровими сходами. Гаррі з Роном пішли за нею, але раптом Гаррі почув, що його хтось кличе.
— Агов, Гаррі!
Це був Седрик Діґорі. Гаррі бачив, що Чо чекає на нього внизу.
— Що? — холодно спитав Гаррі, коли Седрик підійшов до нього.
Видно було, що Седрик нічого не хоче говорити в присутності Рона, тож той, стенувши плечима, засмучено поплівся нагору.
— Слухай... — Седрик знизив голос. — Я перед тобою в боргу... за драконів. Так от, про те золоте яйце... Твоє верещить, якщо відкрити?
— Ага, — сказав Гаррі.
— Ну то... прийми ванну, добре?
— Що?
— Прийми ванну і... е-е-е... візьми з собою яйце, і... е-е-е... просто погрій ту штуку в гарячій воді. Це допоможе тобі здогадатися... повір мені.
Гаррі дивився на нього круглими очима.
— І ще я тобі ось що скажу, — промовив Седрик. — Піди у ванну старост. Четверті двері ліворуч від статуї Бориса Збитого-з-пантелику на шостому поверсі. Пароль — соснова свіжість. Ну то я йду... хочу ще попрощатися...
Він усміхнувся Гаррі й поквапився вниз до Чо.
Гаррі повертався до ґрифіндорської вежі сам. Порада була страшенно дивна. Чому це ванна мала підказати йому, що означає крикливе яйце? Може, Седрик хотів його обманути? Може, він намагався зробити з Гаррі круглого ідіота, щоб таким чином сподобатися Чо ще більше?
Гладка Пані та її подруга Віолетта куняли на картині, що закривала вхід у вітальню. Гаррі довелося аж закричати "Рання пташка!", щоб вони збудилися. Коли йому це нарешті вдалося, дами дуже розсердилися. Гаррі проліз у вітальню й застав там Рона та Герміону. Між ними розгорілася бурхлива сварка. Стоячи на відстані трьох метрів, розчервонілі, вони несамовито верещали одне на одного.
— Якщо тобі це не подобається, то хіба ти не знаєш, як усе вирішити? — кричала Герміона. Її волосся було тепер розпущене, а лице — перекривлене від злості.
— Та невже? — закричав Рон. — І як же?
— Наступного разу, коли буде бал, запроси мене до того, як це зробить хтось інший! І не як останній варіант!
Рон беззвучно схопив ротом повітря, наче викинута на берег рибина, а Герміона крутнулася на підборах і помчала до дівчачої спальні. Рон обернувся, щоб подивитися на Гаррі.
— Це... — наче вражений громом, пробелькотів він. — Це лише доводить... геть не вловила суті...
Гаррі не сказав нічого. Він дуже радів, що вони з Роном знову розмовляють, і тому не хотів з ним ділитися своєю думкою, але йому чомусь здалося, що Герміона набагато краще вловила суть, аніж його друг.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —
— Поясню в замку, — тихо сказав Рон. — Пішли...
Флер та Роджер Девіс зникли. Можливо, сховалися в захищеніше від чужих очей місце. Гаррі з Роном повернулися до Великої зали. Парваті й Падма сиділи тепер за віддаленим столиком з цілим гуртом бобатонських хлопців, а Герміона знову танцювала з Крумом. Гаррі й Рон усілися за стіл, далеко відсунутий від танцювального майданчика.
— То що? — штовхнув Гаррі Рона. — Які там проблеми з велетнями?
— Ну, вони... вони... — Рон намагався підібрати слово, — вони не дуже хороші, — сказав він непереконливо.
— Яка різниця? — спитав Гаррі. — Геґрід нормальний!
— Я знаю, але... не дивно, що він це приховує, — похитав Рон головою. — Я завжди думав, що в дитинстві він потрапив під ненажерливі чари чи щось таке. І що не любить про це згадувати...
— Але яка різниця, якщо його мама була велетка? — запитав Гаррі.
— Його знайомих це не турбує, бо вони знають, що він безпечний, — повільно проказав Рон. — Але... Гаррі, вони просто жахливі, ті велетні. Це, як каже Геґрід, їхня природа, вони ніби тролі... вони просто люблять убивати, і всім це відомо. Але в Британії вже жодного не залишилося.
— Що з ними сталося?
— Вони й так вимирали, але багатьох винищили аврори. Можливо, десь за кордоном і є велетні... вони переважно ховаються в горах...
— Не знаю, кого хоче обдурити Максім, — сказав Гаррі, дивлячись на похмуру мадам, що сиділа сама за суддівським столом. — Якщо Геґрід наполовину велетень, то вона, безперечно, теж. Великі кістки... Більші, ніж у неї, кістки має лише динозавр.
До закінчення балу Гаррі й Рон говорили у своєму кутку про велетнів. І в жодного з них не було охоти до танців. Гаррі намагався не дивитися на Чо та Седрика, бо від цього йому страшенно хотілося що-небудь копнути.
"Фатальні сестри" закінчили грати опівночі. Їх нагородили останніми бурхливими оплесками. Потім усі почали виходити до вестибюлю. Багато хто висловлював бажання, щоб бал тривав іще, але Гаррі був абсолютно щасливий, що може нарешті лягати спати. Для нього цей вечір був не дуже веселим.
У вестибюлі Гаррі з Роном побачили Герміону. Вона прощалася з Крумом, який мав повертатися на дурмстрензький корабель. Герміона дуже холодно глянула на Рона, без жодного слова проминула його й піднялася мармуровими сходами. Гаррі з Роном пішли за нею, але раптом Гаррі почув, що його хтось кличе.
— Агов, Гаррі!
Це був Седрик Діґорі. Гаррі бачив, що Чо чекає на нього внизу.
— Що? — холодно спитав Гаррі, коли Седрик підійшов до нього.
Видно було, що Седрик нічого не хоче говорити в присутності Рона, тож той, стенувши плечима, засмучено поплівся нагору.
— Слухай... — Седрик знизив голос. — Я перед тобою в боргу... за драконів. Так от, про те золоте яйце... Твоє верещить, якщо відкрити?
— Ага, — сказав Гаррі.
— Ну то... прийми ванну, добре?
— Що?
— Прийми ванну і... е-е-е... візьми з собою яйце, і... е-е-е... просто погрій ту штуку в гарячій воді. Це допоможе тобі здогадатися... повір мені.
Гаррі дивився на нього круглими очима.
— І ще я тобі ось що скажу, — промовив Седрик. — Піди у ванну старост. Четверті двері ліворуч від статуї Бориса Збитого-з-пантелику на шостому поверсі. Пароль — соснова свіжість. Ну то я йду... хочу ще попрощатися...
Він усміхнувся Гаррі й поквапився вниз до Чо.
Гаррі повертався до ґрифіндорської вежі сам. Порада була страшенно дивна. Чому це ванна мала підказати йому, що означає крикливе яйце? Може, Седрик хотів його обманути? Може, він намагався зробити з Гаррі круглого ідіота, щоб таким чином сподобатися Чо ще більше?
Гладка Пані та її подруга Віолетта куняли на картині, що закривала вхід у вітальню. Гаррі довелося аж закричати "Рання пташка!", щоб вони збудилися. Коли йому це нарешті вдалося, дами дуже розсердилися. Гаррі проліз у вітальню й застав там Рона та Герміону. Між ними розгорілася бурхлива сварка. Стоячи на відстані трьох метрів, розчервонілі, вони несамовито верещали одне на одного.
— Якщо тобі це не подобається, то хіба ти не знаєш, як усе вирішити? — кричала Герміона. Її волосся було тепер розпущене, а лице — перекривлене від злості.
— Та невже? — закричав Рон. — І як же?
— Наступного разу, коли буде бал, запроси мене до того, як це зробить хтось інший! І не як останній варіант!
Рон беззвучно схопив ротом повітря, наче викинута на берег рибина, а Герміона крутнулася на підборах і помчала до дівчачої спальні. Рон обернувся, щоб подивитися на Гаррі.
— Це... — наче вражений громом, пробелькотів він. — Це лише доводить... геть не вловила суті...
Гаррі не сказав нічого. Він дуже радів, що вони з Роном знову розмовляють, і тому не хотів з ним ділитися своєю думкою, але йому чомусь здалося, що Герміона набагато краще вловила суть, аніж його друг.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —
Сенсація Ріти Скітер
На другий день усі попрокидалися пізно. У ґрифіндорській вітальні було набагато тихіше, ніж перед тим. Ліниві балачки переривалися позіханнями.
Герміонине волосся знову стало пишним. Вона зізналася Гаррі, що вчора наклала на нього чималу кількість пригладжувального зілля. "Але робити таке щодня — забагато мороки", — сказала вона сухо, заправляючи за вуха неслухняні кучері.
Рон з Герміоною уклали мовчазну угоду не згадувати про свою сварку. Вони були одне з одним майже люб'язні, хоч і поводилися навдивовижу офіційно. Рон та Гаррі, не гаючи часу, розповіли Герміоні про підслухану ними розмову між мадам Максім та Геґрідом, але Герміону новина, що Геґрід — наполовину велетень, не шокувала так, як Рона.
— Я припускала, що це так, — знизала вона плечима. — Знала, що він не може бути чистокровним велетнем, адже вони мають приблизно по шість метрів зросту. Але якщо чесно, то вся ця істерія щодо них... Не можуть же вони всі бути жахливими... Це такі самі забобони, як і ті, що люди понавигадували про вовкулак... Звичайне сліпе упередження.
Видно було, що Рон хотів відповісти на це якось уїдливо, але, мабуть, не бажав ще однієї сварки, а тому вдовольнився лише недовірливим похитуванням головою — коли Герміона відвернулася.
Настав час подумати про домашні завдання, занедбані ними в перший тиждень канікул. Навіть тепер, коли Різдво минуло, всі почувалися розслаблено — всі, окрім Гаррі, що знову почав трохи нервувати.
З цього боку Різдва двадцять четверте лютого здавалося набагато ближчим, а він і досі й пальцем об палець не вдарив, щоб розгадати загадку, яку приховувало золоте яйце. Тепер щоразу, заходячи до спальні, він виймав з валізи яйце, відкривав його й уважно прислухався, сподіваючись, що цього разу що-небудь з'ясується. Він напружено думав, що, опріч тридцяти музичних пилок, нагадує йому цей звук, адже досі йому не доводилося чути нічого подібного. Він закривав яйце, енергійно його тряс і відкривав знову, щоб подивитися, чи не сталося якихось змін — але все залишалося, як було. Він намагався ставити яйцю запитання, намагався перекричати його виття, але нічогісінько не траплялося. Він навіть кидав яйце в інший куток кімнати, хоч і знав, що це не допоможе.
Гаррі не забув Седрикової підказки, але не хотів приймати його допомоги, бо ставився до нього вельми прохолодно. Так чи так, а йому здавалося, що коли Седрик справді хотів йому допомогти, то мав би висловлюватися точніше. Адже він тоді однозначно пояснив Седрикові, що їх чекає в першому завданні, — а Седрик, замість рівноцінної віддяки, порадив прийняти ванну. Такої нікчемної допомоги Гаррі не потребував. Особливо від того, хто розгулює коридорами з Чо. І тому, коли в перший день нового навчального півріччя він пішов на уроки, його гнітила не тільки вага книжок, пергаментів та пер, а ще й думка про яйце.
Сніг усе ще лежав товстою ковдрою. Коли вони прийшли на гербалогію, шибки оранжерей були такі запітнявілі, що крізь них нічого не було видно. Ніхто в таку погоду не згоряв від нетерпіння потрапити на урок догляду за магічними істотами, хоч, як сказав Рон, скрути добряче б усіх розігріли — або ганяючись за учнями, або стріляючи своїми задніми частинами з такою силою, що Геґрідова халупа загорілася б.
Коли вони підійшли до хатини, то побачили біля передніх дверей стару відьму з коротко підстриженим сивим волоссям та довгим гострим підборіддям.
— Ану швидше, дзвінок був п'ять хвилин тому, — гиркала вона, поки учні брели до неї по снігу.
— А ви хто? — запитав її Рон. — Де Геґрід?
— Я — професорка Граблі-Планка, — сказала відьма. — Я тимчасово викладатиму у вас догляд за магічними істотами.
— Де Геґрід? — голосно повторив Гаррі.
— Він нездужає, — коротко відповіла професорка Граблі-Планка.
Гаррі почув тихий неприємний смішок і обернувся. То підходив Драко Мелфой зі слизеринцями. Вони сяяли з радості і зовсім не дивувалися новій учительці.
— Сюди, будь ласка, — сказала професорка й рушила повз загороду з величезними бобатонськими кіньми. Гаррі, Рон та Герміона пішли за нею, озираючись на Геґрідову хатину, всі вікна якої були зашторені. Невже Геґрід лежав усередині, самотній і хворий?
— А що таке з Геґрідом? — спитав Гаррі, поспішаючи, щоб наздогнати професорку.
— Тебе це не стосується, — відрізала вона, наче вирішила, що він занадто допитливий.
— Якраз стосується, — палко вигукнув Гаррі. — Що з ним?
Професорка Граблі-Планка вдала, що не чує. Вони проминули загороду, в якій, збившись докупи від холоду, стояли бобатонські коні, і подалися до дерева на краю лісу, біля якого стояв прив'язаний великий і красивий єдиноріг. Дівчата побачили його й заохкали.
— Він такий чудовий! — прошепотіла Лаванда. — Де вона його взяла? Їх, кажуть, дуже важко вловити!
Єдиноріг був таким білим, що сніг довкола нього здавався сірим. Він бив землю золотими копитами і відкидав назад голову.
— Хлопці, близько не підходьте! — гарикнула професорка, простягла руку і з силою стримала Гаррі. — Вони, ці єдинороги, більше люблять жіночий дотик. Дівчата, вперед. Підступаємо обережно. Помаленьку...
Професорка з дівчатами повільно підходила до єдинорога, залишивши хлопців стояти біля загороди й спостерігати.
Коли Граблі-Планка відійшла так, що вже не могла їх почути, Гаррі обернувся до Рона:
— Як ти думаєш, що з ним? Невже скрут?..
— Карочє, Поттер, на нього ніхто не нападав, якщо ти так подумав, — спокійно промовив Мелфой. — Йому просто соромно показувати свою гидку мармизу.
— Що ти верзеш? — обурився Гаррі.
Мелфой запхав руку в кишеню мантії і витяг звідти складену сторінку газети.
— На, — сказав він. — Так не хотілося, Поттер, тебе засмучувати...
Він посміхався, дивлячись, як Гаррі, вихопивши сторінку, розгорнув її й почав читати. Рон, Шеймус, Дін та Невіл заглядали йому через плече. На сторінці була стаття з фотографією Геґріда, на якій він мав надзвичайно хитрий вираз обличчя.
Гаррі дочитав і глянув на Рона, що стояв з відкритим від подиву ротом.
— Як вона довідалася? — прошепотів він.
Але Гаррі турбувало не це.
— Що ти мав на увазі — "Всі ми ненавидимо Геґріда"? — накинувся він на Мелфоя. — І що це за маячня, що його боляче покусав флоберв'як? — він тицьнув пальцем на Креба. — У них навіть зубів немає!
Креб гиготів, вочевидь, вельми собою вдоволений.
— Карочє, думаю, тепер учительській кар'єрі цього виродка гаплик, — сказав Мелфой, сяючи очима. — Напіввелетень... А я думав, що він замолоду проковтнув пляшчину косторосту... Мамусям і татусям це не сподобається... Вони переживатимуть, що він згамає їхніх бідолашних діточок, ха-ха-ха...
— Та ти!..
— Гей, ви там! Попрошу уваги! — долинув до хлопців голос професорки Граблі-Планки.
Дівчата гладили єдинорога, тісно його обступивши.
Гаррі був такий розлючений, що сторінка "Щоденного віщуна" тремтіла у нього в руках. Коли він, нічого не бачачи, обернувся до єдинорога, професорка перелічувала вголос, щоб хлопцям теж було чути, його численні магічні властивості.
— Сподіваюся, ця жінка залишиться! — сказала Парваті Патіл, коли урок закінчився й вони всі йшли до замку на обід. — Це більше схоже на догляд за магічними істотами... Єдинороги — то справді магічні створіння, це не якісь там потвори...
— А як же Геґрід? — зі злістю спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах.
— А що з ним? — незворушним голосом обізвалася Парваті. — Нехай і далі собі лісникує.
Після балу Парваті поводилася з Гаррі дуже холодно. Він розумів, що мав би вділити їй тоді трохи більше уваги, але, здавалося, що вона й так непогано провела час. Вона розповідала всім, хто її слухав, що домовилася наступної суботи зустрітися в Гоґсміді з бобатонським хлопцем.
— Це був справді хороший урок, — сказала Герміона, коли вони зайшли до Великої зали. — Я не знала й половини того, що професорка Граблі-Планка розповіла нам про єдино...
— Ось подивися! — Гаррі тицьнув їй під носа статтю зі "Щоденного віщуна".
Герміона читала, і її очі все більше округлювалися. Її реакція була така самісінька, як і Ронова:
— Звідки ця гидомирна Скітерка довідалася? Невже Геґрід сам їй розповів?
— Ні, — відказав Гаррі, йдучи до ґрифіндорського стола й люто гепаючись на стілець. — Він же навіть нам ніколи про це не розповідав! Думаю, вона розсердилася, коли він не дав їй про мене ніякої чорнухи, а тому повинюхувала все, щоб насолити йому самому...
— Може, вона чула, як він на балу розповідав про це мадам Максім, — тихо сказала Герміона.
— Ми б її в саду побачили! — додав Рон. — І взагалі, їй не можна більше приходити до школи — Геґрід казав, що Дамблдор їй заборонив...
— Може, вона має плаща-невидимку, — сказав Гаррі, накладаючи собі на тарілку запеченої курки і зі злості розбризкуючи підливу. — Це в її стилі — ховатися в кущах і підслуховувати людей.
— Це, до речі, і у вашому з Роном стилі також, — зауважила Герміона.
— Ми не хотіли його підслуховувати! — обурено вигукнув Рон. — Так вийшло! Ми нічого не могли вдіяти! От дурний наївняк — розповідати про свою матір-велетку там, де його всі можуть почути!
— Треба до нього сходити, — запропонував Гаррі. — Увечері, після віщування. Треба йому сказати, як ми всі хочемо його повернення... А ти, до речі, хочеш? — гостро спитав він Герміону.
— Ну, не вдаватиму, що це було погано — хоч раз побувати на нормальному уроці з догляду за магічними істотами, але я справді хочу, щоб Геґрід повернувся. Авжеж, хочу! — швиденько проказала Герміона, злякавшись грізного погляду Гаррі.
Тому після вечері вони втрьох знову попрямували засніженою галявиною до Геґрідової хатини. На їхній стук обізвався громовим гавкотом Іклань.
— Геґріде, це ми! — закричав Гаррі, гатячи у двері. — Відчиняй!
Ніхто не відповідав. Вони чули, як Іклань шкребеться об одвірок, повискуючи, але двері не відчинялися. Вони грюкали ще хвилин з десять, Рон постукав навіть у вікно, та ніхто не озвався.
— Чому він нас уникає? — здивувалася Герміона, коли вони врешті-решт здалися й рушили до замку. — Невже він думає, що нам не все одно, якого він роду?
Та схоже було, що не все одно Геґрідові. Цілий тиждень він нікому не з'являвся на очі. Його не було за вчительським столом під час трапез, ніхто не бачив, як він виконував свої обов'язки лісника, а уроки з догляду за магічними істотами й далі вела професорка Граблі-Планка. Мелфой зловтішався за кожної нагоди.
— Ну що, страждаєте за своїм непородистим дружбаном? — шепотів він до Гаррі, коли поблизу був хтось із учителів, щоб Гаррі не міг з ним поквитатися. — Тіпа, скучили за людиною-слоном?..
У середині січня планувалися відвідини Гоґсміда. Герміона страшенно здивувалася, довідавшись, що Гаррі теж зібрався йти.
— Я думала, ти скористаєшся нагодою, коли у вітальні буде тихо, — сказала вона. — Тобі треба розібратися з яйцем.
— Здається, я вже розібрався, — збрехав Гаррі.
— Справді? — вразилася Герміона. — Молодець!
Гаррі відчув докори сумління, але змусив себе не звертати на них уваги. Він ще мав місяць і тиждень, щоб розгадати загадку яйця — а це море часу... А якщо він піде до Гоґсміду, то може там зустріне Геґріда й переконає його повернутися.
У суботу вони втрьох покинули замок і попрямували холодною й мокрою галявиною до загорожі. Проминаючи пришвартований на озері дурмстрензький корабель, вони побачили Віктора Крума, що вийшов на палубу в самих плавках. Він був дуже худий, але набагато міцніший, ніж здавався, бо, видряпавшись на борт корабля, витяг руки й пірнув у озеро.
— Та він ненормальний! — вигукнув Гаррі, дивлячись на темну голову Крума, що вигулькнула з води посеред озера. — Вода, мабуть, крижана — це ж січень!
— Там, звідки він приїхав, набагато холодніше, — зауважила Герміона. — Мені здається, йому нормально.
— Але ж у воді велетенський кальмар! — сказав Рон. Його голос не звучав стурбовано — навпаки, в ньому вчувалася надія. Герміона помітила це й спохмурніла.
— Знаєте, він дуже хороший, — сказала вона. — Він зовсім не такий, як ви думаєте. Що з того, що він з Дурмстренґу? Він мені казав, що тут йому подобається набагато більше.
Рон нічого не відповів. Після балу він не згадував про Віктора Крума, але на другий день після Різдва Гаррі знайшов під своїм ліжком крихітну руку, здається, відламану від мініатюрної фігурки, вбраної в болгарську мантію для квідичу.
Гаррі зосереджено шукав хоч якихось ознак присутності Геґріда, поки вони брели по змішаному з болотом талому снігу Високою вулицею. Переконавшись, що Геґріда немає в жодній крамниці, Гаррі запропонував зайти в "Три мітли".
У шинку, як завжди, було повно людей. Але Гаррі вистачило одного швидкого погляду, щоб визначити — Геґріда немає й тут. З тяжким серцем він підійшов разом з Роном та Герміоною до шинквасу, замовив у мадам Розмерти три маслопива й похмуро подумав, що з таким самим успіхом можна було залишитися в замку й слухати виття золотого яйця.
— Він хоч коли-небудь буває у себе в кабінеті? — раптом прошепотіла Герміона. — Дивіться!
Вона показала на дзеркало за шинквасом, і Гаррі побачив, що воно віддзеркалює Лудо Беґмена, що сидить у темному кутку зі зграєю ґоблінів. Беґмен щось казав їм стишеною скоромовкою, а ґобліни сиділи зі зловісним виглядом, схрестивши на грудях руки.
Це справді дивно, подумав Гаррі, що Беґмен сидить у "Трьох мітлах" у вихідний день, коли не відбувалося ніяких змагань, і тому не треба було виконувати функції судді. Він спостерігав за Беґменом у дзеркалі. Той знову був напружений, як і тієї ночі в лісі, перед появою Чорної мітки. Раптом Беґмен кинув погляд на шинквас, помітив Гаррі й підвівся.
Гаррі почув, як він безцеремонно кинув ґоблінам:
— На хвилинку, на хвилинку! — і поспішив до Гаррі, знову посміхаючись своєю хлоп'ячою усмішкою.
— Гаррі! — вигукнув він. — Як ся маєш? Я так і думав, що тебе зустріну! Все гаразд?
— Усе прекрасно, дякую, — відповів Гаррі.
— Гаррі, можна з тобою поговорити віч-на-віч? — напружено запитав Беґмен. — Ви не могли б на секунду відійти?
— Звичайно, — сказав Рон, і вони з Герміоною відійшли, шукаючи вільний стіл.
Беґмен повів Гаррі вздовж шинквасу, у найвіддаленіший від мадам Розмерти куток.
— Гаррі, я просто хотів ще раз привітати тебе з шикарним виступом проти рогохвістки, — сказав Беґмен. — То було супер!
— Дякую, — відповів Гаррі, розуміючи, що Беґмен не задля цього його відкликав, адже поздоровити можна було й при Ронові та Герміоні. Проте Беґмен не поспішав відкривати, що має на думці. Гаррі помітив, як він поглядає у дзеркало на ґоблінів, що скоса крізь темряву спостерігали за ними обома.
— Просто кошмар, — тихо сказав Беґмен до Гаррі, помітивши, що той теж дивиться на ґоблінів. — Вони не дуже добре розмовляють англійською... Це так само, як на Кубку світу було з болгарами... Ті хоч могли спілкуватися на миґах, і люди їх розуміли. А ці белькочуть своєю ґоблідіґуцькою... Я знаю по-їхньому одне слово: бладвак. Це означає "ціпок". Я цього слова не вживаю, бо вони ще подумають, що я їх лякаю, — і він коротко, але голосно, реготнув.
— А що їм треба? — поцікавився Гаррі, продовжуючи позирати на ґоблінів, які не зводили з Беґмена очей.
— Ну, вони... — Беґмен раптом захвилювався. — Вони шукають Барті Кравча.
— Чого це вони шукають його тут? — запитав Гаррі. — Хіба він не в Лондоні, у міністерстві?
— Ну.. якщо казати по-правді, я не маю уявлення, де він, — сказав Беґмен. — Він мовби... перестав приходити на роботу. Його нема вже кілька тижнів. Молодий Персі, його помічник, каже, що Кравч хворий. Видно, він надсилає інструкції совою. Але, Гаррі, якщо можна, нікому про це не розповідай. Бо Ріта Скітер пхає носа скрізь, де лише можна, і я не сумніваюся, що вона розпише хворобу Барті як щось страшне. Ще напише, що він зник, як і Берта Джоркінз.
— А про Берту Джоркінз щось відомо? — спитав Гаррі.
— Ні, — відповів Беґмен, знову напружившись. — Авжеж, мої люди її шукають... ("Дуже вчасно," — подумав Гаррі.), — ...але все це так дивно. Вона точно прибула в Албанію — навіть зустрічалася там зі своєю троюрідною сестрою. Потім поїхала від сестри до тітки, на південь... І десь по дорозі безслідно зникла. Якби ж я знав, куди вона доїхала... Вона не з тих, що можуть просто переховуватися... Однак... Але чому це ми говоримо про ґоблінів та про Берту Джоркінз? Я ж так хотів тебе розпитати, — понизив він голос, — як там твої справи з золотим яйцем?
— Та... непогано, — нещиро відповів Гаррі.
Герміонине волосся знову стало пишним. Вона зізналася Гаррі, що вчора наклала на нього чималу кількість пригладжувального зілля. "Але робити таке щодня — забагато мороки", — сказала вона сухо, заправляючи за вуха неслухняні кучері.
Рон з Герміоною уклали мовчазну угоду не згадувати про свою сварку. Вони були одне з одним майже люб'язні, хоч і поводилися навдивовижу офіційно. Рон та Гаррі, не гаючи часу, розповіли Герміоні про підслухану ними розмову між мадам Максім та Геґрідом, але Герміону новина, що Геґрід — наполовину велетень, не шокувала так, як Рона.
— Я припускала, що це так, — знизала вона плечима. — Знала, що він не може бути чистокровним велетнем, адже вони мають приблизно по шість метрів зросту. Але якщо чесно, то вся ця істерія щодо них... Не можуть же вони всі бути жахливими... Це такі самі забобони, як і ті, що люди понавигадували про вовкулак... Звичайне сліпе упередження.
Видно було, що Рон хотів відповісти на це якось уїдливо, але, мабуть, не бажав ще однієї сварки, а тому вдовольнився лише недовірливим похитуванням головою — коли Герміона відвернулася.
Настав час подумати про домашні завдання, занедбані ними в перший тиждень канікул. Навіть тепер, коли Різдво минуло, всі почувалися розслаблено — всі, окрім Гаррі, що знову почав трохи нервувати.
З цього боку Різдва двадцять четверте лютого здавалося набагато ближчим, а він і досі й пальцем об палець не вдарив, щоб розгадати загадку, яку приховувало золоте яйце. Тепер щоразу, заходячи до спальні, він виймав з валізи яйце, відкривав його й уважно прислухався, сподіваючись, що цього разу що-небудь з'ясується. Він напружено думав, що, опріч тридцяти музичних пилок, нагадує йому цей звук, адже досі йому не доводилося чути нічого подібного. Він закривав яйце, енергійно його тряс і відкривав знову, щоб подивитися, чи не сталося якихось змін — але все залишалося, як було. Він намагався ставити яйцю запитання, намагався перекричати його виття, але нічогісінько не траплялося. Він навіть кидав яйце в інший куток кімнати, хоч і знав, що це не допоможе.
Гаррі не забув Седрикової підказки, але не хотів приймати його допомоги, бо ставився до нього вельми прохолодно. Так чи так, а йому здавалося, що коли Седрик справді хотів йому допомогти, то мав би висловлюватися точніше. Адже він тоді однозначно пояснив Седрикові, що їх чекає в першому завданні, — а Седрик, замість рівноцінної віддяки, порадив прийняти ванну. Такої нікчемної допомоги Гаррі не потребував. Особливо від того, хто розгулює коридорами з Чо. І тому, коли в перший день нового навчального півріччя він пішов на уроки, його гнітила не тільки вага книжок, пергаментів та пер, а ще й думка про яйце.
Сніг усе ще лежав товстою ковдрою. Коли вони прийшли на гербалогію, шибки оранжерей були такі запітнявілі, що крізь них нічого не було видно. Ніхто в таку погоду не згоряв від нетерпіння потрапити на урок догляду за магічними істотами, хоч, як сказав Рон, скрути добряче б усіх розігріли — або ганяючись за учнями, або стріляючи своїми задніми частинами з такою силою, що Геґрідова халупа загорілася б.
Коли вони підійшли до хатини, то побачили біля передніх дверей стару відьму з коротко підстриженим сивим волоссям та довгим гострим підборіддям.
— Ану швидше, дзвінок був п'ять хвилин тому, — гиркала вона, поки учні брели до неї по снігу.
— А ви хто? — запитав її Рон. — Де Геґрід?
— Я — професорка Граблі-Планка, — сказала відьма. — Я тимчасово викладатиму у вас догляд за магічними істотами.
— Де Геґрід? — голосно повторив Гаррі.
— Він нездужає, — коротко відповіла професорка Граблі-Планка.
Гаррі почув тихий неприємний смішок і обернувся. То підходив Драко Мелфой зі слизеринцями. Вони сяяли з радості і зовсім не дивувалися новій учительці.
— Сюди, будь ласка, — сказала професорка й рушила повз загороду з величезними бобатонськими кіньми. Гаррі, Рон та Герміона пішли за нею, озираючись на Геґрідову хатину, всі вікна якої були зашторені. Невже Геґрід лежав усередині, самотній і хворий?
— А що таке з Геґрідом? — спитав Гаррі, поспішаючи, щоб наздогнати професорку.
— Тебе це не стосується, — відрізала вона, наче вирішила, що він занадто допитливий.
— Якраз стосується, — палко вигукнув Гаррі. — Що з ним?
Професорка Граблі-Планка вдала, що не чує. Вони проминули загороду, в якій, збившись докупи від холоду, стояли бобатонські коні, і подалися до дерева на краю лісу, біля якого стояв прив'язаний великий і красивий єдиноріг. Дівчата побачили його й заохкали.
— Він такий чудовий! — прошепотіла Лаванда. — Де вона його взяла? Їх, кажуть, дуже важко вловити!
Єдиноріг був таким білим, що сніг довкола нього здавався сірим. Він бив землю золотими копитами і відкидав назад голову.
— Хлопці, близько не підходьте! — гарикнула професорка, простягла руку і з силою стримала Гаррі. — Вони, ці єдинороги, більше люблять жіночий дотик. Дівчата, вперед. Підступаємо обережно. Помаленьку...
Професорка з дівчатами повільно підходила до єдинорога, залишивши хлопців стояти біля загороди й спостерігати.
Коли Граблі-Планка відійшла так, що вже не могла їх почути, Гаррі обернувся до Рона:
— Як ти думаєш, що з ним? Невже скрут?..
— Карочє, Поттер, на нього ніхто не нападав, якщо ти так подумав, — спокійно промовив Мелфой. — Йому просто соромно показувати свою гидку мармизу.
— Що ти верзеш? — обурився Гаррі.
Мелфой запхав руку в кишеню мантії і витяг звідти складену сторінку газети.
— На, — сказав він. — Так не хотілося, Поттер, тебе засмучувати...
Він посміхався, дивлячись, як Гаррі, вихопивши сторінку, розгорнув її й почав читати. Рон, Шеймус, Дін та Невіл заглядали йому через плече. На сторінці була стаття з фотографією Геґріда, на якій він мав надзвичайно хитрий вираз обличчя.
ВЕЛЕТЕНСЬКА ПОМИЛКА ДАМБЛДОРА
Албус Дамблдор, дивакуватий директор Гоґвортської школи чарів та чаклунства, ніколи не боявся призначати на вчительські посади непевних осіб, повідомляє Ріта Скітер, наш спеціальний кореспондент. У вересні цього року він найняв Аластора Муді на прізвисько "Дикозор", сумнозвісного та невдатного колишнього аврора, щоб навчати дітей захисту від темних мистецтв. Це рішення викликало подив і нерозуміння в Міністерстві магії — до цього спричинилася добре відома звичка Муді нападати на всякого, хто в його присутності зробить необережний рух. Дикозор Муді, одначе, здається відповідальним і доброзичливим поряд з напівлюдиною, яку Дамблдор узяв викладати предмет, що називається "Догляд за магічними істотами".
Рубеус Геґрід зізнається, що в третьому класі був відрахований з Гоґвортсу. Відтоді він втішався посадою шкільного лісника, яку за ним закріпив Дамблдор. Однак торік Геґрід використав свій таємничий вплив на директора, щоб на додачу посісти ще й місце вчителя догляду за магічними істотами, відсунувши багатьох кваліфікованіших викладачів.
Тривогу викликають уже сам неймовірний зріст та страхітливий вигляд цього чоловіка. Геґрід використовує здобуту владу, щоб успішно залякувати учнів за допомогою потворних і небезпечних створінь. Поки Дамблдор дивиться на все крізь пальці, Геґрід уже встиг скалічити кількох учнів на своїх уроках, які, на думку багатьох, "дуже страшні".
"На мене напав гіпогриф, а мого друга Вінсента Креба боляче вкусив флоберв'як, — розповідає Драко Мелфой, учень четвертого класу. — Всі ми ненавидимо Геґріда, але боїмося щось сказати".
Одначе Геґрід не має наміру припиняти залякування. У розмові з репортером "Щоденного віщуна", яка відбулася минулого місяця, він підтвердив, що розводить створінь, котрих сам охрестив "вибухозадими скрутами". Це страшенно небезпечні гібриди мантикор та вогняних крабів. Створення нових порід магічних істот це, звісно, діяльність, яку вельми уважно відстежує відділ нагляду та контролю за магічними істотами. Втім, Геґрід, здається, вважає себе вищим за такі дрібні обмеження.
"Я просто розважався," — сказав він перед тим, як різко змінити тему.
І це ще не все. "Щоденний віщун" має неспростовні свідчення, що Геґрід не чистокровний чарівник, якого він завжди з себе вдавав. Насправді він навіть не людина. Його мати, як ми виявили, не хто інша, як велетка Фрідвульфа, місце перебування якої зараз невідоме.
Кровожерливі та жорстокі, велети довели себе до вимирання, воюючи одні з одними протягом минулого століття. Жменька їх приєдналася до Того-Кого-Не-Можна-Називати і була відповідальна за найстрашніші масові нищення маґлів під час розв'язаного ним терору. Дуже багатьох велетнів, що служили Тому-Кого-Не-Можна-Називати, винищили аврори, проте Фрідвульфи поміж них не було. Можливо, вона втекла в одну з громад велетнів, що й досі існують десь у горах за кордоном.
Якщо судити з витівок сина Фрідвульфи на уроках догляду за магічними істотами, то все вказує на те, що він успадкував жорстоку вдачу своєї матінки.
І от чудернацький поворот: відомо, що Геґрід завів близьку дружбу з хлопчиком, котрий позбавив Відомо-Кого могутності, — тим самим примусивши Геґрідову матір, як і решту прибічників Відомо-Кого, переховуватися. Можливо, Гаррі Поттеру невідома неприємна правда про його гігантського товариша, проте Албус Дамблдор зобов'язаний запевнити всіх, що і Поттер, і його друзі попереджені про небезпеку, пов'язану з напіввелетнями.
Гаррі дочитав і глянув на Рона, що стояв з відкритим від подиву ротом.
— Як вона довідалася? — прошепотів він.
Але Гаррі турбувало не це.
— Що ти мав на увазі — "Всі ми ненавидимо Геґріда"? — накинувся він на Мелфоя. — І що це за маячня, що його боляче покусав флоберв'як? — він тицьнув пальцем на Креба. — У них навіть зубів немає!
Креб гиготів, вочевидь, вельми собою вдоволений.
— Карочє, думаю, тепер учительській кар'єрі цього виродка гаплик, — сказав Мелфой, сяючи очима. — Напіввелетень... А я думав, що він замолоду проковтнув пляшчину косторосту... Мамусям і татусям це не сподобається... Вони переживатимуть, що він згамає їхніх бідолашних діточок, ха-ха-ха...
— Та ти!..
— Гей, ви там! Попрошу уваги! — долинув до хлопців голос професорки Граблі-Планки.
Дівчата гладили єдинорога, тісно його обступивши.
Гаррі був такий розлючений, що сторінка "Щоденного віщуна" тремтіла у нього в руках. Коли він, нічого не бачачи, обернувся до єдинорога, професорка перелічувала вголос, щоб хлопцям теж було чути, його численні магічні властивості.
— Сподіваюся, ця жінка залишиться! — сказала Парваті Патіл, коли урок закінчився й вони всі йшли до замку на обід. — Це більше схоже на догляд за магічними істотами... Єдинороги — то справді магічні створіння, це не якісь там потвори...
— А як же Геґрід? — зі злістю спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах.
— А що з ним? — незворушним голосом обізвалася Парваті. — Нехай і далі собі лісникує.
Після балу Парваті поводилася з Гаррі дуже холодно. Він розумів, що мав би вділити їй тоді трохи більше уваги, але, здавалося, що вона й так непогано провела час. Вона розповідала всім, хто її слухав, що домовилася наступної суботи зустрітися в Гоґсміді з бобатонським хлопцем.
— Це був справді хороший урок, — сказала Герміона, коли вони зайшли до Великої зали. — Я не знала й половини того, що професорка Граблі-Планка розповіла нам про єдино...
— Ось подивися! — Гаррі тицьнув їй під носа статтю зі "Щоденного віщуна".
Герміона читала, і її очі все більше округлювалися. Її реакція була така самісінька, як і Ронова:
— Звідки ця гидомирна Скітерка довідалася? Невже Геґрід сам їй розповів?
— Ні, — відказав Гаррі, йдучи до ґрифіндорського стола й люто гепаючись на стілець. — Він же навіть нам ніколи про це не розповідав! Думаю, вона розсердилася, коли він не дав їй про мене ніякої чорнухи, а тому повинюхувала все, щоб насолити йому самому...
— Може, вона чула, як він на балу розповідав про це мадам Максім, — тихо сказала Герміона.
— Ми б її в саду побачили! — додав Рон. — І взагалі, їй не можна більше приходити до школи — Геґрід казав, що Дамблдор їй заборонив...
— Може, вона має плаща-невидимку, — сказав Гаррі, накладаючи собі на тарілку запеченої курки і зі злості розбризкуючи підливу. — Це в її стилі — ховатися в кущах і підслуховувати людей.
— Це, до речі, і у вашому з Роном стилі також, — зауважила Герміона.
— Ми не хотіли його підслуховувати! — обурено вигукнув Рон. — Так вийшло! Ми нічого не могли вдіяти! От дурний наївняк — розповідати про свою матір-велетку там, де його всі можуть почути!
— Треба до нього сходити, — запропонував Гаррі. — Увечері, після віщування. Треба йому сказати, як ми всі хочемо його повернення... А ти, до речі, хочеш? — гостро спитав він Герміону.
— Ну, не вдаватиму, що це було погано — хоч раз побувати на нормальному уроці з догляду за магічними істотами, але я справді хочу, щоб Геґрід повернувся. Авжеж, хочу! — швиденько проказала Герміона, злякавшись грізного погляду Гаррі.
Тому після вечері вони втрьох знову попрямували засніженою галявиною до Геґрідової хатини. На їхній стук обізвався громовим гавкотом Іклань.
— Геґріде, це ми! — закричав Гаррі, гатячи у двері. — Відчиняй!
Ніхто не відповідав. Вони чули, як Іклань шкребеться об одвірок, повискуючи, але двері не відчинялися. Вони грюкали ще хвилин з десять, Рон постукав навіть у вікно, та ніхто не озвався.
— Чому він нас уникає? — здивувалася Герміона, коли вони врешті-решт здалися й рушили до замку. — Невже він думає, що нам не все одно, якого він роду?
Та схоже було, що не все одно Геґрідові. Цілий тиждень він нікому не з'являвся на очі. Його не було за вчительським столом під час трапез, ніхто не бачив, як він виконував свої обов'язки лісника, а уроки з догляду за магічними істотами й далі вела професорка Граблі-Планка. Мелфой зловтішався за кожної нагоди.
— Ну що, страждаєте за своїм непородистим дружбаном? — шепотів він до Гаррі, коли поблизу був хтось із учителів, щоб Гаррі не міг з ним поквитатися. — Тіпа, скучили за людиною-слоном?..
У середині січня планувалися відвідини Гоґсміда. Герміона страшенно здивувалася, довідавшись, що Гаррі теж зібрався йти.
— Я думала, ти скористаєшся нагодою, коли у вітальні буде тихо, — сказала вона. — Тобі треба розібратися з яйцем.
— Здається, я вже розібрався, — збрехав Гаррі.
— Справді? — вразилася Герміона. — Молодець!
Гаррі відчув докори сумління, але змусив себе не звертати на них уваги. Він ще мав місяць і тиждень, щоб розгадати загадку яйця — а це море часу... А якщо він піде до Гоґсміду, то може там зустріне Геґріда й переконає його повернутися.
У суботу вони втрьох покинули замок і попрямували холодною й мокрою галявиною до загорожі. Проминаючи пришвартований на озері дурмстрензький корабель, вони побачили Віктора Крума, що вийшов на палубу в самих плавках. Він був дуже худий, але набагато міцніший, ніж здавався, бо, видряпавшись на борт корабля, витяг руки й пірнув у озеро.
— Та він ненормальний! — вигукнув Гаррі, дивлячись на темну голову Крума, що вигулькнула з води посеред озера. — Вода, мабуть, крижана — це ж січень!
— Там, звідки він приїхав, набагато холодніше, — зауважила Герміона. — Мені здається, йому нормально.
— Але ж у воді велетенський кальмар! — сказав Рон. Його голос не звучав стурбовано — навпаки, в ньому вчувалася надія. Герміона помітила це й спохмурніла.
— Знаєте, він дуже хороший, — сказала вона. — Він зовсім не такий, як ви думаєте. Що з того, що він з Дурмстренґу? Він мені казав, що тут йому подобається набагато більше.
Рон нічого не відповів. Після балу він не згадував про Віктора Крума, але на другий день після Різдва Гаррі знайшов під своїм ліжком крихітну руку, здається, відламану від мініатюрної фігурки, вбраної в болгарську мантію для квідичу.
Гаррі зосереджено шукав хоч якихось ознак присутності Геґріда, поки вони брели по змішаному з болотом талому снігу Високою вулицею. Переконавшись, що Геґріда немає в жодній крамниці, Гаррі запропонував зайти в "Три мітли".
У шинку, як завжди, було повно людей. Але Гаррі вистачило одного швидкого погляду, щоб визначити — Геґріда немає й тут. З тяжким серцем він підійшов разом з Роном та Герміоною до шинквасу, замовив у мадам Розмерти три маслопива й похмуро подумав, що з таким самим успіхом можна було залишитися в замку й слухати виття золотого яйця.
— Він хоч коли-небудь буває у себе в кабінеті? — раптом прошепотіла Герміона. — Дивіться!
Вона показала на дзеркало за шинквасом, і Гаррі побачив, що воно віддзеркалює Лудо Беґмена, що сидить у темному кутку зі зграєю ґоблінів. Беґмен щось казав їм стишеною скоромовкою, а ґобліни сиділи зі зловісним виглядом, схрестивши на грудях руки.
Це справді дивно, подумав Гаррі, що Беґмен сидить у "Трьох мітлах" у вихідний день, коли не відбувалося ніяких змагань, і тому не треба було виконувати функції судді. Він спостерігав за Беґменом у дзеркалі. Той знову був напружений, як і тієї ночі в лісі, перед появою Чорної мітки. Раптом Беґмен кинув погляд на шинквас, помітив Гаррі й підвівся.
Гаррі почув, як він безцеремонно кинув ґоблінам:
— На хвилинку, на хвилинку! — і поспішив до Гаррі, знову посміхаючись своєю хлоп'ячою усмішкою.
— Гаррі! — вигукнув він. — Як ся маєш? Я так і думав, що тебе зустріну! Все гаразд?
— Усе прекрасно, дякую, — відповів Гаррі.
— Гаррі, можна з тобою поговорити віч-на-віч? — напружено запитав Беґмен. — Ви не могли б на секунду відійти?
— Звичайно, — сказав Рон, і вони з Герміоною відійшли, шукаючи вільний стіл.
Беґмен повів Гаррі вздовж шинквасу, у найвіддаленіший від мадам Розмерти куток.
— Гаррі, я просто хотів ще раз привітати тебе з шикарним виступом проти рогохвістки, — сказав Беґмен. — То було супер!
— Дякую, — відповів Гаррі, розуміючи, що Беґмен не задля цього його відкликав, адже поздоровити можна було й при Ронові та Герміоні. Проте Беґмен не поспішав відкривати, що має на думці. Гаррі помітив, як він поглядає у дзеркало на ґоблінів, що скоса крізь темряву спостерігали за ними обома.
— Просто кошмар, — тихо сказав Беґмен до Гаррі, помітивши, що той теж дивиться на ґоблінів. — Вони не дуже добре розмовляють англійською... Це так само, як на Кубку світу було з болгарами... Ті хоч могли спілкуватися на миґах, і люди їх розуміли. А ці белькочуть своєю ґоблідіґуцькою... Я знаю по-їхньому одне слово: бладвак. Це означає "ціпок". Я цього слова не вживаю, бо вони ще подумають, що я їх лякаю, — і він коротко, але голосно, реготнув.
— А що їм треба? — поцікавився Гаррі, продовжуючи позирати на ґоблінів, які не зводили з Беґмена очей.
— Ну, вони... — Беґмен раптом захвилювався. — Вони шукають Барті Кравча.
— Чого це вони шукають його тут? — запитав Гаррі. — Хіба він не в Лондоні, у міністерстві?
— Ну.. якщо казати по-правді, я не маю уявлення, де він, — сказав Беґмен. — Він мовби... перестав приходити на роботу. Його нема вже кілька тижнів. Молодий Персі, його помічник, каже, що Кравч хворий. Видно, він надсилає інструкції совою. Але, Гаррі, якщо можна, нікому про це не розповідай. Бо Ріта Скітер пхає носа скрізь, де лише можна, і я не сумніваюся, що вона розпише хворобу Барті як щось страшне. Ще напише, що він зник, як і Берта Джоркінз.
— А про Берту Джоркінз щось відомо? — спитав Гаррі.
— Ні, — відповів Беґмен, знову напружившись. — Авжеж, мої люди її шукають... ("Дуже вчасно," — подумав Гаррі.), — ...але все це так дивно. Вона точно прибула в Албанію — навіть зустрічалася там зі своєю троюрідною сестрою. Потім поїхала від сестри до тітки, на південь... І десь по дорозі безслідно зникла. Якби ж я знав, куди вона доїхала... Вона не з тих, що можуть просто переховуватися... Однак... Але чому це ми говоримо про ґоблінів та про Берту Джоркінз? Я ж так хотів тебе розпитати, — понизив він голос, — як там твої справи з золотим яйцем?
— Та... непогано, — нещиро відповів Гаррі.