Страница:
— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.
Сіріус кинув на нього сердитий погляд.
— Байдуже... Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?
Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.
— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.
Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.
Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.
— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже... напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.
— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.
— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар'єрі... Персі дуже честолюбний...
Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.
— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить... Уяви собі — харчуватися щурами.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —
Сіріус кинув на нього сердитий погляд.
— Байдуже... Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?
Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.
— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.
Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.
Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.
— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже... напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.
— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.
— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар'єрі... Персі дуже честолюбний...
Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.
— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить... Уяви собі — харчуватися щурами.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —
Божевілля містера Кравча
У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.
Ельфи-домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.
— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.
— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.
— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.
— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.
Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.
— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.
— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.
— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.
— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.
— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.
— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.
— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.
Та Добі похитав головою:
— Для ельфів-домовиків дуже міцний, паничу..
Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.
— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.
— Агов, Вінкі! — Гаррі раптом сяйнула одна ідея. Він підійшов до ельфині й нахилився над нею, — ти не знаєш, що сталося з містером Кравчем? Він перестав з'являтися на Тричаклунському турнірі.
Очі Вінкі заблищали. Її величезні зіниці втупилися в Гаррі. Вона знову трохи хитнулася, а тоді сказала:
— Хазяїн перестати — гик! — приходити?
— Еге ж, — підтвердив Гаррі, — ми його не бачили ще з першого завдання. У "Щоденному віщуні" пишуть, що він захворів.
Вінкі похиталася ще трохи, дивлячись на Гаррі затуманеним поглядом.
— Хазяїн — гик! — хворий? — Її нижня губа затремтіла.
— Ми не певні, чи це правда, — швидко додала Герміона.
— Хазяїнові потрібна його — гик! — Вінкі! — запхинькала ельфиня. — Хазяїн не подужати — гик! — робити все — гик! — сам...
— Вінкі, інші люди самі собі дають раду з домашніми клопотами, — строго промовила Герміона.
— Вінкі — гик! — робити не лише — гик! — домашню роботу для містера Кравча! — обурено запищала Вінкі, розхитуючись іще більше й розливаючи маслопиво на брудну блузку. — Хазяїн — гик! — довіряти Вінкі — гик! — найважливіші — гик! — найтаємніші...
— Що? — спитав Гаррі.
Але Вінкі сильно затрясла головою, вихлюпнувши на себе ще більше маслопива.
— Вінкі берегти — гик! — хазяїнові таємниці, — войовничо сказала вона і захиталася ще дужче, суворо дивлячись на Гаррі перекошеними очима. — Ви — гик! — пхати носа, от.
— Вінкі не повинна так розмовляти з Гаррі Поттером! — гнівно сказав Добі. — Гаррі Поттер сміливий і шляхетний, і ніколи не пхає носа в чужі справи!
— Він пхати носа — гик! — в особисті й таємні справи — гик! — мого хазяїна — гик! Вінкі — хороша ельфиня-домовичка — гик! — Вінкі тримати язика за зубами — гик! Люди намагатися — гик! — підглядати й пхати свої носи — гик! — повіки Вінкі опустилися й вона несподівано зіслизнула з табурета, впала перед каміном і голосно захропла. Порожня пляшка з-під маслопива відкотилася по викладеній плиткою підлозі.
З півдесятка ельфів поспішили до Вінкі. Їхні обличчя кривилися від огиди. Один підняв пляшку, а інші накрили Вінкі картатою чорно-білою скатертиною, щоб її ніхто не бачив.
— Нам дуже прикро, що вам довелося це побачити! — пропищав найближчий ельф, хитаючи головою з дуже присоромленим виглядом. — Маємо надію, що ви не подумаєте, ніби ми всі такі, як ця Вінкі!
— Вона дуже нещасна! — розсердилася Герміона. — Краще б ви її підбадьорили, а не накривали скатертиною!
— Просимо вибачення, панночко, — знову низько вклонився ельф-домовик, — однак ельфи-домовики не мають права бути нещасними тоді, як треба працювати й обслуговувати господарів.
— Ох, заради всього святого! — ще більше розгнівалася Герміона. — Послухайте мене всі! Ви маєте таке саме право бути нещасливими, як і чарівники! Ви маєте право на платню, на вихідні, на пристойний одяг, ви не повинні робити все, що вам наказують! Погляньте на Добі!
— Будь ласка, панночко, не вплутуйте Добі, — перелякано пробурмотів той. Веселі усмішки раптом позникали з личок ельфів. Вони дивилися на Герміону так, наче перед ними стояла небезпечна психопатка.
— Ми принесли ще харчів! — запищав один ельф під ліктем у Гаррі й тицьнув йому в руки великий шмат шинки, дванадцять тістечок та фрукти. — Бувайте!
Ельфи-домовики оточили Гаррі, Рона та Герміону і, штурхаючи їх у спини крихітними кулачками, почали випихати з кухні.
— Дякую за шкарпетки, паничу Гаррі Поттер! — сумно гукнув від каміна Добі, стоячи біля накритої скатертиною Вінкі.
— Герміоно, ти просто не можеш втримати язика за зубами! — гнівно сказав Рон, коли за ними, грюкнувши, зачинилися кухонні двері. — Тепер вони не захочуть, щоб ми до них приходили! А ми могли б вивідати у Вінкі про Кравча!
— Наче ти цим переймаєшся! — зіронізувала Герміона. — Ти сюди любиш приходити лише заради їжі!
Візит на кухню зіпсував увесь день. Гаррі так втомила Ронова й Герміонина гризня, що він узяв харчі для Сіріуса і сам піднявся до соварні.
Крихітна Левконія не подужала б віднести на гору біля Гоґсміда цілий шмат шинки, тому Гаррі вирішив, що їй допоможуть дві шкільні сипухи. Вони вилетіли у вечірні сутінки, несучи втрьох один величезний пакунок, і вигляд у них від цього був дуже дивний. Гаррі сперся на підвіконня і дивився їм услід. Потім оглянув шкільні угіддя, верхівки дерев Забороненого лісу та вітрила дурмстрензького корабля. Крізь кільця диму, що здіймався з димаря Геґрідової халупи, пролетів пугач, підлетів до соварні, облетів навколо й зник з очей. Придивившись, Гаррі побачив Геґріда, що завзято копав землю перед своєю хатиною. Схоже було на те, що він скопував нові грядки для овочів. Поки Гаррі придивлявся, з бобатонської карети вийшла мадам Максім і підійшла до Геґріда. Здавалося, вона намагається втягти його в розмову. Геґрід сперся на лопату, але, очевидно, не виявив особливої охоти підтримувати бесіду, бо мадам Максім дуже скоро вернулася до карети.
Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.
Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.
— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.
— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила "Щоденного віщуна". Набридло довідуватися про все від слизеринців.
— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило...
Одна з сов опускалася до Герміони.
— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це...
Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.
— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови. Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.
— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.
— Що сталося? — спитав Рон.
— Це... ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі "Щоденного віщуна".
Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто-зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з'явилися великі жовті пухирі.
— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.
— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.
— Негайно йди в лікарню, — сказав Гаррі, коли сови знялися в повітря, — ми скажемо професорці Спраут, де ти...
— Я ж її попереджав! — зітхнув Рон після того, як Герміона, притискаючи руки до грудей, вибігла з Великої зали. — Я ж казав, щоб не дратувала Ріту Скітер! Ось подивися... — Він прочитав ще один лист із тих, що покинула на столі Герміона. — "Я прочитала у "Відьомському тижневику", як ти обманюєш Гаррі Поттера — а він уже й так зазнав доволі лиха. Тому, щойно знайду великого конверта, нашлю на тебе вроки". От халепа! Доведеться їй стерегтися.
На гербалогію Герміона не з'явилася. Коли Гаррі й Рон вийшли з оранжереї і пішли на урок догляду за магічними істотами, то помітили Мелфоя, Креба й Ґойла, що вийшли з замку і спускалися кам'яними сходами. Пенсі Паркінсон, ідучи за ними, хихотіла й перешіптувалася з іншими слизеринськими дівчатами. Перехопивши погляд Гаррі, Пенсі крикнула:
— Поттер, ти що, порвав зі своєю подружкою? Чому вона на сніданку так засмутилася?
Гаррі вдав, що не чує. Він не хотів, щоб вона зраділа, довідавшись, якого лиха накоїла стаття у "Відьомському тижневику".
Геґрід, який на минулому уроці попередив, що вони завершують тему єдинорогів, чекав на учнів біля своєї хатини. Біля нього стояло кілька відкритих ящиків. Серце в Гаррі ледь не зупинилося — невже вилупився ще один скрут? Та коли він підійшов ближче й зазирнув у ящики, то побачив там пухнастих чорних істот з довгими рильцями й напрочуд пласкими, наче лопатки, передніми лапками. Істотки кліпали очицями, дивлячись на учнів і щиро дивуючись такій увазі.
— Се ніфлери, — сказав Геґрід, коли всі учні зібралися. — Вони жиют переважно в шахтах. І люблят усьо блискуче... дивіться...
Один ніфлер раптом підстрибнув і спробував укусити Пенсі Паркінсон за руку. Вона верескнула й відскочила.
— Вони файно вміют шукати коштовності, — радісно повідомив Геґрід. — Я подумав, що ми нинька добре си порозважаємо. Видите отам? — Він показав на велику свіжоскопану грядку, яку копав якраз тоді, як Гаррі спостерігав за ним з вікна. — Я запорпав там золоті монетки. Маю приз для того, чий ніфлер випорпає їх найбільше. Тілько поскидайте з себе всі прикраси, виберіт ніфлера і приготуйтеся.
Гаррі зняв свого зіпсованого годинника, що його носив за звичкою, і заховав у кишеню. Тоді вибрав ніфлера. Тваринка встромила довге рильце Гаррі у вухо й почала захоплено принюхуватися. Її так і кортіло пригорнути до себе.
— Заждіт, — сказав Геґрід, зазираючи в ящик. — Ще їден ніфлер зоставси... Кого бракує? Де Герміона?
— Вона мусила піти до лікарні, — сказав Рон.
— Потім пояснимо, — пробурмотів Гаррі — Пенсі Паркінсон уважно прислухалася.
Вони так ще не веселилися на жодному уроці догляду за магічними істотами. Ніфлери пірнали в землю й вистрибували з землі, наче з-під води. Коли-не-коли якась із тваринок підбігала до свого учня й кидала йому в долоні золоту монетку. Ронів ніфлер діяв особливо проворно, дуже швидко наповнивши його пригорщі золотом.
— Геґріде, а можна його купити собі як домашню тваринку? — захоплено поцікавився Рон, коли ніфлер знову пірнув, обсипавши його мантію землею.
— Роне, твоя мамця не дуже би си втішила, — усміхнувся Геґрід. — Ці ніфлери нищать будинки. Мені си здає, шо вони зібрали вже майже всі монетки, — додав він, обходячи грядку. — Я запорпав тілько сто. О, Герміона!
З перебинтованими руками й нещасним виразом обличчя Герміона прошкувала до них галявиною. Пенсі Паркінсон пильно до неї придивлялася.
— Ану перевірмо, як вам то вдалося! — сказав Геґрід. — Полічіть свої монетки! Ґойле, то не є мудро їх красти, — додав він і його чорні очі звузилися. — Се золото леприконів. Воно зникає по кількох годинах.
Ґойл, набурмосившись, спорожнив кишені. Виявилося, що найуспішнішим шукачем був Ронів ніфлер, тож Геґрід нагородив Рона величезною плиткою "чоколяди" з "Медових руць". Пролунав дзвінок, закликаючи всіх на обід. Увесь клас, окрім Гаррі, Рона й Герміони, подався до замку. Друзі ж залишилися, щоб допомогти Геґрідові повкладати ніфлерів у ящики. Гаррі помітив, що мадам Максім спостерігає за ними з вікна карети.
— Герміоно, що си стало з твоїми руками? — стурбовано спитав Геґрід.
Герміона розповіла про злі листи, які отримала сьогодні вранці, і про конверт, наповнений гноєм бубо-трубів.
— А-а-а, не журиси, — заспокоїв її Геґрід. — Я так само діставав такі письма, коли Ріта Скітер написала про мою мамцю. "Ви справжній монстр і вас треба знищити"; "Ваша мати вбивала невинних людей, і якби ви мали хоч краплю гідності, то давно б уже кинулися в озеро".
— Не може бути! — вражено вигукнула Герміона.
— Ага, — сказав Геґрід, відсуваючи ящики з ніфлерами до стіни. — То пишут тілько вар'яти, Герміоно. Не розкривай більше тотих листів, коли будуть приходити. Кидай відразу до вогню.
— Ти пропустила дуже цікавий урок, — сказав Гаррі Герміоні, коли вони поверталися до замку. — Ніфлери такі милі, правда, Роне?
Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.
— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?
— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?
— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.
— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?
Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.
— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.
Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.
— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.
— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?
— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх "Гармат із Чадлі".
— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.
Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:
— Жахливо бути бідним.
Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.
— Дурниці, — Рон і далі дивився на картоплю. — Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!
— Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, — пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:
— Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, — вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. — Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! — вона аж спалахнула зі злості. — Чого б це мені не коштувало — але я їй помщуся!
— Усе стихне, якщо не звертати уваги, — сказав він Герміоні. — Людям це швидко обридне, як і тоді, коли вона писала про мене минулого разу...
— Я хочу знати, як вона підслуховує особисті розмови, якщо їй заборонено бувати на території школи! — сердито сказала Герміона.
Вона затрималася після уроку захисту від темних мистецтв, щоб дещо спитати в професора Муді. Решта учнів ледве дочекалися перерви. Муді дав їм таку важку контрольну з протидії закляттям, що багато хто тепер дмухав на дрібні порізи й опіки. Гаррі трапився нелегкий випадок вухосмички, і тому, виходячи з класу, він мусив притримувати вуха руками.
— Ріта точно не використовує плащ-невидимку! — задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. — Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!
— Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? — спитав Рон.
— Неможливо! — відрубала Герміона. — Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!
— Може, вона підклала тобі жучка, — припустив Гаррі.
— Жучка? — не зрозумів Рон. — Це як? Бліх напустила?
Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.
Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:
— Чи ви колись прочитаєте "Історію Гоґвортсу"?
— А навіщо? — здивувався Рон. — Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.
— Усі ці замінники магії, які використовують маґли — електрика, комп'ютери, радари, — у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по-іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...
— Невже в нас нема інших проблем? — запитав її Рон. — До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?
— Я не прошу вас мені допомагати! — огризнулася Герміона. — Я сама це зроблю!
І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.
— Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків "Я ненавиджу Ріту Скітер", — сказав Рон.
На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то — постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.
Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.
— Роне, твоя мама часом не читає "Відьомського тижневика"? — тихо спитала Герміона.
— Читає, — відповів Рон з набитим цукерками ротом. — Передплачує заради рецептів.
Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.
— Не хочеш подивитися, що написав Персі? — скоромовкою спитав її Гаррі.
Лист Персі був короткий і роздратований.
— Поттере, сьогодні о дев'ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.
Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.
— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.
— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.
Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.
— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.
Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.
— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.
— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.
Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.
— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?
На мить запала мовчанка.
— Лабіринт, — пробурмотів Крум.
— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.
Ельфи-домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.
— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.
— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.
— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.
— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.
Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.
— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.
— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.
— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.
— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.
— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.
— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.
— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.
Та Добі похитав головою:
— Для ельфів-домовиків дуже міцний, паничу..
Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.
— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.
— Агов, Вінкі! — Гаррі раптом сяйнула одна ідея. Він підійшов до ельфині й нахилився над нею, — ти не знаєш, що сталося з містером Кравчем? Він перестав з'являтися на Тричаклунському турнірі.
Очі Вінкі заблищали. Її величезні зіниці втупилися в Гаррі. Вона знову трохи хитнулася, а тоді сказала:
— Хазяїн перестати — гик! — приходити?
— Еге ж, — підтвердив Гаррі, — ми його не бачили ще з першого завдання. У "Щоденному віщуні" пишуть, що він захворів.
Вінкі похиталася ще трохи, дивлячись на Гаррі затуманеним поглядом.
— Хазяїн — гик! — хворий? — Її нижня губа затремтіла.
— Ми не певні, чи це правда, — швидко додала Герміона.
— Хазяїнові потрібна його — гик! — Вінкі! — запхинькала ельфиня. — Хазяїн не подужати — гик! — робити все — гик! — сам...
— Вінкі, інші люди самі собі дають раду з домашніми клопотами, — строго промовила Герміона.
— Вінкі — гик! — робити не лише — гик! — домашню роботу для містера Кравча! — обурено запищала Вінкі, розхитуючись іще більше й розливаючи маслопиво на брудну блузку. — Хазяїн — гик! — довіряти Вінкі — гик! — найважливіші — гик! — найтаємніші...
— Що? — спитав Гаррі.
Але Вінкі сильно затрясла головою, вихлюпнувши на себе ще більше маслопива.
— Вінкі берегти — гик! — хазяїнові таємниці, — войовничо сказала вона і захиталася ще дужче, суворо дивлячись на Гаррі перекошеними очима. — Ви — гик! — пхати носа, от.
— Вінкі не повинна так розмовляти з Гаррі Поттером! — гнівно сказав Добі. — Гаррі Поттер сміливий і шляхетний, і ніколи не пхає носа в чужі справи!
— Він пхати носа — гик! — в особисті й таємні справи — гик! — мого хазяїна — гик! Вінкі — хороша ельфиня-домовичка — гик! — Вінкі тримати язика за зубами — гик! Люди намагатися — гик! — підглядати й пхати свої носи — гик! — повіки Вінкі опустилися й вона несподівано зіслизнула з табурета, впала перед каміном і голосно захропла. Порожня пляшка з-під маслопива відкотилася по викладеній плиткою підлозі.
З півдесятка ельфів поспішили до Вінкі. Їхні обличчя кривилися від огиди. Один підняв пляшку, а інші накрили Вінкі картатою чорно-білою скатертиною, щоб її ніхто не бачив.
— Нам дуже прикро, що вам довелося це побачити! — пропищав найближчий ельф, хитаючи головою з дуже присоромленим виглядом. — Маємо надію, що ви не подумаєте, ніби ми всі такі, як ця Вінкі!
— Вона дуже нещасна! — розсердилася Герміона. — Краще б ви її підбадьорили, а не накривали скатертиною!
— Просимо вибачення, панночко, — знову низько вклонився ельф-домовик, — однак ельфи-домовики не мають права бути нещасними тоді, як треба працювати й обслуговувати господарів.
— Ох, заради всього святого! — ще більше розгнівалася Герміона. — Послухайте мене всі! Ви маєте таке саме право бути нещасливими, як і чарівники! Ви маєте право на платню, на вихідні, на пристойний одяг, ви не повинні робити все, що вам наказують! Погляньте на Добі!
— Будь ласка, панночко, не вплутуйте Добі, — перелякано пробурмотів той. Веселі усмішки раптом позникали з личок ельфів. Вони дивилися на Герміону так, наче перед ними стояла небезпечна психопатка.
— Ми принесли ще харчів! — запищав один ельф під ліктем у Гаррі й тицьнув йому в руки великий шмат шинки, дванадцять тістечок та фрукти. — Бувайте!
Ельфи-домовики оточили Гаррі, Рона та Герміону і, штурхаючи їх у спини крихітними кулачками, почали випихати з кухні.
— Дякую за шкарпетки, паничу Гаррі Поттер! — сумно гукнув від каміна Добі, стоячи біля накритої скатертиною Вінкі.
— Герміоно, ти просто не можеш втримати язика за зубами! — гнівно сказав Рон, коли за ними, грюкнувши, зачинилися кухонні двері. — Тепер вони не захочуть, щоб ми до них приходили! А ми могли б вивідати у Вінкі про Кравча!
— Наче ти цим переймаєшся! — зіронізувала Герміона. — Ти сюди любиш приходити лише заради їжі!
Візит на кухню зіпсував увесь день. Гаррі так втомила Ронова й Герміонина гризня, що він узяв харчі для Сіріуса і сам піднявся до соварні.
Крихітна Левконія не подужала б віднести на гору біля Гоґсміда цілий шмат шинки, тому Гаррі вирішив, що їй допоможуть дві шкільні сипухи. Вони вилетіли у вечірні сутінки, несучи втрьох один величезний пакунок, і вигляд у них від цього був дуже дивний. Гаррі сперся на підвіконня і дивився їм услід. Потім оглянув шкільні угіддя, верхівки дерев Забороненого лісу та вітрила дурмстрензького корабля. Крізь кільця диму, що здіймався з димаря Геґрідової халупи, пролетів пугач, підлетів до соварні, облетів навколо й зник з очей. Придивившись, Гаррі побачив Геґріда, що завзято копав землю перед своєю хатиною. Схоже було на те, що він скопував нові грядки для овочів. Поки Гаррі придивлявся, з бобатонської карети вийшла мадам Максім і підійшла до Геґріда. Здавалося, вона намагається втягти його в розмову. Геґрід сперся на лопату, але, очевидно, не виявив особливої охоти підтримувати бесіду, бо мадам Максім дуже скоро вернулася до карети.
Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.
* * *
До сніданку наступного дня поганий настрій Рона та Герміони розвіявся. На щастя, не справдилися похмурі Ронові пророцтва щодо ображених Герміоною ельфів-домовиків, які подаватимуть на ґрифіндорський стіл зіпсовану й несмачну їжу. Бекон, яйця та копчена риба були такими ж смачними, як завжди.Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.
— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.
— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила "Щоденного віщуна". Набридло довідуватися про все від слизеринців.
— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило...
Одна з сов опускалася до Герміони.
— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це...
Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.
— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови. Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.
— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.
— Що сталося? — спитав Рон.
— Це... ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі "Щоденного віщуна".
Ти оГиДНе дівЧиСько. ГаРРі ПоттЕр ваРтИЙ КращоЇ. пОверТаЙся зВІдки з'яВИлаСя маҐелко.— Вони всі такі! — з відчаєм сказала Герміона, розкриваючи листи один за одним. — "Гаррі Поттер може знайти собі кращу, ніж ти...", "Тебе треба зварити у жаб'ячій ікрі..." Ой!
Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто-зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з'явилися великі жовті пухирі.
— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.
— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.
— Негайно йди в лікарню, — сказав Гаррі, коли сови знялися в повітря, — ми скажемо професорці Спраут, де ти...
— Я ж її попереджав! — зітхнув Рон після того, як Герміона, притискаючи руки до грудей, вибігла з Великої зали. — Я ж казав, щоб не дратувала Ріту Скітер! Ось подивися... — Він прочитав ще один лист із тих, що покинула на столі Герміона. — "Я прочитала у "Відьомському тижневику", як ти обманюєш Гаррі Поттера — а він уже й так зазнав доволі лиха. Тому, щойно знайду великого конверта, нашлю на тебе вроки". От халепа! Доведеться їй стерегтися.
На гербалогію Герміона не з'явилася. Коли Гаррі й Рон вийшли з оранжереї і пішли на урок догляду за магічними істотами, то помітили Мелфоя, Креба й Ґойла, що вийшли з замку і спускалися кам'яними сходами. Пенсі Паркінсон, ідучи за ними, хихотіла й перешіптувалася з іншими слизеринськими дівчатами. Перехопивши погляд Гаррі, Пенсі крикнула:
— Поттер, ти що, порвав зі своєю подружкою? Чому вона на сніданку так засмутилася?
Гаррі вдав, що не чує. Він не хотів, щоб вона зраділа, довідавшись, якого лиха накоїла стаття у "Відьомському тижневику".
Геґрід, який на минулому уроці попередив, що вони завершують тему єдинорогів, чекав на учнів біля своєї хатини. Біля нього стояло кілька відкритих ящиків. Серце в Гаррі ледь не зупинилося — невже вилупився ще один скрут? Та коли він підійшов ближче й зазирнув у ящики, то побачив там пухнастих чорних істот з довгими рильцями й напрочуд пласкими, наче лопатки, передніми лапками. Істотки кліпали очицями, дивлячись на учнів і щиро дивуючись такій увазі.
— Се ніфлери, — сказав Геґрід, коли всі учні зібралися. — Вони жиют переважно в шахтах. І люблят усьо блискуче... дивіться...
Один ніфлер раптом підстрибнув і спробував укусити Пенсі Паркінсон за руку. Вона верескнула й відскочила.
— Вони файно вміют шукати коштовності, — радісно повідомив Геґрід. — Я подумав, що ми нинька добре си порозважаємо. Видите отам? — Він показав на велику свіжоскопану грядку, яку копав якраз тоді, як Гаррі спостерігав за ним з вікна. — Я запорпав там золоті монетки. Маю приз для того, чий ніфлер випорпає їх найбільше. Тілько поскидайте з себе всі прикраси, виберіт ніфлера і приготуйтеся.
Гаррі зняв свого зіпсованого годинника, що його носив за звичкою, і заховав у кишеню. Тоді вибрав ніфлера. Тваринка встромила довге рильце Гаррі у вухо й почала захоплено принюхуватися. Її так і кортіло пригорнути до себе.
— Заждіт, — сказав Геґрід, зазираючи в ящик. — Ще їден ніфлер зоставси... Кого бракує? Де Герміона?
— Вона мусила піти до лікарні, — сказав Рон.
— Потім пояснимо, — пробурмотів Гаррі — Пенсі Паркінсон уважно прислухалася.
Вони так ще не веселилися на жодному уроці догляду за магічними істотами. Ніфлери пірнали в землю й вистрибували з землі, наче з-під води. Коли-не-коли якась із тваринок підбігала до свого учня й кидала йому в долоні золоту монетку. Ронів ніфлер діяв особливо проворно, дуже швидко наповнивши його пригорщі золотом.
— Геґріде, а можна його купити собі як домашню тваринку? — захоплено поцікавився Рон, коли ніфлер знову пірнув, обсипавши його мантію землею.
— Роне, твоя мамця не дуже би си втішила, — усміхнувся Геґрід. — Ці ніфлери нищать будинки. Мені си здає, шо вони зібрали вже майже всі монетки, — додав він, обходячи грядку. — Я запорпав тілько сто. О, Герміона!
З перебинтованими руками й нещасним виразом обличчя Герміона прошкувала до них галявиною. Пенсі Паркінсон пильно до неї придивлялася.
— Ану перевірмо, як вам то вдалося! — сказав Геґрід. — Полічіть свої монетки! Ґойле, то не є мудро їх красти, — додав він і його чорні очі звузилися. — Се золото леприконів. Воно зникає по кількох годинах.
Ґойл, набурмосившись, спорожнив кишені. Виявилося, що найуспішнішим шукачем був Ронів ніфлер, тож Геґрід нагородив Рона величезною плиткою "чоколяди" з "Медових руць". Пролунав дзвінок, закликаючи всіх на обід. Увесь клас, окрім Гаррі, Рона й Герміони, подався до замку. Друзі ж залишилися, щоб допомогти Геґрідові повкладати ніфлерів у ящики. Гаррі помітив, що мадам Максім спостерігає за ними з вікна карети.
— Герміоно, що си стало з твоїми руками? — стурбовано спитав Геґрід.
Герміона розповіла про злі листи, які отримала сьогодні вранці, і про конверт, наповнений гноєм бубо-трубів.
— А-а-а, не журиси, — заспокоїв її Геґрід. — Я так само діставав такі письма, коли Ріта Скітер написала про мою мамцю. "Ви справжній монстр і вас треба знищити"; "Ваша мати вбивала невинних людей, і якби ви мали хоч краплю гідності, то давно б уже кинулися в озеро".
— Не може бути! — вражено вигукнула Герміона.
— Ага, — сказав Геґрід, відсуваючи ящики з ніфлерами до стіни. — То пишут тілько вар'яти, Герміоно. Не розкривай більше тотих листів, коли будуть приходити. Кидай відразу до вогню.
— Ти пропустила дуже цікавий урок, — сказав Гаррі Герміоні, коли вони поверталися до замку. — Ніфлери такі милі, правда, Роне?
Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.
— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?
— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?
— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.
— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?
Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.
— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.
Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.
— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.
— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?
— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх "Гармат із Чадлі".
— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.
Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:
— Жахливо бути бідним.
Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.
— Дурниці, — Рон і далі дивився на картоплю. — Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!
— Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, — пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:
— Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, — вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. — Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! — вона аж спалахнула зі злості. — Чого б це мені не коштувало — але я їй помщуся!
* * *
Злі листи надходили Герміоні увесь наступний тиждень. Як і радив Геґрід, вона їх не відкривала, проте кілька "доброзичливців" прислали ревунів. Ті вибухали коло ґрифіндорського столу й викрикували всілякі образи. Їх чули всі, хто сидів у залі. Навіть ті, хто не читав "Відьомського тижневика", знали геть усе про нібито трикутник Гаррі — Крум — Герміона. Гаррі вже нудило від необхідності щоразу пояснювати, що Герміона не його дівчина.— Усе стихне, якщо не звертати уваги, — сказав він Герміоні. — Людям це швидко обридне, як і тоді, коли вона писала про мене минулого разу...
— Я хочу знати, як вона підслуховує особисті розмови, якщо їй заборонено бувати на території школи! — сердито сказала Герміона.
Вона затрималася після уроку захисту від темних мистецтв, щоб дещо спитати в професора Муді. Решта учнів ледве дочекалися перерви. Муді дав їм таку важку контрольну з протидії закляттям, що багато хто тепер дмухав на дрібні порізи й опіки. Гаррі трапився нелегкий випадок вухосмички, і тому, виходячи з класу, він мусив притримувати вуха руками.
— Ріта точно не використовує плащ-невидимку! — задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. — Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!
— Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? — спитав Рон.
— Неможливо! — відрубала Герміона. — Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!
— Може, вона підклала тобі жучка, — припустив Гаррі.
— Жучка? — не зрозумів Рон. — Це як? Бліх напустила?
Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.
Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:
— Чи ви колись прочитаєте "Історію Гоґвортсу"?
— А навіщо? — здивувався Рон. — Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.
— Усі ці замінники магії, які використовують маґли — електрика, комп'ютери, радари, — у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по-іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...
— Невже в нас нема інших проблем? — запитав її Рон. — До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?
— Я не прошу вас мені допомагати! — огризнулася Герміона. — Я сама це зроблю!
І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.
— Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків "Я ненавиджу Ріту Скітер", — сказав Рон.
На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то — постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.
Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.
— Роне, твоя мама часом не читає "Відьомського тижневика"? — тихо спитала Герміона.
— Читає, — відповів Рон з набитим цукерками ротом. — Передплачує заради рецептів.
Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.
— Не хочеш подивитися, що написав Персі? — скоромовкою спитав її Гаррі.
Лист Персі був короткий і роздратований.
Як я постійно торочу кореспондентам "Щоденного віщуна", містер Кравч узяв заслужену відпустку. Він регулярно присилає сов із вказівками. Я з ним самим не бачився, але, думаю, ніхто не сумнівається, що я добре знаю почерк власного начальника. У мене багато роботи і я не можу витрачати час ще й на спростування цих сміховинних чуток. Прошу мене більше не турбувати, хіба що заради чогось важливого. Вітаю зі святом.
* * *
Початок весняної чверті зазвичай означав для Гаррі безперервні тренування перед останнім у році матчем з квідичу. Але тепер він мусив готуватися до третього й останнього завдання Тричаклунського турніру, хоч і досі не знав, яким воно буде. Нарешті в останній тиждень травня професорка Макґонеґел затримала його після уроку трансфігурації.— Поттере, сьогодні о дев'ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.
Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.
— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.
— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.
Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.
— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.
Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.
— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.
— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.
Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.
— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?
На мить запала мовчанка.
— Лабіринт, — пробурмотів Крум.
— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.