Страница:
— Бо в цьому є сенс, — мовила вона. — Зрештою, має ж Корнеліус Фадж свою приватну армію.
— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.
— Нічого він не має, — заперечила Герміона.
— Ні, має, — сказала Луна.
— А що це за геліопати? — здивувався Невіл.
— Це духи вогню, — пояснила Луна і вирячила очі так, що стала ще божевільніша на вигляд, ніж була, — такі височенні полум'яні істоти, що мчать по землі, спалюючи все перед собою...
— Їх не існує, Невіле, — скептично додала Герміона.
— Ще й як існують! — розсердилася Луна.
— А докази? — скривилася Герміона.
— Є безліч описів, зроблених свідками. Невже ти така обмежена, що тобі все треба підсовувати під самий ніс...
— Гм, гм, — так вдало перекривила професорку Амбридж Джіні, що дехто навіть злякано озирнувся, а потім розреготався. — Хіба ми не збиралися вирішити, як часто нам зустрічатися для уроків захисту?
— Так, — відразу погодилася Герміона, — твоя правда, Джіні.
— Раз на тиждень звучить круто, — сказав Лі Джордан.
— Якщо це не... — почала Анжеліна.
— Так, так, ми пам'ятаємо про квідич, — напружено урвала її Герміона. — А тепер треба вирішити, де нам збиратися... Це було складніше завдання. Усі замовкли.
— У бібліотеці? — запропонувала Кеті Бел.
— Навряд чи мадам Пінс дуже сподобається, коли ми почнемо виконувати закляття в бібліотеці, — засумнівався Гаррі.
— То, може, в якомусь порожньому класі? — запропонував Дін.
— Так, — підтримав його Рон, — можливо, Макґонеґел впустить нас до свого класу. Вона вже так робила, коли Гаррі готувався до Тричаклунки.
Але Гаррі чомусь не вірив, що Макґонеґел буде така люб'язна й тепер. Хоч би що там казала Герміона про групи навчання чи виконання домашніх завдань, він чітко усвідомлював, що їхню групу запідозрять у бунтарських намірах.
— Що ж, спробуємо щось підшукати, — сказала Герміона. — Ми всім повідомимо, коли виберемо час і місце для першої зустрічі.
Вона понишпорила в портфелі, витягла звідти пергамент і перо, а тоді завагалася, ніби набираючись рішучості.
— Я... я думаю, що треба записати всі ваші прізвища, щоб ми знати, хто тут був. І ще я думаю, — вона набрала повні груди повітря, — що про це ми не будемо скрізь розпатякувати. Тому кожен, хто підпишеться, обіцяє цим самим не розповідати про наш задум ані Амбридж, ані будь-кому іншому.
Фред узяв пергамент і впевнено там підписався, але Гаррі помітив, що не всім хочеться записувати свої прізвища.
— Е-е... — завагався Захаріас. коли Джордж хотів передати йому пергамент. — Ерні скаже мені про час зустрічі.
Одначе Ерні теж не поспішав підписуватися. Герміона глянула на нього, піднявши брови.
— Я... ну, ми ж старости. — вибухнув Ерні. — А якщо цей список знайдуть... тобто... ти ж сама сказала, якщо Амбридж довідається...
— Ти щойно доводив, що наша група стане найважливішою подією цього року, — нагадав йому Гаррі. — Я... так, — промимрив Ерні. — так, я в це вірю, просто...
— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна-де? — роздратувалася Герміона.
— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я... так, авжеж, я підпишуся.
Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.
— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.
По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.
— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з "Кабанячої голови" на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.
— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.
— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще... наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні...
Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.
— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається... моя сестра зустрічається... ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?
— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями... тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла...
— А коли це... коли вона?..
— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.
Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички "Пера від Скривеншафта", де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір'їни. — Гм... нове перо мені б не зашкодило. Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею
— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.
— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.
— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.
— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.
— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!
Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.
— Джіні колись симпатизувала Гаррі, але це в неї минулося кілька місяців тому. Це не означає, звичайно, що вона якось гірше до тебе ставиться, — заспокоїла вона Гаррі, розглядаючи довжелезне золотисто-чорне перо.
Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.
— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.
— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо...
Вона підійшла до прилавка й виклала п'ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.
— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.
— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати... — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.
Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала: — Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні... то що там у тебе з Чо?
— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.
У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі... невже по ньому все так видно?
— Ну... — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?
Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.
— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —
До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в'язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею. виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики.
Усвідомлення, що вони чинитимуть опір Амбридж та міністерству, і що він сам відіграватиме в цьому бунті вирішальну роль, надзвичайно тішило Гаррі. Він знову й знову перебирав у пам'яті події суботньої зустрічі: прихід учнів, які хочуть навчатися захисту від темних мистецтв... вирази їхніх облич, коли вони довідалися, чого він досяг... а ще те, як Чо похвалила його дії на Тричаклунському турнірі. Ці учні вважали його не брехливим диваком, а гідним захоплення хлопцем, тож настрій у нього поліпшився і навіть у понеділок вранці він був іще бадьорий, хоч попереду його чекали всі найосоружніші уроки.
Удвох з Роном Гаррі спускався сходами зі спальні, обговорюючи Анжелінин задум відпрацювати сьогодні на квідичному тренуванні новий елемент, який називається "поворот з хваткою лінивця". Вони майже перетнули залиту сонцем вітальню, коли побачили біля дошки оголошень невеликий гурт учнів.
На дошці красувалося таке величезне повідомлення, що воно закривало собою все інше — списки розпродажу старих підручників, постійні нагадування Аргуса Філча про необхідність дотримуватися шкільних правил, розклад тренувань квідичної команди, пропозиції щодо обміну картками з шоколадних жабок, найновіші оголошення братів Візлі про набір випробувачів, дати відвідин Гоґсміда, а також об'яви про втрачені та знайдені речі. Нове оголошення було надруковане великими чорними літерами і мало внизу, біля акуратного підпису з завитками, офіційну печатку.
— Це означає, що закриють плюй-камінцевий клуб? — запитав один з них у товариша.
— Думаю, що з плюй-камінцями все буде нормально. — похмуро буркнув Рон, аж той другокласник підскочив з несподіванки. — А ось нам, мабуть, аж так не пощастить. — сказав він Гаррі, коли другокласники порозбігалися.
Гаррі ще раз перечитав оголошення. Радість, що переповнювала його ще від суботи, тепер випарувалася. Його аж тіпало від люті.
— Це не випадково. — сказав він, стискаючи руки в кулаки. — Вона знає.
— Це неможливо, — миттєво заперечив Рон.
— У тому шинку були якісь люди. До того ж, гляньмо правді у вічі, ми не знаємо, скільком з тих, що приходили, можна довіряти... будь-хто міг побігти до Амбридж і все їй розпатякати...
А він іще думав, ніби вони йому повірили! Навіть уявив, що вони захоплюються ним...
— Захаріас Сміт! — відразу вигукнув Рон, луплячи себе кулаком по долоні. — Або... той, Майкл Корнер. Той теж мені здався ненадійним...
— Цікаво, чи Герміона це вже бачила? — озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.
— Ходімо їй скажемо, — запропонував Рон. Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.
Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам'яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.
— Е-е... мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, — сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.
Якісь дві четвертокласниці весело з'їхали кам'яним жолобом
— О, хто ж це намагався вилізти нагору? — захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.
— Я, — зізнався все ще спантеличений Рон. — Не знав, що таке станеться. Це нечесно! — звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. — Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..
— Це досить старомодне правило, — пояснила Герміона яка тієї миті акуратно з'їхала на килимок перед ним і саме зводилася на ноги, — але в "Історії Гоґвортсу" написано що засновники вважали хлопців не такими надійними, як дівчат. До речі, а чого ви хотіли до нас зайти?
— Тебе провідати.... Ось іди глянь! — сказав Рон і поволік її до дошки оголошень.
Герміона пробігла очима повідомлення. Її обличчя скам'яніло.
— Хтось їй усе розпатякав! — сердито гаркнув Рон,
— Це неможливо, — тихенько заперечила Герміона.
— Не будь така наївна, — скривився Рон, — думаєш, що як сама чесна й надійна, то...
— Ніхто не міг розпатякати, бо я наклала на пергамент з підписами спеціальне закляття, — понуро пояснила Герміона. — Якби хтось побіг з доносом до Амбридж, то ми одразу довідалися б, хто це зробив, і йому було б дуже несолодко.
— А що б з ним сталося? — поцікавився Рон.
— Скажімо, — відповіла Герміона, — прищі Луїзи Міджен порівняно з його карою були б наче кілька невинних веснянок. Ходімо снідати й побачимо, що думають інші... цікаво, чи це порозвішували у всіх гуртожитках?
Коли вони зайшли до Великої зали, то відразу зрозуміли, що оголошення від Амбридж з'явилося не лише у ґрифіндорській вежі. У залі велися напружені розмови, учні безперестанку гасали між столами, обговорюючи новину. Не встигли Гаррі, Рон і Герміона сісти, як до них прибігли Невіл, Дін, Фред, Джордж та Джіні.
— Ви бачили?
— Думаєте, вона знає?
— Що нам робити?
Усі дивилися на Гаррі. Він озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу нема вчителів.
— Ми все одно робитимемо своє, — спокійно відповів він.
— Я знав, що ти так скажеш, — зрадів Джордж і поплескав Гаррі по руці.
— Старости теж? — допитливо глянув Фред на Рона з Герміоною.
— Аякже, — незворушно озвалася Герміона.
— А ось ідуть Ерні та Анна Ебот, — повідомив, озирнувшись, Рон. — А ще ті рейвенкловські типи і Сміт... і ніхто з них, здається, не прищавий.
Герміона раптом занепокоїлась.
— Забудь ти про прищі! Цим телепням не можна зараз сюди підходити, це буде дуже підозріло... Сідайте! — беззвучно розкрила вона рота, махаючи Ерні та Анні, щоб ті займали місця за гафелпафським столом. — Пізніше! Ми... поговоримо... з вами... пізніше!
— Я скажу Майклові, — нетерпляче зірвалася з лави Джіні. — От дурень, чесне слово...
Вона побігла до рейвенкловського столу, а Гаррі дивився їй услід. Чо сиділа неподалік, розмовлячи з кучерявою дівчиною, котру приводила з собою в "Кабанячу голову". Цікаво, чи оголошення Амбридж відіб'є в неї бажання з ними зустрічатися?
Та найповніше вони відчули наслідки оголошення аж тоді, як уже виходили з Великої зали на історію магії.
— Гаррі! Рон!
До них підбігла, вся в розпачі, Анжеліна.
— Нічого страшного, — тихенько сказав їй Гаррі. — Ми все одно збираємось...
— Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? — не дослухала його Анжеліна. — Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!
— Що? — перепитав Гаррі.
— Нізащо, — приголомшено пробелькотів Рон.
— Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі... кажу це востаннє... прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!
— Добре, добре, — сказав Гаррі, бо Анжеліна ось-ось могла розплакатись. — Не переживай, я буду чемний...
— Закладаюся, що Амбридж сидить на історії магії, — похмуро сказав Рон, коли вони пішли на Бінсів урок. — Вона ще не перевіряла Бінса... ставлю на що завгодно — вона там... Проте він помилився. Коли вони зайшли, з учителів там був лише професор Бінс, що, як і завжди, висів за кілька сантиметрів над стільцем і готувався починати монотонне бубоніння на тему війн між велетнями. Гаррі навіть не намагався прислухатися до його слів. Малював якісь закарлючки на пергаменті, ігноруючи Герміонині погляди й підштовхування, і тільки після особливо болючого стусана під ребро сердито на неї зиркнув.
— Що?
Вона показувала на вікно. Гаррі озирнувся. На вузенькому карнизі під вікном сиділа Гедвіґа і глипала на нього крізь скло, а до її лапки був прив'язаний лист. Гаррі нічого не міг зрозуміти. Адже вони щойно снідали, — чого ж вона не принесла листа в належний час? Багато однокласників також показували на Гедвіґу.
— Мені завжди подобалася ця сова, вона така гарна. — почув Гаррі, як Лаванда сказала це Парваті, важко зітхаючи. Він глянув на професора Бінса, що й далі читав свої конспекти, анітрохи не усвідомлюючи, що учні слухають його з іще меншою увагою, ніж завжди. Гаррі обережно зісковзнув зі стільця, пригнувся, порачкував до вікна, відсунув защіпку і помалу відчинив вікно.
Він сподівався, що Гедвіґа наставить лапку, щоб він міг зняти листа, а тоді полетить собі в соварню, та щойно відчинилося вікно, як вона застрибнула в клас, скорботно ухкаючи. Гаррі зачинив вікно, стурбовано зиркнув на професора Бінса, знову низенько нахилився і з Гедвіґою на плечі перебіг до свого місця. Сів, переклав Гедвіґу на коліна й почав відв'язувати від лапки листа.
Лише тепер він усвідомив, що Гедвіжине пір'я якось дивно розкуйовджене. Деякі пера взагалі були зігнуті, а одне крило якось неприродно стирчало. — Вона поранена! — прошепотів Гаррі, низенько схиляючись над совою. Герміона й Рон підсунулися ближче Герміона навіть перестала писати. — Дивіться... у неї з крилом щось не те...
Гедвіґа тремтіла. Коли Гаррі спробував доторкнутися до крила, вона легенько підскочила, настовбурчила пір'я, ніби надималася, і докірливо на нього глянула.
— Пане професоре, — голосно сказав Гаррі, й усі учні повернулися до нього. — Щось я себе погано почуваю.
Професор Бінс відірвався від конспектів і, як завжди, здивувався, коли побачив перед собою клас, повний учнів.
— Погано почуваєтеся? — перепитав він.
— Не дуже добре, — твердо повторив Гаррі і встав, ховаючи Гедвіґу за спиною. — Мабуть, мені треба до шкільної лікарні.
— Так, — розгублено мовив професор Бінс. — Так... так, до лікарні... гаразд, ідіть, Перкінс...
Вийшовши з класу, Гаррі знову пересадив Гедвіґу на плече і квапливо покрокував коридором. Зупинився аж тоді, як не стало видно дверей Бінсового кабінету. Гедвіґу міг би вилікувати Геґрід, але ж де він? Вихід був єдиний — знайти професорку Граблі-Планку і сподіватися, що вона допоможе.
Він визирнув з вікна на затінену хмарами шкільну територію. Біля Геґрідової хижі професорки не було. Якщо вона зараз не на уроці, то сидить, очевидно, в учительській. Гаррі помчав сходами донизу, а Гедвіґа ледь чутно ухкала, похитуючись у нього на плечі.
По обидва боки дверей учительської стояли два кам’яні гаргуйлі. Коли Гаррі наблизився, одне з тих одоробл крякнуло: — Ти маєш бути на уроках, пане-брате.
— Це терміново, — коротко кинув Гаррі.
— Овва, терміново? — пискнуло тоненьким голоском друге одоробло. — А ми, бач, заважаємо...
Гаррі постукав. Почув кроки, двері відчинилися, і перед ним виринула професорка Макґонеґел.
— Невже ти знову заробив покарання? — відразу запитала вона, а її квадратні окуляри загрозливо блиснули.
— Ні, пані професорко. — мерщій заперечив Гаррі.
— Чому ж ти не на уроках?
— Бо це терміново, — єхидно бовкнуло котресь одоробло.
— Я шукаю професорку Граблі-Планку. — пояснив Гаррі. — Це моя сова. Вона поранена.
— Поранена сова? Я правильно розчула?
З-за спини професорки Макґонеґел з'явилася професорка Граблі-Планка. Вона курила люльку й тримала в руках "Щоденного віщуна".
— Правильно, — підтвердив Гаррі й обережно зняв з плеча сову. — вона прилетіла пізніше за інших сов-листонош, а крила в неї стирчать якось дивно. Подивіться...
Професорка Граблі-Планка міцно затисла зубами люльку й забрала в Гаррі Гедвіґу, а професорка Макґонеґел мовчки за цим спостерігала.
— Гм. — мугикнула професорка Граблі-Планка, і її люлька легенько гойднулася: — Таке враження, ніби щось на неї напало. Але я не знаю, що саме. Зазвичай на птахів нападають тестрали, але Гегрід так видресирував гоґвортських тестралів, що вони на сов навіть не дивляться.
Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине — щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: — Поттере, а звідки ця сова прилетіла?
— Е-е, — замислився Гаррі. — Думаю, з Лондона.
Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що "Лондон" означав для неї "будинок номер дванадцять на площі Ґримо".
Професорка Граблі-Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. — Поттере. я зможу все з'ясувати, якщо ти залишиш її в мене, — сказала вона. — Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.
— Добре... дякую, — проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.
— Немає за що, — буркнула професорка Граблі-Планка й повернулася до вчительської.
— Хвилинку, Вільгельміно! — покликала її професорка Макґонеґел. — А лист для Поттера!
— А, так! — згадав Гаррі про сувійчик, прив'язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі-Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.
— Поттере!
— Що, пані професорко?
Професорка глянула в обидва кінці коридору — і звідти, і звідти надходили учні.
— Закарбуй собі на носі, — швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, — за каналами зв'язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?
— Я... — почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір'ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.
Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: "Сьогодні, те ж місце, той же час".
— З Гедвіґою все гаразд? — стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.
— А куди ти її відніс? — додав Рон.
— До Граблі-Планки, — відповів Гаррі. — А там зустрів Макґонеґел... послухайте...
І він переповів їм слова професорки Макґонеґел. На його подив, це їх анітрохи не здивувало. Навпаки, вони обмінялися багатозначними поглядами.
— Що? — спитав Гаррі, переводячи погляд з Рона на Герміону й навпаки.
— Я оце щойно казала Ронові... А якби хтось вирішив перехопити Гедвіґу? Бо вона ж іще ніколи не поверталася з польоту поранена, правда?
— А від кого, до речі, лист? — поцікавився Рон, забираючи Гарріну записку.
— Від Сопуна, — тихенько відповів Гаррі.
— "Те ж місце, той же час"? Може, це про камін у вітальні?
— Звичайно, — підтвердила Герміона, стурбовано переглядаючи листа. — Сподіваюся, більше ніхто його не читав...
— Він був запечатаний, — намагався Гаррі переконати не так її, як самого себе. — І ніхто не докумекає, про що тут мова, якщо не знає, де ми зустрічалися з ним раніше.
— Не знаю, — Герміона стривожено закинула на плече портфель, бо щойно пролунав дзвоник, — ще раз запечатати пергамент чарами не дуже й складно... а якщо хтось стежить за мережею порошку флу... хоч я все одно не знаю, як його попередити, щоб він тут не з'являвся, бо це попередження теж можуть перехопити!
Вони попленталися кам'яними сходами у підвал на урок настійок, заглиблені у власні думки. Уже в підвалі їх повернув до реальності голос Драко Мелфоя. Той стояв біля дверей Снейпового кабінету, розмахував якимсь офіційним пергаментом і говорив дуже голосно, щоб усі чули його слова.
— Карочє, пані Амбридж одразу дала слизеринській квідичній команді дозвіл на гру. Я з самого ранку заскочив до неї і отримав дозвіл майже автоматично. Карочє, вона ж добре знає мого старого, він постійно крутиться в міністерстві... А от цікаво, чи ґрифіндорцям дозволять грати, га?
— Не заводьтеся, — благально прошепотіла Герміона Гаррі й Ронові, що люто зиркали на Мелфоя, стискаючи кулаки. — Він тільки цього й чекає.
— Тобто, — ще голосніше заговорив Мелфой, лиховісно поблискуючи очима на Гаррі з Роном, — якщо це залежатиме від впливів у міністерстві, то навряд чи вони мають шанси... мій старий каже, що там уже багато років шукають приводу, щоб виперти звідти Артура Візлі... а про Поттера... старий каже, що це лише питання часу, коли міністерство запроторить його в лікарню Святого Мунґо... карочє, там є спеціальна палата для тих, кому від чарів зірвало дах.
— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.
— Нічого він не має, — заперечила Герміона.
— Ні, має, — сказала Луна.
— А що це за геліопати? — здивувався Невіл.
— Це духи вогню, — пояснила Луна і вирячила очі так, що стала ще божевільніша на вигляд, ніж була, — такі височенні полум'яні істоти, що мчать по землі, спалюючи все перед собою...
— Їх не існує, Невіле, — скептично додала Герміона.
— Ще й як існують! — розсердилася Луна.
— А докази? — скривилася Герміона.
— Є безліч описів, зроблених свідками. Невже ти така обмежена, що тобі все треба підсовувати під самий ніс...
— Гм, гм, — так вдало перекривила професорку Амбридж Джіні, що дехто навіть злякано озирнувся, а потім розреготався. — Хіба ми не збиралися вирішити, як часто нам зустрічатися для уроків захисту?
— Так, — відразу погодилася Герміона, — твоя правда, Джіні.
— Раз на тиждень звучить круто, — сказав Лі Джордан.
— Якщо це не... — почала Анжеліна.
— Так, так, ми пам'ятаємо про квідич, — напружено урвала її Герміона. — А тепер треба вирішити, де нам збиратися... Це було складніше завдання. Усі замовкли.
— У бібліотеці? — запропонувала Кеті Бел.
— Навряд чи мадам Пінс дуже сподобається, коли ми почнемо виконувати закляття в бібліотеці, — засумнівався Гаррі.
— То, може, в якомусь порожньому класі? — запропонував Дін.
— Так, — підтримав його Рон, — можливо, Макґонеґел впустить нас до свого класу. Вона вже так робила, коли Гаррі готувався до Тричаклунки.
Але Гаррі чомусь не вірив, що Макґонеґел буде така люб'язна й тепер. Хоч би що там казала Герміона про групи навчання чи виконання домашніх завдань, він чітко усвідомлював, що їхню групу запідозрять у бунтарських намірах.
— Що ж, спробуємо щось підшукати, — сказала Герміона. — Ми всім повідомимо, коли виберемо час і місце для першої зустрічі.
Вона понишпорила в портфелі, витягла звідти пергамент і перо, а тоді завагалася, ніби набираючись рішучості.
— Я... я думаю, що треба записати всі ваші прізвища, щоб ми знати, хто тут був. І ще я думаю, — вона набрала повні груди повітря, — що про це ми не будемо скрізь розпатякувати. Тому кожен, хто підпишеться, обіцяє цим самим не розповідати про наш задум ані Амбридж, ані будь-кому іншому.
Фред узяв пергамент і впевнено там підписався, але Гаррі помітив, що не всім хочеться записувати свої прізвища.
— Е-е... — завагався Захаріас. коли Джордж хотів передати йому пергамент. — Ерні скаже мені про час зустрічі.
Одначе Ерні теж не поспішав підписуватися. Герміона глянула на нього, піднявши брови.
— Я... ну, ми ж старости. — вибухнув Ерні. — А якщо цей список знайдуть... тобто... ти ж сама сказала, якщо Амбридж довідається...
— Ти щойно доводив, що наша група стане найважливішою подією цього року, — нагадав йому Гаррі. — Я... так, — промимрив Ерні. — так, я в це вірю, просто...
— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна-де? — роздратувалася Герміона.
— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я... так, авжеж, я підпишуся.
Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.
— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.
По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.
— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з "Кабанячої голови" на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.
— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.
— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще... наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні...
Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.
— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається... моя сестра зустрічається... ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?
— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями... тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла...
— А коли це... коли вона?..
— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.
Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички "Пера від Скривеншафта", де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір'їни. — Гм... нове перо мені б не зашкодило. Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею
— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.
— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.
— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.
— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.
— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!
Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.
— Джіні колись симпатизувала Гаррі, але це в неї минулося кілька місяців тому. Це не означає, звичайно, що вона якось гірше до тебе ставиться, — заспокоїла вона Гаррі, розглядаючи довжелезне золотисто-чорне перо.
Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.
— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.
— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо...
Вона підійшла до прилавка й виклала п'ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.
— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.
— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати... — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.
Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала: — Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні... то що там у тебе з Чо?
— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.
У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі... невже по ньому все так видно?
— Ну... — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?
Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.
— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —
Освітня постанова номер двадцять чотири
До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в'язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею. виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики.
Усвідомлення, що вони чинитимуть опір Амбридж та міністерству, і що він сам відіграватиме в цьому бунті вирішальну роль, надзвичайно тішило Гаррі. Він знову й знову перебирав у пам'яті події суботньої зустрічі: прихід учнів, які хочуть навчатися захисту від темних мистецтв... вирази їхніх облич, коли вони довідалися, чого він досяг... а ще те, як Чо похвалила його дії на Тричаклунському турнірі. Ці учні вважали його не брехливим диваком, а гідним захоплення хлопцем, тож настрій у нього поліпшився і навіть у понеділок вранці він був іще бадьорий, хоч попереду його чекали всі найосоружніші уроки.
Удвох з Роном Гаррі спускався сходами зі спальні, обговорюючи Анжелінин задум відпрацювати сьогодні на квідичному тренуванні новий елемент, який називається "поворот з хваткою лінивця". Вони майже перетнули залиту сонцем вітальню, коли побачили біля дошки оголошень невеликий гурт учнів.
На дошці красувалося таке величезне повідомлення, що воно закривало собою все інше — списки розпродажу старих підручників, постійні нагадування Аргуса Філча про необхідність дотримуватися шкільних правил, розклад тренувань квідичної команди, пропозиції щодо обміну картками з шоколадних жабок, найновіші оголошення братів Візлі про набір випробувачів, дати відвідин Гоґсміда, а також об'яви про втрачені та знайдені речі. Нове оголошення було надруковане великими чорними літерами і мало внизу, біля акуратного підпису з завитками, офіційну печатку.
НАКАЗОМ ВЕРХОВНОГО ІНКВІЗИТОРА ГОҐВОРТСУГаррі й Рон прочитали повідомлення, визираючи з-понад голів стурбованих другокласників.
Усі існуючі учнівські організації, товариства, команди, групи і клуби відтепер розпускаються.
Організацією, товариством, командою, групою або клубом вважатимуться будь-які регулярні зустрічі трьох або більше учнів.
За дозволом на відновлення давніх угруповань необхідно звертатися до Верховного інквізитора (професорки Амбридж).
Жодна організація, товариство, команда, група чи клуб не мають права існувати без відома та схвалення Верховного інквізитора.
Будь-який учень, що створить товариство, команду, групу чи клуб, не схвалені Верховним інквізитором, або ж належатиме до таких організацій, буде виключений зі школи.
Цей наказ видано згідно з освітньою постановою номер двадцять чотири.
Підпис: Долорес Джейн Амбридж, Верховний інквізитор
— Це означає, що закриють плюй-камінцевий клуб? — запитав один з них у товариша.
— Думаю, що з плюй-камінцями все буде нормально. — похмуро буркнув Рон, аж той другокласник підскочив з несподіванки. — А ось нам, мабуть, аж так не пощастить. — сказав він Гаррі, коли другокласники порозбігалися.
Гаррі ще раз перечитав оголошення. Радість, що переповнювала його ще від суботи, тепер випарувалася. Його аж тіпало від люті.
— Це не випадково. — сказав він, стискаючи руки в кулаки. — Вона знає.
— Це неможливо, — миттєво заперечив Рон.
— У тому шинку були якісь люди. До того ж, гляньмо правді у вічі, ми не знаємо, скільком з тих, що приходили, можна довіряти... будь-хто міг побігти до Амбридж і все їй розпатякати...
А він іще думав, ніби вони йому повірили! Навіть уявив, що вони захоплюються ним...
— Захаріас Сміт! — відразу вигукнув Рон, луплячи себе кулаком по долоні. — Або... той, Майкл Корнер. Той теж мені здався ненадійним...
— Цікаво, чи Герміона це вже бачила? — озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.
— Ходімо їй скажемо, — запропонував Рон. Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.
Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам'яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.
— Е-е... мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, — сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.
Якісь дві четвертокласниці весело з'їхали кам'яним жолобом
— О, хто ж це намагався вилізти нагору? — захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.
— Я, — зізнався все ще спантеличений Рон. — Не знав, що таке станеться. Це нечесно! — звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. — Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..
— Це досить старомодне правило, — пояснила Герміона яка тієї миті акуратно з'їхала на килимок перед ним і саме зводилася на ноги, — але в "Історії Гоґвортсу" написано що засновники вважали хлопців не такими надійними, як дівчат. До речі, а чого ви хотіли до нас зайти?
— Тебе провідати.... Ось іди глянь! — сказав Рон і поволік її до дошки оголошень.
Герміона пробігла очима повідомлення. Її обличчя скам'яніло.
— Хтось їй усе розпатякав! — сердито гаркнув Рон,
— Це неможливо, — тихенько заперечила Герміона.
— Не будь така наївна, — скривився Рон, — думаєш, що як сама чесна й надійна, то...
— Ніхто не міг розпатякати, бо я наклала на пергамент з підписами спеціальне закляття, — понуро пояснила Герміона. — Якби хтось побіг з доносом до Амбридж, то ми одразу довідалися б, хто це зробив, і йому було б дуже несолодко.
— А що б з ним сталося? — поцікавився Рон.
— Скажімо, — відповіла Герміона, — прищі Луїзи Міджен порівняно з його карою були б наче кілька невинних веснянок. Ходімо снідати й побачимо, що думають інші... цікаво, чи це порозвішували у всіх гуртожитках?
Коли вони зайшли до Великої зали, то відразу зрозуміли, що оголошення від Амбридж з'явилося не лише у ґрифіндорській вежі. У залі велися напружені розмови, учні безперестанку гасали між столами, обговорюючи новину. Не встигли Гаррі, Рон і Герміона сісти, як до них прибігли Невіл, Дін, Фред, Джордж та Джіні.
— Ви бачили?
— Думаєте, вона знає?
— Що нам робити?
Усі дивилися на Гаррі. Він озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу нема вчителів.
— Ми все одно робитимемо своє, — спокійно відповів він.
— Я знав, що ти так скажеш, — зрадів Джордж і поплескав Гаррі по руці.
— Старости теж? — допитливо глянув Фред на Рона з Герміоною.
— Аякже, — незворушно озвалася Герміона.
— А ось ідуть Ерні та Анна Ебот, — повідомив, озирнувшись, Рон. — А ще ті рейвенкловські типи і Сміт... і ніхто з них, здається, не прищавий.
Герміона раптом занепокоїлась.
— Забудь ти про прищі! Цим телепням не можна зараз сюди підходити, це буде дуже підозріло... Сідайте! — беззвучно розкрила вона рота, махаючи Ерні та Анні, щоб ті займали місця за гафелпафським столом. — Пізніше! Ми... поговоримо... з вами... пізніше!
— Я скажу Майклові, — нетерпляче зірвалася з лави Джіні. — От дурень, чесне слово...
Вона побігла до рейвенкловського столу, а Гаррі дивився їй услід. Чо сиділа неподалік, розмовлячи з кучерявою дівчиною, котру приводила з собою в "Кабанячу голову". Цікаво, чи оголошення Амбридж відіб'є в неї бажання з ними зустрічатися?
Та найповніше вони відчули наслідки оголошення аж тоді, як уже виходили з Великої зали на історію магії.
— Гаррі! Рон!
До них підбігла, вся в розпачі, Анжеліна.
— Нічого страшного, — тихенько сказав їй Гаррі. — Ми все одно збираємось...
— Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? — не дослухала його Анжеліна. — Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!
— Що? — перепитав Гаррі.
— Нізащо, — приголомшено пробелькотів Рон.
— Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі... кажу це востаннє... прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!
— Добре, добре, — сказав Гаррі, бо Анжеліна ось-ось могла розплакатись. — Не переживай, я буду чемний...
— Закладаюся, що Амбридж сидить на історії магії, — похмуро сказав Рон, коли вони пішли на Бінсів урок. — Вона ще не перевіряла Бінса... ставлю на що завгодно — вона там... Проте він помилився. Коли вони зайшли, з учителів там був лише професор Бінс, що, як і завжди, висів за кілька сантиметрів над стільцем і готувався починати монотонне бубоніння на тему війн між велетнями. Гаррі навіть не намагався прислухатися до його слів. Малював якісь закарлючки на пергаменті, ігноруючи Герміонині погляди й підштовхування, і тільки після особливо болючого стусана під ребро сердито на неї зиркнув.
— Що?
Вона показувала на вікно. Гаррі озирнувся. На вузенькому карнизі під вікном сиділа Гедвіґа і глипала на нього крізь скло, а до її лапки був прив'язаний лист. Гаррі нічого не міг зрозуміти. Адже вони щойно снідали, — чого ж вона не принесла листа в належний час? Багато однокласників також показували на Гедвіґу.
— Мені завжди подобалася ця сова, вона така гарна. — почув Гаррі, як Лаванда сказала це Парваті, важко зітхаючи. Він глянув на професора Бінса, що й далі читав свої конспекти, анітрохи не усвідомлюючи, що учні слухають його з іще меншою увагою, ніж завжди. Гаррі обережно зісковзнув зі стільця, пригнувся, порачкував до вікна, відсунув защіпку і помалу відчинив вікно.
Він сподівався, що Гедвіґа наставить лапку, щоб він міг зняти листа, а тоді полетить собі в соварню, та щойно відчинилося вікно, як вона застрибнула в клас, скорботно ухкаючи. Гаррі зачинив вікно, стурбовано зиркнув на професора Бінса, знову низенько нахилився і з Гедвіґою на плечі перебіг до свого місця. Сів, переклав Гедвіґу на коліна й почав відв'язувати від лапки листа.
Лише тепер він усвідомив, що Гедвіжине пір'я якось дивно розкуйовджене. Деякі пера взагалі були зігнуті, а одне крило якось неприродно стирчало. — Вона поранена! — прошепотів Гаррі, низенько схиляючись над совою. Герміона й Рон підсунулися ближче Герміона навіть перестала писати. — Дивіться... у неї з крилом щось не те...
Гедвіґа тремтіла. Коли Гаррі спробував доторкнутися до крила, вона легенько підскочила, настовбурчила пір'я, ніби надималася, і докірливо на нього глянула.
— Пане професоре, — голосно сказав Гаррі, й усі учні повернулися до нього. — Щось я себе погано почуваю.
Професор Бінс відірвався від конспектів і, як завжди, здивувався, коли побачив перед собою клас, повний учнів.
— Погано почуваєтеся? — перепитав він.
— Не дуже добре, — твердо повторив Гаррі і встав, ховаючи Гедвіґу за спиною. — Мабуть, мені треба до шкільної лікарні.
— Так, — розгублено мовив професор Бінс. — Так... так, до лікарні... гаразд, ідіть, Перкінс...
Вийшовши з класу, Гаррі знову пересадив Гедвіґу на плече і квапливо покрокував коридором. Зупинився аж тоді, як не стало видно дверей Бінсового кабінету. Гедвіґу міг би вилікувати Геґрід, але ж де він? Вихід був єдиний — знайти професорку Граблі-Планку і сподіватися, що вона допоможе.
Він визирнув з вікна на затінену хмарами шкільну територію. Біля Геґрідової хижі професорки не було. Якщо вона зараз не на уроці, то сидить, очевидно, в учительській. Гаррі помчав сходами донизу, а Гедвіґа ледь чутно ухкала, похитуючись у нього на плечі.
По обидва боки дверей учительської стояли два кам’яні гаргуйлі. Коли Гаррі наблизився, одне з тих одоробл крякнуло: — Ти маєш бути на уроках, пане-брате.
— Це терміново, — коротко кинув Гаррі.
— Овва, терміново? — пискнуло тоненьким голоском друге одоробло. — А ми, бач, заважаємо...
Гаррі постукав. Почув кроки, двері відчинилися, і перед ним виринула професорка Макґонеґел.
— Невже ти знову заробив покарання? — відразу запитала вона, а її квадратні окуляри загрозливо блиснули.
— Ні, пані професорко. — мерщій заперечив Гаррі.
— Чому ж ти не на уроках?
— Бо це терміново, — єхидно бовкнуло котресь одоробло.
— Я шукаю професорку Граблі-Планку. — пояснив Гаррі. — Це моя сова. Вона поранена.
— Поранена сова? Я правильно розчула?
З-за спини професорки Макґонеґел з'явилася професорка Граблі-Планка. Вона курила люльку й тримала в руках "Щоденного віщуна".
— Правильно, — підтвердив Гаррі й обережно зняв з плеча сову. — вона прилетіла пізніше за інших сов-листонош, а крила в неї стирчать якось дивно. Подивіться...
Професорка Граблі-Планка міцно затисла зубами люльку й забрала в Гаррі Гедвіґу, а професорка Макґонеґел мовчки за цим спостерігала.
— Гм. — мугикнула професорка Граблі-Планка, і її люлька легенько гойднулася: — Таке враження, ніби щось на неї напало. Але я не знаю, що саме. Зазвичай на птахів нападають тестрали, але Гегрід так видресирував гоґвортських тестралів, що вони на сов навіть не дивляться.
Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине — щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: — Поттере, а звідки ця сова прилетіла?
— Е-е, — замислився Гаррі. — Думаю, з Лондона.
Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що "Лондон" означав для неї "будинок номер дванадцять на площі Ґримо".
Професорка Граблі-Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. — Поттере. я зможу все з'ясувати, якщо ти залишиш її в мене, — сказала вона. — Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.
— Добре... дякую, — проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.
— Немає за що, — буркнула професорка Граблі-Планка й повернулася до вчительської.
— Хвилинку, Вільгельміно! — покликала її професорка Макґонеґел. — А лист для Поттера!
— А, так! — згадав Гаррі про сувійчик, прив'язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі-Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.
— Поттере!
— Що, пані професорко?
Професорка глянула в обидва кінці коридору — і звідти, і звідти надходили учні.
— Закарбуй собі на носі, — швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, — за каналами зв'язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?
— Я... — почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір'ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.
Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: "Сьогодні, те ж місце, той же час".
— З Гедвіґою все гаразд? — стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.
— А куди ти її відніс? — додав Рон.
— До Граблі-Планки, — відповів Гаррі. — А там зустрів Макґонеґел... послухайте...
І він переповів їм слова професорки Макґонеґел. На його подив, це їх анітрохи не здивувало. Навпаки, вони обмінялися багатозначними поглядами.
— Що? — спитав Гаррі, переводячи погляд з Рона на Герміону й навпаки.
— Я оце щойно казала Ронові... А якби хтось вирішив перехопити Гедвіґу? Бо вона ж іще ніколи не поверталася з польоту поранена, правда?
— А від кого, до речі, лист? — поцікавився Рон, забираючи Гарріну записку.
— Від Сопуна, — тихенько відповів Гаррі.
— "Те ж місце, той же час"? Може, це про камін у вітальні?
— Звичайно, — підтвердила Герміона, стурбовано переглядаючи листа. — Сподіваюся, більше ніхто його не читав...
— Він був запечатаний, — намагався Гаррі переконати не так її, як самого себе. — І ніхто не докумекає, про що тут мова, якщо не знає, де ми зустрічалися з ним раніше.
— Не знаю, — Герміона стривожено закинула на плече портфель, бо щойно пролунав дзвоник, — ще раз запечатати пергамент чарами не дуже й складно... а якщо хтось стежить за мережею порошку флу... хоч я все одно не знаю, як його попередити, щоб він тут не з'являвся, бо це попередження теж можуть перехопити!
Вони попленталися кам'яними сходами у підвал на урок настійок, заглиблені у власні думки. Уже в підвалі їх повернув до реальності голос Драко Мелфоя. Той стояв біля дверей Снейпового кабінету, розмахував якимсь офіційним пергаментом і говорив дуже голосно, щоб усі чули його слова.
— Карочє, пані Амбридж одразу дала слизеринській квідичній команді дозвіл на гру. Я з самого ранку заскочив до неї і отримав дозвіл майже автоматично. Карочє, вона ж добре знає мого старого, він постійно крутиться в міністерстві... А от цікаво, чи ґрифіндорцям дозволять грати, га?
— Не заводьтеся, — благально прошепотіла Герміона Гаррі й Ронові, що люто зиркали на Мелфоя, стискаючи кулаки. — Він тільки цього й чекає.
— Тобто, — ще голосніше заговорив Мелфой, лиховісно поблискуючи очима на Гаррі з Роном, — якщо це залежатиме від впливів у міністерстві, то навряд чи вони мають шанси... мій старий каже, що там уже багато років шукають приводу, щоб виперти звідти Артура Візлі... а про Поттера... старий каже, що це лише питання часу, коли міністерство запроторить його в лікарню Святого Мунґо... карочє, там є спеціальна палата для тих, кому від чарів зірвало дах.