Ролінґ Джоан К.. Гаррі Поттер і орден Фенікса

   Белатриса націлилася чарівною паличкою. — Круціо!
   Невіл закричав, його ноги підсмикнулися до грудей, відірвавшись на якусь мить від підлоги. Він упав, смикаючись і волаючи від болю.
   — Це ще тільки квіточки! — знову підняла чарівну паличку Белатриса, а Невіл перестав кричати і лише скімлив біля її ніг. Белатриса озирнулася на Гаррі. — Отож, Поттере, або віддавай нам пророцтво, або твій дружок помре в нестерпних муках!
   Гаррі довго не роздумував. Не мав іншого вибору. Куля з пророцтвом була аж гаряча від його руки, коли він простяг її перед собою. Мелфой кинувся до Гаррі.
   І тут угорі рвучко відчинилося ще двоє дверей, і до зали ввірвалося п'ятеро: Сіріус, Люпин, Муді, Тонкс і Кінґслі.
   Мелфой озирнувся, підняв чарівну паличку, але Тонкс уже вистрілила в нього приголомшливим закляттям. Гаррі навіть не дивився, чи воно влучило, бо негайно зістрибнув з підвищення. Увагу смертежерів відвернула поява членів Ордену, які обстрілювали їх закляттями, перестрибуючи сходинки і збігаючи в заглибину. У цій метушні серед спалахів світла Гаррі побачив, як відповзає вбік Невіл. Сам ухилився від чергового червоного струменя й кинувся додолу, щоб допомогти Невілу.
   — Як ти? — крикнув Гаррі, а над головами просвистіло ще одне закляття.
   — 'Ормально, — відповів Невіл, намагаючись устати.
   — А Рон?
   — 'Умаю, шо 'еж... 'ін бився з 'озком, коли я 'ішов...
   Прямо між ними раптом вибухнула кам'яна підлога. Закляття влучило туди, де щойно лежав Невіл. Хлопці відповзли від вирви, аж тут невідомо звідки виринула масивна рука, схопила Гаррі за шию й підтягла вгору — він торкався підлоги лише кінчиками пальців.
   — Віддай, — прогарчав на вухо чийсь голос, — віддай мені пророцтво...
   Той чоловік так міцно стискав горло, що Гаррі не міг дихати. Побачив крізь сльози Сіріуса, що бився зі смертежером метри за три від нього. Кінґслі боровся відразу проти двох. Тонкс, яка встигла добігти до середніх ярусів, обстрілювала закляттями Белатрису... Ніхто не бачив, що Гаррі помирає. Спрямував чарівну паличку чоловікові в бік, але не міг промовити закляття... А вільна чоловікова рука вже тяглася до долоні, в якій Гаррі стискав пророцтво...
   — А-А-А!
   Хтозна звідки з'явився Невіл. Він не міг нормально проказати закляття, тому щосили штрикнув Герміониною паличкою в смертежерову маску, в щілину для очей. Чоловік завив од болю і відпустив Гаррі, що миттю обернувся до нього й видихнув:
   — ЗАКЛЯКТУС!
   Смертежер упав на спину, маска сповзла з його лиця. Це був Макнейр, той, що мав стати катом Бакбика. Око в Макнейра розпухло й надилося кров'ю.
   — Дякую! — гукнув Гаррі Невілу, відштовхуючи його набік, бо на них ледь не наштовхнувся Сіріус, який так люто бився зі смертежером, що їхні чарівні палички зливалися в суцільні смуги. Тут Гарріна нога натрапила на щось кругле й тверде, і він послизнувся. На якусь мить йому здалося, що це впало пророцтво, але потім побачив — по підлозі котиться магічне Дикозорове око.
   Власник ока лежав на боці з закривавленою головою, а його суперник насувався на Гаррі й Невіла. Це був Дологов. Його довге бліде обличчя судомилося дикою радістю.
   — Таранталеґра! — закричав він, махнувши чарівною паличкою на Невіла. Невілові ноги негайно почали вибивати якусь оскаженілу чечітку, від чого хлопець утратив рівновагу і знов упав на підлогу. — Ну, Поттере...
   Він знову хльоснув, мов батогом, чарівною паличкою, як це зробив перед тим з Герміоною, але Гаррі встиг закричати:
   — Протеґо!
   Відчув, що по щоці ніби чиркнуло тупим ножем. Його збило з ніг — він повалився боком на Невіла, але закляття "щит" урятувало його від найгіршого.
   Дологов ще раз підняв чарівну паличку. — Акціо проро...
   Звідкись з'явився Сіріус, штовхнув Дологова плечем — і той полетів сторч головою. Пророцтво знову ледь не випало з Гарріних пальців, але він зумів його втримати. Тепер Сіріус бився з Дологовим, їхні чарівні палички виблискували, мов мечі, і розсипали іскри...
   Дологов налаштувався хльоснути чарівною паличкою, як це зробив з Гаррі й Герміоною. Гаррі схопився на ноги і закричав:
   — Петрифікус тоталус!
   Руки й ноги Дологова притислися до боків, і він з розмаху беркицьнувся на спину.
   — Молодець! — крикнув Сіріус і пригнув Гарріну голову, бо до них уже шугонуло двійко приголомшливих заклять. — А тепер тікай зві...
   Вони знову мусили пригнутися. Струмінь зеленого світла мало не влучив у Сіріуса. Гаррі побачив, як упала й покотилася кам'яними сходами обм'якла Тонкс, а Белатриса, шаленіючи від радості, кинулася в саму гущу бійки.
   — Гаррі, бери пророцтво, хапай Невіла й тікай! — крикнув Сіріус, кидаючись напереріз Белатрисі. Гаррі не бачив, що було далі, бо огляд йому затулила спина Кінґслі, який бився з Руквудом. Пооране віспою лице смертежера було вже без маски. Гаррі нахилився над Невілом, а над його головою просвистів ще один зелений струмінь...
   — Ти можеш стояти? — закричав він просто Невілові у вухо, дивлячись, як безконтрольно смикаються його ноги. — Поклади руку мені на шию...
   Невіл так і зробив... Гаррі напружився... Невілові ноги й далі сіпалися, не тримаючи його. І тут, невідомо звідки, на них налетів якийсь чоловік. Друзі попадали на спини, Невілові ноги несамовито засмикалися, мов у перевернутого догори ланками жука, а Гаррі підняв ліву руку, щоб не розбити скляної кульки.
   — Пророцтво, віддай мені пророцтво! — загарчав йому на вухо Луціус Мелфой, і Гаррі відчув на ребрах Мелфоєву чарівну паличку.
   — Не дам... геть... від... мене. Невіле... лови!
   Гаррі покотив пророцтво по підлозі, а Невіл перекрутився на спині, схопив і притис його до грудей. Мелфой зопалу перевів чарівну паличку на Невіла, але Гаррі миттєво через плече махнув паличкою на смертежера і вигукнув:
   — Імпедімента!
   Закляття влучило Мелфоєві у спину. Встаючи, Гаррі озирнувся й побачив, що Мелфой з усього розмаху врізався в підвищення, на якому йшов двобій між Сіріусом і Белатрисою. Мелфой знову націлився паличкою на Гаррі й Невіла, та не встиг набрати в груди повітря, як між ними опинився Люпин.
   — Гаррі, бери його й ТІКАЙ!
   Гаррі схопив Невіла за плечі й поволік на перший ярус кам'яних сходів. Невілові ноги сіпалися і не тримали тіла. Гаррі тяг його щосили, й вони піднялися ще на одну сходинку...
   Біля самісіньких Гарріних ніг у кам'яну лаву влучило закляття. Лава розвалилася, а Гаррі зірвався на нижчу сходинку. Невіл упав, не перестаючи смикати ногами, але таки спромігся заховати пророцтво в кишеню.
   — Давай! — Гаррі розпачливо потяг Невіла за мантію. — Відштовхуйся ногами...
   Зробив ще одне колосальне зусилля — і Невілова мантія роздерлася зліва по шву. Кулька зі скловолокна вилетіла з кишені, і, перш ніж вони встигли її впіймати, Невілові неслухняні ноги штовхнули її ще далі. Кулька відлетіла метрів на три праворуч від них, стукнулася об сходи й розбилася. Вони отетеріло втупилися в те місце, приголомшені тим, що сталося, а в повітря знялася перламутрово-біла постать з неприродно збільшеними очима. Ніхто, крім них, її не помітив. Гаррі бачив, як ворушаться її вуста, але навколо лунало стільки вибухів, криків і волань, що не чути було жодного слова пророцтва. Постать замовкла й безслідно розчинилася.
   — 'Аррі, п'обач мені! — Невілове обличчя викривилося з болю, а ноги й далі дриґалися. — П'обач, 'Аррі, я не 'отів...
   — Уже не має значення! — крикнув Гаррі. — Вставай, треба звідси...
   — 'Амбл'ор! — дивлячись над Гарріним плечем, вимовив Невіл і його спітніле обличчя раптом аж засяяло.
   — Що?
   — 'АМБЛ'ОР!
   Гаррі озирнувся. У дверях до зали Мозку прямо над ними з піднятою чарівною паличкою стояв Албус Дамблдор. Обличчя його було бліде і люте. Гаррі відчув, ніби кожнісіньку клітину його тіла пронизало струмом — вони врятовані.
   Дамблдор помчав униз повз Невіла й Гаррі, які вже й не думали тікати. Він був майже внизу, коли його помітив найближчий смертежер і відразу попередив решту. Якийсь смертежер кинувся тікати, дряпаючись по сходах рачки, наче мавпа. Дамблдорове закляття повернуло його назад так легко й невимушено, ніби той потрапив на гачок невидимої вудки...
   Лише одна пара продовжувала двобій, мабуть, не помітивши Дамблдора. Гаррі бачив, як Сіріус, глузуючи, ухилився від Белатрисиного червоного струменя.
   — Ану, ще! Ти ж здатна на більше! — вигукнув Сіріус, і його голос розійшовся луною в просторій залі.
   Другий струмінь світла вдарив його прямо в груди.
   Усмішка залишалася на його обличчі, але очі приголомшено розширились.
   Гаррі випустив з рук Невіла, навіть цього не усвідомивши. Знову кинувся вниз, витягаючи чарівну паличку.
   Дамблдор теж обернувся до підвищення.
   Сіріус падав, здавалося, цілу вічність. Його тіло вигнулося зграбною дугою, і він повалився спиною на пошарпану завісу, що звисала з арки.
   Гаррі помітив суміш страху й подиву на виснаженому, колись такому вродливому обличчі хрещеного батька, коли той падав у старезну арку і зникав за завісою, яка затріпотіла на мить, ніби від сильного вітру а тоді знову нерухомо завмерла.
   Гаррі почув переможний крик Белатриси Лестранж, але знав, що це ще нічого не означає. Сіріус просто впав у арку і зараз вийде з другого боку...
   Але Сіріус не виходив.
   — СІРІУСЕ! — закричав Гаррі. — СІРІУСЕ!
   Добіг до самого низу, уривчасто дихаючи. Сіріус там, відразу за завісою... Гаррі зараз його витягне...
   Та коли він кинувся бігти до підвищення, Люпин схопив Гаррі за барки й не пустив.
   — Гаррі, ти вже нічого не зробиш...
   — Поможіть йому, врятуйте, він просто впав! — ...пізно, Гаррі.
   — Ми ще можемо його врятувати... — Гаррі несамовито виривався, та Люпин його не відпускав...
   — Гаррі, ти вже нічого не вдієш... нічого... його вже немає...

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ -
Єдиний, кого він боявся

   — Він є! — закричав Гаррі.
   Він не вірив, не міг повірити. Щосили виривався з рук Люпина. Люпин не розумів, що за цією завісою ховаються люди. Гаррі чув їхній шепіт, коли вперше тут опинився. Сіріус просто зачаївся, сховався від них...
   — СІРІУСЕ! — волав він. — СІРІУСЕ!
   — Гаррі, він не повернеться, — сказав Люпин надтріснутим голосом, намагаючись утримати Гаррі. — Він не повернеться, бо вже пом...
   — ВІН... НЕ... ПОМЕР! — заревів Гаррі. — СІРІУС!
   Довкола ще щось діялося — безглузда метушня, спалахи нових заклять. Для Гаррі все це не мало значення, він не звертав уваги на закляття. що пролітали повз них. Ніщо не мало значення, тільки б Люпин перестав удавати, що Сіріус — який був зовсім поруч, он, за тією старою завісою — не може повернутися будь-якої миті, відкидаючи назад чорне волосся і прагнучи продовжити бій.
   Люпин відтягнув Гаррі від підвищення. Гаррі не зводив очей з арки і вже аж сердився на Сіріуса, що той примушує на себе чекати...
   Але вириваючись із рук Люпина, він поступово почав усвідомлювати, що Сіріус ще ніколи не змушував його чекати... Сіріус завжди ризикував усім, щоб тільки побачити Гаррі, щоб допомогти йому... якщо Сіріус не виходив з тієї арки, хоч Гаррі кликав його так розпачливо, ніби від цього залежало все його життя, то це можна було пояснити лише одним — Сіріус не може повернутися... Сіріус і справді вже...
   Дамбддор зібрав уцілілих смертежерів посеред зали, зв'язавши їх невидимими мотузками. Дикозор Муді підповз туди, де лежала Тонкс, і намагався її оживити. За підвищенням усе ще блискало світло, лунали крики й стогони — то Кінґслі продовжував Сіріусів двобій з Белатрисою.
   — Гаррі!
   Невіл, одну за одною долаючи кам'яні лапи, оповз туди, де стояв Гаррі. Гаррі вже не виривався від Люпина, який усе ще про всяк випадок тримав його за руку.
   — 'Аррі... мені 'ак 'рикро... — пробелькотів Невіл. Його ноги й далі безконтрольно витанцьовували. — Той 'оловік... 'Іріус 'Лек... 'о був 'вій 'руг?
   Гаррі кивнув головою.
   — Хвилинку, — тихенько сказав Люпин, спрямував чарівну паличку на Невілові ноги й промовив: — Фініте. — Закляття перестало діяти. Невілові ноги перестали смикатися. Обличчя в Люпина було бліде. — Треба... треба знайти інших. Де вони, Невіле?
   Говорячи, Люпин відвернувся від арки. Здавалося, ніби кожне слово завдає йому болю.
   — 'Они 'ишилися 'ам, — показав Невіл. — На 'Опа 'апав 'озок, але 'адаю, шо з ним усе 'аразд... а 'Ер'іона 'омліла, але 'ульс 'ув...
   За підвищенням голосно бабахнуло й пролунав крик. Гаррі побачив, як Кінґслі впав, волаючи від болю. Белатриса Лестранж побачила Дамблдора й кинулася тікати. Дамблдор метнув у неї закляттям, але вона його відбила. Була вже на середині сходів...
   — Гаррі... не смій! — крикнув Люпин, але Гаррі вже вирвався з його послабленої хватки.
   — ВОНА ВБИЛА СІРІУСА! — кричав Гаррі. — ВОНА ЙОГО ВБИЛА... А Я ВБ'Ю ЇЇ!
   І він помчав нагору. Услід йому щось гукали, та він не зважав. Перед його очима майнув край Белатрисиної мантії, і ось вони знову були в тій залі, де плавали мізки...
   Не обертаючись, вона метнула закляття через плече. Резервуар піднявся в повітря й перевернувся. На Гаррі вилився смердючий розчин. Слизькі мізки почали обплутувати його довжелезними барвистими щупальцями, але він крикнув: "Вінґардіум левіоза!"— й вони з нього зіслизнули. Ковзаючи, побіг до дверей. Перестрибнув через Луну, що стогнала на підлозі, минув Джіні, яка спитала: "Гаррі... що..." — тоді Рона, який ледь чутно хихотів, та Герміону, що так і не прийшла до тями. Рвучко відчинив двері в округлу чорну залу й побачив, як Белатриса вибігла з дверей на протилежному кінці приміщення. Там був коридор, що вів до ліфтів.
   Гаррі кинувся туди, але вона грюкнула за собою дверима, і стіни почали кружляти. Довкола знову з'явилися смуги блакитного світла з рухомих підсвічників.
   — Де вихід? — розпачливо крикнув він, коли стіна з гуркотом зупинилася. — Як звідси вийти?
   Зала ніби цього й чекала. За його спиною відчинилися двері, й перед ним простягся безлюдний, освітлений смолоскипами коридор, що вів до ліфтів. Він побіг...
   Почувся брязкіт ліфта. Гаррі помчав коридором, завернув за ріг і вдарив кулаком по кнопці, викликаючи другий ліфт. Грюкаючи й дзенькаючи, той помаленьку опустився. Роз'їхалися ґратчасті двері, Гаррі заскочив усередину й затарабанив по кнопці з написом "Велика зала". Двері зачинилися, і він поїхав нагору...
   Вискочив з ліфта, не дочекавшись, коли повністю розсунуться ґратки, й роззирнувся. Белатриса була вже майже біля ліфта-телефону, але обернулася до нього й вистрілила ще одним закляттям. Гаррі сховався за фонтаном Магічної братії. Закляття просвистіло повз нього і влучило в ковані золотом ворота наприкінці великої зали, що забриніли, мов дзвони. Більше не чув її кроків. Вона вже не тікала. Гаррі зачаївся за статуями й прислухався.
   — Виходь-виходь, Гаррічку! — почала вона сюсюкати й кривлятися. Її голос відбивався луною від блискучої дерев'яної підлоги. — Чого ж це ти за мною погнався? Хочеш, мабуть, помститися за мого любого двоюрідного братика?
   — Хочу! — крикнув Гаррі, і в залі залунав цілий хор примарних Гарріних голосів: "Хочу! Хочу! Хочу!"
   — Ага-а-а-а-а-а... то ти любив його, хлопчику-горобчику Поттере?
   Гаррі ще ніколи не відчував більшої ненависті. Вискочив з-за фонтана й загорлав: — Круціо!
   Белатриса заверещала. Закляття збило її з ніг, але вона не звивалася й не волала від болю, як Невіл. Одразу схопилася на ноги, важко дихаючи, та вже не посміхалася. Гаррі знову сховався за золотим фонтаном. Її закляття-відповідь влучило в голову вродливого чарівника. Голова пролетіла метрів шість і покотилася по дерев'яній підлозі, залишаючи глибокі подряпини.
   — Що, ніколи ще не використовував непрощенні закляття, хлопче? — крикнула Белатриса, вже не сюсюкаючи. — Цього треба захотіти, Поттере! Треба прагнути завдати болю... насолоджуватися ним... праведний гнів на мене не діє... я зараз тобі покажу, як це робиться, чуєш? Дам тобі урок...
   Гаррі крадькома обходив фонтан з другого боку, коли вона закричала: "Круціо!" — і він знову мусив пригнутися, а кентаврова рука з луком відірвалася і з гуркотом упала на підлогу неподалік від золотої голови чарівника.
   — Поттере, ти мене не переможеш! — крикнула смертежерка.
   Гаррі чув, як вона перебирається праворуч, щоб краще його бачити. Позадкував довкола статуї й заховався за ногами кентавра. Тепер його голова була на одному рівні з головою ельфа-домовика.
   — Я була і є найвірнішою слугою Темного Лорда. Він мене навчав темних мистецтв, і я знаю такі потужні закляття, з якими тобі, жалюгідному хлопчику-горобчику, ніколи не впоратися...
   — Закляктус! — крикнув Гаррі. Він дійшов до того місця, де ґоблін захоплено всміхався вже безголовому чарівникові, і вистрілив смертежерці в спину, коли вона зазирала за фонтан. Белатриса зреагувала так швидко, що він ледве встиг пригнутися.
   — Протеґо!
   На нього зрикошетив червоний струмінь його власного приголомшувального закляття. Гаррі відскочив за фонтан, а ґоблінове вухо полетіло через усю кімнату.
   — Поттере, я дам тобі один-єдиний шанс! — крикнула Белатриса. — Віддай мені пророцтво... покоти його до мене... і я подарую тобі життя!
   — Доведеться тобі мене вбити, бо його вже немає! — закричав Гаррі, і тієї ж миті його чоло пронизало болем. Шрам знову палав вогнем, і Гаррі відчув раптову хвилю ненависті, аж ніяк не пов'язану з його власною люттю. — І він це знає! — шалено зареготав Гаррі не гірше за саму Белатрису. — Твій любий Волдеморт знає, що пророцтва вже нема!
   Мабуть, він буде не надто тобою задоволений?
   — Що? Що ти хочеш цим сказати? — крикнула вона, і вперше в її голосі забринів страх.
   — Пророцтво розбилося, коли я тягнув сходами Невіла! Цікаво, що тобі тепер скаже Волдеморт?
   Шрам палав і пік... від болю на очах виступили сльози...
   — БРЕШЕШ! — вереснула вона, але її лють уже не могла приховати переляку. — ПОТТЕРЕ, ВОНО В ТЕБЕ І ТИ ЙОГО
   МЕНІ ВІДДАСИ! Акціо пророцтво! АКЦІО ПРОРОЦТВО!
   Гаррі знову зареготав, бо знав, що це її розлютить. Голова боліла так, що, здавалося, череп зараз розколеться. Помахав рукою над одновухим ґобліном і миттю її відсмикнув, бо до нього вже летів черговий зелений промінь.
   — Нічого вже немає! — крикнув він. — Нема що забирати! Пророцтво розбилося, й ніхто тих слів не почув! Так і передай своєму шефові!
   — Ні! — заверещала вона. — Це неправда! Ти брешеш! ВОЛОДАРЮ, Я СТАРАЛАСЯ!.. НЕ КАРАЙТЕ МЕНЕ...
   — Кидаєш слова на вітер! — крикнув Гаррі. Від жахливого, небувалого болю в шрамі, здавалося, аж вилазили очі. — Він все одно тебе не чує!
   — Не чую, Поттере? — пролунав пронизливий, холодний голос.
   Гаррі розплющив очі.
   Високий худий, у чорному каптурі... страхітливе зміїне біло-кістляве обличчя... налиті кров'ю очі зі щілинками-зіницями... Лорд Волдеморт з'явився посеред зали, цілячись чарівною паличкою в Гаррі. Той завмер, не в змозі поворухнутися.
   — Отже, ти розбив моє пророцтво? — вкрадливо мовив Волдеморт, пронизуючи Гаррі безжалісними червоними очима. — Ні, Бело, він не бреше... я бачу істину в глибині його нікчемної голови... місяці підготовки, місяці зусиль... і смертежери знову допустили, щоб Гаррі Поттер зірвав мої задуми...
   — Володарю, пробачте, я не знала, я билася з анімагом Блеком! — ридаючи кинулася Белатриса в ноги Волдемортові. — Володарю, ви ж повинні знати...
   — Помовч, Бело, — з погрозою сказав Волдеморт. — До тебе ще дійде черга. Чи ти гадаєш, що я прийшов у Міністерство магії, щоб вислуховувати твої слиняві виправдання?
   — Володарю... він же тут... унизу... Волдеморт не звернув на її слова жодної уваги.
   — Поттере, мені більше нічого тобі сказати, — спокійно промовив він. — Ти занадто часто мене дратував. І занадто довго. АВАДА КЕДАВРА!
   Гаррі навіть пальцем не поворушив, щоб захиститися. У голові гула порожнеча, а чарівна паличка була спрямована в підлогу.
   Але безголова золота статуя чарівника в фонтані зненацька ожила, зістрибнула з постаменту і брязнулася на підлогу між Гаррі й Волдемортом. Закляття чиркнуло по грудях статуї, що розставила свої руки, захищаючи Гаррі.
   — Що?.. — закричав Волдеморт, озираючись довкола. А тоді видихнув: — Дамблдор!
   Гаррі озирнувся, і серце в нього закалатало. Біля золотих воріт стояв Дамблдор.
   Волдеморт націлився чарівною паличкою, і в Дамблдора шугнув черговий зелений промінь, але Дамблдор, майнувши мантією, раптом зник. Наступної секунди знову з'явився, тепер уже у Волдеморта за спиною. Махнув чарівною паличкою на рештки фонтану. Ожили й інші статуї. Статуя чарівниці кинулася на Белатрису. Смертежерка заверещала й почала відстрілюватися закляттями, але ніякої шкоди статуї вони не завдали, і та притисла Белатрису до підлоги. Тим часом ґоблін і ельф-домовик подріботіли до камінів, вимуруваних попід стіною, а однорукий кентавр учвал помчав до Волдеморта, який зник і знову з'явився вже біля басейну. Безголова статуя відштовхнула Гаррі назад, подалі від бійки, а Дамблдор пішов на Волдеморта. Золотий кентавр галопував навколо них.
   — Томе, ти зробив дурницю, прийшовши сьогодні сюди, — спокійно мовив Дамблдор. — Зараз тут будуть аврори...
   — Але мене вже тут не буде, а ти будеш мертвий! — гаркнув Волдеморт. Метнув у Дамблдора ще одне смертоносне закляття, проте не влучив, а тільки підпалив стіл служби безпеки.
   Дамблдор змахнув чарівною паличкою. Закляття було таке потужне, що Гаррі, навіть захищений золотим охоронцем, відчув, як волосся стало дибки, коли закляття просвистіло повз нього. Волдеморт устиг вичаклувати прямо з повітря блискучий срібний щит. Закляття не завдало щитові видимої шкоди, він лише задзвенів глибоко, наче гонг — дивним моторошним звуком.
   — Невже ти мене вб'єш, Дамблдоре? — гукнув Волдеморт, визираючи своїми вузькими червоними очима поверх щита. — Опустишся до такого звірства?
   — Томе, ми обидва знаємо, що чоловіка можна знищити й іншими способами, — спокійно заперечив Дамблдор, йдучи до Волдеморта, ніби нічогісінько на світі не боявся, ніби ніщо не могло зупинити його ходи. — Мушу зізнатися: мені мало просто забрати в тебе життя...
   — Немає нічого гіршого за смерть, Дамблдоре! — огризнувся Волдеморт.
   — Помиляєшся, — Дамблдор і далі йшов на Волдеморта, говорячи так безтурботно, ніби вони спілкувалися за келихом вина. Гаррі було страшно дивитися, як він іде — абсолютно безборонний, без жодного щита... Хотів було щось йому крикнути, попередити, але безголовий охоронець спиною притис його до стіни, блокуючи найменші спроби вирватися. — Твоя неспроможність збагнути, що існують речі значно гірші за смерть, завжди була твоїм найслабшим місцем...
   Ще один струмінь зеленого світла шугонув з-за срібного щита. Цього разу удар прийняв на себе однорукий кентавр, що вистрибував перед Дамблдором. Він розлетівся на сотні шматочків, але не встигли ці уламки торкнутися підлоги, як Дамблдор замахнувся чарівною паличкою і цвьохнув нею, наче батогом. Довгий тонкий струмінь полум'я вилетів з кінчика палички й обмотався навколо Волдеморта з його щитом. На якусь мить здалося, ніби Дамблдор переміг, але тут вогняна мотузка перетворилася на змію, негайно відпустила Волдеморта і з лютим сичанням кинулася до Дамблдора.
   Волдеморт зник, а змія підняла голову над підлогою, готова завдати удару...
   У повітрі над Дамблдором спалахнув вогонь, і Волдеморт з'явився цього разу на постаменті серед басейну, де ще недавно височіли п'ять статуй.
   — Обережно! — закричав Гаррі.
   Та водночас з його криком черговий струмінь зеленого світла вистрілив у Дамблдора з Волдемортової чарівної палички, а змія кинулася вперед...
   Перед Дамблдором раптом виник Фоукс — він широко розкрив дзьоба й проковтнув увесь зелений промінь. Вибухнув вогнем і впав на підлогу — маленький, зморщений і безкрилий. У ту ж мить Дамблдор довгим і плавним рухом змахнув паличкою. Змія, що ось-ось мала вп'ястися в нього зубами, підлетіла високо вгору й перетворилася на пасмо темного диму, а вода в басейні піднялася і накрила Волдеморта, наче кокон з розтопленого скла.
   Кілька секунд було видно тільки темну, розмиту, безлику Волдемортову постать, що невиразно мерехтіла на постаменті, намагаючись вирватися з тієї задушливої пастки... А далі він зник, і водяна маса з гуркотом ринула назад у басейн, переливаючись через краї і розхлюпуючись по блискучій підлозі.
   — ВОЛОДАРЮ! — закричала Белатриса.
   Було ясно, що все закінчилося, і ясно, що Волдеморт утік, тож Гаррі намірився вибігти з-за статуї-охоронця, але Дамблдор загорлав:
   — Залишайся на місці, Гаррі!
   Уперше в Дамблдоровім голосі забринів страх. Гаррі не міг зрозуміти, чому, адже в залі не було вже нікого, окрім них самих, ридаючої Белатриси, яку й досі не відпускала статуя чарівниці, та фенікса-пташеняти Фоукса, що кволо попискував на підлозі...
   І тут Гаррін шрам вибухнув, і він зрозумів, що вмирає. Це був абсолютно пекельний, абсолютно нестерпний біль...
   Його вже не було в цій залі, він був обмотаний кільцями якоїсь істоти з червоними очима, так туго, що Гаррі вже не знав, де закінчувалося його власне тіло і де починалося тіло істоти. Вони злилися в єдине ціле, пов'язані спільним болем, і не було рятунку...
   А тоді істота заговорила Гарріними вустами, і він у муках відчув, як рухається його щелепа...
   — Убий мене, Дамблдоре...
   Гаррі був засліплений і помирав, кожною клітиною тіла волаючи про порятунок. Він відчув, як істота знову скористалася його вустами...