Страница:
Вiн лежав у повiтрi цiлком вiльно, не роблячи нiяких рухiв i нi на що не опираючись. Лише однiєю рукою вiн тримався за шкiряну петлю в стiнi. Весь мiжпланетний корабель наче спинився в просторi, завмер у цiлковитому спокої, - анi найменшої вiбрацiї, вiдчуття абсолютної нерухомостi!
Микола Петрович уперше весело посмiхнувся; невагомiсть виявлялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без команди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць. Ай, вiн зовсiм забув про них, негаразд!
Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта i включив гучномовний телефон. I зразу ж таки пульт хитнувся i поплив убiк, хоча звичайно насправдi вiдштовхнувся вiд нього сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!
Начальник експедицiї голосно промовив:
- Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в мiжпланетному просторi!
Роздiл другий,
який обриває, на жаль, розповiдь про
полiт астроплана для того, щоб викласти
читачам змiст iсторичної доповiдi
академiка Риндiна в московському Палацi
Рад i ознайомити їх з причинами i метою
мiжпланетної подорожi радянських вчених
на Венеру.
Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться повернутися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.
Цього пам'ятного вечора, рiвно без чвертi вiсiм, потужна московська радiостанцiя передала в ефiр короткий сигнал, якого з нетерпiнням чекала чи не вся земна куля. I хоча радiохвилi принесли до приймачiв лише короткий рiзкий звук гонга, за яким слiдували мелодичнi переливи знайомих цiлому свiтовi срiбних дзвiночкiв, - не було, мабуть, на всiй Землi такої людини, яка, сидячи бiля приймача чи телевiзора, не сказала б собi те ж саме:
- Ще п'ятнадцять хвилин!
По всiх країнах свiту, по всiх мiстах i селах люди з нетерпiнням чекали цього сигналу. Тi, хто був дома, знову й знову старанно настроювали свої приймачi на хвилi московської радiостанцiї. Люди, що проходили по вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися бiля нього i слухати.
Безсумнiвно, найщасливiшими були тi, хто мав можливiсть влитися до безперервного людського потоку, який внесе людину в гiгантський московський Палац Рад i залишить її бiля нумерованого мiсця в одному з сотень концентричних кiл-рядiв найбiльшого в свiтi головного залу Палацу.
Хвилини протiкали нестерпно повiльно. Здавалося, вони розтягались на цiлi години. Уже не було жодного вiльного мiсця в головному залi, вiд стола президiї i до останнiх рядiв, розташованих амфiтеатром. Незвична тиша панувала в залi, хоча тут зiбралося близько ста тисяч чоловiк. Така ж сама тиша, яка панувала i бiля кожного радiоприймача, настроєного на Москву. I ось упали у вiчнiсть останнi секунди. Хвилинна стрiлка на величезному годиннику Палацу Рад вказала на цифру "12". I весь зал, весь радянський народ, все людство, що чекало бiля приймачiв, почули ще один короткий удар гонга. Останнiй сигнал!
Слiдом за тим пробили вiсiм гучних i протяжних ударiв Кремлiвськi куранти. I ще було чутно бiй годинника, а на екранах всiх телевiзорiв вже виникли контури великого залу Палацу.
В напруженiй тишi розтанув останнiй удар курантiв. Нiколи, мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудiння, що долинало з репродукторiв. Ще секунда... двi... три...
- Збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень вважаю вiдкритими. Слово має академiк Микола Петрович Риндiн!
Буря овацiй розiрвала тишу. Люди в залi, люди у незчисленних радiоприймачiв i телевiзорiв, люди, яким досi секунди здавалися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескiнченними оплесками висловити своє хвилювання i захоплення.
У цьому шумi оплескiв потонули будь-якi iншi звуки. Люди побачили, як твердими рiшучими кроками на трибуну в центрi залу зiйшла невисока людина, як вона спинилася на трибунi i спокiйно вклонилася, поклавши руки на бар'єр.
Майже водночас з рiзних бокiв спалахнули яскравi прожектори, їх промiння схрестилося на трибунi, залило свiтлом маленький силует людини. I раптово цей силует неймовiрно зрiс, збiльшився, перетворився на велетня, що майже сягав головою склепiння Палацу. Силует трохи вiбрував у повiтрi, вiн складався, здавалось, з якоїсь напiвпрозорої речовини, бо, придивившись, крiзь нього можна було побачити протилежнi ряди амфiтеатру i стiни, неяснi й туманнi. Це було останнє досягнення оптичної технiки: освiтленi промiнням прожекторiв дзеркала на трибунi вiдкидали вгору гiгантський свiтловий силует, рельєфне зображення промовця.
Тепер уже кожен, незалежно од вiдстанi, ясно бачив знайомi риси обличчя академiка Риндiна, збiльшенi до величезних розмiрiв. Ось характерна шапка його сивого волосся, ось енергiйнi, трохи насупленi брови, рiвний прямий нiс, вуса, акуратно пiдстрижена борiдка. Новий вибух оплескiв пронiсся по залу.
Академiк Риндiн пiднiс руку. Вона наче пронизала склепiння залу i зникла за ним. Риндiн закликав до тишi. Цього було досить: за кiлька секунд в залi запанувала така тиша, що можна було почути схвильоване дихання сусiдiв. Академiк зручнiше сперся на бар'єр трибуни.
- Шановнi товаришi, дорогi друзi, - почав вiн свою промову. - Моя мiсiя сьогоднi не надто складна, i я спробую виконати її якнайшвидше. Менi доведеться стисло й ясно розповiсти вам про те, що ви всi вже неодноразово читали в газетах i журналах, - про мету нашої мiжпланетної подорожi, в яку ми вирушаємо через кiлька днiв. Сьогоднi ми зустрiчаємося з вами востаннє перед розлукою на довгий час.
Коротка, насичена хвилюванням пауза здалася слухачам дуже значною. Незнанi небезпеки i труднощi чекають вiдважних радянських мандрiвникiв у крижаних просторах Всесвiту; перед ними - знайомство з загадковим свiтом нашої далекої срiблястої сусiдки Венерн...
- Для чого ми залишаємо нашу Землю, навiщо надсилає нас Батькiвщина в безмежнi простори космосу? Перед нашою експедицiєю поставлено багато важливих i вiдповiдальних наукових завдань. Немає потреби та й можливостi перелiчувати їх всi перед вами. Вже самий по собi вилiт у космос першого пасажирського мiжпланетного корабля є величезною науковою подiєю. Наш астроплан являє собою цiлу лабораторiю з безлiччю приладiв для наукових дослiджень у свiтовому просторi. Що ж ми будемо дослiджувати, вивчати, спитаєте ви. Я вiдповiм вам: все, починаючи вiд астрономiчних явищ i кiнчаючи складними фiзичними проблемами, серед яких чи не найголовнiшою є перевiрка за умов космосу iснуючих гiпотез про природу та походження космiчного промiння. Це - в мiжпланетному просторi. А на самiй Венерi? Певна рiч, у першу чергу - природу i, як ми сподiваємося, найцiкавiше життя на цiй все ще загадковiй для нас молодiй планетi, яка вiчно ховає своє обличчя пiд покровом густої хмарної атмосфери.
Як бачите, наукових завдань у нас дуже багато. Але серед них є одне, яке має, крiм усього iншого, ще й найважливiший практичний характер. Вирiшення його допоможе нам покiнчити з безжалiсним ворогом всiх металiв Землi - корозiєю. Що це означає? Як ви знаєте, корозiєю називається руйнування металу пiд рiзними фiзико-хiмiчними впливами. Iржа на залiзi, зелений окис на мiдi, матове нашарування на алюмiнiї,- все це корозiя. Це невловимий всюдисущий злодiй, який краде у нас неймовiрну кiлькiсть металiв. Людство щороку втрачає вiд корозiї близько 30 мiльйонiв тонн рiзних металiв. Ми боремося, звичайно, з корозiєю, ми винаходимо рiзнi тривкi сплави металiв, - з нiкелем, хромом, молiбденом, ванадiєм та iншими домiшками. Але всього цього надто мало. Всюдисущий злодiй продовжує красти мiльйони тонн металу з нашого господарства, вiн пiдстерiгає нас усюди. I ми хочемо остаточно i назавжди перемогти його. Як?
Академiк Риндiн уважно подивився на притихлий зал.
- Згадаємо вiдому перiодичну таблицю елементiв великого росiйського хiмiка Дмитра Iвановича Менделєєва, iм'ям якого пишається наш народ, як красою i славою росiйської науки. I, згадавши перiодичну систему Менделєєва, ви одразу помiтите, що вона закiнчується в її теперiшньому виглядi на елементi номер сто один, так званому менделєєвiї. Нагадаю вам, що вiдносно зовсiм недавно, ще в серединi нашого сторiччя, таблиця Менделєєва була значно коротшою, вона закiнчувалася на елементi номер дев'яносто два, на уранi. Так, так, саме уран був у таблицi останнiм елементом, який вченi до цього часу спромоглися вiдкрити i знайти в природному виглядi в корi нашої Землi, у виглядi хiмiчних сполук з iншими елементами. Але пiсля того наука просунулася вперед. Ви знаєте, що наука оволодiла розщепленням атомних ядер, звiльненням атомної енергiї i створенням нових хiмiчних елементiв. Капiталiсти й агресори намагалися використати атомну енергiю для вiйни, для руйнацiї. Наш свiт, свiт будiвництва комунiзму, - поставив атомну енергiю на службу народовi, його мирним потребам, розвитковi народного господарства. Згадайте, що саме в нашiй країнi, великому Радянському Союзi, ще в 1954 роцi вперше в свiтi була сконструйована i збудована електростанцiя, що працювала на атомнiй енергiї. Ми, радянськi люди, з гордiстю можемо сказати, що великий Радянський Союз першим у свiтi розв'язав проблему мирного використання гiгантської сили атомної енергiї. Людство пам'ятає, як вражений був капiталiстичний свiт, коли атомна енергiя почала покiрно служити нашому мирному соцiалiстичному народному господарству! Там, в капiталiстичних країнах, вченi винаходили атомнi, водневi i кобальтовi бомби та атомнi гармати, призначенi для руйнацiї i масового знищення людей. А у нас, в Радянському Союзi, наука наполегливо працювала над тим, щоб примусити атомну енергiю служити народовi, його щастю, його свiтлому майбутньому. I ми домоглися цього! Атомна енергiя працює на нас на численних енергостанцiях, якi ми широко будували, починаючи з шостої п'ятирiчки. За допомогою атомної енергiї ми провадимо велетенське перетворення природи, змiнюємо карту нашої Батькiвщини. Збудувавши потужнi атомнi електростанцiї, ми зросили мiльйони гектарiв засушливих земель. Але ви i без мене прекрасно знаєте, як використовується в Радянському Союзi i народно-демократичних республiках для мирних, творчих потреб енергiя урану i плутонiю, енергiя термоядерних реакцiй. Тому повернемося до моєї головної теми, вiд якої я дещо ухилився, прошу пробачення!
Академiк Риндiн посмiхнувся, почувши, як вiтальним гомоном вiдповiли йому десятки тисяч слухачiв, що жадiбно ловили кожне слово його промови.
- Так-от, щодо розширення таблицi Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вченi створили новi хiмiчнi елементи, невiдомi до того часу людству. Це були: нептунiй, плутонiй, америцiй, кюрiй, беркелiй, калiфорнiй, афiнiй, центурiй i, нарештi, менделєєвiй - що посiли вiдповiдно з дев'яносто третього по сто перше мiсце в таблицi великого росiйського вченого. Все це штучно створенi людиною елементи, так званi трансурановi. Дуже важливо вiдзначити, що цi вiдкриття спростували одне поширене помилкове упередження, яке довгий час панувало в науцi. Бiльшiсть учених вважала ранiше, що розширення таблицi Менделєєва за межi урану взагалi неможливе, бо, мовляв, елементи, важчi вiд урану, не можуть практично iснувати, вони були б надто нестiйкими. Розвиток науки вiдкинув такi твердження. Вiн примусив скептикiв згадати i по заслузi оцiнити пророче передбачення самого Менделєєва, який вказував, що вiн припускає можливiсть розширення його перiодичної системи в бiк важких елементiв поза ураном. Який правий був генiальний росiйський вчений, що проникав своїм гострим поглядом у далеке майбутнє! Звичайно, серед трансуранових елементiв, створених людиною, виявились i дуже нестiйкi, як, наприклад, нептунiй, перiод пiврозпаду якого складає всього два-три днi. До речi, нагадаю вам, що перiодом пiврозпаду називається час, на протязi якого розпадається половина атомiв даного елемента. Нептунiй, як бачимо, дуже нестiйкий. Але ж природний елемент радон, який займає в таблицi Менделєєва вiсiмдесят шосте мiсце й iснує в природi незалежно вiд людини, не набагато стiйкiший вiд нептунiю: його перiод пiврозпаду не досягає чотирьох днiв... А от штучно створений ученими елемент плутонiй, навпаки, вiдносно дуже стiйкий. Його перiод пiврозпаду складає двадцять чотири тисячi рокiв, - тодi як загальновiдомий природний елемент радiй, наприклад, має перiод пiврозпаду всього в тисячу п'ятсот дев'яносто рокiв! Отож, ми переконуємося, що деякi трансурановi, штучно створенi людиною елементи можуть бути i дуже стiйкими,- в усякому разi для практичних потреб людства. Думаю, ви погодитеся, що двадцять чотири тисячi рокiв для нас з вами - строк бiльше нiж достатнiй!..
Академiк Риндiн перечекав, поки по залу прокотився легкий смiх, викликаний його жартом, i продовжував:
- Отже, трансурановi елементи штучно створенi людиною. Чи означає це, що такi елементи нiколи не iснували ранiше в природi? Безумовно, нi. Цi елементи могли iснувати тодi, коли наша Земля була значно молодшою, коли вони не встигли ще розкластися, зруйнуватися. Запам'ятаємо це положення i перейдемо до iнших висновкiв, чи, якщо хочете, припущень. Чому не припустити, що таблицю Менделєєва можна розширити ще далi? Чому не помiркувати про можливе iснування - в штучному чи природному виглядi - не тiльки трансуранових елементiв вiд дев'яносто третього до сто першого, але й ще важчих, якi слiд було б умовно назвати надважкими елементами! Хто вiзьме на себе смiливiсть твердити, що такi надважкi елементи не iснували колись на нашiй Землi або не iснують i сьогоднi десь у природi безкрайого Всесвiту?..
Цього твердити не зможе нiхто. Але чому ж тодi вони невiдомi науцi? Та лише тому, що подiбнi надважкi елементи або самi поступово розпадаються, як нестiйкi (це стосується радiоактивних елементiв), або, можливо, вони iснують в надто незначнiй кiлькостi, та до того ще i в неприступних для нас поки що глибоких сферах земної кулi. Погляньте на цю таблицю!
Яскраво освiтлене зверху прожекторами, над трибуною спустилося велике полотнище, на якому кожен мiг впiзнати знайомi ряди перiодичної системи елементiв Менделєєва. Але ця таблиця мала дещо незвичний вигляд. її рiвнi ряди не закiнчувалися менделєєвiєм, елементом номер сто один. Нi, пiд першим рядом сьомого перiоду був проставлений ще додатковий ряд, клiтинки якого були заповненi умовними номерами. I один з тих номерiв сяяв яскравим червоним свiтлом: це був номер сто одинадцять. Академiк Риндiн вказував на нього:
- Дивiться! Ми теоретично продовжили, розширили сьомий ряд таблицi Менделєєва. Якщо вiн iснує, то в ньому, як i в попередньому, мусить бути тридцять два елементи. Отож, цей перiод буде закiнчуватися елементом номер сто вiсiмнадцять, оскiльки починається цей перiод елементом номер вiсiмдесят сiм, францiєм. Зараз нас не цiкавлять тi елементи, з яких мусить складатися сьомий перiод. Проте звернiмо увагу на елемент номер сто одинадцять, мiсце якого освiтлено червоним свiтлом на таблицi. Яким мусить бути цей елемент? Подивiться на початок попереднього пiвперiоду. Там, якраз над клiтиною нашого невiдомого ще елемента номер сто одинадцять, ви побачите елемент номер сiмдесят дев'ять, давно знайоме нам золото! Але в такому разi - якi припущення можемо ми зробити вiдносно властивостей цiкавого для нас елемента номер сто одинадцять? Якщо ми знаємо основнi принципи побудови таблицi Менделєєва, то нам дозволено припустити, що невiдомий елемент номер сто одинадцять буде мати властивостi, подiбнi до властивостей елемента номер сiмдесят дев'ять - золота. До того ж цi властивостi в новому елементi можуть бути виявленi навiть значно яскравiше. Ми маємо пiдстави припускати, що елемент номер сто одинадцять буде не менш, а ще бiльш благородним металом, нiж золота. Вiн не тiльки сам не буде пiддаватися корозiї, але зможе облагороджувати й iншi метали, якщо його додавати до них бодай у незначнiй кiлькостi. Цей невiдомий ще метал може стати в наших руках чудовою зброєю проти корозiї. I ми умовно назвали цей незвичайний за своїми властивостями, поки ще iснуючий тiльки в наших припущеннях, елемент номер сто одинадцять ультразолотом!
По залу пролинув тихий гомiн. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невiдомий досi метал! Вiн надасть всiм iншим металам, як припускає академiк Риндiн, властивостей благородного золота не пiддаватися корозiї!..
- Але виникає складне запитання, яке дуже трудно розв'язати: де ж вiдшукати цей уявлюваний поки що метал, це ультразолото? На Землi нам досi не пощастило знайти навiть мiзерних його слiдiв. Якщо ультразолото i є на Землi, то воно, очевидно, ховається вiд нас десь у глибинах земної кулi, в її найвiддаленiших надрах. Здобути його звiдти ми поки що не можемо, навiть озброївшися нашою могутньою сучасною технiкою.
Академiк Риндiн зробив паузу, щоб вiдпити води з склянки, яка стояла перед ним. Гiгантський силует хитнувся над трибуною. Очi глядачiв усього свiту стежили за його рухами.
- Дослiдникам не допомогло навiть глибоке, до десяти кiлометрiв бурiння. Та воно й зрозумiло, бо - що таке десять кiлометрiв у масштабах земної кулi? Мiзерний укол, який не досягає навiть середнiх шарiв лiтосфери! Мiж тим, намагатися вiдшукати ультразолото можливо слiд було б значно глибше, нiж розташованi в земних надрах джерела магми, що викидають вогняну лаву на поверхню Землi пiд час вулканiчних вибухiв. Доводиться визнати, що розв'язання такого смiливого завдання лежить поки що поза нашими можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що вiдшукати i здобути дорогоцiнний елемент у глибинах нашої старої Землi, якщо вiн, звичайно, там ще зберiгся. Проте чому б тодi не спробувати вiдшукати його, цей елемент, у Всесвiтi, який оточує нас?.. Адже є планети, значно молодшi вiд нашої Землi. Цiлком можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там не залишилося тiльки в глибоких надрах. Ви пам'ятаєте, безумовно, що всi планети Сонячної системи мають спiльне походження. Хiмiчний склад їх мусить бути однаковий - чи майже однаковий, в залежностi од вiку тiєї чи iншої планети i пов'язаного з цим розпаду елементiв. Ми вважаємо, що всi елементи в їх первiсному виглядi - я маю на увазi переважно надважкi! - краще всього мусили б зберегтися на Сонцi, цьому розжареному сяючому свiтилi.
Нове полотнище опустилося зi склепiння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольоровi лiнiї, розташованi на довгих смужках. Вони переливалися всiма барвами райдуги.
- Насамперед тому вченi вирiшили перевiрити свої припущення саме на Сонцi. Заново проведений найточнiший спектральний аналiз показав, що цiкавий для нас дорогоцiнний елемент - ультразолото - на Сонцi є! Це сталося майже зовсiм так, як було в свiй час з вiдкриттям елемента гелiю. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналiзу вiдкрила цей елемент спочатку на Сонцi, а потiм уже на Землi. Саме так астрономи Варшавської обсерваторiї за допомогою найновiших удосконалених спектроскопiв встановили, що ультразолото в газоподiбному станi є на Сонцi. Але хiба ми можемо мрiяти дiстати його звiдти? Безумовно, нi. Ми з вами - люди реального крою, ми дозволяємо собi мрiяти тiльки про те, що можна здiйснити практично, хоча б для цього i потрiбнi були найсмiливiшi спроби. Про якi ж спроби може йти мова в даному разi?.. Тодi ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцiнний елемент теоретично може бути на iнших планетах; якi ж практичнi можливостi цього?..
Академiк Риндiн знову вiдпив трохи води з склянки.
- Стараннi спостереження показали, що ультразолото є насамперед на нашiй сусiдцi по Сонячнiй системi - Венерi. I зрозумiло, чому це так. Венера молодша вiд Землi, вона зберегла дорогоцiнний елемент у зовнiшнiх шарах своєї кори. Всi ви чули про загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час вiд часу Венеру. Продовж столiть вченi неспроможнi були розв'язати загадку цього сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. I це знання допомогло нам встановити, що в голубуватому сяйвi Венери є слiди газоподiбних сполук ультразолота. Ця таємниця була розкрита талановитими вченими китайського народу, астрономами чудової Кантонської обсерваторiї. А потiм спостереження, проведенi в Кримськiй обсерваторiї, також пiдтвердили висновки китайських друзiв. I ми впевнено говоримо тепер: так, потрiбний нашому господарству надважкий елемент ультразолото є на Венерi! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо ультразолото там є, то радянськi вченi зобов'язанi його здобути. Не може бути iншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото змiцнить господарство нашої країни, що його використання принесе новi блага радянському народовi, народам країн могутнього демократичного табору, та й всiм народам Землi! Радянську науку завжди вели благороднi цiлi, це її постiйний шлях!
Цi слова академiка Риндiна викликали бурхливу хвилю оплескiв. Напруження слухачiв, наелектризованих смiливими твердженнями академiка, знайшло собi вихiд, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндiн продовжував...
Але ми надто вiдхилилися вiд того, що вiдбувається на мiжпланетному кораблi, який стрiмливо мчить у космосi до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрiвникiв.
Роздiл третiй,
який показує, що з втратою ваги освоїтися
не легко не тiльки одному академiку
Риндiну, а також розповiдає про перший
снiданок експедицiї в мiжпланетному
просторi i про несподiванi наслiдки того,
що професор Ван Лун закурив свою улюблену
люльку.
...Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:
- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi здорово затягнулися, он яка справа...
- Зараз, зараз я допоможу вам, - вiдгукнувся Риндiн.
Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки "11,5", всi iншi iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це був сигнал Землi!
- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, - чiтко долинуло з репродуктора.
- Чудово чую, - вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд хвилювання.
- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з Землi.
- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апаратура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi данi.
- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiолокаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причини астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiченого курсу...
- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн. - Адже всi розрахунки...
- Причини ще не встановленi, але так чи iнакше, астроплан ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточнiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не досягнув потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевитрати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подiбна неточнiсть? Потужнiсть ракетних двигунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Будемо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До побачення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахункової ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; вiн, усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтягнувся до дальшої, таких петель було багато на всiх стiнах i стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труднощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозволяло пливти в ньому, як у водi, приблизно так, як робить людина, що пiрнула у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув зацiкавлений Сокiл. - Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавалося, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Микола Петрович посмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє крiсло. Ну, ви можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також поступово освоююсь, - вiдповiв упевнено Сокiл. - Заждiть, Ван, давайте по черзi. Я вже приготувався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду, - вiдгукнувся Ван Лун.
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прикрiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк. Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов снаряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.
Микола Петрович уперше весело посмiхнувся; невагомiсть виявлялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без команди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць. Ай, вiн зовсiм забув про них, негаразд!
Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта i включив гучномовний телефон. I зразу ж таки пульт хитнувся i поплив убiк, хоча звичайно насправдi вiдштовхнувся вiд нього сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!
Начальник експедицiї голосно промовив:
- Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в мiжпланетному просторi!
Роздiл другий,
який обриває, на жаль, розповiдь про
полiт астроплана для того, щоб викласти
читачам змiст iсторичної доповiдi
академiка Риндiна в московському Палацi
Рад i ознайомити їх з причинами i метою
мiжпланетної подорожi радянських вчених
на Венеру.
Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться повернутися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.
Цього пам'ятного вечора, рiвно без чвертi вiсiм, потужна московська радiостанцiя передала в ефiр короткий сигнал, якого з нетерпiнням чекала чи не вся земна куля. I хоча радiохвилi принесли до приймачiв лише короткий рiзкий звук гонга, за яким слiдували мелодичнi переливи знайомих цiлому свiтовi срiбних дзвiночкiв, - не було, мабуть, на всiй Землi такої людини, яка, сидячи бiля приймача чи телевiзора, не сказала б собi те ж саме:
- Ще п'ятнадцять хвилин!
По всiх країнах свiту, по всiх мiстах i селах люди з нетерпiнням чекали цього сигналу. Тi, хто був дома, знову й знову старанно настроювали свої приймачi на хвилi московської радiостанцiї. Люди, що проходили по вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися бiля нього i слухати.
Безсумнiвно, найщасливiшими були тi, хто мав можливiсть влитися до безперервного людського потоку, який внесе людину в гiгантський московський Палац Рад i залишить її бiля нумерованого мiсця в одному з сотень концентричних кiл-рядiв найбiльшого в свiтi головного залу Палацу.
Хвилини протiкали нестерпно повiльно. Здавалося, вони розтягались на цiлi години. Уже не було жодного вiльного мiсця в головному залi, вiд стола президiї i до останнiх рядiв, розташованих амфiтеатром. Незвична тиша панувала в залi, хоча тут зiбралося близько ста тисяч чоловiк. Така ж сама тиша, яка панувала i бiля кожного радiоприймача, настроєного на Москву. I ось упали у вiчнiсть останнi секунди. Хвилинна стрiлка на величезному годиннику Палацу Рад вказала на цифру "12". I весь зал, весь радянський народ, все людство, що чекало бiля приймачiв, почули ще один короткий удар гонга. Останнiй сигнал!
Слiдом за тим пробили вiсiм гучних i протяжних ударiв Кремлiвськi куранти. I ще було чутно бiй годинника, а на екранах всiх телевiзорiв вже виникли контури великого залу Палацу.
В напруженiй тишi розтанув останнiй удар курантiв. Нiколи, мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудiння, що долинало з репродукторiв. Ще секунда... двi... три...
- Збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень вважаю вiдкритими. Слово має академiк Микола Петрович Риндiн!
Буря овацiй розiрвала тишу. Люди в залi, люди у незчисленних радiоприймачiв i телевiзорiв, люди, яким досi секунди здавалися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескiнченними оплесками висловити своє хвилювання i захоплення.
У цьому шумi оплескiв потонули будь-якi iншi звуки. Люди побачили, як твердими рiшучими кроками на трибуну в центрi залу зiйшла невисока людина, як вона спинилася на трибунi i спокiйно вклонилася, поклавши руки на бар'єр.
Майже водночас з рiзних бокiв спалахнули яскравi прожектори, їх промiння схрестилося на трибунi, залило свiтлом маленький силует людини. I раптово цей силует неймовiрно зрiс, збiльшився, перетворився на велетня, що майже сягав головою склепiння Палацу. Силует трохи вiбрував у повiтрi, вiн складався, здавалось, з якоїсь напiвпрозорої речовини, бо, придивившись, крiзь нього можна було побачити протилежнi ряди амфiтеатру i стiни, неяснi й туманнi. Це було останнє досягнення оптичної технiки: освiтленi промiнням прожекторiв дзеркала на трибунi вiдкидали вгору гiгантський свiтловий силует, рельєфне зображення промовця.
Тепер уже кожен, незалежно од вiдстанi, ясно бачив знайомi риси обличчя академiка Риндiна, збiльшенi до величезних розмiрiв. Ось характерна шапка його сивого волосся, ось енергiйнi, трохи насупленi брови, рiвний прямий нiс, вуса, акуратно пiдстрижена борiдка. Новий вибух оплескiв пронiсся по залу.
Академiк Риндiн пiднiс руку. Вона наче пронизала склепiння залу i зникла за ним. Риндiн закликав до тишi. Цього було досить: за кiлька секунд в залi запанувала така тиша, що можна було почути схвильоване дихання сусiдiв. Академiк зручнiше сперся на бар'єр трибуни.
- Шановнi товаришi, дорогi друзi, - почав вiн свою промову. - Моя мiсiя сьогоднi не надто складна, i я спробую виконати її якнайшвидше. Менi доведеться стисло й ясно розповiсти вам про те, що ви всi вже неодноразово читали в газетах i журналах, - про мету нашої мiжпланетної подорожi, в яку ми вирушаємо через кiлька днiв. Сьогоднi ми зустрiчаємося з вами востаннє перед розлукою на довгий час.
Коротка, насичена хвилюванням пауза здалася слухачам дуже значною. Незнанi небезпеки i труднощi чекають вiдважних радянських мандрiвникiв у крижаних просторах Всесвiту; перед ними - знайомство з загадковим свiтом нашої далекої срiблястої сусiдки Венерн...
- Для чого ми залишаємо нашу Землю, навiщо надсилає нас Батькiвщина в безмежнi простори космосу? Перед нашою експедицiєю поставлено багато важливих i вiдповiдальних наукових завдань. Немає потреби та й можливостi перелiчувати їх всi перед вами. Вже самий по собi вилiт у космос першого пасажирського мiжпланетного корабля є величезною науковою подiєю. Наш астроплан являє собою цiлу лабораторiю з безлiччю приладiв для наукових дослiджень у свiтовому просторi. Що ж ми будемо дослiджувати, вивчати, спитаєте ви. Я вiдповiм вам: все, починаючи вiд астрономiчних явищ i кiнчаючи складними фiзичними проблемами, серед яких чи не найголовнiшою є перевiрка за умов космосу iснуючих гiпотез про природу та походження космiчного промiння. Це - в мiжпланетному просторi. А на самiй Венерi? Певна рiч, у першу чергу - природу i, як ми сподiваємося, найцiкавiше життя на цiй все ще загадковiй для нас молодiй планетi, яка вiчно ховає своє обличчя пiд покровом густої хмарної атмосфери.
Як бачите, наукових завдань у нас дуже багато. Але серед них є одне, яке має, крiм усього iншого, ще й найважливiший практичний характер. Вирiшення його допоможе нам покiнчити з безжалiсним ворогом всiх металiв Землi - корозiєю. Що це означає? Як ви знаєте, корозiєю називається руйнування металу пiд рiзними фiзико-хiмiчними впливами. Iржа на залiзi, зелений окис на мiдi, матове нашарування на алюмiнiї,- все це корозiя. Це невловимий всюдисущий злодiй, який краде у нас неймовiрну кiлькiсть металiв. Людство щороку втрачає вiд корозiї близько 30 мiльйонiв тонн рiзних металiв. Ми боремося, звичайно, з корозiєю, ми винаходимо рiзнi тривкi сплави металiв, - з нiкелем, хромом, молiбденом, ванадiєм та iншими домiшками. Але всього цього надто мало. Всюдисущий злодiй продовжує красти мiльйони тонн металу з нашого господарства, вiн пiдстерiгає нас усюди. I ми хочемо остаточно i назавжди перемогти його. Як?
Академiк Риндiн уважно подивився на притихлий зал.
- Згадаємо вiдому перiодичну таблицю елементiв великого росiйського хiмiка Дмитра Iвановича Менделєєва, iм'ям якого пишається наш народ, як красою i славою росiйської науки. I, згадавши перiодичну систему Менделєєва, ви одразу помiтите, що вона закiнчується в її теперiшньому виглядi на елементi номер сто один, так званому менделєєвiї. Нагадаю вам, що вiдносно зовсiм недавно, ще в серединi нашого сторiччя, таблиця Менделєєва була значно коротшою, вона закiнчувалася на елементi номер дев'яносто два, на уранi. Так, так, саме уран був у таблицi останнiм елементом, який вченi до цього часу спромоглися вiдкрити i знайти в природному виглядi в корi нашої Землi, у виглядi хiмiчних сполук з iншими елементами. Але пiсля того наука просунулася вперед. Ви знаєте, що наука оволодiла розщепленням атомних ядер, звiльненням атомної енергiї i створенням нових хiмiчних елементiв. Капiталiсти й агресори намагалися використати атомну енергiю для вiйни, для руйнацiї. Наш свiт, свiт будiвництва комунiзму, - поставив атомну енергiю на службу народовi, його мирним потребам, розвитковi народного господарства. Згадайте, що саме в нашiй країнi, великому Радянському Союзi, ще в 1954 роцi вперше в свiтi була сконструйована i збудована електростанцiя, що працювала на атомнiй енергiї. Ми, радянськi люди, з гордiстю можемо сказати, що великий Радянський Союз першим у свiтi розв'язав проблему мирного використання гiгантської сили атомної енергiї. Людство пам'ятає, як вражений був капiталiстичний свiт, коли атомна енергiя почала покiрно служити нашому мирному соцiалiстичному народному господарству! Там, в капiталiстичних країнах, вченi винаходили атомнi, водневi i кобальтовi бомби та атомнi гармати, призначенi для руйнацiї i масового знищення людей. А у нас, в Радянському Союзi, наука наполегливо працювала над тим, щоб примусити атомну енергiю служити народовi, його щастю, його свiтлому майбутньому. I ми домоглися цього! Атомна енергiя працює на нас на численних енергостанцiях, якi ми широко будували, починаючи з шостої п'ятирiчки. За допомогою атомної енергiї ми провадимо велетенське перетворення природи, змiнюємо карту нашої Батькiвщини. Збудувавши потужнi атомнi електростанцiї, ми зросили мiльйони гектарiв засушливих земель. Але ви i без мене прекрасно знаєте, як використовується в Радянському Союзi i народно-демократичних республiках для мирних, творчих потреб енергiя урану i плутонiю, енергiя термоядерних реакцiй. Тому повернемося до моєї головної теми, вiд якої я дещо ухилився, прошу пробачення!
Академiк Риндiн посмiхнувся, почувши, як вiтальним гомоном вiдповiли йому десятки тисяч слухачiв, що жадiбно ловили кожне слово його промови.
- Так-от, щодо розширення таблицi Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вченi створили новi хiмiчнi елементи, невiдомi до того часу людству. Це були: нептунiй, плутонiй, америцiй, кюрiй, беркелiй, калiфорнiй, афiнiй, центурiй i, нарештi, менделєєвiй - що посiли вiдповiдно з дев'яносто третього по сто перше мiсце в таблицi великого росiйського вченого. Все це штучно створенi людиною елементи, так званi трансурановi. Дуже важливо вiдзначити, що цi вiдкриття спростували одне поширене помилкове упередження, яке довгий час панувало в науцi. Бiльшiсть учених вважала ранiше, що розширення таблицi Менделєєва за межi урану взагалi неможливе, бо, мовляв, елементи, важчi вiд урану, не можуть практично iснувати, вони були б надто нестiйкими. Розвиток науки вiдкинув такi твердження. Вiн примусив скептикiв згадати i по заслузi оцiнити пророче передбачення самого Менделєєва, який вказував, що вiн припускає можливiсть розширення його перiодичної системи в бiк важких елементiв поза ураном. Який правий був генiальний росiйський вчений, що проникав своїм гострим поглядом у далеке майбутнє! Звичайно, серед трансуранових елементiв, створених людиною, виявились i дуже нестiйкi, як, наприклад, нептунiй, перiод пiврозпаду якого складає всього два-три днi. До речi, нагадаю вам, що перiодом пiврозпаду називається час, на протязi якого розпадається половина атомiв даного елемента. Нептунiй, як бачимо, дуже нестiйкий. Але ж природний елемент радон, який займає в таблицi Менделєєва вiсiмдесят шосте мiсце й iснує в природi незалежно вiд людини, не набагато стiйкiший вiд нептунiю: його перiод пiврозпаду не досягає чотирьох днiв... А от штучно створений ученими елемент плутонiй, навпаки, вiдносно дуже стiйкий. Його перiод пiврозпаду складає двадцять чотири тисячi рокiв, - тодi як загальновiдомий природний елемент радiй, наприклад, має перiод пiврозпаду всього в тисячу п'ятсот дев'яносто рокiв! Отож, ми переконуємося, що деякi трансурановi, штучно створенi людиною елементи можуть бути i дуже стiйкими,- в усякому разi для практичних потреб людства. Думаю, ви погодитеся, що двадцять чотири тисячi рокiв для нас з вами - строк бiльше нiж достатнiй!..
Академiк Риндiн перечекав, поки по залу прокотився легкий смiх, викликаний його жартом, i продовжував:
- Отже, трансурановi елементи штучно створенi людиною. Чи означає це, що такi елементи нiколи не iснували ранiше в природi? Безумовно, нi. Цi елементи могли iснувати тодi, коли наша Земля була значно молодшою, коли вони не встигли ще розкластися, зруйнуватися. Запам'ятаємо це положення i перейдемо до iнших висновкiв, чи, якщо хочете, припущень. Чому не припустити, що таблицю Менделєєва можна розширити ще далi? Чому не помiркувати про можливе iснування - в штучному чи природному виглядi - не тiльки трансуранових елементiв вiд дев'яносто третього до сто першого, але й ще важчих, якi слiд було б умовно назвати надважкими елементами! Хто вiзьме на себе смiливiсть твердити, що такi надважкi елементи не iснували колись на нашiй Землi або не iснують i сьогоднi десь у природi безкрайого Всесвiту?..
Цього твердити не зможе нiхто. Але чому ж тодi вони невiдомi науцi? Та лише тому, що подiбнi надважкi елементи або самi поступово розпадаються, як нестiйкi (це стосується радiоактивних елементiв), або, можливо, вони iснують в надто незначнiй кiлькостi, та до того ще i в неприступних для нас поки що глибоких сферах земної кулi. Погляньте на цю таблицю!
Яскраво освiтлене зверху прожекторами, над трибуною спустилося велике полотнище, на якому кожен мiг впiзнати знайомi ряди перiодичної системи елементiв Менделєєва. Але ця таблиця мала дещо незвичний вигляд. її рiвнi ряди не закiнчувалися менделєєвiєм, елементом номер сто один. Нi, пiд першим рядом сьомого перiоду був проставлений ще додатковий ряд, клiтинки якого були заповненi умовними номерами. I один з тих номерiв сяяв яскравим червоним свiтлом: це був номер сто одинадцять. Академiк Риндiн вказував на нього:
- Дивiться! Ми теоретично продовжили, розширили сьомий ряд таблицi Менделєєва. Якщо вiн iснує, то в ньому, як i в попередньому, мусить бути тридцять два елементи. Отож, цей перiод буде закiнчуватися елементом номер сто вiсiмнадцять, оскiльки починається цей перiод елементом номер вiсiмдесят сiм, францiєм. Зараз нас не цiкавлять тi елементи, з яких мусить складатися сьомий перiод. Проте звернiмо увагу на елемент номер сто одинадцять, мiсце якого освiтлено червоним свiтлом на таблицi. Яким мусить бути цей елемент? Подивiться на початок попереднього пiвперiоду. Там, якраз над клiтиною нашого невiдомого ще елемента номер сто одинадцять, ви побачите елемент номер сiмдесят дев'ять, давно знайоме нам золото! Але в такому разi - якi припущення можемо ми зробити вiдносно властивостей цiкавого для нас елемента номер сто одинадцять? Якщо ми знаємо основнi принципи побудови таблицi Менделєєва, то нам дозволено припустити, що невiдомий елемент номер сто одинадцять буде мати властивостi, подiбнi до властивостей елемента номер сiмдесят дев'ять - золота. До того ж цi властивостi в новому елементi можуть бути виявленi навiть значно яскравiше. Ми маємо пiдстави припускати, що елемент номер сто одинадцять буде не менш, а ще бiльш благородним металом, нiж золота. Вiн не тiльки сам не буде пiддаватися корозiї, але зможе облагороджувати й iншi метали, якщо його додавати до них бодай у незначнiй кiлькостi. Цей невiдомий ще метал може стати в наших руках чудовою зброєю проти корозiї. I ми умовно назвали цей незвичайний за своїми властивостями, поки ще iснуючий тiльки в наших припущеннях, елемент номер сто одинадцять ультразолотом!
По залу пролинув тихий гомiн. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невiдомий досi метал! Вiн надасть всiм iншим металам, як припускає академiк Риндiн, властивостей благородного золота не пiддаватися корозiї!..
- Але виникає складне запитання, яке дуже трудно розв'язати: де ж вiдшукати цей уявлюваний поки що метал, це ультразолото? На Землi нам досi не пощастило знайти навiть мiзерних його слiдiв. Якщо ультразолото i є на Землi, то воно, очевидно, ховається вiд нас десь у глибинах земної кулi, в її найвiддаленiших надрах. Здобути його звiдти ми поки що не можемо, навiть озброївшися нашою могутньою сучасною технiкою.
Академiк Риндiн зробив паузу, щоб вiдпити води з склянки, яка стояла перед ним. Гiгантський силует хитнувся над трибуною. Очi глядачiв усього свiту стежили за його рухами.
- Дослiдникам не допомогло навiть глибоке, до десяти кiлометрiв бурiння. Та воно й зрозумiло, бо - що таке десять кiлометрiв у масштабах земної кулi? Мiзерний укол, який не досягає навiть середнiх шарiв лiтосфери! Мiж тим, намагатися вiдшукати ультразолото можливо слiд було б значно глибше, нiж розташованi в земних надрах джерела магми, що викидають вогняну лаву на поверхню Землi пiд час вулканiчних вибухiв. Доводиться визнати, що розв'язання такого смiливого завдання лежить поки що поза нашими можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що вiдшукати i здобути дорогоцiнний елемент у глибинах нашої старої Землi, якщо вiн, звичайно, там ще зберiгся. Проте чому б тодi не спробувати вiдшукати його, цей елемент, у Всесвiтi, який оточує нас?.. Адже є планети, значно молодшi вiд нашої Землi. Цiлком можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там не залишилося тiльки в глибоких надрах. Ви пам'ятаєте, безумовно, що всi планети Сонячної системи мають спiльне походження. Хiмiчний склад їх мусить бути однаковий - чи майже однаковий, в залежностi од вiку тiєї чи iншої планети i пов'язаного з цим розпаду елементiв. Ми вважаємо, що всi елементи в їх первiсному виглядi - я маю на увазi переважно надважкi! - краще всього мусили б зберегтися на Сонцi, цьому розжареному сяючому свiтилi.
Нове полотнище опустилося зi склепiння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольоровi лiнiї, розташованi на довгих смужках. Вони переливалися всiма барвами райдуги.
- Насамперед тому вченi вирiшили перевiрити свої припущення саме на Сонцi. Заново проведений найточнiший спектральний аналiз показав, що цiкавий для нас дорогоцiнний елемент - ультразолото - на Сонцi є! Це сталося майже зовсiм так, як було в свiй час з вiдкриттям елемента гелiю. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналiзу вiдкрила цей елемент спочатку на Сонцi, а потiм уже на Землi. Саме так астрономи Варшавської обсерваторiї за допомогою найновiших удосконалених спектроскопiв встановили, що ультразолото в газоподiбному станi є на Сонцi. Але хiба ми можемо мрiяти дiстати його звiдти? Безумовно, нi. Ми з вами - люди реального крою, ми дозволяємо собi мрiяти тiльки про те, що можна здiйснити практично, хоча б для цього i потрiбнi були найсмiливiшi спроби. Про якi ж спроби може йти мова в даному разi?.. Тодi ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцiнний елемент теоретично може бути на iнших планетах; якi ж практичнi можливостi цього?..
Академiк Риндiн знову вiдпив трохи води з склянки.
- Стараннi спостереження показали, що ультразолото є насамперед на нашiй сусiдцi по Сонячнiй системi - Венерi. I зрозумiло, чому це так. Венера молодша вiд Землi, вона зберегла дорогоцiнний елемент у зовнiшнiх шарах своєї кори. Всi ви чули про загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час вiд часу Венеру. Продовж столiть вченi неспроможнi були розв'язати загадку цього сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. I це знання допомогло нам встановити, що в голубуватому сяйвi Венери є слiди газоподiбних сполук ультразолота. Ця таємниця була розкрита талановитими вченими китайського народу, астрономами чудової Кантонської обсерваторiї. А потiм спостереження, проведенi в Кримськiй обсерваторiї, також пiдтвердили висновки китайських друзiв. I ми впевнено говоримо тепер: так, потрiбний нашому господарству надважкий елемент ультразолото є на Венерi! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо ультразолото там є, то радянськi вченi зобов'язанi його здобути. Не може бути iншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото змiцнить господарство нашої країни, що його використання принесе новi блага радянському народовi, народам країн могутнього демократичного табору, та й всiм народам Землi! Радянську науку завжди вели благороднi цiлi, це її постiйний шлях!
Цi слова академiка Риндiна викликали бурхливу хвилю оплескiв. Напруження слухачiв, наелектризованих смiливими твердженнями академiка, знайшло собi вихiд, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндiн продовжував...
Але ми надто вiдхилилися вiд того, що вiдбувається на мiжпланетному кораблi, який стрiмливо мчить у космосi до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрiвникiв.
Роздiл третiй,
який показує, що з втратою ваги освоїтися
не легко не тiльки одному академiку
Риндiну, а також розповiдає про перший
снiданок експедицiї в мiжпланетному
просторi i про несподiванi наслiдки того,
що професор Ван Лун закурив свою улюблену
люльку.
...Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:
- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi здорово затягнулися, он яка справа...
- Зараз, зараз я допоможу вам, - вiдгукнувся Риндiн.
Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки "11,5", всi iншi iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це був сигнал Землi!
- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, - чiтко долинуло з репродуктора.
- Чудово чую, - вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд хвилювання.
- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з Землi.
- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апаратура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi данi.
- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiолокаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причини астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiченого курсу...
- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн. - Адже всi розрахунки...
- Причини ще не встановленi, але так чи iнакше, астроплан ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточнiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не досягнув потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевитрати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подiбна неточнiсть? Потужнiсть ракетних двигунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Будемо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До побачення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахункової ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; вiн, усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтягнувся до дальшої, таких петель було багато на всiх стiнах i стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труднощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозволяло пливти в ньому, як у водi, приблизно так, як робить людина, що пiрнула у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув зацiкавлений Сокiл. - Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавалося, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Микола Петрович посмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє крiсло. Ну, ви можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також поступово освоююсь, - вiдповiв упевнено Сокiл. - Заждiть, Ван, давайте по черзi. Я вже приготувався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду, - вiдгукнувся Ван Лун.
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прикрiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк. Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов снаряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.